Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
Теоретичні та організаційні основи фінансового менеджменту
. Основні напрямки фінансового менеджменту
Управління фінансами передбачає поглиблене знання власних проблем підприємства (вироблювана продукція, технологічні можливості, витрати виробництва, рентабельність тощо) та напрямки впливу на підприємство процентної політики, податків, дивідендів та інших форм впливу фінансових ринкових регуляторів.
Фінансовий менеджмент передбачає розроблення фінансової стратегії, вирішення поточних проблем на основі аналізу фінансової звітності та прогнозування доходів від підприємницької діяльності. Головною детермінантою фінансового менеджменту є зміни структури активів і пасивів, залежно від яких вибираються відповідно інвестиційні рішення і джерела їх фінансування. Вони доповнюються питаннями управління оборотним капіталом, аналізом стану дебіторської заборгованості, управління тимчасово вільними коштами та іншими питаннями, пов'язаними з рухом фінансів - плануванням, прогнозуванням фінансової діяльності. Крім того, фінансове середовище вирізняється підвищеною рухливістю, внаслідок чого виникає необхідність урахування фактора часу, застосування методу оцінки грошових потоків з поправкою на час. Важливим напрямком фінансового менеджменту виступає фінансовий план, який відображає у грошовій формі всю виробничо-господарську діяльність фірми. Головні задачі планування коштів є наступними:
. Забезпечення підприємства фінансовими ресурсами необхідними для його виробничо-господарської діяльності.
. Зниження витрат виробництва та обігу і збільшення на цій основі нагромаджень власних обігових коштів.
. Економічно доцільне використання грошей для фінансування виробництва, капітальних вкладень, соціального розвитку.
. Вияв і мобілізація резервів фірми з метою підвищення рентабельності.
. Встановлення оптимальних для підприємства фінансових відносин із державним бюджетом, банківськими закладами, податковою адміністрацією та іншими закладами і фондами.
Основними фінансовими показниками є доходи підприємства від реалізації, платежі до державного бюджету, позабюджетні фонди та загальна сума прибутку.
Формою фінансового плану є баланс доходів і витрат, що складається з таких взаємопов'язаних розділів:
доходи й надходження коштів;
витрати й відрахування коштів;
кредитні взаємовідносини;
відносини з державним бюджетом;
відносини з засновниками та акціонерами.
Плануючи витрати, слід виходити з їхньої класифікації, зокрема з найпоширенішого поділу витрат на прямі та опосередковані, постійні та змінні. Для підприємства великого значення набуває не стільки загальна величина втрат, скільки середні витрати на випуск одиниці продукції. За рахунок постійних витрат вони мають тенденцію до зниження зі зростанням обсягів виробництва.
Розраховуючи рентабельність і вирішуючи фінансові питання, слід пам'ятати про поділ прибутку на валовий, чистий, а останнього - за кінцевим призначенням (особисті доходи, дивіденди, інвестиції тощо).
У підприємництві оборотним капіталом вважається перевищення мобільних коштів (поточних активів) над короткостроковими зобов'язаннями. Збалансованість оборотного капіталу дає змогу своєчасно здійснювати розрахунки за матеріали та робочу силу, витрати, пов'язані з виробничою та збутовою діяльністю, користуватися міцною кредитною репутацією. Найточніше потреба в обігових коштах обчислюється, виходячи з аналізу витрат на 100 грошових одиниць з обороту з урахуванням умов платежу.
Визначення потреби в обігових коштах стає базою для прогнозування надходжень і витрат готівки через складання касового бюджету. Останній відбиває передбачені надходження готівки та її використання, а також потребу в кредитах чи можливе отримання надлишків готівки. Фактичні надходження і платежі відрізняються від передбачених у касовому бюджеті, що може бути викликано зміною умов збуту чи виробництва, а також недостатнім контролем за рухом наявних коштів. Для збереження оборотного капіталу можливі такі стабілізаційні заходи:
скорочення прямих змінних витрат,
посилення інкасації рахунків дебіторів;
тимчасова відмова від значних витрат;
скорочення товарних запасів;
зміна виробничих і комерційних планів;
використання можливостей відстрочення погашення кредитів.
