Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 7.1. Господарсько-договірні зобов’язання.
Мета: познайомити з поняттям господарського зобов’язання й показати їх роль в економічному житті нашої країни; показати необхідність добросовісного виконання взятих зобов’язань; сприяти формуванню почуття поваги до закону, почуття відповідальності за вчинення дій.
План лекції:
1. Загальні положення про господарські зобов’язання: поняття, підстави виникнення, види, виконання, припинення господарських зобов’язань.
2. Забезпечення виконання зобов’язань як додаткова гарантія належного виконання зобов`язань.
3. Правова характеристика неустойки, застави, завдатку, поруки, гарантії та притримання.
4. Правові наслідки порушення зобов’язань.
Ключові поняття теми: господарське зобов'язання; альтернативне зобов'язання; солідарне зобов'язання; акцесорне зобов'язання; забезпечення виконання господарських зобов'язань; неустойка; штраф; пеня; застава; порука; гарантія; притримання; збитки.
1. Загальні положення про господарські зобов’язання: поняття, підстави виникнення, види, виконання, припинення господарських зобов’язань.
Поняття «господарське зобов'язання»
Багатогранні і різноманітні за своєю метою, змістом і формою господарські відносини опосередковуються зобов'язаннями, які є видом юридичного зв'язку, що розглядається і як один із правових механізмів у різних галузях права.
Господарські зобов'язання – це і нормальні відносини між суб'єктами, пов'язані з реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг, здійсненням певних управлінсько-господарських дій, створенням спеціальних робочих місць для осіб з обмеженою працездатністю та організацією їх професійної підготовки і т. ін. Це і відносини, які виникають у результаті вчинення недозволених дій – заподіяння шкоди, привласнення майна тощо.
Суб'єктний склад господарських зобов'язань досить різноманітний. Вони виникають між юридичними особами: державними, комунальними, іншими підприємствами і організаціями, що здійснюють господарську діяльність і зареєстровані в установленому законом порядку; громадянами України, іноземними особами та особами без громадянства, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці (ст. 55 ГК України).
Отже, господарські зобов'язання можуть бути різними за характером, цільовим призначенням і суб'єктним складом, проте вони мають певну як економічну, так і юридичну спільність.
Економічною функцією зобов'язань є те, що завдяки їм здійснюється переміщення майна та інших результатів праці із сфери виробництва у сферу обігу і через сферу обігу у сферу споживання.
Оскільки вони опосередковують процес переміщення майна або ж інших результатів праці, то ми говоримо про їхній майновий характер (ст. 175 ГК України). За зобов'язанням майно або інші результати праці можуть бути передані тільки певним, а не взагалі третім особам; тож зобов'язання виникають між конкретними суб'єктами.
З конкретним суб'єктом виникають і зобов'язання по здійсненню на користь іншої особи певної управлінсько-господарської (організаційної) дії (або утримання від неї") (ст. 176 ГК України), дії по створенню спеціальних робочих місць для осіб з обмеженою працездатністю та організацією їхньої професійної підготовки (ст. 177 ГК України).
Усе це свідчить про те, що вони мають відносний характер.
Саме тому в зобов'язальних правовідносинах суб'єктивне право називається правом вимоги, а обов'язок – боргом; правомочний суб'єкт – кредитором, а зобов'язаний – боржником. Оскільки ці терміни і характерні риси відображають специфіку юридичного змісту зобов'язальних правовідносин, вони не випадково враховані у формулюванні поняття «зобов'язання» (ст. 173 ГК України). Згідно з цією статтею, господарське зобов'язання – це таке, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, коли один суб'єкт (зобов'язана сторона, утому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Укладаючи зобов'язання, його учасники ставлять перед собою досягнення певних цілей – загальних і безпосередніх. Загальні цілі зобов'язань нічим не відрізняються від загальних цілей правовідносин власності або ж інших господарських правовідносин в умовах ринкової економіки. Проте деякі види правовідносин, в тому числі і окремі види зобов'язань, встановлюються для досягнення безпосередніх цілей. Це свідчить про те, що зобов'язальні правовідносини, окрім загальних рис, мають залежно від законодавства, яким вони регулюються, і свої особливості.
