Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
13
4. ОРГАНІЗАЦІЯ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ ТА РІЗНОВИДИ КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ
4.1. ПРИНЦИПИ КРЕДИТУВАННЯ
Принцип поверненості – передбачає, що кредит має бути повернений назад кредиторові. Існує поділ кредитів на:
Принцип строковості – передбачає, що кредит повинен бути повернений в обумовлений строк. Кредити діляться на:
Від дотримання цього принципу залежить:
Принцип цільового характеру кредитування – передбачає надання вкладникам позичкові кошти на конкретні цілі, що обумовлені кредитним договором.
Забороняється видача кредиту на такі цілі:
Принцип забезпеченості – обумовлює наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Оскільки банк має право захищати свої інтереси, він вимагає від позичальника наявності певного забезпечення, обумовленого в кредитному договорі.
Принцип платності – за користування позикою клієнт сплачує банку крім вартості основного боргу додаткові суми у вигляді проценту.
Зовнішні фактори, що впливають на розмір відсоткової ставки:
Внутрішні фактори впливу на процентну ставку:
4.2. МЕТОДИ КРЕДИТУВАННЯ:
Під методом кредитування розуміють способи видачі й сплати кредиту, а також форми кредитних рахунків, що при цьому застосовуються відповідно до принципів кредитування та чинного законодавства країни.
Строковий кредит – кредит, який надається одноразово. Рішення про надання строкових кредитів банк ухвалює за кожним окремо на підставі заяви та інших необхідних документів. Вся сума надається на початку строку дії кредитного договору.
Кредитна лінія – це гарантійна позичка, тобто банк зобов’язується в разі виникнення у клієнта потреби надати кредит певного розміру протягом обумовленого періоду. Позичальник може не повністю використати обсяг лінії.
Для банку кредитна лінія не є безумовним контрактом – він може розірвати кредитну угоду і припинити кредитування, якщо фінансовий стан позичальника погіршився.
Види кредитної лінії:
Овердрафт – метод надання кредиту у мірі виникнення потреби в ньому шляхом списання коштів по рахунку клієнта банку понад залишок коштів на рахунку. Використовується для періодичного поповнення оборотного капіталу клієнта.
Банк визначає для позичальника певний ліміт кредитування, в межах якого той може в разі потреби у будь-який час одержати позичку. Також банк періодично переглядає умови овердрафту, може надати пільги або збільшити плату за нього.
Підстави для відмови в овердрафті чи збільшення плати:
4.3. ПОРЯДОК ВИДАЧІ І ПОГАШЕННЯ КРЕДИТУ.
Кредитні відносини між банком і позичальником будуються на засадах партнерства. Це означає, що всі питання, пов’язані з процесом кредитування, сторони вирішують на договірній основі, укладаючи кредитний договір.
Банки проводять кредитну політику, керуючись інтересами банку, своїх акціонерів, вкладників, клієнтів, а також враховуючи загальнодержавні інтереси. Рішення про надання кредиту позичальникові приймають колегіально Правління банку та Кредитний комітет.
Процес кредитування проходить такі етапи:
Забороняється надавати кредит на такі цілі:
З цією метою банк:
Щоб ефективно контролювати виконання умов кредитного договору, а також своєчасність внесення плати за кредит і сплату основного боргу, кредитні працівники формують "Кредитну справу" (досьє клієнта) – своєрідний архів, у якому збирають таку документацію:
Погашення кредиту відбувається:
Відстрочення (пролонгацію) погашення кредиту з підвищенням відсоткової ставки банк надає у винятковому випадку, коли у позичальника виникають тимчасові фінансові ускладнення через непередбачені обставини і він вживає відповідних заходів, щоб їх усунути. Таке відстрочення оформляють додатковим договором, який є невід’ємною складовою кредитного договору.
4.4. КРЕДИТНИЙ РИЗИК
Кредитним операціям властиві різноманітні фінансові ризики, серед яких найуразливішим для банку є кредитний.
Кредитний ризик – це ризик того, що сплата позичальником відсотків і основного боргу за кредитними операціями проводитиметься з відхиленнями від умов кредитної угоди або взагалі не проводитиметься.
