тематизуються історичні форми моральності аналізуються етичні доктрини які прагнуть пояснити природу зак
Работа добавлена на сайт samzan.net:
1.Предмет та функції етики як науки
етика — це наука про мораль (моральність).
Етика — це вчення про мораль, що досліджує закономірності та принципи її виникнення, розвитку і функціонування, роль і призначення моралі у житті окремої особи і суспільства.
Метою етики є раціональне обґрунтування моралі та виявлення її природи, сутності, місця і значення у розвитку людини і суспільства. У ній осмислюються, узагальнюються, систематизуються історичні форми моральності, аналізуються етичні доктрини, які прагнуть пояснити природу, закономірності розвитку, функції моралі, а також здійснюється аналіз механізмів моральної орієнтації і регуляції, виражених у системі цінностей, норм, принципів, понять моральної свідомості.
Структура етики як науки, чи структура етичного знання, включає шість змістовних блоків.
1. Емпірична, або описова етика, яка описує, констатує та аналізує вдачу, звичаї, моральні чесноти представників різних народів і народностей, соціальних груп і прошарків, різних спільнот, які й складають моральні стосунки у суспільстві на різних етапах його розвитку.
2. Загальна теорія моралі, або філософські проблеми етики, де мова йде про походження моралі, її сутність, структуру, специфіку, співвідношення моральної необхідності, свободи і відповідальності, моральні аспекти сенсу життя тощо.
3. Нормативна етика як зведення вимог, приписів суспільства і стереотипів поведінки особистості, її моральних якостей, які відповідають суспільним моральним нормам.
4. теорія морального виховання, або педагогічна етика, яка забезпечує засвоєння індивідами встановлених моральних зразків поведінки.
5. Професійна етика, яка покликана описати й обґрунтувати особливості моралі різних професійних груп, виходячи зі специфіки їхньої діяльності.
6. Історія етичної думки, яка демонструє, як утворюється коло етичних проблем, як змінювались способи постановки проблем, підходи до їх вирішення, як поглиблювалось розуміння природи моралі, її призначення і функції у житті суспільства, а також закономірностей її розвитку і функціонування.
1. СПІЛКУВАННЯ ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ФЕНОМЕН
Спілкування - основна форма людського буття. Його відсутність чи недостатність може деформувати людську особистість. Спілкування є основою практично всіх наших дій, служить життєво важливій меті встановлення взаємозв'язків і співпраці.За використанням знакових систем виділяють такі види спілкування:■ вербальне (словесне) спілкування, яке в свою чергу поділяється на усне та писемне мовлення;■ невербальне (безсловесне) спілкування.Культура спілкування є складовою частиною культури людини. Для неї характерною є нормативність, яка визначає, як мають спілкуватися люди в певному суспільстві, у конкретній ситуації.Культура людського спілкування - це частка загальної моральної культури особистості. Відсутність культури спілкування - свідчення бездуховності людини. Ще мудрий Езоп довів, що наше слово - це найкраще, що є в розпорядженні людини, і найгірше, чим вона володіє.Спілкуючись, треба уникати:а) збігу однакових голосних і приголосних на межі слів;б) повторень одних і тих самих слів;в) однакових відмінкових закінчень;г) надто довгих і однотипних речень; ґ) скупчення рівноскладових слів;Спілкуючись, люди обмінюються інформацією, узагальненнями, думками, почуттями. Тому спілкування - це:- комунікація, приймання і передавання інформації;- взаємодія, взаємовплив, обмін думками, цінностями, діями;- сприймання та розуміння одне одного, тобто пізнання себе та іншого.
1,1 Моделі та стилі спілкування
Учені виділяють такі типи особистостей (залежно від того, як вони ставляться до моральних цінностей, а отже, до спілкування та його культури):1. Споживацький тип. Людина цього типу намагається утвердити себе серед інших. З усього хоче мати користь. Прагне до щастя, яке в її розумінні - найбільша цінність. Індивідуалістка, спочатку має бути добре їй, а потім іншим. Довіряє лише собі.2. Конформістський тип. Людина цього типу має колективістський характер. Намагається бути, як усі. Спілкуватися з такою людиною легко. Біля себе не терпить людей, схожих на неї. Людина цього типу може порушувати правила, але не загальноприйняті норми3. Аристократичний тип. Це яскраві особистості з почуттям власної гідності. Люди цього типу обожнюють створений ними власний світ. Часто вони діють, не думаючи про наслідки. Дбають лише про себе, зверхньо ставляться до інших. Спілкуватися з такими людьми нелегко.4. Героїчний тип. Люди цього типу завжди з чимось борються. У спілкуванні вони активні й наступальні, не сприймають світу та інших людей такими, якими вони є, намагаються їх змінити. "Герої" - це люди соціально орієнтовані, у них розвинене почуття обов'язку, справедливості, але вони не характеризуються терпимістю до інших.5. Релігійний тип. До цього типу належать люди, для яких головна цінність - сенс життя, а джерело моралі не в людині й суспільстві, а поза ними. Мотивом поведінки і спілкування з іншими є любов до ближнього і почуття єдності з людьми та світом.
