Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
5. Відтворення основних засобів.
Відтворення основних засобів — це процес їх безперервного поновлення (відновлення). Відтворення буває просте та розширене. Просте відтворення основних засобів — це їх відновлення в тому самому обсязі, у якому вони були зношені та вибули. Воно здійснюється шляхом заміни окремих зношених частин основних засобів шляхом ремонтів або придбання нових засобів на заміну зношених. Головним джерелом простого відтворення основних засобів в умовах переходу до ринкових відносин є амортизаційні відрахування.
Ремонт основних фондів — це усунення ушкоджень, поломок, вад основних засобів з метою відновлення їх експлуатаційних якостей. Розрізняють поточний, середній і капітальний ремонти основних засобів.
Поточний ремонт — це ремонт, при якому заміняються зношені деталі машин, устаткування, ліквідуються незначні дефекти, несправності і поломки з метою підтримки в робочому стані машин, устаткування тощо.
Середній ремонт — це ремонт, при якому заміняються зношені деталі, вузли, конструкції обмеженої номенклатури без повного розбирання об'єкта, що ремонтується.
Капітальний ремонт — це ремонт, що передбачає повне розбирання об'єкта, що ремонтується, заміну всіх зношених вузлів, деталей, конструкцій тощо з метою відновлення робочого ресурсу, поліпшення експлуатаційних показників об'єкта, що ремонтується
Розширене відтворення — це таке відтворення, яке передбачає розширення діючих основних засобів за рахунок збільшення їх кількості та поліпшення або придбання продуктивніших та економічних основних засобів. Розширене відтворення може здійснюватися у вигляді нового будівництва, технічного переозброєння, реконструкції або розширення діючих підприємств, модернізації обладнання або його придбання тощо. Основним джерелом розширеного відтворення основних засобів в умовах переходу до ринкових відносин та самофінансування підприємств є прибуток.
До нового будівництва належить будівництво комплексу об'єктів основного, підсобного й обслуговуючого призначення новостворюваних підприємств, будівель, споруд, а також філій і окремих виробництв, які після введення в експлуатацію перебуватимуть на самостійному балансі, що здійснюється на нових площах з метою створення нової виробничої потужності. До розширення діючих підприємств належить будівництво додаткових виробництв на діючому підприємстві, а також будівництво нових і розширення діючих окремих цехів і об'єктів основного, підсобного й обслуговуючого призначення на території діючих підприємств або на площах, що до них прилягають, з метою створення додаткових або нових виробничих потужностей.
До реконструкції діючих підприємств належить переобладнання діючих цехів і об'єктів основного, підсобного й обслуговуючого призначення, як правило, без розширення діючих будівель і споруд основного призначення.
До технічного переозброєння діючих підприємств належить комплекс заходів щодо підвищення техніко-економічного рівня окремих виробництв, цехів і дільниць на основі впровадження передової техніки і технології, механізації й автоматизації виробництва, модернізації і заміни застарілого та фізично зношеного устаткування на нове, продуктивніше, а також щодо вдосконалення загальнозаводського господарства і допоміжних служб.
Технічне переозброєння діючих підприємств здійснюється, як правило, без розширення виробничих площ за проектами і кошторисами на окремі об'єкти або види робіт, що розробляються на основі техніко-економічного обґрунтування.
Ступінь оновлення основних засобів вимірюється відношенням суми основних засобів, що надійшли за аналізований період до їх кількості на кінець року.
7) Оборотні кошти — це сукупність коштів підприємства, що авансуються на створення оборотних фондів та фондів обігу і забезпечення їх безперервного кругообігу. Якщо оборотні фонди виступають у вигляді предметів праці, то фонди обігу — це кошти, вкладені в запаси готової продукції, товари відвантажені та в дорозі, а також кошти на рахунках та в касі підприємства. З огляду на це розрізняють оборотні кошти у сфері виробництва та у сфері обігу, які в сукупності своїй забезпечують безперервність виробництва та реалізації продукції. Оборотні фонди вступають у виробництво у своїй натуральній формі, та в процесі виготовлення продукції повністю споживаються. Після закінчення виробничого циклу, виготовлення продукції та її реалізації авансовані оборотні кошти відшкодовуються в складі виручки від реалізації продукції (робіт, послуг).
