Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
42
ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ
АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК уКРАЇНИ
УДК: 141.7: 141.21/22
Л 487
09.00.03 –соціальна філософія
та філософія історії
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора філософських наук
Київ –
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Запорізькому національному університеті Міністерства освіти і науки України.
Науковий консультант:
– доктор філософських наук, професор
Воловик Віталій Іванович,
проректор Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.
Офіційні опоненти:
– доктор філософських наук, професор
Бех Володимир Павлович,
перший проректор Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова;
– доктор філософських наук, професор
Новіков Борис Володимирович,
завідувач кафедри філософії, декан факультету
соціології Національного технічного університету України “Київський Політехнічний Інститут”;
– доктор філософських наук, професор
Додонов Роман Олександрович,
завідувач кафедри філософії Донецького
національного технічного університету
Провідна установа: Центр гуманітарної освіти Національної Академії наук України.
Захист відбудеться “28” вересня 2006 року о 14-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.456.01 в Інституті вищої освіти Академії педагогічних наук України за адресою: 01014 м. Київ, вул. Бастіонна, 9, 9 поверх, зал засідань вченої ради.
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Інституту вищої освіти АПН України за адресою: 01014 м. Київ, вул. Бастіонна, 9, к. 802, 8 поверх.
Автореферат розісланий “23” серпня 2006 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Л.С. Горбунова
Загальна характеристика роботи
Актуальність теми. Сучасні тенденції розвитку світової цивілізації, з одного боку, визначають специфіку формування світового співтовариства, входження в нього України як повноправного і активного суб’єкта, з іншого боку, –характеризують кризові явища, що досягли у сучасному світі глобального рівня та охоплюють різні сторони соціальної дійсності. Тенденції кризи активізують соціальних суб’єктів більше, ніж звична стабільна ситуація, обумовлюють формування та зростання песимізму щодо перспектив розвитку різних сфер та рівнів людських відносин.
Одночасно з наростанням песимізму в суспільстві відбувається зниження рівня оптимізму. Останній починає сприйматися як щось ефемерне, як погляд на світ крізь “рожеві окуляри”. Формується суспільна візія з переважанням песимізму над оптимістичним світоглядом, що, в свою чергу, дезорієнтує соціальних суб’єктів (людину, соціальні групи, соціум тощо), детермінує втрату ними віри в оптимістичну соціальну перспективу.
Соціальні перетворення в українському суспільстві призвели до серйозних змін у соціальній структурі суспільства, диференціації населення. Це викликало недовіру до реформ, розчарування у владі та зростання соціального песимізму і футурофобії, обмеження горизонтів соціальної перспективи найближчим колом сім’ї та повсякденного життя. Подолання негативних наслідків соціальних перетворень, гармонізація оптимізму та песимізму потребують вдосконалення соціальних технологій мобілізації потенціалу перетворень, зумовлюють формування соціальної перспективи України.
Актуальність теми у загальнотеоретичному та світоглядному плані пов’язана, по-перше, з незмінною важливістю дослідження картини світу, та її динамічного аспекту –соціальної перспективи, по-друге, –з великою значимістю взаємозв’язку оптимізму та песимізму у формуванні світогляду та суспільної активності соціального суб’єкта.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами.
Робота виконана відповідно до положень комплексної цільової програми № 0194У043134 Міністерства освіти та науки України “Вдосконалення змісту і методики викладання філософських дисциплін у вузі як фактор формування свідомості молодого спеціаліста незалежної України”, а також Плану перспективного розвитку факультету соціології та управління Запорізького національного університету. Обраний напрямок відповідає тематиці науково-дослідних робіт, що виконуються на замовлення Міністерства освіти та науки України: “Соціальний організм країни” (держреєстрація № 0197V012793) та “Онтогенез соціального організму країни” (держреєстрація № 0100V001733).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є соціально-філософське осмислення взаємозв’язку оптимізму та песимізму, його сутності, змісту і значення у процесі формування соціальної перспективи.
Досягненню мети були підпорядковані такі дослідницькі завдання:
1. Проаналізувати генезис понять оптимізму і песимізму.
. Виявити основні методологічні підходи і засади вивчення взаємозв’язку оптимізму і песимізму.
. Визначити сутність, зміст понять “оптимізм”, “песимізм”, дослідити різноманітність форм їхніх проявів.
. З’ясувати біологічні передумови формування взаємозв’язку оптимізму і песимізму.
. Провести аналіз соціальних умов формування та розвитку взаємозв’язку оптимізму і песимізму.
. Розкрити закономірний характер взаємозв’язку оптимізму і песимізму у суб’єкт-об’єктних та суб’єкт-суб’єктних відносинах, його значення і функції.
7. Вивчити форму і зміст соціальної перспективи, її складники, структуру і змістовну архітектуру, значення у розвитку картини світу і світогляду.
. Розкрити роль взаємозв’язку оптимізму і песимізму у процесі формування соціальної перспективи.
. Розглянути інтеграцію соціального капіталу та оптимізацію соціального опору як чинники формування соціальної перспективи.
10. Визначити основні напрями формування проекту оптимістичної перспективи України.
. Проаналізувати значущість підвищення якості життя у формуванні оптимістичної перспективи розвитку суспільства.
Мета і завдання, які поставлені в дисертації, визначили її структуру.
Об’єктом дослідження є оптимізм і песимізм як світоглядні виміри.
Предметом дослідження є соціальна перспектива як взаємозв’язок оптимізму і песимізму.
Теоретико-методологічні засади і методи дослідження. У дисертації використовується діалектичний підхід. Оцінно-вольовий зріз формування соціальної перспективи розглядається в діалектичній єдності оптимізму та песимізму, яка базується на мірі життя та смерті, уточнюється у діалектичному протиріччі перспективи з ретроспекцією в історичному процесі. Дослідження виконане із застосуванням феноменологічного та системного підходів. Останній спонукав до вивчення взаємообумовленості єдиного змісту та різноманітних форм виявлення інтегративних та формальних характеристик взаємозв’язку оптимізму і песимізму у формуванні соціальної перспективи. Компаративістський метод, проблемно-порівняльний аналіз застосовано для осмислення наукових визначень оптимізму та песимізму, з’ясування тотожності та відмінності різних явищ, які визначають соціальну перспективу.
Дослідження виконане з дотриманням принципів сходження від абстрактного до конкретного, єдності історичного та логічного, а також герменевтичного підходу до з’ясування змісту понять “оптимізм”, “песимізм”, “соціальна перспектива”, а також уточнення їх дефініцій, які базуються на концептуальному аналізі в синтезі філософської і наукової спадщини, ретроспективному аналізі генезису і розвитку взаємозв’язку оптимізму і песимізму як чинника соціальної перспективи.
Наукову новизну дисертаційного дослідження характеризують такі його результати.
Вперше:
– з’ясовано, що формування соціальної перспективи як взаємозв’язку оптимізму й песимізму виявляється в єдності оцінно-вольового зрізу світогляду, котрий ґрунтується на мірі життя,
– введено у науковий обіг як єдину основу в різних визначеннях оптимізму і песимізму триєдину міру життя, яка формує систему цінностей в єдності існування, здійснення (отримання душевного і духовного в житті) і реалізації (втілення душевного і духовного в дійсність). Такий підхід дозволяє аналізувати розбіжності в оцінно-вольовому визначенні дійсності соціальних суб’єктів на основі рівня повноти буття,
– на основі дослідження міри життя запроваджено класифікацію взаємозв’язку оптимізму та песимізму, який може бути змістовним (наповненим), якщо стверджує триєдність міри життя; відносним (неповний та незрілий змістовний взаємозв’язок, з нерозвиненою мірою життя); та на хибних основах (спотворених засадах, які руйнують життя),
– системно досліджена архітектура соціальної перспективи; її структуру складають об’єктивні, суб’єктивні, об’єктивовані елементи та компоненти, а також складові, які визначають “зворотний зв’язок”;
– з’ясовано, що функціональну цілісність соціальної перспективи обумовлюють процеси діагностики, прогнозування, проектування, планування та корекції, які передують суб’єктивній активності і формують горизонт майбутнього в картині світу,
– розмежовано процеси оптимізації та деформації у формуванні соціальної перспективи. Головними критеріями такого розмежування є міра життя, керованість та результативність. Обґрунтовано, що оптимізація є процесом удосконалення, який наближає життя до оптимуму в збереженні та розвитку міри життя втіленням змістовного взаємозв’язку оптимізму та песимізму, характеризується керованістю та постійною позитивною результативністю управління; деформація ж є процесом погіршення, стисненням і активним руйнуванням міри життя, який визначається як неповний або здійснюваний на хибних основах взаємозв’язок оптимізму та песимізму та характеризується зростаючою некерованістю та негативною результативністю.
Поглиблено знання про детермінанти оптимізації соціальної перспективи, які скомпоновані у групи: структурування і узгодження її складових та вдосконалення взаємозв’язку оптимізму і песимізму, які формуються у напрямках інтеграції соціального капіталу та оптимізації соціального опору деформації.
Дістало подальшого розвитку:
а) знання про зміст взаємозв’язку оптимізму і песимізму, основні принципи, видові й родові ознаки. Виявлено, що в оптимізмі центральним принципом є утвердження міри життя як “найкращого”, а в песимізмі –заперечення міри смерті як “найгіршого”, такого, що руйнує життя. Родовими ознаками “оптимізму” та “песимізму” є оцінювання та воля, які відображають центральні складові цих понять та визначають позитивне “добро” і негативне “зло” у відношеннях “суб’єкт –об’єкт”. Видові характеристики являють собою ступінь оцінювання –“найкраще”, “найгірше”, межовий ступінь волі в екстремальній ситуації і оцінювання та волевиявлення з позиції найкращого в оптимізмі й найгіршого у песимізмі. Обґрунтовано закономірний характер взаємозв’язку оптимізму і песимізму,
б) поняття “соціальної перспективи”, яке з конвенціонального використання набуло соціально-філософського визначення. Соціальна перспектива –соціально-філософське поняття, що виражає динаміку картини світу, яка визначає міру життя і міру смерті соціального суб’єкта, і на яку спрямована його активність,
в) знання про соціальний час і простір у діалектичній єдності історичного і перспективного. Перспективними є ті суспільні зміни, майбутній результат яких має історичний характер. В свою чергу, історичними є ті суспільні зміни, результат яких є важливим для майбутнього, перспективного життя суспільства. Взаємозв’язок оптимізму і песимізму визначає єдність минулого і майбутнього у сучасному, розпізнає життєво важливе, відтинаючи все смертоносне, неісторичне, нежиттєве в майбутті згідно з триєдністю міри життя,
г) знання про механізм соціального опору, який може втілювати корекцію деформації життя суспільства або власне процес цієї деформації. Визначені суттєві якості соціального опору як стану та процесу, виокремлені його форми: індиферентність (розсіювання, інертність і латентний опір) та протидія, взаємозв’язок цих форм з мірою життя. Виявлені основні форми деформації соціальної перспективи (некрофілія та невротична жадоба влади), та передумови такої деформації (технологія насильства, розвиток суспільних технологій, які дозволяють збільшувати та втілювати свавілля),
д) методологія дослідження соціальних перспектив України у взаємозв’язку оптимізму і песимізму, який відображує стан міри життя, можливості досягнення оптимуму для України, тенденції, що руйнують міру життя,
е) підходи до обґрунтування підвищення якості життя як критерію формування оптимістичної перспективи розвитку суспільства.
Удосконалено філософсько-методологічний інструментарій дослідження взаємозв’язку оптимізму і песимізму у впровадженні системного підходу, який має специфіку дослідження генезису цієї проблеми у єдності біологічних передумов та соціальних умов формування, які визначали процеси розвитку світогляду на доцивілізаційному, локально-цивілізаційному етапах та на етапі становлення світової цивілізації.
Теоретичне і практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що сутність, зміст та роль взаємозв’язку оптимізму і песимізму у формуванні соціальної перспективи, по-перше, сприяє подальшій розробці філософської проблематики, пов’язаної з феноменом життя, його міри, смислу, цілей; по-друге, дозволяють краще осмислити цілісність світогляду у діалектичній єдності статичного, історично здійсненого та динамічного, перспективного, допомагають виявити критерії відмежування оптимізації соціальної перспективи від її деформації.
