Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 137
Тема 7. УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ ПІДПРИЄМСТВА
Тема 7. Управління активами підприємства
7.1. Склад, структура та види активів підприємства
7.2. Оборотні активи: поняття, види та методи їхнього управління
7.3. Методика фінансування оборотних активів
7.4. Методи оптимізації розміру основних груп поточних запасів
7.5.Управління поточною дебіторською заборгованістю підприєм ства, його зміст та послідовність здійснення
7.6. Необоротні активи підприємства: зміст та методи оцінки
ТЕРМІНИ
Активи
- валові
- матеріальні
- нематеріальні
- необоротні
- оборотні
- чисті
Дебіторська заборгованість
Запаси
- поточні
- страхові
- транспортні
Методи
- АВС – аналіз
- економного розміру замовлення (ЕРЗ)
- нормативний
- прямого рахунку
- розрахунково-аналітичний
- розрахунку операційного циклу
- спрощений
Підходи до фінансування оборотних активів
- агресивний
- ідеальний
- компромісний
- консервативний
Факторинг
Фондовіддача
Фондомісткість
Фондовіддача
Форфейтинг
Цикл
- виробничий
- фінансовий
7.1. Склад, структура та види активів підприємства
Активи – це економічні ресурси підприємства у формі сукупних майнових цінностей, які використовуються в господарській діяльності з метою отримання прибутку.
Також під активами розуміють ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до збільшення економічних вигод у майбутньому.
Головним критерієм відображення певних цінностей в активі балансу, згідно з національною обліковою теорією, є право власності на них без будь-якого посилання на можливість одержувати економічні вигоди від використання активу у майбутньому. Таке право має три форми свого прояву – право володіння, право користування і право розпорядження. Визначальним є право розпорядження. На практиці ж, при складанні балансу, згідно з Інструкцією про порядок заповнення форм річного бухгалтерського звіту підприємства, право власності на майно реалізується не в усіх притаманних йому формах.
Критерії класифікації активів підприємства зображено на рис. 7.1.
Рис. 7.1. Критерії класифікації активів підприємства
За формою функціонування активів виділяють:
Це основні засоби, незавершені капітальні вкладення, устаткування, виробничі запаси сировини та матеріалів, запаси швидкозношуваних предметів (МШП), обсяг незавершеного виробництва, інші види матеріальних активів;
До них відносяться придбання підприємством прав користування окремими природними ресурсами, патентні права на використання винаходів, “ноу-хау” – сукупність технічних, технологічних, управлінських, комерційних і інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, які є предметом інновацій, але не запатентованих, права на виробничі моделі, товарний знак – емблема, рисунок чи символ, торгова марка – право на виключне використання фірмового найменування юридичної особи, права на використання комп’ютерних програм, “гудвіл” – різниця між ринковою вартістю підприємства як майнового комплексу і його балансовою вартістю, інші аналогічні види майнових цінностей підприємства;
Це грошові активи в національній валюті, грошові активи в іноземній валюті, дебіторська заборгованість у всіх її формах, короткострокові фінансові вкладення, довгострокові фінансові вкладення.
За характером участі в господарському процесі та швидкістю обороту активів виділяють:
До них відносять такі елементи: виробничі запаси сировини та напівфабрикатів, запаси МШП, обсяг незавершеного виробництва, запаси готової продукції, дебіторську заборгованість, грошові активи в національній і іноземній валюті, короткострокові фінансові вкладення, витрати майбутніх періодів;
Це основні засоби, нематеріальні активи, незавершені капітальні вкладення, устаткування, довгострокові фінансові вкладення, інші види необоротних активів.
За характером обслуговування окремих видів діяльності виділяють:
До складу операційних активів відносять: виробничі основні засоби, нематеріальні активи, які обслуговують операційний процес, оборотні операційні активи за виключенням короткострокових фінансових вкладень;
Це незавершені капітальні вкладення, устаткування, довго- та короткострокові фінансові вкладення.
За характером фінансових джерел формування активів виділяють:
За характером володіння активами виділяють:
За ступенем ліквідності активів виділяють:
До них відносять короткострокові фінансові вкладення та короткострокову дебіторську заборгованість.
Це запаси сировини, напівфабрикатів, запаси МШП, основні засоби, незавершені капітальні вкладення, устаткування, довгострокові фінансові вкладення.
Це безнадійна дебіторська заборгованість, витрати майбутніх періодів, збитки поточних та минулих років.
Активи мають визнаватись і відображатись в балансі в грошовому виразі з використанням певної бази оцінки, а саме:
1. Історичної собівартості. Активи відображаються за сумою сплачених грошових коштів чи їх еквівалентів або за справедливою вартістю компенсації, виданої. Щоб придбати їх, на момент придбання.
2. Поточної собівартості. Активи відображаються за сумою грошових коштів чи їх еквівалентів, яка була б сплачена в разі придбання такого ж або еквівалентного активу на поточний момент.