Це створює можливість систематичного поновлення процесу виробництва, який здійснюється завдяки постійному кругообігу коштів підприємства. У своєму кругообігу оборотні кошти проходять послідовно три стадії: грошову, виробничу і товарну.
9) ОЦІНКА ВАРТОСТІ НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ
Проблеми оцінки нематеріальних активів виявляються одразу, як тільки виникає потреба проаналізувати процес визнання нематеріальних об'єктів активами підприємства.
Згідно П(С)БО 8 нематеріальний актив — немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам.
За Стандартом оцінки №1 об'єкти оцінки у нематеріальній формі — об'єкти оцінки, які не існують у матеріальній формі, але дають змогу отримувати певну економічну вигоду.
Слід одразу визначити:оцінюватись може все, що дає змогу отримувати вигоду, то це єдине обмеження для визнання нематеріального об'єкту оцінки;
не все, що було оцінено та продано буде визнано активом для обліку;
якщо нематеріальний об'єкт оцінюється вперше, то цей процес є визначенням вартості саме нематеріального об'єкта, тому що для визнання його нематеріальним активом потрібна спочатку обґрунтована оцінка вартості і не обов'язково після такої оцінки об'єкт буде визнано активом.
Таким чином, спершу оцінюється нематеріальний об'єкт, а далі він визнається або не визнається активом. З іншого боку, якщо нематеріальний об'єкт вже був прийнятий на баланс у якості активу, для нового продажу його можна лише переоцінити. З цього випливає, що оцінці підлягають лише нематеріальні об'єкти (НО), а нематеріальні активи (НА) можуть лише переоцінюватись. Загальновизнана термінологія використовує визначення "оцінка вартості нематеріальних активів" у тому розумінні, що вказана різниця не приймається до уваги. На наш погляд для оціночної діяльності більш підходить термін "нематеріальні об'єкти", оскільки якщо діло дійшло до їх окремої оцінки, то підприємство оцінюється вже не як діючий об'єкт і активи перетворилися просто на майно. Активи — термін бухгалтерського обліку для їх аналізу в складі діючого підприємства, для виділення його окремих складових при оцінюванні долі співвласників тощо. Тим не менш, для аналізу законодавства та існуючих методик оцінки, де використовується головним чином термін "активи", ми будемо користуватись загальною назвою НА, якщо немає потреби визначити особливості оцінки саме нематеріальних об'єктів.
Нематеріальні активи, як і будь-які інші об'єкти оцінки, мають властивість проявляти себе відносно зовнішнього середовища, тобто мають потенціал. Вартість матеріального носія у цьому виді активів або може оцінюватись лише умовно (наприклад— "вартість" людини, як носія властивості генерувати ідеї), або практично нічого не значить (як от вартість дискети або паперу), або взагалі відсутня (як у випадку з гудвілом, торговою маркою, де підприємство лише номінальний носій), оскільки існує лише як ідея, суспільна думка. Тому в даному випадку оцінці підлягає саме властивість даного активу (тобто його потенціал) приносити прибуток. Україна втратила значну частину свого потенціалу у сфері матеріального виробництва, техніка та технології в умовах кризи не отримують належного розвитку, який міг би забезпечити належний рівень вітчизняних товарів на світових ринках, але високий загальний рівень технічної освіти населення та творчої активності науковців у не капіталомістких галузях прикладної науки дозволяє виходити на зовнішній ринок інтелектуальної власності. У зв'язку з цим виникає два важливих наслідки:
Питання оцінки нематеріальних активів стає дуже важливим і має особливе значення для зовнішньоекономічної діяльності.
Оцінка нематеріальних активів за таких умов потребує зближення Національних та Міжнародних стандартів їх оцінки.
У світі сказаного цілком виправданим є наказ Міністерства фінансів України № 242 від 18.10.99 "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку" із останніми змінами і доповненнями, внесеними від 19 грудня 2006 року № 1213, який орієнтує здійснювати виконання Програми реформування бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів. Вказана програма затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1998 р. № 1706 (1706-98-п) і згідно неї стандарт вміщує наступні положення щодо обліку нематеріальних активів:
Дане положення (стандарт) не поширюється на гудвіл та операції з нематеріальними активами, особливості обліку яких визначаються іншими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.
