Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
34 Поняття про виховний процес. Його структура та особливості. Національна програма виховання дітей та учнівської молоді в Україні про мету та завдання виховання.
Виховання - процес залучення особистості до засвоєння
вироблених людством цінностей, створення сприятливих умов для
реалізації нею свого природного потенціалу та творчого ставлення
до життя, спрямований на утвердження суспільно значущих норм і
правил поведінки особистості.
Вихованець - суб'єкт виховного процесу, який свідомо засвоює
морально-духовні цінності, на їх основі плекає власні особистісні
надбання, приймає самостійні рішення, покладає на себе
відповідальність, здійснює свідомий життєвий вибір.
Вихованість - результат виховання, який виявляється у
соціально прийнятній поведінці особи, вмінні діяти справедливо,
компетентно, на рівні вікових особливостей.
Вихователь - особа або організація, яка здійснює виховання і
несе відповідальність за соціальний розвиток та діяльність
вихованців.
Виховний процес - створення базису формування особистісної
культури, системи ціннісних ставлень до світу та самого себе;
забезпечення співробітництва вихователя і вихованця, спрямованого
на засвоєння вироблених людством культурних цінностей.
Виховуюче навчання - організація процесу навчання, яка
забезпечує органічний взаємозв'язок між життєво важливими
знаннями, уміннями і навичками та досвідом морально-творчої
діяльності особистості, емоційно-ціннісним ставленням до світу та
самої себе.
Вчинок - основна особистісна форма й одиниця поведінки, акт
моральнісного самовизначення, яким особистість виявляє і формує
свої ставлення до суспільства, людей, самої себе, природи,
діяльності, мистецтва.
Гуманізація виховного процесу - організація виховання на
засадах людяності, визнання цінностей людської особистості, її
права на вільний розвиток та реалізацію своїх здібностей.
Диспозиція - готовність особистості до певної соціальної
поведінки, до дій у певній послідовності, тим чи іншим способом.
Духовні цінності - витвори людського духу, зафіксовані у
здобутках культури, науки, моралі, мистецтва.
Життєва компетентність - здатність молодої людини ефективно
розв'язувати проблеми, що виникають в реальних життєвих ситуаціях,
діяти адекватно вимогам соціуму та відповідно до власної природи.
Моральність - об'єктивована мораль, особливий вид практичної
діяльності особистості, який мотивується моральними ідеалами,
переконаннями, принципами.
Морально-духовний розвиток - процес оволодівання особистістю
гуманістичними моральними цінностями, які становлять стрижень її
духовної культури.
Норма особистісна - умовний культурно-історичний стандарт
припустимої індивідуальної своєрідності вихованця, який передбачає
певну форму його буття, стиль життя, міру самореалізації;
визначається життєвою позицією, її рухом до осягання власної
сутності, свого призначення.
Особистість - суспільна істота, яка вільно та відповідально
визначає свою позицію серед інших, здатна до свідомих соціальних
дій; орієнтується у своїй життєдіяльності на прийняті суспільством
цінності.
Позиція - система ставлень особистості до явищ, людей,
об'єктів; їх оцінка, заснована на індивідуальному досвіді,
моральних принципах і переконаннях.
Професійне виховання - поєднання професійних знань з
професійною мораллю. Передбачає формування громадянської
відповідальності майбутніх конкурентоспроможних робітників.
Розвиток особистості - послідовні кількісні зміни свідомості
та поведінки особистості від народження і до кінця життя,
становлення людини як суб'єкта культури і життєтворчості.
Самовиховання - активізація особистістю власних зусиль,
спрямованих на зміну і вдосконалення моральної свідомості та
поведінки.
Соціально-правовий захист дітей - система
організаційно-правових, фінансово-економічних,
соціально-культурних, інформаційно-просвітницьких заходів органів
державної влади, громадських організацій, що спрямовані на
забезпечення соціально-виховної опіки над дітьми-сиротами, на
зменшення впливу на дитину негативних факторів соціального ризику,
створення для неї гарантованих, мінімально достатніх умов
життєдіяльності.
Соціалізація - процес соціального розвитку особистості,
формування її соціальних якостей; результат виховання дітей та
учнівської молоді, який здійснюється в ході їхньої діяльності та
спілкування з іншими людьми.
Стиль життя - індивідуальний спосіб здійснення особистістю
обраного нею життєвого шляху; сукупність зразків поведінки, які
фіксують стійкі риси, манери, звички, смаки, схильності і способи
здійснення життя.
Цінність - опосередкований культурою еталон належного в
досягненні актуальних потреб.
Ціннісна система - складно побудований регулятор особистості,
який відображує у своїй структурі та змісті особливості її
духовно-практичної діяльності.
Ціннісні орієнтації - спрямованість інтересів і потреб
особистості на певну ієрархію життєвих цінностей; способи
диференціації нею об'єктів і явищ за їх значущістю для себе.