3. Вартості реалізації. Актив відображається за сумою грошових коштів чи їх еквівалентів, яку можна було б отримати на поточний момент шляхом продажу активу в ході звичайної реалізації.
4. Теперішньої вартості. Активи відображаються за теперішньою дисконтовою вартістю майбутніх чистих надходжень грошових коштів, які, як очікується, має генерувати стаття під час звичайної діяльності підприємства.
Фінансовий стан підприємства в значній ступені залежить від доцільності та правильності вкладення фінансових ресурсів в активи. В процесі функціонування підприємства величина активів і їх структура постійно змінюються. Характеристику про якісні зміни в структурі майна та його джерел можна отримати за допомогою вертикального та горизонтального аналізу звітності.
Вертикальний аналіз показує структуру майна підприємства та його джерел. Як правило, показники структури розраховуються у відсотках до валюти балансу. Відносні показники певною мірою згладжують негативний вплив інфляційних процесів, які суттєво утруднюють співставлення абсолютних показників в динаміці.
Горизонтальний аналіз звітності складається в побудові однієї чи декількох аналітичних таблиць, в яких абсолютні показники доповнюються відносними темпами зростання.
7.2. Оборотні активи: поняття, види та методи їхнього управління
Оборотні активи згідно (П(С)БО 2) – це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу. Значну частку оборотних активів на підприємствах складають запаси.
Запаси – предмети праці, що призначені для обробки, переробки, використання у виробництві для господарських потреб, а також засоби праці, які підприємство включає до складу малоцінних та швидкозношуваних предметів.
Запаси включають:
До оборотних активів належать:
1. Запаси:
2. Кошти, розрахунки та інші активи:
Традиційно управління оборотними активами проводиться за двома плановими напрямками:
До методів управління оборотними активами відносять:
Метод прямого рахунку грунтується на розрахунку норми запасів за всіма їх видами. Так, за складськими виробничими запасами норма складається з часу перебування коштів у транспортному, підготовчому, поточному і страховому запасах:
Тривалість перебування засобів у незавершеному виробництві (норма запасу в днях) залежить від тривалості технологічного циклу та коефіцієнта наростання витрат.
Технологічний цикл – це час від початку технологічних операцій до здачі готової продукції на склад. Для підприємств, що випускають кілька видів продукції, визначають середньозважену тривалість виробничого циклу в цілому по підприємству.
Коефіцієнт наростання витрат (КНВ) характеризує рівень готовності продукції у складі незавершеного виробництва. Розраховують цей коефіцієнт як відношення собівартості незавершеного виробництва до планової собівартості виробу. Залежно від характеру наростання витрат використовують різні формули для розрахунку цього коефіцієнта. При відносно рівномірному наростанні витрат у собівартості коефіцієнт наростання витрат визначають за формулою:
(7.1)
де ОВ – сума одноразових витрат на виріб на початку виробничого процесу;
0,5 – поправний коефіцієнт;
Вн – сума всіх наступних витрат на виріб.
При нерівномірному наростанні витрат коефіцієнт наростання витрат визначають за формулою:
(7.2)
де Ві – витрати на і-й період наростаючим підсумком (і = 1, 2, n), грн;
С – планова собівартість виробу, грн;
Т – тривалість технологічного циклу виробу, днів.
Метод прямого рахунку дає змогу найточніше визначити тривалість виробничого циклу, тобто час, протягом якого оборотні кошти перебувають у всіх видах запасів. Однак через трудомісткість розрахунків цей метод доцільно застосовувати при стабільних умовах виробничо-господарської діяльності, коли розраховані норми запасів можна використати протягом декількох років.
Розрахунково-аналітичний метод допомагає уникнути трудомістких розрахунків, але у разі його застосування на планований період переносяться ті самі умови використання оборотних засобів, що й у попередньому періоді. Норму оборотних коштів (НОК) визначають так:
(7.3)
де – середні фактичні запаси оборотних засобів, грн;
ЗН – сума зайвих і непотрібних запасів, грн;
– середній обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за той самий період, грн.
Потреба в оборотних коштах у запасах у планованому періоді (ОКпл) визначається за формулою:
(7.4)
де Впл – запланований обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), грн.
При використанні спрощеного методу потребу в оборотних коштах у запасах у планованому періоді (ОКпл ) визначають так:
(7.5)
де – фактичні середньорічні залишки оборотних коштів у запасах у звітному році, грн;
ТВ – темп зростання виручки у планованому році в порівнянні зі звітним.
Метод розрахунку операційного циклу. Операційний цикл – це час, протягом якого кошти перебувають у запасах і розрахунках з дебіторами. Він складається з виробничого циклу й середнього періоду погашення дебіторської заборгованості, тобто це час (у днях) від придбання виробничих запасів до оплати продукції (товарів, робіт, послуг) споживачами.
Виробничий цикл – це середній період перебування оборотних засобів у всіх видах запасів, тобто час (у днях) від надходження сировини, матеріалів та інших виробничих запасів до відвантаження готової продукції (товарів, робіт, послуг) споживачеві.