10) Сутність, склад і структура оборотних фондів та обігових коштів
Безперебійний процес виробництва на підприємстві забезпечується не тільки основними виробничими фондами, але і предметами праці, які виступають у вигляді оборотних фондів.
Оборотні фонди – це частина виробничих фондів, які повністю споживаються у кожному виробничому циклі і повністю переносять свою вартість на вартість створюваної продукцію. Їх речовим змістом є предмети праці, а також деякі засоби праці.
На практиці виробничі фонди поділяють на:
- виробничі запаси (предмети праці, які ще не залучені у виробничий процес і знаходяться на складах у вигляді запасів);
- незавершене виробництво і напівфабрикати власного виробництва ( предмети праці, які перебувають у процесі виробництва на різних стадіях і ще не пройшли всіх стадій виробництва; напівфабрикати власного виготовлення – це ті предмети праці, які повністю були оброблені в одному виробничому підрозділі, але потребують ще й обробки в інших підрозділах виробництва);
- витрати майбутніх періодів ( витрати, які не є речовим елементом оборотних фондів, а є витратами, що здійснені в даному періоді на підготовку та освоєння нової продукції, але з погашенням в майбутньому).
Найбільшу частину оборотних фондів складають виробничі запаси, до складу яких входять:
- сировина;
- основні і допоміжні матеріали;
- куповані напівфабрикати та комплектуючі вироби;
- паливо;
- тара і тарні матеріали;
- запасні частини для ремонту;
- малоцінні та швидкозношувальні предмети ( в основному засоби праці, термін використання яких не перевищує одного року).
До незавершеного виробництва – відносять такі предмети праці, які перебувають безпосередньо на робочих місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого.
Витрати майбутніх періодів не є речовим елементом оборотних коштів, а являють собою грошові витрати, що були здійснені в даному періоді, а будуть віднесені на собівартість продукції частинами в майбутніх періодах.
Співвідношення окремих елементів оборотних фондів до їх загального обсягу, виражене у відсотках характеризує їх виробничо-технологічну структуру. Підприємства різних галузей промисловості мають значні відмінності у структурі оборотних фондів. Це залежить від характеру виробництва, тривалості технологічного циклу, видів продукції, територіального розміщення виробництва та ін.
Фонди обігу – це кошти, вкладені в запаси готової продукції, продукцію відвантажену, грошові кошти на розрахунковому та інших рахунках, грошові кошти у незавершених розрахунках, дебіторська заборгованість, готівка в касі.
Оборотні кошти - це сукупність коштів підприємства що авансуються на створення оборотних фондів та фондів обігу і забезпечення безперервного їх кругообігу.
Оборотні кошти поділяються на нормовані і ненормовані. До нормованих належать ті, до яких встановлюються нормативи запасів: всі оборотні фонди та готова продукція на складах підприємства. До ненормованих належать: відвантажена готова продукція, готівкові кошти підприємства, дебіторська заборгованість.
Співвідношення окремих елементів оборотних коштів у загальному її обсязі, яке виражається у відсотках, характеризує структуру оборотних коштів.
За джерелами формування оборотні кошти підприємства поділяються на:
- власні (кошти, які постійно перебувають у розпорядженні підприємства);
- залучені (це кредити банків, кредиторська заборгованість та інші пасиви).
11) Напрямки підвищення ефективності діяльності підприємства
Конкурентне ринкове середовище вимагає від підприємства постійного вдосконалення. Для того щоб бути конкурентоспроможним, підприємство повинно мати конкурентні переваги. Основними шляхами їх отримання є такі:
- стати кращим самому через вживання заходів щодо удосконалення власної діяльності та підвищення її ефективності;
- безпосередньо послабити конкурентів;
- змінити ринкове середовище.
Оскільки реалізація останніх двох напрямків потребує значних зусиль, основним засобом отримання конкурентних переваг залишається підвищення ефективності власної діяльності.
