Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
План
Список використаних джерел
1. Специфіка перевиховання неповнолітніх засуджених.
Значна кількість дітей в Україні понині живуть в особливо важких умовах. Неповнолітні потребують значної уваги, захисту і допомоги як з боку держави, сім’ї, так і всього суспільства.
З урахуванням цього та на виконання основних напрямів державної молодіжної політики Державною пенітенціарною службою України постійно вживаються заходи щодо забезпечення прав неповнолітніх, які перебувають у виховних колоніях, поліпшення умов їх утримання, підвищення соціальної захищеності й вдосконалення процесу ресоціалізації.
У структурі Державної пенітенціарної служби України функціонує 11 виховних колоній(10 – для утримання неповнолітніх чоловічої статі й одна – жіночої), на які покладено функцію виконання кримінальних покарань стосовно неповнолітніх віком від 14 до 18 років.
Головним результатом перебування підлітка у місцях позбавлення волі має бути попередження криміналізації його особистості і відновлення соціальних функцій після звільнення від покарання.
Це непросте завдання, оскільки криміногенний і соціально-демографічний склад засуджених досить складний.
Соціально-педагогічна занедбаність, що притаманна значній частині неповнолітніх засуджених, частково зумовлена тим, що до засудження понад 40 % неповнолітніх не працювали і не вчились, майже 50 % виховувались у неповній сім’ї, а 10 % взагалі є дітьми-сиротами.
Така характеристика контингенту виховних колоній вимагає виваженого підходу до процесу виконання кримінального покарання щодо неповнолітніх, пошуку індивідуальних причин їх асоціальної спрямованості, розроблення та реалізації ефективних заходів для його виправлення.
Основними засобами виправлення та перевиховання засуджених є встановлений порядок виконання і відбування покарання, соціально-виховна робота, суспільно корисна праця, загальноосвітнє та професійно-технічне навчання, а також громадський вплив.
Визначені засоби виправлення покликані забезпечувати збереження їх фізичного і психічного здоров’я, людської гідності, формування у них почуття суспільної відповідальності й навичок, які сприятимуть їх успішному поверненню у суспільство, виконанню вимог законів і задоволенню своїх життєвих потреб після звільнення власними силами. Ці складові знаходять своє відображення у процесі ресоціалізації.
У статті 6 Кримінально-виконавчого кодексу України ресоціалізація визначається як свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.
Збагаченню змісту педагогічних засобів ресоціалізації неповнолітніх засуджених присвячено праці І. П. Башкатова, В. Г. Деєва, І. Д. Зверєвої, А. С. Макаренка, Н. Ю. Максимова, В. М. Оржеховської, В. М. Синьова, А. І. Ушатікова, М. М. Фіцули та ін. .
У процесі ресоціалізації неповнолітніх засуджених методично дієвою, і це підтверджено історичним досвідом, є виховна система засновника вітчизняної пенітенціарної педагогіки А. С. Макаренка. Ця система, що реалізовувалася ще в 20–30-х р. ХХ ст., базується на розумному ставленні до питань поведінки школярів, вироблення у них позитивних звичок з формуванням свідомого відношення до права і дисципліни. А. С. Макаренко наголошує на тому, що: “Главные основы воспитания закладываются до пяти лет, – это 90 % всего воспитательного процесса, а затем воспитание человека продолжается” .
Ступінь педагогічної i соціальної занедбаності неповнолiтнiх засуджених, утримуваних у виховних колоніях, коливається вiд глибоко помилкових поглядiв i переконань, ганебних звичок, до менш значущих відхилень вiд норми у властивостях особистості та її поведiнцi. За час перебування у виховній колонії з усіма засудженими має бути проведена така робота, яка б у результаті мала ефективну ресоціалізацію.
Процес ефективної ресоціалізації неповнолітніх засуджених можливий лише за умови врахування достовірної інформації про суттєві психологічні властивості й якості їх особистості. Знання співробітниками виховних колоній найбільш значущих особливостей психологічної конституції вихованця відкривають перед ними можливість застосування адекватних методів і прийомів у роботі з засудженими.
Позбавлення свободи певною мірою впливає на долю засудженого після звільнення. Вплив покарання на подальший процес соціальної реабілітації є неоднозначним і суперечливим. По-перше, однією з цілей покарання є виправлення засудженого, тобто пристосування його до умов соціального існування. Досягти цієї мети можна з допомогою усунення, у крайньому випадку, ослаблення тих негативних рис особистості, які ускладнюють його адаптацію. По-друге, вимушений відрив засудженого від сім’ї, найближчого побутового оточення і трудового колективу неминуче створює адаптаційні проблеми. Крім того, режим позбавлення волі навряд чи сприяє вихованню таких необхідних для організації власного життя якостей, як заповзятливість і цілеспрямованість. А найголовніше, це вплив несприятливого психологічного мікроклімату, коли засуджені з негативною етичною орієнтацією задають тон. Замість того, щоб привчити людину жити в товаристві людей, покарання створює нові, часто неподоланні перешкоди.
На суперечності, властиві позбавленню волі, звертав увагу A. M. Яковлєв, виділяючи такі його особливості:
Законодавцем, ураховуючи вікові особливості неповнолітніх засуджених, не випадково вжито у назві виховної колонії слово виховна. Таким чином, акцентується увага на виконання завдань виховання, формування особистості й соціалізації неповнолітніх правопорушників.
Відповідно до цього у виховних колоніях діє комплексна система заходів,що передбачає:
До проведення виховної роботи із засудженими залучається весь персонал виховної колонії, але насамперед фахівці соціально-психологічної служби, педагоги і психологи. Комплексна система заходів у виховній колонії передбачає забезпечення процесу ресоціалізації неповнолітніх шляхом:
Забезпечення процесу ресоціалізації засуджених розпочинається із складання індивідуальних програм соціально-психологічної роботи, які становлять собою комплексний план заходів, спрямованих на корекцію негативних рис особистості неповнолітніх осіб, вивчення та максимальне зменшення чинників, що впливають на асоціальну поведінку, розвиток позитивних нахилів і здібностей. Такі програми складаються із перших днів перебування засудженого у виховній колонії з урахуванням індивідуальних особливостей неповнолітніх, їх поведінки, психічного стану, ступеню соціальної занедбаності та строку покарання.
Проведення виховної роботи з неповнолітніми здійснюється у формі групових та індивідуальних бесід, інформації на морально-етичні, правові, природознавчі, наукові, релігійні й інші теми, шляхом ознайомлення з періодичними виданнями, користування художньою літературою, перегляду телепередач і прослуховування радіопередач.
Для забезпечення корисного дозвілля та відпочинку неповнолітніх засуджених у виховних колоніях створена відповідна матеріально-технічна база, розвинута система клубної та позакласної роботи, працюють різноманітні гуртки художньої самодіяльності, прикладної творчості.
У вільний від навчання і роботи час для неповнолітніх засуджених проводяться лекції, бесіди, вікторини, тематичні вечори просвітницького, морально-естетичного і патріотичного спрямування, організовуються конкурси художньої самодіяльності, концерти, виставки прикладної творчості, спортивні змагання.
Організація дозвілля вихованців не обмежується рамками установ, вихованці беруть участь і у регіональних спортивних змаганнях з футболу, культурно-мистецьких заходах.
Для забезпечення права неповнолітніх засуджених на освіту в усіх виховно-трудових колоніях функціонують загальноосвітні середні школи і професійно-технічні училища, які реалізовують програми навчання та професійної підготовки засуджених. Головне завдання професійного навчання – надати підліткам такі професії, що користуються попитом на ринку праці, та певні гарантії працевлаштування після звільнення.
Особам, які бажають підвищувати свій освітній рівень за програмою загальноосвітнього навчального закладу самостійно, надається можливість користуватися підручниками з бібліотеки, дається дозвіл купувати письмове приладдя за свої кошти понад установлені суми і користуватися ними .
Особливе значення надається підліткам, які звільняються з виховних колоній, вони отримують загальнодержавного зразку атестати про середню освіту і свідоцтва про набуття професії.
Безумовно, реалізація виховних і освітніх програм, створення умов для фізичного розвитку силами лише співробітників виховних колоній неможлива. Тому останнім часом поширюється практика залучення до цієї роботи представників творчих спілок, громадських і релігійних організацій, трудових колективів.
У виховних колоніях створена і діє комплексна система сприяння особам, які звільняються з місць позбавлення волі,у вирішенні побутових питань і працевлаштуванню після звільнення. За півроку до закінчення строку покарання передбачено проходження засудженими курсів підготовки до звільнення,програмами яких передбачено надання психологічної та правової допомоги.
Тільки спільна напружена праця всіх зацікавлених державних структур і недержавних громадських організацій надасть можливість подолати наявні негативні моменти у роботі з неповнолітніми. Суспільство має бути зацікавлене у створенні, розробленні й упровадженні спеціальних програм, що передбачатимуть різнопланову і поетапну роботу щодо впливу на їх особистість, ураховуючи комплекс превентивних заходів, ефективної корекції і, врешті, планомірної соціальної реабілітації.
2. Профілактика негативного впливу професійної деформації працівників пенітенціарної сфери.
Практична реалізація ідеї гуманізму кримінально-виконавчої системи безпосередньо пов'язана з особистістю працівника органів та установ виконання покарань. Особливості службової діяльності передбачають підвищені вимоги до працівників як обов'язкову умову праці в системі виконання покарань.
Одним з найважливіших місць у системі особистісних якостей працівника повинна займати стійкість до професійної деформації. Важливість даного питання пов'язане з тим, що в силу специфічних стосунків працівники кримінально-виконавчої системи піддаються негативному та деформуючому впливу. За окремими експертними оцінками, серед працівників установ виконання покарань поширена професійна деформація, яка веде до деградації особистості.
Професійна деформація - це комплекс специфічних взаємопов'язаних змін особистості, що виникають внаслідок професійної діяльності, негативних особливостей) протягом певного, як правило, тривалого періоду часу.
Виконання службових функцій працівниками середньої та нижчої ланки (начальник відділення, вихователі, ЧПНУ, мол. інспектори та інші посадові особи) передбачає систематичне, інтенсивне спілкування із засудженими. Таке спілкування відбувається в міжособовій (працівник - засуджений) та особистісно-груповій (працівник - засуджені відділення) формах.
Для вказаного спілкування характерні:
- детальна нормативна регламентація, яка не завжди дотримується на практиці;
- наявність керівних повноважень у сукупності з обмеженням можливості контролю за їх застосуванням, на підставі чого виникає відчуття безкарності;
- підвищена емоційно - психологічна напруга в латентній формі;
- наявність обов'язкових примусових елементів спілкування;
- відсутність позитивних вражень, необхідних для подолання видимого та прихованого опору з боку засуджених із негативною спрямованістю особистості;
- велика імовірність антисоціального впливу.
Поняття професійної деформації частіше всього пов'язують із моральними якостями особистості, її ставленням до виконання службових завдань тощо. Це призводить до перекрученого, "перевернутого" розуміння мети та завдань професійної діяльності, шляхів її досягнення та значимості.
Головні психологічні критерії професійної деформації працівника кримінально-виконавчої системи
1. Професійно невизначений стереотип засудженого, тобто схематизований образ, який розповсюджується підсвідомо на кожного конкретного засудженого.
2. Некритичне ставлення до специфічної субкультури в середовищі засуджених, використання в своєму житті окремих її елементів (поділ на касти, переймання звичаїв засуджених тощо).
3. Збіднення лексикону взагалі, переймання жаргону, вживання його при спілкуванні з цивільними громадянами.
4. Перенесення стилю професійного спілкування на сторонніх осіб (диктування вимог тощо).
5. Зменшення кола інтересів, потреб та зниження їх рівня в цілому.
Не потрібно доводити той факт, що працівник за своїми якостями повинен перевищувати об'єкт свого впливу (засудженого). Стійкість до професійної деформації залежить від таких якостей особистості: досвід, спрямованість, емоційна рівновага, воля.
Небезпека професійної деформації існує не тільки в період професійного становлення працівника. Вона зберігається, а інколи і збільшується протягом всієї службової діяльності.
Професійна деформація знижує ефективність впливу на засуджених, а у крайніх проявах призводить до зворотного ефекту. Її негативні наслідки позначаються на працівнику як на особистості.
У масштабах конкретної установи робота по запобіганню професійної деформації може проводитися за наступними психолого-виховними напрямками:
- діагностика при прийомі на службу особистої схильності до деформації і співставлення з коефіцієнтом деформуючого впливу майбутньої діяльності;
- періодична перевірка працівників з метою встановлення рівня деформації та внесення індивідуальних коректив;
- послідовне психологічне супроводження, індивідуальні консультації працівників та осіб їхнього найближчого соціального кола;
- проведення на базі кабінетів психологічної релаксації сеансів аутотренінгу, соціально-психологічного тренінгу;
- сприяння підвищенню рівня психологічного розвитку службового колективу, проведення опіки, неформального шефства .
Одним із видів професійної деформації виділяють функціональний груповий егоцентризм, який проявляється у перебільшенні ролі своєї служби в загальній структурі діяльності установи виконання покарань і зменшенні значимості інших служб.
Основними причинами його виникнення є:
Практичними заходами щодо профілактики і недопущення функціонального егоцентризму можуть бути:
- постійне вивчення та діагностика соціально-психологічних явищ у колективах та окремих групах працівників з боку керівництва установ виконання покарань;
- правильна розстановка кадрів з урахуванням психологічної сумісності і схильності до того чи іншого роду діяльності;
- взаємне інформування про діяльність служб установи виконання покарань, обговорення результатів роботи в присутності усіх членів колективу;
- створення єдиної колективної думки про діяльність різних служб;
- розповсюдження інституту наставництва і створення системи адаптації молодих працівників, підвищення їх професійної майстерності;
- підвищення у працівників дисциплінованості, культури, професійної етики, почуття відповідальності тощо.
Справжніх професійно підготовлених працівників характеризує всебічне та глибоке знання вимог своєї роботи, вміння адекватно реагувати на зміни у відповідності з різними ситуаціями та випадками, що дозволяє правильно визначити необхідні заходи впливу на засуджених. Крім того, необхідно володіти загальною ерудицією, методичною майстерністю, вмінням приймати правильні рішення в різних ситуаціях, у тому числі екстремальних.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Башкатов И. П. Основы исправления и перевоспитания несовершеннолетних осужденных в ВТК / И. П. Башкатов, М. Н. Фицула. – М., 1984.
2. Пенитенциарнаяпсихология, педагогика и совершенствование организации воспитательной работы с осужденными в ВТК ; под ред. В. Н. Синева, В. И. Кривуши. – К. : РИО Института УАВД, 1993.
3. Нежинский Н. П.А. С. Макаренко и педагогика школы / Нежинский Н. П. – К. : Рад. школа, 1976.
4. Яковлев A. M. Об эффективности исполнения наказания/ A. M. Яковлев //Сов. гос. и право. – 1964. – № 1.
5. Янчук О. Ресоціалізація неповнолітніх, які відбувають покарання / О. Янчук // Соціальна політика і соціальна робота. – К., 2002. – № 1.
6. Караман О. Л. Сутність і зміст соціально-педагогічної роботи з неповнолітніми засудженими в пенітенціарних закладах / О. Л. Караман // Соціальна педагогіка: теорія та практика. – 2011. – № 2.