Середню тривалість операційного циклу (ТОЦ) визначають за формулою:
, (7.6)
де ТЗ, ТДЗ – середня тривалість одного обороту коштів (засобів) у запасах і дебіторській заборгованості відповідно (середній період погашення), днів.
Постійну середню потребу в оборотних коштах (ОК) можна розрахувати, помноживши середню тривалість операційного циклу (ТОЦ) на середні щоденні грошові витрати підприємства (ВД) за розрахунковий період:
(7.7)
В управлінні оборотними коштами використовують також розрахунок фінансового циклу, що менше операційного на тривалість середнього періоду погашення кредиторської заборгованості.
Фінансовий цикл – це операційний цикл мінус середній період погашення кредиторської заборгованості, тобто час від оплати рахунків за отримані сировину, матеріали та інші виробничі закупівлі до надходження грошей від покупців за відвантажену продукцію.
7.3. Методика фінансування оборотних активів
В економічній літературі виділяються в основному чотири підходи (моделі) до фінансування оборотних активів: ідеальний, агресивний, консервативний, компромісний.
Характеристика підходів до фінансування оборотних активів систематизована та наведена в табл. 7.1.
Таблиця 7.1
Підходи до фінансування оборотних актвів
|
Підходи |
Сутність |
Сутність ризикова-ності |
Вплив на обсяги оборотних активів |
Практичне викори-стання |
|
Ідеальний |
- Довгострокові зобов’язання є джерелами покриття необоротних активів. - Оборотні активи рівні поточним зобов’язанням. - Чисті оборотні активи дорівнюють нулю |
Найбільш ризикована з позиції ліквідності |
Характеризується постійними обсягами запасів, грощових коштів, поточних фінансових інвестицій, дебіторської заборгованості |
На практиці майже не зустрічає-ться |
Закінчення табл. 7.1
|
Агресивний |
- Довгострокові зобов’язання є джерелами покриття необоротних активів та постійної частини оборотних активів. - Чисті оборотні актви дорівнюють постійній частині оборотних активів |
Досить ризикована з позиції ліквідності та має високий ризик порушення безперервності виробництва |
Характеризується створенням лише мінімально необхідних обсягів запасів, грошових коштів, проведенням жорсткої кредитної політики, а тому призводить до фінансових втрат через зниження обсягів реалізації |
Зустріча-ється рідко |
|
Консервати-вний |
- Довгострокові зобов’язання є джерелами покриття необоротних та оборотних активів. - Чисті оборотні актви дорівнюють оборотним активам |
Відсутній ризик втрати ліквідності та майже немає ризику порушення безперервності виробництва |
Характеризується створенням значних резервів запасів, грошових коштів, проведенням ліберальної кредитної політики, а тому знижує ефективність використання оборотних активів |
Носить штучний характер |
|
Компромісний |
- Довгострокові зобов’язання є джерелами покриття необоротних активів, постійної частини оборотних активів та приблизно половини змінної частини оборотних активів. - Чисті оборотні актви дорівнюють сумі постійної частини оборотних активів та половині змінної частини оборотних активів |
Низький рівень втрати ліквідності та має низький ризик порушення безперервності виробництва |
Характеризується тим, що в окремі періоди підприємство може мати надлишкові обсяги запасів, грошових коштів |
Зустріча-ється часто |
Ідеальна модель (підхід) побудована на підставі суті категорій “оборотні активи” і “короткострокові зобов’язання”. Модель означає, що оборотні активи (ОА) за величиною збігаються з короткостроковими пассивами (КЗ), тобто OA = КЗ і ЧОК (чистий оборотний капітал) = 0. У реальному житті така модель практично не зустрічається.
Агресивна модель означає, що довгостроковий капітал слугує джерелом покриття оборотних активів, тобто того їх мінімуму, який необхідний для проведення фінансово-господарської діяльності. Балансове рівняння моделі має такий вигляд:
або (7.8)
де ОАСЧ – системна частина оборотних активів;
ОАВЧ – варіююча частина оборотних активів.
У цьому випадку ЧОК = ОА, а варіююча частина оборотних активів у повному обсязі покривається короткостроковими пасивами.
Вважається, що з позиції ліквідності ця стратегія достатньо ризикована, тому що в поточній діяльності підприємства мінімальним обсягом оборотних активів обмежитися неможливо. Існує високий ризик потенційних втрат разом з можливим значним обсягом одержуваного прибутку.
Консервативна модель передбачає, що варіююча частина оборотних активів покривається довгостроковими пассивами. Відсутній ризик втрати ліквідності, тому що не залучається до кредитування кредиторська заборгованість. Чистий оборотний капітал дорівнює за величиною оборотним активам, тобто ЧОК = ОА. Ця стратегія передбачає встановлення довгострокових пасивів на такому рівні:
або (7.9)
Вважається, що з позиції ліквідності консервативна стратегія найменш ризикована. Однак при цьому прибуток підприємства знаходиться на низькому рівні за рахунок збільшення витрат на підтримання надлишкових запасів оборотних коштів.
