Акціонерне товариство

Работа добавлена на сайт samzan.net:

2.6.1. Акціонерне товариство. Види акціонерних товариств

Акціонерне товариство — це підприємство, капітал якого утворюється за рахунок внесків його учасників шляхом придбання акцій. Капітал, утворений таким чином, називається акціонерним капіталом. Отже, акціонерне товариство — це підприємство, в якому функціонує колективний капітал. Частка кожного акціонера у цьому капіталі визначається кількістю акцій, якими він володіє.

Випуск і функціонування акцій є головною особливістю, що відрізняє акціонерне товариство від інших підприємств. Ще однією особливістю є демократична організація управління справами акціонерного товариства.

Акціонерне підприємство повинно працювати ефективніше, ніж одноосібне. В одноосібних підприємствах нижньою межею ефективності є нульовий прибуток. Що це означає? Якщо власник одноосібного підприємства не одержує необхідного прибутку, але й не має збитків, то він ще може існувати. В акціонерному товаристві ситуація інша. Відсутність прибутку буде означати для нього загибель. Чому? Тому, що прибуток тут конче потрібен для розрахунків з акціонерами, для виплати їм дивідендів за акціями. Якщо ж дивіденди виплачуватися не будуть, то це викличе масовий продаж акцій, які почнуть катастрофічно падати в ціні. За цим неминуче наступить банкрутство. Таким чином, акціонерна форма організації виробництва неодмінно вимагає одержання прибутку.

Акціонерні товариства бувають закриті і відкриті. Закриті

— це такі товариства, акції яких розподіляються між засновниками й не можуть розповсюджуватись за підпискою та вільно купуватися й продаватися на ринку цінних паперів. Відкриті

— це такі товариства, акції яких вільно розповсюджуються за підпискою, купуються й продаються на фондовій біржі.

У нашій країні акціонерні товариства почали створюватися з переходом до ринкової економіки. їх метою є одержання прибутку на основі залучення до господарського обороту вільних грошових коштів населення та підприємств для вирішення певних господарських завдань — технічної реконструкції підприємств, збільшення виробництва продукції та створення нових робочих місць.

Найвищим органом управління акціонерного товариства е загальні збори акціонерів. Вони скликаються раз на рік. Але акціонери, які володіють не менше, як 20% голосів, мають право в будь-який час вимагати проведення зборів. В акціонерному товаристві обирається рада акціонерів. Вона здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу. До ради можуть входити представники трудового колективу, профспілкових та інших громадських організацій. Члени ради не можуть бути одночасно членами виконавчого органу — правління. Правління здійснює керівництво поточною діяльністю. Його роботою керує голова, який призначається або обирається згідно зі статутом товариства. Діяльність акціонерного товариства регламентується статутом, який затверджується зборами акціонерів.

2.3. Формування статутного капіталу акціонерного товариства

У разі створення акціонерного товариства засновники повинні повідомити про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори та державну реєстрацію товариства.

Відкрита підписка на акції при створенні акціонерного товариства (перша емісія) проводиться його засновниками, а наступні емісії — безпосередньо товариством. При створенні акціонерного товариства його засновники повинні бути власниками акцій на суму не менш як 25 % статутного капіталу та строком не менш як два роки.

Випуск акцій акціонерним товариством здійснюється в розмірі його статутного капіталу або на всю вартість майна державного підприємства у разі його перетворення в АТ. Додатковий випуск акцій можливий лише тоді, коли всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю не нижчою від номінальної. Забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних із господарською діяльністю товариства.

При проведенні першої емісії особи, які бажають придбати акції, вносять на рахунок засновників не менш як 10 % вартості акцій, на які вони підписались. Якщо по закінченні строку підписки підпискою не буде покрито 60 % акцій, акціонерне товариство вважається незаснованим. До дня скликання установчих зборів особи9 які підписались на акції, повинні внести з урахуванням попереднього внеску не менш як ЗО % номінальної вартості акцій.

У тому разі, якщо всі акції АТ розподіляються серед засновників, вони повинні внести до дня скликання установчих зборів не менш як 50 % номінальної вартості акцій. Повна вартість акцій має бути сплаченою не пізніше як через рік після реєстрації АТ. У випадку несвоєчасної сплати акціонер, якщо інше не передбачено статутом АТ, сплачує за час прострочення 10 % річних від несплаченої суми. При несплаті у встановлені строки суми заборгованості товариство має право реалізувати такі акції у визначеному статутом порядку. Акції сплачуються в гривнях, а у випадках, передбачених статутом АТ, також в іноземній валюті та через передачу майна. Акції видаються одержувачу лише після повної оплати їх вартості.

Після закінчення строку підписки на акції відкрите акціонерне товариство подає до реєструвального органу звіт про наслідки підписки. Реєстрація випуску акцій здійснюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. В процесі реєстрації емітенту видається свідоцтво про реєстрацію емісії акцій, а дані про емісію заносяться до загального реєстру випуску цінних паперів. Лише з моменту реєстрації випуску Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку емітент має право на випуск акцій. При цьому реєстрацію акцій не можна розглядати як гарантію їх вартості.

Нові акції можуть бути розміщені на ринку або серед акціонерів товариства з використанням так званого "переважного права". При розміщенні акцій серед акціонерів із використанням "переважного права" всі або частина акцій нової емісії продаються акціонерам за ціною, меншою від ринкової. Гі називають підписною ціною. Кількість акцій, яку отримує акціонер в результаті такого розміщення, пропорційна до кількості акцій, якими він володіє. При розміщенні всіх акцій нової емісії серед акціонерів товариства їхня частка в акціонерному капіталі залишається на попередньому рівні.

Невикористання акціонером переважного права на підписку є недоцільним як для акціонера, так і для товариства, оскільки при проведенні підписки серед акціонерів ринкова вартість акцій зменшується. Акціонер, що не придбав нові акції, лише втрачає від падіння цін на акції, якими він володіє. Корпорація також втрачає, якщо підписку не було проведено в запланованому обсязі.

Поряд із використанням "переважного права" в акціонерів є ще один досить вигідний спосіб отримати акції нової емісії, якщо корпорація пропонує придбати варант на купівлю акцій. Варант є одним із похідних фінансових інструментів і полягає в узаконеному праві акціонера придбати визначену кількість акцій нової емісії за наперед обумовленою ціною, яка, напевно, буде нижчою від майбутньої ринкової ціни акції. Варант гарантує акціонеру певні переваги перед іншими майбутніми власниками нових акцій цього товариства.

Акціонерне товариство може викуповувати в акціонерів акції для їх подальшого перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання. Викуплені акції мають бути реалізовані або анульовані впродовж року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, голосування та визначення кворуму на загальних зборах акціонерів проводяться без урахування викуплених акціонерним товариством акцій. Сумарна вартість викуплених товариством акцій відображується у вилученому капіталі та зменшує загальний обсяг власного капіталу.

