Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ КОЛЕДЖ СЕРВІСУ ТА ДИЗАЙНУ
САМОСТІЙНА РОБОТА
з навчальної практики
на тему:
«Розробка конструкції,розкрій та виготовлення жіночого жакету»
Виконала:
студентка групи М-3
Чумак Вікторія Валеріївна
Біла Церква 2013
1.Дайте визначення, що називається обробкою тканин?. Опишіть основні операції обробки бавовняних тканин.
2.Охарактеризуйте текстуровані нитки та вимоги до них.
1.Охарактеризуйте будову та властивості текстильних волокон.
2.Як поділяються ґудзики за способом виробництва, призначенням, формою. Перелічить основні властивості.
1Дайте визначення, що називається тканиною? Поясніть основні операції підготовки ниток основи та піткання до ткацтва. Охарактеризуйте процес ткацтва.
2.Охарактеризуйте бавовняні, синтетичні швейні нитки та вимоги до них.
1.Охарактеризуйте асортимент лляних тканин.
2.Опишіть виробництво полотно прошивних нетканих матеріалів. Назвіть основні їх властивості.
1Охарактеризуйте асортимент шовкових тканин.
2.Дайте загальну характеристику ткацьким переплетенням. Опишіть головні переплетення.
1.Охарактеризуйте дрібно візерунчасті переплетення.
2.Опишіть виробництво нетканих матеріалів голкопробивним способом.
13.1)Обробка тканин — це сукупність фізико-хімічних і механічних процесів, внаслідок яких із сурової тканини, знятої з верстата, отримують тканину відповідного товарного вигляду із заданими властивостями.
У процесі обробки тканин враховують їх волокнистий склад. У зв'язку з широким застосуванням хімічних волокон використовують чимало процесів обробки, під час яких беруть до уваги ступінь збігання волокон і ниток. Можливе повторення деяких операцій; наприклад, ворсування та стриження в драпах може повторюватись кілька разів; з метою отримання чисто білих лляних тканин відварювання та вибілювання послідовно чергують чотири рази.
Залежно від призначення деякі тканини зазнають спеціальної обробки, внаслідок якої набувають водовідштовхувальних, водонепроникних (плащові, шинельні тканини), протигнилісних (наметові тканини) властивостей.
З навчальною метою всі операції обробки розглянемо на прикладі тканин різного волокнистого складу.
Обробка бавовняних тканин. Обробка бавовняних тканин передбачає такі операції: обпалювання, розшліхтовування, відварювання, вибілювання, мерсеризацію, ворсування, фарбування, вибивання та заключну обробку.
Обпалювання виконують з метою звільнення поверхні тканини від кінчиків волокон, що виступають, і підвищення чіткості структури виробу. Обпалю+оть усі бавовняні тканини, за винятком марлі, махрових та ворсових. Для обпалювання використовують газо-
ибпалювальні машини, де кінчики волокон спалюються полумям газового пальника, над яким проходить тканина, або в обпалювальних агрегатах, де волокна спалюються під час торкання тканини до нагрітої металевої пластини. Після обпалювання тканина занурюється у ванну з водою. В процесі обпалювання виникають такі дефекти: непропалювання (внаслідок великої швидкості руху тканини), нерівномірне обпалювання (через розлад обпалювальної машини), перепалення тканини (загальне й місцеве, внаслідок невеликої швидкості руху).
Розшліхтування — обробка тканини з метою видалення шліхти, нанесеної в процесі підготовки пряжі та ниток до ткання. Тканини намочують у воді, іноді додають сульфатну кислоту, луги, натрій іііюхлорид та інші речовини, які пришвидшують процес видалення шліхти. Руйнування продуктів шліхти відбувається при ЗО...40 °С протягом 12...18 год з подальшим промиванням водою. Розшліхтування зумовлює певні дефекти: недостатнє, нерівномірне розшліхтування, заломи, послаблення тканин.
Виварювання — це обробка тканин лужно-содовим розчином з метою вилучення з них природних домішок і забезпечення їх гідрофільності та високої капілярності. Виварюють тканини в закритих апаратах при 98...100 °С протягом 1...8 год, після чого їх промивають гарячою, потім холодною водою. Виварені тканини мають більшу гігроскопічність, добре змочуються водою, розчинами барвників, краще вибілюються.
Порушення режиму виварювання зумовлює утворення дефектів: непроварення — недостатня концентрація лугів; вапняні плями, які виникають за наявності у воді солей магнію та кальцію; іржаві плями — відкладення на тканині гідроксиду заліза; послаблення тканини через наявність кисню в апараті.
Вибілювання — це обробка матеріалу спеціальними хімічними препаратами — окисниками або відновниками. Зокрема, для вибілювання бавовняних тканин використовують натрій гіпохлорид (№СЮ), натрій хлорид (КаС1О2), гідроген переоксид (Н2Ог), надоц-■шву кислоту (СН3СОООН). Ступінь вибілювання і стійкість білизни залежать від багатьох чинників: концентрації та виду препарату, температури, тривалості процесу, ретельності промивання. За сучасною технологією виробництва, запровадженою на Херсонському бавовняному комбінаті, процес вибілювання відбувається без попереднього виварювання після обробки тканини сумішю: гідроген псроксид (35 %) — 50 мл/л, престоген РС — 8 мл/л, скло натрієве рідкі.' — 3 мл/л, їдкий натрій (100 %) — 6 г/л І витримування тканини на холоді протягом 20...24 год. Собівартість вибілювання знижується в 1,5 разу, забезпечується ступінь білизни не вище 78 %. Вибілювання зумовлює деякі дефекти: послаблення міцності
тканини, низький ступінь білизни, пожовтіння тканини під час збереження за рахунок погано відокремлених домішок.
Мерсеризація — обробка натягнутої тканини концентрованим розчином ИаОН при 16...20 °С, з подальшим промиванням гарячою й холодною водою. Під час цієї операції підвищується міцність тканини на 20 %, забезпечується шовковистість, блиск, поліпшується гігроскопічність, зростає здатність зафарбовуватись.
Ворсування — здійснюється на ворсувальних машинах з допомогою валиків, обтягнутих стрічкою з голками. Ворсуванню піддають тканини з ворсом (фланель, байка) з метою поліпшення їх теплозахисних властивостей. Дефекти ворсування — послаблення тканини, поганий начіс.
Фарбування — процес нанесення на тканину того чи іншого кольору за допомогою спеціальних препаратів-барвників, який передбачає такі стадії: поглинання барвника з води зовнішньою поверхнею волокна; просочування барвника у волокно, закріплення його у волокні. До середини XIX ст. застосовували природні барвники рослинного або тваринного походження, зокрема алізариновий (з коренів марени), індиго синій (з листя індигоноски), жовтий і зелений (з лушпиння цибулі). Природні барвники були мало- доступними й дорогими, через що в останні роки почали використовувати синтетичні барвники. Для фарбування целюлозних волокон використовують барвники прямі, протравні, кубові, сірчисті, азобарвники, чорний анілін, пігменти та інші.
Прямі барвники добре розчиняються у воді і забарвлюють рослинні волокна в нейтральному або слаболужному середовищі. Забарвлення тканин цими барвниками яскраве, стійке до витирання, нестійке до дії світла. Прямими барвниками фарбують підкладкові тканини. З метою підвищення міцності забарвлення, стійкості до мокрого тертя і світла тканини обробляють закріплювальними речовинами.
Протравні барвники розчиняються у воді, вимагають попередньої обробки тканин солями важких металів (феруму, алюмінію), з якими барвники утворюють важкорозчинні у воді сполуки — лаки.
Кубові барвники не розчиняються у воді, але під дією гідросульфіту барвник стає розчинним і поглинається тканиною. Фарбування відбувається в кубах у лужному середовищі. Кубові барвники забезпечують тканинам яскраве, стійке до мокрого тертя забарвлення.
13.2) Текстуровані нитки типу таслан — це об'ємні нитки. Для отримання об'ємності цих ниток скручування елементарних воло¬кон відбувається під дією на них струменя стисненого повітря. При цьому частина волокон утворює петельки різних розмірів, а части¬на залишається без змін, внаслідок чого виникає об'ємна будова нитки. Нитки типу таслан виробляють з малою і великою розтяжні¬стю, вони характеризуються високою еластичністю, невеликою об'ємною масою, сухим теплим грифом, значною пористістю.
Під час роботи на швейній машині нитки типу таслан завдяки петльованій будові забезпечують повітряні прошарки, частково охолоджують голку, що зменшує можливість їх оплавлення. Об'ємні нитки утворюють міцні, м'які та еластичні шви. їх використову¬ють для всіх видів строчок, пришивання ґудзиків, обметування петель, підшивання низу при виготовленні білизни, сорочок, пі¬жам, суконь, блуз, корсетних виробів, одягу з трикотажу.
Текстуровані швейні нитки 15,6 тексх2 за зовнішнім виглядом і властивостями подібні до комплексних синтетичних ниток, їх мож¬на використовувати замість лавсанових ниток ЗЗЛ. Текстуровані нитки отримують шляхом механічної дефор¬мації готової нитки або під час формування її за рахунок неодно¬рідності структури. При механічній деформації готової нитки зви-тість може бути фіксованою (теплом, хімікатами та іншими спо¬собами) або нефіксованою. Для надання звитості готову хімічну нитку деформують шляхом прикладення механічних зусиль і у звитому стані піддають дії тепла або хімікатів.
Для отримання текстурованої нитки за рахунок неоднорідності структури дотримуються певних умов її формування, а саме: ви¬тягування нитки при формуванні повинно відбуватися так, щоб після зняття напруги, прикладеної ззовні, релаксація ■ внутрішніх напруг зумовлювала б зсідання нитки; внутрішні напруги, які виникають при витягуванні, повинні нерівномірно розподілятися в нитці.
Залежно від способу отримання й розтяжності текстуровані нитки поділяють на три групи: малорозтяжні, розтяжні й високороз-тяжні.
Малорозтяжні нитки (розтяжність до ЗО %) отримують під дією турбулентних повітряних (парових) потоків. Розглянемо найбільш поширені петельні нитки. Одиничні нитки (аерон), які отримують шляхом аеродинамічної обробки одиничної комплексної нитки, відрізняються збільшеною товщиною за рахунок петель, утворе¬них з елементарних ниток зовнішнього шару вихідних ниток. На дотик ця нитка подібна до вовняної пряжі, її використовують при виробництві тканин, трикотажу, штучного хутра.
Комбіновані нитки (трикон, такон, стрейч-кор) складаються з двох ниток (стрижневої та нагінної). Петельна структура поверхні комбінованих петельних ниток утворюється з нагінних ниток. Три¬кон складається з капрону — еластика і триацетатних ниток, а такон — із капрону і ацетатних ниток.
Стрейч-кор — високооб'ємна нитка, отримана скручуванням еластику з волокнами вовни або напіввовняної стрічки, має меншу еластичність, ніж еластик.
Фасонні нитки також складаються з двох ниток — стрижне¬вої та нагінної, але, на відміну від комбінованих, нагіннІ нитки подаються з пульсуючою швидкістю, створюючи ефект об'ємності.
За структурою петельні нитки рівномірніші, а їх видимий діа¬метр значно більший, ніж діаметр пряжі тієї ж товщини. Це за¬безпечує високу застилистість при виготовленні виробів, внаслі¬док чого зменшуються витрати сировини й маса виробів.
Недоліком петельних ниток, у першу чергу, є високе їх зчеп¬лення, пілінг. Пілінг — це процес утворення на поверхні швейних виробів грудочок, збитих волокон-пілей, які виникають на ділянках найбільш інтенсивного тертя і погіршують зовнішній вигляд виробів.
Петельні нитки використовують для виготовлення тканин, трико¬тажу, штучного хутра.
Розтяжні нитки (розтяжність до 100 %) за способом отри¬мання поділяють на вироблені крученням з двократною тепловою обробкою (мелан, белан, мерон тощо); пресуванням у тепловій камері (гофрон, ожилон тощо); розпусканням стабілізованого три¬котажу. До найбільш відомих розтяжних текстурованих ниток належать гофрон, мерон, мелан, ожилон.
