Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1. Загальні вимоги до умов праці
Умови праці повинні задовольняти таким вимогам, які б дали можливість виконувати роботу безпечно, без шкоди для здоров'я, без перевтоми і з високою продуктивністю. Ці вимоги можна поділити на психологічні, фізіологічні та гігієнічні, ергономічні і вимоги безпеки.
Психологічні вимоги враховують закономірності психічної діяльності людини, можливості сприйняття, пам'яті й мислення. Ці вимоги опрацьовуються інженерною психологією, технічною естетикою.
Фізіологічні та гігієнічні вимоги враховують функціональні можливості організму людини і зміни фізіологічних процесів під впливом умов праці. Опрацьовуються фізіологією праці та гігієною праці.
Ергономічні вимоги враховують антропометричні й біомеханічні характеристики людини, особливості робочої пози, встановлюють відповідність знарядь праці, пультів і органів управління, робочих місць операторів розмірам, формі й масі тіла людини, силі й напрямку рухів. Опрацьовуються ергономікою.
Вимоги безпеки враховують наявність і рівень небезпечних і шкідливих виробничих факторів, їх дію на людину, ефективність тих або інших заходів і засобів колективного й індивідуального захисту. Опрацьовуються охороною праці на основі теоретичних досліджень вивчення практичного досвіду, аналізу причин аварій, травматизму й захворюваності.
Вимоги безпеки враховують набутки інженерної психології, фізіології праці, ергономіки, матеріалознавства, фізики, хімії, технології, загально-інженерних наук, медицини та інших наук. Основна мета цих вимог – запобігання нещасним випадкам і професійним захворюванням. Вимоги безпеки встановлюються законами і нормативно-технічною документацією для: небезпечних і шкідливих виробничих факторів, виробничого обладнання, виробничих процесів, засобів захисту, будівель та споруд, працівників.
Вирішити позитивно всі питання охорони праці можливо лише за умови створення на підприємстві високої культури виробництва. Під культурою виробництва розуміється комплекс заходів, до якого належать:
– підвищення технічного рівня виробництва (механізація, автоматизація, роботизація, комп'ютеризація, впровадження прогресивної техніки, безперервної та безвідходної технології, надійність і якість обладнання);
– наукова організація праці (сучасна організація виробництва, оптимальні санітарно-гігієнічні й психофізіологічні умови праці, досконала техніка безпеки, впровадження виробничої естетики);
– особиста культура працівників (рівень загальноосвітньої та професійної кваліфікації, виховання духовного рівня особистості, фізичне виховання, особиста гігієна, ставлення до праці, самоконтроль).
Отже, підвищення виробничої культури означає поліпшення умов праці шляхом систематичного й наполегливого удосконалення техніки й технології, організації праці й особистої культури працівників.
2. Методика аналізу умов праці
При аналізі умов праці на підприємстві необхідно розглядати організацію виробництва і робочих місць, виробниче й допоміжне обладнання, стан виробничого середовища.
Мета аналізу – визначення небезпечних і шкідливих факторів і потреби розробки необхідних заходів і засобів для усунення можливостей травмування працюючих, шкідливих впливів виробничого середовища й створення умов для високопродуктивної праці. У зв'язку з цим конструкція будь-якої машини і технологічний процес мають бути такими, щоб забезпечити повну безпеку робітника, до мінімуму звести його фізичне й психологічне навантаження та повністю зняти нервову напругу.
Для повноти аналізу треба виконати детальну декомпозицію трудового процесу, всебічно дослідити конструкцію машини, організацію робочого місця. Це дозволить впевнено ідентифікувати усі небезпечні й шкідливі фактори.
Існують два види методик аналізу умов праці:
1) за окремими елементами умов праці;
2) за інтегральною оцінкою.
Аналіз умов праці за окремими елементами в загальному вигляді виконують у наступній послідовності. Спочатку на підставі детального вивчення конструкції машини і її технічної характеристики, характеристик технологічного процесу і виконуваної роботи виявляють діючі та потенційні небезпечні й шкідливі виробничі фактори. Визначають їхню природу, характер дії на людину, можливий рівень, концентрацію, тривалість впливу впродовж зміни та ін. Потім, керуючись чинною нормативно-технічною документацією, визначають гранично допустимі рівні (ГДР), гранично допустимі концентрації (ГДК) або граничні значення змін цих факторів, інші нормативні дані, прогресивні рішення, рекомендації тощо. Шляхом зіставлення фактичних чи потенційних значень параметрів факторів, конструкторських рішень, особливостей і характеристик технологічних процесів роблять висновки щодо ступеня їхньої небезпечності чи шкідливості, відповідності прогресивним рішенням. На підставі такого аналізу дають рекомендації про необхідність здійснення певних технічних, організаційних та інших заходів щодо усунення чи зменшення несприятливого впливу на працюючих небезпечних і шкідливих виробничих факторів.