Мета виховання конкретизується через систему таких виховних
завдань:
- забезпечення сприятливих умов для самореалізації
особистості відповідно до її інтересів та суспільних вимог;
- реалізація індивідуального підходу до особистості, відмова
від уніфікації в процесі виховання, від орієнтації на
"усередненого" вихованця;
- сприяння набуттю дітьми та учнівською молоддю соціального
досвіду, успадкуванню ними духовних надбань українського народу;
- виховання національної свідомості, любові до рідної землі,
родини, свого народу, держави;
- формування мовної культури, оволодіння і вживання
української мови як духовного коду нації;
- забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до
батьків, старших за себе, турбота про молодших і хворих;
- виховання правової культури, поваги до Конституції України
( 254к/96-ВР ), Законів України, державної символіки;
- культивування кращих рис української ментальності -
працелюбності, свободи, зв'язку із природою, поваги до жінки,
толерантності;
- формування почуття господаря: господарської
відповідальності, підприємливості, ініціативності, свідомого
ставлення до життя в умовах ринкових відносин;
- охорона й зміцнення фізичного, психічного та духовного
здоров'я;
- забезпечення базової культури, розвиток естетичних потреб і
почуттів;
- формування екологічної культури, гармонізація відносин
особистості з природою;
- спонукання зростаючої особистості до протидії проявам
аморальності, правопорушенням, бездуховності, антигромадській
діяльності.
35. Сутність процесів самовиховання та перевиховання, їх зв’язок з процесом виховання.
Перевиховання — виховний процес, спрямований на подолання негативних рис особистості, що сформувалися під впливом несприятливих умов виховання.
Перевиховання учня починають із часу реалізації програми перевиховання.
Процес перевиховання спрямований на подолання негативних рис особистості і на виправлення таких категорій неповнолітніх: важковиховуваних, педагогічне занедбаних, неповнолітніх правопорушників і злочинців.
Перевиховання здійснюють поетапно.
На першому етапі детально вивчають і аналізують позитивні й негативні якості, педагогічне занедбаного учня, умови, що призвели до їх виникнення, визначають шляхи нейтралізації негативних і посилення позитивних якостей особистості, конкретні завдання та зміст процесу перевиховання.
На другому етапі перевиховання починається реалізація наміченої програми роботи з учнем: підліток долає помилкові погляди і переконання, негативні звички поведінки. В нього зміцнюються позитивні й формуються нові риси характеру.
На третьому етапі триває реалізація програми роботи з підлітком, але вже в умовах, коли він прийняв її, добровільно виконує свої обов'язки, виявляє самостійність і активність.
На завершальному етапі створюють умови для залучення учня до активної участі в усіх видах системної діяльності, нагромаджується позитивний досвід поведінки, розширюється сфера самовиховання.
Специфічними принципами перевиховання є: Поєднання переконання з примусом.
Гуманне ставлення до важковиховуваних учнів. Об'єктивне ставлення до важковиховуваного учня у процесі його перевиховання. Ставлення до важковиховуваного учня як до всіх школярів. Педагогічний вплив на важковиховуваного учня в не-афектному стані. Випереджувальне формування позитивних якостей, а не боротьба з недоліками.
Провідна роль наставника у перевихованні.
Самовиховання — свідома діяльність людини, спрямована на ви роблення у себе позитивних рис і подолання негативних.
Передусім самовиховання потребує від людини знання себе, вміння оцінювати власні позитивні й негативні риси. Для збагачення учнів знаннями і уміннями проводять цикл бесід про психічну діяльність людини, свідомість, волю, по чуття, характер, мотиви поведінки, інтереси, здібності, потреби, темперамент, а також розкривають сутність само виховання, методи і прийоми роботи над собою.
Матеріал для таких бесід можна знайти в книгах «Занимательная психология» К. Платонова, «Загадки человеческого «Я» Ф. Михайлова, «В мире мьісли и чувства» Ф. Гоноболіна.
Важливим аспектом самовиховання є логічне мислен ня, вміння аналізувати кожен свій вчинок, що сприяє ви робленню вимогливості до себе як постійної риси характе ру, без якої неможливо досягти успіху. Тому педагоги в індивідуальних бесідах і на зборах детально аналізують порушення правил поведінки, їх причини, привчають уч нів до самоаналізу.
Самовиховання потребує тривалих вольових зусиль, уміння керувати собою, досягати поставленої мети, не зане падати духом від невдач. Тому слід залучати школярів до видів діяльності, які передбачають зібраність, організова ність, відповідальність. Долаючи труднощі, вони загартовують волю, доводять розпочату справу до кінця, перекону ючись, що навіть невеликі успіхи роблять їх сильнішими.
Підвищує ефективність процесу самовиховання ідеал, до якого прагне учень. Спостереження переконують, що до самовиховання байдужі переважно ті, хто не має життєвої мети, ідеалу. Тому важливо знати ідеали учнів, допомогти сформувати ідеали тим, хто їх не має.