Результати роботи можуть стати методологічною основою для розробки досліджень соціальної перспективи як у філософсько-теоретичному, так і в практичному плані вирішення нагальних проблем розвитку суспільства. Взаємозв’язок оптимізму і песимізму відіграє роль принципу формування соціальної перспективи і дозволяє поглибити аналіз історичного минулого та примножити здобутки філософії історії, знання про майбутнє у футурології, прогнозуванні, проектуванні та плануванні соціальних процесів; в дослідженнях соціального суб’єкта в соціальній психології, соціальній педагогіці, соціальному управлінні та в подальшому розвитку цього принципу як загальнонаукового.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на кафедрі філософії Запорізького національного університету, на проблемних семінарах аспірантів та докторантів кафедри філософії Запорізького національного університету та кафедри філософії і суспільно-гуманітарних дисциплін Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. Принципові ідеї, теоретичні положення, практично орієнтовані міркування автора були викладені на I Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми комплексного розвитку реклами в Україні в контексті міжнародного досвіду” (Київ, 18-21 вересня 2000), Третій Всесвітній конференції “Діалог цивілізацій: роль і місце латентних структур в управлінні світом” (Київ, 28 травня 2004 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Вибори Президента України-2004: проблеми теорії та практики” (Київ, 9-10 червня 2005 р.); всеукраїнських та міжвузівських конференціях: Всеукраїнській науково-практичній конференції “Адміністративний устрій та самоврядування в Україні XVII-XX століття” (Запоріжжя, 13-14 жовтня 1999), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції, присвяченій 10-річчю незалежності України “Ідеологія державотворення і суспільствознавча наука” (Запоріжжя, 31 травня 2001 року), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Методологія соціального пізнання: здобутки й проблеми” (Запоріжжя, 25 травня 2005 р.), науковій міжвузівській конференції “Студент 2000: яким йому бути?” (Запоріжжя, 13-14 квітня 2000); Запорізьких обласних конференціях: “Військово-патріотичне виховання молоді” (29 березня 1999), “Форми та засоби здійснення Державної програми патріотичного виховання молоді в сучасних умовах” (29 березня 2000), “Народне волевиявлення в Україні: історія і сучасність” (5 квітня 2000), наукових конференціях викладачів та аспірантів Запорізького національного університету –Запоріжжя, 1998-2006 рр.
Результати дослідження використовувалися при підготовці аналітичних та експертних матеріалів для Запорізької облдержадміністрації та Запорізького міськвиконкому, телевізійної програми ТРК “Алекс” “Кам’яні джунглі: Школа виживання” 2003-2006 р.
Результати дослідження відображені в науковій монографії “Світло” і “тінь” соціальної перспективи” (21,3 друк. арк.), у розділі “Філософія бойових мистецтв” “Енциклопедії рукопашного бою” (5,0 друк. арк), 34 статтях (з них 26 статей –у фахових виданнях).
Структура та обсяг дисертації відповідають його меті й основним завданням. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи, висновків і списку використаних джерел (344 найменувань); основна частина рукопису становить 397 сторінок.
Основний зміст роботи
У ВСТУПІ розкрито актуальність теми дослідження, сформульовано його мету і завдання, визначено його наукову новизну та зміст положень, винесених на захист, акцентовано їх теоретичне і практичне значення, наведено інформацію про апробацію та публікацію здобутих результатів.
У першому розділі –“ІСТОРИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ПОНЯТЬ “ОПТИМІЗМ” І “ПЕСИМІЗМ” –визначаються і досліджуються семантичні, онтологічні, гносеологічні, аксіологічні та праксеологічні сторони, етапи становлення названих понять у філософській науці, визначаються загальні методологічні питання дослідження теми. Узагальнено результати наукового осмислення предметних аспектів у родових та видових характеристиках понять “оптимізм” та “песимізм”, обґрунтовано досягнення ними рівня соціально-філософських категорій, з’ясовано системоутворюючий зміст оцінно-вольового зрізу світогляду.
У першому підрозділі “Генезис понять “оптимізм” і “песимізм” виділено та проаналізовано три основні етапи формування змісту понять “оптимізм” та “песимізм”, показано їх концептуалізацію в розширенні проблематики, яка “упаковує” смисли в змісті понять.
Етимологічно поняття “оптимізм” має походження від латинського optimus (найкращий), а песимізм –від латинського pessimus (найгірший), що з часом закріпилося в дослідницькому філософському підході до оптимізму і песимізму. Етимологічний етап є першим у розвитку понять “оптимізм” і “песимізм”, котрі ще існують як слова-символи, що відображують образ явища у декількох значеннєвих аспектах: у символічному аспекті закріплена форма вираження, у якій визначено межове, граничне, у аксіологічному –ціннісному аспекті –граничному дається оцінна характеристика –“це краще”, “це гірше”; у детермінантному аспекті віддзеркалюється зміст, який оцінюється та оформлюється символом. Зазначені три аспекти нерозривно пов’язані у поняттях “optimus” та “pessimus”, які характеризують міру суб’єкта. З одного боку, зменшення гіршого наближує до найкращого і віддаляє від найгіршого, з іншого боку, зменшення кращого наближує до найгіршого та віддаляє від найкращого. Символічний аспект цих понять виявляє схожість з проблемами екстремуму, який включає у себе межовий стан міри та норми. Екстремум отримує характеристику найкращого або найгіршого коли з’являється аксіологічний аспект –значущість для суб’єкта та наповнення детермінантного аспекту, якщо зв’язок “об’єкт –суб’єкт” стає взаємозв’язком, через який суб’єкт визначає свою міру. Норма тісно пов’язана з екстремумом та має серединне положення по відношенню до максимуму і мінімуму та, будучи обмеженою екстремумом, характеризує стабільність. Норма включає, з одного боку, те, що оцінюється як добре, з іншого боку, –те, що оцінюється як погане. Межею, що поділяє погане та добре є те, що взагалі не оцінюється або не має позитивних чи негативних рис –індиферентне. Індиферентне виступає як центр норми.
В етимологічному становленні понять оптимізм і песимізм можливо виокремити як підетап розвиток слів-символів у процесі узагальнення –появу образів: optimum (сукупність найкращих умов) і pessimum (сукупність найгірших несприятливих умов). Optimum та pessimum виникають у розвитку детермінантного аспекту, коли суб’єкт усвідомлює себе як систему (цілісність і тотальність) та знаходиться у пошуку кращого і гіршого стану своєї багатомірності.
У філософському генезисі понять “оптимізм” і “песимізм” перший етап розвитку можливо означити як латентний. Найкраще і найгірше опрацьовувалися філософією насамперед у форматі етичних проблем, у процесі осмислення взаємозв’язку доброчесності та душі (Сократ, Платон, Аристотель), душі та волі (Дж. Локк, Б. Спіноза). Напрям вирішення цих проблем став основою модальної логіки, розвиток якої визначило становлення логіки оцінок або “логіки добра”.
З робіт Г. Лейбніца починається новий, “понятійний”, етап розвитку “оптимізму” та “песимізму”, який пов’язаний із епістемологічним позиціюванням, та визначений пошуком найкращого або найгіршого у світі. На цьому етапі поняття слугують обґрунтуванню якоїсь ідеї. Саме “проект Просвітництва” визначив оптимум розвитку –прогрес, вихідною позицією якого є оптимізм. Традицію статичного оптимізму продовжували Д. Дідро, Г. Лессінг, І. Кант. Традицію динамічного оптимізму уособлювали Р. Декарт, Ж. Кондорсе, Г. Спенсер, Ф. Шеллінг, котрі розглядали рух до кращого як характеристику перспективи. Пошук єдиної основи найкращого і найгіршого на цьому етапі проходив у дослідженні проблеми ідеї та духу (І. Кант). Критична реакція на негативні явища прогресу призвела до позиціювання песимізму, починаючи з робіт А. Шопенгауера. Критика онтологічних визначень заперечувала загальність оптимізму і песимізму відносно до буття в цілому та звужувала їх присутність до онтологічного аспекту. Питання про реалізацію “вищого ідеалу” у мистецтві поставили Ф.Шіллер та В. Ґумбольдт, а Ф. Шеллінг спрямував свої зусилля на вирішення проблеми реалізації ідеалу в історії. Ретроспективно-динамічний підхід Г. Гегеля спробував визначити єдину об’єктивну основу для найкращого та здійснив її в концепції ідеї, в якій Ідеал –це ідея, яка розглядається з боку існування.
Ідея песимізму знайшла своїх прихильників в особі Дж. Леопарді, Ед. фон Ґартмана, О. Ковалевського. Вони стверджували реальність страждання, його відсутність визначали як щастя. Радикальну зміну ціннісної системи запропонував Ф. Ніцше, який перебудував основу найкращого і найгіршого –добре те, що веде до могутності людини (воля до влади). Ніцше також ввів поняття “героїчний песимізм”. В гносеологічному підході поняття оптимізму та песимізму використовувались для обґрунтування ідеї пізнання. На понятійному етапі аксіологічний аспект оптимізму та песимізму розвивається до рівня практичного аспекту. Увага до аксіологічного аспекту зруйнувала відособленість понять оптимізму і песимізму. Моністичний оптимізм і песимізм переборювалися плюралістичним підходом у взаємозв’язок оптимізму та песимізму у роботах А. Бергсона, В. Джеймса, у моралі достоїнства В. Хвостова і А. Камю. Особливе значення для розвитку взаємозв’язку досліджуваних феноменів має дискусія з питань найкращої та найгіршої реалізації волі (Л. Толстого, М. Ганді, В. Леніна, І. Ільїна). Подальшого розвитку отримала традиція пошуку єдиної основи найкращого у духовному (М. Ґайдеггер), яке у суб’єктивному світі може належати всім людям і окремій людині. Зміст найкращого та найгіршого розглядався у дослідженні проблеми оцінної формалізації “логіки добра” (формальна аксіологія Е. Гусерля, Р. Ґартмана; концептуальні дослідження цінностей Г. фон Райта, О.О. Івіна) і математичних критеріях оптимізму та песимізму Вальда, Севіджа, Гурвіца, Байєса-Лапласа, в теорії ігор О. Неймана, Дж. фон Моргенштерна, Дж. Мак Кінсі, що ґрунтувалася на відносній стійкості функції оптимізму та песимізму.
З’ясуванню основ діяльності біологічних та соціальних оцінно-вольових механізмів оптимізму та песимізму допомагають роботи М. Зелігмана, К. Лоренца, С. Майєра, М. Рьюза, Е. Уілсона, що досліджують біологічні основи; К. Юнга, Ж. Дельоза, Дж. Лакса, котрі вивчали роль образу, смислу та архетипів у цих механізмах; М. Бережного, П. Куусі, О. Леонтьєва, Е. Морена, П. Сорокіна, в центрі уваги яких знаходилися соціальні основи; М. Мусієнка, який досліджує вплив середовища; А. Бандурки, В. Друзя, котрі звернули увагу на роль соціального обміну. Важливе значення в дослідженні розвитку взаємозв’язку оптимізму та песимізму на різних етапах історії цивілізації мають висновки робіт М. Абаєва, С. Аверінцева, С. Арутюнова, М. Бердяєва, Г. Бонгард-Левіна, Ф. Броделя, Ю. Бромлея, Л. Васильєва, Л. Гумільова, С. Ґантінгтона, Р. Додонова, І. Кривєльова, К. Леві-Стросса, А. Марціано, М. Мацковського, М. Мосса, К. Поланьї, В. Рубеля, Г. Светлова, Е. Сміта, Е. Тайлора, С. Токарева, А. Тристана, Дж. Фрезера, М. Фріда, О. Шпенглера. Уточнити роль взаємозв’язку оптимізму та песимізму в залежності від етапу розвитку суспільства дозволяють висновки робіт Б. Андерсона, А. Бутенка, К. Касторіадіса, С. Макєєва, Р. Мілса, В. Швирьова, О. Шкреби.