Пошук резервів зростання ефективності роботи підприємства проводиться шляхом ґрунтовного аналізу всіх складових його діяльності з використанням чинників, наведених на рис. 3.9.
Підприємство працює в певному економічному середовищі, яке впливає на його діяльність. Досконалість податкової та амортизаційної систем, кредитна і фінансова політика держави, стабільність і прогресивність норм чинного законодавства, рівень регулювання цін у національній економіці, система ліцензування - ці та інші, незалежні від підприємства, чинники безперечно впливають на ефективність його діяльності. Це зумовлює виділення серед чинників підвищення ефективності діяльності групи неконтрольованих підприємством чинників. Удосконалення механізму економічного впливу на підприємства - основна функція держави на шляху підвищення ефективності роботи суб'єктів національної економіки.
Використання ресурсних чинників дасть змогу підприємству розробити програму заходів, спрямованих на підвищення ефективності діяльності за рахунок власних можливостей, у таких напрямах.
Напрямки підвищення ефективності використання основних засобів.
Інтенсивні напрямки підвищення ефективності використання основних засобів:
- удосконалення структури основних засобів підприємства;
- технічне переозброєння підприємства;
- механізація й автоматизація виробництва;
- оптимізація структури виробничого обладнання (ліквідація проблемних місць);
- Удосконалення технологічних процесів;
- ліквідації проблемних етапів у виробничому процесі;
- скорочення тривалості виробничого циклу;
- комплексне використання і покращання якості сировини;
- застосування прогресивних форм організації виробництва і праці;
- забезпечення максимального завантаження виробничої потужності підприємства;
- підвищення професійно-кваліфікаційного рівня персоналу, який обслуговує об'єкти основних засобів, та ін.
Екстенсивні напрямки підвищення ефективності використання основних засобів:
- скорочення простоїв устаткування внаслідок підвищення якості ремонтного обслуговування, своєчасного забезпечення основного виробництва висококваліфікованим персоналом, сировиною, матеріалами, паливом, напівфабрикатами;
- підвищення коефіцієнта змінності роботи устаткування;
- зменшення кількості непрацюючого устаткування та ін.
Напрямки прискорення обертання оборотних коштів.
На етапі формування виробничих запасів:
- створення оптимальних обсягів виробничих запасів;
- застосування при формуванні виробничих запасів принципу оптимального співвідношення ціни та якості;
- використання раціональних схем постачання матеріальних ресурсів.
У сфері виробництва:
- скорочення тривалості виробничого процесу;
- упровадження прогресивних ресурсозберігаючих технологій;
- зниження матеріало- і енергомісткості продукції;
- економне використання матеріальних ресурсів; комплексна переробка сировини та використання відходів; організація використання вторинних ресурсів;
- модернізація виробничої інфраструктури підприємства;
- формування системи мотивації за раціональне використання матеріальних ресурсів.
У сфері обігу:
- удосконалення маркетингової діяльності підприємства;
- прискорення процесу реалізації готової продукції;
- стимулювання збуту продукції;
- удосконалення системи розрахунків за відвантажену продукцію;
- ефективне управління дебіторською заборгованістю;
- пошук оптимальних схем взаємодії з банківськими установами з приводу залучення коштів і здійснення розрахунків.
Напрямки підвищення ефективності роботи персоналу:
- формування оптимального складу персоналу;
- механізація й автоматизація виробництва;
- заміна діючих технічних засобів на прогресивніші;
- модернізація устаткування;
- впровадження прогресивних технологічних процесів;
- удосконалення управління та організації виробництва і праці;
- поглиблення спеціалізації виробництва;
- збільшення реального фонду робочого часу;
- створення раціональних структур управління;
- створення відповідного морально-психологічного клімату в колективі;
- моральне заохочення працівників;
- поліпшення системи підготовки і перепідготовки персоналу;
- удосконалення систем оплати праці;
- застосування системи участі робітників у прибутках. Кожен із зазначених напрямків на ефективність діяльності підприємства впливає різною мірою.
На кожному етапі діяльності підприємства менеджери мають звертатися до найбільш актуальних і суттєвих за результативністю з них. Проте стратегічний план розвитку підприємства повинен передбачати застосування всіх можливих напрямків підвищення ефективності.