Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
З історії розвитку індивідуального підходу.
Перед вітчизняною педагогічною наукою виникає необхідність створення гуманістичної парадигми виховання з максимальною орієнтацією на індивідуальність людської особистості як вищої суспільної цінності.
Особливо цінним для діалогу з сучасністю є освітньо-виховний досвід прогресивної педагогіки другої половини XIX ст.
У 60-80-х роках педагогами проводились активні дослідження з проблеми реалізації індивідуального підходу в навчальному процесі:
індивідуальний підхід як ефективний засіб активізації пізнавальної діяльності школярів ,індивідуалізація різних форм та видів навчання (самостійної роботи, домашніх завдань, програмового навчання тощо) оптимальне поєднання індивідуальних, фронтальних, колективних форм роботи у процесі навчання;здійснення індивідуального підходу на різних етапах навчального .
Отже, педагогічні пошуки прогресивних вітчизняних педагогів другої половини ХІХ ст. у науковій розробці проблеми індивідуального підходу базувались на необхідності знання вчителем як загальних психологічних закономірностей розвитку особистості дитини, так і опосередкованого володіння знанням про індивідуальні відмінності різних індивідуумів.
Проведене дослідження дозволило зробити висновки:
1. Показано, що ідея індивідуального підходу до учнів у навчанні й вихованні розвивалась поступово, інтегруючи в собі все те цінне, що виникло в минулому внаслідок активних пошуків методів, засобів та умов удосконалення навчально-виховного процесу, і пройшла в своєму історичному розвитку кілька етапів:- зародження самої ідеї про необхідність врахування природних властивостей дитини у її навчанні й вихованні;
- обґрунтування сутності принципу природовідповідності та шляхів його реалізації;- визначення головних умов здійснення індивідуального підходу до школярів у навчально-виховному процесі.
2 в обґрунтуванні принципу індивідуального підходу до учнів прогресивна вітчизняна педагогічна думка другої половини ХІХ ст. ставила за мету перспективу розвитку сутнісних сил кожної конкретної людини як особистості та головного творця соціального прогресу. Головними завданнями у вирішенні цієї проблеми було визначено:- вичерпне й багатоаспектне знання про різнобічні вияви психіки кожного конкретного вихованця в найрізноманітніших життєвих ситуаціях як особистого, так і громадського життя, вивчення з цією метою вікових та психофізичних властивостей дітей;- вивчення темпераментів та характерів дітей, виявлення тих позитивних рис будь-якого з темпераментів, які переважають у конкретного учня, вибір відповідних педагогічних засобів для його розвитку;
3. Доведено, що практична реалізація вказаних вище завдань у конкретних історичних умовах другої половини ХІХ ст. здійснювалась локальною педагогічною практикою і йшла в таких напрямах:
- визнання права дитини бути самою собою, індивідуальністю, віра в її можливості, створення максимальних умов для самовиховання, самореалізації, самоствердження;- практикування щоденного накопичення матеріалів спостережень за кожною дитиною, аналіз повідомлень про неї членів сім’ї за допомогою спеціальних щоденників-журналів, “карманних журналів” з детальним описом подробиць способу думок, дій, вчинків школяра та обставин, що їм сприяли або спричинили їх;
- вироблення спільних засобів впливу на особистість кожної конкретної дитини шляхом встановлення взаємодії з сім’єю.
Зіставлення сучасного рівня індивідуалізації навчально-виховного процесу з результатами дослідження переконують в актуальності застосування у шкільництві сьогодення різноманітних, адекватних віковим особливостям методів педагогічної діагностики; врахування індивідуальних особливостей особистості, взаємодії школи, сім’ї і громадськості тощо.
Адаптація,фази.
Адаптація-
Це процес пристосування до конкретних умов. Шибокова визначала адаптацію дітей до дитячого садка,як процес звикання дитини до дошкільного закладу,і формування У і Н у повсякденному житті.
Спостереження Тимошенко,Ушакової показують,що хлопчики 3-5 років переносять розлуку з рідними .Найкраще-1р.6 м.
Тривалість періоду адаптації
Тривалість періоду адаптації залежить від наступних причин:
-від особл. ВНС і віку дитини.
-від рівня розвтку
-від наявності чи відсутності попереднього тренування його НС
-від стану здоров’я
-від різного контрасту між умовами у дитячому садку і сім’ї
-від різниці в методах виховання в сім’ї.