Соціальний розвиток України в глобальній соціальній перспективі є предметом досліджень В. Андрущенка, В. Беха, І. Бичка, І. Бойченка, С. Кримського, В. Ляха, М. Михальченка, І. Надольного, М. Поліщука, О. Соболя, В. Табачковського, В. Шинкарука, О. Яценка. Дослідженню соціальних орієнтирів для України в умовах глобалізації присвячені роботи В. Воронкової, І. Гавриленка, П. Гнатенка, В. Дергачова, В. Кременя, В. Лутая, В. Мадіссона, П. Мірошника, М. Недюхи, Б. Новікова, З. Самчука, В. Ткаченка, В. Шахова, М. Шевченка.
Авторський аналіз змісту та основних аспектів визначення понять “оптимізму” і “песимізму” як соціально-філософських категорій ґрунтується на результатах робіт Е. Араб-огли, Е. Гірусова, Г. Гудожніка, М. Ґайдеггера, П. Ґудмена, В. Давидова, Л. Кесельмана, Т. Кітвеля, Д. Майерса, Г. Маркузе, М. Мацкевича, О. Панаріна, А. Печчеі, Т. Роззака, П. Сорокіна, І. Фролова, Г. Хозіна, А. Швейцера, В. Ядова. Для усвідомлення змісту вказаних понять важливе значення має дискусія діяльнісного підходу і меліоризму (Дж. Еліот, Дж. Селлі) та пошук основи оцінювання в загальному в утвердженні життя й обмеженні його смертю (К. Маркс, Е. Морен).
У другому підрозділі “Методологічні основи дослідження феноменів оптимізму і песимізму” обґрунтовуються основні методологічні підходи та напрями дослідження феноменів оптимізму та песимізму у цілісності світогляду.
Діалектичний підхід базується на висновках про оцінно-вольовий зріз формування соціальної перспективи у діалектичній єдності оптимізму та песимізму, яка базується на мірі життя та смерті та уточнюється у діалектичному протиріччі перспективи з ретроспекцією в історичному процесі.
Для вивчення історії проблеми, охопленої взаємозв’язком оптимізму і песимізму використовується феноменологічний, у гносеологічному смислі –проблемний підхід, у центрі якого знаходиться феномен, який має свою історію розвитку. Компаративістський підхід використовується у порівнянні особливостей проявів оптимізму і песимізму в різних суспільно-історичних умовах. Проблемно-порівняльний аналіз уможливив з’ясування тотожності та відмінності різних явищ, виявлення спільного знаменника в дефініціях оптимізму та песимізму як протилежностях, що формують соціальну перспективу.
Системне дослідження людини базується як на загальній концепції системного аналізу, так і на тих методологічних основах, через які виявляються найбільш істотні риси людини, що з ними пов’язуються міра життя і міра смерті. Цілісність, системний характер оптимізму і песимізму детерміновані певними інтегративними властивостями їх складових, поміж яких оцінювання і волевиявлення, структурні і процесуальні частини, що зумовлюють необхідність системного дослідження. Системне дослідження визначає не тільки аналіз (декомпозицію), але і синтез (композицію) розвитку змісту і форми оптимізму і песимізму, тому удосконалення системного методу реалізується у напрямку вивчення основних механізмів композиції картини світу. Суб’єкт формує соціальну перспективу за допомогою основних опозицій, характеристик, визначення яких створює особисту мапу світу з власними координатами та орієнтирами, котрі позиціонують соціальний суб’єкт у реальному світі. Тому у дисертаційній роботі використовується системно-композиційний метод, за допомогою якого визначається роль взаємозв’язку оптимізму та песимізму, його вплив на інші композиційні бінарні опозиції у їх єдності.
Проведене дослідження оптимізму та песимізму у онтологічному (як риси безпосередньо сущого), гносеологічному (як проблема пошуку “найкращого” та “найгіршого” у пізнанні) та атрибутивному (як інструмент виміру властивості і характеристики людини чи суспільства) підходах допомогло виявити недоліки та обмеженість використання відповідних понять в згаданих сферах та визначити їх соціально-філософський зміст.
У третьому підрозділі “Оптимізм і песимізм як соціально-філософські категорії” доводиться необхідність використання категорій “оптимізм” і “песимізм” при розгляді оцінно-вольової сторони світогляду у єдності онтологічного, гносеологічного, аксіологічного та праксеологічного аспектів, обґрунтовується класифікація оптимізму та песимізму.
Використання понять оптимізм і песимізм як соціально-філософських категорій пояснюється їх світоглядним значенням, відображенням суб’єкт-об’єктних та суб’єкт-суб’єктних відношень, рефлексивністю у вивченні соціальних явищ, формулюванням як взаємозв’язку соціально-філософських категорій, віддзеркаленням сутнісних взаємозв’язків соціальних об’єктів, процесів та явищ, що дозволяє використовувати їх як сконцентроване соціальне знання про соціальний світ.
Результати дослідження сфери застосування оптимізму і песимізму, сфери відображення причинно-наслідкових зв’язків, тотожності і відмінності категоріального контексту (у якому вони застосовуються) і категоріального ряду (за допомогою якого визначається їхній понятійний зміст), єдиної основи в різних проявах дозволили визначити сутність цих категорій. Оптимізм –це соціально-філософське поняття, що відображує оцінно-вольову сторону світогляду, яке позитивно визначає навколишній світ, стан і місце людини в ньому і ґрунтується на утвердженні міри життя як найкращого. Песимізм –це соціально-філософське поняття, що відображує оцінно-вольову сторону світогляду, що негативно визначає навколишній світ, стан і місце людини в ньому, ґрунтується на утвердженні міри життя запереченням за допомогою найгіршого, тобто утвердження міри смерті (можливості руйнованості життя).
В оптимізмі центральним принципом є утвердження міри життя як “найкращого”. На відміну від оптимізму утвердження міри смерті в песимізмі відбувається через заперечення “найгіршого”, того, що руйнує життя. Основними світоглядними елементами є образи, смисли і фантазми.
Родовими ознаками “оптимізму” і “песимізму” є оцінювання і воля, за допомогою яких визначається позитивне –“добро” і негативне –“зло” у відносинах “суб’єкт –об’єкт”. Те саме відносяться до понять “добре” і “погано”, “краще” і “гірше”. А видовими характеристиками оптимізму і песимізму є, по-перше, найвищий ступінь оцінювання (“найкраще” в оптимізмі і “найгірше” у песимізмі), по-друге, граничний ступінь волі у межовій ситуації поліпшення і погіршення, по-третє, оцінювання і волевиявлення з позиції утвердження найкращого –“добра” в оптимізмі, з позиції заперечення найгіршого –“зла” у песимізмі.
Як єдина основа в різних визначеннях оптимізму і песимізму є міра життя, що формує систему цінностей у єдності існування, здійснення (реалізації існування або знаходження душевного і духовного в житті) і реалізації здійснення (справдження душевного і духовного в дійсність). Воля в цьому взаємозв’язку забезпечує взаємодію оптимізму і песимізму у дієвості суб’єкта.
Міра життя безпосередньо пов’язана зі способом (режимом та організацією життєвого шляху), рівнем (відносною кількісною характеристикою життя у порівнянні з іншими суб’єктами життя) та якістю життя (ступенем здійснення життя, суттєвими біологічними та соціальними сторонами життєдіяльності). Міра життя виражає органічну єдність якісної та кількісної визначеності життя. Стиснення міри життя означає спрощення та падіння якості життя, зниження ступеня реалізації суттєвих біологічних та соціальних сторін життєдіяльності, тобто скорочення ступеня задоволення людських потреб, зменшення життєвих ліній творчості та самореалізації, тривалості біологічного та соціального життя.
Розширення міри життя означає підйом якості життя, зростання потреб до рівня душевного та духовного життя, якісно нового стану способу життя, у збільшенні тривалості життя, створення можливостей високого ступеня забезпечення соціального здоров’я, відтворення смисложиттєвих відносин, зв’язків, збереження результатів творчості у наступних поколіннях. Отже оптимізм забезпечує оцінно-вольову спрямованість на підвищення якості та рівня життя, песимізм обмежує здійснення життя та самозбереження суб’єкта.
Узгодженість цінностей існування, здійснення і реалізації життя в сприйнятті, пізнанні, оцінюванні і дії дозволяє сформулювати змістовний (наповнений) оптимізм, що стверджує буття і необхідність узгодженості як “найкращого”, і змістовний (наповнений) песимізм, що заперечує буття і необхідність руйнуючої неузгодженості як “найгіршого”. Поряд зі змістовним, визначено також відносний оптимізм і песимізм, а також оптимізм і песимізм на помилкових основах. Відносний оптимізм і песимізм, по суті, є неповним чи незрілим змістовним оптимізмом і песимізмом. Оптимізм і песимізм на помилкових основах ґрунтується на цінностях, що руйнують життя, які стверджують насильницьку смерть стосовно існування, руйнують душу і натхнення, блокують здійснення духу.
У другому розділі “ПРИЧИННО-НАСЛІДКОВА ОБУМОВЛЕНІСТЬ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ ОПТИМІЗМУ І ПЕСИМІЗМУ” досліджуються біологічні передумови та соціальні умови формування закономірного характеру взаємозв’язку оптимізму та песимізму.
У першому підрозділі –“Біологічні передумови формування взаємозв’язку оптимізму і песимізму”, розглянуто біологічні передумови виникнення взаємозв’язку оптимізму і песимізму, що обумовлені єдністю всього живого світу, в якому більш складні соціальні форми людського життя ґрунтуються на загальних біологічних механізмах, але при цьому не зводяться до них. Розмежування біологічних і соціальних передумов виникнення й формування взаємозв’язку оптимізму та песимізму залежить від вирішення проблеми природи людини, як окремого у єдності живого.
Діалектична єдність природи людини (що складається з характеристик, значимих для всіх людей) і множинності людського здійснення (як альтернативності людських проявів) слугує гуманізації ставлення людини до самої себе й інших людей, з’ясуванню стійких і змінних характеристик людини, як єдності біологічного й соціального.
Біологічні передумови взаємозв’язку оптимізму та песимізму формувались у “біологічній системі координат” розвитку біосфери, у психофізіологічній організації й поведінці тварин, як оцінно-вольові біологічні механізми збереження й удосконалення різноманітними живими організмами власної міри життя. У психофізіологічних процесах такими механізмами є центризм живого організму стосовно зовнішнього середовища; взаємозв’язок збудження і гальмування; система органів чуттів; відчуття, (страждання і насолоди, емоції страху й радості, безпорадності й упевненості); емоції й афекти; стереотипні дії виживання (втеча, агресія, заціпеніння і т.п.).
Біологічні механізми, що визначають вольову сторону передоптимізму і передпесимізму, знаходяться у прямій залежності від абіотичних і біотичних факторів у перенесенні сонячної енергії за допомогою фотосинтезу у біогеоценозах, у трофічних ланцюгах та трофічній мережі, а також вони визначені колективно-групові передумовами у специфіці міжвидової боротьби й внутрішньовидової агресії, важливої ролі території і її центру. Центр у мобільних видів може зміщуватися одночасно з кочовищем та залежить від основного продукту харчування. В осілих колективно проживаючих видів тварин центризм колективу визначається центральним місцем проживання територіальної єдності. Специфіка передумов колективного передоптимізму і передпесимізму залежить від форми об’єднання й симбіозу. Потенціал біологічного угруповання був протопотенціалом соціального капіталу у визначенні сконцентрованої соціальної енергії групи.
Перехід від біологічних передумов до виникнення власне взаємозв’язку оптимізму та песимізму пов’язаний із формуванням соціальної сфери, нової якості міри життя і смерті. Взаємозв’язок оптимізму та песимізму виникає при набутті соціальних характеристик міри життя в єдності соціоантропогенезу, у якому паралельно відбувається збереження біологічної міри життя, розвиток соціальних відносин і психофізичної організації людини. Виникнення взаємозв’язку оптимізму та песимізму визначено формуванням соціокультурної системи. Розвиток діяльності й сезонний характер землеробства і скотарства, циклічний поділ праці (сезонність ремесла, будівництва і т.д.), характер обміну у своїй спільноті і з іншими спільнотами обумовлюють оптимізм та песимізм тих або інших сфер діяльності. Виникнення оптимізму і песимізму пов’язані з усвідомленням факторів життя й смерті у світогляді доцивілізаційного етапу розвитку суспільства. Колективні фактори були визначені ранніми формами соціальної організації й генезисом додержавних інститутів: локальна група мисливців і збирачів, в основі соціальних зв’язків якої знаходиться реципрокатний обмін; первісна землеробська громада як основна одиниця існування осілих народів з ранніми формами нерівності й системи редистрибуції; надобщинні структури –протодержави (чіф-дім).
