2003 р Рецензенти- А
Работа добавлена на сайт samzan.net:
ЛІС 65.012.2 (075) Гриф надано
ІіК 65.9 290 — 2я75 Міністерством освіти і науки України
ПІ (лч<чп .N4-1/18.2 104 від 20.01.2003 р).
Рецензенти:
А. О. Заїнчковський,
д.е.н., проф. кафедри економіки і прана Національного університету харчових технологій (м. Київ);
М. П. Поліщук,
д.е.н., проф. кафедри менеджменту організацій Державного агроекологічного університету (м. Житомир).
Т II) 'Гарасюк Г. М., Шваб Л. І.
Планування діяльності підприємства: Навч. посіб. 2-е вид. - К. Каравела, 2005. 312 с.
966-8019-0/1-0
У навчальному посібнику розглядаються теоретичні, методо логічні та практичні питаним планування діяльності підприємства її умовах ринку та конкуренції.
Навчальний посібник розраховано на студентів, які навчаються за програмами підготонки молодших спеціалістів, бакалаврів і спеці-м.нн'тін економічних фахових спрямувань, а також студентів інших • меціальностой. Посібник може бути корисний аспірантам, викла дачам, корінникам, менеджерам та спеціалістам, які займаються її ІІшІунашІмм діяльності підприємств.
УДІС (15.012.2 (075) І1ІІІС 110.11 21)0 2ІІ7!»
М ТаииІ.иж. М І НІІІІІП,
ЗМІСТ
ПЕРЕДМОВА.................................................................................................................6
РОЗДІЛ І. СИСТЕМНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЛАНУВАННЯ......................7
ТЕМА 1. СУТНІСТЬ ПЛАНУВАННЯ Й ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО
ЗДІЙСНЕННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ.....................................................7
1.1. Планування як наука. Предмет, об'єкти і методи дослідження..................7
1.2. Процес планування і вибір рішень, філософські концепції планування.......10
1.3 Планування як функція управління підприємством......................................11
1.4. Методи та інструменти планових розрахунків.............................................14
ТЕМА 2. ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ ТА НОРМАТИВНА БАЗА
ПЛАНУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА............................17
2.1. Характеристика, форми відображення та джерела формування інформації для планування...............................................................................................17
2.2. Нормативна база планування........................................................................25
ТЕМА 3. СИСТЕМА ПЛАНІВ ПІДПРИЄМСТВА...............................................33
3.1. Функціонування системи планування на підприємстві................................33
3.2. Різновиди планів та їх комплекси..................................................................36
3.3. Зміст поточних планів та організація їх розробки........................................39
РОЗДІЛ II. ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА І ЗБУТУ ПРОДУКЦІЇ.........44
ТЕМА 4. МАРКЕТИНГОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ
ТА ПЛАНУВАННЯ ЗБУТУ ПРОДУКЦІЇ...........................................44
4.1. Формування плану збуту з урахуванням досліджень ринку, життєвого циклу продукції і детермінантів попиту........................................................44
4.2. Планування реклами......................................................................................52
4.3. Планування збуту продукції...........................................................................56
ТЕМА 5. ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ ......................................61
5.1. Виробнича програма підприємства, її зміст, календарний розподіл та оптимізація......................................................................................................61
5.2. Планування обсягів виробництва продукції у вартісному виразі...............65
ТЕМА 6. ОПЕРАТИВНО-КАЛЕНДАРНЕ ПЛАНУВАННЯ....................................72
6.1. Зміст і завдання оперативно-календарного планування.............................72
6.2. Ритмічність виробництва...............................................................................77
6.3. Особливості оперативно-календарного планування на підприємствах одиничного, серійного, та масового типів виробництва..............................78
РОЗДІЛ III. ПЛАНУВАННЯ РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ...................87
ТЕМА 7. МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИРОБНИЦТВА ....87
7.1. Зміст планування МТЗ та послідовність його розробки.............................87
7.2. Планування потреби в матеріальних ресурсах............................................93
7.3. Запаси і регулювання їх розмірів.................................................................100
7.4. Особливості визначення потреби цехів у матеріальних ресурсах
в різних типах виробництва..........................................................................108
ТЕМА 8. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОПЕРАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВИРОБНИЧОЮ
ПОТУЖНІСТЮ.....................................................................................110
8.1. Види виробничої потужності, чинники, що її визначають, послідовність розрахунків............................................................................ПО
8.2. Методики розрахунку виробничої потужності...........................................114
8.3. Визначення максимально можливого випуску продукції
за наявної потужності..........................,........................................................118
8.4. Система показників виробничої потужності..............................................120
ТЕМА 9. ПЕРСОНАЛ І ОПЛАТА ПРАЦІ...........................................................126
9.1. Планування персоналу.................................................................................126
9.2. Планування продуктивності праці...............................................................141
9.3. Планування фонду оплати праці..................................................................145
ТЕМА 10. ВИРОБНИЧА ІНФРАСТРУКТУРА...................................................152
10.1. Особливості функціонування та планування підрозділів виробничої інфраструктури...........................................................................................152
10.2. Планування забезпечення підприємства технологічним оснащенням .. 153
10.3. Планування діяльності ремонтного виробництва....................................154
10.4. Планування енергозабезпечення підприємства.......................................158
10.5. Планування транспортного обслуговування виробництва......................161
РОЗДІЛ IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ І ФІНАНСІВ.......................................166
ТЕМА 11. ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА................................................................166
11.1. Мета та завдання розробки плану собівартості продукції......................166
11.2. Класифікація витрат та групування витрат за економічними елементами .... 167
11.3. Складання зведеного кошторису витрат на виробництво
та планової (нормативної) калькуляції......................................................182
ТЕМА 12. ОСОБЛИВОСТІ ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ НА ПІДПРИЄМСТВАХ РІЗНИХ ГАЛУЗЕЙ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА....................188
12.1. Планування собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств...........................................:.............188
12.2. Планування собівартості робіт (послуг) на підприємствах
і в організаціях житлово-комунального господарства.............................194
12.3. Планування витрат у торговельній діяльності.........................................203
12.4. Планування собівартості будівельно-монтажних робіт..........................211
12.5. Планування собівартості проектних робіт...............................................214
1£.6. Планування собівартості перевезень (робіт і послуг)
на транспортних підприємствах................................................................217
ТЕМА 13. ПЛАНУВАННЯ АМОРТИЗАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ
НА ПІДПРИЄМСТВІ............................................................................220
13.1. Знос і амортизація основних засобів.........................................................220
13.2. Методи нарахування амортизації..............................................................220
ТЕМА 14. ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ....................229
14.1. Зміст і завдання фінансового плану..........................................................229
14.2. Планування потреби у фінансових ресурсах............................................234
14.3. Планування прибутковості підприємства.................................................239
ТЕМА 15. ПЛАНУВАННЯ ПОДАТКІВ...............................................................249
15.1. Економічна суть податків..........................................................................249
15.2. Планування податків на підприємстві.......................................................251
РОЗДІЛ V. ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА.........................259
ТЕМА 16. ОНОВЛЕННЯ ПРОДУКЦІЇ.................................................................259
16.1. Формування планів оновлення продукції, їх склад і завдання.................259
16.2. Оптимізаційні планові розрахунки нововведень продукції та планування витрат на підготовку і освоєння виробництва нової продукції................263
16.3. Об'ємно-календарне планування виробництва нової продукції.
Сіткові методи планування........................................................................269
ТЕМА 17. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТЕХНІЧНИЙ РОЗВИТОК................................273
17.1. Технічний та організаційний розвиток підприємства...............................273
17.2. Оцінка технічного рівня розвитку підприємства......................................279
ТЕМА 18. БІЗНЕС-ШІАНУВАННЯ.....................................................................284
18.1. Сутність бізнес-планування та призначення бізнес-плану......................284
18.2. Технологія розробки бізнес-плану.............................................................285
18.3. Зміст основних розділів бізнес-плану.......................................................287
ДОДАТОК. ПОЛОЖЕННЯ (СТАНДАРТ) БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ
16 «ВИТРАТИ»......................................................................................................298
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.......306
ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК................................................................................308
Б ПЛАНУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
ПЕРЕДМОВА
Планування є важливою частиною господарської практики. Багаторічний досвід закордонних та українських підприємств довів, що недооцінка планування в умовах ринку, зведення його до мінімуму частіше за все приводить до значних економічних втрат. Досвідчені керівники розуміють, що всі великі бої спочатку виграють на папері — на плані, а тільки після цього у реальному житті. Ринок не пригнічує, не заперечує планування взагалі, а тільки зміщує цей процес у первинну виробничу ланку, як важли вий елемент господарського механізму управління.
> спішно працюючі підприємства здійснюють не тільки довгострокове планування, але І детальну розробку оперативних поточних планів по кожному підрозділу, кожному хюочому місці. Календарні плани (декадні, місячні, квартальні, піврічні) конкретизу ють цілі і завдання підприємства, включають відомості про замовлення, про забезпе ченість їх матеріальними ресурсами, про ступінь завантаження виробничих потужно стей та їх використання з врахуванням терміну виконання кожного завдання. В них передбачаються витрати на реконструкцію потужностей, заміну обладнання, онов лення продукції, навчання працівників тощо.
План потрібний не тільки великим та середнім, але й малим підприємствам. Викори стання трудових та матеріальних ресурсів регламентуються нормами і нормативами. Нормативність встановлює вимоги до ефективності використання ресурсів та резуль татів господарювання.
Запропонований навчальний посібник ставить за мету допомогти студентам еконо мічних та управлінських спеціальностей, спеціалістам та керівникам підприємств оволо діти основними принципами, прогресивними формами і методами планування в ринко вих умовах господарювання. Із метою наближення процесу опанування студентами прийомів та методів планування до конкретних завдань діючих підприємств розробле ний практикум із курсу "Планування діяльності підприємства". У заключній частині підручника наведений приклад розрахунку короткострокового плану діяльності підприєм ства та приклад розробленого бізнес-плану створення підприємства.
Посібник написаний відповідно до навчальної програми дисципліни' 'Планування діяль ності підприємства" з деякими доповненнями. Зокрема, додатково розглянуто такі важ ливі теми як "Інформаційні ресурси та нормативна база планування діяльності підприєм ства", "Особливості планування витрат на підприємствах різних галузей народного госпо дарства", "Планування податків" та "Планування амортизаційної політики на підприємстві".
У всіх розділах автори прагнули врахувати зміни, які сталися у законодавчо-норма тивному забезпеченні господарської діяльності підприємств в Україні.
При написанні посібника були використанні елементи обліку, економіки підприємства, менеджменту, маркетингу, фінансів. Корисним у підготовці підручника був навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни за загальною редакцією В. Є. Москалюка "Планування діяльності підприємств" (КНЕУ).
Посібник підготовлено викладачами кафедри економіки Житомирського державного технологічного університету: к.е.н., доц. Тарасюк Г. М. (передмова, розділ І, розділ II, розділ ПІ (теми 7,8), розділ IV (теми 12,13,15), розділ V (теми 16,17), розділ VI «Практикум»); к.е.н., доц. Шваб Л. І. (розділ III (теми 9, 10), розділ IV (теми 11,14), розділ V (тема 18)).
Автори висловлюють щиру вдячність рецензентам: доктору економічних наук, про фесору А. О. Заїнчковському та доктору економічних наук, професору М. П. Поліщуку за слушні зауваження та побажання.
.' ,—ність планування й особливості його здійснення на підприємстві____________~7_
РОЗДІЛ І. СИСТЕМНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЛАНУВАННЯ
О План викладу матеріалу розділу
1. Сутність планування й особливості його здійснення на підпри ємстві.
"-«а 2. Інформаційні ресурси та нормативна база планування діяльності підприємства.
3. Система планів підприємства.
КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ РОЗДІЛУ
. планування
. методи планування
. концепції планування
. функції планування
. напрями планування
. принципи планування
/ інформаційні ресурси планування
/ нормативна база планування
/ план підприємства
/ система планів підприємства
/ прогнозування
/ поточне планування
ТЕМА 1. СУТНІСТЬ ПЛАНУВАННЯ Й ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО ЗДІЙСНЕННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ
1. Планування як наука. Предмет, об'єкти і методи дослідження І 2. Процес планування і вибір рішень, філософські концепції планування
1.3. Планування як функція управління підприємством
1.4. Методи та інструменти планових розрахунків
1.1. ПЛАНУВАННЯ ЯК НАУКА. ПРЕДМЕТ, ОБ'ЄКТИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Кожна людина, сім'я, колектив, господарство не уявляють свого повсякденного
- ~гя без використання усного або письмового плану дій у роботі, навчанні, відпочин-фшансових та інших справах на наступний день, місяць, рік, а більш завбачливі
гмірковують свої дії на кілька років і навіть десятиліть. З'ясовується, що більше від ; їх захищені економічно і соціальне та досягають успіхів саме ті, хто належним чи-
- ом планує свої дії.
В умовах ринкової економіки таке планування стає у багато разів важливішим, ос-
- Ільки без глибоких розрахунків, без обґрунтування і передбачення різного роду змін у !айбутньому, вижити в конкурентній боротьбі дуже важко. Тому методам передба-гння і планування, як найважливішим складовим управління, необхідно вчитися.
8 /. СИСТЕМНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЛАНУВАННЯ
Планування як самостійна галузь знань та особлива сфера людської діяльності, являє собою сукупність систематизованих знань про закономірності формування і функціонування різних господарських систем.
Ціль науки планування як складової економічної науки - описати, обґрунтувати та передбачити процес і явища дійсності (теоретичне відображення дійсності). Роль її та потреба в ній з боку суспільства зростає.
До факторів, що обумовлюють зростаючу роль науки планування в загальнополі тичному, соціальному, економічному і культурному середовищі можна віднести:
/ перехід до ринкових відносин та зміну методів господарювання, що потребує перебудови систем планування на всіх рівнях управління економікою;
/ розвиток науково-технічного прогресу, зростання чисельності управлінських кадрів;
/ зростання масштабів суспільного виробництва, ускладнення господарських зв'язків, розширення міжнародних зв'язків.
Наука планування - це система упорядкованих знань про суть, методологію, методику і організацію планування.
Суть планування полягає в розробці та обґрунтуванні цілей, визначенні найкра щих методів і способів їх досягнення при ефективному використанні всіх видів ре сурсів, необхідних для виконання поставлених завдань, і встановленні їх взаємодії.
Сам процес планування проходить чотири етапи:
1) розробку загальних цілей;
2) визначення конкретних цілей на даний період із наступною їх деталізацією;
3) визначення шляхів і способів досягнення цілей;
4) контроль за процесом досягнення поставлених цілей шляхом зіставлення плано вих показників із фактичними та коригування цілей.
У процесі планування кожне підприємство повинно відповісти на такі запитання:
/ що повинно бути зроблено і для чого?
/ коли це буде зроблено і хто його буде робити?
^ де це буде зроблено, і що для цього необхідно?
Вирішення цих питань є функцією планування, яка є основою для прийняття рішень та являє собою управлінську діяльність, що передбачає розробку цілей і завдань уп равління виробництвом, а також визначення шляхів реалізації планів для досягнення поставлених цілей.
Методологія планування — це сукупність теоретичних висновків, загальних зако номірностей, наукових принципів розробки планів, їх обґрунтування та опис відповідно до сучасних вимог ринку, які перевірені передовою практикою. За допомогою плану вання здійснюється перетворення "ірраціональності у раціональність", досягається більша сумісність інтересів, передбачуваність і взаємодія тріади "економіка - людина - природа". Основою суспільства є матеріальне виробництво і відносини в сфері ви робництва, які визначають суспільне буття людей. Усередині суспільного виробниц тва вирішальна роль належить її головній сфері - матеріальному виробництву, яке і є об'єктом науки планування.
Процес планування діяльності підприємств має багато складових: виробництво і реалізація продукції, її собівартість, забезпеченість трудовими, матеріальними і фінансовими ресурсами, фінансові результати роботи, фінансовий стан підприєм ства, його інвестиційна діяльність. Саме це і є об'єктами планування діяльності
1. Сутність планування й особливості його здійснення на підприємстві 9
підприємств, які розглядаються як єдине ціле і за допомогою яких розкривається його предмет.
Оскільки планування - це процес підготовки рішень про цілі, способи і методи їх досягнення шляхом цілеспрямованої порівняльної оцінки різних альтернативних ва ріантів дій у передбачуваних умовах, їх прийняття завжди пов'язано із використанням ресурсів, то ресурси підприємства і е загалом предметом планування на під приємстві.
Планування як складова економічної науки ґрунтується передусім на загальних взаємопов'язаних методах наукових досліджень: аналізі та синтезі, дедукції та індукції. Йому властиві такі методи досліджень як системний підхід, конкретно-істо-ричний підхід, комплексний підхід, метод експерименту, моделювання, а також мето ди спеціальних досліджень.
Метод дає опис того, як повинна виявлятися наукова і практична діяльність людей у прикладній сфері науки. Методи науки планування створюють систему різних за собів та прийомів вивчення і узагальнення явищ дійсності в сфері планування соці ально-економічних об'єктів.
Одним із методів дослідження є метод системного підходу та раціонального вибору, який дозволяє підходити до дослідження кількісних і якісних параметрів проход ження ймовірних процесів із системних позицій. Він передбачає, по-перше, розгляд сис тем планування виробництва як єдиного цілого, зі своїми законами розвитку, вивчення об'єкта управління із врахуванням усіх його аспектів: економічного, соціального, техніч ного, організаційного, екологічного та психологічного; по-друге, можливість поділити систему на підсистеми і дослідити їх взаємодію, оскільки кожна підсистема діє як на всі інші підсистеми, так і на систему в цілому. Таким чином створюється можливість роз крити закономірності і зв'язки підсистем, їх співвідношення та субординацію. За сис темним підходом кожний об'єкт планування розглядається як комплекс взаємопов'яза них елементів зі своїми законами розвитку, які об'єднані для досягнення спільної мети.
Конкретно-історичний підхід як один із методів дослідження науки планування, передбачає вивчення відносин планування як процесів, що знаходяться в стадії роз витку та змінюються під впливом діючих на них факторів. Всі процеси розглядаються в тісному зв'язку з історичними обставинами, що складаються в тій чи іншій країні.
Комплексний підхід є ширшим поняттям, ніж системний, оскільки він реалізується за допомогою останнього. Він передбачає:
>• сумісне використання методів дослідження не тільки однієї, але і багатьох наук;
>- розгляд всієї сукупності цілей планування за рівнями;
>• розгляд різних проблем планування з точки зору часових інтервалів тощо.
Експеримент - це метод пошуку або уточнення взаємозв'язку соціально-еконо мічних явищ дослідним шляхом. Він необхідний для апробації запланованих рішень.
Моделювання. Суть цього методу полягає в створенні такого аналогу (моделі) процесу, що планується, в якому відображались би найважливіші особливості й власти вості та відкинуті другорядні риси.
У плануванні моделювання застосовується:
-> коли необхідно розробити проект системи, не будуючи його в реальному житті;
-> коли необхідно удосконалювати існуючу систему, а експеримент на реальній системі неможливий або економічно невигідний, наприклад, в силу великих витрат;
-> коли експеримент в реальній системі пов'язаний з її розвалом.
1 О /. СИСТЕМНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЛАНУВАННЯ
Моделювання дозволяє вибрати серед реальних і раціональних варіантів планового процесу найоптимальніший. Для цього застосовуються різні типи моделей: графічні, числові, логічні, табличні та інші.
Методи спеціальних досліджень - це дослідження соціального характеру для визначення процесів, які не піддаються кількісній оцінці, тобто проводяться за допо могою анкетування, інтерв'ю та інших аналогічних методів.
Місце науки планування визначається її зв'язками з предметами інших наук: еко номічною теорією, галузевими економіками, економічною географією, правовими нау ками, статистикою, обліком, фінансами і кредитом, технічними і природничими наука ми, соціологією і психологією, математикою, кібернетикою, інформатикою.
1.2. ПРОЦЕС ПЛАНУВАННЯ І ВИБІР РІШЕНЬ, ФІЛОСОФСЬКІ КОНЦЕПЦІЇ ПЛАНУВАННЯ
Основу управління господарськими процесами на підприємстві, складають управ лінські рішення.
Головною особливістю управлінських рішень є те, що їх приймають для забезпе чення безперебійного функціонування об'єкта управління.
Планування можна розуміти як процес прийняття рішень, який передує майбутнім діям. Результатом планування є прийняття органом управління рішення про те, що, де І яким чином потрібно зробити. Способи і методи обгрунтування планових рішень є ланкою, що поєднує теперішнє з майбутнім. Вони в деякій мірі визначають науково-технічний рівень планування та якість планів.
Управлінські рішення не можна розглядати як довільну дію. Передумовою підготовки та прийняття управлінського рішення завжди є наявність проблеми, тобто встановлення невідповідності між фактичним і бажаним станом діяльності виробничого, комерційного чи іншого суб'єкта, що перешкоджає його ефективному функціонуванню та розвитку.
Потреба в прийнятті рішення постає і тоді, коли є кілька можливих варіантів, серед яких необхідно вибирати найприйнятніший. Вибір відповідного варіанта рішення здійснюється з урахуванням системи критеріїв. Саме таким критерієм у процесі пла нування є альтернативний вибір. Розробляються і оцінюються альтернативні варі анти майбутніх дій та засоби для їх здійснення шляхом порівняльної оцінки. Плануван ня як процес прийняття рішень включає {раціональний вибір. При цьому критеріями раціональності тих чи інших варіантів плану можуть бути засоби для міркування з різних галузей знань: технічних, юридичних, соціальних, економічних. Прийнято вноси ти до переліку типів раціональності ще й такі: контекстуальну, ігрову та процесну, раціо нальність розсудливості. Користуючись кожним із означених критеріїв, можна досягти найкращого вибору саме у певному аспекті. Наприклад, технічно-раціональною буде визнана та альтернатива, за якої досягається найкраще забезпечення рішень наявним потенціалом. Із точки зору юридичної раціональності найкращим вибором буде той, що у найбільшій мірі відповідає законам суспільства. Економічна раціональність, як відомо, дає оцінку варіантам на основі порівняння зисків із витратами на їх досягнення, що найчастіше зводиться до оцінки ефективності використання ресурсів.
Розглядаючи планування як розумовий процес, який здійснюється людиною і не може відбуватися відокремлено від її світогляду та власної філософської позиції, розріз няють три основні філософські концепції, формальну, інкрементальну і системну.
Сутність планування й особливості його здійснення на підприємстві__________1 1
Вони по-різному визначають цінність процесу планування, спираються на різні при пущення, мають відмінні риси, методичний апарат та інструментарій.
Суть концепції, яка базувалась на принципах централізованого планування, зво-Іилась до жорстко ціленаправленої дії на людину, колектив, суспільство. Планування з днієї, нехай дуже важливої організації, перетворювалося на ціль та зміст процесу управ-:;ння. Більше того, в умовах ієрархічної і теоретично централізованої системи управ ління, таке трактування надавало функції планування і контролю виконавчого, а не творчого характеру управлінської праці. У зв'язку з цим й інші функції управління, -априклад, активізація і стимулювання перетворились в формальність та мали суто леологічне призначення.
У плануванні, як у ключовій ланці в системі управління, відображались особливості соціальної системи управління, підкреслювались її відмінності від капіталістичного ме неджменту. У той час в системі централізовано встановлених на основі єдиного плану лілей, жорсткого розподілу ресурсів і єдиної політики розвитку всього народного гос подарства, не було необхідності розвивати функції, які пов'язані з вивченням ринку, що привело до орієнтації не на споживача, а на планування. Це і породило кризу концепції іюрмального планування.
В умовах ринкової економіки під формальним плануванням розуміють свідомо організоване планування, що дозволяє за допомогою особливих методів одержати досить точні кількісні показники для прийняття управлінських рішень [23].
Ринкова (інкрементальна) концепція управління заснована на тому, що управ ління являється діяльністю господарюючого суб'єкта, в процесі якої проходить впоряд кування його структурних елементів на основі ринкових механізмів регулювання госпо дарських процесів. Основою даної концепції є стратегічне планування, яке спирається на людський потенціал, орієнтує виробничу діяльність на запити споживачів, забезпе чує своєчасну реакцію господарюючого суб'єкта на будь-які зміни, що відбуваються у зовнішньому середовищі, дозволяє організації виживати та досягати своїх цілей у довгострокому періоді.
Різноманітність проблем і способів їх рішень при інкрементальному плануванні вклю чає можливість застосування формалізованих моделей. Інкраменталізм часто буває безсилим у вирішенні зовсім нової проблеми. Тоді перевага надається інтуїтивному плануванню. Щоб приймати рішення на інтуїтивному рівні необхідно володіти відповід ним досвідом і знаннями закономірностей, які об'єктивно діють в умовах ринку, засто совувати творчий підхід у плануванні.
Синтезом обох вищезгаданих концепцій є системний підхід. Якщо формальне планування ставить наголос на передбаченні, а інкрементальне - на реакції, у систем ному плануванні прагнуть до взаємодії із зовнішнім середовищем. Удосконалення виз начення і структурування проблеми тут підпорядковано меті навчитися правильно ста вити питання, щоб вирішувати саме ті проблеми, які слід вирішити. Акцент робиться на планування, на сьогоднішні дії, а не на те, що принесе майбутнє.
1.3 ПЛАНУВАННЯ ЯК ФУНКЦІЯ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ
Управління являє собою ціленаправлену координацію суспільного виробництва. Це управління машинами, механізмами і т. п. При цьому здійснюється і управління людь ми та їх відносинами, які виникають у процесі виробництва.
1 2 /. СИСТЕМНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЛАНУВАННЯ
У ринкових умовах організація, планування, мотивація, контроль і регулювання, які необхідні для формування і досягнення цілей, повинні бути як результативними, так і ефективними.
Відомий вчений у сфері управління П. Друккер, підкреслив, що результативність є наслідком того, що "робляться потрібні і правильні речі". А ефективність - наслідок того, що "ці речі створюються правильно" [13]. Планування в цьому випадку виконує велику роль, вирішуючи питання про те, якими повинні бути цілі організації, що повинна робити організація і як це робити. Саме за допомогою планування керівництво підприє мства прагне встановити основні напрями для прийняття рішень, які забезпечать цей процес як єдине ціле.
Таким чином, сутність планування, як функції управління підприємством, полягає в обгрунтуванні цілей і шляхів їх досягнення на основі виявлення комплексу завдань і робіт, а також визначення ефективних методів, способів і ресурсів усіх видів, необхід них для виконання цих завдань та встановлення їх взаємозв'язку. Планування є основ ною ланкою та організаційним початком всього процесу реалізації цілей підприємства.
Розглядаючи планування у вузькому розумінні, його можна визначити як систематизовану підготовку рішень. Планування, з цієї точки зору, означає системну підготовку до форму вання майбутнього стану підприємств. Головний сенс планування полягає у підвищенні ефективності діяльності підприємства шляхом цільової орієнтації та координації всіх про цесів, виявлення ризиків і зниження їх рівня, підвищення гнучкості й адаптованості до змін.
Основними загальними функціями управління підприємства є планування і прогнозу вання, організація, координація і регулювання, активізація і стимулювання, облік, аналіз і контроль.
Планування у структурованій за різновидами управлінській діяльності є основою для прийняття управлінських рішень.
Прогнозування в управлінському циклі передує плануванню і його завдання поля гає в науковому передбаченні розвитку виробництва, а також у пошуку рішень, які забезпечать розвиток виробництва та його частин в оптимальному режимі.
Організація - це діяльність, що направлена на створення та розвиток структури господарської системи, включає регламентацію окремих елементів процесу управлін ня і, залежно від об'єкту, поділяється на організацію виробництва, організацію праці і організацію управління.
Завданням координування є забезпечення необхідної узгодженості дій працівників підприємства, тобто координація їх дій відповідно до плану.
Функція регулювання полягає в ефективному регулюванні та забезпеченні нор мального проходження виробничих процесів на підприємстві. Якщо процес прийняття рішень відбувається без систематичної підготовки, то мають місце інтуїтивні імпрові зовані рішення. Такі рішення, як правило, приймаються за умов нестачі інформації і безпосередньо перед їхньою реалізацією. Сутність регулювання за даним підходом полягає в розробці прийнятого рішення в деталях і наданні розпоряджень щодо його виконання. Тому регулювання вважається частиною процесу планування.
Облік є базою для планування та аналізу виробничо-господарської діяльності з метою контролю та підвищення ефективності виробництва шляхом виявлення резервів.
Роль контролю як функції управління полягає в тому, що він є засобом здійснення зворотного зв'язку в системі управління. Головний його сенс - у створенні гарантій виконання планових рішень.
Сутність планування й особливості його здійснення на підприємстві__________1 З
До процесів контролю включають:
/ визначення результатів діяльності на основі зіставлення результатів здійснення - :шень із запланованими;
/ порівняння показників очікуваного і фактичного виконання планів;
/ аналіз ймовірних відхилень від запланованих показників;
/ перевірка припущень;
/ перевірка методичної та змістової узгодженості планового процесу.
Активізація в управлінні досягається комплексним застосуванням методів мо-мльного і матеріального стимулювання. В основі матеріального стимулювання зна-.одяться матеріальні потреби особистості, а в основі морального - соціальні потреби людини (потреби в спілкуванні, повазі тощо).
Планування розпочинається із розробки загальних цілей, далі визначаються конк ретні, деталізовані цілі на заданий період, визначаються шляхи та засоби їх досягнен ня, і нарешті, здійснюється контроль за досягненням поставлених цілей. При цьому планування, передбачаючи майбутнє, завжди ґрунтується на визначених гіпотезах стану оточуючого середовища.
Оскільки на будь-якому підприємстві планування базується на неповних даних, навіть якщо на ньому чітко налагоджена система бухгалтерського і статистичного обліку, :снує проблема в тому, що деякі аспекти функціонування економічної системи не підда ються оцінці, а залежать від зовнішнього середовища, яке характеризується швидкою мінливістю. В західній економіці ця мінливість пояснюється, в першу чергу, високою насиченістю споживчого попиту, його індивідуальним і швидкозмінним характером.
Вимоги з боку попиту диктують зрушення інших факторів зовнішнього середови ща: технологій, комунікацій, соціальних відносин тощо. Показники ринку стають вихід ними для складання плану підприємства. Тому при прийнятті рішень потрібно опира тись на постійне поновлення даних про зовнішнє середовище, їх аналіз, пошук нових стратегій і підходів. Оскільки прийняття рішень може здійснюватися за невизначе ності умов, тобто враховувати декілька гіпотез зміни навколишнього середовища, коли може бути задана ймовірність тієї чи іншої ситуації, то рішення можуть бути прийняті з ризиком. Якщо ж немає можливості навіть оцінити ймовірність настання подій, то рішення приймаються за правилами так званого "феномену невизначеності".
Оцінка зовнішнього середовища здійснюється для того, щоб:
1) виявити зміни, що існують у середовищі;
2) визначити, які фактори зовнішнього середовища можуть становити загрозу для підприємства. Наприклад, контроль діяльності конкурентів дозволить керівництву підприємства постійно бути готовим до всіляких дій конкурентів;
3) оцінити, які фактори зовнішнього середовища можуть сприяти досягненню цілей діяльності підприємства.
При аналізі зовнішнього середовища можна отримати наступні важливі результати: запрогнозувати непередбачувані обставини, розробити заходи щодо їх запобігання, пе ретворити потенційні загрози та ризики у вигідні можливості.
Новим явищем у теорії та практиці сучасного управління, економічного аналізу, планування, управлінського обліку та менеджменту є контролінг. Термін "контролінг" походить від англійського "Іо сопігої" - контролювати, керувати [35]. Контролінг пере водить підприємства на якісно новий рівень управління, направляючи діяльність різних служб та підрозділів підприємства на досягнення оперативних та стратегічних цілей.
1 4 /. СИСТЕМНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЛАНУВАННЯ
Основними концепціями контролінгу є концепції, орієнтовані на систему обліку, на управлінську, інформаційну систему та систему управління з акцентом на планування, контроль та координацію. Суттю концепції, орієнтованої на систему управління з ак центом на планування і контроль, є участь у плануванні та контролі діяльності структур них підрозділів. Роль та завдання контролінгу в плануванні полягає в координації планів різного рівня та розробці консолідованого плану підприємства, розробці методів плану вання, графіків складання планів, надання інформації для складання планів, перевірці планів, складених підрозділами підприємства. Координуючи діяльність всієї системи управління підприємством на досягнення поставлених цілей, контролінг виконує функ цію "управління управлінням". Розглядаючи планування як функцію контролінгу, мож на зробити висновок про те, що ціллю цієї функції в системі контролінгу є координація окремих виробничих планів по відношенню до загального плану в рамках як коротко строкового, так і довгострокового планування, складання бюджету та розробка плано вої та цільової інформації.
1.4. МЕТОДИ ТА ІНСТРУМЕНТИ ПЛАНОВИХ РОЗРАХУНКІВ
Сьогодні в процесі планування широко використовуються різні методи та інстру ментарії розрахунків.
Термін "метод" походить від грецького "теіїїосіоз", що в перекладі означає "шлях до чогось", тобто знання про те, якими способами, в якій послідовності потрібно роз в'язувати ті чи інші завдання. В плануванні існуючі методи обчислення планових по казників поєднано у три узагальнюючі групи: екстраполяції, пофакторні та нормативні.
В умовах командно-адміністративної системи управління вихідною одиницею при розробці планів була потреба народного господарства в промисловій продукції і наявність ресурсів для її забезпечення. За базу розрахунку приймався звітний рік, величини планових показників визначались на основі їх динаміки, яка склалася у попередніх періодах. Цей метод, в основі якого - ресурси і динаміка минулих років, має назву екстраполяційного методу. На практиці його ще називають "плануван ням від досягнутого рівня". Процедура обчислення набуває дуже спрощеного харак теру: фактично досягнута величина показника у базовому періоді коригується на серед ній відсоток її зміни. При цьому темпи зміни показника або приймаються такими, що склалися в минулому, або зменшуються чи збільшуються виходячи з досвіду або інтуїції. Цей метод по суті є простим і зручним у використанні, але він не враховує наслідків можливих змін. Сфера доцільного використання цього методу обмежується поперед німи, укрупненими розробками альтернативних варіантів планів. Цей метод викорис товують корпорації, які займають монопольне становище на ринку, оскільки конкурен ти для них не є загрозою, вони встановлюють монопольне високі ціни і збільшують обсяги продажу товарів та, знижуючи ціни, захоплюють нові ринки.
Більш обґрунтованим вважають пофакторний метод. Планові значення показ ників при цьому методі визначаються на основі впливу найважливіших чинників (фак торів). На вітчизняних підприємствах пофакторні розрахунки завжди супроводжува лись розробкою планів із підвищення продуктивності праці та зниження витрат на ви робництво продукції.
Методично правильне визначення впливу факторів на планові показники повинно відповідати таким вимогам:
1. Сутність планування й особливості його здійснення на підприємстві__________1 5
>- сукупний вплив окремих факторів у сумі повинен дорівнювати абсолютній ве личині змінного показника - тобто, якщо вплив деяких факторів не можна виявити, то весь розрахунок стає марним;
>- при визначенні впливу окремих факторів на той чи інший показник необхідно чітко враховувати вплив кожного фактора окремо і вплив факторів один на одного [23].
При розрахунку за факторами, як правило, не враховується вплив "перехідної економі ки" (теоретично цей вплив врахувати можна, практично - неможливо), а при розрахун ку за окремими факторами не враховується функціональна залежність між ними. Вра ховуючи і те, що підприємствам, які працюють в умовах ринку, цей розрахунок не потріб ний, оскільки завдання щодо зниження собівартості продукції і підвищення продуктив ності їм не ставиться, використання цього методу планування є недоцільним.
Нормативний метод планування ґрунтується на використанні технічно обґрунто ваних норм і нормативів, що визначають ступінь економічної ефективності виробницт ва та обліку, норм витрат праці, фінансових і матеріальних ресурсів. Цей метод плану вання передбачає розрахунок показників за нормами на початок планового періоду з наступною зміною норм в результаті впровадження організаційно-технічних заходів і формування на основі планових норм відповідних показників плану підприємства.
Для визначення ступеня обгрунтованості показників, застосовують спеціальні ме тоди планування: економіко-математичне моделювання, балансовий метод, пробно-статистичний та матричний метод.
За допомогою спеціальних економіко-математичних моделей розробляється декілька варіантів плану, в яких найважливіші планові показники оптимізуються. Цей метод дає можливість знайти найбільш ефективні рішення, і з багатьох варіантів ви брати найоптимальніший.
Балансовий метод застосовується для забезпечення погодження потреб і ресурсів. У практиці планування баланси розробляються для різних видів ресурсів: матеріаль них, трудових, фінансових. Баланси складаються з двох частин: перша частина відоб ражає усі напрямки витрат ресурсів відповідно до потреб, а інша - джерела надход ження цих ресурсів.
Матричний метод планування являє собою побудову взаємозв'язків між вироб ничими підрозділами і показниками.
Пробно-статистичний метод передбачає використання фактичних статистич них даних за попередні роки і середніх величин при встановленні планових показників. Недоліком цього методу є те, що він не враховує зміни ринкової кон'юнктури на мо мент планування.
16 ____________ /. СИСТЕМНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЛАНУВАННЯ
?^| ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ
X) І САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
'
1. Що таке планування? Обґрунтувати необхідність планування господарсь кої діяльності підприємств.
2. У чому полягає методика планування? Дати загальну характеристику ме тодиці планування.
3. Які методи наукових досліджень застосовуються в процесі планування?
4. Що таке альтернативний вибір у плануванні?
5. У чому полягає системний підхід та раціональний вибір планування?
6. Які три основні філософські концепції виділяють у плануванні? Дати коротку характеристику кожній концепції.
7. Як відбувається процес планування з погляду здійснення управлінських функцій?
8. У чому полягає концепція контролінгу та яке місце в ній надається плану ванню?
9. Якими є процедури планування за умов різного ступеня визначеності зовніш нього середовища?
Ю.Які існують методи та інструменти планових розрахунків?
11. Що являє собою балансовий метод планування?
12.Який основний недолік пробно-статистичного методу планування?
1
2. Інформаційні ресурси та нормативна база планування діяльності підприємства 1 ~7
ТЕМА 2. ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ ТА НОРМАТИВНА БАЗА ПЛАНУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
2.1. ХАРАКТЕРИСТИКА, ФОРМИ ВІДОБРАЖЕННЯ ТА ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЇ ДЛЯ ПЛАНУВАННЯ
Термін "інформація" (лат.) означає "пояснення", "викладення", "повідомлення". Він набув вжитку ще наприкінці XIX століття, але спочатку використовувався лише щодо засобів зв'язку. З розвитком науки і техніки інформацію почали розглядати залежно від конкретно го змісту з використанням її різновидів, які стосуються різних галузей людської діяльності.
Нині під інформацією розуміють сукупність корисних відомостей, які є об'єктом збирання, реєстрації, зберігання, передавання й перетворення. Інформація є одним із ресурсів, який може накопичуватися, реалізуватися, поновлюватися, є придатним для колективного викорис тання та (на відміну від інших ресурсів) у процесі споживання не втрачає своїх якостей [15].
Інформація - це головний елемент будь-якої із функцій управління. Володіння повною, достовірною, актуальною та оперативною інформацією надає ринкових переваг, знижує фінансовий ризик, ефективно підтримує прийняття рішень.
Нині інформацію розглядають у неподільній єдності з комп'ютерними системами, які забезпечують її збирання, реєстрацію, зберігання, передавання й перетворення. За допомогою комп'ютерів усю інформацію можна швидко одержати, "відсортувати" у заздалегідь визначеному порядку, що позбавляє необхідності переглядати стоси па перів у пошуках потрібних відомостей. Комп'ютери не створюють інформацію із нічо го, але вони здатні надзвичайно швидко сприймати, сортувати, аналізувати та інтер претувати її за допомогою програмних засобів, розроблених людиною.
Для планування необхідні великі знання. Знання про закономірності, відносини, мету, обмеження, ринки, товари, альтернативи дії, наслідки чи дії людей є тільки основою пізнання.
Інформація - це знання, необхідні для підготовки цілеспрямованих дій, важливий елемент для прийняття рішень.
На підприємствах існують відділи, що систематично готують інформацію. До них належать, в першу чергу, дослідницький відділ, відділ розвитку, а також конструкторсь кий відділ, відділи документації, дослідження ринку та відділ обліку. Інформація, що надається цими відділами, використовується як "відтворений товар", а також для скла дання планів. До підготовки інформації варто також віднести розподіл інформації, її збір і збереження, а також використання.
Якщо подивитися на фази процесу планування і керування виконанням, що зобра жені на рис 2.1, то можна побачити, що усі вони, окрім частково фази реалізації, є власне кажучи процесами переробки інформації. Перші чотири фази планування можна інтерпретувати як процес переробки інформації (іприі-оигриї). Інформація на вході (іприі) переробляється на декількох ступенях обробки за допомогою визначених технічних прийомів та інформації, що одержується на виході (ошриі), тобто виходячи з альтернативи плану. У цьому випадку планування є процесом перетворення вхідної Інформації у вихідну. Чітка орієнтація цього процесу досягається систематичною ко ординацією усіх фаз процесу планування на підставі широкого узгодження первинної інформації (£еесі ґопуагоУ) і інформації зворотного зв'язку (ґеесі Ьаск) [41].
18 ___________/. СИСТЕМНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЛАНУВАННЯ
Процес планування, що протікає в дійсності, має поряд із формальним структурним аспектом, що описувався дотепер, ще і соціально-поведінковий аспект. Суть його у тому, що коло питань планування здійснюється людьми в процесі поділу праці. Люди чи індивіди як члени групи виявляють у процесі переробки інформації і комунікації види поведінки, що впливають на процес планування.
За стадіями управління розрізняють прогнозну, планову, облікову, нормативну інфор мацію, інформацію для аналізу господарської діяльності та оперативного управління.
Прогнозна інформація пов'язана з функцією прогнозування, планова - з плану ванням (стратегічним, поточним); облікова - з управлінським, фінансовим обліком; інформація для аналізу господарської діяльності - з функцією економічного аналізу; для оперативного управління й регулювання - з відповідними функціями.
Нормативна інформація виникає і використовується на стадіях технічної підго товки виробництва, а також в інших випадках, наприклад, для формування цін, тарифі кації. Вона містить норми й нормативи, ціни, розцінки, тарифи, а також деякі інші дані, наприклад, заздалегідь обумовлені табличні величини (ставки прибуткового податку з громадян та т.п.).
2. Інформаційні ресурси та нормативна база планування діяльності підприємства 19
Нормативну інформацію можна умовно поділити на нормативно-правову та норма тивно-довідкову. До нормативно-правової належать розпорядження органів законо давчої та виконавчої влади (закони, постанови, акти), які регулюють економічну діяльність підприємства.
Нормативно-довідкова інформація - це норми та нормативи, які визначаються керівництвом підприємства (наприклад, норми витрат матеріалів). До довідкової нале жить інформація, однакова для всіх функціональних різновидів: назва підприємства, міністерства, відомства, штатний розклад, список постачальників та покупців тощо.
Оскільки планування є процесом переробки інформації, то ступінь визначеності і ймовірності прогнозної інформації, що переробляється, впливає на ступінь надійності планування. Тобто планування проводиться в умовах повної інформації (визначеності), чи неповної інформації (невизначеності).
При наявності повної інформації (детермінований випадок) плани розробляються, виходячи з того, що знання про зміст плану (мету, постановку, проблеми, інструменти, зміни, дані, терміни) є повними, надійними і визначеними.
Перший випадок неповної інформації зустрічається при наявності визначених ри зиків. Про планування з урахуванням визначених ризиків можна говорити тоді, коли той, хто розробляє план, повинен рахуватися з тим, що, наприклад, при кожній реалізо ваній альтернативі можуть бути різні наслідки в кожному окремому випадку. Це стосу ється й інструментальних змінних, даних, термінів т.д.
Іншим випадком неповної інформації наведемо випадок планування в умовах не-визначеного ризику. Розробник у цій ситуації повинен виходити з того, що кожна з ре алізованих альтернатив може привести до декількох наслідків, ймовірність настання яких невідома. Про ймовірність поводження факторів зовнішнього середовища, що впливає на вибір альтернативи, не можна зробити ніяких припущень.
Незважаючи на те, що у практиці планування ситуації невизначеного ризику зустрі чаються частіше, ніж ситуація визначеності, саме їй, а тим самим і системам плану вання, що функціонують в умовах повної інформації, приділяється велике значення. Причини цього варто шукати в тому, що практиці планування властиві:
\/ мислення по спрощених зразках (моделях);
^ зведення невизначених очікувань при одержанні інформації шляхом приведен ня чи обліку неврахування ризиків до визначених очікувань;
/ розрахунок планових альтернатив для різних варіантів очікувань у майбутньому;
І/ загальне припущення, що детальний облік усієї неповної інформації про май бутній розвиток подій незначно впливає на результати, розраховані при плануванні в умовах повної інформації.
Незалежно від сформованого стану в практиці планування, новітні теорії прийняття рішень, а також теорії планування спрямовані на більш широкий і детальний облік впливу неповної інформації.
В організаційних процесах засіб і продукт праці є інформацією: плани, звіти, норма тиви, організаційні регламенти і т. п. Ці процеси можна назвати інформаційними. Вони завжди закінчуються інформаційними ресурсами.
Інформаційні ресурси за своїм призначеням також обслуговують матеріальні (технічні) процеси шляхом розробки їх інформаційних моделей, як виробничого про цесу, так і його кінцевих результатів. Організаційні процеси забезпечують взаємозв'я зок технічних процесів. Цей взаємозв'язок може бути технологічним і організаційним.
2О /. СИСТЕМНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЛАНУВАННЯ
У технології виробництва об'єднуються моделі і конструкції виробів, матеріалів, ре жим обробки, обладнання і т. д.
Перед тим як розпочати пошук інформації, підприємство повинно визначити коло запитів по кожному з елементів внутрішнього і зовнішнього середовища.
Як правило, найбільша частина інформації надходить із внутрішніх джерел, вико ристовуються дані оперативного та бухгалтерського обліку, планування тощо. Зби рання інформації відбувається постійно (у строки бухгалтерської та статистичної звітності), або епізодично (у разі потреби). Збирання епізодичної інформації потре бує розробки спеціальних процедур проведення обстежень, одержання індивідуаль них та групових оцінок.
До джерел внутрішніх інформаційних даних належать: бухгалтерський облік і звітність; статистичний облік і звітність; оперативний облік і звітність. Дані бухгал терського обліку дають об'єктивну кількісну характеристику різноманітних госпо дарських операцій, узагальнену характеристику всієї сукупності засобів виробницт ва за складом і розміщенням, за джерелами утворення і цільовим призначенням (до даток Ф). Для цього використовуються методи наскрізного і безперервного спосте реження, суворе документування, систематизація на рахунках, групування в балансі та інших звітних таблицях.
Обліково-аналітична інформація є основою для прийняття рішень з організації, пла нування й регулювання господарської діяльності підприємства. Особливості облікової інформації залежать від видів обліку (оперативного, бухгалтерського, статистичного); форм бухгалтерського обліку (таблично-автоматизованої, діалогової, безпаперової); від джерел та методів формування змінної та умовно-постійної інформації та алгорит му їх машинної обробки.
Облікові дані відображають фактичний стан виробничо-господарської діяль ності підприємства і є інформаційною моделлю виробництва. Крім відображення дійсного стану об'єкта, на облікову інформацію покладається й ретроспективна функція, що потребує тривалого зберігання цієї інформації (у вигляді форм бухгалтер ської звітності).
Кінцеві дані є результатом розв'язання облікових завдань із знаходженням зведе-но-підсумкових величин за встановленими групувальними ознаками, для чого реалізу ються арифметичні та логічні операції, операції сортування інформації. Якість обліко вої інформації залежить від використаної методології її сприйняття, систематизації та узагальнення, а також від специфічних особливостей облікових завдань: розв'язання (завжди розрахунковим або логічним способами); алгоритмічності; документальності вхідних та вихідних даних; використання тих самих даних для формування різних по казників; інформаційного зв'язку облікових завдань; необхідності накопичення даних; регламентації термінів розв'язування задач.
Крім даних бухгалтерського обліку, для оцінки виконання планів (щомісячних, квар тальних, річних) використовуються й статистичні дані, завдяки яким виявляються певні економічні закономірності.
Поточне планування використовує відомості оперативного обліку та звітів, забез печуючи швидке отримання відповідної інформації.
Результативна інформація подається у вигляді даних про недоліки в роботі та відпо відних винуватців, або про невикористані резерви та способи їх мобілізації. На відміну від поточного планування, оперативне використовує щоденну інформацію про діяльність
2. Інформаційні ресурси та нормативна база планування діяльності підприємства 21
підприємства, дані первинних бухгалтерських та інших документів, матеріалів контро лю, спостереження, напрямів тощо. Для нього характерна певна приблизність резуль тативної інформації.
Вибіркові облікові дані необхідні для деталізації показників звітності. Використо вуються епізодичні вибірки, спостереження, поглиблені перевірки. Джерелом вибір кових даних є поточний бухгалтерський облік і первинна документація.
До позаоблікових даних належать, наприклад, матеріали зборів трудових ко лективів, бесід з працівниками підприємства. При цьому значну кількість інформа ції можна одержати з питань організації праці й виробництва, фінансового стану. На практиці керівники різних рівнів виконують власний оперативний аналіз, ве дуть реєстрацію найважливіших процесів і операцій, приблизні розрахунки, пла нують відповідні заходи. У такий спосіб кожна особа, яка відповідає за прийнят тя рішень, одночасно стає і користувачем (інформантом), і джерелом інформації (інформатором).
Перелік інформаційних характеристик внутрішнього середовища можна об'єднати за такими ознаками (табл. 2.1).
Таблиця 2.1. Інформаційна характеристика внутрішнього середовища підприємства
22 /. СИСТЕМНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЛАНУВАННЯ
Зовнішньою інформацією для планування є інформація про постачальників, конку рентне середовище, покупців тощо. Джерелами такої інформації можуть бути: законо давча база, офіційна бухгалтерська та статистична звітність, публікації, інші підприєм ства, інформаційна індустрія та самостійні маркетингові дослідження.
Джерела інформації можуть мати різнорідний характер. Багато підприємств для використання рідкої та достовірної інформації прагнуть найти деякі особливі джерела, в т.ч. і нелегальні. Однак треба мати на увазі, що близько 90% потрібної, існуючої інформації можна використати із легальних джерел, їх різнорідний характер наводить ся на рис. 2.2 [9].
Збиранням потрібної інформації завжди займається служба планування. В той же час цей процес координується і контролюється вищим менеджментом. Вищий менедж мент, окрім того, самостійно займається збором інформації, бо має доступ до різних інформаційних каналів.
Велике значення у процесі планування займають інформаційні технології, які базу ються на застосуванні комп'ютерів, активній участі користувачів (непрофесіоналів у галузі програмування) в інформаційному процесі, високому рівні "дружнього" інтер фейсу користувача, широкому використанні пакетів прикладних програм загального призначення з доступом до віддалених баз даних і програм завдяки обчислювальним мережам ЕОМ.
Комп'ютери стали основним "знаряддям праці" всіх спеціалістів (також і аналі тиків), тому розглядати особливості формування й використання сучасної інформацій ної бази планування неможливо без урахування цієї обставини.
У бухгалтерському обліку запровадження системи підтримки прийняття рішення (СППР) пов'язане з виробництвом та обліком товарно-матеріальних запасів, їх фізич ним розподілом. Найтиповішими СППР, що можуть застосовуватися у плануванні, є "Симплан" - для корпоративного планування; "Прожектор" - фінансового плануван ня; "Експрес" - маркетингу, фінансів; "ВІ8" - керування бюджетом.
В Україні поширені такі програмно-технологічні комплекси, як ГАЛАКТИКА, К/3, БЕСТ-Ф, що базуються на ідеології АСУ і передбачають модулі аналізу фінансової та господарської діяльності.
Локальні обчислювальні мережі автоматизованих робочих місць спеціалістів можуть формувати внутрішню інформацію для планування на 3-х рівнях:
1-й рівень - формуються фактичні дані про хід виробництва, автоматизацію робочих місць (АРМ) у цехах і дільницях, про наявність і рух товарів, матеріально-технічних ресурсів на складах;
2-й рівень - формування даних із планування та аналізу виробничих процесів (АРМ виробничого відділу); із планування асортименту товарів (АРМ у плано вому відділу); формування даних про забезпечення матеріально-технічними ре сурсами (АРМ відділу матеріально-технічного постачання); про конструкторсько-технологічні параметри та характеристики товарів (АРМ відділу головного ін женера); а також збирання й агрегування інформації на АРМ бухгалтерів (об лік продажу товарів і розрахунків, облік витрат на виробництво і собівартість товарів);
3-й рівень — АРМ директора та інших керівників. Формується директивна інформація, яка відображає поточні та перспективні плани розвитку підпри ємства.
Рис. 2 2. Джерела інформації для процесу планування
Донедавна більшість вітчизняних підприємств процес удосконалення управління виробництвом здійснювали незалежно від автоматизованих систем. Автоматизову-вались функції тільки окремих структурних підрозділів. Тепер основна увага при діляється створенню наскрізних комп'ютерних систем, які забезпечують комп лексність та інтегрованість функцій управління, орієнтуються на оперативне форму вання варіантів рішень для керівництва.
Функціональний підхід до побудови інформаційних систем часто призводив до того, що необхідна інформація в комп'ютерних системах була, але проаналізувати її керівництво підприємства не могло, оскільки основні користувачі такої інформації -спеціалісти підприємства та керівники середньої ланки.
До вищого рівня керівництва надходила інформація у вигляді громіздких зве день, складних таблиць, непридатних для оперативного аналізу та прийняття рішень. Бухгалтерська інформація лише констатувала факти щодо роботи підприємства за минулий період (із запізненням майже на місяць) і не давала детальних опера тивних даних, необхідних для цілей поточного й стратегічного планування.
На сьогодні головну увагу треба спрямувати на розвиток інформаційних си стем на підприємстві із створенням корпоративних інформаційних мереж (Іштапеї), які об'єднують усі наявні комп'ютери підприємства, різноманітне про грамне забезпечення і бази даних в єдину систему. Ця система дасть можливість швидше знайти необхідну інформацію, де б вона на даний момент не зберігала ся. В основу її функціонування покладено \¥еЬ-технологію. Іпігапеї- це своєрідна Індивідуальна система Іпіегпеї, яка використовує інфраструктуру і стандарти Ішегпеї ^огШ \¥ісіе \УеЬ, але є захищеною від несанкціонованого доступу із відкри тої мережі Іпіегпеі.
24 /. СИСТЕМНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЛАНУВАННЯ
Нові технології потребують нових організаційних структур. Потрібна гармонізація комп'ютерних технологій та технологій організації бізнесу. Корпоративні інформаційні системи (КІС) для великого підприємства є могутнім сучасним інструментом, який дає змогу розв'язувати такі складні завдання, як управління собівартістю продукції, створення інтегрованої системи наскрізного моделювання - планування виробництва, інформаційне забезпечення всіх рівнів управління.
Функціонування КІС дає змогу аналітичним працівникам оперативно та в повному обсязі використовувати інформацію про хід виробничого процесу, про матеріальні, фінан сові, енергетичні потоки й витрати, про запаси сировини й матеріалів; користуватися в режимі реального часу всією накопиченою інформацією в єдиному інформаційному просторі підприємства.
У рекламних цілях великі підприємства розробляють відповідні \УеЬ - сторінки; через шіегпеї досліджують конкурентів та аналізують ринок збуту. Іпіепіеі формує новий рівень корпоративного мислення завдяки системному аналізу інформації про недоліки й пере ваги споживачів і конкурентів, більш реальної оцінки попиту на вироблену продукцію.
Розробки зарубіжних спеціалізованих фірм відповідають сучасним вимогам, але їх вартість для великих підприємств часто становить десятки мільйонів доларів. Крім того, вони потребують тривалого часу впровадження (від 3 до 5 років) та жорсткої перебудови планів під вимоги системи. Власні розробки корпоративних інформаційних систем є значно дешевшими, але передбачають обов'язкову наявність висококваліфі кованих фахівців.
Взаємозв'язок планування й інформації виявляється в тому, що у процесі плануван ня здійснюється контроль за самою інформацією, яка, у свою чергу, є основною для проведення планування.
Збільшення потоків зовнішньої та внутрішньої інформації часто призводить до над-лишковості цієї інформації, а відтак - до необхідності належного її відбору (фільтрації). Останнім часом у країнах Західної Європи, у США, Канаді, Австралії та інших країнах все більшої популярності набуває так званий інформаційний аудит, який передбачає систематичне вивчення використання інформації, ресурсів і потоків, що проводиться як щодо користувачів, так і щодо існуючих документів, для моніторингу рівня їх залу чення, для виконання завдань організації.
Доцільність такого напряму аудиту пояснюється необхідністю перевірки даних, які надходять до інформаційної системи на точність за допомогою спеціальних програм, тому, що завжди існує небезпека підробки електронних звітів або даних. Особливістю інформаційного аудиту саме і є перевірка не тільки звичайних документів, а й комп'ю терних систем, програм та файлів. Пошук аудиторських доказів теж здійснюється електронним способом, що ставить високі вимоги до кваліфікації аудитора, його знань комп'ютерної техніки і програмних засобів.
Інформаційний аудит відповідає на запитання: яка інформація є на підприємстві і де саме; хто нею користується; якою є міра її корисності; як підтримувати її та доповню вати новою; скільки на це потрібно часу та грошей [15].
На жаль, нині в Україні інформаційний аудит використовується ще недостатньо. Більшість організацій, підприємств, банків покладаються на керівні організації чи про вайдерів, мотивуючи це браком коштів. Але збитки від порушень нормативного функ ціонування інформаційної системи, втрати стратегічно важливої комерційної інформації є значно більшими від витрат на забезпечення якісної інформації.
2. Інформаційні ресурси та нормативна база планування діяльності підприємства 55
2.2. НОРМАТИВНА БАЗА ПЛАНУВАННЯ
Створення нормативної бази планування - це основа раціональної організації і пла нування діяльності підприємств різних форм власності.
Формальне планування в умовах перехідного періоду, зниження рівня планової ро боти позначилось і на зменшенні уваги до створення нормативної бази. В умовах рин кових відносин основою наукового обґрунтованого планування є нормативна база.
Нормативна база планування складається із системи норм і нормативів. Нор мативний метод планування - це один із методів обґрунтування планів, що використо вується на всіх стадіях планової роботи: у ході економічного аналізу результатів госпо дарської діяльності, у визначенні потреби в різних видах ресурсів. В його основу по кладено економічні норми та нормативи - науково-обґрунтовані величини, що харак теризують кількісну та якісну міру витрат робочого часу, матеріалів і грошей.
Норми ~ це максимально припустима величина абсолютної витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, витрати праці для виготовлення одиниці продукції (чи вико нання роботи) встановленої якості в умовах виробництва планового року.
Нормативи - це показники, які характеризують відносну величину (ступінь) вико ристання знарядь і предметів праці, їх витрати на одиницю площі, ваги, обсягу.
Норми і нормативи повинні бути обґрунтованими, прогресивними, динамічними й охоплювати всю сукупність використаних ресурсів. Норми, незалежно від того, витра ти якого елемента вони визначають, повинні мати системний характер та забезпечу вати раціональне використання живої й уречевленої праці.
На макрорівні на основі норм і нормативів визначаються потреби економіки в засо бах і предметах праці, а населення - у продовольчих і промислових товарах, усіх ви дах послуг. З використанням норм витрат ресурсів формуються планові міжгалузеві баланси виробництва та розподілу продукції суспільного виробництва. Норми є осно вою для розробки планових матеріальних балансів.
Система норм і нормативів містить десять основних груп: 1) ефективності суспіль ного виробництва; 2) витрат і запасів сировини, матеріалів, палива та енергії; 3) витрат трудових ресурсів і заробітної плати; 4) використання виробничих потужностей і три валості їх освоєння; 5) капіталовкладень і капітального будівництва; 6) потреби показ ників використання, а також запасів в обладнанні; 7) фінансів; 8) витрат на виробницт во; 9) соціально-економічних; 10) охорони навколишнього середовища.
Усі нормативи можна поділити на два типи. Вони відрізняються за своїм економіч ним змістом та за сферою впливу на господарську діяльність.
Економічні нормативи першого типу характеризують вимоги, що висуваються сус пільством до ефективності використання ресурсів.
До них належать: норматив ефективності капіталовкладень, тарифи, процент за кре дит, нормативи виплат у бюджет за використання природних ресурсів (рента), валютні курси та ін. Специфічність цих нормативів полягає в тому, що вони фіксують мінімально припустиму величину економічної ефективності використання різних ресурсів, тобто сус-шльно виправданий розмір їх витрат для досягнення найбільшого економічного ефекту.
Економічні норми другого типу регламентують взаємовідносини між державою та підприємствами, а також між учасниками виробничого процесу з питань розподілу одержаних результатів між виробничими одиницями, трудовими колективами, окре мими працівниками. До цього виду належать нормативи розподілу валового прибутку,
.56 ________ /. СИСТЕМНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЛАНУВАННЯ
у т.ч. податки на прибуток, штрафи та неустойки, нормативи оплати праці та утворен ня засобів економічного стимулювання. Ці нормативи мають забезпечувати узгоджен ня інтересів держави та окремих трудових колективів і, відповідно, створювати зацікавле ність підприємницьких структур у максимальному використанні виробничих можливос тей. Класифікація норм і нормативів промислового підприємства приведена на рис. 2.3.
Рис. 2.3. Класифікація норм І нормативів промислового підприємства
Приблизний перелік норм і нормативів (в укрупненому виді), що використовуються у поточному плануванні, їх призначення та відповідальні за організацію нормування відділи наведені в табл. 2.2.
Нормування витрат праці передбачає використання наступних норм і нормативів:
>• норматив часу - це розрахункова величина часу, що необхідна для виконання окремих елементів роботи, операцій. Цей норматив використовується для нормування ручних, машинних і апаратурних операцій. Розробляються нормативи основного, до поміжного часу, часу на відпочинок, нормативи підготовчо-заключного часу, часу на обслуговування робочих місць відповідно до типу і методів організації виробництва;
>• норматив чисельності використовується для визначення кількості працівників, регламентує їх чисельність, для виконання одиниці обсягу роботи чи окремої функції;
>> норма виробітку - це обсяг роботи, в натуральних одиницях, що повинен бути виконаний за одиницю часу (годину, зміну, місяць);
>• норма обслуговування - це регламентована кількість одиниць устаткування, апаратів, площ, які повинні обслуговуватися одним робітником чи групою робітників за одиницю робочого часу (зміну, місяць).
Норми потреби підприємства в устаткуванні розробляються для обладнання ос новного виробництва, обладнання загального призначення і допоміжно-обслуговую чих виробництв.
Норми потреби в устаткуванні основного виробництва - це кількість устат кування певного виду, яке потрібне в умовах, що відповідають плановому рівню тех нології й організації виробництва продукції (роботи), устаткування певного виду для випуску протягом планового періоду одиниці продукції (роботи) установленої якості, обсягів, які передбачені планом виробництва.
Норми потреби в устаткуванні загального призначення і допоміжно-обслу говуючих виробництв - це кількість певних видів машин, верстатів, агрегатів і т. ін., що приходяться на певну суму (грн.) вартості промислово-виробничих фондів.
Таблиця 2.2. Норми і нормативи та їх призначення в поточному плануванні
Нормування кількості устаткування і його використання ведеться за групами ус таткування. Для цього розробляються нормативи обслуговування, режими робіт, ремонту. На підставі зазначених нормативів визначаються виробничі потужності підрозділів і підприємства в цілому.
Основні ремонтно-експлуатаційні норми такі:
а) тривалість міжремонтних періодів чи обсяги робіт, які виконуються між ремонтами;
б) норми простою устаткування в ремонті;
в) структура ремонтних циклів;
г) вартість ремонтної одиниці;
д) трудомісткість ремонту (умовної чи фізичної одиниці);
е) витрати матеріалів на ремонтні роботи і т.ін.
2. Інформаційні ресурси та нормативна база планування діяльності підприємства 59
Фінансові нормативи - це розрахунки підприємства з бюджетом, банками й іншими підприємствами та організаціями. Вони поділяються на наступні види:
I. Взаємовідносини з бюджетом:
а) нормативи відрахувань до бюджету, що включаються в ціну продукції, яка реалізується: -* податок на додану вартість;
-> акцизний збір; -» мито і збори;
б) нормативи відрахувань до бюджету, що нараховуються на фонд заробітної плати: >- відрахування до Пенсійного фонду;
>- відрахування у фонди соціального страхування;
в) нормативи відрахувань до бюджету, що вираховуються з виплаченої заробітної плати: / прибутковий податок;
«/ відрахування до Пенсійного фонду та фондів соціального страхування;
г) нормативи відрахувань у бюджет із прибутку: >• податок на прибуток;
д) місцеві податки і збори, що включаються в собівартість продукції.
II. Взаємовідносини з банками:
-> процент за банківський кредит; -> процент на депозитний вклад у банк.
При оперативно-календарному плануванні на підприємстві застосовуються кален дарно-планові нормативи.
Залежно від типів виробництва й методів його організації вони поділяються на такі види:
а) величина партій запуску - випуску деталей, виробів у багатосерійному та серій ному виробництві;
б) періодичність повторення партії деталей, виробів у багатосерійному та серійно му виробництві;
в) тривалість виробничого циклу виготовлення партії деталей, виробів у багатосе рійному і серійному виробництві;
г) такт потокової лінії в масовому виробництві;
д) тривалість виробничого циклу виготовлення виробів в одиничному та дрібносе-рійному виробництві;
е) матеріали в незавершеному виробництві в одиничному та дрібносерійному ви робництві;
є) запаси деталей, виробів у масовому та багатосерійному виробництві;
ж) календарні випередження по технологічним переробкам в одиничному і дрібно серійному виробництві.
Крім того, кожна з груп форм і нормативів може класифікуватися за визначеними ознаками (рис. 2.3).
/ За часом дії у плановому році:
перспективні — використовуються для розробки стратегічних планів, їх величи на розробляється на основі виробленої стратегії з урахуванням перспектив технічного прогресу. Вони наочно показують резерви виробництва;
поточні — поділяються на річні, квартальні, місячні. На основі цих норм ведеться робота з поточного планування на підприємстві, визначаються потреби, укладаються угоди по постачанню сировини, матеріалів, напівфабрикатів. Поточні норми розробля ються на основі оперативних норм і заходів щодо економії ресурсів;
ЗО /. СИСТЕМНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЛАНУВАННЯ
оперативні- діють у даний момент і використовуються для оперативно-виробни чого планування. За ними видаються в цехах матеріали на даний місяць, декаду, зміну. На їх основі встановлюються розцінки по заробітній платі.
У міру впровадження організаційно-технічних заходів норми переглядаються.
/ За характером розповсюдження:
цехові, заводські - розробляються на підприємстві;
міжзаводські - розробляються для однотипного виробництва;
галузеві - регламентують витрати всіх підприємств галузі;
міжгалузеві - розробляються на визначені види робіт і процесів, характерних і здійснюваних приблизно в однакових умовах на підприємствах різних галузей промисло вості. Наприклад, навантажувально-розвантажувальні роботи, транспортні операції.
Одним із видів галузевих норм є типова норма. Це — регламентовані витрати вироб ничих ресурсів на виготовлення типового представника, групи однорідних видів про дукції при організаційно-технічних умовах, що є характерними для більшості підприємств. До типової норми відноситься, наприклад, норма вмісту цементу в 1 м3 бетону, що забез печує бетону задані властивості при раціональному використанні цементу і заповнювачів.
Типові норми дозволяють оцінити обґрунтованість і прогресивність діючих на підприємстві виробничих норм, витрат ресурсів.
/ За ступенем агрегування продукції:
подетальні (поопераційні) - характеризують витрати матеріалів чи витрати праці, не обхідні для виготовлення деталі (на окрему операцію) відповідно до креслень і технічних умов;
вузлові - характеризують витрати ресурсів для виготовлення визначеного вузла;
індивідуальні - встановлюються на конкретний вид готової продукції чи робіт;
групові - визначаються на основі індивідуальних норм як середньозважені величини. Вони встановлюються на групу однойменної продукції у натуральному чи вартісному вигляді.
/ За ступенем деталізації:
специфіковані — визначають величину витрат конкретного виду матеріалу (із за значенням марки, сорту, типорозміру) на виробництво одиниці виробу;
зведені — складаються по укрупненій номенклатурі матеріалів.
/ За методами розробки:
Для підвищення якості норм і нормативів важливе значення мають методи їх роз робки. На підприємствах застосовуються наступні методи нормування: розрахунково-аналітичний, дослідний, дослідно-статистичний і комбінований.
Розрахунково-аналітичний метод є єдиним науковим методом нормування. Він ґрунтується на вивченні факторів, що визначають витрати ресурсів на встановлення кількісного впливу кожного з них чи їх сукупності на рівень норми. Технічний розраху нок витрати ресурсів поєднується з аналізом виробничих умов. Цей метод передба чає ретельне вивчення технологічного і трудового процесів виготовлення продукції, передового досвіду економії ресурсів, проведення необхідних розрахунків. Особливо доцільно його застосовувати в нормуванні основних матеріалів і витрат праці у всіх галузях промисловості, а також палива й енергії в енергомістких виробництвах.
Дослідний метод ґрунтується на визначенні норм і нормативів на основі спостере жень, лабораторних дослідів і експериментальних досліджень. Він застосовується більш широко, але є менш точним порівняно з розрахунково-аналітичним, тому що не врахо вує впровадження нової техніки і прогресивної технології, передового досвіду, наукової організації праці. Тому дослідний метод не сприяє виявленню і використанню резервів
2. Інформаційні ресурси та нормативна база планування діяльності підприємства 31
економії матеріальних і трудових ресурсів. Його доцільно застосовувати для норму вання витрат допоміжних матеріалів, сировини і матеріалів у виробництвах, заснова них на хімічних технологіях, а також у видобувних галузях.
Дослідно-статистичний метод нормування праці полягає у встановленні норм на основі фактичних даних про витрати праці чи матеріалів на одиницю продукції у минулий період. Він є неточним, тому що спостерігається значне відхилення фактич них витрат від планових. Це обумовлено тим, що при дослідно-статистичному методі не проводиться аналіз факторів, які вплинули на підвищення витрат ресурсів, не забез печується виявлення і використання внутрівиробничих резервів. Тому дослідно-статис тичний метод може використовуватися при орієнтованих і укрупнених розрахунках.
Комбінований метод нормування - спосіб розробки індивідуальних норм витрат сировини, матеріалів, палива й енергії із використанням одночасно двох або трьох ме тодів: розрахунково-аналітичного, дослідного і дослідно-статистичного.
На практиці досить часто мають місце випадки, коли величина корисних (чистих, теоретичних) витрат того чи іншого виду сировини, матеріалу визначається розрахун ково-аналітичним методом, а обсяг технологічних відходів і втрат - дослідним. Такий спосіб належить до комбінованого.
Впровадження прогресивної технології виробництва, наукових методів організації праці, розвиток раціоналізації приводять до постійної зміни нормативної інформації на підприємстві, необхідності її систематичного перегляду. Доцільно робити суцільний пе регляд норм праці один раз у два-три роки при одночасній атестації робочих місць.
Для визначення норм і нормативів, що підлягають перегляду, а також перевірки їх якості, на підприємствах проводиться аналіз. Із цією метою визначається питома вага норм, встановлених розрахунково-аналітичним, дослідним і дослідно-статистичним ме тодами; вивчається ступінь їх виконання, структура (частка корисних витрат ресурсів у загальних витратах, основного часу в трудомісткості продукції, коефіцієнтів виходу придатного продукту). За його результатами розробляються і впроваджуються за ходи щодо підвищення якості норм і нормативів.
Основою організації нормувальної роботи є залучення до роботи із встановлення норм колективу працівників підприємства і максимальне наближення нормувальної роботи до вирішення тих питань, від яких залежить рівень норм (табл. 2.2). Це озна чає, що норми витрат матеріалів за їх вмістом у готовому продукті (чиста вага) пови нен визначати працівник, що проектує продукцію; нормативи технологічних відходів розробляються технологом, що проектує процес виготовлення продукції, він також бере активну участь у визначенні норм трудомісткості; норми тривалості виробничого цик лу розробляє апарат керівника виробництва. Активну участь у цій роботі беруть відділи головного конструктора, головного технолога, головного механіка, головного енерге тика, інструментальний відділ й інші.
Нормування палива й енергії здійснює бюро (група) по нормуванню витрат палив но-енергетичних ресурсів у складі відділу головного енергетика.
Норми і нормативи використання знарядь праці розраховує відділ головного механі ка із залученням відділу головного технолога, технологічних бюро цехів, відділу праці та заробітної плати.
Встановлення норм і нормативів праці проводить відділ праці та заробітної плати за участі відділу головного технолога, цехових технічних бюро і бюро праці, майстрів, гюбітників.
32 /. СИСТЕМНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЛАНУВАННЯ
Норми і нормативи організації виробничого процесу розробляє виробничо-диспет черський відділ із залученням відділу головного технолога і виробничо-диспетчерсь ких бюро цехів.
Організація фінансових нормативів покладена на фінансовий відділ підприємства.
Позитивний вплив на якість норм робить така організація нормувальної роботи, коли активну участь у ній беруть робітники і фахівці цехів, ділянок, працюють спільш нормувальні бюро.
На величину норми впливає рівень техніки, технології, організації виробництва і праці, а також рівень кваліфікації кадрів. У зв'язку з цим важливе значення має впроваджен ня у виробництво досягнень науково-технічного прогресу.
Основним органом, який здійснює організацію розробки норм витрат матеріальних ресурсів на підприємстві, є бюро (група) розробки матеріальних нормативів, що підпо рядковане головному технологу чи головному інженеру. Воно здійснює методичне й організаційне керівництво розробкою нормативної бази, виявляє резерви економії ма теріальних ресурсів.
За участі відділів головного технолога, головного конструктора, головного металур га, матеріально-технічного забезпечення, бюро розробки матеріальних нормативів ство рює подетальні, специфіковані, поопераційні і зведені норми витрат сировини і матеріал» на нову продукцію; організовує щорічний перегляд діючих норм витрат; готує і доводить до відділів і цехів підприємства діючі норми витрат та показники їх зниження, контролює їх виконання; розробляє план організаційно-технічних заходів щодо економії матеріаль них ресурсів, організовує їх реалізацію і контроль за виконанням; виконує аналіз фактич них питомих витрат сировини та матеріалів за звітний період; бере участь у розгляді раціоналізаторських й інших пропозицій, що впливають на зміну норм витрат; вивчас причини утворення відходів і готує пропозиції по їх зменшенню чи використанню.
Розробка прогресивних норм здійснюється в наступній послідовності:
</ проводиться аналіз використання ресурсів і виявляються внутрішньовиробничі резерви по їх економії;
^ розробляються заходи щодо мобілізації і використання резервів економії ре сурсів, розглядаються передумови впровадження й освоєння прогресивних норм;
^ розраховується економічна ефективність даних заходів.
План заходів щодо економії сировини і матеріалів розробляється для кожного підроз ділу й у цілому для підприємства. Він є складовою частиною плану технічного й органі заційного розвитку підприємства.
ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ І САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
1. Які види інформації для планування діяльності підприємства існують?
2. Які існують джерела інформації для процесу планування?
3. Що таке нормативна база планування?
4. Класифікація економічних норм і нормативів.
5. Які існують норми і нормативи нормування витрат праці?
6. Де застосовуються календарно-планові нормативи? Які їх види?
7. Які види фінансових нормативів Ви знаєте?
3. Система планів підприємства 33
ТЕМА 3. СИСТЕМА ПЛАНІВ ПІДПРИЄМСТВА
3.1. ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ
План - це кількісне відображення цілей та розробка шляхів їх досягнення. Іншими словами, це результат планування, мотивована модель дій, створена на основі кон'юн ктурного прогнозу економічного середовища і поставленої мети.
План підприємства - це завчасно розроблена система заходів, що передбачає цілі, зміст, збалансовану взаємодію ресурсів, обсяг, методи, послідовність і строки виконання робіт по виробництву і реалізації продукції або наданню послуг. План дозво ляє підприємству оцінити - наскільки реальне досягнення поставлених цілей, що допо магає, а що заважає їх досягати.
Планування - це процес перетворення цілей підприємства в прогнози та плани, процес визначення пріоритетів, засобів та методів їх досягнення.
У зарубіжній літературі є ряд визначень планування, які відрізняються між собою, але по суті вони дуже схожі. Можна привести кілька прикладів таких визначень:
/ планування - "творче мислення майбутнього" (Ао!ат, Р1атІ§, С. 11);
/ планування (у широкому понятті) - "формування управлінських рішень на базі системної підготовки, прийняття рішень по визначенню майбутніх подій" (НаЬп, Кд, С. 29);
/ "під плануванням розуміють таке рішення, яке (поряд із відповідним прийнят тю рішень інформаційним процесом) виробляється за часом раніше настання даних кон'юнктурних подій" (КосЬ, ИпІегпеЬтеп8р1апип§, С. 12);
/ планування "можливо по суті визначити як процес мислення, при якому розу мові передбачення і констатація виробляють етапи майбутньої діяльності" (Козіоі, Р1апші§, С. 79);
/ "планування - це системно-методичний процес пізнання і вирішення проблем майбутнього" (\¥іШ, 1)шепеЬтип§5р1аІшЬ§, С. 13) [41].
Система планування, згідно з теорією систем, може розглядатися із двох точок зору. Якщо елементами системи вважаються суб'єкти планування (керівники і роз робники планів) та процеси обробки інформації, то система планування виступає як цілеорієнтована множинна сукупність суб'єктів планування або цілеорієнтована мно жинна сукупність процесів планування, між якими існують специфічні взаємозв'язки.
Якщо елементами системи розглядати результати планування, тобто інформацію, що міститься у планах, то система планування інтерпретується як цілеорієнтована множинна сукупність планів, між якими існують специфічні взаємозв'язки.
Обидва підходи не суперечать один одному, оскільки плани утворюють інформаційну складову будь-якої системи планування.
У практиці планування можна виділити три напрями планування: прогресивне, ретро градне і кругове.
Прогресивне планування (спосіб "знизу-вгору"). Планування здійснюється від нижчих рівнів підприємства до вищих.
Ретроградний метод ("зверху-донизу"). У цьому випадку процес планування здійснюється, виходячи із планування підприємства, шляхом деталізації його показни ків зверху донизу по ієрархії. При цьому структурні підрозділи повинні перетворювати плани, що надходять, у плани своїх підрозділів.
2 «24
Круговий метод ("зустрічне планування")- Він являє собою синтез вищєрозгляну-тих методів. Круговий метод передбачає розробку планів у два етапи. На першому етапі ("зверху-вниз") виробляється поточне планування за основними цілями. На дру гому етапі ("знизу-вгору") розробляється кінцевий план на основі деталізованих планів. При цьому, в плани включаються найбільш позитивні рішення.
Процес планування як доцільна діяльність людей має свою технологію, яка є по слідовністю робіт, що виконуються при складанні планів.
Процес планування складається із наступних етапів:
Визначення цілей планування. Вони стають вирішальними факторами при ви борі форми і методів планування.
Аналіз проблеми. На цьому етапі визначається вихідна ситуація на момент складан ня плану і формується кінцева ситуація.
Пошук альтернатив. На цьому етапі серед можливих шляхів вирішення про блемної ситуації вибирається найкращий, та розробляються необхідні дії.
Прогнозування. На цьому етапі формується уява про розвиток ситуації, яка пла нується.
Оцінка. На цьому етапі проводяться оптимальні розрахунки для вибору найкращої альтернативи.
Прийняття планового рішення. Вибирається і оформляється єдине планове рішення.
Допоміжними засобами, що забезпечують процес планування, є засоби, які дозво ляють автоматизувати технологічний процес розробки планових рішень. Сюди вхо дить технічне, інформаційне, програмне, організаційне і лінгвістичне забезпечення. Комплексне використання цих інструментів дозволяє створити автоматизовану сис тему планових розрахунків (АСПР).
Побудова системи планування повинна відповідати цілій низці принципів, основни ми з яких є: цілеспрямованість, єдність і повнота, інтегрованість за змістом у часі, гнучкість, точність. Р. Акофф пізніше обґрунтував ще один принцип планування - прин цип участі.
Принцип єдності полягає в тому, що планування повинно носити системний ха рактер, тобто означає існування сукупності елементів планування їх взаємозв'язок, наявність єдиного напряму їх розвитку, орієнтованого на загальні цілі. Елементами планування на підприємстві є окремі підрозділи, що входять до нього та окремі скла дові процесу планування. Плани і процеси планування, які є в їх основі, повинні бути інтегрованими з орієнтацією на цілі, тобто вони мають бути змістовно пов'язаними. Змістова орієнтація досягається відповідністю системи планування і орієнтаційної струк тури підприємства. Взаємозв'язок між підрозділами здійснюється на основі коорди нації на горизонтальному рівні, тобто на рівні функціональних підрозділів (виробничого відділу, відділу маркетингу тощо). Єдиний напрямок планової діяльності, загальні цілі всіх елементів підприємства стають можливими у рамках вертикальної єдності всіх підрозділів (наприклад, підприємство - цех- бригада) та їх інтеграції.
Координація планової діяльності окремих функціональних підрозділів виражається в тому, що планування жодної частини підприємства не можна здійснювати ефектив но, якщо воно не буде пов'язане з плановою діяльністю його окремих одиниць. Крім того, зміни в планах одного із підрозділів повинні бути відображенні і в планах інших підрозділів.
3. Система планів підприємства 35
Інтеграція планової діяльності виражається в тому, що:
1. Кожна з підсистем планування діє, виходячи із загальної стратегії підприєм ства, окремий план - це частина плану більш високого підрозділу й підприємства в цілому.
2. Всі плани - це не просто сукупність, набір документів, а їх взаємопов'язана та узгоджена система.
Узгодження планів може здійснюватися послідовно або паралельно (синхронно). Необхідність узгодженості планів усіх рівнів управління у всіх структурних підрозді лах підприємства обумовлює послідовний характер узгодження. На великих підприєм ствах зі складною організаційною структурою процес планування здійснюється комбі новано "зверху-донизу" і "знизу-вгору" відповідно до так званого принципу "зустріч ного потоку". Процедура планування у такому випадку передбачає багаторазовий процес узгоджень на кількох рівнях управління.
Принцип участі тісно пов'язаний із принципом єдності і полягає в тому, що кож ний працівник підприємства стає учасником планової діяльності, незалежно від посади І від виконуваних функцій. Тобто, в процесі планування повинні брати участь усі ті, кого воно безпосередньо стосується. При цьому, кожний із учасників планування одержує більш глибоке розуміння цілей підприємства, він отримує більш повну і об'єктивну Інформацію про підприємство, про різні сторони його діяльності. Особиста участь пра цівників підприємства, в тому числі і рядових, призводить до того, що плани підприєм ства стають їх особистими планами. Застосування принципу участі сприяє тому, що працівники, займаючись плануванням, розвивають себе як особистість, у кожного із них з'являються нові мотиви до ефективної праці, а підприємство набуває додаткові ресурси для вирішення своїх майбутніх завдань. Планування, засноване на принципі >часті, ще називають парсипативним, оскільки воно поєднує дві функції: оперативне керування і планування. Плани перестають бути "чимось" для керівників, керівники самі залучаються до їх складання.
Принцип безперервності передбачає здійснення процесу планування на під приємстві в рамках встановленого циклу і так, щоб розроблені плани безперервно зміню вали один одного.