Компромісну модель розглядають як найбільш реальну, тому що в цьому разі необоротні активи, системна частина оборотних активів і приблизно половина варіюючої частини оборотних активів фінансується за рахунок довгострокових джерел. Така стратегія передбачає встановлення довгострокових пасивів на рівні, що задається таким рівнянням:
або (7.10)
Отже, ми розглянули загальну логіку управління джерелами фінансування поточної діяльності підприємства. Однак у практичній діяльності фінансовому менеджеру необхідно враховувати, що: кредити потребують витрат у вигляді процентів; кредиторська заборгованість з деякою умовністю може бути названа безплатним джерелом фінансування.
7.4. Методи оптимізації розміру основних груп поточних запасів
Для управління матеріальними запасами застосовують такі методи:
Використовуючи метод економного розміру замовлення (ЕРЗ) варто зробити наступні припущення:
Річні витрати на зберігання розраховуються за формулою:
(7.11)
Тоді витрати на зберігання одиниці продукції будуть рівними:
(7.12)
Також для розрахунку ЕРЗ нам необхідно буде такий показник як витрати на кожне замовлення, що розраховується за формулою:
(7.13)
Розрахуємо ЕРЗ (), прирівнявши витрати на замовлення та витрати на зберігання:
(7.14)
де D – ринковий попит,
Bzm. – витрати на кожне замовлення,
Dzb. – витрати на зберігання 1-ці.
Отже, ЕРЗ говорить про оптимальну кількість одиниць продукції у замовленні, за якої підприємство досягає мінімальних витрат на виконання замовлення та зберігання запасів.
Щодо АВС-аналізу, то згідно із методом, взалежності від грошових витрат, матеріальні запаси поділяються на три класи: А, В і С. Для такого поділу необхідно скласти список товарно-виробничих запасів, де зазначити їх вартість. Незабаром найбільш дорогі запаси, сукупні витрати на придбання яких складають 80 %, позначаються літерою А. У кількісному виразі вони складають всього 15-20 % загального обсягу запасів, що зберігаються на складі.
Наступні 15 % розміщуються під літерою В, всі інші 5 % – під літерою С.
Основне завдання розподілу – визначити запаси більшої вартості, щоб приділити найбільше уваги при аналізі та управлінні такими матеріальними запасами.
Для управління виробничими запасами також застосовують і більш складні математичні моделі – моделі планування матеріальних потреб (ПМП). Вхідними даними для таких моделей є обсяг торгових угод, витрати на замовлення ресурсів та їх зберігання, інші витрати виробництва.
Планування матеріальних потреб – система, що пов’язує графіки придбання та виробництва, утворюючи безпосередньо систему формування собівартості. Система ПМП – це математична модель виробничого процесу. Вона конкретизує потреби в основних і другорядних матеріалах для даного виробничого графіку. Спочатку керівник визначає, які будуть торгові угоди, після цього порівнює їх з вимогами виробництва. Потім визначаються строки комплектації кожного підвиду збирання деталей і замовлення кожної деталі, яка закуповується.
Нормативний метод. Особливе місце в системі норм і нормативів, що встановлюються підприємством, відводиться нормативам оборотних активів. Прийнято вважати, що в постійному обороті кожного підприємства повинна знаходитись необхідна кількість виробничих запасів (системна частка оборотних активів), яка забезпечує безперервний виробничий цикл.
Існує цілий ряд причин, що зумовлюють необхідність нормування на підприємствах (рис. 7.2.).
Рис. 7.2. Причини, що визначають необхідність нормування
Основним завданням нормування є розробка на кожному підприємстві економічно обгрунтованих норм та нормативів власних оборотних активів, що забезпечують прискорення обігу та найбільш ефективне використання матеріальних і фінансових ресурсів.
Нормування – це процес обчислення тієї частини оборотних активів (запасів та витрат), яка потрібна підприємству для забезпечення нормального, безперервного процесу виробництва, реалізації продукції та здійснення розрахунків. Нормування оборотних активів включає розробку та встановлення на кожному підприємстві спеціальних норм за окремими видами матеріальних цінностей, витрат виробництва і т.д. та розрахунок нормативу власних оборотних активів в грошовому виразі на кінець року, кварталу.
Норма – це обчислювальна за кожним видом оборотних активів відносна або мінімальна їх величина, що необхідна для розрахунку нормативу.
Норматив – це мінімальний розмір власних оборотних активів у грошовому виразі, що необхідний підприємству для забезпечення нормального, безперервного процесу виробництва, реалізації продукції та розрахунків.
В складі виробничих запасів нормуються наступні групи оборотних активів – сировина, основні матеріали, покупні напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини, малоцінні та швидкозношувані предмети. Здійсненню розрахунків передує визначення повного переліку видів перелічених матеріальних цінностей, що використовуються, а також кола постачальників вихідних матеріальних ресурсів.