Поліпшення функції контролю над навколишнім середовищем удосконалює положення у трофічній мережі за допомогою інструменталізації та праці; керованості колективу за допомогою відносин впливу, престижу, влади; спілкування за допомогою другої сигнальної системи –мови.
У другому підрозділі “Соціальні умови формування взаємозв’язку оптимізму і песимізму” процес розвитку взаємозв’язку оптимізму і песимізму досліджується у з’ясуванні межі виникнення та отримання якісно нового стану оцінно-вольової системи у біологічному та соціальному світі, у світогляді на доцивілізаційному, локально-цивілізаційному етапах та етапі світової цивілізації.
На доцивілізаційному етапі взаємозв’язок оптимізму та песимізму ще не визрілий, в якому центральним процесом є існування. Центрами світу є індивід і колектив у межах певної культури, у яких розгортається розмаїття справдження душевності та духовності у житті. Виникнення цивілізацій визначає становлення локального, котре означає досягнення культурою нового якісного рівня и є етапом формування глобального, світового рівня розвитку соціального життя з конкретними центрами, тяжіння чи відштовхування від яких обумовило життя периферійних народів.
Доцентрові тенденції цивілізації і поліцентрична боротьба вимагали додаткових джерел речовини, енергії, інформації за рахунок інших культур та цивілізацій, що спрямувало науково-технічне вдосконалення озброєння і мобільності, згуртування цивілізації та зміцнення зв’язків із колоніями за допомогою релігії, скорочення расових, національних, становими обмежень та забобонів. Ця боротьба визначала оптимізацію системи цивілізаційних ідентичностей та ідентифікацій у ствердженні оптимізму та песимізму ідеалів справедливості, рівності і братерства. У компонентному становленні взаємозв’язку оптимізму та песимізму зокрема і світогляду в цілому спостерігається перевага образів у міфологічному світогляді, фантазмів у релігійному світогляді, смислів у науковому світогляді. Розвиток духу, що піднесений всеєдністю людей, яка сприйнята суспільною свідомістю, зміцнював і об’єднував цивілізацію у визначенні оптимізму і, справдженні надій соціальних суб’єктів, реалізації їх соціальних перспектив.
Особливу роль у пошуку загального зіграла європейська цивілізація, поліцентричність здійснення якої кинула виклик неєвропейським цивілізаціям. Виклик був сприйнятий неєвропейськими цивілізаціями в образах, смислах і фантазмах європейської цивілізації, оптимізм і песимізм якої поставив питання про рівноправність цивілізацій. Ця рівноправність доводилася за допомогою утвердження оптимізму своєї неєвропейської цивілізації та песимізму щодо західної. Дискусія із західним оптимізмом та песимізмом вела до синкретизму і модернізації, до становлення універсального у процесі глобалізації: на етапі колоніалізму, на етапі виборювання незалежності та цивілізаційних трансформацій, формування двохполярного світу, на етапі руйнування біполярних міжнародних відносин або становлення їх плюралізму (багато полярності і полісуб’єктивності формування світової цивілізації).
У центрі дослідження взаємозв’язку оптимізму і песимізму у світогляді на етапі загальносвітової цивілізації знаходилося вивчення нового якісного стану –світової спільності локальних цивілізацій, формування загальних для кожної локальної цивілізації проблем, котрі потребують загальносвітових рішень, та об’єднання локальних цивілізацій у єдину систему. Взаємозв’язок оптимізму і песимізму конкретної цивілізації визначає напрям розвитку її в універсальному, ґрунтуючись на своїй мірі життя і мірі смерті. При цьому універсальне за допомогою песимізму обмежує вплив уніфікування універсального, а за допомогою оптимізму визначає волю здійснення різноманітності в єдиному світовому процесі. Єдине універсальне існування людства вимагає єдності здійснення загальнолюдського у справдженні душі і натхнення конкретного соціального суб’єкта у різноманітності проявів і реалізації здійсненого у світі.
Заперечення духовного, руйнування піднесеного призводило до смертоносних для цивілізації тенденцій, до взаємозв’язку оптимізму і песимізму на помилкових основах бездушшя. Цивілізацію не рятував оптимізм і песимізм існування, оскільки губилися перспективи розвитку душі і духу.
У третьому підрозділі “Закономірний характер взаємозв’язку оптимізму і песимізму” вивчається роль цього взаємозв’язку в діяльності суб’єкта, досліджуються основні функції, які виконує цей взаємозв’язок у суспільний практиці, та його відповідність атрибутивним характеристикам закономірності.
Дослідження суб’єкта оптимізму і песимізму визначає пошук атрибутивних характеристик (діяльність, пізнання і масштабність та інші) і з’ясування специфіки суб’єкта й об’єкта у межових, порубіжних станах міри життя. Суб’єкт життя, як своєрідний ідеал, оптимальний спосіб здійснення життя, в екстремальних умовах, у граничному стисненні міри життя досліджується в активному (суб’єктному) та пасивному споглядальному ставленні до навколишнього світу. В екстремальних умовах пасивне ставлення призводить до того, що людина стає жертвою.
Суб’єкту смерті протистоїть жертва, що розглядається як об’єкт руйнування і смерті або суб’єкт життя при активному опорі. Суб’єкт оптимізму є суб’єктом життя, якщо активність, спрямована на збереження і розширення міри життя, узгоджує міру життя на різних рівнях –індивідуальному, груповому, суспільному, загальнолюдському (зокрема), і в потоці життя на Землі (у цілому). Якщо узгодження не відбувається, то суб’єкт оптимізму на певному рівні стає суб’єктом смерті. Суб’єкт песимізму є суб’єктом життя, якщо обмеження руйнівних тенденцій сприяє узгодженню міри життя на різних рівнях. Суб’єкт песимізму стає суб’єктом смерті, коли обмеження руйнівних тенденцій, обмежує активність у такій мірі, що руйнується воля до життя і міра життя.
Базовим суб’єктом соціальної дії є людина, носій загальнолюдських, національних, групових і особистісних цілей, тому в проблему вивчення оптимізму і песимізму людини входять різнорівневі суб’єктивні зрізи. Об’єктом оптимізму і песимізму є все те, що впливає на міру життя, може бути оцінене, і на що може бути спрямована воля і справдження суб’єкта в цілому. Формування соціальної перспективи суб’єктом оптимізму та песимізму детерміноване предметом дослідження, який у найбільш узагальненому вигляді можливо класифікувати за двома критеріями: часовим принципом –минуле, сучасне і майбутнє, і за направленістю суспільних наук. Знання закономірності взаємозв’язку оптимізму і песимізму дозволяє аналізувати минуле в історії; визначати існування соціального суб’єкта (людини, групи, суспільства) в соціальній психології, соціальній педагогіці, соціології, соціальному управлінні; у загальнотеоретичних дослідженнях прагнути до найкращого стану, позитивної евристики “ядра програми” та негативної евристики як “захисної аргументації” від критичних аргументів, яка застерігає від фальсифікації.
Аналіз практичного застосування закономірності взаємозв’язку оптимізму та песимізму як принципу дозволяє виділити найбільш загальні її функції. Взаємозв’язок оптимізму та песимізму визначає діяльнісну функцію суб’єкта у взаємодії з іншими суб’єктами –вольову складову, у визначенні силових соціальних полів, посиленні пов’язаності соціальних суб’єктів у мірі життя, її розвитку, або опорі тому силовому тиску, який звужує або руйнує міру життя.
Орієнтуюча функція визначена за принципом сервомеханізму, самонаведення, яке, виходячи зі стану та можливостей розвитку міри життя та міри смерті, спрямовує поведінку та діяльність суб’єкта, характеризує життєво важливе або ситуаційно актуальне, що протистоїть індиферентному, неважливому та неактуальному.
Пізнавальна функція пов’язана із дослідженням тенденцій розвитку соціальних суб’єктів та оточуючих умов, у змінах різних явищ, процесів, подій; визначає об’єктивний стан міри життя та суб’єктивні пріоритети душевної і духовної сторони в ній; розкриває роль людського фактору в особистому, соціальному та соцієтальному житті. Діагностична функція визначає стан соціальним суб’єктом своєї міри життя та смерті, неіндиферентність суб’єкта, “соціальну температуру”, від високої –з інтенсивного переживання змін на краще або уболівання від гіршого, до низької –з характерною байдужістю до того, що відбувається, безвільністю до участі у змінах або опору їм. Функція ідентифікування потенціалу є визначена процесом відбору та резонування зі структурою або соціальними функціями суб’єкта у більш масштабному суб’єкті та пов’язаності соціальних суб’єктів; характеризує позиціювання соціального суб’єкта у соціальних силах розвитку. Прогностична функція визначає активність, поведінку або діяльність соціального суб’єкта відносно до соціальних процесів або до розстановки та розвитку соціальних сил, пов’язаності соціальних суб’єктів.
Функція форматування світоглядного простору, соціальної перспективи реалізується в упорядкуванні життєвого простору суб’єкта у пізнавальній або іншій діяльності, у бажанні досягти найкращого як певного ідеалу, який може розглядатися як шаблон або інновації, чи у подоланні найгіршого як уніфікації або руйнування міри життя. Ця функція, коли досягає теоретичного обґрунтування та цілісності, претендує на роль ідеологічної. Взаємозв’язок оптимізму та песимізму в ідеологічній функції впливає на виховання, політичну соціалізацію, формування громадськості, політичну культуру населення.
Організуюча функція втілюється у напрямку подолання невизначеності соціального суб’єкта щодо навколишнього середовища у розробці рішення, особливо в умовах ризику та невизначеності, коли підвищується роль суб’єктивного фактора, значення особистісних переваг, які у решті-решт ґрунтуються на мірі життя або смерті.
Зміст та функції взаємозв’язку оптимізму та песимізму у суб’єкт-об’єктних відносинах віддзеркалюють його закономірний характер. Взаємозв’язок оптимізму і песимізму є істотним зв’язком, оскільки виражає оцінно-вольову сторону світогляду; внутрішнім –тому, що відцентрованість оцінно-вольової сторони забезпечує міру життя та міру смерті. Він має загальний характер, оскільки визначає загальне у різних формах, проявах оцінювання та воління соціальних суб’єктів, їх особливості на різних етапах формування світогляду. Взаємозв’язок оптимізму та песимізму характеризується як необхідний зв’язок, оскільки обумовлює світосприйняття та активність людини у відповідності до визначення власної міри життя та смерті в оточуючих умовах. Об’єктивність взаємозв’язку оптимізму та песимізму визначена об’єктивним характером міри життя та міри смерті, які є підґрунтям взаємозв’язку, та не залежить від діяльності та пізнання соціального суб’єкта або ця залежність має опосередковане значення. Взаємозв’язок оптимізму та песимізму є повторюваним зв’язком, оскільки відтворює поведінку, діяльність та оцінювання суб’єкта на основі сформованої міри життя та міри смерті у просторі та часі, має стійкий характер, що відображується у відносній незмінності міри життя і міри смерті при змінах оточуючого середовища.
У третьому розділі “СОЦІАЛЬНА ПЕРСПЕКТИВА ЯК ПРОЯВ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ ОПТИМІЗМУ І ПЕСИМІЗМУ” аналізується ідея картини світу та зміст її динамічної сторони, яка відображена у понятті “соціальна перспектива”, доводиться сутнісний вплив взаємозв’язку оптимізму та песимізму на формування візії майбутнього.
У першому підрозділі “Сутність соціальної перспективи” досліджується роль соціальної перспективи в ідеї картини світу, обґрунтовується положення про трансформацію “соціальної перспективи” з конвенціонального до соціально-філософського поняття, з’ясовується його зміст у протиріччі перспективного та історичного.
Образ перспективи є важливою частиною ідеї картини світу і відображає динамічну її сторону. Картина світу визначається, як світоглядна форма знання чи синтез знань людей про природу і соціальну реальність, як образ реальності, що включає зразки можливої реальності (картин світу), як щось, що існує у бутті, є інтуїтивно зрозумілим і не вимагає визначення і пояснення.