Прогресивний американський психолог, фундатор сімейного консультування В. Сатир виокремлює п'ять типів особистостей:1Запобігливий тип. Така людина в розмові прагне догодити іншим, часто вибачається, не вступає в суперечки. Вона говорить так, ніби нічого не може зробити сама, не діставши схвалення інших, погоджується з будь-якою критикою на свою адресу, вдячна вже за те, що з нею розмовляють. Цей тип ще має назву миролюбця.2.Звинувачувальний тип. Така людина постійно шукає і знаходить тих, хто винен. Вона - диктатор, господар ситуації, нерідко поводиться зухвало, говорить різко та жорстко, перебиває інших, не даючи людям договорити до кінця. Людина цього типу прагне в такий спосіб завоювати авторитет, владу над іншими. У глибині свідомості вона знає, що без інших нічого не варта, і тому радіє, якщо люди їй підкоряються, відчуваючи себе винними. Сам же звинувачувальний тип при цьому дістає задоволення.Врівноважений тип - це дуже коректна, надто спокійна людина, яка розраховує все наперед, має монотонний голос, вибудовує довгі фрази.
Віддалений тип не реагує на жодні запитання, часто говорить недоречно, невчасно і невлучно.
1,2 Етичний бік спілкування
Важливим елементом загальнолюдського в моралі є моральна культура спілкування - це "культура, що пов'язана з утвердженням у суспільстві гуманістичних справедливих взаємин між людьми. Це здатність людини до вибору в спілкуванні необхідних форм і засобів, що сприйняті й трансформовані людиною в процесі виховання і самовдосконалення. Це культура, що активізує прагнення людини до особистісного самовираження, до самоствердження людської гідності. Це культура, яка спонукає до моральної творчості під час спілкування" . Під моральним спілкуванням мають на увазі стійкі зв'язки між людьми, а також потребу в морально-психологічному. взаєморозумінні, навіть у вирішенні ділових проблем.Моральна культура спілкування є складовою культури спілкування загалом. Останнім часом виокремлюють такі рівні моральної культури:• ритуальний (спілкування людей у буденному житті з дотриманням загальноприйнятих правил етикету);• маніпулятивний (спілкування людей з метою досягнення своїх цілей, часто за рахунок інших);• гуманістичний (спілкування з повагою один до одного, з прагненням вирішити проблеми і врахувати інтереси кожного) .
2. ФУНКЦІЇ СПІЛКУВАННЯ
У характеристиці спілкування важливими є його функції. Б. Ломов виділяє три функції:• інформаційно-комунікативну;• регулятивно-комунікативну;• афективно-комунікативну.
Інформаційно-комунікативна функція охоплює процеси формування, передавання та приймання інформації. Реалізація цієї функції має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей у вихідній інформованості людей, що вступають у психологічний контакт. Другий рівень - передавання інформації та прийняття рішень. На цьому рівні спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін. Третій рівень пов'язаний із прагненням людини зрозуміти інших. Спілкування тут спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів (узгодження - неузгодження, порівняння поглядів тощо).
Регуляційно-комунікативна функція полягає в коригуванні поведінки. Завдяки спілкуванню людина здійснює регуляцію не тільки власної поведінки, а й поведінки інших людей, реагує на їхні дії. Відбувається процес взаємного налагодження дій. Тут виявляються феномени, властиві спільній діяльності, зокрема сумісність людей, їх спрацьованість, здійснюються взаємна стимуляція і корекція поведінки. Регуляційно-комунікативну функцію виконують такі феномени, як імітація, навіювання та ін.
Афективно-комунікативна функція характеризує емоційну сферу людини. Спілкування впливає на емоційні стани людини. В емоційній сфері виявляється ставлення людини до навколишнього середовища, у тому числі й соціального.
