Групування і класифікація витрат

Работа добавлена на сайт samzan.net:

9

Лекційне заняття № 8. Собівартість продукції підприємства. Прибуток і рентабельність підприємства.

1.  Групування і класифікація витрат.
2.  Поняття собівартості та її види.
3.  Методи визначення собівартості та шляхи її зниження.
4.  Прибуток та його види. Рентабельність, види і показники.

1. Групування і класифікація витрат.

Витрати виробництва – це сукупність витрат матеріальних коштів та необхідної праці, які показують скільки коштує виробництво продукції на даному підприємстві.

Від їх розміру залежить мінімальна ціна продукції у той час, як максимальна ціна визначається попитом. Структура розрізнюється за галузями промисловості та виробництва. Там, де переважають матеріальні витрати, підприємство є матеріаломістким, заробітна плата – трудомістким, енергоресурси – енергомістким, амортизаційні відрахування – фондомістким. Підприємство прагне визначити таку ціну продукції, яка б повністю компенсувала витрати на її виробництво, реалізацію та містила в собі справедливу норму прибутку за прикладені зусилля та ризик.

Усі витрати, пов’язані з виробництвом продукції поділяються на:

1.  загальні витрати – витрати на виробництво всього обсягу продукції за певний період, їх сума залежить від тривалості періоду виробництва продукції та її кількості;
2.  витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виробляється постійно або серіями.

Витрати, пов’язані з виробництвом продукції класифікуються за:

1.  центрами відповідальності (місцем виникнення витрат);
2.  видами продукції, робіт і послуг;
3.  однорідністю витрат;
4.  видами витрат;
5.  способами перенесення витрат на продукцію;
6.  залежністю витрат від обсягу виробництва;
7.  календарними періодами;
8.  доцільністю витрачання;
9.  відношенням до собівартості продукції.

1) Класифікація витрат за центрами відповідальності (місцями їх виникнення) має вирішальне значення для нормування витрат та контролю за їх виникненням. Центр витрат – первісні виробничі ланки, які відзначаються однаковими функціями та виробничими операціями, рівнем технічного оснащення та організації праці, спрямованістю витрат. Центр відповідальності – місця групування витрат на виробництво продукції за господарськими підрозділами і відповідальними особами, які забезпечують контроль нормативних витрат, відповідальність за їх рівень.

2) Класифікація витрат за видами продукції (об’єктами калькулювання): калькуляційна одиниця або об’єкт калькулювання – це вид продукції (робіт, послуг), на одиницю виміру якого визначаються витрати.

Калькуляційною одиницею (КО) є, як правило, назва (вид) продукції, яка належить до продажу, а також роботи та послуги, які виконуються за замовленням сторонніх споживачів – все це об’єкти калькулювання. Для зручності вибору об’єкта калькулювання вся продукція поділяється на:

− вироби – фізично відокремлені об’єкти;

− продукти – речовини, які перебувають у рідинному, газоподібному та сипучому стані, а також тканини, волокна, листи, які мають велику площину.

У першому випадку об’єктом калькулювання є штука (комплект, вузол, деталь, екземпляр). У другому випадку об’єктом калькулювання є вагові (грам, кілограм, тона), об’ємні (кубічні сантиметри, метри), площинні (метри квадратні), лінійні (метри) одиниці виміру.

У багатостадійному виробництві об’єктом калькулювання може бути напівфабрикат, особливо в тих випадках, якщо він використовується як готова продукція або для виробництва декількох видів готової продукції.

У тих випадках, коли кількість напівфабрикатів на даній стадії не може бути достовірно визначена, об’єктом калькулювання є сама стадія. Тобто визначається сума витрат за певний період за даною стадією.

Об’єктом калькулювання при виконанні робіт є закінчений або проміжний об’єкт, який утворюється в результаті виконання (глибина буріння, вага вантажу, що перевозиться).

При калькулюванні послуг, які не дають матеріального результату, об’єктом калькулювання є тривалість надання послуг (година, доба), типова послуга (консультація, довідка, охорона).

