Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Абсолютизм — абсолютна, необмежена форма правління, за якої верховна влада повністю належить монархові — імператору, королю, царю.
Авгури — у Стародавньому Римі жерці, які ворожили головним чином за летом і співами птахів.
Автохтони — перші мешканці країни чи їх нащадки (у протилежність народам, що прибули на цю територію). Грецька назва "автохтони" відповідає римській "аборигени".
Агіографія (від грец. "святий" і "пишу") — вид церковно-історичної літератури, який містить життєписи святих; розповіді про духовних і світських осіб, канонізованих християнською церквою.
Агон — складова давньогрецької трагедії й комедії, суперечка дійових осіб. Ширше: публічні змагання.
Адепт — пристрасний прихильник якогось вчення, ідеї.
Академізм — художня школа в мистецтві XIX—XX століть, спрямована на збереження і відтворення творчих здобутків своїх попередників. Іноді це призводило до догматичного наслідування форм, стильових прийомів, канонів минулого мистецтва, до еклектизму.
Акварель — живопис фарбами, які розводяться водою. Основні її якості: прозорість барв, крізь які просвічують тон і фактура основи, чистота кольору.
Акведук — міст для прокладення водопровідних труб через яри, ущелини, долини річок тощо.
Альтернатива — необхідність вибору між двома чи кількома можливостями, які взаємно виключають одна одну.
Амбівалентність — двоїстість чуттєвого переживання, яка виражається в тому, що однаковий об'єкт викликає у людини одночасно два протилежних почуття (наприклад, любові і ненависті). Звичайно одне з амбівалентних почуттів витісняється й маскується іншим. Амбівалентність сягає корінням у неоднозначність ставлення людини до навколишнього світу, у суперечливість системи цінностей.
Анклави — ізольовані етнічні осередки.
Апокрифи (від грец. "таємничий", "прихований") — твори християнського фольклору і літератури, які не визнавалися церквою канонічними і заборонялися нею.
Апологія — захист від звинувачення, вихваляння когось чи чогось.
Апофеоз — заключна урочиста масова сцена святкової концертної програми, яка уславлює народ, героя, громадську подію.
Ареопаг — вищий судовий орган у Стародавній Греції (в Афінах), який названо так за місцем засідання ("Пагорб Ареса").
Аристократія (від грец. "аристос" — найкращий і "кратер" — сила, влада, панування) — вищий прошарок привілейованого ставу в суспільстві.
Атавізм — вияв предкових, реліктових форм, критеріїв, особливостей світорозуміння.
Берестяні грамоти — давньоукраїнські тексти, розміщені на бересті (корі берези) шляхом видавлювання чи видряпування спеціальною паличкою — писалом. За змістом короткі листи світського характеру, доручення, боргові зобов'язання, чолобитні, любовні послання, учнівські вправи тощо.
Бестіарій — середньовічний (XII ст.) збірник віршів чи прози, які містять напівфантастичні описи тварин із натяком на людські властивості і вади.
Бестселер — видання, що швидко набуло величезної популярності. Буквально: "те, що найкраще розходиться".
Бриколаж — нашарування однієї події на іншу, хоч вони не сумісні в реальності. Ознака міфологічного мислення.
Вакханалія (від імені Вакха — римського бога плодючості й виноробства) — бенкетування, розгул, невтримна сваволя.
Вандалізм (від назви племені — "вандали") — дике руйнування культурних і матеріальних цінностей.
Варвари (від грец. "барбара" — іноземці) — назва, яку стародавні греки (а затим і римляни) давали племенам, що жили поза межами їх держав і відрізнялися звичаями й культурою.
Васал — у середні віки в Західній Європі феодал, який одержав землю в лен від іншого феодала і зобов'язаний останньому (своєму сюзерену) військовою службою та іншими послугами.
Вертеп — вид мандрівного лялькового театру, що ставив п'єски, пов'язані з біблійним різдвяним сюжетом. ("Вертеп" з грец. — печера, в якій народився Ісус.)
Гармонія — 1) у музиці — закономірне поєднання тонів в одночасному звучанні, підпорядкування нормам ладової побудови музики; 2) у широкому (первісному) розумінні — зв'язок, стрункість, домірність.
Герменевтика — напрям гуманітарної науки, який займається інтерпретацією та коментуванням тексту, а також проблемами взаєморозуміння різних культур.
Гільдії — станові спілки купців.
