Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
20
Одеський державний університет
ім. І.І. Мечникова
Жовновська Тетяна Борисівна
УДК 883 - 3 Шевчук :
:140.8 + 159.9]
ОНІРИЧНО – МІФОЛОГІЧНИЙ ДИСКУРС
ПРОЗИ ВАЛЕРІЯ ШЕВЧУКА
Спеціальність 10.01.01- українська література
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Одеса - 2000
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Південноукраїнському державному педагогічному університеті ім. К.Д.Ушинського Міністерства освіти та науки України.
Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент
Сподарець Володимир Іванович,
Південноукраїнський державний педагогічний
університет ім.К.Д.Ушинського,
завідувач кафедри української мови та літератури
Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор
Мейзерська Тетяна Северинівна,
Одеський державний університет ім.І.І.Мечникова,
завідуюча кафедрою українознавства;
кандидат філологічних наук, доцент
Гальчук Оксана Василівна,
Київський інститут "Слов'янський університет”,
старший викладач кафедри української філології.
Провідна установа: Дніпропетровський державний університет,
кафедра української літератури
Захист відбудеться 30 червня 2000 р. о 13-30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради, шифр К 41.051.02 в Одеському державному університеті (65058, м.Одеса, Французький бульвар, 24/26, 91 ауд).
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Одеського державного університету за адресою: 65057, м.Одеса, вул.Преображенська,24.
Автореферат розісланий 29 травня 2000 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Черноіваненко Є.М.
Загальна характеристика роботи
Сон - одна з найцікавіших, найзагадковіших форм нашого підсвідомого життя, "потаємна розмова, інтимне спілкування душі й особистості, закодоване унікальне послання для сновидця", що потребує знання особливостей фізіології, психології сновидінь, оніричного хронотопу, мови підсвідомості тощо. З давніх-давен мистецтво широко використовує різнобарвну поліфункціональність палітри сновидіння, знаходячи, однак, щоразу нові й нові можливості його естетичного вжитку. З'ясування цього питання і визначило теоретичний аспект дисертації.
У вітчизняній і зарубіжній психології детально вивчалися фізіологія, структура природних сновидінь, процеси снотворення і сноуявлення. Однак здобутки гуманітарної науки, які надають можливість заглибитись у таїни оніричних механізмів, закони і закономірності людського сномислення, сюжетної та композиційної побудови сновидінь, належним чином ще не використані сучасним літературознавством. В статтях та публікаціях, що з'явилися протягом останніх десятиліть, здебільшого розглядалися філософсько-художня специфіка, образна символіка, функції літературних сновидінь. Процес же авторського "снотворення" в художньому тексті залишається й по сьогодні недостатньо з'ясованим і потребує критичного осмислення. Систематизуючи певний фізіолого-психологічний досвід XIX - XX століть, ми пропонуємо своє розуміння цієї проблеми, даючи тлумачення структури, специфіки літературних сновидінь, моделі оніричного образу, особливостей інтенсіональної природи художніх снів. Реалізацію всього цього у структурі художнього тексту, враховуючи специфіку національного світо- та міфобачення, досліджуємо на матеріалі творчості В.Шевчука.
Окремі стильові, жанрові, тематичні особливості прози письменника розглядали М.Жулинський, Г.Клочек, С.Андрусів, М.Рябчук, М.Слабошпицький, В.Панченко, Р.Корогодський, А.Берегуляк, Р.Багрій, М.Павлишин, А.Й.Горнятко-Шумилович та ін. У 1994 році Л.Тарнашинською захищена в Українському Вільному Університеті магістерська дисертація на тему:"Свобода вибору - єдина форма самореалізації в абсурдному світі (Проза Валерія Шевчука як віддзеркалення екзистенціалізму)". Знаходиться у друці книжка тієї ж авторки "Художня мікрогалактика. Вал.Шевчука (Постать сучасного українського письменника на тлі західноєвропейської літератури)".
Проте, попри всю принадність художнього доробку В.Шевчука, творчість митця, зокрема онірично-міфологічний дискурс та національну картину світу, досліджено ще недостатньо. Ця обставина і визначила тему дисертації.
Актуальність дослідження полягає у прагненні дисертанта з'ясувати низку кардинальних для сучасного літературного процесу питань: чим викликаний творчий інтерес В.Шевчука до снів та сновидінь, ірраціональних форм художнього мислення, якими факторами (історичними, культурологічними, психологічними тощо) обумовлений цей творчий потяг; як розв'язується проблема ЛЮДИНА Й ІСТОРІЯ в творчості В.Шевчука порівняно, скажімо, з тим, як її трактує на початку XX століття М.Булгаков, теж не байдужий до ірраціональної образності, і творчість якого без врахування "коефіцієнту національного" (Г.Гачев) теж прочитується не до кінця.
Мета дослідження полягає у встановленні закономірностей онірично-міфологічного дискурсу прози В.Шевчука. Для досягнення поставленої мети були сформульовані такі завдання:
1) дослідити зміст категорії СОН, встановити закономірності побудови сюжетів сновидінь, оніричного хронотопу, сонної фантазії, поетики тощо;
2) розглянути СОН як художній інтенсіонал, виявити його структуру, специфіку літературного вжитку;
3) з'ясувати культурний вимір категорії СОН, можливі підходи в тлумаченні цієї категорії (міфологічний, біблійний, психологічний та ін.);
4) простежити особливості функціонування міфотексту сновидінь в історичній прозі В.Шевчука.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у руслі наукової теми кафедри української мови та літератури Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського "Образ світу в художньому слові".