3) За ступенем однорідності витрати поділяються на прості та комплексні: одноелементні (прості) витрати – однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. До них можна віднести витрати на сировину та матеріали або заробітну плату виробничих робітників. Комплексні витрати різноманітні за складом і охоплюють кілька елементів витрат. Наприклад, на утримання та експлуатацію машин і механізмів передбачаються такі витрати:

− заробітна плата обслуговуючого персоналу;

− амортизаційні відрахування на машини і механізми;

− витрати на ремонт та підтримку устаткування в робочому стані;

− витрати на придбання запасних частин до устаткування та ін.

4) За видами витрат – витрати за економічними елементами і за статтями калькулювання.

5) За способами перенесення на продукцію, витрати поділяються на прямі та непрямі: прямі витрати безпосередньо пов’язані з виготовленням певного різновиду продукції, їх можна обчислити на одиницю продукції безпосередньо. Непрямі є витрати, величину яких не можна безпосередньо обчислити на одиницю продукції, бо вони пов’язані з визначенням різних витрат (заробітна плата обслуговуючого та управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд тощо).

6) За принципом залежності витрат від обсягів виробництва витрати поділяються на постійні та змінні: постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції, їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах. Змінними називаються витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції. Вони поділяються на пропорційні та непропорційні. Пропорційні на відміну від непропорційних – це витрати, розмір яких перебуває в пропорційній залежності від обсягів виробництва (кількості виготовленої продукції). Непропорційні витрати, в свою чергу, поділяються на прогресуючі та регресуючі. Прогресуючі зростають більше, ніж обсяг виробництва. Вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва вимагає більших витрат на одиницю продукції. Це, наприклад, витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, додаткові рекламні та торгові витрати. Регресуючі витрати зростають менше, ніж обсяг виробництва. До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин та устаткування, його ремонт, придбання інструменту тощо.

7) Класифікація витрат за календарними періодами передбачає відокремлення: поточні витрати – витрати, які регулярно здійснюються кожний місяць; довгострокові витрати – витрати на випуск продукції, тривалість якої перебільшує місяць; одноразові витрати – витрати, які спрямовані на забезпечення функціонування процесу протягом тривалого часу і які здійснюються не кожний місяць.

8) За доцільністю витрачання витрати поділяються на продуктивні та непродуктивні: продуктивні – передбачені технологією та організацією виробництва. Непродуктивні – не обов’язкові, що виникають у результаті певних недоліків організації виробництва, порушення технології тощо.

9) За визначенням відношення до собівартості продукції розрізняються витрати на продукцію та витрати періоду: витрати на продукцію – це витрати, пов’язані з виробництвом. У виробничій сфері до таких витрат належать усі витрати (матеріали, зарплата, амортизація верстатів тощо), пов’язані з функцією виробництва продукції. Витрати на виробництво продукції створюють виробничу собівартість продукції (робіт, послуг). Витрати періоду – це витрати, що не включаються до виробничої собівартості, розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. Це витрати на управління, збут продукції та інші операційні витрати.

Спосіб обчислювання витрат у грошовому вимірі на обрану одиницю (об’єкт) за статтями витрат називають калькуляцією. Оформлюється вона у вигляді документу (калькуляційного листа) та відображає собівартість продукції. Розрізняють калькуляції: планові, кошторисні, нормативні та звітні.

Перші три калькуляції складають до початку виробництва й вони мають різне призначення:

− планові та нормативні використовуються для визначення необхідних витрат та встановлення цін на основі наявних або прогресивних норм витрачання виробничих ресурсів;

− кошторисні використовуються для підрахування витрат на нову продукцію та розрахунку відпускних цін.

Звітна калькуляція складається у господарському (управлінському) обліку з метою контролю за використанням планових завдань та пошуку резервів зниження собівартості продукції.