Однією із особливостей господарських зобов'язань є мета, для досягнення якої суб'єкти господарювання укладають ці зобов'язання. Безпосередньою метою, для досягнення якої суб'єкти господарювання вступають у зобов'язальні правовідносини, є здійснення ними господарсько-оперативних дій (виготовлення і реалізація продукції, будівництво промислових, житлових та інших об'єктів, надання транспортних послуг і т. ін.) або ж господарсько-управлінських функцій (координація господарських зв'язків у якійсь галузі, наприклад енергетичній, створення і перерозподіл фондів тощо).
Ще однією особливістю господарських зобов'язань є те, що принаймні одним із їх суб'єктів є організації – юридичні особи та підприємці, що здійснюють господарську діяльність.
Як і будь-яке зобов'язання, господарське зобов'язання також має свій зміст.
Зміст господарського зобов'язання – це сукупність суб'єктивних прав і суб'єктивних обов'язків учасників відношення з організації господарської діяльності, безпосередньому її здійсненню.
Суб'єктивне право в господарському зобов'язанні – це можливість вимагати у власних інтересах від зобов'язаної сторони здійснення певних дій в організаційно-правовій або майновій сферах відповідно до вимог управненої сторони з метою задоволення її інтересів.
Суб'єктивний обов'язок – це міра належної поведінки зобов'язаної сторони. Ця поведінка може полягати у здійсненні певних дій або утримання від них. Дії можуть полягати у виконанні тієї чи іншої роботи, передачі матеріальних цінностей, надання послуг тощо. У цьому разі зобов'язана сторона має активно діяти в інтересах управленої сторони. Утримання від певних дій, навпаки, передбачає ситуацію, коли зобов'язана сторона повинна не виконувати будь-яких дій, бо саме вони суперечать інтересам іншої сторони.
Складовим елементом змісту господарського зобов'язання є і його об'єкт – це конкретні дії по виготовленню і реалізації продукції, виконанню робіт, наданню послуг, здійсненню управлінсько-господарських (організаційних) дій, чи іншої господарської діяльності.
Зміст окремих зобов'язань визначається законодавством, яке має спеціальний характер. Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або ж розширити зміст суб'єктивних прав та обов'язків у процесі його виконання, якщо інше не передбачено законодавством.
Отже, суб'єктами зобов'язання виконуються не договори, а самі зобов'язання.
Підставами виникнення господарських зобов'язань є юридичні факти – дії та події з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання. Перелік під передбачених у ст. 174, не є вичерпним. У практиці для виникнення зобов'язань іноді повинен мати місце юридичний склад, тобто сукупність двох або декількох юридичних фактів наявність яких необхідна для того, щоб настали юридичні наслідки. Так, відповідні положення нормативно-правового акта – постанови КМУ «Про запровадження аукціонів з продажу нафти, газового конденсату, природного скрапленого газу та вугілля» від 4 2000 р. разом з актом управління – рішенням Мінекономіки України щодо визначення конкурсних засадах базової біржі є підставою для виникнення зобов'язання між визначеним названою постановою видобувним чи переробним підприємством і цією біржею – з організації і проведення аукціону з продажу вказаних енергоресурсів.