Гістріони — 1) професійні актори у Стародавньому Римі; 2) мандрівні комедіанти в добу раннього середньовіччя.
Глаголиця — одна зі стародавніх слов'янських систем письма. Напевне, передує кирилиці.
Гладіатори (від лат. "меч") — у Стародавньому Римі бійці, спеціально навчені для поєдинків або боїв групами на арені цирку. Іноді гладіатори билися зі звірами. Зразком боїв гладіаторів, вперше влаштованих у Римі 264 р. до н. е., стали давні ігри етрусків.
Голосіння — старовинні українські народні пісні (на похованнях). Імпровізаційні поетичні твори, пов'язані переважно зі смертю, похованням та поминками небіжчика.
Гравюра — вид графіки, в якому зображення є друкованим відбитком малюнка, який нанесений на дошку малярем-гравером; відбитки також називаються гравюрами.
Графіка — вид образотворчого мистецтва, основним зображальним засобом якого є малюнок, виконаний на папері, тканині тощо олівцем, пером, пензлем, вуглиною або відбитий на папері зі спеціально підготовленої форми.
Графіті — написи та малюнки, виконані в давнину майстрами-будівельниками або й відвідувачами на стінах архітектурних споруд, а також на різних предметах.
Гугеноти — протестанти-кальвіністи у Франції XVI—XVIII століть.
Дебют — перший (чи пробний) виступ на сцені або на будь-якому поприщі загалом.
Дедукція (від лат. "виведення") — один з основних способів міркування (умовиводу) і методів дослідження: 1) перехід у пізнанні від загального до часткового та одиничного, виведення часткового та одиничного із загального; 2) у логіці та методології науки — процес логічного висновку, що становить перехід від засновків до висновків (наслідків) на підставі застосування правил логіки.
Демагог — спочатку так називали голову так званої демократичної партії в деяких рабовласницьких державах Стародавньої Греції (Афінах тощо). Пізніше слово "демагог" почало означати політикана, що робить собі популярність шляхом надмірних і брехливих обіцянок.
Демонологія — релігійне вчення про демонів. Походить від первісної віри у злих духів. Демонологія невідривва від релігійної моралі, в якій диявол — джерело і восій гріха.
Деміург — вища урядова особа в деяких державах Стародавньої Греції (наприклад, в Ахейському союзі). Алегорично — творець.
Детинець — укріплена центральна частина стародавнього міста на Русі, обнесена стінами. З XIV ст. почала називатися Кремлем.
Дидаскал — вчитель у Стародавній Греції та Візантії. Так само називали часто вчителів в українських братських школах XVI—XVII століть.
Догмат (з грец.) — основне положення віровчення, обов'язкове для всіх віруючих, визнане як незаперечна істина, вічна і незмінна, яка не підлягає критиці.
Еклектизм (еклектика) — безпринципне, механічне поєднання різнорідних поглядів, теорій, напрямів, стилів.
Емпатія — вміння входити в психологічний стан іншої особи.
Епігони — 1) наступники діадохів-полководців Александра Македонського; 2) малооригінальні наслідувачі якогось громадсько-політичного, літературного чи художнього напряму.
Епіталама (з грец.) — весільна пісня. Вид хорової лірики у Стародавній Греції та Римі. Одна з форм епіталами — гіменей — пісня, яка супроводила наречену в дім нареченого.
Епос (грец. "слово", "розповідь", "історія") — сукупність народних героїчних пісень, сказань, поем. Оповідний рід літератури, що, на відміну від лірики й драми, характеризується розповідно-описовою (епічною) формою, широтою зображення подій і характерів.
Есхатологія (з грец.) — релігійне вчення про долю світу і людини, про кінець світу і Страшний суд. В основі есхатології — давні уявлення про наявність у природі прихованих діючих сил, боротьбу доброго і злого начал, про загробне покарання грішників і нагороду праведникам. У розвинутій формі есхатологія притаманна іудаїзму, християнству, ісламу. Есхатологічні настрої особливо поширювалися під час соціальних і політичних криз.
Євангелія — частина Біблії, чотири пов'язані спільною темою релігійні твори, що становлять основну частину Нового Заповіту. Містять життєпис Ісуса Христа та основні положення християнського віровчення.
Жрець — особа, що займається відправою релігійних обрядів у язичників. Жрець здійснював жертвопринесення божеству, стежив за вшануванням богів, доглядав за їх статуями і священними тваринами, молився їм. Жерці звільнялися від будь-яких податків.