Матеріал дослідження:
- роман "Око Прірви" та збірка історичної прози "У череві апокаліптичного звіра" В.Шевчука, де осмислюються основні закономірності авторського онірично-міфологічного дискурсу та способи його експлікації.
Методологічну та теоретичну основу дисертації складають фундаментальні положення класичної та сучасної гуманітарної науки про природу художнього мислення, специфіку сновидінь, закони міфотворчості. Авторка використовує роботи філософів і психологів, зокрема, З.Фрейда, К.-Г.Юнга, К.Леві-Стросса, Г.Башляра, Е.Фромма, П.Флоренського та ін. Дисертаційне дослідження спирається на літературознавчі концепції О.Потебні, І.Франка, Я.Голосовкера, Р.Барта, Є. Мелетинського, Ю.Лотмана, Є.Фаріно, В.Топорова, Д.Лихачова, Т.Мейзерської, Т.Коляди та ін.
У праці застосовано комплексний метод дослідження, який включає структурно-семіотичний, порівняльно-зіставний та типологічний методи наукового вивчення літературних явищ.
Наукова новизна роботи полягає в трактуванні інтенсіональної природи художніх сновидінь. На основі докладного розгляду їхньої специфіки розроблена методика аналізу структури оніричного образу, досліджено окремі аспекти онірично-міфологічного дискурсу В.Шевчука.
Основні положення, які виносяться на захист:
— сон - це інтенсіональна за формою (сигнал до "розшифровки") та змістом (комбінація певних символічних образів, інтенсіональних за своєю природою) одиниця художнього тексту, що концентрує, кодує в собі найбільш вагомі інтенції автора;
— в оніричному просторі художнього сну відбувається акт індивідуального авторського міфотворення;
— в міфотексті сновидінь усі слова-символи (індивідуальні та колективні) стають міфологемами авторського міфу, оберненого у символічне змістове ядро митця і його героя;
— у межах метатексту В.Шевчука, де осмислюється становлення та розвиток української духовності в різних історичних вимірах, створюється антропоцентричний міф, головною одиницею сюжету якого стає сократівсько-сковородинівська спонука "пізнай самого себе". Самопізнання, як воно репрезентовано у творах В.Шевчука, простежується на всіх можливих рівнях духовного буття особистості, одним з яких є СОН.
Практичне значення. Матеріали та висновки дисертації мають як теоретичне, так і практичне значення. Результати дослідження можуть бути використані при читанні курсів лекцій з теорії та історії літератури, спецкурсів, під час написання курсових, дипломних робіт тощо, зокрема, стосовно проблем психології творчості та онтології художнього тексту.
Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження доповідалися на міжнародних, республіканських та регіональних наукових конференціях, організованих Південноукраїнським державним педагогічним університетом ім. К.Д.Ушинського ("Національний образ світу в художньому слові" — 1998; "Національна ментальність і культура" — 1999); Одеським державним університетом ім. І.І. Мечникова (V Міжнародна Кирило-Мефодіївська наукова конференція — 1999; друга міжвузівська конференція "Роди і жанри літератури", присвячена пам'яті професора Г.А.В'язовського - 1999); Одеською державною бібліотекою ім. М.Горького разом з провідними вузами міста ("Григорій Сковорода в літературно-філософському контексті сучасності" — 1997).
Дисертацію обговорено на засіданні кафедри української мови та літератури Південноукраїнського державного університету ім. К.Д.Ушинського, а також на засіданнях кафедр філософії, психології, українознавства Одеського державного університету ім. І.І.Мечникова, де вона дістала схвальні відгуки.
По темі дисертації опубліковано сім наукових статей.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку літератури і має обсяг 160 сторінок.
Зміст дисертації
У вступі обҐрунтовані вибір теми, її актуальність та вагомість,стан наукової розробки, визначено новизну, мету та практичне значення роботи.
У першому розділі дисертації, "Сон як природний та культурний феномен", досліджуються сутнісні ознаки сновидінь, оніричного хронотопу, сновидної імагінації, онтології; аналізуються взаємозв'язок сну і тексту, сну і міфу, процеси авторського міфотворення в сновидному тексті; з'ясовуються інтенсіональна природа художніх сновидінь, культурний вимір категорії СОН тощо.
Думка про спорідненість сну та міфу, природу їх функціонування не раз привертала увагу дослідників (представників аналітичної психології, структурно-семіотичної школи та ін.), змушуючи щоразу шукати нові підходи й методи дослідження у розв'язанні цієї проблеми. Так, міф, за спостереженням К.Леві-Стросса, розгортається ніби по спіралі, доки не вичерпається інтелектуальний імпульс, що його породив2. Сон, як і міф, має спіралеподібну форму: під час сновидіння діє могутній потяг до огортання, спрямованості до оніричного центру — кульмінації сновидної оповіді. При цьому суть справи становить саме крива лінія, лінія циклічна, що уникає кутів та обривів3. Постає питання, з яких же складових вибудовується ця спіралеподібна модель тексту сновидіння? Як простежити породжуючий глибинний імпульс підсвідомості?