Методика аналізу умов праці за інтегральною оцінкою ґрунтується на застосуванні показника "важкості праці", який з достатньою для практики точністю враховує "різноякісний" вплив усіх елементів умов праці [9].
Правомірність застосування такого показника обумовлена тим, що організм людини однаково реагує на дію найрізноманітніших елементів умов праці. Однакові за тяжкістю зміни в організмі працюючих можуть бути викликані різними причинами. В одних випадках це можуть бути будь-які шкідливі фактори середовища, в інших – надмірне фізичне чи розумове навантаження, у третіх – нервово-емоційна напруга при дефіциті рухів і т. ін., можливе й різне сполучення цих видів причин. Таким чином, важкість праці характеризує сукупний вплив усіх елементів, що складають умови праці, на працездатність людини, його здоров’я, життєдіяльність і відновлення робочої сили.
Об'єктивно обґрунтована наявність шести категорій важкості робіт, яким відповідають 6 груп умов праці. Категорія І – оптимальні умови, II - допустимі, III - гранично допустимі, IV - гранично стерпні, V - нестерпні, VI – критичні. Кожна категорія важкості характеризується певним функціональним станом організму людини.
За цією методикою складають "Карту умов праці на робочому місці", в якій елементи умов праці поділено на дві групи: санітарно-гігієнічні і психофізіологічні. Заносять у "Карту" фактичні і нормативні значення діючих елементів і виявляють, які саме з них є біологічно значущими. Кожен із таких елементів залежно від його рівня оцінюють у балах за спеціальною таблицею. Враховують також тривалість дії елемента за зміну. Визначають середній бал усіх значущих елементів (факторів) умов праці, за яким знаходять інтегральну оцінку важкості праці та відповідну їй категорію важкості.
На підставі оцінки умов праці роблять розрахунки доплат до окладу (тарифної ставки), встановлюють інші компенсації та пільги за працю в несприятливих умовах, а також наводять економічно обґрунтовані рекомендації щодо покращення умов праці. Якщо шкідливі і важкі умови праці будуть усунуті, трудові колективи можуть прийняти рішення про віднесення таких робочих місць до робіт із нормальними умовами праці.
Усі існуючі методи оцінки якості виробничого середовища засновуються на формальних ознаках і фактично не враховують наслідків впливу шкідливих факторів на здоров'я людини, її працездатність. Необхідна методика на основі соціальних нормативів захворюваності, яка враховувала б комплексну дію всіх без винятку шкідливих факторів. А організація безпечних і здорових умов праці повинна бути направлена на кінцевий результат – запобігання виробничо обумовленим втратам від захворюваності.
3. Небезпечні і шкідливі виробничі фактори
Небезпечні і шкідливі виробничі фактори (НіШВФ) за природою дії можна поділити на такі групи:
– фізичні: підвищений або понижений рівень температури, вологості, швидкості руху повітря, барометричного тиску; підвищений рівень шуму, вібрацій, ультра- та інфразвуку; іонізуючих, електромагнітних, лазерних, інфрачервоних, ультрафіолетових випромінювань; недостатня освітленість або нераціональне освітлення робочої зони; підвищений рівень статичної електрики тощо;
– хімічні: хімічні речовини – гази, пари, аерозолі, рідини, що можуть потрапляти в організм через органи дихання, травлення, шкіру, слизові оболонки і справляти загальнотоксичну, задушливу, подразнюючу, канцерогенну, мутагенну, сенсибілізуючу дії, впливати на репродуктивну функцію людини;
– біологічні: а) патогенні мікроорганізми – бактерії, віруси, грибки, простіші та ін.; б) макроорганізми;
– психофізіологічні: а) фізичні (статичні й динамічні) перевантаження організму (піднімання й перенесення важких предметів; незручне положення тіла; тривалий тиск на шкіру, суглоби, кістки, м'язи); б) фізіологічні перевантаження (органів кровообігу, дихання, голосових зв'язок та ін.); в) нервово-психічні перевантаження (розумова перенапруга, емоційні перевантаження, перенапруга аналізаторів - органів зору, слуху; монотонність праці); г) гіподинамія (недостатня рухова активність); д) стан невагомості;
- травмонебезпечні: рухомі машини й механізми; відкриті рухомі елементи устаткування; гострі кромки та нерівності на устаткуванні, інструменті, заготовках; конструкції, що руйнуються; підвищена температура поверхні устаткування, матеріалів; підвищена напруга в електричному колі, замкнення якого може здійснитись через тіло людини; предмети, що падають; розташування робочого місця на висоті; їдкі розчини кислот та лугів.