Гофрон — нитка, звитість якої утворюється внаслідок механіч¬ного тиску гладких металевих дисків, що обертаються. Розплю¬щена після проходження між металевими дисками комплексна нитка пресується, деформується, набуває звитості, яку фіксують теплом. Гофрон виробляють здебільшого з поліамідних і поліефір-них комплексних ниток. Отримують хвилясту, об'ємну, пухнасту, еластичну нитку, з гарним зовнішнім виглядом, виробляють з неї сорочкові, костюмно-платтяні тканини, а також вироби білизня¬ного та верхнього трикотажу.
Мерон отримують з ниток еластику шляхом їх модифікації, характеризується підвищеною об'ємністю зі зменшеною розтяж¬ністю. Суть способів модифікації полягає в тепловій обробці нитки еластику при контрольованому натягу, внаслідок чого змінюється внутрішня структура волокна, фіксується форма і підвищується стійкість розмірів нитки, тобто зменшується розтяжність. Нитки мерону на відміну від ниток еластику придатні для виготовлення виробів з більїіі стійкою формою та структурою. Тканини І трико¬тажні полотна з цих ниток на відміну від тканин з еластику не вимагають складної обробки.
Мелан — нитки, аналогічні ниткам мерону, але виготовлені з лавсанових комплексних ниток, більш теплостійкі, ніж мерон, тому використовуються в поєднанні з вовною для виробництва костюм¬них тканин.
Ожилон — це об'ємно-джгутові звиті комплексні капронові або пропіленові нитки. їх отримують шляхом пресування джгута еле¬ментарних ниток двома гладкими металевими дисками, притис¬нутими з певною силою один до одного, що обертаються в зустріч¬ному напрямку. Потім джгут надходить до камери гофрування для подальшої обробки. Після цього відбувається кручення. Ожилон відрізняється підвищеною товщиною і звитістю.
Високорозтяжні нитки (розтяжність до 500 %) за способом отримання поділяються на вироблені крученням — класичним, фрикційним (еластик та ін.); протягуванням нитки через грань леза (рилон та ін.); формуванням із полімерів з різними властивостями. До високорозтяжних належать також високооб'ємні нитки, отри¬мані способом розпускання застабілізованого трикотажу. Вони від-
різняються від ниток, отриманих термомеханічним способом, рів¬номірністю по всій довжині. Найбільш поширені високорозтяжні нитки — еластик, акон, комелан, рилон, біокомпонентні.
14.1) Класифікація волокон.
Загальноприйнятими ознаками класифікації волокон є їх походження та хімічний склад, згідно з цим текстильні волокна поділяються на натуральні та хімічні.
Натуральні волокна бувають органічні та неорганічні. До органічних належать рослинні волокна – насіннєві та плодові (бавовна, кокосові); стеблові (льон, конопля, джут, кенаф); листкові (сизаль, маніла, агава); і тваринні волокна – волосяний покрив (вовна овеча, козяча та верблюжа); виділені залозами (шовк тутового, дубового шовкопряда). До неорганічних – з гірських порід (азбест). Хімічні волокна поділяються на органічні та неорганічні. До органічних належать штучні волокна – целюлозні та ефіроцелюлозні (віскозні, мідно-аміачні та ацетатні); білкові (казеїнов, соєво-бобові). До неорганічних штучних волокон – силікатні (скляні); металеві (золоті, срібні, мідні, алюмінієві). До органічних належать синтетичні волокна – поліамідні (капрон, амід, енант); поліефірні (лавсан); поліакрилнітрильні (нітрон); полівінілхлоридні (ПВХ, хлорин); полівінілспиртові (вінол); поліуретанові (спандекс); поліолефінові (поліетиленові, поліпропіленові).
Будова і властивості волокон.
Властивості волокон залежать від їх будови. Всі текстильні волокна належать до високо-молекулярних сполук. Макромолекула полімеру складається з великої кількості однакових чи різних багаторазово повторюваних елементарних ланок, з’єднаних у ланцюг основними хімічними зв’язками головних валентностей. Існує три види структури макромолекул: лінійна, розгалужена, просторова.
Природне волокно бавовни має лінійну структуру макромолекул, волокна вовни (білок-каротин) мають сітчасту структуру. У вовні макромолекули кератину менш орієнтовані і більш зігнуті, що зумовлює меншу міцність і більшу розтяжність волокна. Хімічні волокна здебільшого мають лінійну або розгалужену структуру. Властивості текстильних волокон поділяються на геометричні, механічні, гігієнічні та хімічні. До основних геометричних властивостей волокон належать лінійна густина, довжина, хвилястість або звитість.
Лінійна густина (товщина) волокна Т-текс характеризується масою, яка припадає на одиницю довжини волокна. Лінійну густину волокна записують у мілітексах (мтекс), декатексах (дтекс). Що менша лінійна густина, то тонше волокно і відповідно менший його поперечний переріз. Довжина волокна характеризується найбільшою відстанню між його кінцями в розправленому вигляді й вимірюється в міліметрах, сантиметрах, метрах, кілометрах. Самі найкоротші волокна це бавовняний пух, а найдовші – натуральні шовкові волокна. Довжина штучних і синтетичних може бути довільною. Від довжини волокон залежать спосіб прядіння, товщина та міцність одержаної пряжі. З довгих волокон виробляється тонка і гладенька пряжа, а з коротких волокон виробляється товста пухка пряжа.
Хвилястість, або звитість, волокон є їх позитивною властивістю, вона може бути плоскою і спіралеподібною. Натуральні волокна (вовна, бавовна) мають природну звитість, хімічним волокнам звитість надається спеціально під час їх виготовлення для збільшення чіпкості, розтяжності, об’ємності. Пряжа, виготовлена зі звитих волокон, міцніша, ніж пряжа з гладких волокон. До механічних властивостей волокон належать міцність, подовження, стійкість до тертя, витривалість, довговічність. Міцність волокон характеризується розривним навантаженням, тобто, найбільшим зусиллям, яке витримує волокно в момент розриву. Що більше навантаження витримує волокно, то воно міцніше.
Подовження волокон виникає під дією навантаження (без доведення волокна до розриву). Тертя волокна до волокна і різних твердих предметів супроводжується зменшенням його маси, розщепленням волокна, його розривом. Оцінюють стійкість до тертя кількість циклів тертя до повного зношування зразка.
Витривалість волокон визначають шляхом багаторазових згинань, розтягувань і характеризують кількістю циклів, під час яких волокно руйнується, або кількістю подвійних згинань, які волокно витримує до руйнування.
Довговічність волокна – це час від його багаторазового деформування до руйнування.
До гігієнічних (фізичних) властивостей волокон належать: гігроскопічність, повітропроникність. Водонепроникність (для плащових і курткових тканин); теплопровідність тощо.
Гігроскопічність – здатність волокон поглинати з навколишнього середовища і віддавати водяну пару. Гігроскопічні властивості оцінюються фактичною кондиційною та максимальною вологістю.
Повітропроникність – це здатність волокна пропускати повітря. Натуральні волокна мають вищі показники гігієнічних властивостей, ніж хімічні.
Хімічна стійкість волокон характеризується їх стійкістю до дії різних хімічних реагентів: кислот, лугів, органічних розчинників та інших хімічних речовин.
Опір волокон впливу зовнішнього середовища – це їх здатність протистояти дії світла, вологи. Поту, тертю, пранню, хімічній чистці. Волого тепловій обробці. Опір волокон визначає стійкість текстильних виробів до зношування.
14.2) Ґудзики для одягу виробляють механічним способом — вирізанням із дерева та природних мате¬ріалів; штампуванням — вирубуванням із листового металу; пре¬суванням — формування ґудзиків із порошку в прес-формах під дією високої температури й тиску; плетенням — із оздоблюваль¬них шнурів, тасьми, ниток; способом формування ґудзиків на одязі шляхом взаємодії полімеру з тканиною.
За призначенням ґудзики поділяють на пальтові (26 мм і бі¬льше); костюмні (20...25 мм); платтяні (12 мм і більше); брючні (14...17 мм); сорочкові білизняні (10—19 мм); для форменого одягу (14, 18, 22, 24 мм).
За формою ґудзики бувають круглими, овальними, довгасти¬ми, кулькоподібними, фігурними тощо; за характером поверхні лицьового боку — гладенькі, рельєфні; за способом прикріплення до одягу — з дірочками (2, 4) або з нижньою петелькою для при¬шивання; за кольором — чорні, білі, кольорові, строкаті Основні властивості ґудзиків визначаються здебільшого властивостями матеріалів, з яких вони виготовлені.
Металеві ґудзики, виготовлені штампуванням з м'якої стале¬вої стрічки, характеризуються міцністю та хімічною стійкістю; бувають пальтові, формені, дитячі та оздоблювальні.
Дерев'яні ґудзики виготовлені зі самшиту, клена, берези, бука, не дуже міцні, під дією вологи вони втрачають форму й блиск, придатні для верхнього одягу.
Рогові ґудзики (з ріг і копит) бувають натуральних кольорів або фарбовані в чорний колір, використовуються для верхнього одягу. В гарячій воді ґудзики розм'якшуються, втрачають форму, погано шліфуються, перерізають нитку й відриваються.
Кістяні ґудзики, зроблені з кісток, стійкі до температур, до¬статньо міцні, але з часом жовтіють і ламаються.
Перламутрові ґудзики, які виготовляють діаметром 10...22 мм із раковин молюсків, мають відповідний блиск, стійкі до вологи, температур, до дії кислот і лугів, але не дуже міцні, ламаються.
Застосовують перламутрові ґудзики для білизняних, блузкових, сорочкових виробів.
Скляні ґудзики виробляють пресуванням, можуть бути різно¬кольоровими, прозорими, їх використовують для білизни, оздоб¬лення платтів, блуз. Недолік скляних ґудзиків полягає в тому, що вони швидко ламаються.
Прес-порошкові амінопластові ґудзики бувають як прозорі, так і пофарбовані в різні кольори. Вони міцні, стійкі до вологи, дії високих температур і кислот, однак недостатньо стійкі до дії лугів; найчастіше їх застосовують для верхнього одягу.
Акрилатові ґудзики (з оргскла) прозорі, різноманітних яскра¬вих кольорів, міцні, світло-, водо- й морозостійкі. Мають недостат¬ню хімічну стійкість і термостійкість (при 60 * С акрилат розм'як¬шується). Ці ґудзики бувають різними за формою, розміром і при¬значенням.
Фенопластові ґудзики характеризуються високою міцністю, стійкістю до води й кислот, мають достатню термостійкість (100 °С), не стійкі до дії лугів і окисників. Використовують ці ґудзики для пальт, костюмів, суконь.
Ґудзики з полістиролу та співполімерів хімічно нестійкі, їх теплостійкість — 60...70 °С, здебільшого їх використовують для верхнього одягу. Останнім часом для виготовлення ґудзиків засто¬совують поліамідні, поліефірні смоли, поліпропілен. Ґудзики, виготовлені з цих матеріалів, мають відповідну хімічну стійкість, теплостійкість (110 °С) і використовуються для легкого плаття, верхнього одягу, білизняних виробів.
Ґудзики, призначені для застібання та прикрашання одягу мають бути правильної форми, відповідних розмірів, без подря¬пин, тріщин, плям, облою (з гладенькими краями), з симетрично розташованими, однаковими за розміром отворами (дірочками, петельками). Якість ґудзиків визначають за їх зовнішнім виглядом або шляхом перевірки їх основних властивостей.
15.1) Тканина — це текстильний виріб, що являє собою полотно, яке отримують унаслідок ткання (відповідного переплетення по¬здовжніх і поперечних ниток). Процес ткання називають ткацт¬вом, поздовжні нитки — основою, а поперечні — пітканням. Пе¬реплетення основи та піткання відбувається на ткацькому верста¬ті. Текстильні пряжа та нитки надходять у ткацьке виробництво в котушках, мотках, циліндричних і конічних бобінах.
Для отримання тканини на ткацькому верстаті необхідно під¬готувати вихідну сировину й лише потім розпочинати ткання. Отже, ткацьке виробництво передбачає підготовчі операції (підготовка основи, піткання) і власне ткацтво.
Підготовка основи. Для того, щоб сформувати систему ниток основи у вигляді навою (вал-котушка, що містить велику кіль¬кість паралельно намотаних ниток певної довжини) і забезпечити їх здатність до ткання, нитки основи проходять певні операції; розглянемо кожну зокрема.
Перемотування виконують на мотальних машинах для отри¬мання пакувань однакової форми й довжини ниток та усунення дефектів, розривів у разі їх наявності.
Снування — процес одночасного перемотування певної кілько¬сті ниток (від 200 до 600) з малих пакувань (бобін, котушок) на
снувальний валик. При виробництві тонких шовкових тканин ос¬нова може містити до 9 000 і більше паралельних ниток.
Шліхтування, тобто проклеювання основи. З метою підвищен¬ня міцності до розриву, стійкості до витирання та зменшення ворсистості нитки основи проклеюють спеціальним апретом, або шліхтою. Шліхта — це суміш муки, крохмалю, гліцерину та клей-
их речовин, пом'якшувальних, антисептичних та інших сполук, іамість харчових продуктів під час шліхтування використовують імічні речовини — поліакриламід, натрій силікат. Після висушу-ііння нитки основи стають жорсткішими, міцнішими, стійкішими /> витирання та зношування.
Підготовка піткання. На стадії підготовки нитки піткання промотують для усунення можливих дефектів, перевірки дов-ішни та отримання пакувань потрібної форми. Зволоження відбу¬деться шляхом запарювання ниток або їх витримування в спеці-мп.них приміщеннях з підвищеною вологістю повітря. Деякі види шток замість зволоження обробляють емульсіями. Внаслідок та-
ких обробок піткання стас більш еластичним, м'яким, з'являється можливість уникнути дефектів ткацтва.
Тканину отримують на ткацькому верстаті, найпростішу схе¬му якого зображено на рис, 2.4.
Під час підготовки верстата до ткання нитки основи, що зна¬ходяться на ткацькому навої, послідовно пропускають між попе¬речними планками, призначеними роз'єднувати непарні та парні нитки між собою у разі, якщо вони склеїлися в процесі шліхту¬вання. Потім кожну нитку основи послідовно засилюють у вічка ламелів (8), ділять навпіл (парні, непарні) і перетягують у вічка ремізки. Ремізка (5, 6) має текстильні шнурки однакової довжини, якими з'єднано дві планки (верхню й нижню). Кожен шнурочок посередині має вічко, в яке перетягуються нитки. Після ремізок нитки основи заводять між зубцями берда (4), вони огинають груд¬ницю (І), надходять під вальян (21) і через натяжний валик (19) прикріплюються до товарного (20).
Заправляють верстат тоді, коли виготовляють тканину на новому верстаті або змінюють вид тканини. При масовому виробництві тканин після закінчення ткання нитки з навою зрізають, знімають порожній навій і присукують нитки іншого навою. Човник заправляють шпулькою з ниткою піткання.
Ткацтво. При обертанні головного вала верстата ексцентрики (12, 13) поперемінно змінюють положення важелів-підніжок (14, 15), що з'єднані ремінцями з двома ремізками (5, 6). При піднятті пер¬шої ремізки (непарні нитки) і опусканні другої (парні нитки) утво¬рюється ткацький простір — кут, у який за допомогою човника (2) прокладають нитку піткання (3). Після цього ляду (17) з бердо (4) ексцентрики головного вала приводять у рух, і нитка піткання прибивається до краю тканини. Нитка піткання вводиться в структуру тканини з одночасним утворенням нового кута для про¬кладання наступної нитки. Процес ткання безперервний. Готова тканина періодично намотується на товарний вал. Човники містяться в човникових коробках, прикріплених до брусу ляди (18). Спеціальний важільний пристрій прокладає човник у новоутворений кут. У випадку обривання ниток основи чи піткан¬ня ламелі (8) автоматично зупиняють ткацький верстат.
Ця схема виробництва тканин найпростіша. Тканина, наприклад ситець, полотно, марля, має досить просту будову. Складність будови тканини, її візерунок залежать від порядку переплетення ниток основи та піткання і визначаються роботою ремізок, їх кількістю, послідовністю утворення кута. Збільшуючи кількість ремізок та застосовуючи спеціальні важільні механізми (або карет¬ки) для їх підйому, забезпечують складність переплетень, зміню¬ють їх візерунок.
Тканини крупновізерунчастих переплетень виробляють на жа¬кардових верстатах, які запровадив у 1808 р. французький ткач Жозеф Марі Жаккар. Для виробництва ворсових тканин викорис¬товують спеціальні ворсові ткацькі верстати.
15.2) Швейні нитки призначені для з'єднання деталей одягу з тканин та інших матеріалів.
Виготовляють бавовняні, шовкові, лляні та синтетичні швейні нитки. Найчастіше у швейній промисловості використовують бавовняні нитки, які виготовляють з високоякісної гребінної пряжі І шляхом сукання, скручування та обробки в 3, 6, 9 і 12 складень. Найбільш поширені нитки в три І шість складень. Швейні нитки в шість складень спочатку скручують по дві в одну, після цього повторним скрученням з'єднують три нитки в одну. Кінцеве кручення обов'язково має бути направлене в бік, протилежний прядильному крученню.
Скручування робить нитку міцною, закріплює кінці волокон, надає їй гладкості, рівності. Кінцеве кручення може бути лівим (5) або правим (2). Для швейних машин використовують переважно нитки правого кручення. Після скручування нитки проходять такі операції обробки: виварювання (кип'ятіння ниток у лугах під тиском з метою видалення кутикули, забруднень, жирових речовин); вибілювання (проводять у розчині натрію гіпохлориту, після чого нитки обробляють сірчаною кислотою); фарбування (відбувається прямими і кубовими барвниками, за забарвленням нитки бувають сурові, білі, чорні та кольорові); апретування — обробка ниток парафіном, воском, крохмалем.
Швейні нитки бувають матовими та глянцевими. Матові нитки мають незначний полиск, бо вкриті тонким шаром парафіну або сумішшю олії та крохмалю. Глянцеві нитки апретують сумішшю, яка містить крохмаль, клейкі речовини, віск, стеарин, після чого їх полірують на швидкообертальному щитковому барабані.
Готові нитки перевіряють за якістю й намотують на гільзи, шпульки, бобіни; довжина ниток — 200, 400, 500 м і більше.
Залежно від товщини швейним ниткам присвоюють різні торговельні номери — умовне числове позначення, наприклад № 10, 20, ЗО, 40, 50, 60, 70, 80, 100, 120. Що більше числове позначення торговельного номера, то тонші швейні нитки. Номер зазначають на етикетках, наклеєних на упакуваннях ниток.
Швейні нитки повинні бути міцними, рівними за крученням, пружними, без потовщень і дефектів.
Ступінь міцності швейних ниток під час розтягування є основним показником їх якості. Міцність визначають шляхом розтягування одиничних ниток на динамометрі або органолептичним методом — розриванням зразка ниток довжиною 0,5 м в руках. Міцна нитка при цьому випробуванні має пружинити й розриватись при достатньо великому зусиллі. На міцність ниток впливають кількість складень, операції, процеси вибілювання, фарбування, апретування. Білі нитки міцніші, ніж чорні та кольорові, глянцеві міцніші, ніж матові. Нитки в три складення бувають марок "Екстра" і "Прима", нитки марки "Екстра" міцніші. Швейні нитки в шість складень марки "Спеціальні" значно міцніші, ніж у три складення.
Допускається розтяжність ниток (3-8,5 %), яка залежить від їх номера, кількості складень, скручування способу обробки. Скру-ченість та зрівноваженість за крученням впливають на процес утворення стібка швейною машиною. Нитки бувають кінцевого правого (2) або лівого (8) кручення; здебільшого використовуються нитки правого кручення. Скрученість і кількість складень визначають одночасно на крутковимірі методом розкручування зразків швейних ниток. Зрівноваженість визначають за крученням вільновисячої петлі довжиною 1 м. Зрівноваженість вважають доброю, якщо петля перекручується не більше шести разів. Незрів-новажені нитки легко утворюють петлі, під час прокладання строчки виникають, пропуски стібка, вони частіше рвуться.
При визначенні якості швейних ниток велике значення має рівномірність ниток за товщиною, міцністю, розтяжністю, масою. Допускається нерівномірність ниток за міцністю в межах 6...8,5 %, за масою — до 3 %.
Залежно від дефектів зовнішнього вигляду швейні нитки поділяють на два сорти. Сорт ниток визначають, оглянувши 100 пакувань — тобто котушок, гільз або бобін. З кожного упакування для огляду беруть по 200 м ниток. Кожний дефект відповідно до стандарту оцінюють певною кількістю штрафних одиниць — балів. Для білих ниток І сорту допускаються дефекти до 45 балів, для сурових, чорних і кольорових ниток І сорту — до 36 балів. Для швейних ниток II сорту незалежно від обробки допускаються дефекти до ПО балів. В упакуваннях недопустимими є суміш ниток різних номерів, фарбування смугами, ворсистість по всій котушці, послаблене намотування.
Шовкові нитки виробляють зі шовку-сирцю, який проходить подвійне скручування. Такий шовк випускають у 9 і 16, 36, 90 складень з торговельними номерами 75, 65, 33, 18, 13. Шовкові нитки № 75, 65, 33 використовують для зшивання одягу з тонких
тканин, нитки № 18 і 13 найчастіше застосовуються для машинного обметування петель і оздоблювальної строчки при виготовленні одягу з різних тканин. Шовкові нитки виварюють і фарбують у різні кольори, у них недопустимі вузлики іншого кручення, плями, забруднення, непрофарбовані нитки тощо.
Петельний шовк (гарус) застосовують для обметування петель ручним способом, а також прокладання оздоблювальної строчки при виготовленні одягу. Виробляють його з натурального шовку або з віскозних ниток у два кручення, фарбують у різні кольори і випускають у мотках 50...80 м. У петельному шовку не допускаються перекручення чи недокручення, обриви ниток під час другого кручення, штопорність, забрудненість ниток, плями тощо.
Віскозні швейні нитки виробляють з комплексних блискучих і матових ниток у 9, 12, 15 і 18 складень. Випускають їх у мотках довжиною 20 і 50 м.
Нитки із штапельованих полінозних волокон характеризуються блиском, м'якістю, підвищеною міцністю в сухому та мокрому стані (порівняно з нитками із віскозних волокон), стійкістю до прання, меншою розтяжністю в сухому (8...10 %) і мокрому стані (10...12 %). Завдяки високій термічній стійкості полінозні нитки можна застосовувати, не обмежуючи швидкість роботи швейних машин. За міцністю полінозні нитки дещо слабші від бавовняних, але їх можна використовувати замість бавовняних при пошитті всіх видів одягу. Віскозні, полінозні нитки застосовують для обметування петель і прокладання оздоблювальної строчки.
Використовують для пошиття мішків, брезентів, взуття, плетення мережива.
Синтетичні нитки. Асортимент цих ниток з року в рік розширюється завдяки їх виробництву з хімічної сировини. Широке застосування синтетичних ниток пояснюється тим, що вони мають підвищену міцність і стійкі до витирання, високоеластичні, подібні за еластичністю до шовкових ниток. Гігроскопічність синтетичних ниток значно нижча порівняно з натуральними, що збільшує їх стійкість до дії мікроорганізмів, які спричинюють плісняву. Синтетичні нитки надають швам підвищеної міцності на розтяг, а петлям, обметаним цими нитками, — підвищеної стійкості до зношування та гарного зовнішнього вигляду.
Значне видовження синтетичних ниток негативно виявляється в процесі обробки. Недоліком цих ниток, зокрема капронових, є також невисока термостійкість.
Процес виробництва синтетичних ниток із комплексних волокон лавсану та капрону передбачає сукання, скручування, виварювання, вибілювання, фарбування та обробку — покриття ниток силіконовими препаратами та парафіностеариновою емульсією в суміші з акриловою емульсією та антистатиком з метою підвищення їх термостійкості
16.1) АСОРТИМЕНТ ЛЛЯНИХ ТКАНИН
Здебільшого лляні тканини виготовляють полотняним пере¬плетенням, під час виробництва застосовують також дрібновізе-рунчасті, жакардові, саржеві, атласні, складні переплетення.