Трактуючи, слідом за К.-Г.Юнгом, колективне підсвідоме як певну атмосферу, в якій ми перебуваємо, як духовну ауру, що нас оточує, як те, що міститься всередині нас, авторка робить припущення: на рівні підсвідомості створюється особливо сприятливе підґрунтя для індивідуального міфотворення у сновидінні, оскільки архетипи, якими оперує наша підсвідомість, є певними міфостворюючими елементами нашої напівсвідомої psyche, міфологічними праформами, що продукують у символічній формі її зміст.
Виходячи з концепції К.-Г.Юнга, головним розмежуванням сну та міфу є свідома обробка архетипів у міфі та несвідоме їх використання у сні4. Але у природному сновидінні як напівсвідомій (за А.Шніцлером та ін.) діяльності така різка опозиція знімається, а в літературному сні, що виступає як художній інтенсіонал у структурі твору і є певною художньою стилізацією (поетики, змісту тощо) природних сновидінь, взагалі втрачає сенс. Напівсвідома psyche сновидіння, черпаючи образи для сновидінь із потужнього архетипного міфологічного підґрунтя підсвідомості, комбінує їх для різноманітних сюжетів сновидіння відповідно до канонів оніричного жанру. При цьому щоразу відбувається акт індивідуального міфотворення, який можна розглядати як "зверху", так і "знизу": на рівні індивідуального факту трансформації архетипу (згори - вниз) і на рівні індивідуального смислотворення, здатного освоїти, пережити, витворити свою форму (знизу - догори)5. Органічна єдність автора і породжуваного ним тексту складає основне підґрунтя для розуміння проблем індивідуального міфотворення, бо, як вважає Т.Мейзерська, і міф визначається як певна автономна оповідна структура, що виповідає себе і сама у собі несе власний код.
Міфотеми сюжету сновидінь виступають як певні архетипи людської поведінки, породжені загальним міфостворюючим підґрунтям підсвідомих ментальних структур. Моделлю поведінки автора сновидінь, моделлю його свідомості стає при цьому не світ речей, а його думка, що трансформується на рівень підсвідомої символіки. Процес авторського міфотворення допомагає осягнути приховані символічні смисли, закладені у внутрішній структурі особистості, збагнути символічне смислове ядро особистості, виявити внутрішні закони її мислення, що складають глибинний код індивідуального міфотворення і втілюються в оніричному просторі мовою символів сновидінь - однією з форм міфологічного нарративу.
Художнє сновидіння, будучи структурною інтенсіональною одиницею тексту, відрізняється від природного сну насамперед своїм вербалізованим характером. І якщо в природному сновидінні наша підсвідомість безпосередньо виявляється мовою символів, то у літературному сновидінні цей процес виявлений опосередковано, через слово, яке у міфологічному просторі сновидіння набуває значення символу. Мова останнього може бути поділена на дві групи:
1) символи, що є спільними для окремих верств населення і визначаються соціальними, економічними, релігійними, етнічними факторами;
2) символи, що мають лише індивідуальне значення, виявляють особливості суб'єктивного сприйняття того чи іншого образу, події, кольору, якості тощо6.
Символи першої групи є спроектованими у міфологічну свідомість етносу, символи другої – у глибинне символічне міфостворююче ядро особистості. Митець, використовуючи у своєму тексті символи першої групи, надає їм нового, авторського звучання, занурюючи їх у новий, інтенсіональний контекст. Символ як певна міфологема колективного міфу зазнає перетворень у символічному просторі художнього сну, що має індивідуальне міфологічне підґрунтя, і стає міфологемою індивідуального авторського міфу. Тому модель художнього оніричного образу можна представити таким чином:<СОН оніричний простір міфологічний простір авторська міфологема символ слово.
Художній сон - семіотична форма втілення авторської інтенції. Це не просто витвір примхливої фантазії автора, а свого роду "зашифроване послання" митця читачеві. Вибір образної символіки сновидіння, сюжету, персонажів, яким він делегований, - все це вияв авторської інтенції в оніричному просторі тексту, що "працює" поряд з іншими текстовими одиницями на авторську ідею.
У художньому сновидінні інтенсіонально вагомими є як форма сновидіння (сигнал до "розшифровки"), так і зміст, сюжет сну, котрий становить собою комбінацію певних міфологем, інтенсіональних за своєю природою. Форма сну у системі християнських культурологічних координат може означати, віщувати смерть, загибель героїв. Якщо в окремих випадках той самий сон приснився кільком людям, то це означає, що хтось із них незабаром помре. (Так, у романі Л.М.Толстого "Анна Кареніна" перед загибеллю Анни їй і Вронському сниться сон однакового пророчого змісту про мужика, який промовляє щось по-французьки над залізом).
Діючих "персонажів" у художньому сні, як правило, небагато, а оптична конструкція візуальності сновидіння, скерована автором, мовби укрупнює їх, допомагаючи читачеві визначити епіцентри конотативних зв'язків, що створюють широкий інтенсіональний контекст сновидіння. Форма художнього сну дозволяє в одній точні оніричного простору концентрувати найбільш вагомі для митця ідейно-тематичні блоки.
Конотативний взаємозв'язок міфологічних образів в оніричному просторі тексту створює особливий, більш глибинний, латентний текст - підтекст сновидіння.У сні "текст" і "підтекст" об'єднані духовною аурою митця, його комунікативним наміром. Тому, щоб виявити денотативно-концептний план сновидіння, закладену в ньому авторську інтенцію, слід розшифрувати обидва структурні рівні сну. Це нелегке завдання полегшує читачу-реципієнту знання особливостей логіки сновидіння,"коду" розшифровки сну, загальної атмосфери твору, його ідеї тощо.
Потягом до ірраціональних, алогічних форм сприйняття дійсності позначена, як відомо, саме українська ментальність. Тому природно, що в метатексті українських митців, і в творчості В.Шевчука зокрема, онірично-міфологічний дискурс посідає важливе місце. Особливостям його функціонування в метатексті письменника присвячений другий розділ роботи— "Онірично-міфологічний дискурс як спосіб творення національної картини світу в прозі В.Шевчука".
Поставивши за мету "осмислити себе не тільки в своєму часі, але й у віках"7, В.Шевчук простежує значний період розвитку духовності народу, діалектику душі української людини від дохристиянських часів до новітніх, з'ясовує сутність і особливості національного мислення, утверджує власну ментальну візію України, свій варіант антропоцентричного міфу із специфічним авторським онірично-міфологічним дискурсом.
Варіант антропоцентричного міфу, що його пропонує автор, має принаймні кілька характерних ознак: бароково-сковородинівську скерованість на пізнання світу, екзистенційне само- та світовідчуття. Так, характеризуючи свої історичні твори в одному із інтерв'ю, письменник зауважив: “Всі мої твори - про сьогодення, де я намагаюся ставити якусь глибоку загальнолюдську проблему, обов'язково позачасову, для чого дуже часто використовую поетику бароко”8.
Заслуга мислителів доби Бароко, на думку А.Макарова, полягає у тому, що “внаслідок пильного вдивляння в глибини людської душі, вони дійшли висновку, що наша "внутрішня сфера" позбавлена однорідності, прозорості та ясності, що уважний погляд в кожному її куточку відкриває загадкові й моторошні чорні глибини”9. Це внутрішнє роздвоєння, що осмислювалося в ХVII-ХVIII століттях в суто традиційному християнському дусі, сприяло виробленню й утвердженню в європейській культурі погляду на духовний світ особистості як на арену одвічної боротьби добра і зла, яка дає непередбачувані наслідки.
Саме в добу Бароко виникає особлива зацікавленість загадковими психічними явищами (видіннями, одкровеннями), що виникають поза нашим бажанням, ніби несамохіть, у забутті, дрімоті, мріях, наяву або у снах; зростає потяг до міфологічного, алегоричного, притчевого, символічного, метафоричного мислення; змінюється художнє сприйняття часу й простору, наближаючись до дереалізації сновидінь, злиття зовнішнього і внутрішнього простору. Сприймаючи бароковість як стан душі, архетипну основу психіки, духовний прототип сучасної людини, В.Шевчук дає на цьому підґрунті міфомодель свідомості людини, вагомим конструктивним елементом якої є онірична міфомодель людської підсвідомості. Письменник виходить з тієї передумови, що "психічно людина незмінна, моральні біди її незмінні, потяг до добра чи зла - незмінні. Антураж змінюється, а людина залишається”10. І якщо наша свідомість старанно фіксує просторово-часові характеристики явищ, то підсвідоме апелює до вічного, безконечного, повторюваного у плині часу.
Така авторська настанова зумовлює потребу міфологічного світо-та людинобачення, універсалізації ситуацій, коли від моделювання часткового митець іде до осягнення цілого, тобто своєї візії України. Вона спонукає до вияву архетипних рис людської, зокрема, української вдачі, становлення власного антропоцентричного міфу, міфологізації історичного процесу, сприйняття його як циклічної, повторюваної у часі історії людського духу.
Міфомодель людської свідомості, що її пропонує В.Шевчук, позначена також скерованістю автора на сковородинівську концепцію всесвіту, людини. Показова у цьому зв'язку повість В.Шевчука "Диявол, який є (Сота відьма)." У тексті повісті постійно обігруються два числа — 99 і 100. Інквізитор Шпінглер ніяк не може визначити, якою за його розрахунками стане нова жертва - "відьма" Катерина Ліпс - дев'яносто дев'ятою чи сотою. За піфагорійською системою, з якою, до речі, був добре обізнаний Г.Сковорода, всі великі числа додаванням можуть бути зведені до малих від 1 до 10. Отже, число 99=9+9=18=1+8=9, а 100=1+0+0=1. Стародавня езотерична арифмологія, знайома з анатомією та фізіологією людського тіла, асоціювала число 9 з дев'ятимісячним періодом ембріонального розвитку людини і зародженням життя. Число 9 стало своєрідним символом людини у невідродженому фізіологічно-духовному стані, а також шляху до її воскресіння11. У цьому ракурсі (9=людина) сприймає це число і В.Шевчук. Щодо числа 1, то розуміння письменником цього знака збігається зі сковородинівським. Трактування числа 1 Г. Сковородою дещо різниться від піфагорійського вчення про систему чисел. Воно ближче стоїть до концепції Філона Александрійського, ототожнюючого 1 з біблійним Богом, творцем Всесвіту, трактуючи 1 як число деміурга12.
Тож символічний, створений В.Шевчуком код "відьми" Катерини (99 і 100) відбиває, згідно з авторським задумом, одвічні пошуки людини в духовно замкненому просторі трикутника: Бог - Людина - Диявол, де кожний крок до усвідомлення свого єства призводить до само- і богопізнання, внутрішнього єднання з Богом, віднаходження свого онтологічного стрижня. У філонівсько-сковородинівському ракурсі трактує В.Шевчук і число 2 (саме така, зазвичай, кількість головних героїв у збірці "У череві апокаліптичного звіра"): всі ці філософи послідовно говорять про бінарність, двоїстість як характерну ознаку матеріального і духовного світу, саме цим числом визначають контрастність всесвіту.
Творчо переосмислена онтологічна система Г.Сковороди, органічно увійшовши в оригінальну творчість В.Шевчука, сприяла формуванню й розвитку власного Шевчукового антропоцентричного міфу, головною сюжетною одиницею якого став сковородинівсько-сократівський заклик "пізнай самого себе". Оскільки ж акт самопізнання одночасно є раціональним та ірраціональним, то відбувається цей процес у метатексті письменника у всіх можливих регістрах раціонально-ірраціонального діапазону: роздумах, снах, візіях, одкровеннях, прозріннях, галюцинаціях тощо.
Самозаглиблення, за логікою автора, допоможе українцям усвідомити причини національних бід та поразок, що полягають не так у зовнішніх чинниках, як у внутрішніх - власній духовній несвободі, хиткості вірувань та ідейних переконань, турботі про користь сьогочасну, втраті історичної пам'яті тощо. Деформована свідомість сучасного українського суспільства, стверджує В.Шевчук,- це не тільки породження історично-психологічного пресингу тоталітаризму в Україні, а й результат власної духовної оспалості й бездуховності, вивести з яких може лише відчуття родової єдності, патріархальної свідомості, повернення до національних форм буття та історії.
У тексті повісті “Дерево пам'яті” чернець Хома наполегливо вмовляє литовського князя Скиригайла познайомитися і всією душею полюбити національне Дерево пам'яті - українську народну культуру, звичаї, багатовікові традиції, славну історію предків. Князь же прагне іншого: "Дерево пам'яті, мені нема діла до їхнього дерева, але є діло до того, щоб повернути собі батьківського стола,- ось моя велика мета!"2
.
Ці дві точки зору і визначають головний конфлікт повісті, кульмінаційним моментом якого стане сон Скиригайла, де здійснюється остання перевірка князя на людяність, духовність. Сон привиджується герою після страшного злочину - вбивства священного птаха киян сокола-челіги. Зневаживши національні почуття киян, учинивши наругу над їхньою святинею, Скиригайло наказує викинути вбитого птаха на смітник. У зв'язку з цим виникає питання, чому ж Хома все-таки показує князю Дерево пам'яті і здійснює свій намір саме у сні. Подивимося, як сприймає князь розповідь Хоми про велич і славу землі української: "всього лише мара, давно-колишнє”, місце якому - у сні. Сон у цьому випадку є своєрідною формою сприйняття героєм духовного життя України. Для людей, подібних Скиригайлу, що панували протягом багатьох тисячоліть в Україні, славна, багата, варта поваги, однак чужа українська культура завжди була лише міфом, вигадкою, витвором примхливої фантазії, сном. Тому єдиною можливою формою існування її у структурі тексту стає оніричний простір сновидіння.
Дещо іншу функцію, хоча в ряді випадків і близьку до попередньо згаданої, має сон у "Білій гвардії" М.Булгакова, виступаючи, зокрема, емблемою часу, формою само- і світовідчуття дійсності. В художньому світі роману поруч з природними реаліями ("мрак", "туман", "полная тьма", "ледяной ветер", "вьюга" та ін.), що стають лейтмотивними у відтворенні "великого й страшного" року в житті Міста, в житті Турбіних, на перший план виступає образ сну (метафоричний, символічний простір), що поглиблює відчуття абсурдності життєдійства, синтезуючи об'єктивний історичний час, його ірраціональну сутність і суб'єктивне людське існування. Це свого роду історичний екзистенціал, що в однаковій мірі характеризує епоху в її проекції на людину та почуття особистості, втягнутої у вир революції та громадянської війни. Реалізуючи свій творчий задум, М.Булгаков використовує прийом сну, стану сну, сновидіння як певний "будівельний матеріал", що поруч з компонентами природного світу допомагає змоделювати духовну реальність твору, художнє бачення революційної доби.
Велика кількість снів у романі, на думку авторки, підказана чутливому митцю, з одного боку, самим характером часу, його алогічно-ірраціональною логікою, коли людина почувається розгубленою, онімілою, заціпенілою від шквалу вражень і подій, що її охопили; і сон у даному разі виступає як певна емблема часу, форма деякої статуарності, "випадання" з історії. З іншого боку, очевидно, інтерес до несвідомих форм життя пов'язаний з особистістю самого автора, з його духовною структурою, сформованою на українському Ґрунті і позначеною потягом до всього потаємного, ірраціонального, інтуїтивно-підсвідомого, зафіксувати і художньо втілити яке найбільш спромоглося закорінене у надра національної свідомості українське бароко, поетикою якого майстерно володів М.Булгаков.