Норматив оборотних активів, авансованих в сировину, основні матеріали і покупні напівфабрикати, визначається за формулою:
(7.15)
де М – норматив оборотних активів в запасах сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів (грн.);
В – одноденні витрати сировини, матеріалів, напівфабрикатів (грн.);
n – норма оборотних активів (дні);
В нормі оборотних активів по кожному виду продукції чи однорідній групі матеріалів враховується час перебування в поточному запасі (П), страховому (С), транспортному (Т), технологічному (А), підготовчому запасах (Д). Таким чином, норматив оборотних активів в запасах сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів (М) визначається за формулою:
(7.16)
Поточний (складський) запас – основний вид запасу, тому норма оборотних активів в поточному запасі є основною вагомою величиною всієї норми запасу в днях. Він призначений забезпечити безперервність процесу виробництва між поставками матеріалів. Величина складського запасу залежить від частоти і рівномірності постачання, а також від періодичності запуску сировини і матеріалів у виробництво.
Страховий запас є другим за величиною видом запасу, що визначає загальну норму. Страховий, або гарантійний, запас необхідний для кожного підприємства для гарантії безперервності виробничого процесу у випадках порушень умов і строків поставок матеріалів постачальником, транспортом або відвантаження некомплектних партій.
Транспортний запас створюється на період розриву між строками вантажообігу і документообігу. При поставках матеріалів на далекі відстані строк оплати розрахункових документів випереджає строк надходження матеріальних цінностей. Тривалість пробігу вантажу від постачальника до покупця по окремій поставці можна встановити співставленням дат відвантаження матеріалів постачальником і надходження його до покупця.
7.5. Управління поточною дебіторською заборгованістю підприєм ства, його зміст та послідовність здійснення
Згідно з П(С)БО 10 “Дебіторська заборгованість”, дебітори – це юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів. Відповідно, дебіторська заборгованість – це сума заборгованості дебіторів підприємства на певну дату.
Виникнення дебіторської заборгованості – це об’єктивний процес, який зумовлений існуванням ризиків при проведенні взаєморозрахунків між контрагентами за результатами господарської операції.
Управління поточною дебіторською заборгованістю, що визначається як кредитна політика підприємства по відношенню до покупців продукції, здійснюється за основними етапами (рис. 7.3.).
Рис. 7.3. Процес управління поточною дебіторською заборгованістю
Етап 1. Аналіз поточної дебіторської заборгованості підприємства у попередньому періоді.
Основним завданням цього аналізу є оцінка рівня і складу поточної дебіторської заборгованості підприємства, а також ефективності інвестованих в неї фінансових ресурсів. Аналіз дебіторської заборгованості за розрахунками з покупцями проводиться в розрізі товарного (комерційного) і споживчого кредиту.
За даними бухгалтерської звітності (ф.1, ф.2) можна визначити цілий ряд показників, що характеризують стан дебіторської заборгованості.
До цих показників належать:
Оцінку цього рівня дебіторської заборгованості рекомендується здійснювати на основі наступних показників:
1. Оборотність дебіторської заборгованості, що визначається за формулою:
(7.17)
де ОД – оборотність дебіторської заборгованості;
В – виручка від реалізації продукції;
Д – середня дебіторська заборгованість.
2. Період погашення дебіторської заборгованості, що визначається за формулою:
(7.18)
де ПД – період погашення дебіторської заборгованості.
3. Частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі поточних активів, що визначається за формулою:
(7.19)
де ДА – частка дебіторської заборгованості в поточних активах;
Д – дебіторська заборгованість;
Па – поточні активи.
4. Відношення середньої величини дебіторської заборгованості до виручки від реалізації визначається за формулою:
(7.20)
де Дв – відношення середньої величини дебіторської заборгованості до виручки від реалізації;
Д – середня величина дебіторської заборгованості;
В – виручка від реалізації продукції.
Етап 2. Вибір типу кредитної політики підприємства стосовно покупців продукції.
Формування принципів кредитної політики відображає умови цієї практики і спрямоване на підвищення ефективності операційної та фінансової діяльності підприємства. У процесі формування принципів кредитної політики по відношенню до покупців продукції вирішуються два основних питання:
Форми реалізації продукції в кредит мають два різновиди – товарний (комерційний) кредит і споживчий кредит. Товарний (комерційний) кредит представляє собою форму оптової реалізації продукції її продавцем на умовах відстрочки платежу, якщо таке відстрочення перевищує звичайні терміни банківських розрахунків.
Споживчий кредит (у товарній формі) являє собою форму роздрібної реалізації товарів покупцям (фізичним особам) з відстрочкою платежу. Він надається зазвичай на термін від шести місяців до двох років.
Етап 3. Визначення можливої суми обігового капіталу, що направляється у дебіторську заборгованість за товарним (комерційним) і споживчим кредитом.
При розрахунку цієї суми необхідно враховувати плановані обсяги реалізації продукції в кредит; середній період надання відстрочки платежу за окремими формами кредиту; середній період прострочення платежів визначається за результатами аналізу поточної дебіторської заборгованості в попередньому періоді; коефіцієнт співвідношення собівартості і ціни реалізованої в кредит продукції.
Розрахунок необхідної суми обігового капіталу, що направляється у дебіторську заборгованість, здійснюється за формулою:
(7.21)
де ОКдз – необхідна сума оборотного капіталу, що направляється у дебіторську заборгованість;
ОРк – запланований обсяг реалізації продукції в кредит;
Кс/к – коефіцієнт співвідношення собівартості і ціни продукції, вираженої десятковим дробом;
– середній період надання кредиту покупцям, у днях;
– середній період прострочення платежів по наданим кредитом, у днях.
Якщо фінансові можливості підприємства не дозволяють інвестувати розрахункову суму засобів у повному обсязі, то при незмінності умов кредитування повинен бути відповідно скоригований планований обсяг реалізації в кредит.
Етап 4. Формування системи кредитних умов.
До складу цих умов входять наступні елементи:
Термін надання кредиту (кредитний період) характеризує граничний період, на який покупцю надається відстрочка платежу за реалізовану продукцію. Збільшення терміну надання кредиту стимулює обсяг реалізації продукції, однак приводить в той же час до збільшення суми фінансових ресурсів, що інвестуються в дебіторську заборгованість, і збільшенню тривалості фінансового і всього операційного циклу підприємства.
Розмір кредиту, що надається (кредитний ліміт) характеризує максимальна межа суми заборгованості покупця за наданим йому товарному (комерційному) або споживчого кредиту.
Вартість надання кредиту характеризується системою цінових знижок при здійсненні негайних розрахунків за придбану продукцію. У поєднанні з терміном надання кредиту така цінова знижка характеризує норму річної процентної ставки. Алгоритм цього розрахунку характеризується наступною формулою:
(7.22)
де ПСк – річна норма процентної ставки за наданий кредит;
ЦЗн – цінова знижка, що надається покупцю при здійсненні негайного розрахунку за придбану продукцію, у %;
СНк – строк надання кредиту (кредитний період), в днях.
Встановлюючи вартість товарного
(комерційного) або споживчого кредиту, необхідно мати на увазі, що його розмір не повинен перевищувати рівень процентної ставки по короткостроковому фінансовому (банківського) кредиту.
Система штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язань покупцями повинна передбачати відповідні пені, штрафи, і неустойки. Розміри цих штрафних санкцій повинні повністю відшкодовувати всі фінансові втрати підприємства – кредитора втрату доходу, інфляційні втрати, відшкодування ризику зниження рівня платоспроможності та інші і відповідно відображатись в умовах договорів поставки.
Етап 5. Формування стандартів оцінки покупців і диференціація умов надання кредиту.
В основі встановлення таких стандартів оцінки покупців лежить їх кредитоспроможність. Формування системи стандартів оцінки покупців включає такі основні елементи:
- визначення системи характеристик, що оцінюють кредитоспроможність окремих груп покупців;
- групування покупців продукції за рівнем кредитоспроможності;
- диференціація кредитних умов відповідно з рівнем кредитоспроможності покупців.
Формування стандартів оцінки покупців і диференціація кредитних умов здійснюються роздільно за різними формами кредиту – товарному та споживчому. Визначення системи характеристик, що оцінюють кредитоспроможність окремих груп покупців, є початковим етапом побудови системи стандартів їх оцінки.
За товарним (комерційним) кредитом така оцінка здійснюється звичайно за такими критеріями:
За споживчим кредитом оцінка здійснюється звичайно за критеріями:
Етап 6. Формування процедури інкасації поточної дебіторської заборгованості.
У складі цієї процедури повинні бути передбачені: терміни і форми попереднього і наступного нагадувань покупцям про дату платежів; можливості та умови пролонгування боргу за наданим кредитом; умови порушення справи про банкрутство неспроможних дебіторів.
Етап 7. Забезпечення використання на підприємстві сучасних форм рефінансування поточної дебіторської заборгованості.
Розвиток ринкових відносин та інфраструктури фінансового ринку дозволяють використовувати в практиці фінансового менеджменту ряд нових форм управління дебіторською заборгованістю – її рефінансування, тобто прискорений переказ в інші форми оборотних активів підприємства: грошові кошти і високоліквідні короткострокові цінні папери.
Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості, в даний час, є:
Факторинг являє собою фінансову операцію, яка полягає у поступці підприємством – продавцем права отримання грошових коштів по платіжних документах за надану продукцію на користь банку або спеціалізованої компанії – “фактор компанії”, які беруть на себе всі кредитні ризики по інкасації боргу.
За здійснення такої операції банк (фактор-компанія) стягують з підприємства продавця певну комісійну плату у відсотках до суми платежу. Факторингова операція дозволяє підприємству – продавцю рефінансувати переважну частину дебіторської заборгованості за наданим покупцеві кредитом у короткі терміни, скоротивши тим самим період фінансового та операційного циклу. До недоліків факторингової операції можна віднести лише додаткові витрати продавця, пов’язані з продажем продукції, а також втрату прямих контактів з покупцем у процесі здійснення ним платежів.
Облік векселів, виданих покупцями продукції, являє собою фінансову операцію по їх продажу банку за певною (дисконтною) ціною, яка встановлюється в залежності від їх номінала, терміну погашення й облікової вексельної ставки. Облікова вексельна ставка складається із середньої депозитної ставки, ставки комісійної винагороди, а також рівня премії за ризик при сумнівній платоспроможності векселедавця. Зазначена операція може бути здійснена тільки з переказним векселем. йснюється дисконтування суми векселя, %
Форфейтинг являє собою фінансову операцію з рефінансування дебіторської заборгованості за експортним товарним (комерційним) кредитом шляхом передачі (індосаменту) переказного векселя на користь банку (факторингової компанії) зі сплатою останньому комісійної винагороди.
7.6. Необоротні активи підприємства: зміст та методи оцінки
Необоротні активи – активи, що використовуються підприємством у його діяльності протягом тривалого періоду часу (більше одного року) та від використання яких підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди; та їх вартість може бути достовірно визначена.
До необоротних активів відносять:
До основних засобів належать матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних або соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання (експлуатації) яких більше одного року. Такими матеріальними активами можуть бути будинки, споруди, передавальні пристрої, машини та обладнання, транспортні засоби, інструменти, прилади, інвентар, робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження та інші основні засоби.
До інших необоротних матеріальних активів належать такі матеріальні активи, як бібліотечні фонди, малоцінні необоротні активи, тимчасові споруди, природні ресурси, інвентарна тара, предмети прокату тощо.
Нематеріальний актив – це немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам. До нематеріальних активів належать: права на об’єкти промислової власності; права на комерційні позначення; права користування майном; права користування природними ресурсами; авторські та суміжні з ними права; інші нематеріальні активи.
Довготермінові фінансові інвестиції – це витрати підприємства на придбання цінних паперів, вкладення коштів у дочірні та інші підприємства на тривалий термін з метою участі в розподілі прибутку, отримання відсотків та дивідендів. Сюди належать: довготермінові вкладення коштів у боргові цінні папери, акції та інші корпоративні права.
Довготермінова дебіторська заборгованість – сума заборгованості юридичних чи фізичних осіб, які заборгували підприємству певну суму грошових коштів чи інших активів, що не виникає під час операційного циклу і буде погашена не раніше, ніж через один рік після дати балансу. Така заборгованість може виникнути в результаті операцій фінансової оренди, надання позик іншим підприємствам чи фізичним особам, за реалізовану продукцію, надані послуги, через надзвичайні події тощо.
Відстрочені податкові активи виникають на підприємстві, якщо сума податку на прибуток підприємства, визначена за даними бухгалтерського об-ліку є меншою від суми податку, визначеної за даними податкового обліку.
Гудвіл – це перевищення вартості придбання над часткою покупця у справедливій вартості ідентифікованих активівта зобов’язань на дату придбання.
Оцінка стану й ефективності використання основних засобів можна об’єднати в три групи, які характеризують:
До показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними засобами, належать: фондоозброєність, фондомісткість, коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства.
Фондоозброєність – показник, що характеризує рівень забезпеченості основними виробничими фондами промислово-виробничого персоналу підприємства. Фондоозброєність визначається як відношення вартості основних виробничих фондів до середньооблікової чисельності працівників основної діяльності (робітників), тобто:
(7.23)
де ФСР – середньорічна вартість основних засобів;
Ч – чисельність працівників.
Фондомісткість – показник, який характеризує рівень середньорічної вартості основних засобів на одиницю вартості виробленої валової продукції. Цей показник є величиною, оберненою до фондовіддачі, і розраховується за формулою:
(7.24)
де ФМ – фондомісткість;
ВП – вартість виробленої продукції.
Коефіцієнт реальної вартості основних засобів у майні підприємства (КМ) визначається як відношення вартості основних виробничих засобів (за вирахуванням суми їхнього зносу) до вартості майна підприємства. Цей коефіцієнт має бути не меншим 0,5 і визначається за формулою:
(7.25)
де ФЗ – залишкова вартість основних засобів;
М – вартість майна підприємства.
Стан основних засобів характеризують через такі коефіцієнти: знос основних засобів; придатність; оновлення; вибуття основних засобів.
Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних засобів, яку списано на витрати виробництва в попередніх періодах. Коефіцієнт зносу визначається відношенням суми зносу основних засобів до балансової вартості основних засобів.
(7.26)
де КЗ – коефіцієнт зносу основних засобів;
ЗО – сума зносу основних засобів;
ФК – балансова вартість основних засобів на кінець періоду.
Коефіцієнт придатності основних засобів відображає частку основних засобів, придатну для експлуатації в процесі господарської діяльності і розраховується за формулою:
(7.27)
де КП – коефіцієнт придатності основних засобів.