Ситуація не буде загрозливою, якщо на підприємстві створено спеціальний фонд і резерв. У фондах готівкові кошти акумулюються, а в резервах (вартісному, від прибутку та резерві зобов'язань) найчастіше складають фіксовану суму.
Якщо на підприємстві виникають значні фонди, їх доцільно інвестувати через кредитування, прямі витрати грошей, купівлю цінних паперів і, головним чином, спрямувавши їх на підтримку й розширення основного капіталу. Більшість витрат, пов'язаних з основними фондами, чітко поділяються на категорії, які відносять або до капітальних витрат, або до звичайних виробничих витрат.
Для запобігання непотрібним капітальним витратам треба систематично розглядати питання оновлення засобів виробництва, складати бюджет капітальних витрат. Доцільно вибирати ті капіталовкладення, що є найбільш рентабельними.
Аналізуючи фінансові показники - баланс, прибуток і фінансово-економічну діяльність, доцільно зіставити дані за певні періоди через порівняння абсолютних даних, порівняння процентної зміни абсолютних показників та індексацію. Наприклад, зіставлення одержаних даних за активом і пасивом дає змогу зробити певні висновки про стан із ліквідністю за порівняння мобільних засобів із короткостроковими заборгованостями.
Серед показників фінансово-економічної діяльності підприємства найважливішими є ті, що відображають платоспроможність підприємства та його фінансову незалежність. До них належать коефіцієнти: покриття, ліквідності, автономії, маневрування, покриття короткострокових боргів та ін.
Для аналізу прибутку насамперед використовуються показники рентабельності капіталу та рентабельності окремих видів діяльності, продукції або послуг. Крім того, можливе використання деяких інших показників - продуктивності праці, фондовіддачі, матеріаломісткості тощо.
Наведений перелік коефіцієнтів і показників може бути доповнений відповідно до завдань аналізу. Головне при цьому - підпорядкування проведеного аналізу цілям фінансового менеджменту підприємства, використання отриманих даних для знайдення найефективніших напрямків підприємницької діяльності фірми.
2. Етапи реалізації фінансової політики
Фінансовий менеджмент набуває практичного втілення завдяки фінансовій політиці підприємства.
В сучасних умовах поняття фінансової політики пов’язується не тільки зі сферою держави, а й з окремими галузями економіки, з підприємницькими структурами, з населенням, в залежності від рівня задач, які вирішує фінансова політика.
В найбільш загальному вигляді під фінансовою політикою розуміють спосіб організації і використання фінансових відносин. При цьому, фінансову політику розглядають на наступних рівнях:
світовому;
макроекономічному;
мікроекономічному.
Кожному рівню фінансової політики відповідає своя мета. Так, на макроекономічному рівні мета фінансової політики полягає в оптимальному розподілі і перерозподілі валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, територіями, соціальними групами населення. На мікроекономічному рівні - в оптимальному розподілі і перерозподілі грошових коштів і фінансових ресурсів, реалізації фінансового менеджменту.
Фінансова політика підприємства, як реалізація фінансового менеджменту, включає багато складових, таких як:
облікова політика;
кредитна політика;
політика управління грошовими засобами;
політика управління витратами;
дивідендна політика тощо.
Сам процес реалізації фінансової політики на підприємстві відбувається в три етапи, серед яких:
розробка науково обґрунтованих цілей функціонування та розвитку фінансів підприємств;
побудова й використання відповідного фінансового механізму;
здійснення практичних дій, направлених на досягнення розроблених цілей та поставленої мети.