Гребелем,Нізелем було проведене анкетування вихователів з метою визначення обставин ,що ускладнюють адаптацію дітей до ДНЗ:
1.нові мами не можуть розлучатися зі своїми дітьми
Занадто мало інформації про особистість нової дитини
-діти сильно прив’язуються до вихователів і вимагають посиленої уваги
-новачки важко розлучаються з мамами
-батьки мають неправильні уявлення про педагогічну роботу вихователя
Мало первинної інформації про сім’ю
Діти не звикли,що про них турбуються іншу люди крім батьків
З метою полегшення адаптаційного періоду увага повинна звертатися на такі аспекти:
Загальний стиль поведінки дитини,рівень зацікавленості новою обстановкою,іграшками,іграми,поведінка дитини в присутності незнайомих дорослих,характер спілкування батьків з дитиною.
Кован розробив п’ятиаспектну можель дитячої адаптації,яка передбачає такі аспекти:
-психологічне пристосування між окремими членами сім’ї
-якість взаємовідносин кожного із батьків дитиною
-якість взаємостосунків батьків,як пари
-передача моделей взаємовідносин впродовж трьох поколінь
Фази адаптації:
1 фаза:гостра фаза чи період дезадаптації(організм вихованця відповідає бурхливою реакцією на нові впливи,фаза супроводжується коливаннями в соматичних станах і психічному статусі.Відбувається ломка раніше сформованих стереотипів,режимних моментів і спілкування.підвищується збудливість,тривожність,агресивність,притаманний поганий сон,ОРВ,дитина починає сосати пальці,гризти нігті.Етап триває від 2-3 днів до 1-2 місяця.
2 фаза: поступового пристосування характеру,адекватною поведінкою малюка.Дитина шукає оптимальні реакції на зовнішні впливи ,вихованець намагається включатися у спільну діяльність,стає більш активним,урівноваженим,малюк звикає до прийому їжі,їх смакових якостей,вчиться чути свій голос,відгукується на звертання дорослих,формуються навички самообслуговування.Триває від 1 тижня до 2-3 місяців.
3 фаза:компенсації-це періло відносно сталого пристосування ,характ.щвидким темпом розвитку,починає активно засвоюватись нова інформація,зменш.хворобливісь,дитина пристосовується до режимних моментів,триває від 2-3 тижнів до півроку.
Групи дітей за характером адаптації:
1 група:пристосування проходить легко,мають багато приятелів,друзів,відгукуються на комунікативні звертання,налагоджують нові стосунки(навіть з незнайомими людьми),властива швидка реакція на новизну.процес вироблення У і Н протікає нормально,загально-емоційний тонус-мажорний,діти рідко вередують і виходять з себе,у сім’ї спілкування доброзичливе.
2 група:адаптація до нових умов відбувається повільно,часто з труднощами,нестабільна поведінка,періоди зацікавленістю грою змінюються байдужістю,вередуванням.уповільнена реакція на новизну,Необхідність включатись у будь-яку діяльність одразу викликає розгубленість ,а не рідко й переляк. Ігрові У і н не сформовані,виробл.повільно.
3 група:пристосування до нових умов майже завжди болісне.Навіть сама зміна умов часто є глибоким стресогенним фактором,діти-малоактивні,сором’язливі,замкнуті.Образливість з хворобливими виявами,неадекватні глибокі переживання,діти несамостійні,неконтактні,звичні до нестабільності в режимі дня.Не можуть швидко зорієнтуватись у новій ситуації,рішуче приступати до діяльності,обирати правильне рішенняз 2-х і т.д Переважає потреба у спілкування з рідними,вони тільки від них очікують ласку,доброту,сон і апетит-погані або відсутні.висока захворюваність,що уповільнює звикання до нового оточення.
Фронтальні заняття не проводяться в період адаптації,а індивідуальна робота,робота з новел.підгрупами,не планувати в день більше ніж 1-2 форми роботи.
Умови,що забезпечують успішне пристосування до садка а саме:
-розширити кола соціальних контактів,спілкування.
-врахування органічних потреб,поступове привчання до режиму.
-забезпечення єдності родинного та суспільного виховання
-організація різноманітної діяльності у відповідності до інтересів та потреб дитини
-своєчасне засвоєння дитиною соціального досвіду нового середовища
-забезпечення емоційного комфорту
-задоволення від перебування в ДНЗ
-підготовка вихователів до педагогічного керування процесом адаптації дітей
Зметою покращення емоційного стану вихованців 2,3 груп рекомендується:
-ігри з піском і водою(дати дітям склянки зі скла що не б’ється,різного об’єму ложки,лійки,щоб малюк переливав воду чи ловив у ємкості сачком шарики чи рибки).
-монотонні рухи руками(нанизування кілець пірамідки чи шариків з отворами на шнур)
-стискання кистей рук
-малювання фломастерами,шариками,фарбами,слух неголосної,спокійної музики,заняття зі сміхотерапії.