Причинами для викупу акцій можуть бути:

· забезпечення власників конвертованих облігацій акціями товариства;

· запобігання скуповуванню акцій товариства третіми особами;

· необхідність зменшення статутного капіталу через анулювання акцій;

· бажання зменшити кількість акцій, що перебувають в обігу на ринку;

· запобігання падінню ринкової ціни акцій;

· бажання отримати прибуток при подальшому перепродажу акцій тощо.

Збільшення статутного капіталу АТ може здійснюватись за рахунок прибутку, через випуск нових акцій, обмін облігацій на акції. При збільшенні статутного капіталу за рахунок внутрішнього джерела — прибутку — емітуються нові безоплатні акції такого самого номіналу, які розміщуються серед акціонерів компанії, або збільшується номінальна вартість акцій без збільшення їх кількості. Отже, частина прибутку або весь прибуток спрямовується не на виплату дивідендів, а на збільшення статутного капіталу АТ. Відбувається капіталізація прибутку, отриманого акціонерами товариства. Це приводить до збільшення валюти балансу, а також до збільшення частки акціонерного капіталу у фінансових ресурсах господарюючого суб'єкта.

Випуск нових акцій і розміщення їх на ринку обумовлюють збільшення валюти балансу й збільшення частки власного капіталу в структурі капіталу товариства за рахунок зовнішніх джерел. Обмін облігацій підприємства на акції цього підприємства характеризується лише зміною в структурі капіталу. Валюта балансу залишається незмінною, борговий капітал зменшується на суму погашених облігацій, І на таку саму величину збільшується акціонерний капітал.

Зменшення статутного капіталу пов'язано, як правило, з неефективною діяльністю підприємства протягом тривалого періоду і здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості розміщених акцій. В останньому випадку певну кількість акцій викупає акціонерне товариство та анулює їх. Зменшення статутного капіталу призводить до зменшення валюти балансу і до збільшення частки позикового капіталу в фінансових ресурсах підприємства.

Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів. Забезпечення більшості на загальних зборах акціонерів пов'язане з володінням так званим контрольним пакетом акцій і дає змогу суттєво впливати на фінансово-господарську діяльність товариства. Величина контрольного пакету акцій не обов'язково має становити значну частину акцій. Для великих корпорацій ця величина може дорівнювати 5—7 % загальної кількості акцій

    

                                                          2

2.6.2. Акції, їх соціально-економічна суть і значення

Капітал акціонерного товариства формується шляхом випуску й продажу акцій. Акція — це цінний папір, який свідчить про внесення певного паю в капітал акціонерного товариства й дає право її власникові на одержання доходу у формі дивіденду. Розмір дивіденду залежить від рівня прибутковості підприємства.

Акція є документом, який дає її власнику певні права щодо акціонерного капіталу. Вона засвідчує внесення паю до сукупного капіталу товариства. Власник акції користується нею як власністю й одержує за нею дивіденди, може її продати, подарувати, закласти в банк. Акції є засобом здійснення інвестицій для технічної реконструкції підприємства. Кошти, одержані внаслідок продажу акцій, стають фінансовими ресурсами і через банківську систему інвестуються у виробництво. Людина, яка володіє акціями, прямо чи опосередковано користується правом контролю й участі в управлінні справами акціонерного товариства.

Акції є привілейовані та звичайні. Привілейовані акції гарантують їх власникам першочергову виплату дивідендів у фіксованих процентах до номінальної вартості акції. Вони також забезпечують пріоритетну участь у розподілі майна на випадок ліквідації акціонерного товариства. Водночас власники привілейованих акцій не мають права голосу на зборах акціонерів, а, отже, не мають формального права брати участь в управлінні акціонерним товариством. Але це зовсім не означає, що вони не можуть впливати на діяльність акціонерних товариств. Акціонери можуть швидко продати акції, а масовий продаж акцій веде до падіння їх курсу, яке може привести підприємство до банкрутства. Тому керівництво підприємства змушене вживати захисних заходів: наприклад" підвищувати розміри дивідендів, скуповувати знецінені акції, вживати заходів щодо збільшення прибутку. Отже, вплив власників привілейованих акцій на діяльність акціонерного товариства є досить сильним.

Звичайні акції дають їхньому власнику право участі в справах акціонерного товариства. Вони можуть брати участь у загальних зборах акціонерів, бути обраними до складу правління, спостережної ради або ревізійної комісії. Міра участі акціонера в роботі акціонерного товариства визначається кількістю акцій, якими він володіє. Кожна акція дає право одного голосу. Отже, більший вплив на діяльність акціонерного товариства мають ті акціонери, які мають більше акцій. А основну політику акціонерного товариства визначають власники контрольного пакету акцій.

Звичайні акції дають також право їхньому власнику на одержання дивідендів, але після виплати їх за привілейованими акціями і здійснення різних першочергових платежів. Великі доходи одержують ті акціонери, які володіють великими пакетами акцій, перебувають у керівництві акціонерних товариств, або ті, що спекулюють на фондових біржах, купуючи й перепродуючи цінні папери. Різниця в цінах є джерелом збагачення акціонерів і причиною банкрутства. При ліквідації акціонерного товариства претензії власників звичайних акцій задовольняються в останню чергу.

Акції можуть бути іменними і на пред'явника. Громадяни, як правило, можуть бути власниками іменних акцій. їх обіг фіксується в книзі реєстрації, до якої вносяться відомості про придбання акцій та їх кількість на руках кожного акціонера. Акції на пред'явника реєструються лише за загальною кількістю.

Контрольний пакет акцій — частка акцій, яка надає їх власникам змогу встановити реальний контроль за акціонерним товариством.

За допомогою контрольного пакета встановлюється багатоступінчаста система залежності й контролю однієї могутньої компанії над меншими. Так, "Дженерал моторз" у такий спосіб встановила контроль над 40 дочірніми компаніями. З правової точки зору дочірнє підприємство означає юридично самостійне підприємство, яке відокремилося від основного (материнського) і засноване останнім через передачу частини майна. Завдяки цьому також посилюється цілісність економічної системи.

Ціна, за якою акції продаються і купуються на фондовій біржі, називається курсом акцій. На первинному ринку цінних паперів акції продаються за так званою емісійною ціною, яка може відхилятися в той чи інший бік від номінальної вартості. На вторинному ринку (на фондовій біржі) акції продаються за ринковою ціною, яка називається курсом акцій. На динаміку курсу акцій визначальний вплив робить розмір дивідендів, які виплачуються за акціями.

Дивіденди акціонерам визначаються шляхом ділення всього прибутку, що розподіляється, на загальну кількість акцій корпорації. Але якщо корпорація випускає не тільки прості, а й привілейовані акції, то спочатку з прибутку, що розподіляється, виділяється сума на виплату дивідендів за привілейованими акціями, а решта прибутку ділиться на загальну кількість звичайних акцій.

Для підтримування курсу своїх акцій кожне акціонерне товариство прагне не допустити зниження дивідендів навіть тоді, коли протягом певного часу воно не мало прибутків, або навіть мало збитки. У такому випадку дивіденди нараховуються із резервного фонду, який утворюється з обов'язкових відрахувань з прибутку за попередні роки. Курс акцій формується на кожній біржі або самостійно, або на основі угод, якщо біржа входить у міжбіржову систему.