Документ, в якому обчислюється загальна сума витрат, пов’язаних з виробничою та господарчою діяльність підприємства називають загальним кошторисом витрат на виробництво або загальним кошторисом витрат на господарчу діяльність. Загальний кошторис витрат на виробництво згідно з діючими нормативними документами також складається (з розподілом за кварталами) на основі таких розрахунків:

− матеріальних витрат в основному виробництві;

− заробітної плати та відрахувань на соціальні заходи в основному виробництві;

− кошторису витрат допоміжних підрозділів;

− кошторису витрат на утримання та експлуатацію устаткування;

− кошторису загальновиробничих витрат;

− кошторису інших виробничих витрат.

При обрахуванні кошторису витрат на господарчу діяльність в повному обсязі до перелічених вище витрат додаються розрахунки:

− кошториси адміністративних витрат та витрат на збут, та інших операційних витрат;

− кошториси витрат фінансових та пов’язаних з участю в капіталі;

− кошторис витрат, пов’язаних з іншою не операційною діяльністю.

При складанні кошторису витрат на операційну діяльність підприємства, останні можуть групуватися по економічним елементам.

Кошторис та калькуляція дають можливість підрахувати планові або звітові витрати за видами продукції та підрозділами (центрам витрат), визначити ціну та прибуток від кожного виду продукції. Витрати, пов’язані з виробництвом продукції складають її виробничу собівартість, яка є одним із важливіших економічних показників підприємства.

2. Поняття собівартості та її види.

Собівартість продукції – це грошовий вираз витрат на виробництво та реалізацію продукції. Це комплексний економічний показник, який характеризує ефективність всього процесу виробництва, рівень його організації і праці. Собівартість використовується для контролю за використанням ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів, встановлення цін на продукцію. Собівартість є основним джерелом зростання прибутку та від неї залежить кінцевий показник діяльності підприємств – прибутковість.

При обчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, що входять до неї. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел:

1.  собівартості (валових витрат);
2.  прибутку.

Відповідно до цього у собівартість продукції включаються витрати на такі цілі:

1.  дослідження ринку і виявлення потреби в продукції;
2.  підготовку і освоєння нової продукції;
3.  виробництво (витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних виробничих фондів, оплату праці персоналу та ін.);
4.  обслуговування виробничого процесу і управління ним;
5.  збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати);
6.  розвідку, використання і охорону природних ресурсів (плата за воду, геологорозвідувальні роботи, плата за деревину, витрати на рекультивацію земель, охорону повітряного, водного басейнів);
7.  добір і підготовку кадрів;
8.  поточну раціоналізацію виробництва (вдосконалення технологій, організації виробництва і праці, підвищення якості продукції), крім капіталовкладень.

Оскільки собівартість відображає лише поточні витрати на виробництво і збут продукції (робіт, послуг), то цим вона принципово відрізняється від одноразових капітальних вкладень (інвестицій), що створюють основні фонди. Це означає, що за рахунок собівартості не можна поповнювати запаси, створювати ресурси. Собівартість продукції є узагальнювальним показником, який відображає стан техніки і рівень організації виробництва, раціонального, економічно обгрунтованого господарювання на підприємстві.

Для планування, обліку і аналізу господарської діяльності, виявлення джерел зниження і прогнозування собівартості витрати класифікуються на групи за певною ознакою. При визначенні витрат на виробництво в цілому по підприємству (фірмі) вони групуються по економічному вмісту, тобто кожне конкретне угрупування об'єднує витрати незалежно від того, де і з якою метою вони виробляються. При такій класифікації виділяються наступні елементи витрат:

1.  матеріальні витрати (за вирахуванням вартості оборотних відходів);
2.  витрати на оплату праці;
3.  відрахування на соціальні заходи;
4.  амортизація основних фондів;
5.  інші витрати.