Жупел — щось таке, що викликає жах, лякає. Церковнослов'янською мовою — сірка, що горить, чи смола для грішників у пеклі.
Заклинання — усталена словесна формула, що супроводжується відповідними діями, яка мала магічну силу. Метою заклинань було вплинути на когось чи щось, підкорити його своїй волі або чаклунській силі, висловити настійне прохання, благання.
Замовляння — магічні слова, які за давніми уявленнями, маючи чаклунську силу, чинять вплив на щось — загоюють рани, лікують хвороби тощо.
Ідіома (з грец.) — стале словосполучення, що виконує функцію окремого слова, значення якого не виводиться зі значень компонентів, з яких воно складається (наприклад, "накивати п'ятами"). Ідіома є результатом мовної творчості народу протягом багатьох століть.
Ієрогліф — знак деяких видів ідеографічного письма (єгипетська ієрогліфіка, давньошумерський клинопис, сучасна китайська ієрогліфіка).
Ініціація — обряд посвячення юнаків у повноправні члени суспільства, що імітував вмирання та нове народження або перетворення на іншу істоту.
Іронія — прихована насмішка, спеціально вдягнена у форму позитивної характеристики чи вихваляння. Злу іронію називають сарказмом.
Калепдарію-обрядова поезія — найдавніший вид усної поетичної творчості. Виникла у дохристиянську добу. Цикли цієї уснопоетичної словесності пов'язані з певними періодами року (календарем) — колядки, щедрівки, веснянки, русальні, купальські, петрівчані пісні тощо — або з відповідною трудовою діяльністю людини — косарські пісні, обжинкові пісні.
Каста (від португ. "рід", "походження") — замкнена група людей, місце якої в суспільстві визначається звичаями і законами. Для каст характерні замкненість, спілкування лише між особами однієї касти, суворе обмеження стосунків з представниками інших каст, спільність і спадковість професій.
Катарсис (від грец. "очищення") — поняття давньогрецької естетики, яке характеризує естетичний вплив твору мистецтва на людину. Слово "катарсис" вживалося греками у багатьох значеннях: релігійному, етичному, фізіологічному і медичному. Катарсис, очевидно, включає і полегшення після великого напруження почуттів, і облагородження цих почуттів, синтезовані в естетичному переживанні.
Катехізис — церковно-навчальний посібник, що у формі запитань і відповідей викладає основні догмати православної, католицької чи протестантської церкви.
Кіклічний епос (циклічний епос) — група епічних творів, починаючи з найдавніших часів, об'єднаних авторським задумом, історичною епохою, головними героями, місцем дії. Кіклічними називалися поети — наступники Гомера, які мали намір охопити якнайбільше коло ("цикл") міфологічних подій.
Кітч (від нім. жаргон, "збирання вуличного сміття", пізніше: "імітація унікальних художніх виробів") — явища художньої культури, позначені еклектизмом, різностильовістю. Найчастіше — мас-культ.
Колабораціоністи (від фр. "співробітники") — зрадники батьківщини; особи, які співробітничали з фашистськими загарбниками в окупованих ними країнах під час Другої світової війни.
Комедія дель арте, або комедія масок — вид італійського народного театру, що виник у середині XVI ст. Особливість комедії масок — відсутність літературного тексту, акторська імпровізація, постійні персонажі (наприклад, Арлекін, Панталоне), які носили на обличчях напівмаски.
Конформізм — пристосовуваність, пасивне прийняття існуючого порядку, смаків, суджень (альтернатива — нонконформізм).
Коран (араб. "читання") — священна книга мусульман; збірник релігійно-догматичних, міфологічних і правових матеріалів, складений у VII ст.
Лейтмотив — провідний мотив; у переносному значенні — важлива думка, що неодноразово повторюється у творі, промові тощо.
Літографія — один з основних видів графіки; спосіб друкування, при якому відбитки одержуються перенесенням фарби під тиском з плоскої друкованої форми безпосередньо на папір.
Літописання, літопис — хронологічно послідовний запис історичних подій, зроблений їх сучасником.
Літургія — 1) обідня, вид богослужіння у православній церкві; 2) у Стародавній Греції та Візантії — деякі види державвих повинностей.
Маги — у Стародавньому Ірані жерці зороастризму і деяких інших вірувань. У VI—IV ст. до н. е. становили окреме плем'я і брали ендогамні шлюби. Персидські маги, як і жерці вавилонської релігії (халдеї), займалися пророцтвами і заклинаннями. Згодом магами почали називати усіх провісників долі, чаклунів, астрологів, заклинателів.
Магія (від грец.) — чаклунство, чародійство, обряди, покликані впливати на людей, духів, явища природи. Магія є складовою всіх релігійних культів.
Мадригал — невеликий музично-поетичний твір любовно-ліричного змісту. Розвинувся в епоху Відродження в Італії.
Маньєризм — стильова течія XVI—XVII ст. в Європі, для якої характерні екзальтація та гіперболізм (підготувала появу бароко).
Маргіналія — назва чи малюнок, вміщені на полях книги.
Медитація — розумова дія, спрямована на приведення психіки людини у стан поглибленої зосередженості. Особливого розвитку медитація набула в індійській та буддійській йозі, в античному "філософському екстазі" платоніків і неоплатоніків, в уславленому "розумному діянні" ("Ісусова молитва"), а також у деяких школах сучасного психоаналізу.
Меса — 1) католицька обідня (літургія); 2) багатоголосий циклічний хоровий твір на текст літургії (із супроводом органа чи оркестру).
Метаморфоза — повна зміна.
Метеки (від грец. "переселенці") — у полісах Стародавньої Греції чужоземці, а також відпущені на волю раби. Були особисто вільні, проте не мали політичних прав.
Меценат — ім'я римського державного діяча (І ст. до и. е.), близького до імператора Августа; уславився своїм широким покровительством над поетами і художниками. Його ім'я стало називним.
Мода — панування в певному середовищі в певний час тих чи інших смаків в уподобаннях, формах побуту і одягу.
Мозаїка — зображення або візерунок, зроблений з окремих, щільно припасованих один до одного і закріплених на цементі або мастиці різнокольорових шматочків скла, мармуру, камінців, смальти і т. д.
Набат — 1) у Стародавній Русі мідний військовий барабан величезних розмірів, який перевозили чотирма кіньми; 2) сигнал тривоги для зібрання людей, який подавався зазвичай ударами у дзвін ("бити у набат").
Народний звичай — традиційний порядок відзначення подій, свят, який пов'язаний з виконанням певних дій та використанням відповідних атрибутів та предметів.
Народний обряд — сукупність установлених звичаєм дій, пов'язаних з побутовими традиціями або з виконанням релігійних настанов; церемонія культових та звичаєвих обрядів.
Натюрморт — живописне зображення неістот, як правило, предметів домашнього посуду, плодів, квітів, забитої дичини тощо.
Нонконформізм — демонстративне неприйняття загальнопоши-рених нормативів, правил, догм.
Нігілізм — у широкому розумінні заперечення загальноприйнятих цінностей і норм, які вкорінилися в суспільному житті.
Обскурантизм — украй вороже ставлення до освіти і прогресу, реакційність, мракобісся.
Одіозний — дуже неприємний, небажаний, такий, що викликає негативне ставлення.
Оранта — один з іконографічних образів Богоматері, який склався у середні віки. Богородицю зображали на повний зріст з піднесеними руками і повернутими від себе долонями. Оранта дістала поширення в іконографії і живопису Візантії та Давньої Русі в IX— XIII ст.
Ордалії — "божий суд" — рід випробування, з допомогою якого нібито встановлювали судову істину. Спочатку поняття пов'язувалося з уявленням про всезнаюче божество, яке може захистити невинного і звинуватити винного. Найпоширеніші форми "божого суду" — випробування водою, вогнем, розпеченим залізом.
Офорт — вид гравюри; малюнок вишкрябується гравірувальною голкою у шарі лаку, що вкриває поверхню металевої пластини, після чого прошкрябані місця протравлюються кислотою. Зображення відбивається з пластини, витравлені місця якої заповнені фарбою.
Палімпсести — писання по стертому старому тексту на пергаменті; в широкому розумінні — поверх "священних текстів".
Папірус — багаторічна трав'яниста рослина родини осокових. У Стародавньому Єгипті з папірусу виготовляли своєрідний папір, який називався папірусом, а також одяг, циновки тощо.
Парафраза — музична п'єса у формі фантазії на теми (мелодії) з іншого твору.
Парія — безправна, пригнічена людина. Слово походить від найменування однієї з нижчих "недоторканих" каст у Південній Індії.
Пастораль — літературний, музичний і театральний жанр, в основі якого — поетизація та ідеалізація простого сільського життя. У переносному значенні пастораль має дещо іронічний відтінок як стан ніжності та тиші, однак з певною часткою манірності, солодкуватості.
Патетика — захоплена, пристрасна, схвильована мова, що має метою вплинути на почуття.
Патристика — християнська філософія, викладена у творах "Отців Церкви" (Тертуліана, Августина та ін.).
Патриції і плебеї — римський народ офіційно складався з патриціїв (старої знаті) і плебеїв (вільного населення, яке володіло земельною власністю). В імператорський період частина плебеїв, втративши свої земельні володіння, перетворилася на нероб, яких держава взяла на утримання. У І—II ст. кількість утриманців держави досягала 200 тис. осіб. "Хліба і видовищ" — у пД слова вклався своєрідний "світогляд" цієї бездіяльної юрби.
Пафос — 1) натхнення, ентузіазм, зумовлені боротьбою за високу мету; 2) пристрасний, піднесений тон промови.
Підтекст (у театрі) — внутрішній зміст сцени, який не розкривається безпосередньо в діалозі.
Пієтет — глибока повага, шанобливе ставлення до когось, чогось.
Пленер — у живопису термін, який позначає переданне в картині всього багатства змін кольору, зумовлених дією сонячного світла і атмосфери. Пленерний живопис склався в результаті роботи художників на вільному повітрі, а не в майстерні.
Профанація — тлумачення невігласами якоїсь ідеї, вчення, твору мистецтва, їх викривлення, опошлення.
Рапсоди — мандрівні співаки, виконавці епічних пісень у Стародавній Греції (як і аеди).
Раритет — рідкісна річ, рідкісний примірник старої книги.
Риторика — мистецтво красномовства і (ширше) наука про художню прозу взагалі. Виникла у Стародавній Греції в V ст. до н. е., у Стародавньому Римі — з І ст. до н. е. Антична риторика орієнтована головним чином на судові та парадні промови.
Ритуал — особлива програма поведінки, в якій актуалізується зв'язок з минулими нормами життя предків.
Сикофант — в Афінах та інших полісах Стародавньої Греції так називали професіонального донощика, наклепника і шантажиста. Сикофанти збирали відомості, котрі компрометували впливових громадян з метою порушити проти них судову справу, звести політичні рахунки або одержати хабара.
Символ — речовий, графічний чи звуковий умовний знак чи умовна дія, що означає якесь явище, поняття, ідею.
Синкретизм — 1) злитість, нерозчленованість, яка характеризує первинний нерозвинутий стан чогось, наприклад, первісного мистецтва; 2) у філософії — різновид еклектизму, поєднання суперечливих поглядів.
Скоморох, скомороство — 1) за часів Київської Русі — блазень, мандрівний середньовічний актор при дворі князя, монарха, що розважав господаря та його гостей різними витівками, жартами, удаючи із себе дурника, штукаря; 2) заняття, професія скомороха.
Станкове мистецтво — термін, яким позначають твори образотворчого мистецтва, що мають самостійний характер; у живопису — картина, в скульптурі — статуя, погруддя і т. ін. У добу Київської Русі — ікони.
Тропи — форми художнього інакомовлення (метафора, метонімія, гіпербола тощо).
Універсалізм — методологічна позиція, яка передбачає наявність вселюдських феноменів.
Урбанізація — процес перетворення міста у найвагоміший осередок проживання людей і центр зосередження та обміну культурних цінностей, утворення штучного середовища, протилежного природі.
Фортифікаційна архітектура — оборонні споруди для успішного ведення бою і захисту від дій ворога; укріплення місцевості для ведення бойових дій; конструкції, військові споруди та оборонпі укріплення.
Фреска — настінний живопис, картина, написана фарбами (водяними або на вапняному молоці) по свіжій вогкій штукатурці.
Храмова архітектура — споруди, пов'язаві з релігією, з богослужінням, з церквою; та, що належить церкві.
Художня мова — сукупність правил і знакових систем, за допомогою яких твориться і передається інформація у мистецтві.
Хуторянство — інтелектуальна течія в Україні XIX—XX ст., в центрі якої критика урбаністичної цивілізації.
Шлягер — модна пісня про кохання ("товар, що легко збувається").