Розробка науково обґрунтованих цілей функціонування та розвитку фінансів підприємств формується на основі вивчення вимог економічних законів, всебічного аналізу перспектив удосконалення виробництва і стану потреб підприємства і його власників. Перший етап полягає у визначенні мети, цілей та основних задач фінансової політики. Перший етап реалізації фінансової політики на підприємстві залежить від економічного стану держави, мети створення підприємства, організаційної форми та форми власності даного підприємства. Визначення основних напрямків використання фінансів полягає у розробці стратегії і тактики фінансової політики, виходячи з поставленої мети, враховуючи можливості зростання і зменшення фінансових ресурсів, а також зовнішніх і внутрішніх факторів.
Другий етап реалізації фінансової політики полягає у створенні відповідного, адекватного фінансового механізму. Даний етап залежить від використання елементів фінансового механізму, його форм і методів формування, організації фінансів підприємств, ринку цінних паперів, а також від створеного правового поля в державі та від поєднання директивного і регулюючого видів фінансового механізму. Фінансовий механізм - це найбільш динамічна частина фінансової політики, його зміни відбуваються з вирішенням різних тактичних задач, він відразу реагує на всі зміни, які відбуваються у суб’єктів фінансових відносин.
Здійснення практичних дій, які направлені на досягнення поставленої мети, означає побудову відповідної системи управління фінансами. Прямий вплив фінансової політики на економіку починається саме на третьому етапі її реалізації. Цей етап визначається змістом і процесами, що відбуваються на перших двох етапах реалізації фінансової політики. Даний етап передбачає спрямовану діяльність господарюючого суб’єкту фінансових відносин, що пов’язана з практичним застосуванням фінансового механізму. Така діяльність здійснюється спеціальними організаційними структурами - фінансово-економічним апаратом підприємства. Управління використовує ряд методів: прогнозування, планування, регулювання, контроль. Всі ці методи забезпечують реалізацію заходів фінансової політики.
Реалізація фінансової політики можлива, якщо кожний етап є відповідним й адекватним: поставленій меті - адекватний фінансовий механізм, фінансовому механізму - відповідна система органів управління. Всі етапи реалізації фінансової політики взаємопов’язані і взаємообумовлені.
3. Стратегічні й тактичні цілі фінансового менеджменту
фінансовий менеджмент звітність стратегічний
Під стратегією фінансового менеджменту слід розуміти формування системи довгострокових цілей фінансової діяльності й вибір найбільш ефективних шляхів їх досягнення. Фінансова стратегія є частиною загальної стратегії підприємства6. Основна мета загальної стратегії - забезпечення високих темпів економічного розвитку та підвищення конкурентної позиції підприємства. До основних етапів процесу формування фінансової стратегії підприємства відносять:
) визначення загального періоду формування фінансової стратегії. Цей період залежить від ряду умов, тривалості періоду, який прийнятий для формування загальної стратегії розвитку підприємства.
Важливим елементом визначення періоду формування фінансової стратегії підприємства є передбачення розвитку економіки в цілому та кон’юнктури тих сегментів фінансового ринку, з якими пов’язана майбутня фінансова діяльність підприємства, - в умовах нинішнього нестабільного розвитку економіки країни цей період не може бути більше трьох років.
) дослідження факторів зовнішнього фінансового середовища та кон’юнктури фінансового ринку.
Для такого дослідження необхідно вивчити економіко-правові умови фінансової діяльності підприємства і можливі їх зміни в наступному періоді. Крім того, на цьому етапі розробки фінансової стратегії аналізуються кон’юнктура фінансового ринку та фактори, які її визначають, а також розробляється прогноз кон’юнктури в розрізі окремих сегментів цього ринку, пов’язаних з наступною фінансовою діяльністю підприємства.
) кількісне визначення стратегічних фінансових орієнтирів:
темп зростання власних фінансових ресурсів;
мінімальна частка власного капіталу в загальному обсягу капіталу;
коефіцієнт рентабельності власного капіталу підприємства (ROE);
співвідношення оборотних і необоротних активів підприємства;
мінімальний рівень грошових активів, який забезпечує поточну ліквідність підприємства; ·
мінімальний рівень самофінансування інвестицій;
граничний рівень фінансових ризиків в розрізі основних напрямів
господарської діяльності підприємства.
)Конкретизація цільових показників фінансової стратегії за періодами її реалізації.
) Розробка довгострокової фінансової політики за окремими аспектами фінансової діяльності.
Тактика фінансового менеджменту - це системне управління фінансами підприємства на короткострокових часових інтервалах - поточне (протягом року) і оперативне (протягом кварталу) управління. Відповідно тактика фінансового менеджменту - це поточне і оперативне фінансове планування в рамках реалізації загальної стратегії. На відміну від стратегії фінансового менеджменту, його тактика спрямована на забезпечення відшкодування поточних витрат за рахунок отриманих доходів, регулювання обсягу поточних грошових виплат.
4. Організаційне забезпечення системи управління фінансами
Система організаційного забезпечення фінансового менеджменту являє собою взаємопов'язану сукупність внутрішніх структурних служб і підрозділів підприємства, які забезпечують розробку і прийняття управлінських рішень щодо окремих напрямків його фінансової діяльності і несуть відповідальність за результати цих рішень.
Загальні принципи формування організаційної системи управління підприємством передбачає створення двох центрів управління за ієрархічною і функціональною ознаками.
Ієрархічна будова центрів управління підприємством передбачає виділення різних рівнів управління. На даний час найбільш поширеними є двох або три рівневі системи управління, де перший рівень представлений апаратом управління підприємством в цілому, а наступні - управлінськими службами його окремих структурних одиниць та підрозділів.
Функціональна будова центрів управління підприємством ґрунтується на диференціації за функціями управління або видами діяльності. При функціональній будові центрів управління підприємством обидва ці підходи можуть бути використані окремо або в комплексі. Але досвід показує, що найбільша ефективність організаційної системи фінансового менеджменту досягається за умови використання функціональної будови центрів управління.
Існує два основних підходи до функціонального розмежування центрів управління. Перший - принцип незалежної діяльності функціональних центрів управління; другий - принцип взаємопов'язаної діяльності функціональних центрів управління.
Функціональна будова центрів управління фінансовою діяльністю суттєво відрізняється на підприємствах різних масштабів (мале, середнє, велике, крупне).
На малих підприємствах функціональні центри управління, як правило, не створюються. Функції цього управління в зв’язку з незначним обсягом діяльності покладаються на власника малого підприємства, його директора чи бухгалтера.
На середніх підприємствах функції фінансового управління покладаються на спеціального фінансового менеджера, який знаходиться в складі функціонального економічного підрозділу, чи на спеціалізований фінансовий структурний відділ, який здійснює управління всіма основними аспектами фінансової діяльності.
На великих підприємствах функції фінансового управління покладаються на фінансового директора, якому підпорядковано два-три функціональних структурних підрозділи. На крупних підприємствах створюється найбільш диверсифікована система функціональних фінансових структурних підрозділів, які підпорядковані фінансовій дирекції. Поряд з традиційною інтеграцією системи фінансового управління з загальною системою управління підприємством в рамках єдиної інтегрованої організаційної структури в останні роки на практиці використовуються й інші, більш прогресивні форми такої інтеграції. Одною з таких форм є концепція управління окремими напрямками фінансової діяльності підприємства на основі “ центрів відповідальності ”. Ця концепція, отримала широке практичне використання в управлінні формуванням власних фінансових ресурсів, грошовими потоками, інвестиціями і деякими іншими аспектами фінансової діяльності підприємства.
Центр відповідальності являє собою структурний підрозділ підприємства, який повністю контролює ті чи інші напрямки фінансової діяльності, а його керівник самостійно приймає управлінські рішення і в рамках цих напрямків несе повну відповідальність за досягнення планових (або нормативних) показників, що характеризують стан фінансової діяльності цього підрозділу.
Розбіжності в функціональному спрямуванні діяльності таких структурних підрозділів, їх місця в організаційній структурі фінансового управління дозволяє виділити чотири типи центрів відповідальності на підприємстві: центр витрат, центр доходу, центр прибутку і центр інвестицій.
Центр витрат - це структурний підрозділ, керівник якого несе відповідальність тільки за витрачання коштів у відповідності з доведеним йому бюджетом. В силу функціонального напрямку своєї діяльності такий структурний підрозділ не може самостійно впливати на обсяг доходів, а також на суму прибутку. Прикладом центру витрат є постачально-заготівельний чи виробничий підрозділ підприємства.
Центр доходу - це структурний підрозділ, керівник якого несе відповідальність тільки за формування доходів у встановлених обсягах. В силу функціонального напрямку своєї діяльності такий структурний підрозділ не може самостійно впливати на весь обсяг витрат по продукції, яка реалізується, а також на суму прибутку. Прикладом центру доходу є збутовий підрозділ підприємства. Центр прибутку - це структурний підрозділ, керівник якого несе відповідальність за доведені йому завдання по формуванню прибутку. В силу функціонального напрямку своєї діяльності такий структурний підрозділ повністю контролює як формування доходів від реалізації продукції, так і обсяг витрат на її виготовлення. Прикладом центру прибутку є структурний підрозділ із закінченим циклом виробництва та реалізації окремих видів продукції.
Центр інвестицій - це структурний підрозділ, керівник якого несе відповідальність за використання наданих йому інвестиційних ресурсів і отримання необхідного прибутку від інвестиційної діяльності. Основним контролюючим показником при цьому є рівень прибутку на інвестований капітал. Прикладом центру інвестицій є дочірня фірма підприємства чи відокремлений в його складі спеціальний структурний підрозділ, який здійснює виключно інвестиційну діяльність.
Формування системи організаційного забезпечення фінансового менеджменту на підставі центрів відповідальності передбачає наступний алгоритм дій:
Основні етапи формування системи організаційного забезпечення фінансового управління на підставі центрів відповідальності:
Дослідження особливостей функціонування окремих структурних підрозділів з позиції їх впливу на окремі аспекти формування та використання фінансових ресурсів,
Визначення основних типів центрів відповідальності в розрізі структурних підрозділів підприємства.
Формування системи прав, обов’язків і міри відповідальності керівників структурних підрозділів, визначених як центри відповідальності.
Розробка та доведення центрам відповідальності планових (нормативних) фінансових завдань у формі поточних чи капітальних бюджетів.
Забезпечення контролю виконання встановлених завдань центрами відповідальності шляхом отримання відповідної інформації (звітів), її аналізу і встановлення причин відхилень.
5. Інформаційне забезпечення процесу управління фінансами
Фінансова інформація представляє собою набір даних (в систематизованій певним чином формі) про стан:
господарських ресурсів, зобов’язань і фінансових джерел фірми;
рівня прибутку і витрат, що дозволяють судити про очікувані доходи і пов’язані з ними ризики;
оборотів фірми і якості її активів;
обсягу і якості потоків грошових коштів.
Кожне підприємство розпоряджається трьома потоками фінансової інформації: нормативною, плановою і фактичною. Однак, зовнішньому користувачу доступні лише фактичні дані про фінансовий стан підприємства. Ця обставина ускладнює задачу користувача з розрахунку рівня ризиків, оскільки найбільш надійний спосіб оцінки рівня ризику, ніж дистанції між плановими і фактичними даними, зовнішньому користувачу недоступний.
В умовах ринкової економіки попит на фінансову інформацію дуже високий.
Щоб задовольнити такі різноманітні інформаційні потреби всіх зацікавлених сторін, сучасне підприємство мусить конструювати упорядковані потоки своєї фінансової інформації, її систематизоване подання в залежності від змісту запиту відповідної групи споживачів з точки зору її корисності.
З іншого боку, фінансова інформація, яка є продуктом праці вищого менеджменту кожного підприємства, формується, виходячи з ідеї раціонального управління фінансами. Це об’єктивне за своєю природою переважне право вищого менеджменту підприємства формувати фінансову інформацію безперечно нехтує інтересами інших користувачів. Саме ця обставина - головна причина появи асиметрії фінансової інформації. Складне переплетіння інтересів різних користувачів інформації спричиняє побудову фінансової інформації на певних принципах, що ґрунтуються на об’єктивних аргументах і максимально задовольняють інтереси всіх користувачів.
Витоки фінансової інформації визначаються дворівневим характером обліку:
виробничого, що відображає рух товарних потоків;
фінансового, що відображає рух фінансових потоків.
Інтеграція цих потоків інформації, представлена у вигляді форм фінансової звітності, є ключем до задоволення найбільш важливих вимог, що висуваються до фінансової інформації різними користувачами.
Успішність роботи лінійних та функціональних керівників та спеціалістів залежить від різних видів забезпечення їх діяльності: правового, інформаційного, технічного тощо. Одним з ключових елементів цієї системи виступає інформаційне забезпечення.
Інформаційне забезпечення процесу управління фінансами - це сукупність інформаційних ресурсів і способів їх організації, необхідних та придатних для реалізації аналітичних процедур, які забезпечують фінансову сторону діяльності підприємства. Його основу становить інформаційна база, до складу якої входять 5 блоків .
Перший блок - це закони, постанови та інші нормативні акти, положення і документи, які, насамперед, визначають правову основу фінансових інститутів, ринку цінних паперів. Документи, представлені в цьому блоці, мають обов’язковий для виконання характер.
До другого блоку входять нормативні документи державних органів (Міністерства фінансів України, НБУ тощо), міжнародних організацій та інших фінансових інститутів, які містять вимоги, рекомендації та кількісні нормативи в сфері фінансів до учасників ринку. Не всі документи цього блоку є обов’язковими для виконання.
Третій блок включає в себе бухгалтерську звітність, що в умовах ринку є найбільш інформативним та надійним джерелом, яке характеризує майновий та фінансовий стан підприємства. Склад та структура звітності періодично змінюються.
Система підготовки і представлення статистичних даних у фінансовій сфері (четвертий блок) є виключно важливою для становлення та розвитку ринкових відносин. Цей розділ інформаційного забезпечення ще не набув належного розвитку в Україні, але, як свідчить досвід західних країн, саме він є найбільш вагомим для прийняття фінансових рішень. Зокрема, інформація цього блоку дуже важлива для юридичних і фізичних осіб, які безпосередньо зайняті операціями на ринку цінних паперів.
П’ятий блок (несистемні дані) включає в себе відомості, які або не мають безпосереднього відношення до інформації фінансового характеру, або виникають поза будь-якою інформаційною системою. До першого типу належать офіційна статистика загальноекономічної спрямованості, дані аудиторських компаній тощо. До другого типу належать дані, надруковані в різних засобах масової інформації, неофіційні дані тощо.
За аналітичними можливостями розглянуті джерела інформації поділяють на 2 групи:
джерела, які характеризують майновий та фінансовий стан підприємства;
джерела, які характеризують зовнішнє середовище, передусім, ринок цінних паперів.
Бібліографічний список
1.Бланк И. А. Фінансовий менеджмент . К.: Ніка - Центр, 2011. - 528 с.
.Брігхем Е.Ф. Основи фінансового менеджменту: К.: Ніка-Центр: 2009.
.Гончаров А.Б. Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. - X.: Видав. Дім «ІНЖЕК», 2010. - 240 с.
.Гриньова В.М., Коюда В.О. Фінанси підприємств: Навч. посіб. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2010.
.Фінансовий менеджмент: теорія и практика: М .- 2011. - 656 с.