До матеріальних витрат відноситься вартість: сировини і матеріалів, які отримуються в сторонніх підприємств і організацій і входять до складу продукції, що виготовляється, утворюючи її основу, або є необхідним компонентом при виготовленні продукції (робіт, послуг); купувальних матеріалів, комплектуючих виробів і напівфабрикатів, які використовуються в процесі виробництва продукції (робіт, послуг) для забезпечення нормального технологічного процесу, підлягають монтажу або додатковій обробці на даному підприємстві, використовуються для упаковки продукції або для інших виробничих або господарських потреб, а також запасних частин для ремонту устаткування, інструментів, пристосувань, інвентаря, приладів, лабораторного устаткування і інших засобів праці, які не відносяться до основних виробничих фондів; придбаних в сторонніх підприємств і організацій палива і енергії всіх видів, що витрачаються на технологічних і інші виробничі потреби підприємства (фірми); робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми підприємствами або структурними підрозділами підприємства і не відносяться до основного виду діяльності.

До витрат на оплату праці відносяться: заробітна плата працівників за виконану роботу, обчислена по тарифних ставках, посадових окладах і відрядних розцінках згідно прийнятим на підприємстві (фірмі) системам оплати праці; надбавки і доплати до тарифних ставок і окладів в розмірах, передбачених законодавством; оплата відповідно до чинного законодавства щорічних відпусток, оплата праці працівників молодше 18 років при збереженні тривалості їх робочого дня, оплата часу, пов'язаного з виконанням державних обов'язків і проходженням медичних оглядів; одноразові винагороди за вислугу років відповідно до чинного законодавства; оплата відповідно до чинного законодавства учбових відпусток працівникам, які навчаються на вечірніх і заочних відділеннях шкіл, професійно-технічних і вищих учбових закладів, в заочній аспірантурі; інші витрати, які згідно встановленому порядку включаються у витрати на оплату праці.

До відрахувань на соціальні заходи відносяться обов'язкові відрахування по встановленим законодавством нормам на державне соціальне страхування, до Пенсійного фонду і Фонд по безробіттю від витрат на оплату праці працівників, зайнятих у виробництві відповідної продукції (робіт, послуг). Розмір відрахувань на фінансування заходів щодо реалізації Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що потерпіли в результаті Чорнобильської катастрофи" також визначається по встановлених нормах від витрат на оплату праці.

Амортизація основних фондів включає суму амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних виробничих фондів, обчислену від їх балансової вартості по затверджених в установленому порядку нормах, включаючи прискорену амортизацію їх активної частини. До інших витрат відносяться: оплата відсотків за короткострокові кредити банків; платежі по обов'язковому страхуванню майна підприємства, що входить до складу виробничих фондів; оплата послуг банків за виконання відповідно до укладених договорів торгівельно-комісійних операцій з платіжними документами; податки, збори і інші обов'язкові платежі, передбачені законодавством; оплата послуг зв'язку і інші витрати, які включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), але не відносяться до раніше перерахованих витрат.

Таке групування використовується для складання кошторису витрат в цілому по підприємству (фірмі), а також для розрахунку бізнес-планів фірм і наводиться в звітності в об'ємі, що охоплює всі витрати даного періоду незалежно від того, що деяка частина з них може бути не пов'язана безпосередньо з діяльністю по виробництву продукції. Аби визначити дійсну величину витрат на виробництво продукції, тобто собівартість, підсумкові величини загальних витрат на виробництво коректуються на основі спеціальних розрахунків і даних бухгалтерського обліку. В результаті цих коректувань виходить грошова оцінка собівартості товарної продукції підприємства як загальна сума витрат, яка після відповідного перегрупування економічних елементів витрат по статтях калькуляції може бути розподілена між окремими видами товарної продукції, що, у свою чергу, дозволяє виходячи з даних про обсяги випуску окремих видів товарної продукції розрахувати собівартість одиниці продукції кожного виду.