Основні положення в розумінні соціальної перспективи визначені в такому. По-перше, поняття соціальної перспективи є однією зі світоглядних і теоретичних форм, в якій втілюється ідея розвитку. Поняття соціальної перспективи з’являється як аспект ідеї суспільного розвитку в усій теоретичній варіативності. По-друге, при розгляді соціальної перспективи велику роль відіграє “фокус” перспективи, пов’язаний із центризмом вивчення того чи іншого явища. За межами “фокусу” існує місце для інших підходів і центризму іншого явища. По-третє, соціальна перспектива досліджується як проблема майбутнього, в якій визначаються основні об’єкти і тенденції, тобто можливе –на основі існуючого, належне –на основі реального, бажане і небажане –на основі дійсного. По-четверте, у дослідженні перспективи в цілому і соціальної перспективи зокрема найважливішим є не тільки її нерозривний зв’язок з ідеєю розвитку, але і настільки ж нерозривний зв’язок з ідеєю картини світу.
Тому соціальна перспектива –це соціально-філософське поняття, що виражає динаміку розвитку тієї частини картини світу, яка визначає міру життя і міру смерті суб’єкта і на яку спрямована активність суб’єкта. Сьогодення як діалектична єдність динамік у майбутнє й у минуле розмежовує історичне –позачасове, життєво важливе для суспільства, сформоване минулим, і перспективне, те, що формується як життєво важливе для майбутнього. Перспективними є ті суспільні зміни, майбутній результат яких набуває історичного характеру, істотно впливає на життя суспільства. У свою чергу, історичними є ті суспільні зміни, досвід яких є значимим для наступних поколінь, для майбутнього життя суспільства. Взаємозв’язок оптимізму і песимізму визначає єдність минулого і майбутнього в сьогоденні, котрий узгоджує минулий життєво важливий досвід з життєво важливими змінами, відтинаючи все смертоносне, неісторичне, неважливе та нежиттєве в майбутньому. У протилежному випадку відбувається деформація історичного досвіду і перспективи у дисгармонії і кризі соціального суб’єкта із собою та з іншими суб’єктами і навколишнім світом.
Життєво важливе як позачасове чи довгострокове закріплюється у топіці суспільства –устрої, “архітектурі” суспільства, що дозволяє розв’язувати життєві проблеми за допомогою минулого досвіду і знаходитись у трансформації в результаті постановки і вирішення перспективних проблем. У топічному устрої основою є природний, екологічний, базис, на якому ґрунтується суспільний фундамент –економіка, надбудовою якої є соціальна, політична і духовна сфери. Топічний підхід дозволяє виділити основні групи суспільних детермінант: фундаментальні (екологічні та економічні) детермінанти і домінуючі, залежні від розвитку та актуальності суспільних проблем –соціальні, політичні і духовні детермінанти.
У другому підрозділі “Змістовна архітектура і формальні характеристики соціальної перспективи” досліджується універсальне у різноманітності побудов змістовної архітектури в елементному, компонентному та функціональному аспектах і формальних проявах соціальної перспективи.
Залученість людини до масштабних соціальних суб’єктів вимагає створення загального бачення картини світу у вигляді універсального для окремих людей, яке пов’язане зі сферою особистого життя, конкретною картиною світу; чи як цілісності індивідуальних і групових фрагментів, пов’язаних принципом доповнення з існуванням загального, котре “цементує картину світу”. Перший підхід розглядає загальне –універсальне як надособисте масштабних соціальних суб’єктів. У другому підході в більшій мірі досліджується можливість появи нового і поширення його на усі фрагменти соціальної картини світу.
Структуру соціальної перспективи визначають такі елементи і компоненти. По-перше, картина світу і соціальна перспектива є чимось суб’єктивним, що виявляється в особистому сприйнятті змін картини світу і соціального світу в цілому. Тому елементами і компонентами соціальної перспективи є суб’єктивні уявлення про динаміку картини світу і суб’єктивна активність в соціальному світі. Образи, смисли, нонсенси, фантазми, міфологеми й ідеологеми стають елементами соціальної картини світу не тільки, коли знаходяться в процесі зміни, перетворення чи заміщення, але і коли відображають зміни, які важливі для майбутнього. По-друге, соціальна перспектива є віддзеркаленням динаміки об’єктивного світу. Тому соціальну перспективу складають об’єктивні процеси, що не залежать від сприйняття суб’єкта, але відображаються в ньому. Як об’єктивні елементи соціальної перспективи визначені процеси, тенденції, зміни, умови, фактори, виклики.
По-третє, елементарна і компонентна база соціальної перспективи визначена в активності соціальних суб’єктів. Поведінка, що визначає соціальну перспективу, може бути самостійною, соціокультурною і наслідуваною. Діяльність, що визначає соціальну перспективу, може бути виробляючою, інноваційною і відтворюючою, та виявляється у закріпленні чи об’єктивізації суб’єктивної перспективи в інституціональній і ціннісно-нормативній формі. Так, стереотипи, сценарії, програми, рішення, проекти, плани, прогнози, стратегії, технології, виступають об’єктивованими елементами соціальної перспективи, якщо визначають соціальні інститути і регулюють їхні відносини із соціальним світом.
По-четверте, активність соціальних суб’єктів у природному і соціальному світі призводить до збурювання середовища, що може оцінюватися соціальними суб’єктами не тільки негативно, але і позитивно. Інформацію і зворотній вплив об’єкта на суб’єкт прийнято розглядати як зворотний зв’язок, що також є компонентом структури соціальної перспективи. Елементами соціальної перспективи в компоненті зворотного зв’язку є кризи, конфлікти, протиріччя, проблеми та технології їх вирішення.
Дослідження детермінант соціальної перспективи вимагає визначення перспективних проблем і процесів, які визначають архітектуру соціальної перспективи. У визначенні проблеми соціальний суб’єкт з’ясовує об’єктивні основи соціальної перспективи поза залежністю від суб’єкта, а також виявляє суб’єктивний зміст соціальної перспективи, визначає свої вимоги та ідеали до частини соціального світу, що залежить від активності і пізнання суб’єкта. Перспективна проблема не тільки обмежує коло перспективних елементів об’єктивними вимогами і суб’єктивними бажаннями, але і з’ясовує можливості, роль соціального суб’єкта у формуванні соціальної перспективи і ступінь його активності.
Функціональну цілісність соціальної перспективи у змістовній архітектурі складають у своїй єдності процеси діагностики, прогнозування, проектування, планування і корекції. Причому результатом діагностики є перспективні проблеми як основа формування суб’єктної перспективи, а інші етапи оформлюють перспективу як цілісність підсистем, компонентів і елементів. Прогнозування спрямоване на виявлення можливого, найбільш імовірного, майбутнього стану об’єкта і умов, що впливають на нього. Проектування як об’єктивація нового в соціальному світі визначає майбутній стан як ціль, а планування –послідовність здійснення нового. Вони випереджають суб’єктивну діяльність і складають горизонт майбутнього в картині світу. Зміни об’єктивних умов соціального оточення можуть істотно коригувати плани і проекти, аж до неможливості їхнього втілення, створюючи умови, які соціальний суб’єкт не може спрогнозувати і перебороти.
У третьому підрозділі “Взаємозв’язок оптимізму і песимізму як інтегративний принцип формування соціальної перспективи” досліджується роль взаємозв’язку оптимізму і песимізму у формуванні соціальної перспективи та можливість використання цього напряму моделювання у соціальних та гуманітарних науках.
Сучасні дослідження моделювання соціальних процесів використовують методи соціальної картографії, які засновані на критиці існуючого стану справ і побудові ідеалу знання, морального життя, політичного устрою, рефлексії над граничними основами культури, універсаліями соціального життя у спробі “дизайну світу”з урахуванням суб’єктивного фактору. Суб’єктивні плани на майбутнє в соціальному моделюванні визначаються характеристиками взаємозв’язку оптимізму і песимізму як оцінно-вольової складової впливу соціального суб’єкта на формування динаміки картини світу в універсаліях, індикатумах, що дозволяє визначити тренди соціального розвитку. Взаємозв’язок оптимізму і песимізму соціального суб’єкта реалізується в моделюванні соціальної перспективи у формуванні змісту, у втіленні триєдиної міри життя. Крім змістовного аспекту важливу роль відіграє формальна сторона, композиція взаємозв’язку оптимізму і песимізму у процесі формування соціальної перспективи методом приведених бінарних опозицій.
Часова характеристика в бінарній опозиції “сталість –тимчасовість” визначена в об’єктивному змісті міри життя, у залежності індивідуального визначення і включеності в масштабні ідентифікації в опозиції “персоналізація –деперсоналізація”. Процес персоналізації і деперсоналізації ґрунтується на змістовних, неповних чи помилкових основах взаємозв’язку оптимізму і песимізму. Форма взаємозв’язку оптимізму і песимізму визначена центром і периферією композиції, що пов’язане зі становищем суб’єкта. Композиційний центр оптимізму і песимізму може не тільки не збігатися із центром положення, але і бути зовсім іншого рівня (космоцентризм, теоцентризм, європоцентризм, сходоцентризм, антропоцентризм тощо), при цьому явища взаємозв’язку оптимізму і песимізму можуть бути одноплановими чи багатоплановими в соціальній перспективі. Бінарна опозиція “одноплановість –багатоплановість” залежить від кількості і узгодженості суб’єктних і об’єктних ідентифікацій. Явища взаємозв’язку оптимізму і песимізму залежать від симетрії чи асиметрії, що виявляється як у “нестачі” –нерозвиненості чи стисненні міри життя, або ослабленій волі, так і в “надлишку” –гіпертрофованому оптимізмі чи песимізмі. Вертикальна урівноваженість оптимізму і песимізму тісно пов’язана з горизонтальною збалансованістю в різних сферах життєдіяльності на принципах доповнення. При цьому домінування тієї чи іншої сфери викликане динамікою або статикою суб’єкта, обсягом оптимізму і песимізму. Динаміка і статика взаємозв’язку оптимізму і песимізму взаємно детермінується проблемою ритму і контрасту, а також напрямком руху (проблема центризму, замкненості й відкритості). Ритм взаємозв’язку оптимізму і песимізму характеризує моноритмію і поліритмію у чергуванні оптимізму і песимізму (і їхнього обсягу), що відображується у флуктуації міри життя і міри смерті. Контраст виявляється як переривчастість, порушення повторюваності і відображає характеристики стійкості чи статичності.
Ритм життєдіяльності як зміна пасивності й активності істотно визначає обсяг оптимізму і песимізму. У суб’єкта в екстремальних умовах знижується обсяг оптимізму у зв’язку з виснаженням резервів організму. І навпаки, тривалість і неекстремальність нормальних умов істотно знижують обсяг песимізму. Обсяг оптимізму визначає доцентрову чи відцентрову спрямованість і мобільність суб’єкта, фокус соціальної перспективи. Межі соціальної перспективи обумовлені бінарною опозицією відкритості і замкненості (потайливості). У цьому плані відкритість і замкненість взаємозв’язку оптимізму і песимізму визначені відносинами “суб’єкт –навколишній світ” у залежності від соціокультурних правил або всупереч їм. Композиція соціальної перспективи залежить від цілісності чи фрагментарності взаємозв’язку оптимізму і песимізму. Формальна цілісність взаємозв’язку оптимізму і песимізму визначена узгодженістю пріоритетів життєдіяльності суб’єкта, його зовнішніх центрів, що визначають міру життя і реалізації внутрішнього змісту у відносинах з цими центрами. Сфери і рівні життєдіяльності суб’єкта, що є периферійними, характеризуються фрагментарністю форми взаємозв’язку оптимізму і песимізму. Фрагментарність оптимізму і песимізму характеризує у більшій мірі сферу індиферентного.
Взаємозв’язок оптимізму і песимізму пізнається й оцінюється у моделюванні соціальної перспективи лише в тому ступені, у якому міра життя і міра смерті характеризуються у специфіці визначених композиційних дихотомій. При цьому відсутність композиційної цілісності і розгляд стабільних факторів обстановки дають велику похибку у формуванні соціальних перспектив. Воля чи безпорадність суб’єкта багато в чому залежать від його здатності збільшувати масштаб свого впливу або знижувати рівень впливу навколишнього світу, ідентифікації соціальних перспектив з оптимізмом чи песимізмом.