Типологічне зіставлення особливостей функціонування сну в духовному просторі художніх текстів М.Булгакова та В.Шевчука дає можливість глибше увійти в екзистенційну проблематику творів останнього. Образ дерева пам'яті однойменної повісті В.Шевчука, асоціюючись в культурологічній пам'яті читача з такими біблійними дериватами, як Дерево життя та Дерево пізнання добра і зла, набуває статусу авторської міфологеми у створюваній митцем і історіософії України, її історичному образі. Очевидно, за логікою самого автора, знищення, викорінення Дерева пам'яті народу призводить до духовної загибелі етносу, зміщення аксіологічних показників, виродження національного менталітету.
При цьому письменник, на думку Л.Тарнашинської, у своїх художніх пошуках, в протистоянні абсурдному тоталітарному світові - свідомо чи несвідомо - шукає опори в екзистенціалізмі, зосереджуючи основну увагу на понятті існування (екзистенції) як закономірної передумови життя в такому суспільстві, де людина почувається незахищеною перед ворожими їй антилюдськими силами. Тема понівеченого тоталітарним режимом життя, особистої долі, людських інтимних стосунків знайде свій відгук в повістях В.Шевчука "Початок жаху" та "Освітлена сонцем кімната". Обмежений стінами монастир, де відбуваються основні події повісті "Початок жаху", сприймається в контексті концептуальної основи збірки внаслідок своєї замкнутої просторової організації як модель, варіант тоталітарного суспільства, в якому задихається людина духовна (саме у цьому екзистенційному напрямку, на думку авторки, виписується вся збірка "У череві апокаліптичного звіра", де образ черева, що лежить у підтексті кожного твору циклу, є, крім уособлення матеріального бездуховного світу, моделлю тоталітарної держави; у цьому ж ключі твориться й роман "Око Прірви", де постає універсальний образ тоталітарного світу з його болячками, прокляттями, безвихідною екзистенцією тощо).
Трактуючи абсурд як зло в контексті людського буття, автор виявляє особливу зацікавленість "естетикою протистояння"; створює власну "людину нескоренну", розвиваючи і збагачуючи погляди екзистенціалістів сковородинівською філософією, яка є носієм українського менталітету; стверджує свій закон піраміди, який, "заздалегідь передбачаючи поразку, все ж наповнює людське життя змістом, одухотворює його"13. Цей факт робить дотичною прозу В.Шевчука до так званого "позитивного екзистенціалізму" Н.Аббаньяно, який доповнює категоріальний склад філософії "оптимістичними" екзистенціалами віри, надії, любові. У зв'язку з цим В.Шевчука можна зачислити до когорти "трагічних оптимістів."14
Сформована на українському Ґрунті художня свідомість В.Шевчука позначена потягом до ірраціональних, підсвідомих форм; співвідношення раціонального та ірраціонального виходить у його творчості на користь другого. Весь творчий акт для В.Шевчука - це ірраціональний процес, своєрідне, значною мірою незбагненне таїнство. Наш розум, вважає письменник, надто обмежений, саме тому він вимагає домінанти привабливого над непривабливим, небуденного над буденним, тобто штовхає до “естетичної неправди”. Ірраціональне того не терпить. Образи й житейські історії складаються при його допомозі за "саморушними" законами, і будь-яка розумна регуляція, раціональне втручання в цей таємничий світ стають згубними для мистецтва, а при суспільнім диктаті набувають таких бридких форм, які й творила література соцреалізму".1
Перевага ірраціональних форм сприйняття навколишнього світу й людини призводить В.Шевчука до порівняння акту творення зі сном. Зморена, розбита фізично людина, зазначає він, засинає, і їй сниться щось таке, що пов'язане, а частіше й не пов'язане із переживаннями минулого дня. Саме завдяки сну вона може комусь і розповісти, але здебільшого забуває їх. "У митця ж отим сном, який не забувається, є його акт творення, отже, сон переливається в художні форми, кристалізуючись у часі і стаючи новою дійсністю"2.
Життєві враження, включаючи і враження сновидного походження, сприймаються В.Шевчуком як своєрідна "комора" досвіду й пізнання людського єства, у якій письменник знаходить матеріал для творення. Саме у снах часто складає митець свої сюжетні структури; коли в нього з'являється так звана тупикова ситуація в сюжеті, знаходить її вирішення в напівпритомному стані між засинанням та сном або в ранкових сонних візіях. Сни допомагають В.Шевчуку зазирнути в глибини людського духу, глибини людської свідомості, допомагають пізнати велику таїну людини як живої істоти у цьому світі. Сни для цього автора - важливий засіб барокового само- і світопізнання, що дає унікальну можливість осмислення духовного буття особистості в ірреальних, алогічних вимірах.
Розмаїття оніричного дискурсу В.Шевчука забезпечується бездоганним володінням бароковою поетикою (наприклад, СОН як духовне випробування героя, сон як бароковий ефект відбиття того самого мотиву в іншій поетиці тощо), християнсько-біблійними культурологічними координатами світу, в яких працює митець (сон-смерть, сон-канал спілкування з Богом), концепцією фрейдизму (сон-реалізація бажань, сон-засіб сприйняття дійсності тощо), створеними власними прийомами (сон-кульмінація та розв'язка духовного двобою, сон-кодування подальших подій твору, сон як технічний прийом, що переводить одноманітний хід розповіді в інший, образний регістр, робить оповідь цікавішою, напруженішою тощо).
Онірично-міфологічний дискурс в метатексті митця виконує такі основні функції: увиразнює духовний, позначений потягом до ірраціональних форм сприйняття дійсності, портрет українського етносу, є засобом само- та світопізнання особистості, універсальним компонентом поетики умовності, що забезпечує кількаплощинність тексту, розгалуженість підтекстової образності, посилення інтелектуалізації та філософського насичення прози В.Шевчука.
Основні висновки
При дослідженні онірично-міфологічного дискурсу прози В.Шевчука виявлено, що:
1. Сновидіння, характеризуючись глибинною спорідненістю з міфом, міфологічним мисленням, становлять певний сновидний міфотекст, який, зазвичай, органічно працює в філософсько-психологічній, концептуальній канві художнього тексту, водночас підключаючись до індивідуального авторського міфу, що постає з філософських розмислів мистецького метатексту.
2. Варіант антропоцентричного міфу, що його пропонує В.Шевчук, має принаймні кілька характерних ознак: бароково-сковородинівську скерованість на пізнання світу, екзистенційне само- та світовідчуття.
3. В.Шевчук простежує значний період розвитку духовності народу, діалектику душі української людини від дохристиянських часів до новітніх, з'ясовує сутність і особливості національного мислення, утверджує власну ментальну візію України, свій варіант антропоцентричного міфу із специфічним авторським онірично-міфологічним дискурсом.
Основні публікації по темі дисертаційної роботи
1. Крізь призму художнього сну (повість "Дерево пам'яті" Валерія Шевчука)/ //Слово і час.-1999.-№ 8.-С.70-72.
2. Міфосновидна поетика прози Вал.Шевчука//Проблеми сучасного літературознавства: Зб.наук.праць.-Вип.3.-Одеса:Маяк, 1999.-С.248-256.
3. Жанрові особливості прози Вал.Шевчука//Проблеми сучасного літературознавства: Зб.наук.праць.-Вип.4.-Одеса:Маяк, 1999.-С.212-218.
4. Сон як художній інтенсіонал//Проблеми сучасного літературознавства: Зб.наук.праць.-Вип.5.-Одеса:Маяк, 1999.-С.58-66.
5. Сон в художній структурі прози Валерія Шевчука //Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім.К.Д.Ушинського: Зб.наукових праць. Філологічний спецвипуск.-Одеса, 1999.-С.38-41.
6. Філософська концепція Г.Сковороди в контексті творчості Вал. Шевчука //Наша школа.-1999.-№ 1.-С.61-63.
7. Шляхом до себе (сон як елемент самопізнання в романі В.Шевчука "Око Прірви") //Наша школа.-1999.-№ 2-3.-С.48-50.
Анотація
Жовновська Т.Б. Онірично-міфологічний дискурс прози Валерія Шевчука.- Рукопис.
Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01- українська література.-Одеський державний університет ім.І.І.Мечникова, Одеса, 2000.
В роботі досліджуються сутнісні ознаки сновидінь, процеси авторського міфотворення в сновидному тексті; аналізуються інтенсіональна природа художніх сновидінь, культурний вимір категорії СОН; з'ясовуються особливості функціонування онірично-міфологічного дискурсу прози В.Шевчука.
Доводиться, що в оніричному просторі художнього сну відбувається акт індивідуального авторського міфотворення. У міфотексті сновидінь усі слова-символи (індивідуальні та колективні) стають міфологемами авторського міфу, оберненого у символічне змістове ядро митця і його героя.
Стверджується, що В.Шевчук, сприймаючи бароковість як стан душі, архетипну основу психіки, духовний прототип сучасної людини, дає на цьому підґрунті власну міфомодель свідомості людини, вагомим конструктивним елементом якої є онірична міфомодель людської підсвідомості.
Результати дослідження можуть бути використані при читанні курсів лекцій з теорії та історії літератури.
Ключові слова: сон, міф, міфотекст сновидіння, модель, інтенсіонал, національний.
Аннотация
Жовновская Т.Б. Онирическо-мифологический дискурс прозы Валерия Шевчука. -Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01- украинская литература.- Одесский государственный университет им.И.И. Мечникова, Одесса, 2000.
В работе исследуются характерные для сновидений признаки, процессы авторского мифотворения в сновидном тексте; рассматривается сон как интенсиональная единица художественного текста; определяются особенности функционирования онирическо-мифологического дискурса прозы В.Шевчука.
Доказывается, что в онирическом пространстве художественного сна осуществляется акт индивидуального авторского мифотворения. Согласно концепции К.-Г.Юнга, главным отличием между сном и мифом есть сознательная обработка архетипов в мифе и несознательное их использование во сне. Но в природном сновидении как полусознательной (по А.Шницлеру и др.) деятельности такая резкая оппозиция снимается, а в литературном сновидении - определенной художественной стилизации (поэтики, содержания и т.д.) природных сновидений - вообще утрачивает смысл. Полусознательная psyche сновидения, черпая образы сновидений из мощной архетипной основы подсознания, комбинирует их для разнообразных сюжетов в соответствии с канонами онирического жанра. При этом каждый раз осуществляется акт индивидуального авторского мифотворения, который можно рассматривать как "сверху", так и "снизу": на уровне индивидуальной трансформации архетипа (сверху-вниз) и на уровне индивидуальной интерпретации, способной освоить, пережить, создать собственную форму (снизу-вверх). Моделью поведения автора сновидений, моделью его сознания становится при этом не мир вещей, а мысль автора, которая трансформируется на уровень подсознательной символики.
Вербальный характер художественных сновидений вносит свои коррективы в организацию онирического пространства текста: если в природном сновидении наше подсознание непосредственно выражает себя языком символов, то в литературном сновидении этот процесс протекает опосредованно, через слово-символ, которое в мифологическом пространстве сна становится авторской мифологемой.
Приоритет иррациональных форм восприятия действительности свойственен украинской ментальности. Сформированное на этой почве художественное сознание украинского прозаика В.Шевчука отдает предпочтение иррациональным, подсознательным формам познания и осознания действительности.
Вариант антропоцентрического мифа, который предлагает автор, характеризуется барокково-сковородиновской направленностью на познание мира, экзистенциальным само- и мироощущением. Творчески переосмысленная онтологическая система Г.Сковороды способствовала формированию главной сюжетной единицы антропоцентрического мифа писателя - сковородиновско-сократовского призыва "познай самого себя". Поскольку ж акт самопознания есть одновременно рациональным и иррациональным, то происходит этот процесс в метатексте писателя во всех возможных регистрах рационально-иррационального диапазона: размышлениях, снах, видениях, откровениях и т.д.
Воспринимая барокковость как состояние души, архетипную основу психики, духовный прототип современного человека, В.Шевчук создает собственную мифомодель человеческого сознания, важным конструктивным элементом которой есть онирическая мифомодель человеческого подсознания.
Онирическо-мифологический дискурс помогает В.Шевчуку создать более выразительный духовный портрет украинского народа, способствует само- и миропознанию личности, усиливает благодаря разветленной подтекстовой образности философско-интеллектуальную насыщенность произведений писателя.
Результаты исследования могут быть использованы при чтении курсов лекций по теории и истории литературы.
Ключевые слова: сон, миф, мифотекст сновидения, модель, интенсионал, национальный.
Summary
Zhovnovskaya T.B. The Discourse on Oneirical and Mythological Aspects of Valeriy Shevchuk's Prose. – Manuscript.
Thesis for the scientific degree of Candidate of Philology in speciality 10.01.01 - Ukrainian literature, The I.I. Mechnikov State University of Odessa, Odessa, 2000.
The dissertation centres on the investigation of characteristic features of dreams, the stages of authentic mythogenesis in the "dream - like" text. It also provides analysis of the intentional nature of literary dreaming and "DREAM" as cultural concept and defines the oneirical and mythological aspects of Valeriy Shevchuk's prose.
The author makes it clear that the act of authentic mythogenesis expresses itself in oneirical space of literary dream. In the mythotext of dreams all words - symbols (both individual and collective) turn into mythologemmas of authentic myth that, in a symbolical form, represents the author and the main character.
Valeriy Shevchuk, for whom the baroque culture is a state of mind, the archetypical basis for psyche, the spiritual prototype of his contemporaries, creates his own mythological model of human consciousness, in which the essential element is the oneirical mythomodel of human subconsciousness.
The conclusions can be useful for lectures in general theory and history of literature.
Key words: dream, myth, mythotext of dream, model, intentional, national.
2 Леви-Стросс К.Структура мифов // Вопросы философии.-1970.-№4 .-С.164.
3 Визгин В.П. Эпистемология Гастона Башляра и история науки.- М., 1996.- С.253-254.
4 Юнг К.-Г. К пониманию психологии архетипа младенца //Самосознание европейской культуры ХХ века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе.-М.:Политиздат, 1991.-С. 120.
5 Мейзерська Т.С. Проблеми індивідуальної міфології: Міфотворчість Т.Шевченка. Монографія.- Одеса: Астропринт, 1997.- С.31.
6 Левчук Л.Т. От бессознательного “к усталости от сознания”. – К.: Вища шк. Изд-во при Киевском ун-те, 1989.- С.36-37.
7 Таран Л. Свята чи будні? / Розмова з В.Шевчуком //Україна.- 1991.- №7.-С.10.
8 Тарнашинська Л. Бути митцем, а не його тінню... /Розмова з В.Шевчуком/ // Всесвіт.- 1995.- № 7.- С.175
9 Макаров А.М. Світло українського бароко.- К. : Мистецтво, 1994.- С.36.
10 Брюховецька Л. Демократизація. Гласність. Література /Бесіда з В.Шевчуком/ //Київ.- 1988.- №11.- С.9.
11 Холл М.П. Энциклопедическое изложение масонской герметической, кабалистической и розенкрейзеровской символической философии. - Новосибирск: Наука, 1997.-С.249.
12Ласло-Куцюк М. Погляд Сковороди на космогонію і антична езотерична арифмологія //Філософська і соціологічна думка.-1991.-№10.-С.101.
2 Шевчук В.О. У череві апокаліптичного звіра: Іст. повісті та оповідання.-К.: Укр.письменник, 1995.-С.10.
13Тарнашинська Л. Свобода вибору - єдина форма самореалізації в абсурдному світі /Проза В.Шевчука як віддзеркалення екзистенціалізму //Сучасність.- 1995.- №3.-С.117-128.
14 Михайловська Н. Трагічні оптимісти: Екзистенційне філософування в українській літературі ХІХ – першої половини ХХ ст.- Львів: Світ, 1998.- 212с.
1 Тарнашинська Л. Ліпше бути ніким, ніж рабом /Бесіда з Вал.Шевчуком/ // Дніпро.-1991.-№ 10.- С.77.
2 Там само.- С.69.