На курс акцій значний вплив робить також динаміка ставки позичкового процента. Коли ця ставка підвищується, то гроші дорожчають і, звичайно, вони менше вкладаються в акції, отже попит на акції падає і знижується їх курс. При зниженні ставки процента курс акцій підвищується.

У цілому курс акцій акціонерних товариств залежить від багатьох факторів, зокрема від економічної і політичної стабільності, інфляційних процесів, ступеня ризику капіталовкладень, можливості вкладання коштів у нерухомість та інших. Тому математично точно формалізувати визначення курсу акцій неможливо.

Поруч з акціями акціонерні товариства можуть випускати й облігації. Чим вони відрізняються від акцій? Акції не підлягають викупові. Облігації після закінчення строку, на який вони випущені, викуповуються. За акцією виплачується дивіденд, розмір якого залежить від прибутку підприємства. За облігацією виплачується заздалегідь установлений процент. Власник акції є співвласником акціонерного товариства, має право брати участь у зборах акціонерів, може бути обраний до керівних органів товариства. Власник облігацій такого права не має, бо він є не співвласником підприємства, а його кредитором.

З курсовою ціною акцій пов'язаний засновницький прибуток, який привласнюється засновниками акціонерного товариства. Він являє собою різницю між курсовою ціною акцій і сумою капіталу, реально вкладеного в акціонерне товариство. Засновники акціонерного товариства не продають усіх акцій. Вони частину їх залишають, аби здійснювати контроль над діяльністю акціонерного товариства і забезпечувати собі максимум прибутку. Яка ж кількість акцій визначає контрольний пакет? Теоретично він повинен становити 50% випущених акцій + 1 одна акція. Тобто найбільшу кількість акцій, яка може бути зосереджена в руках одного акціонера. Більшої кількості ні в кого бути не може. Тому при голосуванні з тих чи інших питань діяльності акціонерного товариства власник контрольного пакету акцій завжди має можливість нав'язати акціонерам рішення, вигідне саме йому. У реальній практиці контрольний пакет акцій значно менший, ніж його теоретична величина.

З розвитком акціонерних форм організації підприємств виникли холдингові компанії або холдинги (від англійського holding — той, хто тримає, володіє). Це компанії, що створюються з метою скуповування контрольних пакетів акцій інших, дрібніших акціонерних компаній. Володіння контрольними пакетами акцій дає Можливість одержувати великі дивіденди, контролювати діяльність цих компаній і використовувати їх у своїх інтересах.

Розподіл прибутку в акціонерних товариствах має свої особливості. Певна частина прибутку розподіляється за акціями і використовується для виплати процентів за облігаціями. Решта залишається у розпорядженні товариства. Вона використовується для розширення діяльності підприємства та на інші потреби.

                                      3

Організаційно-правові умови функціонування акціонерних товариств в Україні

Етапи створення акціонерного товариства

Як зазначалося вище, правовою підставою утворення  акціонерних  товариств  в  Україні став   Закон   "Про   господарські   товариства". Згідно з цим Законом засновниками акціонерного товариства можуть бути як юридичні особи, так і громадяни. Засновники укладають договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності по створенню акціонерного товариства, відповідальність перед акціонерами.

Процес створення акціонерного товариства включає певні етапи. Див. схему 109.

Схема 109 Етапи створення акціонерного товариства

Оголошення про намір створити акціонерне товариство

Проведення підписки на акції

Проведення установчих зборів

Державна реєстрація товариства

Акціонерне товариство має право випускати цінні папери (облігації, сертифікати, акції і т.д.). Акції можна придбати: при заснуванні товариства за підпискою; при додатковому випуску акцій у зв'язку з збільшенням статутного фонду; в попереднього власника за цінами домовленості або на фондовій біржі; в спадщину, у випадку правонаслідування юридичних осіб.

Як здійснюється відкрита підписка? Засновники акціонерного товариства повідомляють (в пресі, по радіо, телебаченню) про відкриту підписку. В повідомленні повинні бути вказані: а)фірменна назва акціонерного товариства; б)предмет, мета й строки діяльності товариства; в)склад засновників; г)дата проведення установчих зборів; д)розмір статутного фонду, що передбачається; є)номінальна вартість акцій, їх кількість і види; ж)переваги й пільги засновників; з)місце проведення, початок і закінчення підписки; і)склад майна,яке вноситься Засновниками в натуральній формі; к)назва банківського закладу й номер розрахункового рахунку, на який повинні бути внесенні початкові внески; інші необхідні реквізити. Термін відкритої підписки не може перевищувати 6 місяців. Якщо за цей час не буде покрито підпискою 60% акцій, акціонерне товариство вважається незаснованим. У випадку, коли підписка на акції перевищує розмір статутного фонду, засновники або установчі збори відхиляють зайву підписку. Статутний фонд збільшувати в даному випадку не дозволяється. Внесені гроші або майно повертаються підписникам не пізніше, як через ЗО днів. До дня скликання установчих зборів особи, що підписалися на акції, повинні внести не менше 30% номінальної вартості акції. Навіть при відкритій підписці на акції засновники зобов'язані залишати в себе акцій на суму не менше 25% статутного фонду й строком не менше 2 років. У випадку, коли всі акції акціонерного товариства розподіляються між засновниками, вони повинні внести до дня скликання установчих зборів не менше 50% номінальної вартості акцій.

Часто виникає запитання: чи має право товариство викупляти акції (оплачені) в акціонерів? Згідно з Законом таке право акціонерному товариству надається, ад.е не за рахунок статутного фонду, а за рахунок сум, які перевищують статутний фонд. Причому цей викуп має за мету: а) наступний перепродаж цих акцій третім особам; б)розповсюдження їх серед своїх працівників; в)анулювання акцій. Термін цих операцій Закон встановлює до 1 року. Для того, щоб не було зловживань, Законом також передбачено, що протягом всього періоду розподіл прибутку, а також голосування й визначення кворуму на загальних зборах акціонерів відбувається без урахування цих акцій.

Як відбувається оплата акцій акціонерами? Акціонер має право оплатити акцію відразу готівкою або виплатити у строки, встановлені установчими зборами. Але в будь-якому випадку повна вартість акцій повинна бути сплачена не пізніше року після реєстрації акціонерного товариства. У випадку несплати у встановлений термін акціонер сплачує за час прострочки 10% річних від суми простроченого платежу. При несплаті протягом трьох місяців після встановленого терміну платежу акціонерне товариство має право реалізувати ці акції в порядку, встановленому статутом товариства.

Важливим етапом створення акціонерного товариства є проведення установчих зборів. Законом передбачена певна технологія їх проведення, порушення якої породжує певні конфліктні ситуації аж до припинення процесу створення акціонерного товариства.

Що передбачає ця технологія?

1. Установчі збори скликаються в термін, зазначений у повідомленні, але не пізніше двох місяців з моменту завершення підписки на акції.

2. Установчі збори є правомочними, якщо в них беруть участь особи, які підписалися більш як на 50% оголошених до підписки акцій.

