Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 1
Господарське право в системі права України
ПЛАН
Література:
1.Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436 // Офіційний вісник України. – 2003. - № 11. – Ст. 462 (із змін. та допов.).
2.Вінник О.М. Господарське право: навчальний посібник [для студ. Вищ. Навч.закл.] / [О.М.Вінник].- [2-ге вид.,змін. та доп.].- К.:Правова єдність,2009.-766 с.
3.Господарське право України: Підручник для студ. юр. спец ВЗО / В.М.Гайворонський, В.П.Жушман та ін. – Х.: Право, 2005.-384 с.
4.Хозяйственное право: Учебник / В.К.Мамутов, Г.Л.Знаменский, В.В.Хахулин и др.; Под ред. Мамутова В.К.-К.: Юринком Интер, 2002.- 912 с.
5.Щербина В.С.Господарське право: Підручник. – 3-тє вид., перероб. І доп.- К.:Юрінком Інтер, 2006. – 656 с.
6.Хозяйственное право Украины: Учебник / Под ред. А.С.Васильева, О.П.Подцерковного. –4-е изд., с изм. И доп.-Х.:ООО «Одиссей», 2011.-488 с.
7.Предпринимательское право: Учебное пособие /Под ред. А.В. Старцева, 2007. – Х.: Одиссей, 2007. – 248 с.
1.Господарське право як самостійна галузь права: історія та сучасність
Своєрідність господарських відносин, що становлять предмет правового регулювання, та методів їх регулювання створюють господарське право як самостійну та особливу галузь права.
Господарське право як галузь права та законодавства виникла пізніше багатьох інших правових галузей, а тому їй довелося буквально виборювати своє місце в усталеній забагато століть правовій сфері1 .
Становлення господарського права як окремої галузі права було зумовлено зростанням ролі держави у сфері економіки спочатку в Німеччині на при кінці XIX - початку XX ст., а згодом - в Радянському Союзі. В результаті націоналізації, що здійснювалася на теренах колишньої Російської імперії після Жовтневих подій 1917 р., було посилено прагнення держави контролювати економіку країни в цілому з метою забезпечення реалізації насамперед суспільних та державних інтересів, та їх солідаризації з індивідуальними та колективними інтересами трудящих.
Вітчизняна наука господарського права має декілька етапів становлення:
Перший етап – кінець XIX — 20-і роки XX сторіччя – поява господарсько-правових досліджень про господарське право як сукупності нормативних актів, що регулюють сферу господарювання (К.Д.Ушинський, В.А.Удинцев та ін.).
Другий етап — період раннього розвитку господарського права — 20-і — кінець 30-х років XX сторіччя – характеризується кількома точками зору щодо предмета господарського права. Одні науковці вважали, що господарське право має своїм регулюванням охоплювати в цілому народне господарство (Л.Я.Гинцбург, Е.Б. Пашуканіс), інші - лише сферу соціалістичного виробництва (П.И. Стучка). Саме перша концепція господарського права була покладена в основу Господарського кодексу України, який визначає основні засади господарювання щодо всіх суб'єктів господарювання, хоча і передбачає окремі особливості управління державним та комунальним секторами економіки та визначає специфічні риси суб'єктів господарювання, які функціонують на базі державного та комунального майна.
Третій етап — період «фундаменталізації» господарського права 60-80-і роки XX сторіччя – характеризується відродженням господарсько-правової науки та завершенням становлення єдиної концепції господарського права ( В.В. Лаптєв, В.К. Мамутов, Г.Л.Знаменський та ін.).
Потреби законодавчого забезпечення економічної політики, розвиток товарно-грошових та інших господарських відносин, прагнення держави до забезпечення поєднання державного регулювання і ринкової саморегуляції економіки зумовили необхідність посилення уваги не тільки до розвитку господарсько-правових досліджень, но і до викладання для студентів напряму «Право» циклу господарсько-правових дисциплін, а для студентів неюридичних спеціальностей дисципліни «Господарське право».
Сучасна навчальна дисципліна «Господарське право» ґрунтується на надбаннях господарсько-правової науки (щодо історії становлення, правових засобів функціонування господарського права, тенденцій його розвитку та вдосконалення тощо), передбачає аналіз та вивчення основних засад правового регулювання господарських відносин та практики застосування актів господарського законодавства.
Господарське право (як галузь права) - це система правових норм, що регулюють відносини з приводу безпосереднього здійснення господарської діяльності та/або керівництва нею (такою діяльністю) із застосуванням різних методів правового регулювання2.
2.Предмет, методи і принципи господарського права
Господарське право за змістом суспільних відносин, що регулюються його нормами, визначається як система правових норм, що регулюють відносини з приводу безпосереднього здійснення та управління господарською діяльністю із застосуванням різних методів правового регулювання.
Сфера господарювання є надзвичайно складною з огляду на різноманітність відносин, що виникають між її суб'єктами та іншими учасниками господарського життя. Предметом господарського права вважаються господарські правовідносини.
Господарські правовідносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини, які виникають у сфері господарювання щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та/або організації/керівництва такою діяльністю, характеризуються особливим суб'єктним складом, а також поєднанням організаційних та майнових елементів.
У Господарському кодексі України знаходимо більш лаконічне визначення господарських відносин, оскільки йдеться про предмет правового регулювання цього кодексу. Згідно із ч. 1 ст. 1 ГК господарськими визнаються відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Різноманітність господарських відносин зумовлює необхідність їх класифікації (поділу на види за різними критеріями).
Розрізняють доктринальну та легальну класифікації, що здійснюються за різними ознаками. Так, відповідно до ч. 4 ст. 3 ГК господарські відносини можуть бути господарсько-виробничими, організаційно-господарськими та внутрішньогосподарськими.
Поділ господарських відносин на господарсько-виробничі та організаційно-господарські здійснюється за критерієм характеру правовідносин. При цьому господарсько-виробничі відносини ч. 5 ст. 3 ГК визначаються як майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання в процесі безпосереднього здійснення господарської діяльності (виробництво та реалізація товарів, робіт, послуг), а організаційно-господарськими є відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю (ч. 6 ст. 3 ГК), в т. ч. щодо державної реєстрації суб'єктів господарювання, ліцензування їхньої діяльності, контролю за дотриманням такими суб'єктами правил у сфері господарювання та ін.
Виділення в окрему категорію внутрішньогосподарських відносин (ч. 7 ст. 3 ГК) здійснюється за критерієм сфери їх виникнення та дії — всередині господарської організації (це відносини, що складаються між структурними підрозділами суб’єкта господарювання, та відносини суб’єкта господарювання з його структурними підрозділами).
За взаємним становищем сторін розрізняють такі види господарських відносин:
• горизонтальні (учасники правовідносин рівноправні);
• вертикальні (одним із учасників правовідносин виступає орган господарського керівництва, в т. ч. власник майна іншого учасника).
За галузями економіки і сферами управління, в яких вони виникають, виділяють господарські відносини в промисловості, в агропромисловому комплексі, в галузі транспорту, в капітальному будівництві, у сфері приватизації державного та комунального майна, у сфері економічної конкуренції та антимонопольного регулювання тощо.
Подвійність природи господарських правовідносин (поєднання в них організаційних та майнових елементів) породжує численні методи правового регулювання, що є особливістю господарського права як галузі права.
Методи правового регулювання господарських відносин - це застосовувані законодавцем способи правового оформлення господарських відносин відповідно до їхніх властивостей і цілей правового регулювання, що відображають взаємне становище сторін, порядок прийняття ними юридично значущих рішень, характер юридичної відповідальності у випадку порушення і способи юридичного захисту прав та законних інтересів сторін.
Деякі автори (насамперед, член-кореспондент Академії правових наук України Г. Л. Знаменський) вважають, що господарські відносини регулюються за допомогою одного комплексного методу. Це - метод рівного підпорядкування усіх учасників господарських відносин суспільному господарському порядку, що забезпечує оптимальне поєднання приватних та публічних інтересів та створює партнерські та добропорядні відносини у сфері господарювання. Інші вчені-господарники розрізняють три основних методи правового регулювання господарських відносин. До них належать:
Метод владних приписів, що передбачає право прийняття юридично значущих рішень органом господарського керівництва (власником майна) щодо підпорядкованого йому суб'єкта (рішення власника про створення підприємства чи його реорганізацію, ліквідацію; видача ліцензії; розміщення державного замовлення на підприємствах, що функціонують на базі державного майна, і підприємствах-монополістах). Застосування цього методу законодавцем відбувається у формі імперативних норм (щодо мінімального розміру статутного фонду/капіталу окремих видів господарських товариств, комерційних банків, корпоративних інвестиційних фондів та ін.). джерел формування їх майна, обов'язковості певних фондів чи резервів (або навпаки - забороні їх створювати, як це передбачено ст. 12 Закону «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)». Метод владних приписів передбачає насамперед врахування публічних інтересів (якщо застосовується державою чи територіальною громадою в особі уповноважених органів) власника майна щодо створеного ним підприємства (у формі статуту, що визначає межі використання підприємством майна власника та обов'язки щодо власника).
Метод автономних рішень дозволяє суб'єктам господарювання приймати самостійно (але в межах своєї компетенції) юридично значущі рішення, і обов'язок усіх інших суб'єктів не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень (наприклад, ухвалення загальними зборами акціонерного товариства рішення про напрями використання прибутку товариства за минулий фінансово-господарський рік).
Метод рекомендацій передбачає видання компетентними органами адресованих суб'єктам господарювання пропозицій (рекомендацій) щодо певної (бажаної для суспільства, ефективної) поведінки (порядку дій) у сфері господарювання. Це - примірні господарські договори, примірні установчі та внутрішні правові документи господарських організацій, у т. ч. відкритих акціонерних товариств.
Деякі називають ще один метод – це метод координації забезпечує прийняття юридично значущих рішень за згодою сторін, кожна із яких не вправі нав'язувати свої умови іншій стороні; рішення приймається на основі компромісу (укладення господарського договору).
Будь-яка господарська діяльність здійснюється на певних засадах, що враховують, з одного боку, ринкову орієнтацію вітчизняної економіки і відповідно передбачають значну свободу для суб'єктів такої діяльності (насамперед, підприємців), а з іншого - соціальне спрямування господарської сфери, що зумовлює встановлення певних обмежень для суб'єктів господарювання з метою врахування публічних інтересів (суспільства, держави, територіальної громади/громад, типових приватних інтересів громадян та організацій) в дотриманні встановленого державою суспільного господарського порядку, що передбачає дотримання суб'єктами господарювання різноманітних вимог щодо: якості продукції, робіт, послуг, їх безпечності для життя і здоров'я споживачів; екологічної безпеки виробництва; добросовісної поведінки у сфері економічної конкуренції; цивілізованого використання найманої праці (тобто з дотриманням вимог трудового законодавства) та ін.
Це знайшло відбиття в ГК України, ст. 6 якого закріплює загальні принципи господарювання. До них відносяться: :
•забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання;
•свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;
•вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;
•обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;
•захист національного товаровиробника;
•заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
3. Поняття та види суб'єктів господарського права
Поняття суб'єкта господарського права обґрунтоване теорією господарського права, яка виходить з того, що суб'єктами господарського права є учасники господарсь ких відносин3.
Згідно з ст. 2 ГК учасниками відносин у сфері господа рювання є:
а) суб'єкти господарювання,
б) споживачі,
в) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією,
г) громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійсню ють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Таким чином, усіх вищезазначених суб'єктів можна розглядати як суб'єктів господарського права.
Найбільшу і найважливішу для господарської діяль ності групу суб'єктів господарського права складають суб'єкти господарювання.
Ч. 1 ст. 55 ГК визнає суб'єктами господарювання учас ників господарських відносин, які здійснюють господарсь ку діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (су купність господарських прав та обов'язків), мають відок ремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'я заннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Наведене визначення дає підстави виділи ти наступні ознаки суб'єкта господарювання:
по-перше, цей суб'єкт є учасником господарських відносин;
по-друге, він безпосередньо здійснює господарську діяльність;
по-третє, він наділений господарською компетенцією (сукупністю господарських прав і обов'язків), яку реалі зує при здійсненні господарської діяльності, набуваючи при цьому нових прав і обов'язків. Цю ознаку суб'єкта гос подарського права в літературі ще називають госпо дарською правосуб'єктністю. Суб'єкт господарського пра ва має засновану на законі можливість набувати від свого імені майнові та особисті немайнові права, вступати в зобо в'язання, виступати у судових органах. Правосуб'єктність суб'єкта господарювання доктринально визначається як господарська компетенція, тобто сукупність встановлених законодавством і набутих у господарських правовідноси нах прав і обов'язків;
по-четверте, він має відокремлене від інших суб'єктів (в тому числі і від власника) майно;
по-п'яте, він несе відповідальність за своїми зобов'я заннями у межах закріпленого за ним майна.
Суб'єктами господарювання згідно з ч. 2 ст. 55 ГК є:
В теорії господарського права обґрунтована точка зору, що до суб'єктів господарювання відносяться також філії, представництва та інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності. Це положення було закріплене в ч. 2 ст. 55 ГК України, проте Законом України від 4 лютого 2005 р. структурні одиниці без на лежних для того підстав і наукового обґрунтування були виключені з числа суб'єктів господарювання.
Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарсь кого відання та права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у ГК та інших законах.
Суб'єкти господарювання, які створені як господарські організації, діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юри дичної особи, що визначається цивільним законодавством та Господарським кодексом. Вони мають право відкривати свої філії, представницт ва, інші відокремлені підрозділи без створення юридич ної особи.
4.Система господарського права та законодавст
Важливим питанням цієї теми є питання, присвячене господарському законодавству. Нормативне регулювання господарських відносин ґрунтується на встановлених Конституцією України основних засадах правопорядку у сфері господарювання, про що згадується в Преамбулі Господарського кодексу України, а в ст. 5 ГК цьому питанню приділяється спеціальна увага. Зокрема, ст. 5 закріплює положення, відповідно до якого правопорядок у сфері господарювання формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання і державного регулювання макроекономічних процесів.
Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, який ґрунтується на згаданих положеннях Конституції України та визначається господарським законодавством.
Господарське законодавство можна розглядати в кількох аспектах.
У широкому розумінні господарське законодавство є системою нормативних актів, які регулюють відносини в сфері господарювання. Таке законодавство включає в себе нормативні акти цивільного, адміністративного, фінансового, трудового, екологічного та власне господарського законодавства.
У вузькому розумінні господарське законодавство — це система нормативних актів, що регулюють відносини з організації та здійснення лише виробничо-господарської діяльності.
Господарське законодавство становить нормативну основу господарського правопорядку - правил організації, безпосереднього здійснення та управління господарською діяльністю.
Господарське законодавство — це сукупність нормативно-правових актів та правових норм, які регулюють відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та керівництва (в т. ч. організації) такою діяльністю.
Господарське законодавство складається з великого масиву взаємопов'язаних нормативно-правових актів різної юридичної сили, що регулюють господарські відносини. У своїй сукупності ці нормативно-правові акти і складають систему господарського законодавства.
Система господарського законодавства – це розміщення норм, які складають господарське законодавство у відповідному порядку, враховуючи зміст, якості та внутрішні зв’язки між різноманітними актами.
Система господарського законодавства має горизонтальну та вертикальну будову.
Юридична сила нормативних актів господарського законодавства визначає вертикальну будову господарського законодавства. Господарське законодавство в цьому разі функціонує як вертикальна ієрархічна система нормативних актів, зумовлена структурою органів законодавчої та виконавчої влади, які мають законодавчі та нормотворчі повноваження в сфері регулювання господарської діяльності.
У вертикальній системі нормативних актів господарського законодавства за юридичною силою виділяють такі групи (блоки):
Горизонтальна система господарського законодавства визначається змістом норм господарського права, які встановлюють акти господарського законодавства.
Горизонтальна система господарського законодавства складається з низки інститутів які входять до системи господарського права.
Загальний курс господарського права має певну систему, яка складається з двох частин - загальної і спеціальної. До загальної частини слід віднести загальні положення про господарське право (поняття господарського права, господарські правовідносини, господарське законодавство, суб’єкти господарських правовідносин, майнова основа господарювання, господарські зобов’язання, відповідальність у господарсько-правових відносинах). До особливої частини – особливості правового регулювання окремих видів господарських відносин (правове регулювання господарсько-торговельної діяльності, правове регулювання біржової торгівлі, правове регулювання комерційного посередництва, правове регулювання діяльності транспорту, правове регулювання капітального будівництва, правове регулювання інвестиційної та інноваційної діяльності, правове регулювання банківської діяльності, правове регулювання страхової діяльності, правове регулювання цін та ціноутворення, правове регулювання аудиторської діяльності, правове регулювання комерційної концесії, правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності, спеціальні режими господарювання).
Питання для самоконтролю:
1 Знаменський Г.Л. Наукоємність сучасного господарського п брава // Право України.-2010.-№8.-С.19.
2 Вінник О.М. Господарське право: Курс лекцій.- К.: Атіка, 2004.- С. 47.
3 Щербина В.С. Господарське право: Підручник. – 3-тє вид., перероб. І доп. – К.:Юрінком Інтер, 2006.-656 с.-С.94.