Успішність процесу самовиховання значною мірою за лежить від рівня розвитку колективу взагалі. У згуртова ному колективі, де панує здорова громадська думка, ат мосфера доброзичливості, розвинута взаємовимогливість, самовиховання відбувається, як правило, успішно.
Процес самовиховання тривалий і охоплює такі етапи:
Зважаючи на особливості етапів самовиховання, клас ний керівник повинен кваліфіковано планувати свою ви ховну роботу з учнями.
36. Рушійні сили та закономірності виховного процесу.
Процес виховання - система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.
Процес виховання залежить від об'єктивних і суб'єктивних чинників.
Об'єктивними чинниками є: особливості розбудови України взагалі та системи закладів освіти зокрема; перебудова економіки на ринкових засадах; особливості розвитку соціальної сфери; відродження національних традицій, звичаїв, обрядів, народної педагогіки; розширення сфери спілкування з іноземними громадянами; вплив природного середовища.
До суб'єктивних чинників відносять: соціально-педагогічну діяльність сім'ї та громадських організацій; навчально-виховну діяльність закладів освіти в особі їх працівників; цілеспрямовану діяльність засобів масової інформації; діяльність закладів культури; виховну діяльність позашкільних установ та діяльність церкви.
Процес виховання складається з мети і завдання, змісту й методики організації виховного впливу, а також його результату та корекції.
Процес виховання — динамічний, неперервний, безупинний. Його рушійними силами є сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню до нових цілей. Розрізняють внутрішні й зовнішні суперечності.
Внутрішні суперечності:
а) суперечність між зростаючими соціальне значущи ми завданнями, які потрібно розв'язати вихованцю, і можливостями, що обмежують його вчинки та дії, спрямовані на їх розв'язання.
б) суперечність між зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями вихованця. Зовнішні суперечності:
а) невідповідність між виховними впливами школи і сім'ї.
б) зіткнення організованого виховного впливу шко ли зі стихійним впливом на школярів навколишнього світу.
в) неоднакове ставлення до учнів учителів, які не завжди дотримуються принципу єдності вимог, внаслідок чого в учнів формується ситуативна поведінка, пристосовництво, безпринципність, що негативно позначаються на виховному процесі взагалі;
г) суперечність, породжена тим, що окремі учні, які мають досвід негативної поведінки, постійно конфліктують з педагогами, однокласниками, батьками.
Етапи процесу виховання. Управління процесом виховання
Організація процесу виховання особистості учня або колективу класу здійснюється в такій послідовності:
Перший етап. Визначають сукупність рис і власти востей особистості, які слід сформувати у вихованця, тобто формують ідеал.
Другий етап. Вивчають індивідуальні особливості вихованця (або колективу), його позитивні риси, недо ліки в характері й поведінці, визначають, які риси не сформовано, а які перебувають у стадії зародження.
Третій етап. Реалізовується програма виховання, тобто заплановані виховні заходи, що передбачає залу чення вихованців до різних видів діяльності, участь в яких сприяє формуванню в них досвіду поведінки від повідно до ідеалу.
Четвертий етап. Спонукання учнів до самостійної роботи з розвитку особистості.
Управління процесом виховання — діяльність педагогів, що за безпечує планомірний і цілеспрямований виховний вплив на вихо ванців.
За концепцією національного виховання-психолого-педагогічний аспект готовності педагога до виховної ді яльності поєднує в собі:
- високий рівень національної самосвідомості, знання національної психології та характеру народу, його куль турно-історичних традицій, морально-етичної спадщи ни, історії та сучасного буття;
- втілення типових якостей рідного народу, його ду ховного, культурного і морального багатства; бездоган не володіння українською мовою;
- високий рівень професійної підготовки, широкий світогляд і наукову ерудицію, духовне багатство та емо ційну культуру вчителя, прагнення до постійного само вдосконалення;
- любов до дітей і високу педагогічну культуру в тіс ному поєднанні з наполегливістю, витримкою, педаго гічним тактом;
- досконале володіння дидактичними, організаторсь кими, комунікативними, перцептивними, сугестивни ми, науково-пізнавальними здібностями;
- розвиток власної спостережливості, педагогічної уя ви, оптимізму, здатність відчувати та позитивно впли вати на емоційний стан учнів;
- мистецьке володіння словом, уміння чітко й точ но формулювати, дохідливо, образно, емоційно переда вати власні думки.
Самовиховання: суть, умови, етапи, прийоми
Самовиховання — свідома діяльність людини, спрямована на ви роблення у себе позитивних рис і подолання негативних.
Підвищує ефективність процесу самовиховання ідеал, до якого прагне учень.
Перший етап. Педагоги передусім виявляють ставлення учнів до процесу самовиховання, проводячи анкетування. На цьому етапі в учнів формують спонукальні моти ви, свідоме ставлення до самовиховання.
Другий етап починається з появою в учня бажання самовдосконалення. Педагог на цьому етапі повинен до помогти сформувати ідеал, до якого слід прагнути, ви робити в учня стійке бажання наслідувати його.
Третій етап. Учень починає систематично працюва ти над собою, реалізовуючи програму самовиховання. Цей процес здійснюється в різноманітних видах діяль ності: навчанні, праці, самообслуговуванні, виконанні громадських доручень, участі в роботі гуртків тощо.
Перевиховання: суть, функції, етапи, принципи
Перевиховання - виховний процес, спрямований на подолання негативних рис особистості, що сформувалися під впливом неспри ятливих умов виховання.
Виправлення — складний психічний процес перебудови особисто сті, що відбувається під впливом перевиховання і самостійної ро боти особистості над усуненням відхилень у своїй свідомості та по ведінці.
Перевиховання здійснюють поетапно.
На першому (підготовчому) етапі детально вивчають і аналізують позитивні й негативні якості педагогічно занедбаного учня, умови, що призвели до їх виникнен ня, визначають шляхи нейтралізації негативних і поси лення позитивних якостей особистості, конкретні зав дання та зміст процесу перевиховання.
На другому (початковому) етапі перевиховання по чинається реалізація наміченої програми роботи з учнем: підліток долає помилкові погляди і переконання, нега тивні звички поведінки.
На третьому (переломному) етапі триває реалізація про грами роботи з підлітком, але вже в умовах, коли він прий няв її, добровільно виконує свої обов'язки, виявляє самостійність і активність.
На завершальному етапі створюють умови для залу чення учня до активної участі в усіх видах системної ді яльності, нагромаджується позитивний досвід поведінки, розширюється сфера самовиховання.
Удосконалення виховного процесу в школі перед бачає:
- організацію виховних центрів
- органічне поєднання завдань
- створення в школі морально-психологічного клімату
- підбір раціонального змісту виховання
- розумне співвідношення між інформаційними ме тодами впливу на учнів і залученням їх до різних видів діяльності.
- своєчасне проведення виховних заходів
- використання різноманітних форм і методів вихов ного впливу
- підвищення емоційності виховних заходів.
- створення умов для розвитку самостійності та іні ціативи учнів, їх самоврядування, самоосвіти та само виховання;
- подолання авторитарного стилю у ставленні педа гогів до учнів.
Закономірності та принципи виховання
Закономірності виховання — стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі істотні зв'язки у ньому, реалізація яких сприяє забезпеченню ефектив ності розвитку особистості школяра.
У виховному процесі виявляються такі закономірності.
Процес виховання ґрунтується на таких принципах.
Концепція національного виховання розглядає такі його принципи:
37 Основні принципи виховання згідно з нац. Програмою виховання дітей та учнівської молоді в Україні, їх характеристика.
Основними принципами виховання є:
- принцип національної спрямованості виховання, який
передбачає формування у дітей та учнівської молоді національної
самосвідомості, любові до рідної землі, свого народу, шанобливого
ставлення до його культури; здатності зберігати свою національну
ідентичність, пишатися приналежністю до українського народу, брати
участь у розбудові та захисті своєї держави;
- принцип культуровідповідності. Базуючись на набутому
впродовж історії морально-етичному досвіді людства, вихованець і
педагог стикаються з проблемами, розв'язання яких потребує
творчого підходу. Проблематизація моральної культури є джерелом
особистісного розвитку дитини, умовою привласнення нею
загальнокультурних надбань. Виховання здійснюється як
культуротворчий процес, спрямований на формування базової культури
особистості;
- принцип гуманізації виховного процесу означає, що
вихователь зосереджує увагу на дитині як вищій цінності, враховує
її вікові та індивідуальні особливості і можливості, не форсує її
розвитку, спонукає до самостійності, задовольняє базові потреби
дитини (у розумінні, визнанні, прийнятті, справедливому ставленні
до неї); виробляє індивідуальну програму її розвитку; стимулює
свідоме ставлення до своєї поведінки, діяльності, життєвих
виборів;
- принцип суб'єкт-суб'єктної взаємодії передбачає, що
учасники виховного процесу виступають рівноправними партнерами у
процесі спілкування, беруть до уваги точку зору один одного,
визнають право на її відмінність від власної, узгоджують свої
позиції. Вихователь уникає жорстких приписів, не ставиться до
вихованця як до пасивного об'єкта своїх впливів; рахується з його
психічним станом, життєвим досвідом, системою звичок та цінностей;
вдається до продуктивних виховних дій; виявляє професійну
творчість та індивідуальність;
- принцип цілісності означає, що виховання організовується як
системний педагогічний процес, спрямований на гармонійний та
різнобічний розвиток особистості, на формування в неї цілісної
картини світу; передбачає забезпечення наступності напрямів та
етапів виховної роботи на різних освітніх рівнях; охоплює всі
сфери життєдіяльності дітей та учнівської молоді; здійснюється в
різних соціальних інститутах, у навчальній та позанавчальній
діяльності;
- акмеологічний принцип потребує від вихователя орієнтації
виховного процесу на найвищі морально-духовні досягнення й
потенційні можливості вихованця; створення умов для досягнення
життєвого успіху особистості, розвитку її індивідуальних