Формування волі до перемоги є одним із визначальних у вихованні й освіті суб’єктів, тому комплекс характеристик змісту і форми оптимізму і песимізму дозволяє уточнити параметричні і критеріальні вимоги суб’єктів, що визначають плани на майбутнє. Взаємозв’язок оптимізму та песимізму як закономірність формування соціальної перспективи може використовуватись як принцип пізнання та практики у свідомому покращенні соціального життя, або відбуватись у процесі самоорганізації діяльності суб’єктів, що переслідують свої цілі та інтереси, за рахунок селекції та конвергенції у боротьбі, конфліктах або узгодженні.
У четвертому розділі “ДЕТЕРМІНАНТИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНИ” досліджуються механізми оптимізації та деформації соціальної перспективи, визначаються риси та критерії формування оптимістичної перспективи України.
У першому підрозділі “Інтеграція соціального капіталу й оптимізація соціального опору як чинники формування соціальної перспективи” на основі триєдиної міри життя визначаються оптимізація та деформація соціальної перспективи в процесі інтеграції соціального капіталу розвитку та опору.
Дослідження формування соціальної перспективи вимагає розмежування оптимізації і деформації. Найбільш істотною відмінністю оптимізації соціальної перспективи від її деформації є вплив на триєдину міру життя у характеристиках існування, здійснення душевного і духовного, та справдження їх в соціальному світі. Оптимізація як процес удосконалення наближає життя як цілісність до оптимуму у збереженні та розвитку міри життя у процесі здійснення змістовного взаємозв’язку оптимізму і песимізму, характеризується керованістю змін, що відбуваються, і постійною позитивною результативністю управління (на кожному наступному етапі збільшується обсяг “кращого життя” соціального організму). Деформація характеризується погіршенням, стисненням, активним руйнуванням міри життя і визначена взаємозв’язком неповного оптимізму і песимізму чи на помилкових основах, зростаючою некерованістю соціальних змін, і її результатом є погіршення існування життя людей, скорочення в житті суспільства душевних і духовних відносин. Деформація соціальної перспективи може торкнутися окремих компонентів соціальної перспективи або спотворити цілісність перспективи.
Механізм соціального опору може втілювати протистояння деформуючому впливу на життя суспільства чи власне процес деформації. Соціальний опір виникає тоді, коли з’являється загроза руйнування або стиснення міри життя, і виявляється як стан соціальної цілісності або як процес протидії напрузі чи тиску. Соціальний опір як стан цілісності характеризується напругою цілісності як наслідку якогось впливу на цю цілісність; увагою, реакцією і відповідною дією на протилежне як джерело впливу, що напружує; спрямованістю на усунення напруги або збільшення внутрішньої стійкості цілісності. Соціальний опір як процес характеризується вторинністю стосовно якоїсь соціальної зміни, негативним сприйняттям і оцінюванням суб’єкта соціального опору і зворотним впливом суб’єкта зміни.
Основними формами соціального опору є індиферентність до соціальних змін і відкрита протидія. Індиферентність може виявлятися у вигляді розсіювання сили суб’єкта соціальних змін, обмеженості людського потенціалу та концентрації його частини на іншому; соціальної інертності –індиферентності відчуження, душевної і духовної байдужості, відчуженості від свого потенційно наповненого життя; пасивного, латентного опору –небажання брати участь чи сприяти саме цим соціальним змінам. Протидія у формуванні і реалізації соціальної перспективи визначає, як правило, усвідомлену і цілеспрямовану непохитність у неприйнятті соціальних змін.
Основною формою деформації соціальної перспективи є насильство, яке виявляється в перекрученому погляді на розвиток суспільства й активності, яка спрямована на руйнування громадського життя. Граничною формою деформації особистості є некрофілія (Е. Фромма), безумовна форма досягнення любові до мертвого. Поширення некрофілії виявляється як цілісна тенденція деформації соціальної перспективи, єдності людей у скороченні міри життя, у руйнуванні існування, душевності і натхнення духу в соціальній дійсності. Некрофілія як тенденція деформації соціальної перспективи вимагає опору, об’єднання біофілії у добрі, готовності “мечем, що припиняє” протистояти некрофілії. Формою деформації є невротичне прагнення до влади (К. Хорні), що народжується з тривожності, ненависті і почуття власної неповноцінності. Найважливішою умовою можливості деформації соціальної перспективи є технологія насильства, сучасний розвиток науки і соціальних технологій, що дозволяють некрофілам і невротикам, що прагнуть до влади або володіють нею, збільшувати свавілля, успішно застосовувати і приховувати насильство.
Деформація соціальної перспективи потребує не тільки регенерацію соціального капіталу після “великого розриву” з традиційними нормами, але й інтеграцію соціального капіталу розвитку. Соціальний оптимізм зростає в процесі розвитку й укріплення соціального капіталу тією мірою, якою соціальний капітал із потенційного переходить у практичний розвиток міри життя суспільства. Тому проект оптимістичного розвитку з державної політики як ієрархічного детермінування розростається до історичного сценарію в умовах цілеорієнтації соціального капіталу у формуванні громадянського суспільства в цілому і мережевих структурах зокрема. Соціальний песимізм є процесом формування соціального капіталу опору у формуванні потенційного соціального капіталу як солідарності у неприйнятті руйнації міри життя.
Інтеграція соціального капіталу відбувається у залежності від ступеня здійснення силової та організаційної функції взаємозв’язку оптимізму і песимізму, в якому оптимізм спрямовує об’єднання та концентрацію людських дій, а песимізм визначає процеси деконцентрації та роз’єднання, розпорошення сил за рахунок опору. Цінності опору можуть слугувати першим кроком об’єднання, за яким або слідує міжусобна боротьба суб’єктів за свої інтереси (руйнація загального капіталу), або формується ґрунт для оптимістичних цінностей концентрації соціального капіталу позитивних перетворень.
У другому підрозділі “Ескіз до проекту оптимістичної перспективи розвитку України” на основі аналізу сучасного стану міри життя України визначаються фактори формування оптимістичної перспективи у розвитку країни.
Ескіз оптимістичної соціальної перспективи України починається з рекогносцировки соціальних суб’єктів у визначенні тих незбалансованих і асиметричних сторін соціальної перспективи, що вимагають гармонізації взаємозв’язку оптимізму і песимізму соціальних суб’єктів. Стиснення міри життя як виклик для оптимістичної перспективи визначає необхідність зняття основних протиріч. Тому необхідним є цивілізаційний оптимізм у ствердженні суверенності і цілісності України в міжнародному житті, у формуванні світової цивілізації.
Істотними керованими умовами суб’єктивності України, що визначають проект оптимістичної перспективи, є такі фактори. По-перше, фактор підвищення пов’язаності регіонів у єдиній цілісності акумулювання соціального, політичного й економічного капіталу розвитку цивілізаційного проекту України, зниження транспортного опору у вирішенні завдань, що забезпечують життя, наприклад, паливної проблеми, розвитку зв’язків українських виробничих комплексів у єдині мережі із закордонними партнерами.
По-друге, фактор розвитку соціального капіталу в протиріччі “держава –громадянське суспільство”, що безпосередньо пов’язане з посиленням солідарності і рефлексуванням ідентифікацій суспільства у проекті соціальної перспективи, у персоналізації діючих суб’єктів проекту оптимістичної перспективи (формування політичної партії соціального прогресу, формуванні громадських українських фондів, економічних мереж, кластерів, системи взаємодії з діаспорами), зміцнення довіри до держави “заради України” як центру формування ієрархічної структури проекту.
По-третє, фактор об’єднання і цілеорієнтації соціального капіталу малого і середнього бізнесу, інтелігенції, студентства, “індустрії смислів”, тих соціальних верств, які мають високу соціальну температуру.
По-четверте, оптимізація системи соціальних ліфтів і технології ухвалення рішень в інтересах України, що одночасно включає напрямки розвитку індустріальної сили України і постіндустріальної концентрації енергії в єдності критеріїв біологічної і соціальної якості життя, у ствердженні “української ідеї і загальної справи”.
По-п’яте, фактор оптимізації розвитку соціальної держави в Україні у переході від стратегії соціальної допомоги до стратегії соціального інвестування в основі процесів децентралізації і формування громадянського суспільства на принципі доповнення до держави.
По-шосте, створення збалансованої політики соціального і людського розвитку у визначенні свого підходу в теорії розвитку в інформаційному, постіндустріальному суспільстві.
По-сьоме, центральним, системоутворюючим критерієм є повнота, пов’язаність “української ідеї” з єдиною “суспільною справою” у триєдності загальнолюдського блага, блага для України, блага для конкретної людини, у житті, яке збільшує душевність та духовність.
У третьому підрозділі “Підвищення якості життя як критерій формування оптимістичної перспективи розвитку суспільства” обґрунтовується комплексність критерію якості життя, який відображає стан розвитку суспільства та залежність процесу формування оптимістичної перспективи від сталого зростання добробуту України.
Оскільки формування соціального оптимізму є процесом концентрації енергії розвитку, а змістовний песимізм є механізмом обмеження соціальної дисперсії, розсіювання енергії, тому у концепції формування оптимістичної перспективи існує два методологічні підходи. Один відноситься до конструювання майбутнього, у якому перспектива є метою діяльності соціальних суб’єктів. Другий визначається підходом самоорганізації: краще майбутнє еволюціонує поза проектуванням в процесі взаємодії суб’єктів, оцінно-вольова складова яких є одним із силових полів, що спрямовують соціальний розвиток. Поєднання цих напрямів як вибір перспективи залежить від спроможності України бути суб’єктом життя, знаходитися в постійному удосконалюванні свого життя, в усвідомленні свого буття у світі –“української ідеї”.
Незмінною, безумовною цінністю в українській загальнонародній ідеї є життя народу, що не залежить від тієї чи іншої точки зору, підходу, методу, або від розуміння того або іншого періоду розвитку України, але в них утілюється, в спільному житті, співучасті її громадян. Проект оптимістичної перспективи України має підтримку глобального соціального капіталу в реалізації концепції людського розвитку в динаміці удосконалення якості життя.
Оптимістична екологічна перспектива ґрунтується на дослідженні міри життя людини, що проживає в Україні, на порівнянні її характеристик з якістю міри людського життя в інших країнах, на знанні біологічних та біосоціальних характеристики життя людей у відношенні “людина –природа”, “суспільство –природа”. Екологія життя України в соціальному зрізі є відношенням соціальних суб’єктів в екологічній діяльності, а також соціальним середовищем існування, що визначає душевні і духовні (або бездушні і бездуховні) характеристики міри життя. Концепція екологічної безпеки знаходить свої засади в підході органічного росту економічної і політичної сили держави, в характеристиці повноти біологічної і соціальної якості міри життя України, критеріях безпеки екологічної діяльності для природи і людини, її естетичного й етичного розвитку.
Економічний розвиток української держави, пов’язаний із освітянським фактором виробництва, розвитком матеріально-технічної бази, рівнем зрілості виробничих відносин та організаційних структур та розвитком науки (В. Андрущенко, М. Михальченко), справедливим механізмом розподілу національного капіталу в країні за рахунок зваженої державної політики та створення суспільних амортизаторів вирівнювання якості життя незаможних громадян до рівня економічно спроможного стану.
Зміна структури вартості зробленого сукупного продукту в інформаційному суспільстві означає доповнення додаткової вартості (яка створюється неоплаченою працею найманих робітників та привласнюється капіталістом) надлишковою додатковою вартістю, що виникає за рахунок зниження витрат виробництва завдяки застосуванню нових технологій та удосконалюванню методів організації виробництва. Саме зміна структури вартості зробленого сукупного продукту визначила домінанту духовно-культурного та наукового фактору розвитку суспільства, при цьому його основною тенденцією стає конкуренція за якість життя. Конкуренція країн у людському розвитку за більш високий рівень якості життя поступово стає системним критерієм оптимістичної перспективи розвитку суспільства.