3. Якщо через відсутність кворуму установчі збори не відбулися, вони скликаються повторно через два тижні. Якщо знову не буде кворуму, акціонерне товариство вважається не створеним.

4. Голосування на зборах відбувається за принципом: одна акція - один голос.

5. Рішення про створення акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, представництв, про обрання Ради акціонерного товариства, виконавчих і контролюючих органів і про надання пільг засновникам за рахунок акціонерного товариства повинні прийматися більшістю у 3/4 голосів присутніх з тих, хто підписався на акції. Інші питання вирішуються простою більшістю голосів.

Установчі збори мають наступні повноваження:

1. Приймають рішення про створення акціонерного товариства й затверджують його статут.

2. Приймають або відхиляють пропозиції про підписку на акції, якщо вона перевищує оголошене число акцій. В разі позитивного рішення збільшують статутний фонд.

3. Зменшують розмір статутного фонду,, якщо у встановлений термін підписка не покрила оголошеної суми.

4. Обирають Раду акціонерного товариства, виконавчі й контролюючі органи.

5. Визначають пільги для засновників.

6. Затверджують оцінку внесків, зроблених в натуральній формі та інше.

Вищим органом управління акціонерного товариства є загальні збори, в яких мають право брати участь всі акціонери (власники акцій). З правом дорадчого голосу можуть брати участь і члени виконавчих органів, які не є акціонерами (в даному випадку мова йде про найманих працівників, що виконують ті чи інші виконавчі функції). Акціонери (або їх представники) реєструються, вказуючи кількість голосів, які має кожен учасник зборів.

Що можуть вирішувати загальні збори? До компетенції загальних зборів входять практично всі питання життєдіяльності акціонерного товариства. Зокрема: визначення основних напрямків діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання; внесення змін до статуту товариства; вибори й відкликання членів ради товариства, виконавчого органу й ревізійної комісії; затвердження річних результатів діяльності товариства, звітів та висновків ревізійної комісії, порядок розподілу прибутку;

визначення порядку покриття збитків; винесення рішення про притягнення до майнової відповідальності службових осіб товариства, прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії і т.ін.

Загальні збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, які мають більше 60% голосів. Рішення загальних зборів приймаються більшістю в 3/4 голосів акціонерів, що беруть участь у зборах з таких питань: а)зміни статуту товариства; б)прийняття рішення про припинення діяльності дочірних підприємств, філій та представництв. З інших питань рішення приймаються простою більшістю голосів акціонерів, присутніх на зборах.

Загальні збори акціонерів скликаються не менше одного разу на рік, якщо інше не передбачене статутом. Можуть бути й позачергові збори. Коли?

1. У випадку неплатоспроможності товариства.

2. На вимогу Ради товариства.

3. На вимогу акціонерів, які володіють не менше 20% голосів.

У період між зборами управління товариством здійснюється Радою. Рада акціонерного товариства (спостережницька рада) створюється загальними зборами (може і не створюватися - як вирішать збори). Функції Ради: а)здійснення контролю за діяльністю виконавчих органів; б)виконання окремих функцій, які відносяться до компетенції загальних зборів (між ними). Члени Ради не можуть бути членами виконавчих органів.

Виконавчий орган. Виконавчим органом, який здійснює керівництво поточною діяльністю, є правління товариства. Роботою правління керує голова. Він обирається або призначається згідно зі статутом. Правління підзвітне загальним зборам і Раді акціонерів.

Ревізійна комісія. Здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю правління акціонерного товариства. Обирається з числа акціонерів. Порядок діяльності ревізійної комісії та її кількісний склад затверджується загальними зборами відповідно до статуту. Про результати проведених перевірок ревізійна комісія доповідає загальним зборам товариства. Ревізійна комісія робить висновок за річними звітами і балансами, "без яких загальні збори акціонерів не мають права затверджувати баланс. 

Законодавча основа діяльності акціонерних товариств в Україні: нові можливості та питання*

А.Єфименко Старший експерт Аналітично-дорадчого центру "Блакитної стрічки" ПРООН

У часи кризи все гостріше постають питання про конкурентоспроможність української економіки, перспективи її виживання в умовах, коли пропозиція інвестиційних ресурсів на світових фінансових ринках зменшується, ринки збуту експорту скорочуються, а попит на українську продукцію падає. Відчайдушні зусилля уряду, спрямовані на залучення інвестицій та просування українських товарів на ринки азійських країн, навряд чи зможуть компенсувати в очах іноземних інвесторів високу корупцію та відсутність чітких правил ведення бізнесу на тлі зростаючого технологічного відставання української промисловості. Успішність економіки залежить не тільки від обсягу залучених інвестицій, але й від ефективності їх використання. Для цього слід вдосконалити систему корпоративного управління, яка повинна забезпечити належну мотивацію, відповідальність менеджерів і захист прав акціонерів та інвесторів. Ключову роль у вирішенні цієї проблеми відіграють закони, за якими компанії створюються та функціонують в організаційно-правовій формі акціонерних товариств. Від якості регулювання залежать не тільки обсяг залучених інвестицій і промисловий розвиток країни, але й сприятливість інвестиційного клімату, соціальна стабільність та рівень технологічного розвитку. Закон України «Про акціонерні товариства», ухвалений парламентом восени 2008 року (далі – Закон), наблизив вітчизняне корпоративне законодавство до світових стандартів. Так, нарешті було врегульоване питання про повноваження наглядової ради та визначена її ключова роль у системі органів товариства, встановлена вимога про обрання наглядової ради кумулятивним голосуванням, що дозволило міноритарним акціонерам отримати там представництво. Також були запроваджені механізми контролю над виконавчим органом, виписана процедура скликання та проведення зборів, розширені права акціонерів. Вони отримали право вимагати викупу їхніх акцій у разі незгоди з прийнятими рішеннями. Втім, новий закон акціонерні товариства сприйняли неоднозначно, і чимало критичних зауважень мають під собою серйозний ґрунт. Справді, закон вийшов неідеальним. За давньою українською законотворчою традицією, аналіз положень документа не дозволяє відповісти на питання, чи була у розробників чітка уява про стартові умови, у яких знаходяться акціонерні товариства, стратегічні цілі, що мають бути досягнуті, та про інструменти, які дозволять досягти зазначеної мети з найменшими втратами. Наслідком ваучерної приватизації по-українськи стало те, що більша частина промисловості країни існує зараз у формі акціонерних товариств. Не в останню чергу – завдяки тривалому небажанню парламенту змінювати правила гри. У переважній більшості цих товариств міноритарні акціонери стали жертвами експропріації з боку великих акціонерів, які різними шляхами акумулювали контрольні – 60% та суперконтрольні – 75% пакети. Контролюючі акціонери сьогодні мають відлагоджені системи вилучення прибутку підконтрольних товариств через правочини з пов'язаними особами. Контролюючі акціонери сьогодні тверезо оцінюють нульову інвестиційну привабливість підконтрольних їм товариств для дрібних акціонерів, яким гарантоване лише право на експропріацію їхніх інвестицій. Якщо для іноземних компаній акціонерна форма – це привілей, який дозволяє отримати дешеві ресурси за рахунок продажу власних акцій на біржі, то для українських компаній – це єдиний засіб співіснування з міноритарними акціонерами, отриманими у спадок від ваучерної приватизації. Закон про акціонерні товариства мав би покращити конкурентоспроможність таких акціонерних товариств через вдосконалення системи управління. Зокрема, мова йде про перерозподіл повноважень на користь наглядової ради, врегулювання процедури проведення зборів акціонерів, покращення захисту прав міноритарних акціонерів, балансування інтересів різних груп акціонерів. При цьому слід враховувати як тенденції, що створюють попит на вдосконалення системи корпоративного управління, так і той сумний факт, що більшість цих товариств не збираються виходити із своїми паперами на фондовий ринок. Більш того, налякані "рейдерством" великі акціонери з підозрою ставляться до будь-яких операцій міноритарних акціонерів з продажу акцій "стороннім" особам. У той же час, головною метою закону про акціонерні товариства мало стати створення умов, необхідних для появи якісно нових акціонерних товариств, керівництво яких було б орієнтоване на залучення великих обсягів коштів від широких кіл інвесторів на організованих ринках цінних паперів. Отже, правова конструкція "нових" акціонерних товариств мала б враховувати потреби, насамперед, інвесторів як класу, який почав відроджуватися в Україні за кілька років до кризи. Ці потреби диктуються тим, що більшість інвесторів не в змозі витрачати багато часу та коштів на аналіз діяльності товариства та об'єднуватися для колективних дій на захист своїх інтересів. Крім ефективної системи ухвалення управлінських рішень та запобігання вилученню прибутків чи активів менеджерами та контролюючими акціонерами, такі інвестори зацікавлені у тому, щоб товариство могло ефективно функціонувати без їх постійної участі та одночасно дозволяло б їм впливати на прийняття рішень. Міноритарії також зацікавлені у правдивості інформації, що наводиться у звітності товариства, підтриманні керівництвом ліквідності акцій, нарешті, у недопущенні експропріації їхніх інвестицій при зміні контролюючих акціонерів у разі поглинання. Вирішивши багато важливих проблем, закон про акціонерні товариства одночасно створив нічим не виправданий дискомфорт для "старих" акціонерних товариств та майже унеможливив виникнення "нових" акціонерних товариств. Так, цілком зрозуміле бажання розробників позбутися негативного іміджу, що закріпився за ВАТ та ЗАТ, і почати нову історію з "чистого аркуша" приватних та публічних акціонерних товариств обійдеться акціонерним товариствам у круглу суму та робочі години, витрачені на заміну офіційних назв у безлічі документів. Звісно, зараз уже недоцільно відмовлятися від застосування нової термінології, але, можливо, слід послабити відповідні вимоги та дозволити паралельне застосування обох варіантів назв типів товариств протягом п'яти-десяти років. Вимога статті 24 Закону про необхідність "пройти процедуру лістингу та залишатися у біржовому реєстрі" стала шоком для більш ніж 10 тисяч ВАТ. На жаль, абсурдність ідеї за рахунок примусового лістингу вирішити проблему нестачі ліквідних інструментів для українських бірж поки що не усвідомлена законодавцем. Такий радянсько-адміністративний підхід болісно вдарить не тільки по акціонерних товариствах, які будуть змушені витрачати кошти на імітацію лістингу, але й по самих біржах, які може накрити хвиля псевдо-ліквідних папірців. Отримання товариством лістингу для своїх цінних паперів на біржі – це дуже важливе і ризиковане бізнес-рішення, яке вимагає тривалої та витратної підготовки. Воно може бути прийняте керівництвом емітента лише самостійно. Наситити національний ринок цінних паперів ліквідними інструментами за допомогою адміністративного примусу неможливо. Ліквідність роками "вирощується" колективними зусиллями законодавця, бірж та регулятора. Та ж стаття закону абсолютно безпідставно перекриває публічним товариствам таке важливе джерело коштів, як приватні розміщення додатково випущених акцій, вимагаючи, щоб усі угоди купівлі-продажу акцій проводилися через біржу. З урахуванням стану жорсткої боротьби за виживання, у якій перебувають більшість акціонерних товариств, в умовах фінансової кризи, що призвела до зниження вартості активів, особливу увагу привертають вимоги зменшити статутний капітал або ліквідувати платоспроможні товариства, якщо вартість їх чистих активів виявиться меншою за мінімальний розмір статутного капіталу. Такі вимоги не є регулятивними і жодним чином не захищають права акціонерів чи кредиторів, але можуть стати потужним інструментом шантажу у корпоративних конфліктах або в арсеналі контролюючих органів. Вимога закону надсилати акціонеру повідомлення "листом з описом вкладення та повідомленням про вручення" теоретично скорочує можливість зловживань при надсиланні інформації від товариства, але підвищує вартість дотримання таких рутинних вимог до неприйнятного рівня для більшості акціонерних товариств. До того ж, існує думка, що українська пошта технологічно не готова до надання відповідних послуг у потрібному масштабі. Надмірно високі витрати товариства на поштові повідомлення навряд чи підвищать ентузіазм українських емітентів і навряд чи сприятимуть розпорошенню акціонерного капіталу та появі "нових" акціонерних товариств. Якщо високі витрати на поштові повідомлення ускладнюють адміністрування, то встановлення кваліфікованої більшості, необхідної для прийняття важливих рішень, наприклад, внесення змін до статуту, на рівні 3/4 від загальної кількості голосуючих акцій може паралізувати роботу акціонерних товариств. В умовах, коли для багатьох з них навіть досягнення кворуму у 60% голосуючих акцій є великою проблемою, вимога забезпечити присутність мінімум 75% акціонерів зупинить роботу великих акціонерних товариств і стимулюватиме подальше розмивання часток міноритаріїв. Отже, законодавець підштовхує акціонерні товариства, які мають розпорошений капітал, або приймати рішення з порушеннями закону, або вживати надзвичайних заходів для забезпечення реєстрації на зборах необхідної кількості акціонерів, або різними способами збільшувати концентрацію акцій, розмиваючи міноритаріїв. Словосполучення "корпоративне управління" переповнило інформаційний простір, однак це не допомогло краще зрозуміти його походження, зміст та призначення. Зміни в організації системи органів управління українськими акціонерними товариствами, яких вдалося досягти внаслідок прийняття закону, на жаль, все ще не відповідають мінімально прийнятним стандартам. Так, тенденції переходу від лояльного до професійного менеджменту та відхід від неефективної моделі одного контролюючого акціонера до формування групи великих акціонерів, яких не задовольняє система "переможець отримує все" і які змушені шукати механізми ефективної співпраці та взаємних гарантій, на жаль, не отримали належного закріплення у новому законі. Документ передбачає, що між членами виконавчого органу та акціонерним товариством укладається трудовий договір. Кваліфікація цих відносин як трудових нехарактерна для розвинутих країн світу, оскільки майже виключає притягнення менеджменту до відповідальності за невиконання своїх обов'язків та ускладнює процес звільнення недобросовісних керівників. Численні приклади недобросовісної поведінки з боку українських менеджерів, які так і залишилися безкарними, навряд чи підвищують привабливість українських компаній в очах інвесторів, тоді як підкуп менеджерів став потужним інструментом у руках "рейдерів" та недобросовісних конкурентів. На жаль, репутаційні втрати для українських менеджерів поки що не є відчутними і не забезпечують такого стримуючого ефекту, як у розвинених країнах. Лише жорстке підпорядкування керівників наглядовій раді з її правом звільняти менеджера простою більшістю голосів дозволить побудувати якісну систему управління та уникнути ризиків перетворення менеджменту на самостійного гравця, який отримуватиме вигоду, провокуючи конфлікти між групами акціонерів. Концентрація управлінських повноважень та підвищення ролі наглядової ради – природній процес для акціонерних компаній усіх розвинутих країн. Однак законодавцю вдалося додати до цього процесу суто української екзотики. Так, експерти, знайомі з техніками кумулятивного голосування, не можуть зрозуміти доповнення про необхідність отримання кандидатом у члени наглядової ради мінімум 50% голосів, що жодним чином не узгоджується з ідеологією, закладеною у механізм кумулятивного голосування. Неприйнятними з точки зору відповідності стандартам корпоративного управління є норми, що закріплюють модель несамостійності членів наглядової ради, їх залежності та підпорядкування акціонеру, що забезпечив їх обрання на посаду.  "Порядок діяльності представника акціонера у наглядовій раді визначається самим акціонером", – сказано у законі. У розвинутих країнах уже понад сто років аксіомою вважається принцип, за яким наглядова рада представляє і захищає інтереси компанії в цілому. Члени ради відповідають за збитки, завдані усій компанії, а не окремим акціонерам. Жорстке підпорядкування членів наглядової ради великим акціонерам відкриває перед українськими компаніями сумні перспективи. Якщо члени ради є лише маріонетками в руках великих акціонерів, то немає сенсу встановлювати їх відповідальність за рішення, що ухвалюються не ними. Наглядова рада не зможе працювати як єдиний орган. Рішення прийматимуться непрозоро великими акціонерами, які керуватимуться власними інтересами. У випадку конфлікту між акціонерами інтереси товариства не матимуть захисту. Товариство з суб'єкта економічної діяльності перетвориться на об'єкт маніпуляцій з боку великих акціонерів. Інтереси малих інвесторів ігноруватимуться. Навіть якщо міноритарні акціонери оберуть до наглядової ради своїх представників, вони не зможуть їх контролювати так, як великі акціонери. В умовах, коли закон фактично визнає примат інтересів акціонера над інтересами товариства, представники міноритарних акціонерів не зможуть оспорювати рішення наглядової ради, продиктовані інтересами великих акціонерів. У свою чергу, безвідповідальний статус статистів знизить вимоги до кваліфікації та моральних якостей членів наглядової ради та створить у них спокусу отримати власний зиск за рахунок "продажу" свого впливу чи голосу поза політикою "акціонера-господаря", або навіть перебігти до іншого. Збереження цієї моделі відносин у трикутнику "акціонери – наглядова рада – товариство" виключатиме перетворення наглядових рад в орган, що формується з відповідальних професіоналів, загальмує розвиток в Україні фондового ринку та формування класу інвесторів, сповільнить залучення іноземних інвестицій. Ще однією проблемою, яка виключає формування в Україні фондового ринку та відхід від домінування неефективної моделі єдиного контролюючого акціонера, є регулювання угод із зацікавленістю. Як ми вже зазначали, головним шляхом отримання прибутку для більшості українських акціонерних товариств є його вилучення через угоди з особами, пов'язаними з контролюючим акціонером. Українська економіка повною мірою відчула на собі нищівний ефект від виведення активів через угоди з пов'язаними особами у банківському секторі. З'ясувалося, що в Україні боротьба за фінансову стабільність та збереження репутації банку є більш ризикованою та менш вигідною, ніж швидке виведення активів. Збереження існуючого стану справ ставить під загрозу не тільки фінансовий сектор, а й перспективи національної економіки в цілому. Закон про акціонерні товариства передбачив вимоги до процедури укладення угод із зацікавленістю, які великою мірою збігаються з визнаними у світі практиками, але всі ці встановлені обмеження мають дуже незначні шанси на застосування. В умовах, коли посадові особи товариства не зобов'язані розкривати інформацію про своїх пов'язаних осіб, ризик викриття порушень є мінімальним. Мізерними є шанси і на доведення зв'язку між посадовою особою та контрагентом товариства. Втім, за таких умов жертвою угод, укладених з конфліктом інтересів, може виявитися навіть контролюючий акціонер. Міноритарні ж акціонери позбавлені навіть теоретичної можливості запобігти появі невигідного товариству контракту, який укладається в інтересах контролюючого акціонера, оскільки наглядова рада може винести це питання на загальні збори акціонерів, де контролюючий акціонер матиме більшість голосів. Законодавець має чітко усвідомлювати: за відсутності ефективного механізму виявлення та покарання осіб, які порушили процедуру укладення угод із зацікавленістю, інвестування в акції українських товариств для дрібних вкладників буде пов'язане з неприйнятно високим ризиком експропріації. Можна було б лише вітати наміри законодавця створити передумови для появи "нових" акціонерних товариств з розпорошеним капіталом і врегулювати процес поглинання за європейськими стандартами. Призначенням такого механізму є захист дрібних акціонерів у товаристві з розпорошеним капіталом, над яким ініціатор поглинання намагається встановити контроль через придбання акцій. З одного боку, закон не містить багатьох з передбачених ЄС норм, що забезпечують дієвість регулювання поглинань. З іншого боку, в умовах надмірної концентрації акціонерного капіталу класичні поглинання за західним зразком в Україні неможливі, отже, застосування недосконалих норм закону малоймовірне. Утім, вимога закону оприлюднювати за 30 днів намір здійснити будь-яку операцію, яка призведе до зміни розміру пакету акцій, що перевищує 10%, суттєво ускладнить життя великим акціонерам, які час від часу здійснюють операції з купівлі-продажу невеликих пакетів на біржі. Україні було б доцільно розробити та прийняти окремий детальний закон, розрахований на появу у майбутньому акціонерних товариств з розпорошеним акціонерним капіталом. Це дозволить розвіяти ілюзію легітимності слова "поглинання" яким часто-густо прикривалися відверті кримінальні злочини. Акціонерам і менеджерам українських товариств слід припинити боятися втратити контроль через скуповування акцій "сторонніми інвесторами", а вимагати від держави недопущення арешту чи вилучення акцій через підроблені документи, фальшиві або неправосудні судові рішення чи цинічні силові захоплення. Ключовим механізмом, який сприятиме появі "нових" акціонерних товариств, є голосування поштою чи збір довіреностей, без чого неможливо уявити функціонування акціонерних корпорацій та фондового ринку в розвинених країнах. Якщо Україна планує розвивати фондовий ринок і залучати інвестиції, встановлення детальних правил голосування поштою є необхідним. Прийнявши закон про акціонерні товариства, Україна у певному сенсі опинилася на розпутті, вагаючись між вибором стати на нелегкий шлях реформування корпоративного законодавства чи знову набути знайомого та звичного стану безправ'я акціонерів, правового хаосу і невизначеності. Внесення змін у закон, які б усунули зазначені недоліки, стануть надійним тестом на політичну зрілість політичних сил, їх уважність до потреб економіки та здатність керуватися національними інтересами, а не вузько-корпоративним зиском.

