Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
39 інноваційні інкубатори, як осередки розвитку інноваційної діяльності
Інноваційний бізнес-інкубатор — спеціалізований бізнес-інкубатор, в якому створенні умови для розроблення і застосування суб’єктами малого та середнього підприємництва інноваційних технологій[1].
Інноваці́йний це́нтр (англ. innovation center) — Типова назва бізнес-інкубатора, часто використовується в сполученні з терміном «технологічний центр». Використання цього терміну вказує на орієнтацію на нові, інноваційні, але не обов'язково технологічні компанії (наприклад, центр по зв'язках із громадськістю/рекламі). У Німеччині термін «інноваційний центр» використовується як загальне визначення бізнес-інкубаторів.
Інкубатор— це складний багатофункціональний комплекс, що забезпечує сприятливі умови для ефективної діяльності новоутворених малих інноваційних фірм, які реалізують цікаві наукові ідеї. Таким фірмам у центрах-інкубаторах надаються численні інноваційні послуги, до яких, зокрема, належать:
• оренда приміщень;
• прокат наукового і технологічного устаткування на певний період;
• консультації з економічних та юридичних питань;
« фінансові послуги;
• експертиза інноваційних проектів (науково-технічна, екологічна, комерційна);
• інформаційне та рекламне забезпечення.
Практика свідчить, що в конкурентному середовищі значно більше інноваційних малих підприємств виживають у межах інкубаторів, ніж поза ними.
Діяльність інкубаторів досить ефективна. їх розвиток не потребує бюджетних асигнувань (можливо за винятком мінімальних коштів у вигляді стартового капіталу). Інкубатор, як правило, забезпечує себе на засадах самофінансування. Він зацікавлений у тому, щоб малі інноваційні структури якомога швидше ставали рентабельними: інкубатору гарантується значна частка в їхніх майбутніх прибутках.
Доходи інкубатора складаються з трьох основних джерел:
1) орендна плата, одержана від клієнтів за наймання приміщень;
2) продаж різних послуг;
3) участь у прибутках тих фірм, до яких інкубатор вклав у тій чи іншій формі свої кошти.
Тривалість перебування новоутвореної фірми в інкубаторі обмежується терміном три роки. Вважається, що цього періоду фірмі достатньо, щоб бути спроможною самостійно вирішувати господарські проблеми.
Високу дієздатність інноваційних інкубаторів підтверджено в США. У 1998 р. в країні налічувалось близько 470 фірм-інкубаторів, що виникли з метою вирощування нових інноваційних підприємств, тоді як до 1980 р. їх було всього 10. Серед відомих американських компаній, що володіють спеціальними фірмами-інкубаторами для вирощування дочірніх малих венчурних фірм, є «Дженерал електрик» та «ІБМ». їх діяльність організована таким чином, що материнська компанія фінансує значну суму витрат, пов'язаних із становленням інноваційної фірми (до 80%), що дає можливість їй пізніше повністю викупити малу венчурну фірму й організувати на її базі свої дослідно-експериментальні, конструкторські або виробничі підрозділи. Бізнес-інкубатори майже завжди мають юридичну і господарську самостійність
40. Технопарки як осередки розвитку інноваційної діяльності,
Технопа́рки — наймасштабніші інноваційно-технологічні центри, в яких забезпечуються умови, максимально сприятливі для науково-технічних інноваційних проектів, виконуваних спільними зусиллями наукових центрів і промисловості. Технопарки створюються великими науковими центрами на спеціально відведених для них упоряджених територіях, які насичені першокласною інженерною, науково-виробничою, інформаційною і соціальною інфраструктурою.
Технопарк являє собою науково-виробничий територіальний комплекс, до якого входять дослідні інститути, лабораторії, експериментальні заводи з передовою технологією, створювані на заздалегідь підготовлених територіях навколо великих університетів з розвиненою інфраструктурою, до якої належать: лабораторні корпуси, виробничі приміщення багатоцільового призначення, інформаційно-обчислювальні центри колективного користування, системи транспортних та інших комунікацій, магазини, житлово-побутові приміщення, сервісні та виставкові комплекси.
Уживання слова «парк» обґрунтоване, адже ці центри організуються саме в паркових чи розбитих під парк лісових зонах з красивим природним ландшафтом, що створює сприятливі для праці умови. Є парки, що розташовані на великій відстані від міських центрів.
Основна мета технопарків — досягнення тісного територіального зближення між необхідною для наукових досліджень матеріальною базою, що належить промисловому виробництву, та людським компонентом наукового потенціалу країни, що формує максимально сприятливі умови для розвитку інноваційного процесу.
В основу створення технопарків покладені такі принципи:
• координація діяльності та співробітництво чотирьох головних ланок: науки, вищої школи, державного сектору виробництва, приватних компаній і регіональних міських органів
управління;
є прискорення процесів передавання науково-технічних знань, отриманих під час фундаментальних та прикладних наукових досліджень, у виробництво;
• розвиток інноваційного підприємництва;
• залучення промислових та банківських фінансових ресурсів в інноваційну сферу;
• концентрація та використання ризикового капіталу.
З метою розвитку технопаркових структур у перші роки їх існування на цих територіях державою створюється пільговий режим (преференційний).
У країнах світу поширені такі преференції для інноваційних структур:
• нові фірми, що виникають у складі технопарку, звільняються від сплати реєстраційного податку;
• фірми, що функціонують у складі технопарку, звільняються від сплати податку на прибуток у перші два-три роки діяльності, а в наступні сплачують його за зменшеними на 50 % ставками;
• кошти, що спрямовуються фірмами на розвиток технопарку, виключаються з оподаткованого прибутку;
• фірми, що входять до складу технопарку, звільняються від сплати земельного податку та податку на майно.
Як правило, фірми, що діють у межах технопарку, є самостійними юридичними особами.
Технопарки показали сою ефективність щодо скорочення циклу наука — виробництво — споживання. В умовах науково-технічного парку потрібно 3—5 років на створення і просування на ринок нового продукту і ще близько 2—3 років, щоб повернути кошти, витрачені на його розробку. Територіальна близькість різнохарактерних за своїм профілем закладів (університети, приватні промислові підприємства, державні заклади), що входять до парку, позитивно впливає на діяльність кожного з них, сприяючи зближенню науки і виробництва, підвищуючи ефективність інвестицій. Фірми, які входять до складу технопарків, виділяють кошти на оснащення навчальних закладів, залучають до роботи у своїх лабораторіях студентів та випускників університетів
41 Кластери, як осередки розвитку інноваційної діяльності
Інноваційні кластери формуються на рівні регіону, де висока концентрація взаємопов'язаних галузей. Перевагами кластерного підходу на регіональному рівні є наступні аспекти функціонування економіки [2]:
1) регіональні інноваційні кластери ґрунтуються на стійкій системі розповсюдження нових технологій, знань, продукції, тобто на так званій технологічній мережі, що має значну наукову базу;
2) підприємства кластера мають додаткові конкурентні переваги за рахунок можливості здійснювати внутрішню спеціалізацію та стандартизацію, мінімізувати витрати на впровадження інновацій;
3) важливою особливістю інноваційних кластерів є наявність у їх структурі гнучких підприємницьких структур – малих підприємств, які дозволяють формувати інноваційні точки зростання економіки регіону;
4) інноваційні кластери дуже важливі для розвитку малого підприємництва, оскільки вони забезпечують для малих фірм високий ступінь спеціалізації при обслуговуванні конкретної підприємницької ніші, так як при цьому полегшено доступ до капіталу промислового підприємства, а також активно здійснюється обмін ідеями та передача знань від спеціалістів до підприємців.
Роль кластерів в інноваційному розвитку підприємств і територіальних утворень окреслена в документах Європейського Союзу. Однією з важливих ініціатив Європейської Комісії є утворення «територій знань та інновацій» як елементів інноваційної стратегії. Вона спирається на концепцію «територій, що вчаться». Згідно з цією концепцією, чинники інноваційності й конкурентоспроможності підприємств виникають в умовах територіального розвитку. Роль науково-дослідного кластера полягає у забезпеченні швидкого доступу до знань з метою використання підприємциями нових ідей [3, 4].
Отже, кластерні структури завдяки можливості обміну знаннями і трансферу інновацій забезпечують єдиний ланцюг проекту – від розробки технології до впровадження та просування товару на ринку, що призводить до появи попиту на інноваційні розробки. Таким чином може бути забезпечено ефективне функціонування кожного окремого регіону і, як наслідок, держави в цілому.
42 Наукогради, як осередк розвитку інноваційної діяльності
Наукогра́д — місто з високим науково-технічним потенціалом та надвисокою концентрацією науково-дослідних установок, часто формується на базі наукового центру. Застосовується для позначення наукових містечок — технополісів — на території колишнього Радянського Союзу. Деякі з цих міст були збудовані спеціально в наукових цілях радянським урядом. Частина з цих міст були секретними і входили до складу великої системи закритих міст СРСР.
На сьогоднішній день наукогради є на території Російської Федерації — близько 70 міст, з яких близько 30 розташовані поблизу Москви. Закритих міст серед них небагато — зараз в Росії залишилось лише 10 ядерних міст, де досі займаються роботою над військовим комплексом країни.
Першим містом, що отримало в 2000 році статус наукограда був Обнінськ — місто із великою кількістю ядерних дослідницьких установок, а також установок для дослідження матеріалів, метрологічних та медичних досліджень. За ним статус наукограда отримали Дубна, Корольов, Кольцово, а згодом Реутов і Фрязіно.
Що ж таке наукоград? Це муніципальне утворення, в якому основні містоутворюючі функції виконує науково-виробничий комплекс. Простіше кажучи, наукогради — це міста, окремі мікрорайони великих міст, інші поселення, жителі яких у радянські часи спеціалізувалися на наукових дослідженнях, де було створено відповідну експериментальну виробничу базу і налагоджено виробництво дослідних зразків продукції. У наукоградах здійснюється основна інноваційна діяльність, випробовуються зразки нової техніки, готуються кадри відповідно до державних пріоритетів розвитку науки й техніки.
43 Технополіси , як осередки розвитку інноваційної діяльності.
Використовуючи досвід «Силікон велі», в усьому світі стали створювати технополіси — міста передових (високих) технологій, наукових досліджень і проектно-конструкторських розробок у відповідних галузях виробництва. Структура технополісу подібна до технопарку, однак вона розташовується в межах конкретного населеного пункту, розвиток якого забезпечується через технополіс. Технополіс — це цілісний науково-виробничий комплекс, створений на базі окремого міста.
Термін «технополіс» складається з двох слів грецького походження: «техно» — майстерність, уміння, «поліс» — місто, держава. Ідея створення технополісів як компактних науково-промислових міст, де розробляються інноваційні технології і розвиваються наукомісткі галузі виробництва, зародилась ще на початку 50-х років у США. Нині ареал поширення технополісів досить масштабний— вони склалися в Західній Європі, Північній Америці і Пів-нічно-Східній Азії. За ознаками функціональної організації до них близькі технологічні парки (США, Франція, Велика Британія, Ірландія, Фінляндія, Швеція, Іспанія); наукові парки (США, Фінляндія, Данія, Нідерланди, Велика Британія, Бельгія, Японія, Тайвань); дослідницькі промислові парки (США, Велика Британія); парки-клуби і ділові комплекси (Франція); бізнес-парки (Велика Британія); інноваційні центри (Велика Британія, ФРН, Франція).
Отже, у країнах з розвиненою економікою відбувається масовий перехід до наукомістких технологій; усвідомлення обмеженості природних ресурсів зумовило пошук ресурсозберігаючих технологій при глибокій переробці сировини. Результатом цього є створення структур, здатних до синтезу науки та виробництва, розвитку індустрії інтелектуальних продуктів. Один із найефективніших підходів до розв'язання названих завдань — організація мережі технополісів.
Технополіси можуть виникати як на базі новоутворених міст, так і на базі старих, реконструйованих. Створення технополісів справляє формуючий вплив на розвиток тих регіонів, де вони розташовані. Вони сприяють:
» підвищенню інноваційної активності;
« формуванню інноваційної інфраструктури;
• прискоренню комерціалізації новацій;
• структурній перебудові виробництва;
• створенню нових робочих місць;
• удосконаленню механізмів інноваційної діяльності;
• підсиленню наукоємності розвитку промисловості;
• підвищенню професіоналізму кадрів;
• підвищенню інноваційності економіки. Розташування технополісів має відповідати таким вимогам:
* визначення регіонів, які можуть бути використані для розви
тку наукомістких виробництв;
♦ формування цілей і завдань розвитку цих виробництв, індустріального розвитку регіону;
♦ планування, спорудження і підтримка промислової зони, служби, водного забезпечення, житлових зон, доріг тощо; .
♦ розробка юридичної основи (законів), що сприяє створенню умов для фінансування комерційних підприємств та інших служб, необхідних для розвитку технополісу;
♦ всебічне державне сприяння через упровадження пільгової податкової системи; створення необхідної інфраструктури; фінансової допомоги комерційним підприємствам, що сприяють розвитку високотехнологічних галузей;
# наявність науково-дослідних інститутів, університету, яким від
водиться вирішальна роль у здійсненні, координації наукових дослі
джень і розробок та підготовці висококваліфікованих спеціалістів.
Велике значення надається такій умові розташування технополісів, як компактність території. Вона є однією з умов комфортності проживання там спеціалістів і обслуговуючого персоналу. Наприклад, дуже компактні за територією технополіси Німеччини, Бельгії, Франції.
Технополіс на Заході розглядається як науковий центр регіонального характеру, який вирішує проблеми, пов'язані з упровадженням нових технологій і як осередок міжнародного наукового співробітництва, налагодженого сервісу з інтенсивним культурним життям. У США технополіси створені більше як у половині штатів.
Інтенсивного розвитку технополіси набули в Японії, де розроблена спеціальна програма «Технополіс» (рис. 10.4) [125].
Програма «Технополіс» складається з таких основних елементів:
1) загальнонаціональних програм зі створення наукоємних галузей, принципово нових технологій;
2) програм заохочення малого дослідницького підприємництва, розвитку дрібних венчурних фірм;
3) національного плану регіонального розвитку;
4) створення загальнояпонської системи інформаційної мережі (СІМ);
5) створення міжнародних союзів у сфері науково-технічної діяльності.
Основу програми складає план побудови 19 технополісів, об'єднаних у систему традиційним «промисловим коридором» Токіо — Нагая — Осака — Кобе швидкісним транспортом (залізницею) у сукупності з єдиною інформаційною мережею, яка забезпечує вільний доступ не тільки господарським, адміністративним і навчальним структурам, а й усім індивідам до всього інтегрованого банку даних — «Джепен тек».