Більшість інших факторів є підсистемними або свідчать про залежність соціальної перспективи від центризму проблеми усталеності суспільства. Спрямованість і зусилля держави в напрямку оптимістичних соціальних перспектив дають позитивний результат, якщо у підсумку основним є підвищення рівня якості життя. Інформаційна цивілізація внесла суттєві зміни у структуру потенціалу суспільства, оскільки часто-густо на перший план виходить інформаційна війна, метою якої є знищення або послаблення потенціалу інших держав, використання їх потенціалу собі на користь. Інформаційна війна використовує, перш за все, надлишкову додаткову вартість для впливу через систему управління, науковий потенціал, на морально-політичну та економічну складову суспільного розвитку. При цьому актуалізується проблема мобілізації потенціалу в ситуації деконцентрації та децентралізації економічного та політичного розвитку.
Зміна способу життя суспільства як режиму та конфігурації ліній життя, які визначають певну організацію життєвого шляху, визначає людський розвиток, умовою якого є формування соціального капіталу цих змін. У свою чергу динаміка розвитку суспільства відображується у рівні життя, відносній кількісній характеристиці життя, порівняно з іншими суб’єктами життя, та як життя. Ці характеристики дозволяють оцінювати стан та динаміку розвитку суб’єкта життя, вони є своєрідним зворотнім зв’язком задоволення суб’єкта на об’єктивних основах, у відображенні об’єктивних умов життя, у гармонійному поєднанні духовно-культурної домінанти та детермінанти, чим залишається економічний фактор.
Невизначеність цілеорієнтованих критеріїв якості життя у суспільній справі призводить до великих помилок у соціальній, економічній політиці, розпорошує людський капітал, деконцентрує соціальну енергію у вирішенні головних питань розвитку. Іншим недоліком використання лише кількісних показників без з’ясування сутнісних детермінант якості життя є відмова від концепції базовості економічної сфери у топіці суспільства, що є невірним, оскільки добробут суспільства та заможність особистості, зрештою, базується на праці.
Зростання рівня якості життя пов’язане, по-перше, з підвищенням кількості та якості праці, її ефективності, продуктивності та творчості, впливу результатів праці на добробут людини, по-друге, з таким співвідношенням праці та вільного часу, яке є достатнім для відновлення соціальної енергії та сил, творчості, розвитку сім’ї, по-третє, з моральним, душевним та духовним здоров’ям, доступністю, якістю та забезпеченістю охорони здоров’я; з розвитком соціального капіталу, який базується на підвищенні рівня соціального потенціалу країни, на творчості (як способі існування та втілення дійсного гуманізму), взаємопідтримці, солідарності, взаємодопомозі у труднощях; по-п’яте, із доступністю сфери споживання як перевищення рівня “корзини споживання” до рівня достатнього для задоволення душевних та духовних потреб, а не тільки мінімума виживаності, подоланні бідності та злиденності; по-шосте, з постійним зміцнюванням суспільної системи цінностей як основи соціального розвитку у єдності “суспільної ідеї” та “суспільної справи” України.
висновки
Структуру і важливі змістовні концепти оцінно-вольового зрізу світогляду у здійсненні динаміки картини світу характеризує процес соціально-філософської концептуалізації взаємозв’язку оптимізму і песимізму. Дослідження різних підходів до тлумачення поняття “соціальна перспектива” стало основою для формулювання визначення у діалектичній єдності історичного і перспективного процесів розвитку. Поєднання теоретичних та практичних зусиль дослідників у впровадженні знання закономірного характеру взаємозв’язку оптимізму і песимізму є найважливішим фактором формування гармонійної соціальної перспективи України.
При цьому в розвиткові взаємозв’язку оптимізму та песимізму важливим є піднесення міри життя, яка є глибинним центром, сутністю оцінно-вольового зрізу світогляду. На етапі становлення світової цивілізації гостро стоїть питання про повноту буття, триєдність міри життя у існуванні, справдженні душевного та духовного і втілення духовного надбання та натхнення у дійсність світової загальнолюдської єдності. Але ствердження “повноти буття” потребує значних зусиль у піднесенні взаємозв’язку неповного, нерозвинутого оптимізму та песимізму до змістовного, у протистоянні руйнівному взаємозв’язку оптимізму та песимізму, який ґрунтується на хибних основах некрофілії, невротичної жадоби влади або безвільності душі і духу.
Формування того чи іншого взаємозв’язку оптимізму та песимізму залежить від центральних системоутворюючих цінностей (або антицінностей) і стану волі суб’єкта. Так розвиток цінностей у напрямку формування повноти буття визначає становлення суб’єкта життя. Втілення системи антицінностей призводить до формування лиходія, суб’єкта смерті. Нерозвиненість волі, безвільність душі і духу визначає позицію жертви, “зародкову” суб’єктність. Оцінно-вольовий зріз світогляду суб’єкта формується у самотворенні (розвиток центрального взаємозв’язку оптимізму і песимізму), у взаємодії з іншими суб’єктами в процесі освіти та спілкування (вплив фронтальних взаємозв’язків оптимізму та песимізму) і під впливом масштабних соціальних суб’єктів (у дії контражурного взаємозв’язку оптимізму та песимізму).
Результатом дослідження суб’єктів взаємозв’язку оптимізму і песимізму у співвіднесенні з об’єктом є визначення його типології за часовим принципом та спрямованістю суспільних наук, що слугує з’ясуванню загальнотеоретичного значення. Тому аналіз застосування закономірності взаємозв’язку оптимізму та песимізму визначає її як принцип здійснення силової функції суб’єкта у взаємодії з іншими суб’єктами, орієнтуючої та пізнавальної функції (остання уточнюється у функціях –діагностичній, ідентифікації потенціалу, прогностичній та функції форматування світоглядного простору, соціальної перспективи), організуючої функції у подоланні невизначеності щодо навколишнього середовища. Положення про закономірний характер взаємозв’язку оптимізму та песимізму ґрунтується на висновках про те, що цей взаємозв’язок є істотним, внутрішнім, загальним, необхідним, об’єктивним, повторювальним та стійким.
Стан та розвиток взаємозв’язку оптимізму та песимізму як оцінно-вольового зрізу світогляду відображає напрямки зміни картини світу, планів на майбутнє соціальних суб’єктів, соціальної перспективи. Взаємозв’язок оптимізму і песимізму узгоджує минулий життєво важливий досвід з життєво важливими змінами, відтинаючи все смертоносне, неісторичне, неважливе та нежиттєве в майбутньому. У свою чергу, потік життя коригує взаємозв’язок оптимізму і песимізму, вимагає від людини і масштабних соціальних суб’єктів, у які вона входить, повноти буття, гармонії триєдності міри життя. Життєво важливе (як позачасове чи довгострокове) закріплюється у топіці суспільства –устрої, “архітектурі” суспільства, що дозволяє розв’язувати життєві проблеми за допомогою минулого досвіду і трансформуватися в процесі постановки і вирішення перспективних проблем.
Універсальне у різноманітності побудов змістовної архітектури в елементному, компонентному, функціональному аспектах та формальних проявах соціальної перспективи є структурною основою для функціонування основних механізмів впливу взаємозв’язку оптимізму та песимізму на формування планів на майбутнє. Ступінь змістовного впливу на формування соціальної перспективи відбувається в залежності від рівня повноти буття суб’єкта, який відображений взаємозв’язком оптимізму у системності формальних (композиційних) характеристик, які визначають моделювання соціальної перспективи. Взаємозв’язок оптимізму і песимізму пізнається й оцінюється в процесі формування соціальної перспективи лише настільки наскільки міра життя і міра смерті характеризуються у специфіці композиційних дихотомій (обґрунтовано чи довільно) у процесі “персоналізації –деперсоналізації”, у визначенні “центру –периферії”, “універсальності –конкретності”, “сталості –тимчасовості”, “широти –вузькості”, “симетрії –асиметрії”, “збалансованості –незбалансованості”, “статики –динаміки”, “ритму – контрасту”, “відкритості –закритості”, “цілісності –фрагментарності”. Взаємозв’язок оптимізму та песимізму як закономірність формування соціальної перспективи може використовуватись як принцип пізнання та практики у свідомому покращанні соціального життя.
Склад соціальної перспективи та роль взаємозв’язку оптимізму та песимізму в її формуванні знаходяться під тиском механізмів оптимізації та деформації соціальної перспективи на основі критеріальної значущості триєдиної міри життя. Визначальними факторами оптимізації соціальної перспективи є процеси інтеграції соціального капіталу розвитку життя та опору руйнації життєво важливого.
Ескіз оптимістичного проекту розвитку України як суб’єкта світової цивілізації у напрямку формування єдності “національної ідеї” та “загальної справи” визначається під впливом керованих факторів суб’єктності України, що визначає проект оптимістичної перспективи у єдності факторів підвищення пов’язаності регіонів у єдиній цілісності акумулювання соціального, політичного й економічного капіталу розвитку цивілізаційного проекту України; у розвитку соціального капіталу в протиріччі “держава –громадянське суспільство”, що безпосередньо пов’язано з посиленням солідарності і рефлексуванням щодо ідентифікацій суспільства у персоналізації діючих суб’єктів проекту оптимістичної перспективи; у зміцненні довіри до держави “заради України” як центру формування ієрархічної структури проекту; у об’єднанні і цілеорієнтації соціального капіталу малого і середнього бізнесу, інтелігенції, студентства, “індустрії смислів”, тих соціальних верств, які мають високу соціальну температуру (неіндиферентність); у оптимізації системи соціальних ліфтів і технології прийняття рішень в інтересах України, розвитку індустріальної сили України і постіндустріальної концентрації енергії, в єдності критеріїв біологічної і соціальної якості життя; у оптимізації розвитку соціальної держави в Україні, переході від стратегії соціальної допомоги до стратегії соціального інвестування. У визначенні українського підходу в теорії розвитку в умовах формування інформаційного, постіндустріального суспільства центральним, системоутворюючим критерієм є повнота, пов’язаність “української ідеї” з єдиною “суспільною справою” у триєдності загальнолюдського (універсального, загальнопланетарного) блага, блага для України, блага для конкретної людини, у житті, яке збільшує душевність та духовність.
Потребою органічного росту у концепції екологічної безпеки є збереження соціобіологічної якості життя майбутніх поколінь. Зміна структури вартості виробленого сукупного продукту в інформаційному суспільстві означає доповнення додаткової вартості надлишковою додатковою вартістю, що визначає зміни економічної структури суспільства та підвищення конкуренції за якість життя. Конкуренція країн за більш високий рівень якості життя поступово стає системним критерієм оптимістичної перспективи розвитку суспільства. Єдність суспільної ідеї та суспільної справи з постійно зростаючим добробутом життя, якістю життя стає нагальною потребою соціального розвитку України. Дослідження змісту та складу критерію підвищення рівня якості життя у повноті та добробуті України забезпечує наукове визначення сутності людського розвитку та є фактором смислогенезу країни.
СПИСОК опублікованих праць
за темою дисертації:
Монографія:
1. Лепский М.А. “Свет” и “тень” социальной перспективы. –Киев: Молодь, 2000. – с.
Статті у фахових виданнях:
1. Лепский М.А. Семантическое развитие понятий “оптимизм” и “пессимизм” // Нова парадигма. –. –Вип. 10. –С. 120-124.
. Лепский М.А. Мифологическое мировоззрение: проблема оптимизма и пессимизма // Нова парадигма. –. –Вип. 11. –С. 89-95.
. Лепский М.А. Изучение сферы применения понятий “оптимизм” и “пессимизм” // Нова парадигма. –. –Вип. 13. –С. 24-32.
. Лепский М.А. Три этапа развития понятий оптимизма и пессимизма // Нова парадигма. –. –Вип. 14. –С. 24-32.
. Лепский М.А. “Свет” и “тень” социальной перспективы // Нова парадигма. –. –Вип. 15. –С. 53-61.
. Лепский М.А. Характеристика явления взаимосвязи оптимизма и пессимизма // Нова парадигма. –. –Вип. 16. –С. 33-45.
. Лепский М.А. Волевая компонента взаимосвязи оптимизма и пессимизма // Нова парадигма. –. –Вип. 17. –С. 38-51.
. Лепский М.А. Перспективы системного исследования человека // Культурологічний вісник. Науково-теоретичній щорічник Нижньої Наддніпрянщини. –Запоріжжя, 1999. –Вип. 5. –С. 242-249.
. Лепский М.А. Оценочная компонента взаимосвязи оптимизма и пессимизма // Культурологічний вісник. Науково-теоретичній щорічник Нижньої Наддніпрянщини. –Запоріжжя, 2000. –Вип. 6. –С. 94-98.
. Лепський М.А. Взаємозв’язок оптимізму та песимізму у світогляді на етапі становлення загальносвітової цивілізації //Людина і політика. Український соціально-гуманітарний журнал. –№4(10). –Київ, 2000. –С. 70-77.
. Лепський М.А. Поняття “проблема” як критерій оцінки соціальних перспектив України // Людина і політика. Український соціально-гуманітарний журнал. –№6(12). –Київ, 2000. –С. 2-7.
. Лепский М.А. Поиск определения “социальной перспективы” // Нова парадигма. –. –Вип. 18. –С. 34-42.
. Лепский М.А. Основные подходы в исследовании состава структуры социальной перспективы // Нова парадигма. –. –Вип. 19. –С. 45-52.
. Лепський М.А. Зміст “української ідеї” та повнота буття українського народу // Нова парадигма. –. –Вип. 20. –С. 63-71.
. Лепский М.А. Социоприродные факторы социальной перспективы: проблема биологического качества жизни // Нова парадигма. –. –Вип. 21. –С. 50-56.
. Лепский М.А Социоприродные факторы социальной перспективы: проблема социального качества жизни // Культурологічний вісник. Науково-теоретичній щорічник Нижньої Наддніпрянщини. –Запоріжжя, 2001. – Вип. 7. –C. 97-102.
. Лепський М.А. Насильство як деформація соціальної перспективи // Людина і політика. Український соціально-гуманітарний журнал. –№4(16). –Київ, Харків, Львів, Донецьк, 2001. –С. 128-139.
. Лепский М.А. Познавательная архитектура социальной перспективы // Культурологічний вісник. Науково-теоретичній щорічник Нижньої Наддніпрянщини. –Запоріжжя, 2002. –Вип. 8. –С. 106-110.
. Лепский М.А. Проблемы социального сопротивления в исследовании формирования и деформации социальной перспективы // Нова парадигма. –. –Вип. 22. –С. 43-53.
. Лепський М.А. Соціальний опір: проблема індиферентності і протидії // Людина і політика. Український соціально-гуманітарний журнал. –№1(19). –Київ, Харків, Львів, Донецьк, 2002. –С. 66-74.
. Лепский М.А. Взаимосвязь украинской идеи и общественного дела –как проблема полноты бытия Украины // Нова парадигма. –. –Вип. 23. –С. 73-82.
. Лепский М.А. Диалектика ретроспективы и перспективы в социальном процессе // Нова парадигма. –. –Вип. 24. –С. 39-45.
. Лепский М.А. Регионализация в глобальной перспективе развития человека // Нова парадигма. –. –Вип. 25. –С. 61-67.
. Лепський М.А. Процес глобалізації і сучасний вибір України // Нова парадигма. –. –Вип. 26. –С. 59-66.
. Лепский М.А. Событие и мудрость присутствия //Нова парадигма. – 2003. –Вип. 30. –С.60-64.
26. Лепский М.А. Якість життя як критерій формування оптимістичної перспективи // Культурологічний вісник. Науково-теоретичній щорічник Нижньої Наддніпрянщини. –Запоріжжя, 2006. –Вип. 16. –С. 82-88.
Публікації в інших виданнях:
1. Лепский М.А. Перспективы системного исследования человека: проблема видоспецифических характеристик // Професійна творчість в системі підготовки та перепідготовки педагогічних кадрів: Соціально-філософські та методологічні проблеми творчості. Зб. наук. праць. –Київ-Запоріжжя, 1999. –Вип. 12. –С. 80-87.
2. Лепский М.А. Позиции оптимизма и пессимизма в референдуме // Народне волевиявлення в Україні: історія і сучасність. Тези доповідей наук.-практ. конф. (м. Запоріжжя, 5 квітня 2000). –Запоріжжя, 2000. –С. 34-36.
3. Лепский М.А. Взаимосвязь оптимизма и пессимизма в рекламе // Міжн. конф. Дні Реклами в Україні. 18-21 вересня 2000. м. Київ. Тези доповідей наук.-практ. конф. “Проблеми комплексного розвитку реклами в Україні в контексті міжнародного досвіду”. –Київ, 2000. –С. 159-161.
4. Лепский М.А. Социальная перспектива развития менеджера // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. –Запоріжжя, 2001. –Вип. 7. –С. 95-97.
5. Лепский М.А. Исследование социальной перспективы Украины // Ідеологія державотворення і суспільствознавча наука. Тези доповідей на Всеукр. наук.–теор. конф., присвяченій 10-річчю незалежності України. 31 травня 2002. –Запоріжжя: Просвіта, 2001. –С. 85-88.
6. Лепский М.А. Глобальные изменения в перспективе развития региона // Діалог цивілізацій: роль і місце латентних структур в управління світом: Матер. Третьої Всесвіт. конф. Київ, 28 травня 2004. –К.: МАУП, 2005. –С. 297-303.
7. Лепський М.А. Взаємозв’язок оптимізму та песимізму в моделюванні соціальної перспективи // Методологія соціального пізнання: здобутки й проблеми. Матер. Всеукр. наук.-теор. конф. 25 травня 2005. –Київ-Запоріжжя: Просвіта, 2005. –С. 213-215.
8. Лепський М.А. Вибори Президента України в контексті системно-композиційного аналізу соціальної перспективи // Вибори Президента України-2004: проблеми теорії та практики. Зб. матер. міжн.
наук.-практ. конф. Київ, 9-10 червень 2005. –К.: Атіка, 2005. –С. 212-216.
Науково-популярне видання:
1. Лепский М.А. Энциклопедия рукопашного боя. –Киев: Леся, 2003. – с. (Глава 2. Философия боевых искусств. –С. 176-243).
АНОТАЦІЯ
Лепський М.А. Взаємозв’язок оптимізму та песимізму: проблема соціальної перспективи. –Рукопис.
Дисертація на здобуття вченого ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.03 –соціальна філософія та філософія історії. –Запорізький національний університет, Запоріжжя, 2006.
Досліджено взаємозв’язки оптимізму та песимізму як закономірності формування соціальної перспективи. Розкрито етапи понятійного розвитку оптимізму та песимізму, їх рівень соціально-філософських категорій, біологічні передумови та соціальні умови виникнення та розвитку взаємозв’язку оптимізму та песимізму у піднесенні міри життя як центру оцінно-вольового зрізу світогляду, типологія взаємозв’язку оптимізму та песимізму у залежності від системи цінностей та волі суб’єкта. Встановлено, що взаємозв’язок оптимізму та песимізму є принципом формування соціальної перспективи. Визначено сутність, системність змістовних та композиційних характеристик соціальної перспективи, діалектичний зв’язок історичного та перспективного, механізми оптимізації та деформації соціальної перспективи, інтеграцію соціального капіталу розвитку життя та опору її руйнації як основні фактори, а підвищення якості життя –як критерій оптимістичної перспективи розвитку України.
Ключові слова: оптимізм, песимізм, соціальна перспектива, міра і якість життя, деформація, оптимізація.
АННОТАЦИЯ
Лепский М.А. Взаимосвязь оптимизма и пессимизма: проблема социальной перспективы. –Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.03 –социальная философия и философия истории. –Запорожский национальный университет, Запорожье, 2006.
Исследованы взаимосвязи оптимизма и пессимизма как закономерности формирования социальной перспективы. Выявлена структура данного процесса и определены важнейшие содержательные концепты оценочно-волевого среза мировоззрения в динамике картины мира, охарактеризованы особенности его функционирования в общественном сознании, что позволило проследить процесс социально-философской концептуализации взаимосвязи оптимизма и пессимизма. Показано влияние различных подходов в интерпретации понятия “социальная перспектива” в процессе анализа единства исторического и перспективного процессов развития.
Раскрыты этапы понятийного развития оптимизма и пессимизма, их уровень социально-философских категорий, биологические предпосылки и социальные условия возникновения и развития взаимосвязи оптимизма и пессимизма в возвышении меры жизни как сущности оценочно-волевого среза мировоззрения, в направленности на полноту бытия, в триединстве меры жизни (существования, одушевления и одухотворения жизни).
Утверждение “полноты бытия” требует значительных усилий в развитии взаимосвязи неполного, неразвитого оптимизма и пессимизма до уровня содержательного, в противостоянии разрушительной взаимосвязи оптимизма и пессимизма, основанной на ложных основаниях некрофилии, невротической страсти к власти или безвольности души и духа. Определена типология взаимосвязи оптимизма и пессимизма в соответствии системе ценностей и воли субъекта.
Обоснован закономерный характер взаимосвязи оптимизма и пессимизма как принципа осуществления силовой функции субъекта во взаимодействии с другими субъектами, ориентирующей и познавательной функциях (последняя проявляется через функции диагностическую, идентификации потенциала, прогностическую и форматирования мировоззренческого пространства, социальной перспективы), в организующей функции (в преодолении неопределенности окружающей среды). Положение о закономерном характере взаимосвязи оптимизма и пессимизма основывается на выводе о том, что взаимосвязь является существенной, внутренней, общей, необходимой, объективной, повторяющейся и устойчивой.
Установлено, что взаимосвязь оптимизма и пессимизма является принципом формирования социальной перспективы. Степень содержательного влияния этой взаимосвязи на формирование социальной перспективы зависит от уровня полноты бытия субъекта и системности композиционных характеристик, которые определяют осознание социальной перспективы. Взаимосвязь оптимизма и пессимизма определяет процесс формирования социальной перспективы в той степени, в какой мера жизни и мера смерти характеризируется в специфике композиционных дихотомий в процессе “персонализации – деперсонализации”, в определении “центра –периферии”, “универсальности –конкретности”, “временности и постоянства”, “широты –узости”, “симметрии и асимметрии”, “сбалансированности и несбалансированности”, “статике –динамике”, “ритме –контрасте”, “открытости –закрытости”, “целостности –фрагментарности”. При этом отсутствие композиционной целостности и рассмотрение только стабильных факторов обстановки дают большую погрешность в формировании социальной перспективы.
Обоснованы сущность и системность содержательных и композиционных характеристик социальной перспективы; диалектическое единство исторического и перспективного; механизмы оптимизации и деформации социальной перспективы; интеграция социального капитала развития жизни и сопротивления ее разрушению как основные факторы, а повышение уровня качества жизни –как критерий оптимистической перспективы развития Украины.
Исследованы факторы, обуславливающие повышение уровня жизни в процессе формирования информационной цивилизации, –повышение количества и качества творческого труда, влияние результатов труда на благосостояние человека, соотношение труда и свободного времени, сохранение биологического, психического и социального здоровья, развитие социального капитала страны, доступность сферы потребления, укрепление системы общественных ценностей и моральных норм в единстве “общественной идеи” и “общего дела” Украины.
Ключевые слова: оптимизм, пессимизм, социальная перспектива, мера и качество жизни, деформация, оптимизация.
SUMMARY
Lepskiy M.A. Interconnection between Optimism and Pessimism: Problem of Social Perspective. –Manuscript.
Dissertation thesis for a doctor degree of Philosophical sciences by specialty (09.00.03 –Social Philosophy and Philosophy of History). –Zaporizhzhya National University. Zaporizhzhya, 2006.
The dissertation is dedicated to the exploration of interconnection between optimism and pessimism as regularity in shaping of social perspective. The stages of development of optimism and pessimism as concepts; their level of social philosophical categories; biological premises and social conditions of origin and development of interconnection between optimism and pessimism in increasing of measure of life, as a center of evaluating-volitional section of world outlook; typology of interconnection between optimism and pessimism in dependence on value system and subject’s will have been revealed. It is determined, that interconnection between optimism and pessimism is a principle of shaping of social perspective. Essence, system characteristics of content and composition of social perspective, dialectic connection between historic and perspective categories, mechanisms of optimization and deformation of social perspective, integration of social capital in the development of social life and resistance to its destruction, as main factors, and increase of quality of life as a criterion of optimistic perspective of development of Ukraine have been defined.
Key words: optimism, pessimism, social perspective, measure, quality of life, deformation, optimization.