Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Право міжнародних договорів — це галузь міжнародного права, яку складає сукупність правових норм, що регулюють відносини суб'єктів міжнародного права із приводу укладення, дії, зміни, скасування та дійсності міжнародних договорів.
Найбільш важливими універсальними конвенціями, що регулюють відносини у зв'язку з укладанням і застосуванням міжнародних договорів, є: Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р., що докладно регламентує порядок укладення міжнародних договорів між державами, набуття ними чинності, тлумачення, використання та скасування, а також умови їхньої дійсності; Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів 1978 р.; Віденська конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р. (Конвенція ще не набула чинності, але її норми мають силу звичаєвих), ряд міжнародних звичаїв. Зокрема не отримали договірної регламентації питання впливу війни на міжнародні договори і це регулюється звичаєм. Існує велика кількість спорів стосовно ст.38 Статуту Міжнародного суду, яка приписує керуватися звичаєм під час тлумачення самого міжнародного договору.
Важлива роль у регулюванні укладення та виконання договорів належить внутрішньому праву. В Україні це перш за все Конституція України. Так, ч. 2 ст. 9 Конституції вказує, що «укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України». Окремі статті Конституції визначають компетенцію вищих посадових осіб і органів держави щодо укладення міжнародних договорів (п. 32 ст. 85; п. 3 ст. 106 Конституції України). Закон України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. більш детально викладає умови укладення міжнародних договорів України. 12 липня 2000 р. Конституційний Суд України прийняв рішення № 9-рп/2000, що стосувалося особливостей надання згоди на обов'язковість міжнародних договорів з боку Верховної Ради України.
Виходячи з положень статей 2 Віденських конвенцій 1969 і 1986 років, міжнародний договір — це письмова угода, що регулюється міжнародним публічним правом, укладена між двома або декількома суб'єктами міжнародного права незалежно від того, міститься вона в одному документі, у двох або кількох пов'язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретної назви.
Міжнародний договір — це угода між державами та іншими суб’єктами міжнародного права з питань, що мають для них спільний інтерес і що регулюють їхні відносини шляхом утворення взаємних прав і обов’язків.
2. Класифікація договорів
Види міжнародних договорів:
1. За об'єктами регулювання договори поділяються на політичні, економічні, науково-технічні й ін.
2. За кількістю учасників міжнародні договори поділяються на двосторонні та багатосторонні. Основну кількість договорів складають двосторонні, що укладаються з урахуванням специфіки міждержавних відносин. Багатосторонні договори часто виступають як основний засіб кодифікації та прогресивного розвитку міжнародного права.
3. За характером регулювання міжнародні договори можуть бути універсальними (загальними) та регіональними.
4. За способом приєднання:
а. відкриті — до міжнародного договору мають можливість приєднатися всі заінтересовані держави.
б. напіввідкриті — до договору можна приєднатися тільки за згодою його учасників.
в. закритий — у договорі беруть участь тільки держави, що його уклали.
5. Залежно від того, які органи представляють державу в міжнародних відносинах, розрізняють міждержавні договори (укладаються на вищому рівні та від імені держави), міжурядові (від імені уряду) та міжвідомчі (від імені міністерств і відомств).
6. За юридичним характером: міжнародні договори можуть бути правомірними та неправомірними. Юридична сила останніх має бути визнана
Міжнародний договір — це родове поняття, що об'єднує всі міжнародні угоди, які можуть мати різні найменування та форми: договір, угода, пакт, статут, конвенція, декларація, комюніке, протокол та ін. Чіткого визначення тих або інших найменувань не існує. Незалежно від найменування всі договори мають однакову юридичну силу. У той же час існує певна міжнародна практика вибору найменування міжнародного договору.
Договорами називають основоположні акти, що регулюють найбільш важливі сфери міжнародних відносин (політичні, економічні договори).
Угоди зазвичай укладають стосовно менш важливих питань, ніж договори. Пакт — сторони договору намагаються підкреслити його особливе морально-політичне значення.
Конвенції укладаються для врегулювання певних міжнародних проблем економічного, технічного, юридичного або гуманітарного характеру.
Статутами називають договори, що засновують і регулюють діяльність міжнародних міжурядових організацій (Статут Ради Європи, Статут СНД тощо).
Протоколами часто називають додаткові міжнародні угоди, що змінюють або доповнюють основний міжнародний договір (протоколи до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р.).
