Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Київська Русь Київську Русь характеризують як раньо-феодальну державу: стрімка її феодалізація відбувалася при збереженні помітних залишків родоплемінного ладу. територіально Київська Русь не була єдиною і монолітною державою. Вона складалася приблизно з 15 удільних князівств. В історії можна виділити 4 періоди. І період охоплює князювання Олега, Ігоря, Ольги, Святослава. Це період швидкого територіального зростання і поступової консолідації держави. За князювання Олега та Ігоря до складу держави увійшли поляни, сіверяни, древляни,кривичі радимичі уличі. Здійснюючи походи на схід князі зміцнювали кордони держави та забезпечували Русі ринки збуту. Дружина Ігоря Ольга в зовнішній політиці віддавала перевагу дипломатії. Син Ігоря і Ольги – Святослав збільшив територію держави поширивши владу на в‘ятичів. Князь здійснював надзвичайно активну зовнішню політику. ІІ період Охоплює князювання Володимира Великого Ярослава Мудрого Це період економічного та культурного розквіту Київської держави, досягнення нею вершини політичної могутності. За князювання сина Святослава - Володимира - загалом завершилося формування території Київської Русі. її площа стала найбільшою в Європі. Адміністративна реформа Володимира, про яку вже згадувалося, зміцнила систему державної влади. Володимир забезпечив захист Русі від печенігів, зміцнивши прикордонні землі системою валів та укріплених містечок Надзвичайно важливим було запровадження Володимиром у 988 р. християнства, обумовлене необхідністю укріплення єдності Русі, князівської влади, підняття міжнародного авторитету держави, її зближення з високорозвиненою Візантією. Прийняття християнства сприяло розвитку давньоруської культури, входженню Русі в сім'ю європейських народів. Після смерті Володимира Великого між його синами спалахнула міжусобна боротьба, в якій переміг Ярослав, прозваний у народі Мудрим. Однією з найбільших заслуг Ярослава вважається запровадження на Русі першого збірника законів - "Руської правди". Завдяки підтримці Ярослава зростала церква, стрімко розвивалася культура. Він заснував Києво-Печерську Лавру, збудував багато церков, серед яких був і Софійський собор, зведений у Києві на честь перемоги над печенігами.Ярослав Мудрий зміцнив стосунки Русі з європейськими державами, правителі яких вважали за честь мати шлюбні зв'язки з київською династією.
Дружина Ярослава була шведською принцесою, троє його синів одружилися з європейськими принцесами, а три доньки вийшли заміж за французького, угорського і норвезького королів. Тому не дивно, що історики називають Ярослава Мудрого тестем Європи. Правління Ярослава Мудрого було апогеєм могутності Русі. III період Період феодальних міжусобиць, які розгортаються після смерті Ярослава Мудрого. Найбільш відомі князі - Володимир Мономах, Мстислав Це період поступового політичного ослаблення Київської Русі. Вступивши в смугу феодальних міжусобиць, Русь фактично розпалася на окремі князівства. Онук Ярослава Мудрого - Володимир Мономах, зайнявши великокняжий престол, припинив усобиці і об'єднав 3-4 території Русі, відродив її престиж. Володимир Мономах здійснював успішні походи проти половців, які зайняли місце печенігів, і зупинив їх натиск на Русь. Син Володимира Мономаха - Мстислав - продовжував централістичну політику батька, та після його смерті Русь вступає в смугу роздробленості.
Основні здобутки: виборення державної незалежності у червні 1652 р. й успішне завершення Селянської війни. Другий (червень 1652 р. - серпень 1657 р.) - період погіршення економічного і геополітичного становища козацької України. Третій (вересень 1657 р. - червень 1663 р.) - період різкого загострення соціально-політичної боротьби, що вилилася в громадянську війну і призвела до розколу козацької України на два гетьманства - Правобережне і Лівобережне. Четвертий (липень 1663 р. - червень 1668 р.) - період відчайдушної боротьби національно-патріотичних сил за возз'єднання України в умовах прагнення польського й московського урядів поділити Українську державу. П'ятий (липень 1668 р. - вересень 1676 р.) - період кризи і поразки визвольної війни. Ліквідація державності на Правобережжі.
Українська Національно-визвольна війна 1648-1676 рр. Причини Національно-визвольної війни: - Здійснення польською шляхтою щодо України політики соціального, національного та релігійного гноблення, курс польського уряду на ліквідацію козацтва як стану. Серед українського населення наростало почуття ненависті до польського панування, соціальний вибух був неминучим. - Стрімкий розвиток національної самосвідомості українців. - Формування на основі козацтва нової української політичної еліти, яка визначила національні інтереси і сформувала цілі українського руху, розробила його політичну програму, відіграла провідну роль у процесі державотворення. Саме завдяки новій українській еліті соціальний вибух 1648 р. набув характеру національно-визвольної боротьби. Рушійні сили визвольної боротьби - Козацтво - стало керівною і провідною силою визвольної боротьби, ядром української армії. - Селянство - взяло надзвичайно активну участь у військових подіях. Воно виступало проти національного, релігійного та, насамперед, проти соціального гноблення -. Частина української шляхти - мала досить помітну роль у розвитку визвольної боротьби, у першу чергу - у формуванні української еліти, політичної програми, розбудові державності. Представники православного духовенства (особливо його низи) - взяли безпосередню участь у подіях революції, у державотворчій діяльності. За національним складом абсолютну більшість учасників цієї боротьби становили православні українці Цілі боротьби: Ліквідація польського і будь-якого іншого панування. Звільнення від національно-релігійного гноблення. Ліквідація магнатського землеволодіння, фільварково-панщинної системи господарства, кріпацтва, завоювання особистої свободи і права власності селян, міщан, козаків на землю. Утворення незалежної соборної української держави. Форми боротьби Практикувались найрізноманітніші форми боротьби - непокора, відмова від виконання обов'язків, військові дії. Та, все ж таки, переважали насильницькі, збройні форми боротьби. Досить часто траплялися такі ексцеси, як погроми мирного населення, пограбування, спустошення міст і сіл. До цих руйнівних акцій вдавалися усі сторони - і поляки, і московити, і татари, і турки, й українці. Характер Національно-визвольної національно-визвольний; релігійний; соціальний. Періодизація Національно-визвольної війни Перший (лютий 1648 р. - червень 1652 р.) - період найбільшого розмаху та інтенсивності національно-визвольної і соціальної боротьби.