Основними видами собівартості є:

1.  Планова – відображає індивідуальні витрати конкретного підприємства, котрі плануються виходячи з норм, тарифів, цін, ставок поточного періоду. Планову собівартість визначають на кожен планований період з урахуванням запланованих завдань зі зниження собівартості. Її встановлюють шляхом техніко-економічних розрахунків з огляду на конкретні умови виробництва. Планова собівартість визначає рівень допустимих витрат на виробництво продукції у планованому періоді.
2.  Фактична – відбиває у грошовій формі усі фактичні витрати підприємства, у тому числі штрафи, пені, втрати матеріалів тощо. Зіставлення фактичної собівартості з плановою дає змогу визначити перевищення підприємством рівня передбачених витрат, а також оцінити ефективність діяльності підприємства. На відміну від планової, фактична собівартість формується в процесі щоденного оперативно-технічного та бухгалтерського обліку витрат на виконання робіт, виготовлення продукції і забезпечення всіма матеріально-технічними, трудовими ресурсами.
3.  Кошторисна – являє собою  виражені у грошовій формі витрати підприємства на виконання робіт на одиницю продукції. Вона складається з витрат на оплату результатів минулої праці (сировини, напівфабрикатів, енергії, амортизації основних фондів та інших ресурсів) і витрат на оплату витраченого (заробітну плату, включаючи нарахування).

3. Методи визначення собівартості та шляхи її зниження.

Існує декілька методів визначення собівартості. Розглянемо деякі з них.

Позаказний метод застосовується найчастіше в індивідуальному і дрібносерійному виробництві, а також для калькулювання собівартості робіт ремонтного й експериментального характеру. Метод цей полягає в тому, що витрати на виробництво враховуються по замовленням на виріб чи на групу виробів. Фактична собівартість замовлення визначається по закінченні виготовлення виробів чи робіт, що відносяться до цього замовлення, шляхом підсумовування усіх витрат по даному замовленню. Для начислення собівартості одиниці продукції загальна сума витрат за замовленням поділяється на кількість випущених виробів.

Попередільний метод калькулювання собівартості знаходить застосування в масовому виробництві з коротким, але закінченим технологічним циклом. Продукція, що випускається підприємством, однорідна по вихідному матеріалу і характеру обробки. Облік витрат при цьому методі здійснюється по стадіях (фазам) виробничого процесу.

Нормативний метод обліку і калькулювання є найбільш прогресивним, тому що дозволяє вести повсякденний контроль за ходом виробничого процесу, за виконанням завдань по зниженню собівартості продукції. В цьому випадку витрати на виробництво підрозділяються на дві частини: витрати в межах норм і відхилення від норм витрат. Все витрати в межах норм враховуються без групування, по окремим замовленням. Відхилення від встановлених норм враховуються по їх причинам и винуватцям, що дає можливість оперативно аналізувати причини відхилень. При цьому фактична собівартість виробу при нормативному методі обліку визначається шляхом сумування витрат по нормам і витрат в результаті відхилень і змін поточних нормативів.

При використанні кожного з перерахованих методів контроль за рівнем витрат найбільш ефективно здійснювати по місцям їх виникнення, центрам витрат, центрам відповідальності.

4. Прибуток та його види. Рентабельність, види і показники.

Статут кожного сучасного підприємства передбачає одержання прибутку від господарчої діяльності, як основну мету функціонування підприємства. Таким чином можна стверджувати, що у загальному вигляді ефективність господарювання підприємства може оцінюватися позитивним фінансовим результатом, отриманим від усіх видів його діяльності.

Фінансовий результат – це економічний підсумок господарської діяльності підприємства, виражений в грошовій формі. Він може характеризуватися такими показниками як дохід, виручка, прибуток (збиток), рентабельність.

Поняття доходу в економіці трактується по-різному. У макроекономічному державному сенсі дохід – це різниця між виручкою та матеріальними або прирівняними до них витратами. Іноді дохід неправильно ототожнюється з прибутком. На практиці, з метою обліку та сплати податку згідно з чинним законодавством, показник доходу ототожнюється з виручкою підприємства від господарської діяльності.