Коефіцієнт оновлення основних засобів характеризує інтенсивність уведення в дію нових основних засобів. Він показує частку введених основних засобів за визначений період у загальній вартості основних засобів на кінець звітного періоду, розраховуються за формулою:
(7.28)
де КО – коефіцієнт оновлення основних засобів;
ФВВ – вартість введених основних засобів;
ФК – балансова вартість основних засобів на кінець періоду.
Коефіцієнт вибуття показує інтенсивність вибуття основних засобів тарозраховується за формулою:
(7.29)
де КВ – коефіцієнт вибуття основних засобів;
ФВИБ. – вартість виведених основних засобів;
ФП – балансова вартість основних засобів на початок пе-ріоду.
До показників, які характеризують ефективність використання основних засобів, належать: фондовіддача, рентабельність основних засобів, сума прибутку на одну гривню основних засобів.
Фондовіддача основних засобів – показник, який відображає обсяг валової (товарної) продукції у вартісному вираженні на одиницю (1 грн) середньорічної вартості основних засобів, які беруть участь у виробництві цієї продукції. Цей показник характеризує ефективність використання основних засобів.
(7.30)
де ФВ – фондовіддача;
ВП – вартість виробленої продукції за звітний період;
ФК – балансова вартість основних засобів на кінець періоду.
Збільшення фондовіддачі основних виробничих фондів свідчить про підвищення ефективності їх використання, що є позитивним явищем в економіці підприємств. Основними шляхами підвищення фондовіддачі основних фондів є збільшення обсягу виробництва валової (товарної) продукції за рахунок більш інтенсивного їх використання і зниження середньорічної вартості цих фондів за рахунок ліквідації зношених, малопродуктивних та невикористаних у виробництві основних засобів.
Рентабельність основних засобів – це відносний показ-к, який характеризує рівень ефективності використання цих засобів. Розраховується він за формулою:
(7.31)
де РОЗ – рентабельність основних засобів;
ПЗ – загальний прибуток за звітний період;
ФК – балансова вартість основних засобів на кінець періоду.
Абсолютним показником ефективності використання основних засобів є сума прибутку на одну гривню основних засобів.
ТЕСТИ
1. Ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких призведе до збільшення економічних вигод у майбутньому, – це:
2. Активи підприємства, котрі мають матеріальну форму – це:
3. Активи, котрі не мають матеріальної форми, але приймають участь в господарській діяльності та приносять прибуток – це:
4. Під активами, які характеризують різні фінансові інструменти, котрі належать підприємству або знаходяться в його володінні, розуміють:
5. Активи, які характеризують сукупність майнових цінностей підприємства, котрі обслуговують поточну виробничо-комерційну (операційну) діяльність і повністю використовуються впродовж одного виробничо-комерційного циклу, називають:
6. Сукупність майнових цінностей, котрі використовуються у виробничо-комерційній (операційній) діяльності підприємства з метою отримання операційного прибутку – це:
7. Під активами, які характеризують сукупність майнових цінностей підприємства, пов’язаних із здійсненням його інвестиційної діяльності, прийнято розуміти:
8. Сукупність майнових цінностей підприємства, які сформовані за рахунок як власного, так і позикового капіталу – це:
9. Активи, які характеризують вартісну сукупність майнових цінностей підприємства, сформованих виключно за рахунок його власного капіталу, називають:
10. Який з методів управління оборотними активами грунтується на розрахунку норми запасів за всіма їх видами:
11. Який з методів управління оборотними активами допомагає уникнути трудомістких розрахунків, але у разі його застосування на планований період переносяться ті самі умови використання оборотних засобів, що й у попередньому періоді:
12. Який з методів управління оборотними активами передбачає добуток фактичних середньорічних залишків оборотних коштів у запасах у звітному році та темпів зростання виручки у планованому році в порівнянні зі звітним:
13. Який з методів управління оборотними активами передбачає добуток тривалості операційного циклу та середніх щоденних грошових витрат підприємства за розрахунковий період:
14. В якій із моделей фінансування оборотних активів оборотні активи за величиною збігаються з короткостроковими пассивами:
15. В якій із моделей фінансування оборотних активів довгостроковий капітал слугує джерелом покриття оборотних активів, тобто того їх мінімуму, який необхідний для проведення фінансово-господарської діяльності:
16. В якій із моделей фінансування оборотних активів системна частина оборотних активів і приблизно половина варіюючої частини оборотних активів фінансується за рахунок довгострокових джерел:
17. В якій із моделей фінансування оборотних активів варіююча частина оборотних активів покривається довгостроковими пасивами:
18. Показник, що характеризує рівень забезпеченості основними виробничими фондами промислово-виробничого персоналу підприємства, визначають як:
4) коефіцієнт придатності.
19. Показник, який характеризує рівень середньорічної вартості основних засобів на одиницю вартості виробленої валової продукції – це:
20. Показник, який відображає частку основних засобів, придатну для експлуатації в процесі господарської діяльності, називають:
PAGE 136
Кундицький О. О. ФІНАНСОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