зокрема, залежно від мети спілкування, Л.А. Карпенко визначає такі функції спілкування та їх мету:
♦ контактна - встановлення контакту як стану готовності до передачі та прийняття інформації і підтримання взаємозв'язку у формі постійної взаємоорієнтованості;
♦ інформаційна - обмін інформацією, думками, рішеннями;
♦ спонукальна - стимулювання партнера по спілкуванню;
♦ координаційна - взаємна орієнтація і погодження дій при організації взаємодіяльності;
♦ розуміння - не лише адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлення, але й розуміння партнерами один одного (намірів, емоційних станів тощо);
♦ амотивна - збудження у партнера необхідних емоційних станів ("обмін емоціями") чи зміна своїх під впливом партнера;
♦ встановлення і фіксація свого місця в системі рольових, статусних, ділових зв'язків соціуму, в якому необхідно діяти індивіду;
♦ вплив - зміна стану, поведінки, особистісно-образних формувань (намірів, установок, рішень, потреб, дії тощо).
Різновидом рольового спілкування є управлінське спілкування, тобто спілкування між співрозмовниками, які займають різні позиції в соціальній чи управлінській ієрархії.
А. А. Урбанович визначає такі основні функції управлінського спілкування:
■ видача розпорядчої інформації (розпорядження, накази, рекомендації, поради тощо);
■ отримання зворотної (контрольної) інформації про хід і результати реалізації розпорядчої інформації;
■ видача оціночної інформації про результати реалізації завдання
3. НЕВЕРБАЛЬНЕ СПІЛКУВАННЯ
Усі невербальні засоби спілкування можна описати декількома системами. Це:
• оптико-кінетична система - жести, міміка, пантоміма, рухи тіла (кінесика);
• паралінгвістична система - вокалізація, діапазон та тональність голосу;
• екстралінгвістична система - темп, пауза, плач, сміх, кашель тощо;
• проксеміка - система організації простору і часу (розглядалася вище);
• контакт очей - візуальне спілкування.
Дослідження визначають ряд жестів, невербальних сигналів, які є вродженими. До них належать, зокрема, вроджена здібність малюка смоктати; схрещувати руки на грудях, поклавши зверху праву руку чи ліву; посмішка; кивок як згода; кивання головою із сторони в сторону як знак згоди чи незгоди; пожимання плечима як знак нерозуміння чи незнання чогось
3,1 Метамова, або як читати між рядками
Метамова - це істинні думки співрозмовника, приховані в його словах і фразах. Тобто це мова, схована в звичайній розмові. Як і мова тіла, метамова базується на інтуїції, передчуттях, шостому почутті та розумінні, що слова і думки співрозмовника - це не одне й те саме.
Часто у мовленні використовують кліше. Кліше - це стандартна фраза, якою користується людина, що не володіє багатою уявою, або досить лінива, щоб описати ситуацію такою, як її сприймають.
Кліше може стати провідною ниткою для розуміння думок співбесідника. Наприклад, "між іншим" - це вибачення за недоречність і найбільш часто використовується в сучасній англійській мові. "Між іншим" використовується і в деяких інших формах, як, наприклад, "поки я не забув", "я ось подумав". Усі ці кліше покликані замаскувати важливість того, що співрозмовник збирається сказати.
Маніпулятивна метамова відображає наміри співбесідника підштовхнути вас до думки чи тієї дії, якої він від вас домагається: "Ви так не думаєте?", "Відчуваєте?", "Чи не так?" - усі ці питання мають на увазі однозначну позитивну відповідь, що дозволяє тому, хто запитує, маніпулювати співбесідником.
4. ДІЛОВЕ СПІЛКУВАННЯ ТА ФОРМИ ОБГОВОРЕННЯ ДІЛОВИХ ПРОБЛЕМ
Ділове спілкування існує в двох формах: усній і писемній
Усне ділове мовлення - це спілкування людей під час виконання ними службових обов'язків (під час бесід, нарад, у години приймання відвідувачів тощо). Це може бути мовлення однієї службової особи перед іншою або перед колективом чи зібранням.
Писемне спілкування є вторинним щодо усного мовлення. Воно й виникло пізніше. Писемне мовлення офіційно-ділового стилю є монологічним.
Усне мовлення ділової людини має бути:
- виразним (потрібно з чіткою дикцією вимовляти кожне слово);
- точним і недвозначним (використовувати слова з прямим значенням);
- логічним (продумувати кожну фразу, викладати думки послідовно, логічно);
- відповідним ситуації мовлення (кожен службовець повинен пам'ятати: що - кому - коли - де - про що - чому говорить і відповідно добирати мовні засоби);
- нестандартним;
- доречним;
- змістовним;
- стислим
4,2 Рівні ділового спілкування
О. Добрович називає такі рівні ділового спілкування:
- примітивний;
- маніпулятивний;
- стандартизований;
- конвенціональний (погоджувальний);
- ігровий;
- діловий;
- духовний.
Із семи рівнів спілкування найбільш дієвими та плідними є діловий, конвенційний та духовний, через те що вони здатні пробуджувати найцінніші якості та най ширші творчі можливості особистості, викликати зацікавленість, інтереси, які, в свою чергу, є могутнім рушієм у системі управління та підприємництва.
4.3. Ділова бесіда
Бесідою називається форма спілкування з метою обміну думками, інформацією, почуттями тощо. Вона сприяє тому, щоб партнери активізували свої зусилля для забезпечення співробітництва та впливу одне на одного.
Бесіди виконують такі функції:
• обмін інформацією;
• формування перспективних заходів і процесів;
• контроль і координація вже розпочатих дій;
• взаємне спілкування людей під час виконання виробничих завдань;
• підтримання ділових контактів на рівні виробничих підрозділів, регіонів, держав;
• пошук, висунення і оперативна розробка робочих ідей;
• стимулювання людської думки в новому напрямку;
• розв'язання етичних проблем, що виникли в якійсь ситуації тощо.
За різними ознаками виділяють такі різновиди бесід: - за метою спілкування та змістом: ритуальні, глибинно-особистісні та ділові.
Ритуальні бесіди вимагають дотримання певного мовленнєвого етикету. Ці бесіди характерні для обрядів, звичаїв (людина повинна знати, що і як їй потрібно говорити в різних ситуаціях і що мають говорити інші).
Глибинно-особистісні бесіди використовуються для спілкування між батьками, дітьми, коханими, друзями тощо (спілкуючись з близькими людьми, кожен сподівається на те, що його і зрозуміють, і захистять, і нададуть допомогу).
У ділових бесідах обговорюються конкретні справи. Розрізняють такі ділові бесіди: інформаційні; виклад своєї позиції.
За професійною спрямованістю розрізняють бесіди управлінські, педагогічні, правові, медичні тощо. Професійні справи, трудові акції здійснюються за допомогою ділових бесід.
За кількістю учасників бесіди поділяються на індивідуальні та групові.
4,5. Телефонна розмова
Телефонна розмова - це один із видів усного ділового мовлення.
О котрій годині краще телефонувати?
• Найбільш оптимальний час для телефонних розмов
з 9.30 до 21.30. У виняткових і екстремальних випадках можна телефонувати в будь-який час.
• Якщо вам потрібно зателефонувати партнерам за кордон, уточніть різницю в часі (щоб ваш дзвінок не пролунав пізно вночі чи вранці).
Користування службовим телефоном включає знання елементарних правил культури спілкування по телефону.
Які ж існують правила етикету ділової телефонноїротови?
• Необхідно пам'ятати, що телефонна розмова, як і ділове спілкування, залежить від емоційного забарвлення, в якому вона відбувається. Не випадково у підручниках для підготовки секретарів є така фраза: "При відповіді на телефонний дзвінок тон вашого голосу повинен бути таким, ніби ви хочете сказати: "Який я щасливий, що можу надати вам послугу".
• Чим коротша і насичені і на телефонна бесіда, тим більше від неї користі.
• Пам'ятайте про тс, що ваше мовлення - це ваша візитівка і візитівка фірми чи господарства, у якому ви працюєте. Тому, піднявши слухавку, скажіть: "Алло" або інформативніше: "Фірма "Злагода", "Відділ маркетингу".
• "Так" кажуть як ствердження на питання, що вам поставлять. Казати "слухаю" теж не рекомендують, адже і так зрозуміло, що ви не закрили вуха.
♦ Рекомендують говорити спокійно і з гідністю, навіть якщо телефонує суперважлива персона. Своєю розмовою ви маєте створити враження, що ви компетентний працівник, а не розгублений новачок у цій справі.
♦ Не можна ставити запитань на зразок: "Що вам потрібно?", "Що ви хотіли?". Краще запитати: "Чим я можу вам допомогти?" "Чи можу я вам допомогти?"
♦ Вести розмову потрібно доброзичливим тоном, говорити привітно.
♦ Рекомендують посміхатися, щоб це відчув ваш співрозмовник.
♦ Якщо ви телефонуєте, обов'язково потрібно представитися, назвавши чітко посаду, підприємство, прізвище, ім'я та по батькові.
♦ Ознакою особливої ввічливості є початки фраз на зразок: Доброго дня! Чи можна попросити до телефону професора
Коваленка? Його турбує аспірантка Коваль Марія Сергіївна.
Доброго ранку! Моє прізвище- Турянська. Я- доцент кафедри історії нашого університету. У мене до вас така справа ...
♦ Мобільний телефон під час занять, ділових бесід, переговорів має бути відімкненим.
♦ Зміст розмови потрібно детально продумати, можливо, варто зробити на аркуші паперу деякі нотатки (основні пункти розмови, щоб чогось не забути).
♦ Не можна використовувати в діловій розмові "слів-паразитів": ага, угу, еге. Для підтвердження думки, що ви з цікавістю слухаєте, вживайте слова: звичайно, я вас розумію, так.
♦ Ніколи не кажіть, що ви нічого не знаєте. Абонент буде думати, що ви некомпетентний працівник. Оскільки ви представник фірми і зацікавлені також у зростанні її престижу, проявіть бажання допомогти абонентові узнати необхідну інформацію, попросіть, щоб перетелефонували. На призначений час підготуйте потрібні дані.
♦ Якщо вашого колеги немає на місці, а його просять до телефону, не можна відповідати "Його нема". Потрібно сказати: "Буде о 15-ій годині. Чи не хочете ви щось Миколі Івановичу передати?" Не кидайте відразу слухавки, якщо відповіли, адже в абонента можуть виникнути ще якісь запитання. А вашу оперативність можуть розцінити як елементарну безтактність.
♦ На анонімний дзвінок можна не відповідати.
4,6 переговори
СХЕМА ВЕДЕННЯ ПЕРЕГОВОРЮ
1. Обгрунтування тактики ведення переговорів.
2. Визначення суперечливих проблем.
3. Формування завдань.
4. Аналіз ситуації.
5. Висновки, що допомагають досягти згоди.
6. Реалізація угоди.
7. Контроль виконання.
Три стадії в переговорах як формі колективного обговорення виділяють Т. Чмут і Г. Чайка:
- аналіз ситуації, тобто проблем учасників, їхніх емоцій, відносин, інтересів, можливих варіантів прийняття рішення;
- планування;
- дискусія .
Перша фаза - уточнення позицій учасників переговорів.
Насамперед необхідно створити атмосферу взаємної довіри та співробітництва, зняти психологічні бар'єри. Це можуть бути емоційні бар'єри: страх, тривога, низька самооцінка тощо та смислові бар'єри: розходження цілей, характеру вимог та прохань. Один із способів зняття бар'єру - вибір нейтральної теми для вступної бесіди або ще до переговорів під час обіду, за чашкою чаю тощо.
У цій фазі складається порядок денний і виробляються взаємно прийнятні правила взаємовідносин під час переговорів, а також проводиться первинний облік інформації.
Друга фаза - пошук альтернатив. Основне завдання - зменшити розбіжності, адже це фаза відкриттів, пошуків. Від учасників вимагається артистизм, уміння володіти своєю поведінкою та емоційним станом: тут виявляються комунікативні здібності, знання та навички учасників переговорів. У цій фазі найбільше використовуються методи маніпулювання (прихованого тиску на партнера).
До найбільш явних показників завершення обговорення належать:
♦ досягнення мети або межі;
♦ припинення поступок;
♦ зменшення розбіжностей;
♦ зниження темпу;
♦ постановка практичних запитань.
Третя фаза - досягнення домовленості або укладання угоди.
"Кінець - справі вінець!" - завершальна фаза переговорів логічно випливає з усього перебігу можливих варіантів (альтернатив) розв'язання проблем, а тому на закінчення потрібно ще раз переконатися, що немає недомовок.
4,7 НАРАДА
Спеціалісти виділяють такі типи нарад:
■ навчальна (конференція), мета якої - дати учасникам необхідні знання І підвищити їхню кваліфікацію;
■ інформаційна, необхідна для узагальнення даних і вивчення різних точок зору на конкретні проблеми;
■ пояснювальна, в ході якої керівництво прагне переконати працівників у правильності прийнятих відповідних рішень і необхідності відповідних дій;
■ проблемна, яка проводиться для того, щоб виробити метод, знайти шлях вирішення існуючих проблем.
Щоб нарада пройшла результативно, необхідно: ^ чітко й однозначно визначити (сформулювати) тему наради. Крім цього, визначити, на який результат ви очікуєте (прийняти рішення, виробити рекомендації, переконати присутніх у правильності зроблених дій);
- детально розробити порядок денний. Вибрати найбільш доцільну послідовність розгляду питань, виходячи із психологічних критеріїв, тобто починати розгляд із питання, яке найлегше вирішити. Перший успіх стане фундаментом для вирішення складних питань. Завчасно продумайте, як залучити до обговорення навіть дуже інертних та небагатослівних працівників;
- надати учасникам наради можливість ознайомитися з фактами, документами, які будуть обговорюватися ще до наради;
- передати запрошення особам, які повинні брати участь у нараді, завчасно разом із порядком денним;
- вибирати зал засідань, враховуючи мету наради. Приміщення повинно бути з хорошою звукоізоляцією та вентиляцією, нормальною температурою повітря (+19 С), умебльоване не дуже розкішно, але і не по-спартанськи;
- чітко дотримуватися запланованого регламенту часу і вказувати його на запрошеннях.
4,8 ЗБОРИ
Збори - це форма колективного обговорення ділових проблем, які хвилюють громадськість. їх проводять з метою спільного осмислення певного питання.
Розрізняють партійні збори, збори акціонерів, виборців, жителів мікрорайону тощо.
Збори можна розділити на декілька етапів:
- підготовка зборів;
- висвітлення проблеми та її обґрунтування;
- обговорення проблеми;
- ухвалення рішення.
Збори потрібно готувати. їх підготовкою займається робоча група, члени якої найбільш зацікавлені в результаті.
Під час підготовки до зборів потрібно визначити проблему для розгляду і список працівників, які братимуть участь в обговоренні. Готують збори фахівці, доповідачем призначають кваліфіковану людину.
Готуючись до висвітлення проблеми, потрібно дібрати цікавий матеріал, факти, проаналізувати матеріал, зробити схеми порівняння видів роботи тощо.
Доповідач, готуючи доповідь має врахувати склад аудиторії, її вік, освіту, кваліфікацію, обставини. Потрібно написати повний текст виступу і кілька разів прочитати його. Після такої попередньої підготовки можна лише зрідка заглядати в рукопис. Досвідченому лекторові рекомендують приготувати нотатки доповіді.
Початок виступу має дуже велике значення, від нього залежить:
- чи подолає промовець хвилювання, заспокоїться і набуде впевненості у своїх силах;
- чи зуміє встановити контакт зі слухачами;
- чи зацікавить слухачів і приверне їхню увагу;
- чи зуміє стисло висвітлити тему виступу, визначивши основні питання.
Іржі Томан стверджує, що промовець може розвинути думку в своєму виступі по-різному, а саме:
- пояснити;
- списати;
- розповісти;
- довести.
5. МИСТЕЦТВО ПРАВИЛЬНО МИСЛИТИ І ГОВОРИТИ
Від уміння говорити нерідко залежить успіх, авторитет, кар'єра. Для того, щоб навчитися добре, змістовно говорити, необхідно збагачувати свої знання й досвід, удосконалювати професійну освіту, усебічно розвиватися. Уміння говорити завжди розвивається одночасно з розширенням культурного та професійного світогляду.
Сутність красномовства полягає в умінні та здібностях правильно і вміло говорити за змістом і майстерно за формою. Підчас підготовки до виступу слід уникати:
• багатьох однорідних або нетипових прикладів і фактів;
• не стомлювати аудиторію надмірною кількістю цитат, цифр, дат тощо.
Сучасна риторика охоплює такі питання:
• психологія у сфері стосунків між людьми;
• підготовка до виступу;
• побудова і виголошення промови;
• стиль і виклад промови;
• культура, техніка мовлення;
• особистість промовця;
• знання аудиторії.
Про що б не йшла мова, треба вміти говорити, зробити все належне, щоб інша сторона вас зрозуміла. Для того, щоб повідомлення було сприйняте правильно, необхідно:
- добре знати тематику зустрічі;
- спланувати своє повідомлення;
- не зневажати фактами;
- намагатися привернути до себе увагу;
- слідкувати за своєю мовою;
- говорити задля досягнення мсти.
5,1Техніка мовлення
Дикція - чітка вимова звуків, складів слів, відповідно до фонетичних норм мови. Гарна дикція виявляється в тому, щоб кожне слово було чути, щоб воно чисто і чітко звучало. Не можна "ковтати" окремі слова чи звуки, закінчення фраз - це заважає зрозуміти зміст висловленого.
Велике значення має інтонаційне багатство мови: тональне забарвлення, відтінки емоцій.
Вдале проголошення промови зумовлюється також і темпом. Оптимальний темп усного мовлення становить близько 120 слів за хвилину. Але протягом усієї промови небажано зберігати один і гой же тон: зміна темпу мовлення виступаючого (оратора) посилює увагу слухачів.
Запам'ятаємо, що навіть добре написаний текст не завжди добре "лягає" на звучання. Коли озвучити текст, виявиться, що окремі слова є зайвими, інші - одноманітними. Отже, потрібно працювати над звуковим оформленням тексту. "Робота над інтонацією, писав К. Станіславський, - полягає не в тому, щоб щось вигадувати і витискувати з себе. Вона відбувається сама собою, якщо існує те, що вона має виявити, тобто думка про внутрішню сутність" .
Варто дотримуватися пауз. Паузи, на думку К. Станіславського, поділяють думку, що викладається, на складові частини. Необхідно віднайти потрібні паузи й наголоси в тексті. Тоді текст зазвучить по-особливому.
Потрібно дотримуватися логічних пауз, які мають "два взає мопротилежні призначення: поєднувати слова у групи (мовні такти), а групи - відмежовувати одну від одної. Між двома логічними паузами треба вимовляти текст і "випльовувати" його частинами".
Особливого значення надавав К. Станіславський психологічній паузі, яка "дає життя думці, фразі й такту, намагаючись передати підтекст. Якщо без логічної паузи мова бездумна, то без психологічної вона позбавлена життя... Психологічна пауза говорить без слів. Вона замінює їх поглядами, мімікою, випромінюванням, натяками, ледь вловимими рухами і багатьма іншими свідомими і підсвідомими засобами спілкування" .
Щоб виробити навички гарно говорити (озвучувати текст), необхідно:
• уважно ставитися до звучання мови;
• володіти модуляцією голосу (модуляцією - лат. modulatio - розмірність, гармонійність, ритм - називають зміну тональності, сили, ритму, звучності голосу). Модуляцію називають музикою мовлення;
• відпрацьовувати техніку дихання і техніку вимови.
"Перш ніж говорити, - - писав К. Станіславський, - слід визначити порядок у словах монологу і правильно поєднати їх у групи, мовні такти. Тільки після цього можна буде розібрати, яке слово якого стосується і зрозуміти, з яких частин складається фраза або ціла думка"1.
• установити мовні такти і читати по них (це примусить аналізувати фрази і вникати в їхню сутність);
• намагатися уникати однотонності виголошення промов, виступу тощо.
Важливу роль відіграють і паузи, які замінюють розділові знаки в письмовій роботі.
Сучасний виступ будується за законами усного мовлення. Усне мовлення - це сукупність трьох знакових систем: звукової, інтонаційної, кінетичної (міміка і жести).
Правильність мовлення виступаючого - це відповідність його мовлення до норм граматики, вимови, синтаксису.
Мовлення - це один із видів діяльності людини, її поведінки. Адже в наших словах, інтонаціях виражене не тільки бачення окремих речей та явищ, а й ставлення до людей.
6. ОРГАНІЗАТОР ЯК КЛЮЧОВА ФІГУРА ВИРОБНИЦТВА. СТИЛІ КЕРУВАННЯ
Етика управління - це культура життя і співпраці з людьми, така організація людських колективів, за якої кожен може творчо, максимально самовіддано виконувати посильну справу.
Так, модель керівника, запропонована В.М. Шепелем, включає три блоки якостей керівника:
• загальні якості (високий рівень інтелекту, фундаментальні знання, достатній досвід);
• конкретні якості (ідейно-моральні: світогляд, культура, мотивація; науково-професійні: знання, досвід, компетенція; організаційні якості: уміння добирати і розставляти кадри, планувати роботу, забезпечувати контроль; психофізичні якості: добре здоров'я, схильність до системного мислення, тренована пам'ять тощо);
• специфічні особистісно-ділові якості (комунікабельність, емпатичність, стресостійкість, красномовство тощо).
Р. Л. Кричевський виділяє такі якості сучасного керівника:
• високий професіоналізм. Це є основою формування і підтримання авторитету керівника;
• відповідальність і надійність. Дефіцит цих якостей ми постійно відчуваємо в нашому повсякденному житті;
• упевненість у собі, уміння впливати на своїх підлеглих. Успіх управлінської діяльності багато в чому визначається саме цією рисою, тому що, по-перше, у тяжкій ситуації можна покластися на такого керівника; по-друге, упевненість керівника передається підлеглим, і вони діють відповідним чином; і, по-третє, це важливо при контактах з іншими керівниками;
• самостійність. Керівник повинен мати свою позицію, свою особисту точку зору на ті чи інші проблеми і підтримувати таку самостійність у підлеглих;
• творче вирішення завдань, прагнення до успіху. Це залежить від інтелекту керівника та його мотивації.
Керівник корпорації "Дженерал моторе" Р. Гсрстенберг визначає такі риси, якими має володіти менеджер:
• компетентність - кожен менеджер повинен знати, як на високому професійному рівні виконувати свою роботу;
Стилі управлінської діяльності
Нині існує кілька досить поширених концепцій стилів управління, які широко використовуються в процесі підготовки керівників та менеджерів.
До найвідоміших концепцій належить традиційна концепція стилю управління.
Ця концепція склалася в 30-ті роки й була найбільш популярною до середини 70-х років. Вона спиралася на досить прості та очевидні елементи способу управління й через це добре описувала справді значимі стильові характеристики. До головних параметрів належали:
у спосіб прийняття рішення;
спосіб розподілу функцій у розв'язанні завдань;
форми контролю;
оцінка;
розподіл (атрибуція) відповідальності.
Під стилем управління розуміють стійку систему способів, методів і форм впливу керівника на підлеглих, що складає своєрідний почерк управлінської поведінки.
Авторитарний стиль (директивний чи диктаторський). Усі рішення ухвалюються одноосібно керівником, причому завжди точно окреслені "межі компетентності)). Рішення надходять у вигляді директив, які не підлягають обговоренню. У такого керівника завищена самооцінка та різко занижена оцінка оточення, особливо підлеглих; наслідком цього є недовіра до підлеглих, нехтування ними.
Демократичний стиль. Характеризується тим, що прийняття рішень здійснюється з участю колективу, тобто співробітники - це не просто виконавці чужих рішень, а люди, які мають власні цінності та інтереси. У таких організаціях значно зростають ініціативність співробітників, кількість творчих нестандартних рішень, поліпшуються моральний клімат та загальна задоволеність співробітників організацією.
Ліберальний стиль (натуральний, анархічний, нейтральний або формальний). По суті це означає втрату керівництва, відхід від активного управління. Рішення керівнику нав'язують підлеглі. Учасники групи (колективу) мають повну свободу, їх активність має спонтанний характер.
2. ЛАБОРАТОРНАЯ РАБОТА Определение содержания ТБКреактивных продуктов перекисного окисления липидов в сыво
3. тема подготовки специалистов в области информационной безопасности
4. ШАМРАЙруководитель Воронежского территориального управления Министерства Российской Федерации по антимо
5. Основными макроэкономическими показателями являются- Валовой национальный продукт ВНП Валовой.
6. Оценка кредитоспособности потенциального заемщика коммерческого банка и эффективности медотов предоставления кредита
7. Сопоставительный анализ public relations и родственных сфер деятельности
8. 004р4 Я72 Яременко О
9. Qu~estce qui m~est rriv~ penstil
10. то погулять и вернуться
11. Тема 1 Понятие задачи система и принципы уголовного права
12. Задание по курсовому проекту Обоснование строительства отделения 2
13. обречено стать средоточием многих динамических тенденций итоги противостояние культур нарастание новых
14. Валентиниан I
15. Общая характеристика экологического права Экологическое право ~ это совокупность правовых норм которые
16. реферату- Загальні правила сервірування столівРозділ- Різне Загальні правила сервірування столів Ритуал.html
17. Инвестиции в сельское хозяйство- методы и перспектив
18. Сочинение- Педагогика Сократа
19. Контрольная работа- Особенности работы с таблицами Excel
20. вариант 1 В каких группах слов все слова являются однокоренными 1