3. форма структура і найменування міжнародних договорів.
Міжнародний договір може бути укладений як у письмової, так і в усній формі. Усна форма міжнародного договору йменується «джентльменською угодою». Приміром, джентльменські угоди практикують спецслужби США й Росії з аналогічними структурами в інших державах. У цілому ж дана форма міжнародного договору використовується досить рідко. Найпоширенішою формою міжнародного договору є письмова, що дозволяє чітко й виразно закріпити права та обов'язки сторін по договорі
Під структурою договору розуміється його розподіл на складові частини. Конкретний договір у силу специфіки його об'єкта й цілей, процедури прийняття може мати й специфічну структуру. Однак більшість міжнародних договорів складаються з наступних структурних елементів: преамбули, основної частини і заключної частини. У ряді сучасних міжнародних договорів, наприклад в області скорочення озброєнь або науково-технічного співробітництва, є також додаткова частина - додатка. Всі частини міжнародного договору є юридично обов'язковими й підлягають сумлінному виконанню
Преамбула є вступною частиною договору, у якій сторони викладають мета договору й принципи її досягнення
Основна (центральна) частина містить взаємні права та обов'язки сторін, тобто ті правила поведінки, якими вони повинні керуватися при виконанні договору Найважливішої складовою частиною міжнародних договорів у писемній формі є мова, за допомогою якого сторони фіксують свої права й обов'язки в тексті договору
Звичайно обопільні умови складаються у двох екземплярах на мовах договірних сторін. При цьому сторони використовують правило альтернату (чергування). Відповідно до даного правила в екземплярі обопільної умови, призначеному для конкретної договірної сторони, найменування цієї сторони в переліку сторін, підпису її уповноважених, печатки, а також текст договору офіційною мовою держави даної сторони містяться на першому місці й для підпису.залишається місце з лівої сторони. У правилі альтернату проявляється повага суверенітету держав. Тексти договору мовою кожної з договірних сторін є юридично рівнозначними (автентичними).
Тексти ж багатосторонніх договорів складаються на офіційних мовах ООН (англійському, арабському, іспанському, китайському, російському, французькому) або офіційних мовах конкретної міжнародної конференції, обумовлених учасниками конференції (найчастіше це англійський і французька мови).
4. порядок та стадії прийняття МД.
Процедура прийняття міжнародних договорів:
а) підготовка тексту договору;
Договірна ініціатива— це пропозиція однієї чи декількох держав укласти міжнародний договір для врегулювання певних відносин між собою. Зазвичай сторона, що виступила з такою пропозицією, представляє і проект майбутнього договору. Якщо пропозиція знаходить відгук, заінтересовані сторони визначають спільні заходи з підготовки тексту міжнародного договору.
Відповідно до Віденської конвенції 1969 р. поняття "укладення міжнародного договору" — це складання й прийняття тексту договору, встановлення автентичності тексту, підписання договору, ратифікація та інші способи вираження згоди на обов'язковість договору, обмін або депонування ратифікаційних грамот (ст. 6-25 Конвенції). Деякі з цих процедур визначаються не тільки конвенцією, але й внутрішнім законодавством.
Проходження всіх стадій — необов'язкова умова укладення договору, але ряд з них є необхідними.
З'ясування повноважень. Дії щодо укладання міжнародного договору виконують уповноважені на це особи. Представники держав повинні пред'явити відповідні повноваження (п/п (а) п. 1 ст. 7 Віденської конвенції 1969 р.), або вони можуть бути визнані такими, якщо «із практики відповідних держав або інших обставин випливає, що вони мають намір розглядати таку особу як ту, що представляє державу для цієї мети, і не вимагати пред'явлення повноважень» (п/п(б)п. 1 ст. 7 Віденської конвенції 1969 р.). Повноваження (як на всі стадії укладання договору, так і на будь-яку певну стадію) видаються відповідно до внутрішнього законодавства держави, яку представляють особи.