Правові основи функціонування підприємств. Порядок їх створення та реєстрації

Господарська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання в умовах постійних змін економіко-правового поля. Правовими основами функціонування підприємств є сукупність законів та нормативних документів, які визначають і регулюють порядок створення та реєстрації підприємств, їх організаційно-правові форми, систему оподаткування, ліцензування та патентування, порядок організації господарської діяльності, відносини між підприємствами і державою, суб'єктів господарювання між собою.

Основними законодавчими актами, що регулюють діяльність підприємств, є: Цивільний кодекс України; Господарський кодекс України; Закон України "Про підприємництво" (втратив чинність з 1 січня 2004 р., крім статті 4); Закон України "Про господарські товариства"; Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"; Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності"; Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність"; Закон України "Про інвестиційну діяльність"; Закон України "Про цінні папери і фондову біржу"; Закон України "Про захист економічної конкуренції"; Закон України "Про систему оподаткування"; Закон України "Про податок на додану вартість"; Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" та ін.

Створення і реєстрація підприємств в Україні відбуваються у певній послідовності: після визначення мети та цілей діяльності підприємства необхідно обрати організаційно-правову форму, його існування та здійснити державну реєстрацію.

Вибір організаційно правової форми підприємства. Створюючи підприємство, необхідно зважати на деякі юридичні нюанси, ігнорування яких може завадити нормальному веденню господарської діяльності та реалізації поставлених перед підприємством завдань.

На вибір організаційно-правової форми впливають такі чинники: запланований вид діяльності, законодавчі вимоги до організаційно-правової форми як умови здійснення певного виду діяльності, наявність коштів на момент реєстрації підприємства, кількість засновників, форма власності, ступінь відповідальності засновників за зобов'язаннями майбутнього підприємства та ін.

Вибір найменування підприємства, формування статутного (складеного) капіталу, розподіл його між засновниками, обрання місця розташування (юридичної адреси ) та напрямків діяльності. Найменування підприємства має містити відомості про його організаційно-правову форму та назву.

Місцерозташування підприємства може бути місцем перебування (місцем проживання) одного з його засновників або інше місцерозташування, підтверджене відповідними документами (наприклад, офісне приміщення, внесене до статутного капіталу підприємства, або орендоване засновниками приміщення під офіс, про що є відповідний договір оренди).

У разі, коли підприємство реєструється у формі товариства, воно формує статутний (складений) капітал. Статутний (складений) капітал утворюється шляхом внесення вкладів учасниками і може поповнюватися за рахунок прибутку від господарської діяльності підприємства, а у разі потреби, - і додаткових вкладів учасників. Статутний капітал є підставою для державної реєстрації та стартовим капіталом підприємства. Внеском до статутного капіталу можуть бути: майно, грошові кошти, права на користування об'єктами інтелектуальної власності та інші майнові права. Чим більший обсяг статутного капіталу підприємства, тим вищий рівень довіри до нього з боку контрагентів і фінансових установ. Значний обсяг статутного капіталу є додатковим аргументом для банків при вирішенні питань щодо надання кредиту. Відповідно до статутного капіталу визначається мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Обсяг статутного капіталу для акціонерних та товариств з обмеженою відповідальністю не може бути меншим, ніж обсяг, установлений законодавством.

Законодавчо встановлений мінімальний обсяг статутного капіталу становить:

- для акціонерних товариств - сума, еквівалентна 1250 мінімальним заробітним платам, відповідно до ставки, що діє на момент реєстрації;

- товариств з обмеженою відповідальністю - сума, еквівалентна 100 мінімальним заробітним платам. До моменту державної реєстрації учасники товариства повинні сплатити не менше 50 % суми своїх вкладів, а частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства.

Крім того, існують вимоги до мінімального обсягу статутного капіталу залежно від видів діяльності, зокрема:

- для банківських установ, що здійснюють свою діяльність на території всієї України, - 10 млн євро;

- страхових компаній - 1 млн євро; для страхових компаній, що займаються страхуванням життя - 1,5 млн євро;

- торговців цінними паперами для отримання дозволу на усі або окремі (крім комісійної) види діяльності - 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (1000 o 17 грн);

- фондових бірж - 10 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- ломбардів - 20 тис. євро.

Якщо учасники товариства з обмеженою відповідальністю протягом першого року його діяльності не сплатили повністю суму передбачених статутом своїх вкладів, товариство повинно оголосити про зменшення статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію товариства. При заснуванні акціонерного товариства всі його акції мають бути розподілені між засновниками. Відкрита підписка на акції не провадиться до повної сплати статутного капіталу.

Якщо після закінчення другого чи кожного наступного року вартість чистих активів товариства з обмеженою відповідальністю (акціонерного товариства) виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити про зменшення статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку. Якщо вартість чистих активів1 товариства стає меншою від визначеного законом мінімального обсягу статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації.

Реєстрація підприємства в органах державної влади. Державна реєстрація юридичних осіб проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи.

Для реєстрації підприємства до відповідних органів необхідно подати такі документи:

- заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи, яка є одночасно і заявою;

- установчі документи, які поряд з нормами чинного законодавства становлять правову основу діяльності підприємства, зокрема рішення засновників про створення юридичної особи - засновницький договір (для повного і командитного товариств) та статут підприємства (для акціонерних товариств, товариств з обмеженою і додатковою відповідальністю);

- платіжне доручення (квитанцію) про сплату збору за державну реєстрацію;

- документи, що засвідчують внесення власниками своєї частки до статутного (складеного) капіталу підприємства;

- звіт про проведення підписки на акції, який засвідчено Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (подається у разі реєстрації відкритих акціонерних товариств).

Засновницький договір - цивільно-правовий договір, який засвідчує волевиявлення фізичних або юридичних осіб щодо заснування підприємства для реалізації конкретної підприємницької мети. Засновницький договір є по суті цивільно-правовою угодою, укладаючи яку учасники товариства за власним бажанням беруть на себе певні зобов'язання. В засновницькому договорі обов'язково мають бути відомості про найменування і місцезнаходження майбутньої юридичної особи, про розмір частки у статутному капіталі кожного з учасників, про порядок внесення ними майна до статутного капіталу; найменування і реквізити учасників товариства.

Статут підприємства - це офіційно зареєстрований документ, на підставі якого діє підприємство. Статут не є угодою, проте виконує функцію внутрішнього нормативно-правового акта юридичної особи. Він містить обов'язкові правила, що регулюють діяльність підприємства, взаємовідносини з іншими суб'єктами господарювання. Статут затверджується власником майна, а для державних підприємств - власником майна за участю трудового колективу.