здібностей. Напрями виховної роботи втілюються у відповідних
результатах - міцно й органічно засвоєних загальнолюдських і
національних цінностях, стратегії життя, яка передбачає постійний
рух до здійснення нових, соціально значущих задумів;
- принцип особистісної орієнтації означає, що загальні закони
психічного розвитку проявляються у кожної дитини своєрідно і
неповторно. Педагог культивує у зростаючої особистості почуття
самоцінності, впевненості у собі, визнає її право на вільний
розвиток та реалізацію своїх здібностей; надає їй право почуватися
індивідуальністю; спрямовує зусилля на розвиток світогляду,
самосвідомості, культури потреб, емоційної сприйнятливості,
відповідальної поведінки;
- принцип життєвої смислотворчої самодіяльності передбачає
становлення особистості як творця і проектувальника свого життя,
який уміє приймати самостійні рішення і нести за них
відповідальність, повноцінно жити й активно діяти у динамічних
життєвих умовах, постійно самовдосконалюватися, адекватно і гнучко
реагувати на соціальні зміни;
- принцип полікультурності передбачає інтегрованість
української культури у європейський та світовий простір, створення
для цього необхідних передумов: формування у дітей та учнівської
молоді відкритості, толерантного ставлення до відмінних від
національних ідей, цінностей, до культури, мистецтва, вірування
інших народів; здатності диференціювати спільне й відмінне в
різних культурах, сприймати українську культуру як невід'ємну
складову культури загальнолюдської;
- принцип технологізації передбачає послідовні
науково-обґрунтовані дії педагога у виховному процесі та
відповідно організовані ним дії вихованців, підпорядковані
досягненню спеціально спроектованої системи виховних цілей, що
узгоджуються з психологічними механізмами розвитку особистості.
Побудований таким чином виховний процес має ознаки проективності і
гарантує позитивну розвивальну динаміку;
- принцип соціальної відповідності обумовлює необхідність
узгодженості змісту і методів виховання реальній соціальній
ситуації, в якій організовується виховний процес. Завдання
виховання зорієнтовані на реальні соціально-економічні умови і
передбачають формування у дітей готовності до ефективного
розв'язання життєвих проблем. Умовами реалізації даного принципу
є: взаємозв'язок виховних завдань і завдань соціального розвитку
демократичного суспільства; координація взаємодії соціальних
інститутів, які впливають на особистість; забезпечення комплексу
соціально-педагогічної допомоги і захисту дітей; орієнтація
педагогічного процесу на реальні можливості соціуму, врахування
його найрізноманітніших чинників;
- принцип превентивності вимагає, щоб виховні впливи держави,
усіх виховних інститутів, враховуючи інтереси особистості та
суспільства, спрямовувалися на профілактику негативних проявів
поведінки дітей та учнівської молоді, на допомогу та їх захист,
вироблення імунітету до негативних впливів соціального середовища.
При цьому має забезпечуватися система заходів економічного,
правового, психолого-педагогічного, соціально-медичного,
інформаційно-освітнього характеру, спрямована на формування
позитивних соціальних настанов, запобігання вживанню наркотичних
речовин, різних проявів деструктивної поведінки, відвернення
суїцидів та формування навичок здорового способу життя, культури
статевих стосунків.
Указані принципи складають певну систему, вони є важливою
складовою і взаємопов'язані з іншими. Їх органічне поєднання
виступає запорукою ефективності виховного процесу.
38 Нац. Програма виховання дітей та учнівської молоді в Україні про зміст виховання учнів у сучасній школі. Сформулюйте тему та план диспуту з проблем громадянського виховання учнів.
Сучасний зміст виховання в Україні складає науково
обґрунтована система загальнокультурних і національних цінностей
та відповідна сукупність соціально значущих якостей особистості,
що характеризують її ставлення до суспільства і держави, інших
людей, самої себе, праці, природи, мистецтва. Система цінностей і
якостей особистості розвивається і виявляється через її власні
ставлення. Цей процес передбачає поєднання інтересів особистості -
вільного саморозвитку і збереження своєї індивідуальності;
суспільства - саморозвиток особистості має здійснюватися на
моральній основі; держави, нації - діти мають зростати національно
свідомими громадянами, патріотами, здатними забезпечити країні
гідне місце у цивілізованому світі.
Ціннісне ставлення особистості до суспільства і держави
виявляється у таких якостях, як патріотизм, національна
самосвідомість, правосвідомість, політична культура та культура
міжетнічних стосунків.
Патріотизм є проявом особистістю любові до свого народу,
поваги до українських традицій, відчуття своєї належності до
України, усвідомлення спільності власної долі з долею Батьківщини,
досконале володіння українською мовою.
Національна самосвідомість охоплює особисту ідентифікацію із
своєю нацією, віру в її духовні сили та майбутнє; волю до праці на
користь народу; вміння осмислювати моральні та культурні цінності,
історію, звичаї, обряди, символіку; систему вчинків, які
мотивуються любов'ю, вірою, волею, осмисленням відповідальності
перед своєю нацією.
Розвинена правосвідомість виявляється в усвідомленні
особистістю своїх прав, свобод, обов'язків, свідомому ставленні до
законів та державної влади.
Політична культура охоплює формування політичної
компетентності, лояльного й, водночас, вимогливого ставлення
громадян до держави, її установ, органів влади; здатність брати
активну участь у політичному житті України.
Культура міжетнічних відносин передбачає наявність у дітей та
учнівської молоді полікультурної компетентності, поваги до прав
людини; інтересу до представників інших народів; толерантне
ставлення до їх цінностей, традицій, мови, вірувань; вміння йти на
компроміси з різними етнічними та релігійними групами заради
соціального миру.
Реалізація мети і завдань виховання ціннісного ставлення до
суспільства й держави передбачає орієнтацію на особистість як
прогресивну систему ціннісних стосунків.
У дошкільному та молодшому шкільному віці важливо формувати
здатність дитини пізнавати себе як члена сім'ї, родини, дитячого
угруповання; як учня, жителя міста чи села; виховувати у неї любов
до рідного дому, школи, вулиці, своєї країни, її природи, рідного
слова, побуту, традицій.
У підлітковому віці виховується духовно осмислений,
рефлексивний патріотизм, який поєднує любов до свого народу,
нації, Батьківщини з почуттям поваги до інших народів, своїх і
чужих прав та свобод.
У старшому шкільному віці пріоритетними рисами ціннісного
ставлення до Батьківщини є відповідальність і дієвість.
Старшокласники не лише ідентифікують себе з українським народом, а
й прагнуть жити в Україні, пов'язати з нею свою долю, служити
Вітчизні на шляху її становлення як суверенної і незалежної,
демократичної, правової і соціальної держави; працювати на її
благо, захищати її; поважати Конституцію України ( 254к/96-ВР ) і
виконувати норми Законів; дбайливо ставитися до етно-етичної
культури народу України; володіти рідною та державною мовою;
визнавати пріоритети прав людини, поважати свободу, демократію,
справедливість.
Ціннісне ставлення до людей виявляється в моральній
активності особистості, прояві чуйності, чесності, правдивості,
працелюбності, справедливості, гідності, милосердя, толерантності,
совісті, миролюбності, доброзичливості, готовності допомогти
іншим, обов'язковості, добросовісності, ввічливості, делікатності,
тактовності; вмінні працювати з іншими; здатності прощати і
просити пробачення, протистояти проявам несправедливості,
жорстокості. Показником моральної вихованості особистості виступає
єдність моральної свідомості та поведінки, єдність слова і діла,
наявність активної за формою та моральної за змістом життєвої
позиції.
Характер ставлення особистості до соціального довкілля
змінюється з віком. У старшому дошкільному та молодшому шкільному
віці дитина оволодіває елементарним умінням та навичками
підтримки, збереження міжособистісної злагоди, запобігання і
мирного розв'язування конфліктів; здатністю брати до уваги думку
товаришів і опонентів; орієнтацією на дорослого як носія
суспільних еталонів та морального арбітра.
У підлітковому віці зростає цінність дружби з однолітками,
відбуваються емансипація від безпосереднього впливу дорослих,
розширюється сфера соціального спілкування, засвоюються соціальні
цінності, формуються соціальні мотиви поведінки, виникає критичне
ставлення як регулятор поведінки.
В юнацькому віці збільшується кількість виконуваних
старшокласником соціальних ролей, зростають вимоги до
відповідальності за дії та вчинки, формуються мотиви
самовизначення, вдосконалюється вміння керуватися свідомо
поставленою метою, зростає роль самостійних форм діяльності;
формуються ціннісні орієнтації на суспільну активність.
Ціннісне ставлення до себе виступає важливою умовою
сформованості у дітей та учнівської молоді активної життєвої
позиції і передбачає сформованість у зростаючої особистості вміння
цінувати себе як носія фізичних, духовно-душевних та соціальних
сил.
Ціннісне ставлення до свого фізичного "Я" характеризує вміння
особистості позитивно оцінювати свою зовнішність, тілобудову,
поставу, розвиток рухових здібностей, фізичну витривалість, високу
працездатність, функціональну спроможність, швидке відновлення сил
після фізичного навантаження, статеву належність, гігієнічні
навички, корисні звички, стан свого здоров'я, турботу про безпеку
власної життєдіяльності, здоровий спосіб життя, активний
відпочинок, вольові риси особистості.
Процес формування ціннісного ставлення до власного здоров'я
та здорового способу життя передбачає врахування вікових
особливостей вихованців. Основним завданням виховання дошкільників
та молодших учнів є формування у них уявлень про здоров'я,
здоровий спосіб життя, руховий режим, корисні звички, особисту
гігієну, правильну поставу, загартування, регулярні заняття
фізичними вправами, фізичні навантаження, розвиток фізичних
якостей.
Основними завданнями виховання учнів середнього шкільного
віку є формування свідомого ставлення до власного здоров'я та
здорового способу життя, розвиток зібраності, фізичної готовності
до навчання, володіння рухами, задоволення особистою фізичною
підготовленістю, вміння цікаво проводити вільний час; формування
високої рухової активності, позитивних звичок.
Основним завданням фізичного виховання учнів старшого
шкільного віку є формування умінь і навичок зміцнення власного
здоров'я, вміння вести здоровий спосіб життя, розвивати свої
фізичні якості, запобігати шкідливим звичкам, дотримуватися
оптимального рухового режиму, повноцінно відпочивати, самостійно
займатися фізичними вправами.
Ціннісне ставлення до свого психічного "Я" передбачає
виховання в дітей та учнівської молоді культури пізнання власного
внутрішнього світу - думок, переживань, станів, намірів, прагнень,
цілей, життєвих перспектив, ідеалів, цінностей, ставлень. Важливо
навчити зростаючу особистість приймати себе такою, якою вона є,
орієнтуватися у своїх позитивних і негативних якостях, сприяти
формуванню у неї реалістичної Я-концепції, готовності та здатності
до самовдосконалення, конструктивної самокритичності. У
дошкільному та молодшому шкільному віці основним завданням є
виховання у дітей інтересу до свого внутрішнього життя, здатності
концентрувати на ньому свою увагу; у підлітковому віці в учнів
виховується вміння спостерігати за собою, аналізувати перебіг
своїх думок і переживань, зіставляти з ними свої вчинки; у
старшому шкільному віці актуалізується виховання самоповаги,
звички адекватно оцінювати власні стани, настрої, мрії, плани,
стратегії, вміння регулювати їх.
Виховуючи зростаючу особистість, педагог бере до уваги, що її
ціннісне ставлення до свого соціального "Я" виявляється у
здатності орієнтуватися у нових умовах життя, пристосовуватися і
конструктивно на них впливати; у визначенні свого статусу в
соціальній групі, налагодженні спільної праці з дорослими та
однолітками, вмінні запобігати конфліктам, виходити із них з
найменшими втратами; справедливому і людяному поводженні стосовно
партнерів у спілкуванні.
Характер ціннісного ставлення особистості до свого
соціального "Я" суттєво змінюється з віком. У дошкільному віці
актуальними завданнями соціального розвитку є гармонізація
процесів адаптації та первинної соціалізації, формування
комунікативних навичок, виховання елементарних форм відповідальної
поведінки особистості. Організуючи процес виховання, педагог
враховує, що у молодшому шкільному віці розвивається рефлексія,
формується вміння оцінювати себе як предмет змін. У підлітковому
віці інтенсивно розвивається прагнення до самоствердження,
з'являється хворобливе переживання неуспіху, зростає роль
самооцінки в регуляції поведінки. В юнацькому віці актуалізується
потреба у самовизначенні (у тому числі й професійному), оцінці
своїх здібностей і можливостей; виникає свідоме ставлення до
визначення сенсу життя та свого місця у ньому. У процесі виховання
педагог бере до уваги вікові особливості соціального розвитку
особистості.
Ціннісне ставлення до природи формується у процесі
екологічного виховання і виявляється у таких ознаках: усвідомлення
цінності природи в житті людини, самоцінності природи; почуття
особистої причетності до збереження природних багатств,
відповідальності за них; здатність особистості гармонійно
співіснувати з природою, поводитися компетентно, екологічно
безпечно; критична оцінка споживацько-утилітарного ставлення до
природи, яке призводить до порушення природної рівноваги,
загострення екологічної кризи; вміння протистояти проявам такого
ставлення доступними способами; активна участь у практичних
природоохоронних заходах; здійснення природоохоронної діяльності з
власної ініціативи; посильне екологічне просвітництво. Ціннісне
ставлення до природи і сформована на його основі екологічна
культура є обов'язковою умовою сталого розвитку суспільства,
узгодження економічних, екологічних і соціальних чинників
розвитку.
У виховному процесі треба врахувати, що ставлення вихованців
до природи має специфічні вікові особливості.
Для дошкільного віку характерне прагматичне ставлення до
природи, обумовлене бажанням привласнити об'єкти природи, які,
водночас, сприймаються як суб'єкти, наділені власним внутрішнім
світом. Учням початкової школи властиве непрагматичне ставлення до
природи. Природні об'єкти сприймаються ними як "значущі інші",
вони прагнуть до спілкування з ними. Ставлення до природи учнів
основної школи характеризується суперечливістю. У молодшому і
середньому підлітковому віці природа розглядається як об'єкт
охорони, а не користі; ступінь психологічної близькості з
об'єктами природи вищий, ніж з усіма "значущими іншими". У
старшому підлітковому віці з'являється установка користі, однак
прагматичні установки нерідко поєднується з природоохоронними
мотивами. Старшокласникам властиве сприйняття природи як об'єкта;
ставлення до неї обумовлене більше естетичними мотивами, ніж
настановами користі. У цьому віці остаточно складається структура
ставлення до природи, властива дорослим. Під впливом виховання у
старшокласників природа займає вищі позиції в ієрархії цінностей,
ніж у дорослих.
Важливою складовою змісту виховання особистості є розвиток
ціннісного ставлення до праці, яке передбачає усвідомлення дітьми
та учнівською молоддю соціальної значущості праці, розвинену
потребу в трудовій активності, ініціативність, схильність до
підприємництва; розуміння економічних законів і проблем
суспільства, шляхів їх розв'язання, готовність до творчої
діяльності, конкурентоспроможності й самореалізації в умовах
ринкових відносин, сформованість працелюбності й мобільності як
базових якостей особистості. Трудове виховання є системою виховних
впливів, мета яких полягає у морально-психологічній підготовці
учнів до майбутньої професійної діяльності. Високий рівень її
розвитку передбачає оволодіння особистістю загальними основами
наукової організації праці, умінням визначати мету, розробляти
реальний план її досягнення, організовувати своє робоче місце,
раціонально розподіляти сили і засоби з метою досягнення бажаного
результату з мінімальними затратами, аналізувати процес і
результат власних трудових зусиль, вносити необхідні корективи.
Завданнями трудового виховання дошкільника є формування
елементарних форм визначення мети, вміння планувати свої дії,
долати труднощі на шляху до мети, діяти самостійно та
цілеспрямовано, радіти результатам індивідуальної та спільної з
іншими діяльності, виявляти працелюбність як базову якість
особистості. До основних виховних завдань початкової школи
належать: формування в учнів уявлення про важливість праці для
суспільства і для них самих, ознайомлення з різними видами праці,
світом професій та якостями особистості, необхідними сучасному
працівнику; культивування ставлення до навчання як до серйозної
праці, що потребує значних зусиль; оволодіння основами
самообслуговування, ручної та художньої праці, навичками роботи на
пришкільній ділянці, з благоустрою класної кімнати, школи, вулиці
тощо. Трудове виховання учнів основної школи спрямовується на
розвиток свідомого ставлення до праці, ознайомлення з працею
людини у різних галузях економіки; формування вміння працювати у
колективі, становлення професійних інтересів, формування реального
образу "Я". Одним із результатів трудового виховання і професійної
орієнтації на цьому етапі є вибір учнем напряму майбутньої
трудової діяльності та профілю навчання у старшій школі. У
підлітковому віці формується свідоме ставлення до власних
інтересів, здібностей, суспільних цінностей, пов'язаних із вибором
професії та свого місця у суспільстві; виховується ставлення до
майбутньої професійної діяльності як засобу апробації власних сил,
розкриття своїх можливостей, самореалізації, формування
адекватного образу "Я"; систематизуються знання щодо сучасних
професій та потреб суспільства. Головними завданнями
навчально-виховної роботи із старшокласниками є формування у них
здатності до усвідомленого вибору майбутньої професії, розвиток
загальнотрудових і професійно важливих якостей особистості.
Специфічними формами трудового виховання є взаємодія
загальноосвітніх і вищих навчальних закладів, спрямована на
підготовку випускників шкіл до набуття професій, які вимагають
вищої освіти; залучення до педагогічно доцільної та суспільно
корисної продуктивної праці (участь у трудових об'єднаннях,
шкільних малих підприємствах та кооперативах, самообслуговуванні
тощо).
Ціннісне ставлення до мистецтва формується у процесі
естетичного виховання і виявляється у відповідній ерудиції,
широкому спектрі естетичних почуттів, діях і вчинках, пов'язаних
із мистецтвом. Особистість, якій властиве таке ставлення, володіє
системою елементарних мистецьких знань, адекватно сприймає художні
твори, здатна збагнути і виявити власне ставлення до мистецтва,
прагне та вміє здійснювати творчу діяльність у мистецькій сфері.
Естетичне виховання спрямовується на розвиток у зростаючої
особистості здатності збагнути та виразити власне ставлення до
мистецтва. Важливим є сприймання довкілля як естетичної цінності;
ерудиція у галузі мистецтва (володіння системою елементарних
мистецьких знань, понять, термінів, адекватне сприйняття художніх
творів, творча діяльність у мистецькій сфері), власний погляд на
світ, здатність радіти - як ознаки духовної зрілості.
Використовуючи мистецтво як основний чинник естетичного
виховання, педагог враховує вікові особливості дітей: інтерес
дошкільників до різних видів мистецтва, вміння передавати свої
життєві враження художніми образами, диференціювати твори за їхнім
характером; відкритість учнів початкової школи до сприймання
художніх творів, їхню емоційну мобільність та готовність з
насолодою виконувати творчі завдання; концентрацію підлітків на
пізнанні свого внутрішнього світу, а отже, використанні мистецтва
як засобу духовного становлення, що проходить шлях від почуттєвого
сприймання до осмислених естетичних дій; усвідомлення
старшокласниками того факту, що мистецтво безпосередньо пов'язано
з життям народу, з його культурою.