Процес планування повинен бути безперервним, виходячи з важливих передумов:
>~ невизначеності зовнішнього середовища та наявності непередбачених змін, що роблять необхідним постійне коригування планів підприємства відносно змін зовнішніх умов і відповідне їх виправлення та уточнення;
>- змінюються не лише фактичні передумови, але й уявлення підприємства про свої внутрішні цінності та можливості. Якщо підприємство не буде враховувати такі зміни, запланований та отриманий результат може виявитися нікому не потрібним.
Принцип гнучкості взаємопов'язаний із принципом безперервності і полягає в тому, що план і процес планування може змінювати свою направленість у зв'язку з виникненням непередбачуваних ситуацій. Для здійснення принципу гнучкості плани повинні складатися так, щоб в них можна було вносити зміни, пов'язуючи їх із зміною внутрішніх та зовнішніх умов діяльності. Досягненню гнучкості планування сприяє розробка альтернативних планів. При формуванні системи планування варто дося гати економічної ефективності і не допускати "надлишку планування", що сковує Ініціативу персоналу, знижує мотивацію працівників, а надмірні витрати не компенсу ються результатами.
36 /. СИСТЕМНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЛАНУВАННЯ
Будь-який план повинен бути складений з високим рівнем точності, тобто плани повинні бути конкретизовані і деталізовані, враховувати зовнішні і внутрішні умови діяль ності підприємства.
Для ефективного функціонування системи планування на підприємстві потрібно створити певні передумови: організаційні, інформаційні та кадрові. Організаційна струк тура підприємства має бути адекватною системі планування з тим, щоб органи управ ління й організаційні одиниці, які утворюють відповідно організаційну та планову піра міди, перекривали одна одну. Процедури планування мають бути сплановані з погляду організаційного забезпечення. Крім того, побудова системи планування на вітчизня них підприємствах відбувається за умов перехідного періоду, коли раніше діючі систе ми майже зруйновані, а нові вимагають становлення.
До основних проблем побудови ефективної системи планування на підприємстві належать:
-* орієнтація на короткострокові результати діяльності, нерозвиненість стратегіч ного управління, відсутність систематичного контролю за відповідністю результатів поточної діяльності підприємства його стратегічним цілям;
-> фрагментарність та відсутність комплексності поточних планів, зниження рівня координації у системі;
-* практично повна відсутність роботи на ринку, нерозробленість методично-ана літичної бази для аналізу ринку;
-* нерозвиненість корпоративного управління, розбіжності інтересів власників, управлінського персоналу та колективу.
3.2. РІЗНОВИДИ ПЛАНІВ ТА ЇХ КОМПЛЕКСИ
Як зазначалось раніше, планування є важливою функцією управління, яка, як і управ ління, видозмінюється в процесі розвитку економіки.
Перехід до ринкової концепції управління вимагає перегляду всіх елементів плану вання. Автоматична заміна планування ринковими регуляторами не пройшла й не могла: більше того, самі ринкові методи управління виникнути не можуть. Необхідно було на плановій основі створити умови для їх формування через роздержавлення, приватиза цію, реструктуризацію, санацію тощо.
Планування як форма державного впливу на економіку існує у всіх країнах. Воно органічно вписується в ринковий механізм господарювання. В процесі планування важ ливо визначити, що і як повинна планувати держава, а що - самі суб'єкти господарю вання. Щоб вирішити цю проблему розглянемо види планування.
За змістом і формою прояву розрізняють такі види (форми) планування і планів:
1. З точки зору обов'язковості планових завдань розрізняють директивне та індикативне планування.
Директивне планування — це процес прийняття рішень, які мають обов'язковий характер для об'єктів планування. Вся система соціалістичного народногосподарсь кого планування носила виключно директивний характер, силу закону. Директивні пла ни мали, як правило, адресний характер і відрізнялися надмірною деталізацією. Таке планування може бути ефективним засобом вирішення багатьох завдань, які мають загальнонаціональне значення, наприклад, у сфері охорони навколишнього середови ща, оборони, соціальної політики.
3. Система планів підприємства 3~7
Індикативне планування є найбільш розповсюджена у всьому світі форма дер жавного планування макроекономічного розвитку. Індикативне планування є антипо дом директивного тому, що цей план не має обов'язкового до виконання характеру, хоча в ньому можуть бути і обов'язкові завдання. В цілому він має направляючий, рекомендаційний характер. Основне завдання такого планування не тільки в тому, щоб дати кількісну оцінку показників, що характеризують динаміку, структуру та ефек тивність економіки, а насамперед в тому, щоб забезпечити ув'язку та збалансованість всіх показників розвитку економіки. Індикативне планування має інформаційний, орієн туючий характер (контрольні цифри, економічні регулятори).
Індикативне планування застосовується і на мікрорівні. У цьому випадку при скла данні перспективних планів застосовується індикативне, а в поточному плануванні -директивне планування.
На відміну від плану (індикатору), зобов'язання (директива) пов'язане з прийнят тям рішення про конкретні дії.
2. Залежно від терміну, на який складається план, і ступеня деталізації планових розрахунків прийнято розрізняти довгострокове (перспективне), середньо-строкове і короткострокове (поточне) планування.
Перспективне планування охоплює період понад 5 років - 10, 15, 20 років. Такі плани визначають довгострокову стратегію підприємства, соціальний, економічний та науково-технічний розвиток. Таке планування потрібно відрізняти від прогнозування.
Прогнозування - це процес передбачення, побудований на ймовірності, науково обгрунтованому судженні про перспективи розвитку об'єкта в майбутньому.
Середньострокове планування проводиться на період від 1 до 5 років. На деяких підприємствах середньострокове планування сумісне з поточним. У цьому випадку складається п'ятирічний план, в якому перший рік деталізується до рівня поточного плану і є по суті короткостроковим плануванням.
Поточне планування охоплює період до 1 року - піврічне, квартальне, місячне, де кадне, тижневе і добове планування.
3. За складом планових рішень розрізняють:
а) стратегічне планування;
б) поточне (оперативно-календарне планування);
в) зведене планування загальних результатів та фінансове планування.
При стратегічному плануванні на основі поставлених цілей визначаються обся ги і структура продуктово-асортиментної програми підприємства, а також структура і обсяги ресурсів (потенціалу), необхідних для виробництва і реалізації продукції. Стра тегічне планування безпосередньо пов'язане з діяльністю підприємства у так званому довгостроковому періоді, оскільки зміна потенціалу передбачає планування розміру підприємства, структури виробництва, виробничої потужності, структури капіталу, а також організаційної структури, юридичної форми і системи управління підприємством у цілому. Основна мета стратегічного планування полягає у створенні потенціалу для виживання підприємства в умовах динамічної зміни зовнішнього середовища, що по роджує невизначеність перспективи. В результаті такого планування підприємство ста вить перспективні цілі і виробляє шляхи їх досягнення.
На сьогодні стратегічне планування зайняло своє місце в ряді функцій менедж менту. Багато в чому воно набуло нового змісту, збагатилося за рахунок синтезу з новим підходом. Сьогодні, поряд із формальними, кількісними методами, стратегічне
38 /. СИСТЕМНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЛАНУВАННЯ
планування використовує творчий, інтуїтивний підхід. Не будучи універсальним ме тодом досягнення успіху в бізнесі, воно в той же час створює основу для успішної діяльності підприємства.
Стратегічне планування складається з ряду взаємозалежних етапів.
Спочатку проводиться дослідження зовнішнього і внутрішнього середовища органі зації, потім визначаються основні орієнтири підприємства, на наступному етапі, у рам ках стратегічного аналізу, порівнюються результати першого і другого етапів, визнача ються можливі варіанти стратегій, потім вибирається один із варіантів і формується власна стратегія; на останньому етапі готується остаточний стратегічний план, вихо дячи з раніше проведених розробок, пропозицій нижчестоячих рівнів.
Стратегічний план підприємства базується на:
/ визначенні попиту на продукцію, що виробляється або може бути вироблена; прогнозуванні її збуту та можливостей збільшення експорту й зменшення імпорту; збільшення на цій основі обсягів виробництва та реалізації продукції;
•^ перевірці збалансованості прийнятих обсягів із наявними потужностями й техно логічним забезпеченням, а також розробці заходів, спрямованих на реконструкцію й технічне переоснащення виробничих потужностей з урахуванням екологічних вимог і конкретних пропозицій щодо поставок устаткування та матеріальних ресурсів на такі цілі;
/ вивченні можливостей забезпечення виробництва матеріально-технічними ре сурсами;
/ визначенні перспективи соціального стану трудового колективу; кількості ро бочих місць (у тому числі тих, що звільнятимуться у сфері матеріального виробницт ва), оплати праці, витрат прибутку на соціальні цілі;
^ вивченні можливостей фінансування заходів плану за рахунок власного прибут ку, державних асигнувань, кредитів, іноземних інвестицій тощо;
/ визначенні кінцевих результатів роботи підприємства за даним планом: обсягів виробництва та реалізації продукції, собівартості та ціни, чистого прибутку, ефектив ності виробництва, ступеня ризику.
У процесі поточного планування, на відміну від стратегічного, планування про водиться на короткостроковий період на базі визначеної виробничої програми, задано го потенціалу та системи управління, охоплює всі сфери виробничо-господарської діяль ності підприємства, підпорядковує їх досягненню цілей. Традиційно комплекс планів відображає функціональні сфери діяльності (функціональні підсистеми планування), а саме: випуск продукції, її реалізацію; забезпечення виробництва необхідними засоба ми (обгрунтування виробничою потужністю), матеріальними та трудовими ресурса ми; визначення витрат і фінансових результатів. У підсистему поточного планування входить також розробка планів у розрізі виробничих і обслуговуючих підрозділів підпри ємства, які конкретизують досягнення загальних цілей для кожного з них. У рамках поточного планування розробляються також окремі проекти здійснення загальних стра тегічних та поточних планів, які не передбачають змін у потенціалі підприємства.
Які основні відмінності між стратегічним та поточним плануванням?
Основне питання стратегічного планування - чого хоче досягти підприємство в майбутньому? Поточне планування зосереджене на тому, як підприємство повинно досягти такого стану. Тобто різниця між стратегічним і поточним плануванням - це різниця між цілями і засобами.
3. Система планів підприємства_________________________________________39
Інші відмінності:
*«• прийняття рішень на рівні поточного планування, як правило, буває менш суб'єк тивним, тому що менеджерам, які займаються поточним плануванням, більше дос тупна конкретна інформація. При поточному плануванні застосовують кількісні мето ли аналізу, які базуються на комп'ютерних технологіях;
* виконання поточних рішень краще відслідковується, менш піддається ризику, оскільки такі рішення стосуються, в основному, внутрішніх проблем;
•І* поточні рішення легше оцінюються, тому що можуть бути виражені в більш конкретних цифрових результатах;
* для поточного планування характерно також тяжіння до рівнів окремих підрозділів
- виробничих, регіональних, функціональних.
Оперативно-календарне планування є завершальним етапом у плануванні госпо дарської діяльності підприємства. Основне його завдання - в конкретизації показників по точного плану з метою організації планомірної та ритмічної роботи підприємства і його структурних підрозділів. Воно пов'язує всі елементи підприємства в єдиний виробничий організм, включаючи технічну підготовку, виробництво, матеріально-технічне забезпе чення, створення і підтримку необхідних запасів матеріальних ресурсів, збут продукції.
Якщо стратегічне планування розглядається як пошук нових можливостей підприє мства, поточне потрібно вважати процесом створення передумов для реалізації цих нових можливостей, а оперативно-календарне планування - процесом їх реалізації.
Основною функцією зведеного планування є визначення сукупних фінансово-еко номічних результатів діяльності підприємства та фінансове планування.
Планування інвестицій і проектів розглядають як особливий комплекс, що зай має проміжне місце між стратегічним та поточним плануванням, або виокремлюють ного за належністю до довгострокового періоду функціонування підприємства, як тільки зоно передбачає зміну потенціалу підприємства.
Проект - це задум (завдання, проблема) та необхідні засоби його реалізації із метою досягнення бажаного економічного, технічного, технологічного чи організацій--ого результату. Під проектом розуміють також сукупність організаційно-правових та гозрахунково-фінансових документів, необхідних для здійснення визначених дій.
Інвестиційний проект - це комплекс заходів зі створення нового або модерні зації діючого виробництва товарів, або надання послуг із метою отримання доходів і досягнення соціального ефекту.
Бізнес-план - це документ, який є результатом комплексного дослідження основних . торін діяльності підприємства; опис функціонування новостворюваного чи реконструк ції діючого підприємства; робочий інструмент підприємця для організації своєї роботи. Бізнес-план на відміну від плану підприємства відображає розвиток одного конкретного напрямку його роботи на визначеному ринку. Підприємство може одночасно мати кілька "Ізнес-планів. Ступінь деталізації обґрунтувань у бізнес-плані може бути різним. У ма лому бізнесі бізнес-план та план підприємства можуть збігатися і за обсягом, і за змістом.
3.3. ЗМІСТ ПОТОЧНИХ ПЛАНІВ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ЇХ РОЗРОБКИ
Основним завданням поточного плану у загальній системі планування на підприємстві
• чітке визначення всієї сукупності практичних засобів, необхідних для здійснення наміче них стратегічним планом цілей, конкретизованих щодо визначеного планового періоду (року).
4О /. СИСТЕМНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЛАНУВАННЯ
За умов централізованого планового управління економікою було уніфіковано склад поточного плану промислового підприємства. Згідно з Типовою методикою розробки техпромфінплану виробничого об'єднання (комбінату), підприємства основними роз ділами поточного плану були:
1. Виробництво та реалізація продукції.
2. Технічний розвиток і організація виробництва.
3. Показники підвищення економічної ефективності виробництва.
4. Норми і нормативи.
5. Капітальні вкладення і капітальне будівництво.
6. Матеріально-технічне забезпечення.
7. Праця і кадри.
8. Собівартість, прибуток та рентабельність підприємства.
9. Фонди економічного стимулювання.
10. Фінансовий план.
11. Соціальний розвиток колективу.
12. Охорона природи і раціональне використання природних ресурсів.
В сучасних умовах склад поточного плану, назви та змістове наповнення кожного з розділів, перелік показників визначається підприємством самостійно. Хоча незалежно від складу розділів загальний зміст поточного плану є практично єдиним. Основою, на якій розробляються всі розділи плану підприємства і його підрозділів є план виробництва і збуту продукції. Поточне планування передбачає розробку планів на всіх рівнях управління підпри ємством та за всіма напрямками його діяльності на більш короткі періоди (квартал, місяць).
Склад розділів та показників плану залежить від специфіки і галузевої приналеж ності підприємства, методів управління, традицій, економіки тощо.
У розширеному варіанті поточний план може мати наступні розділи:
1. Економічна ефективність виробництва.
2. Норми і нормативи.
3. Планування збуту і виробнича програма підприємства.
4. Матеріально-технічне забезпечення підприємства.
5. Персонал і оплата праці.
6. Планування витрат виробництва.
7. Фінансовий план.
8. Інновації.
9. Інвестиції і капітальне будівництво.
10. Соціальний розвиток колективу.
11. Охорона природи і раціональне використання природних ресурсів.
У першому розділі розраховуються наступні показники підвищення економічної ефективності:
>• узагальнюючі показники;
>»• показники використання праці;
>• показники використання необоротних активів, оборотних засобів і капітальних вкладень;
>• показники використання матеріальних ресурсів.
У результаті розрахунків економічної ефективності повинні бути знайдені рішення, які б забезпечували більш ефективне використання ресурсів у плановому періоді та підвищували ефективність господарської діяльності підприємства.
3. Система планів підприємства 41
Другий розділ "Норми і нормативи" передбачає такі основні види норм і нормативів:
-» норми витрат живої праці (норми часу за видами виробів та робіт, коефіцієнт ви конання норм, співвідношення чисельності різних категорій робітників тощо);
-Ь норми витрат предметів праці (витрати сировини та основних матеріалів, допоміж них матеріалів для технологічних потреб, напівфабрикатів, палива, відходів і втрат і т.д.);
•+ норми та нормативи використання засобів праці (коефіцієнт використання середньо річної виробничої потужності, питома вага встановленого обладнання, норми зняття про дукції з одиниці обладнання, годинна продуктивність, норми трудомісткості ремонту одиниці обладнання в плановому періоді тощо);
-* норми і нормативи вдосконалення організації виробництва, включаючи тривалість виробничого циклу, обсяг незавершеного виробництва, норми виробничих запасів сиро-знни, матеріалів, палива;
У третьому розділі "Планування збуту і виробнича програма підприємства" пла нується наступне:
/ розробляється план збуту продукції і виробнича програма підприємства в нату ральних і вартісних показниках;
/ зміна залишків готової нереалізованої продукції;
/ баланс виробничих потужностей і їх використання.
Основним завданням даного розділу поточного плану є визначення оптимального обсягу продукції (послуг), який може бути вироблений та реалізований у плановому періоді, пошук можливостей найбільш повного задоволення попиту на дану продукцію.
У четвертому розділі "Матеріально-технічне забезпечення" розраховується по греба в сировині та матеріалах, паливі та енергії, обладнанні, необхідних для виконан ня виробничої програми.
Уп 'ятомурозділі "Персонал і оплата праці" встановлюється загальна чисельність структура персоналу, додаткова потреба в персоналі, джерела забезпечення додат кових потреб, звільнення персоналу, загальний обсяг фонду оплати праці, структура ронду оплати праці.
У шостому розділі "Планування витрат виробництва":
>• складаються планові калькуляції собівартості основних видів продукції та кош торис витрат на виробництво продукції по підприємству;
>• виявляються непродуктивні витрати та розробляються заходи щодо їх ліквідації;
>• створюється база для розрахунку цін на продукцію.
У цьому розділі необхідно встановити раціональну структуру витрат виробництва, : піввідношення між постійними та змінними витратами, застосовуючи прогнозний рівень витрат та повний облік резервів.
У сьомому розділі "Фінансовий план":
-* визначається фінансовий результат;
-> розраховується рентабельність видів випущеної продукції;
-> оцінюється вплив на собівартість, прибуток і рентабельність збільшення вит-гзт на освоєння виробництва нової продукції;
-> розробляються заходи щодо удосконалення комерційного розрахунку та гос прозрахункових взаємовідносин між підрозділами підприємства.
Фінансовий план розробляється за схемою, що відповідає положенням (стандар там) бухгалтерського обліку [П(С)БО], складається за видами діяльності: операцій--:ою, інвестиційною та фінансовою.
45
Оперативне фінансове планування містить розробку та виконання таких оперативних планів:
/ оперативного фінансового плану (балансу надходжень і видатків коштів);
</ платіжного календаря;
/ кредитного плану;
/ касового плану.
У восьмому розділі "План інновацій" планується технічний розвиток виробництва, організаційні та економічні нововведення, а також управління ними.
Зміст плану інновацій може бути різним, але він повинен передбачити наступне: освоєння нових та підвищення якості існуючих видів продукції та послуг; застосування прогресивної технології, механізації та автоматизації виробництва; удосконалення організації виробництва, праці та управління; капітальний ремонт і модернізацію діючого обладнання, введення передової техніки; економію матеріалів, палива, енергії; проведення науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт.
У дев'ятому розділі " План інвестицій і капітальне будівництво" планування про водять за наступними показниками:
>• приріст виробничих потужностей за рахунок заходів щодо технічного переоблад нання і побудови нових об'єктів;
>- приріст виробничих потужностей за рахунок реконструкції;
>• введення в дію виробничих потужностей за рахунок розширення діючих і побу дови нових об'єктів;
>- введення в дію основних виробничих і невиробничих фондів (у т. ч. об'єкти охорони природи);
>- обсяг капітальних вкладень і будівельно-монтажних робіт;
>* обсяги незавершеного будівництва;
~>- інші напрямки інвестицій.
У десятому розділі "Соціальний розвиток колективу" плануються заходи по вирі шенню таких завдань:
-» покращення умов і охорона праці, покращення здоров ' я працівників;
-» покращення соціально-культурних та житлово-побутових умов працюючих;
•4 удосконалення стилю і методів керівництва колективом.
В одинадцятому розділі "План охорони природи та раціональне використання при родних ресурсів" передбачаються наступні напрямки діяльності:
/ охорона і раціональне використання природних ресурсів;
/ охорона повітряних басейнів;
</ охорона та раціональне використання земель;
/ охорона та раціональне використання мінеральних і природних ресурсів.
Загальний порядок розробки поточного плану є таким. Спочатку кожен із розділів плану розробляється окремо як проектний варіант. Далі відбувається взаємне коригу вання розділів до повного їх узгодження і збалансування як за матеріально-фінансови ми ресурсами, так і за періодами виконання. Це дозволяє створити динамічну систе му взаємозв'язку виробничих, технічних, економічних, операційно-технічних заходів, спрямованих на досягнення поставленої мети; передбачити порядок і черговість вико нання робіт; встановити терміни і відповідальних виконавців з усього спектру різнома нітних операцій, які передбачені планом; визначити джерела і розміри фінансування, а також припустимі витрати щодо кожного заходу, етапу і виду роботи.
3. Система планів підприємства__________________________________________43
Структура планових органів як основна частина процесу управління підприєм ством може базуватись на таких організаційних формах:
1) з централізованими функціями планування;
2) із децентралізованими функціями планування.
На підприємстві з централізованими функціями планування при вищому керівництві створюється спеціальна служба планування - відділ планування та контролю, який займа ється розробкою перспективних та поточних планів та слідкує за ходом їх виконання.
При децентралізованій системі планування планова робота здійснюється на трьох рівнях. На рівні вищого керівництва підприємства існує центральна служба планування, яка займаєть ся розробкою тільки перспективних планів. У кожному виробничому відділі є свій плановий відділ, який складає поточний план відділу. На кожному підприємстві є відділ виробничого планування і контролю, який займається поточним техніко-економічним і оперативно-кален-дарним плануванням. Централізація перспективного планування та децентралізація поточного сприяє підвищенню ініціативи відділів при використанні виробничих можливостей. Основнаро-оога по плануванню виконується у виробничих підрозділах із врахуванням специфіки їх роботи.
Місце центральної служби планування в складі апарату вищого керівництва підпри ємством може бути також різним. Наприклад, в американських фірмах найбільш часто застосовуються такі варіанти розміщення центральної служби планування:
*> в складі провідних управлінь фірми поряд із такими структурними підрозділами центрального апарату управління, як управління кадрів, правове управління, управління і інансами тощо.
*3> може бути виведена із складу провідних управлінь і підпорядковуватися тільки директору фірми [9].
У вітчизняній практиці планування носить децентралізований характер і зосереджено практично у всіх функціональних відділах підприємства. Керівництво роботою з економічно го планування на підприємстві, направлене на організацію раціональної господарської діяль ності, виявлення та використання резервів виробництва виконує планово-економічний відділ ПЕВ). Саме він організовує проведення комплексного економічного аналізу діяльності гадпри--Імства, бере участь у розробці заходів щодо підвищення ефективності виробництва.
ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ І САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
У чому полягає сутність системи планування на підприємстві?
2. Які основні напрямки планування на практиці?
З На які важливі питання допомагає відповісти планування? - Основні принципи планування. В чому їх суть?
5. Що таке план підприємства? Які існують різновиди планів, їх особливості? Е. Що таке стратегічний план підприємства? Які завдання він вирішує? '. Які основні завдання поточного плану?
3. Що є змістом поточного планування, які основні розділи поточного плану? 9. У чому відмінність між стратегічним та поточним плануванням?
'3. Яка система планів діяла в умовах централізованого управління народним
господарством та які особливості планування в ринкових умовах? ". Які організаційні форми структури планових органів Ви знаєте? "2. Оперативне планування на підприємстві, які завдання воно вирішує? "3. Інвестиційні проекти, бізнес-плани. Які завдання і сфера їх застосування?
44 ________^________//. ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА І ЗБУТУ ПРОДУКЦІЇ
РОЗДІЛ II. ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА І ЗБУТУ ПРОДУКЦІЇ
П План викладу матеріалу розділу
Тема 4. Маркетингові дослідження та планування збуту продукції. Тема 5. Планування виробництва продукції. Тема 6. Оперативно-календарне планування.
/ маркетингові дослідження / показники виробничої програми
/ маркетингові стратегії / оперативно-календарне планування
/ портфель замовлень / календарне планування
/ планування збуту продукції / диспетчерське регулювання
/ планування реклами / системи оперативно-календарного
/ виробнича програма планування
/ оптимальна виробнича програма / календарно-планові розрахунки
ТЕМА4. МАРКЕТИНГОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ПЛАНУВАННЯ ЗБУТУ ПРОДУКЦІЇ
4.1 .ФОРМУВАННЯ ПЛАНУ ЗБУТУ З УРАХУВАННЯМ ДОСЛІДЖЕНЬ РИНКУ, ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ ПРОДУКЦІЇ І ДЕТЕРМІНАНТІВ ПОПИТУ
Збут підприємством свого товару - це процес реалізації промислової продукції з метою задоволення потреб і запитів споживачів та отримання прибутку (виручки).
Основне завдання плану збуту -розробка та обґрунтування реальної збутової про грами, яка охоплює найбільш суттєві аспекти ринку: ціноутворення, заходи щодо спри яння збуту, просування товарів на ринку, систему розподілу та постачання продукції та ін. Постійне дослідження ринку необхідно проводити за допомогою маркетингу.
Маркетинг - це комплекс заходів у сфері досліджень торговельно-збутової діяль ності підприємства із вивчення усіх факторів, які впливають на процес виробництва і просування товарів та послуг від виробника до споживача.
За допомогою маркетингу керівництво підприємства одержує необхідну інформа цію про те, які вироби і чому хочуть купувати споживачі, про ціни, які споживачі готові заплатити, про те, у яких регіонах попит на дані вироби найбільш високий, де збут продукції підприємства може принести найбільший прибуток. За допомогою марке тингу визначається, у які види виробництва, в яку галузь найвигідніше вкладати капі тал, де заснувати нове підприємство.
Маркетинг також дозволяє зрозуміти, яким чином виробник, підприємство, повинні організовувати процес збуту своєї продукції, як треба проводити кампанію по просуван ню на ринку нових виробів, будувати стратегію реклами тощо. Маркетинг дозволяє
4. Маркетингові дослідження та планування збуту продукції___________________45
розрахувати різні варіанти ефективності витрат на виробництво та реалізацію виробів І послуг, визначити, які види продукції продані, якому споживачу та у якому регіоні принесуть найбільшу віддачу на кожну гривню, вкладену у виробництво, транспорту вання, збереження, рекламу та збут.
Маркетинг- це комплекс заходів щодо дослідження всіх питань, пов'язаних із про цесом реалізації продукції підприємства. Сюди входить:
>• вивчення споживача;
>• дослідження мотивів його поведінки на ринку;
>• аналіз власного ринку підприємства;
»- дослідження продукту (робіт, послуг);
>• аналіз форм і каналів збуту (реалізації) продукції;
>• аналіз обсягу товарообігу підприємства;
>- вивчення конкурентів, форм і рівня конкуренції;
>- дослідження рекламної діяльності;
>• визначення найбільш ефективних способів просування товарів на ринку;
>- вивчення "ніші" ринку - області виробничої чи комерційної діяльності, у якій підприємство має найкращі можливості (порівняно з потенційними конкурентами) з реалізації своїх порівняльних переваг для збільшення товарообігу.
Служба маркетингу на підприємстві - спеціальний підрозділ, основними зав даннями якого є:
1) комплексне вивчення ринків і перспектив їх розвитку, виявлення незадоволених потреб у товарах і послугах, пристосування виробництва до вимог споживачів;
2) вивчення діяльності конкурентів, стратегії і тактики їх впливу на покупців (рек лами, цінової політики, інших методів конкурентної боротьби), формування попиту і .тимулювання збуту, планування і здійснення збутових операцій, забезпечення умов для стійкої реалізації товару; ринкова організація виробництва, науково-дослідних і про ектно-конструкторських робіт.
Керівники служби маркетингу та його співробітники повинні вміти вибирати вигідні тинки, аналізувати ринкову ситуацію, готувати рекомендації щодо випуску нових то варів і давати прогнози ринків, розробляти стратегію, тактику і програму маркетингу, виробляти основні вимоги до товару, його асортименту, визначати цінову і збутову полі-тику підприємства, і контролювати їх здійснення.
Природно, що для окремого, конкретно взятого підприємства, у відповідності зі :пецифікою його діяльності, мірою значимості кожного з елементів маркетингу за сту пенем їх значимості для успіху підприємства в конкурентній боротьбі, досягнення ви-;оких фінансових результатів постійно змінюється в часі у всіх галузях в залежності від зміни структури виробничих витрат і характеру економічного середовища, у якому діє підприємство.
Робота з організації збуту починається із вивчення ринку та проведення маркетин гових досліджень:
-і досліджуються потреби ринку;
-* інформуються потенційні клієнти про їхні потреби, а також товари та послуги, ло задовольнять ці потреби;
-* визначаються ціни на продукцію та прогнозуються власні ціни.
При виявленні потреб ринку необхідно скласти уявлення про загальний попит -і а ринку.
4Б //. ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА І ЗБУТУ ПРОДУКЦІЇ
Попит - це відношення між ціною товару і його кількістю, яку покупці хочуть та в змозі придбати.
Формування попиту - дії підприємства, метою яких є повна інформованість по тенційних покупців про товар, його особливості, технічний рівень, економічні парамет ри, ціни, додаткові послуги, які надаються при придбанні товару, про сервіс, а також про фінансову надійність самої фірми-продавця, її репутацію. Основний інструмент формування попиту - реклама. Особливо важливе формування попиту при виході під приємства на ринок, де воно раніше не виступало, і його товар невідомий покупцям, а також при виході на ринок із новим товаром, про споживчі властивості якого покупці не мають інформації.
Закон попиту стверджує, що чим нижча ціна товару (за інших рівних умов), тим більша його кількість, яку покупці хочуть та можуть придбати і навпаки.
При вивченні попиту на продукцію визначаються:
2) місткість територіального ринку, де розміщене підприємство;
3) результати ринкового тестування, яке проводиться з метою вивчення можливос тей реалізації нового товару;
4) результати аналізу даних про реалізацію продукції в минулих роках. Постійне дослідження ринку необхідно проводити маркетинговим службам
усіх підприємств. Обсяги збуту продукції широкого вжитку плануються на ос нові договорів, що укладаються між виробником і споживачами, та інших замов лень. Планування збуту продукції промислового призначення, життєвий цикл яких більш тривалий, має свої особливості через те, що менше значення має чут ливість до ринку.
План збуту такої продукції розробляється на основі державного замовлення і контракту, портфеля інших замовлень, договорів, які укладаються між виробни ками і споживачами. При плануванні збуту цієї продукції необхідно враховувати, у які роки (періоди) життєвого циклу товару буде вироблятися та реалізовуватись така продукція.
Життєвий цикл товару - це концепція, що визначає послідовність періодів існу-
вання товару, період часу, протягом якого товар продається на ринку. Жит тєздатність товару має декілька стадій: розробка, впровадження, зростання по питу, зрілість (насичення), спад. На кожній стадії товар по-різному рекла мується, продається, має різну ціну. Крім того, необхідно враховувати, у які роки (періоди) життєвого циклу буде вироблятися та реалізуватися така про дукція (рис. 4.1).
4. Маркетингові дослідження та планування збуту продукції__________________47
Етап 0 - етап розробки формування зразка нового товару, складання розрахунків витрат (на створення, виробництво і реалізацію товару) і передбачуваних прибутків від його реалізації;
Етап 1 - етап виведення на ринок або впровадження, поява товару на ринку у вигляді дослідної (пробної) партії. Обсяг продажу невеликий, прибуток на одиницю продукції невисокий. З метою залучення покупців збільшуються витрати на рекламу та сервісне обслуговування;
Етап 2 - етап росту або зростання попиту, визнання товару покупцями, швид ке збільшення попиту на нього, зростання обсягу реалізації, одержання відносно вели кого прибутку, стабілізація витрат на рекламу. На цій стадії товар приносить основну частину прибутків за весь період життєвого циклу;
Етап 3 - етап зрілості, період задоволення попиту на даний товар.
Знижуються темпи зростання попиту, стабілізуються витрати на рекламу. Для підтримки попиту на товар збільшують витрати на рекламу, підвищують якість това ру, поліпшують сервіс, знижують ціни;
Етап 4 - етап насичення - на цьому етапі вже неможливо знайти нові групи споживачів товару, у цьому разі необхідно знизити ціну на товар, щоб утримати по купців, прибуток зменшується;
Етап 5 - етап занепаду, період різкого зниження обсягу реалізації товару. Підпри ємство або посилює рекламу, змінює методи збуту, знижує ціну, або знімає товар із виробництва.
Крім того, існує також зв'язок між ціною товару і його кількістю, яку продавці хо чуть і можуть продати - це є закон пропозиції. Він стверджує, що (за інших рівних умов) чим вища ціна товару, тим більше бажання продавця зробити цей товар доступ ним (виробити його, запропонувати на продаж).
Які ж фактори (детермінанти) впливають на обсяг попиту на товар?
Найістотніша детермінанта - ціна товару. Цінова еластичність попиту — ступінь зміни обсягу збуту продукції в залежності від динаміки цін на неї. Еластичність попиту різна для різних товарів і залежить від їх новизни, особливостей виробництва і споживання, рівня конкуренції або, навпаки, монополізації ринку, включаючи доступ на ринки.
Існує ще ряд факторів, які впливають на обсяг попиту: якість товару, упаковка, реклама товару, ціна взаємозамінних товарів, доходи покупців; діяльність продавців, торгових агентів, сервісне обслуговування, канали поширення тощо.
Особливу увагу слід звернути на такий параметр як якість товару. Підвищення якості продукції - довгий процес, який потребує удосконалення технології виробниц тва, закупки нового обладнання та ін. Тому підприємство, яке виробляє продукцію вищої якості, одержує перевагу у часі, завдяки цьому розширює свою частку на ринку і збільшує обсяг збуту.
Упаковка товару зберігає його, полегшує транспортування і використання, пропо нує товар споживачеві у більш привабливому вигляді. Тому упаковка сприймається як складова частина якості товару.
Сервісне обслуговування - це додаткові послуги споживачам, наприклад, заван тажування товару, оформлення кредиту, консультації та інше. Деякі підприємства на дають особливі сервісні послуги з метою залучення більшої кількості споживачів, що впливає на збільшення збуту продукції.
48 _________________ //. ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА І ЗБУТУ ПРОДУКЦІЇ
Вибір каналів розподілу товару має важливе значення для його збуту, форми та ких каналів залежать від властивостей товарів, розміру партій, порядку реалізації, збе рігання і обслуговування.
Місцезнаходження підприємства є важливим у роздрібній торгівлі. Магазини зосереджують частіше на житлових масивах, у місцях, які зв'язують місце роботи і проживання покупців. Це дозволяє реалізувати більшу кількість товарів.
Використання товарного асортименту як параметра впливу на збут - це внесення до асортименту торгового підприємства товарів, не характерних для його спеціалізації. Це веде до збільшення кількості покупців, покупок і, як результат -до збільшення обсягу збуту.
Додаткові параметри впливу на збут також мають велике значення для збільшення обсягів збуту продукції. Діяльність продавців і торгових агентів - це робота, яка про водиться з покупцями у місцях проживання споживачів, при обслуговуванні по телефону, на замовлення тощо. Така діяльність збільшує кількість покупців і обсяг збуту товару [26].
Закінчується робота по плануванню збуту складанням портфеля замовлень. У рин ковій економіці портфель замовлень формує відділ маркетингу підприємства само стійно. Як правило, портфель замовлень складається із трьох розділів:
1) поточних замовлень, що забезпечують ритмічну роботу підприємства в даний період;
2) середньострокових замовлень на 1-2 роки;
3) перспективних замовлень, біля двох років.
Найважливішим фактором, який визначає рівень і рентабельність продажів, є від повідність асортименту і номенклатури продукції запитам споживачів. Під номен клатурою розуміють укрупнений перелік продукції, що випускається підприємством за видами, типами, гатунками, фасонами, кресленнями. Наприклад, у номенклатурі автомобільного заводу можуть виділятися наступні види продукції: автомобілі легкові і вантажні тягачі; автобуси; піднімальні крани; мотоблоки; запасні частини. У той же час асортимент кожного виду виробу представлений різними марками машин, виділе ними відповідно до їхнього призначення, потужності, вантажопідйомності й інших пара метрів продукції.
Асортимент продукції - склад і співвідношення окремих видів виробів у про дукції підприємства, галузі виробництва або в будь-якій групі товарів.
Асортимент товарів - набір різних товарів, їх видів і різновидів, об'єднаних за будь-якою ознакою. Розрізняють виробничий і торговий асортимент.
Виробничий асортимент - набір товарів, який виробляється промисловістю і сільським господарством, відображає спеціалізацію промислового і сільськогосподарсь кого виробництва, і формується в залежності від цієї ознаки.
Торговий асортимент - набір товарів, які пропонуються для продажу населенню в роздрібній торгівлі.
Асортиментна позиція - це конкретна модель, марка чи розмір продукції, що продає підприємство. Набір взаємозалежних товарів має назву асортиментної групи. Номенклатура чи товарний асортимент включає всі асортиментні групи, пропоновані підприємством до продажу.
При плануванні номенклатура чи товарний асортимент можуть характеризуватися: різноманітністю (виходячи з кількості пропонованих асортиментних груп чи номенк латурних позицій); глибиною (виходячи з кількості позицій у кожній асортиментній групі); порівняльністю (виходячи зі співвідношень між асортиментними групами з погляду спільності кінцевого споживання, каналів розподілу, груп споживачів та діапазону цін).
4. Маркетингові дослідження та планування збуту продукції___________________49
Різноманітний асортимент при плануванні дозволяє орієнтуватися на різні ви моги споживачів і стимулювати покупки в одному місці. Одночасно він вимагає вкла дення ресурсів у різні категорії продукції, що пов'язано із деякими труднощами.
Глибокий асортимент може задовольняти потреби різних купівельних сегментів гинку в одному товарі, максимізувати використання місця в торгівельних точках, пе решкоджати появі конкурентів, пропонувати діапазон цін і стимулювати підтримку ди лерів. Однак він також збільшує витрати на підтримку запасів, модифікацію і реаліза цію товарів. Крім того, у процесі планування і виготовлення продукції можуть виникну ти труднощі у диференціації між схожими асортиментними позиціями.
Порівняльність асортименту впливає на процедури планування і керування. За-вичай порівняний асортимент планувати легше, ніж непорівнянний. Він дозволяє під приємству спеціалізуватись у сфері виробництва й обслуговування споживачів, ство-^ити позитивний імідж підприємства та забезпечувати стабільні відносини в каналах оуту. Однак надмірна спеціалізація і концентрація може зробити підприємство враз-ивим перед загрозою з боку зовнішнього середовища, коливань у збуті, уповільнення гчзсту потенціалу в силу того, що опір робиться на обмежений асортимент товарів.
При плануванні номенклатуру й асортимент прийнято вимірювати кількістю най менувань типорозмірів продукції і співвідношенням питомих ваг окремих видів ви-гобів (робіт) у виробничій програмі підприємства.
Номенклатура й асортимент піддаються постійним змінам, причому асортимент : мінюється в більшій мірі, ніж номенклатура.
Кожне підприємство, як правило, поставляє на ринок кілька товарів чи послуг. Окремі товари відіграють різну роль на ринку і мають неоднакове значення з погля-~у інтересів підприємства. Тому, вибираючи стратегію підприємства, необхідно ди-: еренціювати ці продукти. У маркетинговому стратегічному плануванні така ди-; еренціація здійснюється шляхом визначення так званих стратегічних господарських диниць (полів, підрозділів).
Аналіз асортиментного портфеля припускає використання різних методів. Од-ш.и із найвідоміших методів є так звана матриця Бостонської консалтингової руни, розроблена в 60-х роках.
Матриця "зростання — частка ринку ", розроблена Бостонською консалтинговою ~р\тюю, побудована в такий спосіб. Горизонтальна вісь показує частку ринку, що займає їжен ппплVк•т — ПОК Аггпя-
"ггічна одиниця бізнесу). Ця астка ринку виміряється об-. ягом аналогічної продукції, реалізованої лідером. Асор-гиментний портфель опи-.ується шляхом влаштуван ня кожного товару в одне з -отирьох полів матриці, всі ~ о вари підприємства дифе-енціюються на чотири гру-ти: "важке дитя" ("знак питан--Ія"), "зірки", "дійні корови" та собаки" (рис. 4.2.).
Рис 4.2. Матриця "зростання - частка ринку"
50 //. ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА І ЗБУТУ ПРОДУКЦІЇ
"Знак питання" ("важкі діти") - високий темп росту, низька частка ринку. Для збільшення частки потрібні великі вкладення, що можуть перетворити продукт у зірку.
"Зірка" - високий темп росту, висока частка ринку. Продукт може давати досить грошей, щоб підтримувати своє існування, хоча можуть спостерігатися фінансові труднощі.
"Дійна корова" - низький темп росту, висока частка ринку. Продукт дає великі над ходження грошей, які можуть йти на пророблення "знаків питання" і вирощування "зірок".
"Собака"- низький темп росту, низька частка ринку. Продукт вимагає великої ува ги і зусиль з боку керівництва. У той же час він не приносить грошей і прибутку або ж дає дуже низьку фінансову віддачу.
Нанесені на матрицю кола показують положення продукту на осях "зростання -частка ринку". Діаметр кола пропорційний обсягу продажів даного продукту. Квад рати матриці відображають різні ситуації із рухом грошей.
Таким чином, використання портфельного аналізу дає змогу оцінити різні види діяль ності організації, вибрати інвестиційні стратегії для кожного із них, прийняти рішення щодо коригування виробничої структури організації. До основних переваг матриці "зро стання - частка ринку", розробленої Бостонською консалтинговою групою, належать: використання об'єктивних критеріїв привабливості та конкурентоспроможності СОБ, зменшення рівня суб'єктивізму; забезпечення поєднання видів діяльності; сприяння прийняттю обґрунтованих рішень про вибір стратегічних позицій на ринку і розподіл коштів між окремими СОБ; простота і зрозумілість. У таблиці 4.1. наведена характе ристика товарів маркетингових стратегій Бостонської консалтингової групи.
Таблиця 4.1. Характеристики товарів і маркетингових стратегій згідно з матрицею Бостонської консалтингової групи
Матриця Бостонської консалтингової групи ґрунтується на двох критеріях, що не завжди забезпечує задовільний результат. Більш детальний варіант матриці Бостонської консалтингової групи був запропонований компанією "Сепегаї Еіесігіс " у співпраці з консультативною компанією "МсКіпсеу", яку називають матриця "привабливість-конкурентоспроможність" (рис. 4.3). *
-?. Маркетингові дослідження та планування збуту продукції 51
Рис 4.3. Матриця портфельного аналізу 'МсКіпсеу ' - "Сепегаї Еіесігіс (Матриця "привабливість — конкурентоспроможність")
Особливістю матриці є те, що її можна застосовувати в усіх фазах життєвого циклу товару за різних умов конкуренції. У матриці виділяють такі типові положення, які ь лповідають певним категоріям СОБ у матриці "зростання - частка ринку ":
/ Зона А (низька привабливість - слабка конкурентоспроможність) - це найне-5 ягідніша зона. Стратегічна орієнтація - продовження діяльності без інвестицій, як це ; тастиво для категорії "собак".
/ Зона В (висока привабливість ринку - слабка конкурентоспроможність) за основ ними ознаками відповідає "знакам питання". Стратегія - інвестування або вихід з ринку.
/ Зона С (висока привабливість - сильна конкурентоспроможність) - найвигід-гі:ше положення, аналогічне "зіркам".
/ Зона В (низька привабливість - сильна конкурентоспроможність) відповідає лйним коровам". Пріоритетна стратегія - низька активність, захист своєї позиції без Ісааткових витрат.
Проміжні зони матриці займають менш чіткі позиції, їх важче інтерпретувати тому, ао середня оцінка може означати поєднання високої оцінки для одного критерію з -Інзькою оцінкою для іншого або ж середні оцінки для двох критеріїв.
Загалом дана матриця є довершенішою, оскільки в ній розглядається істотно більше
-лнників, внаслідок чого вона не призводить до спрощених висновків, як Бостонська
(атриця. Вона гнучкіша, оскільки показники вибираються, виходячи з конкретної си-
-> ації. Однак, на відміну від матриці БКГ, в ній відсутній логічний зв'язок між показ-
- иками конкурентоспроможності і грошовими потоками. Оскільки даний метод не ви водить із будь-якої окремої гіпотези, то його застосування ширше. Разом із тим, деякі дослідники зазначають, що на противагу матриці БКГ, результати, які отримуються,
асновані на суб'єктивних оцінках. Для підвищення об'єктивності оцінок рекомендується алучати групу незалежних експертів [20].
Основні загальні недоліки методів портфельного аналізу, які властиві і матриці МсКіпсеу " (^привабливість - конкурентоспроможність):
«> труднощі обліку ринкових відносин (кордонів і масштабу ринку); дуже велика
• Ількість критеріїв; при зростанні чинників більш складною проблемою стає їх ви орювання.
*
-
52 //. ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА І ЗБУТУ ПРОДУКЦІЇ
Окрім того, існують й інші моделі портфельного аналізу, такі як:
*І» матриця "галузева привабливість - конкурентоспроможність" (направленої по літики);
«і» матриця АОЬ (АВЬ - назва фірми "АгІЇшг О. Ьіпіе"), в основі портфельного аналізу лежить концепція життєвого циклу галузі;
«І* матриця Ансоффа (призначена для опису можливих стратегій підприємства в умовах зростаючого ринку);
«І» тривимірна схема Д. Абеля (визначення галузі бізнесу в трьох вимірюваннях: 1) групи покупців, що обслуговуються (хто?); 2) потреби покупців (що?); 3) технологія, що використовується при розробці і виробництві продукту, проекту (як?);
<» проект РІМ8 (Ргоїїі Ітрасі оГ Магкеї 8ігаІе§у - вплив ринкової стратегії на прибуток) як інструмент стратегічного аналізу тощо.
4.2. ПЛАНУВАННЯ РЕКЛАМИ
У здійсненні розробки плану збуту вирішальне значення має його стимулювання, яке може привабити покупців і підтримувати привабливість до товару чи фірми високою споживчою цінністю і репутацією для споживачів товарів та послуг. У цьому особливу роль відіграє комунікаційна політика підприємства і, зокрема, планування реклами.
Комунікаційна політика - це комплекс заходів щодо забезпечення інформова-ності споживачів та посередників, інших контактних аудиторій про фірми або її товари з метою просування товарів. До комунікаційної політики належить реклама, засоби стимулювання збуту, персональний продаж, робота із засобами масової інформації, організація участі в ярмарках та виставках, фірмовий стиль, упаковка тощо.
Цілями комунікаційної політики можуть бути:
>- збільшення обсягів продажу;
>- зменшення товарних запасів;
>• виведення на ринки нового товару;
>- створення певного іміджу фірми або його удосконалення та ін.
Основними інструментами комунікаційної політики є:
-* реклама;
-> стимулювання збуту;
-» персональний продаж;
-» пропаганда.
Реклама (фр. гесіате, від лат. гесіате - вигукую, кричу) - має декілька значень
1) повідомлення про конкретний товар, послугу;
2) вид комунікативного зв'язку між виробником і споживачем;
3) комерційна (що обслуговує сферу ринкового обміну) пропаганда споживчих вла стивостей товару (послуг) з метою стимулювання його продажу, яка містить вибірко ву інформацію про товар і яка формує певне уявлення покупця про товар.
З економічної точки зору реклама - це оплачена форма не персональної презен тації та просування товарів і послуг із чітко визначеним джерелом фінансування. Для реалізації маркетингових цілей застосовують такі види реклами: Інформаційна реклама застосовується переважно з метою створення попиту на етапі виведення нового товару на ринок (інформація про товари, форму, образ підприємства).
4. Маркетингові дослідження та планування збуту продукції___________________53
Переконуюча реклама застосовується на етапі збільшення випуску продукції з ме тою переконання споживачів у перевазі певної марки товару. Часто набуває форми порів няльної реклами (переконує у необхідності здійснення покупки, викладає переваги товару).
Нагадувальна реклама використовується на етапі зрілості для того, щоб змусити ;поживача згадати про товар (нагадує про товар, місце його продажу).
Підкріплююча реклама після купівлі запевняє покупців товару у правильності вибору.
Престижна реклама створює певний імідж підприємства.
Засобами поширення реклами підприємства є:
/ друкована реклама (газети, журнали, книги, довідники, листівки, плакати, ката-:оги, проспекти, візитні картки і т. і.);
/ зовнішня реклама (великогабаритні плакати (Ві§Ьоапі), електрифіковані і світлові ~анно з нерухомими, анімаційними чи запрограмованими написами (Ьі§ЬІЬох), просто-гові конструкції тощо);
/ реклама на транспорті (усередині і зовні транспортних засобів, на зупинках, алізничних і автовокзалах, аеро- і морських портах);
/ екранна реклама (кіно- і телереклама, слайди, радіореклама);
У таблиці 4.2. наведено перелік рекламних засобів і визначено, за допомогою якого них слід рекламувати той чи інший товар. Таблиця 4.2. Пріоритетні напрями використання основних засобів реклами
54 //. ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА І ЗБУТУ ПРОДУКЦІЇ
^^===^=====^============^^ І
Планування рекламної кампанії передбачає наступні послідовні етапи: >- визначення цілей та об' єктів рекламної кампанії; >» визначення цільової аудиторії реклами; >- вибір засобів реклами; >- підготовка рекламного звернення; >• розробка графіків виходу реклами; >- складання бюджету просування товару; >• попередня оцінка ефективності реклами.
Складання кошторису на рекламні витрати пов'язане з вибором методу їх визна чення. Найбільш поширеними є п'ять методів:
1. Метод визначення бюджету просування з орієнтацією на збут. Бюджет І визначається як відсоток від обсягу збуту минулого року або середнього показника за минулі роки, або очікуваного збуту у плановому періоді. Вважається, що 80% під приємств використовують збут як орієнтир для визначення бюджету просування. При чини цього полягають у конкретній базі розрахунку, простоті орієнтирів, адже метод покладається на результати діяльності підприємства у минулому і прогнози збуту у майбутньому, що випливають із виявлених тенденцій. Водночас до суттєвих недоліків методу можна віднести:
•4 перебільшення ролі інтуїції;
-> бюджет просування майже не пов'язаний з іншими цілями; -> важко передбачити результат рекламної кампанії або заходи із стимулювання збуту, успіх або, навпаки, невдачу.
2. Метод з орієнтацією на загальний бюджет маркетингу. Для визначення витрат на маркетинг користуються формулою розрахунку прибутку:
П = М-Р-&-(Втк+ЗВ)+ПВ + (Вр+В3)], де Я-прибуток;
N'— обсяг продажу, шт.;
Р—прейскурантна ціна, грн.;
ВтІ. - транспортні, комісійні та інші витрати на продаж одиниці товару, грн.;
3В - змінні витрати на виробництво одиниці товару, що залежать від обсягів вироб ництва і не пов'язані з маркетингом, грн.;
ПВ - постійні витрати, що не залежать від обсягів виробництв і не пов'язані з мар кетингом, грн.;
В - витрати на рекламу, грн.;
Вз - витрати на стимулювання збуту, грн.
Отже, витрати на просування визначають за формулою:
Вр + В3 = N • Р - П - [# • (Втк + ЗВ)+ ПВ].
Суттєвим недоліком такого підходу є залишковий принцип формування бюджету. Це може призвести до того, що реклама, через брак або обмеженість коштів, не вико нує свого призначення.
3. Метод паритету з конкурентами. Назва методу визначає його сутність: бюд жет збільшується або зменшується адекватно діям конкурентів. Але, по-перше, відсут- і ня вичерпна інформація щодо витрат конкурентів, а по-друге, не існує двох однакових підприємств. Вони різняться за популярністю, лояльністю покупців до торгової марки, певними характеристиками товару. Водночас, метод виходить із припущення, що імідж підприємств-конкурентів, а також продукти, які вони виготовляють, схожі між собою.
-. Маркетингові дослідження та планування збуту продукції___________________55
4. Метод визначення бюджету із розрахунку на одиницю продукції. Якщо .труктура асортименту продукції підприємства є стабільною, а також стабільними є локазники збуту, буде доречним використання цього методу.
5. Метод визначення бюджету за цілями і завданнями рекламної кампанії.
Цей метод є одним із найкращих. Адже чітко визначені цілі підкріплюються певними коштами, легко піддаються контролю.
-» Наприклад, щомісячні витрати на рекламу підприємства-виробника можуть :кладатися з таких статей (табл. 4.3):
Таблиця 4.3. Склад витрат на рекламу
Визначений тим чи іншим способом рекламний бюджет розподіляється за видами •?обіт залежно від їхнього обсягу, який у свою чергу залежить від засобів реклами, діючих кількісних нормативів за одну хвилину мовлення, якщо це радіо або телебачен ня, за одну сторінку аркуша - для друкованої реклами і вартості одиниці використання : зсобу інформації.
У плані рекламної діяльності підприємства вказуються основні види реклами, кон кретні рекламні засоби, які будуть застосовуватись у плановому періоді, їх накладання _бо кількість необхідного часу мовлення, кількість охоплених споживачів, вартість ^екламних послуг, терміни подачі рекламних матеріалів.
Ефективність реклами оцінюється з погляду на комунікаційну та збутову діяльність. Лерший показник - це витрати на рекламу в розрахунку на одного покупця, а другий -витрати на рекламу в розрахунку на одиницю обсягу збуту продукції. У процесі ана лізу рекламної діяльності за звітний період визначаються фактичні відхилення від пла нових показників. Зменшення відносних витрат свідчить про ефективну рекламну діяльність підприємства.
Але в будь-якому випадку цінність реклами визначається кінцевими показниками господарської діяльності підприємства, насамперед, приростом збуту продукції, товаро обігу, одержанням прибутку, хоча є і такі види реклами, що розраховані на довгострокове замовлення і спрямовані тільки на підтримку марки, престижу фірми перед споживача ми. Дослідження реклами вказує керівництву підприємства також на необхідність по-силення рекламної кампанії, пошук нових засобів впливу на споживача, підвищення його інтересу до продукції підприємства, і як наслідок - на збільшення її збуту.
Для того, щоб рекламна кампанія підприємства була ефективною в умовах ринку, при плануванні необхідно дотримуватися наступних рекомендацій, які підтверджені досвідом багатьох прибуткових фірм США і країн Західної Європи:
1. Чітко усвідомлювати відношення того, для кого призначена продукція підприємства на ринку, кому повинна бути адресована реклама. Всі акценти в рекламній кампанії повинні бути розставлені таким чином, щоб максимально проде монструвати споживачу, які саме вигоди він зможе одержати від її використання, про-люструвати її неповторні й унікальні риси, поліпшені характеристики і т.п.
56 ________________________//. ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА І ЗБУТУ ПРОДУКЦІЇ
2. Робити усе можливе, щоб товарний знак, марка підприємства були помітні на ринку, щоб їх не могли переплутати. З цього починається підвищен ня престижу марки. Інакше буде важко розраховувати на постійне залучення уваги споживачів до виробів, які б засоби реклами на ринку не використовували. Потрібно також знайти будь-який яскравий, що запам'ятовується символ чи товарний знак, марку для підприємства.
3. Реклама продукції не повинна бути занадто настирливою;
4. У рекламі, як ні в якій іншій сфері бізнесу, потрібні нововведення, винахід ливість. Необхідно прагнути дати початок новим тенденціям. Ризик тут, звичайно, більший, ніж при використанні традиційних підходів, проте і віддача вища.
5. Спиратися в рекламі потрібно не на емоції, а на факти. Один із підходів може бути такий. Потрібно зрозуміти, з якими проблемами стикаються споживачі, і продемонструвати їм за допомогою реклами, як вони зможуть їх задовольнити, якщо придбають продукцію Вашого підприємства. Доцільно заручитися в рекламній кам панії офіційно зареєстрованою думкою експертів про виріб (фахівців із професійних асоціацій, визнаних авторитетів у тій чи іншій сфері, представників спілок по захисту прав споживачів) і послатися на неї в рекламі.
6. Формулювати помітні заголовки і підзаголовки в рекламних проспектах продукції. Використовувати в рекламі просту мову, загальнодоступні терміни і ви словлювання. Дослідження рекламних оголошень, проведені в універмагах США, показали, що споживачі найкраще запам'ятовують рекламні заголовки і звертання, що складаються не більш як з 8-10 слів. На довші повідомлення споживачі зверта ють увагу рідше. Але зовсім інакша справа з рекламними проспектами. Дослідження показують, що в рекламі товарів виробничого призначення проспекти, що містять більш як 350 слів, значно ефективніші. У той же час варто уникати великих рекламних по відомлень на телебаченні.
7. Використовувати в рекламі ілюстрації і наглядні приклади. Використо вувати у рекламі фотографії завжди краще, ніж рисунки. Вони привертають більше уваги, створюють в очах споживачів привабливий образ товару, люди їм більше до віряють.
8. Використовувати купони й інші форми преміювання споживачів у рек ламних проспектах і каталогах. Купони повинні бути оздоблені малюнком, який пояснює покупцям їхнє призначення й умови використання. На купонах обов'язково повинен стояти торговий знак чи марка, символ підприємства.
9. Створювати навколо підприємства і виробів атмосферу широкої глас ності. Інформація про підприємство повинна бути доступною споживачам.
10. Не «знімати» рекламу не переконавшись в тому, що вона цілком вичерпала свій потенціал. При цьому потрібно пам'ятати, що повторні звернення завжди дають більший результат, ніж разові.
/-
4.3. ПЛАНУВАННЯ ЗБУТУ ПРОДУКЦІЇ
План збуту продукції- це обсяг продукції і послуг, який визначається попитом у процесі дослідження ринку й буде реалізований у плановому році.
У будь-якому плані збуту, як правило, вказується кількість продукції кожного виду, а також робіт і послуг, які будуть реалізовані в запланованому періоді.
4. Маркетингові дослідження та планування збуту продукції___________________57
При рівномірних поставках обсяг продажу на плановий період можна визначити як добуток середньодобового випуску продукції на період часу за наступною формулою:
При нерівномірному чи нестабільному виробництві, наприклад, при сезонних коли ваннях виробництва, план збуту, як правило, складається на кожний місяць. В річний план збуту продукції підприємства включають: обсяг реалізації продукції на внутріш ньому ринку, вартість реалізованих напівфабрикатів і комплектуючих виробів власно го виробництва, величина експортних поставок товарів, нормативи запасів готової про дукції, обсяги наданих робіт і послуг виробничого характеру у ринкових цінах.
План обсягу продажів може мати наступну структуру:
Розділ 1. Дослідження кон'юнктури ринку.
/ аналіз продажу за попередній період;
/ сегментація ринку;
У вибір цільового ринку;
</ прогноз розвитку ринку.
Розділ 2. Планування асортименту.
/ формування структури асортименту;
/ планування освоєння нових виробів.
Розділ 3. Оцінка конкурентноздатності.
Розділ 4. Планування ціни.
Розділ 5. Прогнозування великими групами та за індивідуальними замовленнями.
У процесі аналізу продажу розраховуються і аналізуються наступні показники:
1) абсолютний приріст обсягу продажів у натуральному і вартісному вигляді;
2) зміна номенклатури (асортименту) продукції;
3) індивідуальний індекс фізичного обсягу реалізованої продукції, як відношення кількості даного виду продукції, реалізованої у звітному році до кількості продукції, реалізованої у базовому періоді;
4) коефіцієнт відповідності асортименту продукції структурі потреб у ній;
5) загальний вартісний індекс продажу;
6) залишок нереалізованої продукції;
7) відмова покупців від раніше укладених договорів;
8) повернення продукції споживачами в зв'язку з низькою якістю;
9) рентабельність продажу;
10) рентабельність обороту, як питома вага прибутку підприємства від реалізації продукції, на товарному ринку по відпускних цінах підприємства.
При плануванні ціни на продукцію в процесі обґрунтування обсягу продажу мо жуть застосовуватись наступні альтернативні методи ціноутворення:
-> на основі витрат;
-> з орієнтацією на рівень конкуренції;
-» параметричні (ті, що залежать від характеристики товару та його якості).
План збуту продукції визначається виходячи з обсягу товарної продукції з ураху ванням зміни нереалізованих залишків на початок і кінець розрахункового періоду.
58 //. ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА І ЗБУТУ ПРОДУКЦІЇ
До залишку нереалізованої продукції належать:
>- запаси готової продукції на складі постачальника;
>- товари, відвантажені споживачам, але не оплачені ним.
Залишок готової продукції на складі на початок планового періоду визначається за даними на кінець звітного року (перепланованого), на кінець планового - за нормати вом власних обігових коштів на плановий період. Але оскільки у складі обігових коштів продукція рахується за плановою виробничою собівартістю, то для включення в роз рахунок залишків, її необхідно перевести у вартість за гуртовими цінами за допомогою коефіцієнта, який визначається відношенням товарної продукції у планових цінах до її виробничої собівартості. Якщо ж норматив готової продукції на складі встановлюєть ся у днях, то відношення добового випуску у вартісному вигляді на норматив продукції | на складі у днях.
Залишки відвантаженої, але не сплаченої на початок планового періоду продукції визначаються за даними на кінець звітного періоду, на кінець планового періоду - роз раховуються на основі встановленого за фактичними даними минулих періодів співвідно шення між залишками відвантаженої продукції, але не сплаченої, і залишками готової продукції на складі.
Після розрахунку всіх показників, з яких складається обсяг збуту, визначається план реалізації (збуту) продукції підприємства за такою формулою:
План обсягу збуту продукції визначається у діючих цінах на час складання плану. Фактичний обсяг реалізованої продукції визначається:
»І* за фактично діючими цінами протягом звітного періоду, це необхідно для роз рахунку валового прибутку від реалізації продукції;
»*» за плановими цінами - для оцінки виконання плану збуту продукції.
Умовно етапи розробки плану збуту можна відобразити алгоритмом розробки пла ну (рис. 4.4).
На першому етапі на основі планових показників виробництва визначаються обся ги потреб у ресурсах та їх основні постачальники. При недостатності тих чи інших ресурсів необхідно узгодити план виробництва і збуту продукції з урахуванням фінан сово-економічних і матеріально-технічних пріоритетів.
Другий етап розробки плану збуту передбачає розробку програми руху потоків ви робів по всьому розподільчому ланцюгу: від виробничих підрозділів підприємства до торгових центрів кінцевого продажу, чи навіть до окремих споживачів продукції. Ця стадія пов'язана з плануванням потреби у складських приміщеннях і транспортних засобах. При дефіциті останніх, за необхідністю переглядаються вже намічені програ ми товарообігу.
На заключному етапі розробки плану збуту складається програма масових пере міщень товарів, оптимізується схема розміщення складських приміщень і транспорт них потоків, складаються календарні плани-графіки підготовки товарів для відванта ження і поставок.
Рис. 4.4. Алгоритм планування збуту продукції
Важливою характеристикою ефективності розроблених планів збуту можуть бути витрати на збут, які коливаються у зарубіжних підприємствах, залежно від виду продук ції і умов поставок, у межах від 2 до 20% загального обсягу продажу товарів.
На вітчизняних підприємствах витрати, пов'язані зі збутом продукції, плануються і визначаються фактично за звітний період у статті "витрати на збут". Вони розрахову ються на плановий період і включаються у кошторис витрат.
Витрати на збут до конкретної продукції належать по-різному, залежно від того, які це витрати: прямі чи непрямі. Прямі витрати можна віднести безпосередньо до окре мих виробів (витрати на тару, рекламу, транспортування у зазначений район ринку).
6О //. ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА І ЗБУТУ ПРОДУКЦІЇ
Непрямі витрати (комісійні виплати організаціям збуту, дослідження ринку та виявлен ня потреби у продукції, проведення ярмарків, презентація товару та інші маркетингові витрати) при калькулюванні собівартості окремих виробів розподіляються між виро бами пропорційно виробничої собівартості.
Значну частину у непрямих витратах на збут займають комісійні виплати організа ціям збуту, їх розмір залежить від каналів збуту продукції.
Із метою зниження цін на товари підприємства скорочують канали збуту, реалізу ють свою продукцію у фірмових магазинах підприємства або застосовують методи прямого продажу - безпосередньо кінцевому споживачу.
Політика стимулювання збуту проводиться стосовно тих товарів, на які можна підви щити попит, є надія збільшити обсяг збуту і прибуток підприємства.
^| ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ
£ І САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
1. Яку роль відіграє планування збуту продукції у системі планування діяль ності підприємства?
2. Що таке план збуту продукції? Охарактеризуйте етапи розробки плану збуту.
3. Що таке маркетингові дослідження ринку? В чому їхня суть?
4. Охарактеризуйте життєвий цикл товару і залежність обсягу його збуту від етапів циклу.
5. Які чинники впливають на збут продукції?
6. Що таке комунікаційна політика, її цілі та інструменти?
7. Яке значення реклами у збільшенні збуту продукції, які види реклами Ви знаєте?
8. Як планується рекламна діяльність підприємства?
9. Які найбільш поширені методи складання кошторису на рекламні витрати?
10. Які показники характеризують план збуту продукції? Яка методика їхньо го розрахунку?
11. Як плануються витрати, пов'язані зі збутом продукції?
І
Іланування виробництва продукції______ 61
ТЕМА 5. ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ
5.1. ВИРОБНИЧА ПРОГРАМА ПІДПРИЄМСТВА, ЇЇ ЗМІСТ, КАЛЕНДАРНИЙ РОЗПОДІЛ ТА ОПТИМІЗАЦІЯ
Важливим розділом поточного плану підприємства е виробнича програма або план зобництва та реалізації продукції. Виробнича програма визначає необхідний обсяг виробництва продукції у планово-
• періоді, який відповідає номенклатурою, асортиментом і якістю вимогам плану годажу. Вона обумовлює завдання по введенню в дію нових виробничих потужнос-гй. потребу в матеріально-сировинних ресурсах, чисельності персоналу, транспорті : що. Цей розділ плану тісно пов'язаний із планом праці і заробітної плати, планом по
•гтратах виробництва, прибутку і рентабельності, фінансовим планом.
Виробнича програма підприємств визначає склад, кількість і обсяг продукції, яка
: винна бути виготовлена у плановий період і поставлена споживачам. Відображаючи
ловне завдання господарської діяльності, вона є головним розділом планів підприєм-
•~ва. Всі інші розділи планів розробляються у відповідності з виробничою програмою
; лрямовані на забезпечення її виконання.
Основним завданням виробничої програми є максимальне задоволення потреб спо-
- лвачів у високоякісній продукції, яка випускається підприємствами при найкращому •користанні їхніх ресурсів та отриманні максимального прибутку. З метою вирішення
- ього завдання в процесі розробки виробничої програми на всіх рівнях потрібно дотри-
матися наступних вимог: 1) правильне визначення потреби в продукції, що випускається,
бгрунтування обсягу її виробництва попитом споживачів; 2) повне ув'язування нату-
іДьних і вартісних показників обсягів виробництва і реалізації продукції; 3) обґрунтуван-
• плану виробництва продукції ресурсами, і в першу чергу, виробничою потужністю. Виробнича програма складається із 2-х розділів: плану виробництва продукції
натуральному (умовно-натуральному) вигляді та плану виробництва у вар тісному вигляді.
В основу розробки виробничої програми повинна бути покладена реальна потреба в : нкретній продукції. На рівні промислового підприємства конкретизація потреби в 'родукції забезпечується за допомогою попиту споживачів і господарських договорів І розгорнутою номенклатурою виробів.
Для того, щоб вірно сформувати виробничу програму підприємства, у його бізнес-
л ані повинна бути представлена така важлива інформація, як характеристика пропо-
гваної продукції, оцінка можливих ринків збуту та конкурентів, стратегія маркетингу.
При плануванні виробничої програми необхідно використовувати наступні матеріали:
1) перспективний план виробництва продукції і послуг;
2) прогноз потреби у продукції підприємства, який складається на підставі досліджень ••(ін ринкових елементів у часі, тобто попиту, пропозиції, цін, кількості конкурентів тощо;
3) державний контракт та державне замовлення на продукцію підприємства - якщо їке існує;
4) результати вивчення поточного попиту на продукцію;
5) договори на виробництво та постачання продукції, які укладаються в результаті
- Ільного продажу виробів на гуртових ярмарках;
62 //. ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА І ЗБУТУ ПРОДУКЦІЇ
Є) заходи щодо спеціалізації і кооперування виробництва;
7) заходи щодо збільшення виробничих потужностей підприємства;
8) дані про залишки нереалізованої продукції у попередньому періоді. Послідовність раціональної розробки виробничої програми зображена на рис 5.1.
Рис. 5.1. Схема планування виробничої програми
Підставою для визначення обсягу поставок конкретної продукції є портфель за мовлень і господарські договори.
Обсяг випуску по окремих виробах обґрунтовується виробничою потужністю. У процесі такого обґрунтування на підприємствах з'являються внутрішньовиробничі дис пропорції у завантаженні устаткування, розробляються шляхи їхнього усунення, а та кож заходи щодо розширення спеціалізації і кооперування виробництва.
Виходячи з натуральних обсягів постачань і виробництва, розраховується загаль ний обсяг продукції у вартісному вигляді: обсяг товарної продукції, валової продукції, реалізованої, чистої, умовно-чистої продукції.
Розробка завдань із випуску виробів у натуральному вигляді є найважливішою ча стиною роботи при складанні виробничої програми. Важливість її визначається тим, що споживачам потрібна продукція визначених видів, здатних задовольнити наявні потреби. На основі виявлення цих потреб формується програма виготовлення конк ретних виробів.
Планування виробничої програми в натуральному вигляді передбачає: визначення номенклатури й асортименту продукції, яка випускається; розрахунок потреби в про дукції, обсягу виробництва по календарних періодах року (у головному плані) і обґрун тування планованих обсягів виготовлення продукції виробничою потужністю, матері альними і трудовими ресурсами.
В основу планування виробничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка містить натуральні та вартісні показники.
Натуральними показниками виробничої програми є обсяг продукції в натураль них одиницях за номенклатурою і асортиментом.
5. Планування виробництва продукції 63
Номенклатура - це перелік назв окремих видів продукції, а асортимент - це різновид виробів у межах даної номенклатури. Натуральні показники представлені у фізичних одиницях виміру (штуки, тонни, метри).
Номенклатура виробів підприємства може бути централізованою та децентралізо ваною.
Централізована номенклатура формується шляхом укладання державних кон трактів і державних замовлень.
Децентралізована номенклатура формується підприємством самостійно на ос нові вивчення ринкового попиту на свою продукцію та встановлення прямих контактів із споживачами шляхом укладання договорів поставок.
Значення натуральних показників виробничої програми в умовах ринку зростає, оскільки саме вони дають можливість оцінити ступінь задоволення потреб споживачів у певних товарах із врахуванням якісної характеристики товарів.
Одним із найважливіших етапів розробки виробничої програми є визначення потре би в ресурсах.
Основним методом визначення цієї потреби є метод прямого розрахунку відпо відно до питомих норм її витрат. Так, потреба підприємств у предметах праці розрахо вується шляхом множення питомих норм витрат сировини і матеріалів на планові об сяги виробництва. Потреба в знаряддях праці (машини, устаткування) визначається, виходячи із передбачених обсягів робіт, виконуваних з їхньою допомогою, і прогресив них норм продуктивності.
Поряд із цим враховується потреба на капітальне будівництво, створення резервів і т.п.
Потреба в продукції погоджується з можливостями її виробництва. При цьому ме тоди такого ув'язування мають свої особливості залежно від рівня планування. Голов ним засобом ув'язування потреби і ресурсів є розробка матеріальних балансів.
На підставі плану випуску продукції підприємством розробляються річні, квартальні і місячні виробничі програми цехів. Виробнича програма цеху містить завдання по номенклатурі і загальному обсязі продукції. У завданні по номенклатурі вказується кількість найменувань виготовлених окремих видів продукції у натуральному вигляді. Планово-облікові одиниці (номенклатурні позиції), у яких встановлюється завдання цехам за номенклатурою, мають різний ступінь деталізації для різних цехів і типів виробництва. Для випускаючих (складальних) цехів програма складається за наймену ванням та кількістю готових виробів відповідно до плану виробництва підприємства. В одиночному і серійному виробництві для заготівельних та обробних цехів номенкла турне завдання встановлюється, зазвичай, в комплектах деталей на сторону, виробах, вузлах. В умовах масового виробництва цим цехам планується випуск заготовок і деталей за окремими найменуваннями.
Виробнича програма кожного цеху обґрунтовується виробничою потужністю окре мих груп обладнання, зіставленням їх сумарного корисного фонду роботи та заванта ження в машино-годинах. Такі розрахунки дозволяють виявити "вузькі місця" в цеху і вжити заходів щодо усунення диспропорцій у завантаженні обладнання.
На основі виробничих програм основних цехів складаються плани виробництва для допоміжних, обслуговуючих підрозділів підприємства: ремонтних, інструментальних, енергетичних цехів, транспортного господарства. Виробничі програми допоміжних цехів розробляються відповідно до встановленої потреби в їхній продукції та послугах.
64 //. ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА І ЗБУТУ ПРОДУКЦІЇ
Виходячи з планів цехів, розробляються виробничі завдання для ділянок. Заключ ним етапом планування виробництва є доведення завдань із виконання окремих ви робничих процесів та виготовлення продукції безпосередньо до бригад і робочих місць.
Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно, виключаю чи державний контракт та державне замовлення.
Державний контракт і державне замовлення формується на основі пропозицій міністерств і відомств - державних замовників. Фінансування державного контракту проводиться за рахунок коштів Державного бюджету, а державного замовлення - за рахунок власних коштів підприємства та організацій і наявних кредитних ресурсів. Відпо відальність замовників (споживачів) та виконавців за виконання державного контрак ту і державного замовлення визначається укладеними договорами (контрактами) та законодавством України.
Система державного замовлення розповсюджена у всіх країнах з розвинутою рин ковою економікою та не суперечить її принципам. Більше того, державне замовлен ня є престижним для підприємства і отримується, як правило, на конкурсній основі шляхом проведення тендерів. Державне замовлення надається тим підприємствам, які забезпечують більш ефективне його виконання.
Виконавці державного контракту та державного замовлення забезпечують себе матеріально-технічними ресурсами самостійно, шляхом укладання прямих договорів із підприємствами-постачальниками та посередницькими організаціями.
Виробнича програма є важливим розділом, на основі якого проводиться плануван ня потреби матеріально-технічних, трудових, енергетичних ресурсів, розраховується собівартість, прибуток та інші фінансові показники.
У поточному плануванні виробнича програма складається, як правило, на рік. В умовах динамічності внутрішнього та зовнішнього середовища розробляти виробничу програму на довший період не доцільно. Тому процес підготовки до виконання річної виробничої програми починається з її розподілу по кварталах і місяцях. Оскільки ритмічність виробництва має виключно велике значення для підвищення його ефектив ності, покращення якості продукції і всієї роботи, необхідно більш детально розподіляти річний обсяг виробництва та реалізації продукції по кварталах і місяцях.
Розподіл річних завдань по кварталах (місяцях) необхідно здійснювати з врахуван ням наступних факторів:
/ встановлених договорами строків поставки продукції споживачам;
/ збільшення випуску продукції за рахунок приросту і покращення використання виробничих потужностей, а також за рахунок заходів, передбачених планом інновацій;
/ терміна введення в дію нових потужностей та обладнання;
/ забезпечення рівномірного завантаження всіх виробничих підрозділів;
/ підвищення серійності (масовості) виробництва;
/ кількості робочих днів у кожному кварталі;
/ можливого вибуття основних виробничих засобів, а також зупинення окремих агрегатів, ділянок та цехів для ремонту обладнання;
•^ зняття з виробництва застарілих видів продукції, які не відповідають своїми техніко-економічними показниками сучасному рівню розвитку науки і техніки, і таких, що не користуються попитом, та їх заміна на нові;
/ сезонності і змінності роботи (надходження сировини);
/ сезонності збуту продукції.
5. Планування виробництва продукції Б5
У масовому і багатосерійному виробництві, коли споживання продукції не несе се зонного характеру (наприклад, виробництво хлібобулочних виробів, будівельних мате ріалів), розподіл виробничої програми по планових періодах проводиться пропорційно кількості робочих днів. В інших випадках розподіл завдань проводиться з врахуван ням термінів постачання продукції споживачам.
Виробнича програма повинна формуватися з урахуванням ресурсів підприємства й одержання найкращих результатів, тобто бути оптимальною.
Оптимальна виробнича програма - це програма, яка відповідає структурі ресурсів підприємства та забезпечує найкращі результати його діяльності за прийнятим критерієм.
Оптимізація виробничої програми проводиться з метою:
1) планування оптимальної структури номенклатури продукції;
2) визначення максимально можливого обсягу виробництва продукції та економіч ної межі нарощування виробництва.
Перша проблема може бути вирішена за допомогою економіко-математичних методів:
>- симплекс-методу лінійного програмування, при якому вибирається критерій оп-тимізації та його математична форма - цільова функція, якою можуть бути: макси мальний прибуток, максимальний обсяг виробництва, рівномірне завантаження устат кування, та приймаються наступні обмеження: повне завантаження кожної групи ус таткування, трудомісткість програми, витрати матеріальних ресурсів;
>- метод "гілок і обмежень" відсіювання неефективних розробок плану;
>• більш простий та доступний метод оптимального формування виробничої про грами за допомогою інтегральних показників, при якому формування плану продов жується до виконання встановленого критерію оптимальності.
Як зазначає О. Орлов, ще в 1939 р. лауреат Нобелівської премії академік Л. Канто-рович запропонував вирішення проблеми вибору оптимального плану з метою макси-мізації прибутку:
У модель вводяться обмеження щодо ресурсів, фонду часу роботи устаткування, за обсягами виробництва конкретних виробів. Із погляду математичної постановки завдання вона не викликає сумнівів. Однак, як вважає автор, некоректним є використання в моделі показника прибутку від реалізації і-ї продукції, і пропонує для моделі оптимізації асортименту використання маржинального прибутку. Цей метод викладений у під ручнику О. Орлова "Планування діяльності промислового підприємства" (С. 38-39).
5.2. ПЛАНУВАННЯ ОБСЯГІВ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ У ВАРТІСНОМУ ВИРАЗІ
Обсяг виробництва продукції у натуральних вимірниках встановлюється на ос нові обсягу поставок:
Запаси готової продукції на початок планового періоду визначаються за їх фактич ної величиною на кінець звітного періоду. Величина запасу готової продукції на кінець планового періоду визначається виходячи із терміну зберігання продукції на складі і тривалості планового періоду, тобто:
-> Приклад. План продажу продукції (обсяг поставок) в натуральному вигляді та запаси готової прод укції на початок періоду представлені в таблиці 5.1. Тривалість планового періоду 360 днів, термін зберігання запасів для вироба А - 10 днів, для вироба Б - 15 днів.
Таблиця 5.1. План продажу продукції та виробнича програма (у натуральному вигляді)
Однак, натуральні вимірники не дозволяють визначити загальний обсяг та струк туру виробництва на багатопрофільних диверсифікованих підприємствах, розрахувати витрати та прибуток підприємства від реалізації продукції.
План поставок пов'язаний із показниками обсягу реалізації та випуску продукції в натуральному вигляді. Залежність вказаних показників і порядок їх розрахунку можуть бути виражені формулою:
5. Планування виробництва продукції________________________________67
Термін постачання визначається на основі укладених договорів із підприємствами і організаціями, споживачами. Для цього в договорах повинні бути визначені конкретні умови постачання: повний асортимент, кількість та термін постачання по бажаній по зиції, спеціальні вимоги до якості продукції; обсяги партій і періодичність їх постачан ня; способи транспортування продукції.
Для узагальнюючої характеристики виробничої діяльності підприємства, окремих га лузей та промисловості в цілому визначається обсяг продукції у вартісному вигляді. Ос новними вихідними даними при цьому є випуск продукції в натуральному вигляді та ціни.
Вартісними показниками виробничої програми є обсяги товарної, валової, реалі зованої, чистої, умовно-чистої продукції, нормативної вартості обробітку, валового і внутрішньозаводського обороту, обсяг незавершеного виробництва.
Товарна продукція - це загальна вартість усіх видів готової продукції, робіт та послуг виробничого характеру, що буде підготовлена до реалізації. До обсягу товарної продукції належить готова продукція, послуги, капітальний ремонт свого підприєм ства, ремонтні роботи, напівфабрикати та запчастини на сторону, капітальне будівниц тво для непромислових господарств власного підприємства, роботи, пов'язані з освоє нням нової техніки, тара, що не входять до гуртової ціни виробу.
Іоварна продукція планується у діючих І порівняльних цінах. Розрахунок товарної продукції в діючих цінах необхідний для визначення обсягу продажу, у порівняльних цінах товарна продукція визначається для розрахунків динаміки та обсягу виробницт ва, інших показників.
Роботи і послуги невиробничого характеру не належать до товарної продукції (на приклад, капітальний ремонт будівель, послуги транспорту підприємства і науково-дослідні та проектні роботи стороннім споживачам тощо).
До валовоїпродукції (ВП) належить уся продукція у вартісному виразі, незалежно від ступеня її готовності. Цю величину визначають за формулою:
Валовий оборот підприємства (БО) — це обсяг валової продукції незалежно від того, де вона буде використана, в межах підприємства, чи поза ним.
Внутрішньозаводський оборот підприємства (ВЗО) - це та кількість продукції, яка використовується всередині підприємства для подальшої переробки.
Реалізована продукція (РП) - це продукція, яка відвантажується споживачеві, І за яку надійшли кошти на розрахунковий рахунок підприємства-постачальника
68 //. ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА І ЗБУТУПРОДт^І
або мають надійти у зазначений термін. Обсяг реалізованої продукції визначається засЬопмулою:
-» Приклад розрахунку плану продажу (реалізації) продукції та виробничої про грами (у вартісному вигляді).
Таблиця 5.2. План продажу (реалізації) продукції та виробнича програма (у вартісному виразі)
Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» продаж товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно договорів купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають пере дачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову (відповідального зберіган ня), доручення, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари.
Виробнича програма - це саме та кількість продукції, яку потрібно виробити в плановому році, щоб забезпечити план продажу (план реалізації).
Обсяг чистої продукції підприємства (ЧП) обчислюється за формулою:
Чиста продукція — це вартість створена на підприємстві. Чиста продукція може бути обчислена як сума основної та додаткової заробітної плати працівників підприєм ства з відрахуваннями на соціальні заходи і прибутку.
Показник умовно-чистої продукції (УЧП):
До складу незавершеного виробництва входять заготовки, деталі, комплекти, які знаходяться на різних стадіях виробничого процесу та підлягають наступній об робці або складанню, а також вироби у складанні та на випробуваннях.
Зміна залишків незавершеного виробництва в складі валової продукції планується при значному збільшенні обсягу виробництва в плановому періоді порівняно зі звітним, знятті з виробництва окремих видів продукції, створенні запасу при переході на випуск нових виробів зі значною тривалістю виробничого циклу. Забезпечення безперебійної та ритмічної роботи підприємства вимагає створення нормативної величини незавер шеного виробництва, що обумовлена необхідністю наявності визначеної кількості на півфабрикатів на кожному робочому місці, в процесі їх переміщення.
Обсяг незавершеного виробництва впливає на результати роботи підприємства, оскільки він потребує обігових коштів, а це негативно позначається на економічному стані підприємства. В той же час, забезпечує нормальний хід виробничого процесу, його безперервність і ритмічність. Тому величина незавершеного виробництва повин на підтримуватись на оптимальному рівні.
Величина незавершеного виробництва на початок планового періоду визначається на основі даних про його наявність на кінець звітного періоду. В масовому виробництві
Для оцінки залишків незавершеного виробництва у відпускних цінах їх собівартість множиться на коефіцієнт перерахунку собівартості продукції у товарну продукцію, який визначається як відношення товарної продукції у незмінних цінах до її собівартості.
5. Планування виробництва продукції_____________________________________71
-» Приклад розрахунку запасів незавершеного виробництва та валової продукції підприємства.
Таблиця 5.3. Приклад розрахунку запасів незавершеного виробництва та валової продукції підприємства
Величина незавершеного виробництва на початок планового періоду визначається на основі даних про її наявність на кінець звітного періоду.
Запас незавершеного виробництва на кінець планового періоду:
7^ ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ
~О \ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
1. Що таке план виробництва продукції, його структура та показники?
2. Що таке виробнича програма, які вимірники обсягу продукції Ви знаєте?
3. Що містить портфель замовлень підприємства? Який існує зв'язок між планом виробництва і портфелем замовлень?
4. Що таке державне замовлення та державний контракт і чи вигідні вони підприємствам?
5. Які особливості формування виробничої програми в ринкових умовах?
6. Що таке номенклатура і асортимент продукції?
I. Календарний розподіл виробничої програми. Яка його мета?
8. В чому суть оптимізації виробничої програми?
9. Що таке товарна, валова, реалізована продукція? Як розраховуються ці показники?
10.Що таке чиста та умовно-чиста продукція?
II. Як розраховується величина незавершеного виробництва? Що таке нор мативна величина незавершеного виробництва?
72___________________________//. ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА І ЗБУТУ ПРОДУКЦІЇ
ТЕМА 6. ОПЕРАТИВНО-КАЛЕНДАРНЕ ПЛАНУВАННЯ
.
6.1. ЗМІСТ І ЗАВДАННЯ ОПЕРАТИВНО-КАЛЕНДАРНОГО ПЛАНУВАННЯ
Сформована на кожному етапі планування виробнича програма підприємства по винна бути деталізована у часі та доведена до конкретних виробничих підрозділів на етапі оперативно-календарного планування. Успішне вирішення цього завдання вклю чає широке використання економіко-математичних методів, засобів обчислювальної техніки та способів обробки даних, що реалізуються в рамках системи оперативно-календарного планування виробництва.
У процесі оперативно-календарного планування виконуються розрахунки та вста новлюються завдання цехам, виробничим дільницями і робочим місцям по випуску конкретних виробів, вузлів і заготівок; нормативи руху предметів праці у виробництві (нормативи запасів, розміри партій, періоди їхнього запуску-випуску та ін.); календарні графіки, якими встановлюється послідовність та строки виготовлення продукції на кожній стадії виробництва.
Основними завданнями оперативно-календарного планування на підприємстві є:
1) забезпечення ритмічного виробництва відповідно до встановлених обсягів і но менклатури, а також своєчасного виготовлення та постачання продукції споживачам;
2) забезпечення рівномірності та комплектності завантаження устаткування, праців ників і площ, що сприятиме кращому використанню виробничих активів;
3) забезпечення максимальної безперервності виробництва, тобто забезпечення найменшої тривалості виробничого циклу, що сприятиме зменшенню незавершеного виробництва та прискоренню оборотності обігових коштів;
4) створення умов для розвитку передових форм організації праці, а також для ав томатизації об'ємних та календарних розрахунків на основі використання сучасної обчислювальної техніки.
За обсягом робіт, що виконуються, у відповідності зі змістом, оперативно-кален дарне планування розподіляється на календарне планування та диспетчерське ре гулювання.
Календарне планування - це деталізація річної виробничої програми підприєм ства за строками запуску-випуску кожного виду продукції і за виконавцями - в основ них виробничих підрозділах першого рівня (заводах виробничого об'єднання або це хах), а всередині - на виробничих дільницях та робочих місцях.
Календарне планування містить розробку:
/ календарно-планових нормативів;
/ планів-графіків руху предметів праці в часі та просторі у процесі виробництва;
/ у процесі календарного планування виконуються розрахунки завантаження ус таткування та площ (об'ємні розрахунки);
/ доведення виробничих завдань на основі розроблених планів-графіків до підрозділів, виробничих дільниць і робочих місць [26].
Диспетчерське регулювання - це процес, який забезпечує оперативне регулю вання процесу виробництва шляхом систематичного обліку та контролю за виконан ням змінно-добових завдань, поточної підготовки виробництва, оперативного усунен ня недоліків і відхилень, що виникають.
6. Оперативно-календарне планування______________________________________~73
Основними вихідними даними для оперативно-календарного планування є:
-» план випуску продукції по кварталах і місяцях;
-> технологічний маршрут та технологічний процес обробки деталей і складання виробів із нормами часу за операціями;
-» режими роботи цехів, виробничих дільниць;
-> план ремонту устаткування.
Оперативно-календарне планування виконується у масштабі підприємства по це хах і масштабі окремих цехів - по дільницях та робочих місцях.
У зв'язку з різними об'єктами планування розрізняють міжцехове і внутрішньоце-хове оперативно-календарне планування.
Міжцехове планування включає встановлення цехам взаємопов'язаних виробни чих завдань, розроблених за даними виробничої програми підприємства і забезпечен ня узгодженості у роботі цехів при виконанні цієї програми.
Міжцехове планування спрямоване на підтримання налагодженої, ритмічної роботи основних виробничих підрозділів (заводів, цехів), забезпечення безперебійного їх по стачання та обслуговування допоміжними цехами і службами.
Виробничі програми підприємства розробляються на рік із розбивкою по кварта лах. Цехові оперативні виробничі програми складаються на квартал із розподілом по місяцях. Встановлюється планове завдання - програма випуску продукції у планово му періоді для кожного цеху з обґрунтуванням відповідними об'ємними розрахунками. Календарний план регламентує строки руху продукції у цехах заводу, не розкриваючи часткових, внутрішньоцехових післяопераційних строків виробництва по кожному пред мету. Диспетчеризація забезпечує облік, контроль і оперативне регулювання робіт між цехами. У процесі розробки і доведення виробничих програм до цехів, ці програми уточ нюються та коригуються в залежності від результатів роботи попереднього місяця.
Міжцехове планування здійснюється виробничо-диспетчерським відділом (ВДВ) підприємства.
Внутрішньоцехове планування спрямоване на розподіл номенклатури робіт, які задані календарним планом цеху між дільницями, і доведення планових завдань до кожної виробничої дільниці та робочого місця. Зміст робіт по внутрішньоцеховому пла нуванню залежить від розмірів цеху, його виробничої структури і в загальному вигляді включає планування роботи дільниць та підготовку завдань для робочих місць.
Робота виробничих дільниць планується на основі календарного плану цеху, що над ходять з міжцехового рівня системи оперативно-календарного планування.
Ціль планування роботи дільниць - це формування плану виготовлення планово-облікових одиниць даного рівня для кожної виробничої дільниці на кожний планово-обліковий період.
Внутрішньоцехове планування і регулювання виробництва в цеху виконує виробни чо-диспетчерське бюро (ВДБ), на дільниці - майстер за допомогою ВДБ.
Межі міжцехового і внутрішньоцехового планування можуть змінюватися із роз витком або впровадженням автоматизованої системи управління виробництвом (АСУВ).
У процесі розробки виробничих програм застосовується ланцюговий метод, який полягає в тому, що завдання встановлюються у порядку, зворотньому до ходу техно логічного процесу, тобто від складання готових виробів до заготовки і визначення по треби у матеріалах, сировині та напівфабрикатах.
74 II. ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА І ЗБУТУ ПРОДУКЦІЇ
Система оперативно-календарного планування характеризується певною планово-обліковою одиницею та планово-обліковим періодом.
Планово-облікова одиниця являє собою сукупність робіт, яку розглядають як єдине ціле при плануванні, обліку, аналізі та оперативному регулюванні виробництва. Плано во-обліковий період являє собою відрізок часу (зміна, доба, місяць, декада тощо), на який формуються планові завдання.
В умовах одного і того ж типу виробництва можуть застосовуватися різні планово-облікові одиниці продукції, яка виготовляється (табл. 6.1).
Таблиця 6.1. Планово-облікові одиниці та сфера їх застосування
Виробниче замовлення - це комплекс робіт, які виконуються на договірних Із за мовником засадах.
Вузловий комплект - вузол або складальна одиниця виробу.
Груповий комплект - технологічно та конструктивно однорідна група деталей, які мають спільні планово-організаційні ознаки: черговість подачі на складання, яка повторюється, однакова періодичність запуску-випуску.
Машинокомплект застосовується в умовах вузької спеціалізації та містить пов ний комплект вузлів і деталей, які входять до виробу.
Добокомплект складається з деталей, вузлів та всіх виробів, які підлягають виго товленню протягом доби і застосовуються при відсутності у виробничій програмі підприємства провідного виробу (виробу-представника).
Умовний машинокомплект формується шляхом зведення всієї номенклатури про дукції до умовного виробу. В цей умовний виріб входять деталі, вузли і вироби, які необхідно виготовляти до певного моменту.
Деталь як планово-облікова одиниця застосовується при незмінності виготовлен ня продукції у серійному та масовому виробництві.
Вибір тієї чи іншої планово-облікової одиниці практично визначає наперед організа цію системи оперативного планування виробництва на підприємстві.
У сучасному виробництві широко розповсюджені різні системи оперативного пла нування, що визначаються як внутрішньофірмовими факторами, так і зовнішніми рин ковими умовами.
Система оперативного планування виробництва - це сукупність різних мето дик та технологій планової роботи, що характеризується ступенем централізації, об'єк том регулювання, складом календарно-планових показників, порядком обліку та руху продукції та оформленням облікової документації. Ця система являє собою сукупність методів та способів розрахунку основних планово-організаційних показників, які необхідні
6. Оперативно-календарне планування ~75
для регулювання ходу процесу виробництва та споживання товарів і послуг з метою досягнення запланованих ринкових результатів при мінімальних витратах економічних ресурсів і робочого часу. До основної характеристики будь-якої системи оперативного планування належать: методи комплектування календарних завдань підрозділом під приємства, взаємопов'язані роботи цехів та ділянок, вибрана планово-облікова одини ця, тривалість планового періоду, способи і прийоми розрахунків планових показників, склад супроводжуючої документації та інші. Вибір тієї чи іншої системи оперативного планування в умовах ринку визначається, головним чином, обсягом попиту на продук цію і послуги, витратами і плановими показниками, масштабом та типом виробництва, організаційною структурою підприємства й іншими факторами.
Найбільшого розповсюдження в теперішній час набули: подетальна, позамовна та покомплектна системи оперативного планування та їх різновиди, які застосовуються на багатьох великих вітчизняних підприємствах та закордонних фірмах, а також у малому та середньому підприємництві.
Подетальна система планування призначена для умов високоорганізованого та стабільного виробництва. За цією системою планується і регулюється рух виконаних робіт, технологічних операцій і виробничих процесів по кожній деталі на певний плано вий період-час, зміну, день, тиждень тощо. В основі подетальної системи лежить точ не планування такту, ритму роботи поточних ліній і виробничих ділянок, правильне визначення нормальних технологічних, транспортних, страхових, міжопераційних і цик лових запасів та постійна їх підтримка в процесі виробництва на суворому розрахунко вому рівні. Застосування цієї системи потребує розробки складних календарно-опера тивних планів, що містять показники обсягу випуску і маршрут руху деталей кожного найменування за всіма виробничими стадіями і технологічними операціями. Тому по-детальне планування доцільно застосовувати при обмеженій та стійкій номенклатурі продукції, яка випускаєтьсяв умовах багатосерійного і масового виробництва.
Позамовна система оперативного планування застосовується, в основному, в одиничному і дрібносерійному виробництві з його різноманітною номенклатурою і не великим обсягом продукції, що випускається, та невеликим обсягом виробничих по слуг. У цьому випадку об'єктом планування, або основною обліковою одиницею, є окреме виробниче замовлення, що містить декілька однотипних робіт конкретного споживача-замовника. Дана система планування базується на розрахунках тривалості виробничих циклів і нормативів випереджень, за допомогою яких встановлюються замовником або ринком потрібні строки виконання як окремих процесів або робіт, так і всього замовлення в цілому.
Покомплектна система оперативного планування застосовується, головним чином, в серійному і масовому виробництві. Як основну планово-облікову одиницю використовують різні деталі, що входять до збірного вузла або загального комплекту товарів, згрупованих за певними ознаками. За некомплектної системи планування кален дарні завдання виробничими підрозділами розробляються не по деталях окремого най менування, а за укрупненими групами, комплектними деталями на вузол, машину, за мовлення, або обсяг робіт і послуг. Ця система сприяє скороченню трудомісткості як планово-розрахункових робіт, так і організаційно-управлінської діяльності персоналу лінійних функціональних служб підприємства. При даній системі значно підвищується гнучкість оперативного планування, поточного контролю і регулювання ходу виробницт ва, що в умовах ринкової невизначеності є важливим засобом стабілізації виробництва.
76 //. ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА І ЗБУТУ ПРОДУКЦІЇ
Окрім розглянутих трьох систем оперативного планування на вітчизняних підприє мствах застосовуються такі їх підсистеми як: планування за тактом випуску виробів, планування по запасах, планування по випередженнях, планування на склад.
Планування за тактом випуску виробів передбачає вирівнювання тривалості технологічних операцій на всіх стадіях загального виробничого процесу у відповід ності з одиничним розрахунковим часом виконання взаємопов'язаних робіт. Такт, у даному випадку, є важливим планово-економічним регулятором ходу виробництва на робочих місцях.
-> Приклад. На Запорізькому автомобільному заводі діє для суміжних вироб ництв єдиний організаційний такт, що дорівнює 1 хв., протягом якої виконуються різні провідні процеси на синхронізованих робочих місцях станочників і збірників, а на трьох поточних лініях головного конвеєра сходять три нових автомобілі. За допомогою так ту визначаються основні об'ємні і календарні показники планового випуску машин.
Планування по запасах передбачає підтримку на розрахунковому рівні запасу заготівок, напівфабрикатів і комплектуючих, що призначаються для подальшої оброб ки і зборки на кожній стадії виробництва. Для забезпечення ритмічної роботи взаємо пов'язаних виробничих ділянок і поточних ліній визначаються нормальні розміри ви робничих запасів, що являють собою відповідний запас заготівок. За призначенням запаси бувають технологічні, транспортні, страхові, міжопераційні або міжциклові. Розмір запасу може бути встановлений у деталях або днях.
Планування на склад або ринок здійснюється при випуску продукції та її поста чанні на продаж у значних обсягах при невеликій трудомісткості і невеликій кількості технологічних операцій. При цій системі визначається необхідна кількість готових ви робів, які повинні постійно знаходитись у проміжних або кінцевих стадіях виробництва і продажу продукції.
Розрахункові запаси продукції повинні безперервно підтримуватись на такому рівні, який забезпечував би безперервний хід виробництва і збуту продукції. Якщо запас продукції знижується до запланованої точки замовлення, то необхідно підвищити його до запланованого рівня. Така система, крім "точки замовлення" передбачає також роз рахунок мінімального і максимального запасів, і тому має назву системи "мінімум-максимум". Схема руху запасів продукції за цією системою наведена на рис. 6.1.
Рис. 6.1. Схема руху запасу за системою максимум - мінімум
5. Оперативно-календарне планування_______________________________________~/'~/
Оперативне планування виробництва відіграє значну роль у забезпеченні своєчас ного випуску та постачанні продукції споживачам на основі раціонального використан ня ресурсів за певний проміжок часу, а його удосконалення сприяє піднесенню та зрос танню ефективності виробництва в ринкових умовах.
6.2. РИТМІЧНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА
Основним завданням оперативно-календарного планування є забезпечення ритміч ності і рівномірності виробництва.
Рівномірне виробництво - виробництво продукції відповідно до плану графіка.
Ритмічність виробництва ~ виробництво у рівні проміжки часу однакового об сягу продукції на всіх стадіях виробничого процесу.
Оцінка рівномірності та ритмічності проводиться за допомогою наступних методів їхнього розрахунку:
1. Подекадний метод оцінки ритмічності полягає в тому, що розраховуються, а потім зіставляються планові та фактичні відсотки по декадах, відхилення від запланова них відсотків свідчить про рівень ритмічної або неритмічної роботи.
Фактичний відсоток визначається відношенням декадного фактичного випуску продукції у відповідних вимірниках до загального обсягу продукції, виробленої за місяць.
При рівномірному виробництві та випуску продукції значення коефіцієнта варіації ближче до нуля, а коефіцієнт ритмічності дорівнює 1.
Цей коефіцієнт показує тільки рівномірність виробництва без зв'язку з виконанням плану, розраховується на підприємствах і в підрозділах масового та багатосерійного типу виробництва [26].
6.3. ОСОБЛИВОСТІ ОПЕРАТИВНО-КАЛЕНДАРНОГО
ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВАХ ОДИНИЧНОГО, СЕРІЙНОГО,
ТА МАСОВОГО ТИПІВ ВИРОБНИЦТВА
Усі елементи оперативно-календарного планування (системи, нормативи, планово-облікові одиниці, розрахунки руху предметів праці в часі та просторі тощо) залежать від типу виробництва підприємства. Тому слід розрізняти особливості оперативно-ка лендарного планування на підприємствах різних типів виробництва.
Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою виготовлен ня різних виробів одиницями або невеликими серіями за окремими замовленнями без регулярної повторюваності у плановому періоді або повторюваності через нерівні про міжки календарного часу.
Головним завданням оперативно-календарного планування на підприємствах оди ничного типу виробництва є забезпечення своєчасного виготовлення різних виробів відповідно до узгоджених термінів, встановлених замовниками, а також рівномірного завантаження і роботи усіх виробничих підрозділів та ланок при більш коротких вироб ничих циклах та менших витратах на виготовлення продукції.
У силу такої специфіки застосовується позамовна система планування, тобто об'єк том планування є замовлення. До обсягу робіт із виконання замовлення входить не тільки виробництво виробу, але і вся технічна підготовка (конструкторська, техноло гічна) та випробування, які займають значну частину у загальній тривалості циклу виконання замовлення.
Особливістю календарного планування в одиничному виробництві є тісний взаємо зв'язок роботи виробничо-диспетчерського відділу підприємства з роботою служб технічної підготовки виробництва: відділами головного конструктора, головного меха ніка. Планові терміни виконання замовлення повинні бути узгоджені з черговістю по дачі технічної документації у підрозділи підприємства. Звідси і головне завдання опе ративного планування - забезпечити виконання замовлення у встановлені строки.
Календарне планування одиничного виробництва включає документальну розроб ку замовлення, формування оптимального портфелю замовлень на календарний пері од, розподіл програмного завдання по цехах, дільницях і по календарних періодах часу (міжцехове і внутрішньоцехове планування), а також розрахунок календарно-планових нормативів. Послідовність розробки замовлення в одиничному виробництві наведена нарис. 6.2.
Рис. 6.2. Послідовність розробки замовлення в одиничному виробництві
Отже, на підприємствах одиничного типу використовуються такі системи опера тивно-календарного планування:
>• позамовна - при короткому циклі складання виробу (до одного місяця);
>• комплектно-вузлова та комплектно-групова системи (при тривалості складаль ного циклу більше одного місяця).
При плануванні виробництва уніфікованих і нормалізованих деталей використовується подетальна система "на склад"; при цьому терміни запуску-випуску замовлення цих деталей не пов'язані з термінами запуску-випуску замовлення або складальних комп лектів. Планово-облікова одиниця для підприємства в цілому складається із одного чи декількох конструктивно-закінчених виробів одного найменування, а для цеху - замов лення являє собою товарний комплект деталей, вузлів, що входять у ці замовлення.
Календарно-планові розрахунки в одиничному виробництві проводять у порядку, зворотному технологічному процесу, починаючи від заключної фази, тобто випробу вання виробу. Такий підхід обумовлений необхідністю встановлення строку його за пуску, який вказується у договорі із замовником.
Календарно-планові розрахунки містять:
/ розрахунок тривалості виробничого циклу виготовлення виробу;
/ визначення календарних випереджень у роботі окремих виробничих підрозділів із виготовлення виробу;
«/ складання плану-графіка виконання замовлення;
У складання зведеного графіка виконання замовлень, що встановленні у вироб ничій програмі на плановий період;
8О //. ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА І ЗБУТУ ПРОДУКЦІЇ
/ розрахунки завантаження устаткування і виробничих площ по календарних пе ріодах (об'ємно-календарні розрахунки) і коригування зведеного графіка з метою ви рівнювання завантаження по окремих планових періодах.
Провідним нормативом, на основі якого виконуються календарно-гшанові та об'ємно-календарні розрахунки, є тривалість виробничого циклу виготовлення виробу. Визна чення тривалості циклу починається з побудови циклового графіка (циклограми) скла дання виробу, при цьому використовується складальна схема виробу, яка розкриває його розчленування на вузли, підвузли та інші складальні сполучення.
Початковим етапом побудови циклограми є дата здачі виробу замовнику, від неї будуються послідовно пов'язані між собою складальні процеси, а також процеси, що виконуються паралельно з іншими операціями [26].
Наступним етапом розрахунку тривалості виробничого циклу виготовлення виробу є визначення тривалості циклів оброблюваної та підготовчої фаз. Цей розрахунок про водиться з метою встановлення початку запуску деталей в обробку, що забезпечить вчасне їх виготовлення і подачу у складальний підрозділ.
На основі циклових графіків встановлюються календарні випередження за етапа ми виробничого процесу.
Під випередженням розуміють відрізок часу, за який кожний попередній частко вий процес повинен випереджати наступний процес. Випередження планується з ме тою забезпечення завершення виробничого процесу у запланований термін. При побу дові циклового графіка необхідно враховувати міжцехові перерви, які мають страховий характер і становлять 3-5 днів.
При виготовленні складних технічних виробів замість циклових графіків будуються мережні, машинним способом (ЕОМ, ПК) з використанням мережних моделей, за допомогою яких визначаються критичний шлях складання виробу і роботи, які викону ються паралельно.
За критичним шляхом визначається тривалість виробничого циклу. Календарні гра фіки розробляються спочатку відповідно до окремих замовлень, а потім будується зведений графік запуску-випуску всіх виробів, які встановлені у виробничій програмі на плановий період.
Оперативні виробничі завдання цехам встановлюються на основі зведеного річно го графіка запуску-випуску виробів.
Склад замовлень, що включаються в оперативну виробничу програму, визначається:
«і» термінами виконання замовлень, встановленими у договорах;
«І» встановленим порядком проходження замовлень по цехах і запланованими ви передженнями, що намічені у зведеному графіку запуску-випуску виробів;
*> ступенем технічної і організаційної готовності замовлення до виробництва і випуску у плановому місяці у кожному підрозділі з урахуванням стану запасів по за мовленнях, які переходять із попереднього місяця.
6. Оперативно-календарне планування 81
Виробнича програма цеху, що встановлена на місяць, є основою для розробки зав дань для кожної дільниці та робочого місця. Розробка місячних завдань виробничим дільницям починається з складання по-дстальних планів за такими даними:
-* конструкторсько-технологічними специфікаціями;
-» картами технологічних процесів;
^ картами розшифровки комплектів;
-» термінами початку і закінчення робіт.
Після складання подстальних планів дільницям, проводяться об'ємно-календарні розрахунки за групами устаткування і використанням площ. В результаті таких розра хунків встановлюється змінність роботи дільниць, окремих груп устаткування і уточ нюється потреба у робітниках визначених професій. При складанні зведеного графіка виконуються розрахунки завантаження устаткування і площ роботами з виготовлен ням різних замовлень в усіх підрозділах підприємства.
При цьому необхідно забезпечити таке завантаження усіх ланок виробництва, щоб воно було на рівні їхньої пропускної спроможності та рівномірним протягом планового періоду.
Оперативно-календарне планування в серійному виробництві має також свої особ ливості.
Серійне виробництво характеризується випуском більш обмеженої номенклату ри виробів періодично повторювальними серіями.
У зв'язку з цим основним завданням календарного планування у серійному ви робництві є забезпечення періодичності виготовлення виробів відповідно до плану при повному та рівномірному завантаженні устаткування, площ, робітників.
Для вирішення цього завдання важливе значення мають календарно-планові нор мативи, основними з яких в серійному виробництві є:
/ розмір партій (серій) виготовлення виробів;
/ нормативний розмір партій деталей і періодичність їх запуску-випуску;
/ тривалість виробничих циклів виготовлення деталей, вузлів і серій виробів;
/ випередження запуску-випуску партій деталей і складальних одиниць;
/ запаси.
На підставі проведених розрахунків будуються календарні плани-графіки роботи виробничих дільниць і окремих груп устаткування.
Основним календарно-плановим нормативом у серійному виробництві є визначення серії виробів і нормативного розміру партій запуску заготівок, деталей у виробництво.
Якщо обсяг випуску окремих виробів невеликий, то розмір серії виробів встанов люється на рівні річного завдання. Якщо кількість виробів, що планується у річній виробничій програмі, значно більша, то вона розподіляється на декілька партій, випуск яких планується у відповідних кварталах і місяцях. При цьому виникає потреба визна чення економічно доцільного розміру партій з метою досягнення рівномірного заван таження устаткування і раціонального використання трудових ресурсів.
Визначення нормативного розміру партій деталей необхідне для:
>- розрахунку нормативної тривалості виробничих циклів і календарних виперед жень у роботі послідовних виробничих ланок;
>- регламентації періодичності переналагодження устаткування;
>• визначення нормативного середнього рівня незавершеного виробництва;
>- побудови календарних планів-графіків.
Збільшення розміру партії сприяє кращому використанню устаткування і підви щенню продуктивності праці за рахунок зменшення кількості переналагодження ус таткування і зниження витрат підготовчо-заключного часу в середньому на одну деталь, а також зменшення трудомісткості операцій у результаті їхнього багатора зового повторення. Обробка деталей великими партіями має і негативні сторони, а саме: збільшуються тривалість виробничого циклу, запаси деталей у незаверше ному виробництві, що потребує доповнення складських площ, при цьому уповіль нюється оборотність обігових коштів. Тому необхідно визначити такий розмір партій, який забезпечив би мінімальні витрати і збитки, тобто той розмір, що визначає опти мальну партію.
Розмір партії, який розрахований по цій операції, приймається І для всіх Інших опе рацій обробки деталей у даному підрозділі.
Розрахований розмір партії деталей коригується з урахуванням умов організації ви робництва, зручності планування - норма повинна бути рівною або кратною місячній програмі випуску деталей, не менше змінного або півзмінного випуску. Існують також 2 групи методів визначення розміру партії предметів праці:
До першої групи належать методи встановлення розміру партії, виходячи тільки із трудових параметрів, наприклад:
Друга група методів базується (з різними уточнюючими коефіцієнтами; на визначенні сумарних мінімальних витрат, пов'язаних із переналагодженням (пряма 1 на рис. 6.3) і збереженні запасів (крива 2), залежних від розміру партії.
Рис 6.3. Графік залежності витрат виробництва від розміру партії У цьому випадку оптимальний розмір партії можна розрахувати за формулою:
Тривалість виробничого циклу виготовлення партії деталей складається із техно логічного циклу і міжопераційних перерв. При визначенні технологічного циклу обов'яз ково враховуються види руху предметів праці при проходженні партії по операціях.
84 //. ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА І ЗБУТУ ПРОДУКЦІЇ
Міжопераційні перерви встановлюються з урахуванням особливостей організації ви робництва на дільницях, а також характеру продукції, що виробляється.
З огляду на тривалість виробничого циклу виготовлення виробів, деталей, їхніх партій встановлюються календарно-планові випередження. Вони використовуються для виз начення термінів запуску у виробництво партій деталей і вузлів у відповідності із стро ками випуску виробів.
В умовах серійного виробництва залежно від його особливостей можуть застосо вуватись покомплектні та подстальні системи планування:
У машинокомплекти, вузлові, групові комплекти, системи планування за номера ми комплектів, система безперервного оперативно-календарного планування;
«^ система "на склад", система "Р-Г". Система "на склад" застосовується при плануванні виробництва уніфікованих і стандартних деталей, по яких терміни запуску-випуску не пов'язані з випуском особливих виробів. Система "Р-Г" - розрядна систе ма, використовується у багатономенклатурному серійному виробництві для плануван ня роботи обробляючих і заготівельних підрозділів.
Масове виробництво характеризується стійким випуском обмеженої номенкла тури виробів, великими обсягами випуску, високим рівнем безперервності та ритміч ності виробничого процесу, широко застосовуваним методом потоку.
Головним завданням оперативного планування у вищезгаданих умовах є організа ція і забезпечення безперервного руху деталей, та виконання цих операцій у встанов леному ритмі роботи.
Великі обсяги виробництва продукції при обмеженій номенклатурі окремих виробів, стабільні, строго повторювані процеси масового виробництва дозволяють застосува ти подетальну систему планування. При цьому за об'єкт планування приймаються окремі деталі, складальні одиниці, окремі вироби. Високий рівень ритмічності вироб ництва може бути досягнутий ще у процесі підготовки виробництва детальним розра хунком календарно-планових нормативів: такту і ритму поточних ліній, кількості робо чих місць по операціях і їх завантаження, нормативних графіків і нормативних рівнів незавершеного виробництва, розміру запасів. Що стосується рівня незавершеного виробництва, то його можна розрахувати як суму запасів, види яких наведені в табл. 6.2. Таблиця 6.2. Види запасів у масовому виробництві
У масовому виробництві використовуються такі подетальні системи оперативно-календарного планування:
1) за тактом потоку;
2) за термінами міжцехових подач;
3) за стандартними термінами міжцехових подач;
4) "на склад".
6. Оперативно-календарне планування_______________________________________£35
При використанні системи за тактом потоку всім виробничим підрозділам пла нується єдиний такт випуску.
При другій і третій системах планування цехам, що випускають продукцію, пла нується такт випуску, а усім іншим розробляються стандартні плани-графіки, у яких визначаються строки або розробляються стандартні плани-графіки подачі деталей і вузлів у складальний цех. Система "на склад" може застосовуватись для планування роботи цехів, що виконують обробку деталей і заготівельні роботи.
При плануванні роботи однопредметних безперервних потокових ліній розраховується
Такти і ритми у масовому виробництві розраховуються по виробах і деталях в усіх цехах і дільницях.
Календарне планування масового виробництва здійснюється на основі застосуван ня системи "за ритмом випуску". Ця система базується на вирівнюванні продуктив ності усіх виробничих ланок за розрахованим тактом випуску готових виробів. У цьо му випадку розподіл програмного завдання по виробничих підрозділах і календарних відрізках часу проводиться у порядку, зворотному ходу технологічного процесу. За один і той же відрізок часу (такт, годину, зміну тощо) на різних стадіях виробничого процесу повинно бути виготовлено стільки комплектів заготівок, деталей, складаль них одиниць, скільки за той же час повинно бути випущено готових виробів.
Для планування потокового виробництва та розробки календарно-планових норма тивів необхідні розрахунки кількості робочих місць на лінії, що забезпечить виконання змінного і годинного завдання по кожній операції.
Важливою умовою безперервності і ритмічності перебігу потокового виробництва є наявність та підтримання на регламентованому рівні запасів.
Оперативно-календарне планування на підприємствах різних типів виробництва має ряд особливостей, але які б системи та методи оперативного планування не застосо вувалися на кожному підприємстві, їхня мета одна - забезпечити рівномірність пере бігу виробничого процесу і випуск якісної продукції у необхідній кількості та у встанов лені строки.
86 //. ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА І ЗБУТУ ПРОДУКЦІЇ ,
ТД ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ І
X) І САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
1. Які основні завдання оперативно-календарного планування на підприємстві?
2. У чому суть календарного планування?
3. Що таке диспетчерське регулювання в оперативно-календарному плануванні?
4. Міжцехове та внутрішньоцехове планування, зміст та основні завдання.
5. Що таке планово-облікова одиниця в системі ОКП, які види планово-обліко вих одиниць продукції Ви знаєте?
6. Система оперативно-календарного планування, основні види.
7. Що являють собою подетальна та позамовна система оперативного плану вання? Що таке покомплектна система?
8. Ритмічне та рівномірне виробництво. За допомогою яких показників про водиться їх оцінка?
9. Які особливості оперативно-календарного планування в одиничному ви робництві?
10. Що таке "час випередження", як його визначають?
11. У чому полягає головне завдання оперативно-календарного планування у серійному виробництві?
12. Які системи оперативно-календарного планування застосовуються в серій ному виробництві?
13. Які особливості оперативно-календарного планування в масовому вироб ництві?
14.Назвіть основні системи оперативно-календарного планування у масовому виробництві, дайте їм коротку характеристику.
7_. Матеріально-технічне забезпечення виробництва_________________________87
РОЗДІЛ III. ПЛАНУВАННЯ РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
О План викладу матеріалу розділу
Тема 7. Матеріально-технічне забезпечення виробництва.
Тема 8. Забезпечення операційної діяльності виробничою потужністю.
Тема 9. Персонал і оплата праці.
Тема 10. Виробнича інфраструктура.
/ план матеріально-технічного / методики розрахунку виробничої
забезпечення потужності
| / баланс матеріальних ресурсів / баланс виробничої потужності
/ методи визначення потреби / системи показників виробничої
в матеріальних ресурсах потужності
/ планування запасів / планування персоналу підприємства
/ системи лімітування та / планування продуктивності праці
забезпечення цехів матеріалами / планування фонду оплати праці
/ виробнича потужність / планування виробничої інфраструктури
ТЕМА 7. МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ВИРОБНИЦТВА
7.1. ЗМІСТ ПЛАНУВАННЯ МТЗ ТА ПОСЛІДОВНІСТЬ ЙОГО РОЗРОБКИ
План матеріально-технічного забезпечення виробництва (МТЗ) є одним із основних розділів плану економічного і соціального розвитку підприємства. Розробка планів МТЗ сприяє успішному вирішенню проблем забезпечення сировиною, матеріа лами, комплектуючими, паливом, енергією та іншими видами ресурсів, необхідних для здійснення процесу виробництва. Одночасно із цим в плані матеріально-технічного забезпечення визначаються постачальники і терміни поставок матеріалів. При скла данні плану враховують повну потребу в матеріальних ресурсах, потрібних для вироб ництва продукції, експериментальних та ремонтних робіт, виготовлення технологічних Інструментів. Потребу в матеріальних ресурсах розраховує відділ матеріально-техні чного забезпечення разом із відділами головного механіка, головного енергетика, тех нічним та планово-економічним відділами. Від якісного та своєчасного обґрунтування плану залежить виконання виробничої програми підприємства.
У ході розробки плану матеріально-технічного забезпечення повинна передбачатися максимально можлива економія ресурсів. Це досягається шляхом заміни дорогих і де фіцитних матеріалів більш дешевими, скорочення відходів за рахунок впровадження но вих прогресивних технологій, більш точного розрахунку конструкцій та ряду інших ме тодів. Економія матеріальних ресурсів сприяє прискоренню темпів росту виробництва.
88 ///. ПЛАНУВАННЯ РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Саме тому основним завданням плану матеріально-технічного забезпечення є визначення оптимальної потреби підприємства в матеріальних ресурсах для здійснен ня виробничо-господарської і комерційної діяльності. При цьому розрізняють потребу до витрачання і потребу до постачання.
Потреба до витрачання встановлює кількість матеріалів, які необхідні підпри ємству для виконання плану обсягу продаж та інших робіт, пов'язаних із виробницт вом і реалізацією продукції, для ремонтно-експлуатаційних потреб, капітального бу дівництва.
Потреба до постачання показує, скільки підприємство повинно отримати мате ріалів із зовнішніх джерел.
План матеріально-технічного забезпечення складається з двох частин:
/ розрахунків потреби в матеріально-технічних ресурсах;
«^ балансів матеріально-технічного забезпечення.
Розрахунок потреби в матеріально-технічних ресурсах в залежності від характеру матеріалів, що застосовуються, здійснюється в наступних таблицях:
/ потреба в сировині й матеріалах;
«/ потреба в паливі та енергії;
/ потреба в обладнанні.
Вихідними даними для розробки плану матеріально-технічного забезпечення є:
>• плановий обсяг випуску продукції в асортименті та номенклатурі;
>• прогресивні норми витрат матеріальних ресурсів;
>• інформація про кон'юнктуру ринку товарів;
>• аналіз витрат матеріальних ресурсів у звітному періоді;
*- зміна залишків незавершеного виробництва на початок і кінець планового періоду;
>- плани технічного і організаційного розвитку, технічного переозброєння і рекон струкції підприємства, капітального будівництва.
У зміст планування МТЗ входить:
•4 визначення потреби в матеріалах, устаткуванні, паливі, енергії на базі норм їх витрачання;
-> розрахунок норм запасів усіх товарно-матеріальних цінностей на плановий період;
-» облік, контроль і аналіз виконання планів забезпечення;
-> поточне регулювання забезпечення виробничих підрозділів підприємства.
Розраховується план матеріально-технічного забезпечення в річному, квартально му та місячному розрізах.
У річному плані визначається потреба всіх підрозділів і служб підприємства в мате ріальних ресурсах та визначаються обсяги їх поставок на рік, у тому числі по кварталах.
У квартальному плані визначається потреба підприємства по розгорнутій номенк латурі, та уточнюється обсяг завдань на плановий квартал. На основі цього плану складаються специфіковані замовлення постачальникам, і визначається форма поста вок - транзитна або складська.
Місячні плани являють собою лімітну карту відпуску матеріалів відповідному підроз ділу підприємства.
Розробка річного плану МТЗ починається знизу, з підрозділів підприємства, і являє собою визначення потреби в матеріальних ресурсах, які необхідні для виконання вироб ничої програми, будівельних і ремонтних робіт. Вихідними даними розробки плану є ви робнича програма випуску продукції, план капітального будівництва, план технічного
" Матеріально-технічне забезпечення виробництва 89
розвитку, норми і нормативи витрат матеріалів. Підсумовуючи потребу по кожному із напрямків, визначають загальну потребу в матеріальних ресурсах, джерела її покрит тя та складають баланс матеріально-технічного забезпечення по визначеній формі.
В балансі матеріальних ресурсів (табл. 7.1) зіставляються потреби в матеріальних ресурсах із джерелами й розмірами їх задоволення, та визначається кількість матер іалів, які будуть постачатися зі сторони. Баланс складається по кожному виду ре сурсів. В загальному вигляді матеріальний баланс являє собою наступну рівність:
Таблиця 7.1. Баланс матеріальних ресурсів на 2003 р. (приклад умовний)
План матеріально-технічного забезпечення може бути представлений у наступній іюрмі (табл. 7.2).
Таблиця 7.2. План матеріально-технічного забезпечення в__________р.
9О _______///. ПЛАНУВАННЯ РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Розробка балансів МТЗ є передумовою для планування розподілу матеріальних ресурсів між виробничими одиницями, що входять до складу підприємства. Підприє мство встановлює виробничим одиницям ліміти на матеріальні ресурси і перерозпо діляє їх у встановленому порядку з врахуванням змін виробничої програми.
Визначення потреби в матеріально-технічних і енергетичних ресурсах проводить ся як в натуральному, так і в вартісному виразі з метою узгодження цього розділу плану з планами по витратах, фінансовим планом (рис. 7.1).
Рис. 7.1. Зв 'язок плану матеріально-технічного забезпечення з іншими розділами плану підприємства У своїй діяльності підприємство використовує різноманітні матеріально-технічні ресурси: сировину, матеріали, паливо, енергію, комплектуючі вироби тощо. В процесі виробництва вони перетворюються на продукцію (послуги) і підлягають постійному поповненню. Постачання матеріально-технічних ресурсів має бути своєчасним відпо відно до витрат.
Матеріально-технічні ресурси підприємство купує на ринку, де продавцями і поста чальниками є безпосередньо підприємства-виробники або організації-посередники. Ку півля матеріально-технічних ресурсів безпосередньо у виробників, тобто організація
І
^. Матеріально-технічне забезпечення виробництва_________________________91
постачання за прямими зв'язками, вигідніша тому, що забезпечує можливість опера тивного врахування спеціальних вимог покупця до продукції, конкретних побажань щодо ": складу, конструкції, оформлення, планування тощо. За прямими зв'язками поставля ються передусім ті матеріально-технічні ресурси, які потрібні постійно та у великій кількості, а також вироби за індивідуальними замовленнями й складне устаткування. Проте вся номенклатура матеріально-технічних ресурсів, потрібних у виробництві, яка :ягає іноді десятків тисяч найменувань і типорозмірів, не може поставлятися за пря мими зв'язками. Ті ресурси, які потрібні в невеликій кількості, періодично або нерегу лярно, економніше буває купити у посередників - оптових фірм і магазинів. Вони ком плектують певний асортимент товарів для продажу і територіальне розміщуються неподалік від підприємств та організацій-споживачів. Нерегулярна або періодична ку півля матеріально-технічних ресурсів, передусім із однорідними стандартизованими властивостями, може здійснюватися на товарних біржах, де концентрується інформа ція про продаж продукції та рівень поточних цін.
Коло основних постачальників підприємства є досить стабільним, особливо за умови масового та серійного виробництва, коли існує постійна потреба у великій кількості тих самих матеріалів. Але періодично виникають нові завдання, які потребують нових матеріально-технічних ресурсів і відповідно - нових постачальників (освоєння нової продукції, заміна та вдосконалення технологічних систем, нове будівництво тощо). Проте : без цього може виявитися потреба замінити окремих постачальників, розширити їх коло. Тому важливою є проблема вибору постачальників.
Вибирати постачальників матеріально-технічних ресурсів потрібно за такими крите ріями: відповідність виробничої потужності постачальників потребам підприємства в матеріалах, якість і ціна останніх, репутація постачальника, його територіальна віддале ність та оперативність постачання, швидкість реакції на потреби покупця, умови роз рахунків, можливість надання кредиту тощо. Ці характеристики постачальників ре тельно аналізуються та вибирається той партнер, який забезпечує найкращі умови постачання за мінімальних витрат.
Між постачальником та споживачем матеріально-технічних ресурсів укладається договір, що регламентує всі умови постачання: кількість, якість, ціну товарів, термін доставки, форму розрахунків, відповідальність за порушення договору. До основних обо-в'язків постачальника входять: поставка продукції на умовах угоди. Умови постачання містять: основні обов'язки сторін, ціну продукції, що постачається, упаковку та марку вання, умови транспортування, страхування та інше. Правильний вибір постачальника в умовах ринку справа досить складна, і помилка може дорого коштувати підприємству.
Після вивчення ринку сировини та матеріалів потрібно скласти специфікації на потрібні види матеріальних ресурсів. Специфікація повинна містити найменування і характеристику матеріалів, вимоги до них. До специфікації включають всі характери стики і стандарти потрібного матеріалу.
Після складання специфікацій складають список можливих постачальників для кож ного виду матеріальних ресурсів. Джерелом інформації для складання списку поста чальників є вивчення ринку сировини і матеріалів.
Ціна матеріальних ресурсів — одна із суттєвих умов договору. Вона зазначається в угоді або у специфікації, або в окремому протоколі, який є частиною угоди.
Ціна в угоді може бути твердою (фіксованою) або змінною. В ринкових умовах постачальники матеріалів рідко погоджуються на фіксовану ціну.
92 ///. ПЛАНУВАННЯ РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Якщо на момент укладання угоди важко визначити конкретну ціну, тоді сторони можуть передбачити фіксацію вхідної ціни, яка протягом виконання угоди може зміню ватись за узгодженим сторонами методом. Така ціна має назву змінної, вона по суті с ринковою в момент виконання угоди. У цьому випадку в розділі "Особливі умови уго ди" зазначаються точні способи визначення змінної ціни.
Змінну ціну, яка враховує інфляцію можна визначити так:
Важливе значення при плануванні матеріально-технічного забезпечення має аналіз ефективності використання матеріальних ресурсів.
Ефективність використання матеріальних ресурсів визначається з метою:
<?» об'єктивної оцінки стану споживання ресурсів у основному та допоміжному виробництві, обсягів запасів;
* контролю величини витрат на їх придбання та збереження;
»«» прийняття рішень з питань організації економії ресурсів та розробки шляхів раціонального використання.
Ефективність використання ресурсів підприємства визначається за допомогою по казників використання матеріальних ресурсів, які можна умовно поділити на дві групи: загальні і конкретні. До загальних показників належать матеріаловіддача та матеріа ломісткість. Ці показники визначаються у вартісних та натурально-вартісних величи нах. Вони розраховуються в цілому по народному господарству, галузі та підприємствах.
Матеріаловіддача у вартісному виразі визначається на рівні галузі і підприємства як відношення продукції в грошовому виразі до витрачених на її виробництво матері альних ресурсів, і показує, скільки вироблено продукції в грошовому виразі на 1 грив ню матеріальних ресурсів. Визначається за формулою:
Матеріаломісткість показує величину витрат матеріальних ресурсів на вироб ництво одиниці продукції (роботи). Визначають загальну і конкретну матеріаломісткість.
Загальна матеріаломісткість визначається на рівні народного господарства та галузі як витрат матеріальних ресурсів у вартісному виразі до виробленої продукції за формулою:
7. Матеріально-технічне забезпечення виробництва_________________________93
Матеріаломісткість визначає фактичний обсяг матеріальних витрат в розрахунку на виробництво одиниці продукції. Вона характеризує один із важливих елементів ефек тивності виробництва-рівень використання матеріальних ресурсів.
До конкретних показників належать: коефіцієнт використання сировини та матері алів, коефіцієнт розкрою, коефіцієнт вилучення, витратний коефіцієнт тощо.
Коефіцієнт використання характеризує міру використання сировини та матеріалів на виробництво продукції і визначається як відношення корисних (чистих, теоретичних) витрат сировини та матеріалів до норми їх витрат на виробництво одиниці продукції.
Витратний коефіцієнт є оберненою величиною коефіцієнту використання.
Коефіцієнт виходу (вилучення) продукції із сировини визначає, скільки одержано чистого продукту і який рівень відходів.
Ці коефіцієнти характеризують рівень технології та організації виробництва певного виду продукції.
7.2. ПЛАНУВАННЯ ПОТРЕБИ В МАТЕРІАЛЬНИХ РЕСУРСАХ
При плануванні потреби в матеріально-технічних ресурсах для основного ви робництва використовуються різні методи розрахунку. Найбільш загальними з цих ме тодів є метод прямого розрахунку; методи, що ґрунтуються на обліку даних про рецеп турний склад продукції, нормативних строках зносу, формулах хімічних реакцій.
Методи визначення потреби в ресурсах - це способи встановлення кількості матері альних ресурсів, потрібних для здійснення виробничої та іншоїдіяльності підприємства. Основні дані для визначення потреби - це погоджені з попитом пропорції підприємства щодо вироб ництва товарів і послуг та норм витрат на їх виготовлення. При плануванні матеріально-технічного забезпечення використовують різні методи визначення потреби в матеріалах за лежно від наявності потрібних даних, специфіки технологічних процесів виготовлення про дукції, призначення матеріалів та інших особливостей виробництва і споживання матеріалів.
Метод прямого розрахунку дозволяє одержати науково обгрунтовані дані про величину планових витрат матеріалів. Суть його полягає в тому, що розрахунки планової потреби матеріальних ресурсів проводяться шляхом множення норми витрат на відповідний обсяг виробництва чи роботи у плановому періоді. Методом прямого розрахунку визначається потреба в сировині і матеріалах для випуску готової продукції при встановлених нормах їх витрат. Якщо один і той же вид матеріалу використовується для виготовлення кількох видів виробів, потреба в ньому (Пм) визначається за формулою:
Цей метод має багато різновидів залежно від норм, які використовуються (на де таль, на виріб), а також від виробничої програми. Потреба в матеріалах на вироби розраховується за нормами на кожну деталь, яка є складовою виробу, і для кожного виду матеріалів окремо. На основі подетальних норм складають зведену норму по треб матеріалів на вироби. Річну потребу в основних матеріалах визначають шля хом множення технічно-обґрунтованих норм на виробничу програму.
Потреба в матеріалах для поповнення незавершеного виробництва планується при зростанні обсягу виробництва і збереженні попередньої тривалості виробничого циклу, введенні в експлуатацію виробництв і цехів для виготовлення нових видів виробів.
При наявності даних про кількість окремих деталей і вузлів в незавершеному вироб ництві потреба в матеріалах на його зміну визначається за детальними нормами, а якщо таких даних підприємство не має - за укрупненими показниками норм витрат даного виду матеріальних ресурсів на 1 тис. грн. незавершеного виробництва. В цьому випадку
9Б ///. ПЛАНУВАННЯ РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
використовується коефіцієнт, завдяки якому коригується обсяг незавершеного ви робництва:
Потреба в матеріальних ресурсах у капітальному будівництві розраховується з вра хуванням джерел надходження матеріальних ресурсів для здійснення будівельно-мон тажних робіт (замовники, підрядні та спеціалізовані субпідрядні організації).
Потреба в матеріальних ресурсах для дослідно-конструкторських та науково-дослід-ницьких робіт визначається на основі заявок конструкторських та технологічних відділів.
Для ремонтно-експлуатаційних потреб в основному використовуються допоміжні матеріали, паливо, електроенергія. Для їх розрахунку вибирається облікова одиниця, що в найбільшій мірі відображає витрати даного матеріалу: верстато- (машино-годи на (для витрат змащувальних матеріалів), людино-зміна (для витрат спецодягу, спец-взуття), одиниця реалізованої продукції (для витрат тари та пакувальних матеріалів), обсяг роботи внутрішньовиробничого транспорту (для витрат палива і змащувальних матеріалів, ремонтних матеріалів).
Потребу в змащувальних матеріалах на плановий період визначають із врахуван ням специфіки їх споживання:
Для діючого виробництва потребу в інструменті розраховують так: визначають його витрати для виконання певного обсягу виробництва, а також зміну величини обігового фонду протягом планового періоду. Потрібна кількість інструменту на плановий період
7. Матеріально-технічне забезпечення виробництва 3~7
розраховується за формулою:
Витрати оснащення визначають різними методами залежно від типу виробниц тва та особливостей експлуатації. В основу розрахунків мають бути покладені питомі норми витрат технологічного оснащення на кожну операцію або середні норми на оди ницю випущеної продукції (чи верстато-годину роботи устаткування).
У масовому та багатосерійному виробництві норму витрат інструменту визначають, виходячи з обсягу робіт на 1000 (або 100) верстато-годин роботи певної групи верстатів.
Знаючи норму витрат певного інструменту, можна визначити витрати його на про граму оброблюваних деталей.
Потреба в матеріалах для виготовлення Інструменту розраховується залежно від кількості інструменту, яка повинна бути виготовлена за плановий період, і норм витрат матеріалів на виготовлення кожного типу інструменту.
Потреба в матеріалах на ремонт обладнання (Прем) залежить від типу і кількості обладнання, що підлягає ремонту, і виду ремонтних робіт.
На підприємствах машинобудування за основу розрахунку беруть норми витрат матеріалів на одну ремонтну одиницю і обсяг ремонтних робіт, виражений в одиницях ремонтної складності:
Потреба в матеріалах на ремонт будівель (П^уд )на плановий період в нату ральних одиницях визначається виходячи із питомої ваги матеріальних витрат в за гальній вартості ремонтних робіт і структури витрат:
Відмінні особливості визначення потреби в обладнанні витікають із різної участі у виробничому процесі обладнання порівняно з матеріалами.
Обладнання переносить свою вартість на готовий виріб частково, практично не змінюючи своїх фізико-хімічних властивостей, а матеріали після їх споживання втра чають свою споживчу вартість, переходячи в новостворений продукт, і повністю пере носять на нього свою вартість.
Вибір методів планування потреби залежить від призначення обладнання. Основ ними напрямками використання обладнання є:
/ укомплектування виробничих об'єктів, що будуються;
/ заміна фізично та морально застарілого обладнання;
</ поповнення парку діючих машин на підприємстві.
Визначення потреби в новому обладнанні для заміни зношеного і морально застарілого базується на розрахунку економічної ефективності та доцільності впро вадження нового обладнання замість його модернізації і капітального ремонту. Рішення про таку заміну приймається керівництвом підприємства на основі ви сновку компетентної комісії спеціалістів. При цьому враховується можливість при дбання нового обладнання на заміну списаного, залежно від фінансового стану підприємства.
Потреба в додатковому обладнанні для збільшення виробничої потуж ності підприємства визначається на основі розрахунку необхідної кількості об ладнання для виконання виробничих планів. Якщо розрахована потреба в облад нанні більше його наявності, то підприємство повинно придбати недостатню його кількість, звідси величина потреби в придбанні визначається як різниця між потре бою та наявністю обладнання на підприємстві. Однак, при цьому необхідно врахо вувати можливість раціонального використання наявних машин, передачі облад нання з "широких" дільниць тощо.
Потреба в запасних частинах для забезпечення роботи обладнання встанов люється на основі прогресивних норм їх витрат і кількості працюючих машин.
В залежності від конкретних особливостей роботи машин, норми витрат можуть встановлюватись в середньому на 100 машин або на основі даних про строки зносу кожної деталі машини.
Потреба в паливі частіше всього визначається шляхом множення обсягу роботи в плановому періоді на норму його витрат, при цьому норми витрат різних видів палива встановлюються в одиницях умовного палива.
7. Матеріально-технічне забезпечення виробництва__________________________99
Для визначення кількості палива в натуральному виразі розраховану цим методом потребу ділять на тепловий еквівалент (відношення калорійності даного палива і кало рійності умовного палива).
Потрібна кількість палива на технологічні та енергетичні цілі визначається прямим розрахунком на підставі норм витрат умовного палива, які встановлені на одиницю продукції або робіт за формулою:
Потреба в енергії (парі) для опалення будівель залежить від об'єму і теплової характеристики будівлі, температури всередині приміщення і зовні, тривалості опалю вального періоду і різниці між тепловмістом пари і конденсату.
Потреба в енергії на технологічні цілі визначається виходячи з норм її витрат на одиницю продукції та планового обсягу її виробництва в натуральному або грошо вому виразі.
Кількість електричної енергії для технологічних цілей розраховується двома шляхами:
а) на планову програму;
б) за потужністю встановленого устаткування.
Перший метод значно точніший. Він застосовується при масовому та багато серійному виробництві; в цьому разі кількість необхідної електроенергії (ПЕтех) ви значають так:
7.3. ЗАПАСИ І РЕГУЛЮВАННЯ ЇХ РОЗМІРІВ
Складовою частиною річної потреби підприємства в матеріальних ресурсах є їх потреба на утворення виробничих запасів сировини і матеріалів. Створення необхід них запасів повинно забезпечувати безперервну роботу підприємства і прискорення оборотності оборотних засобів.
Запаси - це матеріальні активи, які:
/ утримуються для подальшого продажу;
/ перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;
/ утримуються для споживання під час виробництва продукції.
У господарській діяльності запаси поділяють на:
-» сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матері альні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання по слуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;
-* незавершене виробництво у вигляді незакінчених обробкою і складанням де талей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене вироб ництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу;
-> готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу І відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом;
7. Матеріально-технічне забезпечення виробництва________________________1 Р1
-* товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утриму ються підприємством із метою подальшого продажу;
-> малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року;
Склад запасів визначається їх найменуваннями або однорідними групами І видами).
Запаси створюються з метою сприяння:
1. Обслуговуванню споживачів (наявність запасів - важливий чинник утримуван ня споживачів, пов'язаний із можливістю постачання продукції у будь-який час).
2. Гнучкості виробництва (здатність швидко переходити на виробництво іншої про дукції завдяки запасам, можливість задовольнити попит на продукцію, яка в даний час не виробляється).
3. Визначеності виробництва (чим більш невизначена ситуація на ринку, тим більша необхідність страхування створенням резервних запасів).
4. Згладжуванню виробництва (здатність задовольняти попит у періоди максималь ного збуту без збільшення обсягу виробництва).
5. Отриманню прибутку шляхом цінової спекуляції (в період інфляції можна отри мати прибуток купівлею запасів за нижчою ціною і продажем їх у майбутньому).
Створення та зберігання запасів потребують значних витрат, і щорічна їх сума пе ревищує чверть вартості самих запасів. Тому важливо керувати запасами, щоб зазна чені витрати були мінімальними, і щоб забезпечувався той рівень обслуговування та задоволення запитів, який сприяє економічному розвитку підприємства.
Виробничі запаси - це продукція виробничо-технічного призначення, яка є на підприємствах, що вже вступила в сферу виробництва, але ще не використо вується безпосередньо у виробничому процесі. Отже, це предмети праці, що на дійшли до споживача різного рівня, але ще не використовувалися і не піддавалися переробці.
Виробничі запаси розраховують в натуральних, умовно-натуральних і вартісних вимірниках.
Виробничі запаси входять у число факторів, що гарантують безпеку матеріаль но-технічного постачання, його гнучку роботу і виступають як "страховка" вироб ництва.
Розмір виробничого запасу залежить:
>- від величини потреби в різних видах сировини і матеріалів;
>• від періодичності виготовлення продукції підприємствами-постачальниками;
>- від періодичності запуску сировини і матеріалів у виробництво;
>- від сезонності постачання матеріалів;
>- від співвідношення транзитної і складської форм постачання;
>• від розміру транзитних постачань.
На підприємствах існує кілька видів запасів: транспортний, підготовчий, технологі чний, поточний (складський), резервний (страховий).
Поточний (складський) запас призначений для безперервного забезпечення ви робництва в період між двома поставками матеріалів. Він є величиною змінною: до сягає максимуму в момент надходження партії матеріалів, поступово зменшується внаслідок їх використання і стає мінімальним безпосередньо перед черговим по стачанням (рис.7.2).
Рис 7.2. Схема запасів матеріалів на підприємстві
Середній інтервал між поставками визначається шляхом ділення кількості днів у місяці (ЗО) на число визначених договором постачань.
Наприклад, якщо умовами договорів між постачальниками і підприємством перед бачено надходження матеріалів 3 рази на місяць, то їх поточний запас має дорівнюва ти 10 дням (30/10).
Норма виробничих запасів у частині поточного запасу визначається, як правило, у розмірі 50% середнього інтервалу між поставками ресурсів від постачальників (дата чергового отримання матеріалів, останній день інтервалу збігається з мінімальним (нормативним) їх запасом).
Максимальний поточний запас (Пттах ) дорівнює партії поставки матеріалів, яка залежить від інтервалу між двома постачаннями та середньодобовими витратами матеріалів, тобто
Різновидом поточного є сезонний запас, який утворюється за умови сезонного ви користання, сезонної заготівлі або сезонного транспортування матеріалів.
Сезонний запас створюється, як правило, на зимовий період або у випадках, якщо поставки залежать від сезону року.
Підготовчий запас необхідний на час підготовки доставлених на підприємство матеріалів для виробничого споживання. Він створюється тоді, коли перед викорис танням матеріали потребують спеціальної підготовки (сушіння, розробки, правки тощо), і визначається за формулою:
Технологічний запас — час на підготовчі операції із виробничими запасами до мож ливого їх використання в технологічному процесі.
7. Матеріально-технічне забезпечення виробництва 10З
Страховий запас гарантує безперервність виробництва у випадках відхилень від прийнятих інтервалів постачань. Він потрібний на випадок можливої затримки надход ження чергової партії матеріалів. Його обчислюють за формулою:
Страховий запас визначається в межах до 50 % поточного запасу.
Знаходження матеріалів у дорозі - транспортний запас - визначається як різни ця між часом перебігу вантажу від постачальників до споживачів і часом обороту платіжних документів.
Таким чином, загальний запас матеріалів становить:
-> Приклад розрахунку нормативу оборотних коштів (нормативного залишку) у виробничих запасах, що відносять до оборотних фондів (дані умовні):
1. Квартальна потреба в матеріалах - 9000 т.
2. Середньодобові витрати матеріалів - 100 т.
3. Ціна однієї тонни матеріалу - 1500 грн.
4. Вартість добової витрати матеріалів (п.З х п.2) - 150000 грн.
5. Норма запасу в днях: а)транспортного - 1;
б) поточного - 20;
в) страхового (резервного) - 8;
г) технологічного - 2;
д) підготовчого - 1;
е) усього - 32
6. Норматив оборотних коштів у виробничих запасах (п. 4 х п. 5 е) - 4800000 грн. Визначений норматив залишку запасів періодично коригується підприємством з ура хуванням змін обсягів виробничої програми та її асортименту, швидкості обертання
104 ___________ ///. ПЛАНУВАННЯ РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
запасів, впливу інфляційних процесів на їх ціни. Для коригування розміру нормативу можна застосовувати спрощену методику розрахунку.
^ Приклад.. Норматив залишку виробничих запасів на підприємстві становив 150 тис. грн. У поточному періоді зростання виробничої програми передбачене в розмірі 10 %, прискорення обертання виробничих запасів на 1 %; за рахунок зміни асортимен ту господарської діяльності норматив залишку виробничих запасів збільшиться на 2 %, а зростання цін складатиме 20 %. Виходячи з наведених даних, норматив залишку виробничих запасів становитиме:
1. Зростання виробничої програми збільшить норматив залишку виробничих за пасів до 165тис.грн. (150x110/100).
2. Зміна асортименту об' єктів підприємницької діяльності збільшить норматив до 168,3 тис. грн. (165x102/100).
3. Зростання цін на виробничі запаси збільшить їх норматив до 201,96 тис. грн. (168,9x120/100).
4. У зв'язку з прискоренням обертання виробничих запасів на 1 % норматив запа су їх зменшиться до 199,94 тис. грн. (201,96x99/100).
Отримана загальна сума нормативу залишків виробничих запасів використовуєть ся для оцінки їх фактичної наявності на підприємстві (надлишок, заниження) та при йняття рішень щодо ліквідації наднормативних запасів або поновлення до оптималь них залишків.
Для розв'язання задач по підтримуванню оптимальних запасів матеріалів на скла дах підприємства використовуються методи теорії управління запасами.
Управління запасами - це встановлення моментів подачі замовлень на закупку чи виробництво товарів для поповнення запасів, і прийняття рішень про кількість замовлень чи їх обсяг. Воно включає розробку норм запасів, їхнє планування, облік, аналіз, контроль за фактичним станом та оперативне регулювання. Центральне місце в системі управління запасами відводиться нормуванню. Нормування направлене на прискорення оборот ності коштів, вкладених у запаси. Але не менш важливим є те, що запаси повинні за безпечити ритмічність виробництва та своєчасне постачання продукції до споживача.
Основними об'єктивними факторами, що впливають на нормативи виробничих за пасів, є величина транзитних норм відправлення та питома вага складської форми забезпечення, які в свою чергу залежать від рівня розвитку складського господар ства. Оптимальний рівень запасів для підприємств по постачанню, яке гарантує надій ність споживачів, оцінюється в розмірі біля 90 днів обігу.
Основна мета управління виробничими запасами полягає в такій організації по ставок продукції виробничо-технічного призначення, за якої, з одного боку, відбуваєть ся економія коштів на організацію поставок, утримання запасів, зменшуються втрати від мобілізації оборотних коштів, від можливого псування ресурсів при їх тривалому зберіганні, а з іншого боку - зменшуються втрати, які можуть виникнути внаслідок дефіциту необхідної продукції.
Вибір найбільш оптимальної стратегії для управління матеріально-технічними за пасами залежить від попиту на ту чи іншу статтю запасів. Попит на матеріали може бути залежним чи незалежним. Коли попит безпосередньо пов'язаний з випуском про дукції, він називається залежним. Оскільки плани виробництва розробляють завчасно, то залежний попит можна прогнозувати з великою ймовірністю. Якщо попит не пов'я заний із планами випуску продукції, то він називається незалежним.
7. Матеріально-технічне забезпечення виробництва 1 О5
Якщо на матеріально-технічні ресурси є залежний попит, то їх обсяг та інтервал поставок можна визначити, виходячи із інтенсивності споживання того чи іншого ре сурсу в одиницю часу, а також із мінімуму загальних витрат.
Рух складських запасів матеріалів планують за схемою "максимум-мінімум". Ви трати матеріалів із запасу визначаються попитом або швидкістю їх використання, тобто не піддаються регулюванню запасів зі сторони управлінців. Тому вони повинні зо середжувати всю увагу на забезпеченні раціонального режиму поповнення та викорис танні матеріальних ресурсів.
Величина виробничого запасу обґрунтовується його нормою, що являє собою се редній, на час планового періоду, запас матеріалу в днях його середньодобового спо живання, який буде на кінець планового періоду як перехідний.
Регулювання запасів може здійснюватися за системами "максимум-мінімум", "стандартних партій", "стандартних інтервалів" тощо.
Найбільш відома система - "максимум-мінімум", згідно з якою запаси поповнюють ся до рівня не нижчого за їхню мінімальну величину, а після надходження чергової партії не бувають більшими за встановлену максимальну кількість. Для забезпечення цих умов замовлення на чергову поставку матеріалів видається за такої величини поточно го запасу, якої вистачить для роботи, поки замовлений матеріал надійде. Ця величина запасу називається точкою замовлення (Т33) та обчислюється за формулою:
Інші системи регулювання запасів, як це видно з їх назв, жорстко регламентують величини партій поставок або інтервал між ними.
Величина запасів матеріалів істотно впливає на ефективність роботи підпри ємства, і вплив цей неоднозначний. З одного боку, збільшення запасів внаслідок постачання великими партіями потребує більше оборотних коштів, додаткових ви трат на зберігання матеріалів, компенсацію можливого псування та витрат. Ці втра ти й витрати можна вважати пропорційними величині запасу, тобто партії поставки. З іншого боку, постачання великими партіями зменшує кількість поставок і, відпо-
відно, транспортно-заготівельні витрати, бо останні відносно мало залежать від величини партії поставки, а в більшій мірі обумовлені кількістю цих партій (витрати на оформлення, пере силання документів, роз'їзди агентів, транспортування тощо). Зменшення величини партії по ставок спричиняє зворотний ефект: втрати й витрати, по в'язані зі зберіганням запасів, зменшуються, а транспортно-заготівельні витрати зростають (рис.7.3).
Рис. 7.3. Графік залежності річних витрат
на придбання і зберігання матеріалів
від величини партії поставки
Контроль за величиною нормативного рівня запасу матеріальних ресурсів здійснюється за системою "максимум-мінімум"; за допомогою картотеки оператив ного контролю забезпеченості виробництва, ЕОМ. На підставі результатів контролю приймаються необхідні заходи з регулювання рівня запасів. На рис. 7.4 зображено графік змін виробничих запасів при постійних інтервалах, обсягах поставок і середньо добового споживання.
Рис 7.4. Графік зміни виробничих запасів при постійних Інтервалах, обсягах поставок
і середньодобового споживання
Розглянута вище методика нормування виробничих запасів передбачає встанов лення нормативу таких запасів стосовно умов, які склалися в передплановий період. Головне їхнє призначення - забезпечити безперервність виробництва та виконання виробничих програм.
7. Матеріально-технічне забезпечення виробництва_________________________107
Джерелами задоволення потреб підприємства в матеріальних ресурсах є: очі кувані залишки матеріальних ресурсів на початок планового періоду, мобілізація внутрішніх ресурсів, поставки ресурсів за прямими господарськими зв'язками та закупки в торговельній мережі.
Надзвичайно важливе джерело забезпечення підприємства матеріалами -мобілізація внутрішніх ресурсів, яка здійснюється за наступними напрямками: економія матеріалів за рахунок впровадження організаційно-технічних заходів, прогресивних технологій, використання вторинних ресурсів, наднормативних за лишків тощо.
Забезпечення безперебійної і ритмічної роботи підприємства вимагає створен ня нормативної величини незавершеного виробництва, що обумовлена необхідні стю наявності визначеної кількості напівфабрикатів на кожному робочому місці, в процесі їх переміщення, на випадок аварій та інших непередбачуваних обставин.
Підтримання незавершеного виробництва на рівні нормальної величини дося гається завдяки обліку в обсязі випуску продукції цехів підприємства, його зміни на початок і кінець періоду, що планується. Величина незавершеного виробництва на початок запланованого періоду розраховується на основі даних про його на явність на кінець звітного періоду. Визначення нормативної величини незаверше ного виробництва на кінець періоду, що планується, вимагає проведення більш ре тельних розрахунків, тому що вона залежить від багатьох факторів. Нормативна величина незавершеного виробництва розраховується в натуральному і вартісно му виразі з врахуванням типу виробництва і методів його організації.
У масовому виробництві на величину незавершеного виробництва здійснюють вплив наступні фактори: число робочих місць, кількість виробів, що одночасно зна ходяться на одному робочому місці, спосіб передачі деталей (вузлів) з однієї дільниці на іншу, план виробництва та собівартість одиниці продукції.
У серійному виробництві нормативна величина незавершеного виробництва за лежить від середньоденного випуску певної продукції, тривалості виробничого цик лу, коефіцієнту готовності виробу і його собівартості.
В одиничному виробництві величина незавершеного виробництва залежить від коефіцієнта готовності виробу і його собівартості.
Для оцінки незавершеного виробництва в гуртових цінах використовують коефіцієнт перерахунку, який розраховується відношенням обсягу продукції, що випускається в гуртових цінах, до її собівартості.
Величину очікуваних залишків на початок планового періоду (Зоч, грн) визнача ють за формулою:
Інформація про фактичні залишки матеріальних ресурсів на складах І в цехах підприє мства знаходиться в матеріальних картках, оборотних відомостях та інших аналітич них документах. Ці дані беруться станом на перше число місяця.
1О8____________ ///. ПЛАНУВАННЯ РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
7.4. ОСОБЛИВОСТІ ВИЗНАЧЕННЯ ПОТРЕБИ ЦЕХІВ У МАТЕРІАЛЬНИХ РЕСУРСАХ В РІЗНИХ ТИПАХ ВИРОБНИЦТВА
Організацію забезпечення цехів матеріальними ресурсами можна проводити в де кілька етапів:
1) визначення потреби кожного цеху у матеріальних ресурсах;
2) встановлення нормативу цехових запасів;
3) визначення очікуваних залишків матеріальних ресурсів у цехах на початок пла нового періоду;
4) встановлення лімітів відпуску матеріальних ресурсів;
5) встановлення способу забезпечення цехів матеріальними ресурсами (пасив ного чи активного), розробка схем та графіків забезпечення матеріалами цехів підприємства.
Потреба цехів у матеріалах, залежно від типу виробництва й особливості діяль ності підприємства, визначається за певними нормами їх (матеріалів) витрат та об сягом виробничої програми.
При масовому та багатосерійному виробництві потреба в матеріалах складається у подетальному розрізі та обчислюється множенням виробничої програми деталей на подетальні норми витрат.
В умовах одиничного та дрібносерійного виробництва потреби в матеріалах визна чають (у плані замовлення), виходячи з кількості виробів у замовленні та норм витрат матеріалів на виріб.
Залежно від типу виробництва застосовуються різні системи лімітування та за безпечення цехів матеріалами. На підприємствах одиничного і дрібносерійного ви робництва поширено децентралізовану (пасивну) систему постачання цехів. Склад видає матеріали на підставі разових вимог цехів, які самостійно їх отримують і транспортують. За умов масового та багатосерійного виробництва зі стабільною номенклатурою продукції й ритмічним споживанням матеріалів застосовується централізована (активна) система забезпечення робочих місць. Склад до ставляє матеріали в цех безпосередньо на робочі місця в потрібній кількості й у належний час згідно з календарним графіком у межах встановленого ліміту. Цен тралізована система дає змогу ефективніше використовувати складські приміщення, транспортні засоби, успішніше механізувати та автоматизувати транспортно-складські операції.
При централізованому постачанні матеріалів у цехи й на робочі місця використо вують інтегровану систему виробництва й постачання "точно в час" (японсь кий варіант "канбан"), коли всі процеси та їхнє забезпечення здійснюються згідно чіткого календарного графіку. В єдиний графік роботи включаються також і поста чальники, які забезпечують виробничий процес часто прямо "з коліс", зводячи запаси матеріалів масового споживання до мінімуму [26].
Активний спосіб забезпечення має такі переваги порівняно із пасивним:
1) поліпшується використання транспортних засобів у результаті скорочення їх простоїв під час навантаження та розвантаження, зменшуються витрати на внутрішні перевезення, в тому числі за рахунок повнішого використання вантажо підйомності транспорту; сприяє ліквідації зайвих запасів у цехах та скороченню документообігу;
7. Матеріально-технічне забезпечення виробництва________________________1 О9
2) дає змогу поліпшити організацію виробництва, звільняючи робітників виробничо го персоналу цехів та дільниць від оформлення документів на одержання матеріаль них ресурсів;
3) сприяє впровадженню прогресивної транзитної системи забезпечення, за якої матеріальні ресурси, що надходять, не розвантажують на центральних складах забез печення, а везуть просто на місце їх безпосереднього споживання - до цеху та на дільниці, при цьому значно зменшується обсяг робіт із завантаження, поліпшується обіг матеріальних ресурсів.
?=5) ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ
£ І САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
1. Що таке план МТЗ підприємства, які його завдання та порядок розробки?
2. Яким чином відбувається матеріально-технічне забезпечення в ринкових умовах?
3. Які існують джерела МТЗ в ринкових умовах?
4. Які існують методи розрахунку потреби в матеріально-технічних ресурсах?
5. Що являє собою баланс матеріально-технічного забезпечення? Який поря док його розробки?
6. Які Ви знаєте види запасів? Що є причиною їх створення?
7. Які існують системи регулювання запасів?
8. Для чого цехам встановлюють ліміт використання матеріалів?
9. Які критерії вибору постачальника ресурсів?
10. Які показники ефективності використання матеріальних ресурсів Ви знаєте?
'
1 1О ______________///. ПЛАНУВАННЯ РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ТЕМА 8. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОПЕРАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВИРОБНИЧОЮ ПОТУЖНІСТЮ
8.1. ВИДИ ВИРОБНИЧОЇ ПОТУЖНОСТІ, ЧИННИКИ, ЩО ЇЇ ВИЗНАЧАЮТЬ, ПОСЛІДОВНІСТЬ РОЗРАХУНКІВ
Планування випуску продукції (для підприємств, що займаються її виготовленням) є головним розділом річного плану тому, що інші розділи забезпечують його реаліза цію. План випуску та реалізації продукції розробляється в натуральному і вартісному виразі. Для підприємства, яке випускає кілька видів виробів, можна вимірювати ви пуск в умовних одиницях (за трудомісткістю, часом роботи устаткування).
Запланована виробнича програма підприємства повинна пройти ресурсне обґрун тування, тобто визначення її забезпеченості виробничими потужностями, трудовими, матеріальними та інвестиційними ресурсами.
Виробнича потужність підприємства - це максимально можливий випуск про дукції необхідної якості в передбаченій номенклатурі за певний час (зміну, добу, місяць, рік) при повному завантаженні обладнання та виробничих площ у прийнятому режимі роботи з урахуванням застосування передової технології, організації виробництва і праці. Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю проходить два етапи:
1. Визначення максимального обсягу випуску виробів, який повинен бути забезпе чений наявною виробничою потужністю підприємства.
2. Обчислення необхідної кількості введення в дію нових (додаткових) потужнос тей за рахунок технічного переозброєння або розширення підприємства.
Виявлення виробничих потужностей, які будуть функціонувати в плановому періоді, -є найважливішим моментом техніко-економічного обґрунтування плану випуску продукції.
Вибуття потужності відбувається з наступних причин:
</ знос та вибуття обладнання;
/ збільшення трудомісткості виготовлення виробів;
^ зміна номенклатури і асортименту продукції, що випускається;
/ зменшення фонду робочого часу;
/ закінчення терміну лізингу обладнання.
Виробнича потужність визначається різними вимірниками:
>• натуральними;
>- умовно-натуральними;
>• у багатономенклатурних виробництвах - вартісним вимірником.
При обчисленні потужності для визначення обсягу однорідної продукції використову ються натуральні показники - штуки, метри квадратні, метри кубічні, тонни, погонні метри й інші. Однак вони не дозволяють при визначенні потужності підприємства (ділян ки, агрегату) порівнювати й аналізувати виробництво продукції за складністю і трудо місткістю виробів. Тому, з метою спрощення розрахунку виробничої потужності при ши рокій номенклатурі виробів, що випускаються підприємством, продукція різних найме нувань поєднується в групи за ознакою конструктивної, технологічної та іншої подібності. Кожна така група приводиться за трудомісткістю до базового виробу-представника, тобто до умовно-натуральних показників. Виріб-представник може мати найбільшу пи тому вагу по кількості і трудомісткості (хоча це не обов'язково). Застосування умовно-
8. Забезпечення операційної діяльності виробничою потужністю______________111
натуральних показників дозволяє привести усі види однорідної продукції з різними харак теристиками до одного виду, прийнятого за базу. Для цього використовуються перевідні коефіцієнти, що відбивають трудомісткість та складність продукції, що випускається.
Розрізняють перспективну, проектну та діючу потужність підприємства.
Перспективна виробнича потужність відбиває очікувані зміни номенклатури продукції, технології й організації виробництва, закладені в плановому періоді.
Проектна виробнича потужність являє собою величину можливого випуску продукції умовної номенклатури в одиницю часу, задану при проектуванні чи реконст рукції виробничої одиниці. Вона є фіксованою величиною тому, що розрахована на по стійну умовну номенклатуру і постійний режим роботи. За період проектування (1-2 роки), будівництва (2-5 років) і освоєння потужності (1-2 роки) значно змінюється номенкла тура продукції, що випускається, а також ряд технологічних характеристик устатку вання. Тому проектна потужність перестає відбивати дійсні можливості підприємства.
Діюча потужність підприємства (цеху, лінії, агрегату) відбиває його потенційну здатність виробити протягом календарного періоду максимально можливу кількість продукції, передбаченої планом. Вона має динамічний характер і змінюється відповід но до організаційно-технічного розвитку виробництва. Тому її характеризують кілька показників:
-^ потужність на початок планового періоду (вхідна);
-» потужність на кінець планового періоду (вихідна);
-> середньорічна потужність.
При визначенні вхідної виробничої потужності враховуються:
/ проведення заходів щодо ліквідації «вузьких місць» протягом планового року;
«/ збільшення кількості устаткування чи заміна його на більш продуктивне;
«/ перерозподіл робіт між окремими групами устаткування та між виробничими підрозділами;
^ можливість збільшення змінності роботи устаткування чи ділянок, що ліміту ють випуск продукції.
Під "вузьким місцем" розуміють невідповідність потужностей окремих цехів, дільниць, груп устаткування потужностям відповідних підрозділів до встановленої по тужності усього підприємства, цеху.
Вихідна потужність підприємства визначається з обліком:
«І* намічених при визначенні вхідної потужності заходів щодо ліквідації «вузьких місць»;
«І» запровадження в дію нових потужностей, у тому числі за рахунок розширення, реконструкції, модернізації, автоматизації, а також за рахунок здійснення заходів щодо підвищення ефективності виробництва.
Частина цих заходів випливає із стратегічного плану розвитку підприємства на рівні поточних завдань, а частина з них передбачається при розробці поточних планів, вихо дячи з умов функціонування, які змінилися, та організації виробництва.
Вихідна виробнича потужність у вартісному виразі, тобто потужність на кінець розрахункового періоду (року) (Впвих, грн), обчислюється за формулою:
при розрахунку потужності оеруть до уваги наступі п фактори:
>- структура і величина основних засобів;
>- якісний склад обладнання, рівень фізичного і морального зносу;
>- передові технічні нормативи продуктивності обладнання, використання площ, трудомісткість виробів, вихід продукції із сировини;
>• прогресивність технологічних процесів;
>• режим роботи підприємства;
>• ступінь спеціалізації;
>• рівень організації виробництва та праці;
>- якість сировини і ритмічність поставок;
>- фонд робочого часу обладнання.
Вихідні дані та послідовність розрахунків, за якими визначається виробнича потуж ність підприємства, наведені на рис. 8.1.
Рис. 8.1. Вихідні дані та послідовність розрахунків виробничої потужності підприємства
8. Забезпечення операційної діяльності виробничою потужністю 113
Розрахунки виконуються технологічними службами підприємства. Виробничі підроз діли, які за виробничою потужністю нижче рівня провідних, повинні розглядатися як "вузькі місця", за якими необхідно розробити й впровадити технічні й організаційні заходи, котрі дозволять довести їхню пропускну спроможність до рівня провідних підрозділів підприємства. Можуть бути вжиті заходи щодо заміни устаткування, тех нології, збільшення змінності праці на окремих дільницях.
У розрахунки виробничої потужності підприємства включають устаткування, вста новлене і невстановлене, яке є на підприємстві (крім резервного). Крім того, виробнича потужність розраховується виходячи із максимально можливого річного часу роботи устаткування та використання виробничих площ.
Розрізняють календарний, режимний (номінальний) і ефективний (корисний) фон ди часу.
Календарний фонд часу (Фк) виробничого обладнання є базою для розрахунку інших видів фонду робочого часу в плануванні і визначається як добуток числа днів у даному календарному періоді (Дк) на число годин на добу (Т):
-» Наприклад, на період одного року при 2 - змінній роботі з тривалістю зміни 8 годин він складає 365 х (8 х 2) =5840 годин.
Режимний або номінальний фонд робочого часу (Фр) машини (агрегату) за лежить від числа календарних днів (Дк) і числа неробочих днів ( Дн) на рік, а також від прийнятого на підприємстві режиму змінності роботи на добу:
-» Наприклад, при 5-денному робочому тижні та 8-годинному робочому дні (1 зміна) номінальний фонд складає - (365 - 53 -52) х 8 =2080 год., а при 6-денній роботі та 8-годинному робочому дні (1 зміна) - (365 -53) х 8 =312 х 8 = 2496 год.
Плановий (ефективний, дійсний) (Ф„) фонд робочого часу обладнання дорів нює різниці між режимним (номінальним) фондом (Фр) і сумою витрат часу на ре монт, налагодження, переналагодження цього обладнання протягом планового періоду:
Він використовується в розрахунках виробничої потужності, але не при плануванні випуску продукції.
-» Наприклад. Номінальний фонд робочого часу дорівнює 2080 годинам, запла новані витрати часу на ремонт, налагодження та переналагодження обладнання - 1 % номінального фонду часу.
Дійсний (плановий) фонд робочого часу
8.2. МЕТОДИКИ РОЗРАХУНКУ ВИРОБНИЧОЇ ПОТУЖНОСТІ
Для розрахунку виробничої потужності необхідно мати наступні дані:
1) плановий фонд робочого часу одиниці обладнання;
2) кількість одиниць обладнання;
3) продуктивність обладнання;
4) трудомісткість виробничої програми;
5) досягнутий коефіцієнт виконання норми виробітку (рис. 8.1).
Виробнича потужність підприємства визначається за потужністю провідних цехів, дільниць, поточних ліній, станків (агрегатів) з урахуванням заходів щодо ліквідації "вузь ких місць" та можливої кооперації виробництва.
До провідних належать ті виробничі підрозділи підприємства, які виконують го ловні технологічні процеси (операції) і мають вирішальне значення для забезпечення випуску профільних видів продукції.
^ Наприклад, для підприємств чорної металургії провідними виробництвами вва жаються доменні, сталеплавильні та прокатні цехи; машинобудування та металообробки - механічні, складальні, ливарні й ковальсько-пресові цехи; цементної промисловості -печі з виробництва клінкеру; текстильної індустрії- прядильне і ткацьке виробництво тощо.
Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою профільної продукції. При цьому проводять можливе звуження номенклатури, об'єднуючи окремі вироби в групи за конструктивно-технологічною єдністю з визначенням для кожної із них базового представника. Решту виробів даної групи приводять до характеристик трудомісткості.
Якщо підприємство випускає кілька видів продукції, то виробнича потужність виз начається окремо для кожного виду виробів. Наприклад, на металургійних підприєм ствах (комбінатах) обчислюють окрему потужність доменного, сталеплавильного та прокатного виробництва.
У розрахунки виробничої потужності підприємства включають:
а) усе діюче і недіюче внаслідок несправності, ремонту та модернізації устатку вання основних виробничих цехів;
б) устаткування, що перебуває на складі і має бути введене в експлуатацію в ос новних цехах протягом розрахункового періоду;
в) понаднормативне резервне устаткування;
г) понаднормативне устаткування допоміжних цехів, якщо воно аналогічне техно логічному устаткуванню основних цехів.
8, Забезпечення операційної діяльності виробничою потужністю______________115
Виробничу потужність підприємства треба обчислювати за технічними або проек тними (не перевершеними) нормами продуктивності устаткування, використання ви робничих площ і трудомісткості виробів, нормами виходу продукції з урахуванням за стосування прогресивної технології та досконалої організації виробництва. За браком таких норм можна використовувати власні розрахункові технічні норми, які врахову ють прогресивні досягнення значної кількості (20-25%) робітників однакових професій І ланок виробництва.
Для розрахунків виробничої потужності підприємства береться максимально мож ливий річний фонд часу (кількість годин) роботи устаткування. На підприємствах із безперервним процесом виробництва таким максимально можливим фондом часу роботи устаткування є календарний фонд (8760 годин на рік) за мінусом часу, необхід ного для проведення ремонтів і технологічних зупинок устаткування.
Для підприємства з дискретним процесом виробництва фонд часу роботи устатку вання визначають, виходячи з фактичного режиму роботи основних цехів та встанов леної тривалості змін у годинах із відрахуванням часу на проведення ремонтів устатку вання, вихідних і святкових днів. У сезонних виробництвах фонд часу роботи устатку вання регламентується встановленим режимом роботи підприємства (за технічним проектом) з урахуванням забезпечення оптимальної кількості днів роботи окремих технологічних цехів (ліній).
Розрахунок виробничої потужності підприємства повинен проводитись у такій по слідовності: агрегати з групи технологічного обладнання - виробничі дільниці - цехи І корпуси, виробництва) - підприємство у цілому.
Розраховується також технологічна спроможність (потужність) решти виробничих ланок підприємства (поряд із провідними цехами чи дільницями). Такі розрахунки
1 1 6 ///. ПЛАНУВАННЯ РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
необхідні для виявлення невідповідності між потенційними можливостями з випуску продукції (надання послуг) окремих виробничих підрозділів та забезпечення узгодже ної технологічної пропорційності між взаємопов'язаними виробничими ланками. Ступінь відповідності потужностей різних структурних підрозділів підприємства визначають через розрахунок і порівняння коефіцієнтів суміжності, які характеризують співвідно шення потужностей провідного підрозділу та решти виробничих ланок.
Виробнича потужність залежить від характеру підприємств, цехів, рівня їх спеціалі зації, якими визначається організаційний тип виробництва.
На неперервно-потокових лініях, а також на конвеєрі потужність визначається за формулою:
В умовах потоково-масового виробництва при вузькій спеціалізації робочих місць визначається потужність групи робочих місць, які виконують дану операцію при об робці конкретної деталі, потужність розраховується за такою формулою:
В умовах серійного виробництва розрахунок виробничої потужності ускладнюється тим, що за кожним робочим місцем закріплюється велика кількість деталеоперацій. Як вимірник виробничої потужності використовується типовий виріб-представник:
.
В умовах серійного виробництва з широкою номенклатурою випуску виробів, а також у одиничному та дрібносерійному виробництвах розрахунок виробничої по тужності ведеться у такій послідовності:
а) визначається трудомісткість обробки виробів і усієї виробничої програми за групами устаткування:
б) розраховується ефективний фонд часу роботи за групами устаткування, що взаємозамінюються, тобто визначається пропускна спроможність устаткування:
в) ефективний фонд часу по кожній групі устаткування ділять на трудомісткість програми по даному виду робіт і визначають коефіцієнт виробничої потужності цеху чи дільниці (Кпотуж):
Коефіцієнт виробничої потужності — це співвідношення пропускної спромож ності групи устаткування та трудомісткості її виробничої програми;
г) за провідною групою устаткування встановлюють коефіцієнт виробничої потуж ності цеху (дільниці) і проектують заходи щодо розширення "вузьких місць";
д) визначають потужність цеху, підприємства у натуральному вимірнику шляхом множення кількості виробів за програмою на прийнятий коефіцієнт виробничої потужності:
Після розрахунку виробничих потужностей всіх цехів будується діаграма потуж ності підприємства.
-> Приклад. Якщо, взяти за провідний цех - термічний із потужністю 70 тис. виробів, то у заготівельному буде резерв в 5 тис. виробів, у ковальному - 15 тис. виробів, у механообробному - 5 тис. виробів. Ливарний цех буде "вузьким місцем", у ньому недостатньо виробничої потужності в 5 тис. виробів (рис. 8.2).
Рис 8.2. Діаграма потужності підприємства
Тому, при плануванні виробничої потужності необхідно передбачати заходи, направ лені : з одного боку - на розшивку "вузьких місць" (збільшення потужності), а з іншого -на завантаження потужності.
1 1 8 ///. ПЛАНУВАННЯ РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Крім розрахунків по провідних цехах і дільницях, визначається технологічна спро можність виробничих ланок підприємства. Це необхідно для виявлення невідповід ності виробничих потужностей окремих підрозділів прийнятій потужності по даних про відних цехів, дільниць, а також для забезпечення технологічної пропорційності між взаємо пов'язаними виробничими ланками. Відповідність потужності різних підрозділів підпри ємства визначається порівнянням коефіцієнтів сумісності, які розраховуються співвід ношенням потужностей провідного підрозділу та інших виробничих ланок.
8.3. ВИЗНАЧЕННЯ МАКСИМАЛЬНО МОЖЛИВОГО ВИПУСКУ ПРОДУКЦІЇ ЗА НАЯВНОЇ ПОТУЖНОСТІ
Проведені розрахунки наявної виробничої потужності підприємства дозволяють визначити обсяг випуску виробів, який буде забезпечений діючими виробничими по тужностями. Максимально можливий випуск продукції може бути досягнутий з ура хуваннями змін ряду чинників, наприклад, зменшенням простоїв устаткування, підви щенням коефіцієнта змінності його роботи, удосконаленням організації виробництва, впровадженням технічних заходів тощо. Приріст потужності за рахунок організаційно-технічних заходів, тобто внутрішньовиробничих резервів, не завжди може забезпечи ти випуск запланованого обсягу продукції. Тому виникає потреба у визначенні та вве денні в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння, реконструкції або розширення підприємства.
Встановлене у виробничій програмі завдання щодо обсягу виробництва продукції може бути досягнуте за умови забезпеченості необхідною кількістю ресурсів.
Алгоритм розрахунку виробничої програми (плану виробництва продукції) та її обґрунтування виробничою потужністю у спрощеному вигляді може бути зведений до наступних процедур:
/ 1. Аналізується портфель замовлень.
^ 2. Проводиться перерахунок асортименту портфеля замовлень на один вид про дукції, прийнятий як виріб-представник. Коефіцієнт перерахунку визначається як співвідношення трудомісткості кожного типорозміру продукції на трудомісткість виро-бу-прєдставника.
/ 3. Аналізується використання середньорічної виробничої потужності в звітному періоді. В процесі аналізу визначається досягнутий рівень використання виробничої потужності, рівень прогресивності використовуваної техніки та технології; досягнутий рівень організації виробництва та праці на підприємстві, чи достатньо потужностей для виконання обсягу продажів на плановий рік. Розрахунок рівня використання потуж ностей проводиться в натуральному та вартісному виразі. Якщо проект виробничої програми не забезпечує достатнього завантаження виробничих потужностей, необхі дно шукати додаткові можливості збільшення обсягу продажів та довантаження ви робничих потужностей за рахунок додаткових замовлень. Якщо план продажу переви щує виробничу потужність, то з метою збереження покупців необхідно провести ком плекс заходів щодо ліквідації "вузьких місць" та збільшення виробничої потужності.
/ 4. Планується коефіцієнт використання виробничої потужності в плановому періоді.
/ 5. Визначається можливий випуск продукції на основі діючих виробничих по тужностей. Виробнича потужність повинна розраховуватися в розрізі виробів-представ-ників у натуральному і вартісному виразі. При розрахунку виробничої потужності за
3. Забезпечення операційної діяльності виробничою потужністю 119
звітний рік потужність на початок звітного року приймається за номенклатурою і асорти ментом продукції попереднього року, а потужність на кінець звітного року на початок планового періоду - за номенклатурою і асортиментом продукції звітного року.
У 6. Проект виробничої програми порівнюється з виробничою потужністю по кож ному виробу-представнику, після досягнення балансу між виробничою потужністю та проектом програми дається економічна оцінка проекту плану виробництва.
Із метою більш повної ув'язки проекту виробничої програми і виробничої потуж ності підприємства розробляють баланс виробничих потужностей. У ньому від ображають вхідну, вихідну і середньорічну потужність, а також введення і вибуття потужностей. На основі балансу виробничих потужностей та в ході його розробки здійснюється:
>• уточнення можливостей виробничої потужності;
>- визначення рівня забезпеченості виробничою потужністю програми робіт по підготовці виробництва нових виробів;
>> визначення коефіцієнта використання виробничих потужностей;
>• виявлення внутрішньовиробничих диспропорцій та можливостей їх усунення;
>• визначення необхідності в інвестиціях для нарощування потужностей та ліквідації "вузьких місць";
>• визначення потреби в обладнанні або виявлення надлишків обладнання;
>- пошук найбільш ефективних варіантів спеціалізації та кооперування.
Баланс виробничої потужності за видами продукції на кінець планового року розра ховується як сума потужності на початок року та її приросту за мінусом вибуття.
Розрахунок балансу виробничої потужності може здійснюватися для кожного виду профілюючої продукції за наступною структурою:
Розділ 1. Потужність на початок планового періоду:
^ найменування продукції;
/ одиниця виміру;
/ код продукції;
/ потужність по проекту або розрахунку;
/ потужність на кінець базового періоду.
Розділ 2. Збільшення потужності в плановому періоді:
ч/ приріст потужності, всього;
/ у тому числі за рахунок:
а) введення в дію нових та розширення діючих;
б) реконструкції;
в) переозброєння і організаційно-технічних заходів, із них:
/ за рахунок зміни режиму роботи, збільшення змінності годин роботи; / за рахунок зміни номенклатури продукції і зменшення трудомісткості;
г) отримання в лізинг, оренду від інших господарюючих суб'єктів. Розділ 3. Зменшення потужності в плановому періоді.
/ вибуття потужності, всього; / у тому числі за рахунок:
а) зміни номенклатури продукції або збільшення трудомісткості;
б) зміни режиму роботи, зменшення змінності, годин роботи;
в) вибуття в результаті старіння, вичерпання запасів;
г) передачі в лізинг, оренду іншими господарюючим суб'єктам.
1 2О ///. ПЛАНУВАННЯ РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Розділ 4. Потужність на кінець планового періоду:
/ потужність на кінець року;
/ середньорічна потужність в плановому році;
/ випуск продукції або кількість переробної сировини в плановому році;
/ коефіцієнт використання середньорічної потужності в плановому році.
Розрахунки виробничої потужності використовуються для обґрунтування виробни чої програми потужністю підприємства, а також для складання балансу, який відбиває зміни величини потужності протягом планового періоду і характеризує вихідну по-
8.4. СИСТЕМА ПОКАЗНИКІВ ВИРОБНИЧОЇ ПОТУЖНОСТІ
При обґрунтуванні виробничої програми виробничою потужністю важливо мати інформацію про рівень її використання на підприємстві. Тому для оцінки реального стану її використання потрібна система показників.
Як система показників в цілому, так і окремі з них повинні відповідати певним ви могам. У першу чергу кожний із показників, який входить до тієї чи іншої групи, має чітко визначене призначення в системі аналізу та використовується для оцінки одного із напрямів використання виробничих потужностей. Розглянемо методи розрахунку і при значення кожного із показників, які входять до тієї чи іншої групи та системи в цілому.
Серед показників першої групи слід виділити коефіцієнт використання проект ної потужності (К„„), який характеризує рівень використання введеної в дію нової потужності з метою досягнення стабільного випуску продукції, не нижчого, ніж перед баченого проектом рівня. Він визначається як відношення фактичного випуску продукції, передбаченого проектом, до величини проектної потужності в аналогічних одиницях.
Зовсім інше значення має коефіцієнт використання діючої виробничої потуж ності (Кдп)- Він характеризує рівень використання діючої виробничої потужності, яка за величиною може значно відрізнятися від проектної. У свою чергу виробнича потужність поділяється на певні види, кожен з яких має різне значення при розв'язанні питань планування та організації виробництва. Рівень використання різних видів по тужності необхідно розглядати окремо. Насамперед, потрібно оцінити рівень викорис тання прийнятої середньорічної та фактичної виробничої потужності. Цей коефіцієнт можна отримати шляхом ділення планового або фактичного обсягу валової, товарної, реалізованої або чистої продукції на значення потужності відповідного виду.
8. Забезпечення операційної діяльності виробничою потужністю______________151
Важливе значення для характеристики виробничої потужності підприємства має аналіз рівня її використання, а також характеристика його окремих підрозділів. За ре зультатами такого аналізу можна судити про правильність вибору провідної ланки, за якою прийнята потужність підприємства, і про величину резервів збільшення випуску продукції окремими цехами. Рівень використання середньо-розрахункової або норма тивної величини виробничої потужності характеризується коефіцієнтом норматив-
За коефіцієнтом використання того чи іншого виду потужності можна оцінити ре зерви її поліпшення, а також ступінь напруженості планових завдань підприємства.
Об'єктивну оцінку цих резервів можна отримати за допомогою групи показників, які характеризують рівень використання обладнання. До них належать коефіцієнти змінності роботи обладнання, коефіцієнт завантаження обладнання та по казник середнього часу роботи однієї машини. Найбільш достовірним методом виз начення коефіцієнта змінності роботи обладнання ( Кзм) є ділення планової розрахун кової або фактичної машиномісткості продукції, що виготовляється, на дійсний річний фонд часу роботи всього встановленого обладнання при його роботі в одну зміну:
Коефіцієнт завантаження устаткування (див. тему 8.2) на виробничу програму (Кз ) характеризує досягнуту пропорційність між структурою трудомісткості продукції і струк турою парку устаткування з урахуванням прийнятого режиму роботи.
Важливим моментом в аналізі використання обладнання є визначення середнього часу його роботи. Показник, який характеризує середній час роботи машини (год.), обчислюється як:
За такими показниками можна оцінити вплив факторів, які характеризують кон структивно-технологічні особливості продукції, що виготовляється, та досягнутий
1 55 ///. ПЛАНУВАННЯ РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
організаційно-технічний рівень виробництва, відображають наявні ресурси та їх ви користання в часі. Будь-який із показників відображає, насамперед, використання технологічного обладнання, яке визначає величину виробничої потужності. Динамі ка цих показників характеризує не тільки рівень використання виробничої потуж ності, а й резерви поліпшення її використання.
Важливим етапом в аналізі використання виробничої потужності є оцінка ступеня рівномірності завантаження обладнання при заданому обсязі виробництва або при при йнятій потужності. Це завантаження дає уявлення про існуючий рівень пропорційності у виробничій потужності підрозділів та груп взаємозамінного обладнання. Для кількісної характеристики рівномірності завантаження обладнання існує коефіцієнт пропорцій ності (Кпр), який належить до другої групи показників. Він визначається як відно шення кількості обладнання, зайнятого у виготовленні продукції (Спр), до загальної кількості встановленого обладнання (Свст).
Якщо Спр= Свст, то коефіцієнт пропорційності дорівнює коефіцієнту завантаження обладнання. У всіх інших випадках вони відрізняються за величиною.
Коефіцієнт пропорційності має деякі особливості. Так, якщо коефіцієнт змінності характеризує використання обладнання в часі, а коефіцієнт завантаження - ступінь використання дійсного фонду часу роботи обладнання при заданому обсязі вироб ництва, то коефіцієнт пропорційності характеризує рівномірність у роботі парку ма шин. За допомогою цього показника можна визначити, яка кількість встановленого обладнання у виробничому підрозділі може одночасно працювати при повній струк турі парку машин та структурі машиномісткості заданої виробничої програми. Вод ночас він показує, наскільки масштаб роботи відповідає встановленому обладнан ню у певний момент.
Коефіцієнт змінності роботи обладнання і коефіцієнт завантаження обладнання знач ною мірою залежать від обсягу виробництва. Коефіцієнт пропорційності залишається незмінним при зміні обсягу виробництва. Не змінюється значення коефіцієнта пропор ційності і тоді, коли збільшується загальна кількість обладнання в цехах і на ділянках без зміни його структури.
Визначивши за допомогою коефіцієнта пропорційності рівень пропорційності у ви робничій потужності, можна встановити ту кількість машин, верстатів, які безперерв но беруть участь у роботі, а також виявити ту частину обладнання, яка може бути вилучена з виробничого процесу або частково завантажена роботою.
Найбільш доцільно використовувати таку формулу визначення коефіцієнта пропор-
Важливе місце в аналізі рівня використання виробничої потужності посідають Інтег ральні вартісні показники. Вони утворюють третю групу показників і дають змогу оцінити вплив використання виробничої потужності на ефективність виробництва. Од ним із таких показників є фондовіддача. Цей показник має прямий зв'язок із показни ками, які вказують на рівень завантаження обладнання.
Фондовіддача визначається за формулою:
Вплив завантаження обладнання на фондовіддачу можна визначити за формулою:
За показником фондовіддачі оцінюють ступінь відповідності фактичної та проект ної фондовіддачі, а також зіставляють проектну фондовіддачу із прийнятою потужні стю. Порівнявши ці два показники, можна визначити резерви підвищення фондовід дачі або величину перекриття проектної фондовіддачі, які в свою чергу характеризу ють резерви поліпшення використання прийнятої потужності. Резерв підвищення фондо віддачі (Рф) можна обчислити за формулою:
Визначаються також показники фондомісткості та фондоозброєності підприємства. Фондомісткість:
Ефективність використання активної частини основних засобів характеризує такий вартісний показник як випуск продукції в розрахунку на 1 грн. вартості обладнання. Цей показник може бути доповнений показником випуску продукції на одиницю облад нання. Він обчислюється як у вартісних, так і в натуральних одиницях. Показник у натуральних одиницях застосовується для оцінки використання виробничих потужнос тей ливарних, кувальних, зварювальних цехів. Особливу роль цей показник відіграє в міжзаводському аналізі, який проводиться з метою виявлення резервів поліпшення використання потужностей.
1 54 ///. ПЛАНУВАННЯ РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Дуже важливим показником є коефіцієнт, який характеризує ефективність використання заводських виробничих площ. Цей показник застосовується при оцінці рівня використання виробничої потужності тих підрозділів, величина потужності яких залежить насамперед від величини виробничих площ.
Коефіцієнт екстенсивного використання обладнання (виробничої потужності):
На робочому місці розраховується за формулою:
Наведена система показників дає змогу отримати Інформацію, на основі якої можна провести комплексний аналіз використання виробничої потужності підприємств та його підрозділів, встановити черговість проведення заходів щодо поліпшення використання
^Забезпечення операційної діяльності виробничою потужністю 155
виробничої потужності та розробити ефективні шляхи реалізації резервів виробничої потужності.
У сучасних умовах господарювання максимальне використання виробничих по тужностей підприємств є найдешевшим заходом, що різко впливає на ефективність роботи кожного із них. Виробничі потужності підприємств, матеріальною основою яких є сучасні системи машин, мають динамічний характер. У їхньому складі відбувають ся як якісні, так і кількісні зміни.
Якщо не враховувати впливу об'єктивних факторів на зміну потужностей, то це позначиться на ефективності їх використання. Особливо чутливий такий вплив в умо вах частої зміни продукції та технології її виготовлення. Освоєння виробництва нових модернізованих виробів у багатьох випадках зумовлює зміну структури потужностей, а іноді вимагає докорінної їх перебудови.
Отже, йдеться про розв'язання такого комплексного завдання, як поліпшення вико ристання виробничих потужностей підприємства шляхом залучення значних резервів недовантаження наявного устаткування та формування резервних потужностей для забезпечення освоєння випуску нових видів продукції, що користуються підвищеним попитом у споживачів.
Підприємства мають великі можливості для підвищення ефективності використан ня потужностей шляхом раціональної побудови систем машин за рахунок маневруван ня наявними у них виробничими потужностями. Особливо значні резерви такого ма неврування можна виявити в складі технологічного устаткування із застосуванням найпрогресивніших пристосувань та інструментів, модернізації обладнання, впровад ження нової техніки і технології тощо. Але в усіх випадках вони повинні бути викорис тані для підвищення ефективності використання потужностей діючих підприємств.
ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ І САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
1. Що розуміють під виробничою потужністю підприємства?
2. Які фактори визначають виробничу потужність підприємства?
3. Які загальні методичні принципи визначення виробничої потужності різно-галузевих підприємств?
4. Як розраховується виробнича потужність у однономенклатурному виробництві?
5. Як визначається виробнича потужність у серійному виробництві?
6. Як розраховується виробнича потужність у багато-номенклатурному оди ничному та дрібносерійному виробництві?
7. Як обґрунтовується виробнича програма потужністю підприємства в рин кових умовах?
8. Які показники використання виробничої потужності існують, та як вони роз раховуються?
9. Які Ви знаєте шляхи поліпшення використання виробничої потужності?
1 26 ///. ПЛАНУВАННЯ РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ТЕМА 9. ПЕРСОНАЛ І ОПЛАТА ПРАЦІ І
9.1. ПЛАНУВАННЯ ПЕРСОНАЛУ
Найбільш важливим елементом потенціалу підприємства є його персонал або кадри.
Персонал (кадри) підприємства - це сукупність постійних працівників, які отри мали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності і забезпечують господарську діяльність суб'єкта господарювання.
У діяльності підприємства, крім постійних працівників часто беруть участь інші працездатні особи, які працюють на підприємстві тимчасово на підставі трудового договору (контракту).
В залежності від функцій, які виконують працівники на підприємстві, вони поділя ються на дві групи: персонал основної діяльності та персонал неосновної діяльності. Так у промисловості до першої групи (промислово-виробничого персоналу) відносять працівників основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, науково-дослідних структурних підрозділів та лабораторій, заводоуправління, складів, охорони - тобто всіх зайнятих у виробництві або його безпосередньому обслуговуванні. До другої гру пи персоналу відносять працівників структур, які належать підприємству, але не пов'я зані безпосередньо із процесами промислового виробництва, тобто житлово-комуналь ного господарства, навчальних та медичних закладів, дитячих садків та ясел, куль турно-побутових установ тощо.
Залежно від характеру функцій, що виконуються, персонал підприємства поділяється на наступні категорії: робітники, керівники, спеціалісти, службовці, охорона та учні.
Керівники - це працівники, що займають керівні посади на підприємствах та їх структурних підрозділах, а також їх заступники.
До спеціалістів відносяться працівники, що виконують спеціальні інженерно-технічні, економічні та інші роботи, зокрема: інженери, економісти, бухгалтери, інспек тори, психологи, соціологи, фізіологи, техніки, нормувальники, юрисконсульти тощо.
Службовці - це працівники, що виконують суто технічну роботу і займаються діло водством, обліком, контролем, господарським і технічним обслуговуванням, зокрема: діловоди, обліковці, секретарі-друкарки, креслярі, стенографісти, касири тощо.
До складу охорони включаються працівники сторожової та пожежної служби під приємств.
Учнями вважаються особи, що проходять професійну підготовку на підприємстві за системою бригадного та індивідуального навчання.
Робітники - це категорія персоналу, яка безпосередньо зайнята у процесі ство рення матеріальних цінностей, виконання робіт та надання послуг. До робітників відно сяться також двірники, прибиральниці, охоронці, кур'єри, гардеробники.
Робітники поділяються на основних, тобто безпосередньо зайнятих виконанням технологічних операцій із виготовлення продукції, і допоміжних, які виконують різно манітні допоміжні або підсобні операції.
При здійсненні господарської діяльності важливе значення має розподіл персоналу підприємства за професіями та спеціальностями.
Професія - це особливий вид трудової діяльності, здійснення якої потребує певних теоретичних знань та практичних навичок.
9. Персонал і оплата праці______________________________________________1 57
Спеціальність - це різновид трудової діяльності в межах даної професії, який має специ фічні особливості та потребує від працівника додаткових (спеціальних) знань та навичок.
Так, професія слюсаря охоплює спеціальності слюсаря-ремонтника, слюсаря-інстру-ментальника, слюсаря-збирача; професія токаря охоплює спеціальності токаря-кару-сельника, токаря-револьверника, токаря-розточувальника.
Працівники кожної професії та спеціальності розрізняються рівнем кваліфікації.
Кваліфікація - це рівень знань та трудових навичок, необхідний для виконання робіт певної складності за відповідною професією чи спеціальністю.
Кваліфікована праця - праця, що потребує спеціальної підготовки працівників, знань, умінь і навичок для виконання певних видів робіт.
За рівнем кваліфікації робітники виконують різні за складністю роботи і мають нео днакову професійну підготовку та поділяються на чотири групи:
^ висококваліфіковані - робітники, які виконують особливо складні та відпові дальні роботи (наприклад, ремонт і наладка складного обладнання тощо) і мають ве ликий практичний досвід;
/ кваліфіковані - робітники, що виконують складні роботи, (наприклад, метало-та деревообробні, ремонтні, будівельні тощо) і мають значний досвід роботи;
«^ малокваліфіковані — робітники, що виконують нескладні роботи (деякі скла дальні, технічний нагляд тощо) і мають певний досвід роботи;
/ некваліфіковані - робітники, які виконують допоміжні та обслуговуючі роботи І вантажники, прибиральники, гардеробники) і не потребують спеціальної підготовки.
Конкретний рівень кваліфікації робітників визначається за допомогою тарифно-ква ліфікаційних довідників (характеристик).
За відношенням працівників підприємства до його власності їх можна поділити на власників і найманих.
Власник - це працівник, який приймає участь у господарській діяльності підприєм ства особистою працею та власним майном (активами), а також природними ресур сами (земельною ділянкою).
Найманий працівник - працівник, який приймає участь у господарській діяль ності підприємства тільки особистою працею.
Крім того, в господарській діяльності підприємства можуть брати участь сумісни ки, а також працівники, які виконують роботи підприємства від імені інших суб'єктів господарювання.
Сумісник - працівник підприємства (власник, найманий), який має місце основної роботи на іншому підприємстві. Сумісництвом вважається виконання працівником, окрім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового догово ру у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.
Конкретний рівень кваліфікації робітників визначається розрядами, які їм присвою ються в залежності від теоретичної та практичної підготовки.
Кваліфікація керівників, спеціалістів та службовців залежить від характеру і рівня спеціальної підготовки, а також від практичного досвіду роботи. В залежності від цьо-~о їх поділяють на наступні групи:
-» найвищої кваліфікації (із вченими ступенями і званнями); -> вищої кваліфікації (працівники з вищою спеціальною освітою та значним прак тичним досвідом);
1 58 ///. ПЛАНУВАННЯ РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННІ
-> середньої кваліфікації (працівники з середньою, середньо-спеціальною освітою та певним практичним досвідом);
-> спеціолістів-практиків (без спеціальної освіти, але із значним досвідом роботи).
Вказаним категоріям працівників надається відповідна посада згідно штатного розпису.
Штатний розпис - це внутрішній нормативний документ підприємства в якому
зазначається перелік посад, що є на даному підприємстві, чисельність працівників за
кожною з них і розміри їх місячних посадових окладів.
Усі працівники, які своєю працею беруть участь у господарській діяльності підприєм ства на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством, становлять його трудовий колектив.
Склад і кількісне співвідношення окремих категорій працівників характеризують структуру персоналу.
Важливу роль на підприємстві необхідно приділяти кадровій політиці. Кадрова політика - це сукупність соціально-правових, організаційно-економічних і психологічних заходів держави з формування, використання і відтворення трудового (кадрового) потенціалу. Під кадровою політикою розуміють систему теоретичних по глядів, ідей, принципів, які визначають основні напрями роботи з персоналом, її форми і методи. Вона розробляється власниками підприємства (організації), вищим керівниц твом, кадровими службами для визначення генерального напряму і засад роботи з кадрами, загальних і специфічних вимог до них.
Кадрова політика має за головну мету забезпечення сьогодні та у майбутньому кожної посади і робочого місця персоналом належної кваліфікації. Задля досягнення цієї мети треба професійно здійснювати набір, підготовку та оцінку персоналу, мотива цію ефективної праці, соціальні функції тощо. Основними завданнями кадрової політики є:
»• своєчасне забезпечення підприємства (організації) персоналом необхідної якості та у достатній кількості;
>- забезпечення умов реалізації передбачених трудовим законодавством прав і обов'язків громадян;
>- раціональне використання трудового потенціалу; >- формування і підтримання ефективної роботи трудових колективів. Основні різновиди кадрової політики: *5> політика підбору кадрів; <• політика профнавчання; *«» політика оплати праці; «І» політика формування кадрових процедур; »> політика соціальних відносин.
Вважається, що письмове оформлення кадрової політики дозволяє чітко й наочно проде монструвати погляди адміністрації, переконати персонал у її добрих намірах, поліпшити взаємо дію підрозділів, раціоналізувати процес прийняття кадрових рішень, інформувати персо нал про правила внутрішніх взаємовідносин, поліпшити морально-психологічний клімат тощо. Тому у великих компаніях кадрова політика, зазвичай, офіційно декларується і детально фіксується в загальнокорпоративних документах: меморандумах та інструкціях, які ре гламентують найважливіші аспекти управління людськими ресурсами. На малих під приємствах вона, здебільшого, спеціально не розробляється, а існує як система не офіційних вказівок власників.
9. Персонал і оплата праці 159
Кожне підприємство розробляє свої власні принципи кадрової політики. До загальних принципів, характерних для більшості підприємств, можна віднести: справедливість, по слідовність, дотримання трудового законодавства, рівність і відсутність дискримінації.
Кадрова політика базується на кадровій концепції організації, яка разом із виробни чою, фінансово-економічною, науково-технічною, маркетинговою концепціями є еле ментом загальної концепції розвитку підприємства (організації).
Механізм реалізації кадрової політики - це система планів, норм і нормативів, а також організаційних, адміністративних, соціальних, економічних та інших заходів для вирі шення кадрових проблем, задоволення потреб підприємства (організації) в персоналі.
На рівні підприємства (організації) ця система перелічених заходів повинна створи ти сприятливі умови для нормального функціонування, розвитку і ефективного викорис тання персоналу.
Кадрова політика визначається рядом чинників:
1) зовнішніх:
/ національне трудове законодавство; «^ взаємовідносини з профспілками; / стан економічної кон'юнктури; / перспективи розвитку ринку праці.
2) внутрішніх:
/ структура і цілі підприємства;
/ територіальне розміщення (розташування);
/ використовувані технології;
/ виробнича і управлінська культура.
Джерела набору кадрів поділяються на зовнішні та внутрішні.
Зовнішні джерела - біржі праці; підприємства та організації із працевлаштування, в т.ч. міжнародні; контракти підприємства з навчальними закладами; оголошення у пресі, на радіо, телебаченні та інші.
Внутрішні джерела - підготовка робітників на підприємстві; просування по службі; через своїх працівників (їх рекомендації); інформування свого колективу про вакансії, що виникають тощо.
Важливими напрямками державної кадрової політики повинні бути:
-» створення нормальних умов для функціонування трудового (кадрового) потен ціалу усіх видів трудової діяльності за рахунок збільшення обсягів і номенклатури високоякісної продукції, робіт, послуг, чисельності робочих місць, розвитку ринків праці, товарів тощо;
-» перебудова загальноосвітньої середньої, середньо-спеціальної і вищої системи освіти, організація і удосконалення різноманітних форм підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів у напрямку засвоєння сучасних новітніх технологій, методів, матеріалів, що притаманні країнам із розвинутою ринковою економікою;
-> застосування сучасних прогресивних норм господарювання - правових, еконо мічних, соціально-психологічних для досягнення високоефективних результатів праці, які досягнуті економікою розвинутих країн;
-» радикальне покращення стану соціальної захищеності трудового потенціалу за захунок:
*> посилення факторів мотивації праці (зарплата, доходи, премії, доплати, ди віденди тощо);
1 ЗР ///. ПЛАНУВАННЯ РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
*І» організації безпечних умов праці, створення системи гарантій прав люди ни на підприємстві;
*І» створення надійної системи медичної, санітарно-оздоровчої допомоги пра цівникам підприємства;
«> надання можливості працівникам користуватися засобами відпочинку, культури, спорту;
«{• створення в трудовому колективі атмосфери соціального захисту, соціаль ного партнерства, співдружності, колективної мотивації і відповідальності за соці ально-економічні результати трудової діяльності персоналу підприємства (фірми). Кадрове планування на підприємстві включає такі розділи: >- планування потреби в робочій силі; >»• планування джерел залучення робочої сили; ~>~ планування підвищення кваліфікації; >• планування кар'єри; >- планування використання працівників;
>• планування втрат працівників (вихід на пенсію, вступ до навчальних закладів, призов до збройних сил і таке інше);
>- планування витрат на реалізацію всього комплексу кадрових завдань. Серед чинників, що зумовлюють динамізм економіки, важливе місце посідає ціле- | спрямована підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації персоналу підприємства. Професійна підготовка кадрів є одним із найважливіших чинників підвищення продуктив ності праці, забезпечення випуску конкурентоспроможної на світовому ринку продукції. Підготовка кадрів для підприємств за освітньо-кваліфікаційним рівнем - кваліфіко ваний робітник і фахівець із вищою освітою (молодший спеціаліст, бакалавр, спеці аліст, магістр) та підвищення їх кваліфікації здійснюється навчальними закладами освіти згідно з відповідними освітньо-професійними програмами.
Важливим елементом підготовки та підвищення кваліфікації кадрів є їх професійне навчання на виробництві.
У закладах освіти здійснюються також перепідготовка кадрів для підприємств (післядипломна освіта).
При моделюванні напрямків розвитку підприємства необхідно визначити оптимальну загальну чисельність персоналу для виконання виробничої програми, а також його чисельність за окремими категоріями.
Мета планування чисельності працівників - формування високопрофесійного, оптимального за чисельністю складу персоналу для ефективної господарської діяль ності і стабільного цивілізованого соціально-економічного розвитку трудового колек тиву підприємства.
Елементами планування є:
/ прогнозування спеціалізації і виробничого профілю підприємства; / прогнозування номенклатури і обсягів виробництва продукції, робіт та послуг; У" вивчення та аналіз попиту і пропозиції робочої сили на ринку праці; / аналіз наявності працівників та потреби їх в розрізі структурних підрозділів, професій, видів діяльності, робочих місць;
^ розробка програм, проектів, заходів формування і використання персоналу підприємства з урахуванням застосування інновацій науково-технічного прогресу, за рубіжного і національного досвіду, прогресивних і міжнародних норм і стандартів.
9. Персонал і оплата праці 131
Вихідними даними при плануванні персоналу є виробнича програма, норми витрат праці, баланс робочого часу. На діючому підприємстві, в першу чергу, необхідно зро бити аналіз використання персоналу за базовий період. Для цього важливо порівняти наявні трудові ресурси з необхідними для виробництва фактичного обсягу продукції, розглянути абсолютне і відносне відхилення за окремими категоріями персоналу.
Абсолютні величини надлишку або недостачі дорівнюють різниці між фактичною і плановою чисельністю. Відносний надлишок або відносна недостача визначається з -рахуванням виконання плану випуску продукції.
^ Приклад. Планова чисельність робітників підприємства становить 2500 осіб, а фактична - 2800 осіб. При цьому план випуску продукції виконано на 1 ЗО %. В дано му випадку абсолютний надлишок робітників дорівнюватиме:
2800-2500=300(осіб)
Відносна недостача робітників становитиме:
Важливо, також, проаналізувати використання робочого часу, виявити його втрати без поважних причин (внутрішньозмінні і цілодобові простої, прогули тощо).
Для визначення відповідності кваліфікаційного рівня робітників складності викону ваних робіт порівнюються розряди робіт із фактичними розрядами робітників у розрізі наявних професій.
Якщо середній розряд робіт нижчий за середній розряд робітників, то в такому разі необхідно завантажувати підприємство складнішою роботою, інакше підприємство мусити ме доплачувати тим робітникам, розряд яких вищий від розряду виконуваної ними роботи. Це призведе до перевитрат фонду заробітної плати і зростання собівартості продукції. Якщо середній розряд робіт вищий за середній розряд робітників, то необхідно скласти план підго товки і підвищення кваліфікації працівників на підприємстві за спеціальностями і категоріями.
Відповідність керівників і спеціалістів кваліфікаційній категорії можна визначити за допомогою атестації.
Результати аналізу дають можливість виявити резерви повного використання всіх категорій персоналу у плановому періоді. Для цього розробляються організаційно-технічні заходи з реалізації виявлених резервів.
При плануванні персоналу слід розрізняти явочну, облікову та середньооблікову чи сельність працівників підприємства.
Явочна чисельність включає всіх працівників, які з'явилися на роботу.
Згідно Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному госпо дарстві України, облікова чисельність на дату - це показник чисельності працівників облікового складу на певну дату звітного періоду, наприклад, на перше або останнє чис ло місяця, включаючи прийнятих та виключаючи тих працівників, які вибули в цей день.
Якщо підприємство зазначену дату не працювало, чисельність відображається ста ном на останній день роботи, що передував цій даті.
До облікового складу працівників підприємства повинні включатися всі працівники, які прийняті на постійну, сезонну, а також на тимчасову роботу строком один день і більше, з дня зарахування їх на роботу. У обліковому складі працівників за кожний календарний день враховуються як фактично працюючі, так і відсутні на роботі з будь-яких причин, тобто усі працівники, які перебувають у трудових відносинах, незалежно від форми договору.
1 32 ///. ПЛАНУВАННЯ РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
У звітності з праці чисельність працівників облікового складу наводиться не тільки на певну дату, айв середньому за звітний період (за місяць, квартал, з початку року, рік).
Для визначення чисельності працівників підприємства (установи, організації) за будь-який період (місяць, квартал, з початку року, рік) недостатньо мати чисельність пра цівників на дату, наприклад, тільки на початок або кінець звітного періоду тому, що в цих показниках не враховуються зміни, які відбулися протягом розглянутого періоду.
Середньооблікова чисельність працівників за звітний місяць обчислюється шля хом підсумовування чисельності працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по ЗО або 31 (для лютого - по 28 або 29 число), включа ючи святкові (неробочі) і вихідні дні й ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця.
Чисельність працівників облікового складу за вихідний або святковий (неробочий) день приймається на рівні облікової чисельності працівників за попередній робочий день. При на явності двох або більше вихідних чи святкових (неробочих) днів підряд чисельність праців ників облікового складу за кожний із цих днів приймається на рівні чисельності працівників облікового складу за робочий день, що передував вихідним та святковим (неробочим) дням.
Для правильного визначення середньооблікової чисельності працівників необхідно вести щоденний облік чисельності працівників облікового складу, який повинен уточ нюватися на основі наказів (розпоряджень) про прийняття, переведення працівників на іншу роботу, припинення трудового договору тощо.
Чисельність працівників облікового складу за кожний день повинна відповідати да ним табельного обліку використання робочого часу, на основі якого установлюється чисельність працівників, які фактично з'явилися на роботу та причини їх неявок.
Певна категорія працівників піддягає виключенню із облікової чисельності (праців ники, які не перебувають у штаті даного підприємства; знаходяться у відпустках по вагітності та пологах або у додатковій відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею відповідного віку тощо).
•* Приклад. Середньооблікова чисельність штатних працівників облікового скла ду в цілому по підприємству із п'ятиденним робочим тижнем визначається в такому порядку. Таблиця 9.1, Порядок визначення середньооблікової чисельності штатних працівників
9. Персонал і оплата праці 133
У наведеному прикладі сума чисельності працівників облікового складу, що підля гають включенню для розрахунку в середньооблікову чисельність штатних праців ників облікового складу за всі дні місяця, складає 8667, календарна кількість днів -31, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за місяць у цьо му випадку складає 280 осіб (8667:31).
Середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємствах, які працю вали неповний місяць (наприклад, на щойно введених в експлуатацію підприємствах, ліквідованих, що мають сезонний характер виробництва тощо, за винятком тих, які переведені тимчасово на такий режим роботи за рішенням адміністрації), визначаєть ся шляхом ділення суми чисельності штатних працівників облікового складу за всі дні роботи підприємства у звітному місяці, включаючи вихідні та святкові (неробочі) дні за період роботи, на загальне число календарних днів у звітному місяці.
Середньооблікова чисельність працівників за період із початку року (в тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньо-облікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за пе ріод із початку року до звітного місяця включно, та діленням одержаної суми на кількість місяців за період із початку року, тобто відповідно на 2, 3,4...12.
-> Приклад 1. Підприємство мало середньооблікову чисельність штатних пра цівників облікового складу: у січні - 620 осіб, у лютому - 640 осіб, у березні - 690 осіб. Середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за 1 квартал
-» Приклад 2. Підприємство почало працювати у березні. Середньооолікова чисельність штатних працівників облікового складу становила: у березні - 450 осіб, у квітні - 660, у травні - 690 осіб. Середньооблікова чисельність штатних праців ників облікового складу за період із початку року (за 5 місяців) складала 360 осіб
Підприємство, що працювало неповний рік (сезонний характер роботи або введення в експлуатацію після січня тощо), середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу за рік визначає також шляхом підсумовування зазначеної чисель ності працівників за всі місяці роботи підприємства і діленням одержаної суми на 12.
Цей порядок не поширюється на підприємства, які вимушено зупиняли виробництво.
-> Приклад 3. Підприємство із сезонним характером роботи почало працюва ти у квітні і закінчило у серпні. Середньооблікова чисельність працівників складала: у квітні - 641 особа, у травні - 1254 особи, у червні - 1316 осіб, у липні - 820 осіб, у серпні - 457 осіб. Середньооблікова чисельність працівників за рік склала 374 особи
Різниця між обліковою та явочною чисельністю характеризує резерв (в основному робітників), що має використовуватись для заміни тих, хто не виходить на роботу з поважних причин.
Окрім оцінки персоналу за допомогою групування за названими вище ознаками, у практиці планування персоналу та управління трудовими ресурсами найчастіше вико ристовуються подані нижче показники, які потребують порівняння з аналогічними в споріднених підприємствах або мають аналізуватися в динаміці.
1. Плинність персоналу:
9. Персонал і оплата праці____________________________________________1 35
Точніші розрахунки чисельності персоналу на підприємстві необхідно робити деталі зовано, тобто окремо за кожною категорією.
Для робітників-відрядників розрахунки здійснюються на основі показників трудо місткості продукції, фонду робочого часу і рівня виконання норм; робітників-почасо-виків - з урахуванням закріплених зон і трудомісткості обслуговування, норм чисель ності персоналу, трудомісткості, нормованих завдань, фонду робочого часу; учнів - з урахуванням потреби в підготовці нових робітників і планових термінів навчання.
Залежно від специфіки виробництва використовують різні методики визначення чисельності основних робітників. Розраховуючи їх чисельність за трудомісткістю робіт, насамперед, потрібно визначити кількість робочого часу, необхідного для виконання виробничої програми. Для цього визначають кількість нормо-годин, необхідних на про граму, яка дорівнює кількості продукції, помноженої на чинну норму часу на один виріб. Враховуючи, що встановлені норми часу (виробітку), як правило, перевиконуються, необхідно скоригувати потребу в нормо-годинах, розраховану на підставі чинних норм часу, на коефіцієнт перевиконання цих норм.
Загальна тривалість робочого часу при п'ятиденному робочому тижні на 2002 та 2003 роки подана в таблицях 9.2 та 9.3.
Таблиця 9.2. Тривалість робочого часу при п'ятиденому робочому тижні на 2002рік
При визначенні чисельності основних робітників необхідно також визначити реаль ний фонд робочого часу. Для цього необхідно розробити баланс робочого часу одного робітника, в якому обчислюють три види робочого часу: календарний - кількість днів протягом планового року; номінальний - календарна кількість днів у плановому році з відрахуванням вихідних і святкових днів; плановий реальний, або ефективний, фонд робочого часу, який одержуємо після відрахування з номінального фонду цілоденних втрат робочого часу, пов'язаних із планованими черговими та додатковими відпуст ками, неявками з причини хвороби та з дозволу адміністрації, відпустками у зв'язку з вагітністю та пологами, виконанням службових і державних обов'язків, прогулів, ціло добових простоїв, страйків, а також внутрішньозмінних втрат робочого часу.
13В_________________ ///. ПЛАНУВАННЯ РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Кількість днів чергової відпустки розраховується на основі показників кількості пра цівників за категоріями і тривалості відпустки окремих груп.
Таблиця 9.3. Норма тривалості робочого часу на 2003 рік
Тривалість чергових і додаткових відпусток розраховують на основі складеного на підприємстві графіка відпусток, у якому визначено час і тривалість відпустки кожного робітника. Дані графіка відпусток групують за тривалістю відпустки. Середню три валість основних і додаткових відпусток (Двідп) розраховують за формулою:
Неявки, пов'язані з виконанням державних і громадських обов'язків, плануються на рівні їх відсотка у загальному номінальному фонді робочого часу у звітному році.
Відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами плануються на основі звітних даних ба зисного періоду і планової зміни частки жінок у загальній чисельності всього персоналу.
Невиходи через хворобу в плановому балансі визначаються на підставі звітних даних з урахуванням поліпшення санітарно-виробничої гігієни і зниження, завдяки цьому, хвороб.
Явочна кількість робочих днів у плановому балансі обчислюється шляхом змен шення номінального робочого часу на невиходи, дозволені законом:
/ чергові і додаткові відпустки;
/ відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами;
/ невиходи з причини виконання державних і громадських обов 'язків.
9. Персонал і оплата праці 137
У звітному балансі, щоб установити явочну кількість робочих днів на рік, необхід но відняти також втрати часу з причини хвороби, з дозволу адміністрації, цілодобові прогули і цілодобові простої.
Після того, як установлено явочну кількість робочих днів на рік, обчислюється середня реальна тривалість робочого часу. Основою для її розрахунку є дані про кількість або частку робітників, які мають різну тривалість робочого дня, встановле ну законом.
Проте, ця тривалість не залишається незмінною, оскільки існують ще дозволені законом втрати робочого часу на перерви жінкам, які годують немовлят. Розмір цих втрат у плані визначається на основі звітних даних минулого року, скоригованих на коефіцієнт зміни частки жінок у загальній чисельності персоналу.
У звітний баланс включаються втрати через внутрішньозмінні простої, які визна чаються за "простійними" листками. Тривалість простоїв у балансі розраховується так: за простійними листками підсумовується кількість годин, одержана сума ділить ся на середньооблікову кількість робітників.
Помноживши кількість робочих годин на явочний фонд робочого часу одержимо реальний (ефективний) робочий час на одного робітника в годинах на рік.
-» Приклад 1. Розрахувати робочий час середньооблікового робітника.
Таблиця 9.4. Розрахунок робочого часу середньооблікового робітника (дані умовні)
1 38 ///. ПЛАНУВАННЯ РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
•4 Приклад 2. На підприємстві згідно графіка відпусток на плановий рік отрима на наступна інформація про тривалість відпусток робітників:
Таблиця 9.5. Тривалість відпусток робітників
Розрахуємо середню тривалість відпустки:
Трудомісткість виробничої програми визначається як сума трудомісткості всіх гос подарських операцій, необхідних для її виконання.
Планову чисельність окремих груп основних робітників, зайнятих на аналогічних роботах, можна визначити за нормами виробітку:
Планова чисельність основних робітників за нормами обслуговування визначаєть ся за формулою:
9. Персонал і оплата праці 139
Коефіцієнт приведення явочної чисельності до облікової можна розрахувати також Іншим способом. У перервних виробництвах відношенням номінального часу до явоч ного, у безперервних - відношенням календарного часу до явочного робочого часу:
-за нормами оослуговування чисельність основних робітників можна обчислити І за Іншим розрахунком:
При плануванні чисельності допоміжних робітників необхідно установити наирацю-нальніші співвідношення між основними і допоміжними робітниками, а також розроби ти заходи щодо зниження чисельності допоміжних робітників.
Специфіка трудової діяльності даної категорії робітників впливає на методи розра хунку їх планової чисельності. На роботах, які піддаються нормуванню, а також на роботах, обсяг яких можна установити залежно від кількості обслуговуючих машин, механізмів і агрегатів, чисельність допоміжних робітників розраховується за тими са мими методами, що й чисельність основних робітників, тобто за трудомісткістю робіт, нормами виробітку та нормами обслуговування.
У випадках, коли виробничий об'єкт обслуговується групою робітників, і розміщення їх всередині об'єкта не визначається, розрахунок чисельності здійснюється за нормативами.
Нормативи чисельності (НЧ) визначаються через норми обслуговування або норми часу на обслуговування:
Чисельність допоміжних робітників, таких як кранівники, комплектувальники та ін., для яких не можна установити обсяг робіт та норму обслуговування, розраховується за робочими місцями.
Розрахунок можна зробити за формулою:
1 4О ///. ПЛАНУВАННЯ РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Планування чисельності керівників, спеціалістів і службовців має свої особливості, тому в даному випадку необхідно враховувати не лише особливості виробництва і трудомісткість управління, але і його структуру, поділ праці, співвідношення між різни ми професійними групами. Тому, при розрахунку чисельності спеціалістів найчастіше використовують нормативний метод, який ґрунтується на застосуванні нормативів на вантаження, обслуговування, керованості і чисельності спеціалістів.
Нормативи навантаження й обслуговування можуть застосовуватися в галузях невиробничої сфери, а на підприємствах галузей матеріального виробництва доцільно застосовувати нормативи чисельності спеціалістів, які передбачають установлення залежності між кількісними і якісними показниками діяльності спеціалістів і основни ми техніко-економічними показниками діяльності підприємства.
У сучасних умовах дедалі більшого поширення набуває використання штатно-но менклатурного методу, який грунтується на планових показниках розвитку виробництва, типових структурах і штатах, а також номенклатури посад, що підлягають заміщенню спеціалістами з вищою освітою. За допомогою цього методу можна визначити як кількісну потребу в спеціалістах на основі штатних розписів, так і якісну - на основі типової но менклатури посад, що визначає рівень класифікації і профіль підготовки спеціалістів.
Типова номенклатура посад розробляється на всіх рівнях управління - від підприєм ства до міністерства і є вихідною базою нормативів насиченості спеціалістами і по треби в них у розрізі спеціальностей. Нормативний коефіцієнт насиченості (Кн) у кож ному плановому періоді розраховується за формулою:
Чисельність працівників охорони планується в залежності від розміру площі, що охороняється, кількості постів на об'єктах охорони і режиму їх роботи.
Чисельність учнів планується з урахуванням вибуваючих робітників, потреби підпри ємства у робітниках певних професій, а також кількості кваліфікованих робітників, що надійде із закладів професійно-технічної освіти та інших джерел. Та частина додатко вої потреби у робітниках, що не може бути забезпечена за рахунок прийому робітників і складатиме потребу підприємства в учнях.
План підготовки кадрів складається в розрізі професій. Кількість робітників, що планується підготувати протягом планового періоду, та термін підготовки повинні від повідати виявленій додатковій потребі в кадрах. В плані по праці кількість учнів ви ражається у середньообліковій чисельності.
-> Приклад. Підприємству необхідно підготувати 20 токарів із терміном навчання З місяці. Середньооблікова річна чисельність учнів за даною професією складатиме:
9. Персонал і оплата праці _ 141
Після визначення планової чисельності та структури персоналу необхідно скласти баланс робочої сили і визначити додаткову потребу з кожної категорії персоналу, яка визначається у вигляді облікового складу за формулою:
Додаткова потреба у прирості посад визначається як різниця між загальною потре бою в спеціалістах запланованого і базового періодів.
Завершується планування чисельності працюючих розробкою заходів з підготовки кадрів і підвищення їх кваліфікації, як на підприємстві, так і поза ним.
9.2. ПЛАНУВАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ
Продуктивність праці як економічна категорія характеризує ефективність тру дових витрат і показує здатність праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ.
Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляється одним працівником за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробниц тво одиниці продукції (виконання одиниці роботи чи послуги).
Продуктивність праці розраховується прямим або оберненим методами, залежно від чого маємо два показники: виробіток і трудомісткість.
Виробіток - це кількість виробленої продукції (обсягу робіт чи послуг), що припа дає на одного середньооблікового працівника за певний період. Він визначається ме тодом прямого розрахунку:
1 42 ///. ПЛАНУВАННЯ РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Методи вимірювання продуктивності праці залежать від специфіки виробниц тва та способу визначення обсягів виробничої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи.
Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробленої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тоннах, мет рах тощо).
Цей метод має широке застосування всередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію (елек троенергетика, видобувні галузі промисловості).
Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг виробленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах. За науково обґрунтованими і на певний період незмінни ми нормами цей метод достатньо точно характеризує зміни продуктивності праці. Разом із тим, трудові показники вимагають досконалої нормативної бази, а в умовах динамічного зовнішнього середовища цього досягти складно.
Найпоширенішим методом вимірювання продуктивності праці є вартісний (гро шовий), який ґрунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (ва лова, товарна, реалізована та чиста продукція).
Перевага даного методу полягає в можливості порівняння різнорідної продукції із витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або в галузі, так і еконо міки в цілому. У зв'язку з цим вартісний метод застосовується на всіх етапах плану вання і обліку.
Вартісний метод вимірювання продуктивності праці має і певні недоліки. Вони по лягають у тому, що рівень виробітку більшою мірою обумовлений затратами минулої (упредметненої) праці, ніж затратами живої праці. На величину виробітку і його дина міку побічний вплив мають зміни асортименту продукції, її матеріаломісткість і тру домісткість, зміни обсягу поставок, обсягу незавершеного виробництва, відмінності і динаміка цін на продукцію. Під час обчислення валової або товарної продукції часто має місце повторюваність розрахунку у зв'язку з тим, що вартість продукції підприєм ства, яке постачає цю продукцію, впливає на величину продуктивності підприємства, яке її використовує.
Зауважимо, що показник валової продукції характеризує загальний обсяг виробни чої діяльності підприємства; показник товарної продукції - обсяг, який надходить у народногосподарський обіг; показник вартості чистої продукції (новоствореної вар тості) - вклад підприємства у створення продукції.
Розмір чистої продукції розраховується як різниця між обсягом валової продукції і елементами упредметненої праці, тобто витратами на сировину, матеріали, напівфаб рикати, паливо, енергію, амортизаційні відрахування:
Рівень продуктивності праці на підприємстві можна характеризувати показниками трудомісткості продукції. Трудомісткість відображає суму затрат праці промислово-виробничого персоналу (живої праці) на виробництво одиниці продукції і вимірюється в людино-годинах (нормо-годинах).
9. Персонал і оплата праці______________________________________________1 43
В залежності від складу затрат праці, які формують трудомісткість продукції роз різняють такі її види:
1. Технологічна трудомісткість (ТТ), яка включає всі затрати праці основних робітників - як відрядників, так і почасовиків:
За характером і призначенням розрізняють нормативну, фактичну й планову трудо місткості.
Нормативна трудомісткість визначає затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт, розраховані згідно з діючими нормами.
Фактична трудомісткість визначає фактичні затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт.
Планова трудомісткість характеризує затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певної роботи з урахуванням можливої зміни нормативної тру домісткості шляхом здійснення заходів, передбачених комплексним планом підвищен ня ефективності виробництва.
В залежності від можливості впливу на діяльність суб'єктів господарювання усі фактори зростання продуктивності праці поділяють на дві узагальнюючі групи - зовнішні та внутрішні.
До групи зовнішніх факторів належать ті, що об'єктивно знаходяться поза контро лем окремого підприємства (загальнодержавні та загальноекономічні - законодав ство; політика і стратегія; ринкова інфраструктура; макроструктурні зрушення в суспільстві; природні ресурси тощо), а до внутрішніх - ті, на які підприємство може безпосередньо впливати (характер продукції, технологія та обладнання, матеріали та енергія, персонал, організація виробництва і праці, система мотивації тощо).
Усі фактори зростання продуктивності праці на підприємствах можна об'єднати у такі групи:
1) матеріально-технічні (вдосконалення техніки та технології, застосування нових видів сировини і матеріалів та ін.);
2) організаційні (поглиблення спеціалізації, комбінування, вдосконалення системи управління, організації праці та ін.);
1 44 ///. ПЛАНУВАННЯ РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
3) економічні (вдосконалення методів планування, систем оплати праці, участі пра цівників у прибутках та ін.);
4) соціальні (створення відповідного морально-психологічного клімату, нематері альне заохочення, поліпшення системи підготовки та перепідготовки персоналу та ін.);
5) природні умови та географічне розміщення підприємств (ця група факторів ви діляється та аналізується на підприємствах добувних та деяких переробних галузей промисловості).
Планування продуктивності праці здійснюється методом прямого розрахунку та пофакторним методом.
Перший метод передбачає визначення планового рівня продуктивності праці шля хом ділення запланованого обсягу випуску продукції (виконаних робіт, наданих послуг) у вартісному виразі на планову чисельність персоналу основної діяльності. Так, у про-
Поширеним методом планування показника підвищення продуктивності праці є пла нування за факторами її зростання.
Вказаний метод передбачає розрахунок зростання продуктивності праці через еко номію чисельності працівників під впливом різних факторів.
Основним показником всіх планово-економічних розрахунків є вихідна чи сельність персоналу основної діяльності (Чвих), яка для промислового підприєм ства складатиме:
Вплив можливої економії робочої сили на підвищення продуктивності праці за окремими факторами і в цілому визначається за допомогою показника вихідної чисельності.
-» Приклад. У базовому періоді обсяг промислової продукції підприємства ста новив 300 тис. грн., виробіток на одного працюючого - 2200 грн., а обсяг продукції на плановий період установлено в розмірі 350 тис. грн.
Чисельність працівників у плановому періоді за умови виробітку на рівні базового періоду становитиме 350000:2200 =159 (осіб). Справжня ж потреба в працівниках буде меншою. Для її визначення необхідно врахувати пофакторну та сумарну економію ро бочої сили.
Кожен із методів планування продуктивності праці має свої переваги і вади. При застосуванні методу прямого розрахунку вадою є те, що загальне зростання продуктив ності праці розглядається у відриві від зумовлюючих його причин, вадою пофакторно-го методу є штучне відокремлення факторів один від одного, які в реальних умовах знаходяться у тісному взаємозв'язку. Оскільки обидва методи доповнюють один од ного, то при плануванні продуктивності праці необхідне їх раціональне співвідношення.
При визначенні динаміки росту продуктивності праці необхідно розрахувати її від носний показник, тобто приріст продуктивності праці порівняно із базовим періодом:
Новий підхід у плануванні продуктивності праці рекомендує професор О. О. Орлов [23]. За базу розрахунку пропонується брати не середньорічний виробіток базисного року, а його рівень, виходячи з планової номенклатури, асортименту і нормативів витрат праці на початок планового періоду. Перевагою методу розрахунку продуктивності праці по "нор мативній базі на початок планового періоду" є те, що в трудомісткість програми по норма тивах на початок планового періоду вже враховані практично всі ті фактори, які відобра жають зміну умов у плановому періоді порівняно із базисним, хоча показник середньо річного виробітку базисного року більш стабільний і позбавлений впливу одноразових факторів. При плануванні продуктивності праці даним методом необхідно додатково врахо вувати тільки ті фактори, на які підприємство може вплинути під час планового періоду.
9.3. ПЛАНУВАННЯ ФОНДУ ОПЛАТИ ПРАЦІ
Відповідно до статті 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором влас ник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконувану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов роботи, що виконується, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяль ності підприємства.
1 4В ///. ПЛАНУВАННЯ РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Витрати на оплату праці складаються з:
1. Фонду основної заробітної плати.
2. Фонду додаткової заробітної плати.
3. Інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до вста новлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для керівників, спеціалістів та службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положення ми, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чин ного законодавства або які провадять понад встановлені зазначеними актами норми.
До складу витрат на оплату праці включаються всі витрати підприємства на опла ту праці незалежно від джерела фінансування цих виплат.
Важливими складовими організації заробітної праці є її форми і системи, які забез печують зв'язок між оплатою праці та її результатами. Форми і системи оплати праці встановлюються підприємствами та організаціями самостійно у колективному дого ворі з дотриманням вимог і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Підприємства застосовують дві основні форми заробітної плати - відрядну й по годинну. Кожна з них відповідає певній мірі кількості праці: перша - кількості виробле ної продукції, друга - кількості відпрацьованого часу.
Відрядна й погодинна форми оплати праці підрозділяються на кілька систем.
Відрядна форма оплати праці включає такі системи: пряму відрядну, відрядно-преміальну, відрядно-прогресивну, непряму відрядну, акордну, колективну (бригадну) відрядну, а погодинна - пряму погодинну, погодинно-преміальну, колективну (бригад ну) погодинну.
Розрізняють два види заробітної плати: номінальну і реальну.
Номінальна заробітна плата - це грошовий вираз тієї заробітної плати, яку пра цівник одержує за свою працю відповідно до її кількості і якості. Грошова форма заро бітної плати дає змогу працівникові здійснювати обмін її на відповідні товари, необхідні для споживання. Кожний товар має свою ціну. У ринкових умовах у будь-які періоди і в різних країнах ціни на товари різні, тому на однакову заробітну плату можна придба ти різну кількість товарів. Найбільш точнішою характеристикою доходів працівників є реальна заробітна плата.
Реальна заробітна плата - це сукупність матеріальних і культурних благ, а та кож послуг, які може придбати працівник за номінальну заробітну плату. Розмір реаль ної заробітної плати залежить від величини номінальної заробітної плати і рівня цін на предмети споживання і послуги.
Відповідно до чинного законодавства суб'єкти підприємницької діяльності мають повну самостійність у питаннях організації і планування оплати праці всіх категорій персоналу.
9. Персонал і оплата праці____________________________________________1 4У
Планування заробітної плати включає планування фонду заробітної плати і серед ньої заробітної плати.
Плановий фонд заробітної плати - це вся сума коштів, що виділяється для оплати праці працівників за виконану роботу та відпрацьований час, а також суми вип лат і доплат, які передбачені державними законодавчими актами та діючими преміаль ними системами у запланованому періоді. На промисловому підприємстві планування заробітної плати включає визначення розміру фонду та середньої заробітної плати ви робничого й невиробничого персоналу в цілому і за окремими категоріями працівників, а також фонд заробітної плати необлікового складу.
Вихідними даними для визначення розміру планового фонду заробітної плати пер соналу є: виробнича програма; трудомісткість продукції; чисельність працівників за категоріями, професіями і кваліфікацією; тарифна система; штатний розпис праців ників, спеціалістів, службовців; законодавча база України про оплату праці.
На діючому підприємстві необхідно здійснити передпланові роботи, тобто проана лізувати виконання плану по заробітній платі у звітному періоді. Вивчивши використан ня фонду заробітної плати, необхідно установити причини його відхилення від планової величини, зіставити темпи зростання заробітної плати одного працюючого із темпами підвищення його продуктивності праці, виявити резерви економії фонду заробітної пла ти та розробити заходи щодо поліпшення його використання в розрізі окремих кате горій працівників.
Після цього етапу розраховується плановий фонд оплати праці персоналу підприєм ства, який визначається на основі нормативів приросту за кожну одиницю показника, прийнятого для оцінки діяльності підприємства, або за нормативом на одиницю про дукції у натуральному виразі.
Вважається доцільним приріст фонду оплати праці ув'язувати не тільки з показни ками, які характеризують обсяги виробництва, а й з основними якісними показниками, зростанням продуктивності праці, зниженням витрат на одну гривню продукції.
Фонд оплати праці на основі нормативів його приросту обчислюється за формулою:
При розрахунку планового фонду заробітної плати за підрозділами і категоріями пер соналу підприємства застосовують поелементний метод. Розрахунок фонду заробітної плати для різних категорій працівників здійснюється з урахуванням характеру їх роботи та форм оплати праці. Важливу частку загального фонду складає фонд заробітної плати
1 48 ///. ПЛАНУВАННЯ РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
робітників. При плануванні фонду заробітної плати робітників, залежно від характеру доплат і виплат, розрізняють годинний, денний, місячний, квартальний та річний фонди заробітної плати.
Укрупнено плановий фонд оплати праці розраховують таким чином:
Годинний фонд охоплює всі види оплат за фактично відпрацьований час І скла дається із заробітної плати за відрядними розцінками, тарифними ставками, з премій відрядникам і почасовикам, доплат за умови та інтенсивність праці, за роботу в нічний час, незвільненим від основної роботи бригадирам за керівництво бригадою, за на вчання учнів і надбавки за професійну майстерність.
У денний фонд, окрім годинного фонду заробітної плати, входить доплата підліткам за скорочений робочий день і оплата перерв для годування немовлят.
Місячний (квартальний, річний) складається з денного фонду заробітної плати, оплати чергових і додаткових відпусток, оплати за час виконання державних і гро мадських обов'язків, доплати за вислугу років і вихідної допомоги, заробітної плати працівників, відряджених на інші підприємства або на навчання.
При визначенні планового фонду заробітної плати робітників розраховують:
1) фонд прямої заробітної плати;
2) доплати у годинний, денний і місячний фонди заробітної плати.
До фонду прямої заробітної плати робітників включають суми коштів, нараховані за відрядними розцінками робітникам-відрядникам і за тарифними ставками - робітни-кам-погодинникам.
Фонд прямої заробітної плати основних робітників-відрядників можна визначити, виходячи із виробничої програми і витрат по заробітній платі на одиницю продукції. На підприємствах часто застосовується метод визначення прямого фонду заробітної плати основних робітників-відрядників за трудомісткістю запланованої продукції. При цьому трудомісткість необхідно визначити з урахуванням відсотка її зниження у результаті здійснення організаційно-технічних заходів. Помноживши кількість нормо-годин за окремими видами робіт і розрядами на відповідну тарифну ставку, і, підсумувавши результат, одержуємо основний фонд заробітної плати робітників-відрядників.
Таким є і механізм розрахунку прямого фонду заробітної плати для допоміжних робітників-відрядників, але при цьому враховується обсяг допоміжних робіт.
Крім основного фонду заробітної плати робітників, необхідно також визначити премії, доплати, що входять до складу годинного, денного і річного фондів.
Сума премій відрядникам і погодинникам визначається на основі чинних преміаль них положень на підприємствах. Оскільки різні групи робітників преміюються за різні показники, розміри премій визначаються за кожною групою робітників, які премію ються за одні й ті ж показники.
Загальна сума доплат за роботу в умовах, що відрізняються від нормальних, І за надмірну інтенсивність праці визначається за показниками чисельності робітників, які працюють у важких і шкідливих, особливо важких і особливо шкідливих умовах праці і одержують відповідний розмір доплат їх середньої годинної тарифної ставки, розмірів доплат у відсотках до тарифної ставки і фонду робочого часу.
За професійну майстерність загальна сума надбавок визначається за показниками чисельності робітників за розрядами, які одержують ці надбавки, установлених розмірів надбавок за розрядами, годинними тарифними ставками робітників відповідного роз ряду, а також фонду робочого часу:
Для визначення суми доплат за роботу в нічний (вечірній) час, необхідно знати розмір доплат, середню тарифну ставку робітників і фонд нічного (вечірнього) часу:
Сума доплат не звільненим від основної роботи бригадирам розраховується на ос нові установленого абсолютного розміру доплати залежно від чисельності робітників у бригаді і кількості відповідних бригад:
Сума доплат за навчання учнів визначається множенням вартості навчання одного учня на їх кількість у плановому періоді.
Оплата праці підлітків за скорочений робочий день здійснюється як за повний ро бочий день робітників відповідних категорій. Розмір цих доплат залежить від числа підлітків, кількості пільгових годин і робочих днів у плановому періоді, їх середньої годинної заробітної плати.
Оплата перерв на годування немовлят визначається з урахуванням величини цих перерв і середньої годинної заробітної плати.
Фонд заробітної плати, призначений для оплати чергових і додаткових відпусток, розраховується за показниками фонду денної заробітної плати, середньої тривалості відпусток і корисного річного (планового) фонду робочого часу. Розмір оплати часу виконання державних і громадських обов'язків визначається на основі середньоден ної заробітної плати і загальної кількості невиходів із цієї причини.
У деяких галузях економіки для окремих категорій працівників установлюються одноразові винагороди за вислугу років, розмір яких визначається на основі планового тарифного фонду заробітної плати і запланованої величини одноразової винагороди у відсотках до тарифної заробітної плати.
Плановий фонд заробітної плати керівників, спеціалістів, службовців визначається на основі даних про їх чисельність та посадові оклади згідно штатного розпису і скла дається з виплат за посадовими окладами, премій, доплат за умови праці і роботу в нічний (вечірній) час.
Плановий фонд заробітної плати необлікового складу працюючих розраховується на підставі фактичних даних базового періоду.
Після установлення фондів заробітної плати визначається рівень середньої заробі тної плати для всіх категорій персоналу, який характеризує рівень матеріального до бробуту працівників. Планова середня заробітна плата одного працівника у певному
Для робітників додатково розраховується середньогодинна і середньоденна заро бітна плата. Середньогодинна заробітна плата визначається діленням годинного фон ду заробітної плати на кількість годин роботи, що мають бути відпрацьовані в плано вому періоді; середньоденна - діленням денного фонду заробітної плати на кількість людино-днів, що мають бути відпрацьовані в плановому періоді.
При плануванні заробітної плати треба забезпечити випереджаюче зростання про дуктивності праці порівняно зі зростанням середньої заробітної плати, що приведе до збільшення фонду накопичення і сприятиме зростанню матеріального добробуту пра-
7% ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ
_£-) І САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
1. Сучасна кадрова політика підприємств та організацій.
2. Мета та елементи планування чисельності працівників.
3. Системний аналіз та оцінка якісного складу персоналу підприємства.
4. Методи планування чисельності персоналу.
5. Розробка балансу робочого часу.
6. Способи визначення планової чисельності основних робітників.
7. Планування чисельності допоміжних робітників.
8. Методи вимірювання та показники рівня продуктивності праці на підпри ємствах та в організаціях.
9. Методи планування продуктивності праці.
10. Методи планування фонду заробітної плати.
11. Розрахунок планової суми доплат і надбавок до заробітної плати окремим категоріям персоналу.
12. Сучасні проблеми формування й застосування системи преміювання пер соналу підприємств та організацій.
А
152_______=====_________///. ПЛАНУВАННЯ РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ТЕМА 10. ВИРОБНИЧА ІНФРАСТРУКТУРА
10.1. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА ПЛАНУВАННЯ ПІДРОЗДІЛІВ ВИРОБНИЧОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ
На економіку суб'єкта господарювання суттєво впливають допоміжні та обслуго вуючі виробничі процеси, які утворюють інфраструктуру підприємства.
Під інфраструктурою підприємства розуміють комплекс цехів, господарств і служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприєм ства в цілому.
Розрізняють виробничу та соціальну інфраструктури.
Виробнича інфраструктура підприємства - це сукупність підрозділів, які прямо не беруть участі у створенні профільної (основної) продукції, але своєю діяль ністю створюють необхідні умови для успішного функціонування основних вироб ничих цехів.
Виробнича інфраструктура включає:
/ допоміжні та обслуговуючі цехи (дільниці) та господарства;
^ комунікаційні мережі, магістральні об'єкти;
/ засоби збору та обробки інформації;
/ природоохоронні споруди.
Функціонування виробничої інфраструктури суттєво відрізняється від діяльності основних підрозділів підприємства. Його особливості полягають у тому, що ре зультат діяльності інфраструктури являє собою послугу виробничого характеру, її продукція не існує самостійно, поза виробничим процесом. Особливістю елементів виробничої інфраструктури є також їх територіальна незалежність. Так як процес споживання послуг безпосередньо пов'язаний із процесом виробництва, то кон центрація об'єктів інфраструктури в одному місці не може компенсувати їх не стачу в іншому.
При сучасній системі організації промисловості, коли відсутні спеціалізовані підприємства технічного обслуговування, підприємства змушені розвивати влас ний комплекс цехів, господарств та служб для технічного обслуговування основ них виробництв.
Тепер на підприємствах функціонують як самостійні структурні підрозділи: інструментальні, енергетичні, ремонтно-механічні та транспортні цехи.
У розвитку виробничої інфраструктури існують певні недоліки:
-> роздробленість допоміжних та обслуговуючих служб;
-і низький рівень їх спеціалізації та концентрації, відставання у технології та органі зації праці;
-> низький рівень механізації та автоматизації;
^ низький рівень продуктивності праці та високий рівень витрат на виробництво продукції, виконання робіт та надання послуг.
Прогрес розвитку техніки і технологій основного виробництва викликає необхідність адекватних змін виробничої інфраструктури.
У цілому, успішне господарювання в ринкових умовах неможливе без збалансовано го розвитку, як основного виробництва, так і виробничої інфраструктури підприємства.
10. Виробнича інфраструктура ________________________________________1 53
10.2. ПЛАНУВАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДПРИЄМСТВА ТЕХНОЛОГІЧНИМ ОСНАЩЕННЯМ
У діяльності сучасних підприємств важливу роль відіграє система забезпечення їх технологічним оснащенням (інструментом).
Під інструментом розуміють всі види технологічної оснастки: різальний, вимірю вальний, допоміжний та інші види інструменту, а також штампи, пресформи та інші пристрої.
Інструментальне господарство - це сукупність внутрішньо-виробничих підрозділів підприємства, які займаються придбанням, проектуванням, виготовлен ням, відновленням і ремонтом технологічної оснастки, її обліком, зберіганням і ви дачею на робочі місця.
Розрахунки річної потреби в інструменті здійснюють на підставі запланованих об сягів виробництва продукції, номенклатури потрібної для цього оснастки і норм витрат інструменту.
Для безперервного функціонування виробничого процесу необхідно мати певну мінімальну кількість інструменту, тобто його обіговий фонд:
Розрахунки потреби за кожним видом інструментів ведуться для діючого вироб ництва та виробництва нових виробів окремо.
Потреба в оснащенні для виробництва нових виробів визначається з урахуванням планових термінів і трудомісткості освоєння та випуску даних виробів; планової трива лості випуску нових виробів; організаційних форм виробництва у період їх освоєння та випуску.
При розрахунку потреби в оснащенні для діючого виробництва враховуються його витрати для виконання планового обсягу виробництва, а також зміна величини обіго вого фонду протягом планового періоду:
Норми витрат інструменту встановлюють залежно від типу виробництва. В основу розрахунків мають бути покладені питомі норми витрат технологічного оснащення на кожну операцію або усереднені норми на одиницю випущеної продукції (або вер-стато-годину роботи устаткування). У масовому та великосерійному виробництві норму витрат інструменту розраховують виходячи з обсягу роботи на 1000 деталей
1 54 ///. ПЛАНУВАННЯ РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
(в окремих випадках на 100, 10 або 1 деталь). В одиничному та дрібносерійному виробництві норма витрат інструменту встановлюється в узагальненому вигляді (ви значається обсяг робіт на 1000 або 100 верстато-годин роботи того чи іншого виду технологічного устаткування).
Розрахувавши норму витрат певного виду інструменту, можна визначити його ви трати на всю програму деталей, що обробляються.
У масовому та великосерійному виробництві витрати інструменту в плановому
На основі розрахованої потреби в оснастці планово-економічним відділом підприє мства розробляється програма її виготовлення в інструментальних цехах підприєм ства і складається замовлення на її придбання зі сторони.
Річний план роботи інструментального цеху складається з поквартальною розбив кою і включає наступні розділи:
1. Обсяг випуску продукції, в якому вказується обсяг продукції у грошовому та натуральному виразі.
2. Чисельність та заробітна плата, що розраховується за аналогічними показника ми основних цехів.
3. Собівартість, де містяться калькуляції окремих видів технологічного оснащення, робіт, послуг, а також кошторис витрат на виробництво.
10.3. ПЛАНУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ РЕМОНТНОГО ВИРОБНИЦТВА
Сучасне підприємство оснащене дорогим і різноманітним обладнанням, автомати зованими системами, поточними лініями. Для надійної роботи обладнання вимагаєть ся систематичне технічне обслуговування, виконання ремонтних робіт та заходів із технічної діагностики.
Ремонт - це процес відновлення початкової дієспроможності устаткування, яку було втрачено в результаті виробничого використання.
Склад і структура ремонтного господарства залежить від загальної та виробничої структури підприємства, характеру засобів праці, обсягу ремонтних робіт, рівня спеці алізації та інших факторів. Підрозділи, що входять до складу ремонтного господарства, здійснюють технічне обслуговування та ремонт засобів праці, монтаж і введення в дію
10. Виробнича інфраструктура 155
нового устаткування, виготовлення запасних частин і нестандартного обладнання, модернізацію діючих машин та устаткування.
Залежно від масштабів виробництва підприємства застосовують три форми органі зації ремонтно-профілактичних робіт:
>• централізовану - весь ремонтний персонал підприємства підпорядковано го ловному механіку;
>- децентралізовану - всі види ремонтних робіт виконуються персоналом цехо вих ремонтних баз, що підпорядковані начальникам цехів;
>• змішану - поєднує в собі централізацію і децентралізацію: технічне обслугову вання та поточний ремонт здійснює ремонтний персонал виробничих цехів, а капіталь ний ремонт, модернізацію, виготовлення запасних частин і нестандартного устатку вання - персонал ремонтно-механічного цеху.
Роботи з технічного обслуговування та ремонту устаткування плануються на підприємствах у формі перспективного плану, річних і місячних планів-графіків плано во-попереджувального ремонту (ППР).
Відділом головного механіка підприємства за участі планово-економічного відділу роз робляється план роботи ремонтно-механічного цеху (РМЦ), який включає наступні роз діли: виробничу програму, чисельність та заробітну плату, собівартість ремонтних робіт.
Виробнича програма складається в номенклатурному виразі та трудомісткості. Вона передбачає проведення технічного (міжремонтного) обслуговування, періодичних пла нових ремонтів і модернізації.
Під технічним обслуговуванням розуміють усунення дрібних несправностей за собів праці, проведення оглядів стану окремих вузлів та агрегатів, здійснення заміни мастила та регулювання певних механізмів. Планові ремонти залежно від обсягу, склад ності й терміну проведення робіт поділяються на капітальні та поточні (середні, малі).
Капітальний ремонт - це найбільший за обсягом та складністю вид ремонту. Він передбачає повне розбирання; ремонт відпрацьованих деталей та вузлів (у тому числі базових); заміна тих, що не підлягають ремонту; регулювання й випробування під навантаженням. У процесі поточного ремонту замінюються або відновлюються окремі деталі (вузли) засобів праці, проводяться регулювальні операції.
Середній ремонт передбачає часткове розбирання обладнання, заміну спрацьо ваних вузлів, випробування та регулювання.
Малий ремонт полягає в заміні невеликої кількості зношених деталей, а також у регулюванні обладнання. Він забезпечує дієздатність обладнання до наступного пла нового ремонту.
Модернізація - це сукупність організаційно-технічних заходів із покращення основ них параметрів і характеристик агрегатів. Модернізація передбачає часткову заміну окремих деталей і вузлів більш досконалими, а також застосування спеціальних при ладів та пристроїв.
Комплексу робіт із модернізації обладнання повинні передувати відповідні розрахунки економічної ефективності. Річний економічний ефект від модернізації станка (РЕЕМ) визначається за формулою:
1 56 ///. ПЛАНУВАННЯ РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Виробнича програма ремонтно-механічного цеху визначається згідно графіка пла ново-попереджувального ремонту. Річний графік ППР складається відповідно до норм тривалості ремонтного циклу, міжремонтного і міжоглядового періодів із урахуванням структури ремонтного циклу.
Ремонтний цикл - проміжок часу між двома капітальними ремонтами або між початком експлуатації та першим капітальним ремонтом.
Міжремонтний (міжоглядовий) період - проміжок часу роботи устаткування чи іншого засобу праці між двома суміжними (черговими) ремонтами (оглядами).
Приводимо формули розрахунку тривалості вказаних періодів:
Структура ремонтного циклу - перелік І послідовність планових ремонтів, про цесів технічного обслуговування в межах одного ремонтного циклу.
Перед складанням плану ремонтних робіт необхідно проводити щорічний техніч ний огляд обладнання з метою уточнення його технічного стану. В плані вказуються терміни проведення ремонтів і оглядів по кожній обліковій одиниці. Вид чергового ре монту встановлюють згідно структури ремонтного циклу, а час його проведення -згідно нормативної тривалості міжремонтного періоду.
Дату чергового планового ремонту визначають, беручи до уваги дату попередньо го ремонту, відпрацьований час і стан устаткування.
Графік планово-попереджувального ремонту (ППР) складається по кожному об 'єкту засобів праці, в ньому зазначаються види чергових ремонтів, терміни виконання кожного ремонту та огляду протягом року. На підставі річного графіку в залежності від завантаження ремонтних підрозділів розробляються квартальні та місячні графіки планово-попереджувального ремонту.
При наявності великої кількості однотипного устаткування в цеху кількість капі тальних, середніх та малих ремонтів і оглядів розраховується за формулами:
Ірудомісткість І матеріаломісткість ремонту І технічного обслуговування облад нання залежить від його конструкторських особливостей. За цією ознакою все облад нання розподілене за категоріями складності. Трудомісткість ремонтних робіт ви значається через трудомісткість одиниці складності ремонту.
Обсяги трудомісткості ремонтних робіт визначаються за формулою:
Річний обсяг робіт певного виду технічного (міжремонтного) обслуговування (РОТО) визначається за формулою:
При плануванні собівартості виробництва ремонтно-механічного цеху необхідно скласти загальний цеховий кошторис витрат, кошторис на виконання капітального, се реднього ремонтів та технічне (міжремонтне) обслуговування.
10.4. ПЛАНУВАННЯ ЕНЕРГОЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДПРИЄМСТВА
Виробнича діяльність сучасного промислового підприємства пов'язана із спожи ванням енергетичних ресурсів як власного виробництва, так і отриманих ззовні.
Основна задача енергообслуговування - надійне забезпечення підприємства всіма видами енергії встановлених параметрів при мінімумі втрат. Плановий обсяг і структура енергоресурсів залежать від потужності підприємства, виду продукції, характеру техно логічних процесів, а також від зв'язків підприємства з районними енергосистемами.
Вирішення завдань по енергозабезпеченню підприємства покладено на енергетич не господарство підприємства.
До складу енергетичного господарства підприємства входять такі Його види:
/ електросилове - знижувальні підстанції, генераторні та трансформаторні уста новки, електричні мережі, акумуляторне господарство;
/ теплосилове - котельні, компресори, теплосилові мережі, водопостачання, ка налізація;
/ газове - газогенераторні станції, газові мережі, холодильні та вентиляційні установки;
У пічне - нагрівальні й термічні печі;
/ слабкострумове - власна телефонна станція, різні види зв'язку (у тому числі диспетчерського та селекторного);
/ енергоремонтне - технічне обслуговування, ремонт і модернізація різноманіт ного енергообладнання.
При розрахунку потреби в енергії та паливі необхідно враховувати виробничу програ му на плановий період, прогресивні норми витрат палива та енергії на одиницю продукції, норми витрат енергії та палива на власні потреби, організаційно-технічні заходи підпри ємства, відпуск енергії за межі підприємства, норми втрат енергії в мережах.
10. Виробнича інфраструктура____________________________________________1 59
Нормування енергоспоживання полягає у визначенні його максимально допустимих витрат на відповідну облікову одиницю. Норми повинні відображати прогресивний рівень енерговикористання, що відповідає передовій технології і організації виробництва. Нор ми енергоспоживання розраховують як питомі витрати енергії на одиницю продукції, ро бочі місця, агрегати, а також по дільницях, цехах і підприємству в цілому.
Норми енергоспоживання поділяються на операційні (агрегатні) та сумарні, залеж но від їх стосунку до одиниці продукції (агрегата) чи до всієї продукції цеху, підприєм ства. Сумарні норми поділяються на цехові та заводські. Норми витрат енергії поділя ються також на прямі (на одиницю продукції чи робіт) і непрямі (на одиницю часу роботи обладнання).
Норми визначаються на підставі проведених випробувань, а також шляхом вивчен ня фактичної роботи устаткування.
Кількість електричної енергії для технологічних цілей розраховується двома шляхами:
1) на планову програму;
2) за потужністю встановленого устаткування.
Перший метод значно точніший. Він застосовується при масовому та великосерій-ному виробництві. В цьому випадку кількість необхідної електроенергії (Е) визначається за формулою:
Загальну схему енергоспоживання складають у вигляді енергетичного балансу, який являє собою систему взаємопов'язаних показників, що характеризують потребу підпри ємства у різних видах енергії, а також джерела її покриття.
Енергетичні баланси класифікують:
1) за періодом складання (перспективні, поточні, звітні);
2) за видами енергоносіїв (конкретні - за видами енергії і палива, зведені - за су мою всіх видів енергії в однорідних одиницях, кВт-годинах, тоннах умовного палива);
3) за енергетичними процесами (силові, високотемпературні (понад 500°С), серед-ньотемпературні (200-500°С), низько-температурні (нижче 200°С) та освітлювальні);
4) за цеховим призначенням енергії (для технічних потреб, на освітлення і т.д.);
5) за об'єктами споживання (підприємство, цех, дільниця, вид технічного облад нання).
Побудову енергетичного балансу починають із його витратної частини і проводять у два етапи:
1) планують потребу підприємства в усіх видах палива і енергії;
2) визначають втрати в мережі та перетворювальних засобах.
Розробка дохідної частини балансу (джерел покриття потреби в енергії) містить:
1) розрахунок енергоресурсів підприємства, виходячи із потужності генеруючих установок і врахування можливого отримання палива та енергії від районних енерго систем;
2) проектування режимів роботи агрегатів і розробку балансів генеруючих установок;
3) визначення кількості енергії, що відпускається на сторону.
Аналіз дохідної і витратної частин енергобалансу дозволяє намітити найбільш раці ональні шляхи виробництва, отримання і споживання палива і енергії, а також є осно вою для розробки заходів із виявлення внутрішньовиробничих резервів з метою їх використання в народногосподарському обороті.
Енергетичні баланси складаються в двох формах: вертикальній (тобто за виробни чими дільницями та за напрямками використання) і горизонтальній (тобто за економіч ною та цільовою ознаками в цілому по підприємству з визначенням обсягу корисної енергії та витрат за місцем виникнення та видами).
Форму енергобалансу у вертикальному розрізі називають робочою, а в горизон тальному - аналітичною, або синтезованою.
Планування діяльності енергетичних цехів здійснюють планово-економічне бюро відділу головного енергетика та економісти цехів.
10. Виробнича інфраструктура 161
Основними розділами плану є:
>- виробнича програма;
>- чисельність та заробітна плата;
>- собівартість.
Виробнича програма енергетичного цеху складається в натуральному та вартісно му виразі.
При визначенні загальної суми витрат енергетичного цеху складається кошторис на виробництво (на кожний вид робіт - окремий кошторис). Собівартість послуг на продукцію енергетичних цехів (дільниць) для внутрішньоцехових потреб визначається за прямими витратами, а для внутрішньозаводських потреб — із урахуванням непря мих витрат. До кошторису витрат енергетичних цехів поряд із витратами на власне виробництво вносять витрати на придбання енергії аналогічного виду, а також витрати на її переробку.
Витрати на утримання та експлуатацію загальнозаводських мереж вносять до собі вартості відповідного виду енергії.
Робітники енергетичного цеху поділяються на експлуатаційників та ремонтників, їх чисельність, в основному, визначається за нормативами обслуговування.
10.5. ПЛАНУВАННЯ ТРАНСПОРТНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ
ВИРОБНИЦТВА
На сучасному промисловому підприємстві переміщується значна кількість різно манітних вантажів. Здійснення постійних виробничих взаємозв'язків між структурни ми підрозділами можливе лише при відповідному рівні організації транспортного гос подарства, що містить комплекс підрозділів, які займаються навантажувально-роз вантажувальними роботами та переміщенням вантажів.
Основними завданнями транспортного господарства є:
1) забезпечення чіткого і безперервного функціонування виробничого процесу;
2) оптимальне використання всіх видів транспортних засобів;
3) механізація і автоматизація навантажувально-розвантажувальних робіт;
4) підвищення продуктивності праці робітників транспортного господарства;
5) зниження собівартості транспортних операцій.
На підприємствах із великими обсягами перевезень вантажів організовуються спеці алізовані цехи залізничного, автомобільного та інших видів транспорту. На се редніх і невеликих підприємствах створюється єдиний транспортний цех. Транспорт не господарство підприємства очолює начальник транспортно-технологічного відділу.
Уся сукупність транспортних операцій на підприємстві здійснюється за допомогою трьох взаємопов'язаних видів транспорту:
^ зовнішнього;
«/ міжцехового;
У внутрішньоцехового.
Зовнішній транспорт забезпечує зв'язок підприємства з приймальними пункта ми транспорту загального користування (залізничними, водними станціями та аеро портами), а також зі складами місцевих контрагентів.
Міжцеховий транспорт використовується для перевезень вантажів на території підприємства (між цехами, службами, складами).
1 65_____________________________ІІиТЛАНУВАННЯ РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Внутрішньоцеховий транспорт виконує транспортні операції у межах окремого цеху. Він, у свою чергу, поділяється на:
а) загальноцеховий - перевезення вантажів між цеховими складами, дільницями, технологічними лініями;
б) міжопераційний - зв'язок між окремими робочими місцями. Організація діяльності транспортного господарства включає такі етапи:
1) складається відомість і схеми вантажопотоків;
2) вибирається система організації роботи транспорту;
3) розраховується необхідна кількість транспортних засобів;
4) складається графік роботи транспорту.
Ванпшжооборот ~ це загальна кількість вантажів, які потрібно перемістити за певний час (рік, квартал, місяць, добу, зміну), а під вантажним потоком розуміють кількість вантажів (у тоннах, кубометрах, штуках), які переміщуються в певному на прямку між окремими пунктами. Із суми окремих вантажопотоків складається ван-тажооборот підприємства.
Розрізняють зовнішні та внутрішні вантажопотоки, які створюють відповідно зовнішній та внутрішній вантажооборот.
Для раціональної організації транспортного господарства та визначення вантажоо-бороту на підприємстві потрібно скласти номенклатурну таблицю всіх вантажів, згру пувавши їх за певними ознаками. Дані таблиці за номенклатурою та кількості ван тажів використовуються також для встановлення норм виробітку та розцінок на вико нання транспортних робіт.
Для розрахунку загального вантажообороту підприємства і вантажопотоку між окре мими цехами та дільницями складається шахова відомість вантажообороту підприєм ства (табл. 10.1).
За даними шахових таблиць, планів цехів і генеральних планів підприємства скла дають схеми (діаграми) вантажопотоків, а по вантажообороту і вантажопотоках вста новлюють тип і структуру парку транспортних і підйомно-транспортних машин. Таблиця 10.1. Шахова таблиця загального вантажообороту підприємства (т)
Планування господарської діяльності транспортного цеху проводять планово-еконо мічний відділ, відділ організації праці та заробітної плати разом із транспортним цехом. Здійснюється розробка річних, квартальних і місячних планів за такими розділами:
-* виробнича програма;
-* чисельність, заробітна плата;
-* собівартість.
10. Виробнича інфраструктура____________________________________________1 63
Вихідними даними для її розробки є:
- плани матеріально-технічного забезпечення, комплектування й кооперування, плани реалізації продукції (збуту), капітального будівництва (за зовнішніми пере везеннями);
- виробнича програма обслуговуваних цехів згідно зі схемою вантажоперевезень, що діє на підприємстві (за внутрішніми перевезеннями);
— дані про наявний склад транспортних засобів;
- графіки технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів;
- нормативи трудових і матеріальних витрат на основні види транспортних, наван тажувально-розвантажувальних операцій.
Виробнича програма транспортного цеху складається з обсягів послуг у натураль ному та вартісному виразі.
Номенклатурний план включає такі види робіт і послуг:
- доставку матеріально-технічних цінностей на підприємство;
- транспортування готової продукції підприємства до місця навантаження або до споживача;
- внутрішньовиробничі вантажопотоки;
- навантажувально-розвантажувальні роботи;
- технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів і механізмів;
- інші роботи та послуги.
При плануванні обсягів ремонтних робіт опрацьовуються графіки технічного об слуговування та ремонту транспорту; графік випуску транспорту на лінію; листки об ліку технічного обслуговування та ремонту транспорту; норми пробігу до першого капітального ремонту; норми міжремонтного пробігу.
Планова чисельність робітників транспортного цеху розраховується за видами транс порту та типами транспортних засобів.
Планова чисельність водіїв автомашин, автокар та електрокар розраховується на підставі обсягів перевезень у машино-годинах (людино-годинах) роботи водіїв на лінії із врахуванням часу на технічне обслуговування та ремонт машин.
Планова чисельність кранівників, стропувальників, чергових слюсарів (Ч™) роз раховують так:
На кількість транспортних засобів впливає існуюча система обслуговування, яка для масового та крупносерійного виробництва може бути маятниковою або кільцевою.
Маятникову систему використовують при перевезенні вантажів між двома пунк тами, а кільцеву - при обслуговуванні багатьох пунктів, де здійснюють послідовне перевезення вантажів від одного споживача до іншого із обов'язковим поверненням транспортних засобів до початкового пункту.
При маятниковій системі розрахунок необхідної кількості транспортних засобів (КТЗ™) визначають за формулою:
10. Виробнича інфраструктура____________________________________________1 65
де п - кількість пунктів, що обслуговуються.
План собівартості продукції (робіт, послуг) містить у собі:
/ собівартість окремих видів робіт і послуг;
У кошторис витрат на виробництво.
Планова собівартість одиниці вантажу визначається окремо за видами транспорту діленням планового кошторису витрат по цеху на кількість тонно-кілометрів або тонн перевезених вантажів.
Витрати на утримання та експлуатацію транспортних засобів розраховуються згідно з установленими нормами та нормативами на підставі загальнодержавних норм вит рат мастил, палива, автопокришок та розміру амортизаційних відрахувань.
Плановий кошторис витрат транспортного цеху визначається як сума кошторисів витрат на транспортні, навантажувально-розвантажувальні та ремонтні роботи.
7у\ ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ
^ І САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
1. Вплив виробничої інфраструктури підприємства на ефективність господа рювання.
2. Вихідні дані, що використовуються при плануванні потреби в інструментах.
3. Складання річного плану роботи інструментального цеху.
4. Форми організації ремонтно-профілактичних робіт на підприємстві.
5. Виробнича програма ремонтно-механічного цеху.
6. Складання плану ремонтних робіт та графіку планово-попереджувального ремонту.
7. Механізм розрахунку потреби підприємства в енергії та паливі.
8. Методи розрахунку планової кількості електричної енергії для технологіч них цілей підприємства.
9. Побудова енергетичного балансу.
10. Види робіт, що включаються до виробничої програми транспортного цеху.
11. Проблеми забезпеченості достатньої збалансованості між основним ви робництвом та виробничою інфраструктурою підприємства.
1 6В IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТІ ФІНАНСІВ
РОЗДІЛ IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ І ФІНАНСІВ
І
О План викладу матеріалу розділу
Тема 11. Витрати виробництва
Тема 12. Особливості планування витрат на підприємствах різних галу зей народного господарства
Тема 13. Планування амортизаційної політики на підприємстві Тема 14. Фінансове планування на підприємстві Тема 15. Планування податків
/ Статті калькуляції / Фінансовий план
/ Економічні елементи / Фінансове планування
/ Витрати на продукцію / Капітал
/ Витрати періоду / Касовий план
/ Матеріальні витрати / Фінансовий результат
/ Амортизація / Рентабельність
/ Виробнича собівартість / Планування витрат на підприємствах
/ Зведений кошторис витрат різних галузей народного господарства
/ Фінансування / Планування податків
ТЕМА 11. ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА
11.1. МЕТА ТА ЗАВДАННЯ РОЗРОБКИ ПЛАНУ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ
Метою планування собівартості є економічно обґрунтоване визначення величини витрат, необхідних у плановому періоді для виробництва кожного виду та всієї промис лової продукції підприємства, які відповідає вимогам щодо якості.
Розрахунки планової собівартості окремих виробів, товарної і валової продукції ви користовуються для визначення потреби в оборотних коштах, планування прибутку, визначення економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів та вироб ництва в цілому, для внутрішньозаводського планування, а також для формування цін.
Витрати підприємства є одним із результативних показників господарської діяльності.
Метою розробки плану витрат підприємства є визначення планових економічно об ґрунтованих витрат щодо:
/ валового, товарного і реалізованого обсягу господарської діяльності з вироб леної продукції (наданих послуг, виконаних робіт, придбаних товарів);
/ здійснення загальногосподарського управління підприємством;
/ виконання господарських операцій по збуту продукції;
11. Витрати виробництва 167
У сплати податкових платежів;
^ здійснення капітальних інвестицій;
У виконання господарських операцій у сфері фінансової діяльності.
У процесі планування здійснюється:
-* розрахунок вартості ресурсів, необхідних для кожного виду діяльності, за пере ліком об'єктів і підприємства в цілому;
-* обчислення виробничої собівартості кожного виду продукції, робіт, послуг за структурними підрозділами і підприємства в цілому;
-* визначення загального розміру обсягу витрат на плановий обсяг господарсь кої діяльності підприємства.
Вихідними даними для планування витрат є:
>- планові обсяги виробництва, придбання та реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у натуральному та вартісному виразах;
>- обсяги капітальних інвестицій щодо забезпечення обсягів господарської діяль ності;
>- норми витрат матеріальних ресурсів для здійснення господарської діяльності та розрахунок потреби в ресурсах у натуральному виразі;
»- ціни на матеріально-технічні ресурси та послуги сторонніх організацій, необхід них для господарської діяльності;
>• облікові ціни підприємства на ресурси, необхідні для здійснення господарської діяльності;
>• норми затрат праці, розрахунки чисельності та професійного складу праців ників, умови оплати їх праці, що визначаються на підприємстві;
>* економічні нормативи: норми амортизаційних відрахувань, ставки відрахувань на соціальні заходи та податкові платежі тощо;
>• плани організаційно-технічних заходів щодо економії матеріальних цінностей, поліпшення використання трудових ресурсів і необоротних активів.
Розробці плану собівартості на підприємстві передує всебічний аналіз його вироб ничо-господарської діяльності за попередній період, виявляються внутрішньовироб ничі резерви та розробляються організаційно-технічні заходи підвищення економічної ефективності виробництва.
Результати планових розрахунків виражаються показниками абсолютної величини, відносного рівня та динаміки витрат, що обчислюються для одиниці або до загального обсягу випуску певного виду продукції та продукції, що реалізується.
Під абсолютною величиною витрат на виробництво продукції розуміють її суму на плановий або звітний період.
Відносний рівень витрат являє собою відношення витрат до обсягу продукції. По казником відносного рівня витрат різнорідної продукції є витрати на одну гривню то варної продукції. Розраховується він діленням загальної суми витрат на обсяг про дукції у вартісному виразі.
11.2. КЛАСИФІКАЦІЯ ВИТРАТ ТА ГРУПУВАННЯ ВИТРАТ ЗА ЕКОНОМІЧНИМИ ЕЛЕМЕНТАМИ
Витрати підприємства є комплексним показником, в якому при плануванні повинна бути відображена велика кількість факторів, що впливають на його рівень. Усі фактори
16В ______ IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ І ФІНАНСІВ
поділяються на зовнішні та внутрішні. До основних зовнішніх факторів належить:
«»» зміна цін на ресурси, які підприємство одержує від постачальників;
Ч» зміна розмірів мінімальної заробітної плати та обов 'язкових платежів.
Основними внутрішніми факторами є:
>• зміна продуктивності праці;
>• зміна трудомісткості та матеріаломісткості продукції.
Планові витрати підприємства визначаються, виходячи з планових обсягів госпо дарської діяльності та нормативної потреби у виробничих запасах, трудових ресурсах і необоротних матеріальних та нематеріальних активах.
Під час складання проектів річних планів планові витрати визначаються шляхом розрахунків зміни базового рівня витрат за основними техніко-економічними фактора ми, вплив яких на рівень витрат спричинений розвитком виробництва, зміною структу ри продукції, інвестиціями в оновлення основних фондів, впровадженням нових техно логій, змінами в організації виробництва тощо.
Результати розрахунків економії витрат, пов'язаних із впливом окремих факторів, узагальнюються в зведеному розрахунку зниження собівартості продукції за техніко-економічним факторами.
Залежність витрат підприємства від обсягів господарської діяльності та їх класи фікація для потреб планування наведені в табл. 11.1 та 11.2.
Таблиця 11.1. Залежність витрат від зміни обсягів господарської діяльності
Конкретизуємо класифікацію витрат за основними ознаками.
За місцем виникнення витрати на виробництво групуються: за виробництвами, це хами, дільницями, технологічними переділами, службами та іншими адміністративно відокремленими структурними підрозділами виробництв.
Залежно від характеру та призначення виконуваних процесів виробництво поділяєть ся на основне та допоміжне (підсобне).
До основного виробництва належать цехи, дільниці, що беруть безпосередню участь у виготовленні продукції.
Допоміжне (підсобне) виробництво призначене для обслуговування цехів основ ного виробництва; виконання робіт по ремонту основних засобів, забезпечення інстру ментом, запасними частинами для ремонту устаткування, різними видами енергії (па рою, холодом), тарою, транспортними та іншими послугами. До нього належать ре монтні цехи, експериментальні, енергетичні, паросилове господарство, компресорні, тарні, транспортні та інші підрозділи.
Усі витрати на виробництво входять до собівартості окремих видів продукції, робіт і послуг (у тому числі окремих виробів, виготовлених за індивідуальними замовленнями), груп однорідних виробів, типових представників виробів, напів фабрикатів.
Таблиця 11.2. Класифікація витрат для потреб планування
17О IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТІ ФІНАНСІВ
За єдністю складу витрати поділяються на одноелементні та комплексні. Одно-елементні - складаються з одного елементу витрат, комплексні - з кількох економіч них елементів.
За видами витрати класифікуються за економічними елементами та за стат тями калькуляції.
Під економічними елементами витрат розуміють сукупність економічно одно рідних витрат у грошовому виразі за їх видами (це групування дозволяє відповісти на запитання, скільки витрачено на даний об'єкт).
Статті калькуляції "показують", як формуються ці витрати для визначення со бівартості продукції - одні витрати показуються за їх видами (елементами), інші - за комплексними статтями (мають декілька елементів). При цьому один елемент ви трат може бути присутнім у кількох статтях калькуляції.
За способами перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі та непрямі.
Прямі - це витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом.
До прямих витрат належать витрати, пов'язані з виробництвом окремого виду про дукції (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці), які можуть бути безпосередньо включені до її собівартості.
Непрямі витрати - витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом.
До непрямих витрат належать витрати, пов'язані з виробництвом кількох видів про дукції (загальновиробничі), що включаються до виробничої собівартості за допомо гою спеціальних методів. Непрямі витрати утворюють комплексні статті калькуляції (тобто складаються з витрат, що включають кілька елементів), які відрізняються за їх функціональною роллю у виробничому процесі.
За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат витрати поділяються на змінні та постійні.
До змінних належать витрати, абсолютна величина яких зростає із збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується із його зниженням.
Змінні включають витрати на сировину та матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, технологічне паливо й енергію, на оплату праці працівникам, відрахування на соціальні заходи, а також інші витрати.
Постійні - це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням) обсягу випуску продукції істотно не змінюється.
До постійних належать витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням вироб ничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб ви робництва.
За календарними періодами витрати на виробництво поділяються на поточні, дов гострокові та одноразові.
Поточні-це постійні, звичайні витрати або витрати, у яких періодичність менша ніж місяць.
Довгострокові витрати - це витрати, пов'язані з виконанням довгострокового договору (контракту), тобто контракту, який не планується завершити раніше, ніж через 9 місяців із моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (перед оплати).
11. Витрати виробництва___________________________________________ 171
Одноразові витрати - це витрати, які здійснюються один раз (з періодичністю більше ніж місяць) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.
За доцільністю витрачання витрати поділяються на продуктивні та непродуктивні.
Продуктивні — передбачені технологією та організацією виробництва.
Непродуктивні-не обов'язкові, що виникають у результаті певних недоліків органі зації виробництва, порушення технології тощо.
За відношенням до собівартості продукції розрізняють витрати на продукцію та витрати періоду.
Витрати на продукцію - це витрати, пов'язані з виробництвом. У виробничій сфері до таких витрат належать усі витрати (матеріали, зарплата, амортизація основ них засобів тощо), пов'язані з функцією виробництва продукції.
Витрати на виробництво продукції створюють виробничу собівартість продукції (робіт, послуг).
Витрати періоду - це витрати, що не входять до виробничої собівартості і роз глядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. Це витрати на управ ління, збут продукції та інші операційні витрати.
Витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами:
<5* матеріальні витрати;
<» витрати на оплату праці;
«5» відрахування на соціальні заходи;
<» амортизація;
«І» інші операційні витрати.
Це групування є єдиним для всієї промисловості.
До складу елемента "Матеріальні витрати" входять витрати на:
1) сировину й матеріали, які використані як основні та допоміжні матеріали в опе раційній діяльності підприємства;
2) купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, які використані в операційній діяльності підприємства;
3) придбане у сторонніх підприємств і організацій будь-яке паливо та енергія всіх видів, які спожиті в операційній діяльності підприємства.
Витрати на власне виробництво електричної та інших видів енергії, а також на транс формацію та передачу придбаної енергії до місця її споживання входять до відповідних елементів витрат;
4) тару й тарні матеріали, що використані в операційній діяльності підприємства;
5) будівельні матеріали, які використані як основні та допоміжні матеріали в опе раційній діяльності підприємства;
6) запасні частини, які використані для ремонту основних засобів, інших необорот них матеріальних активів та малоцінних і швидкозношуваних предметів підприємства;
1) інші матеріальні витрати, які відображають вартість виконаних для підприєм ства робіт і послуг виробничого та невиробничого характеру;
8) витрати на малоцінні й швидкозношувані предмети (МШП), що використовують ся протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року, в операційній діяльності підприємства.
При плануванні витрат на сировину і матеріали необхідно враховувати, що при відпуску матеріальних цінностей у виробництво, їх оцінка здійснюється за одним із таких методів:
1 75 IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТІ ФІНАНСІВ
^ ідентифікованої собівартості відповідної одиниці матеріальних цінностей;
/ середньозваженої собівартості;
^ собівартості перших за часом надходження матеріальних цінностей (ФІФО);
/ собівартості останніх за часом надходження матеріальних цінностей (ЛІФО);
/ нормативних затрат.
Метод оцінки матеріальних цінностей при їх відпуску у виробництво підприємство вибирає самостійно.
При цьому для всіх одиниць бухгалтерського обліку матеріальних цінностей, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів.
Матеріальні цінності, які відпускаються, та послуги, що виконуються для спеціаль них замовлень і проектів, а також матеріали, які не замінюють одне одного, оцінюють ся за методом ідентифікованої собівартості. Цей метод передбачає ведення об ліку фактичної собівартості по кожній конкретній одиниці матеріальних цінностей.
Але можливість застосування цього методу на практиці обмежена з причини різно манітності номенклатури і великої кількості однакових матеріальних цінностей.
Оцінка за методом середньозваженої собівартості проводиться по кожній оди ниці матеріальних цінностей діленням сумарної вартості залишку таких матеріалів на початок звітного місяця і вартості матеріальних цінностей, які надійшли у звітному місяці, на сумарну кількість матеріалів на початок звітного місяця і одержаних у звітному місяці.
Оцінка за методом собівартості перших за часом надходження матеріальних цінностей (ФІФО) базується на припущенні, що матеріальні цінності використову ються у тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство, тобто матеріали, які першими відпускаються у виробництво, оцінюються за собівартістю перших за часом надходження матеріалів.
Оцінка за методом собівартості останніх за часом надходження матеріаль них цінностей (ЛІФО) базується на припущенні, що матеріальні цінності використо вуються у послідовності, що є протилежною їх надходженню на підприємство, тобто матеріальні цінності, які першими відпускаються у виробництво, оцінюються за со бівартістю останніх за часом надходження матеріалів.
Оцінка за методом нормативних затрат полягає у застосуванні норм витрат на оди ницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством, з урахуванням нормаль них рівнів використання матеріальних цінностей, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Нормальна виробнича потужність - це очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.
Можна застосовувати фактичний рівень виробництва, якщо він наближається до нормальної потужності.
Для забезпечення максимального наближення нормативних затрат до фактичних норми витрат і ціни у нормативній базі повинні регулярно перевірятися і переглядати ся. Оцінка матеріалів за нормативною собівартістю здійснюється у разі стабільності цін на ці матеріали.
Цей метод найбільше застосовується на підприємствах обробних галузей промис ловості (машинобудівної, шинної, меблевої, швейної, шкіряної, харчової), які здійсню ють масове і серійне виробництво різноманітної продукції із великою кількістю дета лей та вузлів.
Метод нормативних затрат сприяє використанню досягнень науково-технічного прогресу, впровадженню прогресивних норм витрат, здійсненню діючого контролю за рівнем витрат на виробництво, виявленню резервів зниження собівартості продукції, оперативному керівництву виробництвом.
Слід зазначити, що при застосуванні методу нормативних затрат можуть виникну ти наднормативні витрати. В такому випадку, згідно з нормами П(С)БО 16, їх необхід но списувати не на виробничу собівартість виробленої продукції (виконаних робіт, на даних послуг), а на собівартість реалізованої продукції.
Потреба у виробничих запасах визначається за наступними розрахунками:
До складу елемента "Витрати на оплату праці" входять:
>• заробітна плата за окладами й тарифами;
>- надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів у розмірах, передбачених діючим законодавством;
>• премії та заохочення;
>- матеріальна допомога;
>>- компенсаційні виплати;
>• оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу;
>• інші витрати на оплату праці.
Планування витрат на оплату праці розглянуто в темі 9 "Персонал і оплата праці".
До складу елемента "Відрахування на соціальні заходи" входять:
^ відрахування на обов'язкове державне пенсійне страхування;
-» відрахування на загальнообов 'язкове державне соціальне страхування у зв 'яз-ку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, зумовленими народженням і похованням (далі - страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності);
^ відрахування на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на ви падок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття);
-> відрахування на обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричиняють втрату пра цездатності (далі - страхування від нещасних випадків);
-> відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства;
-» відрахування на інші соціальні заходи.
Платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є:
1) суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднан ня, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які ви користовують працю найманих працівників;
1 74 IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТІ ФІНАНСІВ
2) філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників збору, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж платник збору, територі альної громади.
Об'єктом оподаткування для нарахування збору на обов'язкове державне пенсій не страхування є фактичні витрати на оплату праці працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат, у вигляді премій, заохочень, у тому числі в натуральній формі, а також винагоро ди, що виплачуються громадянам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-пра вового характеру. Ставка збору - 32 відсотки від об'єкта оподаткування, для підприємств, де працюють інваліди - 4 відсотки від фактичних витрат на оплату праці найманих працівників-інвалідів та 32 відсотки від витрат на оплату праці інших працівників.
Платниками збору на загальнообов'язкове державне соціальне страхуван ня у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності є:
1) власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи неза лежно від форм власності, виду діяльності, господарювання; фізичні особи, які викорис товують працю найманих працівників (у тому числі іноземців, які на законних підста вах працюють за наймом в Україні);
2) власники розташованих в Україні іноземних підприємств, установ, організацій (у тому числі міжнародних), філій та представництв, що використовують працю найманих працівників, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
3) власники підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, де кількість інвалідів становить не менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менше 25 відсотків суми витрат на оплату праці;
4) власники підприємств, організацій, товариств УТОГ і УТОС.
Збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тим часовою втратою працездатності нараховується на фактичні витрати на оплату праці працівників, до яких входять витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню податком на доходи фізичних осіб (прибутковим податком із громадян). Ставка збору для платників, вказаних у п. 1 та п. 2 складає 2,9% від об'єкта оподаткування. Для платників збору, вказаних у п. З - 0,7 % від фактичних витрат на оплату праці найманих працівників-інвалідів та 2,9% від витрат на оплату праці інших працівників. Платники збору, що вказані в п. 4 - 0,5% від витрат на оплату праці найманих працівників.
Платниками збору на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на ви падок безробіття є:
1) власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи і фізичні особи, які використовують найману працю;
2) власники розташованих в Україні іноземних підприємств, установ, організацій (у тому числі міжнародних), філій або представництв, що використовують працю найма них працівників, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Розмір страхових внесків на випадок безробіття складає 1,9% суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, які включають витрати на виплату основ ної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
11. Витрати виробництва 175
Страхові внески на індивідуальне страхування та на інші соціальні заходи персона лу підприємства встановлюються відповідними Законами України на кожний окремий вид страхування.
Розміри внесків до Фондів страхування в 2003 році наведені в таблиці 11.3.
Таблиця 11.3. Нарахування на заробітну плату та інші виплати фізичним особам у 2003 році
До елемента "Амортизація" входить сума нарахованої амортизації основних за собів, інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів.
Амортизація - систематичний розподіл вартості, що амортизується, необорот них активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).
Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 "Основані засоби" рекомен довано нарахування амортизації основних засобів (крім інших необоротних матеріаль них активів) за такими методами:
1) прямолінійним, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів.
При використанні цього методу вартість об'єкта основних засобів списується од наковими частками протягом усього періоду його експлуатації. Це найпоширеніший метод нарахування амортизації основних засобів підприємств і організацій.
Перевагами прямолінійного методу є, передусім, простота розрахунку амортизації, а також можливість рівномірного розподілу амортизації по кожному із звітних періодів,
1 76 IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТІ ФІНАНСІВ
що зручно для аналітичного обліку продукції, яка випускається і реалізується.
Прямолінійний метод зручно використовувати для нарахування амортизації на такі об'єкти основних засобів, як нерухомість.
Недоліки цього методу полягають у тому, що при його застосуванні не враховуєть ся моральний знос об'єкта, а також необхідність збільшення затрат на ремонт в ос танні роки експлуатації основних засобів порівняно з першими;
2) зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року (або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації) та річної норми амортизації.
Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з резуль тату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість.
Метод зменшення залишкової вартості засновується на тому, що новий об'єкт ос новних засобів дає велику віддачу на початку терміну експлуатації, і тому економічно обгрунтовано нарахування більшої суми амортизації у першому році використання об'єк та і поступове її зменшення надалі. Цей метод слід використовувати у випадку, коли передбачається наявність ліквідаційної вартості;
3) прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного періоду (або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації) та подвоєної річної норми амортизації. Річна норма визначається діленням 100 на кількість років корисного вико ристання (експлуатації) об'єкта основних засобів;
4) кумулятивним, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вар тості, що амортизується, та кумулятивного коефіцієнту. Кумулятивний коефіцієнт роз раховується діленням кількості років, що залишається до кінця очікуваного строку ви користання об'єкта основних засобів, на суму чисел років його корисного використання.
Сума чисел років - це сума порядкових номерів тих років, протягом яких функціо нує об'єкт (наприклад, число років 5, сума чисел років дорівнює: 1+2 + 3+4+5=15).
Кумулятивний метод амортизації, методи зменшення залишкової вартості та при скореного зменшення залишкової вартості - є методами прискореної амортизації ос новних засобів і найбільш привабливими для підприємств, оскільки протягом перших років експлуатації об'єктів (коли вони практично нові) накопичується максимальна сума грошових коштів на придбання нових об'єктів за допомогою амортизації, що входить до собівартості виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг. При цьому в останні роки експлуатації цих об'єктів, коли збільшуються витрати на їх утри мання і ремонт, сума амортизації, яка нараховується, незначна, що балансує витрати виробництва протягом терміну використання таких основних засобів;
5) виробничим, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фак тичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації.
Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, що амортизуєть ся, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити з використанням об'єкта основних засобів.
11. Витрати виробництва 177
Виробничий метод нарахування амортизації доцільно застосовувати у разі, коли обсяги виконання робіт (виготовлення продукції та надання послуг) можуть бути ви значені достатньо точно.
Розглянемо механізм нарахування амортизації основних засобів за вказаними ме тодами:
При використанні методів нарахування амортизації основних засобів: прямолінійно го, зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості і
Розрахунок сум амортизації за різними методами нарахування наведено в таблиці 11.4.
Підприємства можуть також застосовувати норми і методи нарахування аморти зації основних засобів, передбачені податковим законодавством (податкові методи):
1) метод зменшення залишкової вартості.
Відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", суми аморти заційних відрахувань звітного періоду визначаються шляхом застосування норм амортизації у відсотках до балансової вартості груп основних засобів (або окремих об'єкта 1 -ї гру пи) на початок звітного періоду в такому розмірі (у розрахунку на календарний квартал):
/ група 1-1,25%;
/ група 2 - 6,25 %;
^ група 3 - 3,75 %.
-> До 1 січня 2003 року до групи 1 належали будівлі, споруди, їх структурні компо ненти та передавальні пристрої, у тому числі житлові будинки та їх частини (квартири і місця загального користування);
-> до групи 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, вклю чаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброб лення інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;
-* до групи 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2. Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування при бутку підприємств" від 24.12.02. р. №349-ГУ норми амортизації для 1-ї, 2-ї і 3-ї груп основних фондів збільшені на 60% і становлять відповідно 2 %, 10 % і 6 % на квартал. Для нової 4-ї групи основних фондів норма амортизації становить 15 %. Вказані норми будуть застосовуватись з 1 січня 2004 року, а в 2003 році діють такі норми: -для 1-ї групи основних фондів- 1,25 %; -для 2-ї-6,25%;
11. Витрати виробництва 17В
-для 3-ї-3,75%;
- для 4-ї - 15 % на квартал.
Підприємство за власним рішенням може встановити і менші норми амортизації. Як уже зазначено, згідно внесених змін до Закону №349, з 1 січня 2003 року основні фонди підлягають розподілу не на три, а на чотири групи:
- група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;
- група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;
- група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1,2 і 4;
- група 4 — електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).
До групи 4 включають відповідні основні фонди, придбані (виготовленні) після 1 січня 2003 року.
В 2003 році до першої групи, крім об'єктів основних фондів, які були там раніше, включена вартість капітальних поліпшень землі, не пов'язаних з будівництвом. Раніше її обліковували у 3-ій групі. А з 2-ої групи виключено комп'ютери та інші машини для автоматичного опрацювання інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, їх перенесено у 4-ту групу. Таблиця 11.4. Розрахунок сум амортизації за різними методами нарахування
Балансова вартість групи основних фондів на початок звітного періоду розрахо вується за формулою:
2) метод прискореної амортизації.
Підприємство до 1 січня 2003 року мало право самостійно прийняти рішення про застосування прискореної амортизації основних засобів групи 3, що були придбані після набрання чинності Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 року №283/97-ВР за такими нормами (у розрахунку на календарний рік):
1-й рік експлуатації- 15 %;
2-й рік експлуатації- ЗО %;
3-й рік експлуатації - 20 %;
4-й рік експлуатації- 15 %;
5-й рік експлуатації - 10 %;
6-й рік експлуатації - 5 %;
7-й рік експлуатації - 5 %.
Але зазначене рішення не могло бути прийняте підприємствами, що випускали про дукцію (виконували роботи, надавали послуги), ціни (тарифи) на які встановлювалися (регулювалися) державою або підприємствами, які були визнані такими, що займають монопольне становище на ринку.
З першого січня 2003 року прискореної амортизації не існує. Якщо суб'єктом підпри ємницької діяльності було прийнято рішення про її застосування до 2003 року, то він має право вибору:
1) продовжувати їх амортизувати за старими правилами до досягнення балансо вою вартістю об'єкта нульового значення;
2) у будь-який момент прийняти рішення про зупинення застосування прискореного методу нарахування амортизації та про включення такого окремого об'єкта основних фондів за його залишковою вартістю до відповідної групи основних фондів, амортизу-ючи їх у звичайному порядку.
До елемента "Інші операційні витрати" належать:
>>• витрати на відрядження фізичних осіб;
»- витрати на придбання літератури для інформаційного забезпечення господарсь кої діяльності підприємства;
>- витрати щодо виплати за участь у семінарах;
>• витрати на проведення аудиту;
>- витрати на транспортне обслуговування;
>• оплата за використання та обслуговування технічних засобів управління;
>- витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, які видані для ведення господарської діяльності;
>- витрати на охорону праці;
>- витрати на перевезення працівників до місця роботи і назад;
11. Витрати виробництва_______________________________________________1 81
>- витрати, пов'язані з оплатою послуг комерційних банків та інших кредитно-фінансових установ;
>• витрати зі страхування ризиків;
>- податки, збори та інші обов'язкові платежі;
>- витрати на оприлюднення річного звіту;
>• інші витрати.
Таким чином, розрахунок планових витрат за окремими елементами здійснюється так:
182 ________ IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ І ФІНАНСІВ
11.3. СКЛАДАННЯ ЗВЕДЕНОГО КОШТОРИСУ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО ТА ПЛАНОВОЇ (НОРМАТИВНОЇ) КАЛЬКУЛЯЦІЇ
Витрати, пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), групуються за стаття ми калькуляції:
/ сировина та матеріали;
/* купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробни чого характеру сторонніх підприємств та організацій;
/ паливо й енергія на технологічні цілі;
/ зворотні відходи (вираховуються);
/ основна заробітна плата;
/ додаткова заробітна плата;
/ відрахування на соціальні заходи;
</ витрати на утримання та експлуатацію устаткування;
/ загальновиробничі витрати;
/ втрати від браку;
/ інші виробничі витрати;
/ попутна продукція (вираховується).
До наведеної вище типової номенклатури статей калькуляції підприємства можуть вноситись зміни з урахуванням особливостей техніки, технології та організації вироб ництва відповідної галузі і питомої ваги окремих видів витрат у собівартості продукції, а також об'єднувати кілька типових статей калькуляції в одну або виділяти з однієї типової статті кілька статей калькуляції.
Витрати на виробництво продукції у вартісному виразі формують її виробничу со бівартість. Цей показник є одним із найважливіших економічних показників госпо дарської діяльності підприємства, у якому відображають зростання продуктивності праці, економія ресурсів, технічний прогрес.
Планування витрат виконується в такій послідовності [6]:
-* складаються кошториси витрат і калькулюється собівартість продукції і по слуг допоміжних цехів;
-» складається баланс розподілу продукції і послуг допоміжного виробництва за калькуляційними напрямами і за внутрішньозаводськими підрозділами-споживачами;
-» складаються кошториси витрат на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничих та інших виробничих витрат за цехами основного виробництва з наступним узагальненням їх по підприємству;
-> калькулюється виробнича собівартість одиниці продукції за видами, розрахо вується виробнича собівартість усієї товарної продукції і продукції, що реалізується;
-і складається зведений кошторис витрат на виробництво з розрахунками до нього.
До зведеного кошторису витрат на виробництво входять витрати всіх структур них підрозділів підприємства, що беруть участь у виробництві продукції.
Зведений кошторис витрат на виробництво (з розбивкою за кварталами) складаєть ся на основі таких розрахунків:
«і» витрат на сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати і комплектуючі виро би, технологічне паливо й енергію в основному виробництві;
»і» основної та додаткової заробітної плати робітників, зайнятих виробництвом про дукції (виконанням робіт, наданням послуг), з відрахуванням на соціальні заходи;
11. Витрати виробництва 183
*ї« кошторисів витрат (калькуляцій виробничої собівартості продукції) цехів допо міжного виробництва;
<• кошторису витрат на утримання та експлуатацію устаткування;
•І» кошторису загальновиробничих витрат;
«І* кошторису інших виробничих витрат.
У разі потреби складаються й інші розрахунки та кошториси.
Розрахунок витрат на сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати та комплек туючі вироби, технологічне паливо й енергію в основному виробництві складається на підставі даних про обсяг виготовлення окремих виробів і технічно обґрунтованих норм витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції або робіт (норм виходу чи видо бутку продукції із вихідної сировини), встановлених для планового року з урахуванням передбачених у плані змін у використанні техніки, технології та організації виробниц тва. Ці норми використовуються як під час складання зведеного кошторису витрат, так і під час розробки планових калькуляцій.
У планових розрахунках можуть використовуватися збільшені натуральні норми витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції або обсяг робіт у цілому, чи гру пові норми, розроблені для використання на деяких робочих місцях (дільницях, цехах), що мають однакові або подібні виробничі умови, споживають однорідну сировину або матеріали і виробляють однакову продукцію.
На основі натуральних норм витрат і цін на матеріальні ресурси, що споживаються, визначаються норми витрат у вартісному виразі (з урахуванням вартості зворотних відходів).
Витрати електроенергії оцінюються виходячи із середньої вартості відповідних видів енергії, що складається на підприємстві, з діючих тарифів на енергію, придбану в сторонніх підприємств і організацій, та планової собівартості енергії, що виробляється енергоцехами.
Обгрунтування витрат на енергію здійснюється шляхом складання розрахунків ви робництва і споживання з кожного виду енергії власного виробництва, і визначення потреб у покупній енергії.
На підприємствах із великою номенклатурою виробів у планових розрахунках мо жуть використовуватися зведені норми витрат сировини, матеріалів, купівельних напів фабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії на технологічні потреби у вартіс ному виразі на виріб у цілому. У цьому разі розрахунок витрат на сировину і матеріали здійснюється виходячи з номенклатурного плану виробництва і зведених норм матері альних витрат у вартісному виразі.
Розрахунок основної та додаткової заробітної плати робітників, зайнятих виробництвом продукції (виконанням робіт, наданням послуг), здійснюється окремо для робітників, які знаходяться на відрядній оплаті праці, і робітників, які знаходяться на погодити оплаті праці.
Сума основної заробітної плати робітників за відрядною оплатою праці визначається, виходячи з обсягу виробництва відповідних видів продукції, установленої трудомісткості (норм виробітку), відрядних розцінок і середньої годинної (денної, місячної) тарифної ставки.
Сума основної заробітної плати робітників за погодинною оплатою праці визначається, виходячи з їх планової чисельності і середньої тарифної ставки або посадового окладу.
Додаткова заробітна плата планується у розмірах, передбачених Кодексом законів України про працю, іншими актами законодавства України, колективними договорами підприємств із дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генераль ною та галузевими (регіональними) угодами.
Відрахування на соціальні заходи здійснюються відповідно до законів України.
"34 __________ IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ І ФІНАНСІВ
Кошториси витрат (калькуляції собівартості продукції) цехів допоміжного вироб ництва складаються на основі даних про планові обсяги їх продукції, норм матеріаль них та трудових витрат, які знаходять відображення у кошторисах витрат. Для цього загальна сума витрат допоміжних цехів розподіляється на основі окремого розрахунку використання їх продукції (робіт, послуг) за відповідними напрямами.
Кошторис витрат на утримання та експлуатацію устаткування складається цеха ми основного виробництва. Кожна стаття кошторису обґрунтовується плановими роз рахунками, вихідними даними для яких є:
/ планований склад устаткування і транспортних засобів, що визначаються ви ходячи з норм їх використання і планового обсягу виробництва;
/ нормативи витрат рухової енергії за окремими видами устаткування і середні ціни (собівартість) окремих видів енергії;
</ норми витрат купівельних матеріалів для експлуатації устаткування, у т. ч. запасні частини, мастильні та обтиральні матеріали;
^ норми амортизаційних відрахувань;
І/ нормативи обслуговування устаткування і транспортних засобів допоміжними робітниками;
/ розрахунки розподілу продукції (робіт, послуг) допоміжних цехів;
^ розрахунки потреби в малоцінних і швидкозношуваних предметах та інструментах.
Одночасно із складанням кошторису витрат на утримання та експлуатацію устатку вання уточнюються кошторисні (нормативні) ставки цих витрат на одну машино-годину й одиницю продукції.
Для розрахунку кошторису загальновиробничих витрат вихідними даними є:
>- структура організації управління цехами, їх штатні розклади;
>- норми витрат палива й енергії для опалення, освітлення та інших загально-виробничих потреб;
>- норми амортизаційних відрахувань;
>- розрахунок витрат на охорону праці;
>* розрахунки розподілу продукції і послуг допоміжних цехів;
>• розрахунок витрат на утримання пожежної і сторожової охорони;
>- розрахунок витрат на професійну підготовку та перепідготовку за профілем підпри ємства кадрів, що перебувають у трудових відносинах із підприємством;
>- норми податків, зборів, інших обов'язкових платежів, передбачених законодавством.
До загальної суми витрат у зведеному кошторисі входять не тільки витрати на вироб ництво товарної продукції, а й витрати, пов'язані з приростом залишків незавершеного вироб ництва, в тому числі напівфабрикатів власного виробництва, витрат майбутніх періодів.
Для визначення виробничої собівартості валової продукції необхідно:
1) із загальної суми витрат на виробництво виключити витрати на роботи (послуги), що не входять до складу валової продукції.
Виключається також вартість купівельних напівфабрикатів та комплектуючих ви робів, якщо вони оплачуються за рахунок замовника понад ціну за виріб і не підляга ють обробці на підприємстві. Перелік робіт, що не входять до складу валової про дукції, підлягає уточненню на підприємстві;
2) врахувати зміну залишків витрат майбутніх періодів. У разі збільшення залишку цих витрат, сума приросту віднімається від суми витрат на виробництво, у разі змен шення - додається до неї;
1_ 1. Витрати виробництва 1 85
3) врахувати зміну залишків резервів наступних витрат. Приріст залишків резервів на ступних витрат додається до підсумку витрат на виробництво, зменшення - віднімається.
Сума, одержана після внесення зазначених вище змін, і являє собою виробничу собі вартість валової продукції.
Собівартість товарної продукції, обчислена виходячи із загальної суми витрат на ви робництво, дорівнює собівартості, підрахованій виходячи з планових калькуляцій окре мих видів продукції і їх товарного випуску.
Планова (нормативна) калькуляція - це розрахунок планової (нормативної) собівар тості одиниці продукції, здійснений за статтями витрат. Планова калькуляція складаєть ся на рік із розподілом по кварталах. Для окремих галузей промисловості із сезонним характером виробництва встановлюється інша періодичність складання калькуляції.
Планова (нормативна) калькуляція складається на всі види продукції, які виготов ляються у плановий рік. Планова калькуляція собівартості вперше виготовлених у пла новому році виробів і виробів, що виготовляються на нових потужностях, складається, виходячи з проектних показників, за даними конструкторське - технологічної доку ментації на базі діючих на початок звітного періоду норм, і є основою для обліку вироб ничих витрат, здійснення оперативного контролю за витратами виробництва і виконан ням завдань щодо зниження собівартості.
Основою складання планової (нормативної) калькуляції на підприємстві є технічно обґрунтовані норми витрат матеріалів і трудових витрат, стандарти та технічні умови, встановлені для цієї продукції. Ці норми визначаються на основі діючих (або очікува них) на початок планового періоду нормативів з урахуванням економічної ефектив ності розроблених заходів для подальшого удосконалення виробництва.
Під час складання планової (нормативної) калькуляції визначається величина пря мих і непрямих витрат на виробництво одиниці продукції за плановий період.
При цьому більша частина витрат входять до собівартості одиниці продукції у ви гляді прямих витрат.
Непрямі витрати включаються до собівартості окремих видів продукції за такими методами (базами розподілу):
-> методом розрахунку кошторисних ставок.
За цим методом розподіляються витрати на утримання та експлуатацію устаткування;
-> методом пропорційного віднесення непрямих витрат до суми основної заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві продукції (виконанні робіт, наданні послуг);
-> методом пропорційного віднесення непрямих витрат до обсягу діяльності;
-> методом пропорційного віднесення непрямих витрат до прямих витрат.
Підприємства здійснюють розподіл непрямих витрат одним із зазначених методів, а за наявності в структурних підрозділах підприємства (цехах) окремих дільниць із замкнутим виробництвом або дільниць із різним рівнем організації та автоматизації -кількома методами відповідно до конкретних структурних підрозділів.
Суми змінних та постійних загальновиробничих витрат включаються до планової собівартості і розподіляються між окремими видами продукції пропорційно до вибра ної бази розподілу за розрахованими коефіцієнтами.
Витрати на обслуговування виробництва, а також інші види витрат, на які норми не розроблені, можна включати до нормативної калькуляції згідно з кошторисами цих витрат.
Планові калькуляції складаються на всі об'єкти діяльності підприємства. Форму розрахунку планових витрат наведено в таблиці 11.5.
Таблиця 11.5. Розрахунок планових витрат
11. Витрати виробництва _ 187
Плановий зведений кошторис витрат по підприємству можна визначити за плановим рівнем витрат за елементами в розрахунку на плановий обсяг господарської діяльності (табл. 11.6.) Таблиця 11.6. Плановий зведений кошторис витрат для здійснення основної операційної діяльності
Плановий обсяг основної операційної діяльності підприємства (чистий дохід) - 6500 тис. грн.
Враховуючи високий рівень невизначеності ринковоїкон юнктури, нарік доцільно склада ти тільки прогнозний укрупнений розрахунок (за структурними підрозділами підприємства (центрами витрат і відповідальності), а реальні практично діючі розрахунки варто робити послідовно по кварталах з урахуванням результатів роботи підприємства за минулий період.
Планові розрахунки витрат використовують для визначення потреби в оборотних акти вах, планування фінансових результатів діяльності підприємства, визначення економічної ефективності господарських операцій, комерційних угод, інвестиційних проектів, а також для формування цінової політики підприємства.
В сучасних економічних умовах ціна реалізації продукції включає: виробничу собівартість, визнані адміністративні витрати, витрати на збут, прибуток і податок на додану вартість.
Характеристику адміністративних витрат та витрат на збут наведено в П(С)БО 16 "Витрати" (див. додаток).
^ ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ
-£) І САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
1. Мета та послідовність планування витрат підприємства.
2. Класифікація витрат.
3. Групування витрат за економічними елементами.
4. Розрахунок планових витрат за окремими елементами.
5. Залежність загальних витрат і собівартості одиниці продукції від обсягу виробництва.
6. Групування витрат виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) за статтями калькуляції.
7. Складання зведеного кошторису витрат на виробництво.
8. Складання планової (нормативної) калькуляції собівартості продукції.
9. Характеристика витрат, які не входять до собівартості продукції (товарів, робіт, послуг).
10. Ціна як економічно-фінансовий важіль управління виробництвом за ринкових умов господарювання.
188 IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ І ФІНАНСІВ
ТЕМА 12. ОСОБЛИВОСТІ ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ
НА ПІДПРИЄМСТВАХ РІЗНИХ ГАЛУЗЕЙ
НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА
12.1. ПЛАНУВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ (РОБІТ, ПОСЛУГ) СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ
Планування собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств здійснюється відповідно до Методичних рекомендацій із планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, затверджених Наказом Міністерства аграрної політики України від 18 травня 2001 р. №132.
У сільськогосподарських підприємствах витрати операційної діяльності (рослин ництва, тваринництва і промислового виробництва) групуються за такими економіч ними елементами:
а) матеріальні витрати;
б) витрати на оплату праці;
в) відрахування на соціальні заходи;
г) амортизація;
д) інші операційні витрати.
До складу елемента «Матеріальні витрати» входить вартість витрачених у вироб ництві (крім продукту власного виробництва):
а) сировини й основних матеріалів;
б) насіння;
в) кормів;
г) палива і мастильних матеріалів;
д) купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів;
е) палива й енергії;
є) будівельних матеріалів;
ж) запасних частин;
з) тари й тарних матеріалів;
і) допоміжних та інших матеріалів.
До складу елемента «Витрати на оплату праці» входять заробітна плата за окладами й тарифами, премії та заохочення, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.
До складу елемента «Відрахування на соціальні заходи» входять: відрахування на пенсійне забезпечення, відрахування на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприєм ства, відрахування на інші соціальні заходи.
До складу елемента «Амортизація» включається сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.
До складу елемента «Інші операційні витрати» входять витрати операцій ної діяльності, які не увійшли до складу елементів, наведені вище, зокрема ви трати на відрядження, на послуги зв'язку, плата за розрахунково-касове обслугову вання тощо.
12. Особливості планування витрат на підприємствах різних галузей НГ________1^39
Собівартість одержаної продукції (робіт, послуг) визначається у загальноприйнято му порядку.
Залежно від характеру участі в процесі виробництва витрати поділяються на ос новні та накладні.
Основні витрати пов'язані з безпосереднім виконанням технологічних операцій по виробництву продукції (робіт, послуг), а накладні - з управлінням та обслуговуванням діяльності підрозділу (бригади, цеху, ферми, внутрігосподарського кооперативу тощо), галузі чи господарства в цілому.
Витрати на заходи з підвищення родючості земель (зокрема на гіпсування та вапну вання грунтів) плануються та обліковуються як витрати майбутніх періодів, і розкидаються на собівартість сільськогосподарської продукції рівними частинами протягом сівозміни.
Витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) в плануванні та обліку групують ся за статтями, які господарство визначає самостійно, виділяючи в окремі статті змінні і постійні витрати (табл. 12.1.).
Змінні витрати діляться на пропорційні, величина яких визначається обсягом одер жаної продукції, та непропорційні, величина яких залежить від обсягу виконаних робіт чи поголів'я тварин; до постійних належать витрати, величина яких не залежить ні від кількості продукції, ні від поголів'я чи обсягу виконаних робіт.
Примірний перелік статей витрат наводиться в табл. 12.1.
•
Таблиця 12.1. Примірний перелік статей витрат на підприємствах
сільського господарства
До статті «Витрати на оплату праці» входить основна і додаткова оплата праці працівників, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі виробництва (в тому числі трактористів-машиністів).
До статті «Насіння та посадковий матеріал» входить вартість насіння та по садкового матеріалу власного виробництва і придбаного, що використані для посіву (посадки) відповідних сільськогосподарських культур та насаджень, окрім молодих
1 90 IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТІ ФІНАНСІВ
багаторічних насаджень. Витрати на підготовку насіння до посіву (протруювання, сор тування тощо), навантаження та транспортування його до місця посіву не входять до вартості насіння, а належать до виробництва певної сільськогосподарської культури (групи культур) за відповідними статтями витрат.
За статтею «Паливо і мастильні матеріали» відображають комплексну ціну палива, в яку входять його вартість на виконання технологічних операцій, а також вартість мастил тощо.
До статті "Добрива" включаються витрати на внесені в грунт під сільськогоспо дарські культури органічні (гній, торф, компост, сидеральні добрива тощо), мінеральні, бактеріальні, інші добрива.
Витрати на підготовку добрив, завантаження їх у транспортні засоби і розкидачі, ви везення в поле та внесення в грунт списуються на конкретну сільськогосподарську куль туру (групу культур) за відповідними статтями витрат і до даної статті не входять.
До статті «Засоби захисту рослин та тварин» входять вартість пестицидів, засобів протруювання, гербіцидів, дефоліантів та інших хімічних і біологічних засобів, які використані для боротьби з бур'янами, шкідниками і хворобами сільськогоспо дарських рослин, а також біопрепаратів та дезінфікуючих засобів, які застосовуються у тваринництві.
Витрати, пов'язані з обробітком посівів сільськогосподарських культур та багаторіч них насаджень зазначеними засобами (крім вартості використаних матеріалів), від носяться на відповідні культури (групи культур) або на багаторічні насадження за пев ними статтями витрат (пальне, оплата праці тощо).
У статті «Корми» відображаються вартість кормів власного виробництва та при дбаних, витрати на їх внутрішньогосподарське переміщення з поля на постійне місце зберігання. Сюди входять також витрати на приготування кормів в кормоцехах і кормокухнях. Ці суми списуються безпосередньо на відповідні види і групи тварин прямо або розподіляються між ними пропорційно масі згодованих кормів. Частина витрат на утримання кормоцехів іде на вартість кормів, які передані на склад для зберігання.
Витрати з транспортування кормів із місць постійного зберігання до кормоцехів (кормокухонь) або безпосередньо на ферму належать до відповідних статтей витрат (пальне і мастильні матеріали, оплата праці тощо).
У допоміжних виробництвах на цю статтю списуються корми, використані на го дівлю дорослої робочої худоби.
До статті «Сировина та матеріали» входить вартість сировини та матеріалів, які є необхідними компонентами або утворюють основу виготовленої продукції:
а) у цехах із виробництва комбікормів - вартість зерна, зерносумішей, травяного борошна, жому, кормових дріжджів, сухого перегону, м'ясо-кісткового та рибного бо рошна, мінеральної сировини, мікродобавок та інших компонентів;
б) у млині, крупорушці - вартість зерна;
в) у пункті первинної обробки льону та продукції інших луб'яних культур - вартість соломки, трести;
г) у цехах із переробки овочів, фруктів та картоплі - вартість овочів, фруктів і картоплі, бобових, спецій, консервантів та інших продуктів;
д) у виноробних цехах - вартість винограду, плодів та ягід, виноматеріалів, сокоматері-алів, спирту-ректифікату, цукру, вакуум-сусла, коньячного спирту, лимонної кислоти тощо;
72. Особливості планування витрат на підприємствах різних галузей НГ 191
е) у цехах забою худоби - вартість худоби, птиці, звірів, кролів, каракульських ягнят;
є) у підрозділах із переробки молока - вартість молока, молочних продуктів, цукру, ваніліну та інших продуктів.
У допоміжних виробництвах до цієї статті входять вартість матеріалів, палива, за пасних частин, використаних для виробничих потреб.
Вартість використаних сировини і матеріалів зменшується на вартість зворотних відходів, що виникли в процесі виготовлення готової продукції, якщо вихідні матеріали повністю або частково втратили початкові споживчі якості (хімічні чи фізичні власти вості, в тому числі повномірність, конфігурацію) і внаслідок цього не можуть бути використані за прямим призначенням.
Відходи, які не використовуються - не оцінюються.
У статті «Роботи та послуги» відображаються витрати на роботи та послуги власних допоміжних виробництв, які забезпечують виробничі потреби та вартість по слуг виробничого характеру, наданих сторонніми підприємствами, включаючи плату за воду для зрошення та інші послуги, надані водогосподарськими організаціями (крім робіт та послуг, витрати на які входять до інших статей).
До складу цієї статті включають вартість послуг власного та залученого автомоб ільного, тракторного та гужового транспорту (на переміщення виробничих запасів з центральних складів, складів виробничих підрозділів підприємства та інших місць по стійного зберігання на поля, ферми, польові стани, місця заправлення тракторів, ком байнів та інших сільськогосподарських машин під час їх роботи в полі, вивезення сільськогосподарської продукції з поля в місця зберігання та використання). Витрати стосуються окремих об'єктів планування та обліку, виходячи з обсягів робіт, пов'яза них із перевезенням вантажів (у тонно-кілометрах, умовних еталонних гектарах).
Вартість послуг електро-, тепло-, водо- та газопостачання визначається з врахуван ням вартості відповідно електричної, теплової енергії, води, газу, одержаних із сторони та вироблених у власному підприємстві.
Сума плати за воду для зрошення визначається виходячи з тарифів, затверджених у встановленому порядку, та обсягів водопостачання для поливу певних сільськогос подарських культур та угідь, а також для інших виробничих потреб.
У вартість послуг з агрохімічного обслуговування та внесення добрив, які надані сторонніми підприємствами і організаціями, не включається вартість отрутохімікатів та добрив.
До цієї статті входять також витрати холодильних установок і камер на заморо-ження, охолодження та зберігання продукції. Витрати, пов'язані із зберіганням в них м'яса, овочів, плодів та інших продуктів, призначених для переробки, стосуються вартості відповідних видів сировини, використаних у виробництві.
До складу статті «Витрати на ремонт необоротних активів» включають:
а) суми на оплату праці працівників, зайнятих на ремонтних операціях, вартість запасних частин, ремонтно-будівельних та інших матеріалів, витрачених на поточний ремонт основних засобів, у т. ч. вартість пального та мастильних матеріалів, викори станих на ремонт та обкатку машин після ремонту;
б) вартість послуг сторонніх організацій та власних майстерень із технічного обслу говування і поточного ремонту тракторів, сільськогосподарських машин та обладнання;
в) витрати на ремонт плівкових теплиць і парників, а також витрати на ремонт і заміну гусениць та гумових шин тракторів і сільськогосподарських машин (вартість
1 92 IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТІ ФІНАНСИ
плівки, яка використовується для ремонту теплиць і парників, а також гуми входять І витрат на поточний ремонт без вартості зношеної плівки чи гуми за цінами їх можли вої реалізації (використання).
До статті «Інші витрати на утримання необоротних активів» входять суми, і використані на їх утримання безпосередньо в конкретному виробництві.
До складу цих витрат входять:
а) витрати на оплату праці персоналу, що обслуговує необоротні активи (крім тракто-ристів-машиністів та інших працівників, зайнятих у технологічному процесі виробництва сільськогосподарської продукції тощо), механіків, сторожів, місць зберігання техніки тощо.
б) вартість пального та мастильних матеріалів на переїзд тракторів та самохідних машин з однієї ділянки на іншу;
в) амортизаційні відрахування, які прямо не стосуються певних об'єктів обліку ви трат (сільськогосподарські культури або види тварин).
Витрати на утримання основних засобів, у т. ч. орендна плата, обліковуються на рахунку 91 «Загальновиробничі витрати» і стосується собівартості продукції окремих культур та видів незавершеного виробництва таким чином:
а) тракторів - пропорційно обсягу виконаних ними механізованих тракторних та будівельних робіт (в умовних еталонних гектарах);
б) ґрунтообробних машин - пропорційно обробленим площам, зайнятим певними культурами;
в) сівалок - пропорційно площі посіву культур;
г) технічних засобів для збирання врожаю -прямо або пропорційно зібраній площі певних культур;
е) машин для внесення в грунт добрив - пропорційно фізичній масі внесених добрив: є) меліоративних споруд - пропорційно меліорованим площам;
ж) приміщень для зберігання продукції- пропорційно кількості та тривалості збері гання продукції протягом звітного періоду.
Витрати на утримання меліоративних споруд підприємства, що плануються та об ліковуються за статтею «Інші витрати на утримання необоротних активів», стосують ся сільськогосподарських культур, які вирощуються на зрошуваних та окремо осуше них землях. Витрати на зрошення, якщо вони не можуть безпосередньо стосуватися певних культур, розподіляються між ними, а також пасовищами та сіножатями про порційно площі поливних земель.
Витрати на догляд за полезахисними лісовими смугами включаються без вартості одержаних із цих смуг дров, хмизу, плодів (за цінами їх можливої реалізації чи викори стання). Ці витрати стосуються багаторічних насаджень та посіяних культур пропор ційно площам, до яких лісові смуги прилягають.
Витрати на утримання тваринницького приміщення, де розміщено декілька видів худоби, розподіляються пропорційно зайнятій площі.
До складу цієї статті входить різниця між первісною вартістю та виручкою від ви бракованих тварин основного стада з наступним віднесенням цієї суми на витрати виробництва відповідної продукції (молоко, приплід, вовна тощо).
Витрати на утримання допоміжних та підсобних (промислових) виробництв розпо діляються по кожному з виробництв безпосередньо або розподіляються між окреми ми об'єктами обліку витрат пропорційно зайнятій площі, обсягу виконаних робіт чи сумі витрат на оплату праці працівникам, зайнятим виконанням виробничих операцій.
12. Особливості планування витрат на підприємствах різних галузей НГ 1 93
У статті «Інші витрати» відображаються витрати, що безпосередньо пов'язані з виробництвом певної продукції і не включені ні до однієї із вищенаведених статей, а саме:
а) вартість спецодягу та спецвзуття, що видаються працівникам, зайнятим догля дом за худобою, птицею тощо (за винятком вартості спецодягу, який видається ветп-рацівникам і сторожам), а також інших малоцінних і швидкозношуваних предметів;
б) вартість підстилки для тварин (соломи, торфу, тирси);
в) витрати на штучне осіменіння тварин (утримання пункту, вартість сперми, опла та праці техніка штучного осіменіння тощо);
г) витрати на будівництво та утримання літніх таборів, загонів, навісів та інших споруд некапітального характеру для тварин. Ці витрати обліковуються у складі ви трат майбутніх періодів, а на собівартість розподіляються рівними частками протягом терміну використання зазначених споруд, який встановлюється комісією з прийняття відповідного об'єкта в експлуатацію;
д) платежі за страхування майна, тварин, урожаю сільськогосподарських культур, а також окремих категорій працівників, зайнятих безпосередньо на роботах з підвище ною небезпекою для життя і здоров'я у випадках, передбачених законодавством;
е) інші витрати, які входять до собівартості продукції (робіт, послуг) і не віднесені до цієї та інших статей витрат. Ці витрати, як правило, безпосередньо відносяться на відповідні сільськогосподарські культури (групи культур), види тварин і продукцію підсобних промислових та інших виробництв.
До складу статті «Непродуктивні витрати» (в обліку) включають втрати від падежу молодняка та дорослої худоби на відгодівлі, птиці, звірів, кролів, а також бджо линих сімей, за винятком втрат, які сталися внаслідок стихійного лиха, сум, що підля гають відшкодуванню винними особами, та вартості одержаної сировини (шкур, тех нічного м'яса) за цінами можливої реалізації.
На цю статтю відноситься брак у виробництві, яким вважаються вироби, напівфаб рикати, деталі, вузли та роботи, які не відповідають встановленим стандартам чи тех нічним умовам і не можуть бути використаними за своїм прямим призначенням чи можуть бути використаними лише після виправлення.
За місцем виявлення брак поділяється на внутрішній, виявлений на підприємстві до відправлення продукції споживачам, та зовнішній, виявлений у споживачів в процесі збирання, монтажу чи експлуатації виробу.
У собівартість внутрішнього остаточного браку входять фактичні витрати за всіма статтями витрат.
До вартості остаточного браку додаються витрати на його виправлення, і з цієї суми вираховується (віднімається) вартість забракованої продукції за ціною можливо го використання і суми відшкодування, фактично утримані з осіб, з вини яких стався брак, та суми, які за рішенням суду мають відшкодувати постачальники за поставку недоброякісних матеріалів, напівфабрикатів тощо.
Вартість браку входять до собівартості продукції, під час виробництва якої він до пущений.
У статті «Загальновиробничі витрати» відображаються бригадні, фермські, цехові та загальновиробничі витрати.
До бригадних, фермерських, цехових та загальновиробничих витрат входять витрати на оплату праці працівників апарату управління; орендна плата; амортизаційні відраху вання і витрати на утримання та поточний ремонт необоротних активів загального
у 4-524
^94 IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТІ ФІНАНСІВ
призначення; витрати на заходи з охорони праці та техніки безпеки; витрати на пере везення працівників до місця безпосередньої роботи; на утримання польових станів; інші витрати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням виробництва окремих під розділів та галузей.
Бригадні, фермерські, цехові і загальновиробничі витрати рослинництва, тварин ництва та промислових виробництв розподіляються між об'єктами планування і об ліку пропорційно загальній сумі витрат, за винятком вартості насіння, кормів, сировини, матеріалів та напівфабрикатів стосуються собівартості тільки тієї продукції, яка ви робляється в даній бригаді, фермі, цеху чи у відповідній галузі.
Планування собівартості продукції (робіт, послуг) є важливою складовою час тиною розроблення економічно обґрунтованих бізнес-планів.
Плануванню собівартості продукції передує аналіз витрат за елементами та стат тями в попередньому періоді. Для аналізу беруться дані обліку і звітності, норматив но-правові акти, матеріали спостережень, вивчення та узагальнення досвіду госпо дарств. Одержані результати використовуються для розробки заходів щодо економії витрат та підвищення ефективності виробництва у плановий період.
Основою для визначення планової собівартості продукції окремих сільськогоспо дарських культур і видів тварин є технологічні карти, де за статтями витрат на підставі переліку передбачених у технології робіт, грунтово-кліматичних умов, встановлених норм виробітку, нормативів витрат праці, матеріальних та інших ресурсів і з урахуванням раціонального використання землі, основних засобів, застосуванням прогресивних агро зоотехнічних і організаційних заходів визначається загальна сума витрат виробництва.
До собівартості продукції входять накладні витрати (крім адміністративних витрат і витрат на збут).
У процесі планування собівартості продукції враховується вплив основних техніко-економічних факторів, таких, як підвищення рівня механізації виробництва, впровад ження прогресивних технологій, проведення заходів щодо покращення родючості ґрунтів, впровадження високопродуктивних сортів і гібридів сільськогосподарських культур, порід тварин, раціональне використання матеріальних і фінансових ресурсів, застосу вання прогресивних форм організації та оплати праці [2].
12.2. ПЛАНУВАННЯ СОБІВАРТОСТІ РОБІТ (ПОСЛУГ)
НА ПІДПРИЄМСТВАХ І В ОРГАНІЗАЦІЯХ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА
Планування собівартості робіт (послуг) на підприємствах житлово-комунального господарства здійснюється відповідно до Методичних рекомендацій із планування обліку і калькулювання собівартості робіт (послуг) на підприємствах і в організаціях житлово-комунального господарства, затверджених Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 06.03.2002 р. №47.
Вони враховують особливості діяльності таких підгалузей житлово-комунального господарства як:
/ житлове господарство;
/* водопровідно-каналізаційне господарство;
/ теплове господарство;
У міський електротранспорт.
12. Особливості планування витрат на підприємствах різних галузей НГ________1 95
Метою планування собівартості є визначення величини економічно обґрунтованих витрат, необхідних для виконання робіт (надання послуг) кожного виду, у плановий пері од, які відповідають вимогам щодо їх якості. Розрахунки планової собівартості викорис товуються для планування цін (тарифів), визначення потреби в оборотних коштах, пла нування прибутку з метою виконання програм розвитку житлово-комунального госпо дарства та визначення економічної ефективності цих заходів та виробництва в цілому.
Групування витрат за статтями калькуляції призначене для організації аналітичного обліку витрат і калькулювання собівартості окремих видів житлово-комунальних послуг (робіт), обчислення витрат у розрізі структурних підрозділів комунального підприємства.
Витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією робіт (послуг), та управління підпри ємством (крім підприємств міського електротранспорту) з метою планування, обліку і калькулювання собівартості робіт (послуг) групуються за такими типовими статтями:
Прямі матеріальні витрати.
1) Сировина та матеріали. До статті «Сировина та матеріали» входить вартість сировини та матеріалів, потрібних для виконання робіт (послуг) та для забезпечення технологічного процесу (хімічні реагенти: коагулянт, хлор, аміак, сіль, сульфовугілля, хімреактиви тощо). Витрати за статтею «Сировина та матеріали» включаються без посередньо до собівартості окремих видів робіт (послуг);
2) Паливо на технологічні потреби,
Електроенергія на технологічні потреби. До статей «Паливо на технологічні потре би» та «Енергія на технологічні потреби» відносяться витрати на всі види палива та енергії, що безпосередньо витрачаються у технологічному процесі виробництва, як ті, що отримані від сторонніх організацій, так і вироблені самим підприємством. Витрати на паливо та енергію, на технологічні потреби (рухомий склад електротранспорту, вироб ництво теплової енергії, гарячої води, її очищення і доставка, відведення та очищення стоків, робота ліфтів) входять безпосередньо до собівартості робіт (послуг);
3) До статті «Покупніресурси, комплектувальні вироби, напівфабрикати» включа ється вартість води (для підприємств водопровідного господарства) та теплової енергії (для підприємств теплового господарства), придбаних у сторонніх підприємств для подальшо го транспортування та реалізації споживачам. Витрати на покупні ресурси, комплекту вальні вироби, напівфабрикати відносяться безпосередньо до собівартості робіт (послуг);
4) До статті «Роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій» входить вартість робіт (послуг) виробничого характеру, які виконуються сторонніми підприємствами і організаціями або структурними підрозділами підприєм ства, що не належать до основного виду діяльності. До робіт і послуг виробничого характеру належать: у житловому господарстві - експлуатація ліфтів, прибирання, вивіз та знешкодження сміття; у водопровідному та тепловому господарствах- корис тування водо-, тепломережами сторонніх підприємств.
5) Витрати інших матеріальних ресурсів. До цієї статті витрат належать ма теріальні витрати, що не знайшли відображення в попередніх статтях витрат.
6) До статті «Витрати на оплату праці» входять:
а) основна заробітна плата виробничих працівників;
б) додаткова заробітна плата виробничих працівників;
в) інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
7) До статті «Відрахування на соціальні заходи» включаються витрати, що розраховуються згідно законодавства.
1 9В IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТІ ФІНАНСІВ
8) Амортизація основних виробничих засобів та інших необоротних матері альних активів.
9) Витрати по орендній платі основних засобів.
10) Загальновиробничі витрати. Загальна величина загальновиробничих витрат підприємства в цілому є сумою відповідних витрат структурних підрозділів основного виробництва. Такі ж витрати допоміжних виробництв включаються до собівартості робіт (послуг), що виконуються (надаються) допоміжними виробництвами підприємства.
До статті «Загальновиробничі витрати» належать:
а) витрати на управління виробництвом (оплата праці фахівців і працівників апарату управління цехів та дільниць, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені діючим зако нодавством, інші грошові і матеріальні виплати згідно з Положенням про оплату праці, колективним договором; відрахування на соціальні заходи, оплата службових відряд жень персоналу цехів і ділянок, інші витрати на утримання апарату управління.
б) амортизація основних засобів та інших необоротних матеріальних активів за-гальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;
в) амортизація нематеріальних активів загальновиробничого призначення;
г) витрати на утримання, експлуатацію, ремонт, страхування, оперативний лізинг (оренду) основних засобів та інших необоротних матеріальних активів загальновироб ничого призначення. До цієї статті належать витрати, пов'язані з утриманням та екс плуатацією технологічного обладнання, транспортних засобів, цехових приміщень, буді вель, споруд, у т. ч. витрати на дезинфекцію, дератизацію виробничих приміщень тощо;
д) витрати на утримання та експлуатацію машин та обладнання розподіляються між видами робіт (послуг) пропорційно величині цих витрат за годину роботи машин та обладнання і тривалості його роботи при виконанні відповідного виду (послуг), або за методом, передбаченим обліковою політикою підприємства.
е) до пускових витрат належать витрати, пов'язані з освоєнням нових потужностей виробництва, які входять до собівартості робіт протягом періоду, визначеного проект но-технічною документацією, а також витрати для виконання планових перевірок ста ну обладнання, виконання періодичних регламентних робіт, які передбачені відповід ною проектно-технічною документацією, і розподіляються на період часу між ви конанням цих робіт. Ці витрати визначаються кошторисом, а їх погашення починаєть ся з місяця, наступного за місяцем підписання акту про закінчення випробувань чи пробної експлуатації об'єкта;
є) витрати на вдосконалення технології і організації виробництва;
ж) витрати на дезинфекцію і дератизацію;
з) витрати на пожежну й сторожову охорону об'єктів виробничого призначення та утримання санітарних зон;
й) витрати на охорону навколишнього середовища;
і) витрати на обслуговування виробничого процесу;
й) витрати по податках і цільових платежах загальновиробничого характеру.
11) До статті «Адміністративні витрати» належать загальногосподарські ви трати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, до яких належать:
а) витрати на утримання апарату управління підприємством та іншого загального сподарського персоналу (оплата праці персоналу, гарантійні і компенсаційні виплати, пе редбачені діючим законодавством; інші грошові і матеріальні виплати згідно з Положен ням про оплату праці, колективним договором; відрахування на соціальні заходи);
72. Особливості планування витратна підприємствах різних галузей НГ 1 3~7
б) витрати на службові відрядження;
в) представницькі та організаційні витрати;
г) витрати на утримання, експлуатацію, ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів та інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (матеріали на утримання будинків, опалення, освітлення, вивіз сміття, профдезинфекція, охорона майна);
д) витрати на професійні послуги (юридичні, експертні з оцінки майна, аудиторські та інші послуги);
е) витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телексні, факс, Інтернет тощо); є) амортизація основних засобів та інших необоротних матеріальних активів, нема теріальних активів загальногосподарського використання;
ж) витрати на податки і цільові платежі загальногосподарського характеру. До цієї статті включаються: податки, збори й інші, передбачені законодавством, обов'язкові платежі, крім тих, що входять до виробничих витрат, зокрема: плата за землю, займа ну адміністративно-управлінськими приміщеннями; комунальний податок, розрахова ний відповідно до чисельності адміністративного персоналу; податок із власників транс портних засобів на автомобілі, які використовуються апаратом управління підприєм ства; інші обов'язкові збори і платежі, передбачені чинним законодавством;
з) витрати на розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банку (окрім витрат при прийомі платежів від населення);
й) витрати на врегулювання спорів у судових органах;
і) інші витрати загальногосподарського призначення. До цієї статті витрат включа ються витрати на підготовку і перепідготовку кадрів; оренду електронно-обчислю вальних машин; передплату періодичних професійних видань та інші, що не були вклю чені до вищезазначених статей;
Адміністративні витрати розподіляються між об'єктами калькулювання пропорц ійно до суми заробітної плати робітників, зайнятих виконанням (наданням) відповідних робіт (послуг), або до витрат на утримання та експлуатацію машин та обладнання. (Номенклатуру витрат наведено в ст.18 П(С)БО 16 «Витрати» (додаток).
12) До статті «Витрати на збут» відносяться наступні витрати:
а) витрати на оплату праці та утримання персоналу, що забезпечує збут послуг;
б) відрахування на соціальні заходи;
в) витрати на дослідження ринку, рекламу, участь у виставках, ярмарках, вартість безоплатно переданих зразків і моделей, інформаційні послуги;
г) витрати на виготовлення розрахункових книжок;
д) амортизація та ремонт основних засобів, інших необоротних матеріальних активів;
е) амортизація нематеріальних активів відділу збуту;
є) відрахування житлово-комунальним організаціям за збір абонентської плати;
ж) обслуговування і перевірки технологічних приладів обліку, витрати на гарантійне обслуговування;
з) інші витрати, пов'язані зі збутом послуг.
13) До статті «Інші операційні витрати» входять:
а) витрати на дослідження і розробки;
б) резерв сумнівних боргів у сумі безнадійної дебіторської заборгованості;
в) втрати від операційних курсових різниць;
г) втрати від знецінення запасів, застосування яких втратило економічну доцільність;
198 ____________ IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ І ФІНАНСІВ
д) витрати на утримання сфери соціально-культурного призначення;
е) інші витрати операційної діяльності.
Планування собівартості житлово-комунальних робіт (послуг) здійснюєть ся підприємствами галузі та їх структурними підрозділами одночасно із розробкою їх загальних річних, квартальних, а при необхідності - місячних планів.
Планові витрати на виконання робіт (послуг) у вартісному виразі формують їх пла нову собівартість.
Розрахунку планових витрат передує оцінка та аналіз виконання планових показ ників попереднього періоду, результатів діяльності структурних підрозділів та підприєм ства в цілому, фактичної ефективності окремих організаційно-технічних заходів та ви робництва в цілому.
На основі результатів оцінки та аналізу у процесі планування виявляють внутрішньо виробничі резерви та розробляють організаційно-технічні заходи, спрямовані на опти-мізацію структури й вимог виробництва, оптимізацію процесу виробництва та удоско налення технологій виробництва робіт (послуг), транспортування послуг до спожи вачів; удосконалення його організації та управління, підвищення технічного рівня, раціо нальний вибір матеріальних ресурсів, що використовуються, підвищення економічної ефективності виробництва, оптимізації рівня використання виробничих потужностей, матеріальних та грошових ресурсів, удосконалення системи організації праці. Серед заходів особлива увага приділяється впровадженню систем обліку використання ма теріальних ресурсів та обсягів споживання послуг.
Процес планування включає виконання таких завдань:
-* визначення потреб у ресурсах для виконання робіт (надання послуг) у нату ральному виразі;
-> розрахунок індивідуальних складових витрат у грошовому виразі;
-» визначення загальної величини витрат у грошовому виразі, яка визначає собі вартість робіт (послуг) і є основою для формування цін (тарифів) на роботи (послуги);
-» створення основи для визначення внутрішньовиробничих економічних відно син на підприємстві.
Розрахунки витрат проводяться з урахуванням суспільних умов виробництва, що визначають умови праці, правила використання природних ресурсів, безпечного ве дення робіт, охорони навколишнього середовища, а також ураховують техніко-економічні особливості умов господарювання підприємств, що надають комунальні послуги.
Визначення планових витрат здійснюється шляхом техніко-економічних розрахунків, проведених із використанням технічних норм, нормативів та інших параметрів вироб ничого процесу, що фіксується технічною документацією, статистичних даних із ура хуванням економічних умов виробничої діяльності: форм і систем оплати праці, цін на продукцію і ресурси, що передбачаються в плановому році, нормативів платежів, що визначаються законами та нормативними актами.
Для розрахунку планових витрат використовуються наступні дані:
>• планові обсяги виконання робіт (послуг) у натуральному та у вартісному виразі;
>• норми витрат матеріальних ресурсів для виконання робіт (послуг) і розрахунки потреби в ресурсах у натуральному виразі;
>• договори на постачання матеріальних ресурсів, на обслуговування і управління виробництвом;
>- офіційні дані про ціни виробників промислової продукції на плановий період;
72. Особливості планування витратна підприємствах різних галузей НГ________199
>- норми витрат праці, розрахунки чисельності і кваліфікаційного складу робіт ників, умови оплати праці, визначені колективним договором і чинним законодавством України, ставки і розцінки, які застосовуються на підприємстві при оплаті праці;
>- економічні нормативи і норми: амортизаційних відрахувань, відрахувань на соці альні заходи, податків, зборів та інших обов'язкових платежів, передбачених обліко вою політикою підприємства та діючим законодавством;
>• плани організаційно-технічних заходів щодо технічного переоснащення та удос коналення організації виробництва, ресурсозбереження, планово-застережних робіт, які призводять до економії матеріальних ресурсів, поліпшення використання трудових ре сурсів, до усунення зайвих витрат і втрат. Ціни на продукцію і ресурси, що передбача ються в плановому періоді;
>- плани, кошториси підприємства, інші дані, необхідні для планування.
Перелік типових видів кошторисів, які можуть складатися комунальними підпри ємствами:
«І» кошторис загальновиробничих витрат;
<» кошторис витрат на виробництво допоміжних цехів;
«І» кошторис витрат на утримання і експлуатацію обладнання;
•5» кошторис адміністративних витрат;
•І» кошторис витрат на збут;
»{• кошторис витрат на підготовку виробництва та освоєння нових потужностей;
<?» кошторис транспортно-заготівельних витрат;
««» кошторис витрат на обслуговування виробничого процесу;
«І» кошторис інших виробничих витрат;
«І» кошторис витрат на всі види ремонтів основних фондів;
<• кошторис витрат на охорону праці та техніку безпеки;
»5» кошторис витрат на утримання пожежної і сторожової охорони;
*»* кошторис витрат на винахідництво і раціоналізацію;
*«* кошторис витрат на утримання об'єктів соціальної інфраструктури;
«»» кошторис витрат на виробничу практику і підготовку кадрів;
<• кошторис витрат на представницькі цілі та рекламні заходи.
Розрахунок планової операційної собівартості робіт (послуг) складається з роз рахунків реалізованої (виробничої) собівартості, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат. Планова виробнича собівартість розраховується за типовими статтями калькуляції.
Витрати на сировину, матеріали, паливо, енергію та інші матеріальні ресур си формуються, виходячи з оцінки їх вибуття на виробництво, яка визначається підпри ємством у наказі про облікову політику згідно з вимогами п.п. 16-23 П(С)БО 9 «Запаси».
Розрахунок планових витрат на сировину, матеріали, технологічне паливо та енергію в основному виробництві складається на рік у натуральному та вартісно му виразі на підставі даних про обсяги виробництва у плановий період, показників контрольно-вимірювальних приладів, технічно обґрунтованих норм витрат матеріаль них та енергетичних ресурсів на одиницю робіт (послуг) у розрахунку на рік з ураху ванням змін у плановому періоді.
Сума витрат на матеріальні ресурси зменшується на вартість зворотних відходів.
Розрахунок витрат на покупні ресурси (вода і тепло, придбане у сторонніх органі зацій для підприємств і організацій водопровідного та теплового господарств)
5ОО__________===___________ /І/. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ І ФІНАНСІВ
здійснюється на підставі планових обсягів реалізації послуг, існуючих потужностей влас ного виробництва, показників контрольно-вимірювальних приладів, цін і тарифів на зазна чені види матеріальних ресурсів та умов укладених договорів на їх поставку. Витрати на технологічну обробку покупних ресурсів враховуються у відповідних статтях калькуляції.
Планування витрат на роботи (послуги) виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій здійснюється на підставі запланованих обсягів їх проведен ня (надання), цін і тарифів на них, а також умов укладених договорів на їх проведення. На підприємствах, де обсяг витрат на роботи та послуги виробничого характеру сто ронніх підприємств незначний, ця стаття може не використовуватись, витрати на них враховуються в залежності від характеру робіт за статтями «Сировина та матеріали», «Паливо», «Енергія» тощо.
За основу для планування витрат на оплату праці беруться норми витрат праці, розрахунки чисельності і кваліфікаційного складу робітників, тарифні сітки, ставки і розцінки, умови оплати праці, визначені колективним договором із дотриманням норм і гарантій, передбачених чинним законодавством України, генеральною та галузевими (регіональними) угодами, які застосовуються на підприємстві при оплаті праці.
Структуру фонду оплати праці наведено в пункті 1.2. Інструкції зі статистики заробіт ної плати, затвердженої наказом Міністерства статистики України від 11.12.95 N 323.
Відрахування на соціальні заходи. Розрахунок планових витрат за статтею здійсню ється відповідно до норм чинного законодавства.
Амортизація основних виробничих засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів розраховується, виходячи зі складу і терміну служби основних засобів, необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів ви робничого призначення згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби» та наказом підприємства про облікову політику.
Для розрахунку планової амортизації основних засобів, нематеріальних активів слід враховувати плани капітальних інвестицій, графіки введення (вибуття) в експлуатацію придбаних, виготовлених основних засобів, очікуваний строк експлуатації, ліквідацій ну вартість основних засобів, нематеріальних активів у плановому періоді тощо.
Стаття "Загальновиробничі витрати". Витрати на управління виробницт вом плануються, виходячи з розрахунків чисельності, умов оплати праці, визначених колективним договором з дотриманням норм і гарантій, передбачених чинним зако нодавством України, генеральною та галузевими (регіональними) угодами, які зас тосовуються на підприємстві при оплаті праці, а також передбачуваних у плановому періоді змін.
Розрахунок планових витрат по відрахуваннях на соціальні заходи здійснюється відпо відно до норм чинного законодавства.
Планування витрат на оплату службових відряджень персоналу цехів і ділянок здійснюється на підставі фактичних витрат за попередній рік з урахуванням передба чуваних змін у плановому періоді, відповідно до норм відшкодування витрат по відряд женнях, передбачених чинним законодавством.
Розрахунок планових відрахувань по амортизації основних засобів, інших необорот них матеріальних активів та нематеріальних активів загальновиробничого призначен ня (цехового, дільничного, лінійного) здійснюється аналогічно розрахунку амортизації основних виробничих засобів та інших необоротних матеріальних активів й амортиза ції нематеріальних активів виробничого призначення.
12. Особливості планування витрат на підприємствах різних галузей НГ 5Р1
Витрати на утримання, експлуатацію, ремонт, страхування, операційну оренду основ них засобів та інших необоротних матеріальних активів загальновиробничого призначення.
Планування витрат на утримання (опалення, освітлення, охорона, профдезинфекція, вивіз сміття та інші комунальні послуги), експлуатацію, ремонт, утримання санітарних зон здійснюється на підставі планів (кошторисів) підприємства і укладених та запла нованих договорів.
Опалення, освітлення, вивіз сміття та інші комунальні витрати розраховуються, ви ходячи з електроенергії на освітлення виробничих приміщень, теплової енергії для опа лення площі, твердих побутових відходів і діючих тарифів на електроенергію і кому нальні послуги.
Витрати на дезинфекцію, дератизацію виробничих приміщень, санітарно-епідеміо логічне забезпечення розраховуються, виходячи з їхнього фактичного рівня, передба чуваних змін та укладених договорів.
Витрати на страхування, операційну оренду основних засобів та інших необоротних матеріальних активів визначаються відповідно до укладених та передбачуваних дого ворів або фактичного та прогнозного рівня таких витрат.
Витрати на вдосконалення технології й організації виробництва, упровадження за ходів із ресурсозбереження визначаються відповідно до планів підприємства.
Витрати на пожежну і сторожову охорону об'єктів виробничого призначення, служ бові роз'їзди, інші витрати загальновиробничого призначення (усунення намерзлої криги, аналіз води, метрологічне обслуговування, зберігання матеріалів тощо) визначаються відповідно до укладених та передбачуваних договорів або фактичного та прогнозного рівня таких витрат.
Витрати на охорону навколишнього середовища. Витрати приймаються, виходячи з її фактичного рівня і планових змін.
Витрати на придбання матеріалів, купівельних комплектних виробів, напівфабри катів для виробничих комплексів, послуги ремонтних цехів та інших допоміжних ви робництв, а також сума зносу малоцінних і швидкозношуваних предметів, послуги зв'яз ку (телефонні, телеграфні, факсові, Інтернет, поштові тощо), послуги сторонніх орган ізацій загальновиробничого призначення розраховуються, виходячи з їхнього фактич ного рівня і передбачуваних змін.
Витрати на підготовку і перепідготовку кадрів, техніку безпеки (вартість спецодя гу, спецвзуття, миючих засобів, забезпечення санітарно-технічних вимог і правил тех ніки безпеки, заходів щодо техніки безпеки й охорони праці некапітального характеру тощо) розраховуються, виходячи з планової чисельності працівників, на яких розпов сюджуються норми колективного договору з охорони праці та техніки безпеки, відпо відно до вимог чинного законодавства з охорони праці, техніки безпеки.
Витрати по податках і цільових платежах (зборах) включають збір за забруднення навколишнього середовища, збір за спеціальне використання прісних водних ресурсів, плату (податок) на землю, займану виробничими приміщеннями і допоміжними цеха ми, комунальний податок, інші обов'язкові платежі, передбачені чинним законодав ством. Розраховуються згідно з чинним законодавством.
Стаття "Адміністративні витрати". Витрати на оплату праці персоналу апа рату управління плануються, виходячи з розрахунків чисельності, умов оплати праці, визначених колективним договором з дотриманням норм і гарантій, передбачених чин ним законодавством України, генеральною та галузевими (регіональними) угодами,
5О2 ________ IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ І ФІНАНСІВ
які застосовуються на підприємстві при оплаті праці, а також і передбачуваних у пла новому періоді змін.
Відрахування на соціальні заходи плануються відповідно до норм чинного законо давства.
Витрати на службові відрядження плануються аналогічно до витрат на службові відрядження персоналу цехів і ділянок.
Представницькі, організаційні та інші витрати розраховуються відповідно до скла деного кошторису згідно з діючим законодавством.
Витрати на утримання (опалення, освітлення, охорона, профдезинфекція, вивіз сміття та інші комунальні послуги), експлуатацію, ремонт, страхування, послуги ремонтних цехів, інших допоміжних виробництв та сторонніх підприємств, операційну оренду ос новних засобів та інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання розробляються аналогічно плановим розрахункам на відповідні загально-виробничі витрати.
Витрати на професійні послуги (юридичні, аудиторські, послуги з оцінки майна та інші) приймаються, виходячи з укладених і запланованих угод.
Витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні витрати, телекс, факс, Інтернет тощо) визначаються, виходячи з їхнього фактичного рівня і змін, які передбачаються у плановому періоді.
Амортизація основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематер іальних активів загальногосподарського використання визначається аналогічно розра хункам планової амортизації на відповідні загальновиробничі витрати.
Витрати по податках і цільових платежах (зборах) та інші передбачені законодав ством обов'язкові платежі, крім тих, що включаються у виробничу собівартість, пла нуються на базі норм, визначених чинним законодавством.
Плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків, обчислю вальних центрів приймаються згідно з укладеними та запланованими договорами.
Інші витрати загальногосподарського призначення. Витрати на підготовку та пере підготовку кадрів приймаються згідно з планом підприємства. Витрати на обов'язко ве страхування водіїв автомобілів, які обслуговують апарат управління підприємства, плануються на підставі фактичних витрат з урахуванням передбачених змін у плано вому році. Витрати на передплату періодичних видань плануються на підставі прейс курантів на підписку періодичних видань. Витрати на охорону праці плануються на підставі кошторису по охороні праці.
Стаття "Витрати на збут". Витрати на оплату праці персоналу служби збуту плануються, виходячи з розрахунків чисельності і кваліфікаційного складу робітників, норм витрат праці, тарифних сіток, ставок і розцінок, умов оплати праці, визначених колективним договором із дотриманням норм і гарантій, передбачених чинним зако нодавством України, генеральною та галузевими (регіональними) угодами, які засто совуються на підприємстві при оплаті праці, а також передбачуваних у плановому пе ріоді змін. Витрати на службові відрядження плануються аналогічно до витрат на служ бові відрядження персоналу цехів і ділянок.
Відрахування на соціальні заходи плануються відповідно до норм чинного законо давства.
Витрати на рекламу та інформаційні послуги визначаються на підставі кошторису або угод на рекламно-інформаційні послуги.
12. Особливості планування витрат напідприємствах різних галузей НГ_______2РЗ
Витрати на виготовлення розрахункових книжок плануються на підставі розрахунків кількості абонентів та інших даних.
Планові відрахування на амортизацію основних засобів, необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів, пов'язаних зі збутом робіт (послуг), визначаються аналогічно плановим розрахункам амортизації основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, амортизації нематеріальних активів виробничого призначення.
Відрахування організаціям (підприємствам) за збір абонентської плати і за надання в користування бази даних житлового фонду плануються на підставі укладених та передбачуваних договорів. Витрати на ремонт розраховуються на підставі планів (кош торисів) підприємства і укладених договорів.
Інші витрати, пов'язані з реалізацією робіт (послуг), плануються на підставі фак тичних та прогнозних даних.
Стаття "Інші операційні витрати". За цєю статтею витрати плануються на підставі розрахунків, які базуються на планах науково-дослідних робіт, методі оцінки безнадійної дебіторської заборгованості та нарахування резерву сумнівних боргів відпо відно до облікової політики підприємства, кошторисах витрат на утримання соціально-побутової сфери підприємства та інших даних [3].
12.3. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ У ТОРГОВЕЛЬНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
Планування витрат у торговельній діяльності здійснюється відповідно до Мето дичних рекомендацій із формування складу витрат та порядку їх планування в торго вельній діяльності, затверджених Наказом Міністра економіки та з Питань Європейсь кої інтеграції України від 22.05.2002 р. №145.
До складу витрат торговельної діяльності належать витрати підприємств, що здійснюють таку діяльність, які виникають у процесі руху товарів, а також витрати підприємств громадського харчування, що пов'язані з випуском і реалізацією продукції власного виробництва (далі - підприємства торгівлі).
Поточні витрати підприємства торгівлі - це грошове відбиття витрат живої та упредметненої праці на здійснення поточної торговельно-виробничої діяльності під приємства, що за натурально-речовим складом становлять спожиту частину матері альних, нематеріальних трудових та фінансових ресурсів. Згідно з стандартами бух галтерського обліку, витрати - це зменшення економічної вигоди у вигляді вибуття активів чи збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (крім зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу між власниками).
До складу поточних витрат підприємства торгівлі входять витрати обігу - представ лені в грошовій формі витрати підприємства на здійснення процесу реалізації товарів, які складають за своєю суттю собівартість послуг із доведення товарів від виробника до споживача, та пов'язаних із зміною форм вартості.
Поточні витрати є одним з результативних показників господарської діяльності підприємств торгівлі, основна мета планування яких - визначення загальної суми витрат, необхідної для забезпечення нормальної роботи та якісного обслуговування споживачів, з урахуванням наявних резервів зниження витрат. Планові розрахунки витрат діяльності використовують для визначення потреби в обігових коштах, планування фінансових результатів діяльності підприємства, визначення економічної ефективності реалізації окремих товарів, комерцій них угод, інвестиційних проектів, а також для формування цінової політики підприємства.
2Р4 IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ І ФІНАНСІВ
Витрати звичайної діяльності в торгівлі планують за такими видами: опе раційні витрати, фінансові витрати, інші витрати звичайної діяльності. Операційні вит рати планують за групами: собівартість реалізованих товарів та продукції власного виробництва, адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати.
Не підлягають плануванню втрати від участі в капіталі та надзвичайні витрати.
При плануванні визначають також рівень операційних витрат та витрат обігу у відсот ках до загального обсягу товарообороту.
Інформаційною базою для планування витрат звичайної діяльності виступають такі фінансово-економічні показники розвитку підприємства: плановий і фактичний обсяг та структура товарообороту, товарного забезпечення, запасів товарно-матеріальних цінностей, планова середньоспискова чисельність, штатний розклад, прийнята на підприємстві система оплати праці, наявна матеріально-технічна база підприємства та проекти її розвитку. При плануванні беруть до уваги інформацію про місцезнаход ження постачальників, умови постачання товарів, діючі на відповідний період став ки, тарифи, розцінки, норми та інші розрахункові показники, які використовує підприє мство для внутрішньогосподарського планування, матеріали аналізу витрат у ціло му на підприємстві за окремими елементами та статтями витрат за поточний рік (квартал, місяць).
Обґрунтування плану витрат звичайної діяльності підприємства здійснюють мето дом прямих техніко-економічних розрахунків за кожною статтею. Загальний розмір витрат за видами діяльності та підприємства в цілому визначають шляхом додавання планової суми витрат за кожною калькуляційною статтею.
У зв'язку з тим, що кожна стаття витрат є комплексною, розрахунки необхідно проводити за кожним елементом витрат, що підлягає плануванню та входить до тієї чи іншої статті.
Планування собівартості реалізованих товарів (продукції) здійснюють за такими статтями:
Стаття "Собівартість реалізованих товарів та продукції власного вироб ництва". Планування витрат за цією статтею здійснюють на основі запланованого обсягу товарообороту підприємства торгівлі, узгодження з розрахунковими обсягами постачання товарів та наявними товарними запасами підприємства.
Планову собівартість реалізованих товарів розраховують за такими елементами витрат:
^ вартість реалізованих товарних запасів;
/ вартість реалізованої продукції власного виробництва;
</ транспортно-заготівельні витрати, що плануються на реалізовані товарні запаси.
Розрахунковий обсяг реалізованих товарних запасів визначають, виходячи із запла нованого обсягу товарообороту кожної товарної групи, підрозділу, у цілому на підприємстві та планового середнього відсотка торговельної націнки на товари. Оцін ку вартості товарних запасів, які планують до реалізації, визначають за обраним підпри ємством методом.
Розрахункову вартість реалізованої продукції власного виробництва здійснюють на основі програми виробництва та запланованого обсягу реалізації продукції власного виробництва підприємства громадського харчування, узгоджуючи з виробничими по тужностями цехів, розрахунковими обсягами постачання сировини, продуктів та їх наявності у виробничих цехах підприємства.
12. Особливості планування витратна підприємствах різних галузей НГ_______2О5
Планування транспортно-заготівельних витрат здійснюють методом пря мих техніко-економічних розрахунків, виходячи з таких показників: запланованого об сягу та структури товарного забезпечення підприємства, діючих тарифів на вантаж но-розвантажувальні роботи, транспортні послуги, наявних довгострокових контрактів із транспортно-експедиційними підприємствами.
Планування адміністративних витрат здійснюють за наступними статтями:
Стаття "Витрати на оплату праці". Витрати за цією статтею розраховують, виходячи із чисельності адміністративно-управлінського персоналу, іншого загально господарського персоналу (штатних та позаштатних працівників), посадових окладів, надбавок, доплат, планових премій, заохочень, компенсаційних виплат, згідно з прийня тою на підприємстві системою оплати праці та штатним розкладом.
Стаття "Відрахування на соціальні заходи". Витрати за цією статтею визна чають, виходячи з запланованого фонду оплати праці адміністративно-управлінського, іншого загальногосподарського персоналу та обсягів відрахувань на соціальні заходи за встановленими законодавством нормами.
Стаття "Витрати на оренду основних засобів, інших матеріальних необо ротних активів, що забезпечують адміністративні потреби". Витрати за цією статтею планують на оперативну оренду об'єктів загальногосподарського призначен ня, інвентарю, розраховуються відповідно до площі, яку орендують, або місткості, кількості інвентарю та ставок орендної плати, передбачених угодами на оренду.
До витрат підприємств торгівлі, що перебувають у комунальній власності, зарахо вують орендну плату в межах сум, розрахованих за ставками, які встановлюють місцеві органи виконавчої влади.
Стаття "Витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, малоцінних та швидкозношуваних предметів, що забез печують адміністративні потреби". Витрати за цією статтею планують на утри мання та ремонт основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, мало цінних та швидко зношуваних предметів, що забезпечують адміністративні потреби:
1) витрати на опалення розраховують, виходячи з площі опалювальних приміщень, видів палива і його вартості, тривалості опалювального сезону та норм витрат палива, а у разі надходження тепла, яке виробляють теплові електростанції, - із затверджених розцінок на пару і гарячу воду та кількості спожитої теплової енергії;
2) витрати на освітлення розраховують, виходячи з кількості спожитої енергії і дію чих тарифів. Необхідну кількість електроенергії у кіловат-годинах розраховують за лежно від кількості освітлювальних точок відповідно до норм освітлення на 1 кв. метр площі, від кількості і потужності різних електроприладів, двигунів, інших машин і об ладнання, які споживають електроенергію;
3) витрати на постачання та інші комунальні послуги розраховують, виходячи з кількості води, що витрачається, обсягів послуг і діючих тарифів;
4) витрати на вивезення сміття і відходів, утримання в чистоті приміщень і тери торії (якщо ці роботи виконують сторонні підприємства) розраховують, виходячи з об сягів послуг і діючих тарифів. Вартість предметів і засобів догляду за приміщеннями, територією, обладнанням розраховують за кількістю і діючими цінами;
5) витрати на протипожежні засоби розраховують, виходячи з вартості матеріалів, тарифів на зарядження і перевірку справності вогнегасників, а також відповідно до угод на послуги, які надають органи пожежної охорони;
506 IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРА ТІ ФІНАНСІВ
6) витрати на утримання охорони, яка не входить до штатного розкладу підприємства торгівлі, і на обслуговування засобів сигналізації визначають, виходячи з укладених угод;
7) планування витрат матеріалів і засобів догляду за приміщеннями здійснюють, виходячи з вартості матеріалів і норм їх споживання, установлених на підприємстві;
8) розрахунок витрат на поточний ремонт приміщень проводять відповідно до по треб на ремонт окремих приміщень, обладнання, інвентарю шляхом визначення вар тості матеріалів і їх доставки до місця проведення ремонту, заробітної плати осіб, яких залучають до виконання ремонтних робіт, оплати послуг стороннім підприємствам (організаціям), пов'язаних із виконанням ремонтних робіт у приміщеннях загальногос подарського призначення тощо. Зазначені витрати зараховують до витрат цієї статті згідно з кошторисом і графіком ремонтних робіт;
9) витрати, пов'язані із зносом санітарного і спеціального одягу, взуття, столової білизни, посуду, розраховують, виходячи з потреби в них, вартості одиниці та термінів служби;
10) витрати, пов'язані із зносом предметів, інструментів, інвентарю, визначають, виходячи з вартості одиниці, термінів служби, їх планують з урахуванням фізичного зносу малоцінних предметів, які є в наявності на початок планованого періоду, їх над ходження і вибуття;
11) витрати на утримання малоцінних та швидкозношуваних предметів планують, ви ходячи з обсягів послуг пралень, ремонтних майстерень, хімчисток та інших підпри ємств, пов'язаних із пранням, лагодженням столової білизни, санітарного і спеціального одягу, взуття та санітарних речей, іншого інвентарю, інструменту та діючих тарифів.
Стаття "Амортизація основних засобів, інших матеріальних необоротних активів та нематеріальних активів, що забезпечують адміністративні по треби". Розмір амортизації основних засобів, інших матеріальних необоротних ак тивів та нематеріальних активів планують відповідно до П(С)БО 7 «Основні засоби» та П(С)БО 8 «Нематеріальні активи», виходячи з прийнятих на підприємстві методів нарахування амортизації (прямолінійного методу, методу зменшення залишкової вар тості, методу прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивного методу, виробничого методу, а також методів, передбачених податковим законодавством), вартості об'єктів, що амортизується, терміну їх корисного використання.
Стаття "Витрати на страхування майна". Витрати за цією статтею визнача ють, виходячи з вартості майна підприємства торгівлі, що піддягає обов'язковому страху ванню, розмірів страхових тарифів і нормативів платежів обов'язкового страхування.
Стаття "Податки, збори та інші, передбачені законодавством обов'язкові платежі крім подат ків, зборів та обов'язкових платежів, включених до статті Відрахування на соціальні заходи".
Податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі, включені до складу адміністративних витрат (митні платежі, портові збори, податок на рекламу, комунальні податки, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з вартості по слуг стільникового зв'язку, інші), визначають за встановленими нормами, передбачени ми законодавством.
Стаття "Загальні корпоративні витрати". Витрати за цією статтею плану ють за такими елементами:
1) витрати, що пов'язані з виготовленням і використанням бланків, які підтверджу ють сплату пайових, цільових та інших внесків членами споживчих товариств, роз раховують, виходячи з обсягу та вартості виготовлення бланків;
12. Особливості планування витратна підприємствах різних галузей НГ_______2О7
2) витрати на оприлюднення річного звіту розраховують, виходячи з розцінок на послуги засобів масової інформації;
3) організаційні та представницькі витрати, пов'язані із забезпеченням корпоратив ної діяльності підприємства розраховують, виходячи з кошторису даних заходів і норм витрат, установлених чинним законодавством;
4) витрати на проведення річних зборів розраховують, виходячи з кошторису даних заходів і норм витрат, установлених чинним законодавством;
5) оплату робіт і послуг консультаційного та інформаційного характеру, а також по в'язаних з організацією передбачених законодавством обов'язкових аудиторських пе ревірок планують, виходячи з тарифів на ці послуги відповідно до угод, укладених з аудиторськими, консалтинговими, іншими фірмами, що надають відповідні послуги.
Стаття "Інші адміністративні витрати". Інші адміністративні витрати, вклю чені до цієї статті, планують за елементами витрат з урахуванням специфічних особ ливостей кожного їх виду, зокрема:
>- витрати, пов 'язані із забезпеченням нормальних умов праці і додержанням пра вил техніки безпеки праці, розраховують відповідно до кошторису витрат на ці заходи;
>- витрати на службові відрядження визначають, виходячи з норм витрат, перед бачених чинним законодавством, запланованої кількості та тривалості відряджень пра цівників підприємства;
>- витрати на оплату послуг поштово-телеграфного, телефонного, факсимільного та інших видів зв'язку розраховують, виходячи з їх фактичних розмірів за передплано-ваний період, розмірів тарифів і абонентської плати на ці послуги;
>• витрати на передплату спеціалізованої преси, придбання спеціальної літерату ри, прейскурантів, каталогів, інструктивних та інших службових матеріалів розрахову ють, виходячи з їх планової кількості та вартості одного видання;
>• витрати на винахідництво та раціоналізацію розраховують згідно з планом відпо відних заходів і витратами на ці потреби згідно з прийнятими проектами впровадження цих заходів;
>• витрати на придбання і виготовлення бланків документів, пов'язаних із фінан сово-господарською діяльністю підприємства торгівлі, розраховують згідно з рахунка ми оплати цих бланків.
Планування витрат на збут здійснюють за такими статтями:
Стаття "Витрати на оплату праці". Витрати на виплату основної заробітної плати торговельно-оперативному, допоміжному та іншому персоналу, що забезпечує збут, планують, виходячи зі штатного розкладу, посадових окладів або відрядних розцінок, за планованих обсягів товарообігу підприємства. Витрати на виплату додаткової заробіт ної плати розраховують, виходячи з надбавок та доплат, планових премій, заохочень, компенсаційних виплат, згідно з прийнятою на підприємстві системою оплати праці.
До складу витрат за цією статтею планують також витрати на оплату праці робіт ників, не включених у штатний розклад і залучених до виконання робіт за угодами (сезонна реалізація, навантаження, розвантаження, переміщення товарів тари, оброб лення, підсортування, пакування, фасування, прання та ремонт спеціального одягу, взут тя, участь у рекламних заходах тощо).
Стаття "Відрахування на соціальні заходи". Витрати за цією статтею визнача ють, виходячи з запланованого фонду оплати праці працівникам, які зайняті збутом, та обсягів відрахувань на соціальні заходи за встановленими законодавством нормами.
дР8 IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТІ ФІНАНСІВ
Стаття "Витрати на оренду основних засобів, інших необоротних матері альних та нематеріальна активів, що забезпечують збут товарів". Витрати на операційну оренду будівель, складських і підсобних приміщень, споруд, холодильників обладнання, інвентарю та інших матеріальних активів, пов'язаних із збутом продукції (товарів, робіт, послуг), розраховують відповідно до орендованої площі або місткості, кількості інвентарю та ставок орендної плати, передбачених угодами на оренду.
Стаття "Витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, малоцінних та швидкозношуваних предметів, що забез печують збут товарів". Витрати на утримання основних засобів, інших матеріаль них необоротних активів, малоцінних та швидкозношуваних предметів, що забезпечу ють збут товарів, планують аналогічно статті витрат на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, малоцінних та швидкозношуваних предметів, що забезпечують адміністративні потреби.
Витрати на перевірку і таврування терезів, інших вимірювальних приладів розрахо вують, виходячи з їх кількості та середньої вартості обслуговування одного приладу (за видами).
Стаття "Амортизація основних засобів, інших матеріальних необоротних активів та нематеріальних активів, що забезпечують збут товарів". Витра ти за цією статтею планують аналогічні розрахунку амортизації у складі витрат, що забезпечують адміністративні потреби.
Стаття "Витрати на зберігання, сортування, оброблення, пакування і пе редпродажну підготовку товарів". Витрати за цією статтею визначають за еле ментами затрат шляхом прямих техніко-економічних розрахунків, виходячи з таких показників, як кількість товарів, які потребують цих витрат, структура товарообігу, витрати на одиницю товару (тонну, пару взуття, одиницю одягу тощо), вартість усіх пакувальних матеріалів за діючими цінами; норми (затверджені або розраховані підприє мством) витрат на тонну товарів, на тисячу гривень товарообігу.
Розмір витрат на утримання холодильного обладнання розраховують, виходячи з кількості і видів обладнання, кількості товарів, які необхідно охолоджувати, термінів їх зберігання, тривалості роботи обладнання, вартості електроенергії, води, мастильних матеріалів, витрат на оплату послуг сторонніх підприємств із технічного обслугову вання холодильного обладнання.
Стаття "Витрати на транспортування". Витрати на транспортування пла нують залежно від умов поставки товарів, які визначають під час укладання договору поставки.
Виходячи з асортименту і обсягів товарів, які реалізовуватимуть іногороднім по купцям оптом, визначають обсяг вантажообігу з перевезення товарів залізничним, водним і повітряним транспортом, який розраховують у тоннах. Якщо в угоді відсутнє положення про обсяг перевезень товарів у тоннах, розрахунок вантажообігу прово дять шляхом ділення передбаченої вартості товарів, які перевозитимуть, на середню вартість тонни товару. Середню вартість тонни конкретного товару визначають ділен ням суми вартості цього товару (за рахунками, взятими на вибір) на його масу брутто, яка показана в цих рахунках або в супроводжувальних транспортних документах.
Після розрахунку вантажообігу з реалізації товарів визначають відстань, на яку перевозитимуть товари вагонами, контейнерами, насипом, великою чи малою швидкіс тю. Розрахунки витрат проводять за діючими на окремих видах транспорту тарифами
12. Особливості планування витрат на підприємствах різних галузей НГ _ ^О9
І розцінками на вантажно-розвантажувальні роботи. До цих витрат додають вартість об ладнання вагонів, утримання експедиторів (якщо це передбачене угодою), вартість наван таження і розвантаження товарів на станціях, пристанях і в аеропортах силами нештатних робітників (крім витрат на навантаження автотранспорту); інші транспортні витрати (ут римання власних під'їзних колій, подання вагонів, збереження вантажів на станціях, при станях та інші витрати, які включають до накладних залізниць і водного транспорту).
Обсяг перевезення товарів автомобільним транспортом розраховують на весь вантажо обіг, включаючи доставку на залізничні станції, пристані і в аеропорти товарів, які відванта жуватимуть зі складів іногороднім покупцям; доставку товарів із власних складів на склади покупців, у роздрібну мережу, підприємствам громадського харчування і насе ленню. За кожним із різновидів доставки розраховують обсяг вантажообігу шляхом ділення вартості товарів, які будуть доставлені покупцям, на середню вартість тонни цих товарів. Крім маси товару, до вантажообігу необхідно додати масу тари, у якій пере возитимуть товар. Масу тари визначають у відсотках до маси товару за даними марку вання тари або дослідним шляхом. Загальна маса товарів і тари, які перевозитимуть з урахуванням коефіцієнтів повторних перевезень, становить транспортний вантажообіг, який враховують при розрахунку витрат на перевезення автомобільним транспортом. Розрахунок роблять з урахуванням відстані перевезень, класу вантажу, типу автомобіля та тарифів на перевезення товарів автомобільним транспортом.
Витрати на транспортування дрібних партій товарів планують, виходячи з діючих тарифів (розцінок) на замовлення автотранспорту та на одну автомобілегодину його використання. Для цього кількість автомобілів, що буде використано, множать на кількість годин роботи та на діючі тарифи (розцінки).
Витрати на транспортування, пов'язані з виїзною торгівлею, планують, виходячи з кількості даних заходів, обсягу вантажообігу, типу автомобіля та тарифів (розцінок) на перевезення товарів автомобільним транспортом. До обсягу витрат на перевезення товарів автомобільним транспортом додають витрати на оплату вантажно-розванта жувальних робіт за за тонну ваги, а також витрати на експедиційні операції, якщо це було передбачено угодами.
Стаття "Витрати на проведення маркетингових заходів". Витрати на мар кетинг та рекламу визначають шляхом прямих техніко-економічних розрахунків згідно з планом маркетингових заходів, які передбачені до реалізації у плановому періоді. Маркетинговий бюджет передбачає розрахунок кошторису витрат кожного рекламно го заходу, маркетингових досліджень ринку збуту. Розрахунки здійснюють, виходячи з вартості матеріалів, товарів, послуг, які використовують для проведення рекламних компаній, маркетингових досліджень.
Стаття "Витрати на тару". Для визначення витрат за цією статтею розрахо вують кількість і вартість тари за видами (мішки, ящики, бочки, бідони, лотки тощо), суму уцінки під час її повернення.
Амортизацію власної інвентарної тари і тари-обладнання розраховують за відповід ними нормами, а багатооборотної (заставної) тари - за угодами з постачальниками.
Витрати на ремонт власної інвентарної тари та тари-обладнання, перевезення її на склади постачальників, тарозбиральні та тароремонтні підприємства розраховують, виходячи з обсягів ремонту, перевезень, розцінок і тарифів на ремонтні роботи та пере везення відповідними видами транспорту. До зазначених витрат не належить заробіт на плата штатних та позаштатних робітників, вантажників.
21О __________________IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ І ФІНАНСІВ
Стаття "Інші витрати на збут". Витрати за цією статтею визначають за елементами затрат шляхом прямих техніко-економічних розрахунків, виходячи з за планованих відряджень працівників, зайнятих збутом; вартості матеріалів, товарів, обладнання, необхідного для гарантійного ремонту та гарантійного обслуговуван ня; інших витрат на збут. До зазначених витрат не входить заробітна плата штат них та позаштатних працівників, які здійснюють гарантійний ремонт та гарантійне обслуговування.
Планування інших операційних витрат здійснюють згідно зі статтями, які включають до інших операційних витрат. Витрати за цими статтями визначають за елементами витрат шляхом прямих техніко-економічних розрахунків на основі:
«І* кошторису науково-дослідних робіт, вартості виготовлення та випробування нових моделей, страв, виробів;
<» запланованих обсягів реалізації іноземної валюти, вартості послуг банків та міжбанківського валютного ринку, втрат від зміни курсу валют, що підлягають прогнозуванню;
•> запланованих обсягів реалізації виробничих запасів та витрат на їх реалізацію;
*** втрат товарів у межах норм природних втрат під час перевезення, зберігання та реалізації відповідно до встановлених чинними нормативно-правовими актами норм списання.
При розрахунках не беруть до уваги обсяги продажу розфасованих та штучних товарів, для яких норми природних втрат не передбачені.
Планування витрат фінансової діяльності здійснюють за такими статтями:
Стаття "Відсотки за кредит". Розрахунок цих витрат на планований період здійснюють, виходячи з потреби в кредитах для поповнення власних обігових коштів, для придбання виробничих фондів і нематеріальних активів та інших цілей, терміну кредитування, розміру відсоткової ставки за кредит.
Планування відсотків за короткостроковий кредит для закупівлі товарів здійснюють, виходячи із обсягу планового товарообороту, планових залишків товарів, їх обіговості, пайової участі власних обігових коштів в оплаті товарів і відсоткової ставки за кредит.
Особливі умови надання кредиту враховують у розрахунках через введення додат кових витрат або за іншим алгоритмом визначення розміру відсотків платежу.
Стаття "Інші фінансові витрати". Планування відсотків за довгостроковий кредит здійснюють, виходячи з потреби в кредиті, терміну кредитування, розміру відсот кової ставки, щорічних сум виплат, утому числі погашення основі суми боргу та за лишку основної суми боргу на кінець кожного року впродовж терміну кредитування, необхідності дисконтування потоку платежів на обслуговування кредиту.
Витрати, що пов'язані з викупом, утриманням та обігом власних цінних паперів, планують, виходячи з виду і обсягу випуску цінних паперів, вартості виготовлення цінних паперів у паперовій формі, тарифів юридичних послуг, аудиторських послуг, но таріальних послуг, послуг із друкування та тиражування необхідної документації, по слуг з опублікуванні інформації про випуск цінних паперів та інших рекламних повідом лень у друкованих засобах масової інформації, розміру комісійної винагороди фінансо вим посередникам, що здійснюють реалізацію цінних паперів.
Витрати, які пов'язані з нарахуванням відсотків за договорами кредитування (крім банківських кредитів), планують, виходячи з потреби в цьому виді кредиту та розміру відсоткової ставки за кредит.
12. Особливості планування витратна підприємствах різних галузей НГ_______21 1
Витрати, пов'язані з нарахуванням відсотків за договорами фінансового лізингу, планують, виходячи з вартості устаткування, яке використовують на умовах фінан сового лізингу, та відсоткової ставки відповідно до лізингової угоди.
Планування інших витрат звичайної діяльності:
Стаття "Інші витрати звичайної діяльності". Витрати за цією статтею ви значають за елементами витрат шляхом прямих техніко-економічних розрахунків, виходячи із собівартості фінансових інвестицій, позаоборотних активів, майнових комплексів, які планують до реалізації, ліквідаційної вартості позаоборотних акти вів, запланованих до списання, інших витрат звичайної діяльності, що підлягають плануванню [4].
12.4. ПЛАНУВАННЯ СОБІВАРТОСТІ БУДІВЕЛЬНО-МОНТАЖНИХ РОБІТ
Планування собівартості будівельно-монтажних робіт здійснюється відповідно до Методичних рекомендацій із формування собівартості будівельно-монтажних робіт, затверджених Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 07.05.2002 р. № 81.
Собівартість будівельно-монтажних робіт може бути:
>- плановою, яка містить витрати на виконання будівельно-монтажних робіт, що визначаються на підставі техніко-економічних розрахунків із використанням економіч но обґрунтованих норм і нормативів витрат на виконання будівельно-монтажних робіт за умови нормальної потужності будівельної організації та дотримання планових термінів будівництва, раціонального та ефективного використання виробничих ресурсів та ви мог до якості будівництва, а також інженерних розрахунків щодо підвищення організа ційно-технічного рівня будівельного виробництва внаслідок впровадження заходів но вої техніки та технології, удосконалення його організації і управління, інших техніко-економічних чинників;
>• фактичною, яка містить фактичні витрати будівельної організації на виконан ня будівельно-монтажних робіт, що визначаються відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку та Методичних рекомендацій.
Планування та бухгалтерський облік витрат, що входять до собівартості буді вельно-монтажних робіт, здійснюється за об'єктами витрат.
Об'єктом витрат у будівництві можуть бути:
-* окремі види будівельно-монтажних робіт;
-> об'єкт будівництва;
-> будівельний контракт.
Відповідно до об'єктів витрат розрізняють:
/ собівартість окремих видів будівельно-монтажних робіт - це витрати будівельної організації, пов'язані з виконанням на свій ризик і власними силами окре мих видів будівельно-монтажних робіт на одному або декількох об'єктах будівництва, за одним або декількома будівельними контрактами;
/ собівартість об'єкта будівництва - це витрати будівельної організації, по в'язані з виконанням на свій ризик і власними силами будівельно-монтажних робіт на конкретному об'єкті будівництва за весь період його будівництва;
«/ собівартість будівельно-монтажних робіт за будівельним контрактом -це витрати будівельної організації, пов'язані з виконанням будівельно-монтажних робіт,
212 IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ І ФІНАНСІВ
передбачених контрактом на будівництво від дати укладання контракту до остаточно го завершення контракту.
Метою планування виробничої собівартості будівельно-монтажних робіт є:
-> визначення витрат, необхідних для виконання будівельно-монтажних робіт у встановлені терміни за умови раціонального використання матеріалів, робочої сили, будівельних та інших виробничих ресурсів, дотримання правил технічної експлуатації будівельних машин і механізмів, а також дотримання безпечних умов праці;
-» організація внутрішньогосподарського розрахунку та управлінського обліку у структурних підрозділах будівельної організації;
^ визначення ціни, за якою будівельна організація спроможна збудувати об'єкт (виконати роботи), щодо якого провадяться торги (тендери).
Порядок і методи планування виробничої собівартості будівельно-монтажних робіт встановлюють будівельні організації самостійно, виходячи з умов та особливостей їх виробничої діяльності. Планування собівартості будівельно-монтажних робіт може здійснюватись за об'єктами витрат у будівництві.
Планова виробнича собівартість окремих об'єктів будівництва та видів буд івельно-монтажних робіт може розраховуватись на основі техніко-економічних обґрун тувань та визначатися за статтями калькулювання витрат або за елементами витрат. Вихідними даними для таких розрахунків є: програма робіт будівельної організації, про ектно-кошторисна документація об'єктів, що споруджуються; фізичні обсяги видів робіт; виробничі норми витрат на одиницю виміру відповідних видів робіт (конструк тивних елементів). Під час здійснення розрахунків враховуються: конкретні технологічні та організаційні умови роботи будівельної організації, передбачені проектами органі зації будівництва і проектами виконання робіт; результати аналізу рівня витрат у мину лих облікових періодах, можливості інтенсифікації та підвищення ефективності буді вельного виробництва.
У разі зміни протягом року проектних рішень, що викликає зміну обсягів будівель но-монтажних робіт, їх вартісних показників, цін на матеріальні ресурси тощо, або про ведення індексації заробітної плати, відповідно до законодавства, виробнича со бівартість підлягає уточненню.
Витрати на виконання будівельно-монтажних робіт за статтею калькулювання «Прямі матеріальні витрати» визначаються, виходячи з фізичних обсягів робіт, передбачених у проектно-кошторисній документації, виробничих норм витрачання матеріальних ресурсів та цін постачальників на матеріальні ресурси.
Витрати за статтею калькулювання «Прямі витрати на оплату праці» визна чаються, виходячи з фізичних обсягів робіт, передбачених у проектно-кошторисній документації, та норм затрат праці, що діють в організації. Основна, додаткова заробітна плата та інші грошові виплати робітникам та лінійному персоналу (начальникам дільниць, виконавцям робіт, майстрам, механікам дільниць), що входить до складу виробничих бригад, визначається відповідно до системи оплати праці, що застосовується у даній будівельній організації.
Витрати за статтею калькулювання «Експлуатація будівельних машин та ме ханізмів» визначаються виходячи з потреби в роботі будівельних машин і механізмів у машино-змінах (машино-годинах), передбаченої у проектах організації будівництва і проектах виконання робіт для окремих об'єктів, та планової калькуляції вартості ма шино-змін (машино-годин).
12. Особливості планування витратна підприємствах різних галузей НГ_______213
Витрати за статтею калькулювання «Відрахування на соціальні заходи» визнача ються за кожним видом відрахувань відповідно до встановлених законодавством норм.
Загальновиробничі витрати визначаються на плановий період у цілому для буд івельної організації на підставі кошторисів цих витрат. Розподіл загальновиробничих витрат між об'єктами витрат здійснюється з використанням бази розподілу.
Базою розподілу загальновиробничих витрат (постійних та змінних) може бути:
>- сума прямих витрат на виконання будівельно-монтажних робіт;
>- сума прямих витрат на оплату праці на виконання будівельно-монтажних робіт;
>- трудовитрати на виконання будівельно-монтажних робіт (нормативні або фактичні);
>- відпрацьований час на будівництві об' єкта будівельними машинами і механізмами;
Витрати на оплату праці лінійного персоналу та робітників, які зайняті на роботах, що виконуються за рахунок загальновиробничих витрат, визначаються, виходячи з посадових окладів, тарифних ставок та систем оплати праці, установлених у даній будівельній організації.
Для визначення планової виробничої собівартості окремих об'єктів будівництва (видів будівельно-монтажних робіт) складають планові калькуляції, у яких витрати розрахо вуються за окремими статтями на обсяг робіт, передбачений планом (програмою робіт). Враховується також зниження витрат, передбачених заходами щодо підвищен ня технічного і організаційного рівня будівельного виробництва. Планова собівартість повинна бути не вищою, ніж відповідна собівартість об'єктів будівництва (видів буді вельно-монтажних робіт), передбачена договірною ціною.
Планова виробнича собівартість будівельно-монтажних робіт структурного підроз ділу може визначатися як підсумок планових витрат окремих об'єктів будівництва (видів будівельно-монтажних робіт), включених до плану (програми робіт підрозділу), або розрахована укрупнено аналітично-розрахунковим методом у цілому за окремими елементами витрат.
Планові витрати за елементом «Матеріальні витрати» можуть обчислюватися од ним із наведених способів:
- за планово-розрахунковими нормативами матеріальних витрат на 1 млн. вартості будівельно-монтажних робіт. Такі нормативи розраховуються на підставі аналізу фак тичних витрат за минулі періоди з використанням даних бухгалтерського обліку та індексів інфляції за вказані періоди;
-за фізичними обсягами укрупнених видів будівельно-монтажних робіт по об'єктах будівництва, включених до плану, планово-розрахунковими нормативами матеріаль них ресурсів на відповідні види робіт та їх вартості за цінами.
До статті «Прямі матеріальні витрати» входять: вартість сировини, матері алів, будівельних конструкцій, комплектуючих виробів та напівфабрикатів; вартість до поміжних та інших матеріалів, придбаних у сторонніх організацій та виготовлених у до поміжних та другорядних виробництвах будівельної організації, що в подальшому без посередньо використовуються на виконанні будівельно-монтажних робіт; вартість па ливних і мастильних матеріалів, пари, води, енергії всіх видів та запасних частин тощо.
Вартість матеріальних ресурсів входить до виробничої собівартості будівельно-монтажних робіт за їх первісною вартістю, яка формується відповідно до ПБО 9 «За паси». Вартість продукції, виготовленої у допоміжних та другорядних виробництвах будівельної організації, входить до виробничої собівартості будівельно-монтажних робіт за собівартістю їх виготовлення, яка формується відповідно до ПБО 16 "Витрати".
514 IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТІ ФІНАНСІВ
Планові витрати за елементом "Витрати на оплату праці" можуть обчис люватися за планово-розрахунковими нормативами витрат на оплату праці робітників та лінійного персоналу (начальників дільниць, виконавців робіт, майстрів, механіків дільниць), що входить до складу виробничих бригад та апарату управління відособле ного структурного підрозділу на 1 млн. вартості будівельно-монтажних робіт. Такі нор мативи розраховуються на підставі аналізу фактичних витрат за минулі періоди з вико ристанням даних бухгалтерського обліку та індексів інфляції за вказані періоди.
Планові витрати за елементом «Відрахування на соціальні заходи» обчислю ються за кожним видом відрахувань відповідно до встановлених законодавством норм.
Планові витрати за елементом «Амортизація» обчислюються, виходячи із середньомісячної вартості як власних, так і орендованих основних засобів, нематері альних активів та інших необоротних матеріальних активів, на які нараховується амор тизація, і середньої норми амортизаційних відрахувань.
Середня норма амортизаційних відрахувань визначається, виходячи з переліку ос новних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів, що передбачається задіяти у плановому періоді, на які нараховується амортизація, а також норм, затверджених за окремими групами основних засобів.
Планові витрати за елементом "Інші операційні витрати" обчислюються із застосуванням планово-розрахункових нормативів, які розраховуються у відсотках до суми витрат за елементами. Такі нормативи розраховуються на підставі аналізу фак тичних витрат за минулий період із використанням даних бухгалтерського обліку [5].
12.5. ПЛАНУВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОЕКТНИХ РОБІТ
Планування собівартості проектних робіт здійснюється відповідно до Методичних рекомендацій із формування собівартості проектних робіт з урахуванням вимог Поло жень (стандартів) бухгалтерського обліку затверджених Наказом Державного комі тету будівництва, архітектури та житлової політики України від 29.03.2002 р. №64.
Собівартість проектних робіт - це виробничі витрати проектної організації, без посередньо пов'язані з виконанням на замовлення організацій, підприємств, установ та громадян на свій ризик і власними силами проектних робіт, доход від яких був визнаний у звітному періоді.
Собівартість проектних робіт може бути:
/ плановою, яка визначається з використанням системи економічно обґрунтованих норм і нормативів, а також економічних розрахунків, що відображають підвищення організаційно-технічного рівня проектування внаслідок впровадження ефективних проектних рішень, прогре сивної технології, матеріалів, конструкцій та устаткування, передових методів організації ви робництва, що відповідають новітнім досягненням науки і техніки, а також сучасним вимо гам до якісного рівня архітектури та містобудування й інших техніко-економічних чинників;
/ фактичною, до якої входять витрати на виконання проектних робіт відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Планування витрат на виконання проект них робіт та облік цих витрат здійснюється кожною проектною організацією незалежно від того чи вона є самостійною організацією, чи є відособленим структурним підрозді лом організації, на підставі договорів (контрактів) на виконання робіт і надання послуг.
Об'єктом обліку витрат можуть бути: повністю завершені проектно-пошукові ро боти - розробка (тема) в цілому, об'єкти проектування, окремі етапи, завдання тощо.
12. Особливості планування витрат на підприємствах різних галузей НГ 215
Розрахунок планових витрат, які входять до складу собівартості проектних робіт, здійснюється проектною організацією та її відособленими структурними підрозділами з метою формування ціни тендерної пропозиції на виконання проектних робіт (проектуван ня об'єкта), щодо яких провадяться торги (тендери); формування перспективних, річних (поточних) і квартальних планів (програми робіт) на основі укладених підрядних контр актів; для прогнозування потреби в обігових коштах; планування прибутку тощо.
Порядок і методи планування собівартості проектних робіт встановлюються проект ною організацією самостійно, виходячи з умов виробничої діяльності та згідно з Методич ними рекомендаціями. При цьому планова собівартість проектних робіт може визначати ся для розробки (теми) в цілому, окремих об'єктів проектування, для відповідного етапу або завдання, відособленого структурного підрозділу чи проектної організації у цілому.
Метою планування собівартості проектних робіт є:
•4 економічно обґрунтоване визначення витрат на виконання проектних робіт;
^ організація внутрішньогосподарського розрахунку та управлінського обліку у відособлених структурних підрозділах проектної організації;
-> визначення реальної ціни, за якою проектна організація спроможна виконати проектні роботи, щодо яких проводяться торги (тендери).
Планування витрат на проведення проектних робіт здійснюється на основі розрахунків, результати яких відображаються в калькуляції собівартості об'єкта пла нування (обліку), в тому числі собівартості робіт, які підлягають виконанню у поточ ному році, за формою 12.1.
Форма 12.1. Калькуляція собівартості проектних робіт "Проектування і підготовка оптимізації по створенню нової системи автоматизації технологічного процесу переробки молока " (дані умовні)
(назва роботи)
216 IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТІ ФІНАНСІВ
Із метою визначення суми витрат за статтями калькулювання в цілому по органі зації (на рік, квартал) може розроблятися «Зведена калькуляція собівартості проект них робіт» (форма 12.2).
Показники плану собівартості проектних робіт доводяться до підрозділів органі зації, які беруть участь у їх виконанні.
Витрати на оплату праці основних виконавців (виробничого персоналу), які зайняті на виконанні розробки (теми) в цілому, об'єкта проектування, етапу, завдання тощо, визначаються відповідно до діючої в організації системи оплати праці залежно від термінів проведення робіт, кількості виконавців, їх основної та додаткової заробіт ної плати за виконану роботу (відпрацьований час) за відрядними розцінками, тариф ними ставками, посадовими окладами.
Витрати за статтею «Відрахування на соціальні заходи» визначаються за кожним видом відрахувань, відповідно до встановлених законодавством норм.
Витрати на матеріали, комплектуючі, напівфабрикати та спецустатку-вання, необхідні для проведення робіт, плануються, виходячи з фактичних витрат мину лого періоду та цін, діючих на момент складання калькуляції кошторисної вартості робіт.
Витрати на службові відрядження складаються з вартості проїзду, найму приміщення в місці відрядження, добових та інших витрат, які відшкодовуються виконавцям про ектних робіт згідно із законодавством.
Витрати на роботи, які плануються виконувати сторонніми підприємствами, уста новами і організаціями, визначаються у відповідних договорах на підставі календар них планів і калькуляцій собівартості складових етапів проектних робіт.
12. Особливості планування витрат на підприємствах різних галузей НГ 517
Під час планування інших витрат у разі потреби провадяться додаткові розрахунки на окремі види затрат.
Загальновиробничі витрати включаються до калькуляції собівартості проектних робіт і є її невід'ємною складовою.
Обсяги адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат, виз начаються в цілому по організації в кошторисі цих витрат на рік (квартал). Підставою для складання кошторису вказаних вище витрат є організаційна структура проектної організації, штатний розклад, норми використання матеріалів, енергії для загальногос подарських потреб, потреба в допоміжних матеріалах для утримання і ремонту бу динків, споруд тощо. Обчислені обсяги адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат включаються до відповідних кошторисів пропорційно обся гам витрат на оплату праці виробничого персоналу, зайнятого на виконанні конкретних розробок (тем), об'єктів проектування, етапів, завдань, або в установленому проценті від виробничої собівартості проектних робіт по організації в цілому [7].
Під час планування, обліку і калькулювання собівартості проектних робіт повинна за безпечуватися порівняність планових та звітних даних щодо складу і класифікації витрат.
12.6. ПЛАНУВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПЕРЕВЕЗЕНЬ (РОБІТ І ПОСЛУГ) НА ТРАНСПОРТНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ
Планування собівартості транспортних перевезень (робіт, послуг) здійснюється на основі Методичних рекомендацій з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, затверджених Наказом Міністра транспорту України від 05.02.2002. р. № 65.
Собівартість перевезень (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі по точні витрати транспортних підприємств, безпосередньо пов'язані з підготовкою та здійсненням процесу перевезень вантажів і пасажирів, а також виконанням робіт і по слуг, що забезпечують перевезення.
Витрати на здійснення перевезень (робіт, послуг) характеризують витрати поточ ного періоду (року, кварталу, місяця).
Витрати на перевезення (роботи, послуги) входять до собівартості того звітного періоду, в якому вони виникли, незалежно від дати сплати грошових коштів. Непродук тивні витрати і втрати відображаються в обліку того звітного періоду, в якому вони виникли.
Витрати в іноземній валюті на виконання перевезень (робіт, послуг) входять до собівартості у гривнях, згідно з офіційним курсом Національного банку України, що діє на дату здійснення витрат.
Калькулювання собівартості - це визначення розміру витрат у грошовій формі на виробництво одиниці певного виду робіт (послуг) за окремими видами витрат. За допомогою калькулювання визначаються собівартість одиниці робіт (послуг), всього їх обсягу, собівартість виробництва по окремих структурних підрозділах підприємства, по різних виробничих процесах і в цілому по підприємству.
Планування собівартості перевезень (робіт, послуг) є складовою частиною плану економічного та соціального розвитку транспортних підприємств, які розробля ються ними самостійно на підставі показників планового обсягу перевезень ван тажів і пасажирів, інших робіт і послуг, продуктивності праці, фонду її оплати та інших,
218_________________________ IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ І ФІНАНСІВ
і є системою техніко-економічних розрахунків, які визначають величину витрат на здійснення перевезень (робіт, послуг).
При здійсненні планування, обліку та калькулювання собівартості повинно бути за безпечене повне зіставлення планових та звітних даних щодо складу класифікації вит рат, об'єктів і одиниць калькулювання, методів розподілу витрат між об'єктами каль кулювання та плановими (звітними) періодами.
Витрати звичайної діяльності підприємства складаються з витрат операційної діяль ності, фінансових витрат (витрат на проценти): за користування отриманими кредита ми, за випущеними облігаціями, за фінансовою орендою тощо та інших витрат звичай ної діяльності, які не пов'язані безпосередньо з перевезеннями.
Витрати операційної діяльності підприємства складаються з виробничої собівартості перевезень, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.
Витрати операційної діяльності підприємств транспорту відповідно до їх економіч ного змісту групуються за такими елементами:
/ матеріальні витрати;
%/ витрати на оплату праці;
І/ відрахування на соціальні заходи;
/ амортизація основних фондів та нематеріальних активів;
/ інші операційні витрати.
До виробничої собівартості перевезень включаються:
•І* прямі матеріальні витрати;
«І» прямі витрати на оплату праці;
«З» інші прямі витрати;
»І» загальновиробничі витрати.
До наведеної типової номенклатури статей калькуляції можуть вноситись зміни з урахуванням організаційної структури транспортних підприємств, характеру і рівня організації перевезень, питомої ваги витрат у собівартості окремих видів перевезень, а також об'єднувати кілька типових статей калькуляції в одну або виділяти з однієї ти пової статті кілька статей калькуляції.
Зокрема, для підприємств-перевізників авіаційного транспорту цей перелік допов нюється статтею «аеропортові витрати», для підприємств автомобільного транспор ту - статтею «автомобільні шини», для підприємств морського та річкового транспор ту - статтею «стивідорні витрати».
Облік і калькулювання фактичної собівартості перевезень на транспортних підпри ємствах здійснюється з використанням нормативного, стандарт-костінгу, позамовно го методів або простим підрахунком витрат.
Основними елементами нормативного методу є облік витрат на виконання окремих видів перевезень за діючими нормами, облік відхилень від норм і облік зміни норм.
Основними завданнями нормативного методу є своєчасне попередження нераціо нального витрачання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів підприємства, спри яння виявленню резервів зниження собівартості перевезень, оперативне управління формуванням витрат виробництва.
Нормативний метод обліку витрат виробництва сприяє своєчасному виявленню і встановленню причин відхилень фактичних витрат від діючих норм основних витрат та кошторисів витрат на обслуговування виробництва й управління.
12. Особливості планування витрат на підприємствах різних галузей НГ 51 9
Для складання нормативної, планової і звітної калькуляцій застосовується єдина номенклатура статей витрат.
Фактичні витрати, що перевищують нормативні, не входять до витрат виробницт ва, якщо такі перевитрати пов'язані із зловживаннями, нестачами, крадіжками, нетех-нологічним використанням та порушенням правил зберігання.
Позамовний метод обліку витрат і калькулювання собівартості передбачає від окремлений облік витрат по кожному з видів перевезень (робіт, послуг) у розрізі ста тей витрат.
Об'єктом обліку і калькулювання при застосуванні цього методу є окремі види пере везень (робіт, послуг), а калькуляційними одиницями - відповідні одиниці їх виміру [1].
Калькулювання собівартості перевезень пасажирів, багажу і пошти та перевезень вантажів на залізничному транспорті виконується тільки управлінням залізниці згідно з Галузевою інструкцією з калькулювання собівартості перевезень на залізничному транспорті.
Об'єктами калькуляції собівартості перевезень на залізничному транспорті є:
>• вантажні перевезення;
>- пасажирські перевезення;
>• перевезення багажу та вантажобагажу;
>- перевезення пошти.
За одиницю калькуляції собівартості перевезень вантажу, багажу та вантажобага жу приймається 10 тонно-кілометрів, пасажирів - 10 пасажиро-кілометрів, пошти -10 вагоно-кілометрів поштових вагонів.
Найважливішим етапом калькулювання перевезень на залізничному транспорті є розподіл експлуатаційних витрат між видами перевезень, видами сполучень та вида ми тяги. Розподіл витрат проводиться кожним структурним підрозділом (господар ством) залізниці за окремими статтями чи групами статей.
7~Л ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ
1£) І САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
1. Які особливості планування собівартості продукції сільськогосподарських підприємств?
2. Як витрати плануються в торговельній діяльності?
3. Які особливості планування собівартості робіт на підприємствах і в організа ціях житлово-комунального господарства?
4. Як здійснюється планування собівартості будівельно-монтажних робіт?
5. Особливості планування собівартості проектних робіт.
6. Особливості планування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транс портних підприємствах.
22О ________==========________/</. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ І ФІНАНСІВ
ТЕМА 13. ПЛАНУВАННЯ АМОРТИЗАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ
НА ПІДПРИЄМСТВІ
13.1. ЗНОС І АМОРТИЗАЦІЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ
Основні засоби протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного (мате ріального) і економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння. Під фізичним (матеріальним) спрацюванням основних засобів розуміють явище по ступової втрати своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживчої вар тості, що призводить до зменшення їх реальної вартості - економічного спрацюван ня. На швидкість і розміри фізичного спрацювання основних засобів впливають їхня надійність та довговічність, способи використання (екстенсивний чи інтенсивний), особ ливості технологічних процесів, якість технічного догляду й ремонтного обслугову вання, кваліфікація робітників, інші організаційно-технічні фактори.
Техніко-економічне старіння основних засобів - це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-техні чного прогресу. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживчої вартості внаслідок удосконалення існуючих та створення нових засобів ви робництва, запровадження принципово нової технології, старіння продукції, що вироб ляється з допомогою цих засобів виробництва. Старіння властиве, передусім, знаряд дям праці та транспортним засобам і пов'язане з реальними економічними збитками для підприємств, що експлуатують застарілу техніку.
Фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення.
Безперервний процес виробництва потребує постійного відтворення фізично-спра цьованих і технічно-застарілих основних засобів. Необхідною умовою відновлення засобів праці є поступове відновлення їх вартості, яке здійснюється через аморти заційні відрахування (амортизацію).
Амортизація - систематичний розподіл вартості активу, яка амортизується про тягом строку корисної експлуатації активу.
Амортизація основних засобів - це процес перенесення авансової раніше вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції з метою її повного відшкоду вання.
Для відшкодування вартості зношеної частини основних засобів кожне підприєм ство робить амортизаційні відрахування, тобто встановлює певну грошову компен сацію відповідно до розмірів фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння. Ці відрахування включають до собівартості продукції, реалізують під час продажу товарів, а потім накопичуються у спеціальному амортизаційному фонді для відновлен ня основних засобів.
13.2. МЕТОДИ НАРАХУВАННЯ АМОРТИЗАЦІЇ
На сьогодні відсутні чіткі правила (рекомендації) щодо вибору методу амортизації, який був би найкращий для підприємств різних організаційно-правових форм та галу зей, об'єктів основних засобів та способів їх використання.
73. Планування амортизаційної політики на підприємстві 221
Підприємства можуть нараховувати амортизацію основних засобів (крім інших не оборотних матеріальних активів), згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженим Наказом Міністерства фінансів від 27 квітня 2000 року № 92, який набув чинності з 1 липня 2000 року, застосовуючи такі методи: прямолінійний; зменшення залишкової вартості; прискореного зменшення залишкової вартості; кумулятивний; виробничий.
Три останні є методами прискореної амортизації. Крім того, підприємство може застосовувати норми і методи нарахування амортизації, передбачені податковим зако нодавством. Але, на жаль, поки що на практиці підприємства змушені застосовувати лише методи нарахування амортизації, передбачені п.26 Положення (стандарту) 7 "Ос новні засоби": "підприємство може застосовувати норми і методи нарахування амор тизації, передбачені податковим законодавством". Тому, що навряд чи на підприємстві підуть сьогодні на ризик нараховувати амортизацію одним із інших п'яти методів, ос кільки використання їх не передбачено податковим законодавством.
Але в цьому випадку підприємство повинно розуміти, що суми амортизації, нарахо вані відповідно до вимог податкового обліку, для формування прибутку з метою опо даткування та для формування витрат будуть відрізнятися.
Амортизація інших необоротних матеріальних активів нараховується за методами, що наведені в підпунктах 1 і 5 пункту 26 Положення (стандарту) 7. Амортизація мало цінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися у першому місяці використання об'єкта в розмірі 50%його вартості, яка амортизуєть ся, та решта 50% вартості, яка амортизується, у місяці їх вилучення з активів (списан ня з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом або в першому місяці використання об'єкта 100% його вартості.
Метод амортизації обирається підприємством самостійно з урахуванням очікува ного способу отримання економічних вигод від його використання та переглядається у разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання. Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за міся цем прийняття рішення про зміну методу амортизації.
Нарахування амортизації проводиться щомісячно. Підприємства з сезонним ха рактером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства у звітному році. Місячна сума амортизації при застосуванні методів зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, пря молінійного та кумулятивного визначається діленням річної суми амортизації на 12.
Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об'єкт основних засобів став придатним для корисного використання.
Нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, наступного за міся цем вибуття об'єкта основних засобів.
Суму нарахованої амортизації всі підприємства відображають збільшенням суми витрат підприємства і зносу необоротних активів.
Розглянемо особливості нарахування амортизації основних засобів різними мето дами (за умови незмінності первісно визначених облікових оцінок). Прослідкуємо це на прикладі підприємства. Підприємство придбало виробниче обладнання:
1) первісна вартість - 25000 грн.;
2) очікуваний строк корисного використання обладнання - 6 років;
3) ліквідаційна вартість обладнання - 1500 грн.
252 IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТІ ФІНАНСІВ
4) очікуваний обсяг продукції, яку буде вироблено з використанням даного облад нання - 36800 кг.
Первісна вартість - історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переда них), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.
Ліквідаційна вартість - сума коштів або вартість інших активів, яку підприєм ство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов'язаних із продажем (ліквідацією).
Строк корисного використання (експлуатації) - очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством, або з їх використанням буде виготовлено (виконано) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг).
/. Податковий метод зменшення залишкової вартості.
Відповідно до п.8.3. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" суми амортизаційних відрахувань звітного періоду розраховують застосуванням норм амортизації, визначених п.8.6. цього Закону до балансової вартості груп основних за собів на початок звітного періоду. В нашому прикладі обладнання належить до тре тьої групи. Тоді квартальна норма амортизації дорівнює 3,75 % (табл.13.1).
Таблиця 13.1. Нарахування амортизації методом зменшення залишкової вартості за податковим законодавством (грн.)
13. Планування амортизаційної політики на підприємстві 223
Як бачимо, накопичена амортизація (знос) за шість років незначно перевищила по ловину первісної вартості об'єкта (59,9 %). Для ліквідаційної вартості це забагато.
//. Податковий метод прискореної амортизації.
Як уже зазначалось, підприємство може самостійно прийняти рішення про застосуван ня прискореної амортизації основних засобів третьої групи, придбаних після набуття чин ності Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" за такими річними нор мами: Ірік - 15%, 2 рік - 30%, 3 рік - 20%, 4 рік -15%, 5 рік -10%, 6 рік -5%, 7 рік - 5%. Амортизація нараховується від первісної вартості об'єктів основних засобів (табл. 13.2.)
Таблиця 13.2. Нарахування амортизації прискореним методом за податковим законодавством (грн.)
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування при бутку підприємств» від 24.12.2002 р. № 349-ІУ з 1 січня 2004 року внесені деякі зміни щодо норм амортизації (див. тему 11 «Витрати виробництва», с. 178-179).
Крім того, з 1 січня 2003 року прискореної амортизації не існує (див. тему 11 «Ви трати виробництва», с. 180).
///. Прямолінійний метод амортизації основних засобів.
За цим методом витратами поточного періоду впродовж усього строку корисного використання активу визначається завжди однакова частина вартості об'єкта основ них засобів, що амортизується.
Сума амортизації визначається діленням вартості основних засобів, що аморти зується, на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів. За рік, у нашому випадку це становитиме (25000-1500): 6 = 3916 грн.(табл. 13.3). Суму нарахо ваної амортизації також можна розраховувати як добуток вартості основних засобів, і норми амортизації. Річна норма амортизації за цим методом є величиною зворотною очікуваному строку використання об'єкта у відсотках:
1/6-100% =16,67%.
Звідси річна сума амортизації дорівнює:
(25000-1500) • 16,67% = 3916 грн.
Таблиця 13.3. Нарахування амортизації основних засобів прямолінійним методом (грн.)
524 ________IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ І ФІНАНСІВ
Ця сума амортизації із року в рік, впродовж строку корисного використання об'єк та, включатиметься у витрати підприємства і відображатиметься у звіті про фінансові результати. На цю суму рівномірно збільшуватиметься накопичена амортизація (знос) і відповідно зменшуватиметься залишкова вартість об'єкта основних засобів, які від ображаються у Балансі підприємства.
Цей метод використовується для тих об'єктів основних засобів, які виконують віднос но постійний обсяг роботи впродовж всього строку служби, і для яких основним чин ником, який обмежує строк служби, є їх фізичне старіння.
Він найбільш поширений у світі і порівняно з іншими методами амортизації найбільш простий у застосуванні. Використання цього методу цілком виправдане за умови, коли не існує ймовірність швидкого морального старіння.
До таких засобів належать будівлі, споруди, більшість видів виробничого устатку вання, інструментів, приладів. Хоча ігнорується те, що з часом ступінь зношеності основ них засобів зростає, і вони потребують більших витрат на обслуговування та ремонт.
IV. Виробничий метод
Цей метод базується на тому, що амортизація об'єкта залежить, в основному, від інтен сивності його використання. Він застосовується, як правило, до активної частини основних засобів, які експлуатуються нерівномірно. Він ґрунтується на тому, що величина аморти зації є результатом експлуатації об'єкта і залежить від обсягу виробленої на ньому про дукції. Тому для визначення потрібно мати дані про розрахунковий сумарний обсяг про дукції у натуральних показниках за весь строк корисного використання і фактичний обсяг одиниць продукції у конкретний період. Сума амортизації визначається як добуток фактич ного обсягу продукції на виробничу ставку амортизації. Виробнича ставка визначається діленням різниці первісної та ліквідаційної вартості об'єкта на очікуваний загальний обсяг продукції із використанням даного обладнання. Нарахування за виробничим методом можна вважати обґрунтованим у разі, коли фактично отриманий дохід від використання основного засобу дійсно пов'язаний з обсягом виробництва за його допомогою у кожно му обліковому періоді. При використанні цього методу амортизація виробничого облад нання розглядається як змінні витрати, оскільки їх сума змінюється прямопропорційно до кількості одиниць виготовленої продукції. Цей метод доцільно використовувати, на приклад, для амортизації вантажних автомобілів. Він ефективний також для амортизації тих основних засобів та нематеріальних активів, які можуть самостійно виконувати конкрет ний визначений обсяг робіт (табл. 13.4). У нашому випадку виробнича ставка:
Виробнича ставка = (25000-1500):36800=0,64 грн. за кг.
Таблиця 13.4. Нарахування амортизації виробничим методом (грн.)
З 1 липня 2000 року, з набуттям чинності довгоочікуваного Положення (стандарту) 7 "Основні засоби" підприємства України здобули право самостійно обирати методи
13. Планування амортизаційної політики на підприємстві____________________225
нарахування амортизації. Серед таких методів є методи прискореної амортизації. Ви користання методів прискореної амортизації дозволить підприємствам швидше онов лювати виробничий апарат, матеріально-технічну базу підприємства, підвищувати та на цій основі збільшувати якість і конкурентоспроможність продукції на внутрішньому та зовнішніх ринках. Прискорена амортизація відображає процес зносу основного капі талу, активізує виведення з експлуатації фізично та морально спрацьованого облад нання, відповідає розширенню самостійності підприємств і розвитку ринкових відно син, виконує завдання прискореного оновлення основного капіталу.
V. Метод зменшення залишкової вартості
Згідно з цим методом, річна сума амортизації визначається як добуток річної нор ми амортизації на залишкову вартість об'єкта основних засобів на початок звітного року (або первісна вартість на початок нарахування амортизації).
У нашому випадку річна норма амортизації 34% (таблиця 13.5). Порівняно складніші математичні підрахунки норми амортизації дадуть змогу отримати більш точний, си стематичний і раціональний метод розподілу вартості основних засобів. Єдине, що ліквідаційна вартість повинна бути трохи більшою від нуля.
Таблиця 13.5. Нарахування амортизації методом зменшення залишкової вартості (грн.)
VI. Метод прискореного зменшення залишкової вартості
Норма амортизації, обчислена за прямолінійним методом подвоюється і застосову ється до залишкової вартості об'єкта. У зарубіжній практиці його ще називають мето дом подвійного зменшення залишку. Ліквідаційна вартість у цей розрахунок не входить, її величина потрібна лише для розрахунку амортизації за останній рік (табл. 13.6). Таблиця 13.6. Нарахування амортизації методом прискореного зменшення
залишкової вартості (грн.)
Цей метод обмежує свободу вибору прискорення вітчизняним бухгалтерам. Водно час надання такого права, як зазначають фахівці, збільшує суб'єктивізм в обліку.
256 IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТІ ФІНАНСІВ
VII. Кумулятивний метод.
Метод полягає в тому, що для підрахунку суми амортизації за обліковий період вартість активу, яка амортизується, множать на кумулятивний коефіцієнт. У нашому прикладі сума чисел років корисної експлуатації обладнання дорівнює 1 +2+3+4+5+6=21. Кумулятивний коефіцієнт становить для першого, другого, третього, четвертого, п'я того, шостого років відповідно 6/21,5/21,4/21,3/21,2/21,1/21 (табл. 13.7).
Таблиця 13.7. Нарахування амортизації кумулятивним методом (грн.)
Цей метод можна застосовувати і в зворотному порядку, коли, наприклад, під кінець строку корисного використання передбачається випуск більших обсягів виробництва, і тому обладнання у другій половині строку експлуатації більшою мірою зношується (упо вільнена амортизація). Кумулятивний метод є простим і раціональним, забезпечує повне відшкодування вартості об'єкта, що амортизується, але має певний недолік, який за рубіжні вчені вважають значним. За цього методу не завжди дотримується принцип відповідності: сума амортизації, визнана витратами поточного періоду, часто не узгоджу ється з фактичною експлуатацією активу, а отже, і з отриманими від нього доходами.
Ми розглянули всі рекомендовані Положенням (стандартом) бухгалтерського об ліку 7 "Основні засоби" методи нарахування амортизації основних засобів та методи, встановлені Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств". Виходячи з цього, можна зробити висновки:
^ прямолінійному методу нарахування відповідають наступні фактори, що впли вають на очікуваний спосіб отримання економічних вигод:
а) виробництво різнорідної продукції,
б) рівномірна експлуатація об'єкта,
в) незначний моральний знос;
^ методу зменшення залишкової вартості:
а) об'єкт використовується у виробництві різнорідної продукції,
б) швидкий фізичний і моральний знос,
в) необхідність швидкого накопичення коштів для прискореного відновлення основ них засобів;
^ кумулятивному методу:
а) об'єкт використовується у виробництві різнорідної продукції,
б) швидкий фізичний і моральний знос,
в) необхідність швидкого накопичення коштів для прискорення оновлення основ них засобів;
/ методу прискореного зменшення залишкової вартості:
а) об' єкт використовується у виробництві різнорідної продукції,
б) швидкий моральний та фізичний знос,
13. Планування амортизаційної політики на підприємстві 227
в) необхідність швидкого накопичення коштів для прискореного оновлення основ них засобів;
/ виробничому методу:
а) об'єкт використовується для виробництва одного виду продукції або надання тих самих послуг;
б) строк корисного використання об'єкта безпосередньо визначається його ресур сом: кількістю випущених за його допомогою одиниць продукції т.п.;
в) нерівномірність експлуатації об'єкта;
г) кількість планової і випущеної продукції з його використанням надійно вимірюється;
д) роль морального зносу незначна;
/ методу зменшення залишкової вартості (податковий):
а) не враховує строків експлуатації,
б) не враховує фізичного і морального зносу,
в) не враховує виробничих чинників використання основних засобів, і розрахований тільки для цілей оподаткування;
/ методу прискореної амортизації (податковий):
а) розрахований, в основному, для цілей оподаткування,
б) недопрацьований нормативно.
Докладний аналіз цих методів призводить до висновку, що між деякими з них немає суттєвої відмінності, як в теоретичному плані, так і за практичними результатами (табл.13.8), що може бути підставою для їх скорочення. Йдеться про метод прискоре ного зменшення залишкової вартості та метод зменшення залишкової вартості.
Таблиця 13.8. Порівняльна таблиця по застосуванню існуючих методів нарахування амортизації основних засобів (за даними розглянутого прикладу)
Цей метод неповністю відповідає своїй назві, і його використання зумовлює потре бу в коригуванні нарахування амортизації в останні роки строку експлуатації. Метод прискореного зменшення залишкової вартості відповідає своїй назві лише за умови невеликих строків експлуатації і за досить значної ліквідаційної вартості. Коли ж ліквіда ційну вартість приймають такою, що вона дорівнює нулю, умов для застосування ме тоду прискореного зменшення залишкової вартості практично не залишається.
Крім того, невідомо як бути, коли ліквідаційна вартість об'єкта має від'ємне зна чення, тобто витрати переважають над доходами від ліквідації та за умов тривалого строку використання об'єктів, а також інфляційних процесів, досить складно реально підрахувати вартісне значення ліквідаційної вартості. Слід враховувати й те, що ліквіда ційна вартість об'єктів може мати різну величину залежно від того, будуть об'єкти
22В IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ І ФІНАНСІВ
реалізовані чи ліквідовані, що наперед невідомо. При ліквідації обладнання доходом є вартість одержаного від ліквідації металолому, дорогоцінних металів, запасних частин та ін., а при реалізації цих об'єктів - реалізаційна вартість об'єкта. Тому необхідна методика розрахунку ліквідаційної вартості об'єктів необоротних активів.
Положенням (стандартом) БО 7 передбачено те, що підприємства самостійно ви рішують, який один метод нарахування амортизації вони вибирають, велике економі чне значення має визначення строків корисного використання об'єктів, формування їх вартості, яка амортизується. Було б доцільно визначити, чи має право підприємство одночасно використовувати різні методи нарахування амортизації до різних груп, об'єктів основних засобів в експлуатації.
Згідно ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" аморти зація не нараховується на невиробничі об'єкти основних засобів, а нараховується при цьому знос. У п. 24 Положення (стандарту) БО 7 вказано, що при визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід враховувати фізичний та моральний знос, що передбачається. Відповідно до вимог нового Плану розрахунків за національними стандартами, критерій використання основних засобів у господарській діяльності підприємств не впливає на джерело нарахування амортизації (зносу), тобто в будь-якому разі суми зносу (нарахованої амортизації) входять до витрат звітного періоду. У податковому обліку змін із цього питання не відбулося, тобто амортизація виробничих основних засобів враховується при визначені суми оподаткованого прибутку, а неви робничих основних засобів не враховується. Позитивним є те, що у випадку, коли об рані підприємством методи амортизації не відповідають очікуваним економічним ви годам від використання об'єкта, Положення (стандарт) БО 7 дозволяє їх переглядати. Таке коригування вважається зміною облікової оцінки, яка не потребує коригувань за попередні роки. Коригування здійснюється через зміну норми амортизації відповідно до прийнятого в результаті перегляду методу амортизації. При розрахунку скоригова-ної норми амортизації за вартість об'єкта основних засобів приймається залишкова вартість на момент коригування. Зміна методу нарахування амортизації розкриваєть ся у Примітках до фінансової звітності.
Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку вимагають послідовного, від одного періоду до іншого, застосування методів амортизації. Виняток становлять лише ви падки, коли зміна обставин виправдовує зміну методу амортизації.
ту\ ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ
І] \ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
1. Що розуміють під фізичним та моральним зносом основних засобів?
2. Що таке амортизація основних засобів? Які завдання вона виконує?
3. Які методи нарахування амортизації пропонуються в П(с)БО 7 "Основні засоби"? їх суть.
4. Які методи амортизації передбачені податковим законодавством?
5. Які проблеми, на Ваш погляд, існують у формуванні амортизаційної полі тики в Україні?
14. Фінансове планування на підприємстві _________________ 559
ТЕМА 14. ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ
14.1. ЗМІСТ І ЗАВДАННЯ ФІНАНСОВОГО ПЛАНУ
При функціонуванні підприємства відбувається безперервний кругообіг коштів, який здійснюється у вигляді витрат ресурсів і одержання доходів, їх розподілу й викорис тання. При цьому визначаються джерела коштів, напрямки та форми фінансування, оптимізується структура капіталу, проводяться розрахунки з постачальниками матері ально-технічних ресурсів, покупцями продукції, державними органами (сплата податків), персоналом підприємства тощо. Усі ці грошові відносини становлять зміст фінансо вої діяльності підприємства, в основу якої покладено належне забезпечення фінансу вання суб'єкта підприємницької діяльності.
Фінансування - це залучення необхідних коштів для покриття потреби підприєм ства в основному і оборотному капіталі.
Відповідно до джерел коштів фінансування поділяється на внутрішнє та зовнішнє. Внутрішнє фінансування здійснюється за рахунок коштів, одержаних від діяльності самого підприємства: прибуток, амортизаційні відрахування, виручка від продажу чи здавання в оренду майна. Зовнішнє фінансування використовує кошти, не пов'язані з діяльністю підприємства: внески власників у статутний капітал (безпосередньо або у формі купівлі акцій), кредит, зобов'язання боржників, державні субсидії тощо.
Розрізняють також фінансування за рахунок власних і залучених коштів. До залучених коштів належать ті, які треба повертати, тобто:
/ банківські кредити;
«/ позики інших підприємств;
/ кошти від випуску векселів та інших боргових зобов'язань;
/ кошти від емісії та реалізації цінних паперів, які належать підприємству;
*/ іноземні інвестиції.
Решта коштів виступає як власний капітал. При цьому кожне підприємство повин не забезпечувати оптимальне співвідношення власного й залученого капіталу.
Однією із форм фінансування є кредит, тобто платне надання підприємству гро шових коштів або інших цінностей у борг на певний час. Залучення кредитів розширює фінансові можливості підприємства, але одночасно створює ризик, пов'язаний із не обхідністю повернення боргів у майбутньому і сплати відсотків за користування по зиченими коштами.
Для об'єктивної оцінки поточних і майбутніх фінансових потреб на підприємстві складається фінансовий план, тобто план формування, розподілу і використання фінан сових ресурсів.
Основна мета складання фінансового плану полягає у взаємоузгодженні доходів і витрат у плановому періоді. При перевищенні доходів над витратами сума переви щення спрямовується до резервного фонду. Якщо витрати перевищують доходи, ви значається сума дефіциту фінансових ресурсів, яку можна одержати за рахунок кре дитів, позик, випуску цінних паперів тощо.
Фінансові плани за тривалістю дії поділяються на:
>- довгострокові ((перспективні) на період 3-5 років із розбивкою по роках);
>• поточні (на рік із розбивкою по кварталах);
>• оперативні (на квартал із розбивкою по місяцях).
23О IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ І ФІНАНСІВ
На даному етапі підприємства самостійно визначають, які розділи і показники фінан сового плану їм необхідно розробити та в якій формі його скласти. Однак, наказом Фонду державного майна України від 21 лютого 2002 р. № 343 затверджено форму річного фінансового плану господарського товариства, у статутному фонді якого більше 50% акцій належать державі, та Методичні рекомендації щодо порядку його складан ня і погодження (затвердження).
Затверджено також Положення про порядок складання річного фінансового плану державним підприємством (крім казенного), згідно якого фінансовий план складаєть ся з таких розділів:
-> джерела формування та надходження коштів;
-» приріст активів підприємства;
-» повернення залучених коштів;
-» витрати, пов'язані з внесенням обов'язкових платежів до бюджету та держав них цільових фондів;
-* покриття збитків минулих періодів.
Розробка фінансового плану розпочинається з розрахунку показників дохідної, а потім витратної частини.
Фінансовий план з необхідною умовою для раціональної організації роботи на всіх ділянках фінансово-господарської діяльності підприємства.
Фінансове планування - це визначення обсягу фінансових ресурсів, необхідних для виробничо-господарської діяльності підприємства, а також джерел їх надходження.
Принципи фінансового планування:
<• наукова обґрунтованість, яка передбачає проведення розрахунків фінансо вих показників на основі певних методик з урахуванням кращого досвіду; використан ня засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів, які передбача ють багатоваріантність розрахунків і вибір найоптимальнішого з них;
«*» єдність фінансових планів полягає в єдності фінансової політики, єдиному підході до розподілу фінансових ресурсів, єдиній методології розрахунку фінансових показ ників та ін.;
«> безперервність, яка означає взаємозв'язок довгострокових (перспективних), поточних і оперативних фінансових планів;
<• стабільність, тобто незмінність показників фінансових планів.
Основні завдання фінансового планування:
^ забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;
/ визначення напрямків ефективного вкладення капіталу, оцінка раціональності його використання;
/ виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок поліпшення використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів.
У процесі розробки довгострокового та поточного фінансових планів виконуються такі роботи:
-» аналізується фінансово-господарська діяльність підприємства за минулі періоди;
-» розраховуються основні показники господарської діяльності у поточному році та на перспективу: визначаються обсяги реалізації продукції або послуг, витрати на їх виробництво або надання, прибуток від реалізації основної продукції та іншої діяль ності підприємства, розраховуються амортизаційні відрахування та ін.;
14. Фінансове планування на підприємстві________________________________£?31
-» визначаються напрямки вкладання інвестицій і джерела їх фінансування;
-» розробляється оперативний план.
При складанні фінансового плану повинен бути розроблений баланс доходів і ви датків підприємства по всіх видах діяльності: операційній, інвестиційній та фінансовій.
Згідно П(С)БО 3, до операційної діяльності належить основна діяльність підпри ємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.
Основна діяльність - операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.
У процесі планування визначається: дохід від реалізації продукції та інший операційний дохід (наприклад, реалізація оборотних активів, оперативний лізинг (оренда) активів, відшкодування раніше списаних активів тощо).
Витрати, пов'язані з основною діяльністю, розраховуються за функціями:
>- виробництво - визначається виробнича собівартість продукції;
>- управління - розраховуються необхідні адміністративні витрати;
>• витрати на збут продукції - витрати підприємства, пов'язані з реалізацією продукції.
Інвестиційна діяльність - придбання та реалізація тих необоротних активів, а та кож фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів.
Фінансова діяльність - діяльність, яка призводить до змін розміру та складу власного та позикового капіталу підприємства.
У процесі планування доходу та витрат, пов'язаних із інвестиційною та фінансовою діяльністю, встановлюють:
*І* дохід від участі в капіталі (відображається дохід, отриманий від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, облік яких ведеться методом участі в капіталі);
*> інші фінансові доходи (показуються дивіденди, відсотки та інші доходи, отри мані від фінансових інвестицій, (крім доходів, які обліковуються за методом участі в капіталі));
*І» інші доходи (показується дохід від реалізації фінансових інвестицій, необорот них активів і майнових комплексів; дохід від неопераційних курсових різниць та інші доходи, які виникають у процесі звичайної діяльності, але не пов'язані з операційною діяльністю підприємства);
»{» фінансові витрати (показуються витрати на проценти та інші витрати підпри ємства, пов'язані із залученням позикового капіталу);
<• втрати від участі в капіталі (відображається збиток, спричинений інвес тиціями в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, облік яких проводиться мето дом участі в капіталі);
»> інші витрати (відображається собівартість реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів; втрати від неопераційних курсових різниць; втрати від уцінки фінансових інвестицій та необоротних активів; інші витрати, які вини кають у процесі звичайної діяльності (крім фінансових витрат), але не пов'язані з опе раційною діяльністю підприємства).
Згідно з класифікацією доходів і витрат за видами діяльності, у процесі планування проводиться зіставлення доходів і витрат для визначення чистого прибутку (збитку) у плановому періоді. Для цього визначається фінансовий результат від операційної, зви чайної та надзвичайної діяльності.
535_________=======_________ /І/. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ І ФІНАНСІВ
Звичайна діяльність - будь-яка основна діяльність підприємства, а також опе рації, що її забезпечують або виникають унаслідок її проведення.
Надзвичайна діяльність - операції або події, які відрізняються від звичайних і не відбуваються часто або регулярно (стихійне лихо, аварії, пожежі та ін.)
Таким чином, у процесі фінансового планування здійснюється ув'язка кожного виду витрат та відрахувань із джерелом фінансування.
Важливе значення для виробничо-господарської діяльності має оперативне фінан сове планування, яке містить розробку та виконання таких оперативних планів:
^ оперативного фінансового плану (балансу надходжень і видатків коштів);
/ платіжного календаря;
/ кредитного плану;
/ касового плану.
При оперативному фінансовому плануванні проводиться порівняння майбутніх гро шових надходжень у кожному місяці з сумами, призначеними до сплати і, таким чи ном, виявляється надлишок надходжень або їх дефіцит, а також контролюється вико нання поточного фінансового плану.
На підприємстві доцільно складати баланс грошових надходжень (табл. 14.1). Таблиця 14.1. Баланс надходження коштів (оперативний фінансовий план)
на 200 р. (дані умовні, тис. грн.)
Баланс надходжень коштів показує, коли в підприємства виникають тимчасово вільні кошти, а коли воно має додаткову потребу в них.
Оперативне фінансове планування полягає в складанні та використанні платіж ного календаря. Його складають на квартал із розбивкою по місяцях або на місяць із розбивкою по декадах. У платіжному календарі відображається весь грошовий обіг підприємства, основна частина якого проходить через розрахунковий, валютний, пози ковий та інші рахунки підприємства в банку. У платіжному календарі відображено рух грошових коштів відповідно до їх надходження та використання (табл. 14.2).
Таблиця 14.2. Платіжний календар (дані умовні, тис. грн.)
534 IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТІ ФІНАНСІВ
У платіжному календарі фіксуються всі види грошових платежів та надходжень підприємства незалежно від їх джерел та напрямків використання, тобто показаний увесь грошовий обіг за певний проміжок планового періоду.
Платіжний календар дає можливість фінансовим службам підприємства забезпе чити оперативне фінансування, виконання розрахункових та платіжних зобов'язань, фіксувати поточні зміни платоспроможності підприємства.
Платіжний календар конкретизує поточний фінансовий план, уточнює його показни ки, дає змогу використати наявні резерви для підвищення ефективності використання фінансових ресурсів підприємства, дає точніше уявлення про стан платежів та розра хунків у періоді, що аналізується. За допомогою платіжного календаря постійно конт ролюється платоспроможність підприємства.
Своєчасне забезпечення готівкою характеризує стан фінансових відносин між під приємством і трудовим колективом. До каси підприємства гроші надходять із розрахун кового рахунку і призначаються для виплати заробітної плати працівникам та інших виплат. Розрахунки надходжень і виплат проводяться при складанні касового плану.
Касовий план - це план обороту готівки підприємства, необхідний для контролю за їх надходженням і витрачанням. Він складається за типовою формою на квартал і у встановлені строки передається в кредитну установу, з якою підприємство складає договір про розрахунково-касове обслуговування.
В умовах самостійності підприємств у плануванні своєї діяльності окремо кредитний і касовий плани можуть не складатися, тоді їх позиції вносяться до платіжного календаря.
14.2. ПЛАНУВАННЯ ПОТРЕБИ У ФІНАНСОВИХ РЕСУРСАХ
У процесі фінансового планування визначаються майбутні фінансові потреби: коли і які саме кошти будуть потрібні підприємству у плановому періоді.
Розрізняють потреби в основному та оборотному капіталі.
Під капіталом розуміють суму коштів, необхідну для започаткування та здійснення виробництва (діяльності). Власник капіталу, купуючи на ринку товари - робочу силу й засоби виробництва, - поєднує їх у процесі праці й після реалізації створеної продукції (наданих послуг) одержує більшу вартість, ніж була ним авансована.
Авансований капітал - це грошова сума, яка вкладається власником у певне підприємство з метою одержання прибутку. Він витрачається на придбання засобів виробництва і найм робочої сили. Ці дві різноспрямовані частини авансованих грошо вих коштів прийнято називати відповідно постійним і змінним капіталом.
У свою чергу, постійний капітал поділяється на основний та оборотний.
Основний капітал - це частина постійного капіталу, яка складається з вартості засобів праці та обертається протягом кількох періодів виробництва.
Оборотний капітал - це та частина постійного капіталу, яка витрачається на придбання на ринку предметів праці та оплату праці робочої сили.
Потреба в основному капіталі визначається при створенні, розширенні підприєм ства, а також у разі додаткових капіталовкладень. Розрахунок потреби в капіталі вико нується після того, як визначена ефективність запланованих інвестицій. Потреба виз начається шляхом складання вартості придбаних об'єктів основного капіталу.
У процесі фінансового планування необхідно також визначити джерела фінансуван ня капітальних вкладень, до яких в сучасних умовах належать:
14. Фінансове планування на підприємстві 235
/ власні фінансові ресурси;
/ залучені фінансові ресурси;
/ кошти, отримані від продажу цінних паперів, внески членів трудових колективів;
/ кошти державного бюджету та місцевих бюджетів;
«/ кошти іноземних інвесторів.
До власних фінансових ресурсів належать внески засновників підприємства, амор тизаційні відрахування, прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства, ре зерви, які формуються в процесі господарської діяльності.
При умові недостатності власних фінансових ресурсів на капітальні вкладення викорис товуються залучені кошти. Але це відбувається в тому випадку, коли підприємству вигідно залучати фінансові ресурси, про що свідчать попередні розрахунки спеціалістів.
Зростання капіталу на підприємстві відбувається в процесі кругообігу оборотного капіталу, який проходить різні стадії і набирає різних форм. Оборотний капітал бере участь у створенні нової вартості не прямо, а через оборотні фонди.
У виробничій сфері оборотний капітал (оборотні кошти) авансується в оборотні виробничі фонди і фонди обігу.
До оборотних виробничих фондів належать: сировина, основні й допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, малоцінні і швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, напівфабрикати власного ви робництва, витрати майбутніх періодів.
Фонди обігу - це залишки готової продукції на складі підприємств, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, залишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, а також вкладені в коротко строкові цінні папери.
Таким чином, оборотний капітал (оборотні кошти) - це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу ви робництва, реалізації продукції та отримання прибутку.
Склад оборотних коштів - це сукупність окремих елементів оборотних вироб ничих фондів і фондів обігу.
Структура оборотних коштів - це питома вага вартості окремих статей обо ротних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних коштів.
Оборотні кошти підприємств класифікуються за трьома ознаками:
>• залежно від участі їх у кругообігу коштів;
>• за методами планування, принципами організації та регулювання;
>- за джерелами формування.
Відповідно до першої ознаки оборотні кошти поділяються на оборотні кошти, аван совані в оборотні виробничі фонди, та оборотні кошти, авансовані у фонди обігу.
Залежно від методів планування оборотні кошти поділяються на нормовані та не-нормовані.
До нормованих оборотних коштів належать оборотні кошти у виробничих запа сах, незавершеному виробництві та витратах майбутніх періодів, у залишках готової продукції на складах підприємств.
До ненормованих оборотних фондів включають фонди обігу за винятком готової продукції на складі.
За джерелами формування оборотні кошти поділяються на: -» власні та прирівняні до власних;
23Є IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТІ ФІНАНСІВ
-> залучені;
-> інші.
Потреба в оборотних коштах є одним із об'єктів фінансового планування.
На практиці використовуються два методи визначення потреби в оборотних кош тах: прямий і економічний [34].
Метод прямого розрахунку забезпечує розробку обґрунтованих норм і нормативів на кожному підприємстві з урахуванням багатьох факторів, які пов'язані з особливос тями постачання, виробництва та реалізації продукції.
Планування оборотних коштів здійснюється відповідно до кошторисів витрат на виробництво і невиробничі потреби та бізнес-плану, який охоплює й пов'язує виробничі й фінансові показники, створюючи саме цим умови для успішної комерційної діяль ності та розвитку підприємництва.
Визначення потреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування.
У разі заниження розміру оборотних коштів можливі перебої у постачанні й виробничому процесі, зменшення обсягу виробництва та прибутку, виникнення про строчених платежів і заборгованості, інші негативні явища в господарській діяльності.
Надлишок оборотних коштів призводить до нагромадження надмірних запасів сировини, матеріалів; послаблення режиму економії; створення умов для використан ня оборотних коштів не за призначенням.
Для забезпечення безперервного процесу виробництва і реалізації продукції на підприємстві створюються виробничі запаси. У складі виробничих запасів найбільшу питому вагу мають сировина, матеріали й покупні напівфабрикати.
Норматив оборотних коштів для цих запасів визначається за формулою:
Одноденне витрачання сировини, матеріалів І покупних напівфабрикатів визначається за кошторисом витрат на виробництво.
Норма оборотних коштів стосовно виробничих запасів (сировини, матеріалів і покуп них напівфабрикатів) містить такі елементи: транспортний запас; підготовчий запас; технологічний запас; поточний (складський) запас; гарантійний (страховий) запас.
Транспортний запас створюється на період часу знаходження матеріалів у до розі з моменту одержання їх у постачальника до фактичного прибуття вантажу на підприємство.
Підготовчий запас - час на розвантаження, сортування, складування та прийнят тя матеріалів на склад підприємства.
Технологічний запас - час на підготовчі операції із виробничими запасами до мож ливого їх використання в технологічному процесі.
Поточний (складський) запас - створюється для забезпечення процесу вироб ництва необхідними матеріальними ресурсами на період часу між окремими постав ками виробничих запасів від постачальників. Середній інтервал між поставками виз начається шляхом ділення кількості днів у місяці (ЗО) на число визначених договором поставок. Наприклад, якщо умовами договорів між постачальниками і підприємством
14. Фінансове планування на підприємстві______________________________53*7
передбачено надходження матеріалів 3 рази на місяць, то їх поточний запас має дорів нювати 10 дням (ЗО/З). Норма виробничих запасів у частині поточного запасу визна чається, як правило, в розмірі 50 % середнього інтервалу між поставками ресурсів від постачальників (дата чергового одержання матеріалів, останній день інтервалу збігаєть ся з мінімальним (нормативним) їх запасом).
Гарантійний (страховий) запас створюється для забезпечення безперервності виробництва при виникненні непередбачених перебоїв із постачанням підприємства виробничими запасами від постачальників. Гарантійний (страховий) запас визначається в межах до 50% поточного запасу.
На підставі норм, обчислених за складовими елементами, визначається норматив оборотних коштів для окремих видів, груп і в цілому щодо сировини, основних матері алів і покупних напівфабрикатів. На підприємствах загальна потреба в оборотних кош тах визначається з допомогою такого розрахунку (табл. 14.3) [34].
Таблиця 14.3. Розрахунок загальної потреби в оборотних коштах для основних матеріалів
Примітка. Сума оборотних коштів щодо сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів дорівнює 944,5 тис. грн., а середня норма оборотних коштів становить 22,3 дні (944,5/42,4).
Визначення потреби в оборотних коштах прямим методом передбачає виконання роз рахунків для кожного елемента оборотних коштів. Вони здійснюються на тривалий період.
Обчислений методом прямого розрахунку норматив щорічно коригується підприєм ством з урахуванням змін виробничої програми і швидкості обертання оборотних коштів. Для корекції використовується економічний метод розрахунку.
Особливість визначення потреби в оборотних коштах економічним методом поля гає в тому, що обчислений методом прямого розрахунку норматив на поточний рік ділять на дві частини. До першої частини належать нормативи оборотних коштів за статтями, розмір яких прямо залежить від обсягу витрат на виробництво: сировина, основні матеріали, покупні напівфабрикати, допоміжні матеріали, тара, незавершене виробництво та готова продукція (виробничий норматив). До другої частини нале жать ті статті нормованих оборотних коштів, розмір яких прямо не залежить від зміни
д38 IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТІ ФІНАНСІВ
витрат на виробництво: запасні частини для ремонту устаткування, малоцінні і швидко зношувані предмети, витрати майбутніх періодів (невиробничий норматив).
Для визначення нормативу оборотних коштів на плановий рік виробничий норматив збільшується відповідно до темпів зростання виробничої програми в плановому періоді.
Невиробничий норматив оборотних коштів збільшується на 50 % від зростання виробничої програми.
Отримана загальна сума нормативів зменшується на суму коштів, що вивільняють ся в результаті планового (прогнозованого) прискорення обертання оборотних коштів.
Для визначення мінімальної суми грошових коштів, які потрібні підприємству для виробничо-господарської діяльності у плановому році, застосовується метод оборот ності грошей.
Для цього:
1) визначається оборотність грошових коштів за формулою:
Цей метод застосовується тоді, коли грошові надходження та витрати стійкі, рівномірні.
Важливою ділянкою роботи підприємства є визначення джерел формування обо ротних коштів. Такими джерелами можуть бути власні та залучені кошти. Мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел: статутний капітал (фонд), прибуток, що залишається у розпорядженні підприє мства, надходження від емісії цінних паперів тощо.
Підприємства, що вводяться в дію, формують оборотні кошти за рахунок внесків членів-засновників, внесків іноземних учасників (для спільних підприємств), надходжен ня від емісії цінних паперів. Ці кошти включаються до статутного фонду підприємства.
Сума власних оборотних коштів під час складання фінансового плану щорічно уточ нюється у зв'язку зі зміною обсягу виробництва, асортименту продукції, умов постачан ня і збуту. Окрім того, на підприємствах виникають проблеми з несвоєчасним надход женням коштів за відвантажену продукцію, нагромадженням на складі нереалізованої готової продукції, несвоєчасним і неповним виконанням договірних зобов'язань поста чальниками та через інші обставини, що спричиняють потребу в додаткових коштах.
Покрити цю потребу лише власними джерелами стає практично неможливим. Тому в діяльності підприємств виникає потреба періодичного використання різних форм за лучення кредитів (банківський, лізинговий, факторинговий).
Раціональне використання різноманітних форм кредитування підприємств приско рює рух грошових і матеріальних ресурсів, забезпечує їх ліквідність та платоспро можність, сприяє підвищенню ефективності фінансово-господарської діяльності.
14. Фінансове планування на підприємстві______________________________239
14.3. ПЛАНУВАННЯ ПРИБУТКОВОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є його прибуток.
Прибуток - це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу й комерційну діяльність підприємства.
Залежно від формування та розподілу розраховують декілька видів прибутку:
/ валовий;
/ від операційної діяльності;
/ від звичайної діяльності до оподаткування;
</ від звичайної діяльності;
</ чистий.
Згідно П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати" прибуток - це сума, на яку дохо ди перевищують пов'язані з ними витрати, а збиток - це перевищення суми витрат над сумою доходу, для отримання якого були здійснені ці витрати.
Воловий прибуток (збиток) розраховується як різниця між чистим доходом від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і собівартістю реалізованої продукції (то варів, робіт, послуг) (рис. 14.1).
Рис. 14.1. Розрахунок валового прибутку (збитку)
Прибуток (збиток) від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, ви трат на збут та інших операційних витрат (рис. 14.2).
Рис. 14.2. Розрахунок фінансового результату від операційної діяльності Прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів (прибутків), фінансових та інших витрат (збитків) (рис. 14.3).
Рис. 14.3, Розрахунок фінансового результату від звичайної діяльності до оподаткування
54О IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ І ФІНАНСІВ
Прибуток від звичайної діяльності визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податків із прибутку. Збиток від звичайної діяльності дорівнює збитку від звичайної діяльності до оподаткування та сумі податків на прибуток (рис. 14.4).
Рис. 14.4. Розрахунок фінансового результату від звичайної діяльності
Чистий прибуток (збиток) розраховується як алгебраїчна сума прибутку (збит ку) від звичайної діяльності та надзвичайного прибутку, надзвичайного збитку та по датків з надзвичайного прибутку (рис. 14.5).
Рис. 14.5. Розрахунок чистого прибутку (збитку)
Фінансовий результат, відображений у балансі, називається балансовим прибут ком (збитком).
Загальна схема розрахунку вказаних показників подана в табл. 14.4.
При плануванні чистого прибутку надзвичайні події, доходи та збитки від них не можна визначити, тому що невідомо, які події та коли відбудуться. Тому чистий прибу ток плановий - це прибуток від звичайної діяльності.
При плануванні прибутку враховуються зовнішні та внутрішні умови діяльності підприємства. До зовнішніх відносять зміни макроекономічних чинників (зміна законо давства, структури попиту, інфляції та інше).
П(С)БО17 "Податок на прибуток" введено нові терміни: обліковий прибуток (зби ток) та податковий прибуток (збиток).
Таблиця 14.4. Методика визначення фінансових результатів
545 IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТІ ФІНАНСІВ
Обліковий прибуток (збиток) - сума прибутку (збитку) до оподаткування, ви значена в бухгалтерському обліку і відображена у Звіті про фінансові результати за звітний період.
Податковий прибуток (збиток) - сума прибутку (збитку), визначена за подат ковим законодавством об'єктом оподаткування за звітний період.
Існує пасивна й активна стадії складання плану з прибутку. Пасивна стадія плану вання - це розробка плану з прибутку із урахуванням корективи, що враховує зміни зовнішніх і внутрішніх умов. Активна стадія полягає у визначенні найбільшої прибут ковості підприємства, тобто стадія, що дозволяє збільшити прибуток, визначений у процесі пасивної стадії розробки плану, завдяки пошуку та мобілізації резервів підви щення продуктивності праці, зниження окремих витрат на виробництво та реалізацію продукції, збільшення обсягів продаж, частки прибутку в ціні окремих виробів, якість яких перевищує якість аналогічної продукції конкурентів тощо.
На підприємствах виробничої сфери можуть бути застосовані три методи розра хунку прибутку від реалізації продукції: прямого розрахунку, за показником витрат на одну гривню продукції, економічний (аналітичний) метод.
При методі прямого розрахунку прибуток розраховується за окремими видами продукції, що виробляються і реалізуються за такою формулою:
Вказаний метод планування прибутку використовується на підприємствах масово го та крупносерійного виробництва. Він достатньо точний, але занадто трудомісткий, коли треба розрахувати великий асортимент продукції. Крім того, він не дає можли вості визначити вплив на прибуток окремих факторів.
Розрахунок прибутку на основі показника витрат на одну гривню продукції може застосовуватись по підприємству в цілому з розрахунку прибутку від випуску та реал ізації всієї продукції. Передбачається використання даних про виробничі витрати, реа лізацію продукції за попередній період, а також очікувану їх зміну, що прогнозується в наступному періоді. Це укрупнений метод, який застосовується на підприємствах се рійного та одиничного типу виробництва. При даному методі розрахунку також бракує можливості визначити вплив окремих чинників на обсяг прибутку, його зміну.
Економічний (аналітичний) метод відрізняється від уже розглянутих методів розрахунку прибутку тим, що дає змогу визначити не тільки загальну суму прибутку, але також і вплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва (реалізації) про дукції; собівартості продукції; рівня гуртових цін і рентабельності продукції; асорти менту та якості продукції.
Розрахунок прибутку за цим методом здійснюється окремо за порівняною і непор івнянною продукцією в плановому періоді. Порівняна продукція - це продукція, що вироблялася в попередньому періоді. Непорівнянна продукція - це продукція, що не вироблялася на підприємстві в попередній період.
Розрахунок планового прибутку за порівнянною продукцією здійснюється в такій послідовності:
14. Фінансове планування на підприємстві______________________________243
-> визначається базовий прибуток і базова рентабельність продукції (на підставі звітних або очікуваних даних за період, що передував плановому);
-* порівняна продукція планового періоду визначається за собівартістю періоду, що передував плановому;
•4 виходячи з рівня базової рентабельності продукції розраховується прибуток за порівняною продукцією в плановому періоді;
-* розраховується вплив окремих чинників на зміну прибутку в періоді, що плану ється.
Плановий прибуток від випуску (реалізації) непорівняної продукції розраховується методом прямого розрахунку або із використанням показника середньої рентабель ності продукції по підприємству.
Отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи:
1) розподіл прибутку (на цьому етапі учасниками розподілу є держава та підприєм ство, пропорції розподілу складаються під впливом таких чинників: об'єктів і ставок оподаткування, порядку надання податкових пільг);
2) розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства після здійснення платежів у бюджет.
Нині використання чистого прибутку (напрямок і пропорції) визначається самостійно кожним підприємством.
Фінансовий результат підприємства, тобто його прибуток або збиток, залежить від умов прибутковості, головними з яких є:
>• ринкові ціни на продукцію та послуги підприємства, які складаються залежно від попиту та пропозицій;
>- обсяг виробництва та реалізації продукції (наданих послуг);
>- витрати на виробництво продукції (надані послуги).
Аналіз "витрати - обсяг - прибуток" - досить універсальний елемент фінансового планування. Він дозволяє:
а) визначати обсяги виробництва та реалізації продукції (надання послуг) із точки зору їх беззбитковості;
б) приймати рішення щодо цільових розмірів прибутку;
в) визначати граничний обсяг виробництва продукції (надання послуг), подальше збільшення якого зменшує прибуток тому, що починається зниження граничного прибутку.
Наступний елемент, який має важливе значення в плануванні прибутку - це точка беззбитковості ("поріг рентабельності"), тобто така виручка від реалізації, при якій підприємство не має збитків, але ще не має і прибутків. При цьому витрати підприє мства дорівнюють його доходам.
Точку беззбитковості визначають таким чином:
244 IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ І ФІНАНСІВ
За даною формулою розраховується точка беззбитковості при випуску одного най менування продукції. Якщо підприємство випускає декілька видів продукції, виникає проблема розподілу постійних витрат. В економічній літературі розглядаються різні варіанти їх розподілу. Це розподіл постійних витрат між виробами пропорційно виручці від реалізації, змінним витратам, кількості годин роботи устаткування, заробітній платі виробничих робітників тощо.
Таким чином, для визначення планової величини обсягу виробництва та продажу, що відповідає беззбитковому стану підприємства, необхідно знати три величини:
1) гуртову ціну продажу товару;
2) обсяг постійних (фіксованих) витрат, тобто таких витрат, величина яких у корот кому періоді часу не пов'язана з обсягом виробництва і реалізації та їх змінами (витра ти на устаткування, його утримання й експлуатацію, амортизаційні відрахування, адм іністративні витрати, витрати на оренду, рекламу, соціальне страхування, наукові досл ідження, розробки тощо);
3) обсяг змінних витрат, тобто таких витрат, які змінюють свою величину у зв'язку із зміною обсягу виробництва та реалізації продукції (витрати на сировину та матеріа ли, заробітну плату основного виробничого персоналу, електроенергію, транспорту вання тощо).
Графічно точка беззбитковості визначається у точці перетину ліній валового дохо ду і валових витрат (рис. 14.6).
Рис. 14.6. Визначення точки беззбитковості підприємства
Аналогічний механізм може використовуватися і для визначення обсягу виробниц тва та реалізації продукції, необхідного для отримання запланованої величини прибутку.
Граничний обсяг нарощування виробництва продукції необхідно визначати для того, щоб запобігти збільшенню витрат та зменшенню прибутку на кожну додаткову одини цю продукції, що виробляється, і, як наслідок, зменшенню валового прибутку від реа лізації більшого обсягу продукції. Це відбувається тоді, коли різниця між граничним доходом (ГД) та граничними витратами (ГВ) дорівнює нулю:
Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками - прибутком і рента бельністю.
14. Фінансове планування на підприємстві______________________________245
Рентабельність - це відносний показник ефективності роботи підприємства, який у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат (ресурсів). Рента бельність має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресур си (витрати) використовують у розрахунках.
Передусім, розрізняють рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) і рента бельність продукції. Рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) обчислюється в кількох модифікаціях: рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рен табельність акціонерного капіталу.
Зміна рівня того чи іншого показника рентабельності залежить від зміни економіч них та організаційно-технічних факторів виробництва та реалізації продукції (робіт та послуг). Тому у процесі аналізу стану рентабельності підприємства необхідно визна чити, які фактори більше впливали на підвищення чи зниження рівня рентабельності, та розробити відповідні заходи підвищення ефективності діяльності підприємства.
При зниженні прибутковості підприємства зменшується ціна акцій, співвідношення прибутку на акцію та її ціни. Для інвесторів, акціонерів показники прибутковості (рен табельності) підприємства є дуже важливими.
Розглянемо ряд показників акціонерного капіталу.
14. Фінансове планування на підприємстві______________________________547
У процесі фінансового планування використовуються фінансові документи, за да ними яких розраховуються та аналізуються показники фінансово-господарської діяль ності. До таких документів належать: "Баланс" (форма 1), "Звіт про фінансові резуль тати" (форма 2), "Звіт про власний капітал" (форма 3), "Звіт про рух грошових коштів" (форма 4) та "Примітки до річної фінансової звітності" (форма 5).
На основі даних вказаної звітності проводиться детальна оцінка фінансового стану підприємства. Розглянемо порядок розрахунку основних показників оцінки фінансово го стану підприємства.
^ ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ
X) І САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
1. Завдання, зміст та принципи фінансового планування.
2. Завдання та види фінансових планів.
3. Зміст та характеристика оперативного фінансового планування.
4. Планування потреби в основному та оборотному капіталі.
5. Структура, показники і сфера застосування балансу доходів І видатків, пла тіжного календаря, кредитного та касового плану.
6. Суть та порядок визначення точки беззбитковості.
7. Методи розрахунку потреби в оборотних коштах.
8. Способи вимірювання прибутковості підприємства.
9. Методи розрахунку прибутку від реалізації продукції. Ю.Оцінка фінансового стану підприємства.
11. Шляхи вдосконалення фінансового планування в умовах реформування фінансового механізму.
15. Планування податків______________________________________________549
ТЕМА 15. ПЛАНУВАННЯ ПОДАТКІВ 15.1. ЕКОНОМІЧНА СУТЬ ПОДАТКІВ
Одним із найважливіших засобів державного впливу на соціально-економічний роз виток країни є податки та податкові пільги. Саме податки, як засвідчує економічна історія, завжди використовувались державою як найдійовіший важіль регулювання економічних процесів.
Принципи оподаткування свого часу сформулював ще А. Сміт, але вони діють і нині:
1) піддані держави зобов'язані брати участь у покритті видатків уряду по можли вості згідно з тими доходами, які отримує кожний під охороною держави;
2) податок має бути точно визначений, а не встановлений свавільно. Час його опла ти, спосіб і розмір внеску повинні бути ясними і відомими як самому платнику, так і будь-кому іншому;
3) кожен податок повинен сплачуватись у такий час і в такий спосіб, які є найбільш зручними для платника;
4) скорочення витрат на стягування податків.
Податки, як основний атрибут держави, функціонують із часів зародження рабовлас ницького ладу. На практиці мали місце натуральні, подушні, сімейні, вартісні та інші види податків. Практика стягнення податків вимагає вдосконалення, пошуку оптимальних варіантів елементів побудови податків, а також механізму їх стягнення. Реалізація фінан сової політики окремими, неузгодженими методами, які позбавленні стимулюючої функції, не відображає ефективного впливу на процес виробництва та реалізації продукції.
У теперішній час основоположним законом, який регулює відносини в системі опо даткування є Закон України "Про систему оподаткування". Цей закон визначає прин ципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відпові дальність платників.
Найбільшого розквіту податки досягають в умовах розвиненої ринкової економіки. Вони стають об'єктивним елементом фінансових відносин між державою та юридич ними і фізичними особами. Формується завершена модель податкової системи кожної держави. Вона містить методи і об'єкти оподаткування, ставки податків, строки їх сплати, контроль за витрачанням. Податкові системи економічно розвинених країн ба зуються на розробленій теорії податків, творцями якої є видатні представники еконо мічної науки: Адам Сміт, Давід Рікардо, Джон Кейнс, Поль Самуельсон, Кнут Віксель, Йозеф Шумпетер та багато інших. Пошук шляхів удосконалення податкових систем триває і до сьогодні.
Дуже важливе значення має прийняття податкових кодексів, у яких законодавче закріплюються рівномірність оподаткування, дотримання податкової таємниці.
Податки встановлюються для утримання державних структур (законодавчої, ви конавчої та судової влади), виконання ними функцій держави - управління, оборони, соціальної та економічної та задоволення інших загальносуспільних потреб.
Збори встановлюються за використання суб'єктом господарювання певних ресурсів, які створюють йому дохід.
Платежі передбачаються на покриття певних витрат, які виникають при викори станні ресурсів суб'єктом господарювання.
25О IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТІ ФІНАНСІВ
Внески передбачають відрахування частини майна суб'єкта господарювання при здійсненні окремих господарських операцій.
Сукупність податків, зборів, обов'язкових платежів і внесків до бюджетів і держав них цільових фондів становить систему оподаткування.
Система оподаткування суб'єктів господарювання базується на наступних принципах:
/ стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробниц тва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної про дукції;
/ стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної актив ності - введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на роз виток виробництва;
/ обов'язковості - впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'яз кових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;
«/ рівнозначності та пропорційності - оплата податків юридичними особами здійснюється у певній частці від отриманого прибутку, і забезпечується сплата рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутки, і пропорційно більших по датків і зборів (обов'язкових платежів) - на більші доходи;
/ рівності, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпе чення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, у т. ч. нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язко вих платежів);
/ соціальної справедливості - забезпечення соціальної підтримки малозабезпе чених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неопо датковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і про гресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;
%/ стабільності - забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових пла тежів) та їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;
/ економічної обґрунтованості - встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових мож ливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;
/ рівномірності сплати - встановлення строків сплати податків і зборів (обов'яз кових платежів), виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;
І/ компетенції - встановлення та скасування податків і зборів (обов'язкових пла тежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно законодавчою владою;
/ єдиного підходу - забезпечення єдиного підходу до розробки податкових за конів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), по даткового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та поряд ку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;
*ґ доступності - забезпечення зрозумілості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів).
15. Планування податків______________________________________________251
Виходячи з економічної природи податків та враховуючи досвід країн з розвинутою економікою, можна визначити такі функції податків: фіскальну, стимулюючу, регулюючу, контрольну та соціальну.
Податкові надходження до бюджету забезпечують державу фінансовими ресурсами, необхідними для здійснення її діяльності. В цьому полягає фіскальна функція податків.
Стимулююча функція виражається в тому, що податкові заходи держави (у більшості випадків податкові пільги) можуть стимулювати виробництво найбільш необхідних видів продукції, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, підтримувати режим енерго- і матеріалозбереження виробництва. Шляхом надання додаткових податкових пільг для нових інвестицій держава може заохочувати оновлення основного капіталу.
Регулююча функція полягає в тому, що через податки і податкові пільги держава впливає на виробництво, розподіл, обмін і споживання. З одного боку, податки скорочують фінансові можливості підприємця, як покупця засобів виробництва й "особливого товару''- робочої сили.
На налагодження дії цих функцій держави затратили сторіччя, але гармонії їх взаємодії повністю не досягай. Достатньо далека від досконалості й нині діюча система податків і обов'язкових зборів в Україні.
Людство створило за свою довгу економічну історію різні форми податків. Податко ва система - це перш за все, сукупність діючих у країні податків: прямі і непрямі; подат ки на доходи, споживання та майно; загальнодержавні та місцеві. Суть проблеми - в налагодженні взаємодії податків, тобто у формуванні системи податків як такої. Загаль ною тенденцією податкових систем є уніфікація форм оподаткування, що спостерігаєть ся нині у світі і не виключає при цьому різноманітність податкових систем різних країн.
Податкові платежі підприємства залежать від наявних об'єктів оподаткування, ставок податків та податкової політики держави в сфері податкових пільг.
15.2. ПЛАНУВАННЯ ПОДАТКІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ
Після здійснення фінансового планування на підприємстві доцільно провести, відпо відно до законодавства, планування по наступних основних податках, зборах, плате жах і внесках до бюджету і державних цільових фондів:
1. Податок на прибуток підприємства забезпечує близько 5,5% доходів бюд жету. Платниками податку на прибуток є: суб'єкти підприємницької діяльності, бюд жетні організації у частині здійснення госпрозрахункової діяльності, комерційні банки, міжнародні організації, що провадять підприємницьку діяльність на території України; філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, які мають само стійний розрахунковий рахунок; нерезиденти, що здійснюють підприємницьку діяльність через постійні представництва в межах України.
Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платників по датку та на суму амортизаційних відрахувань. Ставка податку на прибуток становить 30%, але ця базова ставка може коригуватися залежно від виду діяльності платника податку. Наприклад, прибуток від посередницьких операцій, аукціонних торгів і т. ін. опо датковується за збільшеною, а прибуток підприємства АПК - за зменшеною ставкою.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподатку вання прибутку підприємств» від 24.12.2002 р. № 349-ІУ з 1 січня 2004 року ставка податку становить 25% до об'єкта оподаткування.
2. Податок на додану вартість (ПДВ) забезпечує близько 35% доходів бюдже ту. ПДВ - це непрямий податок, включений в ціну товару, що є частиною вартості, яка створюється на всіх стадіях виробництва і надання послуг, або після митного оформ лення. Платниками податку на додану вартість є підприємства, міжнародні органі зації, які розташовані на території України, громадяни України, а також іноземні грома дяни, які займаються підприємницькою діяльністю. Об'єктом оподаткування є оборо ти: з реалізації товарів (робіт, послуг) як власного виробництва, так і підданих обробці, перероблених чи придбаних. Податок на додану вартість входить до ціни товарів за ставкою у встановленому розмірі до оподатковуваного обороту, який не включає ПДВ,
Сума ПДВ, що піддягає сплаті до бюджету в плановому періоді, визначається за формулою:
-» Приклад. Підприємство в грудні 2002 року при продажу товарів (готової про дукції, робіт, послуг) планує одержати чистий дохід у сумі 50 000 грн. і придбати ресурси для господарської діяльності за цінами постачальників (без ПДВ) на суму 25 000 грн. Сума ПДВ, що планується до сплати в бюджет, складає:
(50000 • 20 /100) - (25000 • 20 /100) = 10000 - 5000 = 5000 грн.
554 IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТІ ФІНАНСІВ
ПДВ сплачуться на всіх етапах руху товарів, виробничих запасів, готової продукції, робіт, послуг, але об'єктом оподаткування виступає не валовий дохід, а додана вартість.
Додану вартість підприємства в плановому періоді, як об'єкт оподаткування, мож на визначити за наступним розрахунком:
3. Акцизний збір (АЗ) - це непрямий податок на високорентабельні й монопольні товари (продукцію), що включаються в ціну цих товарів (послуг), забезпечують близько 9% доходів бюджету. Перелік підакцизних товарів і розмірів ставок акцизного збору затверджується Кабінетом Міністрів. До підакцизних товарів належать: ювелірні ви роби, алкогольні напої, тютюнові вироби, оргтехніка, автомобілі, бензин тощо. Платни ками акцизного збору є суб'єкти або замовники підакцизних товарів, а також ті, хто імпортує підакцизні товари; громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи; громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які ввозять або пересилають товари на митну територію України.
Акцизний збір, крім надходжень до бюджету, дає змогу:
а) обмежувати споживання деяких товарів, зокрема алкогольних та тютюнових виробів;
б) залучити до оподаткування кошти заможніших верств населення при придбанні ними предметів розкоші;
в) захистити вітчизняних виробників відповідної продукції від конкуренції з імпорт ними товарами;
г) збільшити податкові надходження за рахунок доходів високорентабельних суб'єктів господарювання;
д) регулювати споживчий ринок.
Акцизний збір вилучається один раз під час реалізації, як правило, виробником підакциз ного товару. Суму акцизного збору в плановому періоді можна обчислити за формулою:
В залежності від об єкта оподаткування сума акцизного збору з підакцизних то варів визначається за наступними розрахунками:
/ нарахування акцизного збору в разі ввезення товарів суб'єктами зовніш ньоекономічної діяльності на митну територію України;
Якщо ставку акцизного збору встановлено у відсотках до митної вартості товару, то сума акцизного збору обчислюється за формулами:
4. Єдиний податок суо єктів малого підприємництва - юридичних осю - вста новлюється в розмірі 6% обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, по слуг). З 01.01.2000 р. юридична особа може включити в єдиний податок також суми ПДВ - і сплачувати 10% доходу плюс акцизний збір.
Об'єктом оподаткування є виручка суб'єкта господарювання. Величину єдиного податку в плановому періоді можна розраховувати за формулою:
Ставку оподаткування платник податку обирає самостійно: 6 % - у випадку сплати платником податку на додану вартість; 10 % - у випадку включення податку на додану вартість до складу єдиного податку. Визначення суми єдиного податку суб'єктом малого підприємництва здійснюється за наступним розрахунком (табл. 15.1).
....., ., .. .т ^г^І ч ,л І-ІгІ І ті І ч-'/п/лпо
Таблиця 15.1. Розрахунок сплати єдиного податку суб'єктом малого підприємництва (ставка податку 10 відсотків виручки) (тс. грн.)
5. Комунальний податок. Об'єктом оподаткування є середньоспискова чи сельність працівників суб'єкта господарювання. Величина комунального податку в плановому періоді обчислюється за формулою:
6. Фіксований сільськогосподарський податок. Об'єктом оподаткування є пло ща сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробни ку у власність або наданих йому у користування, в тому числі на умовах оренди.
7. Плата за землю. Згідно із Законом "Про плату за землю" ставки земельного податку за сільськогосподарські угіддя, що надані у встановленому порядку та вико ристовуються за цільовим призначенням, незалежно від того, до якої категорії земель вони віднесені, встановлені у відсоткових від їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1; для .багаторічних насаджень - 0,03. Таким чином, для визначення розміру земельного податку необхідно знати площу сільськогоспо дарських угідь, їх грошову оцінку та ставку податку.
Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах ооенди:
8. Платежі підприємств-монополістів у зв'язку з перевищенням розрахунко вої величини фонду оплати праці Об'єктом платежів є сума перевищення фактичної величини фонду оплати праці підприємства його розрахункової величини (табл. 15.2). Таблиця 15.2. Приклад розрахунку сум, що вносяться до державного бюджету підприємством-монополістом у зв 'язку з перевищенням розрахункової величини фонду оплати праці
258 IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТІ ФІНАНСІВ
Крім того, існує цілий ряд інших податків, зборів та платежів, які підприємство по винно сплачувати до бюджету, тому підприємство може проводити планування і по цих податках відповідно до визначених законодавством норм.
7Д ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ
-£) І САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
1. Що таке податки, збори, платежі, внески, їх економічна суть?
2. На яких основних принципах повинна базуватися система оподаткування?
3. Планування податку на прибуток.
4. Податок на додану вартість, його економічна суть, порядок розрахунку.
5. Визначення суми акцизного збору, порядок розрахунку.
6. Єдиний податок суб'єктів малого підприємництва.
7. Фіксований сільськогосподарський податок, об'єкти та порядок оподатку вання.
8. Порядок визначення розміру земельного податку.
16. Оновлення продукції
253
РОЗДІЛ V. ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА
План викладу матеріалу розділу
Тема 16. Оновлення продукції.
Тема 17. Організаційно-технічний розвиток.
Тема 18. Бізнес-планування.
КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ РОЗДІЛУ
/ Оновлення продукції
/ План оновлення продукції
/ Інвестиції
/ Чистий приведений дохід
/ Термін окупності
/ Індекс дохідності
/ Технологічна собівартість
/ Об'ємно-календарне планування
/ Виробництво нової продукції
/ Мережне планування
/ Мережна модель
/ Мережне планування
/ Мережні графіки
/ Організаційний розвиток підприємства
/ Технічний розвиток підприємства
/ Бізнес-план
ТЕМА 16. ОНОВЛЕННЯ ПРОДУКЦІЇ
16.1. ФОРМУВАННЯ ПЛАНІВ ОНОВЛЕННЯ ПРОДУКЦІЇ, ЇХ СКЛАД І ЗАВДАННЯ
В умовах ринкової економіки планування виробничої діяльності підприємства оріє нтується на максимальне задоволення попиту потенційних споживачів у продукції (ро ботах), послугах.
Під впливом науково-технічного прогресу відбувається швидке старіння продукції. Одна продукція відкидається ринком, у той час як інша довгий час користується попи том у покупця.
Нова продукція (новий вид продукції) - виріб, що виготовляється вперше, також модернізований виріб, що отримав нову якісну характеристику.
Саме нові товари дозволяють вчасно змінювати структуру асортименту і підтриму вати обсяг продажу на рівні, що забезпечує стабільний фінансовий стан підприємства.
Проблема планування освоєння нового продукту включає не тільки технічну роз робку виробу, але і комплекс організаційно-економічних заходів, що направлені на за доволення запитів споживачів і збільшення рентабельності підприємства. В основі планування оновлення продукції лежить концепція життєвого циклу продукції.
Протягом свого життя продукція на ринку переживає декілька етапів. Перший етап - впровадження, коли товар є новинкою і потрібен певний час та значні грошові витрати (особливо на рекламу), щоб довести споживачеві його комерційні переваги. На другому етапі, зазвичай, виникають досить великі витрати виробництва і прибу ток при цьому малий чи, навіть, від'ємний. Другий етап - етап росту, коли становлення
56О V. ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА
товару на ринку супроводжується стрімким зростанням попиту на нього. На даному етапі здійснюється модифікація базової моделі продукту, формується плановий діапа зон цін. Третій етап - етап зрілості, коли обсяг продажу товару, досягнувши його максимального значення, починає поступово скорочуватися. Подальше просування товару на ринку ускладнюється і набуває надзвичайно жорсткого конкурентного ха рактеру. І, нарешті, четвертий етап - етап старіння, коли попит на товар на ринку неухильно падає. Скорочується обсяг виробництва даного товару, а потім зовсім при пиняється випуск цієї продукції (див. тему 4).
Імовірність невдачі нової продукції — це фактор, що супроводжує процес освоєння нових виробів на будь-якому підприємстві.
Високий відсоток невдач нової продукції виявляється, як у великих, так і в дрібних компаніях, як у тих, котрі мають великий досвід у своїй галузі, так і малодосвідчених. Серед причин невдач, які спіткають нові продукти, називають такі: І/ недостатній аналіз ринку; ^ дефекти самого продукту; </ більш високі, як передбачалося, витрати; </ нечітке визначення термінів; ^ конкуренція;
/ недостатні зусилля в маркетингових дослідженнях; / слабкість збутового підрозділу та інші.
Більшість проблем, що виникають у зв'язку з розробкою нових продуктів, за своїм характером є організаційними. Дослідження сотень американських компаній показа ло, що в 84 % з них найбільш важливими проблемами були проблеми планування й організації виробництва нових продуктів, а не техніко-технологічні проблеми, пов'язані з особливостями продуктів [32].
Тому при плануванні підприємством розробки нових товарів необхідно з'ясувати, на якому етапі життєвого циклу знаходяться їх аналоги, взаємозамінні товари, що вже представлені на ринку.
При плануванні асортименту звичайно вважають, що розробка нової моделі про дукту є заходом, пов'язаним із малим ризиком, особливо якщо вона розробляється на основі вже добре відомого продукту, на готовій виробничій лінії, і зовсім ясно, що дана зміна необхідна та прийнятна для покупців. Ризик буде збільшуватися в прямій залеж ності від ступеня новизни продукту і від того, наскільки технологія його виробництва та розподілу відрізняється від досвіду підприємства в цій сфері.
Основним фактором успіху нового продукту є наявність на підприємстві ефектив ної системи планування, що охоплює всі етапи розробки продукту.
За складом і завданнями планових робіт, які виконуються у процесі створення, підго товки виробництва та освоєння нової продукції виділяються такі їх види: науково-дослідні, конструкторські та технологічні, організаційно-планові, роботи матеріально-технічного, економічного та соціально-психологічного характеру.
План оновлення продукції складається на основі завдань стратегічного плану. У розширеному варіанті план оновлення продукції може містити такі розділи: >- якісні та структурні зміни "портфеля" продукції підприємства; >- економічна ефективність виробництва нової (оновленої) продукції; >- норми і нормативи; >• виробництво та реалізація продукції;
16. Оновлення продукції 561
>- матеріально-технічне забезпечення виробництва нової продукції;
>- персонал і оплата праці;
»- витрати виробництва нової продукції, прибуток, рентабельність.
Випуск нової продукції містить великий комплекс робіт, що отримав назву "Під готовка виробництва".
В залежності від послідовності виконання робіт виділяють наступні стадії підго товки виробництва нового виробу:
а) науково-дослідні роботи по створенню продукції, тобто комплекс досліджень, що проводиться з метою отримання обґрунтованих вихідних даних, принципів та шляхів створення нової або модернізації продукції, що випускається;
б) дослідно-конструкторські розробки - комплекс робіт по створенню конструктор ської і технологічної документації, виготовлення і використання дослідних зразків виробів;
в) технічна підготовка виробництва - сукупність робіт, що забезпечує конст рукторську і технологічну готовність підприємств до випуску нового виробу заданого рівня якості при встановлених строках, обсягах випуску та витратах. У свою чергу, технічна підготовка містить конструкторську та технологічну підготовку. Конструктор ська підготовка передбачає процес створення комплекту конструкторської докумен тації, необхідної для виготовлення, її принципів експлуатації. Технологічна підготовка містить роботи по створенню та удосконаленню технологічних процесів, оформленню необхідної документації, проектуванню та виготовленню технологічної оснастки;
г) освоєння виробництва - складова частина постачання продукції на виробницт во, що включає обробку і перевірку підготовленого технологічного процесу та оволо діння практичними прийомами виготовлення продукції. Освоєння виробництва є кінце вою стадією всієї підготовки виробництва, після чого починається серійний або масо вий випуск продукції.
У процесі розробки та впровадження продукції у виробництво вирішуються наступні основні завдання:
•* забезпечення потреб у новій продукції внутрішніх споживачів та експорт даної продукції;
-* створення і виробництво продукції високого технічного рівня та якості, конку-рентноспроможної на внутрішньому і зовнішньому ринках;
•* скорочення термінів розробки та освоєння виробництва нової продукції;
-> забезпечення стабільності та покращення (відповідно до умов ринку) показ ників якості продукції та ефективної її експлуатації;
-> забезпечення та підвищення конкурентоспроможності продукції підприємства;
-* завоювання прихильності споживачів до продукції підприємства та створення її позитивного іміджу.
Вихідними даними для планування технічної підготовки виробництва є: планові зав дання розробки й освоєння виробництва нової продукції; планові нормативи для визна чення обсягу і трудомісткості робіт кожного етапу технічної підготовки.
Планові нормативи технічної підготовки виробництва поділяються на об'ємні і тру дові. За допомогою об'ємних нормативів встановлюється обсяг робіт у натуральному вимірі, а за допомогою трудових - у нормо-годинах. До об'ємних нормативів нале жать: кількість оригінальних деталей, які припадають на виріб відповідної групи склад ності; кількість технологічних карт на одну деталь за видом обробки; коефіцієнт техно логічної оснащеності за видами процесів і оснащення за групами складності.
262 V. ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА
До трудових нормативів входять: трудомісткість конструкторських, креслярсь ких, копіювальних та інших робіт із проектування оригінальної деталі, трудомісткість проектування технологічного процесу й оснащення на одну оригінальну деталь тощо.
Обсяг робіт по конструкторській підготовці визначається в залежності від кількості оригінальних деталей, а по технологічній - від кількості оригінальних деталей і техно логічних назв на одну деталь за видами обробки.
Обсяг робіт по проектуванню і виготовленню технічної оснащеності залежить від кількості оригінальних деталей і коефіцієнтів технологічної оснащеності їх виробництва.
Коефіцієнт технологічної оснащеності показує скільки одиниць спеціальної оснаще ності приходиться в середньому на одну оригінальну деталь.
Розрізняють коефіцієнти оснащеності за окремими видами оснастки та сумарний коефіцієнт, який характеризує загальну оснащеність технологічного процесу. Величи на цих коефіцієнтів залежить, насамперед, від типу виробництва. Чим вища серійність виробництва, тим більший коефіцієнт технологічної оснащеності. За цими коефіцієнта ми для певного типу виробництва можна орієнтовно визначити кількість технологічної оснащеності кожного виду шляхом множення даного коефіцієнта на кількість оригі нальних деталей та виробів, що проектуються.
Після визначення обсягу конструкторських і технологічних робіт розраховується їх трудомісткість. Для цього необхідні нормативи трудомісткості за групами склад ності: на проектування однієї оригінальної деталі; на розробку одного технологічного процесу за видами обробки; на проектування та виготовлення однієї одиниці технологіч ного оснащення за видами; на наладку одного технологічного процесу за видами об робки. Ці нормативи носять галузевий характер і встановлюються різними методами на основі аналізу й узагальнення фактичних даних проектних організацій і підприємств галузі. При відсутності відповідних нормативів обсягів робіт їх трудомісткість ви значаються шляхом експертної оцінки.
На основі встановлених нормативів трудомісткості робіт може бути розрахований цикл (тривалість) кожного етапу технічної підготовки виробництва у календарних днях (Тц) за формулою:
Після цього розробляється основний плановий документ - генеральний план-графік технічної підготовки виробництва нового виробу, який визначає послідовність робіт і загальну тривалість циклу технічної підготовки виробництва [26].
16. Оновлення продукції____________________________________________563
На сьогодні у всіх галузях промисловості створена і діє система розробки і постачання продукції на виробництво (СРПП), яка є зведенням правил із проведення робіт зі ство рення й освоєння нових видів продукції і містить у собі близько 20 державних стандартів.
СРПП тісно переплітається і взаємодіє з іншими системами:
«І» Єдиною системою державного управління якістю продукції (ЄСДУЯП).
«І» Єдиною системою конструкторської документації (ЄСКД) і Єдиною систе мою технологічної підготовки виробництва (ЄСТПВ).
«?• Єдиною системою класифікації і кодування (ЄСКК), Державною системою забезпечення єдності вимірів (ДСВ), Системою стандартів безпеки праці (ССБП) та іншими. Всі ці системи ґрунтуються на державних стандартах.
16.2. ОПТИМІЗАЦІЙНІ ПЛАНОВІ РОЗРАХУНКИ НОВОВВЕДЕНЬ
ПРОДУКЦІЇ ТА ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ НА ПІДГОТОВКУ І
ОСВОЄННЯ ВИРОБНИЦТВА НОВОЇ ПРОДУКЦІЇ
Основою розрахунку економічної ефективності та доцільності впровадження нової продукції є зваження вигідності того чи іншого проекту за умови обмеженості капіталу як ресурсу та забезпечення найбільших прибутків за можливості реалізації кількох варіантів інвестицій.
Під інвестиціями розуміють ресурси, вкладені в об'єкти підприємницької та інші види діяльності для отримання прибутку або соціального ефекту.
Інвестиційне планування необхідне для детального техніко-економічного обгрунтування планових нововведень. При цьому процес прийняття інвестиційних рішень являється не від'ємною частиною стратегічного планування, яке повинне забезпечити відповідність довго строкових цілей підприємства та використання ресурсів, направлених на досягнення цілей.
Планування інвестицій відноситься до найбільш складної та відповідальної сфери прийняття рішень, що обумовлено наступними факторами: різними видами інвестицій і вартістю інвестиційних проектів; наявністю альтернативних варіантів інвестиційних про ектів; забезпеченістю ресурсами; великим ризиком, пов'язаним з прийняттям інвестицій них рішень; необхідністю швидкого отримання віддачі від інвестицій тощо.
У практиці господарювання підприємства приймають різноманітні рішення, пов'язані з інвестуванням нововведень. З огляду на це прийнято розрізняти загальну (абсолютну) і порівняльну ефективність (оцінку доцільності) інвестицій. Абсолютна ефективність капі тальних вкладень показує загальну величину їх віддачі (результативності) на тому чи іншому підприємстві.
їх розрахунки потрібні для оцінки очікуваного або фактичного ефекту від реальних інвестицій за певний час. Порівняльна ефективність капітальних вкладень у нововве дення визначається лише тоді, коли є декілька інвестиційних проектів (варіантів вирі шення господарського завдання). Вона характеризує переваги (економічні, соціальні та інші) одного проекту (варіанту) інвестування виробництва над іншими. Абсолютна та порівняльна ефективність реальних інвестицій взаємопов'язані. Визначення найбільш доцільного проекту (варіанту) капітальних вкладень базується на зіставленні показників абсолютної їх ефективності, а аналіз останньої здійснюється шляхом порівняння норматив них, запланованих і фактично досягнутих показників, та динаміки за певний період.
Застосовують два взаємопов'язані показники, за якими визначають абсолютну ефек тивність інвестицій: перший (прямий)-коефіцієнт економічної ефективності (прибутковості)
Приріст прибутку визначається як різниця величини прибутку за кінцеві роки попе реднього та розрахункового періоду (на сільськогосподарському підприємстві - як середньорічний приріст прибутку), а капітальних вкладень - розраховується сумарно за порівняльними цінами без будь-яких відрахувань.
Визначення порівняльної ефективності реальних інвестицій, основу якої складає вибір економічно кращого проекту (варіанту) капітальних вкладень, здійснюється шляхом
Проект (варіант) капітальних вкладень з найменшими зведеними витратами вва жатиметься найкращим з економічної точки зору. При цьому треба враховувати, що порівнянню підлягають лише проекти, які відповідають вимогам соціальних та техні-ко-економічних нормативів, охорони навколишнього середовища і техніки безпеки.
Методика визначення ефективності капітальних вкладень дозволяє відібрати кращі їх проекти (варіанти) за мінімальною величиною так званих зведених витрат (собівар тості обсягу товарної продукції плюс середні щорічні капітальні вкладення в межах періоду і нормативної окупності) та визначити загальну економічну ефективність здійснюваного проекту шляхом обчислення очікуваного (фактичного) коефіцієнта при бутковості інвестування.
Проте її повсюдне і повсякчасне застосування істотно обтяжує чи навіть унемож ливлює достатньо об'єктивну оцінку доцільності капіталовкладень в умовах розвину тих ринкових відносин. Це зумовлюється тим, що вона:
1) спирається на показник зведених витрат, який є штучно сконструйованим та реально не існує в практиці господарювання;
2) лише частково враховує чинник часу (зміну вартості грошей із часом);
3) ігнорує амортизаційні відрахування як джерело коштів і цим самим обмежує грошові потоки лише чистими доходами;
4) не враховує існуючих у ринковій економіці господарського ризику та інфляції.
З огляду на ці міркування виникає негайна потреба в застосуванні дещо інших методичних основ оцінки доцільності виробничих інвестицій. Такі методичні основи
16. Оновлення продукції____________________________________________565
мають бути позбавлені перелічених вад, що властиві існуючій офіційній методиці, і завдяки цьому пристосовані до умов ринкових відносин господарюючими суб'єктами.
В основі планування інвестицій та оцінки їх ефективності лежить розрахунок обсягу застосовування інвестицій і майбутніх доходів (грошових надходжень) від впровад ження нововведень.
Показники економічної ефективності інвестицій можна об'єднати в дві групи: а) засновані на дисконтуванні; б) засновані на розрахункових оцінках.
Якщо капітальні витрати здійснюються протягом кількох років, то економічну ефек тивність капітальних вкладень визначають із врахуванням чинника часу, тобто прово дять розрахунок впливу неодночасності капітальних витрат на їх ефективність. Із цією метою інвестиції більш пізніх років приводять до одного розрахункового року шляхом їх множення на коефіцієнт дисконтування а, який обчислюється за формулою:
Основними показниками для оцінки визначення доцільності Інвестицій повинні ста ти інші фінансово-економічні терміни:
Чистий приведений дохід (ЧПД), що відображає абсолютну величину економіч ного ефекту від реалізації інвестицій, тобто:
лкщо метою є поліпшення якості продукції, ш економічним результатом ишсіаицш може бути збільшення прибутку виробника.
Економічна ефективність від поліпшення якості продукції характеризується роз міром додатково отриманого прибутку від виробництва і реалізації продукції підвище ної якості.
266
V. ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА
Якщо покращення якості продукції знаходить відображення у підвищенні її сорт ності, то додатковий прибуток створюється за рахунок підвищеної ціни на продукцію вищого сорту (Л/7Я):
я, д,еЦ},Ц2- відповідна ціна одиниці продукції нижчого і вищого сорту, грн . ;
С,, С2 - собівартість одиниці продукції нижчого і вищого сорту, грн.
Річний економічний ефект у виробника продукції покращеної якості (Е^ може бути також обчислений як різниця приведених витрат на виробництво продукції покра щеної і попередньої якості:
ня,.
де С,, С2 - собівартість виготовленої одиниці продукції відповідно попередньої і покра щеної якості, грн.;
К^К2 — питомі капіталовкладення у виробництво продукції відповідно попередньої і покращеної якості, грн.
Досить часто цей ефект може мати від'ємне значення, тому підприємство зму шене змінити ціну виробу, щоб забезпечити собі необхідний рівень рентабельності виробництва.
-* Приклад. Визначимо економічний ефект у виробника побутових кухонних комбайнів нової покращеної моделі та термін окупності додаткових капітальних вкла день за даними таблиці 16.1:
Таблиця 16.1. Вихідні дані для визначення економічного ефекту та терміну
окупності капіталовкладень
|
Показники |
Стара модель |
Покращена модель |
|
Річний випуск, тис. грн. |
100 |
100 |
|
Додаткові капіталовкладення, пов'язанні із освоєнням вироб ництва нової моделі, тис. грн. |
- |
500 |
|
Собівартість комбайна, грн. |
150 |
180 |
|
Ціна комбайна, грн. |
180 |
220 |
Річний економічний ефект у виробника продукції покращеної якості може бути об числений за формулою:
Я НЯ.
Приріст прибутку в розрахунку на одиницю реалізованої продукції покращеноїякості (А/7):
(220 - 180) - (180 - 150) = 10 грн./од. Ея = (10 - 0,15 • 500000/100000) • 100000 = 925 тис. грн.
Термін окупності додаткових капіталовкладень виробництва (Ток) можна знайти як відношення цих витрат до величини річного економічного ефекту.
Ток = 500/925 = 0,54 року або 6,5 місяців.
Оскільки основною метою планування витрат є забезпечення зростання прибутку, збільшення рентабельності виробництва, то при плануванні витрат, пов'язаних із онов ленням продукції, необхідно приділити особливу увагу вибору такого варіанта техно логічного процесу виготовлення нової продукції, витрати за яким є найнижчими.
Поточні витрати чи собівартість продукції у порівнюваних варіантах розраховуєть ся, як правило, за змінними елементами витрат. Сума порівнюваних поточних витрат, які залежать від прийнятого варіанта технологічного процесу, називається технологіч ною собівартістю.
" 5. Оновлення продукції
У більшості випадків змін; начається наступними витрат:: гп; заробітна плата основних.: ацію, ремонт обладнання та ~ -: зється технологічна собівагт огічної собівартості в зале/г -
Розраховуючи технолог.-: - весь технологічний ланцюг, .-скільки це може призвести ^
Величина елементів тех.~ витрат залежить від обсяг, постійною), а частина - ЗМІІЕ
Розрахунок змінних потхя тому він використовується -необхідно забезпечувати ви; VІу та одиничному виробній." них ставок вартості станкс-~ значити суму змінних поточи
Для різних технологіям й: У загальному випадку річні
де 3В - змінні витрати на олз УШ?-умовно-постійн; = ]У-річний випуск продуі Порівняння двох варіан:
співвідношень:
де С, і С2 - технологічна сс Критична програма вип>
Розрахований за формул: ють із плановим випуском.' витратами вигідніший при .'
КолиЛ''^N вигідніші-:}" ратами. При визначенні ваг: сяг можливого доходу віл г\:
При цьому за конкретно: ; продукції до певного рівня ї: • вим. Тому у процесі розробки ня визначення точки беззбита
де ПВ - постійні витрати нї /(-ціна одиниці продукт 3В -змінні поточні витр;
16. Оновлення продукції____________________________________________56У
У більшості випадків зміна собівартості залежно від варіанта технологічного процесу ви значається наступними витратами: вартість основних матеріалів; вартість технологічної енер гії; заробітна плата основних і допоміжних працівників із нарахуваннями; витрати на аморти зацію, ремонт обладнання та пристроїв; витрати на інструмент. За даними елементами визна чається технологічна собівартість. Але інколи потрібно розширювати склад елементів техно логічної собівартості в залежності від особливостей того чи іншого технологічного процесу.
Розраховуючи технологічну собівартість і капітальні витрати, необхідно враховувати увесь технологічний ланцюг, не обмежуватися окремими процесами чи групою операцій, оскільки це може призвести до неправильної оцінки варіанта технологічного процесу.
Величина елементів технологічної собівартості, а також окремих видів капітальних витрат залежить від обсягу випуску продукції. Частина витрат є постійною (умовно-постійною), а частина- змінною.
Розрахунок змінних поточних витрат за окремими елементами є досить трудомістким, тому він використовується переважно у масовому та багатосерійному виробництві, де необхідно забезпечувати високу точність економічних обгрунтувань. У дрібносерійно-му та одиничному виробництві розрахунки спрощують шляхом використання кошторис них ставок вартості станко-годин роботи обладнання. За такими ставками неважко ви значити суму змінних поточних витрат для певного варіанту технологічного процесу.
Для різних технологічних процесів технологічна собівартість має різну структуру. У загальному випадку річна її величина визначається за формулою:
Порівняння двох варіантів технологічних процесів можна здійснити, виходячи Із співвідношень:
268 V. ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА
-» Приклад. У цеху підприємства у зв'язку з переходом на новий технологічний процес умовно-постійні витрати збільшились з 20000 грн. од. до 26000 гр. од., змінні ви трати зменшились із 12 грн. од. до 9 гр. од. Впровадження технологічного процесу по требує однакових капітальних витрат порівняно з попереднім технологічним процесом. Визначимо критичну величину річного випуску продукції:
при розрахунку не враховуються капітальні витрати, оскільки вони однакові, а по рівнюється тільки технологічна собівартість.
Річна величина технологічної собівартості річного випуску продукції, що досягає критичної величини, визначається:
На етапах розробки нової продукції, коли немає комплекту технічної документації та нормативної бази, витрати, пов'язані з цим, визначаються як прогнозні величини.
Планування науково-технічної підготовки виробництва нової продукції охоплює всі стадії та етапи і містить: розробку планів виконання робіт по кожній стадії взаємоуз годження; складання зведеного плану-графіка або координаційного плану підготовки виробництва, який забезпечував би своєчасний вихід на серійний чи масовий випуск виробів; розробку кошторису витрат на підготовку виробництва.
При підготовці особливо складних виробів розробляється самостійна цільова про грама, що включає роботи, які виконуються всіма організаціями та підприємствами-виконавцями. Цінова програма розробляється на весь цикл виконання робіт і освоєння продукції та передбачає ресурсне забезпечення всіх видів робіт. Як правило, вона має вигляд матриці, в якій по вертикалі перелічені завдання, що включені в програму, а по горизонталі - організації та форми їхньої участі.
На стадії розробки технічного завдання є дуже обмежене коло даних, тому розра хунки окремих показників носять орієнтований характер, широко використовуються методи екстраполяції, моделювання, аналогів і т. д. А при оформленні результатів на уково-дослідних робіт (НДР), розрахунки, що обґрунтовують доцільність проведення дослідно-конструкторських робіт та впровадження об'єкта у виробництво, повинні бути виконані значно точніше, із використанням обсягу інформації, накопиченого в процесі НДР. На цій стадії можуть широко використовуватися методи математичного моде лювання, з урахуванням ієрархічної схеми об'єкта, його основних конструкторських характеристик, результатів дослідження фізичних моделей і т. д. [26].
Визначення витрат виробництва проводиться на підставі кошторисів витрат на підго товку виробництва продукції.
Номенклатура статей кошторису витрат на підготовку виробництва нової продукції (за економічними елементами): І/ матеріальні витрати; / витрати на оплату праці; / відрахування на соціальні заходи; / амортизація; / інші операційні витрати.
Номенклатура калькуляційних статей витрат на підготовку виробництва містить: «І* прямі матеріальні витрати; *І» прямі витрати на оплату праці;
16. Оновлення продукції 569
»£ інші прямі витрати;
»*» загальновиробничі витрати.
В окремих галузях економіки номенклатура калькуляційних статей відхиляється від на веденої з урахуванням специфіки підготовки виробництва нової продукції. Тому склад ста тей калькулювання виробничої собівартості нової продукції встановлюється підприємством.
16.3. ОБ'ЄМНО-КАЛЕНДАРНЕ ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА НОВОЇ ПРОДУКЦІЇ. СІТКОВІ МЕТОДИ ПЛАНУВАННЯ
Об'ємно-календарне планування підготовки виробництва нової продукції передбачає доведення до підрозділів і безпосередніх виконавців тематики та номенклатури робіт із підготовки до виробництва, проведення необхідних розрахунків і обсягів робіт, складан ня графіків виконання останніх.
За умов становлення ринку важливим є скорочення термінів технічної підготовки з ме тою прискорення впровадження досягнень науки та техніки у виробництво; зменшення вит рат на виробництво; підвищення якості робіт та своєчасного зайняття власної ринкової ніші.
Із метою скорочення термінів підготовки виробництва використовується метод пара лельного та паралельно-послідовного ведення робіт. Паралельне та паралельно-послідовне виконання всіх робіт скорочує терміни технічної підготовки й освоєння нової продукції. У результаті поєднання різних стадій проектування загальний цикл підготовки різко скорочується.
Організація робіт із технічної підготовки виробництва базується на послідовному чи паралельно-послідовному виконанні робіт по стадіях і етапах.
Послідовне виконання полягає в тому, що кожна наступна стадія (етап) починаєть ся тільки після повного завершення попередньої. У цьому разі загальний цикл техніч ної підготовки виробництва у календарних днях визначається за формулою:
Цикл технічної підготовки можна скоротити шляхом скорочення циклу виконання ок ремих стадій або частковим поєднанням виконання стадій. При цьому дотримуються правила: якщо наступна стадія (етап) більш тривала, то її можна починати майже одно часно з попередньою; якщо наступна стадія менш тривала, то її початок потрібно змістити вправо по шкалі часу у відношенні до початку пов'язаної з нею попередньої стадії.
Цикл технічної підготовки виробництва нової продукції при поєднанні за часом стадій (етапів) визначається за формулою:
Із метою координації у часі стадій і етапів підготовки виробництва, складаються (з урахуванням можливого поєднання часу їх виконання) графіки підготовки виробницт ва, що дозволяє відобразити календарні терміни початку та завершення, цикл стадій і етапів, а також всю підготовку виробництва. [26].
При плануванні підготовки виробництва нової продукції використовуються сіткові методи планування.
270 V. ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА
Сіткове планування - одна з форм графічного відображення змісту робіт і трива лості виконання планів і довгострокових комплексів проектних, планових, організацій них та інших видів діяльності підприємства, яка забезпечує наступну оптимізацію роз робленого графіка на основі економіко-математичних методів та комп'ютерної техніки. Разом із лінійними графіками та табличними розрахунками сіткові методи планування знаходять широке використання при розробці перспективних планів та моделей ство рення складних виробничих систем та інших об'єктів довгострокового використання. Сіткові плани робіт підприємства із створення нової конкурентноспроможної продукції містять не тільки загальну тривалість всього комплексу проектно-виробничої та фінан сово-економічної діяльності, але й тривалість та послідовність здійснення окремих процесів чи етапів, а також потребу в необхідних економічних ресурсах.
Сіткова модель - множина поєднаних між собою елементів для опису технологіч ної залежності окремих робіт і етапів майбутніх проектів.
Основним плановим документом системи сіткового планування є сітковий графік - інформаційно-динамічна модель, яка відображає всі логічні взаємозв'язки та ре зультати робіт, необхідних для досягнення кінцевої мети планування.
Роботами у сітковому графіку називаються будь-які виробничі процеси чи інші дії, які призводять до досягнення певних результатів, подій. Роботою слід вважати і можливі очіку вання початку наступних процесів, пов'язані із перервами чи додатковими витратами часу.
Подіями називаються кінцеві результати попередніх робіт. Подія являє собою момент завершення планової дії. Події бувають початковими, кінцевими, простими, складни ми, проміжними, попередніми, наступними і т.д.
На всіх сіткових графіках важливим показником є шлях, що визначає послідовність робіт чи подій, в якій результат однієї стадії збігається із початковим показником на ступної за нею іншої фази. На будь-якому графіку прийнято розрізняти декілька шляхів:
-> повний шлях від початкової до кінцевої події;
-> шлях, що передує даній події від початкової;
•4 шлях, наступний за даною подією до кінцевої;
-» шлях між декількома подіями;
-» критичний шлях від початкової до кінцевої події максимальної тривалості.
Сіткові моделі використовуються на вітчизняних підприємствах при плануванні підго товки виробництва та освоєнні нових виробів (рис. 16.1).
Рис. 16.1. Сітковий графік процесу планування асортименту продукції
16. Оновлення продукції ^ 571
Сіткове планування дозволяє не тільки визначити потреби різних виробничих ресурсів у майбутньому, але й координувати їхнє раціональне використання на даний момент.
На спрощеному графіку (рис. 16.1) представлений процес освоєння нового продук ту, що є предметом планування й охоплює період з моменту появи задуму до прове дення пробних продаж і просування товару на ринок.
Графік показує послідовність операцій по випуску нового виробу на ринок. Момен ти завершення етапів позначені кружками, що іменуються «подіями», а відрізки часу між специфічними подіями зображені у вигляді стрілок і називаються "роботами".
Подія, що відбувається у визначений момент, може залежати як від єдиної події, так і від комплексу попередніх взаємозалежних подій. Жодна подія не може мати місця без завершення попередніх операцій.
З графіку видно, що найбільш тривалий повний цикл планування нової продукції вклю чає наступну послідовність подій: 1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,11,12. На графіку він зображе ний товстою лінією. Цикл охоплює період із моменту ухвалення рішення про необхідність виробництва виробу до моменту випуску його на національний ринок за умови, що всі етапи планування продукції відбуваються в чіткій послідовності. Затримка у виконанні будь-якої операції на цьому шляху веде до відставання від графіка процесу планування.
Однак, підприємство може також знехтувати такими запобіжними заходами, як ви пробування виробу за допомогою споживачів (події 1,2,3,4) чи пробний продаж (події 5, 6,7,8,9,10) до прийняття рішення про негайний випуск виробу на ринок (події 1,11,12). Із метою спрощення сітьового графіка всі можливі варіанти освоєння нового виробу на ньому не показані. Наприклад, рішення про випуск виробу на ринок (подія 11) може бути прийняте після проведення випробувань (подія 4). У цьому випадку на графіку варто провести лінію із події 4 у подію 11. В усіх цих варіантах цикл освоєння нового виробу значно скорочується.
Однак, як свідчить досвід, найбільший ринковий успіх із новим товаром приходить звичайно до виробників, що послідовно проходять весь цикл планування, при цьому втрати від скорочення циклу можуть бути значними. Цей спрощений сітьовий графік у засто суванні до планування асортименту продукції може бути використаний для того, щоб при розрахунку часу на весь цикл врахувати варіації часу, необхідного для кожної опе рації, тобто визначити найбільш ймовірний і оптимальний терміни завершення циклу.
Сітьові графіки планування асортименту в процесі обґрунтування виробничої про грами потребами ринку дозволяють визначити час з моменту появи задуму продукту до початку його реалізації на всіх ринках збуту при широкому дотриманні послідов ності етапів, що входять у планування асортименту. Тривалість усього циклу може бути скорочена, але за умови залучення додаткових ресурсів і додаткових зусиль на критичних етапах (наприклад, при дослідженні ринку чи проведенні пробних продаж).
Найважливішими етапами сітьового планування випуску нового виробу є такі:
/ розподіл комплексу робіт на окремі частини і їхнє закріплення за виконавцями;
/ виявлення й опис кожним виконавцем усіх подій і робіт, необхідних для досяг нення поставленої мети;
/ побудова первинних сітьових графіків і уточнення змісту;
/ планових робіт;
/ об' єднання окремих частин сіток і побудова зведеного сітьового графіка вико нання комплексу робіт;
/ обгрунтування чи уточнення часу виконання кожної роботи у сітковому графіку.
272 ________ V. ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА
На початку сіткового планування випуску нового виробу необхідно виявити, якими подіями буде характеризуватися комплекс робіт. Кожна подія повинна встановлювати завершеність попередніх дій. Усі події і роботи, що входять у заданий комплекс, реко мендується перераховувати у порядку їх виконання, проте окремі з них можуть вико нуватися одночасно.
Далі проводиться побудова первинних сіткових графіків, їх перевірка та об'єднання окремих сіток у зведену модель.
Завершальним етапом сіткового планування є визначення тривалості виконання ок ремих робіт чи сукупних процесів. Для встановлення тривалості будь-яких робіт необ хідно, насамперед, користуватися відповідними нормативами чи нормами трудових затрат. А у разі відсутності вихідних нормативних даних тривалість усіх процесів і робіт може бути встановлена різними методами, у тому числі і за допомогою експертних оцінок.
По кожній роботі, як правило, дається декілька оцінок часу: мінімальна, макси мальна та найвірогідніша. Отримана найвірогідніша оцінка часу не може бути прийня та як нормативний показник часу виконання кожної роботи, оскільки у більшості дана оцінка є суб'єктивною і багато у чому залежить від досвіду відповідального виконав ця. Тому для визначення часу виконання кожної роботи експертні оцінки підлягають статистичній обробці.
На основі даних розрахунків можна також побудувати лінійну діаграму чи діаграму Ганта. Відмінною рисою такої діаграми є паралельно-послідовний порядок проведен ня робіт, що дозволяє скоротити загальну тривалість підготовки та терміни освоєння нового виробу у виробництві.
Розрахунки основних параметрів сіткових графіків повинні бути використані при аналізі й оптимізації сітьових стратегічних планів.
Оптимізація сіткових графіків полягає у покращенні процесів планування, органі зації та управління комплексом робіт із метою скорочення витрат економічних ре сурсів і підвищення фінансових результатів при заданих обмеженнях.
Використання передових методів та технічних засобів у процесі планування технічної підготовки виробництва дозволяє скоротити шлях від початкової її стадії - наукових досліджень до кінцевого результату - отримання нової продукції. Поряд із цим повинні скорочуватися питомі витрати на підготовку кожного нововведення.
.
7^| ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ
ІД І САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
1. Яке значення і завдання формування планів оновлення випуску продукції?
2. Які є стадії технічної підготовки виробництва нової продукції, і який їх зміст?
3. Що таке "життєвий цикл" продукції, і які є його стадії?
4. У чому суть підготовки виробництва нової продукції, і з якого комплексу робіт вона складається?
5. Який порядок планування витрат на підготовку та освоєння виробництва нової продукції?
6. Як визначається економічна ефективність освоєння нової продукції?
1. Як обирається оптимальний варіант впровадження нових технологічних процесів? Що означає термін «сіткове планування»?
17. Організаційно-технічний розвиток_____________________________________573
ТЕМА 17. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТЕХНІЧНИЙ РОЗВИТОК
17.1. ТЕХНІЧНИЙ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ПІДПРИЄМСТВА
Підвищення ефективності діяльності підприємства ґрунтується на досягненнях на уки і техніки, передового, вітчизняного і зарубіжного досвіду. Наскільки цілеспрямова ніше та ефективніше використовуються новітні досягнення науки і техніки, які є першо джерелами розвитку продуктивних сил, настільки успішніше вирішуються пріоритетні (щодо виробничих) соціальні завдання життєдіяльності суспільства.
Науково-технічний прогрес (НТП) у буквальному розумінні означає безперервний процес розвитку науки і техніки; у ширшому, суттєво-змістовому значенні - це постій ний процес створення нових і вдосконалення застосовуваних технологій, засобів ви робництва та кінцевої продукції із використанням досягнень науки.
НТП можна тлумачити також як процес нагромадження та практичної реалізації нових наукових і технічних знань, цілісну циклічну систему "наука-техніка-виробницт-во", що охоплює кілька стадій: фундаментальні теоретичні дослідження; прикладні науково-дослідні роботи; дослідно-конструкторські розробки; освоєння технічних но вовведень; нарощування виробництва нової техніки до потрібного обсягу, її застосу вання (експлуатація) протягом певного періоду; техніко-економічне, екологічне й соці альне старіння виробів, їхня постійна заміна новими, ефективнішими зразками.
Планування організаційно-технічного розвитку повинне базуватись на наступних принципах:
/ цілеспрямованість;
^ високий науковий рівень;
/ комплексність;
/ безперервність.
Перший принцип означає, що план підприємства повинний бути направлений на досягнення високих кінцевих результатів, тобто на максимізацію прибутку в довго строковій перспективі. Він зобов'язує концентрувати прибуток ресурсів на найважли віших інноваційних проектах.
Принцип високого наукового рівня вимагає вносити до плану ті заходи, що відпо відають сучасному рівню розвитку науки і техніки, перевищують його, забезпечують різке підвищення ефективності виробництва.
Принцип комплексності означає охоплення всіх підрозділів підприємства та всіх направлень розвитку науки і техніки, впровадження нових і підвищення якості випуска ючих видів продукції, комплексної механізації та автоматизації виробництва, удоскона лення організації виробництва, праці і управління та ін. Він передбачає узгодженість в часі та просторі всіх стадій процесу: науки-виробництва-збуту.
Принцип безперервності обумовлює обов'язкове забезпечення стратегічних та поточних планів, їх взаємозв'язок.
Система планування організаційно-технічного розвитку на підприємстві містить комплекс різноманітних планів, які взаємодіють один з одним та спрямовані на здійснен ня за цілями, предметом, рівнями, змістом та періодом планування. Важливо підкреслити фактори, які визначають склад та зміст цього комплексу:
>• організаційна структура та профіль інноваційної діяльності підприємства;
>- склад інноваційних процесів, які здійснюються;
274 V. ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА
>• рівень кооперації при їх проведенні, масштаби та постійність інноваційної діяль ності.
Основним завданням організаційно-технічного розвитку є забезпечення при скорення впровадження перерахованих вище елементів у діяльність підприємства в рамках стратегічних та поточних планів. Комплексне планування розвитку і підви щення ефективності діяльності повинне знаходити висвітлення в плані організаційно-технічного розвитку підприємства, показниках ефективності виробництва та планах капітальних вкладень і капітального будівництва (інвестицій).
План технічного розвитку та організації виробництва повинен охоплювати наступні основні питання:
^ створення й освоєння нових видів продукції та підвищення якості продукції, що випускається;
^ впровадження прогресивної технології, механізації й автоматизації виробництва;
-> вдосконалення планування, організації, контролю та управління в цілому;
-» впровадження прогресивної організації праці;
-> капітальний ремонт та модернізація основних засобів;
-» заходи щодо економії сировини, матеріалів та всіх енергетичних ресурсів;
-> науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи;
-» основні техніко-економічні показники рівня виробництва та продукції, що ви пускається;
-> соціальний розвиток підприємства.
Створення нових видів продукції та підвищення якості продукції, що випус кається, забезпечують заходи щодо створення й освоєння випуску нових видів про дукції, зняття з виробництва застарілих та підвищення якості продукції, що випускається, її модернізації, та підготовка продукції до сертифікації, розробка і впровадження нових прогресивних стандартів і технічних умов.
Впровадження прогресивної технології, механізації та автоматизації ви робництва містить заходи щодо впровадження прогресивних технологічних процесів, нового високорозвинутого устаткування, комплексної механізації й автоматизації ви робництва, модернізації діючого устаткування.
Впровадження прогресивної організації праці містить заходи щодо вдоскона лення поділу та кооперації праці, організації й обслуговування робочих місць, впровад ження передових методів та прийомів праці, вдосконалення нормування й оплати праці. Під організацією праці розуміють певне поєднання працівників у часі і просторі для досягнення найбільшої ефективності трудових процесів за умов конкретно застосову ваної технології та організації виробництва. Поєднання учасників трудового процесу в часі забезпечується різними формами поділу й кооперації праці, організацією обслуго вування робочих місць, установленням раціональних режимів праці. Просторове по єднання працівників на виробництві знаходить втілення в різних формах побудови бри гад та інших виробничих ланок підприємства, у варіантному закріпленні персоналу за відповідними робочими місцями.
Вдосконалення планування, організації, контролю та управління в цілому передбачає проведення комплексу заходів щодо вдосконалення проведення організації та управління. При цьому розробляються заходи, спрямовані на підвищення рівня кон центрації та спеціалізації виробництва, вдосконалення організаційних структур, механі зації та автоматизації управління на основі застосування комп'ютерних технологій, ЕОМ.
17. Організаційно-технічний розвиток _ 275
Капітальний ремонт та модернізація основних засобів планується з метою їхнього ефективного використання на основі прийнятої періодичності ремонту за систе мою ППР, відомостей дефектів та відповідних змін з урахуванням нормативів ремонтно-експлуатаційних витрат і наявних джерел фінансування.
Заходи щодо економії сировини, матеріалів, палива, енергії досягаються як у результаті освоєння нових, менш матеріаломістких видів продукції, так і в результаті впровадження прогресивної технології виробництва.
Науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи плануються в зв'язку з розробкою нових машин, устаткування, високоефективних засобів механізації й ав томатизації виробництва, технологічних процесів, форм організації виробництва та праці, а також нових видів продукції.
Основні техніко-економічні показники рівня виробництва та продукції, що випускається, відбивають рівень продукції, стан знарядь праці, ступінь досконалості застосовуваної технології, рівень механізації й автоматизації виробництва та ефек тивність заходів плану технічного розвитку.
Планування організаційно-технічного розвитку підприємства проводиться в декілька етапів:
•«* перший етап - визначаються головні завдання підприємства на плановий період, проводиться комплексний аналіз технічного й організаційного рівня виробництва й еко номічних показників, уточнюються ресурси, які характеризують технічний розвиток;
*І» другий етап - виходячи з вивчення досвіду інших підприємств, результатів кінце вих науково-дослідних робіт та першого етапу, виявляються можливості розширення впровадження основних напрямів науково-технічного прогресу: вдосконалення техно логії та продукції, яка випускається, застосування нових технологічних процесів й про гресивних матеріалів, механізація й автоматизація виробництва та ін. На цьому етапі визначаються кількісні завдання підрозділами підприємства щодо технічного й органі заційного розвитку;
•»• третій етап - проводяться інженерні та економічні розрахунки, організовують ся конкурси та огляди пропозицій працівників підприємства, проводиться відбір і тех-ніко-економічна оцінка заходів;
<» на заключному етапі плани підприємства та його підрозділів взаємопов'язу-ються, документально оформляються, затверджуються й доводяться до виконання.
Технічний та організаційний розвиток розглядаються як напрями єдиного процесу, де технічний розвиток є визначальним та безпосереднім чинником зростання ефектив ності виробництва - він визначає динамічну основу розвитку підприємства, а організацій ний розвиток забезпечує реалізацію створених технічно-потенційних можливостей інтен сифікації виробничо-трудових процесів, тобто веде до зміни форми процесу розвитку.
Планування організаційно-технічного розвитку здійснюється за допомогою таких методів:
^ науково-технічне програмування;
/ продуктово-тематичне планування інновацій;
^ об'єктивно-календарне планування;
У виробниче планування інновацій.
Технічний розвиток виробництва відображає процес формування та вдоскона лення техніко-технологічної бази підприємств, що має бути постійно зорієнтованим на кінцеві результати його виробничо-господарської, комерційної чи іншої діяльності.
27В_______________=___________ V. ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА
Технічний розвиток як суб'єкт організаційно-економічного управління охоплює різно манітні форми, які мають відображати відповідні стадії процесу розвитку виробничого потенціалу і забезпечувати просте та розширене відтворення необоротних активів підприємства. Із сукупності форм технічного розвитку доцільно виокремлювати такі, що характеризують, з одного боку, підтримування техніко-техно-логічної бази підприємств, а з іншого - її безпосередній розвиток через вдосконалення й нарощуван ня виробництва. Основні показники технологічного рівня підприємства групуються за такими ознаками:
1) ступінь технічної оснащеності праці (фондоозброєність праці, енергоозброєність праці);
2) рівень прогресивності технології (структура технологічних процесів за трудоміст кістю, частка нових технологій за обсягом або трудомісткістю продукції, середній вік застосовуваних технологічних процесів, коефіцієнт використання сировини і матеріалів);
3) технічний рівень устаткування (продуктивність (потужність), надійність, довго вічність, питома металомісткість, середній строк експлуатації, частка прогресивних видів обладнання в загальній кількості, частка технічно та економічно застарілого обладнання в загальному парку);
4) рівень механізації та автоматизації виробництва (ступінь охоплення робіт механі зованою працею, частка обсягу продукції, що виробляється за допомогою автомати зованих засобів праці).
Для поглиблення аналітичної оцінки рівня технічного розвитку підприємства, не обхідність у проведенні якої, як правило, виникає за розробки спеціальної перспектив ної програми, потрібно застосовувати також інші показники, включаючи ті з них, що характеризують галузеві особливості виробництва, а саме:
>• механоозброєність праці (відношення середньорічної вартості машин та устат кування до кількості робітників у найбільшій зміні);
>• коефіцієнт фізичного спрацювання устаткування;
>• коефіцієнт технологічної оснащеності виробництва (кількість застосовуваних пристроїв, оснастки та інструментів у розрахунку на одну оригінальну деталь кінцево го виробу);
>• рівень утилізації відходів виробництва;
>- рівень забруднення природного середовища;
>- ріст екологічно-чистої продукції.
Процес економічного управління технічним розвитком підприємства зазвичай містить такі основні етапи:
•і» встановлення цілей - визначення, ранжування, виокремлення пріоритетів;
«»» підготовчий етап - аналіз виробничих умов, підготовка прогнозної інформації;
«»» варіантний вибір рішень - розробка, вибір критерію та оцінка ефективності можливих варіантів;
*»• програмування (планування) робіт - узгодження вибраних і прийнятих рішень, їхнє інтегрування в єдиний комплекс заходів у межах програми технічного розвитку підприємства на найближчу та віддалену перспективу;
«$• супроводження реалізації програми - контроль за виконанням передбаче них програмою заходів, проведення необхідного коригування програм.
Цілі та пріоритети технічного розвитку треба визначати згідно із загальною страте гією підприємства на тому чи іншому етапі його функціонування. Конкретні стратегічні напрями технічного розвитку можуть бути пов'язані з вирішенням наступних проблем:
17. Організаційно-технічний розвиток_____________________________________5У7
-» підвищення якості виготовлення продукції, забезпечення її конкурентоспромож ності на світовому й вітчизняному ринках;
-> розробка й широке впровадження ресурсозберігаючих (насамперед енерго зберігаючих) технологій;
-* скорочення до максимально можливого рівня витрат ручної праці, поліпшення її умов і безпеки;
^ здійснення всебічної екологізації виробництва згідно із сучасними вимогами до охорони навколишнього середовища.
У процесі економічного управління технічним розвитком підприємства головними є завдання якісної розробки й коригування, забезпечення необхідними ресурсами, по стійного відстежування здійснення програм (планів). Типовий зміст плану техніч ного розвитку підприємства може містити наступні розділи:
Розділ І. Науково-дослідні і проектно-конструкторські роботи.
Даний розділ містить дослідження і розробку за певною тематикою з визначенням для кожної теми:
1) мети дослідження (розробки);
2) місця впровадження результатів;
3) головних виконавців і співвиконавців у строки початку та закінчення роботи;
5) кошторисної вартості;
6) очікуваних результатів.
Розділ II. Створення, освоєння нових і підвищення якості тих, що виготов ляються, видів продукції. Основний зміст цього розділу:
1) створення та освоєння випуску нових видів продукції;
2) організація виробництва за ліцензіями або продукції, створеної іншими організаціями;
3) розробка нових стандартів карт технічного рівня;
4) сертифікація продукції;
5) зняття з виробництва застарілих видів продукції.
Розділ НІ. Запровадження прогресивної технології, модернізація та автома тизація виробничих процесів. Даний розділ містить:
1) розробку та застосування нових технологій;
2) запровадження нових видів устаткування та інструменту;
3) капітальний ремонт і модернізація устаткування;
4) механізація ручної праці;
5) автоматизація виробництва і процесів управління.
Розділ IV. Зведені результати здійснення заходів технічного розвитку. Пла нування зведених результатів здійснюється:
а) за окремими напрямками технічного розвитку:
1) зниження матеріальних витрат і собівартості товарної продукції;
2) приріст виробничої потужності підприємства;
3) відносне звільнення працівників.
6) для всієї сукупності заходів:
1) загальні витрати та результати;
2) динаміка основних техніко-економічних показників.
Зміст програм (планів) технічного розвитку підприємства визначається сукупні стю конкретних заходів, що входять до їхнього складу. Як правило, такі програми (плани) охоплюють кілька розділів, а кожен з останніх - певну групу цілеспрямованих заходів.
278 V. ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА
Головним недоліком діючого нині в Україні порядку розробки програми (планів) технічного розвитку підприємства є механічне "підсумовування" різних пропозицій, брак їхньої реальної інтеграції в єдиний цілеспрямований комплекс заходів. Подолати цей недолік дає змогу попереднє опрацювання програми (плану) технічного розвитку в, так званому, режимі групової роботи. Мета такої роботи полягає в реальному пере гляді та узгодженні пропозицій, що рекомендуються для включення до проекту про грами (плану). Саму роботу бажано проводити у вигляді проблемної наради, учасни ками якої можуть бути керівники підприємства і група експертів, у т. ч. незалежних. Це певною мірою забезпечує здійснення конкурсного відбору конкретних об'єктів і напрямків технічного розвитку підприємства.
Технічний розвиток є визначальним чинником розвитку підприємств, його змістом, визначає його динамічну основу. Організаційний - веде до змін його форми [14].
Організаційний розвиток реалізується у технологічно раціональному існуванні елементів виробництва та забезпеченні необхідної системи виробничих зв'язків, ак тивно впливає на формування технології та техніки. Формується чітка залежність між технічним та організаційним розвитком, що доповнюється ефективністю реалізації еко номічних, соціальних та юридичних напрямів у декілька етапів розвитку підприємства. Організаційний розвиток - це узагальнена характеристика процесу використан ня організаційних факторів розвитку та підвищення ефективності виробництва та уп равління, він визначається у вдосконаленні існуючих та застосуванні нових методів і форм організації виробництва, праці та елементів господарського механізму.
До факторів, за якими досліджується організаційний розвиток підприємства нале жать наступні:
/ рівень спеціалізації виробництва (вартість річного обсягу профільної продукції до загального обсягу продукції);
«/ рівень кооперування виробництва (обсяг комплектуючих виробів до загального обсягу);
/ стабільність номенклатури продукції;
/ прогресивність застосовуваних технічних засобів в управлінні підприємством; / рівень підготовки виробництва, його обслуговування та оперативне управління. Для забезпечення ефективного управління організаційним розвитком важливо своє часно виявляти і правильно оцінювати його тенденції, прогресивні й небажані зміни у формах організації виробництва та праці, функціонуванні окремих чи всієї сукупності елементів господарського механізму.
Основні сучасні тенденції організаційного розвитку:
>• прискорення темпів розвитку окремих (деконцентрації кооперування, конверсії, диверсифікації) та посилення взаємопов'язаних форм організації виробництва, що за безпечує демополізацію виробництва багатьох видів продукції, конкуренцію продук тивності на ринку, мультиплікаційну ефективність діяльності підприємств різних типів і систем господарювання;
>• розвиток колективної (бригадної) форми організації та оплати праці, що за умов прискорення НТП, якісного вдосконалення й ускладнення техніко-технологічної бази виробництва стає об'єктивно необхідним і економічно доцільним;
>- посилення безперервності та гнучкості виробництва на підприємствах бага тьох галузей завдяки широкому застосуванню автоматичних ліній, робото-технічних комплексів і гнучких виробничих систем, що уможливлюють зведення до мінімуму
17. Організаційно-технічний розвиток 579
втрат часу й ресурсів, багаторазове підвищення продуктивності праці, значне при скорення оновлення продукції, що виготовляється;
>• формування нових типів суспільної комбінації речових і особистісних елементів процесу виробництва, науки та виробництва, виробничої сфери споживання у вигляді спільних міжгалузевих і міждержавних підприємств, науково-технічних комплексів, інже нерних і сервісних центрів, створюваних ресурсів, підвищення ефективності науково-технічного прогресу;
>*• удосконалення організації функціонування господарського механізму підпри ємств, перехід останніх на ринкові економічні відносини з державою та іншими контра гентами, що посилює відповідальність за кінцеві результати діяльності, конкуренто спроможність на світовому й національному ринках, фінансову стійкість і прибутковість;
>- активізація людського чинника через здійснення такої кадрової політики, котра відповідає сучасним вимогам правильного підбору керівників усіх рівнів, підвищенню їхньої компетентності, діловитості й відповідальності; вимогам подальшого розвитку демократії і управління виробництвом, забезпечення належної організованості та ви конавчої дисципліни.
Розвиток і поглиблення названих тенденцій у галузі організації виробничо-трудових процесів та функціонування господарського механізму необхідно вважати сучасними завданнями прискорення організаційного розвитку на підприємстві.
17.2. ОЦІНКА ТЕХНІЧНОГО РІВНЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА
Як вже зазначалось, технічний розвиток - це процес формування та вдосконален ня техніко-технологічного рівня підприємства, що має бути постійно зорієнтованим на підвищення ефективності виробництва та прогресивність розвитку. Технічний роз виток охоплює різні форми - стадії розвитку виробництва, які характеризують, з одного боку, техніко-технологічну базу підприємства, а з другого - її вдосконалення та нарощування.
Оцінку організаційно-технічного рівня різногалузевих підприємств потрібно прово дити періодично (один раз на рік, кілька років) у процесі аналізу та узагальнення певної системи показників, які відбивають ступені технічної оснащеності праці персоналу, прогресивний рівень застосовуваної технології, технічний рівень виробничого устатку вання, рівень механізації та автоматизації основного й допоміжного виробництва тощо.
Об'єктивність такої оцінки можна забезпечити лише за умови не тільки методично правильного обчислення відповідних показників, а й порівняння їхньої динаміки на да ному підприємстві за кілька років, а також порівняння з досягнутим рівнем на інших споріднених підприємствах.
Для оцінки загальної економічної ефективності організаційно-технічних заходів, інно вацій використовують систему показників:
»5» інтегральний ефект;
«> індекс рентабельності інновацій;
<• норма рентабельності;
*»« період окупності.
Інтегральний ефект (Е,н) ~ це різниця результатів та витрат на реалізацію техн-іко-організаційного заходу за розрахунковий період приведених до одного року (як пра вило, початкового), тобто з урахуванням дисконтування результатів та витрат:
Іншими словами, норма рентабельності характеризує рівень доходності конкретно го інноваційного рішення через дисконтну ставку, по якій майбутня вартість грошового потоку від інновацій приводиться до теперішньої вартості інвестиційних коштів. По казник Нр може мати й інші назви: внутрішня норма доходності, внутрішня норма при бутку, норма повернення інвестицій.
Період окупності (Т0) - один із найбільш часто вживаних показників оцінки ефек тивності капітальних вкладень. На відміну від показників, які використовуються у вітчиз няний практиці, показник "термін окупності капітальних вкладень" базується не на
17. Організаційно-технічний розвиток 581
прибутку, а на грошовому потоці з приведенням коштів, які інвестуються в інновації та суми грошового потоку до теперішньої вартості.
Інвестування у ринковій економіці пов 'язано зі значним ризиком, і цей ризик тим більший, чим довший термін окупності вкладень. Це дуже актуально для галузей, де високі тем пи НТП та поява нових технологій чи виробу швидко знецінює попередні інвестицій.
Показник Т0 використовують тоді, коли немає впевненості у тому, що організаційно-технічні заходи, інновації будуть реалізовані. Тому власник коштів не ризикує довірити інвестиції на тривалий термін. Показник розраховується за формулою:
-> Приклад. Підприємство вкладає 200 тис. грн. у виробничий проект, який щоріч но дає чистий прибуток у сумі 50 тис. грн., щорічне надходження амортизаційних відра хувань на відновлення основних засобів - 20 тис. грн., тобто загальна сума грошового потоку за рік - 70 тис. грн. За цих умов термін окупності інвестицій дорівнюватиме: 200:70=2,86 років.
Якщо грошовий потік від втілення проекту розподіляється по роках нерівномірно, для визначення терміну окупності Інвестиції треба підрахувати кількість років (місяців), упродовж яких грошовий потік досягає розміру суми інвестиції.
Підприємство вкладає 400 тис. грн. у виробничий проект, який дає чистий прибуток за перші 5 років функціонування відповідно 70,70,80,100,120 тис. грн., амортизаційні відрахування на відновлення основних засобів відповідно: 45; 43; 42; 40; 40 тис. грн., грошові потоки по роках: 115; 113; 112; 140; 160грн. За цих умов у перші 3 роки грошо вий потік дорівнюватиме 340 тис. грн. Для повної окупності не вистачає 60 тис. грн., або 60:140x100=42,9% від грошового потоку четвертого року функціонування проекту. Отже, термін окупності інвестиції дорівнює 3+0,429=3,429 року (3 роки 5 місяців).
Показники економічної ефективності організаційно-технічних заходів у планах підприємств повинні враховуватися протягом усього періоду, в якому ці заходи забез печують підвищення техніко-економічних показників виробництва або вирішення інших завдань (соціальних, природоохоронних та ін.).
Важливим моментом є економічне обгрунтування технічних заходів до їхнього впро вадження. Центральне місце в такому обґрунтуванні займає визначення їх економіч ної ефективності. Воно необхідне для виробу найбільш раціональних заходів, прогнозу вання їхнього впливу на показники роботи підприємства в плановому періоді, розрахун ку премій і винагороди авторам пропозицій, визначення інтегрального впливу певної сукупності нововведень на ключові показники виробничо-господарської діяльності підприємства за той чи інший проміжок часу.
Необхідно знати, що в залежності від витрат, які враховуються, та результатів інтег ральних показників розрізняють такі види ефекту від реалізації організаційно-техніч них заходів:
/ економічний (вартісні показники);
^ науково-технічний (новизна, корисність, надійність);
/ ресурсний (споживання того чи іншого виду ресурсу);
</ соціальний (соціальні результати);
285 V. ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА
</ екологічний (шум, випромінювання та інші показники фізичного стану навко лишнього середовища).
Визначення й оцінка економічної ефективності організаційних нововведень, що на лежать до першої групи (наприклад, організація нових спеціалізованих або комбінова них виробництв; концентрація виробництва на діючому підприємстві, що веде до необ хідності його розширення, реконструкції або технічного переозброєння), здійснюються так само, як і нових технічних рішень. До складу поточних витрат необхідно також включати додатково транспортні витрати, а також втрати сировини (матеріалів) і го тової продукції під час їхнього транспортування і зберігання.
Ефективність безвитратних нових організаційних рішень (зокрема запровадження бригадної або іншої прогресивної форми організації та оплати праці; удосконалення окре мих елементів господарського механізму - організаційних структур управління, систем планування й фінансування тощо, створення нових ринкових структур) визначають зде більшого на підставі обчислення економії поточних витрат, зумовленої здійсненням та ких нововведень. У кожному конкретному випадку необхідно точно окреслювати коло показників для оцінки ефективності тієї чи іншої групи безвтратних організаційних рішень.
Ефективність окремих глобальних і локальних заходів є важливим, але недостатнім вимірником ступеня впливу нововведень організаційно-технічного характеру на резуль тативність діяльності підприємства. Ось чому необхідно знати конкретну методик) виявлення інтегрального впливу певної сукупності нововведень на ключові показники виробничо-господарської діяльності підприємства за той чи інший період.
Можна використовувати загальний методичний підхід, суть якого зводиться до обчислення за спеціальними алгоритмами (формування) основних показників, що ха рактеризують економічну ефективність тієї чи іншої сукупності запроваджених протя гом року (кількох років) нових технічних та організаційних нововведень (ТОН). Зокре ма, варто обчислювати такі техніко-економічні показники:
а) Приріст обсягу виробленої продукції:
Для того, щоб довго залишатися життєздатним та стабільно демонструвати свою виражену компетентність і конкурентоспроможність, підприємство повинне постійно підвищувати ефективність своєї діяльності, що, в першу чергу, пов'язано з підвищен ням організаційно-технічного розвитку підприємства.
7Д ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ
X) І САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
1. У чому полягають завдання І який зміст плану організаційного і технічного розвитку підприємства ?
2. Дати характеристику системи показників плану організаційно-технічного розвитку підприємства?
3. Який порядок розробки планів організаційного і технічного розвитку підприє мства?
4. Як визначається економічна ефективність інвестицій Із коротким Інвестицій ним циклом?
5. Які показники характеризують ефективність інвестицій?
6. Назвати І дати характеристику джерелам фінансування організаційних і технічних заходів.
584 IV, ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА
ТЕМА 18. БІЗНЕС-ПЛАНУВАННЯ
18.1. СУТНІСТЬ БІЗНЕС-ПЛАНУВАННЯ ТА ПРИЗНАЧЕННЯ
БІЗНЕС-ПЛАНУ
Бізнес-план - це ретельно підготовлений плановий документ, який розкриває усі сторони будь-якого започатковуваного комерційного проекту. Він дозволяє передбача ти заходи щодо реалізації нової ідеї, визначати необхідне фінансове забезпечення і отримання певного зиску. Практично його можна вважати формою експертної оцінки доцільності та ефективності здійснення тієї або іншої підприємницької ідеї.
Бізнес-план - це документ, який містить систему ув'язаних у часі та просторі та узгоджених з метою і ресурсами заходів і дій, спрямованих на отримання максималь ного прибутку внаслідок реалізації підприємницького проекту (угоди).
Бізнес-планування містить три етапи:
^ підготовчий період - підбір виконавців, консультантів та експертів, постановка завдання і розподіл обов'язків між виконавцями, розробка календарного плану (гра фіка) виконання робіт, збір вихідної інформації;
/ розробка бізнес-плану;
^ презентація бізнес-плану ~ доведення основних положень бізнес-плану до по тенційних інвесторів.
Складанню бізнес-плану передує визначення цілей власного бізнесу в загалі і бізнес-плану зокрема.
Бізнес-план охоплює як зовнішні, так і внутрішні цілі [8]. Основна зовнішня ціль полягає в тому, щоб запевнити майбутніх партнерів і кредиторів в успіху справи. Го ловна внутрішня ціль бізнес-плану - бути основою управління підприємницькою діяль ністю. Конкретні цілі розкривають зміст і особливості планових заходів, особливості самого підприємства, специфіку його діяльності.
Бізнес-план дає змогу розв'язати цілий ряд завдань, основними серед яких є:
1) обґрунтування економічної доцільності напрямків розвитку підприємства;
2) розрахунок очікуваних фінансових результатів діяльності підприємства, насам перед обсягів продажу та прибутку;
3) визначення джерел фінансування обраної стратегії, тобто способів концентрації фінансових ресурсів;
4) підбір працівників, спроможних реалізувати даний план.
Кожне завдання плану може бути розв'язане лише у взаємозв'язку з іншими. Цент ром бізнес-плану є концентрація фінансових ресурсів. Саме бізнес-план є важливим засобом збільшення капіталу підприємства. Процес складання плану дає змогу глибо ко проаналізувати розпочату справу у всіх деталях. Бізнес-план є основою бізнес-про-позиції у переговорах із майбутніми партнерами, він відіграє важливу роль при комп лектуванні основного персоналу підприємства.
Таким чином, бізнес-план, по-перше, може бути використаний для розробки кон цепції бізнесу, для детального відпрацювання стратегії, для попередження помилок шляхом детального аналізу маркетингу, фінансів, виробничої діяльності підприємства.
По-друге, бізнес-план є інструментом, за допомогою якого суб'єкт господарюван ня може оцінити фактичні результати своєї діяльності за певний період.
18. Бізнес-планування______________________________________________585
По-третє, бізнес-план є засобом залучення коштів.
Підприємства, що вже сформувались, при розробці бізнес-плану мають певні пере ваги порівняно з підприємствами-початківцями. Цифри, які вони використовують для розрахунків, надійно обґрунтовані результатами їх діяльності, їх задуми на майбутнє випливають з їх колишньої стратегії, спираючись на успіхи підприємства, досвід, набу тий на своїх помилках.
На шляху створення будь-якої справи постає ряд суттєвих перешкод, кожна з яких за відсутності необхідного підходу може стати причиною виникнення проблемної си туації. До них належать: організація управління, накопичення капіталу, розробка та мар кетинг продукту, підтримання на необхідному рівні валового прибутку та захист бізне су від небажаного впливу. Статистика свідчить, що 75% усіх нових починань у бізнесі є невдалими в перші роки [8].
При виникненні будь-яких труднощів суб'єкт підприємницької діяльності повинен дослідити стан бізнесу та виявити можливі перешкоди. Кожного разу, з'ясувавши та вирішивши певну проблему, підприємство тим самим звільняється ще від однієї пере шкоди, яка може призвести до невдачі, і, таким чином, підвищує свої шанси на успіх.
Багато з проблем можуть бути вирішені шляхом постійного уточнення бізнес-пла ну з метою приведення його у відповідність до умов, що змінюються. Це дасть мож ливість використовувати бізнес-план як реальний критерій оцінки фактичних резуль татів діяльності підприємства.
Бізнес-план минулого року може показати, яка із стратегій компанії виявилась ефек тивною, а яка ні, і наскільки результативним був той чи інший спосіб його реалізації.
При вивченні фактичних результатів роботи порівняно з бізнес-планом виявляють ся позитивні та негативні сторони організації, які можна використати для усунення відхилень між плановими і фактичними показниками.
Фінансовий розділ попереднього бізнес-плану може використовуватись як засіб об'єктивного спостереження за розвитком бізнесу. Фінансові прогнози, закладені у плані, становлять основу бюджету підприємства. Відхилення від розрахунків виявляються у статтях, де або думки про необхідні ресурси були хибними, або контроль в період виконання плану був недостатнім. Отже, крім управлінської функції бізнес-плану, його можна використовувати як засіб моніторингу.
Бізнес-план може сприяти залученню інвесторів та кредиторів. Перед тим, як ри зикувати своїм капіталом, інвестори мають впевнитись у надійності розробки проекту та мати уявлення про його ефективність. Вони мають вивчити бізнес-план перед роз глядом можливості капіталовкладень.
18.2. ТЕХНОЛОГІЯ РОЗРОБКИ БІЗНЕС-ПЛАНУ
Розробка бізнес-планів характерна для всіх форм та видів підприємництва, це скла дова частина підприємницьких угод виробничого, торгово-комерційного і фінансово-кредитного характеру.
Бізнес-план є ефективним засобом донесення нової ідеї до осіб, спроможних фінансувати. Водночас - це основа для оцінки перспективи розвитку та управління новим бізнесом.
Розробка бізнес-плану є досить трудомістким процесом і вимагає значних затрат часу та коштів. Тому одним із факторів, що зумовлює ефективність і результативність бізнес-планування, є його організація.
286 IV. ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА
Підготовкою бізнес-плану можуть займатися менеджери, підприємці, фірми, групи фірм або консалтингові організації. Основу групи спеціалістів, що розробляють бізнес-план, становлять маркетологи, економісти, статисти, фінансисти.
Для розробки стратегії розвитку великої фірми складається розгорнутий бізнес-план. Нерідко вже на стадії його підготовки визначається партнер.
Підприємства, що працюють у стабільній ситуації та виробляють товар для стало го ринку, при зростанні обсягів виробництва розробляють бізнес-план, спрямований на удосконалення виробництва та пошук шляхів зниження його витрат. Але всі ці підприє мства постійно розглядають заходи щодо модернізації продукції чи послуг, що вироб ляються чи надаються. Підприємства, які виробляють продукцію в умовах постійно го ризику, насамперед систематично працюють над освоєнням нових видів продукції, переходом на виробництво товарів нових поколінь та продовженням їх життєвого цик лу. Якщо підприємство, плануючи значне зростання виробництва традиційних продуктів або тих, що освоюються, не має достатніх власних потужностей для їх виробництва, воно може вирішити цю проблему такими варіантами:
1) шляхом залучення капітальних вкладень для створення нових потужностей;
2) шляхом пошуку партнерів, яким воно передасть виготовлення визначених вузлів, деталей тощо.
Другий варіант, як правило, забезпечує прискорене розв'язання завдань і потребує менше засобів. У цьому випадку вже на стадії розробки бізнес-плану визначаються вимоги до майбутнього виробництва.
Одне із першочергових завдань бізнес-плану - це пошук інвесторів: нових акціо нерів, кредиторів, спонсорських вкладень тощо.
В Україні бізнес-план може застосовуватись також у процесі постприватизаційної діяльності підприємств, особливо в малому та середньому бізнесі. При цьому в осно ву приватизації може бути закладена ідея конкурсу бізнес-планів покупців підприємств як альтернативних шляхів їх подальшого ефективного функціонування.
Наказом Фонду державного майна України від 26 вересня 1994 р. затверджено Положення про типовий бізнес-план, яке визначає порядок розробки покупцями бізнес-планів і вимоги до них.
Згідно з Положенням, бізнес-планом є документ, який містить у собі зобов'язання покупців щодо подальшої експлуатації об'єкта приватизації та обгрунтування можли востей їх виконання відповідно до вимог, що встановлюються Фондом державного майна України.
На даному етапі бізнес-план обов'язково розробляється покупцями у таких ви падках:
>• продаж об' єкта приватизації за некомерційним конкурсом;
>• продаж контрольного пакету акцій на неконкурентних засадах іноземним інве сторам;
>- при створенні спільного (за участю держави) підприємства з іноземними інве стиціями.
У бізнес-плані повинна міститися інформація, яка характеризує виробничо-госпо дарську діяльність підприємства за останній рік у цілому та за структурними підроз ділами, а також стратегічні напрямки розвитку підприємства на 2,3, 5-річну перспек тиву. Заходи та пропозиції, викладені покупцем у бізнес-плані, враховуються в разі під писання договору купівлі-продажу.
18. Бізнес-планування______________________________________________587
Отже, бізнес-план виконує як зовнішні, так і внутрішні функції. При пошуках парт нерів, інвесторів і кредиторів добре виконаний та оформлений бізнес-план є найкра щою візитною карткою підприємства.
За рахунок чітко визначених кінцевих цілей розробленого бізнес-плану вся справа бізнесу набуває цілеспрямованості, що дозволяє спрямувати енергію та дії підприємств в оптимальне русло. Підготувавши бізнес-план, підприємство отримує інструмент конт ролю управління, що забезпечує поступове його просування до встановленої мети.
При складанні бізнес-плану відбувається процес самонавчання, а після реалізації перед бачених ним дій він є основою для аналізу фактичних показників. Таким чином, під приємець набуває знань, досвіду та професіоналізму, що неможливо без планування.
У сучасних умовах бізнес-план є робочим інструментом, який описує процес функ ціонування підприємства, показує, яким чином її керівники мають намір досягти своєї мети. Якісно розроблений бізнес-план допомагає підприємству зростати, здобувати нові позиції на ринку, розробляти перспективні плани свого розвитку, формувати концепції виробництва нових товарів і послуг та обирати раціональні шляхи їх реалізації.
18.3. ЗМІСТ ОСНОВНИХ РОЗДІЛІВ БІЗНЕС-ПЛАНУ
Зміст та структура бізнес-плану не має жорсткої регламентованої форми, але, як правило, у ньому передбачаються розділи, в яких розкривається концепція і мета бізнесу, характеризується специфіка продукту підприємства та задоволення ним потреб рин ку; оцінюється ємність ринку та встановлюється стратегія поведінки підприємства на певних ринкових сегментах, визначається організаційна і виробнича структура, фор мується фінансовий проект справи, у т. ч. стратегія фінансування та пропозиції по інвестиціях, описуються перспективи зростання підприємства.
У загальному вигляді бізнес-план складається з таких розділів:
1) резюме (короткий опис проекту);
2) опис підприємства та галузі;
3) опис продукту (послуги);
4) маркетинг і збут продукції;
5) план виробництва продукції;
6) організаційний план; 1) фінансовий план;
8) ризики та гарантії;
9) додатки.
Резюме фактично є стислою версією плану, своєрідним "повідомленням про наміри". Хоч резюме наводиться на самому початку бізнес-плану, складати його слід після за кінчення роботи. Лише після того, як план повністю продуманий та написаний, можна в короткій формі викласти його зміст.
Резюме - це добре сконструйована система даних про комерційні перспективи підприєм ницького проекту, про виробниче, організаційне і фінансове забезпечення програми його ре алізації. Це визначений стандарт ділових пропозицій потенційним партнерам та інвесторам.
У цьому розділі подається наступна інформація:
1) повна назва, адреса підприємства, форма власності, власники (засновники);
2) опис суті запропонованого проекту (наприклад, стати лідером у забезпеченні якості, або стати лідером по ціні тощо);
588 ________ IV. ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА
3) опис можливостей і стратегії (аналізується якими можливостями володіє підприє мство, як вони впливають на бізнес, продумується стратегія для того, як скориста тись сприятливою ситуацією);
4) короткий опис ринку (опис ринкових можливостей, які буде використовувати про ект, і опис головного аргументу - чому проект буде успішним, незважаючи на те, що існують товари і послуги, які вже задовольняють потреби вибраного сегменту ринку);
5) визначення цільового ринку, обсягу продажів (у грошовому та кількісному вигляді);
6) команда (опис знань, досвіду, уміння менеджерів підприємства);
7) прогнозовані фінансові результати (опис загальної вартості проекту, очікуваних результатів проекту і термінів погашення позик).
Основна мета цього розділу бізнес-плану - представити у максимально вигідній формі найважливішу інформацію для потенційних партнерів і осіб, на фінансову підтримку яких розраховує підприємство.
Якщо йдеться про нові товари чи послуги, слід чітко сформулювати прогресивну продуктову та виробничо-комерційну ідею.
Виконавче резюме - це визначений стандарт ділових пропозицій потенційним парт нерам та інвесторам.
У розділі "Опис підприємства та галузі" необхідно детально описати підприємство, щоб переконати інвестора або потенційного партнера в тому, що підприємство має нала годжене виробництво і можливості працювати прибутково. Важливо також показати інвес тору (потенційному партнеру), що керівництво контролює діяльність свого підприємства.
У загальній характеристиці підприємства слід відобразити основні види та характер його діяльності: підприємство виробничого, торговельного характеру, чи підприємство, що діє у сфері послуг; що і як воно може запропонувати своїм клієнтам; де воно розта шоване; запланована географія розвитку бізнесу тощо. Слід також надати інформацію про ступінь розвитку підприємства, дуже важливо сформулювати основну його мету.
У цьому розділі бізнес-плану має бути викладена коротка інформація про підприєм ство: назва, юридичний статус і форма власності, дата реєстрації, адреса, короткий аналіз основних показників господарської діяльності (для діючого підприємства). Вра ховуючи, що входження в ринок з конкретним видом товарів і послуг - це насамперед готовність вступити в конкурентну боротьбу, яка передбачає ризик, важливе місце у прийнятті рішення про надання конкретних послуг чи розробку нового продукту по сідає попередній аналіз привабливості вибраної сфери бізнесу.
До цього розділу входить також характеристика галузі і можливостей для розвитку її бізнесу. При складанні бізнес-плану вивчаються та аналізуються особливості галузі.
Виділення в результаті проведеного аналізу ключових чинників успіху в галузі та об ґрунтування заходів оволодіння ними дасть змогу уточнити концепцію бізнесу, дати об'єк тивну характеристику продукту і визначити основних споживачів, оцінити конкурентів.
Розробка розділу бізнес-плану, присвяченого опису продукту (послуги), для ви робництва якого власне задумувався проект, потребує особливої чіткості. Він повинен містити такі основні показники:
-» характеристику продукції, що випускається (послуг, що надаються), в тому числі характеристику принципово нового продукту (послуги);
-» тривалість життєвого циклу продукції;
-* технологічні особливості випуску продукції (надання послуг);
-» визначення продукції (послуг), призначеної для продажу на зовнішньому ринку.
18. Бізнес-планування 589
При характеристиці запланованої продукції (послуг) дуже важливо чітко визначити:
/ перелік (асортимент) основних видів продуктів, напівфабрикатів, які плануєть ся виробляти, а також види послуг, які передбачається надавати споживачам;
/ призначення вироблених продуктів (наданих послуг);
/ споживчі характеристики продуктів (послуг);
/ унікальність (цінність) продуктів (послуг);
/ конкурентоспроможність продукції (послуг) на споживчому ринку.
У характеристиці про призначення вироблених продуктів (наданих послуг) необхід но визначити мету виробництва конкретних їх видів із точки зору задоволення конкрет них потреб споживачів.
Споживчі якості продукції доцільно характеризувати за такими параметрами:
«І» основні види сировини, з якої виготовляється продукція;
«І* вага "нетто" одиниці продукції;
•І» термін зберігання за певних умов;
*І» смакові властивості (для харчових продуктів);
*»» естетика зовнішнього вигляду;
•і» показники якості продукції;
«»* хімічний склад;
««• рівень цін;
<$• можливість надання знижок;
«»» інші відомості.
Унікальність (цінність) продукції (послуг) визначається будь-якою із її споживчих властивостей або їх комплексом порівняно з продукцією (послугами), що реалізується іншими підприємствами в межах регіону, або за рахунок надання додаткових послуг і застосування різних форм обслуговування. Необхідно визначити також слабкі сторони запропонованого продукту та тривалість його життєвого циклу.
Тривалість життєвого циклу будь-якого товару (будь-якої послуги) залежить від динаміки науково-технічного прогресу, рівня доходів населення, технології виробництва, умов зберіган ня, культури реалізації І споживання. Тому при складанні бізнес-плану потрібно передбачити:
>• час, необхідний для доведення нового чи вдосконаленого продукту (послуг): >- до перших продажів;
>• до піку (максимально можливого) обсягу продажів; >• до закінчення продажів;
>- час, необхідний на модифікацію продуктів, що випускаються, і можливість їх адаптації в нових ринкових умовах.
Дослідження привабливості продукції (послуг), призначеної для випуску і реалізації, нерозривно пов'язане з маркетинговими дослідженнями ринку. Тому в бізнес-плані виділено розділ "Маркетинг і збут продукції", в якому необхідно спланувати комп лекс маркетингу, до якого входить все, що підприємство може впровадити для підви щення попиту на свої товари і послуги, а саме:
-> схема розповсюдження товарів і послуг;
•* принципи ціноутворення;
-» методи стимулювання обсягів продажу;
-» рекламна діяльність підприємства;
-> сервісні послуги підприємства (гарантійне обслуговування тощо);
-> формування суспільної думки про впроваджувані товари і послуги.
29О IV. ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА
Актуальним питанням для підприємств є вибір каналів розповсюдження товарів і послуг, адже кожний канал розповсюдження має специфічні рівні збуту і витрат. Вибір каналів суттєво впливає на інші складові комплексу маркетингу.
Не менш важливо висвітлити якомога повніше питання про визначення цін на нові товари і послуги та рівень рентабельності на вкладені кошти.
Залежно від поставленої мети на споживчому ринку можуть бути використані різні стратегії ціноутворення:
1) укорінення на ринку з високим ступенем конкуренції;
2) максимізація прибутку в поточному періоді;
3) заволодіння більшою питомою вагою ринку за показником якості товарів;
4) заволодіння ринку нового товару;
5) виживання на ринку.
Для оцінки можливостей реалізації тієї чи іншої стратегії розглядаються умови діяль ності підприємств із трьох позицій [8]:
1) орієнтація на витрати;
2) орієнтація та можливості ринку (на конкуренцію);
3) орієнтація на попит.
Попит обумовлює максимальну ціну, яку підприємство може запросити за свою продукцію чи послуги, а мінімальна ціна визначається витратами підприємства. Кож не підприємство на ринку прагне встановити таку ціну на свій товар, яка б повністю покривала всі витрати на його виробництво і збут, у т. ч. певний розмір прибутку. Але ринкова вартість товару на конкурентному ринку містить не індивідуальні, а суспільно необхідні витрати і середню норму прибутку, яка складається за середніх умов вироб ництва даного товару, що обумовлює прагнення кожного підприємства до скорочення витрат і одержання більшого прибутку. Якщо витрати підприємства будуть вищі за середні, то таке підприємство збанкрутує, і навпаки, якщо витрати будуть нижчими, то його фінансовий стан буде надійним. Верхня точка відхилення ціни, або максималь на ціна, а отже, і величина прибутку залежатиме насамперед від конкурентного стану самого ринку.
На першому етапі переходу до ринкових відносин найближчим є ринок чистої кон куренції, який характеризується великою кількістю цілком самостійних продавців і вели кою кількістю покупців. Ціна на такому ринку встановлюється стихійно за співвідно шенням попиту і пропозиції, і їх коливання навколо ринкової вартості товару незначні.
Може існувати також ринок монополістичної конкуренції, коли окремі виробники прагнуть заволодіти більшою часткою ринку, модифікуючи свій товар, надаючи йому нових споживчих якостей. Прикладом може стати ринок фірмових товарів, коли окре мий виробник стає монополістом у виробництві нових нестандартних товарів, і деякий час вони користуються підвищеним попитом населення, а виробник може підтримува ти відносно високу ціну. Проте в умовах конкурентного ринку монопольне становище одного із виробників аналогічного товару, як правило, зберігається не довго тому, що конкуренти запропонують свій товар не нижчої якості і з допомогою реклами та інших методів конкурентної боротьби відвоюють частину клієнтів.
На сьогодні помітна тенденція до концентрації капіталу, до об'єднання невеликих підприємств у комерційні фірми, що приведе до появи так званого "олігопольного рин ку", для якого характерна порівняно невелика кількість продавців, що провадять єдину цінову політику.
18. Бізнес-планування __________________________________________2§И
І нарешті, так званий ринок "чистої монополії", мабуть, посяде чільне місце в умо вах розвитку ринкових відносин, на якому функціонує лише один продавець, тобто ок реме підприємство або їх об'єднання, яке займеться організацією виробництва конк ретного товару чи наданням конкретних послуг специфічним споживачам. До них на лежать закриті підприємства і природні або штучні монополісти.
У сучасних умовах України існує ринок "чистої монополії" на комунальні, поштово-телеграфні, транспортні та інші послуги у межах місцевого ринку.
На кожному із розглянутих ринків підприємство повинно виробити свою стратегію ціноутворення.
Цінова політика підприємства повинна ув'язуватися з загальними цілями його діяль ності.
Найпоширеніші такі основні цілі ціноутворення [8]:
1) ті, що ґрунтуються на збуті;
2) орієнтовані на прибуток;
3) обумовлені існуючим становищем.
Підприємство з цілями, що грунтуються на збуті, орієнтується на високий обсяг реалізації використовуючи стратегію проникнення на ринок шляхом застосування ціни проникнення, тобто низької ціни, яка підпорядкована меті заволодіння масовим ринком конкретного товару чи послуги. Ця стратегія виправдана у тих випадках, коли спожи вачі чутливі до ціни, низькі ціни витісняють існуючих або потенційних конкурентів і захоплюють значний споживчий ринок, що забезпечує ефект масштабності.
Підприємство з цілями, орієнтованими на прибуток, визначає за мету високий рівень прибутку і стабільне його одержання протягом кількох років.
Стратегія ціноутворення підприємств із цілями, обумовленими існуючим станови щем, зорієнтована на недопущення спаду виробництва і збуту, мінімізацію впливу та ких зовнішніх факторів, як несприятлива політика уряду, розвиток конкуренції, на підтрим ку добрих стосунків з учасниками товарообігу.
Підприємство визначає загальну цінову політику, пов'язуючи в інтегровану систему окремі рішення: взаємозв'язок цін на товари в межах асортиментної структури, частоту використання спеціальних знижок і зміни цін, співвідношення цін із цінами конкурентів.
В основі цінової політики на всі існуючі на ринку товари лежить вирішення двох проблем:
1) постійне підвищення якості споживчих характеристик виробленої продукції, то варів і послуг;
2) постійне зниження рівня цін на товари і послуги.
595 IV. ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА
Якщо крім торговельної надбавки буде застосовуватися і націнка (Н) на покриття додаткових витрат (наприклад, у підприємствах громадського харчування), то остан ня визначається за формулою:
Суттєво пов'язаними з ціновою стратегією є стратегія щодо якості товару і дизай-нова стратегія, де вирішуються такі основні питання:
1) які характеристики якості товару є найпривабливішими для покупців;
2) чи є тенденції до змін привабливості товару;
3) як організоване дизайнерське обслуговування нового товару;
4) чи передбачені спеціальні статті витрат на таке обслуговування. Наступний етап у стратегії маркетингу - розробка просування товару і, зокрема,
реклама нових товарів і послуг, яка передбачає:
1) організацію реклами та розрахунок вартості цього заходу;
2) визначення виду реклами, якому слід віддати перевагу (інформаційний, спону кальний, нагадувальний).
При інформаційній рекламі інформується ринок про переваги товару чи послуги, принципи їх дії та ціну.
Завдання спонукальної реклами - переконати споживача у невідкладності купівлі, формувати смак, рекламувати переваги споживання конкретного товару.
Нагадувальна реклама повинна підказати споживачеві, що товар (послуга) можуть знадобитися йому у найближчому майбутньому, і вказати, де його можна придбати.
Наступним кроком стратегії маркетингу є реалізація стратегії стимулювання збуту і сервісного обслуговування, визначення додаткових вимог до обслуговування.
Суб'єкт підприємницької діяльності повинен вирішити, які спеціальні послуги клієнтам він зможе надати, які спеціальні знижки з цін він готовий застосувати, як буде організована служба сервісу, і скільки коштів на це буде витрачено.
Важливу роль у стратегії маркетингу відіграють формування суспільної думки про впроваджувані товари і послуги, визначення життєвого циклу нових товарів і послуг, можливостей його продовження за допомогою нових модифікацій товару, пошуку но вих сфер використання товару та залучення нових споживачів.
Мета розділу "Маркетинг і збут продукції" - спланувати вплив і реакцію фірми на ринок за тих чи інших обставин, щоб забезпечити збут товару. Тому в бізнес-плані мають бути розкриті наступні питання:
/ загальна характеристика регіонального ринку продукції (послуг);
/ сегментація ринку продукції (послуг), що випускає підприємство в регіоні;
/ визначення розміру і складу продукції (послуг), що випускатиме підприємство у прогнозованому періоді;
/ організація збуту продукції (послуг) підприємства в умовах конкуренції.
Відповідальним питанням для підприємства є визначення загального обсягу реалізації продукції, його складу на кожному із вибраних ринків. Визначення обсягу збуту продукції необхідно тісно ув'язати з дослідженням попиту і виробничих можливостей підприємства.
18. Бізнес-планування______________________________________________593
На заключному етапі ринкових досліджень необхідно з'ясувати і відобразити у бізнес-плані [8]:
>• перелік конкурентів на вибраному ринку;
>• організацію, яка надаватиме потрібну підприємству інформацію з маркетинго вих питань;
>- наявність спеціальних агентів і дистриб'юторів на вибраному ринку, сферу їх діяльності та фінансові відносини з ними;
>- перелік клієнтів, з якими співпрацюватиме підприємство.
Оцінка факторів конкуренції є системним процесом, який складається з ряду етапів:
1) виявлення діючих І потенційних конкурентів;
2) аналіз показників діяльності, цілей і стратегій конкурентів;
3) виявлення слабких і сильних сторін діяльності конкурентів.
Таким чином, складання бізнес-плану підприємства починається з вивчення регіо нального ринку продукції і послуг та позиції підприємства на конкретному видовому регіональному ринку. Зміст розділу "Маркетинг і збут продукції" має дати відповідь на запитання:
1) яку частку ринку займатиме підприємство;
2) скільки і яку продукцію (послуги) йому виробляти, в тому числі на найближчий період, у вартісному і натуральному виразі;
3) хто і скільки купуватиме цієї продукції при певних якісних і цінових характеристиках. У даному розділі суб'єкт підприємницької діяльності повинен не лише представити
концепцію, а й подати бізнес як привабливу можливість для інвестицій, як кредитний ризик з великими перспективами або як пропозицію вигідного продажу продукту чи послуги.
Розділ "План виробництва продукції" містить наступні дані [8]:
-* обсяг виробництва продукції (послуг) та обсяг її реалізації (у кількісних показ никах);
-» характеристика виробничих цехів;
•4 виробнича програма цехів;
-> загальна характеристика технологічних ліній та обладнання робочих місць у цехах;
-* розрахунок устаткування;
-> розрахунок площі цехів;
-> характеристика джерел постачання сировини, напівфабрикатів тощо;
-Ь розрахунок чисельності робітників виробництва;
-» прогноз сумарних витрат на виробництво, у тому числі їх розподіл на постійні та змінні.
У бізнес-плані необхідно розглянути сам процес виробництва продукції: описати будівлі, обладнання, потереби в сировині та трудових ресурсах, технологічні процеси, а також можливості бізнесу, використання виробничих потужностей та програми контролю якості.
У цьому розділі слід також розглянути рівень сервісу, який фірма зможе забезпечи ти споживачам товару чи послуги.
Інформація про джерела постачання сировини та напівфабрикатів заноситься у таб лицю, де зазначаються основні умови для укладання угод із постачальником на окре мі види сировини, продукції, напівфабрикатів, форма оплати, види поставок, методи завозу тощо.
Таблиця 18.1. Форма плану постачання
Розрахунок планової чисельності працівників виробництва зводиться до визначен ня явочної та спискової чисельності по кожній категорії персоналу.
У даному розділі необхідно вибрати оптимальний спосіб виробництва продукції. Фактори виробництва можуть поєднуватися різними способами, забезпечуючи одна ковий обсяг випуску продукції. Наприклад, можна виробляти певну кількість продукції, використовуючи більші трудовитрати і малий капітал, або більшу кількість капіталу і невеликі витрати праці, або ж обрати будь-яке інше поєднання обох факторів, що зна ходить відображення у кошторисі окремих статей витрат підприємства.
Необхідно також показати, як витрати залежать від обсягу діяльності підприєм ства, і як вони можуть змінюватися за певний проміжок часу.
Виходячи із оцінки реалізованого і потенційного попиту на товар та власних витрат на виробництво, підприємство вирішує, що виробляти, скільки виробляти і з якими витратами, аби максимізувати свій прибуток.
У заключній частині виробничого плану характеризуються фактори, які знаходять ся поза межами контролю підприємства, але впливають на характер його діяльності (наприклад, вимоги щодо охорони навколишнього середовища), а також засоби право вого захисту нової продукції чи послуг (патенти, ліцензії, товарні знаки або авторські права, які будуть одержані підприємством).
Основна мета розділу "Організаційний план "-надати інформацію про забезпече ність випуску продукції і розвитку виробництва.
У цьому розділі бізнес-плану розглядають дві проблеми: організаційну структуру та юридичну форму підприємства.
Організаційна структура повинна передбачати:
У організаційну схему підприємства - перелік всіх служб та посадових осіб, їх функціональні обов'язки, посадові оклади, підпорядкування та організаційні зв'язки між працівниками, шляхи реформування організаційної схеми на різних стадіях розвитку підприємства;
/ керівний склад підприємства, його обов 'язки, оплата праці та умови преміювання; / критерії відбору кадрів - вимоги до претендентів на ту чи іншу посаду, що перед бачається організаційною схемою;
^ оцінку результатів роботи та форми заохочення - перелік показників, за якими оцінюється робота посадових осіб, методика оцінки результатів роботи, форми матері ального та морального заохочення;
/ форми та шляхи підвищення кваліфікації працівників підприємства. Функціональні обов'язки кожного працівника повинні бути викладені в посадових інструкціях.
Розкриваючи юридичні аспекти створення підприємства, необхідно визначити органі заційно-правовий статус та форму власності.
У цьому розділі необхідно також зазначити, якого роду фінансові ресурси потрібні підприємству для успішного розвитку з самого початку його діяльності, визначити способи фінансової участі його учасників та сформулювати вимоги до капіталу.
18. Бізнес-планування______________________________________________295
Необхідно вказати джерела фінансових засобів, які є на даний час, а також ті, які перед бачається залучити в майбутньому, для того, щоб потенціальний інвестор зміг визначи тись стосовно того, як його позики та інвестиції впишуться в загальну фінансову картину.
Надзвичайно важливим є питання організації фінансування підприємницького проек ту, що розглядається у розділі бізнес-плану "Фінансовий план". У ньому узагальню ються матеріали попередніх розділів, обґрунтовується сума коштів, необхідних для реалізації проекту, та визначаються джерела отримання цих коштів.
У його розробці мають бути враховані характеристики й умови бізнес-середовища, а саме:
>>• існуючі податки та тенденції їх зміни;
>- зміни валютних курсів, за якими ведуться обчислення (інвестиційний проект);
>• інфляційна характеристика середовища;
>- горизонт розрахунків.
До цього розділу мають бути підготовлені такі основні документи:
•^ прогноз обсягу продажу:
-> план грошових надходжень і витрат;
-» зведений баланс активів І пасивів;
-» графік досягнення беззбитковості;
-* баланс прибутку та його розподіл.
Прогноз обсягів продажу повинен дати уявлення про частку ринку, яку передбачається завоювати під свою продукцію.
За допомогою балансу грошових доходів і витрат перевіряється синхронність надходжен ня і витрачання грошових коштів, тобто перевіряється майбутня ліквідність підприємства.
Дані балансу активів і пасивів підприємства використовуються для оцінки його фінан сового стану, виявлення власних обігових засобів, перевірки відповідності банківських позик об'єктам кредитування, розрахункових стосунків і використання ресурсів за цільо вим призначенням.
Аналіз балансу підприємства дозволяє визначити: банкам та інвесторам - платос проможність і забезпеченість кредитів; акціонерам - надійність вкладів та їх прибутків; керівникам підприємства - стратегію розвитку і можливості самофінансування.
Важливим є також складання балансу прибутку та його розподілу. До цього розділу доцільно скласти графік досягнення беззбитковості, що ілюструє вплив на величину прибутку обсягу виробництва, доходів і собівартості продукції.
На підставі вказаних документів можна не лише спрогнозувати майбутній фінансо вий стан підприємства, але й оцінити його за допомогою очікуваних фінансових ко ефіцієнтів: ліквідності, платоспроможності та рентабельності.
Для фінансового обгрунтування інвестиційного проекту у бізнес-плані розрахову ються дві групи показників: показники фінансового стану та показники ефективності інвестицій, розраховані за вибраною ставкою дисконтування.
Перша група характеризує ефективність оперативної діяльності підприємства в ході реалізації інвестиційного проекту, а друга - ефективність залучення інвестицій у про ект. Усі показники розраховуються, як правило, за загальноприйнятою методикою.
Отже, мета фінансового розділу бізнес-плану - сформулювати та представити за гальну всебічну та достовірну систему проектів щодо очікуваних фінансових резуль татів діяльності фірми. Якщо ці дані добре підготовлені та докладно викладені, вони стають найважливішими критеріями оцінки привабливості бізнесу.
296 IV. ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА
Досягнення бажаних фінансових результатів завжди пов'язане з певними ризика ми, що виникають у результаті настання небажаних негативних змін. Тому у бізнес-плані передбачено розділ "Ризики та гарантії".
Під підприємницьким (господарським) ризиком розуміють можливість невдачі та непередбачених втрат, що виникають при будь-яких видах діяльності, пов'язаних із виробництвом та реалізацією продукції, робіт, наданням послуг, товарно-грошовими і фінансовими операціями, здійсненням соціально-економічних та науково-технічних проектів. Ризик - це загроза того, що суб'єкт підприємницької діяльності понесе до даткові витрати порівняно з тими, що передбачалися проектом або програмою його дій, або отримає доходи нижчі за ті, на які він розраховував. Особливо великим є ризик у новому підприємництві.
Ризики класифікуються за джерелами виникнення:
/ політичні;
</ господарські;
/ форс-мажорні.
Політичні ризики обумовлені:
-» ризиком зміни державного устрою, частими змінами уряду;
•^ нестабільністю політичної влади;
-> неадекватністю політичних рішень;
Господарські ризики можуть містити:
»»» ризик зміни податкового законодавства;
*і* ринковий ризик (відсутність споживачів товарів та послуг);
*«» ризик капітальних вкладень (інфляція);
* ризик зміни цін постачальників;
* ризик затримки платежів за реалізовану продукцію; <?• ризик неадекватного менеджменту тощо. Форс-мажорні обставини містять:
««• ризики землетрусу, повені, бурі, урагану, інших стихійних лих;
«$* ризики виникнення міжнаціональних конфліктів;
««» ризик втрати майна при пожежі.
Виходячи з певної ймовірності виникнення небажаних ситуацій, необхідно побуду вати діяльність таким чином, щоб зменшити ризик і пов'язані з ним втрати в май бутньому.
Необхідно також провести аналіз чутливості проекту. Він полягає в тому, що крім прогнозованих фінансових результатів, розрахованих для базового варіанту, виконуєть ся розрахунок ще для декількох екстремальних випадків:
>• розрахунок за найгіршим сценарієм - коли зовнішні фактори максимально за важають здійсненню прв&сґуі
>~ розрахунок за найкращий сценарієм - коли зовнішні фактори максимально спри яють здійсненню проектуг аі<ц І >НІ
За найгіршого сценарію-реалішції проекту повинна бути забезпечена прибутковість, яка гарантує виконання зобов'язань перед кредиторами або партнерами.
Аналіз чутливості проектудооже бути замінений ризик-аналізом проекту, при про веденні якого розглядають не сцєшрійймовірного погіршення всіх параметрів проек ту, а вибірково одного з параметрів (наприклад, підвищення цін на сировину на 20%, на 40%, зменшення обсягів реалізації на 20%. і зш.).
18. Бізнес-планування 29~7
У цьому розділі бізнес-плану необхідно дати рекомендації щодо запобігання ризику, а також викласти свою програму страхування від ризику. Слід передбачити, до яких страхових установ варто звернутися, на які суми планувати страхові внески.
У Додатки до бізнес-плану вносять всю важливу інформацію, яка не увійшла до його основної частини: повні резюме менеджменту компанії; копії балансів і звітів про фінансову діяльність підприємства (як правило, за 3 попередні роки); детальні розра хунки економічної ефективності інвестиційних проектів; аналіз фінансово-економічної діяльності підприємства; рекомендаційні відгуки кредиторів, у яких компанія раніше отримувала кредити; копії договорів, пов 'язаних із реалізацією проекту; угоди про на міри з закупівель обладнання, сировини, матеріалів і реалізації готової продукції; схеми технологічних процесів і фотографії; опис виробничих процесів; копії ліцензій, авторсь ких свідоцтв і т. д.
?=Л ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ
ЛЗ І САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
1. Актуальність бізнес-планування на сучасному етапі.
2. Сутність, призначення та механізм розробки бізнес-плану.
3. Зміст та структура бізнес-плану.
4. Характеристика основних розділів та процедура складання бізнес-плану.
5. Роль цінової політики підприємства у бізнес-плануванні.
6. Фінансове обґрунтування Інвестиційного проекту у бізнес-плані.
7. Методична основа планування обсягу виробництва продукції.
8. Дослідження привабливості продукції, призначеної для випуску і реалізації.
9. Бізнес-план як перевірка доцільності здійснення підприємницької ідеї.
10.Попередження ризикових ситуацій та методи запобігання втрат у бізнес-плануванні.
298 ДОДАТОК
ДОДАТОК
ПОЛОЖЕННЯ (СТАНДАРТ) БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ
16 «ВИТРАТИ»
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Це Положення (стандарт) визначає методологічні засади формування в бухгалтерсь кому обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності.
2. Норми цього Положення (стандарту) застосовуються підприємствами, організа ціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) незалежно від форм влас ності (крім банків і бюджетних установ).
3. Положення (стандарт) 16 застосовується до обліку витрат за будівельними контр актами з урахуванням особливостей їх визнання і складу, установлених Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 18 «Довгострокові контракти.
4. Терміни, що наведені в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, мають таке значення:
Елемент витрат - сукупність економічно однорідних витрат.
Непрямі витрати - витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом.
Нормальна потужність - очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або опе раційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.
Об'єкт витрат — продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.
ВИЗНАННЯ ВИТРАТ
5. Витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.
6. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винят ком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умо ви, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
7. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.
Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відобража ються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
8. Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (на приклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.
9. Не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати:
9.1. Платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо.
9.2. Попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг.
9.3. Погашення одержаних позик.
ДОДАТОК 299
9.4. Інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, що не відповідають озна кам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту).
9.5. Витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.
СКЛАД ВИТРАТ
10. Собівартість реалізованих товарів визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси».
11. Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.
До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:
- прямі матеріальні витрати;
- прямі витрати на оплату праці;
- інші прямі витрати;
- змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт,
послуг) установлюються підприємством.
12. До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та ос новних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфаб рикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.
13. До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.
14. До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відра хування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, витрати від браку, які становлять вартість остаточно забракованої продукції (виробів, напівфабрикатів), та витрати на виправлення браку за вирахуванням: остаточно за бракованої продукції за справедливою вартістю; суми, що відшкодовується працівни ками, які допустили брак; суми, що одержана від постачальників за неякісні матеріали і комплектуючі вироби тощо.
15. До складу загальновиробничих витрат включаються:
15.1. Витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цеха ми, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апара ту управління цехами, дільницями; випрати на оплату службових відряджень персона лу цехів, дільниць тощо).
15.2. Амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення.
15.3. Амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільни чого, лінійного) призначення.
15.4. Витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну орен ду основних засобів. Інших необоротних активів загальновиробничого призначення.
300 __________=^_________ ДОДАТОК
15.5. Витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довго вічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати мате ріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо).
15.6. Витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень.
15.7. Витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загально-виробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робі тників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного кон тролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг).
15.8. Витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природно го середовища.
15.9. Інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфаб рикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавер шеного виробництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо).
16. Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні.
До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і уп равління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіля ються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітно го періоду.
До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.
Приклад розподілу загальновиробничих витрат наведено в додатку 1 до цього По ложення (стандарту).
Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюються підприємством.
17. Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівар тості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.
18. До адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством:
- загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, втрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);
- витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;
ДОДАТОК ___ ЗОЇ
- витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амор тизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);
- винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо);
- витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо);
- амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;
- витрати на врегулювання спорів у судових органах;
- податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівар тості продукції, робіт, послуг);
- плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;
- інші витрати загальногосподарського призначення.
19. Витрати на збут включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) про дукції (товарів, робіт, послуг):
- витрати пакувальних матеріаіів для затарювання готової продукції на складах готової продукції;
- витрати на ремонт тари;
- оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівни кам підрозділів, що забезпечують збут;
- витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);
- витрати на передпродажну підготовку товарів;
- витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;
- витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);
- витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (то варів) відповідно до умов договору (базису) поставки;
- витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;
- інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.
До складу витрат на збут у торговельних організаціях включаються витрати обігу, за винятком витрат, наведених у пунктах 18,20 і 27 цього Положення (стандарту).
20. До інших операційних витрат включаються:
- витрати на дослідження та розробки відповідно до Положення (стандарту) бух галтерського обліку 8 «Нематеріальні активи»;
- собівартість реалізованої іноземної валюти, яка для цілей бухгалтерського обліку визначається шляхом перерахунку іноземної валюти в грошову одиницю є еквівален том, виражена в грошовій одиниці Укра'їни за курсом Національного банку України на дату продажу іноземної валюти, плюс витрати, пов'язані з продажем іноземної валюти;
- собівартість реалізованих виробничих запасів, яка для цілей бухгалтерського об ліку складається з їх облікової вартості та витрат, пов'язаних з їх реалізацією;
- сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнів них боргів;
- втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операці ями, активами і зобов'язаннями, що пов'язані з операційною діяльністю підприємства);
- втрати від знецінення запасів;
зад ДОДАТОК
- нестачі й втрати від псування цінностей;
- визнані штрафи, пеня, неустойка;
- витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення;
- інші витрати операційної діяльності.
21. Витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами:
- матеріальні затрати;
- витрати на оплату праці;
- відрахування на соціальні заходи;
- амортизація;
- інші операційні витрати.
22. До складу елемента «Матеріальні затрати» включається вартість витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва):
- сировини й основних матеріалів;
- купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів;
- палива й енергії;
- будівельних матеріалів;
- запасних частин;
- тари й тарних матеріалів;
- допоміжних та інших матеріалів.
23. До складу елемента «Витрати на оплату праці» включаються заробітна плата за окладами й тарифами, премії та заохочення, матеріальна допомога, компенсаційні ви плати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.
24. До складу елемента «Відрахування на соціальні заходи» включаються: відраху вання на пенсійне забезпечення, відрахування на соціальне страхування, страхові вне ски на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи.
25. До складу елемента «Амортизація» включається сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.
26. До складу елемента «Інші операційні витрати» включаються витрати операцій ної діяльності, які не увійшли до складу елементів, наведених в пп. 22 - 25 цього Поло ження (стандарту), зокрема витрати на відрядження, на послуги зв'язку, плата за роз рахунково-касове обслуговування тощо.
27. До фінансових витрат відносяться витрати на проценти (за користування креди тами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства, пов'язані із залученням позикового капіталу.
28. Втрати від участі в капіталі є збитками від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, які обліковуються методом участі в капіталі. Приклад розрахун ку втрат від участі в капіталі наведено в додатку 2 до цього Положення (стандарту).
29. До складу інших витрат включаються витрати, які виникають під час звичайної діяльності (крім фінансових витрат), але не пов'язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг). До таких витрат належать:
- собівартість реалізованих фінансових інвестицій (балансова вартість та витрати, пов'язані з реалізацією фінансових інвестицій);
- собівартість реалізованих необоротних активів (залишкова вартість та витрати, пов'язані з реалізацією необоротних активів);
- собівартість реалізованих майнових комплексів;
ДОДАТОК 303
- втрати від неопераційних курсових різниць;
- сума уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій;
- витрати на ліквідацію необоротних активів (розбирання, демонтаж тощо);
- залишкова вартість ліквідованих (списаних) необоротних активів;
- інші витрати звичайної діяльності.
30. Податки на прибуток визнаються витратами згідно з Положенням (стандар том) бухгалтерського обліку 17 «Податок на прибуток».
31. Надзвичайні витрати включаються до фінансової звітності за вирахуванням суми, на яку зменшується податок на прибуток від діяльності підприємства внаслідок збитків від надзвичайних подій. Приклад розрахунку для включення до фінансової звітності втрат від надзвичайних подій наведено в додатку 3 до цього Положення (стандарту).
РОЗКРИТТЯ ІНФОРМАЦІЇ ПРО ВИТРАТИ У ПРИМІТКАХ ДО ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ
32. У примітках до фінансової звітності наводиться інформація про:
- склад і суму витрат, відображених у статтях «Інші операційні витрати» та «Інші витрати» Звіту про фінансові результати;
- склад і суму доходів і втрат за кожною надзвичайною подією;
- склад і суму витрат, які не включені до статей витрат Звіту про фінансові резуль тати, а відображені безпосередньо у складі власного капіталу (крім вилучення капіта лу та розподілу між власниками).
Начальник Управління
методології бухгалтерського обліку В. М. Пархоменко
Додаток 1
до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 14 червня 1999 р. N 131)
Розрахунок розподілу загальновиробничих витрат
Додаток 2
до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 14 червня 1999 р. N 131) Розрахунок втрат від участі в капіталі
Додаток З до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати»
Розрахунок суми витрат від надзвичайних подій для відображення в звіті
про фінансові результати*
ЗО6 СПИСОК ВИКОРИСТАНО'! ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Ш СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ -------- ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Методичні рекомендації з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті (Наказ Міністерства транспорту України від 5 лютого 2002 р. № 65)
2. Методичні рекомендації з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств (Наказ Міністерства аграрної політики України від 18 травня 2001 р. № 132)
3. Методичні рекомендації з планування, обліку і калькулювання собівартості робіт (послуг) на підприємствах і в організаціях житлово-комунального господарства (Наказ Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики Украї ни від 6 березня 2002 року № 47)
4. Методичні рекомендації з формування складу витрат та порядку їх планування в торговельній діяльності (Наказ Міністерства економіки та з питань Європейської інтеграції України від 22 травня 2002 р. № 145)
5. Методичні рекомендації з формування собівартості будівельно-монтажних робіт (Наказ Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики Украї ни від 7 травня 2002 року № 81)
6. Методичні рекомендації з формування собівартості (робіт, послуг) (наказ Держав ного комітету промислової політики України від 2 лютого 2001 року № 47)
7. Методичні рекомендації з формування собівартості проектних робіт з урахуванням вимог положень (стандартів) бухгалтерського обліку (Наказ Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 29 березня 2002 року № 64)
8. Агафонова Л. Підготовка бізнес-плану. Практикум. 3-є вид. -К.: Знання, 2001.-158 с.
9. Алексеева М.М. Планирование деятельности фирмьі. -М.: ФинансьІ й статисти ка, 1997.-248с.
10. Бойчик І.М., Харів М.І. Економіка підприємств. -Львів: Сподом, 1998. -212 с.
11. Бухалков М.И. Внутрифирменное планирование. Учебник. - М.: Имфра-М, 1999. - 392 с.
12. Горемьїкин В.А., Бугулов З.Р., Богомолов А.Ю. Планирование на предприятии. Учебник. издание 2-е, стереотипное. -М.: Информационно-издательский дом "Фи-линь", Рилант, 2000. - 328с.
13. Друккер Петер. Як забезпечити успіх у бізнесі: новаторство і підприємництво / Пер. з англ. - К.: Україна, 1994.
14. Економіка підприємства: Підручник. За ред. акад. С.Ф. Покропивного. 2-е вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2001. - 528 с.
15. Економічний аналіз: Навч. посібник / М.А. Болюх, В.З. Бурчевський, М.І. Горба-ток; За ред. акад. НАНУ, проф. М.Г. Чумаченка. - К.: КНЕУ, 2001. - 540с.
16. Звягивцев Ю.Е. Оперативное планирование й организация ритмичной работьі на промьішленньїх предприятиях. - К.: Техника, 1990. - 159 с.
17. Ильин А.И., Синица Л.М. Планирование на предприятии: В 2-х ч. Часть 2. Такти-ческое планирование / Под. Общей ред. А.И. Ильина. - Мн.: ООО "Новое зна-ние", 2000.-416с.
18. Клейнер Г.Б. й др. Предприятие в нестабильной рьшочной среде: риски, стратегии, безопасность. /Клейнер Г.Б., Тамбовцев В.Л., Качалов Р.М.; под общ. Ред. Пано-ва С.А. - М.: "Издательство Зкономика, 1997. - 288 с.
19. Краюхин Г.А. Планирование на предприятиях (обьединениях) машиностроитель-ной промьішленности: Учебник для вузов по спец. "Зкономика й организация ма-шиностроительной промьішленности". -М.: Вьісшая школа., 1984. -312с.
20. Нємцов В.Д., Довгань Л.Є. Стратегічний менеджмент. Навч. посібник. -К.: УВПК Ексоб, 2001.-560с.
21. Обеспечение материальньїми ресурсами й коммерческая деятельность предпри-ятия / Под ред. Весилюнина Ф.П. - Минск: Вьісшая школа,1991. - 270 с.
22. Организация планирование й управление деятельностью промьшшенного предпри-ятия. Под ред. Бухало С.М. - Киев, Вища школа, 1978. - 472 с.
23. Орлов О.О. Планування діяльності промислового підприємства. Підручник. -К.: Скарби, 2002. - 336 с.
24. Осипова Л.В., Синяева И.М. ОсновьІ коммерческой деятельности. Учебник. -М.: Банки й биржи, ЮНИТИ, 1997. - 228 с.
25. Осипова Л.В., Синяева И.М. ОсновьІ коммерческой деятельности. Практикум. -М.: Банки й биржи, ЮНИТИ, 1997. -215с.
26. Планування діяльності підприємства: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / М.А. Бєлов, Н.М. Євдокимова, В.Є. Москалюк та ін.; За заг. ред. В.Є. Москалюка. -К.: КНЕУ, 2002. - 252с.
27. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку в Україні. - К.: Компас, 2001. - 168 с.
28. Ру Д., Сульє Д. Управління/ Пер. з франц. - К.: Основи, 1995. - 442 с.
29. Саати 1, Керне К. Аналитическое планирование. Организация систем: пер. с англ. -М.: Радио й связь, 1991. - 224с.
30. Совершенствование планирования на промьішленном предприятии / Грещак М. Г, Минин Л.В., Белик Н.Г., Гончарук П.Д. - К.: Техника, 1983. - 184 с.
31. Типовая методика разработки техпромфинплана производственного обьединения (комбината), предприятия. - М.: Зкономика, 1979. - 448 с.
32. ТянР.Б. Планування діяльності підприємства: Навч. посібник. -К.:МАУП, 1998.-156с.
33. Управління виробничою інфраструктурою: Навч. посібник / За ред. Бєлова М.А. -К.:КНЕУ, 1997-207с.
34. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А.М. Под-дєрьогін. 2-ге вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 1999. - 384 с.
35. Хан Д. Планирование й контроль: концепция юнтроллинга: пер. с нем./ Под ред. й с предисл. Турчака А.А., Головача Л.Г., Лукашевича М.Л. - М.: ФинансьІ й статистика, 1997. - 800 с.
36. Цал-ІДалко Ю.С. Витрати підприємства: Навч. посібник. - Житомир: ЖГТІ, 2002. - 647 с.
37. Цал-Цалко Ю.С. Фінансова звітність підприємства та її аналіз: Навч. посібник. - 2-ге видання, перероблене і доповнене. - Житомир, ЖІТІ, 2001. - 300 с.
38. Цал-Цалко Ю.С., Холод Б.І. Економіка підприємства: Навч. посібник. - Житомир: ЖІТІ, 2000.-З88с.
39. Шах А.Д., Погостин С. 3., Альман П.А. Организация, планирование й управление предприятием химической промьішленности: Учебник / Под ред. Н.П Федоренко. 3-є изд.. перероб. й доп. - М.: Вьісш. Школа, 1981. - 432 с.
40. Зкономика й организация промьішленного производства: Учеб. пособие / Ред. кол-лепія: М.Н. Тимохин й др. - М., Мьісль, 1997.
41. Зкономика предприятия: Пер. с нем. - М.: ИНФРА-М, 1999. - 928 с.
42. Зконошжа предприятия: Учебник / Под ред. проф. Волкова О.И. - М.: ИНФРА-М, 1997. -416с.
ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК
Авансований капітал 234 Акцизний збір 254 Амортизаційні відрахування 220 Амортизація 220,175
- основних засобів 220 Асортимент 48,49,63
. баланс
- виробничих потужностей 119
- матеріальних ресурсів 89 Бізнес-план 39,284
5алова продукція 67 Валовий
- оборот підприємства 68
- прибуток (збиток) 239 Вантажообіг 162 "Вузьке місце" 111 Випередження 80 Виробіток 141 Виробнича
- інфраструктура підприємства 152 -потужність підприємства:
-вихідна 110
-вхідна 110
-діюча 110
- перспективна 110
-проектна 110
-середньорічна ПО, 115,116
- програма 61 -собівартість 181
Виробничі запаси 101 Витрати:
-довгострокові 170
-змінні 170
-комплексні 170
-непродуктивні 171
-непрямі 170
- одноелементні170 -одноразові 171 -постійні 170 -поточні 170 -продуктивні 171 -прямі 170
- на продукцію 171
- оснащення 97
-періоду 171 Власник 127
Внутрішнє фінансування 229 Внутрішньозаводський оборот підприєм ства 68
Внутрішньоцехове планування 73 Внутрішньоцеховий транспорт 162
Державне замовлення 64 Державний контракт 64 Децентралізована (пасивна) система по стачання цехів 108 Директивне планування 36 Диспетчерське регулювання 72 Допоміжне (підсобне) виробництво 168
Економічне спрацювання основних за собів 220
бдиний податок суб'єктів малого підпри ємництва 255
Життєвий цикл товару 46 -Закон попиту 46 Запаси 100 Заробітна плата 142
- основна заробітна плата 146
- додаткова заробітна плата 146
- номінальна заробітна плата 146
- реальна заробітна плата 146 Збиток 239
Збут товару 44 Зведене планування 39 Зведений кошторис витрат 182 Звичайна діяльність 232 Зовнішнє фінансування 229 Зовнішній транспорт 161
./інвестиції 263 Інвестиційна діяльність 231 Інвестиційний проект 39 Індекс
- доходності 265 -рентабельності інновації 280
Індикативне планування 37 Інструмент 153
Інструментальне господарство 153 Інтегральна система виробництва й поста чання "точно в час" 108 Інтегральний ефект 279 Інформація: 17
- нормативна 18
- нормативно-довідкова 19
- прогнозна 18 Інфраструктура підприємства 152
/Кадрова політика 128 Календарне планування 72 Календарно-планові розрахунки 79 Капітал 234
Капітальний ремонт 155 Касовий план 234 Кваліфікація 127
Коефіцієнт використання діючої виробни чої потужності 120
Коефіцієнт використання проектної потуж ності 120
Коефіцієнт виробничої потужності 117 Коефіцієнт дисконтування 264 Коефіцієнт економічної ефективності ін вестицій 263
Коефіцієнт екстенсивного використання обладнання 124
Коефіцієнт завантаження устаткування 117 Коефіцієнт змінності роботи обладнання 121 Коефіцієнт інтегрального використання обладнання 124
Коефіцієнт інтенсивного використання об ладнання 124
Коефіцієнт нормативної величини потуж ності 121
Коефіцієнт пропорційності 122 Комунальний податок 256 Комунікаційна політика 52 Концепції планування:
- інкрементальна 11
- системного підходу 11
- формальна 11 Кредит 229
Ліквідаційна вартість необоротних активів 222
Малий ремонт 155 Маркетинг 44 Масове виробництво 84 Матеріаловідцача 92 Матеріаломісткість 92 Методи
- визначення потреби в ресурсах:
- динамічних коефіцієнтів 94
- за типовим представником 94
- методи прямого розрахунку 93
- рецептурного складу 95
- вимірювання продуктивності праці:
-вартісний 142 -натуральний 142 -трудовий 142
- нарахування амортизації:
- виробничий 224 -зменшення залишкової вартості 225
- кумулятивний 226
- податковий метод зменшення за лишкової вартості 222
- податковий метод прискореної амортизації 223,179
- прискореного зменшення залишко вої вартості 225
- прямолінійний 223
- планових розрахунків:
- балансовий метод 15
- екстраполяційний метод 14
- матричний метод 15
- нормативний метод 15
- пофакторний метод 14
- пробно-статистичний метод 15
- планування:
- комплексного підходу 9
- конкретно-історичний 9
- методи спеціальних досліджень 10
- моделювання 9
- системного підходу 9 Методологія планування 8 Міжремонтний (міжоглядовий) період 156 Міжцехове планування 73 Міжцеховий транспорт 161 Модернізація 155
7/адзвичайна діяльність 232 Найманий працівник 127
Напрями планування підприємства:
- круговий метод планування 34
- прогресивне планування 33
- ретроградний метод планування 33 Незавершене виробництво 69
Нова продукція 259
Номенклатура 48, 63
Норма рентабельності інновацій 280
Нормативна
- база планування 25
- вартість обробітку 68 Нормативи 25,27 Норми 25,27
Об'ємні нормативи 261 Облікова чисельність 131 Обліковий прибуток (збиток) 242 Оборотний капітал 234,235 Оборотні виробничі фонди 235 Одиничне виробництво 78 Оперативно-календарне планування 39 Операційна діяльність 231 Оптимальна виробнича програма 65 Організаційний розвиток 278 Основна діяльність 231 Основне виробництво 168 Основний капітал 234
ЯДВ 253
Первісна вартість необоротних активів 222
Персонал підприємства 126
Підготовчий запас 102
План
- збуту продукції 56
- матеріально-технічного забезпечен ня 87
- оновлення продукції 260
- підприємства 31
- організаційно-технічного розвитку 277 Плановий фонд заробітної плати: 147
-годинний 148
-денний 148
-місячний (квартальний, річний) 148 Планово-облікова одиниця 74 Планування 33
Планування витрат в торговельній діяль ності 203
Планування витрат на підприємствах сільського господарства 188 Планування собівартості будівельно-монтажних робіт 211 Планування собівартості в житлово-комунальному господарстві 194 Планування собівартості перевезень 217 Планування собівартості проектних робіт 214
Плата за землю 256 Плинність персоналу 134 Податковий прибуток (збиток) 242 Податок на прибуток 251 Попит 46
Поточне планування 37 Поточний запас 101 Потреба в енергії 99, 100 Потреба
- в запасних частинах 98
- в змащувальних матеріалах 96
- в матеріалах для поповнення НЗВ 95
- в матеріалах:
- для виготовлення інструменту 97
- на ремонт будівель 98
- на ремонт обладнання 97
- в обладнанні 98
- в паливі 98
- до витрачання 88
- до постачання 88 Прибуток 239 Прибуток (збиток)
- від звичайної діяльності 240
- від звичайної діяльності до оподатку вання 239
- від операційної діяльності 239 Принципи планування
-зустрічного потоку 35 -координації 34
- принцип безперервності 35
- принцип гнучкості 35 -принцип єдності 34
- принцип участі 35 Прогнозування 37 Продуктивність праці 141 Проект 39
Професія 126
Реалізована продукція 68 Реклама 52 Ремонт 154 Ремонтний цикл 156 Рентабельність 245
- активів 245
- акціонерного капіталу 245
- власного капіталу 245
- продукції 245 Ритмічність виробництва 77 Рівномірне виробництво 77
Річна потреба в ріжучому інструменті 96 Річний економічний ефект від поліпшення якості 265
Сезонний запас 102 Середній ремонт 155 Середньооблікова чисельність 132 Серійне виробництво 81 Система оперативного планування:
- подетальна 75
- позамовна 75
- некомплектна 75 Сітьова модель 270 Сітьове планування 268 Склад оборотних коштів 235 Служба маркетингу 45 Спеціальність 127 Стратегічне планування 37 Строк корисного використання 222 Структура
- оборотних коштів 235 -ремонтного циклу 156
Термін окупності 265,780 Техніко-економічне старіння основних за собів 220
Технічне обслуговування 155 Технічний розвиток 275 Технологічна собівартість 266 Технологічний запас 103 Товарна продукція 67 Точка беззбитковості ("поріг рентабель ності") 243
Транспортний запас 103 Трудові нормативи 261 Трудомісткість 141, 143
Умовно-чиста продукція 68 Управління запасами 104
Фізичне спрацювання основних засобів 220 Фіксований сільськогосподарський пода ток 256
Фінансова діяльність 231 Фінансове планування 230 Фінансовий план 229 Фінансування 229 Фонд робочого часу:
-календарний 113
-плановий 113
-режимний або номінальний 113 Фонди обігу 235 Фондовіддача 122 Фондомісткість 123 Фондоозброєність 123 Функції управління:
-контролінг 13
-контроль 12
-координація 12
-облік 12
-організація 12
-планування 12
-прогнозування 12
-регулювання 12
Централізована (активна І салена забез печення робоЧІГХ МІСІТЬ 1"." >
Чиста продукті 68 Чистий
-прибуток . збиток. 24'_'
- приведений дохід 265
Штатний розпис 128 Лвочна чисельність 131
2. критические точки
3. КОНТРОЛЬНАЯ РАБОТА ПО КУРСУ ПРАВОВЫЕ ОСНОВЫ БАНКРОТСТВА Выполни
4. Тюменский государственный нефтегазовый университет очная форма 2012 году в Федеральном государст
5. а б Рисунок Г
6. .1. К~сіпорын активтерін жіктеу Есепт~ ма~саты- активтерді оларды~ т~рлері бойынша топтастыруды ме~геру
7. 1 Определение маркетинга в спорте [2
8. Теория модернизации в современной России
9. Революция 1905-1907 гг и реформы ПА Столыпина
10. Финансы
11. Организация Банком России эмиссионных операций
12. ТЕМА Тема 203
13. ЛИТЕРАТУРА для студентов КФ ОЗО по направлению подготовки 071800 Социальнокультурная деятельность 1 курс 1 и
14. Эталон за декабрь 2007 г
15. Основные характеристики электронной системы
16. первых Westside не всегда использовал цепи и ленты
17. на тему- Инновационный маркетинг СОДЕРЖАНИЕ
18. Тема 100 Древний человек появился на территории Северного Кавказа и КабардиноБалкарии 15 млн
19. это наука об измерениях методах и средствах измерения теория передачи размеров единиц физических вел
20. В молодости работал в геологии в монтаже в результате чего изъездил всю страну вдоль и поперек.