За видом використаної сировини (ДСТУ 3047-95 ) до чисто-лляних належать тканини, що містять не менше 100 % лляного волокна; до лляних — тканини, що мають не менше 92 %; напів-лляних — тканини, що містять не менше ЗО %; до змішаних лляних — тканини, що мають не менше 15 % лляного волокна.
За обробкою лляні тканини можуть бути суровими, вареними, кислованими,-напівбілими, білими, гладкофарбованими, пістря-вотканими, меланжевими, вибивними.
За призначенням лляні побутові тканини поділяють на білиз¬няні, платтяно-костюмні, меблево-декоративні та докладні.
Білизняні тканини використовують для пошиття столової, по¬стільної та натільної білизни. Лляні тканини порівняно з бавовня-
ними білизняними мають вищу сорбційну здатність, менше за¬бруднюються, краще відпираються, міцніші та стійкіші до пран¬ня. До асортименту тканин для столової білизни належать полот¬на для скатерок і серветок.
Полотна для скатерок і серветок виготовляють чистолляни-ми, з лляної пряжі мокрого прядіння 46...56 текс в основі і піт¬канні або з пачосової пряжі мокрого прядіння 86 текс; напівлляні в основі мають бавовняну кручену пряжу, а в пітканні — лляну різної лінійної густини. В деяких скатеркових напівлляних ткани¬нах в пітканні використовують змішану льоно-лавсанову пряжу з вмістом 30...40 % лавсанових волокон. Ці полотна виробляють зде¬більшого жакардовим, а також простим й дрібновізерунчастим переплетеннями. За обробкою вони можуть бути суровими, біли¬ми, напівбілими, гладкофарбованими, вибивними, пістрявотка-ними.
Полотна для постільної білизни здебільшого виробляють по¬лотняним переплетенням, деякі види полотен сучасного асорти¬менту — жакардовим і махровим (петельно-ворсовим переплетен¬ням) поверхневою густиною 160...280 г/мг. Ці полотна можуть бути чистолляними, напівлляними, білими, напівбілими, широкими (150-170 см) та вузькими (80-110 см). Деякі види полотен для по¬стільної білизни мають кольорову кайму, різнокольорові смуги, або клітинки пастельних тонів. Для їх виробництва використову¬ють лляну, пачосову пряжу різної лінійної густини (35,5-188 текс) або кручену бавовняну пряжу 18,5, 25, 29,4 текс. Широке засто¬сування лляних полотен для постільної білизни зумовлене їх висо¬кою гігієнічністю та теплопровідністю, стійкістю до прання. Найчастіше використовують широкі полотна для простирадл та підковдр, вузь¬кі — для подушкових пошивок. Для пошиття купальних прости¬радл випускають махрові полотна, в яких основа виробляється з лляної пряжі, а петельний ворс — з бавовняної.
Тканини для натільної білизни тонші, ніж для постільної, оскі¬льки їх виготовляють з тонкої лляної пряжі (38...118 текс) мокрого прядіння полотняним переплетенням. Такі тканини бувають чис-толляні та напівлляні (льоно-бавовняні), шириною 80...110 см, по¬верхнева густина 150...230 г/мг. За обробкою ці полотна — вибілені, вибивні, пістрявоткані.
До білизняних тканин належать також рушникові, які випус¬кають чистолляними, напівлляними шириною 35...50 см (вузькі полотна) і 80...150 см (широкі полотна), поверхневою густиною 190...265 г/мй. їх виробляють полотняним, дрібновізерунчастим, жакардовим і складним (петельним) переплетеннями. За обробкою
бувають кислованими, вареними, білими, напівбілими, пістряво-тканими, вибивними.
ЇІлаттяно-костюині тканини використовують для пошиття літнього одягу, тому вони повинні відповідати таким основним вимогам: створювати охолоджувальний ефект, швидко вбирати і віддавати вологу в навколишнє середовище; бути надійними в експлуатації, мати достатньо високий естетичний рівень оформ-лення. Ці тканини виробляють простим, дрібновізерунчастим, жакардовим переплетеннями з сурової, вареної, білої лляної пря¬жі мокрого прядіння з лінійною густиною 125, 118, 56, 42 і 38 текс, з поверхневою густиною 194...260 г/м2. Вони можуть бути білими, гладкофарбованими, вибивними, пістрявотканими, ме¬ланжевими та невибіленими, природного кольору, з малозмина-льною та малозсідальною обробкою. За волокнистим складом плат¬тяно-костюмні тканини бувають чистолляними та напівлляними з різних видів сировини: льоно-бавовняної, льоно-сиблонової, льоно-лавсанової, льоно-нітронової, льоно-капронової та льоно-віскозно-лавсанової, льоно-бавовняно-лавсанової; ширина цих тканин становить 80...140 смЦІ тканини мають належну гігієнічність, високу зносо- та формостійкість, добре драпіруються. За призначенням їх поділяють на костюмні, плат¬тяні, сорочкові та блузкові.
Костюмні тканини найбільш матеріаломісткі, їх поверхнева густина становить 240...400 г/м2. Виробляють ці тканини чистолля¬ними та напівлляними, з використанням пряжі різного складу, хімічних комплексних, структурованих, еластомірних, металіч¬них та металізованих ниток. Ці тканини різняться параметрами будови та колористичним оформленням.
Платтяні тканини мають порівняно з костюмними меншу поверхневу густину 150...300 г/м2, вони тонші, різноманітніші за забарвленням, з вищою повітропроникністю. У платтяних ткани¬нах, які використовують для пошиття дитячого одягу, обмеже¬ний вміст синтетичних волокон (до 8 %)■ Вони тонкі, легкі, з яск¬равими вибивними малюнками дитячого орнаменту.
Сорочкові та блузкові тканини — це тонкі, малощільні, легкі (поверхнева густина до 170 г/м2) тканини з гладкою поверхнею. За обробкою вони, можуть бути вибіленими, гладкофарбованими, ви¬бивними з малозсідальною та малозминальною обробкою.
Недоліком платтяно-костюмних тканин є їх значна жорсткість та погане драпірування. Вони мають певний опір різанню під час розкрою, тканини про-
рубуються голкою в процесі пошиття, краї деталей одягу об¬сипаються, збігання під час прання становить до 5 %.
Меблево-декоративиі тканини використовують для оформлення житлових приміщень, терас, підприємств торгівлі та громадсько¬го харчування. Загальні вимоги до цих тканин такі: висока зносо¬стійкість, міцність забарвлення, стійкість до дії світла й вологи, відповідне колористичне оформлення тощо. Волокнистий склад, деякі параметри будови та способи обробки меблево-декоратив¬них тканин визначають їх призначення. Меблеві тканини виробля¬ють жакардовим І дрібновізерунчастим переплетеннями з лляної пачосової, бавовняної крученої або змішаної (льоно-лавсанової та льоно-капронової) пряжі, а також із комплексних синтетичних ниток. За обробкою меблево-декоративні тканини бувають гладко¬фарбованими, вибивними, меланжевими, пістрявотканими.
Матрацні тканини (тики) — це важкі {поверхнева густина 230...325 г/м2), ущільнені тканини полотняного та саржевого переплетень, з лляної або пачосової пряжі різної лінійної густини; оформлені широкими різнокольоровими пістрявотканими смуга¬ми, шириною до 150 см. Бувають також напівлляні з застосуван¬ням в основі бавовняної пряжі.
Наметові тканини — це тканини шириною 90...150 см, які застосовують для виготовлення навісів (на пляжах, палубах, дачних ділянках), для захисту від сонця та дощу. Виробляють їх напів¬лляними, поверхневою густиною 255...280 г/м2, гладкофарбовани¬ми з водовідштовхувальними властивостями.
Докладні тканини представлені різними видами бортових тка¬нин, їх використовують як прокладковий матеріал для забезпе¬чення форми окремих деталей одягу (бортів коміра, пілочок тощо). Ці тканини повинні мати високу пружність при згинанні, сталі розміри, достатню жорсткість.
Бортові тканини — це сурові тканини полотняного перепле¬тення з пачосової пряжі різної лінійної густини (83...200 текс). За¬лежно від товщини пряжі бортівки поділяють на легкі, середні та грубі. Чистолляні та льонобавовняні бортівки апретують термоак¬тивними смолами, що забезпечує їх формостійкість і зменшує ступінь збігання. Поверхнева густина цих тканин становить 195...362 г/мг, ширина — 70, 110...160 см.
16.2ПОЛОТНОПРОШИВНІ ПОЛОТНА
В'язальнопрошивпе полотно — це неткане полотно, виготов¬лене шляхом пров'язування нитками або волокнами волокнисто¬го полотна, ниток, тканини або поєднання їх з нетекстильними матеріалами з утворенням петель з ниток чи волокон (ДСТУ 16430-83 "Полотна неткані. Терміни і визначення"). В'язальнопрошивнІ неткані полотна можуть бути полотнопрошивними, ниткопрошивними й тканинопрошивними.
Полотнопрошивне полотно — це в'язальнопрошивне полотно на основі волокнистого полотна (Державний стандарт 16430-83). Про¬цес виробництва полотнопрошивного полотна здійснюється на че-
сально-в'язальних агрегатах АЧВ-4, АЧВ-3, які складаються з бункера для волокнистої сировини, чесальної машини, перетво¬рювача прочосу, в'язально-прошивної машини та пульта керу¬вання. Волокниста сировина розпушується, відокремлюються до¬мішки й відбувається змішування волокон різного волокнистого складу. Внаслідок вичісування сировини волокнисте полотно з повздовжнім розташуванням волокон надходить на перетворювач прочосу, змінює напрямок руху й вкладається в декілька шарів таким чином, щоб отримати полотно з поперечним розташуван¬ням волокон. Отримане полотно прошивають крученою бавовня¬ною пряжею, капроновими та іншими нитками на прошивному агрегаті, який містить систему язичкових трикотажних голок, змонтованих в одну гребінку. Під час прошивання утворюється ланцюжковий стібок або інші типи трикотажних переплетень, наприклад, трико-ланцюжок. Відстань прошивання може бути різ¬ною: в полотні типу байки прошивання здійснюють через 2,5 мм; типу драпу — через 5 мм; типу ватину — через 10 мм.
Виробництво полотнопрошивних нетканих матеріалів відбува¬ється також на машинах "Маліват" (Німеччина) і "Арахне" (Чехія, Словаччина). Неткані матеріали піддають відповідним операціям обробки: наприклад, полотна типу фланелі та байки піддають вор¬суванню, фарбуванню, апретуванню, каландруванню, іноді тис¬ненню; полотна типу сукна та драпу — валянню, промиванню, фарбуванню, ворсуванню, стриженню, пресуванню, декатируван¬ню. Неткані полотна типу байки, фланелі, сукна, драпу застосо¬вують для виготовлення дитячих пальт, спортивного й жіночого одягу, головних уборів, одягу для немовлят. Полотнопрошивний бавовняний і напіввовняний ватин використовують для утеплення зимового одягу. Найпоширенішим полотнопрошивним нетканим матеріалом є байка херсонська, яку виготовляють з бавовни і від¬ходів різної сировини і використовують здебільшого для дитячого одягу.
Полотнопрошивні неткані полотна м'які, приємні на дотик, мають хороші гігієнічні властивості, майже не зминаються і не збігаються (зсідання 4 і 7 %), порівняно стійкі до зношування. Під час моделювання та конструювання одягу з полотнопрошивних матеріалів беруть до уваги їх значну розтяжність, жорсткість, збільшення ширини зі значними пластичними деформаціями, вна¬слідок чого одяг швидко втрачає форму, під час волого-теплової обробки збігається по довжині. Для зшивання одягу з нетканих матеріалів використовують бавовняні нитки № 40 і 50, лавсанові :іЗЛ і 55Л, поліестрові № 50, 70, голки № 90, 110; густота строч¬ки — 4~6 стібків на 1 см. Волого-теплову обробку виконують від¬повідно до волокнистого складу, будови даного матеріалу. Під
час прасування зволоження має бути незначним (10...15 %) і рів¬номірним за допомогою зволоженої тканини типу фланелі, тиск праски невеликий, температура 160 °С, тривалість обробки прас¬кою — до 25 с.
17.1) АСОРТИМЕНТ ШОВКОВИХ ТКАНИН
Шовкові тканини найбільш різноманітні за волокнистим скла¬дом, будовою, обробкою. До них належать тканини, які вироб¬ляють із натуральних (шовкових), штучних і синтетичних ниток та волокон. 97 % сучасного асортименту шовкових тканин станов¬лять тканини, виготовлені зі штучних і синтетичних волокон або з їх сполучень. Виробництво шовкових тканин постійно зростає за рахунок упровадження на вітчизняних підприємствах нових технологій, використання сучасного прядильного, ткацького, фар¬бувально-обробного та технологічного обладнання. Виробництво шовкових тканин сконцентровано на Київському, Дарницькому, Черкаському шовкових комбінатах, а також на Луцькому вироб¬ничо-торговому об'єднанні "Волтекс". Різноманітність асортимен¬ту шовкових тканин забезпечують шляхом використання різних за будовою ниток (комплексних, текстурованих, комбінованих, армованих, профільованих, еластомірних, металізованих тощо), а також ниток різного ступеня кручення (пологого, муслінового, крепового, мооскрепового); різних видів переплетень (простих, дрібновізерунчастих, жакардових, складних); сучасних способів обробки (лаке, гофре, витравлення, тиснення тощо).
За призначенням шовкові тканини поділяють на платтяні та платтяно-костюмні, костюмні, сорочкові, плащові, пальтові, під¬кладкові, меблево-декоративні.
Платтяні та платтяно-костюмні тканини — найчисельніша група шовкових тканин, яка різниться волокнистим складом, особ¬ливостями будови, способом основної та кінцевої обробки. За волок¬нистим складом платтяні й платтяно-костюмні тканини поділяють на тканини з шовкових ниток і пряжі; тканини з шовкових ниток
і пряжі у поєднанні з іншими видами сировини; тканини зі штуч¬них ниток і пряжі; тканини зі штучних ниток і пряжі у поєднанні з іншими видами сировини; тканини зі синтетичних ниток і пря¬жі; тканини зі синтетичних ниток і пряжі в поєднанні з іншими видами сировини.
Залежно від характеру поверхні та скрученості ниток плаття¬ні й платтяно-костюмні тканини можуть бути креповими, гладки¬ми, жакардовими та ворсовими.
Тканини із шовкових ниток і пряжі виробляють з ниток шовку-сирцю лінійної густини 1,5.-2,3 текс, скручених шовкових ниток, а також із шовкової пряжі. Це найлегші (14...98 г/м2), тонкі шовковисті, приємні на дотик тканини, з високими гігієнічними властивостями. Тканини з шовкових ниток складні в швейному виробництві, вони легко розтягуються, перекошуються, обсипа¬ються, ковзають у настилі. Під час пошиття рекомендовано вико¬ристовувати швейні голки № 75, 85, бавовняні нитки № 80, 90, 100 або шовкові № 65, поліестрові № 70.
Найвідоміші тканини з шовкових ниток: крепові (креп-шифон, креп-жоржет, крепдешин), шовкові полотна, тканини жакардо- ' ві, ворсові. Крепові тканини бувають чистокрепові (в обох систе¬мах — нитки крепової скрученості) та напівкрепові. Завдяки вико¬ристанню крепових ниток ці тканини мають дрібнозернистий кре-повий ефект.
Креп-шифон — це тонка, прозора, легка (25...36 г/м2) тканина полотняного переплетення з двониткового крепу як в основі, так і в пітканні, шириною 90, 95, 105 см. Креп-шифон буває гладко¬фарбованим, вибивним, вибіленим. З нього шиють блузки, шар¬фи, косинки.
Креп-жоржет, порівняно з креп-шифоном, більш щільна, важ¬ча (42...67 г/мг), менш прозора, чистокрепова тканина, виготовле¬на полотняним переплетенням з три-, чотириниткового крепу в основі та пітканні. Це тканина вибивна, гладкофарбована, вико¬ристовують для пошиття жіночих суконь та блузок.
Крепдешин — напівкрепова тканина полотняного переплетен¬ня, яка виробляється з використанням крепових ниток у пітканні (у 4 і 5 складень) і шовку-сирцю в основі. Тканина щільна, непро¬зора, має поверхневу густину 55.-75 г/м2. Випускають крепдешин вибивним і гладкофарбованим, застосовують для пошиття жіно¬чих суконь і блузок.
Крепові тканини за зовнішнім виглядом і будовою нагадують крепдешин, їх виробляють полотняним переплетенням, в основі — триацетатні нитки, в пітканні — креп шовку-сирцю (3, 4, 5 скла¬день). Окрім цього, крепові платтяні та платтяно-костюмні тканини виготовляють на базі поєднання різних видів ниток: в основі засто¬совують крепові шовкові нитки, нитки шовку-сирцю, капронові нитки, нитки шелон, шовково-поліефірну пряжу, а в пітканні — шовкові й віскозні крепові нитки, бавовняну та віскозну пряжу.
Тканини з гладкою поверхнею виробляють з ниток шовку-сир¬цю в основі, в пітканні застосовують різноманітні нитки й пряжу: ацетатні й комбіновані скручені нитки, бавовняну та віскозну пряжу.
Ці тканини за обсягом виробництва посідають чільне місце се¬ред шовкових тканин, бо в Україні є власна сировинна база для їх виробництва. Асортимент платтяних і платтяно-костюмних тка¬нин постійно змінюється залежно від виду переплетення (полот¬няного, саржевого, атласного, дрібновізерунчастого, жакардово¬го, складного), а також залежно від способів основної обробки (вибілені, гладкофарбовані, вибивні, пістрявоткані) та кінцевої обробки (малозминальна, малозсідальна тощо). Тканини зі штуч¬них ниток характеризуються гарним зовнішнім виглядом, добре драпіруються, мають високі показники гігієнічних властивостей (віскозні тканини), порівняно з тканинами натуральних ниток вони важчі (поверхева густина 80-250 г/мг), грубші, жорсткіші, біль¬ше зминаються й збігаються. Під час волого-теплової обробки не¬обхідно брати до уваги волокнистий склад цих тканин, обережно прасувати тканини з ацетатних волокон. Для зшивання цих тка¬нин рекомендовано голки № 90, 100, бавовняні нитки № 50, 60, поліестрові № 70.
Крепові тканини виробляють з віскозних, ацетатних, триаце¬татних ниток крепового, мооскрепового кручення, які забезпечу¬ють тканинам характерну шерстистість і меншу зминальність як, наприклад, креп-жоржет, виготовлений з віскозних крепових ни¬ток (1800 кс/м); креп-марокен — полотняного переплетення з віс¬козних ниток пологого кручення в основі та віскозного крепу в пітканні; креп-сатин — щільна, основозастильна, дволицьова тка¬нина (з одного боку поверхня блискуча, з іншого — матова); креп "Твіл" — саржевого переплетення з ацетатних мооскрепових ни-
ток в основі та пітканні. Платтяні й платтяно-костюмні тканини з гладкою поверхнею виробляють переважно з ацетатних і триаце¬татних комплексних ниток пологого кручення. Ацетатні, триаце¬татні тканини мають гарний зовнішній вигляд, легкі, менше зминаються, зсідаються, але суттєво поступаються віскозним тка¬нинам за показниками гігроскопічності, стійкості до витирання. Більшість цих тканин роблять вибивними, з широкою гамою ко¬льорів і відтінків, деякі види — вибіленими, гладкофарбованими та пістрявотканими, наприклад "Піке" — отримують як бавовня¬не піке, але з віскозних ниток; "Тафта" — пістрявоткана, щільна тканина полотняного переплетення з віскозних ниток, з ефектом шанжан. Платтяні й платтяно-костюмні тканини з гладкою поверх¬нею дещо складні в швейній обробці, гладка поверхня робить їх ковзкими, що ускладнює розкрій у настилі. Тканини легко зсува¬ються, через що під час розкрою виникає потреба настеляти мен¬ше шарів, використовувати спеціальні затискачі, які скріплюють настил, а також дискові розкрійні ножі. Через недостатню щіль¬ність тканини зі штучних ниток легко обсипаються та розсува¬ються у швах.
Жакардові платтяні Й платтяно-костюмні тканини відрізняються від гладких наявністю жакардових візерунків геометричного та квіткового орнаменту. Окрім штучних комплексних ниток полого¬го кручення при виробництві деяких тканин застосовують мета¬леві, металічні та профільовані нитки. Використовують жакардові тканини для пошиття жіночих блуз, вечірніх суконь.
До платтяних і платтяно-костюмних тканин належать також тканини, виготовлені з віскозної або змішаної пряжі (віскозно-лавсанової, віскозно-триацетатної, віскозно-бавовняної, віскозно-ацетатно-капронової). У виробництві ці тканини називають што-пельними. Штапельні тканини зі штучних волокон мякі, гігіє¬нічні, добре драпіруються, проте вони нестійкі до прання, збіга¬ються та зминаються. Для усунення цих недоліків їх піддають ма-лозсідальній і малозминальній обробці. Завдяки наявності в ткани¬ні різних волокон (штучних, синтетичних) вони можуть імітувати бавовняні (штапельне полотно) або вовняні тканини. Інколи мають назви шотландка, трико, саржа тощо, їх поверхнева густина за¬лежно від лінійної густини пряжі й особливостей перебуває в ме¬жах 100-240 г/м2.
Полотна — це тканини полотняного переплетення з одинич¬ної або скрученої віскозної пряжі в основі та пітканні. Ці полотна виробляють гладкофарбованими й вибивними; з них шиють жіночі сукні та блузи.
Шотландка — це пістрявоткана, в клітинку тканина сарже¬вого переплетення зі скрученої пряжі, яку використовують для
пошиття жіночих суконь, дитячих костюмів, чоловічих верхніх сорочок.
Жакардові тканини — це об'ємні з рельєфною поверхнею тка¬нини, отримані з комбінованих та текстурованих ниток, поверх¬невою густиною 150...200 г/м!.
Нові типи платтяно-костюмних тканин виробляють, вико¬ристовуючи у пітканні поліефірні і поліамідні текстуровані нитки (еластик, белан, мелан тощо), які забезпечують вовняний гриф, об'ємність, міцність, малий ступінь збігання та зминальності. За¬стосування в тканинах еластомірних ниток (еластик) дає змогу отримати на тканині різні зовнішні ефекти (гофре, клоке).
Тканини зі синтетичних ниток та пряжі — (платтяні та платтяно-костюмні) виробляють з капронових, лавсанових ниток різної будови й скрученості (мононитка, полога, муслінова, кре¬пова, фасонна), різних видів текстурованих ниток, а також змі¬шаної лавсано-бавовняної пряжі (67 % лавсану), металічних та металізованих ниток. Ці тканини, порівняно з тканинами із шов¬кових і штучних ниток, міцніші, пружніші, характеризуються вищою зносостійкістю, меншим ступенем зминання. їх недоліком є низька гігроскопічність, висока електризованість, швидка за-бруднюваність. Синтетичні тканини складні в пошитті: легко об¬сипаються, чинять опір різанню в процесі крою, під час утворен¬ня строчки шви призбируються, що пояснюється розтяжністю й еластичністю тканин, при значному натиску на тканину під час прасування можуть виникати ласи.
Здебільшого чистосинтетичні тканини виробляють з поліефір-них ниток: фасонних, об'ємних, комбінованих, що дає змогу за¬безпечити тканинам гарний зовнішній вигляд, відповідну об'ємність, шпаристість, завдяки чому поліпшується їх повітро- і паропрони-кність. Залежно від призначення ці тканини можуть мати різну поверхневу густину від 120 до 300 г/м2. З поліефірних ниток крепового кручення отримують ефектні крепові платтяні та блуз-кові тканини. Полегшені платтяні синтетичні тканини поверхне¬вою густиною 40...90 г/м2 виробляють по основі та пітканню з капронових ниток пологого, муслінового, крепового кручення.
Платтяні та платтяно-костюмні тканини випускають вибілени¬ми, пістрявотканими, вибивними, використовуючи різні способи основної та кінцевої обробки (лаке, гофре, тиснення та інші).
Платтяні та платтяно-костюмні тканини з лавсано-віскозної змішаної пряжі (67 % лавсану) характеризуються більшою пруж¬ністю, міцністю, формостійкістю, ніж тканини, виготовлені з чистовіскозної, віскозно-лавсанової (33...45 % лавсану), віскоз¬но-капронової (10...15 % капрону) пряжі. За зовнішнім виглядом вони подібні до вовняних тканин. їх виробляють полотняним, дрібновізерунчастим переплетенням, поверхневою густиною 112—273 г/мг. За обробкою бувають вибивні, гладкофарбовані,* пістрявоткані.
Тканини зі синтетичних ниток і пряжі в поєднанні з іншими видами сировини виробляють із комплексних та тексту¬рованих синтетичних ниток в основі та штучних комбінованих ни¬ток або змішаної пряжі в пітканні. Ці тканини виробляють переваж¬но складним, жакардовим й дрібновізерунчастим переплетення¬ми. Поєднуючи різні властивості штучних і синтетичних ниток, ці тканини мають необхідну гігієнічність, зносостійкість, характери¬зуються наявністю різних зовнішніх ефектів (лаке, гофре, клоке, тиснення тощо).
Сорочкові тканини виробляють здебільшого зі змішаної лав-сано-віскозної пряжі (з вмістом 50, 67 і 80 % лавсанового волокна) і лавсано-бавовняної пряжі (з вмістом 33, 50, 67 % бавовняного волокна). При цьому застосовують пряжу кардного або пневмоме-ханічного способів прядіння. Частина сорочкових тканин виго-товляється зі застосуванням волокна сиблону, віскозних і капро¬нових комплексних ниток, шовкової, віскозної та бавовняної пря¬жі. Розпочато випуск сорочкових тканин, виготовлених із зміша¬ної пряжі та синтетичних комплексних і текстурованих ниток. Най¬частіше використовуються для пошиття сорочок лавсано-віскозні та лавсано-бавовняні тканини з вмістом 67 % лавсанового волок¬на. Вони мають гарний зовнішній вигляд, міцні, гігієнічні, мало зминаються і не збігаються. Сорочкові тканини виробляють полот¬няним, дрібновізерунчастим і жакардовим переплетеннями. Від¬повідно до естетичних вимог і моди за обробкою сорочкові ткани¬ни можуть бути вибіленими (ступінь білизни не менше 80 %), гладкофарбованими, пістрявотканими, вибивними. Для кращого збереження форми виробів сорочкові тканини повинні бути фор-мостійкими, малозсідальними та незминальними, залежно від умов і сезону експлуатації мати відповідні гігієнічні властивості. Поверх¬нева густина цих тканин становить 80...150 г/м2, їх ширина — 95...100 см. Використовують сорочкові тканини для пошиття чо¬ловічих і хлопчачих верхніх сорочок як повсякденних і спортив¬них, так і нарядних.
Костюмні тканини, порівняно з платтяними і платтяно-кос¬тюмними, товстіші, щільніші, важчі (їх поверхнева густина 180... 240 г/мг), їх використовують для пошиття як нарядних, так і по¬всякденних чоловічих, жіночих, дитячих костюмів. Ці тканини ви¬робляють зі змішаної двокомпонентної (лавсано-віскозної) та три-компонентної (лавсано-нітроно-віскозної) пряжі, штучних і син¬тетичних ниток різної будови Й кручення. Досить поширеними є костюмні тканини, виготовлені з різних видів синтетичних текс¬турованих ниток (еластик, мелан, белан тощо). Ці тканини мають гарний зовнішній вигляд, міцні, пружні, малозсідальні та незми-нальні. Водночас мають порівняно низьку гігроскопічність, елект¬ризуються, схильні до пілінгу. За колористичним оформленням костюмні тканини переважно випускають меланжевими, гладко¬фарбованими, пістрявотканими, вибивними. Тканини простих і ком¬бінованих переплетень тонкі, з відповідним заповненням, оформ¬лені різноманітними візерунками — в смужку, клітинку, мають хороші споживчі властивості й використовуються для пошиття мо¬лодіжних костюмів. Для виготовлення легких безпідкладкових ко¬стюмів виробляють костюмні тканини з поліефірної пряжі малої лінійної густини. Ці легкі, незминальні тканини з високою зносо¬стійкістю, пружністю не збігаються. Асортимент костюмних тканин постійно поновлюється за рахунок широкого використання зміша¬них модифікованих волокон, фасонних, текстурованих ниток, пряжі з додаванням кольорового непсу. Популярності набувають костюмні вовняноподібні тканини, які певною мірою імітують аналогічні вовняні тканини й отримали назву натуральних (трико, діагоналі, габардини, крепи, букле тощо).
Плащові тканини — це здебільшого щільні тканини з гладкою поверхнею, вироблені полотняним, саржевим і діагоналевим пере¬плетеннями. Для їх виробництва використовують капронові та лав¬санові комплексні й текстуровані нитки, змішану (лавсано-віскоз-ну, лавсано-бавовняну) пряжу. їх випускають гладкофарбованими, меланжевими, пістрявотканими, вибивними, з водовідштовхуваль¬ними властивостями. В сучасному асортименті плащових тканин є такі основні види: чистокапронові —- вироблені з одиничних і скру¬чених ниток, які застосовують для пошиття курток; чистолавсано-ві, які виготовляють з текстурованих ниток (кримплен, белан, ме¬лан) з гладкою рельєфною поверхнею з вовняноподібним гри¬фом — з них шиють чоловічі й жіночі плащі; лавсано-капронові — із застосуванням різних за будовою, крученням та обробкою лавса¬нових і капронових комплексних і текстурованих ниток. Пер¬спективними й популярними в асортименті плащових тканин є тка¬нини зі змішаної лавсано-віскозної та лавсано-бавовняної (67 % лавсанового волокна) пряжі. Ці тканини відрізняються порівняновисокою гігієнічністю, мають необхідну Зносостійкість, відповідні водовідштовхувальні властивості, мало збігаються, не зминаються.
Підкладкові тканини становлять значну частину в асортименті шовкових тканин. За видом використаної сировини їх поділяють на тканини зі штучних ниток (віскозних і ацетатних); зі штучних ниток з іншими волокнами, штучних і синтетичних ниток, чисто-синтетичні. Переважно підкладкові тканини виробляють з віскоз¬них комплексних ниток пологого кручення в основі і в пітканні, а також з віскозних комплексних ниток в основі та бавовняної або віскозної пряжі в пітканні. Підкладкові тканини полегшеної будо¬ви отримують внаслідок поєднання віскозних ниток або пряжі з ацетатними й капроновими нитками або чистосинтетичними. Ці тканини виготовляються переважно саржевим, полотняним, ат¬ласним, рідше дрібновізерунчастим або жакардовим переплетен¬нями. Випускають їх вибіленими, гладкофарбованими, пістрявот-каними — з ефектом "шанжан", тобто з застосуванням різноко¬льорових ниток в основі та пітканні. Залежно від сировини, лі¬нійної густини ниток поверхнева густина цих тканин становить 80...150 г/м2, ширина — 90...150 см. Беручи до уваги функціональ¬не призначення цих тканин, вони повинні мати гладку, ковзку поверхню, що забезпечує їм високу стійкість до витирання та полегшує вдягання,виробу. Окрім цього, необхідно, щоб ступінь збігання цих тканин відповідав нормам, передбаченим для збіган¬ня тканин верху. Підкладкові тканини також повинні бути стійки¬ми до поту, тертя, забруднень, мокрих обробок, мати міцне за¬барвлення. Всі ці властивості слід враховувати швейниками під час добору підкладкового матеріалу відповідно до тканини вер¬ху, а також пошиття одягу й проведення волого-теплової обробки виробів.
Меблево-декоративні тканини використовують як портьєрні, оббивні, драпірувальні та матрацні. Для виробництва цих тканин використовують різні види комплексних і текстурованих штучних і синтетичних ниток, змішану (лавсано-бавовняну, лавсано-лляну тощо) пряжу. Портьєрні, оббивні тканини переважно виготовля¬ють жакардовим, дрібновізерунчастим, ворсовим переплетеннями, за обробкою вони бувають гладкофарбовані, пістрявоткані, меланжеві, вибивні. Поверхнева густина цих тканин — 180.-245 г/м!, ширина — 80...150 см. В їх основі використовують віскозні, комплексні нитки, в пітканні — віскозну або змішану пряжу. Сьогодні портьєрні, оббивні тканини виготовляють з поліефірних текстурованих і капронових комплексних ниток. Матрацні тканини виробляють з капронових комплексних ниток в основі та віскозних комплексних ниток або пряжі в пітканні. Драпірувальні тканини виготовляють переважно з віскозної пряжі різної лінійної густини.
17.2) Головні переплетення. До цієї групи належать полотняне, саржеве, сатинове й атласне переплетення.
Полотняне переплетення застосовують найчастіше у лляному ткацтві, при виробництві білизняних бавовняних тканин. На рис. 3.3, а зображено візерунок тканини полотняного переплетення, її зрізи за довжиною та шириною, схему самого переплетення. Як уже згадувалося, полотняне переплетення має: К=2, Кп=2, 8=1. Тут кожна нитка піткання переплітається з кожною ниткою основи. Як бачимо зі схеми, на лицьову поверхню лягають непарні нитки основи, а на зворотну — парні. Візерунок тканини простий,
однаковий з обох боків. Схема переплетення нагадує шахову дошку. Тканини, зроблені цим переплетенням, двобічні. Вони жорсткіші й міцніші порівняно з тканинами інших переплетень за умови, що параметри будови та волокнистий склад у них однакові.
Саржеві переплетення. Якщо полотняне переплетення як вид поодиноке, то саржеве переплетення має кілька різновидів. Загальна характеристика саржевого переплетення: Ко=3, Кп=3, 5=1 (рис. 3.3, б). Саржеве переплетення прийнято характеризувати умовними дробами. Чисельник вказує на кількість основних ниток, що перекривають кожну нитку піткання в межах одного рапорту, а знаменник — кількість ниток піткання, що перекриваються кожною основною ниткою також у межах рапорту. Саржі, в яких чисельник або знаменник дорівнює одиниці (1/2 , 2/1, 3/1 тощо), називають простими саржами. Візерунки цього переплетення мають вигляд діагональних смуг різної ширини, направлених знизу зліва, вгору направо під кутом 45°.
Зв'язок між нитками в тканинах саржевих переплетень слабший, тому вони більш еластичні й за однакових умов менш міцні, ніж тканини полотняного переплетення. Саржеві переплетення за
обсягами їх використання посідають друге місце після полотняних у виробництві костюмних, пальтових, платтяних та інших тканин.
Сатинові й атласні переплетення. Подібно до саржевих, сатинові й атласні переплетення мають численні різновиди. Загальними для них є кількісні характеристики: К =5, Кп=5, 5=2. Рапорт сатинів і атласів характеризується дробовим числом, чисельник якого дорівнює рапорту, а знаменник — зсуву, наприклад 5/2, 7/2, 7/3, 8/3.
Різниця між сатинами і атласами полягає в тому, що в сатинах лицьова поверхня утворюється за рахунок перекриття ниток піткання, а в атласах — за рахунок ниток основи (рис. 3.3, в, г).
Завдяки зсуву через дві й більше ниток (53а2), а також значно більшим довжинам перекриття (Ьг4), сатинові й атласні переплетення не мають смугастого візерунка. Тут діагоналі відсутні, а поверхня виглядає рівною й гладкою. Цей ефект підсилюють збільшенням щільності ниток піткання в сатинах і ниток основи — в атласах.
Тканини цих переплетень щільні, стійкі до витирання, їх недоліком є обсипальність та ковзання. Сатиновим переплетенням вироблять бавовняні сатини та окремі драпи, атласним — шовкові тканини (атлас, крепсатин), бавовняні (ластики).
Дрібковізерунчасті переплетення залежно від характеру поверхні та походження поділяють на похідні й комбіновані. Похідні переплетення отримують ускладненням головних переплетень. На основі головних переплетень проектують безліч похідних, зокрема: від полотняного — репсові та рогожкові; від саржевих — рів-носистемні, основні, пітканні, складні, ламані, зворотні саржі; від сатинових та атласних — підсилені сатинові й атласні переплетення.
Репсові переплетення отримують збільшенням довжини перекриття Ь по пітканню або по основі в тканинах полотняного переплетення. При цьому кожна основна нитка може перекривати дві, три і більше пітканних ниток, внаслідок чого на поверхні тканини виникає поперечний рубчик, тому репс називають основним (рис.3.4, а). Якщо кожна пітканна нитка в репсовому переплетенні перекриває дві, три або кілька основних ниток, на тканині виникає повздовжній рубчик і репс називають пітканним (рис. 3.4, б). Репсовим переплетенням виробляють репс, а також деякі види сорочкових тканин.
Рогожка — переплетення, похідне від полотняного, в якому збільшено довжину перекрить як по основі, так і по пітканню (рис. 3.4, в). Цим переплетенням виробляють бавовняну, лляну рогожку, шовкову тканину, а також костюмні вовняні тканини. Репси й рогож-
ки — тканини однобічні, еластичні (особливо рогожки), мають рельєфну лицьову поверхню, репси — у вигляді рубчиків, рогожки — квадратиків.
Посилена рівносистемна саржа — переплетення, в якому чисельник і знаменник в рапорті однакові (2/2, З/З, 4/4 тощо)(рис. 3.5, а).
Посиленою основною саржою називають таку, в якій на лицьовому боці переважають нитки основи (2/1, 3/2, 4/1 то-що)(рис. 3.5, б).
Посилена пітканна саржа — на лицьовому боці має більшу кількість ниток піткання (1/2, 2/4 тощо) (рис. 3.5, є). Тканини, вироблені посиленою саржою (шотландка, кашемір, трико, джине), характеризуються наявністю широких рельєфних діагоналей.
Складна саржа — це поєднання в тканині кількох головних або похідних саржевих переплетень (рис. 3.5, г). Складні саржі характеризуються умовними дробами типу 3/1—2/1/—1/3 і діагональними смужками різної ширини. Виробляють цим переплетенням окремі види платтяних та костюмних тканин.
Ламана і зигзагоподібна саржа утворюється на базі простої та посиленої саржі внаслідок зміни напрямку саржевих ліній (рис. 3.6, а, б). При цьому на тканині з'являється візерунок у вигяді зубців різної форми або поздовжніх смуг різного напрямку, зміщених одна відносно одної.
78
Найбільш поширена ламана саржа "ялинка" з необхідною міцністю зв'язків між нитками основи та піткання. Це переплетення використовують при виготовленні білизняних тканин (гринсбон), а також костюмних пальтових вовняних тканин.
Зворотна саржа (рис. 3.6, в) може мати різні рапорти й довжину перекриття. Відмінність зворотних сарж від інших полягає в напрямку смуг (рубчиків), спрямованих знизу справа, втору вліво.
Похідні атласного переплетення (посилені сатини й атласи) отримують, збільшуючи довжину перекриття (основного, пітканного) (рис.3.7, а, б), завдяки чому збільшується зв'язок між нитками основи та піткання і, відповідно, міцність тканини. Тканини посилених атласних (сатинових) переплетень характеризуються гладкою, щільною поверхнею, підвищеною стійкістю до витирання. Використовують їх для виробництва бавовняних одягових тканин (молескін, сукно).
Камбгкованг переплетення отримують внаслідок поєднання двох або більшаголовних чи похідних переплетень та їх подальшої розробки — зміни рапортів, довжини перекрить, підсилення та ускладення проділів тощо. Для ткання використовують переважно кареткові ткацькі верстати з більш як чотирма ремізками. Поширеними є орнаментне, крепове, просвічуване, рельєфне, діагональне, переплетення із закріпленим настилом, переплетення з кольоровими нитками.
Орнаментні переплетення мають візерунок у вигляді повздовжніх і поперечних смуг, клітинок різних контурів, утворених шляхом поєднання різних переплетень. Найбільш поширене переплетення з візерунком у смужку, яке виникає внаслідок чергування саржевого переплетення та рогожки (рис. 3.8, а); полотняного та атласного переплетень. Виробляють цими переплетеннями костюмні, блузкові тканини.
Крепові переплетення мають дрібнозернисту поверхню, що пояснюється накладанням різних рапортів, переставленням ниток піткання або основи тощо. їх отримують на базі різних переплетень — полотняного, рогожки, саржевого та ін. (рис. 3.8, б, в). Величина рапорту крепового переплетення може бути різною, зі збільшенням рапорту ткацький візерунок урізноманітнюється. Крепові переплетення широко використовують для платтяних, костюмних і пальтових тканин.
79
Рис. 3.8. Комбіновані дрібновізерунчаеті ,,^=і., а — в повздовжню смужку; б, в — крепові
|
9 |
1 |
І |
||
|
* |
їрдДД І |
|||
|
і |
|ПГ |
|||
|
її |
Інші \ |
Рис. 3.9. Просвічу ва
переш
Просвічувані переплетення (рис. 3.9, а-в) отримують поєднанням полотняного переплетення з сатиново-атласним; полотняного з репсовим. Ці переплетення характеризуються наявністю в тканинах просвітів, які утворюються стягуванням в пучки групи ниток основи та піткання. Внаслідок цього тканина в деяких місцях стає малощільною і виглядає прозорою. Виробляють цим переплетенням блузкові, декоративні тканини.
Рельєфні переплетення мають візерунки, що складаються з геометричних фігур (ромбів, клітинок, смужок) і виступають випукло на поверхні тканини. Найпоширенішим є так зване вафельне рельєфне переплетення (рис. 3.10, а), яке утворюється на базі хрестової саржі, інших переплетень. Тканини рельєфних переплетень мають розгалужену пористу структуру і використовуються переважно для виготовлення рушників.
Діагональне переплетення (рис. 3.10, б, в) утворює на поверхні тканини малюнок у вигляді навскісних ліній — діагоналей, що йдуть, як і в саржевому переплетенні, знизу, зліва вгору, направо, але під кутом меншим чи більшим 45°. Цього досягають, збільшуючи зсув основних перекриттів діагональних ліній на дві чи більше ниток у напрямку основи або піткання- Особлива будова діагонального переплетення дає змогу виробляти порівняно грубі, щільні, важкі та малорозтяжні тканини. Цим переплетенням виготовляють костюмні, пальтові, плащові тканини.
12 Зі 5 6 7 89101112 Рис. 3.11. Переплетення з зе
Переплетення із закріпним настилом має на лицьовому боці тканини випуклі рубчики, поздовжнього або поперечного напрямку, а на виворітному боці основного настилу, або настилу піткання — заглибини між рубчиками (рис. 3.11).
Переплетення з кольоровими нитками отримують за рахунок поєднання різнокольорових ниток основи і піткання, які, комбінуючись з переплетенням, утворюють на лицьовому боці тканини кольоровий візерунок.
Складні переплетення на відміну від переплетень, розглянутих вище, використовують для виробництва тканин, що мають три і більше систем ниток. До цієї групи належать, зокрема, півтора-, дво-, три- і багатошарові переплетення, ворсові, піке, махрові (петельні), й перевиті переплетення.
Півторашарові переплетення мають дві основи й одне піткання або навпаки. Одинарна система ниток у тканині лежить в одній площині, а подвійні системи — у двох, одна над одною. Відповідно до цього тканини називають двоосновними та двопітканними. Залежно від особливостей переплетення тканини можуть бути одно-й двобічними.
Типовими прикладами двопітканних півторашарових переплетень (рис. 3-12, а) можуть бути бавовняні, байкові ковдри, а двоос-новних — взуттєві тканини.
Двошарові, або подвійні, переплетення отримують, маючи дві системи ниток основи і дві системи ниток піткання. На рис. 3.12, б зображено схему двошарової тканини, в якій перев'язування згори донизу зроблене нитками основи верхнього шару з нижнім пітканням. Відомо чимало способів перев'язування верхнього та нижнього шарів. Залежно від цього тканини поділяють на суціль-ноткані (драпи) та прошивні. Останні складаються з двох шарів тканин, з'єднаних між собою лише в деяких місцях, а інколи тільки по краю (мішкові тканини).
Три- і багатошарові переплетення проектують, застосовуючи від трьох до шести систем ниток основи та піткання, розміщених шарами в різних площинах (рис. 3.12, в). Тканини, вироблені такими переплетеннями, поділяють на суцільноткані й умовнопрошивні.
Ворсові переплетення. Тканини ворсові однобічні мають на лицьовій поверхні ворс суцільний або візерунчастий у вигляді рубчиків різної ширини. Тканини ворсових переплетень слід відрізня-
Рис. 3.12. Схема поперечного а — пі втора шарового переплетекн
юго переплетення: 1 — і —підкладкове
ти від ворсованих тканин, що мають ворсову поверхню внаслідок начісування волокон. Ворсові переплетення отримують, маючи дві основи — ґрунтову й ворсову — й одне (ґрунтове) піткання або навпаки. Розрізняють основоворсові й пітканноворсові переплетення. Основоворсові переплетення виробляють прутковим і двопо-лотним способами. Прутковим способом отримують основоворсо-ву тканину з двох основ і одного піткання (рис. 3.13, а). Основа та піткання формують ґрунт тканини. У кут у певній послідовності закладають прутки між ворсовою та ґрунтовою основами. Заклавши 15-20 прутків, нитки основи над ними розрізають і отримують ворс.
Двополотним способом основоворсові тканини отримують з п'яти систем ниток: трьох основ (двох ґрунтових — верхньої та нижньої, та однієї ворсової) і двох ґрунтових піткань (верхнього та нижнього). Вироблену таким способом двошарову тканину розрізають (рис. 3.13, б). Основоворсовим переплетенням виробляють такі тканини: оксамит, плюш, штучне хутро тощо.
Пітканноворсові переплетення утворюються з трьох систем ниток — основи та ґрунтоворсового піткання. Нитки піткання при цьому мають подвійне значення: частина їх є ґрунтовими, а решта, після розрізання, формує ворс. На рис. 3.14 зображено схему такого переплетення. Деякі нитки основи разом з нитками піткання полотняним переплетенням формують край тканини. Шт-
канноворсовим переплетенням виробляють вельвет-корд і вель-нет-рубчик.
Переплетення піке за своєю будовою належить до швтора-або двошарових, тому лицьовий бік тканини має рельєфні візерунки у вигляді поздовжніх і поперечних пружків, геометричних фігур чи рослинних орнаментів, а зворотний — гладкий. Залежно від особливостей будови та ткання піке буває простим і складним. Просте піке (рис. 3.15) має дві основи (лицьову та ґрунтову)
Рис 3.13. Схема виробництва тканин основоворсовим переплетенням
прутковим способом (а):
І — ворсова основа; 2 — пруток; 3 — ґрунтова основа; і — ґрунтове двополотним способом (б): 1 — ґрунтове піткання; 2 — різак; З — ґрунтова основа; 4 — ворсова основа
жж
Рис. 3.14. Пітканноворсове переплетення
І одне піткання. Лицьову поверхню тканини отримують полотняним переплетенням, а додаткова система стягує Його, утворюючи опуклий візерунок. Складне піке має дві основи і два піткання — лицьове та ґрунтове, з грубших ниток. Піке застосовують при виробленні тканин сорочково-платтяного призначення, ковдр, покривал тощо.
Махрові переплетення. З метою підвищення теплозахисних властивостей та кращого водовбирання деякі тканини (для халатів, рушників) виробляють махровим переплетенням, що являє собою певні різновиди ворсових переплетень. Махрові переплетення (рис. 3.16, а) мають дві основи та одне піткання. Одна система ниток основи на ткацькому верстаті перебуває під постійним натягом, а друга — під натягом протягом кількох прокладань піткання, а потім — без натягу, вільно. Нитки другої
основи утворюють петлі, а нитки піткання та першої основи остаточно формують ґрунт тканини.
Перевиті переплетення (рис. 3,16, б) формують з двох основ і одного піткання. Кожна основа має власний навій і змотується під натягом (ґрунтова основа) і без натягу (перевита основа). Завдяки особливому способу просилювання ниток перевитої основи в ремізки та певній послідовності їх переплетення нитки піткання поперемінно закріплюються з ґрунто- вою основою. Це забезпечує стабільність структури полотна і дає змогу уникнути зсуву ниток піткання. Виробляють цим переплетенням щільні або мало- щільні напівпрозорі та прозорі тканини.
Крупновізерунчасті, або жакардові, переплетення виділені в окрему групу за двома основними ознаками: особливостями ткання та розміром рапорту. Тканини цих переплетень отримують на ткацьких верстатах жакардових машин.
Жакардові переплетення поділяють на дві підгрупи: прості, що мають дві системи ниток (основу та піткання), і складні, що утворюються з трьох-п'яти систем ниток.
Жакардові машини в процесі ткання можуть підіймати не тільки певні групи, а й окремі нитки основи. Завдяки цьому є можливість проектувати і ткати візерунки складних композицій з різними орнаментами і з рапортами у кілька сотень ниток. Ткацький малюнок одношарових (простих) жакардових тканин має тло і візерунок. Тло формується за рахунок переважно найпростіших переплетень — полотняного, саржевого або сатиново-атласного. Для отримання ткацького візерунка використовують різні рельєфні або похідні переплетення, які чітко контрастують на рівному і гладкому тлі. Контрастність зростає внаслідок застосування різнокольорових ниток, які формують лицьову поверхню тканини.
лицьова основа; З - ґрунтова
Слід пам'ятати, що рапорт жакардових простих переплетень включає нитки по горизонталі або вертикалі, які формують нескінченний ткацький візерунок (рис. 3.17)
Відомо чимало різновидів жакардових складних переплетень: півтора-, дво-, три- і багатошарових, однак особливе місце серед них посідають гобеленові, ворсові жакардові.
Гобеленові переплетення будують на базі кількох систем (від трьох до шести; ниток основи і кількох систем ниток піткання (до трьох) чи навпаки. Внаслідок рис. з.і7. час
ускладнення ПОРЯДКУ ПереПЛетеННЯ, а Та- жакардового переплетення
кож використання ниток різних кольорів
і товщини отримують багатошарові тканини високої щільності з
різними поверхневими ефектами.
Ворсові жакардові переплетення отримують на базі трьох систем ниток основи (ґрунтової, ворсової, притискної) та одного піткання. Ґрунтова основа Й піткання утворюють ґрунт тканини полотняним або саржевим переплетенням, а притискна основа сприяє закріпленню ниток піткання. За допомогою ниток ворсової основи жакардова машина формує на поверхні тканини ворс — петельний або розрізаний. Ці переплетення використовують для виготовлення меблево-декоративних тканин, покривал, деяких платтяно-костюмних'шовкових тканин.
18.1) Дрібковізерунчасті переплетення залежно від характеру поверхні та походження поділяють на похідні й комбіновані. Похідні переплетення отримують ускладненням головних переплетень. На основі головних переплетень проектують безліч похідних, зокрема: від полотняного — репсові та рогожкові; від саржевих — рів-носистемні, основні, пітканні, складні, ламані, зворотні саржі; від сатинових та атласних — підсилені сатинові й атласні переплетення.
Репсові переплетення отримують збільшенням довжини перекриття Ь по пітканню або по основі в тканинах полотняного переплетення. При цьому кожна основна нитка може перекривати дві, три і більше пітканних ниток, внаслідок чого на поверхні тканини виникає поперечний рубчик, тому репс називають основним (рис.3.4, а). Якщо кожна пітканна нитка в репсовому переплетенні перекриває дві, три або кілька основних ниток, на тканині виникає повздовжній рубчик і репс називають пітканним (рис. 3.4, б). Репсовим переплетенням виробляють репс, а також деякі види сорочкових тканин.
Рогожка — переплетення, похідне від полотняного, в якому збільшено довжину перекрить як по основі, так і по пітканню (рис. 3.4, в). Цим переплетенням виробляють бавовняну, лляну рогожку, шовкову тканину, а також костюмні вовняні тканини. Репси й рогож-
ки — тканини однобічні, еластичні (особливо рогожки), мають рельєфну лицьову поверхню, репси — у вигляді рубчиків, рогожки — квадратиків.
Посилена рівносистемна саржа — переплетення, в якому чисельник і знаменник в рапорті однакові (2/2, З/З, 4/4 тощо)(рис. 3.5, а).
Посиленою основною саржою називають таку, в якій на лицьовому боці переважають нитки основи (2/1, 3/2, 4/1 то-що)(рис. 3.5, б).
Посилена пітканна саржа — на лицьовому боці має більшу кількість ниток піткання (1/2, 2/4 тощо) (рис. 3.5, є). Тканини, вироблені посиленою саржою (шотландка, кашемір, трико, джине), характеризуються наявністю широких рельєфних діагоналей.
Складна саржа — це поєднання в тканині кількох головних або похідних саржевих переплетень (рис. 3.5, г). Складні саржі характеризуються умовними дробами типу 3/1—2/1/—1/3 і діагональними смужками різної ширини. Виробляють цим переплетенням окремі види платтяних та костюмних тканин.
Ламана і зигзагоподібна саржа утворюється на базі простої та посиленої саржі внаслідок зміни напрямку саржевих ліній (рис. 3.6, а, б). При цьому на тканині з'являється візерунок у вигяді зубців різної форми або поздовжніх смуг різного напрямку, зміщених одна відносно одної.
78
Найбільш поширена ламана саржа "ялинка" з необхідною міцністю зв'язків між нитками основи та піткання. Це переплетення використовують при виготовленні білизняних тканин (гринсбон), а також костюмних пальтових вовняних тканин.
Зворотна саржа (рис. 3.6, в) може мати різні рапорти й довжину перекриття. Відмінність зворотних сарж від інших полягає в напрямку смуг (рубчиків), спрямованих знизу справа, втору вліво.
Похідні атласного переплетення (посилені сатини й атласи) отримують, збільшуючи довжину перекриття (основного, пітканного) (рис.3.7, а, б), завдяки чому збільшується зв'язок між нитками основи та піткання і, відповідно, міцність тканини. Тканини посилених атласних (сатинових) переплетень характеризуються гладкою, щільною поверхнею, підвищеною стійкістю до витирання. Використовують їх для виробництва бавовняних одягових тканин (молескін, сукно).
Камбгкованг переплетення отримують внаслідок поєднання двох або більшаголовних чи похідних переплетень та їх подальшої розробки — зміни рапортів, довжини перекрить, підсилення та ускладення проділів тощо. Для ткання використовують переважно кареткові ткацькі верстати з більш як чотирма ремізками. Поширеними є орнаментне, крепове, просвічуване, рельєфне, діагональне, переплетення із закріпленим настилом, переплетення з кольоровими нитками.
Орнаментні переплетення мають візерунок у вигляді повздовжніх і поперечних смуг, клітинок різних контурів, утворених шляхом поєднання різних переплетень. Найбільш поширене переплетення з візерунком у смужку, яке виникає внаслідок чергування саржевого переплетення та рогожки (рис. 3.8, а); полотняного та атласного переплетень. Виробляють цими переплетеннями костюмні, блузкові тканини.
Крепові переплетення мають дрібнозернисту поверхню, що пояснюється накладанням різних рапортів, переставленням ниток піткання або основи тощо. їх отримують на базі різних переплетень — полотняного, рогожки, саржевого та ін. (рис. 3.8, б, в). Величина рапорту крепового переплетення може бути різною, зі збільшенням рапорту ткацький візерунок урізноманітнюється. Крепові переплетення широко використовують для платтяних, костюмних і пальтових тканин.
Рис. 3.8. Комбіновані дрібновізерунчаеті ,,^=і., а — в повздовжню смужку; б, в — крепові
Просвічувані переплетення (рис. 3.9, а-в) отримують поєднанням полотняного переплетення з сатиново-атласним; полотняного з репсовим. Ці переплетення характеризуються наявністю в тканинах просвітів, які утворюються стягуванням в пучки групи ниток основи та піткання. Внаслідок цього тканина в деяких місцях стає малощільною і виглядає прозорою. Виробляють цим переплетенням блузкові, декоративні тканини.
Рельєфні переплетення мають візерунки, що складаються з геометричних фігур (ромбів, клітинок, смужок) і виступають випукло на поверхні тканини. Найпоширенішим є так зване вафельне рельєфне переплетення (рис. 3.10, а), яке утворюється на базі хрестової саржі, інших переплетень. Тканини рельєфних переплетень мають розгалужену пористу структуру і використовуються переважно для виготовлення рушників.
Діагональне переплетення (рис. 3.10, б, в) утворює на поверхні тканини малюнок у вигляді навскісних ліній — діагоналей, що йдуть, як і в саржевому переплетенні, знизу, зліва вгору, направо, але під кутом меншим чи більшим 45°. Цього досягають, збільшуючи зсув основних перекриттів діагональних ліній на дві чи більше ниток у напрямку основи або піткання- Особлива будова діагонального переплетення дає змогу виробляти порівняно грубі, щільні, важкі та малорозтяжні тканини. Цим переплетенням виготовляють костюмні, пальтові, плащові тканини.
12 Зі 5 6 7 89101112 Рис. 3.11. Переплетення з зе
Переплетення із закріпним настилом має на лицьовому боці тканини випуклі рубчики, поздовжнього або поперечного напрямку, а на виворітному боці основного настилу, або настилу піткання — заглибини між рубчиками (рис. 3.11).
Переплетення з кольоровими нитками отримують за рахунок поєднання різнокольорових ниток основи і піткання, які, комбінуючись з переплетенням, утворюють на лицьовому боці тканини кольоровий візерунок.
18.2)
ГОЛКОПРОБИВНЕ ПОЛОТНО
Голкопробивне полотно — це неткане полотно, виготовле¬не голкопроколюванням волокнистого полотна або шляхом з'єд¬нання його з тканиною чи полімерною плівкою. Волокнисте полот¬но голкопробивна машина проколює з одного або з двох боків голками з зазубринами (щербинами), які здійснюють відповідне
його зшивання. Продуктивність праці голкопробивної машини — 250...300 пог.м/год. Поліпшує скріплення полотна додавання клейо¬вих речовин до складу суміші синтетичних волокон, обробка полотна у ванні з гарячою водою, де відбувається збігання і ущі¬льнення синтетичних волокон. Для збільшення міцності та змен-шення розтяжності волокнисте полотно покривають з обох боків малощільною тканиною і з'єднують голкопроколюванням.
Полотна, отримані таким способом (типу сукна), використову¬ють для виготовлення верхнього одягу, ковдр (близько 20 % сві¬тового виробництва голкопробивних нетканих полотен використо¬вують сьогодні для виробництва ковдр), пледів, утеплення взуття. Голкопробивним способом отримують ватини, полотна прокладко¬ві для верхнього одягу, полотна теплоізоляційні тощо. Прокладки з голкопробивних нетканих матеріалів використовують у хутря¬них головних уборах, комірах чоловічих костюмів, найчастіше їх виготовляють зі суміші волокон відновленої вовни (60%), віскоз¬них (20...40 %) та капронових (10.-.20 %); волокон з поверхневою густиною 150...200 г/м2, товщиною 1,3.-1,8 мм.
У практиці швейного виробництва для утеплювальних про¬кладок верхнього одягу застосовують бавовняний, напіввовня-ний або змішаний (віскоза, лавсан, нітрон, капрон) голкопробив¬ний ватин, який забезпечує виробам відповідні фізико-механїчні властивості. Широкого застосування набули матеріали для по¬криття підлоги — капроново-віскозне полотно; напіввовняні устіл¬кові й вовняно-змішані полотна для підошов кімнатного взуття з поверхневою густиною 1800...1900 г/м2; теплозахисні прокладки в шкіряному та текстильному взутті, які містять 70 % віскози та ЗО % лавсану.