Закон або інший нормативно-правовий акт, що регулює господарську діяльність, можуть бути підставами виникнення окремих видів господарських зобов'язань. До них, зокрема, належать зобов'язання, що виникають із законів так званого адресного характеру (закони України «Про реструктуризацію заборгованості Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», «Про особливості приватизації відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» тощо), та деяких інших законів (нормативно-правових актах Так, ст. 15 Закону України «Про електроенергетику» є підставою виникнення складного господарського зобов'язання з утворення і функціонування оптового ринку електричної енергії України. Підставами виникнення організаційно-господарських зобов'язань між контролюючими і дочірніми підприємствами (див. ст.. 126, 176) є, зокрема, нормативно-правові акти про створення державних асоційованих підприємств, холдингових компаній (постанови КМУ: «Про утворення Державної акціонерної компанії «Хліб України» 22 серпня 1996 р., «Про утворення Національної акціонерної компанії «Нафтогаз У краї від 25 травня 1998 р. тощо).
Акти управління господарською діяльністю та господарські договори є найпоширенішими видами підстав виникнення господарських зобов'язань. До актів управління господарською діяльністю належать індивідуальні владні акти органів державної влади, органів місцевого самоврядування, видані у межах їх компетенції (державні замовлення, рішення відповідних органів з господарських питань тощо). Враховуючи багатоукладність сучасної економіки до актів управління господарською діяльністю можуть бути також віднесені акти громадян, громадських та інших організацій, які виступають засновниками суб'єктів господарювання або здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (див. ст. 2).
Господарське зобов'язання може виникати з господарського договору (див. гл. 20) та інших угод (правочинів), передбачених нормами господарського, цивільного іншого закону, а також з угод (правочинів), прямо не передбачених законом, але таких, йому не суперечать.
Зобов'язання із заподіяння шкоди, з придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав вважаються господарськими, якщо обидва їх учасник суб'єктами господарювання. Вони регулюються ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК (див. ст. 175).
Створення об'єктів інтелектуальної власності є підставою виникнення господарських зобов'язань, пов'язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності (див. гл. 16).
Що стосується інших дій суб'єктів, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання, то в числі таких як підстави виникнення організаційно-господарських зобов'язань можна назвати заяви і звернення учасників господарської діяльності, зокрема звернення суб'єктів господарювання із заявами на отримання ліцензій або патентів на здійснення окремих видів господарської діяльності відповідно до встановленого порядку, звернення із заявами операторів телекомунікацій щодо виділення номерного ресурсу, звернення із заявами на надання дозволу на будівництво об'єкта містобудування тощо
Види господарських зобов'язань
Види зобов'язань розрізнюють, передусім, по тому, на яких засадах вони виникають, за характером правомочностей і зобов'язань сторін, з урахуванням особливостей їх об'єктного і суб'єктного складів (ст. 174 ГК України).
1.Відповідно до підстав, на яких виникають господарські зобов'язання, їх підрозділяють на:
Договірні господарські зобов'язання – це такі зобов'язання, які виникають із договорів, а бездоговірні – такі, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, безпідставного придбання або збереження майна. Такий поділ потрібний для розрізнення законодавчої регламентації цих зобов'язань.
2. За співвідношенням прав і обов'язків суб'єктів зобов'язань їх підрозділяють на:
В односторонніх зобов'язаннях одна сторона має тільки права, а друга – тільки обов'язки (наприклад, у безпроцентних кредитних відносинах чи в зобов'язаннях, які виникають внаслідок заподіяння шкоди). У взаємних зобов'язаннях кожний із його учасників має як права, так і обов'язки (наприклад, у договорах поставки – ст. 265 ГК України, контрактації – ст. 272 ГК України).
3. Залежно від визначеності предмета виконання розрізняються зобов'язання
Як правило, в однооб'єктних зобов'язаннях предмет становить цілком визначені дії (наприклад, у зобов'язаннях із заподіяння шкоди боржник зобов'язаний відшкодувати шкоду в натурі, а саме: передати річ того ж роду і якості). Бувають випадки, коли боржнику надається право вибору однієї із кількох дій або передачі одного із декількох предметів, передбачених договором чи законом (наприклад, у бартерних договорах суб'єкти господарювання нерідко обумовлюють кілька видів майна і в разі неможливості надати кредитору один його вид, боржник зобов'язаний передати інший вид майна). Такі зобов'язання називають альтернативними.
4. За характером взаємозв'язку одного з одним розрізняють
Додаткові господарські зобов'язання залежать від головних. Як додаткові (акцесорні) вони обслуговують головні зобов'язання найчастіше у вигляді гарантій і забезпечувальних заходів, а тому автоматично припиняються з припиненням головних зобов'язань.
5. Залежно від сукупності прав і обов'язків, якими володіють суб'єкти господарських відносин, слід розмежовувати
Якщо сторони зв'язані одним правом і одним обов'язком, господарські зобов'язання слід розглядати як прості, якщо ж таких прав і обов'язків більше, ці зобов'язання розглядаються як складні. При цьому слід мати на увазі, що кваліфікація складних зобов'язань здійснюється з урахуванням всього комплексу прав і обов'язків, разом узятих, а не в їх розрізненому (одиничному) вигляді.
Наприклад, зобов'язання, які виникають із договору підряду на капітальне будівництво, характеризуються комплексом прав і обов'язків, якими володіють сторони, як у зв'язку з виконанням робіт по будівництву об'єкта, так і з приводу самого об'єкта.
6. Класифікація на види господарських зобов'язань можлива і за їх суб'єктним складом.
Суб'єкти (сторони) господарсько-договірного зобов'язання виступають як кредитор (управнена сторона) і боржник (зобов'язана сторона), в тому числі і в деяких зобов'язаннях з множинним складом осіб.
У зв'язку з тим, що боржник у зобов'язанні виконує свій обов'язок (борг) перед кредитором, то і значна кількість боржників називається пасивною, а зобов'язання – зобов'язаннями з пасивною множиною. На відміну від боржника, кредитор проявляє активні дії по витребуванню (одержанню) боргу, а тому множина кредиторів називається активною, а зобов'язання – зобов'язаннями з активною множиною. Господарській практиці відомі випадки виникнення зобов'язань (наприклад, при будівництві атомних електростанцій) з множиною осіб як на боці кредитора, так і на боці боржника, – це господарські зобов'язання зі змішаною множиною.
Як правило, зобов'язання з множиною осіб є частковими, в яких кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників зобов'язаний виконати зобов'язання у відповідній частці. При чому частки припускаються рівними.
Проте із цього правила (рівності часток) можливі і винятки. Це торкається зобов'язань, в яких перед кредитором виступає кілька боржників. У такому разі кредитор має право вимагати виконання зобов'язань у повному обсязі або в якійсь його частині як від боржників солідарно, так і від кожного (за своїм вибором) окремо.
Якщо кредитор не одержав повного виконання зобов'язання від одного із боржників, він має право вимагати виконання його частини від решти боржників.
Солідарні боржники залишаються зобов'язаними перед кредитором до повного виконання зобов'язання, звичайно, в межах терміну позовної давності. Виконання зобов'язання одним із боржників звільняє решту солідарних боржників від виконання зобов'язання.
Разом з тим, боржник, який виконав солідарне зобов'язання, має право регресної вимоги в рівних частках, якщо інше не передбачене законом чи договором, від решти боржників, за яких він здійснив виконання. У цьому разі боржник солідарного зобов'язання, який його виконав, набуває статусу кредитора до боржників, за яких здійснив виконання.
Цей вид зобов'язання вигідний для кредитора, оскільки суттєво підвищує його можливості повного задоволення своїх вимог. І навпаки, стан боржників погіршується у зв'язку з тим, що будь-який з них, незалежно від підстав і часток своєї участі в солідарному зобов'язанні, може бути залучений до повного виконання зобов'язання.
Окрім господарських зобов'язань з солідарним обов'язком боржників у господарських відносинах, виникають зобов'язання з солідарними вимогами кредиторів, у яких кожний із кредиторів має право заявляти вимоги в повному обсязі до боржника. Виконання в повному обсязі зобов'язання одному із солідарних кредиторів звільняє боржника від виконання іншим кредиторам. У солідарного кредитора, який одержав виконання від боржника, виникає зобов'язання перед іншими кредиторами відшкодувати їм належні частки, якщо інше не передбачене законом чи договором.
Різновидом господарських зобов'язань з множиною осіб є субсидіарні (додаткові) зобов'язання.
У деяких випадках законом чи договором може бути передбачений порядок, згідно з яким при незадоволенні вимог кредитора основним боржником ці вимоги зобов'язаний виконати субсидіарний (додатковий) боржник. Так, відповідно до чинного законодавства засновник (власник) майна казенного підприємства (державного) несе субсидіарну (додаткову) відповідальність за зобов'язаннями такого підприємства в разі, якщо його майна недостатньо.
Самостійним різновидом господарських зобов'язань є регресні зобов'язання. Вони виникають у тих випадках, коли боржник за основним зобов'язанням виконує його замість решти боржників. У випадку, який розглядався раніше, виконання одним із солідарних боржників дає право солідарному боржнику в порядку регресу стягнути з решти боржників ті витрати, які він раніше поніс, за винятком його частки.
Як особливий, самостійний, вид господарських зобов'язань Господарським кодексом України виокремлені:
Юридичним об'єктом його є певна господарська дія – виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг, передача майна, сплата грошей тощо або утримання від певної дії. Такому зобов'язанню притаманна переважно активна (позитивна) поведінка зобов'язаної сторони, спрямована на виконання нею вимог управненої сторони. Пасивна поведінка (утримання від дії), як правило, не вичерпує юридичного об'єкта зобов'язання, а виступає як результат або доповнення до позитивних дій суб'єктів. Матеріальним об'єктом (предметом) майново-господарського зобов'язання є певна продукція, товари, роботи, послуги, гроші або інше майно.
Дія (утримання від дії), що є об'єктом зобов'язання, повинна бути здійснена зобов'язаною стороною на користь сторони управненої. Виконання господарського зобов'язання третьою особою, що не є стороною у зобов'язанні, допускається, якщо ця третя особа – безпосередній виконавець, і за наявності умов, визначених у ст. 194 ГК. У свою чергу, управнена сторона може передати третій особі належне їй право на одержання майна за зобов'язанням відповідно до ст. 195 ГК.
Зміст майново-господарських зобов'язань складають суб'єктивні юридичні права та обов'язки його учасників. В узагальненому вигляді він полягає у наявності суб'єктивного права управненої сторони (кредитора) вимагати певної поведінки від зобов'язаної сторони (боржника) і відповідного обов'язку останньої.
Поняття управління господарською діяльністю, у процесі якого вони виникають, у законодавстві, зокрема у ГК, не розкривається. Ґрунтуючись на висновках теорії управління та відповідних положеннях ГК, таке управління можна охарактеризувати як цілеспрямовану діяльність з організації і забезпечення господарювання у відповідності до вимог суспільного господарського порядку, що здійснюється на всіх рівнях національної економічної системи органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, наділеними господарською компетенцією, а також громадянами, громадськими та іншими організаціями, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи реалізують щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (див. ч. 1 ст. 2, ч. 6 ст. 3). Зазначені органи, громадяни і організації у ГК узагальнені під поняттям «суб'єкти організаційно-господарських повноважень» і виступають однією із сторін в організаційно-господарських зобов'язаннях. Другою стороною у таких зобов'язаннях завжди є суб'єкт господарювання.
Юридичними об'єктами організаційно-господарських зобов'язань є певні управлінсько-господарські (організаційні) дії або утримання від певних дій.
Зміст організаційно-господарського зобов’язання, як і будь-якого іншого, складають суб'єктивні юридичні соціально-комунальні зобов'язання суб'єктів господарювання по створенню суб'єктами господарювання спеціальних робочих місць для осіб з обмеженою працездатністю та організацією їх професійної підготовки (ст. 177 ГК України);
Вказані господарські зобов'язання набули свого розвитку і законодавчого закріплення відповідно до ринкових відносин.
За рішенням місцевої ради за рахунок своїх коштів та відповідно до чинного законодавства суб’єкти господарювання зобов’язані створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку.
Виконання і припинення господарських зобов'язань
Загальний порядок виконання зобов'язань визначений у гл. 22 ГК.
Виконання зобов'язання являє собою завершальну стадію розвитку зобов'язальних правовідносин, на якій виконуються обов'язки і реалізуються суб'єктивні права. Головну роль у виконанні зобов'язання відіграє боржник (зобов'язана сторона), проте й на кредитора (управнену сторону) покладаються певні обов'язки – прийняти виконання зобов'язання, здійснити дії, без яких боржник не може виконати своїх обов'язків. Для боржника виконання зобов'язання полягає в здійсненні дій, які він повинен виконати згідно зі змістом зобов'язання. Виконання зобов'язання може виявлятись і в утриманні боржником від певних дій. Виконанням зобов'язання досягається його мета, і зобов'язання припиняється.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за браку конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК.
Кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочення виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК, іншими законами або договором.
За загальним правилом договір створює права й обов'язки для контрагентів, які його уклали. Водночас виконання господарського зобов'язання може бути покладено в цілому або в частині на третю особу, що не є стороною в зобов'язанні. Управнена сторона зобов'язана прийняти виконання, запропоноване третьою особою – безпосереднім виконавцем, якщо із закону, господарського договору або характеру зобов'язання не випливає обов'язок сторони виконати зобов'язання особисто.
Припинення господарських зобов'язань
Загальні умови припинення господарських зобов'язань визначаються ст. 202 ГК.
Господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених ГК або іншими законами.
Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.
До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК (гл. 50 ЦК) з урахуванням особливостей, передбачених ГК.
2. Забезпечення виконання зобов’язань як додаткова гарантія належного виконання зобов`язань.
Під забезпеченням виконання зобов'язань розуміють спеціальні правові заходи майнового характеру, які встановлюються законом або договором з метою забезпечення належного виконання зобов'язань. У випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання кредитор має право вимагати виконання в примусовому порядку через звернення в суд. Суд, застосовуючи заходи державного примусу, примушує боржника до виконання зобов'язання, стягує збитки, завдані неналежним виконанням.
Відповідно до ст. 199 ГК виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються в господарському (діловому) обігу.
У згаданій статті ГК зазначено, що до відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК.
Основні правила забезпечення виконання зобов'язань:
1) правочин із забезпечення виконання зобов'язання повинен бути здійснений у письмовій формі (ст. 547 ЦК України), в іншому випадку він буде вважатись нікчемним (тобто недійсним);
2) забезпечуватися може лише існуюче зобов'язання (тобто те, яке вже виникло і ще не припинилося, наприклад, з ліквідацією юридичної особи - боржника). Недійсність основного зобов'язання тягне недійсність зобов'язання, що його забезпечує (винятком з цього правила є гарантія - ст. 562 ЦК України). Проте недійсність правочину із забезпечення зобов'язання не тягне за собою наслідків щодо дійсності основного зобов'язання (ст. 548 ЦК України).
3. Правова характеристика неустойки, застави, завдатку, поруки, гарантії та притримання
Для захисту кредитором своїх інтересів, запобігти негативним наслідкам, захистити від непорядного боржника, отримати гарантію виконання ним своїх зобов'язань за договором можна скористатись одним із законних засобів, передбачених ЦК України, серед яких:
- неустойка (ст. 549-552 ЦК України);
- порука (ст. 553-559 ЦК України);
- гарантія (ст. 560-569 ЦК України);
- завдаток (ст. 570-571 ЦК України);
- застава (ст. 572-593 ЦК України);
- притримання (ст. 594-597 ЦК України).
Законом або договором можуть встановлюватися й інші (крім вказаних) види забезпечення виконання зобов'язань (наприклад, страхування).
Неустойка – один з найпоширеніших видів забезпечення зобов'язань. Форми неустойки: штраф (невиконання, неякісне, не в повному обсязі, некомплектне виконання); пеня (за прострочку грошового зобов'язання).
Стосовно пені для суб'єктів господарської діяльності ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань «від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР встановлено, що «...розмір пені ... обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня». Така ж вимога міститься у ч. 2 ст. 343 ГК України.
Неустойка може бути не тільки договірна, а й законна, наприклад, встановлена ст. 231 ГК України.
За загальним правилом згідно з ч. 1 ст. 232 ГК України якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.
Однак, законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: а) допускається стягнення тільки штрафних санкцій; б) збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; в) за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.
Порука - спосіб забезпечення виконання зобов'язання, що оформлюється окремим договором поруки, за яким фізична або юридична особа – поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися порукою як в повному обсязі, так і частково. Якщо інше не встановлено договором поруки, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, тобто за сплату не тільки основного боргу, а й відсотків, неустойки, за відшкодування збитків.
Поручителю необхідно виконати такі дії у разі пред'явлення йому вимог кредитора: 1) повідомити боржника, а у разі пред'явлення позову – залучити боржника до участі у справі (в іншому випадку боржник у разі пред'явлення в подальшому йому регресного позову може висунути заперечення, які мав до кредитора); 2) після виконання за боржника зобов'язання необхідно отримати від кредитора всі документи, що підтверджують цей обов'язок боржника для оформлення регресного позову. Строк пред'явлення вимог поручителю визначається у договорі, а у разі його відсутності там - протягом 6 місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання.
Поручительство припиняється лише у випадках, якщо:
Крім того, згідно зі ст. 558 ЦК України поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржнику (однак, якщо у договорі буде включено винагороди поручителя, то такі послуги підпадуть під визначення фінансових (ст. 1, 4 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. № 2664), тобто вони здійснюються фінансовими установами або фізичними особами - СПД, що мають відповідну ліцензію.
Гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язальна сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Згідно з новим ЦК України (ст. 560) гарантом може бути лише банк, інша фінансова установа або страхова організація. Звідси й назва - «банківська гарантія», яка вжита у ГК України (ст. 200). Гарант може отримати від боржника винагороду за свої послуги (ст. 567 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 200 ГК України зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони (додаються документи, що підтверджують вимогу). Документи розглядаються гарантом у строк, встановлений гарантією або в розумний строк.
Гарантія діє протягом строку, на який вона видана (ст. 561 ЦК України). Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов'язальна сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов'язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень.
На відміну від поруки гарантія не залежить від долі основного зобов'язання, тобто недійсність або припинення основного зобов'язання не тягне припинення або недійсності гарантійного зобов'язання (ст. 562 ЦК України).
Ст. 201 ГК України визначає загальногосподарські (публічні) гарантії виконання зобов'язань: з метою нейтралізації несприятливих наслідків від економічних злочинів законом може бути передбачено обов'язок комерційних банків, страховиків, акціонерних товариств та інших суб'єктів господарювання, які залучають кошти або цінні папери громадян і юридичних осіб, передавати частину своїх коштів для формування єдиного страхового фонду публічної застави.
Завдаток своєю платіжною функцією нагадує аванс. Однак на відміну від авансу завдаток виконує ще дві функції: підтвердження та забезпечення зобов'язання. Згідно з положенням нового ЦК України його можуть використовувати як фізичні, так і юридичні особи.
У випадку порушення зобов'язання боржником завдаток залишається у кредитора. Якщо ж зобов'язання буде порушене з вини кредитора, то він повинен повернути боржнику завдаток у подвійному розмірі (ст. 571 ЦК України). Кредитор повертає боржнику завдаток в одинарному розмірі у випадку припинення зобов'язання до початку його виконання або неможливості його виконання.
Угода про завдаток вимагає письмової форми, що можливо виконати шляхом: 1) включення умови про завдаток у договір; 2) оформлення окремої угоди про завдаток.
Головне при цьому вказати, що мова йде саме про завдаток, інакше ця сума буде вважатись просто авансом.
Застава – спосіб забезпечення виконання зобов'язань, який дозволяє кредитору (заставодержателю) у випадку невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого зобов'язання отримати задоволення за рахунок заставленого майна. Договір застави оформлюється письмово, а стосовно нерухомого майна - посвідчується нотаріально (ст. 577 ЦК України, ст. 13 Закону про заставу)
Застава регулюється ЦК України (гл. 49) та іншими законами: Законом про завдаток, Законом про іпотеку, Законом про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень.
Підставою для виникнення застави є договір, закон, рішення суду (ст. 574 ЦК України). Предметом застави може бути будь-яке майно, на яке може бути звернено стягнення.
Різновидом застави є: заклад (щодо рухомого майна, що передається у володіння заставоутримувачу); іпотека (щодо нерухомого майна: квартири, земельної ділянки, будівлі тощо).
У випадку порушення заставоутримувачем правил розпорядження предметом застави, його заміни, відновлення, інших зобов'язань за Договором залогу заставоутримувач має право вимагати дострокового виконання забезпечення заставою зобов'язання (ст. 592 ЦК України). Звернення стягнення можливе або за рішенням суду, або за виконавчим надписом нотаріуса (ст. 20 Закону про заставу). Реалізація предмета застави за загальним правилом проводиться шляхом продажу його на публічних торгах.
Притримання як спосіб забезпечення зобов'язання виникло в ЦК країни вперше, хоча на практиці він застосовувався, законодавче закріплення отримало тільки зараз. Суть - кредитор, що правомірно володіє річчю боржника, яка повинна бути передана останньому, має право цю річ притримати до тих пір, поки боржник не виконає порушене зобов'язання. Предметом утримання мають бути тільки речі (майно, гроші, цінні папери тощо). Майнові права, роботи (однак не результати роботи), послуги утримуватись не можуть.
Кредитор повинен повідомити боржника про те, що він утримує річ у себе. Ризик її загибелі на час утримання покладається на кредитора. Боржник зберігає право власності на цю річ, однак, якщо він не виконає зобов'язання, кредитор має право звернути стягнення на притриману річ в порядку, передбаченому для застави (ст. 591 ЦК України). Однак | на відміну від застави притримання не оформляється окремою угодою Крім того, у заставу можуть бути передані й майнові права.
4. Правові наслідки порушення зобов’язань
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за браку конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК.
Кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочення виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК, іншими законами або договором
Питання для самостійного вивчення
1. Правове регулювання звернення стягнення на нерухоме май боржника (іпотеку).
2. Особливості оформлення гарантії.
3. Порядок реалізації заставного рухомого майна.
4. Правові підстави використання притримання у господарській діяльності.
5. Судова практика щодо застосування у договірній діяльності завдатку.
Тести для поточного контролю
1. Чи мають право сторони встановлювати в договорі неустойку (штраф, пеню) за невиконання договірних зобов'язань не в грошовій, а в натуральній формі?
- нарахування неустойки виключно в натурі, без визначення грошової суми, суперечить чинному законодавству;
- нарахування неустойки виключно в натурі можливе за згодо сторін;
- сторони мають право встановлювати неустойку виключно в натуральній формі тільки при укладенні бартерного договору;
- сторони мають право встановлювати в натуральній формі тільки штраф, а пеня повинна нараховуватись тільки в грошовій сумі.
Рекомендована література
1.Господарський кодекс України гл.19,20,22
2. Цивільний кодекс України
3. Несинова С.В. Господарське право стор.298-331.