У статуті підприємства зазначаються такі дані:

1) найменування і місцезнаходження підприємства: найменування підприємства складається з двох частин: перша - позначення організаційно-правової форми підприємства, друга - безпосередньо його назва. Місцезнаходженням (юридичною адресою) підприємства вважають найчастіше місцезнаходження його постійних чинних органів;

2) юридичний статус: у цьому розділі залежно від виду підприємницької діяльності можна продублювати ст. 1 "Закону про господарські товариства", оскільки ця стаття чітко визначає юридичний статус підприємства. Крім цього необхідно вказати, що підприємство може бути позивачем у суді, господарському або третейському судах. Слід визначити ступінь відповідальності підприємства за своїми зобов'язаннями, а також відповідальність засновників (учасників) за зобов'язаннями підприємства;

3) предмет, цілі та напрямки діяльності: можна запропонувати таке загальне формулювання: "Метою діяльності підприємства (товариства) є здійснення будь-якої, незабороненої законодавством, підприємницької діяльності для отримання прибутку". Після такого формулювання потрібно зазначити максимально можливий перелік видів діяльності, які підприємство може здійснювати зараз і в майбутньому. Доцільно прописати окремо перелік видів діяльності, якими підприємство може займатися, отримавши ліцензію відповідно до Закону "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".

4) склад учасників підприємства: відомості про учасників господарських товариств. Щодо акціонерних товариств, то особи, які безпосередньо створюють відкрите акціонерне товариство, тобто ті, що укладають між собою засновницький договір, називаються засновниками, а ті, що придбавають акції до реєстрації акціонерного товариства за відкритою підпискою, іменуються учасниками товариства. Крім того, необхідно вказати на порядок виходу і виключення учасника з товариства;

5) джерела створення майна підприємства: вказуються відомості про джерела створення майна підприємства;

6) порядок формування статутного капіталу підприємства. Залежно від виду підприємства визначається:

- обсяг його статутного капіталу (для акціонерного товариства необхідно вказати кількість, вид і номінальну вартість акцій, випущених на суму статутного капіталу);

- розмір частки в статутному капіталі підприємства кожного з учасників (у відсотках щодо кожного з учасників);

- джерела і порядок формування статутного капіталу;

- порядок внесення вкладів до статутного капіталу;

- порядок зміни обсягу статутного капіталу;

- порядок поступки і виділення частки учасників підприємства за несвоєчасне внесення своєї частки до статутного капіталу підприємства;

7) порядок розподілу прибутку: має бути зазначена відповідальність стосовно видів і величини фондів (резервного капіталу), що створюються, порядок виплати учасникам частки прибутку, отриманого підприємством;

8) органи управління підприємством: визначається склад органів управління підприємством;

9) порядок припинення діяльності підприємства: потрібно вказати для реорганізації та ліквідації підприємства порядок ліквідації і порядок розподілу коштів підприємства під час його ліквідації.

Зазначений перелік розділів статуту підприємства не є вичерпним. Підприємство може включати до установчих документів будь-які відомості, але за умов, що вони не суперечать положенням чинного законодавства. Статут акціонерного товариства, крім вказаних відомостей, повинен містити інформацію про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань щодо викупу акцій, строк та порядок виплати частки прибутку (дивідендів) один раз на рік за підсумками календарного року.

Статут та засновницький договір підписують усі учасники, засвідчує нотаріус, після чого їх подають на державну реєстрацію. Відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" державний реєстратор зобов'язаний перевірити ці документи на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи. За відсутності таких підстав державний реєстратор повинен внести до реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи ідентифікаційний код заявника відповідно до вимог Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації юридичної особи на підставі відомостей цієї реєстраційної картки.

Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи є датою державної реєстрації юридичної особи. Строк державної реєстрації юридичної особи не повинен перевищувати три робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи.

Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи має бути оформлене і видане (надіслане рекомендованим листом за описом вкладення) засновнику або уповноваженій ним особі державним реєстратором не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи. Разом зі свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи засновнику або уповноваженій ним особі видається (надсилається рекомендованим листом) один примірник оригіналу установчих документів із відміткою державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи.

Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи зобов'язаний передати відповідним органам статистики, Державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації юридичної особи із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи.

Після зазначених процедур підприємство відкриває рахунок у комерційному банку. Для цього до банку подають:

- свідоцтво про державну реєстрацію;

- копію документа, що підтверджує взяття підприємства на облік в органах державного податкового відомства;

- дві картки зі зразками підписів (засвідчених нотаріально);

- заява на відкриття рахунку;

- копії статутних документів.

Для одержання дозволу на виготовлення печаток і штампів підприємство надає до районного управління МВС України:

- копію свідоцтва про державну реєстрацію;

- два екземпляри затверджених засновниками зразків підписів, печаток;

- платіжне доручення про сплату збору за видачу дозволу. Орган внутрішніх справ зобов'язаний видати дозвіл протягом п'яти робочих днів від моменту отримання документів.

На цьому процес реєстрації підприємства можна вважати завершеним. Проте слід пам'ятати, що до початку господарської діяльності необхідно одержати дозвіл на діяльність підприємства в органах Державного комітету з нагляду за охороною праці, в деяких випадках провести акредитацію підприємства на митниці, оформити ліцензію на певні види діяльності тощо.

Ліцензія - це документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на здійснення зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

Ліцензіат - це суб'єкт господарювання, який одержав ліцензію.

Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, міститься в Законі України "Про ліцензування певних видів підприємницької діяльності".

1. нет так как большинство жилищ строилось из дерева и поэтому было менее долговечно чем церковные здания
2. все это способствовало повышению надежности ДСХ за последние 10 лет
3. пуск Великий адронний коллайдер це грандіозна споруда створена для дослідження елементарних частинок
4. 1212 посвящается Путь женщины с Богом ~ 94 года от начала 20 века до начала 21 века от раннего сиротст
5. Измерение постоянных токов
6. Разработка приложения позволяющего проводить тестирование по разделу
7. Лекция 2 Системы с ЧРК Основные характеристики первичных сигналов Под первичными сигна
8. реферату- Сутність і функції процесу управлінняРозділ- Економіка підприємства Сутність і функції процесу у
9. Про охорону навколишнього природного середовища 25
10. Рассмотрение дел в арбитражном суде
11. реферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук Київ
12. ТЕМА 51 ОБЩЕЕ ПОНЯТИЕ О ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
13. тема управления денежными потоками движением финансовых ресурсов и соответствующей организацией финансовы
14. тематичних наук Дніпропетровськ ~ Дисертацією є рукопис
15. грн. млн
16. Культура и спорт
17. тема визначення предмета курсу
18. Тема 2 Классическая политическая экономия Вариант 1 Укажите единственно верный ответ на каждый из воп
19. 442401 ПЗ
20. Тематические заседания ~ с 17 марта по 30 апреля 2014 г.

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе