Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
УДК 371:343.85
В.М.Оржеховська, О.І.Пилипенко Превентивна педагогіка. Навчальний посібник. Черкаси: Вид. Чабаненко Ю. – 2007
Розділ. ПОНЯТТЯ ТА ПРЕДМЕТ ПРЕВЕНТИВНОЇ ПЕДАГОГІКИ
Поняття превентивної педагогіки як соціально-педагогічної науки
Превенція – дії з метою профілактики, пом’якшення, полегшення, коригування тих умов, що сприяють фізичним або емоційним порушенням, виникненню соціологічних проблем.
ПРЕВЕНТИВНА ПЕДАГОГІКА – (від лат. prеventus – попереджувальний) - педагогіка, яка вивчає причини формування і розвитку відхилень у поведінці людини і методи їх попередження, подолання, виправлення.
Превентивна педагогіка виникає на межі наук, але її найбільше значення полягає в тому, що вона виступає їх координаційним центром. Профілактикою займаються психологи, юристи, соціологи, медики. Але саме педагогічний аспект попередження асоціальних явищ у поведінці індивіда є визначаючим. Педагогізація профілактичної діяльності проявляється в тому, що адміністративно-правові заходи превентивного впливу все більше наповнюються виховним змістом і акцент роботи з молоддю переноситься на особистість, а не відчуження від неї.
Превентивна педагогіка ставить за мету виявлення, запобігання та обмеження асоціальних явищ, причин дезадаптації серед різних соціальних груп та окремих осіб, забезпечення умов для формування соціально-позитивної спрямованості особистості, а також зміна й вдосконалення особистих якостей правопорушників та створення умов для розвитку потенційних можливостей таких осіб, активне залучення їх до участі в суспільному житті.
Необхідно знати:
1) причини та форми прояву асоціальної поведінки підлітків та молоді;
2) зміст та форми соціально-профілактичної роботи і, зокрема, педагогічної;
3) способи та прийоми навіювання й переконання;
4) наслідки впливу можливих звичок та асоціальних форм поведінки на здоров’я та життєдіяльність особистості;
5) основи здорового способу життя:
6) теоретичні засади, специфіку, види та рівні корекційно-реабілітаційної роботи з правопорушниками;
7) вимоги до фахівця, який займається превенцією негативних явищ у житті суспільства.
Необхідно вміти:
1) володіти психокорекційними прийомами впливу на особистість;
2) організовувати індивідуальні, групові, масові форми профілактичної роботи;
3) здійснювати соціально-позитивну діяльність підлітків та молоді через участь у різноманітних позанавчальних закладах, клубах, секціях, гуртках;
4) пропагувати здоровий спосіб життя;
5) виявляти групи ризику серед підлітків та молоді;
6) володіти способами та формами профілактичної роботи з різними соціальними групами;
7) надавати допомогу особам, які потребують соціальної адаптації;
8) здійснювати корекційно-реабілітаційну роботу з правопорушниками.
Мета, предмет, завдання, методи превентивної педагогіки
Мета курсу “Превентивна педагогіка” – розроблення теоретичного проекту наукової системи попередження соціальних відхилень серед молоді, неповнолітніх.
Об’єктом превентивної педагогіки виступає сукупність існуючих явищ маргінального характеру, поширених серед молоді.
Предметом превентивної педагогіки є:
1) причини, умови і фактори соціальних відхилень серед неповнолітніх, молоді;
2) сутність і закономірності соціальних відхилень;
3) шляхи, способи попередження та подолання відхилень у поведінці.
Завдання превентивної педагогіки:
1) наукове вивчення детермінант, умов і факторів, які сприяють тією чи іншою мірою відхиленням у поведінці;
2) науковий аналіз природи асоціальної поведінки, її тенденцій і закономірностей;
3) дослідження соціально-психологічних механізмів деформації особистості на різних етапах розвитку;
4) розроблення комплексної системи заходів, форм і методів ранньої профілактики відхилень у поведінці та їх попередження;
5) наукове прогнозування соціальних відхилень, створення науково обґрунтованих прогностичних моделей типової особистості правопорушника, об’єктів і суб’єктів профілактики, що допомагає керувати її процесом.
Методи дослідження, які використовуються превентивною педагогікою:
- педагогічні (вивчення педагогічної документації, створення педагогічних ситуацій);
- соціологічні (тестування, спостереження);
- кримінологічні (кримінальна статистика);
- математичні (моделювання, математичне опрацювання статистичних даних);
- медичні (методи діагностики).
Місце превентивної педагогіки в системі наук
Найбільш тісний контакт превентивної педагогіки з юридичними і психолого-педагогічними науками. Юридична, в свою чергу, - з кримінологією, яка вивчає злочинність, особистість правопорушника, причини і умови злочинності, а також шляхи і способи профілактики і подолання таких асоціальних явищ у поведінці осіб. А також: з криміналістикою, кримінальним правом, виправно - (виховно) - трудовим правом, кримінальним процесом.
Спостерігається зв’язок з:
- історією педагогіки (етапи становлення і розвитку проблеми попередження відхилень у моральному розвитку неповнолітніх, а також вклад вчених А.Я.Герда, К.Д.Ушинського, П.Ф.Лесгафта, В.П.Кащенко, П.П.Блонського, М.С.Погребинського, А.С.Макаренка).
- дошкільною педагогікою (виявлення відхилень у ранньому віці індивіда та закономірності цього процесу);
- зв’язок з виховно-трудовою педагогікою полягає в спільному розробленні педагогічних заходів ресоціалізації і реадаптації, а також у дослідженні закономірностей морального розвитку:
- дефектологією (з’ясування етимології мотивів, особливостей прояву і заходів попередження відхилень у поведінці серед дітей і підлітків з явно вираженими відхиленнями);
- педагогікою вищої школи (розроблення проблеми морально-правового виховання студентської молоді, профілактики алкоголізму, наркоманії, проституції);
- психологією (використання даних загальної, вікової, соціальної психології, а також вивчення етапів і механізмів антисуспільної деформації особистості молодої людини, при визначенні поглядів, цінностей, мотивів поведінки);
- філософією (дослідження природи і сутності соціальних відхилень, зв’язок з іншими явищами суспільства, з’ясування детермінант, закономірностей, тенденцій розвитку);
- соціологією (використання інформаційних даних, тенденцій у розвитку суспільства);
- медициною (знання основ наркоманії, алкоголізму, сексології, сексопатології).
Розділ. Основні засади розвитку Превентивного підходу
Детермінанти несприятливих умов розвитку неповнолітніх
Негативні явища в сучасній цивілізації - явища, які визнають як об'єктивне, незмінне, в сучасну історичну епоху нас вражає їх тиск. Починаючи з середини XX століття, у світі відбувається явище глобалізації негативних явищ серед неповнолітніх. У контексті світових реалій сучасні підлітки соціалізуються під загрозами поширення таких явищ, як алкоголізм, наркоманія, ВІЛ/СНІДу, інфекції, що передаються статевим шляхом тощо.
Перші роки XXI століття засвідчують, що тенденції цього явища набувають більш загрозливого характеру. Криміногенність у дитячому середовищі загалом висока в усьому світі. За даними ООН до .30% дітей і молоді беруть участь в якихось протиправних діях, а 5% - скоюють серйозні злочини. Наркотизація неповнолітніх стала епідемією в більшості країн світу. Понад 2% хворих на ВІЛ/СНІД --діти. Багато дослідників відзначають розширення структури деструктивних явищ у дитячому та молодіжному середовищах. Сучасні діти стають жертвами явищ дорослого світу. Вони потерпають від насилля, втягуються в обіг наркотиків, їх примушують скоювати злочини, займатись проституцією.
Саме тому при визначенні проблем превенції відхилень поведінки неповнолітніх, передусім, звертають увагу на соціальний фон, в якому відбувається превентивна діяльність. Соціальний фон складається з соціально-економічних умов, екологічного стану навколишнього середовища, соціально-психічного стану. Він залежить від змісту інформаційного простору, рівня та структури криміналізації, стилю стосунків у суспільстві, а в цілому-превентивної складової соціальної політики.
Загальновизнано, що суспільство поклацає на себе обов'язок піклуватись про своїх громадян. Українське суспільство починає формувати нові підходи, але процес, можна стверджувати, тільки починається. Досвід країн Центральної Європи засвідчує, що соціальна стабільність значно впливає на зниження негативних тенденцій у розвитку негативних явищ. Насамперед, це обумовлено новим поглядом на функції соціальної політики, зокрема соціального контролю та лібералізації.
Безперечно, останні події, що відбуваються в українському суспільстві, спрямовані на більш досконалі форми соціальної організації, розвитку демократії та відкритого суспільства. Процеси організації з тоталітарного державного устрою в цілому позитивне явище, оскільки демократичні процеси спрямовані на забезпечення розвитку людини, а при необхідності соціальної допомоги зубожілим базується на їхніх потребах в індивідуальному і соціальному розвитку, в нормах гуманізму та толерантності. Але ці процеси сповнені драматизмом, оскільки відзначаються нерівномірним темпом соціальних змін, що ускладнює вплив позитивних чинників ми характер життєдіяльності дітей.
Не можна сказати, що в Україні відсутня превентивна політика. Безперечно, суспільство визнає наявність гострих соціальних проблем та сприяє розробці державних, регіональних, місцевих програм їх подолання. Сучасна соціальна політика чітко визначилася в розумінні значення превентивного компоненту, але існують проблеми в її забезпеченні. Насамперед, не визначені пріоритети попередження негативних явищ. Превентивний підхід нині залишається без належної уваги, хоча суспільство й починає все більше розуміти, що першим потерпає від дезорганізації у способі життя громадян. Для здійснення ефективної превентивної стратегії велике значення має рівень усвідомлення проблем. Ніби й зрозуміло, що у вирішенні проблеми поширення негативних явищ важливою функцією соціальної політики держави є підтримка сім'ї, освіти, установ охорони здоров'я, правоохоронних органів, громадських організацій та інших соціальних інституцій. Втім, превентивному підходу в цілому заважають чинники об'єктивного і суб'єктивного характеру.
Найсуттєвіші несприятливі умови, що стримують розвиток системи превентивної роботи, такі:
- загострення кризи соціально-економічних та екологічних умов;
- нестабільність політичної системи;
- зниження захисної, виховної та розвивальної ролі сім'ї, освіти, охорони здоров'я, системи соціального захисту;
- недосконалість соціального контролю та виховання;
- вдосконалення злочинних методів криміногенної діяльності, а саме: її організованого характеру, що виявляється у свідомому втягуванні неповнолітніх у злочинну діяльність, обіг наркотиків, проституцію тощо.
Численні дослідження свідчать, що існуючі в Україні негативні явища продовжують тенденцію до загострення і поглиблення стану, рівня, структури, динаміки негативних явищ. У цьому ми не відрізняємось від інших країн, що проходили період трансформацій.
Криза соціально-економічних умов виявляє себе "залишковим принципом" щодо підтримки превентивної роботи. Стагнація породжує "залишковий" феномен ставлення до превентивної діяльності. Одночасно, це спричиняє зростаючу активність криміналізації, що, у свою чергу, призводить до зменшення традиційних форм виявлення життєвої активності. Кризові явища в економіці, об'єктивно характерні для перехідного періоду, породжують умови для дезадаптації особистості.
Наприклад, майнове розшарування, безробіття, низький життєвий рівень сприяють заповненню негативними явищами різних верств суспільного життя. За даними міжнародних експертів, 1% безробіття призводить до зростання рівня злочинності на 4 - 8%.
Відсутність політичної волі у вирішенні соціальних питань відчутно позначається на рівні забезпечення системи превентивної діяльності ресурсами та системними діями. Це негативно впливає на рівень ефективності виконання превентивних функцій соціальних інституцій, призводить до зниження відповідальності та рівня виконання завдань, покладених національними програмами на відомства у законодавчій, виконавчій, судовій системах
Існуючі програми протидії негативним явищам справедливо піддаються критиці. За минулі роки відбулась низка непродуманих, на нашу думку, дій, які у наступні періоди мали негативний характер. Наприклад, припинила діяльність Комісія у справах неповнолітніх мри Кабінеті Міністрів України, було ліквідовано Національний комітет боротьби зі СНІДом. Це, м'яко кажучи, не сприяло координації державних установ та залученню до співпраці громадських організацій і міжнародних донорів. Через проблеми соціальної політики, особливо з питань контролю за проходженням фінансових потоків та догматизм у досягненні розумних компромісів у проведенні міжнародних програм, виконання Державної програми боротьби зі злочинністю, програм попередження наркоманії, ВІЛ/СНІДу, якою передбачені спільні, системні зусилля різних соціальних інституцій, у першу чергу школи та сім'ї, у попередженні і подоланні правопорушень мали здебільшого декларативний характер. Прорахунки в соціальній політиці пов'язані і з неготовністю державних установ стимулювати розвиток форм виховної діяльності, які виправдали себе. Слід зазначити, що негативно позначився і обмежений підхід до фінансування гуртків та інших видів позашкільної діяльності. В цій ситуації були повністю ігноровані матеріальні можливості більшості сімей, особливо проблемних.
Все більше дається взнаки проблема підготовки кадрів. Відомо, що в педагогічних вузах студентів дуже поверхнево готують до роботи з важкими дітьми, присвячуючи цій темі поодинокі лекції. Не кращі справи і на курсах перепідготовки, підвищення кваліфікації вчителів. Можна лише констатувати, що в Україні небагато вищих навчальних закладів, де якісно готують педагогів, соціальних педагогів та соціальних працівників у цьому напрямі. Хоча потенціал, безперечно, є великий. Проведений у 2000 р. на базі Науково-методичного центру превентивного виховання АПН України та у 2004 р. лабораторією превентивного виховання Інституту проблем виховання АПН України конкурс науково-методичних робіт з аспектів збереження здорового способу життя засвідчив про високий рівень творчого потенціалу педагогів середньої та вищої школи. Консультант Департаменту превентивної освіти ЮИЕСКО В.А.Колибін визнав, що Україна представлена великим колективом ентузіастів - науковців, методистів, педагогів з питань формування здорового способу життя та попередження негативних явищ.
Дуже актуальна і проблема комплексного підходу. Особливо це стосується рівня розуміння і ступеня відповідальності батьків за виховання своїх дітей, яку вони перекладають на плечі навчального закладу. На батьківських зборах, цікавість про якість навчання і поведінки виявляють перил за все батьки, які виконують свої функції. Адміністрація шкіл відчуває також постійне зниження профілактичного нагляду та патронажу за підлітками, які передані на класний та загально-шкільний облік інспекторами кримінальної міліції у справах неповнолітніх. Бесіди з дітьми носять переважно залякувальний характер.
Проблеми поглиблюються слабкою координацією та фрагментарним характером діяльності роботи навчальних закладів, служб у справах неповнолітніх, соціальних служб для молоді, кримінальної міліції та інших установ і закладів. Проблеми виникають і тоді, коли система служб соціальної роботи побудована за вертикаллю адміністративного керування, що має в собі типові риси колишньої адміністративно-командної системи. Це виявляється, передусім, у переважанні масових, екстенсивних форм превентивної роботи. Ніщо так не шкодить превентивній діяльності, як формальна демонстрація масовості охоплених категорій, захоплення кількісними показниками, замість уміння створювати умови для системної роботи безпосередньо з дитиною, її оточенням.
За 10 років після прийняття постанови Кабінету Міністрів України "Про організацію діяльності спеціальних навчально-виховних закладів для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання". Закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх", яким передбачено забезпечення рівня достатнього соціально-правового захисту неповнолітніх, мало що торкнулося самих дітей. Втім, проблеми мають бути не тільки визначені. Необхідно спрямовувати діяльність державних органів хоча б на вирішення найгостріших проблем дитинства в Україні. Зокрема, це стосується пріоритетного забезпечення прав неповнолітніх відповідно до Декларації прав дитини. Вирішенню питань превенції негативних явищ заважає багато чинників. Незважаючи на проголошені законодавчі акти, триває процес позбавлення фінансової підтримки та приміщень підліткових клубів. З початку незалежності в Україні налічувалось 5,8 тисячі таких закладів, що представлена майже З млн. неповнолітніх. Сьогодні колишня система представлена фрагментарними осередками. Особливо тривожить те, що за останні роки тисячі підліткових закладів припинили свою діяльність. Вони потонули в комерційному морі.
Проблема полягає у недостатній превентивній діяльності установ освіти та служб соціальної роботи, у зниженні превентивної роботи в правоохоронних органах, які мають забезпечувати превентивну функцію соціально-правового контролю. Незважаючи на збільшення кількості дітей, що стоять на профілактичному обліку, це не позначилось на розвитку цілеспрямованої системи соціально-правового патронажу та інших методів превентивної роботи .
Такі проблеми мають виразно соціальний характер. На сьогодні рівень знань про негативні явища та їх наслідки для особистості достатньо підвищився завдяки зусиллям служб соціальної роботи та недержавних організацій. Втім, соціологічні опитування свідчать про низьку наявність знань про наслідки негативних явищ, нехтування ними в ситуаціях ризику зараження на ВІЛ, ІПСШ. Нині слід виходити з того, що подібна ситуація характерна для більшості частини підлітків. Безперечною умовою для здійснення змін може бути тільки збільшення питомої ваги превентивного підходу у структурі напрямів соціальної політики.
Питання для самоконтролю:
Проблеми соціалізації дітей і молоді
Відомо, що найбільш узагальненим поняттям соціального підростання та розвитку дитини є соціалізація.
Соціалізація означає суспільний процес поєднання потреб та домагань особистості (свідомості, почуттів, здібностей та ін.). Цілеспрямований вплив здійснюється на основі навчання і виховання, засвоєння соціальних ролей, завдяки чому людина, перетворюється на активного члена суспільства.
Складний і багатогранний процес соціалізації вивчається різними науками (психологією, соціальною психологією, соціологією, історією, етнографією, педагогікою, логікою, філософією). Проходячи ряд етапів у різних соціальних інституціях - сім'я, дитячий садок, школа, однолітки, сфера зайнятості і дозвілля, дитина набуває якісних виховних характеристик, що складають їх зміст.
Соціалізація неповнолітніх завжди включала експериментування і ризик, утвердження власного розуміння гідності і дорослості засобами, що неповною мірою можуть бути контрольовані суспільством. Безконфліктна соціалізація дітей, на думку одного із засновників гуманістичної психології М.Міда, характерна тільки для суспільств з архаїчною культурою та органічними традиціями, а характерною рисою індустріальних і постіндустріальних суспільств є конфліктна ситуація соціалізації. Одній із сторін конфлікту не вдається упокориться з природним протистоянням і тоді її дії починають мати причинно-деструктивний характер. Процес соціалізації індивіда обумовлений рівнем здатності до соціальної адаптації.
Як активна, вона передбачає відповідну цілеспрямовану зміну ситуацій. При пасивних формах - наслідування цінностей. Якість освоєння цінностей - важлива складова формування поведінки неповнолітнього. Вияв адаптивно-активної поведінки обумовлює більш успішну соціальну адаптацію. Виявлена також залежність між характером ціннісних орієнтацій особистості і типом адаптаційної поведінки. Відповідно до адаптивно-розвивальної концепції М.П.Лукашевича, взаємодія відбувається як мобільне перетворення па основі освоєння нових соціальних ситуацій. Згідно з моделлю О.О.Якуба, основні показники соціальної активності можуть мати протиріччя, що виражаються у неузгодженості форм активності. На думку автора, порушення цілісності соціальної активності виявляється у розірваності емоційного, раціонального та вольового компоненту, що породжує певну враженість соціальної активності (Якуба О.О. Соціологія. Навчальний посібник для студентів. Харків: видавництво "КонстЕїнта", 1996 р., - 192 с. - С. 104).
Враженість соціальної активності створює певний психологічний настрій, дитина вразлива до впливів з боку близького оточення, одноліток, інших. Ціннісні орієнтації визначають активність при виділенні певних соціальних ситуацій, а також індивідуальні вимоги до їх змісту. Велике значення при цьому мають внутрішні переконання, активність засвоєння суспільних, групових норм.
Вплив на дітей має вирішальне значення. Вплив ситуацій, орієнтованих на прояв і вдосконалення своїх здібностей означає домінування на позитивні норми соціуму, тоді як у дезадаптованих - присутня випадковість, вибірковість під примусом, обмеженість через субкультурні норми. Коли мова йде про соціальну дезадаптацію неповнолітніх, то слід розглядати як активну адаптацію до альтернативних норм позитивної соціалізації, в яких ґрунтовно засвоюються набуті враження, цінності та моделі поведінки.
Для позитивної соціалізації важливими чинниками є якісні характеристики тих соціальних явищ, в яких відбуваються етапи соціального становлення дитини. Несприятливі ситуації соціалізації пов'язані з системним впливом соціальних, психологічних, біологічних чинників, що впливають на процес розвитку особистості дитини.
На основі особливостей соціальної ситуації розвитку виділяємо:
ситуації з агресивним впливом негативних явищ;
ситуації зі зниженим виховним та превентивним потенціалом.
Соціалізація як норма є самореалізацією індивіда в процесі діяльності, яка має забезпечити прагнення та потреби людини в контексті традиційної культури. Відсутність базових умов призводить до самореалізації в "тіньових", асоціальних культурах та цінностях. Якщо в її якості наявна згадана частина тіньової підліткової субкультури, то спрямування соціалізації в найсуттєвішому етапі соціалізації закладає проблеми для здоров'я та соціальної активності. На соціалізацію неповнолітніх впливають оточуючі негативні явища. В субкультурі відбувається не тільки передача формальних форм поведінки. Психологічний вплив, що здійснюють однолітки, змушує відповідати груповим реакціям реагування та поведінки. Дані свідчать, що агресивна поведінка найбільш характерна для підлітків 11 - 13 років. Тут найвища конфліктність з оточуючим світом. Серед дітей наявна тенденція до збільшення кількості безвісти пропалих підлітків 16 - 17-річиого віку. Кримінальна статистика свідчить, що вони стали жертвами злочинів. Говорячи про загальні проблеми соціальної дезадаптації дітей у сучасних умовах, слід звернути увагу на такі мікросоціальні тенденції, як послаблення функцій і потенціального ефекту кожної окремої системи соціалізації: сім'ї, школи, позашкільних установ, товариства однолітків, засобів масової комунікації тощо і посилення впливу асоціального середовища.
Соціалізація підлітків може відбуватись під впливом насильницьких форм субкультури. Наприклад, таку спрямованість поведінки з агресивною суттю носять деякі форми епатажної поведінки, в основі якої лежить виклик нормам усталеної моралі, правилам, що склалися. Це може бути виклик в одязі, зачісці, а іноді й формах поведінки. Агресивну спрямованість продукують переважно субкультурні норми варварських груп, дії яких спрямовані на знищення культурних та ритуальних цінностей. До видів насильницької субкультури слід віднести сектантські формування груп сатаністів і тоталітарних сект, які ставлять за мету повністю підкорити своєму культу підлітків, укорінити рабський, залежний від секти спосіб життя. На особливості соціальної ситуації впливає зниження культурної традиції, нерозвиненість соціальної інфраструктури, що створювалася в Україні десятиріччями, зменшення інтересу в дітей і підлітків до книги, мистецтва, культурних цінностей. Водночас зросла експансія засобів масової інформації, видань, що пропагують насильство, секс, жорстокість та містицизм.
Серед основних проблем є зниження перестороги у неповнолітніх до ВІЛ/СНІДу. Середній показник інфікованості для населення по Україні становить 58 на 100 тисяч населення. Найбільш уражені ВІЛ молоді люди у віці 18 - 38 років, діти до 14 років, які становлять 2,3% від загальної кількості інфікованих, з них підлітки від 15 років та молодь до 29 років -- майже 50%. Серед неповнолітніх особливо швидкими темпами поширюються такі інфекції, що передаються статевим шляхом - гонорея, сифіліс та ін. За деякими данними за останнє дисятіліття ІПСШ зросли у декілька десятків разів. Розвиток епідемії ВІЛ/СНІДу та ІПСШ в Україні відбувається т класичною схемою - через кров і статеві рідини. Вона розвивається кількома епідемічними хвилями повільним, прискореним і швидким поширенням розвитку епідемії:
прискорене поширення інфекції пов'язане з незахищеними статевими стосунками серед осіб, які не мають постійних статевих партнерів або займаються проституцією, осіб гомосексуальної та бісексуальної орієнтації;
швидке поширення ВІЛ-інфекції серед осіб, які вживають наркотики шляхом ін'єкцій.
Збільшення кількості осіб, які вживають наркотики шляхом ін'єкцій сприяє активізації поширення ВІЛ-інфекції серед двох перших епідемічних хвиль, оскільки від кожного інфікованого споживача наркотиків вірус імунодефіциту може передаватись кількома шляхами. Поширення ВІЛ не обмежуються виключно класичними групами ризикованої поведінки, від яких збудник СНІДу потрапляє до загальної популяції. У структурі груп - носіїв ВІЛ - все більший відсоток неповнолітніх.
Вживання хімічних речовин з наслідками зміни свідомості вже за визначенням породжують низку проблем. Наркотичними визнаються хімічні речовини, що мають безперечно негативний вплив на біохімічні процеси в організмі та викликають поведінкові розлади. Згідно з класифікацією ВООЗ, до них відносять різні групи наркотиків і психотропних речовин. У групі наркотичних речовин вчені виділяють три підгрупи: наркотики, токсичні речовини, алкоголь і нікотин.
Серед вчених, які досліджують цю проблему, існують різні класифікації, використовуються різні означення. Так, А.В.Колесов, СВ.Турцевич на основі критерію подібності намагаються об'єднати їх в єдину назву "наркогенні речовини. І.Н.П'ятницька пропонує назву "психоделічні", оскільки бере за показник наслідки - безперечне руйнування особистості..
За даними правоохоронних органів, в Україні діє, по-перше, сильний пресинг міжнародної наркомафії. Наприклад, вона вважає Україну транзитною і технологічною базою для обігу наркотиків. По-друге, існуючі в національному просторі традиції вживання алкоголю, слабко контрольована реклама лікарських препаратів, слабість контролюючих та корупція силових відомств. По-третє, на регіональному та місцевому рівнях Україна відзначається наявністю широкого попиту на алкогольні напої, великою кількістю алкоголізованих громадян, дисфункціональних сімей. Наприклад, статистична інформація та підтвердження негативних тенденцій соціологічними дослідженнями за проектом ЄСПАД, свідчать про наявність згаданих проблем у промислових регіонах України. Серед чинників поширення вживання хімічних речовин дослідники відмічають психологічний дискомфорт, недостатність або відсутність виховного впливу сім'ї, слабкість соціальної інфраструктури, ціннісна дезорієнтація неповнолітніх тощо, на тлі яких вони стають більш вразливими до впливу наркогенної субкультури.
Те, що наркотизація є одним з найсильніших десоціалізуючих чинників, переконує зростаюча динаміка прилучення молоді до криміногенного способу життя.
Одним із суттєвих чинників поширення негативних традицій є проживання в криміногенному середовищі. Поняття місце проживання загальновживане в соціальній практиці. Кожне з міст поділяється на мікрорайони, що виступають в якості поняття "місце проживання". Як відомо, воно складається з таких сфер: території, кількості населення, референтних однолітків, інфраструктури, де підлітки мають можливості задовольнити потреби (захисні, розвивальні, розважальні, навчальні тощо). Територія проживання є однією з найважливіших сфер життєдіяльності. Американський психолог Д.Стей зазначає, що значення поняття "територія" сприймається винятково як "психологічний образ". Саме тому рівень криміногенності території проживання підлітка впливає на його ціннісні орієнтації, а в цілому визначає моделі його поведінки. Інтеграція в територіальні групи - явище, притаманне більшості підлітків, які не бажають почуватись аутсайдерами. Підлітки (Приймають територію проживання як захисну функцію. Діти і підлітки все частіше стають об'єктом впливу міської і сільської асоціальної структури. Дитяча безпритульність у великих містах на сьогодні є масовим явищем. За даними міжнародних експертів, в Україні майже 450 тис. дітей, які не забезпечені батьківським вихованням і "викинуті на вулиці."
Висока криміногенність породжує негативні явища соціальної та психічної нестабільності, що спрощує роботу з вербування неповнолітніх у свої тенета. Суспільство визнало, що злочинний світ вдосконалюється більш швидкими темпами, використовуючи для цього такі перевірені способи, як підкупи, залякування, погрози, брехню.
Розвиток тенденцій впливу негативних явищ визначається за статистичними даними оперативної діяльності правоохоронців та органів охорони здоров'я. Дані статистики визначають як суперечливі, хоча цікаві кількісні показники. Починаючи з кінця XX століття, в Україні помітна певна стабілізація загальних правопорушень серед неповнолітніх, однак збільшується кількість і відсоток тяжких злочинів. Для сучасного етапу розвитку криміногенної ситуації характерне розширення сфери географічних впливів. Вона стає дедалі гострою не тільки у містах, регіонах, де більш великий грошовий обіг та менший соціальний контроль. Активна міграція молоді з сільських районів до міста призвела до формування криміногєнного способу життя в сільській місцевості. Негативні процеси живляться ситуацією розриву родинних зв'язків, втрати національних традицій, контролю спільноти за поведінкою кожного з її членів.
Отже, негативні явища стали ознакою суспільства. Надзвичайно багато чинників сприяють збільшенню правопорушень, обігу наркотиків, поширенню проституції, азартних ігор, загрози ВІЛ/СНІДу, ІПСШ тощо.
Питання для самоконтролю:
Сутність негативних явищ криміналізації, наркотизації, ВІЛ/СНІДу.
Сім'я - важлива інституція соціалізації
Сім'я та навчально-виховні заклади є природними агентами позитивної соціалізації. Водночас, вони можуть виступати і провокуючими чинниками. Розглянемо з цієї точки зору дані інституції соціалізації.
Виховання є провідною ланкою соціалізації. Соціальна адаптація в сім'ї - первинна соціалізація, це процес активного пристосування та перетворення людини в індивідуальність, цінність стосовно прийнятих сім'єю суспільних норм і традицій. Тому адаптаційні можливості дитини проявляються через реалізацію потреб, інтересів, життєвої мети самих батьків. Соціальна адаптація стосовно інших етапів включає передусім пристосування до умов і характеру діяльності, а також до характеру міжособистісних стосунків, екологічного і культурного середовища, умов проведення дозвілля, побуту. Сьогодні зрозуміло, що проблема превентивності в сім'ї—це її обов'язкова функція.
Дослідження причин правопорушень і злочинів неповнолітніх свідчить, що у 60 - 80% випадків механізм протиправної поведінки був «запущений» недоліками сімейного виховання. Виявлено три основні варіанти криміногенної позиції сім'ї: небажання, невміння і неспроможність виховувати дітей.
Яскраво виражені і три основні форми криміногенного впливу сім'ї на духовний світ та поведінку неповнолітніх: активне залучення їх до пиятики, вживання наркотичних речовин, бійки, сварки, розбещеність у сім'ї, скоєння злочинів; "пасивний приклад" безкарної антигромадської поведінки, яку підліток сприймає як стереотип звичайної повсякденної, моральної поведінки, виштовхування дітей на вулицю, їхнє розчарування батьками, відчуття власної меншовартості. У свою чергу, така дезорганізація впливає на психічний стан населення, породжує уявлення безкарності у певної частини населення, що сприяє зростанню віктимності.
Сьогодні визначилась тенденція до зниження рівня батьківського виховання. Сім'я - природне середовище соціалізації дітей. Але все більше їх втікають з рідної оселі. Проблеми стають дедалі гострішими. Знижується доступність освіти для дітей з неблагополучних сімей. Це стосується нездатності сімей забезпечити якісну освіту: побутові умови, доступність навчальної літератури, повноцінне харчування тощо. В сукупності негативних чинників дисфункціоналізації сім'ї відбувається розвиток негативних явиш, у соціальній, побутовій, дозвіллєвій сферах. Ті сім'ї, в яких не забезпечуються нормальні умови виховання, вважаються як дисфункціональні, й у разі виявлення кричущих вад виховання та розвитку, батьків обмежують в дієздатності впливу, або відбирають у них права на виховання дітей. Можна з різних позицій ставитись до такого явища. Тут існує велика кількість гуманітарних і суто політичних проблем. Але на сьогодні будь-яка держава у світі не має інших важелів впливу на недобросовісних батьків. Інша проблема – ступінь відповідальності навчального закладу, служб соціальної роботи як державних установ. Вони й створені як елементи державної системи дня допомоги в соціальному вихованні дітей. На них законодавчо та функціонально покладено обов'язки сприяти позитивній соціалізації дітей, дбати про збереження та розвиток їхнього здоров'я, застерігати та навчати безпечно поводитись в оточуючих ситуаціях, захищати в межах своєї компетенції від впливу негативних явищ. Це прямий обов'язок, який необхідно закріпити в Статуті навчальних закладів.
Дані спостережень засвідчують, що для 90% сімей, в яких виховувалися підлітки-злочинці, котрі відбували покарання у Кременчуцькій, Прилуцькій та інших ВК (виховна колонія), мали проблеми в сімейному вихованні.
В результаті неблагополуччя в таких сім'ях, щорічно майже 20 тис. дітей залишаються без батьківської опіки, понад 200 тис. – зостаються без одного з батьків. Майже 1,5 млн. алкоголіків зареєстровано нині в Україні, з них понад 230 тис. - жінки. Серед засуджених підлітків 40% - з неповних сімей.
Зазначаючи головний механізм впливу негативних умов виховання, зауважимо, що несприятливі умови з боку сім'ї, яких зазнала дитина у дитячому і підлітковому віці, можуть датися взнаки при зіткненні із певною життєвою ситуацією через багато років. Це, так би мовити, проблема криміногенної дії неблагополучної сім'ї зі зміщенням у часі, на що вказують психологи і юристи.
Нерідко підлітки скоюють правопорушення під безпосереднім впливом чи за участю родичів. Аналіз засвідчує, що 10 - 20% підлітків, які відбували покарання у ВК, мали засуджених родичів.
Найтиповішими помилками сімейного виховання є:
- дефіцит позитивного спілкування батьків з підлітками;
- відсутність у дорослих стійких власних моральних устоїв;
- організація життя в сім'ї не сприяє формуванню у дитини моральних звичок;
- батьки не знають і не розуміють внутрішнього світу своєї дитини;
- недоброзичливе, грубе ставлення дорослих до підлітка.
Ми вважаємо, що умови сімейного виховання дитини позначаються на всьому її житі і є відправним моментом у формуванні особистості. Сім'я, з точки зору пред'явлених до неї вимог, повинна максимально забезпечувати адаптацію її членів до умов суспільного життя, а також підготувати ґрунт для прийняття дитиною соціальних норм, тобто вона перша включається у вирішення завдань соціалізації індивіда. Криміногенний вплив сім'ї на особистість полягає в стихійному або цілеспрямованому формуванні антигромадських якостей, або в напрямі формування таких якостей.
Аналіз криміногенної ролі сім'ї свідчить, що в ній відмічаються такі негативні обставини, як байдужість батьків до виховання і поведінки підлітків, невміння чи небажання їх виховувати, погане знання підліткової психології.
Серед негативних чинників соціалізації більшість дослідників визначають соціально-демографічні (неповні сім'ї, сім'ї в стані розлучення, багатодітні) та соціально-рольові (тимчасово неповні сім'ї із засудженими, сім'ї з алкогольними проблемами, сім'ї з рилами виховного впливу).
Кримінологи відзначають тісний зв'язок між ситуацією розвитку дитини в дисфункціональній сім'ї. Таким сім'ям характерні стресові пани, що виникають через конфлікти і розлучення, соціальні хвороби 1 негативний спосіб життя батьків. Таким чином, якість життя суттєво впливає на безпосередній механізм відхилень у поведінці підлітків. Він створює різноманітні умови для конфлікту та відчуження між дітьми і батьками. Опосередкований вплив має культура стосунків споживання,ставлення сім'ї до споживацьких нахилів, можливості витрачання підлітками певних сум грошей та ін., як і можливості сім'ї та позиція батьків стосовно меж задоволення престижних запитів підлітків.
Дослідження моделей відхилень у поведінці підтверджують, що наявність різких негараздів між подружжям впливає на психічний та соціальний розвиток дитини. В Україні велика кількість дітей залишаються без родини. За останні роки приблизно 60% сімей щорічно розривали шлюб. Майже кожен третій дезадаптований підліток ріс без батька, в кожного четвертого, що виховувався в повній сім'ї, батько страждав алкоголізмом; 52,8% підлітків виростають у неблагополучних сім'ях; у 26,1% з них - неповна сім'я; у 14,6%) -батьки-алкоголіки; у 4,2% - присутній аморальний спосіб життя дорослих; 2,8% - батьки систематично б'ють дітей; у 1,4% сімей –злочинність серед батьків; у 1,2%> - проживання з психічно хворими батьками. Майже 2 млн. дітей виховуються в сім'ях, де поганий мікроклімат негативно впливає на психіку та адаптаційні моделі. Статистика свідчить, що 80% підлітків, засуджених за крадіжки виховувались у дисфункціональних сім'ях, решта, - тобто кожен п'ятий - у формально благополучних сім'ях, де матеріальний рівень достатній для задоволення нормальних потреб неповнолітніх, розвитку їхніх інтересів, але забезпечений цей рівень за рахунок легкої наживи, спекуляції. У таких сім'ях моральна атмосфера, соціальна позиція і ціннісні орієнтації носять егоїстичний характер. Серед багатьох чинників слід звернути увагу на відсутність духовного благополуччя. Екзистенціалісти наголошують, що причини багатьох нещасть лежать у площині так званого "екзистенційного вакууму".
Дитина відчуває психологічні втрати, коли відсутня емоційна підтримка, і виражає свої страждання через дезадаптивну поведінку. Дослідженнями визначили, що емоційний фон є значимим чинником негативних вчинків дитини. Вони припадають на кризові періоди розвитку дитини, що значно підсилює їх негативний вплив. Взаємозалежність між проявами відхилень у дітей та негативними емоційними почуттями в сім'ї можна проілюструвати таблицею 3:
Сьогодні зайве говорити про здатність батьків подолати важковиховуваність дітей. Дослідженнями виявлено, що поряд з традиційними вадами в сімейному житті, що супроводжують важковиховуваність, з'явилися й такі відхилення:
порушення емоційної структури сім'ї;
знищення виховних цінностей;
загроза розлучення;
загроза насилля.
Поглиблення кризи в сім'ях відбувається досить інтенсивно. Втім, слід звернути увагу на суттєву різницю в структурі дитячої злочинності в неблагополучних та звичайних сім'ях. Якщо в другій половині 80-х років минулого століття відмічалося, що частка правопорушень, скоєних в результаті незадовільних матеріальних умов становила в Україні лише 2 - 3%, то на початку 90-х років питома вага таких злочинів зросла до 15%, в середині 90-х - 18%, на початку XXI століття - майже 30%. У наш час непоодинокі випадки насилля дітей над батьками, особливо старшого віку. Причини -зубожіння сім'ї, неможливість задовольнити базові, зростаючі потреби. Багато проблем з вихованням виникає і в матеріально забезпечених сім'ях. При цьому велику роль має зниження стандартів морального виховання, деформоване розуміння досягнення життєвого успіху. Внаслідок цього деформуються свідомість та психіка неповнолітніх. Майнове розшарування призводить до зверхності багатих та озлобленості частини дітей з незаможних сімей. Непоодинокі випадки, коли вони піддаються здирництву, шантажу, переслідуванню. Викликає стурбованість ситуація, що склалась у сфері сім'ї та шлюбу. Понад один мільйон дітей виховуються у неповних сім'ях, 80% яких є малозабезпечені.
Можна констатувати, що вагомими чинниками є втрата здатності, наснаги до виховання дітей в значної кількості батьків. Особливо це спостерігається в нехтуванні послідовного, на особистому прикладі передусім батьків-чоловіків, залучення до побутової трудової діяльності.
Отже, в якому емоційному досвіді гартується дитина, з яким психічним станом та життєвим досвідом вона йде до школи, те і впливає на її подальшу соціалізацію. Особливе значення цієї проблеми у психоаналітичній психології.
Проблеми освіти
Реальність педагогічної проблеми навчання і виховання та процесів соціалізації - це об'єктивне протиріччя між педагогічним процесом та впливом оточуючого середовища. Висвітлена ще в працях античних авторів, середньовічних просвітителів та сучасних учених, ця проблема на кожному історичному етапі вирішувалася по-різному. Розв'язанню цієї проблеми присвятили свою діяльність
Ж.Ж.Руссо, Я.А.Коменський, К.Д.Ушинський, А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський, сучасні педагоги-новатори.
У педагогічній оцінці девіацій, порушень дисципліни, пропусків занять, конфліктів тощо важливо своєчасно зафіксувати виникнення ситуації ризику, визначити межу між правомірною і протиправною поведінкою, коли починається невиконання своїх шкільних обов'язків.
В ряді шкіл відсутні умови для повноцінного навчально-виховного процесу, що спричиняє розчарування педагогів своєю професією. За даними наших досліджень, майже в 15% шкіл наявні правозахисні установки педагогічного колективу, надмірне використання примусових форм роботи з дітьми, відсутність здоров'язберігаючого характеру навчання, забезпечення якісним харчуванням дітей з незаможних сімей. Це спрацьовує на зниження впевненості окремих дітей, віри в свої сили досягти соціальних успіхів. Часто відхилення в поведінці дітей відбуваються з вини педагогів. Адже нетактовність, байдужість, несправедливість, і жорстокість учителя у ставленні до учнів - дидактогенії, що самі собою аморальні та протиправні. Багато випадків, коли некваліфікованість, черствість педагога штовхала дитину до скоєння правопорушення чи навіть самогубства.
Нами накопичений багатий статистичний матеріал з вивчення особливостей навчальної діяльності, спрямованості інтересів і комунікативних зв'язків підлітків з дезадаптацією поведінки. Так, 93% неповнолітніх на період скоєння злочинів погано навчались і не хотіли відвідувати школу; 49% - періодично відвідували школу, 10% не ходили до школи зовсім. Вражаючий факт: щороку ЗО тисяч дітей не з'являються до навчальних закладів. Тільки після таких виховних прорахунків розпочинається активна програма повернення дітей до школи. Зі звітними даними кримінальної міліції та Міністерства у справах сім'ї, дітей і молоді до навчальних закладів вдається повернути майже 25 тисяч дітей. У неповнолітніх, яких повернули до навчального закладу, виникають проблеми з адаптацією до навчальної діяльності та шкільного колективу. Як правило, в них досить складні стосунки з класним колективом. У 78%) - не було спільних інтересів з однолітками, 54"/о - ні з ким у класі не дружили, а мали друзів у дворі чи на вулиці і, як правило, старших за віком. При проведенні соціометричного опитування, 95%о таких важковиховуваних потрапили до групи ізольованих школярів, 93%о з них одержали негативний вибір. Ці дані ще раз свідчать про те, що ярлики "педагогічно занедбані" та "важковиховувані" негативно впливають на рольові статуси в класі. Природно, що підлітки перебувають в позиції аутсайдерів, мають дуже низький імідж, намагаються ізолюватись від колективу однокласників. їхні вчинки часто конфліктні, а характер емоційних переживань позначається на здатності до навчання, дотримання дисциплінарних та моральних норм.
На формування особистості неповнолітнього значною мірою впливають і недоліки навчально-виховного процесу. Це призводить до того, що якісно не реалізуються педагогічні принципи навчання і виховання, внаслідок чого втрачається можливість стійкого формування моральних та психологічних якостей, розвитку особистої відповідальності учнів за своє здоров'я і становлення.
Педагогічна проблема превентивної освіти полягає в тому, що сучасні діти не "загартовуються" проти негативних впливів і несприятливих ситуацій, не закріплюють навичок правильної самооцінки, управління своєю поведінкою або відчужуються від навчального колективу, втрачають інтерес і;о навчання. Контакти учнів збіднені, соціальний досвід неповнолітніх поповнюється, як правило, за рахунок підлітків з активною кримінальною диспозицією. Так, багато з них покинули школу, або погано відвідують навчання, але ж вони мають здатність впливати на своє оточення за місцем проживання. Згадані обставини призводять до послаблення позитивних соціальних зв'язків, а відтак скочуються на контакти з джерелами негативних явищ.
Ніби й зрозуміло, що для попередження негативних явищ у навчальному закладі необхідна грамотна, послідовна робота з корекції відхилень у поведінці дітей, глибокий аналіз чинників, причин і обставин, що обумовлюють, - спричиняють окремі вчинки. Сьогодні дуже актуальна проблема орієнтації нинішніх і майбутніх педагогічних працівників на попередження негативних явищ, корекцію вад важковиховуваних. Завдання превенції і корекції відхилень у поведінці неповнолітніх вимагають поглиблення знань вихователів та вчителів у структурі цих явищ, причинах і чинниках їх походження.
Наведені дослідження дозволяють зробити висновок, що сучасні діти більше підготовлені до сприйняття дійсності в негативних кольорах. Так, майже 35% старшокласників вказують, що значимими факторами (в порядку ранжування) поширення негативних явищ, є:
бездуховність, споживацьке ставлення до життя в суспільстві;
протиріччя між поняттями моралі та принципами досягнення життєвого благополуччя;
формування кримінальних цінностей, культу сили, зневажливого ставлення до навколишніх;
байдужість до себе та інших, загальна апатія;
падіння авторитету державних органів, виховних установ, учителів, в цілому дорослих;
розшарування суспільства на бідних і заможних;
низька доступність отримання вищої освіти та подальшого працевлаштування;
зростаюча активність кримінального впливу на вибір життєвих
цілей;
низький вплив ідей здорового способу життя, доступність наркотиків, зростаюче поширення негативних явищ;
відсутність вибору змістовного дозвілля, центрів позашкільної зайнятості, яка давала б можливість для ефективного розвитку позитивних процесів соціалізації;
активне залучення молоді до розважального способу життя;
перевага таких почуттів, як ненависть, заздрість, гнів, злоба, недружелюбність;
відсутність цілеспрямованої молодіжної політики, недовіра до соціальних закладів;
проблеми молоді у проведенні змістовного дозвілля та відпочинку;
відсутність доступності та нормальних умов для соціальної реабілітації;
• низький вплив школи, знань на подальший соціальний успіх;
соціально-правова незахищеність;
• зростання конфліктів у сфері сім'ї, негативний вплив вулиці; І» зниження цінності соціально-корисної діяльності;
• знецінення позитивних прагнень серед молоді до здобуття соціального визнання тощо.
У загальних рисах, слід визнати, що сучасним дітям стає все важче орієнтуватись на традиційні моральні цінності, важче зрозуміти світ, який їх оточує. Вони втрачають віру у власні сили, підтримку держави, відчуваючи великий вплив негативних явищ. Серйозним дестабілізуючим фактором у сучасних умовах виступає конфлікт у системі учень - учень, учень - учитель, учень - батьки, батьки - вчителі. Конфлікт, як негативне соціальне явище у педагогічному процес;і і як визначальний фактор у виборі мотивів асоціальної поведінки неповнолітніх, стає все більшим гальмом у навчально-виховному процесі.
Треба, перш за все, об'єктивно оцінити природу конфлікту в сучасній школі. Вона обумовлена різними факторами: невідповідним психологічним під:,бором студентів педагогічних вузів, недосконалістю підготовки до професії педагога в сучасних умовах; перевантаженням учителів, які не можуть задовольнити своїх потреб у фаховому розвитку, відпочинку; самоусунення багатьох сімей від виховання своїх дітей тощо. Слід відверто вказати і на відчуття вчителем свого несправедливого, занедбаного, принизливого становища, і цей стан він несвідомо "компенсує" у стосунках з учнями. Як показує соціальна практика, ще; ніхто не наважується розірвати це самовбивче ганебне коло суспільства.
Характерною і тривожною рисою сучасного навчально-виховного процесу є зростання конфліктів, як правило, у шкільній практиці вихід із складних конфліктних ситуацій адміністрація вбачає у взятті на облік "важких" учнів, неформальних лідерів. Тим самим, вона за певною ознакою виділяється як така, що потребує примусового виховного впливу на учня, психологічної підтримки або соціальної корекції, залишаючи поза увагою соціальне таврування його як невиправного. Таким чином, конфлікт, що виникає при цьому, може спрацьовувати тільки на авторитет негативного лідера. Розуміти це необхідно не тільки тому, що конфлікт, який не вирішується конструктивно, переходить у більш високий ступінь потенційного (прихованого, латентного), у певний час спрацює з непередбаченими наслідками. Самі педагогічні працівники не тільки не набувають умінь аналізувати, вирішувати конфлікт і тим самим прогнозувати, попереджувати його, а й втрачають серед учнів авторитет і самоповагу.
Педагогічні колективи приділяють недостатню увагу процесам, що виникають в учнівському середовищі. Криміногенну роль відіграють також процеси інтенсивного відтоку неповнолітніх зі шкіл. Кожна така дитина залишена напризволяще, стає "дитиною вулиці". Які вчинки вона скоює, які стосунки в неї з кримінальним світом - ніхто не знає. Школам це стає відсіло тільки після запитів кримінальної міліції, або наркологічних центрів чи служб у справах неповнолітніх. Як правило, такі запити робляться для уточнення даних про дитину, яка опинилася в зоні уваги державних установ.
Вивчення впливу різноманітних аспектів незадовільної організації навчально-виховного процесу на становлення особистості неповнолітнього правопорушника показало, що основні з них - це недостатнє знання педагогами умов життя і виховання в сім'ї; необізнаність з індивідуальними і віковими особливостями дітей і неправильний підхід до них. Відсутність суб'єкт-суб'єктного підходу з боку педагогів ке сприяє зростанню позитивних тенденцій особистості, натомість загострюється негативне ставлення педагогів учнів з низькою успішністю та поганою поведінкою. Проявляється недовіра до учнів, що у свою чергу, призводить до дезадаптованості загострення конфліктних рис характеру, недисциплінованості.
Основні проблеми дітей, які потребують допомогиЗа останні роки всезростаючим у плані криміногенного ризику став медико-біологічний та екологічний фактори. 40% підлітків, взятих на облік в кримінальній міліції для неповнолітніх, одночасно перебувають на профілактичному обліку в лікувальних установах з приводу серцево-судинних, кишково-шлункових захворювань, дихальних шляхів, нервової системи тощо. У таких підлітків виявляються ознаки соціальної дезадаптації, в тому числі: порушення адаптації до шкільного навчання: низька успішність (57,6%), конфлікти з однолітками (53,3%), непорозуміння з педагогами (35,7%). При цьому в 35,7% підлітків визначався стан легкої шкільної дезадаптації, у 64,3% - порушення адаптації було явним і проявлялося в різних формах вчинків та правопорушень.
Через постійні невдачі в школі вони відчувають психологічний дискомфорт, потрапляють у ситуації, що змушують їх шукати нове середовище асоціальної спрямованості. Втрачену гідність вони прагнуть компенсувати протиправною поведінкою. Так, за даними нашого дослідження, у стані підвищеної стурбованості постійно перебуває дві третини школярів. Тому особливо важлива роль соціально-педагогічних чинників у визначенні шляхів запобігання втрати психічної рівноваги, психічних захворювань, зокрема психозів і неврозів, суїцидних намірів.
Отже, дезадаптивна ситуація, що склалася серед неповнолітніх, обумовлена впливом цілої системи нових чинників, що доповнюють та стимулюють вже існуючі. Соціальна адаптація значної частини підлітків, їхня соціалізація проходить у криміногенній обстановці.
Оскільки основну причину дисгармонії позиції особистості ми вбачаємо в соціальній дезадаптації, то й порушення соціальної ситуації розвитку - сімейної, шкільної, позашкільної, дозвіллєвої діяльності стають її системними чинниками.
Кожна дитина має властивий тільки їй ступінь залежності від їх впливу. Наприклад, кількість дітей, яким за їхніми фізичними і психічними даними важко засвоювати навчальний матеріал у загальному шкільному режимі, в Україні складає понад 20%. Багато таких і в усьому світі, однак у нас, на відміну від інших країн, для таких дітей ще замало створено умов для інтеграції у соціальне середовище.
Медики відмічають, що до школи приходить майже половина хворих дітей. Завдання педагогічного персоналу навчального закладу - сприяти повноцінному навчанню та вихованню. Науково-методичні умови для такої діяльності передбачені програмою "Здоров'я". Здоров'я - об'ємне поняття, що включає благополуччя фізичного, психологічного, соціального і духовного стану. Вдале просування фізичного розвитку дитини сприяє розвитку психічного, соціального, духовного здоров'я та виробленню таких важливих її рис як наполегливість, відвага, рішучість, чесність, дисциплінованість, відповідальність, потяг до праці, впевненість у своїх можливостях, оптимізм, здатність до переборення труднощів, запобігання впливам негативних прикладів. Відповідно до програми, саме педагоги повинні виступити ініціаторами права дитини на здоров'я, що зазначається у міжнародній Декларації прав дитини.
Загальноприйнято, цю основний обов'язок у розвитку і збереженні здоров'я дітей покладено на сім'ю. Між тим практика засвідчує, що в сім'ях, де ослаблена роль батьківського піклування про здоров'я, нагромадження негативних станів відбувається дуже швидкими темпами. Надаючи великого значення ролі батьків, обов'язок педагогічних працівників - у правильному орієнтуванні на принципи здорового способу життя. Класний керівник має допомогти батькам усвідомити, як саме із сім'ї розпочинається виховання дітей в дусі прагнення до відновлення та збереження здоров'я, дотримання принципів ведення здорового способу життя, у розвитку превентивних підходів, позитивно впливає практика залучення батьків разом з дітьми до виконанні програми здоров'я. У тому числі, проведення з батьками тренінгів з позбавлення від нікотинової та алкогольної залежності, прилучення до занять у групах здоров'я, просвітницької роботи.
Останніми роками збільшився час, який підлітки проводять поза сім'єю і школою; зростає питома вага товариства однолітків, що нерідко перевищує вплив батьків і вчителів. Саме по собі це не шкодить. Однак товариство однолітків, як фактор, соціалізації неоднорідне. З одного боку, це керовані дорослими навчальні, виробничі та інші дитячі та юнацькі колективи й організації. З іншого - це різноманітні неформальні стихійні товариства, переважно різновікові та змішані в соціальному відношенні. Безконтрольність цього виду спілкування створює потенційно небезпечні ситуації, і недарма "вулиця" здається такою страшною багатьом учителям і батькам.
Спроби ліквідувати "вулицю" приречені на невдачу. Наукова стратегія виховання вимагає врахування не лише мір та ефективності впливу дорослих і однолітків, а й відносин організованих і стихійних дитячо-юнацьких груп, особливостей їх складу, структури, типу лідерів. І, головне, їхніх очевидних і латентних психологічних функцій.
Дослідження сімей підлітків-утікачів засвідчили, що з повних сімей їх було лише 5%; наявність одного з батьків - 16%; виховують опікуни - 2%; діти-сироти - 2%; багатодітні сім'ї - 15%; до складу сім'ї входить нерідний батько чи нерідна мати - 23%; малозабезпечені сім'ї - 11%; непрацездатні батьки (інваліди) 4%». Велика кількість дітей втікають із шкіл-інтернатів (21%)). Особливу увагу викликають підлітки, які залишають домівку з метою отримати матеріальну самостійність. Механізм цього процесу включає головний фактор: бажання виділити і хвалькувато протиставити себе одноліткам.
Втечі з дому - це не тільки прояв агресії, а своєрідний протест проти умов життя в сім'ї. Але проблема в тому, що отримавши підносну безпеку серед подібних собі, стиль життя втікачів відрізняється від загальноприйнятого. В субкультурі таких дітей вже стало звичним нехтувати своїм здоров'ям, задля виживання їм стають притаманні різні види правопорушень і злочинів. У такому середовищі поширена дитяча проституція. Підлітки підпадають під вплив кримінальних елементів - злодіїв, шахраїв, які вчать неповнолітніх спекуляції, крадіжкам, здирству, сутенерству. Аналіз мотивації агресивної поведінки серед школярів у Київському дитячому приймальнику показав, що причинами втеч з дому, з уроків були різноманітні несприятливі взаємостосунки з оточуючим середовищем: взаємостосунки - в сім'ї - 18,6%; безперспективність навчання - 11,6%; залежність від друзів з різних агресивних мотивацій - 11,3%; бажання змінити середовище, подорожувати через нудьгу, рутинне життя, пошуки цікавого, романтичного світу -25%; самотність, прагнення знайти вірних і надійних друзів - 7%; омріяна матеріальна незалежність, накопичення будь-яким чином грошей, поїздки, пов'язані з пошуком дефіцитних товарів з метою наживи - 13%; прагнення позбутися зовнішнього тиску, одержати свободу - 4%; бажання брати участь у різноманітних формальних об'єднаннях, політичних угрупованнях, виконувати їхні закони, різні доручення - 9%; погреба позбутися погроз - 10%; необхідність уникнути відповідальності за скоєний злочин, страх покарання -- 7%; зловживання наркотичними речовинами - 10%, проституція - 3%о. Досліджувані підлітки постійним місцем проживання мали міста або селища міського типу 7,9%; 12% - були з міст районного значення; 0,8% - мешканці сільської місцевості.
Питання для самоконтролю:
Розділ. Протиправні відхилення в поведінці
1. Сутність протиправних відхилень
Поведінка - це система пов'язаних між собою цілеспрямованих дій, вчинків, що здійснює суб'єкт з метою реалізації певної функції в процесі взаємодії з навколишнім середовищем (Педагогічний словник // За редакцією дійсного члена АПН України Ярмаченка М.Д. - К.: Педагогічна думка, 2001.) Протиправні відхилення в поведінці - це такі дії, уявлення, що не відповідають нормам, прийнятим у суспільстві, та закріплених у законодавстві. Норма - існуючий в соціальній спільності або групі стандарт, зіставлення з яким визначає прийнятність і досконалість об'єктів, процедур і продуктів діяльності. Основним змістом норм виступають вимоги суспільства. За свою багатовікову історію воно виробило чимало соціальних, біологічних, моральних, правових, побутових та інших норм. Відповідно до цього виділяють поведінку у системі порушень моральних норм - аморальну, протиправну, яка здебільшого зумовлена певним способом життя. При цьому постійно присутні обставини, за яких зростає вірогідність їх впливу на відхилення у поведінці дитини. Іноді в поведінці виявляється ризик переходу незначних порушень дисципліни в серйозні правопорушення. Такими обставинами є: деструктивні умови життя і виховання, конкретні ситуації ризику, умови, що спричиняють втягування у небезпечні вчинки, протиправну ситуацію, залучення до ризикових форм життя, скоєння злочинів тощо. Серед цих чинників виділяємо малі соціальні групи (сім'я, референтна група однолітків) та великі (школа, однолітки), а в ширшому розумінні - суспільство в цілому.
У процесі засвоєння норм небезпечного соціального середовища діти набувають негативного соціального досвіду, їхні дії набувають визначеної антисоціальної та протиправної діяльності.
Слід зазначити, що поведінка з відхиленням статистично визначається у підлітків частіше, ніж в інших вікових групах. Одна з причин - неврівноваженість перебудови ендокринного балансу, яка ззовні спостерігається як загострення окремих рис психіки акцентуйованість на певних рисах. Більш значимими є соціальна незрілість і фізіологічні особливості організму. Намагання отримати нові переживання спонукають випробувати нові відчуття, стимулюють допитливість, цікавість, але недостатню здатність прогнозувати наслідки тієї чи іншої дії, підвищене бажання незалежності. Підліток не завжди відповідає вимогам, які ставить до нього суспільство щодо виконання певних соціальних функцій; сам же він, у свою чергу, вважає, що не одержує від суспільства того, на що має право розраховувати. Подібний сплав біологічних і соціальних чинників, мотивацій - затрудняє соціальну адаптацію дітей та підлітків.
Ситуації ризику присутні в соціальному житті дитини. Передусім, це означає насиченість звичної життєвої ситуації негативними чинниками. Ряд вчених вважають, що для таких підлітків притаманно ідентифікувати себе з групами з ризиковою поведінкою. Найбільш складним завданням є оцінка переходу до кримінального способу життя. Вчені, О.Лічко, А.Битенський зазначають, що більш схильні до впливу підлітки з виявленням нестійкого типу акцентуацій.
Можна тільки передбачати весь спектр чинників втягування неповнолітніх у кримінальний спосіб життя. Втім, можна визначити, що вони обумовлені такими соціальними обставинами:
• педагогічною пасивністю соціальних інституцій, зокрема сімей;
• втратою суспільно-моральних цінностей;
• матеріальним зубожінням;
• слабкою молодіжною політикою;
• незайнятістю молоді.
Всі чинники мають свій ступінь впливу, але в сукупності вони створюють певний спосіб життя. Під способом життя розуміється сукупність суттєвих для підлітків моделей поведінки, що реалізуються в конкретних соціальних і природних умовах. Спосіб життя характеризується такими ознаками, як праця, добробут, споживання, побут, здоров'я, освіта, культура, громадська діяльність тощо. Для способу життя підлітків групи з ризиковою поведінкою характерним є:
• зневажливе ставлення до виконання своєї соціальної функції - вчитися, набувати знань (77% вчаться погано, 21% - посередньо, нерозвиненість почуття обов'язку і відповідальності, непослідовність тощо);
• наявність великої кількості "зайвого часу" (у 70% - тривалість дозвілля 7-8 годин щодня. При цьому слід зауважити, що лише 4 -5% важковиховуваних учнів, які перебувають на обліку в інспекції у справах неповнолітніх, охоплені позашкільною роботою, а 150 днів на рік займають канікули, вихідні та святкові дні);
• невміння проводити вільний час;
• відсутність індивідуальних захоплень (лише 11% мають їх) та ін.;
• вживання наркотичних речовин, у першу чергу, тютюну.
Всі вони тісно пов'язані з конкретною ситуацією та умовами виховання в сім'ї, недоліками в організації навчально-виховного процесу в навчальних закладах.
Найбільш стрімкими темпами розвивається явище втрати загального, репродуктивного, психічного здоров'я неповнолітніх. Статистичні дані свідчать про зростання негативних тенденцій вживання тютюну, алкоголю, наркотиків, зараження хворобами, що передаються статевим шляхом, ВІЛ/СНІДом, раннього початку статевого життя, збільшення кількості підпільних (кримінальних) абортів, втягування в систему сексуальної торгівлі і дитячу проституцію.
Причини злочинності неповнолітніх оцінюються широким спектром чинників, але соціальна практика засвідчує, що вони передусім мають виразно соціокультурну проблему: невідповідне виховання, нерозвиненість інфраструктури зайнятості, занедбаність трудового виховання, сфери, змістовного дозвілля та іншими соціально орієнтованими видами діяльності, поширення азартних ігор, субкультурних норм, теле-відеоміфів тощо.
Зіткнення з дозвіллєвою сферою, в якій дитина постає споживачем емоційно-руйнівних впливів, гвинтиком у системі вжиткового бізнесу неодмінно призводить до гальмування або деградації нервових процесів та соціальних устремлінь. Протиріччя внутрішніх розвивальних тенденцій та зовнішніх обмежень в їх реалізації призводить до розчинення особистості в субкультурних стандартах. Як правило, це стає причиною появи почуття меншовартості, що роз'їдає душу дитини і штовхає її до деформованої форми протесту, "соціальними милицями"якого є використання наркотичних засобів, комп'ютерних ігор для виявлення особистісної спроможності. Зрозуміло, що такі інтереси провокують до деструктивної агресії або саморуйнування. Більшість науковців доходять висновків, що сьогодні молода людина відчуває соціальну приниженість, власну непотрібність, духовну порожнечу. Таким чином, у середовищі певної частини підлітків визначається певна причинно-наслідкова закономірність у психічно-поведінкових тенденціях: зниження позитивних мотивацій - дезадаптація до соціальних норм - адаптація до вуличної та розважальної культури - вживання наркотиків, скоєння протиправних вчинків - групова злочинність.
Соціально-педагогічні опитування учнівської молоді засвідчили про культурні втрати. Особливо швидкими темпами зростає орієнтація на сферу розваг. Так, на запитання "Як ви проводите відпочинок?" з'ясувалося, що основними місцями відпочинку є: вулиця, комп'ютерні клуби, зали ігрових автоматів, дискотеки.
На запитання "Яких шкідливих звичок ви б хотіли позбутися?", 20% не бажають відмовитись від розваг, куріння, вживання алкоголю, ранніх сексуальних стосунків, легкого отримання грошей, азартних ігор. У той же час знижується інтерес до книги, мистецтва, культури взагалі (на 40%). Не відбулось очікуваного зацікавлення неповнолітніх до традиційних релігій. Тільки 5% вважають, що релігія стане настановою в житті. Хоча останніми роками довіра до релігійних спільнот зростає серед молоді так званої групи з ризиковою поведінкою.
Сьогодні молода людина не знає, як проводити дозвілля. 80% стверджують, що переважно велике значення відіграє випадок. Таким чином, недосконала соціальна інфраструктура и районах проживання молоді спричиняє порожнечу в заповненні вільного часу змістовними формами дозвілля. Натомість зростає мережа закладів (ігрових автоматів, дискотек), які контролюються злочинними угрупованнями. Сьогодні поняття "дискотечна культура" розглядається разом з дискотечними наркотиками, передусім з "екстазі".
Свого часу К.Д.Ушинський писав, що коли людина не знає, що їй робити в години дозвілля, у неї псується голова, серце і моральність. Внаслідок відчуття непотрібності виникає комплекс неповноцінності, який буквально роз'їдає душу дитини і штовхає її до деструктивних форм протесту - зміни психічного сприйняття дійсності або виявлення агресії тощо. Структура соціальної активності та дозвілля учнівської молоді останнім часом також суттєво змінилася не на краще.
Найбільш актуальна проблема правопорушень. В оцінці тенденцій негативних явищ слід виділити такі взаємообумовлені, по суті, резонансні тенденції.
1. Ланцюг вчинків: від порушень норм моралі, спілкування, громадського, адміністративного до кримінального законодавства.
2. Вчинки, що призводять до втрати особистого здоров'я та до агресії щодо здоров'я інших.
Кримінальна динаміка правопорушень
У широкому юридичному розумінні правопорушення - це і провини, і злочини. Доцільно розрізняти:
проступок - у вигляді прогулів, бійок, паління, вживання алкоголю, прояви грубощів, нечесності, лінощів, жорстокості, систематичні порушення дисципліни і норм моралі;
правопорушення - дрібні крадіжки, хуліганство, порушення адміністративних і правових норм (такі учні, як правило, перебувають на обліку в кримінальній міліції у справах неповнолітніх);
злочин - найбільш тяжкі правопорушення, а саме: порушення норм кримінального кодексу. Такі кримінальні злочини підлягають покаранню судом.
У спрощеному вигляді формування і реалізацію вчинку можна подати таким чином: провокуюча ситуація - мотивація - рішення -вчинок.
Вчинкові дії мають певну динаміку:
- формування особистості з дезадаптованою орієнтацією;
- конфлікт мотивацій;
- мотивування порушення;
- прийняття рішення про скоєння проступку;
- реалізація цього рішення;
- наслідки.
Кожен з цих етапів характеризується різним рівнем взаємодії особистості з певними ситуаціями. Ми визначаємо такий ланцюговий перебіг подій: антидисциплінарний - антигромадські проступки - делінквентний - кримінально-насильницькі вчинки.
На першому рівні знаходяться різноманітні порушення дисципліни: культури поведінки, статутів загальноосвітньої школи, статутів різноманітних дитячих і молодіжних громадських організацій.
Другий - складає правопорушення, що розподіляються на проступки (порушення нормативних актів органів влади: законодавчих, правоохоронних, цивільного кодексу).
Третій - правопорушення, не пов'язані зі злочинами проти особистості.
Четвертий - злісні злочини проти особистості.
П'ятий рівень визначає засвоєння найбільш брутальних форм злочинної поведінки.
Сукупність зазначених рівнів демонструє модель прямолінійно-вертикального розвитку подій. Така конструкція характерна для неповнолітніх. В силу психовікових особливостей включення їх у кримінальну соціалізацію має більш поступовий характер, схожий із освоєнням соціального простору.
Суттєвою відмінністю двох останніх рівнів є злісний характер, жорстокість, негативне ставлення до постраждалого, злорадство, грубість, невизнання провини своїх дій. Порівняно з 5-річним минулим, зловмисне скоєння дій проти особистості і колективу збільшилось на 17 - 20% (зловмисні крадіжки, бійки зі знущанням, здирництво, насильство). Майже в 2 рази зросли рецидиви особливо небезпечних злочинів.
Особливість сучасної ситуації полягає у романтизації злочинної діяльності, що засвідчує не тільки про слабкість соціальної політики щодо попередження злочинності, а й ще більше дисфункціонує сім'ю, поведінку в навчальних та дозвільних закладах.
Неповнолітні, які стали схильними до кримінальних вчинків, демонструють більшу згуртованість та активність соціалізованої поведінки, ніж їхні однолітки. Відсоток злочинів, скоєних у групі, постійно зростає і на сьогодні становить від 70 до 90%. Правоохоронні органи називають організовану злочинність неповнолітніх непередбаченим феноменом. Характерною ознакою протиправних дій сучасних школярів є те, що вже 11 - 12-річні підлітки об'єднуються в стихійні групи для скоєння злочинів та формування кримінальної кар'єри. Через це створюється егоїстично-кримінальна субкультура, яка виросла на ґрунті альтруїстично-кримінальних зіткнень "вуличних команд". Криміногенні молодіжні угруповання з різним ступенем організованості виявлені на всіх рівнях територіально-адміністративної структури України. Особливо тривожним є той факт, що вона проникла в сільську сім'ю, донедавна традиційно стабільну духовно-моральну інституцію.
Небезпечним феноменом є те, що процес утворення негативних груп, які потім переростають у злочинні групи, починається як латентне явище і ззовні не відстежується не тільки батьками, педагогами, а й працівниками соціальних служб та кримінальною міліцією для неповнолітніх. З опитаних нами педагогічних працівників, майже 35% відмітили, що були здивовані, коли дізналися, що учні їхніх шкіл скоїли зухвалі злочини. Понад 50% таких дітей педагоги назвали "звичайними" дітьми.
Нині традиції формування делінквентних груп схожі на ті, що відмічались нами більше 15 років тому, при цьому змінились вікові межі. Сьогодні помолодіння злочинності відмічають як кримінологи, так і соціологи. В структурі організованих груп вони відмічають наявність дорослого "тіньового" лідера, який керує через своїх довірених "шісток". Як правило, "бригадири" віком 18-24 роки (15 років тому - 25 - 30 років), далі за ієрархією йдуть "бойовики" - 14 -16 років (відповідно -- 16 - 19 років) і 10 - 13-літні "лушпайки" (відповідно - 13 - 15 років). Серед чинників об'єднання груп сьогодні переважають матеріальні стимули. Вони діють на підлітків безпомилково. Уявлення про безкарність породжує міфологізація кримінального світу. Носії кримінальних традицій - добрі психологи. Вони вміють мотивувати та передавати знання про скоєння злочинів, визначають методи та прийоми. Від молодших вони вимагають підкорятися нормам - "правильним правилам", дисципліновано й сумлінно - залізній дисципліні, з якою не може зрівнятися шкільна.
Особлива складність - педагогічний аналіз змісту мети і мотивів вчинків, що межують з правопорушеннями. Це, власне, і дає соціальний та психолого-педагогічний аспект аналізу поведінки важковиховуваних школярів, один з основних напрямів превенції правопорушень неповнолітніх.
Слід відзначити, що байдуже ставлення держави до свого підростаючого покоління викликало з його боку відповідну реакцію, яка вилилася у сплеск тяжких і корисливих злочинів, про що переконливо свідчить статистика.
Так, щодня в Україні підлітки скоюють 104 злочини, в тому числі: одне вбивство або тяжке тілесне пошкодження, два-три розбійних напади, вісім пограбувань, двадцять шість крадіжок державного, 45 - особистого майна громадян (з них 16 квартирних крадіжок) і майже щодня вони вчинюють зґвалтування. Примітивними є соціальні і культурні запити учнів. Досить інфантильне ставлення сучасного учня до пошуку свого місця в житті (37%), до власного інтелектуального розвитку (78%), до набуття культурних навичок (73%), до свого здоров'я і здорового способу життя (47%).
Підлітки-правопорушники - підлітки, які скоюють правопорушення (дрібні крадіжки, хуліганство та ін.), порушують адміністративні та інші норми, перебувають на обліку в органах у справах неповнолітніх або направлені службою у справах неповнолітніх до шкіл і училищ соціальної реабілітації. Переважна більшість з них важковиховувані, педагогічно занедбані. Якщо на початку 80-х років минулого століття до таких можна було віднести не більше 25% всього шкільного контингенту, то в 2004 р. педагоги-практики вказували на наявність 75 - 80% таких школярів.
Терміном "правопорушник" ми визначаємо неповнолітнього з соціальними відхиленнями у поведінці, який скоює проступки, заборонені чинним законодавством та іншими нормативними актами. Це психічно і фізично здоровий учень (однак з уже вираженим негативним життєвим досвідом, негативними соціально-етичними знаннями, нездоровими звичками і потребами, зіпсованим, неправильним вихованням, негативним впливом середовища), система ставлень якого до колективу та окремих товаришів, до самого себе і в цілому до оточуючого середовища адекватна системі суспільних відносин.
Якщо для юристів врахування особливостей кожного різновиду правопорушень необхідне передусім для правильного застосування до правопорушників відповідних покарань, передбачених правовими нормами, то для педагогів важливого значення набуває виявлення особливостей школярів, які за своєю структурою, динамікою, потенційно схильні до певних правопорушень і вимагають диференціації виховних впливів.
Складність педагогічного аналізу ситуацій підвищеного ризику, при яких порушення дисципліни, негативні вчинки межують з правопорушеннями, полягає в об'єктивному визначенні міри суспільної шкоди і небезпеки вчинку конкретного учня, його провини у мотивації ставлення до скоєного злочину.
Неповнолітні злочинці - підлітки, які скоїли кримінальні злочини і направляються судом до виховних колоній. Важливим аспектом поводження з ними є дотримання міжнародних актів щодо їхніх прав.
Звичайно, ми поділяємо думку юристів, що статистичні дані ще не є об'єктивними показниками злочинності. Негативні вчинки мають високу латентність. Однак кількісний аналіз і якісні показники дають можливість виявити основні тенденції деформації поведінки важковиховуваних школярів.
На криміналізацію неповнолітніх найбільше впливають:
• криміналізація вуличної субкультури;
• розширення структури злочинності неповнолітніх, передусім за рахунок майнових злочинів;
• збільшення частки тяжких злочинів. Особливо проти особистості, навмисні вбивства, тяжкі тілесні пошкодження, розбійні напади, грабунки, зґвалтування;
• загострення тенденцій до скоєння правопорушень осіб, які не підпадають під судочинство;
• зниження віку скоєння правопорушень. Так, підлітки віком 14 -17 років становлять 8% загального населення України, однак вони скоюють чверть усіх злочинів. Лише за останні 5 років питома вага скоєних ними злочинів зросла на 15%. Серед вікових категорій 6 -8% складають учні початкових класів;
• розвиток дівчачої злочинності. У 2005 р. питома вага дівчат-правопорушників становила майже 20%;
• зростання групових злочинів. Майже 40% правопорушень підлітків має груповий характер з ознаками організованої злочинності;
• змінилась соціальна характеристика і структура угруповань підлітків-правопорушників. Особливо це характерно для груп так званих "дітей вулиці";
• розширення соціальної структури злочинності неповнолітніх. На сьогодні втрата виховного потенціалу сім'ї спричинила збільшення частки дітей з так званих ззовні благополучних сімей, в тому числі з сільської місцевості;
• сталість тенденцій рецидивної злочинності;
• зростаюча криміналізація обігу наркотиків, сексуальної торгівлі;
• збільшення в групах кримінального способу життя, ВІЛ/СНІДу та ІПСШ.
У сукупності чинників триває розширення структури фонових явищ злочинності. Особливо це стосується дитячої злочинності та проституції серед неповнолітніх.
Отже, суть педагогічного аналізу полягає у правильному встановленні морального, психологічного і правового змісту порушених норм; їх незнання призводить до нечіткості розмежування вчинків. Для того, щоб встановити, які норми порушені, необхідна етична, психологічна і правова грамотність педагога.
Наші спостереження засвідчили, що у 62% педагогів виникають труднощі при визначенні змісту хуліганських вчинків, що підпадають під ознаки статей Кримінального кодексу України. Хуліганство, яке карається в адміністративному порядку, відрізняється належністю одночасно до двох критеріїв: порушення загальноприйнятих норм поведінки і виражена цими діями неповага до суспільства, до гідності людини. Однак нерідко дію учня вчителі, вихователі визначають як хуліганську при наявності лише однієї з цих ознак, допускаючи часто суто емоційну оцінку вчинку, а не моральну чи правову.
Особливо важливо в умовах школи розмежувати порушення шкільної дисципліни з проступками. Тому слід визначити не лише об'єкт, на який спрямоване порушення підлітка, а також мотиви цього порушення.
Правопорушення неповнолітніх — це небезпечне соціальне явище, оскільки правопорушення в середовищі неповнолітніх заважають, по-перше, формуванню соціально цінної особистості неповнолітнього; по-друге, завдають суспільству значних втрат у трудових ресурсах (лише третина покараних повертаються до повноцінного суспільного життя); по-третє, злочинність неповнолітніх дуже впливає на формування рецидивної злочинності (дві третини рецидивістів розпочинають свій злочинний шлях ще неповнолітніми).
Питання для самоконтролю:
1. Поняття норм поведінки.
2. Сутність ситуацій ризику.
3. Види субкультурних норм поведінки.
4. Особливості правопорушень неповнолітніх.
Розділ. Теоретичні засади попередження негативних явищ
Соціологічний напрям
На сучасному етапі розвитку соціальних процесів в Україні важливим для побудови методології превентивної роботи є досвід, нагромаджений психологами, кримінологами, педагогами західних країн. У зарубіжній літературі досить поширений термін "делінквентна поведінка", яка характеризує психологічний нахил до правопорушень. Така поведінка вбачається у протиріччі норм і оцінок поведінки в близькому оточенні, заниженій самооцінці підлітків; у неблагополучних сімейних стосунках; у розбіжностях норм і оцінок різних груп; вживанні алкоголю, наркотиків (до цієї групи ще вживається термін "адитивна поведінка"); відчуження від дорослих і негативного самоствердження; у негативному наслідуванні окремих асоціальних типів. Вивчення проблеми делінквентної поведінки переконує в необхідності комплексного підходу до чинників, що зумовлюють можливості відхилення, зокрема єдності соціально-психологічних, соціально-біологічних, соціально-економічних, педагогічних аспектів.
Наука про злочинність та її причини сформувалась у XIX - XX століттях, коли були поширені погляди різних учених на домінуючі причини негативної поведінки, хоча окремі теоретичні погляди щодо причин відхилень у поведінці висловлювали ще Платон, Аристотель та інші філософи.
Початок соціологічного погляду на причини та закономірності негативних явищ визначений у дослідженнях Ж.Кетле, Е.Дюркгейма, М.Вебера, Р.Мертона та ін. Його сутність полягає у розгляді причин відхилень в полі соціальних умов. На основі статистичних досліджень Ж.Кетле, Е.Дюрктеймом була визначена динамічна складова девіацій, які загострюються в певні періоди (кліматичні, кризові).
Відповідно до теорії аномії Е.Дюркгейма та Р.Мертона в періоди дезорганізації суспільства відбуваються значні порушення загальноприйнятих норм. Вони обумовлені неузгодженістю між проголошеними культурою цілями та способами їх досягнення.
У поглядах інтеракційного підходу девіантність розглядається як характеристика оцінювання певними групами соціальної оцінки - стигматизації. З цієї точки зору, вона обумовлена здатністю впливових груп суспільства нав'язувати іншим своє розуміння понять відхилень.
Представники культурологічної теорії виникнення девіацій базуються на причині конфлікту між нормами субкультури і панівної культури. При впливі субкультури, якій властиві відмінні цінності, норми й моделі поведінки, діти навчаються, засвоюють мотивацію і техніку здійснення певної поведінки.
В соціологічному напрямі розвиваються теорія "соціальної непристосованості делінквента, "теорія злочинної субкультури", "теорія соціалізації і наслідування" та інші.
Прихильники соціально-психологічного напряму вважають відхилення у поведінці неодмінною умовою нормального спілкування і взаємодії підлітків з навколишнім середовищем. Американський соціальний психолог Ч.Бидуел вважає, що "підлітки, особливо з середніх шкіл, бунтують тому, що вони не бачать ніякого практичного зв'язку між шкільними заняттями і майбутньою долею". М.Кантор вважає, що в основі непристосованості підлітка лежать його особистісні особливості: фізичні, психічні, інтелектуальні та інші, які заважають йому включитися в нормальну групу однолітків.
Р.Макгрегор пояснює дезадаптацію відсутністю здатності родини, школи здійснити адаптацію. Так, американський психолог Л.Яблонській вважає, що у більшості підлітків, яких відносять до деяінквентів, немає уявлень про те, що вони належать до такої категорії, а їхня поведінка диктується цікавістю, яку вони виявляють до ситуації, в якій можуть виявити свою природжену схильність до агресивності, ворожості, насильства. Е.Сатерленд висунув так звану теорію "диференціальної асоціації"", суть якої полягає в тому, що фактори, які характеризують соціальні процеси, включаючи соціальні конфлікти і злочинність: фізичні і фізіологічні фактори (час року, фізичні дефекти, стать, вік, хвороба і т.п.), психопатологічні фактори (алкоголізм, наркоманія), фактори культури (тип родини, соціальний стан тощо) мають різне значення для людини, оскільки обумовлюються певними асоціаціями. Було виділено 16 груп чинників, що впливають на злочинність, є тому числі метеорологічні, географічні, економічні, расові та ін. Проблемі злочинності приділяється велика увага в зарубіжній кримінологічній науці і практиці. І на сучасному етапі вчені розвинутих країн ведуть інтенсивний пошук з виявлення причин і превенції поведінки-девіантної і делінквентної.
Психологічний напрям
Психоаналітична теорія З.Фрейда та його послідовників пояснює злочинну поведінку свідомою агресивністю. Поведінкою людини, згідно з цією теорією, правлять тісно пов'язані сили: біохімічна енергія людини (своєрідний посередник між інстинктом і середовищем, який обирає найбільш безпечні засоби розрядки напруженості) і суперего, зміст якого становлять передані батьками моральні цінності і норми - так званий "голос совісті".
Злочинна поведінка, згідно з психоаналітичною теорією З.Фрейда, є результатом неадекватного розвитку его і суперего, що пояснюється помилками сімейного виховання дітей у ранньому віці, структурним порушенням сім'ї.
Когнітивниіі підхід, який виріс з теорії Піаже, відстоюють такі дослідники, як Х.Салливан, М.Уорен. Основу когнітивного підходу вони пов'язують з теорією "рівнів міжособистісної інтелектуальної зрілості" - віковою періодизацією життя людини. Теорія обумовлює дезадаптацію неготовності сприйняття "здорових" норм суспільства.
Представники біхевіоризму К.Каган, Ф.Штибиц стверджують, що в злочинців немає особливих емоційних і моральних відхилень, які виділяють їх з поміж інших. Правопорушення є реакцією на оточуючі подразники мікро- і макросередовища, стимули в яких переважають стримуючі тенденції. На думку Ф.Штибица, в перехідний вік кожен підліток для досягнення самостійності поступово відривається від своєї первинної групи - родини. Він входить у нову групу. І якщо здоровий, нормальний підліток вибирає одну з багатьох позитивних моделей, то майбутній делінквент не цікавиться таким життям, тому що в нього немає бажання й сили виявити себе в позитивній діяльності.
Біхевіористи, розкриваючи процес засвоєння відхилень у поведінці, оперують десятком психологічних механізмів. Основні з них - стимул, реакції, моделювання, імітація і підкріплення. Дитина, спостерігаючи за злочинною поведінкою, скажімо, батьків (моделювання), при наявності позитивних стимулів (гроші, речі, емоційне задоволений та інші винагороди) починає наслідувати, копіювати їх (імітація) і сама в подальшому вчиняє подібне.
Велику роль у розвитку поглядів на причини злочинної поведінки відіграла антропологічна школа кримінального права італійського психіатра Чезаре Ломброзо, який дотримувався теорії біологічної природи злочинності. Ломброзо стверджував, що існують вроджені злочинці і вони становлять третину всіх злочинців. Незважаючи на велику критику цієї теорії, сьогодні її підтримує велика кількість зарубіжних дослідників. У сучасних умовах біологічні теорії злочинної поведінки нерідко поєднуються з культурологічними, соціологічними, психологічними та іншими поясненнями, авторами яких є юристи і медики. Вони доводять спадкоємність злочинної поведінки, оскільки існує природа спадкоємності деяких психологічних якостей.
Концепція конституціональної схильності до злочинності (різновидом охарактеризованої вище теорії. Німецький психіатр Е.Кречмер відзначає зв'язок між фізичною конституцією людини, її психічним складом і типом поведінки. Він стверджує, що фізичне розвинуті діти, можуть мати схильність до тяжких насильницьких злочинів, а діти зі слабкою конституцією більш схильні до майнових злочинів.
Американські психологи В.Шелдон і Е.Глюк на основ обстеження 500 делінквентних і стільки ж їхніх однолітків дійшли аналогічного висновку про зв'язок конституції людини з ї схильністю до злочину. Представники теорії ендокринної схильності людини до злочинності вважають основною причиною злочинно поведінки аномалії и залозах внутрішньої секреції - генетично наявність зайвої У - хромосоми.
Сучасні дослідники продовжують розвивати традиції наукових підходів у визначенні причин негативної поведінки. Серед нових підходів слушними є теорії соціальної взаємодії. На думку Р.Клауарда та Л.Оулина, хоча найбільш прийнятною формою впливу на вуличні групи є прикріплення до них соціального працівника, однак діти вступають у стосунки з кримінальним світом значно швидше, ніж до них прикріплюються соціальні працівники. Цінним методологічним напрямом є концепція фостерної сім'ї, яка, на думку К.Шоу, допоможе відірвати підлітка від злочинного мікросередовища, та сприятиме зміні його поглядів, норм, цінностей і звичок, а в цілому вихованню, хоча і тут існує ряд зауважень.
Для визначення причин і умов відхилень у поведінці та побудові на цій основі превентивних стратегій і заходів важливим залишається досвід радянської науки. М.А.Алемаскін, К.Е Ігошев визначили залежність між порушенням потреб та інтересів у важливих сферах міжособистісних відносин (родина, клас, громадські організації) та відхиленнями у поведінці, наслідком чого є випадання зі сфери їхнього впливу і втягування в негативні явища та отримання статусу педагогічно занедбаних, важковиховуваних, а потім - і правопорушників.
У цілому пояснення базувалось на основі таких тенденцій:
а) розбіжність між вимогами норми та вимогами життя, з одного боку, і б) невідповідність вимог життя інтересам даної особистості, - з другого.
На наш погляд, суперечливе суспільство, з одного боку, орієнтує індивіда на конформну поведінку, ще. є умовою соціальної стабільності, а з другого - об'єктивно очікує від нього ініціативності, тобто виходу за рамки загальноприйнятих стандартів. Тому соціалізація завжди містить у собі певне протиріччя. На нашу думку, в розвитку нових підходів до визначення причин і умов негативної поведінки слід орієнтуватись на перспективи факторного аналізу системних та синергетичних процесів, опрацьовувати залежності часових, просторових та інших чинників і більшу увагу звертати на теорії, які визначають залежність соціальних відхилень від рівня соціальної нерівності. Велика залежність поведінки неповнолітнього і від характеру та змісту масової інформації, молодіжної субкультури та контркультур. На сьогодні в інформаційному просторі склалася небезпечна для психічного здоров'я дітей ситуація. За підрахунками одного дня перегляду телепрограм, деякі фахівці налічують сотні сцен насилля, брутальної поведінки, лайки. Відомо, який вплив на поведінку дітей здійснює аудіо-відео-інформація. Представник поведінкової школи А.Бандура підкреслює, що герої кіно і телебачення значно емоційно впливовіші, ніж педагоги та батьки. При цьому, наслідування їхнього прикладу, як принципу соціального навчання, відіграє найважливішу роль у засвоєнні девіантної поведінки.
Таким чином, існування багатьох теорій, концепцій та розумінь причин відхилень у поведінці та методології попередження негативних явищ свідчить насамперед про те, що проблеми ці набагато складніші, ніж може їх тлумачити будь-яка окрема теорія.
Методологія превентивної педагогіки
Проблеми превентивної педагогіки належать до найскладніших у сучасній педагогічній науці. З одного боку, практика постійно вимагає створення ефективної системи, досконалих методик, підготовки кваліфікованих педагогічних кадрів.
З іншого - система виявляє свою активність лише при високому рівні поширення негативних явищ. Американські дослідники визначили: якщо ступінь проникнення негативних явищ в організовану систему перевищує 15%, то питання про ефективність стає проблематичним. У той же час відомо, що кількість правопорушень і злочинів поступово проникає у школи. Особливо це стосується насильницьких дій, крадіжок, обігу наркотичних речовин; постійно знижується доступність позашкільних навчально-виховних закладів.
З одного боку, практика постійно вимагає кваліфікованих методик, адже кількість дитячих правопорушень і злочинів постійно зростає, а кількість позашкільних навчально-виховних закладів з кожним роком скорочується. З іншого - проблеми виховання потребують глибокого наукового обґрунтування. Не можна сказати, що педагогічна наука в цих питаннях абсолютно безсила.
Насправді є чимало видатних педагогів, спадщина яких не втратила свого значення й нині. Важливий внесок у розробку сучасної системи превентивного виховання зробили А.С.Макаренко і В.О.Сухомлинський. Сьогодні розробка наукових засад превентивної роботи в освіті та соціальній праці постає як гостра потреба. В цьому одностайні і викладачі педагогічних вузів, котрі читають відповідні курси майбутнім педагогам, і багатотисячний загін педагогів-практиків, які щоденно мають шліфувати найкращі людські грані кожної особистості.
Дієві системи попередження негативних явищ, що були відпрацьовані великими педагогами мали свою ефективність у період репресій, коли А.С.Макаренко, Т.С.Шацький створили, по суті, острівки виживання для неповнолітніх. Унікальна педагогічна система - педагогіка любові В.О.Сухомлинського була реалізована в стабільній системі. Вона ніби наповнювала людяністю сухі догматичні схеми.
Превентивна освіта і виховання належать до найскладніших розділів педагогіки, де мистецтво і наука мають органічно переплітатися, переростати одне в одне. Живильні соки мистецтво має черпати в сучасних життєвих ситуаціях. Будь-який його закон чи закономірність неодмінно мають виростати ніби із сучасності. Тому такого великого значення в цій царині набирає, розробка конкретних методик.
Слід зазначити, що в останні роки з'являється дуже мало публікацій з проблем виховання. Особливий дефіцит на них відчувають викладачі педвузів, університетів, які готують майбутніх вихователів. Ось чому будь-які нові публікації з проблем виховання слід вітати, особливо, якщо їх автори є досвідченими педагогами. Кардинальні соціально-економічні і політичні перетворення, складна загальна криміногенна ситуація потребують переосмислення багатьох питань виховання підростаючого покоління з урахуванням соціальних, психолого-педагогічних та медико-біологічних чинників соціальної дезадаптації шкільної молоді. Сучасність вимагає розглядати виховний процес крізь призму розвитку національної самосвідомості, гуманізації і демократизації освіти й виховання. Це зумовлює необхідність нового мислення і потребує переоцінки суті процесу виховання - складової частини загальнолюдської моралі.
Пріоритетні напрями реформування освіти нерозривно пов'язані з забезпеченням у кожному навчально-виховному закладі відповідних умов для розвитку фізично та психічно здорової Особистості, запобігання тютюнокурінню, пиятиці, наркоманії. Насильству, що негативно впливають на здоров'я та соціальні Домагання дітей.
Фундаментом превентивної роботи з дитиною, основою індивідуального підходу є створення безпечного середовища. Передусім в розумінні забезпечення її духовного, психічного, фізичного, соціального здоров'я. У цьому плані передбачається широка програма дій для вироблення оптимальної стратегії, рівня та ритму превентивної діяльності. Вона повинна відповідати індивідуальним особливостям, стану здоров'я дитини, враховуючи рівень негативного впливу середовища. З огляду на факти проникнення наркобізнесу та випадки шкільного насилля, багато навчальних закладів нині впроваджують захисні заходи та створюють безпечне середовище для перебування дітей у школі. Одні заключають договори з правоохоронними органами або охоронними організаціями, інші покладають надії на самоврядування, комісії з профілактики, батьківську допомогу. Треті використовують змішані форми такого підходу.
Превентивна педагогіка має живитись національними традиціями. Народи України, що проживають на її території, інтегрують зусилля культурних традицій на протидію негативним явищам. Всіх об'єднала одна біда - відсутність умов для забезпечення безпечного розвитку дітей. У превентивному процесі школи мають широко використовуватися надбання різних культур, виробленої тисячоліттями мудрості народної педагогіки, яка виражена в усній народній творчості, у споконвічних загальнолюдських моральних засадах і нормах людини праці.
Основні шляхи впровадження превентивного підходу в освіту полягають у запровадженні в навчально-виховний процес сучасних педагогічних технологій, відході від засад авторитарної педагогіки, зниженні ризику негативних явищ у шкільному середовищі. Головним принципом такого підходу мають стати створення системи стосунків взаємопросвітництва, взаємодопомоги та взаємозахисту.
З методологічної точки зору, найсуттєвіші і найглибші зміни у ставленні дитини до негативних явищ мають відбутися в системі ставлення до національного виховання, головна мета якого - набуття молодим поколінням кращих зразків соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури здоров'я, соціальної активності, формування у молоді особистісних рис громадян України, багатої духовності, фізичної досконалості, моральності, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.
Методологія превентивної педагогіки передбачає:
цілісність превентивного процесу;
діагностичність ситуацій, процесів, особистісних позицій;
інтерактивність, діалогічність превентивного процесу;
рефлексивність у процесі превентивної діяльності;
збільшення частки превентивної педагогіки в змісті навчальних дисциплін, виховних годин та в інших формах позакласної діяльності;
створення умов для підвищення педагогічної майстерності, психологізації навчального процесу, розвитку рекреативних послуг для педагогів;
зростання значимості активної позиції учнів та педагогічних працівників у превентивних процесах;
розширення доступності форм позашкільної діяльності, факультативних предметів, гуртків, спортивних секцій;
прилучення учнів до соціально-превентивних програм державного (служби у справах неповнолітніх та інші служби соціальної роботи) і недержавного сектору;
розширення умов, що сприяють підвищенню ефективності самоврядування, самоорганізації учнів;
активне залучення лідерів учнівських колективів до превентивної діяльності за методом "рівний-рівному";
"збагачення" форм і методів для творчого самовираження в навчальній та дозвіллєвій діяльності;
розширення доступності форм і методів соціально-педагогічної роботи: консультацій, патронажу;
розвиток традицій роботи тренінгових груп та груп взаємопідтримки учнів та їхніх батьків;
інноваційні технології навчання;
підвищення значимості батьківського комітету та батьківських груп самоврядування з превентивного захисту дітей;
запровадження системи навчання, планування та організації превентивної роботи серед відповідальних педагогічних працівників та активу учнівського самоврядування.
Особливого значення набуває підвищення значимості організаційних форм відповідальності та розширення функцій навчального закладу для збереження та розвитку здоров'я. Це передбачає поєднання адміністративної форми захисту учнів у навчальному закладі шляхом дотримання вимог Конвенції про права дитини, стандартів освіти, безпеки життєдіяльності, високого рівня санітарно-гігієнічних умов тощо та підвищення рівня педагогічного процесу. Серед пріоритетних напрямів - формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати; забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного народу; прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх народів України; утвердження загально-людських цінностей: правди, справедливості, патріотизму, доброти, працьовитості; виховання поваги до Конституції України, державної символіки; формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між правами людини та її громадянською відповідальністю.
Важливою є розробка теоретично-методологічних аспектів системи превентивного виховання. Реформуючи національну освіту та виховання, відповідно до превентивного підходу, слід насамперед звертати увагу на:
- запровадження нових підходів, виховних систем, форм і методів виховання, які б відповідали потребам розвитку особистості, сприяли розкриттю її талантів, духовно-емоційних, розумових і фізичних здібностей;
- врахування вітчизняного та адаптації зарубіжного досвіду, на об'єднання зусиль державних і громадських інститутів у вихованні молоді, сприяння діяльності дитячих і молодіжних об'єднань за інтересами; позашкільних освітньо-виховних заходів, на покращення родинного виховання та освіти, як важливої ланки виховного процесу, на забезпечення педагогічного всеобучу батьків;
- широке використання в навчально-виховному процесі нових підходів, методів, зокрема інтерактивних, ігрових, методу освіти "рівний-рівному" тощо;
- необхідність докорінної зміни у підготовці і перепідготовці педагогічних, правоохоронних, медичних кадрів для ведення превентивної роботи.
Питання для самоконтролю:
Розділ. Особистісно орієнтований підхід у системі превентивної педагогіки
Сутність особистісно орієнтованого підходу
Оптимальні умови здійснення превентивної діяльності на сучасному рівні соціально-психолого-педагогічних вимог забезпечує особистісно орієнтований підхід. (Бех І.Д. Виховання особистості: У 2 і:н. Кн.1: Особистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади. Наукове видання. - К.: Либідь, 2003. - 280 с). Нині він може стати стратегічною метою навчального закладу. В стратегії цього підходу розроблена Орієнтована програма, що понад десять років використовується в роботі ряду шкіл. Вона включає:
- якісне забезпечення навчально-виховної діяльності;
- оптимізацію виховання через розвиток та залучення учнів до активної діяльності за інтересами (спортивної, трудової, пізнавальної, естетичної тощо);
- організацію допомоги слабко встигаючим учням, у тому числі і з боку консультантів-старшокласників;
- індивідуальну роботу вчителя за межами навчального закладу, наприклад, репетиторство за згодою батьків;
- активну роботу батьківських комітетів, щотижневе запрошення батьків до школи для підбиття підсумків з контролю за дитиною;
- рейди членів батьківського комітету класу, школи з метою ознайомлення з організацією самопідготовки, дозвілля, стану в сім'ї;
- підсилення участі учнів у житті школи через учнівське самоврядування;
- вирішення питань соціальної допомоги дітям з малозабезпечених сімей;
- активізацію психологічної та соціально-педагогічної роботи;
- надання уваги психологічним засобам впливу на емоційно-вольову сферу особи: створення ситуації успіху на уроках у шкільній діяльності;
- застосування засобів адміністративного впливу на батьків, які згубно впливають на виховання дітей через співпрацю зі службами у справах неповнолітніх;
- медичний патронаж у школі за дітьми, які потребують лікарської допомоги;
- активізацію педагогічних педрад, зокрема консиліумів з питань попередження відхилень у поведінці;
- залучення відомств для охорони школи;
- співпраця навчального закладу за програмами і проектами державних та недержавних організацій.
Єдність соціально-організаційного і психолого-педагогічного рівнів забезпечує оптимальні умови для системного формування духовних, моральних якостей учнів, розуміння єдності прав і обов'язків.
Отже, в діяльності школи можуть застосовуватися різноманітні форми і методи, що обумовлюють превентивний характер діяльності. При цьому ефективним є широке застосування активних форм і методів роботи. На організаційно-структурному рівні розробляються нормативні акти і методичні матеріали про взаємодію школи, органів і служб у справах неповнолітніх, батьків, державних і громадських організацій. Робота будується у комплексі взаємозв'язку вчителі - діти - батьки - соціальне середовище. Все це свідчить про необхідність науково-педагогічного обґрунтування самого явища важковиховуваності неповнолітніх та відхилень у їхній поведінці, розроблення концепції, нових підходів до роботи з учнями в сучасних умовах, вироблення чіткої організаційно-педагогічної структури виховного впливу на учнів з відхиленнями у поведінці, враховуючи соціальну ситуацію оновлення суспільства, превентивна педагогіка має виступити як гуманний фактор в системі соціального контролю. Оскільки превентивний підхід передбачає певний рівень професійного керівництва, то й систему превентивної діяльності в шкільному середовищі розглядають як елемент превентивної політики, в системі якої працюють державні та недержавні організації, зокрема програми і проекти соціальних служб, волонтерських та недержавних організацій. На сучасному етапі розвитку суспільства все більшої значущості набувають рухи з розвитку громадянської активності. Залучення до діяльності громадських організацій, зокрема тих, що працюють над проблемою подолання негативних явищ, дає можливість переосмислити певні ставлення, упередження, брати участь у їхніх заходах, де набуття соціального досвіду дозволяє, у тому числі, розвинути якості самопревенції. Значні можливості для превентивної діяльності закладені в русі лідерів та самоврядування шкільного колективу.
Визначаючи важливу функцію школи щодо превентивної діяльності, слід особливу увагу приділити якості шкільного життя, зокрема, взаємовідносинам у системі вчителі - учні - батьки-середовище. проведені дослідження засвідчують, що майже 83,2% із З тисяч директорів шкіл на запитання "Який вид діяльності викликає труднощі при виконанні службових обов'язків?", відповіли: організація превентивної роботи.
Для здійснення превентивної роботи велике значення повинно надаватись організаційно-управлінським функціям. Оскільки серед розмаїття форм організації, що застосовуються в середній школі, змістовні компоненти превентивної освіти знаходяться або в структурі навчальних дисциплін, або поза системою шкільного компоненту, то вибір форм та методів залишається в компетенції підготовлених на курсах з підвищення кваліфікації педагогічних працівників - учителя-предметника, класного керівника, соціального педагога, шкільного психолога, медичного працівника школи, або тих, хто залучається до ведення превентивної діяльності (спеціалісти служб соціальної роботи, кримінальної міліції, представники недержавних організацій).
Кожен з представлених суб'єктів превентивної діяльності в навчальному закладі відповідно до своїх функцій забезпечує виконання цілей. Заходи превентивної діяльності включені до Програми виховної роботи в школі.
У такій структурі превентивну роботу слід розглядати і як систему колективних, групових та індивідуальних форм роботи, в поєднанні традиційних та інноваційних методів, спрямованих на вироблення системи поглядів на негативні явища в оточуючому середовищі. В поєднанні з спеціально орієнтованими технологіями у відкритому чи ізольованому середовищі (виховних колоніях, школах і училищах соціальної реабілітації) вона спрямована на попередження розвитку асоціальної спрямованості особистості та перебудову ставлення особистості до оточуючої дійсності. Превентивна робота, як і будь-яка соціальна діяльність, являє собою цілісну систему, що має визначену структуру, елементи, певні взаємодії між ними.
Превентивна педагогіка самостійно не може вирішити своїх завдань. Отже, врахування специфіки такої складної системи, якою є превентивна педагогіка, передбачає її міждисциплінарний, комплексний характер. Це означає, що тільки в синтезі з системою соціоекономічних наук (філософією, соціальною психологією, превентивною психологією, кримінологією, медициною), статистикою слід сподіватись на досягнення результатів превентивного виховання.
Кращі педагоги сьогодні намагаються вирішувати проблеми, які виникають у їхній професійної діяльності, на основі превенції.
Вивчення феномену індивідуального розвитку особливо важливе в роботі з неблагополучними учнями, оскільки контекст і логіка розвитку їхніх особистостей особливо складні. Передова практика і наші дослідження довели, що дієвим і перспективним методом попередження і подолання відхилень у поведінці учнів є використання зусиль всіх педагогічних працівників, батьків, учнівського колективу.
У цьому плані неоціненну роль відіграє психологічна, соціально-педагогічна служба в школі, педагогічні педради, педагогічний консиліум, батьківські збори, шкільне самоврядування, залучення правоохоронних організацій, співпраця з соціальними службами, кримінальною міліцією у справах неповнолітніх, неурядовими організаціями тощо. Так, наприклад, шкільна психологічна служба має забезпечувати рівень психолого-педагогічної діагностики окремих учнів, учнівського колективу, раннє розпізнавання негативних тенденцій, традицій, негативну активність окремих осіб.
У роботі з важковиховуваними дітьми успішно зарекомендувала себе така форма профілактичної роботи, як педагогічний (психолого-педагогічний) консиліум. Велике значення для підтримки системи превентивної роботи навчального закладу мають педагогічні консиліуми. їх роль можуть виконувати і "малі педради" - збори педагогів певного класу. Доведено, що педагогічний консиліум - ефективна форма профілактичної роботи для будь-якого навчального закладу. Слід зазначити, що функціональна специфіка консиліуму ще недостатньо розроблена як теоретично, так і практично. Консиліум з питань попередження негативних явищ може виконувати діагностичну, проективну, координуючу та інші функції.
Так, діагностична функція полягає у визначенні причини, динаміки змін, вивченні якостей особи, рекомендацій для превентивно-виховної та корекційно-реабілітуючої роботи. Важливу роль при цьому має відігравати шкільний психолог, медик, педагог. На консиліумі розглядаються питання технології обстеження стану здоров'я і розвитку учнів, аналіз психологічної атмосфери в сім'ї, вивчення статусу учня в шкільному колективі та його ставлення до колективу, однолітків, до видів діяльності; оцінка спрямованості інтересів, особливості спілкування поза школою, виявлення самооцінки та ін. Тобто, ті аспекти діагностики поведінки учня, що викладені у відповідному розділі.
При проведенні діагностичного обстеження дуже важливо дотримуватись етико-професійних стандартів. Передчасно визначати одну причину, адже відхилення може спричинятись сукупністю факторів: педагогічною занедбаністю, миттєвою реакцією на конфліктну ситуацію, порушенням нейропсихологічного статусу, затримкою розумового або психічного розвитку. Завдання - визначити, який із чинників домінантний у розвитку особистості дитини. Важливо залучати провідних фахових спеціалістів, наприклад, якщо існує підозра про наявність у відхиленні нейропсихологічних чинників, то висновок можуть дати лише спеціалісти - лікар-дефектолог, психоневролог. Своєчасно залучені члени медико - педагогічної комісії можуть сприяти підвищенню об'єктивності результату. Проективна функція консиліуму передбачає вироблення індивідуальної програми впливу і, на цій основі, колективного обговорення. Педагогічні рекомендації даються: батькам, класному керівникові, учителям - предметникам, шкільному лікареві, дитячим органам самоврядування, шкільній раді, батьківському комітету, працівникам служб та кримінальної міліції у справах неповнолітніх тощо.
Серед організаційних заходів, які дозволяють скерувати превентивний процес, слід визначити своєчасно проведені заходи. Протягом майже 15 років ми сприяли проведенням малої педради "Шляхи вдосконалення роботи вчителів з превенції порушень дисципліни і підвищення успішності учнів" у навчальних закладах України. Визначилось, що в такій формі педагогічного процесу, перш за все, турбують та обговорюються питання стану адаптації учнів до навчального закладу, прояви девіантної поведінки, педагогічні стратегії подолання негативних причин та наслідків відхилень у навчанні та поведінці, індивідуальна робота з учителями, які припускаються відхилень від педагогічних вимог у навчально-виховному процесі. В такому випадку доцільно спрямувати роботу адміністрації школи на створення педагогічного та батьківського лекторіїв.
Серед форм роботи слід відзначити спільні збори учнів та вчителів на тему "Дружні стосунки - одна з найголовніших умов дисципліни та успішного навчання", спільні наради учителів і батьків на тему "Педагогічна майстерність спільної роботу з превенції відхилень у поведінці та зниження з успішності учнів" тощо.
Такий погляд містить у собі багато суперечностей, тому для якісного розв'язання проблеми превентивну діяльність слід будувати на основі вивчення чинників та умов відхилень у поведінці учнів, планування профілактичної роботи на основі соціальної, психологічної та педагогічної діагностики, вивчення стану здоров'я, розробці на цій основі прогнозування в педагогічній превенції. Важливо, що діяти слід з урахуванням специфіки середовища та його впливу на розвиток особистості дитини в ланцюгу сімейного - дошкільного - шкільного - соціального виховання.
Педагогічні технології в особистісно орієнтованому підході
Важливою умовою ефективності превентивної освіти є правильно вибрана педагогічна технологія. Розвиток превентивної технології в теорії особистісно-зорієнтованого навчання передбачає особливу увагу до взаємодії педагога та учня. Технологія - слово грецького походження, що в оригіналі означає знання про майстерність. (Гончаренко С. Український педагогічний словник. К.: "Либідь", 1997. - 398 с).
Технологія в превентивній освіті не гарантує кінцевого результату, але вона створює умови для його отримання. Втім, він є більш обґрунтованим, оскільки включає в себе сукупність умов, які всебічно охоплюють проблеми превентивної освіти, у цьому і головна відмінність технології від методики. Методика - це сукупність рекомендацій з проведення превентивної роботи в межах навчально-виховного процесу. Технологія - це сукупність способів, спрямованих на оволодіння системою знань, досвіду, умінь і практики роботи суб'єктів превентивної діяльності.
Педагогічні технології в особистісно орієнтованому навчанні - це передусім інтерактивні технології. Інтерактивні технології - це взаємодія партнерів, у процесі спілкування яких інтерпретується ситуація і конструюються особистісні дії. (Нісімчук А.С., Падалка О.С, Шпак О.Г. Сучасні педагогічні технології: Навчальний посібник. - К.: "Просвіта", 2002. - 368 с). При цьому розвиток особистості відбувається в процесі взаємодії з іншими людьми в системі безпосередніх комунікацій, при яких забезпечується активність особистості, а також її контроль над особистісною активністю у відповідності із соціальними нормами, ролями і соціальними установками партнерів по взаємодії.
Інтерактивні просвітницькі технології поділяються на технології навчання і технології впровадження. Вони спрямовані на створення умов для просвітницької роботи й передбачають відбір педагогів і підлітків та підготовку обох категорій до роботи.
Технологія як наукова задача в превентивній педагогіці дає можливість:
- знаходити підстави результативності превентивної діяльності;
- мобілізувати кращі досягнення науки і досвіду, щоб гарантувати результат, що очікується;
- будувати діяльність на максимально науковій основі;
- приділяти більше уваги прогнозуванню діяльності з метою запобігання її корекції в ході виконання;
- використовувати найновіші інформаційні проекти в превентивній діяльності тощо.
Превентивна освіта має оптимізувати різновиди технологій: соціальних, освітніх, психологічних, юридичних, інформаційних тощо - з виховною метою. Стосовно виховного процесу, під технологією розуміють систему знань, необхідних педагогу для реалізації науково обґрунтованої стратегії, тактики й процедури виховання. Педагогічна технологія - це сфера знання, що включає методи, засоби навчання і теорію їх використання для досягнення цілей освіти.
Відповідно превентивно-педагогічна технологія скеровує та оптимізує суть навчально-виховних завдань в комплекс технологічних ланцюгів.
Процес превентивного виховання передбачає передовсім використання педагогічних технологій під час суттєвого поліпшення викладання дисциплін.
При виборі технологій, форм, методів превентивного виховання важливим є використання психолого-педагогічних ресурсів у площині розвитку пізнавальних процесів особистості. Мова йде про просвітницьку діяльність. При цьому значну роль відіграє насиченість змісту вправами, що сприяють активізації таких вищих психічних функцій, як мислення, уява на основі відчуття та сприймання.
Побудовані на засадах превентивного підходу лекції, семінари допомагають здійснювати в основному освітньо-інформаційну та пізнавальну функції, тоді як у процесі практичних занять, ділових і рольових ігор і тренінгів пріоритетну роль відіграє інтерактивна функція превентивного виховання. Резерви таких занять, які в дидактичній літературі визначені як "інтерактивні форми і методи", пов'язані з тим, що на основі певних змістових і цільових установок переконання формуються через відповідні вправи (операційні установки).
Виховний ефект превентивної освіти найбільше простежується на таких рівнях:
- у пізнавальній сфері: збільшення можливостей всебічного аналізу проблем, їх цілісне осмислення, розуміння принципів та прийомів конструктивного розв'язання;
в особистісній сфері: розвиток у кожного учасника здатності до самомобілізації власних вольових та емоційно-мотиваційних ресурсів в умовах можливих когнітивних конфліктів, розвиток здатності до рефлексивної саморегуляції;
у сфері міжособистісних стосунків: встановлення взаємостосунків, які передбачають розуміння значення принципу взаємодопомоги та взаємовідповідальності;
у соціальній сфері: розвиток творчої соціальної активності та ініціативності в превентивній діяльності.
Цілком очевидно, що нині слід звертати увагу на пошуки таких новітніх технологій, які максимально сприяли б формуванню соціально активної, творчої особистості, здатної до самостійної регуляції власної життєдіяльності.
Нововведення (інновація, новація) - цілеспрямована діяльність, яка допомагає у вирішенні як глобальних (профілактика негативних явищ), так і особистісних проблем:
навчанню ефективних навичок спілкування;
критичному мисленню;
прийняттю Відповідальних рішень;
відпрацюванню адекватної самооцінки;
навчанню прийняття рішень;
навчанню вмінню відстоювати себе;
уникненню непотрібного ризику;
робити правильний здоровий вибір;
навчання регуляції емоцій, уникненню стресів;
вирішенню конфліктів;
протидії тиску тощо.
Особливість інтерактивних технологій з превентивної освіти в тому, що в їх основі лежать міжпредметні зв'язки з педагогіки, психології, соціології, медицини, права, менеджменту тощо.
Ними здебільшого користуються при застосуванні активних форм і методів роботи: тренінгів, рольових ігор, мозкових штурмів, диспутів, різноманітних вправ, аналізу ситуацій, дебатів тощо.
Інтерактивні технології використовуються як в роботі з позитивно орієнтованими підлітками, так і з групами ризикованої поведінки.
Завдання, що ставляться при розробці і реалізації інтерактивних технологій з превентивної освіти:
створення соціально-педагогічних умов, спрямованих на позитивні зміни у знаннях, навичках і вчинках, у ставленні до соціальних явищ, здорового способу життя, правового забезпечення процесу превентивного виховання;
створення організаційних умов для активної просвітницької роботи з попередження негативних явищ у молодіжному середовищі через надання повноважень самим неповнолітнім;
виявлення серед дітей і молоді позитивних лідерів, а також спонукання осіб з груп ризику до переорієнтації лідерських якостей з негативних на позитивні;
підготовка педагогів та учнів до просвітницької роботи;
підвищення соціальної компетентності молоді у питаннях попередження та подолання негативних явищ, формування відповідальної поведінки.
Серед інтерактивних технологій найбільш інноваційною є просвітницька робота за методом "рівний-рівному" (додаток 2).
Сьогоднішній етап розбудови превентивної роботи вимагає ініціативи від науковців. Підсиленню орієнтацій освітніх закладів на превентивну діяльність сприяє участь у міжнародних програмах та розробці проектів. Проект, реалізований спільно з ООНСНІД у 1999р. "Доступність для дітей та підлітків отримання інформації та навичок щодо профілактики ВІЛ/ІПСШ і наркоманії" сприяв розробці і реалізації масштабного проекту "Сприяння просвітницькій роботі "рівний-рівному" серед молоді України щодо здорового способу життя".
Відповідно до національних особливостей авторами була розроблена концепція освіти "рівний-рівному" щодо здорового способу життя серед молоді України, яка визначила ефективні шляхи його реалізації. Досвід роботи з профілактики негативних явищ довів, що в тому випадку, коли превентивна діяльність розроблена якісно, забезпечена ресурсами, зацікавила суспільство, тобто увійшла в систему життєдіяльності, роботу навчального, та інших служб соціальної роботи, то й рівень впливу негативних явищ на процеси соціалізації дитини значно зменшується.
Подальші пошуки дієвих методів превентивного впливу були зумовлені актуальністю проблеми ВІЛ/СНІДу. На початку епідемії ВІЛ головний акцент робився на використанні інформаційних кампаній, збільшенні знань про природу цих негативних явищ, соціальних хвороб і засоби захисту. При такому підході превентивна інформація була перевантажена медичними та юридичними поняттями і термінами, які мали конкретне визначення і могли тлумачитись лише фахівцями. Інші терміни були незрозумілі тим, на кого була спрямована профілактична інформація, або вже були стигматизовані і не піддавались інтеграції у свідомість. Оцінки ефективності такої інформації засвідчили, що такий підхід завдав багато шкоди. Технології залякування, моралізаторства спровокували певне ставлення до людей, які потерпіли від хвороб або насилля. Крім того, інформаційний підхід активізував дискримінацію стосовно національних меншин (циган), вікових груп (підлітків), соціальне-демографічних груп (неповних і багатодітних сімей) і неформальних рухів (панків, рейверів). Поняття "групи з ризиковою поведінкою" перемістилося у соціально-деструктивний контекст, в результаті до цих соціальних категорій зросла нетерпимість, що супроводжувалась фактами насильства.
Соціальною практикою доведено, що захиститись від негативних явищ лише інформацією про причини, механізми, наслідки - неможливо. Багато людей були залучені до широкого інформаційного простору щодо профілактики різних видів ризикової поведінки, але певна частина з них так і не змогли запобігти деструктивному впливу середовища.
Сучасні погляди на превентивну діяльність пов'язані з визнанням ролі, яку можуть відіграти різні за статусом люди. Педагогічні технології, що ґрунтуються на принципах розуміння, особливу увагу приділяють освітній та виховній ролі самих підлітків. Це підтверджено досвідом реалізації методу освіта "рівний-рівному" у 14 країнах Європи, основну роль в якому беруть лідери з референтних осіб підліткового середовища.
Серед таких підходів:
Навчання за методом "рівний-рівному" - це суспільно корисна діяльність молоді, яка полягає в передаванні знань, умінь і навичок здорового способу життя, що сприяє запобіганню тютюнокуріння, алкоголізму, наркоманії, ВІЛ/СНІДу, інфекції, що передаються статевим шляхом, іншим негативним явищам, через вироблення здатності виявляти асертивну поведінку. Педагогічна технологія "рівний-рівному" передбачає спільну роботу педагогів-тренерів з підлітками-лідерами. Зміст роботи полягає в передаванні знань, інформаційній підтримці, консультуванні (переважно в умовах навчального закладу, молодіжного центру або оздоровчого закладу). Педагоги виконують роль керівників, наставників серед тих підлітків, які мають бажання та здатність вияііляти лідерські якості, володіти навичками спілкування з однолітками з різних соціальних груп. Роль педагога дуже відповідальна, оскільки він створює умови для повної доступності підлітків-лідерів до превентивних знань, засобів масової інформації, проведення лекцій та бесід з однолітками чи молодшими за віком учнями. Саме тому таких підлітків залучають до тренінгів, участі в семінарах, конференціях, "круглих столах" та інших формах соціально-превентивної роботи. Освіта за методом "рівний-рівному" - це сприяння розумінню дітьми і молоддю через просвітницьку роботу, інтерактивні технології переваг відповідальної поведінки, формування здорового способу життя, стимулювання до самостійного та усвідомленого вибору життєвої позиції, визначення шляхів позитивної соціалізації молоді, відмова від негативної поведінки.
Технології превентивної освіти спрямовані на підвищення рівня знань, умінь і навичок протидії негативним явищам та формування відповідальної поведінки. Соціалізуюча функція превентивної освіти є провідною ланкою, що сприяє досягненню результату - поширення знань та розуміння принципів і навичок превентивної поведінки. Наприклад, метод "рівний-рівному" у своєму розвитку орієнтується на такі принципи ступеневого навчання: вибір тренерів і лідерів-підлітків; навчання педагогів-тренерів; навчання тренерами підлітків-лідерів; навчання підлітками-лідерами ровесників. Таке навчання ґрунтується на модульному навчанні. Технології модульного навчання використовують взаємопов'язану систему різних видів лекцій, практичних і самостійних занять. Навчальний модуль - це ґрунтовна розробка певної програми. Він визначається належністю змістового матеріалу и може розглядатися як окремий напрям у реалізації методу. Технології навчання базуються на лекціях, бесідах, диспутах, соціально-комунікативних тренінгах, тренінгах особистісного зростання, ситуаційних вправах, рольових іграх, дебатах, тренінгах розвитку вмінь і навичок "мозкових штурмах" тощо.
Педагогічні інтерактивні технології це, передусім, просвітницькі технології, які, у свою чергу, поділяються на технології спонтанного спілкування і технології мобілізації ресурсів.
Просвітницькі технології спонтанного спілкування реалізуються завдяки метод)' "снігової кулі" в умовах випадкового спілкування, як з референтними групами, так і з окремими особами. Причому особи (як дорослі, так і діти), які здобули просвітницьку інформацію, самі стають джерелом інформації для інших. Це створює для педагогів та учнів умови для позитивного впливу на молодь через батьків, знайомих, під час виступів у засобах масової інформації, участі у різноманітних акціях, перебування в оздоровчих закладах тощо.
Технологія мобілізації ресурсів полягає в залученні до просвітницької роботи державних і недержавних установ, соціальних служб, засобів інформації, молодіжних об'єднань, громадських і релігійних організацій, різних груп населення, батьків та окремих осіб.
Просвітницька технологія спрямована на поширення знань, консультування, як педагогів, так і учнів у системі соціальних комунікацій. Такі технології застосовуються під час індивідуального, і групового, масового, спілкування в умовах навчального закладу, за місцем проживання, у місцях масових зборів та відпочинку молоді. У запровадженні просвітницьких технологій нерідко провідну роль відіграють самі учні, які працюють з однолітками. Педагоги виконують роль консультантів, помічників. Вагомими є знання особливостей соціокультурної групи, з якою підлітки мають намір працювати.
Напрями запровадження інтерактивних технологій всебічні:
- під час викладання предметів гуманітарного та природничого циклів;
- у процесі позакласної і позашкільної виховної роботи та в роботі з батьками;
- через навчальні та позашкільні закладин, соціальні служби, спеціальні заклади;
- через організацію превентивної роботи в навчальних і позашкільних закладах, вищих навчальних закладах, передусім педагогічного профілю, соціальних службах, молодіжних і громадських об'єднаннях;
- через діяльність учнівського самоврядування;
- через законодавчу політику в галузі освіти, охорони здоров'я, соціальної діяльності щодо превентивної роботи з молоддю.
Принципи реалізації інтерактивних технологій:
- інтерактивність - здатний до позитивного впливу на всю систему національної освіти та соціальної політики;
- комплексність - синтезує наукові досягнення різних галузей, зокрема психології, соціології, медицини, педагогіки, соціальної роботи тощо;
- доступність - уможливлює впровадження методу в кожну із молодіжних субкультур;
- наступність - пов'язує метод з кращими здобутками зарубіжної та вітчизняної практики;
- культуровідповідність - визначає взаємозв'язок особистісного розвитку людини з особливостями культурного й соціального середовища;
- превентивність - спрямовує на запобігання негативних явиш,;
- рівноправність - визначає рівноправні ролі учасників взаємодії;
- активність - сприяє учасникам набуттю активних рис характеру, наполегливості;
- пріоритетність прав дитини - утверджує права дитини на забезпечення соціально-правового захисту;
- відповідальність - розвиває здатність однолітків приймати самостійні і відповідальні рішення;
- гласність, відкритість - сприяє поширенню правдивої інформації про здоровий спосіб життя, негативні явища, доступність до процесу і результатів оцінювання ефективності роботи.
Критерії ефективності інтерактивних превентивних технологій:
• позитивні тенденції в молодіжному середовищі та підвищення показників знань, умінь і навичок щодо здорового способу життя й запобігання негативній поведінці;
• підвищення рівня знань з превентивної освіти, удосконалення комунікативних якостей і характеристик особистісного розвитку учасників;
• стабільна динаміка зміцнення здоров'я дітей і молоді, зменшення деструктивної поведінки;
• кількість підлітків, залучених до підготовки інформаційних матеріалів, буклетів, листівок тощо;
• передача учасниками занять традицій позитивної поведінки;
• введення інтерактивних технологій до системи превентивної роботи і навчально-виховного процесу в школах, позашкільних закладах, службах соціальної роботи, дозвіллєво-оздоровчої
діяльності тощо;
• використання інтерактивних технологій в практиці роботи органів учнівського самоврядування та молодіжних громадських об'єднань;
• визнання вітчизняними й зарубіжними фахівцями кількісних і якісних здобутків розробки і впровадження інтерактивних технологій;
• розробка нормативно-правової бази в системі національної освіти щодо впровадження інтерактивних технологій;
• налагодження контактів з міжнародними організаціями у процесі проведення спільних міжнародних заходів та проектів з проблем використання інтерактивних технологій у просвітницькій роботі.
Умови реалізації інтерактивних технологій:
• психолого-педагогічні: забезпечення високого рівня підготовки методичних матеріалів, навчання різних категорій, як дорослих, так і учнів, мотивації до реалізації просвітницьких програм;
• соціально-організаційні: забезпечення організації відбору та навчання педагогів і учнів, виконання превентивних програм на місцевому, регіональному й національному рівнях;
• управлінсько-ресурсні: залучення до виконання просвітницьких програм висококваліфікованих спеціалістів, ефективний розподіл матеріальних і фінансових ресурсів.
Набутий досвід дає підстави стверджувати, що ефективні інтерактивні технології у превентивному вихованні вже мають певні надбання в системі вітчизняної освіти і специ4іік)' впровадження їх в умовах України. Вони сприятимуть подальшій розбудові, як національної освіти, так і демократичних та гуманістичних засад суспільства в цілому. Активна участь молоді у просвітницькому процесі означає новий етап реформування всієї системи національної освіти і превентивної діяльності.
Питання для самоконтролю:
Превентивно орієнтована освіта
Превентивна освіта стає дедалі значимою функцією протидії негативних явищ. Поняття "превентивна освіта" з'явилась як відповідь на проблеми запобігання ВІЛ/СНІДу. Найбільш послідовно такий підхід реалізується через Департамент превентивної освіти ЮНЕСКО. Сьогодні превентивна освіта розглядається нами як спеціальна дисципліна, що спрямована на вирішення проблем негативних відхилень у поведінки. Розробка і використання різноманітних освітніх програм стає одним з цільових програмних завдань таких організацій, як ЮНЕСКО, ПРООН, МОП. Побудована як технології інтерактивного навчання, зокрема через міжнародну кооперацію соціальної реклами, тренінгів, семінарів і конференцій, превентивна освіта створює єдиний простір протидії негативним явищам. На розвиток превентивної освіти спрямовані Державна програма України "Освіта XXI століття". Національна доктрина освіти, концепції громадянського виховання та концепція превентивного виховання дітей і молоді (3б. Животворчий потенціал реабілітаційної педагогіки. - К.; Вид-во "ТАТ", 2002. - С. 352-363).
Тому національна освітня система України у пошуках більш
адекватних до вимог сучасного життя і форм організації навчання і виховання та з урахуванням міжнародного досвіду у вирішенні проблем попередження негативних явищ, превентивного виховання, формування духовно, психічно, фізично і соціально здорових особистостей, розширення демократичних начал взаємодії дорослих і молодого покоління використовує новітні інноваційні інтерактивні технології. Вони сьогодні виявляються найбільш оптимальними у превентивній профілактичній роботі, коли підлітки і молодь оволодівають знаннями, соціальним досвідом в процесі не лише спілкування з дорослими, а й з однолітками.
Оскільки ми розглядаємо питання превентивної освіти в діяльності навчального закладу, то значимими питання є:
посилення превентивної складової організації загального навчального процесу;
поєднання вирішення особистісних проблем дітей в навчанні через вдосконалення оздоровчої та дозвіллєвої діяльності;
посилення взаємодії в організаційних формах превентивного навчання;
відбір превентивної інформації через розширення доступності до превентивних знань;
підсилення діагностичності поведінки та розвитку особистості через гнучкий контроль, соціальний патронаж;
мотивування дітей на усвідомлення значення превентивних знань через збільшення відвертості, довірливості;
спонукання батьків до спільного розв'язання проблем їхніх дітей через освітні програми;
удосконалювання методів і технологій превентивної освіти, зокрема через інтерактивні форми навчання, учіння;
орієнтування на розвиток превентивних самоякостей;
вдосконалення системи превентивної роботи навчального закладу через урізноманітнення форм і методів просвітницької роботи.
Розвиток перспективи превентивного світогляду базується на якості превентивної освіти та засадах соціальної взаємодії. Тому важливим є:
• залучення до превентивної діяльності через включення у міжнародні та вітчизняні проекти;
взаємодія з програмами та організаціями з питань попередження негативних явищ однолітків, наприклад через Інтернет-конференції;
проведення масових заходів та акцій з превентивної тематики.
Превентивна освіта - творчий процес, кожен з педагогів має право самостійно обирати певну систему поглядів та ідей, які базуються на науково-змістових та авторитетних посиланнях (Превентивное воспитание: опыт, проблемы, перспективы. // Сб. научных статей. - София: Изд-во София, 2001. - 428 с).
У первинній превентивній педагогіці перш за все приділяють увагу методології превентивної освіти. Найбільш фундаментальною, на наш погляд є методологія, яка базується на врахуванні соціальної ситуації розвитку дитини та оптимізації фундаментальних підходів в освіті. Соціальна ситуація багато в чому передбачає життєвий шлях дитини. Створення типової соціальної ситуації розвитку дитини розкрив ще Л.С.Виготський. Він довів, що до початку кожного вікового періоду створюються зовсім своєрідні, специфічні для даного віку, виключні, єдині і неповторні стосунки між дитиною і оточуючою дійсністю, передусім соціальною. Ці стосунки були названі соціальною ситуацією розвитку. Соціальна ситуація являє собою вихідний момент для всіх динамічних змін, що пов'язані з пристосуванням до норм та очікувань суспільства.
Превентивний підхід сучасної школи - це той наріжний камінь, на якому можна побудувати умови бажаного для сучасного учня місця в соціумі. Ми розглядаємо концепцію превентивної освіти на основі особистісно орієнтованої теорії навчання. В її основі модель духовно і фізично здорової особистості, досягнення якостей, що формуються в процесі навчальної діяльності при дотриманні принципів взаємодії особистісно орієнтованого навчання. Цінність підходу полягає в тому, що в ньому зазначені дієві цінності та принципи передачі і засвоєння превентивних знань, навичок та вмінь. У ньому учень розглядається як особистість, яка постійно розвивається, структуру якостей якої формують динамічні процеси в середовищі сім'ї, навчальному закладі, соціальному оточенні, екологічній ситуації. Превентивна освіта з таких позицій розглядається не як директивне нав'язування цінностей, правил і настанов, а як ситуація взаємодії педагога та учня, що перебуває в постійному режимі соціально-педагогічного моніторингу з боку органів учнівського самоврядування, батьків та громадськості тощо. За принципами особистісно орієнтованої педагогіки навчальний процес зорієнтовано на пріоритети духовного та соціального становлення особистості (І.Д.Бех), як найбільш доступний процес збереження здоров'я та засвоєння правил безпечної поведінки. У моделі особистості особистісно орієнтованої педагогіки головна увага приділяється сприянню і розвитку духовно-моральних, соціально-компетентних якостей особистості на основі якісного забезпечення функцій превентивної педагогіки.
Забезпечення функцій превентивної освіти в теорії особистісно орієнтованого навчання орієнтується на актуальні для дитини потреби запобігання негативних явищ, зокрема на ступені її актуальності для навчального закладу.
Модель превентивної освіти на засадах особистісно орієнтованого навчання передбачає активізацію діяльності, своєчасне виявлення проблем, здійснення педагогічних інтервенцій через превентивно-педагогічні технології залучення лідерів, надання повноважень учнівському самоврядуванню, розвиток різних форм позакласної оздоровчої діяльності, факультативних занять, клубів. Особлива увага має бути приділена вдосконаленню превентивного підходу через психологічну або соціально-педагогічну служби, проведення діагностування, корекції, реабілітації, соціальний патронаж за учнями з дисфункційних родин. Важливо координувати роботу школи з програмами соціальних служб у процесі участі у мі»:народних проектах та акціях превентивної тематики, наприклад, Всесвітніх днях захисту дітей чи Всесвітніх днях солідарності з ВІЛ-інфікованими.
У превентивному навчанні вибір заняття обумовлений гнучким характером превентивної діяльності. Критеріями виступають показники і змістові характеристики, що дозволяють за порівняно невеликі терміни надати повноцінний для засвоєння матеріал. Змістові характеристики обумовлюють вибір подачі інформації в суто інформаційному, інформаційно-аналітичному, інформаційно-проблемному підходах.
Здійснення превентивної освіти визначається на основі показників, серед яких найсуттєвішими є;
• цілі, категорії превентивного впливу;
• структурні форми превентивного просвітництва;
зміст превентивної освіти;
доступність знань, характер викладу;
оптимізація форм, методів та прийомів навчання;
рівень підготовки педагогічного колективу (адміністрації, педагогічного колективу, сертифікованих за проблематикою попередження негативних явищ учнів).
Превентивна освіта має такі ж проблеми, як і інші види навчальної діяльності. Проблема засвоєння знань, умінь та навичок, а в цілому проблема засвоєння матеріалу - це інтегральна індивідуальна здібність особистості до навчальної діяльності.
Проблема засвоєння знань залежить від багатьох умов, у тому числі особистісних якостей учнів;
інтелектуальних здібностей (аналітичних, порівняльних, узагальнюючих, гнучкості мислення, здатності виділяти істотне тощо);
психічних (працездатність, увага, стійкість, гнучкість психічних процесів, вольові та емоційні реагування тощо);
соціальних (життєвий досвід, вектор включення в соціальні стосунки, соціальні установки тощо).
Організаційні форми просвітницької роботи з однолітками
в навчальному закладі
Оскільки впровадження нового підходу потребує значних зусиль, то для послаблення супротивну системи формалізованих методів традиційної школи доцільно, принаймні, на перших кроках, викладати в традиційних формах, а потім використовувати поєднання традиційних та інноваційних форм і методів. Кожен з них має резерви для підсилення значущості превентивної ідеології. Наприклад, традиційна лекція може бути трансформована в інтерактивні міні - лекції. Досвід читання міні-лекцій одноліткам нагромаджено в процесі проекту за методом "рівний-рівному" в багатьох навчальних закладах України та за рубежем.
Відомо, що лекційний підхід найбільш поширений у превентивній медицині. Однак при зовні простій простоті лекційна форма навчання вимагає високого рівня професійної компетентності, широти поглядів, педагогічної майстерності. Слово "лекція" в дослівному перекладі з латинської означає "читання". Лекційна форма в превентивній діяльності використовувалася Б.Ердманом (кн.: "Лекції про пияцтво", 1910). Як будь-яка форма освіти, в руках умілого педагога чи підготовленого учня лекція може бути ефективною формою просвітницької діяльності, у превентивній освіті лекція може ввібрати в себе елементи багатьох інших форм організації занять і навіть "м'яко" трансформуватися в них. Поряд із класичною інформаційною лекцією перевагу слід надавати таким її різновидам, як лекція-консультація, лекція-дискусія, відео-телелекція, лекція під час ознайомленням з практикою превентивної роботи в системі служб соціальної роботи, в тренінгах. Якщо інтегрувати сучасні уявлення про особливості лекційної форми навчання в превентивної освіті, можна визначити, що лекція з питань превентивної освіти має право на існування. Вона одна з форм передачі інформації та формування знань. Серед провідних принципів і критеріїв ефективної міні-лекції можна назвати такі: науковість, проблемність, доказовість, доступність, виваженість, виховний та розвивальний характер та ін. Лекція будується з урахуванням психологічних закономірностей сприйняття інформації, попередження конфліктів. При цьому слухачам важливо повідомити, що наприкінці лекції їм будуть роздані пам'ятки, буклети про зміст лекції, наголосити про необов'язковість конспектування матеріалу. В такому випадку лекція набуде інтерактивного, динамічного характеру. Активізація викладення повинна бути спрямована на психічні процеси запам'ятовування.
В лекції доцільно спиратись на таку структуру:
вступна частина має містити постановку проблеми, її мету та завдання;
основний зміст спрямувати на узагальнення понять, спростування міфів, на практичну значимість для аудиторії;
у заключній частині поставити проблему, дати можливість слухачам висловити її бачення.
На кожному з етапів доцільно використовувати ораторські і педагогічні прийоми, що стимулюють увагу.
Для якісного проведення лекції слушними будуть такі рекомендації:
• починати зі створення позитивного настрою;
• стежити за системністю і послідовністю викладу;
• контролювати процес викладу лекції;
• змінювати темп, емоційність;
• забезпечувати зворотний зв'язок з аудиторією;
• активізувати слухання доцільним жартом;
• гнучко сполучати логіку викладу та імпровізацію;
використовувати цікаві, переконливі, науково обґрунтовані, авторитетні посилання, приклади з життя, із практики превентивної роботи;
уникати провокуючих відомостей;
пояснювати терміни;
не намагатися вразити аудиторію знанням сленгової мови;
наводити історичні паралелі, порівняння, оригінальні цитати;
ставити питання та пропонувати діалог;
завершувати лекцію узагальненнями та постановкою проблем. При цьому важливого значення надається оцінці особливості аудиторії, визначенню провокуючих осіб тощо.
Бесіда - традиційна форма діалогу. Вона залишається однією з найбільш ефективних форм доведення думки, порівняння поглядів, мистецтвом переконання. Важливо підтримувати позитивну атмосферу бесіди. її слід вести легко, невимушено, з імпровізацією. У бесіді використовують прийоми постановки проблемних, дискусійних питань, апелювань, звернень тощо. Бесіда дає можливість розглянути проблему з різних точок зору. Такий прийом загострює увагу. Найбільш продуктивний так званий маєвтичний або сократівський діалог. Не зайве повторити, що такий прийом має витоки з майстерності грецької філософської та ораторської школи Сократа. Вона сприяє вдосконаленню механізму рефлексії, самоаналізу, самовизначення, самореалізації, саморозвитку тощо.
Зрозуміло, що бесіда не має, на відміну від інтерв'ю заздалегідь підготовлених питань, але в ній має бути певна поетапність розгляду проблеми.
Орієнтовно:
Перший етап - питання, спрямовані на проблеми, що вимагають вирішення. Вихідним пунктом бесіди є демонстрація досвіду (наприклад, відео, фотоматеріалів). Завдання: викликати протиріччя між установками та нормами, що стимулюють куріння (у рекламі, традиції, родині, серед друзів) та очевидною шкодою, що демонструє досвід та наукові дослідження.
Другий етап запитань спрямовано на вирішення поставленої проблеми. Це передбачає: обговорення проблеми, наприклад, запобігання негативним явищам, що передбачає обговорення плану можливих дій, визначення послідовності вчинків.
На третьому етапі бесіда може порушити обговорення правил, принципів, алгоритму поведінки в провокуючих ситуаціях.
Четвертий рівень питань орієнтує на усвідомлення значимості позитивної поведінки для особистого і соціального розвитку.
П'ятий рівень пов'язаний з виділенням інформації, яка мас підтвердити значимість висновку, ухвалення рішення, визначення способів участі в превентивній діяльності.
Новітні методи в превентивній педагогіці пов'язані з активізацією емоційно-вольової сфери.
Ігровий метод. Особливу роль у нагромадженні навичок та вмінь безпечної орієнтації у складному соціальному просторі мають ігрові технології. Історія ігор має давню традицію. До них звертались у своїх працях видатні філософи та науковці. У розвитку превентивного підходу велике значення мають ідеї та досвід Дж. Л.Морено, який у 1921 р. створив метод, який одержав назву "театр спонтанності", та засновника трансактного аналізу Е.Берна.
Спеціалізація ігор різноманітна. У наш час часто використовують терміни "ділова гра", "рольова гра". Існують назви "організаційно-діяльнісна", "проблемно-рольова", "педагогічна фа". Зазначені поняття стосуються різновидів рольової гри, де на рівні імпровізації розігрується задана проблемна ситуація. Рольова гра передбачає включення її учасників в певний сценарій, або у вигадану проблемну ситуацію та її подальший спонтанний розвиток. Кожен з учасників має лише рольову установку, яку він і реалізує в процесі гри. Таким чином забезпечуються умови для яснішого усвідомлення ситуації. Водночас, це сприяє більшому прояву ініціативи і самостійності. Ігрові технології сприяють більш ґрунтовному засвоєнню превентивних знань, умінь і навичок, розвивають мислення, інтерес; допомагають знаходити підходи до вирішення конкретних життєвих проблем, профорієнтують тощо.
Гра може мати безліч вправ та прийомів. У процесі вирішення проблем превенції негативних явищ використовується такий прийом, як "мозковий штурм". Він проводиться у поєднанні з індивідуальними, груповими та масовими формами.
Порівняно з іншими активними методами навчання (дискусія, аналіз педагогічних ситуацій тощо), гра має специфічні ознаки: розподіл ролей між учасниками, наявність штучного зіткнення різних точок зору учасників стосовно даної проблеми.
Гра має чітку структуру - мету, роль, зміст, сюжет, ситуацію, включення учасників з визначеними ролями - режисер, учасники, глядачі. В превентивній освіті гра - це форма програвання ситуації, що стосується проблеми попередження негативних явищ. В основі гри-цілеспрямована діяльність за спеціально розробленим сценарієм, в якому особливе значення має мотивація на самоорганізацію діяльності. Гра дозволяє дослідити безпосередньо ролі "акторів" та ззовні "глядачів", причини, механізми, наслідки негативних явищ чи способів превентивної діяльності. Можливості ігор величезні. Вони моделюють реальні процеси культурного та субкультурного середовища, в яких визначаються різні ролі, прагнення, типи характерів та інші функціональні можливості. Гра виступає як специфічний феномен соціальної культури і субкультури, вона моделює різні явища і дозволяє актуалізувати та використати ряд ситуацій для підтвердження цілей превентивного підходу. В ній нагромаджується досвід, який допомагає побачити життєві драми в сукупності соціальних явищ. У розвитку превентивних якостей гра дозволяє зорієнтувати людину на розвиток самопревентивних якостей. Вона дозволяє змоделювати можливі для превентивної діяльності функції і виконує такі: організаційні, діагностично-прогностичні, корекційно-терапевтичні, орієнтуючі тощо. За цільовою орієнтацією ігри можуть вирішувати проблеми превенції різних видів негативних форм поведінки, в ігрових технологіях є великі можливості напрацювати знання та якості, які стають самопревентивними при зіткненні з негативними явищами. Гра дозволяє осмислювати та оцінювати помилки, досліджувати механізми розгортання та наслідки, відчути ставлення та можливість виправляти ситуацію.
У процесі ігор нагромаджується досвід розвитку моральних, комунікативних, вольових станів як учасників, такі глядачів. З даної точки зору гра дозволяє :
активізувати процес превентивної роботи;
розвивати мотивацію до різних видів діяльності;
відтворити міжособистісні стосунки;
відпрацювати принципи та правила індивідуальних і групових рішень;
• "програти" ситуації реального соціального життя;
• змоделювати різні превентивні підходи.
Метод дебатів являє собою ігрову ситуацію, в якій з визначеної проблеми досягається певний результат при обміні протилежних думок представників команди. Учасники поділяються на дві групи: "команду - за" і "команду - проти".
Дебати складаються з двох фаз. Перша - підготовка до відповіді на визначену для групи позицію або поставлене ведучим запитання. Друга фаза - виступи, які скеровує один або декілька представників групи. При цьому інші учасники, які делегували право на відповідь своєму представнику, не беруть участі в обговоренні. Кожен з представників групи висловлює групову точку зору, обґрунтовує свій спосіб розв'язання проблеми. Група вислуховує аргументи протилежної сторони, аналізує виступ, знаходить протиріччя, вишукує аргументи спростування тверджень (контраргументи), аргументи у підтримку свого погляду на розв'язання проблеми. Члени команди, які ведуть дебати, як правило, готуються до них заздалегідь. Перед початком дебатів установлюються правила проведення дебатів. Кожен і членів команди має право виступити по черзі (не більше 2 хвилин); поставити лише одне запитання; виступити з коротким поясненням своєї точки зору.
Семінар-конференція - це форма організації превентивної діяльності, в якій домінує самостійна підготовка, що передбачає роботу з науковою та популярною літературою, спілкування з фахівцями, проведення досліджень. У процесі семінару-конференції проводяться активне обговорення, дискусії і виступи, результатом яких є узагальнюючі висновки.
Семінар, порівняно з іншими формами навчання, вимагає від учнів досить високого рівня обізнаності з певної проблеми, розвиває самостійність суджень, привчає до самоорганізації. Семінар-конференція створює сприятливі умови для організації дискусій, створення індивідуальної, групової і колективної роботи учнів, підвищує рівень наукового усвідомлення проблеми. Конференції, як правило, мають такі особливості:
учні готують не просто доповіді, а доповіді-повідомлення, які є результатом їхньої самостійної науково-дослідної діяльності;
учні обговорюють більш значимі і найбільш складні проблеми, в дискусію на конференції залучають учнів інших вищих навчальних закладів - шкіл, ліцеїв, гімназій;
• конференції можуть проходити протягом кількох днів;
- у конференції учнів, як правило, беруть участь і вчені.
Прикладом учнівських конференцій можуть бути конференції старшокласників із проблем екології, охорони здоров'я тощо.
Змістовним елементом будь-якого семінару-конференції є дискусія.
Метод дискусії дозволяє стимулювати критичне мислення. Розвиває уміння аргументувати свою точку зору, лаконічно і чітко формулювати свої судження. Як правило, дискусію веде ведучий. У процесі дискусій висвітлюється ряд її недоліків: нераціонально використовується час на обговорення; судження бувають занадто категоричними, незрозумілими; ведучий перебирає повноваження; нехтує правилами; виникає небезпека конфліктів і, відповідно, зриву дискусії.
Тому при веденні дискусії важливо:
визначити проблему дискусії;
чітко викреслити основні поняття;
визначити правила ведення дискусії;
налаштувати на чітке їх дотримання.
Наприкінці зробити висновки, визначити суттєве, оцінити виступи, визначити найбільш цікаві думки, запропонувати проблему для наступної дискусії.
Завдання полягає в тому, щоб:
обгрунтувати необхідність застосування раніше отриманих знань та їх розвиток до рівня практичних умінь;
пропозиції на вибір пакета практичних ситуацій, що вимагають їх;
постановка перед учнями серії питань, що стимулюють активну і творчу дію в деяких ситуаціях;
обговорення з учнями запропонованих ними варіантів рішення задачі.
Метод участі в соціальних проектах - це форма організації соціально-корисної діяльності, що виконується в проектній діяльності. Наприклад, у проекті "Сприяння просвітницькій роботі "рівний-рівному" серед молоді України щодо здорового способу життя".
Зрозуміло, що кожний з методів повинен бути органічною складовою навчально-виховної системи навчального закладу. Одночасно це спонукає до розробки та вдосконалення превентивної складової життя ніколи. Доступність превентивної освіти визначає ставлення до превентивної складової педагогічного процесу кожної з педагогічних категорій.
Серед принципів, на яких має базуватись головна увага-педагогічний принцип доступності та якості превентивної освіти і виховання. Доступність як узагальнене поняття визначає спрямування всієї системи превентивної освіти. У свою чергу, якість - показник узгодження соціальних потреб, наукових знань та їх результатів стосовно самої особистості. Тільки за таких умов превентивна освіта може трансформуватись у самоосвіту, діагностика - в самодіагностику, проектування - в самопроектування, а в цілому особистість зі стану пасивного пристосування має перейти на рівень активної соціалізації на принципах дотримання соціальних норм та розвитку здоров'я.
Роль підлітків у превентивному процесі
Попередження негативної поведінки набуває нового звучання, якщо активну участь у цьому процесі беруть самі підлітки. Новий, якісний підхід до профілактичної роботи, був пов'язаний з ідеями самоврядування. У 70 - 80-х роках минулого століття було визначено, що ефективність превентивної стратегії завжди вища, коли в якості суб'єктів виступають самі учні. В цей час на засадах співпраці з правоохоронними органами та під їх патронажем створювалися загони "Юних друзів міліції". Такі загони профілактичного самоврядування брали участь у поліпшенні профілактичної роботи, у контролі за важковиховуваними. В принципі вони ефективно функціонували на всіх ділянках попередження порушень дисципліни та правопорушень, правовому оздоровленні шкільного життя, в тому числі у створенні позитивного психологічного мікроклімату в школі, атмосфери довіри і спокою, допомоги і захисту молодших членів шкільного колективу та ін. Безперечно, певну оздоровчу правоохоронну функцію їм вдавалось виконувати.
Слід зазначити, що подальший розвиток самоврядування в Україні мав поєднання з розвитком нових умов демократизації та гуманізації незалежної України. В цей час інколи переживали період народження різноманітних ідей, експериментів. Відбувся процес активного оновлення дитячого та молодіжного руху. З'явилися нові об'єднання, осередки юного козацтва, почалось відродження "Пласту", загальноукраїнськими стають рухи скаутів і гайдів та ін. Дитячі та юнацькі організації, товариства беруть орієнтир на загальнолюдські та культурно-національні цінності, виховання підростаючого покоління на ідеалах демократії, добра і милосердя, громадянської злагоди і миру.
Разом з тим, серед основних напрямів діяльності вони відзначається і реалізація різноманітних профілактичних програм.
Особливу роль має шкільне самоврядування. Воно базується на саморусі школярів у вирішенні нагальних питань у навчальному закладі.
Слід згадати й позитивний досвід, який привнесло самоврядування у попередження відхилені, у поведінці учнів. Самоврядування передбачає насамперед вирішення питань організаційно-педагогічного характеру, дотримування найнеобхідніших єдиних вимог до учнівської спільноти:
відвідування навчальних занять кожним учнем;
культура поведінки, забезпечення порядку в класах і школі;
культура взаємин: учитель - учень, учень - учень;
суворе дотримання санітарно-гігієнічної культури: чистота приміщень, охайний зовнішній вигляд;
попередження правопорушень в дисципліні та в навчальному закладі;
соціально-правовий захист учнів.
Профілактичні комісії в першу чергу контролюють дисципліну учнів. До них входять представники всіх 5 - 11-х класів. Вони будують роботу таким чином, що вже після другого уроку керівництво школи має інформацію про відвідання школи з усіх поважних чи неповажних причин. Розробляється оперативна методика з'ясування причин відсутності та прийняття необхідних заходів. Зайве наголошувати на тому, яку надзвичайно важливу функцію ця комісія виконує в плані ліквідації прогулів уроків, попередження правопорушень учнями, допомоги сім'ї у контролі за поведінкою важковиховуваних підлітків.
Нині цей орган учнівського самоврядування за нових умов роботи школи набуває особливої ваги і має функції превентивної роботи. Передусім, це стосується роботи з важковиховуваними учнями.
Основна мета такого підходу до самоврядування - це, передусім, створення руху учнів за право бути здоровими, захищеними від впливу негативних явищ. Самоврядування в нових умовах - якісна модель розвитку громадянського суспільства, де відповідальність бере на себе ініціативна молодь.
При такому підході до організації самоврядування підвищується значимість учнівської молоді у вирішенні гострих соціальних проблем.
Відомо, що такі видатні педагоги, як А.Макаренко, Я.Корчак та інші намагалися залучити самих дітей до самоврядування, руху відстоювання своїх прав. Історичними прикладами виявлення превентивної активності самих дітей були педагогічні бойкоти в А.Макаренка, дитячі суди в Я.Корчака. Але самі педагоги дуже обережно ставилися до цих методів, завжди враховуючи при цьому певний ступінь зрілості дитячого колективу, бо не скоригована педагогами дія може призвести до трагічних наслідків.
Тому самоврядування учнів підсилюється роботою педагогів-консультантів, які допомагають учням розібратися у мотивах вчинків, динаміці їх походження, механізмах та наслідках відхилень у поведінці. На основі всебічного аналізу передового досвіду та широкої експериментальної роботи можна сформулювати вимоги, необхідні для організації самоврядування як засобу превентивної педагогіки.
До них належать;
• чітке визначення змісту і функцій кожного органу шкільного самоврядування і кожного учня, зайнятого в його системі, найбільш раціональна розстановка сил у кожному підрозділі з урахуванням якостей та нахилів учнів;
зрозуміла постановка перед учнями цілей, роз'яснення необхідних умов та засобів їх досягнення,
особиста відповідальність кожного, зайнятого у системі самоврядування, за доручену йому галузь діяльності;
• широке залучення важковиховуваних учнів до активної роботи в учнівському самоврядуванні; внутрішнє єднання педагогів, дітей та їхніх батьків, спільна нейтралізація негативних мов, їх превенція в учнівському колективі, дотримування прав і обов'язків усіх суб'єктів виховного процесу;
• виборність органів самоврядування на демократичних засадах. Нині запроваджуються програми і проекти, які сприяють розвитку самоусвідомлення цінності молодіжних рухів за здоровий спосіб життя та попередження негативних явищ. Серед них метод -"рівний-рівному" (про авторський підхід йшлося в попередніх розділах). Метод зарекомендував себе, як найбільш адекватний і ефективний спосіб роботи в середовищі однолітків. Починаючи з 90-X років, використання методів освіти "рівний-рівному" поширилося в усьому світі і нині вважається найбільш прогресивним підходом. Критичне ставлення висловлюють тільки консервативно налаштовані фахівці, одні з яких (педагоги) не володіють інформацією, щодо новітніх превентивних підходів, а інші - не вірять у можливість особистості дитини самою здійснювати соціально корисну діяльність.
Соціальний вплив, які отримують рівні за статусом, відповідно до багатьох психологічних досліджень, найбільш ефективні в характері міжособистісних стосунків. Рівні за статусом можуть якісно вплинути на поведінку однолітка, оскільки розмовляють на спільній для них мові, подібні у відносинах між собою, а їхній соціально-культурний рівень практично однаковий. Як соціальна стратегія, він включає:
1. Педагогічний або освітній підхід.
Підхід ґрунтується на поширенні превентивної інформації, поглибленні умінь і навичок ведення переговорів, ігор для спростування міфів щодо ВІЛ, ХПСШ, вживання наркотиків, негативних субкультур. Цей підхід базується на поширенні превентивної інформації, переважно, в стінах навчального закладу та відповідних формах і методах. Педагогічною основою є превентивна освіта, а виконавцями - підлітки, які пройшли цикли тренінгів за методом "рівний-рівному".
2. Просвітницький підхід.
У цьому підході, використовується спорідненість віку, групи, мови, орієнтації, проблеми серед підлітків, з якими підлітки-тренери спілкуються у формальних, неформальних та позаформальних групах. Обґрунтуванням є те, що такі підігітки підготовлені за психологічними технологіями лідерства, володіють навичками спілкування, як культурними так і субкультурними мовами. Поняття формальних груп, згідно із визначення ЮНЕСКО, включає - школу, ПТУ, ВУЗи, сім'ю; неформальних - референтна група, однолітки за місцем проживання і відпочинку; позаформальних - молодіжні організації і рухи, дозвіллєві клуби. У просвітницькому підході важлива увага приділяється змісту знань. Слід сказати, що вони не обмежені однією проблемою, наприклад, СНІДу, а включають і більш широкі знання з різних аспектів проблем соціалізації, виживання, превентивної поведінки в цілому.
Тому їхнє спілкування спрямоване на однолітків, які упереджено ставляться до превентивної освіти, або в своїй поведінці керуються субкультурною інформацією. Цей підхід намагається використовувати існуючі соціальні мережі, технічні канали (радіо і телебачення, пошту, Інтернет).
3. Підхід міжособистісного спілкування (проникнення в середовище).
Цей підхід використовується для спонтанного спілкування з близькими групами. Він включає обговорення молоддю й педагогами найбільш хвилюючих питань. Воно може відбуватись, як у формальних, так і неформальних групах через участь в освітніх та соціальних проектах. Наприклад, поширенню соціальної реклами вторинної та третинної превенції, підготовка та участь в теле-, радіо програмах, фестивалях тощо. На відміну від освітнього і просвітницького підходу, цей підхід проникнення здійснюється безпосередньо в близькому середовищі. Основний метод поширення превентивних знань та вмінь є модель спонтанного спілкування-ланцюгове поширення інформації, консультацій, допомоги на запити однолітків, щодо проблем ланцюгової моделі навчання.
4. Підхід мобілізації ресурсів.
Передбачає створення груп взаємопідтримки, а саме - створення мережі зацікавлених однолітків та залучення більш старших до руху "рівний-рівному". У русі однолітків "рівний-рівному" самоврядування має організуючу функцію, оскільки ініціативи до методів збереження здоров'я мають стати цінністю самоврядувальної роботи. Особливе значення надається комунікаційній майстерності. Вона характеризує вміння працювати з будь-яким типом людей. Підвищення рівня лідерських та педагогічних якостей підлітків має підтримуватись через систему мереж самоврядування.
При підготовці підлітків і молоді за програмою освіти "рівний-рівному" важливо передбачити важливі аспекти, що відповідають схильності підлітків до такого підходу:
1. В силу своєї соціально-психологічно:' ролі підлітки-лідери реально зацікавлені в стратегії освіти рівних.
2. У новій ролі вони реалізують прагнення до лідерських якостей в соціально активній діяльності.
Серед ефективних форм найбільше зарекомендували себе такі:
превентивні тренінги, рольові та інтерактивні ігри;
проектна робота:
літні табори;
консультації спеціалістів. Досвід країн Європи і набутий з 2000 р. досвід в Україні
засвідчив ефективності, даного методу.
Превентивні технології в концепції саморозвитку неповнолітніх
Сім'я та школа не в змозі вберегти дитину від проблем соціалізації. Значну роль відіграє сама дитина. Превентивна концепція насамперед спирається на нову парадигму самопревенції через ідеї саморозвитку, самопізнання, самовизначення, самоактуалізації, самотворчості, самовдосконалення, самореалізації, самовиховання.
Ідея "саморозвитку" - узагальнена мета, до якої прагнуть усі люди. Різні автори називають її по-різному: самоактуалізація, самореалізація, самодостатність, інтеграція, психічне здоров'я, індивідуалізація, автономія, креативність, продуктивність, але всі згодні з тим, що все це синоніми реалізації потенцій індивіда. Самовиховання передбачає становлення людини як особистості.
Ми виходимо з того, що будь-який саморозвиток можливий за умови наявності самопревентивних якостей особистості, а умови соціальної дійсності можуть протидіяти її становленню та розвитку. Саме тому роль превентивного виховання - активізувати до розвитку самоякості особистості. Самовиховання в підлітків може досягти кінцевої мети, якщо школярі матимуть більш-менш чітку програму та оволодіють певними прийомами. Можна запропонувати програму самовиховання для кожного підлітка: скласти коротку автохарактеристику та перелік недоліків у тих видах діяльності, де вони в учня найчастіше проявляються. У підлітковому віці можуть бути ефективними бесіди за такою орієнтовною тематикою: "Якими мають бути стосунки між хлопчиками і дівчатами?", "Кого можна назвати справжнім другом?", "Святі узи товариськості", "Дівоча честь", "Чоловіча гідність", "Як перебороти свої недоліки".
Добре зарекомендувала себе на практиці пам'ятка "Себе перебороти":
1. Дайте відповідь на запитання: "Ким і яким я хочу бути?". Визначте свою життєву мету, інакше не зрозумієте сенсу життя.
Робота із самовиховання є важливою для кожного учня, особливо значимою - для проблемних учнів, і залежить вона від багатьох чинників, серед яких найголовніший - фахова готовність педагога та позитивний психологічний клімат. У таких умовах перехід від превентивного виховання до самовиховання стає подальшою перспективою його розвитку.
Багатьма вченими визначено, що механізм саморозвитку спрацьовує тоді, коли відбувається внутрішній діалог, завдяки якому людина стає щирою, чесною перед собою, відверто оцінює свої достоїнства і недоліки, відкриває в собі можливості для проектування власного життя. Умовами для саморозвитку - це розкриття духовних здатностей. Тим самим дитина має можливості вийти на новий, більш високий рівень соціалізації, якщо свідомо застосовує свої якості для протидії негативним явищам.
Поради із самовиховання:
4. Духовне спілкування, як вищий рівень спілкування, відрізняється повною добровільною взаємоповагою, рівністю і справедливістю.
10. Намагайтеся якомога менше турбувати оточуючих своїми проблемами, виявляйте більше уваги до справ і проблем оточуючих.
11.Намагайтеся не бути категоричними в судженнях і не давати безпідставних "загальноствердних" або "загальнозаперечних" оцінок з приводу конкретних подій та окремих дій
Одним з методів, що підсилює саморозвиток неповнолітнього, є аутотренінг. Шкільний психолог має володіти фаховими знаннями та вміннями навчати аутотренінговим технологіям. Заняття з аутотренінгу користі не тільки для важковиховуваних. Така технологія дозволяє будь-яком) учню навчитись вмінням володіти психічним станом. Водночас, він допомагає розвитку особистості через стимуляцію пошуку власного "Я". Аутотренінг безпосередньо стосується самої людини. Він не передбачає зміни самої ситуації; але дає можливість сприяти організації власної поведінки. Це дає можливість достойно поводитись у різноманітних ситуаціях, що дає змогу зберегти самоповагу; "Я людина і тому не маю права дозволити собі залежати від обставин. Як би вони не складались, я маю поводити себе гідно і довести (насамперед, собі), що дійсно сильна і цільна людина, якою я себе уявляю". Організація і підтримка такої поведінки вимагає самоволодіння, сили волі. У програмі пропонованих занять важливо, щоб основна увага була зорієнтована на усвідомлення та зміцнення значимості власного "Я" неповнолітнього. Адже більшість важковиховуваних - це ті, хто зневірились у житті, деякі з явно заниженою самооцінкою, є і відверто озлоблені, більшість посередньо і погано вчаться, із загальмованим інтелектом і мисленням. Але всі вони без винятку хочуть бути кращими. Для них пошук власного "Я" - це пошук свого місця в житті, пізнання смислу існування, відповідь на вічні запитання; "Хто я?", "Для чого живу?", "Що я шукаю в стосунках з іншими людьми?", "Що являють собою інші люди?", "Що означають для мене людська історія і культура?".
На заняттях ставиться завдання з розвиті;у в учнів здатності до пізнання самих себе, допомоги їм відкрити свої потенціальні можливості у відносинах з навколишнім світом та іншими людьми.
Роль учителя в становленні превентивної діяльності школи
Багато працівників освіти, журналісти і громадяни відзначають зниження престижу освіти, професійної компетенції педагога. Авторитарність педагога в значній мірі є породженням колишньої адміністративно-командної системи, для якої було важливим не стільки знання, скільки виконання соціального замовлення на формування "гвинтика системи".
Нині соціальна активність педагога виявляється в сприянні розвитку здоров'я дитини, рівня її бажання та здатності вчитись, бути самодостатньою та самоефективною.
Професія педагога дуже складна. Вона потребує виявлення кращих рис характеру, професіоналізму, любові до дитини. Це нагальна проблема, яка повинна бути розв'язана. Соціальні борги перед учителем негативно позначились і на почутті дитини в школі. Значна кількість учнів почали вважати навчання непотрібним гаянням часу, тим більше зараз, коли матеріального добробуту можна досягти і без освіти. З появою Інтернет, розвитком ЗМІ, учитель перестав бути головним джерелом знань.
Втрата інтересу до навчання - одна з активних причин відхилень у поведінці. І це питання сьогодні набуває особливої ваги, оскільки неуспішність - гостра проблема, як сучасної школи, так і суспільства. Однак неуспішність - проблема не тільки педагогічна, а й соціальна. Зниження авторитету знань, саморозвитку спричиняє негативну атмосферу в соціальній свідомості, стримує розуміння значимості досягнути соціальних успіхів за допомогою отримання високого рівня освіти, у вирішенні цієї проблеми багато залежить віл, учителя та умов, які дуже впливають на якість навчання та розвиток дитини. Серед них: зміст програм, підручників, методів навчання, технічного оснащення навчального процесу тощо. І все-таки роль учителя залишається визначальною, оскільки він попереджає і ліквідовує неуспішність учнів у навчанні, водночас виконує функцію інтеграції в соціально-виховуючу функцію шкільного життя, запобігає втратам сенсу навчання. Саме неуспішність, відсутність інтересу до навчання приводить учня до відчуження від школи, на ґрунті якого виростає безліч проблем антисоціальної поведінки. Тому подолання неуспішності учнів можна розглядати як засіб превенції конфліктів.
У педагогічній теорії, присвяченій вивченню важковиховуваних школярів, розроблялись їх типології, аналізувались причини глибокої та стійкої неуспішності, розроблялись методи роботи з такими дітьми,
завжди зверталась увага на обумовлений характер навчально-виховної та профілактично - коригуючої діяльності. Відомі також і наукові дослідження, з цієї проблеми, що привертають увагу до подолання інтелектуальної пасивності та нерозвиненості інтересів. Втім, проблеми подолання психології апатії, втрати інтересу до навчання залишаються серйозним завданням виховного впливу на учнів шкіл.
Це підтверджує і той факт, що лише один зі ста вихованців шкіл соціальної реабілітації встигав у навчанні. Рівень знань учнів, які притягалися до відповідальності за різні правопорушення, як правило, незадовільний. Великий відсоток дітей з нерозвиненим інтелектом. Проведені нами дослідження визначили, що втрата інтересу педагогів до ситуації соціального розвитку, а саме шкільне життя є її сутнісним виявом, призводять до проблем у поведінці.
Наприклад, 90% таких дітей не могли розв'язати елементарних математичних дій, у пояснювальних записках допускали безліч граматичних помилок, ледь могли назвати 2-3 прочитані книжки, їхніми улюбленими героями були персонажі з фільмів-бойовиків та містичних трилерів. Знання з хімії, фізики, геометрії були вкрай незадовільні. У більшості таких дітей спостерігається уповільнений темп сприйняття і мислення, збудливість, непосидючість, інтелектуальна пасивність тощо.
Результати наших досліджень показали, що на межі 10 - 12 років, особливо при переході в 5 - 6 класи, у школярів з уповільненим темпом сприйняття і мислення поступово зникає інтерес до навчання, вони неуважні, заняття стають для них елементами примусу. У цих умовах починає зароджуватись відчуженість та неприязнь учня до вчителя і взагалі до школи. Зростає озлобленість, егоїзм, брехливість, грубість, упертість. До того ж виявляється, що переважна більшість батьків таких учнів не можуть розібратися в цьому психологічно складному періоді і в результаті виникає криза. Невдовзі такі учні стають зайвими у класі і боротися за їхню долю, стати помічником і порадником здатний не кожен учитель.
В такому випадку зусилля педагога стають додатковими труднощами та бар'єрами у його навчально-виховної діяльності. Тобто зусилля спрямовані на подолання ситуації, що вже виникла яка стала фактом неуспішності. Цілком очевидно, що в свій час превенція не була в центрі уваги вчителя.
Як показали дослідження, більшість учителів не змогли запропонувати шляхів попередження шкільних проблем. Психолого-педагогічні основи попередження негативних явищ, як відомо, закладені у працях видатних вітчизняних педагогів А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинського. Особливо велику увагу розробці даної проблеми приділяв В.О.Сухомлинський. Він висловив багато важливих ідей, сповнених високого гуманізму, багаторазово вказував па роль вчителя та школи у переборенні такого явища, як педагогічна занедбаність. Саме в ній криються корені розвитку нажковиховуваності учнів. "Вчити і виховувати таких дітей, - підкреслював педагог, - треба в масовій загальноосвітній школі, створювати для них спеціальні навчальні заклади немає потреби. Ці діти не потворні, а найтендітніші, найніжніші квіти в безмежно різноманітному квітнику людства". (Сухомлинський В.О. Вибрані твори в п'яти томах. Т.1. - К.: Рад. школа, 1979. - С. 92-93).
Наш багаторічний досвід свідчить, що в бесідах, відповідях на запитання, інтерв'ю чи в анкетах вирізняється дуже суттєва тенденція. Як правило, "важковиховувані" учні відмічають байдужість до них учителів, оточуючих: холодність і зверхність у спілкуванні, егоїзм, нещирість. Натомість учні, які уникли такого тавра, звертають увагу на доброту, простоту, щирість, справедливість, розум і доброзичливість педагогів, оточуючих. На практиці думка щодо "важких" збігається з думкою вчителів лише у 14% опитаних учнів, у 65% - збігається іноді, у 20% - не збігається у більшості випадків. Розбіжність поглядів, як відомо, породжує конфлікти. Вони стали досить поширеним явищем у сучасній школі. Педагогічні конфлікти розрізняються за спрямуванням. Розрізняють конфлікти діяльності, конфлікти вчинків та конфлікти стосунків.
Досліджуючи витоки кожної конфліктної ситуації, слід ретельно вивчати історію класу, його оцінку на різних етапах з боку вчителів початкових класів, класних керівників і вчителів, адміністрації, батьків. У школах суттєвий прорахунок - це невідповідний добір класу, невміння добирати класного керівника, відсутність наступності педагогічних дій, нехтування думкою класу переслідування учнів, які мислять самостійно, нестандартно тощо. Важливим, незалежно від причини, є те, що несвоєчасне не розв'язування конфліктів, якщо вони виникли, призводить до зростання стану тривоги та взаємного роздратування. Проблема превентивної педагогіки полягає в тому, що є вчителі, які через стереотипність мислення, не припускають думки, що самі вони можуть помилятися, не знати, що їхні переконання можуть бути неправильними, а знання - застарілими. Невміння вислухати думку учня, небажання вислухати, обговорити, переконати часто лежать в основі конфліктів з учнями, а подекуди спричиняють більш небезпечні вчинки.
Аналіз сучасної природи конфлікту в загальноосвітній школі показує, що для запобігання суттєвих конфліктів необхідні:
знання причин виникнення конфлікту та особливостей його перебігу;
своєчасна психолого-педагогічна діагностика конфліктного явища;
розробка цілісної програми з психолого-педагогічної превенції і корекції конфлікту;
її реалізація спільними зусиллями педагогів, учнів, психологів, батьків тощо.
Головна природа конфлікту - відсутність або невміння в колективі спілкуватись та розуміти один одного. Невміння спілкуватись, дискутувати, коректними методами доводити свою правоту особливо заважає позбутись ярлика важковиховуваним підліткам. Тому попередження конфліктів - мистецтво, якого потрібно набувати.
Школа, як значима сфера соціокультурного середовища має демонструвати зразки позитивного розв'язування конфліктів (незнання - знання, ненормативна - нормативна поведінка тощо). Такий підхід дозволяє дітям почуватись у школі захищеними, а вчителям - головними захисниками від негативних явищ. Переживання позитивних почуттів у навчанні, інших видах шкільного життя, у спілкуванні з педагогами, однолітками або іншими групами учнів, породжує довіру до цінностей, суспільних норм, пробуджує віру в себе, почуття власної гідності.
Превентивний підхід наголошує, що в навчальному закладі мають створюватись:
атмосфера взаєморозуміння;
співробітництво;
небайдуже ставлення вчителя до учня;
якість знань, рівень вихованості, що олюднюються процесом навчання.
Доведено, що до норм поведінки простіше привчити, коли в навчально-виховному процесі панує творчість, інтерес, взаємоповага та взаємопідтримка тощо.
У цілому наведені показники характеризують педагогічну культуру вчителя, його здатність здійснювати роботу з учнями з превенції відхилень у їхній поведінці.
Роль педагога у превентивній роботі багатогранна. Серед якостей це передбачає:
намагання педагога здобути авторитет серед учнів;
високий рівень сформованості етико-професійних якостей вчителів;
дотримання педагогічного такту в спілкуванні з учнями;
виявлення доброзичливого, справедливого ставлення до учнів;
посильну участь у вирішенні проблем учнів;
сприяння впровадженню превентивного світогляду;
підтримку безпечного середовища в навчальному закладі. Особливе значення надається педагогічній майстерності -
виявлення принципів превентивного підходу, професіоналізм, майстерність спілкування, особливо з важковиховуваними. В ситуації навчального закладу педагогічні працівники не мають права порушувати етико-професійні норми: одним необережним словом можна завдати психічної травми окремому учню, настроїти проти себе групу, спричинити конфлікт, правопорушення. Наслідки таких дій можуть бути не прогнозовані.
Саме тому слід дотримуватись таких системних принципів особистісно-орієнтовного підходу, які визначаються через показники культури педагогічно орієнтованого спілкування учителя з учнями:
• ступінь розуміння мети, завдань, мотивів поведінки і вчинків учнів;
• рівень сформованості педагогічного такту;
• рівень відповідності стосунків учителя і учнів вимогам педагогічної моралі;
• ступінь відповідності засобів впливу на учня, які застосовує вчитель і педагогічним вимогам;
• рівень активності вчителя у розв'язанні складних ситуацій спілкування з класним колективом та окремим учнем.
Культура спілкування несумісна з навішуванням ярликів "важковиховуваний", "педагогічно занедбаний", "невиправний" тощо. Педагогічний досвід переконує, що звинувачувати учнів, шукати доказів їхніх провини, лякати наслідками - не означає проявляти педагогічну принциповість, а тільки сприяє відчуженню учня від виховного впливу. Слід усвідомлювати, що все, що роблять педагогічні працівники, є світоглядним баченням проблеми та здійснення стратегічних і методичних заходів на користь соціальному, психічному і фізичному здоров'ю дитини.
У розвитку превентивного підходу особливо виважені дії вимагаються у діяльності класного керівника, в його контактах з учителями-предметниками, шкільним психологом, соціальним працівником, спеціалістами соціальних служб, інспектором кримінальної міліції тощо. Ділове спілкування з ними визначає пошуки взаємоприйнятих шляхів узгодження педагогічних засобів впливу на особистість учня.
Особливо важлива роль класного керівника з учителями-предметниками, шкільними психологами і соціальними педагогами. Стосунки між ними повинні бути колегіальними, будуватись на доброзичливому ставленні один до одного. Кожна із сторін повинна виявляти готовність до пошуку оптимального, іноді компромісного вирішення проблеми, але передусім врахування інтересів учня. Це досягається через взаємоповагу, доброзичливість, професійність і може вирішуватись, як у приватних, товариських бесідах, в діловому обміні думками за неофіційних обставин так і при розгляді, та вирішенні їх в суто професійних формах. Наприклад, на засіданнях малих і великих педагогічних радах метод об'єднань, шкільних конфліктних комісій, рад з превенції правопорушень учнів тощо. Хороший класний керівник своїм тактовним своєчасним втручанням завжди може запобігти розвитку конфлікту між учнями та вчителями-предметниками, іншими педагогічними працівниками. Значимою умовою є рівень авторитету педагога.
Показники педагогічного авторитету:
рівень розвиненості психічних і професійно важливих рис особистості вчителя;
ступінь педагогічної цілеспрямованості у роботі з "важкими"
учнями;
• рівень розвитку педагогічних здібностей учителя;
• ступінь педагогічної схильності до профілактичної роботи з учнями, які мають хиби у навчанні, вихованні та поведінці.
Як видно з переліку, це діапазон багатогранних педагогічних засобів, які є в розпорядженні педагогів кожної школи.
Розділ. ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМИ ПРЕВЕНТИОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Морально-духовиий розвиток неповнолітніх у контексті завдань превентивної педагогіки
Вітчизняну систему навчання і виховання нерідко характеризують як кризову, що зумовлено загальним станом суспільства. За рівнем корупції, злочинності, вживання наркотиків, кількістю ВІЛ-інфікованих Україна, на превеликий жаль, за останні роки вийшла в лідери в Європі. Що ж робити вчителю в цій ситуації? Чекати, доки в Україні прибудуть демократія і цивілізована ринкова економіка? Чи боротися? Але з ким?
Пасивно чекати кращих часів і просто аморально. Залишається найважчий шлях - еволюційний, де пріоритетною повинна стати стратегія морального розвитку, самовдосконалення кожного. Для цього необхідно, насамперед, і вчителю, і учню усвідомити причини кризових явищ та ключові проблеми освітньо-виховної системи в цілому.
Найбільша складність нині полягає у визначенні нових цілей та орієнтирів, які мають прийти на зміну вчорашнім. Раніше не треба було думати про працевлаштування, оскільки держава гарантувала роботу, нехай не високооплачувану, але для всіх. Не було жорстокої конкурентної боротьби за виживання. В умовах ізоляції від зовнішнього світу практично не вимагаюсь знання іноземних мов та й економічні знання потрібні бути лише обмеженому колу осіб.
Нині, ведучи мову про мету освіти і виховання в Україні, за ідеальний варіант часто приймають модель людини європейського стандарту. А чи є ця модель стандартною для України? Звичайно, є н ній незаперечні достоїнства, є й недоліки: практицизм і діловитість, розважливість в конкурентній боротьбі, ризик, винахідливість, холодність, емоційна черствість, схильність до індивідуалізму, загострене почуття власної гідності, прагнення до незалежності й успіху, переваги над іншими, здатність у самодисципліні та самоорганізації.
Зрозуміло, не всі ці якості прийнятні для нас. Помилково недооцінювати той факт, що ми, українці, володіємо духовно-моральним потенціалом, від якого необхідно відштовхнутись і з врахуванням якого слід формулювати нові цілі. Але не треба забувати й про те, що необхідно долати недоліки, притаманні нашому менталітету: певну безініціативність, лінощі, інфантилізм.
Говорячи про виховання, як про один з видів людської діяльності, що здійснюється переважно в ситуації педагогічної взаємодії вихователя і вихованця при управлінні ігровою, трудовою та іншими видами діяльності, а також у процесі спілкування, ми розуміємо особистості, в тому числі й через самовиховання. При цьому визначаються такі методологічні принципи: аксіологічний (ціннісний); культурологічний (врахування різних видів людської діяльності окремого народу або навіть цивілізації); антропологічні (знання про сім'ю, побут, традиції, духовні й фізичні сили та здібності, майбутній потенціал); особистісно-зорієнтований цілісний підхід, або, як звучить у нас, особистісно-орієитований (в центрі уваги людина).
Для прикладу звернімося до педагогічної спадщини А.С.Макаренка. Кожне нове покоління педагогів, вивчаючи його досвід, вбирало і застосовувало певні педагогічні ідеї, методи, прийоми виховання і перевиховання. Скажімо, в 50 - 70-х роках пріоритетними були питання становлення дитячого колективу, колективних форм і методів роботи з учнями. Для педагогів покоління 90-х, зважаючи на розвиток педагогіки співробітництва і співтворчості, цей взаємозв'язок розглядався в контексті виховання і самовиxовання особистості, залучення її до продуктивної праці. Нині, визначаючи пріоритетні стратегії розвитку освіти, передусім слід враховувати необхідність виховання духовно і фізично здорової особистості.
Часто можна чути твердження, що спочатку треба вдосталь нагодувати та одягнути людей, а потім уже думати про їхню духовність. Однак, варто лише проаналізувати першопричини наших бід і нещасть, як одразу ж починаємо розуміти причини і вибудовувати пріоритети для розвитку духовно-моральної сфери особистості, основи сучасного виховання. Проблеми духовного спілкування в педагогіці і психології перебувають, на наш погляд, на стадії робочих гіпотез і загальних розмов. Ми знаємо, що є внутрішній голос совісті, "крик душі". Знаємо, що душа може боліти, радіти, навіть віщувати. Але яка мова цієї душі?
Духовність, як фундаментальна якість особистості, інтегрує потреби і здатність людини регулювати себе у пошуках істини і творчості, у прагненні до добра, свободи і справедливості. Поняття "духовність" - явище багатогранне за своєю суттю і поєднує релігійне і світське розуміння. Антиподом духовності в релігійних настанов сіх с поняття "гріха". У світському ж розумінні - це все краще, що інтегрує духовно-моральну діяльність і духовно-моральну особистість.
Виховання духовності пов'язане з необхідністю уважного ставлення до індивідуальних "духовних святинь" кожного учня. Тобто, невтручання в його духовний світ, розуміння і створення реальних умов для духовно-морального самоствердження учня.
Нагадаємо кожному вчителю етичні правила стосунків з учнем на основі принципу "Не зашкодь":
1. Не принижуйте своїх учнів, а частіше говоріть про їхні достоїнства та успіхи.
2. Не конфліктуйте з учнями, а залучайте їх до співробітництва.
3. Не жалійтесь на учнів їхнім батькам, а шукайте вихід з найскладнішої ситуації.
10. Не задовольняйтесь високими, як на ваш погляд, педагогічними успіхами. Пам'ятайте, що у вас завжди є резерв творчого саморозвитку.
Духовно-моральна сфера тісно пов'язана з інтелігентністю особистості. Слово "інтелігентність" ми найчастіше вживаємо як характеристику особистості з високим рівнем духовності, загальної і професійної культури, інтелектуального і творчого розвитку, чітко вираженої активної і громадянської позиції. Отже, якщо вчитель людина інтелігентна, він володіє здатністю до глибокого проникнення, розуміння і творення духовного світу виховання, турбується про його здоров'я.
Допомогти підростаючому поколінню адаптуватися до нових умов, ознайомити його зі світовими художніми і культурними цінностями, розкрити багатство досягнень людського духу ці завдання покликані розв'язати Центри духовної культури. Вони не ставлять за мету пропагування християнської віровчення, реалізації у своїй діяльності конфесійного підходу л,( цінностей світової і вітчизняної культури.
У Центрах знайдуть потрібні для себе відповіді не тільки діти, і й їхні батьки. Спільна участь у святкових вечорах, відвідуванням занять разом з дітьми, курс лекцій з виховання в сім'ї та гармонізації сімейних взаємин зміцнять родину, допоможуть дітям і батькам.
порозумітися. Такі Центри працюють у багатьох регіонах України. Вони є частиною неперервної освіти, структурними підрозділами школи і позашкільних закладів.
Отже, на нашу думку, провідним завданням у сучасному навчально-виховному процесі є розвиток духовно-моральних якостей дитини, як фактор у профілактиці негативних проявів поведінки, дезадаптації, зміцнення психічного і фізичного здоров'я дітей і підлітків.
Профілактика девіантної поведінки неповнолітніх
У нинішніх умовах рішучих соціально-економічних і політичних перетворень у суспільстві, які негативно вразили і школу, надзвичайно гостро постає проблема профілактики девіантної поведінки, правопорушень неповнолітніх.
Дослідження останніх 15-ти років, переосмислення загальної криміногенної обстановки, аналіз сучасного стану виховання підростаючого покоління з урахуванням соціальних, психолого-педагогічних та медико-біологічних факторів соціальної дезадаптації шкільної молоді дозволили визначити детермінанти девіантної поведінки неповнолітніх в сучасних умовах. Ними є недоробки навчально-виховного процесу, недоліки сімейного виховання, наростання конфліктності в системі "вчителі - учні - батьки", погіршення здоров'я дітей і підлітків, прорахунки в державній політиці щодо неповнолітніх, низький рівень їх соціально-правового захисту, нескоординованість і безсистемність у взаємодії школи, соціальних служб, служб у справах неповнолітніх, кримінальної міліції у справах неповнолітніх, слабка підготовка педагогічних кадрів до роботи з важковиховуваними учнями.
Історико-філософський аналіз проблеми негативних проявів у поведінці неповнолітніх засвідчив, що при організації та проведенні виховної профілактичної роботи поряд з попередженням і подоланням явно виражених причин і наслідків відхилень у поведінці. У полі зору активного соціального і психолого-педагогічного впливу має бути вся система факторів важковиховуваності підлітків.
Ефективність педагогічної профілактики забезпечується стійкістю і стабільністю навчально-виховного процесу, усуненням психолого-педагогічних порушень соціальної адаптації особистості, організацією первинної (загальної, соціальної) профілактики, вторинної і третинної профілактики, кожна з яких має свої характеристики і завдання щодо попередження і подолання проступку, правопорушення, злочину з урахуванням різної інтенсивності і суспільної небезпечності скоєного.
Методологічна основа розуміння всього комплексу питань виникнення і профілактики девіантної поведінки полягає у дослідженні філософської ідеї про соціальну природу злочинності, теорії будівництва нового, гуманного, демократичного, правового суспільства. На цій основі концептуальні засади профілактики девіантної поведінки мають базуватися на гуманізації навчально-виховного процесу, комплексному гуманістичио-діяльнісному підході, що передбачають передусім захист дитини і надання їй допомоги у зміцненні фізичного і духовного здоров'я, навчанні, спілкуванні, самовизначенні, саморозвитку, самореалізації, веденні здорового способу життя.
Реалізація такого положення здійснюється при чіткому структурно-функціональному підході до профілактики девіантної поведінки учнів. Такий підхід охоплює заходи по поліпшенню визначення мети, завдань, змісту роботи, структури, форм і методів організації, науково-методичного забезпечення роботи з профілактики девіантної поведінки, здійснення діагностико-прогностичної, організаційно-діяльнісної, координаційної функцій. Успішне проведення профілактичної роботи забезпечує її загально-профілактичний та індивідуальний рівень.
Кінцевою метою профілактичного процесу є формування вихованості школяра, вираженої в його відповідальній позиції як здатній закріпити творчу активність, моральні вчинки і самодисципліну.
Передова педагогічна практика продемонструвала значне підвищення ефективності виховно-профілактичної роботи в навчально-виховному процесі ніколи та в позашкільній діяльності при чіткій організації діяльності педколективів, раціональному врахуванні проведеної діагностичної роботи, цілеспрямованому аналізі та прогнозуванні виховного впливу на учнів.
При оцінці ефективності педагогічної профілактики девіантної поведінки учнів загальноосвітніх шкіл критеріями мають слугувати: характер суджень підлітків про особисту і соціальну шкоду протиправних дій; тип ставлення учнів до протиправних дій; поведінкова стійкість учнів до криміногенних впливів середовища життєдіяльності.
Поліпшення системи профілактичної роботи здійснюється у двох напрямах; в рамках діяльності школи та в процесі позашкільної діяльності учнів.
Система роботи з профілактики девіантної поведінки, правопорушень дітей і підлітків у сучасній школі включає:
• глибокий аналіз деструктивних факторів, що спричиняють девіантну поведінку неповнолітніх; діагностику на рівні мікрорайону, району, школи, класу; вивчення індивідуальних особливостей неповнолітніх з урахуванням часових періодів скоєння правопорушень; вживання учнями наркотичних речовин. Аналіз факторів ризику дає можливість визначити рівень криміногенної та наркотичної ситуації, прогнозувати періоди ризику і намічати стратегію позитивної соціальної адаптації підлітків на основі їх захисту і допомоги у визначенні соціально цінних орієнтацій;
подолання неуспішності і втрати інтересу до навчання як дієвий засіб профілактики девіантної поведінки, правопорушень, що здійснюється на етапі підготовки дитини до школи, тобто ранньої профілактики, і за рахунок організації "класів педагогічної підтримки";
взаємодію учнів, вчителів, батьків як суб'єктів профілактичної роботи, що досягається створенням здорового моральної системі "учні - вчителі - батьки" через впровадження програми "Спілкування"; взаємодію класного керівника з учителями-предметниками, роботу педагогічного консиліуму; впровадження активних форм у роботу з учнями, вчителями і батьками; використання нових форм учнівського самоврядування з метою соціального захисту неповнолітніх; підготовку педагогічних кадрів до профілактики девіантної поведінки неповнолітніх, яка здійснюється за спеціальним курсом у педагогічному навчальному закладі та за цілеспрямованою програмою в системі безперервної освіти. Спецкурси мають охоплювати весь спектр роботи з профілактики девіантної поведінки учнів, у тому числі - по формуванню в учнів здорового способу життя, впровадженню активних методів профілактичної роботи тощо.
Важливою передумовою соціальної адаптації є їх участь у позашкільній діяльності, науково обґрунтований підхід до організації навчально-виховного процесу у позашкільній установі, природне, неформальне спілкування і така творча діяльність в центрах соціальної адаптації молоді, яка збагачує духовні зв'язки і відносини, створює умови для інтелектуально-емоційного, морально-естетичного, соціально-трудового, правового, духовного і фізичного розвитку школярів.
У комплексі функціональної системи виховної роботи з профілактики девіантної поведінки учнів дослідно-експериментальна робота та передова педагогічна практика підтвердила, що з усієї багатогранності видів позашкільної діяльності з урахуванням специфіки сучасного розвитку суспільства в умовах ринкових відносин, збереження здоров'я, соціально-правовий захист є найефективнішим засобом попередження і подолання негативних проявів у поведінці учнів. Цементуючою ж основою і конструктивним потенціалом організації і проведення профілактичної роботи є духовно-моральне становлення особистості.
Позитивна реалізація комплексної програми профілактики девіантної поведінки учнів неможлива без педагогічної профілактики вживання учнями наркотичних речовин, ВІЛ/СНІДу. Система профілактики наркотичних звичок, інфекцій, що передається статевим шляхом, має включати як традиційні засоби, так і шляхи й засоби розширення соціального досвіду поведінки підлітків груп ризику: стимулювання, самовиховання, самовдосконалення, здорового способу життя; заняття по позбавленню учнів від нікотинової та алкогольної залежності із застосуванням спеціальних педагогічних психотерапевтичних методів.
Система профілактичної роботи включає як обов'язкову і невід'ємну частину - кримінальну міліцію у справах неповнолітніх, соціальні служби, в їх новій, гуманістичній спрямованості. Зміна пріоритетів у функціях кримінальної міліції у справах неповнолітніх полягає у зменшенні її караючих функцій і посиленні педагогізації її діяльності, складовими якої є освітньо-профілактичне, корекційне та адаптаційно-допоміжне спрямування. Функціональні обов'язки
служб у справах неповнолітніх також мають спрямовуватися на допомогу і захист дітей і підлітків, що проявляється в гуманізації фіксацій вчинків неповнолітніх, вмінні своєчасно розв'язувати їх проблеми, діагностувати і прогнозувати криміногенну ситуацію.
Профілактика девіантної поведінки учнів - проблема багатоаспектна. Найшвидших подальших досліджень вимагають такі проблеми: вивчення психолого-педагогічних аспектів прогнозування профілактики аномальної поведінки неповнолітніх; профілактика насильства щодо неповнолітніх; пошуки шляхів профілактики і корекції протиправної поведінки на основі міждисциплінарного підходу; розробка і широке впровадження методів педагогічної психотерапії у формуванні здорового способу життя і профілактики відхилень у поведінці дітей і підлітків з урахуванням наступності дошкільної, шкільної і позашкільної ланок в системі "діти - вчителі батьки - соціальне середовище"; вивчення соціальних, психолого-педагогічних та медико-біологічних причин асоціальної поведінки дівчат, створення системи їх виховання; соціальна адаптація підлітків, які вживають наркотичні речовини; гуманістичний підхід до профілактики відхилень у поведінці учнів з урахуванням особливостей регіональної і національної школи; підготовка різних категорій працівників до виховної роботи з важкими дітьми в системі неперервної освіти.
Превентивна педагогіка сім'ї
Превентивна діяльність не може бути високоефективною, якщо немає тісного контакту з батьками. Соціальні психологи твердять, (Це сім'я - основна ланка формування установок дітей.
Переважна більшість батьків спочатку не визнають своєї педагогічної неспроможності у вихованні дітей. Батьки, як правило, намагаються у всьому винуватити школу, посилаючись на власну зайнятість.
І тільки терпляче, коректне роз'яснення причин і чинників негативних відхилень у поведінці дітей, лише аргументовані докази прорахунків у вихованні (неуважне ставлення батьків до проблем дітей, відсутність відвертих, довірливих розмов, спільного проведення вільного часу, не приниження гідності та ін.) дають змогу вплинути на зміну їхньої негативної позиції.
Наші дослідження засвідчили, що більша половина батьків зізнаються, що їм бракує педагогічного кругозору, знань, навичок і умінь для виховання дітей. Серед проблем, які зазначають батьки, такі:
майже 70% безпорадні перед негативною поведінкою дітей;
понад 80% батьків мало що можуть сказати про розвиток своїх дітей, про їхні емоційні, психічні якості;
понад 30% не можуть вказати, чим цікавляться їхні діти, які зміни відбуваються у їхньому розвитку. При цьому третина батьків відвідують школу лише зрідка, не спілкуються з педагогом;
лише 70% батьків визнають свою повну відповідальність за навчання і поведінку дітей, не посилаючись на школу і суспільство;
майже чверть батьків вважають, що виховувати дітей повинні і школа, і сім'я, і суспільство, тому відповідальність за їхню поведінку, - зокрема правопорушення, слід розподіляти порівну;
понад 5% батьків взагалі знімають з себе відповідальність за виховання своїх дітей.
Психолого-педагогічна культура більшості батьків знаходиться на низькому рівні, в масовій свідомості відсутня установка звертатись до спеціалістів ще до появи проблеми у поведінці дітей з метою консультації щодо її профілактики, або, в крайньому випадку, на початковому етапі формування девіантної поведінки. Зрозуміло, що в сімейному вихованні пріоритетним повинен бути превентивний підхід у протидії впливу негативних явищ на дітей. Важливими шляхами, як ми вже відзначали, є превентивна освіта. Вона грунтується на достатньому рівні психолого-педагогічних знань; обізнаності з питань виховання; знанні і використанні методів здорового способу життя. У дисфункціональній сім'ї через визначені рольові позиції формуються відповідні механізми (деструктивні) соціалізації. Як показують наші дослідження, характер їх усталеності залежить від співпадання сімейної та соціііііьної ситуації розвитку. Спостерігається тенденція, коли вибір і пристосування рольових моделей відбувається за рахунок найменших втрат. Тобто, ситуації подібності сімейної взаємодії та зовні ситуації міжособистої поведінки стають рушійними силами їх адаптації. Впізнавання знайомої, а відтак менш тривожної ситуації, задається установками, що набули сформованості в колі сім'ї. Це, у свою чергу, негативним чином впливає на можливість свідомої оцінки і адекватного вибору моделей поведінки в ризикових ситуаціях.
Превентивна педагогіка спрямована на створення умов позитивної соціалізації дитини шляхом втручання в негативну ситуацію сімейної взаємодії за допомогою комплексної допомоги, серед якої сукупність педагогічних методів та різноманітних соціально-педагогічних і психологічних технологій. Оскільки превентивна робота має системний характер впливу на ситуацію розвитку дитини, комплексна превентивна модель включає систему взаємодоповнюючої рівночасної соціально-педагогічної роботи з батьками, дітьми, значним оточенням дитини в школі та за місцем проживання. Превентивна педагогіка повинна попередити стан розвитку дисфункцій сім'ї. Найважливішою умовою успішної роботи з оздоровлення умов сімейного виховання є взаємоповага і конфіденційність у стосунках батьків і педагогів. Педагогу при встановленні довірчих стосунків із батьками потрібно спиратися на рекомендації психологів, зокрема, спеціально розроблену Л.Б.Філоновим методику встановлення довірливих стосунків між людьми в процесі спілкування.
Відповідно до цих рекомендацій, контактна взаємодія молоді (психолога і батьків повинно складати шість стадій. Необхідно завойовувати довіру батьків, у період зближення виходити з того, що батьки йдуть на контакт із тими, хто при пер зустрічі схвально відзиваються про їхніх дітей. 1'ому не спілкуванням із батьками педагог повинен "зняти" із себе буді.-упередженість щодо підлітка, відшукати в ньому такі почин якості, що навіть дл5! батьків є "відкриттям".
Потім спілкування відбувається шляхом довірливих бесід, створення своєрідного емоційно-насичені середовища, в якому педагог, психолог стають потрібними биті як слухачі, які розуміють, співчувають і зацікавлені и їм особливостей їхньої дитини як особистості та умов її вихованості. Тобто, у бесіді з батьками необхідно, уважно вислухати сторони, спробувати, по можливості, вгамувати батьків та вчителів один одним, показати причини, що призводи і загострення стосунків, консолідувати ці стосунки.
Якщо перші стадії взаємодії є періодом накопичення чиє згод і позитивних емоцій в процесі обговорення проблем виховання то наступні стадії, коли довіра досягнута, присвячені виявленню неузгодженостей, тих об'єктивних причин, що заважають успішній взаємодії сторін. На даній стадії батькам повідомляється про те, які негативні якості й особливості поведінки підлітка найбільше викликають занепокоєння.
Превентивний характер у превентивній педагогіці сім'ї полягає насамперед у своєчасній допомозі для усвідомлення загрозливих вад виховання, психолог о-педагогічній діагностиці та корекції є сімейного виховання і характеру взаємостосунків між батьки дітьми. Серед таких порад:
• уникати відкрито непримиренної педагогічної позиці відношенню до педагогічно неспроможних батьків. У випадку закритість батьків до взаємодії не дасть можливості здійснювати системні превентивні впливи;
• допомогти батькам проаналізувати проблемну ситуацію, скорегувати свій стиль і характер стосунків з дитиною.
Безперечно, допомогти батькам у запобіганні відхилень у поведінці дітей можуть якісно підготовлені педагоги, соціальні педагоги та психологи. Ті з них, які добре визначили індивідуальні особливості дітей і батьків, створили достатні умови їхнього адекватного сімейного виховання, мають достатню професійну підготовленість і наснагу здійснювати патронаж над такими сім'ями, ефективно використовувати різні види сімейної терапії.
З превентивної точки зору батьки мають знати, що існує, принаймні, чотири основні ролі дитячої поведінки щодо адаптації до умов дисфункціональної сім'ї. Визначають такі: "герой родини", "жертва", "невидима дитина", "клоун".
Перша з моделей - "герой родини", коли життєвий сценарій виявляється через поведінку дитини, яка перекладає на себе обов'язки своїх недбалих батьків, сестер і братів. Такі діти грають роль батьків у своїй сім'ї. Вони ніби відмовляються від свого дитячого життя, беруть на себе відповідальність за психологічний клімат та матеріальний добробут сім'ї. Нерідко такі діти відмовляються від своїх мрій на користь бажань близьких. До кінця своїх днів вони приречені піклуватися про своїх рідних: не влаштовують своє особисте життя. Такі діти найдовше утримуються від ризикових вчинків, але якщо з якихось причин "ламаються", то процес, скажімо, наркотизації проходить дуже інтенсивно.
Модель "жертви" протилежна "герою родини". Така дитина гостро відчуває неприязнь своїх близьких та оточуючих і поводиться відповідним чином. Ранні прояви девіантної поведінки виявляються в конфліктах, правопорушеннях, вживанні наркотичних засобів, спробах суїциду. Недовірлива до людей, така дитина схильна до розуміння проблем і допомоги тим, хто її потребує. Тому дуже слушним є висновок В.Штандер про те, що жертва частіше за інших членів сім'ї стає на місце родинного героя, коли останнього з якихось причин не стане.
Модель поведінки дитини в алкоголізованій сім'ї найчастіше виражається роллю "клоуна", яку грає дитина. Позиція "клоуна" передбачає поверховість стосунків, обмеженість відповідальності та повідомлення гостроти проблеми. Певною мірою, з таких похідних дорослі визначають свою позицію щодо самої дитини. Подібна модель поведінки дитини найменше зачіпає дорослу людину, оскільки спрощує конфліктні ситуації в сім'ї і не дає можливості дорослим визначитись у стосунках щодо проблеми алкоголю. Для дітей, які грають подібну роль, притаманне намагання відтворювати поведінку своїх батьків.
Ознакою "непомітної дитини" є відсутність її участі в спілкуванні з іншими членами сім'ї. Потреби такої дитини реалізуються у площині власних фантазій. Вона не намагається удосконалити сімейні стосунки, бо відмежована від таких проблем своїм внутрішнім життям. Це не означає, що розвиток психіки такої дитини йде без впливу сім'ї. Навпаки, негативний вплив буває більш небезпечним, ніж для інших моделей пристосування. Він може виявляти себе психічними розладами, наркотизацією, втечами з дому, ранніми сексуальними орієнтаціями, нахилами до суїциду.
Зрозуміло, що "чистих" моделей зустрічається не так багато. Реальний комбінований прояв моделей. Важливо, що кожна з ролей має свій період реактивності: накопичення; характерологічного виявлення; період загострення; конфліктного виявлення. Саме це визначає динаміку розвитку сімейних стосунків у дисфункціональних сім'ях. Такі рольові моделі поведінки дітей характерні для насильницьких, кримінальних, аморальних сімей. Для наочності, розглянемо моделі поведінки дитини в системі наркотизованої сім'ї. Можна сказати, що до певного сімейного сценарію кожна дитина рано чи пізно підготує свою роль. Представниця психоаналітичного напряму К.Хорні вважає, що рольові сценарії, які отримала дитина в період свого сімейного спілкування з батьками організовуються в сім'ях таких дітей, коли вони стають дорослими. Польський психолог В.Штандер також вважає, що такі ролі проектуються у доросле життя. Він визначає їх вимушений, а не вільно обраний характер.
Спостереження підтверджують, що реакція дітей із стійкою нервовою системою виявляється більш складним комплексом страждань і переживань, вони стають схильними до прояву афектів,
небажаних вчинків, на відміну від дітей із слабкою нервовою системою. З цим можна погодитись у том)' випадку, якщо взяти до уваги, що діти із стійкою психікою схильні стримувати свої негативні реакції до меж нервових зривів. Діти із слабкою психікою мають більшу схильність виправдовувати негативні вчинки батьків. Навіть вилучені з родини, внаслідок втрати батьками прав на дитину, такі діти нерідко зберігають добре ставлення до своїх батьків.
У випадках, коли підліток не бажає миритись зі способом життя своїх батьків, нерідко його вимогливість, безкомпромісність спричиняє розвиток конфлікту за неконструктивним шляхом. Особливого ускладнення набуває конфлікт, коли дитина починає .усвідомлювати, що характер життя батьків, їх виховання знизили і її можливості. У таких випадках на відторгнення ціннотей накладається почуття образи. У підлітковому віці такі діти нерідко знущаються з батьків і б'ють їх. З часом більшість з них також продовжують наслідувати моделі поведінки батьків. Але разом з тим вони не копіюють її. їхньою особливістю стає віддзеркалення поведінки у контексті молодіжної субкультури. Хоча має місце корекція моделі поведінки батьків, їх заміна, як правило, не виходить за межі субкультури.
Більшість дітей, які продовжують виховуватись у дисфункціональних сім'ях, схильні приховувати проблеми сім'ї. Наприклад, насильство. Вони намагаються захистити репутацію своєї сім'ї. Переживання такої ситуації, у свою чергу, спричиняє розлади в психіці, виявляється через емоції та поведінку. Така дитина стає хворобливо вразливою до цілком простих проблем оточуючого життя, її мучать страхи, соматичні розлади. Використання алкоголю або наркотиків, криміналізація для вирішення особистих проблем стає типовою реакцією дитини при зіткненні з труднощами в житті. У такій ситуації девіації поведінки можуть стати засобами задоволення потреб дитини, психологічного захисту, адаптації до субкультурних норм, маніпуляції батьками та оточуючими. Наслідування проблем батьків дитиною стає все більш типовим явищем. Існуючі винятки тільки підтверджують загальні правила наслідування моделей поведінки дисфункціональних батьків.
У батьків, які мають дитину з девіантною поведінкою, виникають характерологічні реакції поведінки, типові моделі реагування. Найбільш загально вони представлені моделями агресії, надії, страху, безсилля, відкидання.
Модель агресії виникає, як правило, на першому етапі усвідомлення проблеми. Типовою реакцією близьких є відчуття агресії. Під впливом емоцій вони намагаються заборонами або фізично вплинути на поведінку дитини, обмежити коло її спілкування. При тому, що дитина намагається вийти з-під контролю батьків, вона вдається до заперечення своєї пристрасті, а іноді намагається встановити добрі стосунки в сім'ї, поновлює характер спілкування з батьками у вигідному для себе руслі.
Модель надії, Після першого афективного реагування на вчинки дитини, більшість батьків починають шукати раціональних виходів із ситуації, Вони починають цікавитись проблемною літературою, звертаються для отримання нової інформації до спеціалістів. Втім, батьки, застосовуючи нові знання, що були отримані з книг чи бесід, частіше вдаються до моралізаторства. Одночасно, батьки намагаються визначити коло знайомих дитини, але роблять це занадто прямолінійно. Вони посилюють контроль за дитиною, намагаються проводити з нею більше часу. Хоча на цьому етапі батьки мають найбільший шанс виправити ситуацію, така можливість більш ймовірна у тому випадку, коли стосунки між батьками і дитиною на попередньому етапі не стали відчуженими.
Модель страху. На третьому етапі у батьків виникає відчуття страху. Його витоки базуються на нездійсненності очікуваних успіхів після інформаційної обробки дитини. Настає період усвідомлення відірваності дитини від впливу сім'ї, наявності в неї особливого життя, до якого їх не допустять. Батьки звертаються до міліції, намагаються використати силу адміністративних органів та громадських організацій для впливу на поведінку дитини. Нерідко вчиняють перевірку речей, зачиняють дітей вдома. Як правило, в такій ситуації, діти намагаються радикально позбутись опіки батьків. Нерідко вчиняють скандали, залишають домівку.
Модель безсилля. На цьому етапі у батьків виникає почуття безсилля. Відчуття провини не дає можливості відверто поспілкуватись з д^ітиною. Батьки потрапляють у полон реакцій психологічного захисту: раціоналізації, проекції. Лк правило, у батьків виникає відчуття провини. Втрата контролю над дитиною може з'єднати розрізнені стосунки між подружжям, переорієнтувати сімейні ролі. Пошук батьками емоційної підтримки ззовні відбувається із втягуванням у своєрідні стосунки з власною дитиною і сторонніми. З'являється висока терпимість до п поведінки. Батьки посилено опікують дитину. Ведуть пошук спеціалістів, причому діапазон таких пошуків може сягати від наркологів до екстрасенсів.
Батьки, особливо матері, шукають своїх дітей у наркопритонах, інших небезпечних місцях. Але вмовити дитину повернутися додому вдається не кожному.
Модель заперечення. Існує модель поведінки батьків, яка полягає у запереченні проблем своєї родини. Вона виникає у батьків при усвідомлені ізольованості проблем їхньої сім'ї від оточуючих. Це повна втрата довіри до можливості вирішити проблеми. В таких сім'ях батьки підпадають під страх спричинити своїм дітям страждання. Найбільш характерна така поведінка для батьків, де діти вживають наркотики. Вони пройшли всі попередні стадії та бачили свою дитину в стані абстиненції. "Ломка" (жаргонна назва абстиненції) виникає у наркозалежної дитини в період відсутності наркотику під час непереборної жаги його вжити. Щоб попередити страждання дитини, не провокувати її вдаватись до кримінальної дій для отримання грошей на наркотики, батьки або починають самі давати гроші на їх придбання, або ладні самотужки діставати наркотики для своїх дітей. Підсилюється відчуття провини перед дитиною. Сприймання оточуючих набуває нового сенсу в залежності від того, які ролі визначаються батьками для тих, хто перебуває її наркопроблемі їхньої дитини. Сім'я, яка опинилась під тиском девіантної поведінки дитини, переебудовується на нові засади сімейних ролей. Такий розподіл накладається на попередній і може міняти рольову структуру сім'ї в діаметрально протилежному плані. Наприклад, в сім'ї, де провідну роль відігравав батько, а мати та інші члени сім'ї перебували під впливом його авторитету, в ситуації адиктивного тиску лідерські якості виявляють матері або інші члени родини.
Модель співзалежності. На цьому етапі сім'я перебудовується за сценарієм взаємовпливу міжособистісних стосунків. Новий спосіб функціонування сім'ї визначається як співзалежнення. За визначенням польського психолога Б.Вороновича, співзалежнення - це певна форма пристосування до ненормальної системи людських стосунків, яка роб]іть неможливим існування цієї системи і, Водночас, не залишає шансів на її зміну. Характерною ознакою людини є впевненість у своїй здатності значно впливати на іншу людину. Співзалежнені батьки виявляють свою негативну роль у 1 ому, що позбавляють дитину прийняти особисту відповідальність за свої вчинки. Вважається, що такі батьки є несвідомими помічниками розширення девіації поведінки. Такі протиріччя поглиблюють ситуацію постійного напруження за рахунок відчуття провини, зниженої самооцінки. Актуалізація на минулому, постійне травмування своєї психіки не дозволяють їм визначити хиби своєї поведінки у теперішньому, опанувати відчуттям раціонального оптимізму. В іншому випадку, згасання віри може остаточно позбавити будь-якої надії на зміну ситуації.
Для моделей поведінки батьків притаманна індуктивність: від агресії, надії, страху, безсилля - до заперечення.
Дитина, яка піддається тиску визначених моделей поведінки батьків, опиняється в емоційній ізоляції, остаточно втрачає зв'язки зі своєю сім'єю, активізує поведінку і, врешті - решт, продовжує все більше заглиблюватись у деструктивну субкультуру.
Кожна із зазначених моделей поведінки батьків негативна за своєю сутністю, оскільки механістично спрямована на реалізацію своїх психологічних захистів і не залишає місця для кропіткої роботи з емоційно-мотиваційними чинниками, що тиснуть на батьків і визначають їхні прорахунки. Така поведінка батьків ізолює їх від пошуку причин деструктивної поведінки дитини та шляхів раціонального вирішення проблеми. Прямим чином це залежить від:
типу провокуючого поведінку дитини стилю виховання;
соціальних уявлень про стиль реагування на проблему;
виду деструктивної поведінки;
індивідуальних особливостей дитини;
особливостей протікання соціалізації дитини.
Дії батьків, діти яких піддались наркотизації, спрямовані на зміну поведінки дітей. Як правило, суто індивідуальне звертання до соціальних служб, консультацій, телефону довіри допоможе на певний час. Самостійно вирішити проблему майже неможливо. Для батьків необхідно мати установку на системність проблеми сім'ї, в коло якої включені всі її члени. Для позитивного результат)' необхідні такі головні умови, яких повинні дотримуватись батьки;
визнати наявність проблеми своєї особистої поведінки;
розуміти проблеми своєї дитини, не принижувати її гідність;
бути готовими до копіткої і виснажливої роботи;
дотримуватись рекомендацій спеціалістів;
визнати свою відповідальність у забезпеченні прав і свободи своїх дітей у виборі стилю життя.
Дослідженнями доведено, що вільна від тиску дитина має більше шансів переорієнтувати свою поведінку, ніж яка перебуває під тиском примусу. Але типова батьківська психологія не дає самостійно визначитись по відношенню до проблеми. Якщо педагог не може допомогти вирішити родинні проблеми, то його завдання направити батьків до спеціаліста - соціального педагога, психолога, психотерапевта. Чим раніше батьки звернуть(;я до спеціаліста, тим більше шансів на припинення вживання наркотичних засобів і загальне оздоровлення сімейних стосунків.
Шкільний психолог, соціальний педагог мають здійснювати превентивну роботу, залучаючи до співпраці якомога більшу кількість спеціалістів, що складають оточення взаємодії з сім'єю дитини. Це класний керівник, вчителі, співробітники державних і недержавних організацій з компетентними повноваженнями превентивної роботи. Форми і методи роботи мають підбиратись з урахуванням психосоціальних особливостей об'єктів превентивної роботи і стану складності проблеми. Поєднання не директивних і директивних методів корекції і реабілітації сімейного стану виховання, заміна негативних сімейних ролей на позитивну»' взаємодію мають ґрунтуватись на принципах соціального партнерства і дотриманні міжнародних стандартів з прав людини. Тільки в такому системному, взаємодоповнюючому впливі позитивні зміни у динаміці негативної поведінки набувають системного характеру.
Відновлення функціональної спроможності сім'ї – складна психологічна проблема. Вторгнення в систему усталених сімейних цінностей, ломка звичних стереотипів - конфліктна ситуація. Від майстерності спеціалістів залежить характер протікання цього корекційного періоду і наслідки для подальшого сімейного життя. Психологічна оцінка Л.Толстого, що нещасливі сім'ї нещасливі по-своєму, мають слугувати відправною точкою для усвідомлення не тільки необхідності відпрацювання індивідуальної моделі педагогічного впливу та батьків, але й складності у визначенні відправнвиих точок вторгнення у закриту соціальну систему, якою залишається сім'я. Усвідомлення і визнання батьками необхідності допомоги - складна етична і психологічна проблема, оскільки потребує від батьків визнання своєї безпорадності вирішити проблему самостійно. Батьки схильні перекладати свої педагогічні невдачі на дитину, школу, соціальне становище в країні.
За період існування соціалістичних поглядів на роль сім'ї в процесі соціалізації дитини, відбулась втрата особистої відповідальності батьків за виховання своїх дітей і, водночас, перевищення вчителями оцінки свого педагогічного рівня і ролі в становленні життєвих, професійних, моральних орієнтирів дітей. Саме тому перші кроки взаємодії вчителя, психолога, соціального педагога з батьками мають носити компромісний характер, виявляти безоціночне ставлення до характеру сімейного виховання. Тільки при відповідній освітньо-психологічній роботі з батьками по усвідомленню глибини, наслідків проблеми, доцільності спеціального педагогічного втручання в кризу сім'ї можливий вхід до сфери сім'ї. При цьому психологічна готовність педагога (класного керівника), соціального педагога (психолога) має спрямуватись не лише на досягнення довіри з боку членів сім'ї та інших суб'єктів превентивної роботи, але й попереджувати деструктивні прояви у поведінці учасників превентивного процесу, з урахуванням згаданого, педагогічна модель превентивної роботи з дисфункційною сім'єю ґрунтується на таких етапах:
Аналіз сім'ї - обговорення проблеми з батьками і дитиною – залучення до співпраці інших суб'єктів - визначення моделей превентивного впливу - проведення педагогічної роботи - оцінка результатів - корегування методів - соціальний патронаж за сім'єю - включення членів сім'ї в соціальну роботу для інших.
Серед форм роботи поширеною є превентивна бесіда-консультація з такими батьками, як важливий етап впливу усвідомлення особистої відповідальності батьків за характер поведінки дитини.
Мета профілактичної бесіди - змінити установки щодо характеру вирішення проблеми, зробити батьків активними співучасниками позитивного впливу на дитину.
Як би не поводили себе батьки, при першій зустрічі з педагогічним працівником, неминуче виникають зміни в їхній психології. Вони починають усвідомлювати:
• актуальність ситуації;
гостроту проблеми дитини;
можливі наслідки;
необхідність знаходження шляхів виправлення ситуації;
свою роль у цьому процесі;
позитивну перспективу особистої і сімейної життєдіяльності в разі прикладання зусиль.
Виправити ситуацію можна за умови позитивного настрою батьків на копітку і цілеспрямовану роботу. Позитивні зміни можливі при перебудові внутрішнього світу батьків. При цьому усвідомлення відповідальності за долю своєї дитини може бути стійкою у батьків тільки за умови прояву поваги з боку спеціаліста, емпатичному ставленні до дитини, В практиці роботи помічено, що найзанедбаніші, агресивні батьки змінюють своє ставлення до дитини лише в тому випадку, коли відчувають щирість і повагу у ставленні до них.
Ні в якому разі не можна різко звинувачувати батьків за недбале виховання дитини. Після того, як ми досягли позитивного настрою у взаємодії, батьки стають більш відвертими. Вони починають аналізувати свої прорахунки у вихованні дітей і неодмінно переходять до аналізу своїх негативних якостей і вчинків. Але це вже не є тими негативними подразниками, що розгортають механізми психологічного захисту. Навпаки, у бажанні зробити добро для своєї дитини виникає психологічне оздоровлення, відбувається самовідтворення життєвої сили, наснаги.
У цей період необхідно переконати батьків, що вони добровільно, без примусу прийшли за допомогою, що це їхній вибір. Водночас, слід звернути увагу батьків на такі умови, що стимулюють позитивні зміни:
Необхідно знайти приклади з життя, які б закріпили віру батьків у можливість позитивних змін. Значною довірою при цьому користуються приклади, які спеціаліст наводить з особистого життя або життя своїх родичів.
Превентивна бесіда складається з таких блоків:
перший - переконання батьків у наявності проблеми;
другий - переконання в можливості здійснити позитивні зрушення в житті своєї дитини через зміни в особистому житті батьків;
третій - переконання батьків у самостійному виборі, безперечній підтримці з боку спеціаліста;
четвертий - підбір форм і методів впливу та визначення послідовності в коригуванні стосунків;
п 'ятий - вибір днів консультацій із спеціалістом.
У процесі спілкування з батьками необхідно:
Бесіди з батьками неповнолітніх слід вести на довірливій, зацікавленій ноті, не вдаючись до категоричних оцінювань та осуду прорахунків у особистому житті й вихованні дитини. Головне -вміння визвати у самих батьків бажання вирішувати проблему дитини в контексті оздоровлення стосунків у сім'ї . Краще вжити бесіди з батьками певним чином готовими до діалогу. Ця готовність формується через доброзичливе, емпатичне, що не відміняє педагогічну вимогливість, ставлення до батьків.
Бесіду з батьками бажано починати з нейтральних тем, але таких, що загалом хвилюють батьків; проблеми сучасного життя, здоров'я, відпочинку тощо. При цьому зацікавленість повинна бути щирою, невимушеною. Важливо стежити за своїми рухами, жестами. Після того, як соціальний педагог відчує довіру з боку батьків, можна переходити до конкретної бесіди. Спочатку бажано уточнити свої спостереження за характером розвитку особистих рис і якостей підлітка. Бажано з'ясувати, які ролі демонструє дитина в сім'ї та поза нею, як поводить себе у конфліктних ситуаціях в сім'ї, які друзі її оточують, як вона з ними спілкується. Необхідно визначити характер типу виховання дитини, тип реагування батьків на проблему тощо.
Польський психолог Є.Малібурда у своїх працях наводить досить слушні поради, як батькам допомогти своїм дітям не вживати алкоголь та наркотики. Наведемо їх з деякими доповненнями. При цьому доцільно виділити такі дві групи: профілактичні і реабілітаційні поради.
Профілактичні поради:
Реабілітаційні поради:
І. Знайди в собі причини такої поведінки дитини.
2. Змінюйся сам.
3. Оздоровлюй стосунки.
4. Обережно підходь до визначення санкцій.
5. Шукай допомоги
6. Знаходь підтримку в батьків інших дітей.
7.Подавай добрий приклад.
Зрозуміло, що превентивна робота з сім'єю складна і багатогранна. Однак чи не найголовніший аспект превентивної педагогіки - допомогти батькам осягнути значення родинної педагогіки, яка є серцевиною народної виховної практики. Родина - це природний осередок найглибших людських почуттів, де дитина найшвидше і найглибше засвоює основи моралі серцем і душею, коли розвиваються почуття доброти, чуйності, совісті, правдивості, любові до всього живого. Величезна соціальна роль красномовності українських народних прислів'їв і приказок: "Які мамо і татко, таке й дитятко", "Який кущ, така й хворостина, який батько, така й дитина", "Які самі, такі й сини", "Яка мама - така сама", "Які батьки - такі і діти" тощо.
Народна педагогіка є основним критерієм оцінки моральної гідності людини. У ставленні до ледарів народна педагогіка безкомпромісна: кожний ледар - аморальний. Той, хто не хоче працювати і хоче жити за рахунок чужої праці - негідник і моральна потвора, тягар для суспільства ("Ледар живе аби землі важче", "Не живе - тільки дні пре", "Ледаще на віник та на смітник годяще"). Без праці моральне виховання дітей немислиме. До того ж праця істотно впливає на людські стосунки, на моральне ставлення до людей. В оточенні людей праці у дитини закладаються основи здорової моралі, ненависть до зла і соціальної несправедливості.
В народі застерігають: якщо хочеш мати у своїй сім'ї виродка, дай синові чи дочці все, що вони хочуть, і позбав їх можливості працювати. Неробство неодмінно призводить до нещастя ("Від неробства до злочину один крок", "З ледарем поведешся - горя наберешся"). Праця - найвище мірило людської" цінності.
Превентивна робота з батьками диференціюється в залежності від того, які умови створено в сім'ях для виховання дітей. Ці умови доцільно диференціювати з урахуванням взаємозв'язку матеріально-побутових умов та відносин у сім'ї з попередженням відхилень у поведінці учнів.
Є деякі суттєві деталі специфіки роботи з батьками. Скажімо, збори батьків доцільно проводити після анкетування учнів. Результати такого анкетування, як правило, дозволяють отримати нову інформацію про ставленні дітей до різноманітних проблем. Ось деякі відомості, що були отримані перед такими зборами. Кожний п'ятий підліток характеризував свої стосунки з батьками як напружені, майже 40% - як конфліктні, 30% - відзначили відсутність взаєморозуміння з батьками, зізналися, що їм не хочеться бути вдома. Важкі підлітки (понад 70%) особливо скаржилися на жорстке ставлення до них батьків, або одного з них. Ми переконалися, що важкі діти - це, як правило, діти важких батьків. Ще один цікавий факт - лише п'ята частина учнів схвалювала "батьківську педагогіку". Решта - не збираються виховувати своїх майбутніх дітей такими ж методами. Анкетування батьків (як уже зазначалось) найзручніше проводити в міру їх приходу на збори. Характерно, що відповіді батьків дуже неадекватні відповідям учнів. Вони різняться і у визначенні мікроклімату в сім'ї (батьки набагато завищують оцінку), і в оцінці взаємостосунків з дітьми (батьки визначають їх в основному як добрі або задовільні), майже відсутня відвертість про наявність непорозумінь між учнями, батьками тощо. Контакт з сім'єю - це один з вагоміших важелів запоруки успіху в превентивній педагогіці.
Форм і методів співробітництва школи і сім'ї багато. Вдумлива робота з батьками має спонукати їх до розуміння значимості не тільки традиційної батьківської функції - виховання дитини, а й настроює на самонавчання та самовиховання. Тільки в такому випадку батьки будуть цікаві своїм дітям, а отже, будуть мати авторитет.
Школі потрібно пам'ятати, що серед батьків можуть бути унікальні спеціалісти з питань превентивної тематики. Виходячи з цього потрібно більш активно залучати батьків до життя школи, використовувати досвід взаємодії навчального закладу та батьків у дореволюційній період. Наприклад, в статутах більшості гімназій відповідальність за вихованість дітей несли виключно батьки. І лише и деяких випадках ці обов'язки розподілялись, але в жодному навчальному закладі не було перебирання виховних повноважень. Сьогодні було б доцільно укладати контракт з батьками. Така форма не суперечить сучасній освітній політиці. Навпаки, вона лише засвідчила б її відкритий, демократичний характер. Привертаючи увагу до ролі батьків у превентивній діяльності зазначимо, що мають активно розвиватися існуючі форми і методи взаємодії батьків і
школи.
Організаційні форми і методи взаємодії батьків та педагогічних працівників з питань превентивної педагогіки можуть мати різноманітний характер. Зокрема, кожен з батьків має право на різні індивідуальні форми взаємодії: бесіди; консультації; допомогу з правових, психологічних, педагогічних питань; читання тематичних лекцій; обмін досвідом з питань виховання дітей; допомога педагогам у відвідування сім'ї; наставництво над підлітками з відхиленнями в поведінці; батьківський нагляд за роботою комісій у справах неповнолітніх, правозахисна діяльність тощо.
Групові форми взаємодії базуються на роботі батьківських \ комітетів. За їх ініціативою можуть бути організовані; бесіди; дискусії; диспути з проблем правового, морального виховання, здорового способу життя, попередження залучення до наркотиків та інших відхилень; розвиток активності дітей через екскурсії, походи, ігри. Батьківський комітет може ініціювати запрошення спеціалістів, виходячи з потреб неповнолітніх; для окремих батьків він може вил^агати пройти індивідуальні або групові консультації; запросити спеціалістів для проведення різних видів тренінгової чи терапевтичної роботи; визначати форми надання допомоги дітям з неблагополучних сімей; проводити діяльність з організації батьківських груп патронажу, чергування, охорони школи тощо.
Взаємодія на основі ініціативи адміністрації школи або учнівського самоврядування може передбачати: позакласний
батьківський педагогічний всеобуч; батьківські збори; лекторії" з педагогічних, медичних, правових знань; семінари; загальношкільні змагання; зустрічі з лікарями наркологами, психіатрами, юристами, психологами та ін.; кінолекторій; конференції; тематичні вечори; педагогічні консиліуми. Це може бути, наприклад, ініціатива спільного з батьками відзначення Всесвітніх днів боротьби з курінням, солідарності з ВІЛ-інфікованими та хворими на СНІД тощо. Важливим у превентивній роботі є спеціалізація батьківських зборів. Наприклад, це може торкатись актуальної" проблеми насильства щодо неповнолітніх. У цьому аспекті подолання упереджень до таких дітей дозволить вирішити багато проблем.
Питання для самоконтролю:
Превентивна робота у видах позашкільної діяльності
Загальновідомо, що соціалізація підлітка найактивніше проходить у галузі лото позанавчальної, позашкільної діяльності, питома вага яких становить 40% усього активного часу учня. Це зумовлює пошук ефективних форм і методів педагогічного впливу на дітей і підлітків у позанавчальний період. Однак тут виникає багато проблем. Коли, як і чим можна зайнятися поза уроками важкому підлітку?
Відповідь на ці запитання може дати діагностика мікросередовища, в якому перебуває підліток. Питома участь важковиховуваних школярів у позашкільній діяльності дуже незначна. Нині вона складає 5 - 6% учнів. Якщо взяти більш конкретний аналіз, то технічною творчістю зайняті лише 4% підлітків (а це, як відомо, заняття переважно для хлопчиків). Важких підлітків у технічних гуртках менше 1%. Спортивними і туристськими секціями і гуртками охоплено 8,2% школярів, з них 1,2% - важких.
Якщо ж проаналізувати склад учасників позашкільної галузі за віком, то такий аналіз буде також не на користь підліткам. 14 - 16-літиіх у позашкільних установах всього 6%, з них важких- 1,3%, причому старшокласників - 0,2%.
Аналіз задоволення пізнавальних інтересів важких підлітків свідчить, що ступінь їхнього задоволення мізерний – всього 1,2-1,5%.
Наші багаторічні дослідження і практика показали, що ці підлітки надають перевагу спорту, туризму, праці. Однак спорт і туризм стають для них все більше недосжкними - платними. Показово, що 90% важких підлітків з малозабезпечених сімей, 80% з них охоче займаються працею. В розробленій нами моделі такої виховної роботи передбачаються три основні етапи, тісно пов'язані між собою:
1. Налагодження стосунків з неповнолітніми - членами субкультуриих молодіжних груп.
Найбільш ефективною виявляється позашкільна робота, хоча вона набагато складніша. Сьогодні системна робота з вирішення таких проблем визначається в м. Києві та інших містах України завдяки співпраці Міністерства освіти і наука та міністерства сім'ї молоді і спорту. Ця програма може стати провідною у вирішенні важливих завдань з організації змістовного дозвілля в багатьох подібних регіонах, де різко погіршується криміногенна та
епідеміологічна ситуації.
У ринкові відносини діти вступають досить активно, але вони мають переважно викривлений характер. У сільській місцевості занепад основного сектору економіки спричиняє деградацію або відтік молоді у великі міста або за кордон. Часто така міграція призводить до трагічних наслідків. Непристосування сільської молоді до міської інфраструктури, вимог породжує низку проблем; зокрема включення в кримінальне середовище, проституцію.
Проблема збереження виховного впливу сім'ї стала, на нашу думку, національною проблемою. Оскільки здобутки України завжди були пов'язані з моральними нормами, які базувались на повазі духовного виховання, залучення до праці, створення та сприяння розвитку культурою осередків різних національних спільнот. Усвідомлення ролі позашкільної діяльності у формуванні умов попередження негативних явищ завжди було в центрі зваги громадськості. Але за час розбудови незалежної держави відбулось згортання мережі спортивних секцій, клубів за інтересами. І хоча ці функції соціального становлення взяли на себе програми соціальних служб для молоді, тенденції до скорочення соціальної інфраструктури стали вагомим чинником у розвитку криміногенних тенденцій. Лише з відновленням активних форм і методів залучення неповнолітніх до сфери позашкільної роботи можна вирішити проблему попередження та подолання негативних явищ серед учнівської молоді.
Питання до самоконтролю: