Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
36
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ПРОМИСЛОВОСТІ
ЛЯШЕНКО ВЯЧЕСЛАВ ІВАНОВИЧ
УДК 338.24:334.012.64 (477)
РЕГУЛЯТОРНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ:
МЕТОДОЛОГІЯ ФОРМУВАННЯ ТА РЕЖИМИ
РЕАЛІЗАЦІЇ В СФЕРІ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА
Спеціальність 08.00.03 – Економіка і управління
національним господарством
Автореферат дисертації
на здобуття наукового ступеня
доктора економічних наук
Донецьк –
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Інституті економіки промисловості НАН України (м. Донецьк).
Науковий консультант – доктор економічних наук, професор, академік НАН України
Чумаченко Микола Григорович, Інститут економіки промисловості НАН України (м. Донецьк), почесний директор.
Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор,
академік НАН України
Буркинський Борис Володимирович,
Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України (м. Одеса), директор інституту; доктор економічних наук, професор
Варналій Захарій Степанович,
Науково-дослідний центр з проблем оподаткування Національного університету державної податкової служби України (м. Ірпінь), начальник центру; доктор економічних наук, професор
Гриньова Валентина Миколаївна,
Харківський національний економічний університет Міністерства освіти і науки України,
проректор з наукової роботи.
Захист відбудеться « 30» травня 2008 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.151.01 в Інституті економіки промисловості НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіки промисловості НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.
Автореферат розісланий “ 29” квітня 2008 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Л.М. Кузьменко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Аналіз стану та проблем функціонування малого підприємництва в Україні свідчить про те, що подальший розвиток його без відповідної державної регуляторної політики, активного конструктивного втручання держави може призвести до згортання підприємницької діяльності із загостренням економічних та соціальних проблем. Недооцінка або перебільшення ролі малого підприємництва в економічній системі України, ігнорування соціально-економічного потенціалу його різних організаційно-правових форм або завищення їх реальних можливостей можуть призвести до стратегічних прорахунків у здійсненні політики трансформації в економіці України. Серйозними перешкодами на шляху становлення вітчизняного малого підприємництва є, по-перше, недостатня та малорезультативна державна підтримка суб'єктів малого підприємництва, що пов‘язано з відсутністю науково обґрунтованої концепції державної регуляторної політики і неефективним розподілом обмежених бюджетних ресурсів, призначених для фінансування заходів цього напрямку; по-друге, чинна штучно ускладнена та невиправдано витратна система державного регулювання діяльності суб'єктів малого підприємництва, реформування якої гальмують відсутність системності у провадженні єдиної регуляторної реформи в сфері підприємницької діяльності та високий ступінь тінізації суспільно-економічних відносин у сфері малого підприємництва. Отже, ситуація, що склалася в Україні, вказує на необхідність формування спри-
ятливих режимів регуляторної політики у сфері малого підприємництва та докорінного реформування системи державного сприяння розвитку цього сектора економіки.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до планів науково-дослідних робіт Інституту економіки промисловості НАН України. У рамках теми “Дослідження і розробка наукових основ регіональної промислової політики” (номер державної реєстрації 0198U002550, 1997-2000 рр.) підготовлено методичні рекомендації з розробки регіональних програм підтримки малого підприємництва, зроблено прогноз розвитку малого бізнесу в м. Донецьку, а також обґрунтовано нормативну базу режиму франчайзингу і створення спеціалізованих установ з мікрокредитування, проведено дослідження соціально-економічних наслідків малої приватизації; згідно з темою «Наукові основи управління державним сектором промисловості» (номер державної реєстрації 0101U001125, 2000-2003 рр.) розроблено пропозиції за програмою розвитку підприємництва в Донецькій області на 2003-2005 рр., основні концептуальні положення формування регуляторних режимів як балансу стимулів і обмежень; у рамках теми «Державне регулювання розвитку виробничої сфери в регіоні» (номер державної реєстрації № 0103U007371, 2003-2006 рр.) проаналізовано зарубіжний досвід і ретроспективу використання спеціальних режимів оподаткування малого підприємництва та підготовлено пропозиції з їх подальшого удосконалення у сучасних умовах.
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є розвиток теоретичних і науково-методичних положень, формування концепції і обґрунтування регуляторної політики і режимів її реалізації, що забезпечує можливість підвищення внеску малого підприємництва в економіку країни як балансу стимулів і обмежень, які враховують специфіку сучасного етапу становлення економіки країни.
Для досягнення мети вирішено такі теоретичні, науково-методичні й практичні завдання:
досліджено еволюцію та здійснено класифікацію концепцій дослідження регулювання розвитку підприємницької діяльності, в якій виділено п'ять етапів;
з позицій кібернетичного і синергетичного підходів, теорії регулювання розвитку складних соціально-економічних систем запропоновано концепцію регуляторного режиму як балансу стимулів і обмежень;
доведено особливості початкової і подальших стадій становлення малого підприємництва в ході формування змішаної економіки в Україні, що виявили нелінійний характер протікання цього процесу, і етапів створення відповідного регуляторного середовища;
розглянуто особливості і перспективи формування організаційно-економічних умов сприяння підприємництву на державному і регіональному рівнях;
запропоновано систему сприяння розвитку підприємництва, яка будується на принципах єдності стратегічного (на період 10-15-20 років) підходу, середньострокової політики сприяння розвитку підприємництва на термін повноважень відповідної ради (на 4-5 років) і короткострокових (на 2 роки) програм сприяння розвитку підприємництва;
проведено ретроспективний аналіз регуляторного режиму масової малої приватизації як спроби створення «критичної маси підприємництва», її соціально-економічних наслідків і особливостей сучасного етапу;
запропоновано нові підходи до методичного забезпечення оцінки деяких аспектів малої приватизації, зокрема при розробці системи зональних коефіцієнтів оцінки об'єктів малої приватизації;
обґрунтовано стимулюючу функцію спеціальних режимів оподаткування малого бізнесу і проаналізовано умови функціонування суб'єктів малого підприємництва, що застосовують спрощені режими оподаткування;
проведено ретроспективний аналіз режиму фіксованого оподаткування малого бізнесу і запропоновано перспективну багаторозрядну шкалу його вдосконалення на основі мінімізації податкового навантаження на 1 грн. реалізації;
досліджено особливості розвитку малого підприємництва в умовах структурних перетворень економіки на прикладі монопрофільних вугледобувних старопромислових регіонів і запропоновано заходи з активізації в них малого підприємництва;
запропоновано франчайзинговий режим формування регіональної мережі елементів інноваційної підприємницької інфраструктури.
Об'єктом дослідження є процеси розвитку малого підприємництва в змішаній економіці.
Предмет дослідження – комплекс взаємопов'язаних теоретичних, методичних і практичних проблем регулювання на різних етапах розвитку малого підприємництва в Україні.
Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дослідження стали положення сучасної економічної теорії, праці вітчизняних та зарубіжних учених, законодавчі й нормативні акти України, що регламентують діяльність суб’єктів у сфері малого підприємництва. Дослідження виконувалося з використанням широкого спектра загальних і спеціальних наукових методів. Основним науковим методом, який використовувався в процесі дослідження, вибраний системний як найбільш адекватний умовам вивчення таких складних суспільних явищ, як регулювання розвитку малого підприємництва в економіці змішаного типу. У роботі також використано методи: абстрагування –при дослідженні еволюції теоретичних концепцій розвитку підприємництва; індукції і дедукції –при ретроспективному аналізі стимулюючої і обмежувальної функцій оподаткування малого підприємництва в перехідній економіці 1922-1930 рр.; економіко-математичного моделювання –при розробці прогнозних оцінок розвитку малого підприємництва, перспектив використання спеціальних режимів оподаткування малого бізнесу; нечітких множин та лінгвістичної змінної і багатовимірного статистичного аналізу при обґрунтуванні методичних підходів до оцінки об'єктів малої приватизації.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у розвитку методологічних, теоретичних і науково-методичних положень, які визначають напрями регуляторної політики й організаційно-економічні механізми її реалізації в контексті забезпечення економічного зростання. У дисертаційній роботі:
вперше:
запропоновано концепцію регуляторного режиму як балансу стимулів і обмежень у системі державної економічної політики, що враховує можливість використання синергетичного ефекту «режиму горіння», тобто на прикладі малого підприємництва показано можливість створення умов для прискореного розвитку цього сектору економіки шляхом стимулювання приватного підприємницького інтересу;
для здійснення ефективної регуляторної політики на рівні регіональних та місцевих органів влади запропоновано систему, яка формується за принципами єдності стратегічного (на період 10-15-20 років) підходу, середньострокової політики сприяння розвитку підприємництва на термін повноважень відповідної ради (на 4-5 років) і короткострокових (на 2 роки) програм сприяння розвитку підприємництва;
обґрунтовано необхідність і можливість стимулювання розвитку і зростання капіталізації малого підприємництва прискореними темпами шляхом створення багаторівневої диференційованої системи спеціальних режимів оподаткування малого бізнесу, що використовує принцип зниження податкового навантаження на 1 грн. реалізованої продукції;
моделюванням доведено, що найбільший ефект у збільшенні середнього очікуваного доходу від упровадження спеціального податкового режиму одержано на траєкторії входження в стаціонарну стадію розвитку системи (тобто коли частка суб'єктів, що використовують ту або іншу його різновидність, від кроку до кроку починає змінюватися несуттєво) і на початку стаціонарної стадії, проте з часом виявляється тенденція вичерпання потенціалу введених спеціальних режимів оподаткування до збільшення питомої частки бізнесу, що не визначився, і тіньового;
встановлено, що на віддалених стадіях (на 10-15-му році використання) відбувається стабілізація розміру середнього очікуваного доходу в розрахунку на одного платника (тобто вичерпання потенціалу зафіксованих умов спеціального режиму оподаткування), що, з одного боку, підтверджує гіпотезу про кінцевий термін дії стимулюючого ефекту спеціального режиму, а з іншого –є індикатором пошуку нових стимулюючих умов спеціального режиму, оскільки умови, що діють, вже штовхають все більшу частку підприємців у тіньову економіку і банкрутство, не стимулюючи розширення того бізнесу, що існує, або відкриття нового бізнесу;
удосконалено:
класифікацію типів економічних систем, в основу якої покладено поєднання режимів підприємництва (закритий, обмежений і відкритий), структури власності (соціалістична, змішана, капіталістична) і режимів регулювання розвитку (від жорсткого командного до вільного ринкового), яка дозволила виділити 10 типів таких систем;
концептуальні підходи до оцінки вартості об'єктів малої приватизації з використанням методів лінгвістичної змінної і багатовимірного статистичного аналізу, які можуть бути використані в процесі приватизації об'єктів комунальної власності;
використання франчайзингового режиму тиражування господарюючих суб'єктів у сфері розвитку підприємницької інфраструктури, що включає такі етапи: створення пілотного елементу підприємницької інфраструктури –дуплікація цього пілотного елементу –тиражування елементів підприємницької інфраструктури, що дозволить понизити трансакційні витрати на її формування;
дістали подальшого розвитку:
визначення підприємництва як процесу самооновлення і самоорганізації індивідуумів та підприємств, який здійснюється у взаємодії з мікро- і макросередовищем їх функціонування з метою максимізації можливостей підприємця задовольняти комплекс його соціально-економічних потреб у рамках нерівноважного динамічного балансу суперечливих соціально-економічних інтересів учасників цього процесу –індивідуумів, організацій і суспільства в цілому з метою отримання синергетичного ефекту;
періодизація еволюції концепцій регулювання підприємницької діяльності з метою обліку сучасних тенденцій розвитку інтрапідприємництва, створення фрактальних і віртуальних підприємств для прогнозування напрямів регуляторної політики й конструювання режимів її реалізації;
обґрунтування можливості (на прикладі введення спеціальних спрощених режимів оподаткування і звітності для малого підприємництва), використання спеціальних регуляторних режимів як механізмів виведення економічних систем з інституційних пасток.
Практичне значення одержавних результатів полягає в тому, що використання обґрунтованих у роботі методичних і практичних рекомендацій дозволяє підвищити дієвість регуляторної політики на національному і регіональному рівнях за рахунок ефективнішого використання організаційних і економічних чинників, що сприятиме розвитку малого підприємництва.
Концептуальні положення, науково-методичні і практичні рекомендації використано в діяльності організацій і установ: Комитеті з питань науки і освіти Верховної Ради України (лист № 04-22/17 –від 03.04.2008); Держкомпідприємництва України (лист № 2844 від 02.04.2008); Дніпропетровській обласній державній адміністрації при розробці у Комітеті комунальної власності зональних коефіцієнтів при оцінці об’єктів малої приватизації (лист 93/111 від 20.04.1993); Донецькій обласній державній адміністрації в Головному управлінні економіки (довідка № 5/1-024 від 23.01.2008); Донецькому міськвиконкомі у Головному економічному управлінні (довідка № 01-10/98 від 17.03.2008); Спілці підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств України (лист № 38/1 від 22.01.2008); Регіональному фонді підтримки підприємництва по Донецькій області (довідка № 74 від 14.12. 2007).
Особистий внесок. Усі результати наукових досліджень, які надані в роботі, одержано автором особисто. Авторові належить наукова ідея роботи, мета і завдання дослідження, методологічні, теоретичні і методичні положення. Внесок автора в колективні опубліковані роботи конкретизовано у списку публікацій.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні і практичні положення і результати дослідження викладено автором на 15 міжнародних, всеукраїнських, регіональних наукових і науково-практичних конференціях, зокрема: 4 Міжнародній науковій конференції «Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз: інвестиційні аспекти» (Ялта, Форос, 1999), Спільному виїзному засіданні Держкомпідприємництва України, Постійній комісії Верховної Ради України з розвитку промисловості і підприємництва і Міжнародного Союзу українських підприємців (Донецьк, 2000), V Міжнародному конгресі українських економістів (Львів, 2000), 12 Міжнародній науково-практичній конференції “Стратегічні пріоритети розвитку регіонів в системі економічної політики в Україні” (Чернівці, 2001), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Современные проблемы социально-экономического развития регионов Украины” (Донецьк-Мелекино, 2002), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми теорії і практики залучення інвестицій в розвиток економіки регіонів” (Одеса, 2002), Круглому столі у Верховній Раді України “Законодавче врегулювання основних напрямів державної регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності” (Київ, 2002), I Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми і перспективи співпраці між країнами Південно-східної Європи в рамках Чорноморського економічного співробітництва і ГУУАМ” (Албена, Болгарія, 2003), науково-практичній конференції “Поширення позитивного досвіду та розробка практичних моделей для покращення середовища для малого та середнього підприємництва в Україні” (Ялта, 2003), “Соціально-економічні проблеми перетворення громадянського суспільства: сучасне і майбутнє” (Луганськ, 2004), “Стратегія розвитку малого підприємництва Донбасу” (Донецьк, 2005), 4 Міжнародній конференції “Проблеми сучасної економіки і інституційна теорія” (Донецьк, 2006), “Актуальні проблеми управління економічними процесами промислових підприємств” (Харків, 2006), “Проблеми і перспективи інноваційного розвитку економіки України” (Дніпропетровськ, 2007).
Публікації. Основні положення і наукові результати дослідження опубліковано в 53 наукових працях, з яких 4 монографії (2 - особисті); 1 підручник; 2 навчальні посібники; 35 статей у фахових наукових журналах і збірниках наукових праць; 14 – у матеріалах наукових конференцій та методичних виданнях. Загальний обсяг публікацій – 97 д.а., з них особисто авторові належить
61 д.а.
Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел, який налічує 387 найменувань. Робота містить 54 таблиці, 18 рисунків, 7 додатків. Основний текст дисертації викладено на 397 с.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У першому розділі «Науково-методологічні основи регуляторної політики» згідно з аналізом теоретичних поглядів на регулювання підприємницької діяльності в контексті сучасної теорії та розвитку світового господарства розглянуто сутність регуляторних режимів у процесі розвитку складних соціально-економічних систем та запропоновано концепцію регуляторного режиму як балансу стимулів та обмежень.
У логічній та хронологічній послідовності досліджено та охарактеризовано основні етапи еволюції поглядів та концепцій регулювання підприємницької діяльності. При цьому було співвіднесено її з розвитком: 1) економічної думки в цілому; 2) науки, технологій і наукової картини світу; 3) форм суб’єктності соціальної дії як самогенерації різних форм підприємництва; 4) з розумінням єдності наочно-матеріальних й ідеально-творчих основ підприємницької діяльності. На підставі цього виділено 5 етапів (табл.1).
Таблиця 1
Етапи та характерні риси досліджень з проблем регулювання
розвитку підприємництва
|
Етап |
Період |
Провідні |
Основні сфери досліджень |
|
I |
XVIII –XIX ст. |
Контільйон |
Підприємницька діяльність в умовах ризику і невизначеності |
|
II |
Кінець XIX –початок XX ст. |
Зомбарт, Шумпетер |
Концентрація досліджень на особі підприємця |
|
III |
Середина XX ст. |
Мізес, Хайєк |
Підприємницька діяльність в ув'язці з макросередовищем |
|
IV |
Друга половина XX ст. |
Друкер |
Стратегічні концепції розвитку підприємництва |
|
V |
Кінець XX – початок XXI ст. |
Пиншо, Варнеке, Хопланд |
Концепції внутрішньофірмового, фрактального і віртуального підприємництва |
Такий підхід надав можливість відповідно до сучасних умов дати визначення підприємництва як процесу самооновлення і самоорганізації індивідуумів і підприємств, здійснюваного у взаємодії з багаторівневим середовищем їх функціонування з метою максимізації можливостей підприємця задовольняти комплекс його соціально-економічних потреб у рамках нерівноважного динамічного балансу суперечливих соціально-економічних інтересів учасників цього процесу –індивідуумів, організацій і суспільства в цілому з метою отримання синергетичного ефекту.
Державна регуляторна політика в сфері малого підприємництва трактується як напрямок державної політики, що передбачає удосконалення правового регулювання відносин між суб’єктами підприємницької діяльності, а також адміністративних відносин між регуляторними органами та іншими органами влади й суб’єктами малого підприємництва, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб’єктів господарювання та усунення бар’єрів для розвитку легальної господарської діяльності.
Під засобами державного регулювання економіки часто розуміють обмежувальні режими здійснення окремих видів підприємницької діяльності, дій або операцій. Регуляторний режим у сфері підприємницької діяльності (режим підприємництва) можна розглядати як інститут складної конструкції, комплекс норм, які задають певні правила гри в цій сфері. Суб'єкти державного регулювання ринку на основі своєї компетенції виконують два основні завдання: 1) забезпечують виконання публічних вимог до підприємців (наприклад, антимонопольні органи в частині порушення господарюючими суб'єктами антимонопольного законодавства, податкові органи –в частині виконання підприємцями норм податкового регулювання); 2) здійснюють індивідуальне регулювання підприємницької діяльності. Такі засоби державного регулювання ніколи не застосовуються розрізнено, а утворюють особливі комплекси –регуляторні режими. Режим у сфері державного регулювання економіки –це спеціально сформована система дозволів, стимулів, заборон і обов'язків, що дозволяє за допомогою впливу на діяльність підприємців і органів державної влади захистити публічний інтерес. Пропорції між дозволом, забороною і зобов'язанням неоднакові і залежать від особливостей регульованих відносин. З цього визначення видно, що режим у сфері державного регулювання ринку об'єднує два різновиди засобів: режим здійснення підприємницької діяльності; режим регулювання підприємницької діяльності.
Кожний з цих режимів має свої особливості. Режим здійснення підприємницької діяльності характеризується переважанням публічних обов'язків. Це обумовлено загальнодозволенним типом регулювання діяльності підприємців (принцип "дозволено все, окрім прямо забороненого законом"), заснованим на конституційній свободі підприємницької діяльності. Всі особливості такого режиму залежать від тих цілей, які переслідує держава, а їх реалізація зачіпає підприємницьку діяльність господарюючих суб'єктів. Саме тому режим здійснення підприємництва найтіснішим чином пов'язаний з правовим статусом підприємців і визначає обсяг їх прав і обов'язків залежно від конкретного виду діяльності.
Режим регулювання підприємницької діяльності: нормує діяльність органів державної влади у сфері економіки; спрямований на забезпечення виконання публічних вимог до підприємницької діяльності в регулятивних і охоронних відносинах; залежить від режиму здійснення підприємницької діяльності і забезпечує його реалізацію; зосереджується на компетенції уповноважених органів. Остання обставина обумовлена дозвільним типом регулювання, що діє відносно органів державної влади (принцип "заборонено все, окрім прямо дозволеного законом"). Можливості підприємця, засновані на дозвільному регулюванні, забезпечують реалізацію їх ролі в національній системі
господарювання, оскільки вони здійснюються виключно у зв'язку з виконанням підприємцем тих умов і обмежень, які обумовлені державним регулюванням економіки. Ці можливості можна розділити на дві групи: 1) оформлені у вигляді виключень із загального порядку (режиму) з метою його адаптації (конкретизації) до певної ситуації (наприклад, пільги, стимулюючі яку-небудь діяльність); 2) необхідні для взаємодії з органами державного управління в процесі підприємницької діяльності.
Пільги поширені у сфері державного регулювання економіки досить широко. У законодавстві вони відносяться до переваг, які отримують правовласники в порівнянні з іншими особами. За своєю природою пільги служать виключеннями із загального режиму підприємницької діяльності, використовуваними для стимулювання окремих видів підприємницької діяльності. Нерідко в законодавстві наводиться легальне визначення поняття "пільги". Так, для цілей податкового регулювання пільгами вважаються ті, що надаються окремим категоріям платників податків і платників зборів, передбачені законодавством про податки і збори переваги в порівнянні з іншими платниками податків або платниками зборів. Суб'єктами пільг є окремі категорії підприємців, яким на підставі законодавства надаються відповідні права.
Використовуючи аналогію з марксовими схемами метаморфозу товару, можна запропонувати схему реалізації підприємницького інтересу: "інтерес –режим –інтерес’ " або в системному уявленні (рис. 1).
|
Інтерес |
RJ = {G; S; I; R; P}, |
Інтерес’ |
||
Рис. 1. Системне уявлення регуляторного режиму
Тобто будь-який регуляторний режим (RJ) може бути розглянутий як певна система, а також формалізовано описаний таким чином: RJ = {G; S; I; R; P}, де G –безліч цілей, які декларується досягнути введенням режиму; S –безліч суб’єктів, на яких поширюється дія режиму; I – безліч норм, правил, обмежень та умов (бажано необхідних та достатніх), які потрібні для досягнення декларованих цілей, оскільки саме правила визначають характер "гри", встановлюючи засоби взаємодії між суб’єктами та вводячи обмеження на використання ними ресурсів та стратегій у боротьбі за досягнення економічних цілей та/або утримання економічної влади на ринку. Ця складова є найбільш складною та визначальною компонентою регуляторного режиму. Системно вона може бути визначена як
I = {O; U; H; Rn; Rr; Rl; Rs; Rа ; Rat; Rt; Rvk; Rk} ,
де О – безліч обмежень на суб’єктів, що задіяні в процесі функціонування режиму; U –сукупність умов, бажано необхідних і достатніх, яким повинні задовольняти суб’єкти; H –безліч санкцій і штрафів до порушників інституціональних обмежень; Rа = {Rаo; Rаl; Rаc} – відповідно загальний, пільговий та спеціальний режим у сфері акредитації; Rat = {Rato; Ratl; Ratc} – відповідно загальний, пільговий та спеціальний режими у сфері атестації; Rn = {Rno; Rnl; Rnc} –відповідно загальний, пільговий та спеціальний податкові режими; Rr = {Rro; Rrl; Rrc} – відповідно загальний, пільговий та спеціальний режими реєстрації підприємницької діяльності; Rl = {Rlo; Rll; Rlc} – відповідно загальний, пільговий та спеціальний режими ліцензування підприємницької діяльності; Rs = {Rso; Rsl; Rsc} – відповідно загальний, пільговий та спеціальний режими cертифікації; Rt = {Rto; Rtl; Rtc} – відповідно загальний, пільговий та спеціальний митний режими; Rvk = {Rvko; Rvkl; Rvkc} –відповідно загальний, пільговий та спеціальний режими валютного курсу; Rk = {Rko; Rkl; Rkc} – відповідно загальний, пільговий та спеціальний режими кредитування; R –безліч ресурсів, що задіяні в процесі реалізації режиму; P –безліч політик або стратегій, спрямованих на досягнення та реалізацію проголошених цілей. Ця системна компонента регуляторного режиму може бути визначена як P = {A; T}, де А –безліч алгоритмів і процедур у межах інституціональних обмежень, необхідних для досягнення визначених цілей; Т –строк реалізації цілей. Таким чином, можливість формування різних регуляторних режимів з урахуванням специфіки різних категорій суб'єктів і різноманіття цілей регулювання на різних рівнях створюють передумови для конструювання використання спеціальних режимів як певного набору стимулів і обмежень підприємницької діяльності для подолання стійких негативних станів економічних систем (наприклад, виходу з інституціональних пасток).
У другому розділі «Формування регуляторної політики в сфері малого підприємництва України» розкрито особливості становлення сучасної регуляторної політики у сфері малого підприємництва, режими та організаційно-економічні механізми її реалізації на державному та регіональному рівнях.
У формуванні сучасної регуляторної політики розвитку малого бізнесу визначено такі етапи: 1990-1995 рр. –формування нормативної бази легалізації малого бізнесу; 1996-1999 рр. –формування засад інституціонального середовища; 2000-2002 рр. –законодавче оформлення державної регуляторної політики; з 2003 р. по дійсний час – кодифікація та подальший розвиток. Позитивні зрушення в розвитку нормативно-правової основи малого підприємництва в концептуальному плані намітилися з ухваленням Господарського кодексу України (ГКУ), в якому знайшли свою регламентацію найважливіші питання, пов'язані з правовим регулюванням малого підприємництва, формуванням своєрідного правового "фундаменту" для участі держави й органів місцевого самоврядування в підтримці і стимулюванні розвитку малого підприємництва в Україні. У ст. 63 (п. 7) вперше зроблена спроба залежно від кількості працюючих і обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік визначити критерії віднесення підприємств до малих, середніх або великих. При всій прогресивності підходу розробників даного кодексу положення цієї статті потребують уточнення за такими позиціями. По-перше, слід ввести категорію мікропідприємства, як це було в Указі від 12.05.1998 р., оскільки тільки на них розповсюджуються спеціальні спрощені режими оподаткування суб'єктів малого бізнесу. По-друге, для запобігання приховування в "тіні" частини діяльності слід підвищити для малих підприємств верхню межу валового доходу відповідно до європейських норм.
Проблеми, що постають перед регіонами країни, здебільшого схожі –безробіття, нестача коштів у місцевих бюджетах для фінансування соціальної сфери і соціальних виплат, необхідність пожвавлення виробництва. Проте гострота проблем у різних регіонах не однакова, що потребує зміни акцентів в економічній політиці і відповідного вибору –стимулювати створення нових робочих місць, зосередити зусилля на поповненні прибуткової частини місцевого бюджету або сконцентрувати увагу на проблемах екологічної безпеки. Ще одним істотним чинником, який підтверджує необхідність надання регіонам достатніх повноважень для проведення власної політики розвитку малого підприємництва, є наявність пріоритетних для регіону видів економічної діяльності.
Зважаючи на те, що гострота проблем, пов'язаних з розвитком малого підприємництва, в подальшому тільки збільшуватиметься, а також з метою посилення аналітичних, прогнозних і правових функцій пропонується в безпосередньому підпорядкуванні облдержадміністрації утворити Головне управління з питань розвитку підприємництва та ринкової інфраструктури (рис. 2).
|
Голова облдержадміністрації |
|
Головне управління з питань розвитку підприємництва |
|||||
|
Начальник |
|||||
|
Рис. 2. Структура Головного управління з питань розвитку підприємництва
та ринкової інфраструктури (пропонується)
Потенційно перспективні для регіону види економічної діяльності зумовлюються наявністю ресурсної, промислової, технологічної, наукової бази, територіальних переваг, наближеністю до ринків збуту, кліматичними умовами. Усі ці особливості і потенційні переваги достатньо повно можна реалізувати лише на регіональному рівні. Цільові програми різного напряму, що реалізуються на рівні загальнодержавної економічної політики, як правило, не фінансуються в достатньому обсязі, вони не враховують повною мірою місцеві особливості, недостатньо забезпечені організаційно. Це є наслідком відмінності загальнодержавних і регіональних інтересів і пріоритетів, тому регіоналізація державної політики в частині розвитку малого підприємництва сприятиме її результативності.
Таким чином, дослідження показало, що разом з перевагами малому підприємництву властиві і певні недоліки. До недоліків малого підприємництва слід віднести: хронічний брак коштів і обмежені можливості для розширення капіталу; слабку сегментацію власної частини ринку; недостатність кваліфікованої робочої сили; повну відповідальність підприємця; менш стійкі організаційні форми підприємництва. Разом з тим за умов дестабілізації економіки, обмеження фінансових ресурсів саме суб'єкти малого підприємництва, які не вимагають великих стартових інвестицій, здатні усунути диспропорції на окремих товарних ринках, активізуючи інноваційні процеси, створити додаткові робочі місця, забезпечити швидке насичення ринку товарами і послугами.
У третьому розділі «Регуляторне забезпечення малої приватизації» на підставі її ретроспективного аналізу та дослідження соціально-економічних наслідків розроблено пропозиції з удосконалення її деяких аспектів. Беручи до уваги, що вплив малої приватизації на діяльність підприємницьких структур здійснюється в найрізноманітніших напрямах, дослідження даних процесів було проведено в комплексі, аналізуючи взаємозв'язки між малою приватизацією і підприємництвом як єдину систему, в структурі якої можна виділити декілька блоків, що включають як теоретичні питання зміни форм власності, так і аналіз практики реформування і перспективи подальшого розвитку малих і середніх приватизованих підприємств.
Об'єкти групи А (малої приватизації) склали переважну більшість серед усіх об'єктів приватизації. Причому вони і в даний час складають основну масу. Основная мета "малої" приватизації –наповнення споживчого ринку товарами і послугами, істотне поліпшення обслуговування населення, а також створення умов для первинного накопичення капіталів, які потім можна вкласти у великі підприємства.
За результатами опитування підприємств зроблено такі висновки. По-перше, після приватизації підприємства працюють ефективніше, ніж до неї. Порівняння показників до і після приватизаційного періоду виявило позитивні зміни в діяльності підприємств після приватизації. Відносно обсягу реалізації продукції і послуг виявлено: істотно збільшилися обсяги у 36% підприємств, неістотно збільшилися –у 26%, не зменшилися –у 26%, неістотно зменшилися –у 9%, істотно зменшилися –у 3%. Тобто 63% підприємств збільшили обсяги реалізації товарів і послуг, 61% –не допустили зменшення кількості своїх клієнтів і відвідувачів, а 54% –розширили коло постачальників (зокрема, за рахунок розширення зв'язків з іншими приватними підприємствами), 51% опитаних відзначили, що на їх підприємствах кількість робочих місць зберігалася, а у 31% –збільшувалася. Кількість прибуткових підприємств після проведення приватизації також зросла: їх частка склала 73% в порівнянні з 69% до того. Щодо цін і ціноутворення, то приватизовані підприємства виглядали достатньо конкурентоспроможними: 54% вважали свої ціни нижчими, ніж у конкурентів, а у 41% вони знаходилися приблизно на такому ж рівні. Таким чином, статистичні результати в цілому підтверджували гіпотезу про позитивний вплив приватизації на основні результати роботи малих підприємств. По-друге, підприємства, приватизовані конкурентними методами, працюють
ефективніше за підприємства, які змінили форму власності на неконкурентній основі. Ця гіпотеза також повністю підтвердилася.
У процесі дослідження вдалося виявити найгостріші проблеми, що постають перед малими підприємствами після приватизації, а також провести їх порівняльний рейтинг (табл. 2).
Таблиця 2
Проблеми малих приватизованих підприємств і їх рейтинг
(у % від загального числа опитаних)
|
Проблема |
Дуже |
Значна |
Мало- знача |
Незначна |
Важко відповісти |
|
Високі податки |
70,5 |
,8 |
,44 |
,22 |
,11 |
|
Нестабільність законодавства |
57,2 |
,5 |
,44 |
,11 |
,89 |
|
Нестача обігових коштів |
43,8 |
,1 |
,78 |
,89 |
,44 |
|
Проблеми збуту |
15,5 |
,0 |
,89 |
,78 |
,56 |
|
Обмеження, встановлені умовами приватизації |
16,1 |
,1 |
,89 |
,67 |
,78 |
|
Проблеми постачань |
10,0 |
,7 |
,0 |
,33 |
,44 |
|
Отримання ліцензій |
12,7 |
,0 |
,56 |
,78 |
,22 |
|
Отримання кредитів |
16,1 |
,2 |
,44 |
,89 |
,78 |
|
Корумпованість органів влади |
11,6 |
,2 |
,67 |
,56 |
,11 |
|
Нестача знань з управління бізнесом |
2,7 |
,8 |
,0 |
,11 |
,0 |
|
Проблема приміщення |
7,7 |
,8 |
,44 |
,11 |
,78 |
|
Проблема персоналу |
3,3 |
,6 |
,56 |
,11 |
,67 |
|
Рекет і злочинність |
3,8 |
,3 |
,56 |
,56 |
,33 |
Основними проблемами, що турбують керівництво малих підприємств, є високі податки, нестабільність законодавства, нестача коштів. Практично не завдають труднощів такі питання, як укомплектованість персоналом, наявність приміщення, отримання кредитів. Важливим наслідком малої приватизації є і формування первинного ринку нерухомості. Наприклад, Львівські обласна і міська ради прийняли низку рішень, які істотно стимулювали продаж приміщень. Зокрема, передбачалося відстрочення платежів за приватизовані об'єкти на один рік, а також збільшення термінів оплати майна суб'єктами приватизації у разі вирішення ними додаткових соціально-економічних питань. Як показує і вітчизняна практика, деколи в ході аукціонного продажу, з одного боку, первинна ціна об'єктів підвищувалася в десятки разів, а в інших випадках –була настільки завищеною, що незважаючи на подальше її зниження ліцитатором об'єкти доводилося знімати з торгів. Це було наслідком встановлення нереальної первинної стартової ціни об'єкта малої приватизації. Оскільки чинник реальної стартової ціни в процесі використання аукціону як способу приватизації об'єктів все більше виходитиме на перший план, вважаємо за необхідне зупинитися на такому елементі її формування, як зональні коефіцієнти і процедура їх застосування.
Зональні коефіцієнти конструюються так, щоб ураховувалися такі чинники: положення населеного пункту в системі розселення в Україні; місцезнаходження об'єкта приватизації в межах населеного пункту відповідно до його економіко-планувальних зон; особливості місцезнаходження об'єкта приватизації у межах економіко-планувальних зон. З метою удосконалення існуючих методик у роботі запропоновано два підходи до уточненння зональних коефіцієнтів відповідно до умов конкретного міста.
Перший пропонований підхід можна умовно назвати підходом, що використовує експертні поправочні коефіцієнти. Суть цього підходу ґрунтується на необхідності врахування чинників невизначеності і ризику, які мають місце для покупця об'єкта малої приватизації в даній конкретній обстановці, що складається в даний конкретний момент в даному конкретному регіоні країни. Пропонується для окремих локальних коефіцієнтів, що рекомендуються загальнодержавною методикою оцінки об'єктів малої приватизації, використовувати експертний поправочний коефіцієнт, який може приймати такі значення: 1 –об'єкт повністю відповідає вимогам методики; 0,8 –об'єкт не повністю відповідає вимогам методики; 0,5 –об'єкт лише частково відповідає вимогам методики; 0 –об'єкт не відповідає вимогам методики. Як правило, для отримання об'єктивнішої оцінки слід привертати декілька експертів. У цьому випадку їх думки усереднюються: з = ( і ) : n, де i –значення коефіцієнта, вибраного i-м експертом; n –загальне число експертів. Тоді відповідний локальний зональний коефіцієнт може бути розрахований за формулою: Клі = з * Кл.
Отримані відмінні від нуля локальні коефіцієнти перемножуються в узагальнений локальний коефіцієнт: Кло = Кл1 * ... * Клn.
Другий підхід використовує метод порівняльної з еталоном комплексної оцінки. Суть даного підходу полягає в тому, що серед безлічі схожих, однотипних об'єктів малої приватизації (наприклад, перукарень) вибирається один, який характеризується і описується експертами як зразок –еталон. Це може бути об'єкт як із найкращими, так і з середніми або навіть найгіршими характеристиками і значеннями чинників, що впливають на оцінку. Величина зведеного локального зонального коефіцієнта для об'єкта еталону розраховується за формулою: Кле = ( Хеі2) : N, де Хеі –значення відповідного і-го локального коефіцієнта для об'єкта –еталона; N –кількість локальних коефіцієнтів.
Решта всіх об'єктів може мати значення коефіцієнтів чинників, що як відхиляються в той або інший бік від еталона, так і співпадають з ним. Відповідним чином корегується і величина вартості об'єкта. Зведений локальний коефіцієнт для j-го об'єкта приватизації визначається за формулою: Клj = 1 - ( (Хеi - Xji)2) : n, j = 1...m; де Хеi –значення i-го локального коефіцієнта для об'єкта, вибраного як еталон; Xji –значення i-го локального коефіцієнта, визначеного експертами для будь-якого j-го однотипного об'єкта малої приватизації; n –кількість локальних коефіцієнтів. Зважаючи на специфіку об'єктів малої приватизації, як еталон слід вибирати об'єкт або з найкращими, або з найгіршими характеристиками параметрів, з тим щоб сумарна величина відхилення від еталонів могла однозначно трактуватися як така, що збільшує або відповідно зменшує первинну вартість об'єкта.
Розглянемо приклад використання даного підходу для комплексної оцінки трьох об'єктів приватизації. Як еталон вибираємо об'єкт з найбільш сприятливим місцерозташуванням. У двох інших об'єктів (табл. 3) значення коефіцієнтів дещо гірше. Розрахуємо, як ідуть справи для об'єктів, що мають гірше місцерозташування порівняно з еталонним. Для об'єкта 1 значення зведеного локального коефіцієнта буде дорівнювати
Кл1 =1 - [(1,05-1,0)2 + (1,02-1,0)2 +(1,02-1,0)2+(1,5-1,0)2] : 4=
= 1 - (0,253 : 4) = 1 - 0,25 = 0,75.
Таблиця 3
Значення локальних коефіцієнтів об'єктів малої приватизації
|
Показники |
Еталон |
Об'єкт 1 |
Об'єкт 2 |
|
Зона магістралей |
1,05 |
,0 |
,0 |
|
Поверховість |
1,02 |
,0 |
,0 |
|
Зручність під'їзду |
1,02 |
,0 |
,0 |
|
Ступінь впорядкування |
1,5 |
,0 |
,7 |
Отже, через гірші умови в порівнянні з еталоном об'єкт 1 повинен бути оцінений у 75% своєї первинної вартості. Об'єкт 2 має ще більш гірші умови і для нього
Кл2 =1- [(1,05-1,0)2 + (1,02-1,0)2+(1,02-1,0)2+(1,5-0,7)2] : 4 = 1 - (0,643 : : 4) = 1 - 0,4 = 0,6, тобто для об'єкта 2 величина коефіцієнта, що знижує первинну вартість об'єкта малої приватизації, порівняно з еталоном повинна складати 0,6.
Підбиваючи підсумки процесам трансформації власності у процесі становлення сектора малого підприємництва, можна зробити висновок, що масова мала приватизація як процес вже завершена, хоча Фонд держмайна України і продовжує продавати об'єкти групи А, об'єкти незавершеного будівництва, об'єкти соціальної сфери. Якість об'єктів групи А знижується, а їх значущість зменшується. Слід внести зміни до чинного законодавства з метою забезпечення і надалі пріоритетності конкурентних способів приватизації, спрощення механізму приватизації і вдосконалити методику оцінки вартості об'єктів приватизації. Необхідне ухвалення і постприватизаційного законодавства, яке регулювало б відносини держави з покупцем підприємства, передбачаючи можливість і механізм повернення приватизованого об'єкта в державну або комунальну власність у разі невиконання власником умов приватизаційних угод.
У четвертому розділі «Спеціальні режими оподаткування малого бізнесу» обґрунтовується стимулююча функція спеціальних режимів оподаткування малого бізнесу та умови функціонування суб’єктів підприємницької діяльності, які використовують спрощені режими оподаткування, включаючи ретроспективу використання фіксованого оподаткування за часів перехідної економіки СРСР у 20-х роках минулого століття.
Серед засобів реалізації стимулюючої функції податків особливе місце займають спеціальні системи оподаткування, до яких відносяться: спрощена система оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва, здійснення підприємницької діяльності з придбанням спеціального торгового патенту; сплата громадянами-підприємцями прибуткового податку у фіксованому розмірі і застосування фіксованого сільськогосподарського податку. Ще одним аспектом застосування спеціального оподаткування є необхідність спрощення і лібералізації громіздкої і відверто фіскальної системи адміністрування податків і зборів, яка ставить в нерівні умови платників податків і контролюючі органи. Ці передумови появи і розвитку спеціальних режимів опо-
даткування одночасно визначають обмежений у часі період їх застосування: у міру вдосконалення загальної системи оподаткування, вирішення макроекономічних задач і вичерпання синергетичного потенціалу розвитку, для чого конструюються і створюються ці системи, об'єктивна необхідність існування кожної конкретної з них поступово зменшуватиметься, проте виникатиме потреба в конструюванні і створенні нових з метою стимулювання відповідних процесів розвитку.
Через інерційність макроекономічних процесів період застосування спеціальних систем оподаткування може бути достатньо тривалим, тому дослідження особливостей застосування цих податкових систем, виявлення їх внутрішніх суперечностей і проблем, які стримують їх розвиток, а також розробка напрямів і конкретних рекомендацій щодо їх удосконалення відносяться до розряду стратегічних проблем економічної і фінансової науки. Одним з головних завдань сучасного реформування податкової політики повинна стати переорієнтація податкової системи з суто фіскальних цілей на стимулювання економічного зростання. Використовуючи ті або інші засоби реалізації стимулюючої функції оподаткування, держава впливає на виробництво і реалізацію суспільного продукту, регулює зміни в структурі економіки, темпи накопичення і споживання, створює умови для технічного оновлення виробничого потенціалу, а також забезпечує регуляцію інфляційних процесів і стабілізацію фінансового стану держави.
Як показало дослідження, в основу оподаткування малого бізнесу слід покласти принцип стимулювання зростання його капіталізації шляхом упровадження диференційованої шкали оподаткування залежно від обсягів обороту і вартості основних виробничих фондів. У той же час слід зазначити, що система оподаткування малого підприємництва часів непу застосовувала диференційований підхід до різних груп підприємців, надавала можливість відстежувати динаміку міграції підприємців з однієї групи в іншу, а також створювала певні умови і стимули для переходу від одного розряду до іншого за умови збільшення обсягів торгівлі. Цю ідею слід адаптувати до сучасних умов розвитку підприємництва в Україні, оскільки вона знаходить своїх прихильників і в підприємницькому середовищі. На жаль, тенденції до закріплення неконкурентоспроможності й обмеження зростання потенціалу малого бізнесу порівняно із стандартами ЄС закладено і в проекті Податкового кодексу України (глава 1 розділу ХІІІ). Згідно з таким підходом пропонується якомога більше звузити круг МП і підприємців, що використовують спрощені режими оподаткування, виходячи з помилкової посилки, що чим більше буде платників на загальному режимі оподаткування, тим більше надходжень отримає бюджет. Як свідчать дані табл. 4, спеціальні режими –єдиний податок для фізичних і юридичних осіб –навіть з фіскальної точки зору є ефективнішими порівняно із загальним. Ці дані підтверджуються і розрахунками, проведеними автором для Донецької області. Тобто з метою збільшення надходжень до бюджету коло
Таблиця 4
Показники розвитку малого бізнесу м. Донецька з 2000 до 2006 р.
платників за спрощеним режимом оподаткування потрібно розширювати, ще більше спрощуючи адміністрування цих податків і знижуючи відповідні бар'єри для розширення кола «спрощенців», а не штучно звужувати їх можливості.
Для оцінки тенденцій було застосовано моделювання шляхом використання марківських процесів з доходами. Моделювання дало підставу для таких висновків. По-перше, найбільший ефект збільшення середнього очікуваного доходу від упровадження спеціального податкового режиму виходить на етапі входження в стаціонарну стадію розвитку системи (тобто коли частка суб'єктів, що використовують той або інший його різновид, від кроку до кроку починає змінюватися несуттєво) і на початку стаціонарної стадії. По-друге, за заданих у моделі первинних умов і отриманою експертним шляхом матрицею розподілу вірогідності на порівняно тривалому етапі відбудеться поступове зниження частки СПД, що використовують загальну систему оподаткування (стан 1), при одночасному збільшенні частки "платників єдиного податку" (стан 2) і фактично стабільній частці (правда, з ледве помітною тенденцією до пониження) СПД на фіксованому податку (стан 3). По-третє, виявляється тенденція у міру вичерпання потенціалу введених спеціальних режимів оподаткування до збільшення частки бізнесу, що не визначився, і тіньового (стан 4). По-четверте, стабілізація на одному рівні середнього очікуваного доходу (на 14-16 кроках моделювання) говорить про фактичне вичерпання потенціалу зафіксованих умов спеціального режиму оподаткування. Що, з одного боку, підтверджує гіпотезу про закінчення термінів введення спеціального режиму, а з іншого –служить індикатором пошуку нових умов спеціального режиму, оскільки умови, що діють, вже штовхають велику частку СПД у тіньову економіку і банкрутство (стан 4), не стимулюючи відкриття нового бізнесу. Тобто спеціальні режими навіть з фіскальної точки зору є більш ефективними у порівнянні із загальним. Тому з метою збільшення надходжень до бюджету коло платників за спрощеними режимами оподаткування потрібно розширяти, ще більше спрощуючи адміністрування цих податків, а не звужувати. Виходячи з цього пропонуються зміни до глави 1 розділу ХІІІ проекту Податкового кодексу за умов приведення частини 7 ст. 63 Господарського кодексу України до європейського законодавства.
Перевагами спеціальних диференційованих режимів оподаткування для держави є: прозорість бази оподаткування, що виключає її перекручування; неможливість ухилення від сплати податків; значне зростання оподатковуваної бази за рахунок залучення до сплати податків тих підприємств, які показували в звітності збитки; гарантовані зростаючі надходження в соціальну сферу;
збільшення внутрішніх і зовнішніх інвестицій в економіку України у зв'язку з привабливістю умов оподаткування; скорочення витратної частини бюджету на утримання контролюючих органів.
Для платників податків переваги будуть такими: виникає пряма зацікавленість в зниженні собівартості продукції (робіт, послуг), оскільки це стає найефективнішим способом збільшення прибутку. Запрацює механізм переходу економіки України в цивілізоване русло; відпаде головна причина відходу в "тінь" –необхідність завищення собівартості продукції з метою заниження показників прибутку і ПДВ; переважна частина вільного залишку прибутку прямуватиме до фонду розвитку підприємства, на реконструкцію і модернізацію виробництва, оскільки ці суми будуть звільнені від прямих податків, що неминуче приведе до розвитку всіх галузей економіки і промисловості; в умовах пропонованого диференційованого податку з реалізації почне працювати механізм залучення великого інтелектуального потенціалу України з метою підвищення продуктивності праці, пошуку нових резервів для зниження собівартості, і це стане найвигіднішим вкладенням коштів для будь-якого підприємця і керівника.
У п’ятому розділі «Формування локальних режимів сприяння малому підприємництву в старопромисловому регіоні» досліджуються пріоритетні напрями та особливості розвитку малого підприємництва в умовах структурних перетворень економіки старопромислових регіонів, форми та франчайзинговий режим формування мережі елементів підприємницької інфраструктури.
Основні напрями структурних перетворень економіки вуглепромислових територій наведено у табл. 5.
Таблиця 5
Основні напрями структурних перетворень економіки старопромислових регіонів
|
Реструктуризація вугільної галузі |
Реструктуризація підприємств інших галузей |
Перетворення у виробничій і невиробничій інфраструктурі |
Інституційні перетворення |
|
Збереження вугільної спеціалізації території |
Створення нових виробництв на базі майна ліквідовуваних підприємств |
Муніципалізація об'єктів соціальної інфраструктури |
Приватизація муніципальних підприємств |
|
Ліквідація неперспективних підприємств вугільної галузі |
Сприяння розвитку малого й індивідуального підприємництва |
Модернізація соціальної інфраструктури |
Реструктуризація фінансово-кредитної системи |
|
Реорганізація вугільних підприємств з виділенням конкурентоспроможних виробництв (диверсифікація) |
Перепрофілювання технологічно пов'язаних з вугільною галуззю підприємств |
Модернізація інженерної інфраструктури |
Створення фондів підтримки підприємництва |
|
Перепрофілювання підприємств вугільної галузі |
Створення бізнес-інкубаторів, технопарків і технополісів |
Створення підприємств зі здійснення природоохоронних заходів |
Реструктуризація власності |
Основним способом подолання диспропорцій соціально-економічного розвитку старопромислових регіонів є здійснення комплексних структурних перетворень економіки вхідних у них локальних вуглепромислових територій (шахтарських міст, районів). При цьому вибір напрямів структурних перетворень повинен здійснюватися з урахуванням чинників розвитку містоутворю-
вальних підприємств (включаючи їх ліквідацію і диверсифікацію), соціальних, економічних і екологічних наслідків їх реструктуризації, заходів державної підтримки на національному, регіональному, галузевому рівнях.
Для малого бізнесу старопромислового регіону як пріоритети визначено:
формування в регіоні мережі конкурентоспроможних кластерів;
підвищення питомої ваги сектора послуг;
посилення інноваційної складової в середовищі суб'єктів малого підприємництва регіону;
розвиток підприємницької інфраструктури регіону.
1. Формування в регіоні мережі конкурентоспроможних кластерів. Кластер визначається як науково-індустріальний комплекс, сформований на базі територіальної концентрації мереж постачальників, виробників і споживачів, зв'язаних технологічним ланцюжком і виступаючих альтернативою секторальному підходу. При цьому територіальне з'єднання групи успішно функціонуючих підприємств створює сильні конкурентні позиції на різних ринках.
Різного роду кластери є ключовим осередком регіональної або міської економіки. Приклад такого транскордонного нанотехнологічного кластера, що формується на базі підрозділів Бєлгородського державного університету (Росія) і Луганського національного педагогічного університету ім. Т. Шевченка, Донецького фізико-технічного інституту ім. О.О.Галкина та Інституту економіки промисловості НАН України, наведено у табл. 6.
Таблиця 6
Структура транскордонного нанотехнологічного кластера
|
Організація-учасник |
Бєлгородський держуніверситет ( Росія ) |
ЛугНУ ім. Т.Шевченка |
Донецький ФТІ НАН України |
ІЕП НАН України |
|
Підрозділи |
1. Фізичний факультет . Центр нано- . Бізнес-інкубатор |
. Кафедра фізики . Філія . Філія ІЕП . Бізнес-інкубатор (проект) |
Відділи: фізики високого тиску і перспективних технологій; фізичного матеріалознавства; теорії магнетизму і фазових переходів; низькотемпературного магнетизму і радіоспектроскопії при високому тиску |
Відділ проблем регуляторної політики і розвитку підприємництва |
|
Взаємодопов- устаткування |
Електронно -скануючі та атомносилові мікроскопи |
. Дифрактометр рентгенівський ДРОН –.0 . Еліпсометр |
1. Установка PPMS-9 . Електронний мікроскоп АМ-200 3. Пілотна лінія з виробництва наноматеріалів |
Оргпроектування |
|
Результати взаємодії в рамках кластера |
Отримання і впровадження в промисловість нанопорошків, наноплівок і нанодатчиків різних модифікацій |
Науково-методичне супроводження |
Слід відзначити, що вже зараз Бєлгородський держуніверситет, Інститут економіки промисловості НАН України і Луганський національний університет ім. Т. Шевченка юридично оформили свої відносини договором про науково-технічну співпрацю. Інститут економіки промисловості НАН України і Донецький фізико-технічний інститут ім. О.О. Галкина створили свої філії при відповідних кафедрах Луганського національного педуніверситету ім. Т.Шевченка. На підставі проведеного дослідження можна визначити основні етапи формування транскордонного нанокластера: 1) створення філії головного з проблеми інституту НАН України при відповідній кафедрі українського університету –партнера; 2) укладання Договору про співпрацю з іноземним партнером; 3) забезпечення структурних підрозділів, що займаються нанотехнологічними дослідженнями, взаємодоповнюючим устаткуванням; 4) забезпечення кадрами, стажування, наукові обміни; 5) забезпечення фінансування шляхом залучення коштів регіональних і національних програм, місцевих олігархів через створення відповідних регіональних фондів; 6) вироблення національної і регіональної стратегії диверсифікації традиційних галузей спеціалізації регіонів і міст; 7) забезпечення бізнес-інкубування МП і тиражування нанотехнологічних розробок.
2. Регіональна політика у сфері послуг. У найзагальнішому вигляді сервісна політика може бути визначена як комплекс дій держави, направлених на зміну структури економіки за рахунок створення сприятливіших умов (інституційних, фінансових, економічних, організаційних) для розвитку пріоритетних секторів і виробництв, орієнтованих на надання різного роду (або конкретних видів) послуг.
При визначенні пріоритетних видів послуг для регіону може бути використана система з шести базових критеріїв, що оптимізують вибір: послуга (або група послуг) має стабільний (хоч би на короткострокову і середньострокову перспективу) споживчий попит; послуга (група послуг) повинна володіти експортним потенціалом; це пов'язано з тим, що: а) необхідно диверсифікувати і збільшувати експорт послуг; б) можливості зростання окремих видів послуг, орієнтованих тільки на внутрішній ринок, будуть в найближче десятиліття обмежені відносно невисоким кінцевим попитом; послуги не повинні бути енергоємними, оскільки в осяжній перспективі зростання цін на енергоносії істотно позначиться на вартості послуг і товарів; освоєння послуг не повинно бути капіталомістким, оскільки на значні інвестиції розраховувати не доводиться; нові послуги в основному носять інтелектуальний характер, що дозволить підвищити зайнятість надмірно освіченого населення регіону; послуги викликають мультиплікативний ефект розвитку інших галузей економіки.
Вказаним вимогам тою або іншою мірою відповідають такі види (групи) послуг: наукоємні діагностичні та експериментальні послуги (медичні, біогенні, лазерні); послуги з програмного забезпечення; послуги з інформаційних технологій; послуги сучасного зв'язку; послуги з комерціалізації інновацій; ділові (і перш за все консалтингові) послуги; послуги вищої і післядипломної освіти (зокрема для іноземних громадян) та інші.
3. Посилення інноваційної складової розвитку малого бізнесу. Науково-технічний потенціал – один з найважливіших ресурсів управління малих і середніх підприємств (МСП), вирішальний чинник підтримки їх конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках. Хоча за рівнем розвитку техніки і технології МСП відрізняються великою диференціацією (разом із фірмами, де виробничий процес проходить початкову стадію механізації, є високорозвинуті компанії, що спеціалізуються на проведенні НДДКР у високотехнологічних наукоємних галузях, зокрема з використанням інформаційних, нано- і біотехнологій), загальною тенденцією ще не стало підвищення ролі малого бізнесу в науково-технічному розвитку країни і регіону. У подальші роки нанотехнології знаходитимуться в центрі наукових досліджень, технологічних розробок і комерційних підприємств, так що знати про них повинні всі. Тому в перспективі вони можуть стати основою формування структур у рамках Донецько –Слобожансько –Північнокавказького єврорегіону в складі з боку України – Харківської, Донецької і Луганської областей, а з боку Росії –Бєлгородської, Ростовської, Воронізької областей і Краснодарського краю. Включення до складу єврорегіону Воронізької області і Краснодарського краю обумовлено наявністю регіональних центрів нанотехнологій і наноіндустрії. У структурі транскордонної єврорегіональної інноваційної системи (ТЕРНІС) можуть бути виділені два основні блоки: створення і розповсюдження знань; впровадження і використання знань.
4. Розвиток підприємницької інфраструктури регіону. Для розвитку підприємницької інфраструктури старопромислових регіонів локальним спеціальним режимом реалізації виробничих інтеграційних функціональних зв'язків є субпідряд, режимом реалізації виробничо-збутових зв'язків –франчайзинг, режимом реалізації виробничо-фінансових зв'язків –лізинг, а режимом реалізації інноваційних функціональних інтеграційних зв'язків –венчурне фінансування. У роботі пропонується узагальнений поетапний підхід (1 –пілотного проектування; 2 –дуплікування; 3 –франчайзингового тиражування) до формування мережі елементів підприємницької інфраструктури (ЕПІ) навколо ядра системи як таке приймається регіональне відділення Торговельно-промислової палати (ТПП) України і регіональний фонд підтримки підприємництва. Головне завдання –створення максимально можливої кількості ЕПІ в містах і районах області. Важливим чинником успішної діяльності ЕПІ є його місцерозташування, що дозволяє легко встановлювати контакти з різноманітними фірмами-постачальниками і споживачами нової продукції і технологій; наявність транспортних систем і можливість доступного виходу на ринки, зокрема світові.
Наприклад, основний показник ефективності такого ЕПІ, як бізнес-інкубатор, –кількість фірм, випущених за час існування, і кількість нових робочих місць, створених його фірмами-орендарями. Для розрахунку верхньої і нижньої межі необхідної забезпеченості бізнес-інкубаторами може бути використана формула: Кбі = N / К n, де Кбі –необхідна кількість бизнес-інкубаторів у місті; N –чисельність населення міста; Кn –нормативна чисельність населення, що припадає на один бізнес-інкубатор в європейських країнах. У нашому випадку для розрахунку нижньої і верхньої межі вона склала відповідно 75 і 50 тис. чол. Виходячи з цих співвідношень в роботі була розрахована на найближчу перспективу верхня і нижня оцінка необхідної кількості бізнес-інкубаторів у Донецькій і Луганській областях.
У даний час у Донецькому регіоні в рамках Державної компанії з реструктуризації підприємств вугільної промисловості "Укрвуглереструктуризация" діють такі дирекції: у Донецькій області –Пролетарська, Червоногвардійська, Горлівська, Макіївська, Єнакіївська, Селідівська, Торезька; у Луганській області –Антрацитівська, Краснодонська, Стаханівська, Кіровська, Брянківська. Вони повністю «перекривають» території пріоритетного розвитку із спеціальним режимом інвестиційної діяльності у двох областях, тому доцільно, щоб вони й узяли на себе основну організаційну роботу зі створення бізнес-інкубаторів в ареалі своєї діяльності.
ВИСНОВКИ
Головною ідеєю роботи виступає обґрунтування можливості конструювання в межах державної та регіональної регуляторної політики спеціальних режимів прискореного розвитку малого підприємництва як структуроутворюючого чинника змішаної економіки, розробка теоретичних основ формування відповідних організаційно-економічних умов, стимулюючих розвиток малого підприємництва в Україні на макро-, мезо- і мікрорівнях.
Підприємництво розглядається як процес самооновлення і самоорганізації індивідуумів і підприємств, здійснюваний у взаємодії з мікро- і макросередовищем їх функціонування з метою максимізації можливостей підприємця задовольняти комплекс його соціально-економічних потреб у рамках нерівноважного динамічного балансу суперечливих соціально-економічних інтересів учасників цього процесу –індивідуумів, організацій і суспільства в цілому.
. Режим у сфері державного регулювання ринку об'єднує два різновиди засобів: режим здійснення підприємницької діяльності; режим регулювання підприємницької діяльності. Кожний із вказаних режимів має свої особливості. Режим здійснення підприємницької діяльності характеризується переважанням публічних обов'язків. Це обумовлено загальнодозволенним типом регулювання діяльності підприємців (принцип "дозволено все, окрім прямо забороненого законом"), заснованим на конституційній свободі підприємницької діяльності. Всі особливості такого режиму залежать від тих цілей, які переслідує держава, а їх реалізація зачіпає підприємницьку діяльність господарюючих суб'єктів. Саме тому режим здійснення підприємництва найтіснішим чином пов'язаний з правовим статусом підприємців і визначає обсяг їх прав і обов'язків залежно від конкретного виду діяльності.
2. Режим регулювання підприємницької діяльності: 1) нормує діяльність органів державної влади у сфері економіки; 2) направлений на забезпечення виконання публічних вимог до підприємницької діяльності в регулятивних і охоронних відносинах; 3) залежить від режиму здійснення підприємницької діяльності і забезпечує його реалізацію; 4) зосереджується на компетенції уповноважених органів. Остання обставина обумовлена дозвільним типом регулювання, що діє відносно органів державної влади (принцип "заборонено все, окрім прямо дозволеного законом").
3. Режими активізації розвитку підприємництва можуть бути систематизовані у вигляді чотирьох груп: організаційно-правові, фінансові, економічні і соціальні. Важливим є використання їх у комплексі на макро-, мезо- і мікрорівнях. Так, ефективне використання режимів страхування, кредитування, санації і банкрутства на мікрорівні неможливе без реалізації механізмів, пов'язаних із вдосконаленням нормативної і правової бази, проведенням відповідної політики держави, розробкою програм соціально-економічного розвитку регіонів. Недостатня увага до вказаних режимів знижує ефективність як приватизаційних процесів, так і розвитку підприємницького сектору економіки. Особливої важливості вказані режими набувають в даний час, коли основна маса невеликих державних і комунальних підприємств вже приватизована і розвивається за законами ринкової економіки. Розробка і реалізація режимів, сприяючих розвитку малих підприємств, повинні бути направлені головним чином не на надання будь-яких переваг, а на усунення дискримінації в їх діяльності і їх адаптації до ринкових умов господарювання.
4. Масова мала приватизація як процес вже завершена, хоча Фонд держмайна України і продовжує продавати об'єкти групи А, об'єкти незавершеного будівництва, об'єкти соціальної сфери. Якість об'єктів групи А знижується, а їх значущість зменшується. Якщо раніше виставлялися на продаж цілісні майнові комплекси (магазини, ресторани, торгові об'єкти, підприємства служби побуту), що діяли, в даний час в основному продаються будівлі, приміщення і невеликі об'єкти, устаткування й інші засоби виробництва. У той же час мала приватизація залишається одним з провідних напрямів структурної перебудови економіки регіонів, де перед органами приватизації постають завдання пошуку добросовісних і ефективних інвесторів-власників, поповнення державного і місцевих бюджетів за рахунок продажу і передачі в оренду державного і комунального майна, контролю за виконанням договорів купівлі-продажу майна при приватизації і договорів оренди.
5. Актуальною залишається і проблема реформування системи адміністрування податків. Це, можливо, ще складніше завдання, ніж зменшення податкового тягаря. Потрібно позбавитися від складності регулюючих норм, різночитання законів, поліпшити відносини між платниками податків і податковою службою. В адміністративному реформуванні податкової служби існує значний потенціал підвищення ефективності діяльності як самої служби, так і функціонування всієї податкової системи. Відсутність відповідних кадрів і кваліфікації створює умови для потрапляння малого бізнесу в інституційні пастки, єдиним ефективним способом подолання яких і є спрощені системи оподаткування, які через це слід було б об'єднати в одну групу із спеціальними режимами оподаткування, виділивши в окрему підгрупу спеціальні режими оподаткування малого бізнесу. У роботі пропонується створення диференційованої багаторозрядної шкали оподаткування малого бізнесу, в основу якої покладений принцип зниження податкового навантаження на 1 грн. реалізованої продукції у міру розширення бізнесу і створення нових робочих місць.
6. Державна політика розвитку окремих елементів інфраструктури інноваційної підтримки малого підприємництва спрямована на: створення економіко-правових умов для формування інфраструктури інноваційного розвитку малого підприємництва і розширення законодавчої бази; розробку додаткових стимулів для розвитку суб'єктів підприємництва інноваційного напряму діяльності; забезпечення контролю якості й асортименту послуг, які надаються окремими елементами інноваційної інфраструктури, потребам підприємців, максимального їх наближення до суб'єктів малого підприємництва; оптимізацію співвідношення в розвитку малого підприємництва й інноваційної інфраструктури його підтримки; впровадження досягнень науково-технічного прогресу; забезпечення зайнятості значної частини населення.
7. На рівні органів державної виконавчої влади щодо окремих елементів інфраструктури, які займаються інноваційною діяльністю, пропонуються до реалізації такі заходи: формування законодавчої бази для створення франчайзингових мереж таких елементів інфраструктури малого підприємництва, як субконтрактингові центри, бізнес-центри, бізнес-інкубатори, технологічні і наукові парки, інноваційні центри; визначення основних критеріїв діяльності бізнес-центру, бізнес-інкубатора, інноваційного центру шляхом розробки Типового порядку їх роботи в частині базових послуг, які повинні ними надаватися; постійне сприяння процесу розвитку бізнес-інкубування в Україні як найбільш ефективного елементу ринкової інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва під час переходу держави до інноваційної моделі розвитку економіки; моніторинг стану розвитку інноваційних елементів інфраструктури підтримки малого підприємництва; визначення чітких стандартів розмежування організаційно-правових форм їх діяльності, уніфікації послуг, які ними надаються; розробка відповідних критеріїв і процедур сертифікації бізнес-інкубаторів, бізнес-центрів та інноваційних центрів для підвищення якості їх роботи в частині інноваційної діяльності; забезпечення методичною допомогою місцевих органів влади щодо створення регіональних мереж інноваційних структур; законодавче забезпечення мотивації до створення промислових територіально-галузевих виробничих схем у вигляді інноваційно-промислових кластерів для організації кооперації між суб'єктами малого і середнього підприємництва.
8. На рівні регіональних і місцевих органів виконавчої влади повинна бути сформована система, побудована на принципах єдності стратегічного (на період 10-15-20 років) підходу, середньострокової політики сприяння розвитку підприємництва на термін повноважень відповідної ради (на 4-5 років) і короткострокових (на 2 роки) програм сприяння розвитку підприємництва. У рамках формування такої системи пропонується: створення в структурі обласних державних адміністрацій і виконкомів великих міст головних управлінь розвитку підприємництва і регуляторної політики; сприяння процесу створення нових інноваційних центрів, бізнес-інкубаторів, бізнес-центрів, кластерів як суб'єктів інноваційної діяльності в регіонах України шляхом надання повної або часткової фінансової допомоги від місцевих органів виконавчої влади і місцевого самоврядування та ін.
СПИСОК ОСНОВНИХ ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ
ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ
Монографії
1. Ляшенко В.И. Регулирование развития малого предпринимательства в Украине: проблемы и пути решения. –Донецк: ИЭП НАН Украины, 2007. –с.
. Ляшенко В.И. Регулирование развития экономических систем: теория, режимы, институты. –Донецк: ИЭП НАН Украины, 2006. –с.
. Ляшенко В.И., Хахулин В.В. Экономико-правовое обеспечение развития субъектов малого предпринимательства (зарубежный опыт и перспективы его использования в Украине). –Донецк: ИЭПИ НАН Украины, 2001. – с.
Особистий внесок: узагальнення іноземного та вітчизняного досвіду підтримки малого підприємництва.
. Дятченко Л.Я., Ляшенко В.И., Павлов К.В. Малое предпринимательство в странах СНГ. –М.: Магистр, 2007. –с.
Особистий внесок: режими оподаткування, які стимулюють розвиток малого підприємництва в Україні.
Статті у наукових фахових виданнях
5. Ляшенко В.И., Толмачева А.Ф. Малые формы хозяйствования в экономической системе региона // Региональное управление: опыт и проблемы: сб. науч. тр. –Донецк: ИЭП АН Украины, 1990. –С. 104-114.
Особистий внесок: місце малого бізнесу в регіональній економіці.
6. Ляшенко В., Толмачева А. Проблемы становления предпринимательства в условиях перехода регионов к рынку // Малый бизнес, рынок и общество. –. – № 1-2. –С. 5-13.
Особистий внесок: аналіз формування підприємницького сектора в регіонах України.
. Ляшенко В.И., Толмачева А.Ф. Регионализация и социально-экономические условия развития предпринимательства // Экономика региона, предприятий и рыночные отношения: сб. науч. тр. –Донецк: ИЭП АН Украины, 1992. –С. 61 –.
Особистий внесок: аналіз результатів анкетного опитування підприємців.
. Ляшенко В.І., Ржавський О.М. Франчайзинг як чинник сприяння розвитку малого бізнесу в регіоні // Управление экономикой переходного периода: сб. науч. тр. –Донецк: ИЭП НАН Украины, 1998. –С. 76-88.
Особистий внесок: визначення моделей франчайзингу.
9. Ляшенко В.И. Бизнес-инкубаторы в системе инфраструктуры поддержки малого предпринимательства // Экономические проблемы и перспективы стабилизации экономики Украины: сб. науч. тр. –Донецк: ИЭП НАН Украины, 2000. –Т. 1. – С. 58-68.
10. Ляшенко В.И. Формирование условий для развития малого предпринимательства (опыт Польши) // Экономические проблемы и перспективы стабилизации экономики Украины: сб. науч. тр. –Донецк: ИЭП НАН Украины, 2001. –Т. 1. – С. 72-85.
11. Ляшенко В.И. Специальные режимы хозяйствования в экономических системах // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект: сб. науч. тр. –Донецк: ДонНУ, 2002. –С. 203-206.
2. Ляшенко В.И., Гайдатов А.В. О перспективах создания сети бизнес-инкубаторов в Донецкой области // Наукові праці Донецького державного технічного ун-ту. Сер.: Економічна. –Донецьк: ДонДТУ, 2002. –Вип. 47. –С. 176-183.
Особистий внесок: розрахунки потреби в бізнес-інкубаторах у містах регіону.
13. Ляшенко В.И. О критериях определения субъектов малого и среднего предпринимательства // Економіка промисловості. –. –№ 1. –С. 19 - 26.
4. Ляшенко В.И. Теоретические предпосылки предпринимательства как формы реализации частного интереса в экономике // Управление экономикой переходного периода: сб. науч. тр. –Донецк: ИЭП НАН Украины, 2002. –С. 68-80.
5. Ляшенко В.И. Об одном подходе к системно-институциональному определению экономических режимов // Наукові праці Донецького національного технічного ун-ту. Сер.: Економічна. –Донецьк: ДонНТУ, 2003. –Вип. 55. –С. 194-200.
6. Ляшенко В.И. Специальные международные режимы хозяйствования и трансграничное сотрудничество // Проблемы и перспективы сотрудничества между странами Юго-Восточной Европы в рамках Черноморского экономического сотрудничества и ГУУАМ: сб. науч. тр. –Донецк-Свиштов-Албена: ДонНУ, 2003. –С. 207-211.
6. Ляшенко В.І., Марченко В.М. Єврорегіони як спеціальні режими транскордонного економічного співробітництва // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Регіональна політика: досвід Європейського Союзу та його адаптація до умов України: зб. наук. праць. –Вип. 5 (XLIII). –Ч. 2. –Львів: ІРД НАН України, 2003. –С. 187-194.
Особистий внесок: особливості спеціального режиму єврорегіонів.
7. Ляшенко В.І. Формування сприятливих режимів розвитку малого бізнесу в регіонах України // Схід. –. –№ 7. –С. 18-23.
18. Ляшенко В.И., Соколова Т.В. Роль системы межрегиональных маркетинговых центров в создании благоприятного режима хозяйствования для субъектов малого предпринимательства // Управление экономикой переходного периода: сб. науч. тр. –Донецк: ИЭП НАН Украины, 2003. –С. 127-137.
Особистий внесок: аналіз розвитку мережі міжрегіональних маркетингових центрів.
19. Ляшенко В.І. Про один підхід до моделювання оцінки ефективності застосування єдиного податку в Україні // Наукові праці Донецького національного технічного ун-ту. Сер.: Економічна. –Донецьк: ДонНТУ, 2003. –Вип. 68. –С. 182-192.
20. Ляшенко В.І., Соколова Т.В., Шпак І.О. Зміни інституціонального середовища та вдосконалення регулювання малого підприємництва в області // Проблемы повышения эффективности функционирования предприятий различных форм собственности: сб. науч. тр. –Донецк: ИЭП НАН Украины, 2004. –Т. 1. – С. 220-227.
Особистий внесок: пропозиція щодо створення управління з питань розвитку підприємництва.
21. Ляшенко В.И. Алгоритмическая замкнутость экономических институтов как механизм противодействия коррупции // Наукові праці Донецького національного технічного ун-ту. Сер.: Економічна. –Донецьк: ДонНТУ, 2004. –Вип. 70. –С. 228-234.
2. Ляшенко В.И. Институционально-теоретические предпосылки введения специальных режимов хозяйствования в переходных экономиках // Проблемы экономики и управления. –. –№ 1-2. –Ч. 1. –С. 11-37.
. Ляшенко В.І. Моделювання напрямків удосконалення застосування фіксованого податку в Україні // Вісник Академії економічних наук України. – 2004. –№ 1. –С. 60-67.
4. Ляшенко В.И. Эволюция концепций предпринимательской деятельности // Вісник економічної науки України. –. –№ 2. –С. 113-122.
5. Ляшенко В.И. Институциональные предпосылки коррупции в процессе регулирования развития малого предпринимательства // Управление экономикой переходного периода: Сб. науч. тр. –Донецк: ИЭП НАН Украины, 2004. –С. 74-90.
26. Ляшенко В.И. Эффективность специальных режимов налогообложения малого бизнеса: институциональные аспекты // Наукові праці Донецького національного технічного ун-ту. Сер.: Економічна. –Донецьк: ДонНТУ, 2006. –Вип. 103-2. –С. 160-170.
7. Ляшенко В.І. Про доцільність формування системи спеціальних диференційованих режимів стимулювання розвитку підприємництва // Економіст. –. –№ 6. –С. 34-38.
. Ляшенко В.И. Перспективы использования франчайзингового режима формирования региональной сети элементов инновационной предпринимательской инфраструктуры // Економічний вісник Донбасу. –. –№ 4. –С. 77-100.
Матеріали наукових конференцій
29. Ляшенко В.И. О необходимости региональной политики поддержки малого бизнеса //Современные тенденции и приоритеты развития переходной экономики: материалы Всеукраинской межвуз. науч.-практ. конф. 20 мая 2000 г. –Симферополь: НИЦ КАПКС, 2000. – С. 200-202.
. Ляшенко В.И. Региональная политика содействия развитию инновационного предпринимательства на региональном уровне // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Вип.XVI. Регіональна науково-технічна політика: інноваційний розвиток та інформаційний простір: Матеріали доп. міжнар. наук.-практ. конф. 29-30 черв. 2000 р. –Львів: ІРД НАН України, 2000. – С. 169-180.
31. Ляшенко В.И., Прутник Э.А., Соколова Т.В. О необходимости создания региональных лизинговых компаний для поддержки малого бизнеса // Региональная экономика и механизмы управления ее развитием: материалы Всеукраинской межвуз. науч.-практ. конф. 6-7 апр. 2001 г. –Симферополь: КАПКС, 2001. –С. 207-209.
Особистий внесок: структура лізингової компанії.
. Ляшенко В.И., Гайдатов А.В. Об одном подходе к формированию сети бизнес-инкубаторов в Донецкой области // Актуальные проблемы экономики, финансов, управления и права периода трансформации: материалы обл. науч. - практ. конф. 23 нояб. 2002 г. –В 3 ч. –Донецк: ДИЭХП, 2002. –Ч. 2. – С. 281-286.
Особистий внесок: етапи створення мережі та типи бізнес-інкубаторів.
33. Ляшенко В.І. Регіональна політика сприяння реалізації приватного інтересу в малому бізнесі // Социально-экономические аспекты промышленной политики: региональная политика –организационные и экономические механизмы: материалы докл. всеукраинской науч.-практ. конф. «Современные проблемы социально-экономического развития регионов Украины» (Донецк-Мелекино, 9-10 сент. 2002 г.). –Донецк: ИЭП НАН Украины, 2002. –Т. 2. – С. 377-382.
34. Ляшенко В.И. Подчиненная роль малых и средних предприятий в бизнесе (зарубежный опыт и перспективы его использования в Украине) // Управление региональным развитием: материалы Всеукраинской межвуз. науч.-практ. конф. 6 дек. 2002 г. –Симферополь: НИЦ КАПКС, 2000. – С. 63-66.
35. Амоша А.И., Ляшенко В.И., Бережная Т.Ф. Асимметрии потенциала развития регионов Украины // Икономически асиметрии в обединена Европа. Юбилейна междунар. конф. к 70 години Висше училище «Димитър А.Ценов» 9-10 ноември 2006 г. –Свиштов: Акад. Изд-во «Ценов», 2006. –С. 17-27.
Особистий внесок: розрахунки економічного потенціалу конкурентоспроможності регіонів України.
Підручники, навчальні посібники та інші видання
36. Ляшенко В.И. Содействие развитию предпринимательства и новых форм хозяйствования // Анализ состояния и прогноз развития народнохозяйственного комплекса города Донецка. –Донецк: ИЭП АН Украины, 1991. –С. 160-165.
. Рекомендации по разработке региональной программы содействия развитию предпринимательства / Б.М. Биренберг, В.И. Ляшенко, Г.П. Никитина, А.Ф. Толмачева, Н.Г. Чумаченко, С.С. Валитов, Ю.В. Макогон, В.Н. Марченко. –Донецк: ИЭП АН Украины, 1991. –с.
Особистий внесок: рекомендації з розробки «інкубаторних» програм.
. Ляшенко В.И., Барановский А.А., Толмачева А.Ф. Методические рекомендации по развитию лизинга как формы финансовой поддержки малого бизнеса. –Донецк: ИЭП НАН Украины, 1993. –с.
Особистий внесок: економіко-правові особливості лізингу.
. Общие методические положения по формированию специального режима содействия развитию малого предпринимательства в бизнес-инкубаторах / Т.Ф. Бережная, Л.В. Ермакова, В.И. Ляшенко и др. –Донецк: ИЭП НАН Украины, 2003. –с.
Особистий внесок: режим формування мережі бізнес-інкубаторів.
. Макогон Ю.В., Ляшенко В.И., Кравченко В.А. Региональные экономические связи и свободные экономические зоны: учебник. –Донецк: Альфа-пресс, 2004. –с.
Особистий внесок: спеціальні режими на територіях пріоритетного розвитку.
41. Ляшенко В.И., Хахулин В.В., Бережная Т.Ф. Экономико-правовая поддержка субъектов малого предпринимательства (зарубежный опыт и перспективы его использования в Украине): учеб. пособие. Часть 1. Поддержка малого предпринимательства в странах Америки и Азии. – Луганск: Альма-матер, 2004. –с.
Особистий внесок: механізми підтримки підприємництва в США.
42. Ляшенко В.І. 10 запитань щодо проекту одного регуляторного акта // Економіка і право. –. – № 1. –С. 83-85.
АНОТАЦІЯ
Ляшенко В.І. Регуляторна політика в Україні: методологія формування та режими реалізації в сфері малого підприємництва. –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.00.03 –Економіка і управління національним господарством. –Інститут економіки промисловості НАН України, Донецьк, 2008.
Дисертацію присвячено розробці методології формування регуляторної політики та режимів її реалізації в сфері малого підприємництва на державному та регіональному рівнях.
Запропоновано концепцію регуляторного режиму як балансу стимулів і обмежень в системі державної економічної політики, що враховує можливість використання синергетичного ефекту «режиму горіння», тобто на прикладі малого підприємництва показано можливість створення умов для прискореного розвитку цього сектору економіки шляхом стимулювання приватного підприємницького інтересу. Для здійснення ефективної регуляторної політики на рівні регіональних та місцевих органів влади запропоновано систему, яка формується за принципами єдності стратегічного (на період 10-15-20 років) підходу, середньострокової політики сприяння розвитку підприємництва на термін повноважень відповідної ради (на 4-5 років) і короткострокових (на 2 роки) програм сприяння розвитку підприємництва.
Обґрунтовано необхідність і можливість стимулювання розвитку і зростання капіталізації малого підприємництва прискореними темпами шляхом створення багаторівневої диференційованої системи спеціальних режимів оподаткування малого бізнесу. Моделюванням доведено, що найбільший ефект у збільшенні середнього очікуваного доходу від упровадження спеціального податкового режиму одержано на траєкторії входження в стаціонарну стадію розвитку системи і на початку стаціонарної стадії.
Доведено можливість використання спеціальних регуляторних режимів як механізмів виведення економічних систем з інституційних пасток на прикладі введення спеціальних спрощених режимів оподаткування малого підприємництва.
Ключові слова: регуляторна політика, регуляторний режим, регулювання розвитку, мале підприємництво, синергетичний ефект, інтерес, стимулювання, режим оподаткування.
АННОТАЦИЯ
Ляшенко В.И. Регуляторная политика в Украине: методология формирования и режимы реализации в сфере малого предпринимательства. –Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени доктора экономических наук по специальности 08.00.03 –Экономика и управление национальным хозяйством. –Институт экономики промышленности НАН Украины, Донецк, 2008.
Дисертация посвящена разработке методологии формирования регуляторной политики и режимов ее реализации в сфере малого предпринимательства. Предпринимательство рассматривается как процесс самообновления и самоорганизации индивидуумов и предприятий, осуществляемый во взаимодействии с микро- и макросредой их функционирования с целью максимизации возможностей предпринимателя удовлетворять комплекс его социально-экономических потребностей в рамках неравновесного динамического баланса противоречивых социально-экономических интересов участников этого процесса – индивидуумов, организаций и общества в целом. Главной идеей работы выступает обоснование возможности конструирования регуляторных режимов ускоренного развития малого предпринимательства как структурообразующего фактора смешанной экономики, разработка теоретических основ формирования соответствующих организационно-экономических условий, стимулирующих развитие малого предпринимательства в Украине на макро-, мезо- и микроуровнях.
Государственная регуляторная политика в сфере малого предпринимательства трактуется как направление государственной политики, предусматривающее совершенствование правового регулирования отношений между субъектами предпринимательской деятельности, а также административных отношений между регуляторными органами либо иными органами государственной власти и субъектами малого предпринимательства, недопущение принятия экономически нецелесообразных и неэффективных регуляторных актов, уменьшение вмешательства государства в деятельность субъектов хозяйствования и устранение препятствий для развития хозяйственной деятельности в пределах, порядке и путем, установленным Конституцией и законами Украины.
Режим регулирования предпринимательской деятельности: 1) нормирует деятельность органов государственной власти в сфере экономики; 2) направлен на обеспечение исполнения публичных требований к предпринимательской деятельности в регулятивных и охранительных отношениях; 3) зависит от режима осуществления предпринимательской деятельности и обеспечивает его реализацию; 4) сосредоточивается на компетенции уполномоченных органов. Последнее обстоятельство обусловлено разрешительным типом регулирования, действующим в отношении органов государственной власти (принцип "запрещено все, кроме прямо дозволенного законом").
Режимы активизации развития предпринимательства могут быть систематизированы в виде четырех групп: организационно-правовые, финансовые, экономические и социальные. Важным является использование их в комплексе на макро-, мезо- и микроуровнях. Разработка и реализация режимов, способствующих развитию малых предприятий, должна быть направлена главным образом не на предоставление каких-либо преимуществ, а на устранение дискриминации в их деятельности и их адаптации к рыночным условиям хозяйствования.
Государственная политика развития отдельных элементов инфраструктуры инновационной поддержки малого предпринимательства направляется на: создание экономико-правовых условий для формирования инфраструктуры инновационного развития малого предпринимательства и расширение законодательной базы; разработку дополнительных стимулов для развития субъектов предпринимательства инновационного направления деятельности; обеспечение контроля относительно качества и ассортимента услуг, которые предоставляются отдельными элементами инновационной инфраструктуры, потребностям предпринимателей, максимального их приближения к субъектам малого предпринимательства; оптимизацию соотношения в развитии малого предпринимательства и инновационной инфраструктуры его поддержки; внедрение достижений научно-технического прогресса; обеспечение занятости значительной части населения.
На уровне региональных и местных органов исполнительной власти должна быть сформирована система, построенная на принципах единства стратегического (на период 10-15-20 лет) подхода, среднесрочной политики содействия развитию предпринимательства на срок полномочий соответствующего совета (на 4-5 лет) и краткосрочных (на 2 года) программ содействия развитию предпринимательства. В рамках формирования такой системы предлагается: создание в структуре областных государственных администраций и исполкомов крупных городов главных управлений развития предпринимательства и регуляторной политики; содействие процессу создания новых инновационных центров, бизнес-инкубаторов, бизнес-центров, кластеров как субъектов инновационной деятельности в регионах Украины путем предоставления полной или частичной финансовой помощи от местных органов исполнительной власти и местного самоуправления.
Обоснована необходимость и возможность стимулирования развития и роста капитализации малого предпринимательства ускоренными темпами путем создания многоуровневой дифференцированной системы специальных режимов налогообложения малого бизнеса. Моделированием показано, что наибольший эффект в увеличении среднего ожидаемого дохода от введения специального налогового режима получен на траектории вхождения в стационарную стадию развития системы и в ее начале.
Доказана возможность использования специальных регуляторных режимов как механизмов выведения экономических систем из институциональных ловушек на примере введения специальных упрощенных режимов налогообложения малого предпринимательства.
Ключевые слова: регуляторная политика, регуляторный режим, регулирование развития, малое предпринимательство, синергетический эффект, интерес, стимулирование, налоговый режим.
SUMMARY
Lyashenko V.I. The regulatory policy in Ukraine: forming methodology and regimes of realization in the sphere of small enterprise. – Manuscript.
Thesis for the doctor of economic sciences on a speciality 08.00.03 – Economy and Management of National Economy. – Institute of industrial Economics of NAS of Ukraine, Donetsk, 2008.
The thesis deals with elaboration of methodology for forming the regulatory policy and regimes for its realization in the sphere of small enterprise/
Conception of the regulatory regime is offered as to balance stimuli and restrictions in the system of public economic policy which takes into account a synergetic effect of “burning regime”.
On the example of small enterprise the possibility of creating conditions for accelerated development of the given sector by stimulation of private enterprise interest is shown. To realize the efficient regulatory policy at the level regional and local bodies, the system is offered, which is formed by the priciple that unites a strategic approach (for a period of 10-15-20 years), a medium-term policy that promotes the development of enterprising for the period of the council’s power (4-5 years) and short-term programs (2 years) for promoting the development of enterprising.
The necessity and possibilities are grounded tu stimulate rapid development and growth of capitalization of small enterprise by creating a multilevel differetiated system of of special regimes for small business taxation. Modeling has proved that the gratest effect in the increase of average expected income from a special tax regime is gained in the trajectory of coming into stationary stage of the system development and at the beginning of the stationary stage.
The possibility of using special regulatory regimes as mechanisms for taking economic systems out of institutional traps has been proved on the example of special regimes for taxation of small enterprise.
Key words: regulator policy, regulator regime, adjusting of development, small enterprise, synergetic effect, interest, stimulation, taxation regime.
________________________________________________
Пiдп. до друку 22.04.2008. Формат 60х90/16. Папiр друк. №3. Офс. друк.
Обл.-вид. арк. 1,9. Тираж 100 прим. Замовлення № 1034.
Інститут економіки промисловості НАН України.
83048, Донецьк, Унiверситетська, 77.
Ротапринт ІЕП НАН України.