Проводячи активні кредитні операції, банки намагаються знизити кредитний ризик різними способами:
Лімітування кредитів – це визначення граничної суми заборгованості за позичкою конкретному позичальникові, тобто встановлення так званого ліміту кредитування. Для клієнта – це обмеження в можливості одержати кредит на певний період і на конкретну мету.
Диверсифікація активних операцій являє собою розміщення банківських ресурсів у різноманітних активних операціях: кредитних, інвестиційних, валютних тощо.
Диверсифікація кредитного портфеля як спосіб захисту від кредитного ризику – це розподіл коштів, що їх надають у позичку, між різними суб'єктами (юридичними й фізичними особами). Що більшій кількості позичальників банк передасть у тимчасове користування позичковий капітал, то меншим буде (за інших рівних умов) ступінь ризику неповернення боргу.
Диверсифікація відповідальності за ухвалення рішення про надання кредиту полягає в поетапному прийнятті цього рішення. За кожним етапом процесу кредитування затверджені конкретні банківські працівники, відповідальні за ухвалення рішення на цьому етапі.
Оперативність у процесі стягнення боргу полягає в зобов'язанні банку підтримувати постійний контакт з позичальником протягом усього терміну користування позиченими коштами. Це дає змогу вчасно виявити виникнення проблемних позичок.
Страхування кредитних операцій означає, що банки, з одного боку, мають створювати страхові фонди як на макро-, так і на мікрорівні, а з іншого – страхувати у спеціальних страхових організаціях окремі високоризикові кредитні угоди.
Щоб застрахуватися і покрити можливі збитки унаслідок кредитної діяльності, банки повинні обов'язково створювати резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями. Цей резерв формують для всіх кредитів, виданих у національній та іноземній валюті фізичним особам і банкам за встановленим відсотком, а використовують лише для покриття несплаченої заборгованості за основним боргом.
Розмір резерву визначають відповідно до загальної суми всіх кре дитів у кредитному портфелі банку, класифікованих за ступенем ризику і з урахуванням коефіцієнта ризику.
В основу класифікації кредитів за групами ризику покладено такі критерії:
На підставі класифікації кредитів комерційний банк створює резерв для кожної групи кредитів.
|
Група кредитів |
Рівень відрахувань до резерву, % до обсягу кредитів у групі |
|
Стандартні |
1 |
|
Під контролем |
5 |
|
Субстандартні |
20 |
|
Сумнівні |
50 |
|
Безнадійні |
100 |
Резерв під кредитні ризики поділяється на резерви під стандартну та нестандартну заборгованість за кредитними операціями.
4.5. ОЦІНКА КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ
Банки зобов'язані розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій та методику проведення оцінки фінансового стану (оцінку кредитоспроможності) позичальника.
Кредитоспроможність – наявність у позичальника/контрагента банку передумов для отримання кредиту та його здатність повернути кредит і відсотки за ним у повному обсязі та в обумовлені договором строки.
Оцінка кредитоспроможності позичальника може здійснюватися двома методами:
Кожен банк удається до своїх методів оцінки кредитоспроможності позичальників, однак усі ці методи підпорядковані певній системі фінансових показників, які характеризують клієнта. Питання оптимального набору показників кожен конкретний банк вирішує самостійно.
За результатами оцінки фінансового стану позичальник зараховується до відповідного класу, який визначається на підставі основних показників та коригується з урахуванням додаткових (суб'єктивних) показників.
Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника - юридичної особи банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності:
платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);
фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);
обсяг реалізації;
обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках; наявність картотеки неплатежів - у динаміці);
склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);
собівартість продукції (у динаміці);
прибутки та збитки (у динаміці);
рентабельність (у динаміці);
кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).
Також можуть бути враховані суб'єктивні чинники, що характеризуються такими показниками:
Класифікація позичальників - юридичних осіб (у тому числі банків) здійснюється за результатами оцінки їх фінансового стану:
Клас "А" – фінансова діяльність добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на високому рівні.
Клас "Б" – фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу "А", але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою.
Клас "В" - фінансова діяльність задовільна і потребує більш детального контролю. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і покращення фінансового стану позичальника.
Клас "Г" - фінансова діяльність незадовільна і спостерігається її нестабільність протягом року, є високий ризик значних збитків, ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків/комісій за нею є низькою.
Клас "Д" - фінансова діяльність незадовільна і є збитковою; ймовірності виконання зобов'язань позичальником практично немає.
Для оцінки фінансового стану позичальника – фізичної особи банки встановлюють показники та їх оптимальні значення залежно від виду кредиту, його обсягу й строку, виду забезпечення (застави) за кредитом.
Оцінка фінансового стану позичальника має враховувати кількісні показники (економічна кредитоспроможність) та якісні показники (особиста кредитоспроможність), що підтверджуються відповідними документами і розрахунками.
До якісних характеристик позичальника зокрема належать:
загальний матеріальний стан клієнта (наявність майна та копій відповідних підтвердних документів на його право власності, які засвідчуються в установленому порядку);
соціальна стабільність клієнта (тобто наявність постійної роботи, ділова репутація, сімейний стан тощо);
вік клієнта;
кредитна історія (інтенсивність користування банківськими кредитами/гарантіями в минулому та своєчасність їх погашення й сплати відсотків/комісій за ними).
До основних кількісних показників оцінки фінансового стану позичальника - фізичної особи зокрема належать:
сукупний чистий дохід (щомісячні очікувані сукупні доходи, зменшені на сукупні витрати та зобов'язання) та прогноз на майбутнє;
накопичення на рахунках в банку (інформація надається за бажанням позичальника);
коефіцієнти, що характеризують поточну платоспроможність позичальника і його фінансові можливості виконати зобов'язання за кредитною угодою (зокрема, співвідношення сукупних доходів і витрат/зобов'язань позичальника, сукупного чистого доходу за місяць і щомісячного внеску за кредитом та відсотками/комісіями за ним);
забезпечення кредиту [застава рухомого й нерухомого майна, наявність його страхування, передавання права власності на об'єкт кредитування (житло, автотранспорт тощо)] та його ліквідність.
Оцінку фінансового стану позичальника з урахуванням поточного стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості банк здійснює кожного разу під час укладання кредитного договору, а надалі для:
З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля.
Відповідно до класу позичальника, стану обслуговування ним кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції визначається категорія кожної кредитної операції: "стандартна", "під контролем", "субстандартна", "сумнівна" чи "безнадійна".
Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для банку.
Для цілей розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями визначається чистий кредитний ризик (в абсолютних показниках) шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенями ризику, на вартість прийнятного забезпечення.
Банки зобов'язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.
4.6. ФОРМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРЕДИТУ
1. Застава майна передбачає заставу товарно-матеріальних цінностей, валютних цінностей, депозитів.
Вимоги до застави:
Різновиди застави майна:
Банк укладає з позичальником договір застави, який передбачає:
2. Застава прав (передача прав власності, або переуступання вимог – цесія).
Цесія – документ позичальника (цедента), в якому він уступає свою вимогу (дебіторську заборгованість) кредитору (банку), в якості забезпечення повернення кредиту.
Вартість уступленої вимоги має бути достатньою, щоб погасити борг по кредиту з процентами.
Види цесій:
3. Гарантія, порука – зобов’язання 3-ї особи розрахуватися по кредитних зобов’язаннях позичальника в разі його неплатоспроможності.
Порука оформляється договором поруки між банком і позичальником.
Гарантія оформляється гарантійним листом і обумовлюється звернення банку-кредитора в разі непогашення банком-позичальника через певний проміжок часу (як правило через 1 місяць).
4. Страхування.
Важливим методом забезпечення повернення банківських позик і способом захисту від кредитного ризику є страхування відповідальності позичальника за непогашений кредит (договір страхування укладають між позичальником і страховою організацією) та страхування ризику неповернення кредиту (договір укладають між страховою організацією й банком).
Якщо позичальник не сплачує заборгованості за позичкою через свою неплатоспроможність чи з інших причин, погашення кредиту й нарахованих відсотків за ним бере на себе страхова організація (згідно з договором страхування).