До небезпечних належать фактори, які за певних умов призводять до травми або раптового різкого погіршення здоров'я чи загибелі людини, до шкідливих – такі, що за певних умов здійснюють негативний вплив на працездатність, здоров'я людини та викликають професійні захворювання. Один і той же виробничий фактор залежно від його рівня й тривалості дії може бути небезпечним або шкідливим.
НіШВФ характеризуються потенціалом, якістю, часом існування або дії на людину, ймовірністю появи, розміром зони дії.
Потенціал фактора визначається кількісно, наприклад, рівень шуму, напруга електричного струму, концентрація шкідливої речовини в повітрі. Якість фактора – це його специфічні особливості, наприклад, частотний спектр шуму, частота електричного струму, дисперсність пилу, частота електромагнітних випромінювань.
Один і той же НіШВФ за природою своєї дії може належати одночасно до різних груп. Дія одного з факторів може посилювати дію іншого, це посилення може бути також взаємним.
4. Паспортизація цехів та атестація робочих місць
Паспортизація цехів полягає у веденні в кожному цеху "Паспорта санітарно-технічного стану й наявності засобів охорони праці". Паспорт повністю характеризує виробничу установку та умови праці, що дає можливість більш обґрунтовано розробляти заходи з поліпшення умов праці, планувати кошти на їх проведення, прогнозувати ефективність витрат. Усі необхідні дані заносяться в паспорт щорічно за окремими дільницями, приміщеннями цеху.
Сутність паспорта полягає у співставленні фактичних параметрів різних виробничих факторів і наявності засобів охорони праці з їхніми нормативними значеннями та вимогами промислової санітарії й техніки безпеки і прийнятті на підставі цього необхідних заходів із приведення умов праці у відповідність до вимог нормативно-правової документації з охорони праці.
Атестація робочих місць може проводитись або за загальним їхнім рівнем, або ж тільки за умовами праці.
Робоче місце – це зона, що має необхідні засоби для праці одного або групи працівників.
Загальна атестація робочих місць проводиться за рівнями: техніко-технологічним, організаційно-економічним та охорони праці здійснюється на всіх підприємствах із метою підвищення ефективності виробництва, зокрема, за рахунок поліпшення умов праці.
Загальна атестація полягає у комплексній оцінці кожного робочого місця на його відповідність передовому науково-технічному рівню, економічності й вимогам охорони праці. Вона включає такі етапи: облік, власне атестація, раціоналізація та планування робочих місць. Для проведення цієї роботи на підприємстві в цілому і в кожному цеху зокрема утворюються комісії з атестації, які складаються зі спеціалістів, робітників, службовців, інженерів з охорони праці та наукової організації праці, представників профспілок.
Облік передбачає визначення числа робочих місць та їхню класифікацію. Обліковуються всі робочі місця, забезпечені й не забезпечені робочою силою, не обліковується тільки обладнання загального користування (заточувальні верстати, переносне обладнання тощо).
Власне атестація полягає в комплексній оцінці робочого місця за трьома рівнями: техніко-технологічним, організаційно-економічним, умов праці та техніки безпеки. Характеристики за цими рівнями заносять у "Паспорт робочого місця". За результатами атестації робоче місце може бути атестоване чи визнане таким, що підлягає раціоналізації або ж ліквідації. Це визначає комісія у акті атестації, де вказують можливі заходи з раціоналізації робочого місця.
Раціоналізація полягає у впровадженні заходів, спрямованих на вдосконалення робочих місць і поліпшення умов праці на них. Після раціоналізації робоче місце підлягає повторній атестації.
Планування – це розрахунок оптимальної чисельності й структури робочих місць з урахуванням трудових ресурсів і зростання продуктивності праці.
Атестація робочих місць за умовами праці (надалі – атестація) проводиться згідно з "Порядком атестації робочих місць за умовами праці" та "Методичними рекомендаціями щодо проведення атестації робочих місць за умовами праці", затвердженими Мінпраці й Міністерством охорони здоров'я України.
Атестація проводиться на підприємствах і в організаціях, де технологічні процеси, обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих та небезпечних виробничих факторів. Основна її мета - регулювання відносин між роботодавцем і працівниками у галузі реалізації прав на здорові і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Атестація робочих місць передбачає:
– установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці;
– санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці;
– комплексну оцінку факторів виробничого середовища й характеру праці на відповідність їхніх характеристик нормам і правилам;
– установлення ступеня відповідності й небезпечності праці та її характер за гігієнічною класифікацією;
– обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці;
– аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру й безпеки праці.
Атестація проводиться не рідше двох разів на п'ять років атестаційною комісією, склад якої визначається наказом по підприємству (організації). Відомості про показники всіх факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу заносяться до "Карти умов праці на робочому місці", на основі аналізу яких робляться висновки за результатами атестації.
Результати атестації робочого місця є основою для вирішення питань надання пенсій за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", інших пільг та компенсацій, а також розробки та реалізації організаційних, технічних, економічних і соціальних заходів у колективному договорі щодо покращання умов праці.
5. Соціальна й економічна ефективність заходів із поліпшення
умов і охорони праці
До заходів із поліпшення умов і охорони праці відносяться всі види господарської діяльності, спрямовані на запобігання, ліквідацію чи зниження негативного впливу на працівників небезпечних і шкідливих виробничих факторів.
Головною метою виконання заходів із поліпшення умов праці є досягнення соціальної ефективності: збереження здоров'я працівників, продовження віку активної життєдіяльності, запобігання травматизму і захворюваності. Тобто виконання заходу з охорони праці вважається виправданим, якщо ним досягається лише соціальний ефект, але майже кожен захід в умовах ринкових відносин дає, окрім того, також суттєвий економічний ефект.
Соціальна ефективність визначаються як різниця між натуральними значеннями величин до і після впровадження заходів за такими показниками;.
– подовження періоду працездатності;
– зменшення кількості працюючих у шкідливих умовах;
– збільшення кількості машин і приміщень, приведених у відповідність до вимог нормативів;
– збільшення кількості робочих місць, що задовольняють у комплексі вимогам охорони праці;
– зменшення травматизму на виробництві та зниження професійної і виробничо-обумовленої захворюваності;
– зниження плинності кадрів, пов'язаної з незадовільними умовами праці.
Економічна ефективність оцінюється шляхом розрахунку таких показників (для сфери матеріального виробництва):
– збільшення продуктивності праці за рахунок зменшення витрат сил організму на захист від шкідливих і небезпечних факторів та створення комфортних умов праці:
– зниження собівартості продукції та зростання прибутку за рахунок економії на підготовку й перепідготовку робочих кадрів у зв'язку із заміною робітників, що одержали травми, захворіли чи звільнились;
– збільшення прибутку за рахунок незастосуванням штрафних санкцій, пов'язаних із травматизмом і захворюваністю та порушеннями вимог законодавства про охорону праці;
– збільшення прибутку за рахунок відміни пільг і компенсацій за незадовільні умови праці (скорочений робочий час, підвищена оплата праці, лікувально-профілактичне харчування, подовжена відпустка та ін.);
– економія за рахунок зниження тарифу внесків на державне соціальне страхування у зв'язку з поліпшенням умов праці, ліквідацією чи зменшенням травматизму та профзахворювань.
Сумарна оцінка економічного ефекту дорівнює сумі часткових ефектів.
Економічна ефективність заходів з охорони праці визначається розрахунком трьох основних показників: чистого економічного ефекту, загальної економічної ефективності, порівняльної економічної ефективності.
Чистий економічний ефект – це різниця між приведеними до річної домірності економічними результатами заходів і витратами на їх здійснення. Цей показник розраховується у всіх випадках економічного обґрунтування заходів: очікуваного ефекту; виборі більш ефективного з кількох варіантів заходів; економічної оцінки фактично здійсненого заходу.
Загальна економічна ефективність – це відношення економічних результатів до витрат (використовується для порівняльного аналізу ефективності витрат).
Порівняльна економічна ефективність двох заходів – різниця приведених витрат з урахуванням фактора часу. Розраховується у тих випадках, коли обидва варіанти дають однакові результати.
Для економічного обґрунтування заходів необхідно: вибрати вихідні дані про зміни стану умов праці, соціальні результатів, техніко-економічні показники підприємства за базовим і новим варіантами; визначити витрати на заходи; розрахувати соціальну ефективність; розрахувати економічні результати здійснення заходів з охорони праці.
Соціально-економічна ефективність виражається у вигляді економії або запобігання втрат живої й упредметненої праці в народному господарстві, на підприємствах із можливо більш повним охопленням усіх соціальних і економічних результатів.
7