Деякі особи вважаються такими, що представляють державу за своєю посадою.Таким особам видання спеціальних повноважень не потрібно. Відповідно до п. 2 ст. 7 Віденської конвенції 1969 р. такими особами є: а) глави держав, глави урядів і міністри закордонних справ — з метою здійснення всіх актів, що стосуються укладення договору; б) голови дипломатичних представництв — з метою прийняття тексту договору між державою, що акредитує, і державою, при якій вони акредитуються; в) представники, що уповноважені державами представляти їх на міжнародній конференції, в міжнародній організації або в одному з її органів, — з метою прийняття тексту договору на такій конференції, в такій організації або в такому органі. Із цим положенням Конвенції кореспондують відповідні положення ст. 6 Закону України «Про міжнародні договори України».
Міжнародна практика дозволила напрацювати три основні організаційно-правові форми підготовки узгодженого тексту договору: звичайні дипломатичні канали, міжнародні конференції та міжнародні організації. Як правило, текст договору відпрацьовується в межах однієї з цих форм. Трапляються випадки, коли один і той самий договір під час підготовки проходить всі три стадії. На міжнародних конференціях і в міжнародних організаціях текст договору приймається згідно з їхніми процедурами.
б) прийняття тексту міжнародного договору та встановлення його автентичності;
Під час розроблення тексту і здійснення інших дій (парафування та ін.) представник повинен діяти суворо в межах виданих повноважень; якщо особа діяла за межами своїх повнова жень чи не була належно уповноваженою, акти, які вона здійснила, не мають юридичної сили, якщо тільки вони у подальшому не підтверджені державою або організацією, яка уповноважила цю особу (ст. 8 Віденської конвенції).
У міжнародних організаціях текст договору приймається одноголосно; на міжнародних конференціях — голосуванням за нього двох третин членів цієї організації.
Розроблений і узгоджений текст міжнародного договору вважається автентичним, тобто остаточним, якщо він підписаний сторонами, які брали участь у його складанні(прийнятті тексту). Підписання може мати принаймні три форми: парафування, підписання ad referendum і просто підписання. Парафування — це попереднє підписання, яке здійснюється шляхом проставлення уповноваженими особами на тексті договору своїх ініціалів; підписання ad referendum означає підписання за умови, до здійснення певної події, найчастіше за умови ратифікації, що має відбутися.
Щодо просто підписання, то тут стикаються з додержанням умов альтернату, тобто старшинства. Сьогодні правила альтернату зводяться до такого: у багатосторонньому договорі підписи ставляться відповідно до латинського алфавіту; у двосторонньому — сторони підписують його в рядок, і на одному примірнику договору одна сторона підписує ліворуч, інша — праворуч, на іншому примірнику підписи ставляться у зворотному порядку. Звичайно договір датується. Дата відповідає дню підписання, а для багатосторонніх договорів, прийнятих на конференціях або в міжнародних організаціях, — дню прийняття голосуванням. У разі, коли договір підлягає ратифікації, дата не має ніякого значення, оскільки у таких випадках додається дата набрання договором чинності.
в) вираження згоди на обов’язковість міжнародного договору.
Крім підписання, у ряді випадків договір підлягає ратифікації. Ратифікація — це потвердження договору компетентним органом державної влади. Звичайно це законодавчий орган. Тому в кожній країні встановлюється своя процедура і способи ратифікації, але вони мають відповідати умовам, викладеним у ст. 14 Віденської конвенції 1969 р.
5. Реєстрація й опублікування договорів
Офіційне опублікування міжнародних договорів здійснюється на міжнародному та державному рівнях. Держави — члени ООН відповідно до ст. 102 Статуту зобов’язані зареєструвати свої договори в Секретаріаті ООН. Якщо договір не зареєстрований, держава не може посилатися на нього в органах Організації. Реєстрація не впливає на юридичну силу договору. Зареєстровані договори підлягають опублікуванню в Зібранні договорів ООН, що періодично видається Організацією (United Nations Treaty Series (UNTS). Поява ст. 102 у Статуті ООН пов’язана із запобіганням укладенню між державами таємних угод, а також таких угод, що можуть безпосередньо зачіпати інтереси третіх країн. Згідно зі ст. 22 Закону України «Про міжнародні договори України» реєстрацію міжнародних договорів України здійснює Міністерство закордонних справ України.
Внутрішньодержавне опублікування міжнародних договорів називається промульгацією. Відповідно до ч. 1 ст. 21 вищевказаного Закону договори, що набрали чинності, публікуються українською мовою у «Збірнику діючих міжнародних договорів України», а також в інших офіційних друкованих виданнях України.
5. Дія договорів, їх застосування і тлумачення
Дотримання міжнародних договорів ґрунтується на давньому принципі, котрий, мабуть, більш відомий латинською, ніж будь-якою іншою мовою: pacta sund servanda — договори мають бути дотримані. Він закріплений у багатьох міжнародно-правових актах, проголошено ст. 26 Віденської конвенції 1969 р. У ній сказано: "Кожний чинний договір обов'язковий для його учасників, і вони повинні сумлінно його виконувати". Таким чином, ми стикаємося з двома характеристиками цього принципу: неухильне дотримання і сумлінне виконання міжнародного договору.
Сумлінне виконання міжнародного договору означає "точне виконання договору щодо його мети, змісту, термінів, якості, місця виконання, щоб те, що передбачено у договорі, дійсно було виконано".
Неухильне дотримання міжнародного права означає, що договір має виконуватися, незважаючи на обставини зовнішнього або внутрішнього фактора. "Учасник не може посилатися на положення свого внутрішнього права як виправдання для невиконання ним договору" (ст. 27 Віденської конвенції 1969 р.). При виконанні принципу неухильного дотримання договору держава не має права укладати договори, що суперечать раніш прийнятим зобов'язанням за іншими договорами. Забороняється також в односторонньому порядку припиняти дію міжнародного договору або змінювати його зміст.
Застосування міжнародних договорів включає в себе такі поняття: зворотна сила міжнародних договорів, територіальна сфера їхньої дії, конкуренція міжнародних договорів, деякі інші питання.
Конвенція 1969 р. запровадила, що положення нового укладеного договору не мають зворотної сили — "не обов'язкові для учасника договору стосовно будь-якої дії чи факту, які мали місце до дати набрання договором чинності". Але це не перешкоджає учасникам за взаємною згодою розповсюджувати дію договору на ті "дії чи факти", які мали місце до набрання договором чинності.
Якщо з того самого питання послідовно укладено декілька договорів (два чи більше), то для визначення договору, котрим слід керуватися, виходять з таких положень:
а) якщо в договорі указано, що він обумовлений попереднім або наступним договором, то слід керуватися (віддавати перевагу) попередньому або наступним договорам;
б) якщо всі учасники попереднього договору є учасниками наступного і дія попереднього не припинена або не зупинена, то застосовуються положення попереднього, але лише тією мірою, якою він не суперечить новому договору
Територіальна дія договору— це сфера його територіального застосування. Звичайно виходять з того, що договір розповсюджує свою дію на всю територію держави-учасниці. Разом з тим міжнародному праву відомі договори, які стосуються території, що не є державною територією учасників. Прикладами таких договорів служать договори про Антарктику, про відкрите море, про район морського дна, про космічний простір та ін.
За часом дії розрізняють договори термінові, невизначено термінові, безтермінові й особливі.
Терміновими єдоговори, в яких визначений термін їхньої дії: десять років, п'ять, три тощо. Так, Договір між Україною і Республікою Грузією про правову допомогу і правові відносини з цивільних і кримінальних справ, підписаний 9 січня 1995 р., укладений терміном на п'ять років. Звичайно договори укладаються на достатньо тривалі терміни — десять чи двадцять років.
Невизначено-терміновимийменуються договори, які хоча й мають встановлений у самому договорі термін дії, але передбачають його автоматичне продовження у разі, якщо жодний з учасників договору не заявить про бажання його припинити.
Безтерміновими називаються договори, в яких або не вказаний термін їхньої дії, як, наприклад, у договорах про мир (мирних договорах), або їхній безтерміновий характер прямо обумовлений договором. Таким, наприклад, є Договір між Україною і КНР про правову допомогу з цивільних і кримінальних справ, підписаний у Пекіні 31 жовтня 1992 р. (ст. 34).
Від терміну дії договору слід відрізняти термін дії зобов'язань за ним, який може продовжуватися до виконання зобов'язання, навіть якщо термін дії договору минув.
До закінчення терміну дії договір може бути продовжений відповідно до домовленості його учасників (пролонгація) чи автоматично на підставі приписів самого договору (автоматична пролонгація).
Застосування міжнародного договору нерідко вимагає його тлумачення. Тлумаченню можуть підлягати окремі фрази, найменування, терміни, а нерідко й весь договір. Конвенція вимагає сумлінного тлумачення, з урахуванням об'єкта і мети договору, з урахуванням усього договору в цілому, його преамбули і додатків, різних документів щодо договору або його укладання. Зокрема, важливе значення мають документи підготовчої роботи над проектом. Більшість авторів керуються, безумовно, правильним засновком, що міжнародний договір насамперед юридична норма, тому він підлягає звичайним для юридичної норми способам тлумачення.
Розрізняють внутрішньодержавне тлумачення, автентичне тлумачення, яке передує договору, його учасниками, міжнародне тлумачення, тобто тлумачення міжнародними органами, у тому числі органами міжнародного правосуддя, логічне, історичне, граматичне, систематичне, звичаєве (узуальне), тобто тлумачення, засноване на дослідженні звичаєвої поведінки держав у даних умовах, неофіційне і деякі інші.
6. Недійсність, призупинення та припинення дії міжнародних договорів.
Визнання недійсності договору, його припинення або денонсація, вихід з нього учасника або призупинення його дії — все це можливе лише з умов і у порядку, який передбачений Віденською конвенцією 1969 р. Разом з тим будь-яка з перелічених дій, здійснена учасником, не тягне за собою припинення зобов'язань, хоча вони й випливають з договору, але одночасно передбачені нормою міжнародного права. Держава також не може посилатися на недійсність договору, якщо буде встановлено, що під час укладання вона відкрито або мовчазно погоджувалася з його дійсністю за будь-яких обставин.
Підстави недійсності договору перелічені в статтях 47—53 Віденської конвенції 1969 р. До них належать помилка, обман, підкуп представника держави, примушення представника держави, примушення держави за допомогою загрози силою або її застосування, суперечність договору імперативній нормі міжнародного права.
У міжнародному праві на підставі недійсності договори поділяють на дві групи: абсолютно недійсні й заперечні. До перших належать ті договори, недійсність яких очевидна і не потребує доказування. Це застосування сили або загрози силою, суперечність договору основним принципам міжнародного права тощо. До заперечних належать ті, недійсність яких потребує доведення, наприклад, підкуп, обман, вихід за межі повноважень тощо.
Договір може бути припиненовідповідно до положень самого договору, виходу з нього, денонсації, у зв'язку з укладенням наступного договору, неможливості його виконання, корінної зміни умов, розриву дипломатичних чи консульських відносин або виникнення нової імперативної норми міжнародного права і на інших підставах
Припинення міжнародного договоруозначає, що він утратив юридичну силу і більш не породжує для його учасників правових наслідків. Припинення договору у будь-яких випадках, крім випадків недійсності, не тягне анулювання наслідків дії договору. При недійсності договору, як зазначалося, визнаються недійсними й всі наслідки договору. Припинення договору, як правило, пов'язане з правомірними діями. Вони або випливають з самого договору, тобто його припинення було передбачене учасниками договору, або з норми загального міжнародного права, насамперед з Конвенції 1969 р.
Договір може бути припинено закінченням терміну його дії. Як згадувалося, договір може укладатися на певний термін, — закінчення його терміну і відсутність ясно вираженого наміру його пролонгації, тобто продовження терміну дії, тягне припинення договору.
Договір припиняється з настанням анулювальної умови, тобто передбаченої у самому договорі умови, настання якої тягне припинення правовідносин за договором і, таким чином, й самого договору.
Анулювання міжнародного договору здійснюється узгодженням держав, які його уклали. Нерідко це відбувається при укладанні нового договору.
Денонсація — це припинення міжнародного договору на умовах, передбачених самим договором. Звичайна формула денонсації має такий зміст: "Цей Договір буде діяти протягом п'яти років з моменту набрання чинності. Договір буде залишатися набраним чинності на наступні п'ятирічні періоди, якщо одна з Сторін, що домовляються, не менш як за шість місяців до закінчення чергового терміну не повідомить іншій Стороні, яка домовляється, про свій намір його денонсувати". Денонсація може бути заперечена.
Анулюванням міжнародного договору є його припинення в односторонньому порядку. Як згадувалося, одностороннє припинення договору суперечить принципу pactasundservandaі тому недопустиме. Проте, якщо інша сторона у договорі навмисне і систематично порушує договір, не виконує свої обов'язки за договором, він може бути анульованим. Анулювання, якщо воно належним чином мотивоване й обґрунтоване, не є протиправним.