Згідно з чинним державними нормативними документами загальний дохід суб’єкта господарювання складається з:

− доходу від виробничої діяльності (виручка від реалізації продукції);

− доходу від іншої операційної діяльності;

− доходу від фінансової діяльності;

− доходу від участі в капіталах;

− доходу від надзвичайної діяльності;

− доходу від іншої звичайної діяльності.

З метою обліку результатів господарської діяльності дохід визначається як збільшення економічних зисків у вигляді зростання активів або зменшення зобов’язань, що приводить до збільшення власного капіталу підприємства (крім збільшення капіталу за рахунок внесків власників).

Дохід від виробничої діяльності включає виручку (виторг) від реалізації цих робіт, послуг, товарів.

Дохід від іншої операційної діяльності містить: доходи від реалізації інших оборотних активів (крім фінансових та інвестиційних); доходи від операційної оренди, позитивну операційну курсову різницю, отримані штрафи, пені, гранти тощо.

Дохід від фінансової діяльності складається з доходів, отриманих з фінансових операцій; а також процентів та дивідендів тощо.

Дохід від участі в капіталі включає до свого складу: дохід від інвестицій в асоційовані та дочірні підприємства, доходи від спільної діяльності.

Дохід від надзвичайної діяльності – це суми відшкодування збитків від надзвичайних подій (катастроф, аварій).

Дохід від іншої звичайної діяльності складається з доходів від реалізації фінансових інвестицій, основних засобів та інших необоротних активів; доходу від неопераційних курсових різниць; доходу від безплатно отриманих активів, сум, отриманих від ліквідації необоротних активів.

Прибуток є частиною доходу підприємства отриманого від його загальної господарчої діяльності, який обчислюється, як різниця між загальним доходом (виручкою) від всіх видів діяльності та загальними витратами підприємства.

З іншого боку, прибуток, як економічна категорія, може визначатися як частина вартості додаткового продукту, виражена у грошових одиницях.

Прибуток є не тільки основним показником результатів господарської діяльності, а й джерелом його розвитку, фінансування інноваційних та інвестиційних проектів задоволення інших потреб підприємства, його власників та робітників, та суспільства в цілому. Тому, головним в системі розподілення прибутку має бути урахування інтересів суб’єктів господарювання, робітників та суспільства.

При розподілення прибутку, підприємство, в першу чергу, має виконати фінансові обов’язки перед суспільством, сплатити податок з прибутку, а потім використовувати його на свої потреби. Суми перевищення витрат над отриманими доходами називають збитками, а підприємство – збитковим. Таким чином фінансовим результатом діяльності підприємства може бути прибуток або збиток (рис. 8.1).

Згідно з чинним законодавством та нормативними документами розрізняють:

− чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Визначається шляхом вирахування з доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) податку на додану вартість, акцизного збору, інших зборів, знижок, вирахувань;

− прибуток (збиток) від основної діяльності (реалізації продукції, робіт, послуг, товарів). Його ще називають валовим прибутком (збитком) від реалізації. Обчислюється він як різниця між чистим доходом та собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг);

− прибуток (збиток) від операційної діяльності який є сумою прибутку від основної діяльності та доходу від іншої операційної діяльності за мінусом витрат на її здійснення;

− прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування, який обчислюється як сума прибутку від операційної діяльності доходів від участі в капіталі, доходів від фінансової та іншої звичайної діяльності за мінусом відповідних витрат;

− прибуток (збиток) від звичайної діяльності. Визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування і сумою податку на прибуток

Окремо від фінансових результатів від звичайної діяльності відображаються невідшкодовані витрати та доходи від надзвичайних подій (стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо).

Рис. 8.1. Схема формування прибутку підприємства

1.   чистий прибуток. Обчислюється як різниця між прибутку різними видами доходів і витрат підприємства за звітний період;
   1.   нерозподілений прибуток – це чистий прибуток за мінусом сум дивідендів та інших необхідних платежів, які сплачуються з чистого прибутку. Нерозподілений прибуток залишається на підприємстві та використовується на його розсуд. Порядок розподілення та використання прибутку обумовлюється його статутом та іншими положеннями, затвердженими власниками підприємства.

Згідно зі статутом, нерозподілений прибуток може використовуватися задля розвитку виробництва, на соціальні потреби трудового колективу та на матеріальне заохочення робітників. З цього приводу прибуток направляється на поповнення відповідних фондів розвитку, оплати праці, інновацій тощо.

Прибуток показує абсолютний ефект діяльності підприємства без урахування використаних при цьому ресурсів, тому його слід доповнювати показником рентабельності. Ступінь прибутковості підприємства характеризує рентабельність.

Рентабельність – це якісний, вартісний показник, що характеризує рівень віддачі витрат або ступінь використання ресурсів, що є в наявності, в процесі виробництва та реалізації продукції. Фірма рентабельна, якщо суми виручки достатньо не тільки для сплати витрат на виробництво, але й для утворення прибутку. Таким чином, рентабельність характеризує ефективність роботи підприємства, дає уявлення про спроможність підприємства збільшувати свій капітал.

Залежно від мети аналізу діяльності підприємства розрізняють:

1) Рентабельність продукції характеризує ефективність виробництва продукції, яка випускається або реалізується підприємством. Цей показник використовується при внутрішньогосподарських аналітичних розрахунках, при контролі прибутковості, при впровадженні нових видів продукції:

де

ПОД – прибуток від операційної діяльності за мінусом доходів від іншої операційної діяльності;

СРП – собівартість реалізованої продукції;

ВАДМ – адміністративні витрати;

ВЗБ – витрати на збут.

2) Загальний рівень виробничого капіталу – цей показник характеризує прибутковість підприємства щодо всіх ресурсів, які є в розпорядженні підприємства:

де

ВОВЗ – вартість основних виробничих засобів;

ВНЗОЗ – вартість нормативного залишку оборотних засобів.

3) Рентабельність виробничих засобів (або рентабельність виробництва):

де

де ПОП– операційний прибуток.

4) Рентабельність сукупних активів характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства:

де

ПБ – балансовий прибуток;

САК – середня сума активів балансу підприємства.

5) Рентабельність власного (акціонерного) капіталу показує ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів:

де

Пч – чистий прибуток підприємства за вирахуванням

оплати відсотків за кредит;

СВК – сума власного капіталу.

Величину власного капіталу беруть за даними балансу. Вона дорівнює сумі активів за вирахуванням всіх боргових зобов'язань. Цей показник цікавить передусім акціонерів, оскільки він визначає верхню межу дивідендів.

1. Александр I
2. Тема- Макроэкономическое равновесие
3. Основы искусства речи Публичная речь, ее виды
4. Реструктуризация предприятий в современной России
5.  Введение 2Качество питьевой воды и здоровья населения
6. УТВЕРЖДАЮ Представитель Федерации Кекушин каратэ России в Приволжском ФО РФ Л
7. г
8. большой и малый
9. четыре назад она случайно зашла в этот бутик на Страсбургском бульваре
10. Теория и методика культурнодосуговой деятельноти 1
11. Тема- Физиология адаптации Специальность ~ 051301 Общая медицина Дисциплина- Физиология 1 Курс- 2
12. Лекция 10 ОРГАНИЗАЦИЯ ТРУДА НА ПРЕДПРИЯТИИ Сущность и содержание организации труда Организация труда
13. 2013г 2013г
14. Сопоставление двух видов маркетинговых целей
15. Абсолютный верхний порог ощущений максимально допустимая величина внешнего раздражителя превышение кот
16. 1Электростатика Закон кулона и область его применения
17. Важняку Турецкому предстоит выяснить кто или что стоит за этими преступлениями и вступить с невидимкой
18. включение рынка как важнейшего элемента регулирования нашей общественной системы требует знания основны
19. Тема 12 Облік запасів Облік запасів Поняття й первісна оцінка запасів
20. на тему- Промышленная революция и её отражение в теории Сей Мальтус Рикардо Студентка группы 166

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе