Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1. В конце
2. Роль економічного аналізу в обгрунтуванні управлінських рішень.
Роль економічного аналізу в системі економічних дисциплін в умовах переходу до ринкових відносин можливо показати опосередковано через його місце в системі управління . Без глибоких економічних знань, без уміння науково обгрунтувати та правильно оцінювати ефективність рішень, що приймаються на основі данних аналізу, управління піприємством не може бути достатньо ефективним, понижується його роль як двигуна, прискорювача економічного розвитку.
На основі данних результатів аналізу розробляються і приймаються управлінські рішення. Економічний аналіз є функцією управління , що забезпечує науковість прийняття рішень. Управлінські рішення в сучасних умовах жорсткої конкуренції не можуть прийматись інтуїтивно, приблизно. Вони повинні бути засновані на точних розрахунах, глибокому ек. аналізі. Дані аналізу виконання планів за попередні періоди є базою для складання обгрунтованих та оптимальних бізнес-планів на майбутнє. Важливого значення е.а. набуває в умовах здійснення ринкових реформ, тобто сукупність способів впливу на підприємство, які забезпечують гармонійне сполучення інтересів різноманітних ланок нар. гос-ва та учасників вир-ва.
У цих умовах е. а. Забезпечує можливість об’ктивної оцінки ек. результатів діяльності трудових колективів,визначення їх місця в галузі, регіоні, а також частку кожного робітника в загальних економічних результатах діяльноств підприємства відповідно до кількості та якості його трудових затрат. Це створює основу для розробки обгрунтованої системи матеріального заохочення працюючих на підприємстві за рахунок фонду оплати праці . Е.а. сприяє розповсюдженню передового досвіду, прогресивних організаційних форм управління, впровадженню передової техніки і технології, забезпечує можливість розпізнати закономірності, прогресивні явищя, що мають місце в госп. житті. Як функція управління е.а. виходить за межі підприємства- стає функцією управління галузями та нар. госп. в цілому.
3. Предмет та Об'єкт ек.аналізу
Економічний аналіз - це наука, яка всебічно досліджує господарську діяльність в межах як окремого робочого місця, підприємства так і народного господарства вцілому.
Предметом ек.аналізу є звичайна діяльність підпр.,а саме операційна, інвест., фін. Предметом операц.діял. може виступати процес вир-ва і реалізації, ресурси, доходи, та витрати підпр., прибуток та фін.стан.
Об'єкт економічного аналізу - це передусім окремі економічні явища, процеси, проблеми, питання, показни ки. Всі об'єкти аналізу у своїй сукупності складають предмет економічного аналізу. Об'єктами аналізу, наприклад, можуть бу ти виробнича та комерційна діяльність, наявність і використання ресурсів, якість продукції і прибуток, ритмічність виробництва тощо. Об”єктами аналізу господарської діял. є економ.результати господарської діял. Напр..,на промисловому підпр.до об”єктів аналізу віднос.вир-во та реаліз. Продукції,її собівартість,використ. матер.,труд.,фін. ресурсів,фін. результати вир-ва та ін.
Систематизований перелік об'єктів чи питань аналізу, що вивчаються в курсі, утворюють його зміст.
4. Виробничі ресурси та їх класифікація.
Виробничі ресурси (чинники виробництва) — це все те, що необхідно для організації виробництва благ. Для того, щоб отримати певні блага необхідно організувати їх виробництво. У виробництві будуть задіяні виробничі ресурси.Ресурси: капітальні, праця, природні, підприємницькі здібності. Виробництво в економічному розумінні — це спосіб поєднання виробничих ресурсів: землі, праці, капіталу, будівель, устаткування, обладнання — та їх узгодженого, цілеспрямованого використання, а також поєднання різних сфер, галузей, видів виробництва, що ґрунтується на суспільному поділі праці.
Передусім виробничі ресурси можна поділити на дві категорії:
матеріальні ресурси (природні та інші матеріальні об'єкти, що застосовуються у виробництві);
людські ресурси (чинники виробництва, пов'язані із властивостями людини).
Матеріальні ресурси включають землю, або природні ресурси, і капітал, а людські ресурси – працю і підприємницькі здібності людини. Отже, можна виділити чотири види виробничих ресурсів: земля (природні ресурси), капітал, праця і підприємницькі здібності.Земля в економічній теорії об'єднує усю сукупність природних ресурсів. Це і корисні копалини, і багатство ґрунтів, вод, атмосфери і клімату, і власне земельні ділянки, на яких розташовується виробництво, їх можна згрупувати таким чином: земля, сировинні матеріали, паливо і енергія. Капітал, або інвестиційні ресурси – це матеріальні чинники виробництва, створені людиною, тобто інструменти і обладнання, машини і механізми, виробничі будівлі і споруди, транспорт і комунікації тощо. Процес виробництва нагромадження названих чинників називають інвестуванням.Варто наголосити, що капітал у грошовій формі не є виробничим ресурсом. Гроші, як такі, нічого не виробляють, вони стають реальним капіталом – інструментами, устаткуванням, технікою та іншим – лише коли інвестуються у виробництво. Виробничі ресурси (земля, праця людей, обладнання, устаткування) у кожний конкретний момент часу обмежені за кількістю, а також за виробничими потужностями. Бажання ж людей задовольняти свої потреби якомога повніше необмежені. Проте як би ми не бажали забезпечити вищий рівень споживання, це наше бажання наштовхується на межу наявних ресурсів.
5. Фактори як ключова категорія економічного аналізу, їх види та класифікація.
Фактор — це рушійна сила будь-якого процесу або явища, яка визначає їхній характер і результат. Інакше кажучи, фак тор — це причина, яка впливає на певний результат (наслі док). На виробництві має місце чимало причиново-наслідкових зв'язків, а отже, факторів (чинників), виявлення, вимір і вивчення яких — важливе завдання економічного аналізу.
Фактори класифікують згідно з певними ознаками. Відповідно до простих елементів праці розрізняють фактори трудові та матері альні. Останні складаються із сировинних, енергетичних, водних, факторів основних засобів тощо. За місцем дії фактори можуть бути внутрішньогосподарськими, галузевими, регіональними, народно господарськими. Вирізняють також фактори кількісні та якісні, ін тенсивні та екстенсивні, об'єктивні та суб'єктивні, комплексні та поодинокі (специфічні), основні та другорядні тощо (рис.1).
Фактор завжди має не лише величину, а й напрям дії. Тому роз різняють позитивні та негативні фактори. З останніми часто пов'язують резерви виробництва. Отже, звідси ще одне визначення: фактор — це попередник виникнення резервів виробництва.
6. Види та напрями економічного аналізу, їх класифікація.
Класифікація видів економічного аналізу має важливе значення для правильного розуміння його змісту та завдань. Вид економічного аналі зу — це впорядкована сукупність елементів, понять, методичних прийомів, підходів до вивчення економічних явищ та процесів, які характерні для економічного аналізу як науки, а також специфічні властивості, прита манні лише цій сукупності.
При формуванні сучасної класифікації видів економічного аналізу вра ховують вимоги функціонального підходу Характерною рисою аналізу є значна кількість класифікаційних ознак, зумовлених тим, що аналіз використовують для опрацювання різних за змістом й формою масивів інформації. Серед найсуттєвіших виділяють такі класифікаційні ознаки економічного аналізу: суб'єкти аналізу; об'єкти аналізу; зміст процесу управління (термін прийняття управлінських рі шень); характер дослідження об'єктів; періодичність проведення; рівень охоплення об'єктів аналізу; обсяг (глибина) досліджень. Відповідно до цих класифікаційних ознак розрізняють окремі види аналізу (табл.1).
Класифікація видів економічного аналізу.
|
Ознака класифікації |
Види аналізу та їх характеристика |
|
1 |
2 |
|
За суб'єктами аналізу |
Внутрішній — здійснюють працівники аналітичної служби підприємства чи управлінські працівники з використанням найповнішої інформації для обґрунтування управлінських рішень та контролю за їх виконанням Зовнішній — виконують органи державного управління, банки, інвестори, акціонери тощо на основі даних звітності підприємства відповідно до поставленої мети |
|
За функціо- нальними сферами діяльності підприємства (об’єктами аналізу) |
Маркетинговий — вивчає оточення підприємства, зокрема привабливість ринку чи його певного сегмента, та рівень конкурентоспроможності на ньому підприємства з метою розроблення стратегії й тактики маркетингової діяльності Виробничий (техніко- економічний) — досліджує взаємозв'язок технічних і економічних процесів та їх вплив на економічні результати діяльності підприємства Фінансовий — проводиться з метою всебічного вивчення фінансових ресурсів підприємства та шляхів поліпшення їх використання Аналіз кадрів (трудових ресурсів) — досліджує забезпечення підприємства працівниками, ефективність їх використання та вплив на результати господарської діяльності Аналіз інновацій і розвитку — вивчає інноваційний потенціал підприємства та його вплив на ефективність діяльності. |
|
За змістом процесу управління (терміном прийняття управлінських рішень) |
Перспективний (попередній) – здійснюється для обґрунтування стратегії розвитку підприємства, визначення планових завдань Ретроспективний (наступний) — передбачає оцінку виконання управлінських рішень, контроль за виконанням планів, визначення результатів діяльності підприємства |
|
За характером Дослідже- ння об'єктів |
Порівняльний — забезпечує зіставлення показників з метою з'ясування тенденції їхньої зміни Факторний — передбачає виявлення причини зміни результативного показника Діагностичний — досліджує характер відхилень нормального перебігу економічних процесів за типовими ознаками без проведення безпосередніх вимірювань Маржинальний — оцінює ефективність управлінських рішень на основі співвідношення витрат, обсягу реалізації та прибутку Економіко-математичний — забезпечує вибір оптимального варіанта розв'язання економічних задач Функціонально-вартісний — виявляє і попереджує надлишкові витрати для забезпечення певних функцій об'єкта на стадіях його життєвого циклу |
|
За періодичністю проведення |
Циклічний — проводять регулярно, відповідно до календарного плану-графіка аналітичного дослідження Разовий — реалізують відповідно до розпорядження керівника аналітичної служби чи з Інших причин |
|
За рівнем охоплення об'єктів аналізу |
Суцільний — иередиачае вивчення всіх оо'єктів Вибірковий — досліджує частину об'єктів, а отримані результати поширює на всю їхню сукупність |
|
За обсягом (глибиною) досліджень |
Комплексний — сукупність аналітичних процедур, які забезпечують всебічну оцінку діяльності підприємства Тематичний — вивчає деякі напрями діяльності підприємства відповідно до потреби |
8. Класифікація видів аналізу за просторовою ознакою (користувачами аналітичної інформації):внутрішній та зовнішній.
Просторові види економічного аналізу вирізняються за відно шенням до досліджуваного об'єкта як зовнішній та внутрішній.
Мета зовнішнього економічного аналізу - оцінити місце господа рюючого суб'єкта у ринковому середовищі для визначення стратегії і тактики економічних відносин, пошуку партнерів і клієнтів, забез печення конкурентних позицій тощо. Він ґрунтується лише на тій інформації, яка необхідна підприємству для контролю за динамікою ринкових регуляторів.
У методичному плані він проводиться з використанням статистичних прийомів аналізу, економіко-математичних методів і моделей, порівняльного аналізу.
Основні напрями зовнішнього економічного аналізу:
• аналіз дієвості та ефективності монетарної і фіскальної політики держави;
• аналіз інвестиційного клімату та інвестиційної привабливості об'єктів;
• аналіз правового забезпечення регулювання економічних відносин;
• маркетинговий аналіз;
• аналіз підприємницького ризику;
• аналіз ділового партнерства;
• аналіз політичних, соціальних, екологічних аспектів господарю вання.
Внутрішній економічний аналіз спрямований на комплексне дослідження економічного розвитку господарюючого суб'єкта, його структурних підрозділів, для забезпечення найповнішого викорис тання його потенціалу і регламентації діяльності всіх функціональних підсистем. Він ґрунтується на повній економічній інформації яка регламентується, або на інформації спеціальних обстежень всіх видів діяльності підприємства чи його підрозділів.
Основні напрями внутрішнього економічного аналізу:
• аналіз виробничої програми;
• аналіз ресурсозабезпечення та ресурсовикористання;
• аналіз витрат на виробництво та собівартості продукції;
• аналіз технічного і соціального розвитку.
Найвищий практичний результат внутрішнього аналізу виявити та обґрунтувати можливості мобілізації внутрішніх резервів економічного зростання.
7. Класифікація видів аналізу за аспектами та методами дослідження: фінансовий, управлінський, маркетинговий, інвестиційний, функціонально-вартісний, стратегічний.
Класифікація видів економічного аналізу має важливе значення для правильного розуміння його змісту та завдань. Вид економічного аналі зу — це впорядкована сукупність елементів, понять, методичних прийомів, підходів до вивчення економічних явищ та процесів, які характерні для економічного аналізу як науки, а також специфічні властивості, прита манні лише цій сукупності.
Фінансово-економічний аналіз здійснюється після завершен ня кварталу або року на підставі відповідного звіту підприєм ства. Головний наголос в цьому аналізі робиться на вивченні і оцінці ключових результативних та фінансових показників ро боти підприємства. Насамперед це стосується показників при бутку й рентабельності, а також продажу продукції. Інші виробничі показники та затрати вивчають вибірково і в такому обсязі, щоб пояснити відхилення в прибутку та у зміні фінансового стану підприємства.
Управлінський (внутрішньогосподарський) аналіз на відміну від фінансово-економіч-ного є більш змістовним і різнобічним. Крім економічних показників він знач ну увагу приділяє вивченню даних використання техніки і технологій, інших матеріальних ресурсів підприємства. Для цього аналізу використовують дані первинного бухгалтерського об ліку та інші джерела інформації.
Стратегічний аналіз (перспективний, прогнозний) по чав застосовуватися як техніко-економічне обґрунтування май бутніх підприємств, зразків нової техніки і новітніх технологій. Цей аналіз передує виробничим подіям, передбачає їх наслідки, оцінює їхню ефективність.
Результати стратегічного аналізу можуть бути представлені як планові калькуляції для нових видів продукції, як сума еконо мічного ефекту від освоєння нової техніки, впровадження новітніх технологій, механізації й автоматизації виробництва, як комплекс рекомендацій для розробки різних програм або формування полі тики.
Маркетингові дослідження спрямовані на аналіз тенденцій розвитку попиту, можливість формування нових потреб у споживачів, конкурентні позиції підприємства. Результати маркетингового аналізу використовуються для моніторингу показників виробничо-збутової діяльності та кон'юнктури ринку. У маркетинговому аналізі розрізняють два головні напрями: оператив ний і стратегічний. Оперативний аналіз забезпечує оцінку кон'юнктури ринку, На стра тегічному рівні здійснюють поглиблений аналіз з метою визначення пер спективних напрямів розвитку підприємства.
Функціонально-вартісний аналіз (ФВА) ґрунтується на функціях, які виконує об'єкт, і зорієнтований на пошук оптимального методу їх реалі зації протягом життєвого циклу товару. Основне призначення ФВА поля гає в тому, щоб виявити і попередити зайві витрати внаслідок ліквідації непотрібних вузлів, деталей, спрощення конструкції виробу, заміни ма теріалів тощо.
Інвестиційний (технічний) аналіз — це один з напрямів ринкового аналізу. Його використовують інвестори та трейдери, приймаючи рішен ня щодо купівлі або продажу акцій, облігацій, валюти, товарів. Цей аналіз забезпечує засоби для діагностики фінансових ринків та короткотермінового прогнозування тенденцій його розвитку.
Технічний, аналіз ґрунтується на трьох наріжних каменях:
• ринкова ціна враховує всі факторні впливи;
• на ринку діють певні тенденції у зміні цін;
• ринок має свої закономірності, що формують його стан.
Найбільш тісні зв'язки існують між економічним аналізом та бухгалтерським обліком. Цей зв'язок має подвійний характер. Значення системи бухгалтерського обліку випливає з його голо вної функції: відображати всі ресурси підприємств, господарські засоби, а також їхній рух, зміни, використання в процесі здійснен ня господарських операцій. Дані оперативного та бухгалтерського обліку, бухгалтерська й статистична звітність є головним джере лом інформації для аналізу господарської діяльності підприємства, причому джерелом, що забезпечує документальне обґрунтування аналітичних висновків.
Між економічним аналізом і статистикою існує тісний зв'я зок, що залежить від використання методології визначення бага тьох показників, певних статистичних прийомів та статистичної інформації для аналітичних розрахунків. Для потреб економічно го аналізу використовується багато статистичної інформації (особливо це стосується звітності), форми і правила складання якої визначають органи статистики. Потім проводиться аналіз звітів, установлення відхилень, які потребуватимуть з'ясування причин їх виникнення.
Економічний аналіз використовує середні та відносні величи ни, показники динамічного ряду, теоретичні основи яких розроб ляє статистика.
10. Завдання і функції економічного аналізу.
Мета економічного аналізу — сприяння виконанню планів під приємств і їх підрозділів, а також інших господарських формувань, сприяння дальшому розвитку і поліпшенню економічної роботи за вдяки підготовці проектів оптимальних управлінських рішень.
Основними завданнями економічного аналізу є:
об'єктивна оцінка роботи підприємства і його підрозділів через порівняння результатів з витратами;
виявлення впливу відповідних факторів на показники, які аналізуються, і вивчення причинних зв'язків;
пошук наявних резервів підвищення ефективності вироб ництва;
опрацювання конкретних заходів щодо використання ви явлених резервів та здійснення контролю за їх виконанням;
узагальнення результатів аналізу для прийняття раціона льних управлінських рішень.
Ці основні завдання економічного аналізу забезпечують за їх комплексного вирішення досягнення кінцевих результатів — ви конання планів, поліпшення й удосконалення економічної роботи і відповідно дальшого розвитку підприємств.
Проте ними не вичерпується весь склад завдань аналізу. Мож на назвати ще й такі:
оцінка реальності, напруженості та оптимальності планів і обґрунтованості норм споживання ресурсів;
виявлення забезпеченості підприємства матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами;
оцінка дійовості поточного контролю на всіх виробничих дільницях;
вивчення новацій і сприяння їх поширенню;
дослідження конкурентоспроможності свого підприємства і кон'юнктури ринку.
11. Системний підхід та його компоненти.
Економічний аналіз діяльності підприємства має бути тісно пов»язаний із системним підходом, тобто з комплексним вивченням об'єкта управління з урахуванням усіх його аспектів: еконо мічного, соціального, технічного, організаційного, екологічного та психологічного.
За системного підходу кожний об'єкт управління розглядають як комплекс взаємозв'язаних елементів, котрим притаманні визна чені загальні властивості і котрі об'єднані для досягнення певної мети. У спеціальній літературі рекомендується для визначення сис теми користуватися п 'ятьма найважливішимипринципами:
системі притаманна єдина ціль;
система складається із взаємозв'язаних елементів, які ство рюють її внутрішню структуру;
система існує в певному середовищі, яке може справляти обмежуючий вплив на функціонування системи;
система має певні ресурси, які забезпечують її функціону вання;
систему очолює керуючий центр, який організує її рух до ви значеної мети.
Ці особливості системного підходу до управління свідчать, що економічний аналіз не може забезпечити підготовки управлінсь ких рішень стосовно всіх аспектів діяльності підприємства. Але він є надійним інструментом для вирішення проблем саме еконо мічного аспекту, а також для економічного обґрунтування рішень з інших проблем управління.
Це дає змогу визначити місце економічного аналізу в системі управління підприємством. система управ ління підприємством сукупність трьох підсистем: власне системи управління, системи, що управляється, та інформаційної системи.
12. Характеристика фінансового та управлінського аналізу.
Фінансовий аналіз є частиною загального, повного аналізу фінансово-господарської діяльності. Іншою складовою виступає виробничий управлінський аналіз, його називають також «економічний аналіз».
У схемі «фінансовий аналіз — управлінський аналіз» під терміном «фінансовий аналіз» слід розуміти зовнішній та внутрішній аналіз результатів діяльності та фінансового стану підприємства, фінансових відносин, сукупності фінансових ресурсів та їх потоків у єдиному виробничо-торговельному процесі, а під терміном «управлінський аналіз» — внутрішньогосподарський виробничий аналіз (аналіз матеріальних, трудових ресурсів, аналіз основних засобів, аналіз витрат на виробництво і собівартості продукції).
Фінансовий аналіз, як правило проводиться на основі фінансової звітності і включає такі питання, як аналіз фінансових результатів, прибутковості роботи банку, фінансової стійкості та надійності, його ділової активності, ліквідності та платоспроможності.
Управлінський аналіз охоплює ширше коло питань дослідження роботи установи та базується не тільки на даних фінансової звітності, а й даних аналітичного бухгалтерського обліку. Управлінський аналіз не тільки констатує факт і результат роботи підприємства, а й виявляє причинно-наслідкові залежності, дає змогу виявити причини зміни окремих явищ, оптимізувати структуру активно-пасивних операцій, виявити резерви підвищення ефективності роботи.
13. Порівняльний аналіз і його характеристика.
Одним з головних прийомів аналізу є порівняння. Порівняння як спосіб дослідження здійснюється через зіставлен ня одного показника (невідомого) з іншими (відомими) з метою визначення спільних рис або розбіжностей між ними.
В економічному аналізі порівняння використовують як основ ний або додатковий спосіб розв'язання багатьох його завдань. Основними базами порівняння є:
нормативні показники;
дані попередніх періодів;
середні галузеві показники;
планові показники;
показники передових підприємств або міжнародні стандарти. Порівняння фактичних показників з нормативними дає змогу
визначити рівень виконання нормативних (оптимальних) завдань щодо обсягів та ефективності виробництва, фінансової стійкості підприємства, його ліквідності, ділової активності.
Порівняння фактичних показників з показниками попередніх періодів (дня, декади, місяця, кварталу, року) уможливлює оці нювання темпів зміни цих показників, визначення тенденцій та закономірностей розвитку економічних процесів.
Порівняння із середніми показниками по галузі (міністерству, об'єднанню, концерну) є необхідним для більш повної та об'єктив ної оцінки діяльності об'єкта, для вивчення загальних і специфіч них факторів, що визначають результати його діяльності.
Порівняння фактичних даних із плановими показниками свід чить про рівень виконання плану за місяць, квартал, рік. Порів няння фактичних даних за попередні періоди з плановими можна використати і для перевірки обґрунтованості планових показни ків.
14. Функціонально-вартісний аналіз.
Функціонально-вартісний аналіз (ФВА) відносять до найбільш ефективних видів аналізу діяльності щодо виявлення резервів економії витрат матеріальних, трудових і грошових ресурсів на виробництво продукції.
ФВА проводиться з метою виявлення резервів зниження витрат за рахунок ефективніших варіантів виробництва, ліпшого співвідношення між споживчою вартістю виробу та витратами на його виготовлення. Він базується на пошуку способів зниження матеріало-, енерго- і трудомісткості продукції.
ФВА передбачає мінімізацію витрат ресурсів у процесі виробництва за рахунок поліпшення конструкції виробів, удоскона лення способів виготовлення деталей і вузлів, виявлення додат кових чи зайвих витрат, раціоналізації технології та викорис тання ефективних матеріалів. Для здійснення цього аналізу вико ристовується звітна, облікова, конструкторсько-технологічна, нор мативна й позаоблікова інформація.
15. Стратегічний аналіз.
Стратегічний підхід до процесу управління дає змогу підприємствам своєчасно та адекватно реагувати на зміни в середовищі їх функціонування та формувати конкурентні переваги, що в довгостроковій перспективі забезпечать зростання вартості господарських одиниць та досягнення ними стратегічних цілей.
А.А. Томпсон і А.Дж. Стрікленд вважають, що стратегічний аналіз є основою здійснення правильного стратегічного вибору, на основі обґрунтованих альтернатив та критеріїв вибору. В більш пізніх працях стратегічний аналіз найчастіше розглядають як:
- спосіб перетворення інформації, отриманої у результаті аналізу середовища, на стратегію (стратегічний план) підприємства;
- виконання функції управління, яка спрямована на перспективу;
- аналіз внутрішнього та зовнішнього середовища з метою визначення напряму розвитку;
- метод, що забезпечує процес стратегічного планування та контролінгу інформаційно-аналітичними даними.
На нашу думку ці підходи можна доповнити наступними поглядами на трактування сутності стратегічного аналізу, які ще недостатньо досліджені:
1) визначення необхідного рівня потенціалу підприємства та можливості його максимального використання для досягнення стратегічних цілей;
2) прогнозування змін у зовнішньому середовищі, аналіз варіантів перетворення загроз на можливості;
3) аналіз ефективності стратегії, яка реалізується в цей час та можливості її модифікації чи заміни з метою прискорення досягнення стратегічних цілей.
Метою стратегічного аналізу є формування множини альтернатив для прийняття стратегічних рішень, які забезпечать конкурентні переваги досліджуваного об’єкта та його прибутковість в довгостроковій перспективі з максимальним використанням потенціалу підприємства та змін у зовнішньому середовищі на свою користь.
Більшість дослідників до об’єктів стратегічного аналізу відносять: стратегічні господарські підрозділи (підрозділи диверсифікованої компанії), стратегічні зони господарювання (сегменти ринку), сектори бізнесу (напрями діяльності), окремі продукти (товари, послуги), фінанси, інвестиційні проекти.
16. Метод економічного аналізу.
Метод аналізу реалізується через його науковий апа рат, тобто через сукупність прийомів дослідження.
Найважливішим елементом методики економічного аналізу є технічні прийоми та способи аналізу, які можна назвати інстру ментарієм аналізу. Вони використовуються на різних етапах до слідження для:
первинної обробки зібраної інформації;
вивчення стану та закономірностей розвитку об'єктів, що досліджуються;
визначення впливу факторів на результати діяльності під приємств;
підрахунку невикористаних резервів збільшення ефектив ності виробництва;
узагальнення результатів аналізу та комплексної оцінки діяльності підприємств;
обґрунтування планів економічного та соціального розви тку, управлінських рішень, різних заходів.
Усі прийоми економічного аналізу можна поділити на дві гру пи: якісні та кількісні. Якісні прийоми дослідження не дають чи слової характеристики явищ, що вивчаються, а тільки відповіда ють на питання, як досліджувати економічні процеси, визначають способи підходу до вивчення закономірностей.
До якісних (абстрактно-логічних) прийомів дослідження відносять: аналіз, синтез, індукцію, дедукцію, порівняння, еврис тичні прийоми.
Кількісні прийоми дослідження дають числову характеристи ку економічних явищ і поділяються на описові та аналітичні.
Аналітичний метод – це метод що використовує здатність предметів і явищ розкладатися на простіші компоненти. Існують такі принципи аналітичного дослідження: 1) поділ предметів або явищ має враховувати існуючі закономірності, склад, внутрішні межі, зв'язки, функції. 2) послідовне, поетапне відокремлення частин, властивостей від предмета. 3) пошук найважливіших ланок, які формують сутність предмета, його якісну ознаку (принцип основної ланки). 4) врахування системної побудови предмета або систем(принцип ієрархії). 5) визначає межі аналізу, ступінь його можливого поглиблення. 6) обумовлює вибір форми аналізу(хімічний, математичний, економічний, спектральний, структурний, психоаналіз).
Аналіз економічних процесів з дотриманням цих принципів дає змогу пізнати їх окремі сторони, елементи, зв’язки і факторні взаємодії, дати проміжні оцінки і з’ясувати характер змін та напрями розвитку.
Для вивчення складних явищ застосовують метод моделюван ня, за яким будують зменшені предмети або умовні подоби (об рази), що замінюють у нашій уяві дійсні предмети або явища.Моделі можуть бути:1)матеріальними (фіз.); 2) абстрактни ми. Серед останніх слід розрізняти: 1)описові (словесні); 2) графічні; 3) математичні.
За допомогою моделей досліджують сутність предме тів і явищ найбільш простим, а подекуди і найбільш дешевим способом. Моделі дають змогу зосередити увагу дослідників на найсут тєвіших характеристиках предметів або явищ, сприяють швидкому накопиченню необхідних знань за різних умов роботи. Моделюван ня добре поєднується з іншими методами і технічними прийомами.
Більшість показників, що характеризують роботу підприємств, підсумкові. В них взаємознищуються від'ємні і додатні відхилення. Розкладання підсумкових показників дає змогу побачити серйозні відмінності і різноманітність первісних показників. Тому виникає потреба йти від загальних показників до деталізованих, послідовно розчленовуючи загальні показники на складові. Такий аналітичний засіб називають деталізацією. Розчленування складних явищ на більш прості, або складові, здійснюється за такими основними напрямками: утворюючими факторами, якісними ознаками, підрозділами та часом. При проведенні аналізу тією або іншою мірою деталізуються всі загальні показники, які характеризують діяльність підприємства. Проте це не означає, що в кожному випадку проводиться глибока деталізація кожного показника або фактора. З метою зменшення трудомісткості аналізу застосовують принцип головної ланки, який дає змогу із всієї сукупності інформації відокремити найбільш важливу, яка і піддається достатньо глибокій деталізації. Наприкінці слід зауважити, що деталізація є не що інше, як одна з форм прояву аналітичного методу.
Сальдовий і балансовий прийом застосовується коли відомі деякі однорідні показники і є можливість через них визначити значення інш. показників чи факторів, перевірити їх взаємозв’язок. Сальдовий прийом викор-ся для аналізу фін. стану під-ва та перевірки вірності розрахунків, виконаних прийомом ланцюгових підстановок, абсолютних чи відносних різниць, тощо.
Часто застосовують сальдовий метод як різновид балансового методу. За цим методом можна визначити величину останнього фактора, якщо вже відомі сумарний вплив усіх інших (крім нього) факторів і загальна зміна результатив ного показника. Сальдовий метод доречно використовувати там, де прямий розрахунок впливу будь-якого фактора є технічно складним або не зручним з інших міркувань (занадто трудоміс ткий тощо).
Проте слід дуже обережно користуватися цим методом, оскіль ки будь-який прорахунок на попередніх етапах автоматично при зводить до помилки на останній стадії розрахунку. До речі, ця помилка має системний характер і зберігає загальний баланс по казників або факторів.
21. Елімінування в економічному аналізі. Відносні різниці.
Елімінування — означає усунення, виключення впливу всіх, крім одного, факторів на величину результативного показника. Цей прийом виходить з умовного визнання того, що всі факто ри змінюються незалежно один від одного: спочатку змінюєть ся один, а всі інші залишаються без зміни; потім змінюються два; потім три і т.д. за незмінних інших. Це дає змогу визначи ти вплив кожного фактора на величину досліджуваного показ ника окремо.
В аналітичній практиці широко застосовуються такі прийоми елімінування:
спосіб ланцюгових підстановок;
спосіб абсолютних різниць;
спосіб відносних різниць;
індексний спосіб.
Спосіб відносних різниць. Цей спосіб, як і попередній, вико ристовується для вимірювання впливу факторів на результатив ний показник тільки в таких моделях, де результативний показ ник представлений у вигляді добутку факторів (типу У = Х1Х2) та в комбінованих моделях типу У = (Х1 – Х2) • Х3. Він значно прос тіший за спосіб ланцюгових підстановок, що за певних умов ро бить його досить ефективним. Цей спосіб відрізняється від попе редніх тим, що розрахунки впливу факторів на досліджуваний показник проводяться виходячи з відносних показників їх зміни, що виражені у відсотках або коефіцієнтах.
Розглянемо методику розрахунку впливу факторів за допомо гою цього способу для моделі типу У = Х1Х2Хз.
Спочатку необхідно розрахувати відносні відхилення фактор них показників за формулою:
X1 - Х°
ΔХ% = 100% .
Х°
Згідно зі способом відносних різниць для визначення впливу першого фактора на результативний показник необхідно базис не значення результативного показника помножити на відносне відхилення першого фактора, яке виражене у відсотках, і поді лити на 100. Для спрощення розрахунків відносне відхилення фа кторів доцільно розраховувати в коефіцієнтах:
ΔУх1 = (У0*ΔХ1%)/100
Вплив другого фактора визначається множенням базисного значення результативного показника, скоригоеаного на вплив дії першого фактора (позитивний вплив додається, негативний — віднімається), на відносне відхилення другого фактора, що ви ражається у відсотках, і результат поділити на 100:
ΔУх2 = (У0+ΔУх1)*ΔХ2% /100
Вплив третього фактора (і всіх наступних) визначається аналогічно: базисне значення результативного показника коригу ється на результат дії першого та другого факторів (додається чи віднімається залежно від напрямку дії) і отриманий резуль тат множиться на відносне відхилення третього фактора:
ΔУх3 = (У0+ΔУх1+ ΔУх2)*ΔХ3% /100
22. Елімінування в економічному аналізі. Ланцюгові підстановки.
Елімінування — означає усунення, виключення впливу всіх, крім одного, факторів на величину результативного показника. Цей прийом виходить з умовного визнання того, що всі факто ри змінюються незалежно один від одного: спочатку змінюєть ся один, а всі інші залишаються без зміни; потім змінюються два; потім три і т.д. за незмінних інших. Це дає змогу визначи ти вплив кожного фактора на величину досліджуваного показ ника окремо.
В аналітичній практиці широко застосовуються такі прийоми елімінування:
спосіб ланцюгових підстановок;
спосіб абсолютних різниць;
спосіб відносних різниць;
індексний спосіб.
Спосіб ланцюгових підстановок. Він є найуніверсальнішим і використовується для розрахунку впливу факторів в усіх типах факторних моделей. Цей спосіб полягає у визначенні впливу окремих факторів на зміну величини результативного показника з допомогою поступової заміни базисної величини кожного фак торного показника у факторній моделі на фактичну величину у звітному періоді. З цією метою визначають низку умовних вели чин результативного показника, які враховують зміну одного, потім двох, трьох, факторів, припускаючи, що інші фактори є незмінними. Порівняння величини результативного показника до та після заміни рівня того чи того показника нейтралізує (елімінує) вплив усіх інших факторів, крім одного, та уможливлює визна чення впливу останнього на приріст результативного показника. При цьому передовсім підлягають заміні кількісні параметри, да лі структурні, в останню чергу якісні. Якщо у формулі міститься багато кількісних, структурних або якісних показників, послідовність заміни залежить від оцінки того, які з них є основними, а які похідними, які первинні, а які — вторинні.
23. Елімінування в економічному аналізі. Абсолютні різниці.
Елімінування — означає усунення, виключення впливу всіх, крім одного, факторів на величину результативного показника. Цей прийом виходить з умовного визнання того, що всі факто ри змінюються незалежно один від одного: спочатку змінюєть ся один, а всі інші залишаються без зміни; потім змінюються два; потім три і т.д. за незмінних інших. Це дає змогу визначи ти вплив кожного фактора на величину досліджуваного показ ника окремо.
В аналітичній практиці широко застосовуються такі прийоми елімінування:
спосіб ланцюгових підстановок;
спосіб абсолютних різниць;
спосіб відносних різниць;
індексний спосіб.
Спосіб абсолютних різниць. Цей спосіб є спрощеним варіан том способу ланцюгових підстановок. Як і останній, він викорис товується для розрахунку впливу факторів на приріст результа тивного показника в тих моделях, де результативний показник представлений у вигляді добутку факторів У = Х1Х2, або в зміша них моделях типу У= (X1 – Х2)Х3 Якщо результативний показник розраховується як частка від ділення факторів або представлений залежністю факторів, то доцільно використовувати тільки спосіб ланцюгових підстановок як найуніверсальніший.
Хоч можливість використання способу абсолютних різниць є обмеженою, завдяки його зручності він набув широкого застосу вання в економічному аналізі. Особливо ефективно використову ється цей спосіб у тому разі, коли вихідні дані вже містять абсо лютні відхилення за факторними показниками. Алгоритм розрахунків за допомогою способу ланцюгових підстановок має такий вигляд:
Щоб розрахувати вплив першого фактора (кількісного) на ре зультативний показник, необхідно абсолютний приріст цього фактора помножити на базисний рівень другого фактора (і всіх інших, що їх включає модель).
Вплив другого фактора на результативний показник розрахо вується множенням фактичного значення першого фактора на абсолютний приріст другого фактора (тобто того фактора, вплив якого вивчається), а якщо в моделі є інші фактори, то на базисне значення тих факторів, вплив яких іще не вивчався.
Вплив третього фактора (і всіх наступних) визначається як добуток фактичного значення першого та другого факторів на абсолютний приріст досліджуваного третього фактора.
24. Спрощення факторних розрахунків.
Будь-який багатофакторний розрахунок можна спростити, об’єднуючи відповідним чином окремі фактори. При цьому можливе об’єднання двох факторів з існуючих п факторів, трьох із тієї самої кількості факторів і т. д.
Звертаючись до нашого прикладу, проводимо спрощення розрахунку спочатку до трьох, а потім до двох факторів.
Трифакторні розрахунки
Базовий чотирифакторний розрахунок можна спростити до трифакторного. При цьому існує шість варіантів такого розрахунку, з яких тільки три мають економічний сенс
Рис. 3.1. Схема можливого спрощення чотирифакторного розрахунку до трифакторного
25. Індексний метод.
Застосовується для вивчення економ. явищ, що формуються під впливом кількох факторів, які схильні до динамічних змін. Наприклад, обсяг реалізації товарів, який формується під впливом певного фізичного обсягу товарів і цін на них. Зрозуміло, що в кожного підприємства обсяг продажу змінюється від сезону до сезону так само, як і ціни на товар. За таких умов загальні індекси обсягу реалізації товарів приймають такий вигляд:
і=Σq1p1/Σq0p0
(q0 і q1 – базисні і змінні обсяги реалізованої продукції; р0 і р1 – базисні і звітні ціни на них). Загальний індекс характеризує динаміку загальної виручки, але не відповідає на напитання як змінився обсяг продажу товарів, чи як у середньому змінилися ціни на реалізовані товари.
Для цих цілей індексний метод застосовує так звані агрегатні індекси. Агрегатні індекси - це загальні індекси, що в них з метою елімінування впливу окремих факторів на індекс відбувається фіксування інших елементів на незмінному рівні. Форми агрегат. індексів для загального індексу обсягу реалізації продукції мають такий вигляд:
А) агрегат-й індекс фізичного обсягу реалізації продукції:
І=Σq1p0/Σq0p0
Б) агрегат-й індекс цін на продукцію підприємства:
І= Σq1p1/Σq1p0
У загальній теорії статистки використовується наступне правило: якісні фактори, котрі входять в формулу фіксуються на рівні базового періоду, кількісні – на рівні звітного. Різниця між чисельником і знаменником агрегатного індексу показує, який вплив на загальний результат справив той, чи інший фактор.
26. Порівняння та його застосування в аналізі. Прийоми, які забезпечують порівнюваність даних.
Порівняя – найдавніший та найпоширеніший прийом, що застосовується в аналізі. Саме з нього, зазвичай, розпочинається розв’язання багатьох аналітичних задач. Порівння як спосіб дослідження здійснюється через зіставлення одного показника з іншим з метою визначення спільних рис, або розбіжностей між ними. Основні бази порівняння:
-нормативін показники (дає змогу визначити рівень виконання нормативних завдань щодо обсягу та ефективності виробництва, фінансової стійкості підприємства, його ліквідності тощо).
- дані попередніх періодів (уможливлює оцінювання темпів зміни цих показників, визначення тенденцій та закономірностей розвитку).
-середні галузеві показники (необхідне для повнішої та об’єктивнішої оцінки діяльності об’єкта ) .
-планові показники (свідчить про рівень виконання плану за рік, квартал, місяць. Застосовується для перевірки обґрунтованості планових показників, а також для для визначення резервів виробництва).
-показники передових підприємств або міжнародні стандарти (торує шлях запровадженню передового досвіду та нових можливостей).
Основна умова ефективності застосування цього прийому – досягення порівнюваності показників, які характеризують процес, що аналізується. Це можливе за таких умов:
-нейтралізація впливу кількісного фактору і цінового;
- урахування впливу структурних зрушень на обсяг вир-ва та реаліз-ї продукції;
-забезпечення однакової тривалості періодів, що порівнюються;
-забезп-я тотожності методики розрахунку порівнювальних показників;
-урахування соціально-економічних умов розвитку досліджуваних об’єктів.
27. Порядок побудови та оформлення аналітичних таблиць.
Аналітичні таблиці складають при опрацюванні аналітичних даних. Вони повинні вірно характеризувати питання, які вивчаються, бути короткими, зрозумілими та зручними для використання. Таблиці служать накопиченню, опрацюванню і зберіганню цифрової інформації. Форму таблиць і їхній майбутній зміст слід передбачати заздалегідь, тобто до початку аналізу явищ. Від усіх інших таблиць аналітична, як правило, відрізняється відносно нескладною будовою, компактністю і наочністю. Вона повинна мати не лише основну, а й додаткову для порівняння інформацію (планові і середні показники, дані за минулі періоди), а також проміжні підсумки, відхилення, відсотки. У процесі збору цифрової інформації та заповнення таблиць виникає низка технічних складностей, якщо її занадто багато. З метою забезпечення компактності таблиць вихідну інформацію:
1) спрощують чи закруглюють (до тисяч, мільйонів та ін.);
2) скорочують або частково відкидають другорядні дані;
3) об'єднують у групи, проміжні підсумкові показники, передають через середні показники;
4) комбіновано показують частину показників у деталізованому вигляді, а інші розміщують разом в одному рядку (як інші);
5) поділяють на кілька самостійних сукупностей із наступним складанням кількох більш простих таблиць із вузьким змістом.
28. Використання статистичних методів в економічному аналізі.
Серед статистичних методів чільне місце посідає табличний метод. Таблиці служать накопиченню, опрацюванню і зберіганню цифрової інформації. Форму таблиць і їхній майбутній зміст слід передбачати заздалегідь, тобто до початку аналізу явищ. Від усіх інших таблиць аналітична, як правило, відрізняється відносно нескладною будовою, компактністю і наочністю. Вона повинна мати не лише основну, а й додаткову для порівняння інформацію (планові і середні показники, дані за минулі періоди), а також проміжні підсумки, відхилення, відсотки. Таблиці у певному наборі можуть виконувати роль програми чи переліку питань, що вивчається.
Динамічні ряди – порівняння не двох, а кількох предметів, показників. Вирізняються інтервальні та моментні динамічні ряди. Аналіз їх дає змогу визначити: напрями зміни показників (збільшення, зменшення сталість або нестабільність), наявність тенденцій у зміні показників, середній рівень показників і варіації. Широкого застовування також набули вибірковий метод і групування, кореляційний метод, середні та відносні показники.
29. Графічний метод.
Відмітною рисою графічного методу є його наочність, що значно спрощує процес доведення результатів економічного аналізу до широкого кола працівників. Для правильного відображення досліджуваних процесів і явищ необхідно дотримуватись техніки та методики побудови графіків, які діляться на 2 групи: ілюстративні та розрахункові (аналітичні).
Графіки - це масштабне зображення певних показників за допомогою геометричних знаків (ліній, прямокутників, кіл) або умовно-художніх фігур.
Графічні прийоми відносяться до описово-кількісних прийомів. Графічні прийоми дозволяють наглядно зобразити зміни процесів та явищ під дією окремих факторів. Використовуються для аналізу схем керування виробництвом, дослідження взаємозв’язку виробничих процесів, вивчення системи документообігу, визначення критичних навантажень на основні фонди, тощо.
Осн. форми графіків, що викор. в ек. аналізі. - це діаграми. За своєю формою бувають: стовпчикові, відрізкові, кругові, квадратні, лінійні, фігурні. За своїм змістом: діаграми порівняння, структурні, динамічні, графіки зв’язку, графіки контролю.
Діаграми порівняння показують співвідн. різних об’єктів по якомусь показнику. Найбільш показові –смугові, стовпчикові; викор. прямокутну систему координат.
Фігурні діаграми - показують співвідн об’єктів у вигляді художніх фігур.
Структурні діаграми (секторні) – дають змогу визначити склад досліджуваних показників, питому вагу окремих частин у загальному розмірі показника.
Діаграма динаміки необх. для зображення зміни явищ протягом відповідних проміжків часу. Хар-ю є безперервність процесу.
Лінійні графіки викор. при вивчення зв’язку між показниками (графіки зв’язку).
Графіки контролю викор. при вивченні даних про хід виконання плану чи дотримання нормативів. На графіку будуть 2 лінії: план. і факт. рівні.
Розрахункові або аналітичні графіки здебільшого виконують подвійну функцію: вони використовуються і для полегшення аналітичних розрахунків, і як ілюстративні графіки. Прикладом аналітичного графіка може бути графік розрахунку точки беззбитковості (критичного обсягу), який забезпечує оперативне виявлення коливань розміру прибутку підприємства під час аналізу варіантів зміни обсягу виробництва за рахунок постійної частини витрат.
Вимоги до побудови графіка:
- виразність і контрастність малюнку;
- масштаб такий, щоб було наглядно;
- естетичний бік графіка
30. Балансовий метод та його застосування в економічному аналізі.
Балансовий спосіб - це спеціальний прийом зіставлення взаємозв'язаних показників господарської діяльності. Використання балансового способу є доцільним, коли зв'язок між окремими показниками відображено у формі балансу, тобто рівних підсумків, отриманих, у результаті низки різноманітних зіставлень цих показників.
Використовується він і в економічному аналізі, там, де має місце функціональна залежність: наприклад, забезпечення підприємства трудовими, фінансовими ресурсами, сировиною, паливом, матеріалами, основними засобами виробництва і т. д., а також визначення повноти їх використання.
Як допоміжний спосіб балансовий метод використовується в економічному аналізі для перевірки вихідних даних, на підставі яких проводиться аналіз, а також для перевірки правильності аналітичних розрахунків, зокрема для перевірки визначення впливу різних чинників на приріст розміру результативного показника. У детермінованому аналізі алгебраїчна сума розміру впливу окремих чинників має відповідати розміру загального приросту результативного показника. Якщо такої тотожності нема, то це свідчить про неповне врахування чинників або про допущені в розрахунках помилки.
Основним джерелом інформації для аналізу фінансового стану служить бухгалтерський баланс підприємства. Використання балансового методу грунтується на обмеженості, кінцевості матер ресурсів і жорстких взаємозв”язках між окремими елементами сукупності, які при цьому виникають. Одним з його різновидів є сальдовий метод, який використ там, де прямий розрахунок впливу б.я фактору є технічно складним. За цим методом можна визначити величину останнього фактору, якщо вже відомі сумарний вплив усіх інших факторів і загальна зміна сумарного показника. Недоліком його є те, що б.я. прорахунок на попередніх етапах автоматично призводить до помилки на останній стадії підрахунку.
31. Групування в аналітичних дослідженнях. Види групувань.
Спосіб аналітичних групувань застосовується для систематизації або класифікації первинних даних про явища, процеси, причини і фактори, що їх обумовили, та виявлення закономірностей їх впливу на результати господарської діяльності. Групуванням називають розподіл багатьох одиниць об’єкта спостереження на якісно однорідні групи за певними суттєвими для них ознаками. Діляться на типологічні, структурні та факторні (аналітичні).
Типологічні груп-ня викор. для розподілу сукупностей первинної інформації на однорідні групи або класи (наприклад, класифікація Основних Фондів підприємств на будови, споруди, машини, тощо).
Структурні груп-ня використовують для вивчення внутрішнього складу сукупності та вияву співвідношення між складовими елементами (напр., вивчення структури активів чи пасивів балансу підприємства, структури випущеної продукції, основних виробничих фондів, класифікації устаткування за терміном експлуатації).
Факторні (аналітичні) груп-ня використовують для виявлення причинно-наслідкових зв’язків між факторами або їх сукупністю (напр., вивчення взаємозв’язку між чисельністю робітників та обсягом продукції, залежністю виконання норми виробітку від стажу робітників, тощо).
За складністю побудови розрізняють два типи групувань: прості та комбіновані. З допомогою простих групувань вивчається взаємозв'язок між явищами, згрупованими за певною ознакою. Комбіновані групування показують вплив двох або більше факторів на результативний показник.
Групування складають за таким алгоритмом:
1.визначення цілі аналізу;
2.збирання необхід даних щодо всієї сукуп-ті об'єктів;
3.ранжирування сукупності за вибраною для групування ознакою;
4.оцінка крайніх варіантів факторної ознаки;
5.визначення кількості груп у групуванні;
6.визначення розміру рівновеликого інтервалу.
7.визначення середньогрупових показників за різними ознаками;
8.аналіз отриманих середніх величин та визначення направлення дії фактор. показників на результативний.
32. Соціологічні та інші методи, які застосовуються в економічному аналізі.
У практиці економічного аналізу дедалі ширше застосовуються соціологічні методи дослідження. Серед них передусім слід назвати анкетний, опитування і співбесіди, які представляють різні форми спілкування та отримання інформації в усній формі. Достовірність отриманих таким чином даних та оцінок не є надійною.
Анкетний метод - це письмове опитування працівників, причетних до якихось проблем або виробництва, з метою з’ясування певних питань. Анкетне опитування потребує багато зусиль і часу. Однак і така форма збору інформації не виключає суттєвих перекручень інформації. Тому частіше звертаються до простішого методу - усного опитування (інтерв’ю). Проте і він потребує старанної підготовки та кваліфікованої стратегії спілкування з тими чи іншими виконавцями або свідками подій.
Знання психології людей, їх готовності до співпраці, можливість одержання інформації у неперекрученому вигляді - дуже важливі моменти при проведенні досліджень з допомогою соціологічних методів.
33. Інформаційна база економічного аналізу. Класифікація видів інформації та способи перевірки її достовірності.
Для об'єктивного і всебічного аналізу виробничо-експлуатаційної діяльності підприємств і організацій міського житлово-комунального господарства використовують всі види інформації про їх роботу. Такими джерелами інформації є: планово-нормативні, облікові, звітні й позаоблікові.
До планово-нормативних джерел інформації відносять нормативні, прогнозні, проектні, договірні й планові показники, норми, нормативи, тарифні ставки, довідково-нормативні матеріали, прейскуранти, цінники, проектно-кошторисні документи, технічну документацію і т.п.
Облікові джерела економічного аналізу
включають дані бухгалтерського, статистичного і оперативно-технічного обліку, первинні документи (ордери, відомості, наряди, накладні, журнали, табелі обліку робочого часу, регістри обліку, переписів, оперативні зведення та ін.).
Звітні джерела інформації - це дані бухгалтерської, статистичної і оперативно-технічної звітності. Найбільш повний матеріал для оцінки господарської діяльності підприємства міститься в річному звіті, що включає бухгалтерську й статистичну звітність. За допомогою звітних джерел техніко-економічної інформації здійснюється більшість аналітичних розрахунків, оцінюється виконання планових завдань, виявляється динаміка або окремі тенденції зміни досліджуваних показників, обчислюється ефективність використання ресурсів, встановлюються внутрішні резерви аналізованих підприємств і організацій міського господарства. До річного звіту додається пояснювальна записка, тобто короткий аналіз виробничо-експлуатаційної діяльності підприємства із зазначенням позитивних або негативних сторін його роботи.
До позаоблікових джерел інформації
відносяться дані, які не передбачаються офіціальними формами звітності, але які можуть бути використані в процесі економічного аналізу господарської діяльності підприємств і організацій. Вони включають акти документальних ревізій, матеріали обстежень, перевірок, постанов, наказів, розпоряджень, анкетування, публікацій, особистих спостережень аналітика, виробничих нарад, хронометражних спостережень, ділової переписки, пропозиції працівників про поліпшення виробничої діяльності підприємства та ін.
Комплексне використання зазначених вище джерел інформації, їх правильне узгодження в економічному аналізі дозволяє всебічно і глибоко вивчити господарську діяльність підприємств, виявити невикористані внутрішні резерви.
Відібрані для використання в економічному аналізі джерела інформації підлягають технічній (формальній) і суттєвій (логічній) перевіркам. При технічній перевірці встановлюють: правильність оформлення відповідних документів, звітів з точки зору наявності і заповнення реквізитів, підписів, таблиць, перевірка арифметичних сум, підсумків, підрахунків при виведенні окремих показників, а також показаних у звіті відносних величин, зокрема процентів, відповідність і спадкоємність цифр, перенесених з інших документів і попередніх років; погодженість цифр у різних формах звітності; погодженість взаємозалежних величин та ін.
При суттєвій (логічній) перевірці виявляють доброякісність аналітичних матеріалів, їх відповідність об'єктивній дійсності, можливість використання для економічного аналізу, перевіряють обґрунтованість і напруженість планових завдань через порівняння їх з наявними у підприємства ресурсами і нормами використання їх. Слід зазначити, що при здійсненні цієї перевірки потрібні знання теорії і практики економічного аналізу, належна кваліфікація і досвід роботи економіста-аналітика.
Усю аналітичну інформацію про господарську діяльність підприємства після перевірки треба аналітично опрацювати, тобто згрупувати показники, розчленувати їх і узагальнити, побудувати відповідні моделі, скласти розрахункові формули, обчислити середні й відносні величини, визначити вплив окремих факторів на зміну аналізованих показників за допомогою економіко-математичних методів з використанням комп'ютерної техніки. Результати розрахунків розміщують у відповідних аналітичних таблицях, монтаж яких здійснюють, виходячи з вимог статистики до їх побудови. Останні для більшої наочності можуть доповнюватись діаграмами, графіками.
34. Використання в економічному аналізі рядів динаміки.
Для аналізу зміни економічних явищ і процесів за певний період широко використовуються ряди динаміки.
Рядом динаміки називають часову послідовність значень економічних показників. Це хронологічні ( моментні ) або часові ( інтервальні ) ряди значень показника, які дають змогу аналізувати особливості розвитку того чи того економічного явища. Ряди динаміки можуть бути побудовані за абсолютними, відносними або середніми величинами.
Аналіз динамічних рядів уможливлює виявлення низки закономірностей і тенденцій, які виявляються в досліджуваному явищі. За допомогою рядів динаміки можна одержати такі дані;
o інтенсивність зміни досліджуваних показників (зростання, зменшення, стабільність);
o середній рівень показника і середню інтенсивність змін;
o тенденції щодо зміни показників.
Одержані дані дають змогу за необхідності прогнозувати характер зміни показника в майбутньому.
Ряд динаміки складається з двох елементів: моментів часу (або дат) та самих даних, що називаються рівнями ряду.
Уже просте читання й осмислення даних, представлених у такий спосіб, дає підстави для деяких важливих аналітичних висновків. Вони, однак, можливі, якщо дотримано основної умови застосування прийому порівняння взагалі і, зокрема, побудови рядів динаміки, - порівнянності всіх величин, що входять у ряди динаміки. Робота зі зведення рядів динаміки до порівнянного виду є тим складнішою, чим більший часовий період охоплює аналізований масив інформації.
Для повнішої характеристики змін і тенденцій у динаміці використовуються такі додаткові показники: абсолютний приріст, темп зростання, темп приросту, абсолютне значення одного відсотка приросту.
Абсолютним приростом називається різниця між наступним та попереднім рівнями ряду динаміки (х' - х°).
Темпом зростання називається відношення наступного рівня до попереднього або до будь-якого іншого рівня, що його взято за базу порівняння (х': х°).
Темпом приросту називається відношення абсолютного приросту до базисного рівня [(х' - х°) : х°]. Темп приросту може бути розрахований як різниця між темпом зростання та одиницею (або 100%).
Абсолютне значення одного відсотка приросту розраховується як відношення абсолютного приросту до темпу приросту, який виражений у відсотках.
Усі ці показники можна обчислювати базисним і ланцюговими способами. За базисного способу всі зміни обчислюються стосовно початкового показника, узятого за базисний. За ланцюгового способу зміна кожного наступного показника обчислюється стосовно попереднього. Темпи зростання та приросту можна обчислювати в коефіцієнтах (базисний показник береться за одиницю) або у відсотках (базисний показник береться за 100).
Рядами динаміки часто користуються економісти-аналітики. У наведеному вище прикладі розглядався динамічний ряд тільки за одним показником. Але аналітичні висновки бувають глибшими і повнішими, коли використовується система динамічних рядів, тобто побудова рядів динаміки зі взаємозв'язаними показниками. Так, наприклад, якщо на підприємстві збільшились витрати від браку, доцільно скласти динамічні ряди взаємозв'язаних показників, аналіз яких уможливить виявлення причин цього небажаного явища. У зв'язку із широким застосуванням рядів динаміки в процесі аналізу необхідно пам'ятати, що достовірні висновки можна одержати, тільки дотримуючись основних правил складання таких рядів, а саме:
o правильний вибір періоду динамічного ряду. Якщо, наприклад, на підприємстві змінилася номенклатура виробів, то включення в один ряд періодів з різною номенклатурою випуску може дати хибне уявлення про динаміку;
o включення в ряди динаміки однорідних показників;
o обґрунтований вибір тривалості періоду (інтервалу). Дуже малі інтервали можуть ускладнити обробку ряду, а надмірно великі -.призвести до усереднення відхилень і спотворення дійсної тенденції змін;
o порівнянність оцінок та інших досліджуваних показників;
o безперервність динамічного ряду, тобто недопущення пропусків певних періодів.
35. Застосування математичних методів в економічному аналізі
Математичні методи (математичне програмування, матричні методи, теорія ігор, теорія масового обслуговування та ін.) знаходять в економічному аналізі застосування при дослідженні складних економічних явищ та процесів, особливо там, де необхідно виконувати великий обсяг статистичних обробок інформації та аналітичних розрахунків. Цьому в певній мірі сприяє збільшення випуску і використання електронно-обчислювальних машин.
Математичні методи за допомогою системного підходу до вивчення господарських процесів з використанням комп'ютерної техніки дозволяють розглянути багатоваріантні рішення і вибрати з них найбільш оптимальні.
Застосування математичних методів в економічному аналізі передбачає побудову і використання при дослідженні економічних явищ та процесів відповідних економіко-математичних моделей, які є їх прообразом. Однак слід зазначити, що не всі явища і процеси можна формалізувати для включення в математичну модель. Крім того, варто зауважити, що жодна модель не дає абсолютно точної характеристики досліджуваних економічних процесів. Цінність і практичне значення економіко-математичних моделей значно підвищується у тих випадках, коли вони наближаються до реально існуючих аналізованих економічних явищ і процесів.
36. Види економічної інформації. Основні вимоги до інформації
Поняття інформація походить від латинського слова «informatio», що означає викладення, повідомлення, пояснення факту, явища, події. У процесі вивчення інформації враховуються закономірність її створення, перероблення й використання в різних сферах діяльності .Предметом подальшого розгляду буде бухгалтерська інформація, особливостями якої є: достовірність;повнота;цінність і актуальність;ясність;зрозумілість.
Економічна інформація (ЕІ) — це сукупність відомостей про соціально-економічні процеси, що слугують для управління цими процесами та колективом людей у виробничій і невиробничій сферах.
Економічна інформація налічує багато різновидів. Відповідно до виконуваних функцій управління виокремлюють такі види інформації:
• прогнозна — пов’язана з функцією прогнозування, відображає ймовірне твердження про майбутній стан господарських процесів. Наприклад, прогнозований розмір прибутку;
• планово-договірна — пов’язана з функцією планування та описує господарські процеси, що мають відбутися в заданому часовому періоді. Наприклад, обсяг випуску конкретного найменування продукції, кількість матеріалів конкретного найменування за договором.
• облікова — пов’язана з функціями оперативного, бухгалтерського, статистичного обліку та відбиває господарські процеси, які вже здійснилися, а також фактичний стан.
• нормативна — пов’язана з функцією підготовки виробництва. Вона регламентує витрати матеріальних та трудових ресурсів, рівень запасів і заділів. Наприклад, норми витрати матеріалу на виріб.
• цінова — охоплює ціни, тарифи, розцінки (ціни можуть бути планові, фактичні, договірні, прейскурантні, відпускні, оптові, роздрібні).
• довідкова — призначена для деталізації процесів, розшифрування та доповнення різними відомостями. Наприклад, найменування та адреса підприємства.
• таблична — містить коефіцієнтні величини. Наприклад, розмір податку з оподаткованої суми заробітку.
Економічна інформація є предметом автоматизованого оброблення.За технологією оброблення економічну інформацію поділяють на види:первинна ,внутрішня ,зовнішня, змінна, необроблена ,вхідна похідна,проміжна вихідна
Вимоги до інформації.
Для ефективного управління організацією потрібна інформація повинна бути своєчасною, достовірною, необхідною, достатньою та представленою в зручній формі.
Зазначимо, що зміст кожної конкретної інформації визначається потребами управлінських ланок та формуванням управлінських рішень. Отже інформація повинна задовольняти певне коло вимог споживачів, а саме:
• за обсягами і якістю - стислість і чіткість формулювань, своєчасність поступлення;
• за цілеспрямованістю - задоволення конкретних потреб;
• по точністю і достовірністю - правильний відбір первинних даних, оптимальність систематизації і неперервність збору і обробки даних.
37.Основні вимоги до аналітичної інформації
Аналітична інформація,яка використовується в економічному аналізі, має відповідати певним вимогам:
1-ша вимога – це якість, вірогідність даних, тобто відповідність їх реальному стану речей і явищ. Досягається це шляхом усунення передумов викривлень інформації, застосуванням досконаліших систем реєстрації, методів її вимірювання та прийомів наступного контролю
2-га вимога – повнота і різнобічність даних. Однак збирання якомога більшої кількості даних може створити проблему зайвої інформації. Надлишок інформації підвищує витрати на її фіксацію, опрацювання та зберігання.
3-я вимога – оперативність, своєчасність і безперервність. Інформація має надходити до користувача перш ніж застаріє, інакше вона частково або повністю втрачає свою користь.
4-та вимога – порівнюваність даних за складом, у часі ї просторі. Передусім слід вказати на проблему порівняння вартісних показників і застосування одиниць їх вимірювання.
5-та вимого – доступність, гласність даних. Не завжди можна одержати все необхідне для виконання аналітичних досліджень. І якщо аналіз все-таки проводиться в умовах певного браку даних, це не може не зашкодити якості роботи і висновків.
Аналітична інформація відрізняється від облікової: дані для аналізу беруть з одного або кількох різновидів економічної інформації (планової, облікової, нормативної). Аналітична інформація нагромаджується, зберігається та використовується відповідно до планів та програм аналітичної роботи на підприємстві згідно з визначеною організаційною формою. На відмінну від облікової інформації, коло споживачів результатів аналітичних розрахунків є значно ширшим і різноманітнішим. Аналітична інформація має бути релевантною, тобто відповідати вимогам розв’язання відповідних функціональних управлінських завдань.
38. Система техніко-економічних показників як база економічного аналізу.
Більшість інформації , яка використовується в аналізі, має форму показників. Причому глибина аналізу та обґрунтованість висновків і заходів за його результатами значною міро залежить від добору показників, які у своїй сукупності формують цілі ланцюги, окремі групи і комплекси даних. Уся система показників дає кількісні та якісні характеристики різних сторін господарської діяльності підприємства або окремих економічних явищ і процесів. Кількість показників може зростати через диференціацію або інтеграцію їх залежно від мети і змісту аналізу, глибини вивчення відповідних об’єктів і процесів.
Показники класифікують за різними ознаками, у практиці аналітичних досліджень розрізняють такі:
1.Кількісні та якісні
2.натуральні, трудові, вартісні
3.абсолютні й відносні
4.Загальні і часткові
5. планові (нормативні) й фактичні (звітні)
6.основні й допоміжні
7. вихідні й розрахункові (похідні)
39. Прийоми перевірка достовірності джерел аналітичної інформації
Для того, щоб аналіз правильно відображав стан господарської діяльності, він повинен використовувати достовірні й узгоджені показники, бо недостовірна інформація – це недостовірні висновки, а отже й управлінські рішення.
Основні прийоми перевірки достовірності джерел аналітичної інформації:
Загалом, відібрані для використання в економічному аналізі джерела інформації підлягають технічній (формальній) і суттєвій (логічній) перевіркам.
При технічній перевірці встановлюють: правильність оформлення відповідних документів, звітів з точки зору наявності і заповнення реквізитів, підписів, таблиць, перевірка арифметичних сум, підсумків, підрахунків при виведенні окремих показників, а також показаних у звіті відносних величин, зокрема процентів, відповідність і спадкоємність цифр, перенесених з інших документів і попередніх років; погодженість цифр у різних формах звітності; погодженість взаємозалежних величин та ін.
При суттєвій (логічній) перевірці виявляють доброякісність аналітичних матеріалів, їх відповідність об'єктивній дійсності, можливість використання для економічного аналізу, перевіряють обґрунтованість і напруженість планових завдань через порівняння їх з наявними у підприємства ресурсами і нормами використання їх.
40.Складові елементи організації аналітичної роботи на підприємстві
Організація аналітичної роботи на підприємстві охоплює такі елементи:
Організація проведення окремих аналітичних робіт має такі завдання:
Аналітична робота підприємства розпочинається з планування. Розрізняють загальний план аналітичної роботи на підприємстві та програму конкретних аналітичних робіт. Загальний план роботи складається на рік з розбивкою по кварталах. У плані зазначають розділи господарської діяльності та об’єкти, що мають вивчатися, періодичність і терміни проведення робіт, відповідальних та рядових виконавців, технічні засоби та джерела інформації, потрібні для здійснення аналізу. У планах окремих робіт, які складають відповідно до загального плану аналітичної роботи, передбачають об’єкти та етапи аналізу, завдання й терміни виконання тощо. Загальне керівництво аналітичною роботою на підприємстві здійснює заступник директора з економічної роботи (головний економіст).
41 Узагальнення та оформлення результатів аналізу(РА)
Це кінцевий етап аналітичної роботи. На цьому етапі відбувається процес синтезу результатів госп. ді-сті залежно від факторів, які на неї впливають, більше таких факторів, то складніше підготувати якісь практичні висновки, тому треба увагу зосередити на групуванні цих факторів за пев ними ознаками і вибрати головні.
Систематиз. і оброблені РА можуть офо рмлятися як безтекстовим способом — таблиць, схем, діаграм, графіків, номограм, так і описовим — текстів довідок, актів перевірок, аналітичних та доповідних записок, по яснювальних записок до звітів, в яких послідовно і логічно ви кладено результати аналізу згідно з передбаченим планом аналі тичної роботи.
Працівниками зовнішніх установ наслідки аналізу оформля ються, як правило, у вигляді висновків.
Зміст аналіт. довідок і висновків має бути конкретним, слід зосереджувати увагу на відображенні недоліків або вагомих позитивних моментів, виявленні резервів і способів їх реалізації.
Пояснювальна записка включає перелік заходів щодо ре алізації виявлених резервів, визначати терміни та конкретних виконавців, обумовлювати види та кількість ресурсів, потрібних для усунення недоліків, містити висновки з результатів господар ської діяльності і пропозиції щодо її поліпшення з урахуванням загального рівня розвитку підприємства, умов господарювання, імовірних змін у діяльності суб'єкта господарювання. За умов ринкової економіки ефектив ність господарювання в підсумку визначається оптиміз. витрат на вигот. од. продукції.
За наслідками аналізу складається наказ за підписом керівника
підприємства. Він є обов'язковим для всіх працівників п-ва, і за його виконанням встановлюється дійовий і повсякденний контроль.
43. Організація економічного аналізу(ОЕА) на підприємстві.
Організовуючи аналітичну роботу на п-ві, необхідно ство рити умови, які б забезпечили вивчення взаємозв'язків між окремими показниками діяльності суб'єкта господарювання.
Організація роботи на підприємствах включає розробку загальних планів та планів (програм) конкретних аналі тичних робіт; порядок проведення аналізу; матеріальне, методи чне й наукове забезпечення; загальне керівництво, способи вико нання аналітичних робіт, контроль за впровадженням у вироб ництво виявлених резервів.
Аналітична робота на підприємстві розпочинається з плану вання (загальний план аналітичної роботи та план (програму) конкретних аналітичних робіт).Загальний план аналітичної роботи склад. на рік. Склад.: з розділів господарської діяльності; об'єктів,що мають вивчатися; періодичність і терміни проведення аналізу; коло виконавців та осіб, відповідальних за певні розділи аналізу; джерела інформації і способи її поповнення. Обсяг аналітичної роботи, терміни її проведення, склад виконавців визначають, ви ходячи із завдань аналізу.
Плани окремих робіт складаються відповідно до загального плану аналітичної роботи і передбачають визначення об'єктів та етапів аналізу, термінів виконання робіт, визначення конкретизо ваних завдань та відповідальних технічних виконавців.
Програма аналізу включає розгорнутий та деталізований перелік питань, які передбачено вивчити, послідовність прове дення аналізу; методику аналізу окремих факторів; комплект форм, схем, аналітичних таблиць та графіків, які треба опрацювати. Якісне складання програми забезпечує цілісність і повноту проведення аналітичного до слідження.
Для вик. аналізу необхідно розподілити обов'язки й відповідальність між структурними підрозділами та окремими спеціалістами (вико навцями), ураховуючи кількість, територ. цілісність струк турних підрозділів і систем управління, структуру виробництва, структуру й технічну оснащеність управлінського апарату; орга нізацію планування та обліку.
Провідними в організації та здійсненні аналізу вир.-господ.. та фін. ді-ті під-ва і його під розділів є планово-економічний, бухгалтерський і фінансовий відділи. Ці служби під керівництвом економіста розроб ляють методи аналізу окремих об'єктів і показників; проводять попередній, оперативний і завершальний аналіз дія льності підприємства в цілому і окремих його підрозділів; здійс нюють контроль за проведенням аналізу іншими відділами п-ва та ек. службами окремих цехів; готують висновки і розробляють заходи для прийняття упр. рішень за результатами проведеного аналізу.
Отже, ОЕА передбачає оптималь ний вибір і використання великої кількості різних показників ді -ті б-я колективу, чого можна досяг ти тільки глибоким вивченням технології, економіки й організації виробництва, стану обліку і звітності, особливостей взаємо зв'язків об'єктів економічного аналізу.
44. Планування аналітичної роботи (АР)на підприємcтві.
Планування АР склад.з етапів:
Підготовчий етап:
Розробка плану та програми АР; вибір і визначення загального стану об'єкта аналізу; фор-ня цілей та завдань аналізу; розробка системи синт. та аналіт. показників; розподіл роботи між аналітиками;розробка макетів і форм аналітичних таблиць, графіків, схем; перевірка достовірності джерел інформації та вивчення ма теріалів попередніх обстежень; визначення конкретних виконавців та розподіл обов'язків між ними.
Основний етап:
Збір і оправ. інформації; перевірка повноти й вірогідності звітних даних,зведення показників;визначення загальних відхилень величини показників ви конання завдань від базових величин; вияв. взаємодіючих факторів і обчислення їх впливу на зміну величини показників; вияв. зайвих витрат і невикор. можливостей підвищ. ефект. вир-ва.
Завершальний етап:
Проведення підсумкової оцінки діяльності і узаг. результатів аналізу; розробка висновків і пропоз. прийняття належних упр.рішень за результатами аналізу, (оформ.у ви гляді пояснювальної записки до звіту чи записки на ім'я керівника п-ва); розробка організаційно-технічних заходів щодо усунення недоліків, підвищення ефективності використання виявлених ре зервів; підготовка розпорядчих актів, призначення осіб, відповід. за виконання прийнятих рішень; контроль за впровадженням у вир-во пропозицій, що їх було висунуто за результатами аналізу.
Отже, головним завданням такої поетапної регламентації еконо мічного аналізу є забезпечення дійового поточного контролю за дотриманням якості аналітичної роботи і термінів її виконання.
45. Узагальнення та використання результатів аналізу.
Узагальнення та оформлення результатів аналізу - кінцевий етап аналітичної роботи. На цьому етапі відбувається процес синтезу результатів господарської діяльності залежно від факторів, які на неї впливають, крім того, визначається "ціна" досягнення цих результатів. Що більше таких факторів, то складніше підготувати якісь практичні висновки. У цьому разі необхідно зосередити увагу на групуванні факторів за певними ознаками і вибрати головні.
Щоб очікувані наслідки аналізу забезпечували реальні практичні потреби, обумовлювали пошук і застосування цивілізованих шляхів сталого й ефективного господарювання, аналітикові необхідно знати загальні методологічні принципи аналізу, найважливішими з яких є визнання: взаємозв'язку, взаємозумовленості всіх явищ та процесів, їхнього розвитку; взаємодії кількісних факторів; єдності цілого й частки, тобто єдності одиничних явищ і процесу в цілому; єдності динаміки явищ, що аналізуються, і їх статистичного стану в окремі моменти часу.
Систематизовані та оброблені результати аналізу можуть оформлятися як безтекстовим способом - у вигляді таблиць, схем, діаграм, графіків, номограм, так і описовим - у вигляді текстів довідок, актів перевірок, аналітичних та доповідних записок, пояснювальних записок до звітів, у яких послідовно й логічно викладено результати аналізу згідно з передбаченим планом аналітичної роботи. Зміст аналітичних довідок і висновків має бути конкретним, слід зосереджувати увагу на відображенні недоліків або вагомих позитивних моментів, виявленні резервів і способів їх реалізації.
Треба завжди пам'ятати, що за умов ринкової економіки ефективність господарювання в кінцевому підсумку визначається оптимізацією витрат на виготовлення одиниці продукції.
За наслідками аналізу складається наказ за підписом керівника підприємства. Він є обов'язковим для всіх працівників підприємства, і за його виконанням встановлюється дійовий і повсякденний контроль, що, певною мірою, забезпечить ефективне функціонування господарюючих суб'єктів.
Результати аналізу реалізуються через підготовку та видачу наказів і розпоряджень, в яких містяться найменувння заходів, терміни початку та закінчення їх здійснення, визначаються необхідні матеріальні та грошові ресурси, називаються виконавці, відповідальні та котролюючі службові особи чи підрозділи підприємства.
46. Основні етапи аналітичного дослідження.
Значне місце в організації аналітичної роботи належить визначенню змісту і послідовності окремих її етапів.
Перелік етапів економічного аналізу в підручниках різних авторів і навчальних посібниках коливається в межах від трьох до восьми.
Наявність у суб'єктів господарювання різноманітних як технічних, так і економічних засобів досягнення цілі - випуску продукції (товарів) - впливає, у свою чергу, на особливості планування аналітичної роботи, кількість та послідовність етапів.
Визначення методу економічного аналізу дає змогу сформулювати ті головні елементи, які характеризують етапи аналітичної роботи:
- вивчення і попередня оцінка досягнутого підприємством рівня (проти запланованого);
- вимірювання взаємозв'язку показників і факторів та визначення на цій основі причин розбіжностей планових і фактичних показників;
- підсумкова оцінка, підрахунок резервів підвищення ефективності господарювання.
Ці головні елементи майже повністю збігаються з найбільш практично поширеною організацією аналітичної роботи за трьома етапами: підготовчим, основним і завершальним.
Підготовчий етап:
1. Розробка плану та програми аналітичної роботи. План аналітичної роботи складається на рік з розбивкою по кварталам: передбачаються зміст, періодичність і методи проведення аналізу, вказуються розділи господарської діяльності та об’єкти, які включені в план періодичного контролю, терміни проведення, відповідальні виконавці, технічні засоби й джерела інформації, які необхідні для аналізу, а також строки і порядок обробки результатів.2. Вибір і визначення загального стану об'єкта аналізу.3. Формування цілей та завдань аналізу і напрямків використання його результатів.4. Розробка системи синтетичних та аналітичних показників, за допомогою яких характеризується об'єкт аналізу.5. Розподіл роботи між аналітиками.6. Розробка макетів і форм аналітичних таблиць, графіків, схем.7. Перевірка достовірності джерел інформації та вивчення матеріалів попередніх обстежень.8. Визначення конкретних виконавців та розподіл обов'язків між ними, а також інші організаційні питання.
Основний етап1. Збирання та опрацьовування необхідної інформації,2. Перевірка повноти й вірогідності звітних даних, проведення арифметичного, логічного і балансового зведення показників.3. Визначення загальних відхилень величини показників виконання завдань від базових величин.4. Виявлення взаємодіючих факторів і обчислення їхнього впливу на зміну величини показників.5. Виявлення зайвих витрат і невикористаних можливостей (перспективних резервів) підвищення ефективності виробництва.
Завершальний етап:1. Проведення підсумкової оцінки діяльності і узагальнення результатів аналізу.2. Розробка висновків і пропозицій щодо прийняття належних управлінських рішень за результатами аналізу, відповідно до його цілей і завдань. Ці висновки та пропозиції оформляються у вигляді пояснювальної записки до звіту чи доповідної записки на ім'я керівника підприємства або особи, за доручення якої проводився аналіз.3. Розробка організаційно-технічних заходів щодо усунення недоліків, підвищення ефективності використання виявлених резервів (за виконанням заходів слід встановити дійовий повсякденний контроль).4. Підготовка розпорядчих актів, призначення осіб, відповідальних за виконання прийнятих рішень.5. Контроль за впровадженням у виробництво пропозицій, що Їх було висунуто за результатами аналізу.
У процесі аналітичної роботи окремі складові названих етапів можуть повторюватися. Така ситуація стає можливою, наприклад, тоді, коли на якомусь із етапів дослідження виникає необхідність розширити факторне поле аналізу, що потребує нової допоміжної роботи.
Зрозуміло, що межі етапів мають певною мірою умовний характер і є дуже рухливими: за рахунок інтенсифікації робіт на одному з етапів відбувається скорочення на якомусь іншому і т. п. Отже, головним завданням такої поетапної регламентації економічного аналізу є забезпечення дійового поточного контролю за дотриманням якості аналітичної роботи і термінів її виконання.
48.Діагностика фінансових труднощів та можливого банкрутства підприємства.
У передбаченні можливого банкрутства підприємства заінтересовані його численні партнери: інвестори, позичальники, постачальники та інші. Банкрутство – природний процес конкурентної боротьби, у ході якої слабі підприємства, що виготовляють продукцію, яка не має попиту, припиняють свою діяльність. Банкрутство - неплатоспроможність підприємства, боргова нездатність і неможливість продовження виробничої і фінансово-господарської діяльності через відсутність коштів. Передумовою банкрутства є тривалий нестабільний стан фінансів підприємства, неефективне їх використання.
Одним із перших сигналів банкрутства є неплатоспроможність підприємства. Неплатоспроможність підприємства, з фінансового погляду, означає, що підприємство: поглинає ресурси або засоби кредиторів (постачальників, банків, власних працівників, акціонерів), їх товари, гроші та послуги; формує недоплати з податків та інших об ов’язкових платежів.
Виробничі і фінансові аспекти, що вказують на фінансові труднощі підприємства: 1) неможливість отримання додаткових фінансових ресурсів; 2) нездатність погасити прострочені зобов'язання, 3) погана система фінансової звітності; 4) переміщення сфери діяльності в галузі, не пов'язані з основним бізнесом підприємства; 5) нездатність підприємства контролювати свої витрати; 6) високий рівень конкуренції. Джерелами інформації для здійснення аналізу є форми фінансової звітності, розрахунки нормативу власних обігових коштів, розшифровка дебіторської та кредиторської заборгованості, бізнес-план, матеріали маркетингових досліджень, інша інформація. Методика передбачає аналіз:
- динаміка валюти балансу та його структури;
Незадовільна структура балансу — це такий стан майна і зобов’язань боржника, коли за рахунок свого майна він неспроможний забезпечити своєчасне виконання зобов’язань перед кредиторами у зв’язку з недостатнім рівнем ліквідності такого майна. Щоб так не сталося, загальна вартість майна повинна як мінімум дорівнювати загальній сумі зобов’язань боржника або перевищувати її.
- джерела власних коштів на основі коефіцієнтів автономії, фінансової стабільності, фінансового ліверіджу, забезпеченості власними коштами;
- структури кредиторської заборгованості. Особлива увага звертається на наявність простроченої заборгованості перед бюджетом, з оплати праці та соціального (у тому числі пенсійного) страхування та перед іншими кредиторами;
- активів підприємства та їх структури як з погляду їх участі у виробництві, так і з погляду рівня їх ліквідності;
- структури оборотних засобів на базі коефіцієнта оборотності оборотних засобів, часу обороту, коефіцієнта оборотності запасів та середньої тривалості одного обороту запасів;
- власних обігових коштів і платоспроможності, що визначається такими показниками: робочим капіталом; оптимальний розмір залежить від сфери діяльності, обсягу реалізації, кон’юнктури ринку тощо; маневреністю робочого капіталу Мк – часткою запасів у його загальній сумі; коефіцієнтом покриття Кп (критичне значення Кп = 1); якщо Кп < 1, підприємство має неліквідний баланс; якщо Кп = 1-1,5, підприємство своєчасно ліквідовує борги;
- витрат на виробництво;
- прибутковості підприємства;
- використання прибутку.
Результати аналізу заносять у зведену форму “Основні фінансово-економічні показники та коефіцієнти”. Після цього комісія робить висновок щодо доцільності чи недоцільності внесення підприємства до Реєстру неплатоспроможних підприємств та організацій.
Можливі заходи для уникнення банкрутства: • знайдіть шляхи додаткового фінансування підприємства; • позбудьтеся збиткової продукції підприємства і підрозділів, • зверніть увагу на управління активами; • розробіть здійснення програми скорочення затрат.
49. Методика оцінки фінансового стану підприємства
Аналіз балансу (Б) починається з визначення зміни сум Б, а також побудови Б. в агрегованому (ущільненому) вигляді, тобто з побудови Б. за основними розділами і деякими важливими групами статей. На основі агрегованого Б. здійснюється аналіз структури майна під-ва. Розглядаючи аналітичний Б. активу й пасиву, можна одержати низку важливих хар-к фінансового стану під-ва. Зокрема: - заг. вартість майна під-ва — валюта, або підсумок Б.; - вартість необоротних активів — підсумок розділу І активу Б.; - вартість оборотних активів — підсумок розділу II активу Б.; -розмір ДЗ — рядки 160—210; -суму вільних грошових засобів — рядки 230—240; - суму поточних ФІ — рядок 220; -суму вит. майб. пер.; -величину ВК — розділ І пасиву Б.; -розмір наступних витрат і платежів — розділ II пасиву Б;-суму довгострокових зобов'язань — розділ ІІІ пасиву Б.; -суму поточних зобов'язань — рядки 500—610; -суму доходів майб. пер. — рядок 630. Горизонт. аналіз цих показників дозволяє встановити їх абс. відх. та темпи зрост. за аналізований пер.. Напр., динаміка вартості майна дає можливість виявити по тужність під-ва. Але поряд із горизонт. аналізом важливе значення для оцінки фінансового стану має також вертикальний (структурний) аналіз активу й пасиву Б. Прикметами «позитивного» Б. з погляду підвищення ефективності можна назвати наступні показники: - коеф. поточ. ліквідності; -заб-сть під-ва власними оборотними засобами; -зрост. ВК; -ДЗ перебуває в рівновазі з розміра ми КЗ; - відсутність збитків, простроченої заборгованості банкам, бюджету; -запаси й витрати не повинні перевищувати мінім.джерел їх фор-ня (власних оборотних засобів, довгостроко вих кредитів і позик, короткострокових кредитів і позик).
50. Аналіз асортименту продукції. Як вивчають ступінь його оновлення на п-ві?
Під асортиментом розуміють перелік вироблюваних видів продукції їз зазначенням обсягів випуску. Вужчим поняттям є номенклатура випуску, яка хар-є тільки обсяг, різноманітність прод., що виробляється. Стр-ра – співвідношу. окремих виробів у заг. обсязі в-ва, виражене здебільшого у %. Зміна асор-ту порівняно з планом спричинює асортиментні, а стр-ри випуску – стр-ні зруш. Роз-нок показн. виконання плану з асор-ту здійсн. 3-ма способами: 1) спосіб «найменшого числа»-полягає у виборі меншої з двох сум. Береться факт. сума, але за умови, якщо вона не перевищує планового зав-ня.; 2) як заг. показник беруть найм. серед усіх виробів % викон-ня плану.; 3) полягає у знаходженні спввіднош. к-ті виробів з повним вокон-м плану й к-ті планових позицій. Цей показник пов’яз. із номенклатурою прод, звідси і його назва – коеф. номенклатурності. Оновлення асор-ту – процес заміни застаріл. зразків прод. на сучасніші та техн. досокналіші або випуск принципово нової прод-ї. Коеф. оновлен. асот-ту розрах-тя як відношення к-ті нових виробів до заг. к-ті прод. Проте його логічніше визначати як частку вироблених нових видів продукції (у грошовому вираженні) до загальної варто сті товарної продукції. Перспективним напрямом аналізу є розрах-к частки прод., яка має товарні знаки, за реєстр.у вітчиз. і міжнарод. орг-ціях. Наявність товарн. знака на якусь прод. і захист його на споживчому ринку свідчать про оригіналь ність виробу, його високу та стабільну якість. Слід також ураховувати, що прод. з добре відомими това рними знаками, яка має сталий попит, — це об'єкт постійного копіювання і навіть фальсифікацій. Тому потребують обов'язко вого розв'язання проб., пов'язані із захистом тов. марки, у т. ч. в судовому порядку. Під час аналізу асор-ту продукції, що її випускає під-во, необхідно враховувати, наскільки цей асор-т є тра диційним, які нові види товарів сам ост.розроблено і впрова джено у вир-во, а які вироблено за ліцензіями або за співучасті інших фірм. Дуже корисним для оцінки асор-ту був бі розрах-к допоміжних показників – к-ті застрілих зразків прод., яку випускає п-во, та відповідної частки осягу тов..прод.
51. Аналіз показників використання виробничого обладнання. Всі показники використання основних засобів звичайно ділять на дві групи: *показники екстенсивного використання; *показники інтенсивного використання.
Показники першого типу характеризують роботу устаткування за часом або за кількістю (охопленням). Показники другого типу пов’язані з його виробітком, тобто визначають рівень використання потужності. Останні показники обов’язково мають одиниці виміру (гривні, штуки, метри і т.д.). У процесі аналізу досліджуються склад і структура календарного фонду верстатного часу, співвідношення наявного, встановленого і діючого устаткування. Коефіцієнт змінності роботи (Коеф. змінності роботи обладн. за часом= кільк. відпрац. машино-змін одиницею обладнання/ число машино-днів (діб)) устаткування дозволяє порівняти цей показник з планом, вивчати в динаміці та в порівнянні з іншими спорідненими підприємствами. За наявності інформації аналізують також склад і використання виробничих та допоміжних площ. Особливу увагу завжди звертають на розрахунки й аналіз показника фондовіддачі (фондомісткості продукції). Фондовіддача = Обсяг товарної продукції, тис. грн./ Середньорічна вартість основних вироб ничих фондів, тис. грн. Необхідно розібратися у тенденціях її зміни і вивчити фактори, які на неї впливають.
Нарешті, слід перейти до аналізу використання окремих типів устаткування і машин. Недоліки в його використанні можуть бути пов’язані: 1) з наявністю диспропорцій у діючому парку верстатів; 2) зі змінами асортименту структури випуску продукції, а отже і потреб у тих або інших видах устаткування; 3) з рівнем забезпеченості матеріально-технічними ресурсами і кваліфікованою робочою силою; 4) з технічним станом, якістю ремонтів і догляду за устаткуванням; 5) з іншими причинами.
52. Як проводиться експрес – аналіз фін.стану п-ва Метою такого аналізу є наочна і проста оцінка фін. стану і динаміки роз-ку госп. суб.. В процесі аналізу можна запропонувати розрах-к різних показників і доповнити його методами, які базуються на досвіді і кваліфікації спеціаліста. Експрес-діагностика дає миттєвий погляд на ситуацію в компанії і призначена для пошуку і виділення найбільш важливих і складних проблем у керуванні фінансами. Її основною задачею є звуження масштабів пошуку проблем і їхнього вирішення. Цей вид аналізу припускає незначні витр. часу для одержання рез-ту і наступне провед. додат. аналіт. досліджень по виділених напрямках. Експрес-діагностика під-ва припускає вивч. поточ.(тактичних) аспектів ді-ті компанії. Схема експрес-аналізу і побудови Звіту: 1. Оц. і аналіз ек. потенціалу під-ва. 1.1.Оц. майнового стану.1.1.1. Вертик. аналіз балансу.1.1.2. Горизонт. аналіз балансу. 1.1.3. Аналіз якісних змін у майновому стані. 1.1.4. Аналіз стр-ри і динаміки оборотних коштів. 1.2. Оцінка наявності негат. статей у звітності. 1.3. Оц. фін. стану. 1.3.1. Оц. ліквідності. 1.3.2. Оц. фін. стійкості. 2. Оц. і аналіз рез-тів фін.-госп. діяльності п-ва. 2.1. Оц. ділової активності. 2.2. Оц. Рентаб.. 2.3. Оц. положення на ринку цінних паперів. 2.4. Верт. аналіз фін. рез-тів. 2.5. Комплексна оцінка рез-тів д-ті по методиці “Дюпон” 3. Висновки та рекомендації.
Фін. блок експрес-діагностики являє собою набір універсальних показників, що розрах-ся на базі осн. форм бух.звітності. Вище приведені основні аспекти аналізу показників, які необхідно оцінити в ході експрес-діагностики. Вони описують різні сторони д-ті компанії, дозволяючи визнач. найбільш серйозні її проб.. Дуже важливо розглядати всі показники в динаміці, оскільки це дає можливість зіставити дані й оцінити тенденції їхньої зміни.
Продукт-сть праці — вир-во продукції за одиницю часу. Обернена величина продукт-ті праці — працемісткість. Показники ПП хар-ть якісний бік ви корист. роб. сили на підприємстві. ПП вимірюють 2 способами: к-тю продукції, випущеної за одиницю роб часу, або кількістю часу, затраченого на виготовлення одного виробу. Останній показник назив. трудом. продукції. ПП визначають як у натур, так і в грош. вимірах. Аналіз поч з оцінки виконання плану по вир-ку одного прац в грош вимірі. Потім порівн. показник звітного періоду (рік, квартал, місяць) з пок. за минулий період, з показниками споріднених підприємств.Від цього загального показника продуктивності праці слід перейти до більш деталізованих показників, таких як виробіток одного роб., вироб. одного основного робітника і так далі. На наступному етапі проводять аналіз основних факторів, що впливали на заг. пок. ПП. Вирішальним фактором є виробіток одного робітника, який, у свою чергу, залеж. від факторів викор. роб. часу і сер-годинного виробітку одного роб. Останній пок. формують насамперед фактори техн. озброєності праці, технології, кваліфікації робітників, інтенсивності праці та інші. Завершають аналіз підрахунком резервів зрост. ПП і опрацювавням заходів з їх реалізації. ПП залежить від екст. та інт. факторів. До екст. факторів віднос.: зміна структури персона лу, співвіднош. між основними та доп роб., використ. роб. часу, інші кількісні фактори. Ця група фак торів впливає на ПП через організацію праці.До інт. факторів віднос: зміна рівня кваліфікації, тех. та енергет. озброєності праці, спеціалізації та коопе рації, впров. нової техніки та технології, зміни форм та систем ЗП, премій та інших видів матер. заохочення і форм морального стимул.; закріплення роб. сили за підпри ємствами; зміни якості, стр-ри, асорт. та матеріаломісткості прод.;нормування праці; організація роб. місць; управл. виробництвом та ін фактори. Ці фактори обумовлюють працемісткість продукції.
Основні фонди підприємства поділяють на виробничі основні засоби і невиробничі основні засоби. Перші включають основні засоби основного виду діяльності (промисловості та інших галу зей народного господарства). Основні засоби основної діяльності складаються з будівель і споруд, устаткування, інструменту та інших основних фондів. Аналізуючи склад основних виробничих фондів, необхідно поділити їх на активні та пасивні, визначивши питому вагу кож ної групи. Треба ретельно вивчити, як змінюється співвідношен ня цих груп упродовж останніх років. При цьому невпинне збільшення частки активних фондів у вигляді робочих і силових машин — мета кожного підприємства. У сучасних ринкових умовах дуже важливо звернути увагу на те, яка частка основних фондів здана або взята в оренду, яку земельну площу підприємство займає і наскільки доцільно використовує її. Аналізуючи стан основних фондів, насамперед на підставі даних першого розділу активу бухгалтерського балансу, розраховують коефіцієнт спрацювання (зносу) основних фондів і вивчають його динаміку за ряд років:
Кзн= Для розрах-в
Коефіцієнт вибуття основних засобів: всіх коеф-в
Квиб= викор-ся
Коефіцієнт оновлення основних засобів: лише основні
Конвл= виробничі
Коефіцієнт приросту основних засобів: фонди.
Кприр=
Коефіцієнт придатності основних засобів:
Кприд=
Прямі матер витрати відносяться на собівартість виробів за прямою ознакою і утворюють одноелементні статті.
Непрямі матер витрати (напр, ТЗВ) попередньо групуються в кошторис по кожній статті; утворюють комплексні статті витрат, які після розподілення за певною ознакою вкл-ся в соб-ть виробів пропорційно.
Отже, прямі матер витрати оцінюють шляхом співставлення факт витрат з плановими, перерахованими на факт обсяг виробленої продукції.
На зміну величини прямих матер витрат впливає:
МВпрямі=МВпряміпл*%Викон-ня ПлануВипускуПр-ії
МВпрямі=(МВпряміфакт-МВпряміпл)*ВипускПр-іїфакт
МВпрямі=(МВпрямііфакт-МВпрямііпл)*Ціпл
МВпрямі=(Ці1-ціфакт- Ці1-ціпл)*МВіфакт
Вир-во та реалізація продукції потребують матер., трудових, та грош. витратах, які складають с/в продукції. Матер. витрати наведені в статті «Матер витрати» у формі №5-С, яка включає: сировину та матеріали; зворотні відходи; покупні вироби; напівфабрикати; послуги ін під-в та орг-цій вир-чого напрямку; паливо та енергію на технологічні цілі. Матер витрати за одноел-тними статтями оцінюють шляхом співставлення факт витрат з плановими та плановими, перерахованими на факт обсяг виробленої продукції. На зміну величини матер витрат впливає обсяг вир-ва, асортимент продукції, рівень витрат на одиницю кожного виду продукції. Вплив обсягу вир-ва на зміну матер витрат в с/в продукції визначають множенням: суми планових матер витрат на % виконання плану випуску продукції; різниці між фактичною і плановою стр-рою на факт випуск продукції; різниці між факт і плановими витратами на факт випуск продукції. Рівень матер витрат у с/в одиниці продукції залежить від: зміни норм витрат і цін придбання одиниці кожного виду матер ресурсів, де зміни норм витрат вираховують множенням різниці між факт. і план. витратами кожного виду матер. ресурсів на план. ціну одиниці цих ресурсів, а вплив зміни цін — добутком різниці між факт. і план. ціною одиниці матер. ресурсів кожного виду на факт. їх витрату. В резерв запис-ся перевитрати за кількістю і ціною. Причини відхилення від норм витрат матер ресурсів виявляють за зведеннями чи машинограмами відхилень від норм, повідомленнями про зміну норм, про брак розкрійних листів та за іншою інф-цією
56. Аналіз змінних і умовно-постійних статей витрат у складі собівартості продукції.
Аналіз витрат на обслуговування виробництва і управління проводиться по статтях затрат. Ці затрати діляться на змінні і умовно- постійні.
Змінні витрати — це витрати, що залежать від зміни обсягу виробництва (зарплата робітників з відрядною формою оплати праці, сировина і матеріали, паливо).
Умовно-постійні - це витрати, як і залишаються незмінними або майже не змінюються з збільшенням або зменшенням обсягу виробництва, тобто не залежать від зміни цього обсягу (амортизація, оренда, погодинна оплата праці). При цьому
Затрати на утримання і експлуатацію машин і обладнання є основними, тобто пов'язаними з технологічним процесом і в більшій своїй частині змінними. Тому при аналізі цих витрат потрібно знайти абсолютне і відносне відхилення. З цих витрат такі статті, як амортизація, % за користування основними засобами (орендна плата), інші витрати вважаються умовно-постійними і за цими статтями не визначається відносне відхилення, всі інші статті — змінні, тобто потрібно визначити відносне відхилення
У.П. – загальновиробничі, загальногосподарські витрати, частина витрат по експлуатації і утриманню обладнання. Їх аналіз проводиться співставленням суми і рівня цих затрат за звітний період в динаміці чи з планом. Детально вивчаються причини, які виклмикають як перевитрати так і економію по кожній окремій статті. Аналіз У.З. витрат здійснюється з порівнянням їх фактичної величини на 1грн товарної продукції з плановим чи базовим рівнем, перерахований на фактичний об»єм випуску продукції. У.З. витрати: на електро енергію для виробничих потреб, знос інвентаря.
57. Основні джерела інформації та методи оцінки фінансового стану підприємства
Інформаційною базою фінансового аналізу є бухгалтерська звітність.
Бухгалтерська звітність являє собою систему показників, що відбивають майновий та фінансовий стан організації на звітну дату, а також фінансові результати її діяльності за звітний період.
Інформація, подана в бухгалтерській формі № 2, що має назву “Звіт про фінансові результати”, є більш аналитичною, деталізованою і конкретною, порівняно з загальним бухгалтерським балансом (форма № 1). Для інвесторів і аналітиків ця форма є в багатьох відношеннях важливіша ніж сам баланс, тому що в ній міститься не застигла одномоментна, а динамічна інформація про те, яких успіхів досягло підприємство протягом року та за рахунок яких факторів.
За даними форми № 2 проводять аналіз фінансових результатів діяльності організації як по загальному обсягу в динаміці, так і за структурою, а також факторний аналіз прибутку та рентабельності.
Методи фінансового аналізу - це комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства.
В економічній теорії та практиці існують різні класифікації методів економічного аналізу взагалі та фінансового аналізу зокрема.
Перший рівень класифікації виокремлює неформалізовані та формалізовані методи аналізу.
Неформалізовані методи аналізу грунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв'язках та залежностях. До неформалізованих належать такі методи:
- експертних оцінок і сценаріїв,
- психологічні,
- морфологічні,
- порівняльні,
- побудови системи показників,
- побудови системи аналітичних таблиць.
Ці методи характеризуються певним суб'єктивізмом, оскільки в них велике значення мають інтуїція, досвід та знання аналітика.
До формалізованих методів фінансового аналізу належать ті, в основу яких покладено жорстко формалізовані аналітичні залежності, тобто методи:
- ланцюгових підстановок,
- арифметичних різниць,
- балансовий,
- виокремлення ізольованого впливу факторів,
- відсоткових чисел,
- диференційний,
- логарифмічний,
- інтегральний,
- простих і складних відсотків,
- дисконтування.
У процесі фінансового аналізу широко застосовуються і традиційні методи економічної статистики (середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки рядів динаміки), а також математико-статистичні методи (кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, факторний аналіз, метод головних компонентів).
58 Аналіз витрат на 1 грн. випуску продукції. Методика підрахунку основних чинників, що впливають на цей показник
Затрати на 1 грн. ТП — це узагальнений показник собівартості продукції, за допомогою якого:
1) можна порівняти роботу різних підприємств, дати оцінку собівартості продукції за різні роки;
2) можна побачити прямий зв'язок між собівартістю і прибутком.
Затрати на 1 грн ТП
При аналізі потрібно спочатку порівняти фактичні затрати на 1 грн. ТП з плановими і знайти відхилення, а потім розрахувати, як на це відхилення вплинули різні фактори.
На відхилення в затратах на 1 грн. товарної продукції впливають такі фактори (табл. 4.) як зміни:
- асортименту і структури продукції;
- рівня собівартості продукції;
- цін на матеріальні ресурси, тарифи на електроенергію, теплоенергію.
Методика підрахунку:
Важливим показником загальної с\в є с\в окремих видів п-ції. Для аналізу викор-ся планові й фактичні калькуляції с\в п-ції. Обєктом каль-кулювання м.б. п-ція чи роботи. Головний обєкт-готові виро-би, які поставляються за межі п-ва. Під час аналізу встановлююь ступінь вико-нання плану за с\в окремих видів п-ції, вивчають відхилення по статтях калькуляції від плану або базових показників, визначають причини, що зумовили значні відхилення по найбільш вагомих статтях калькуляці. Далі ведуть пошук поточних і перспективних резервів зниження с\в п-ції. Перспективні резерви зниження с\в п-ції передбачають проведення знач-них орг-них , технолог-них та ін. видів робіт, що вимагає додаткових інвестицій. Це стосується можливо-го збільшення обсягів в-ва. Добре відомо, що за інших рівних обставин збільшення обсягів в-ва знижує с\в п-ції через відносно сталі затрати на упр-я в-вом.
Зміна с\в виробу при збільшенні обсягу його в-ва:
Сі=П\qі+V, де П-умовно-незмінні витрати, V-змінні затрати,qі-обсяг в-ва.Дуже важливу роль відіграє такий фактор як час.
Важливим чинником здешевлення в-ва осн. п-ції може стати виготовле-ння побічної в відходів осн. в-ва.Цей шлях особливо ефективний у харчовій галузі, сировинних. В галузях обробної промисловості добрі рез-тати дають чинники повязані із стандартизацією п-ції , а також із спеціалізацією і кооперу-ванням п-в. Все це разом дозволяє збільшити обсяги та економити ресурси в-ва. Попередні фактори будуть діяти краще якщо вони спиратимуться на чинник впровад-ження досягнень НТП. Фактором подородчання в-ва є погіршення умов видобутку палива й сировини і поступове погіршення якості п-ції видобувних галузей промисловості. П-ва з неширокою номенклатурою осн виробів, планують с\в 1 п\ції кожного виду. Аналіз плану зниж-ння с\в 1 п-ції кожного виду починається з оцінки заг. показників Для цього викор-ють дані довідки про рент-сть найважливіших виробів та форми №6 і складають розр-к. звітну с\в 1 п-ції кожного виду порівнюють з плановою і фактич-ною за попередній рік: визначають рівень виконання та відхилення від плану, тенденції в змінах с\в., виявляють різницю в рівні викона-ння плану кожного виду виробів і причини їх виникнення.
60 Аналіз складу і технічного стану основних виробничих засобів. Як вирахувати їх зношеність по балансу?
ДИВИСЬ №54
61. Аналіз фінансових результатів від звичайної та операційної діяльності.
Процес розрахунку прибутку (збитку) підприємства може бути розді лений на такі етапи:
1. Розрахунок валового прибутку (збитку)
2. Визначення прибутку (збитку) від операційної діяльності
3. Визначення прибутку (збитку) від звичайної діяльності
4. Розрахунок чистого прибутку (збитку) звітного періоду.
Етап 1. Розрахунок валового прибутку (збитку):
Валовий прибуток (збиток) розраховується як різниця між чистим доходом від реалізації продукції (товарів, робіт чи послуг) та собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт та послуг). Для цього визначимо величину чистого доходу підприємств від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг):
Дохід від реалізації продукції – ПДВ, акцизний збір, інші податки і збори, інші вирахування з доходу = чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)
Тепер визначимо величину валового прибутку (збитку) п-ва:
Валовий прибуток (збиток) = чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) – собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)
Етап 2. Визначення прибутку (збитку) від операційної діяльності:
Прибуток (збиток) від операційної діяльності обчислюють:
Прибуток (збиток) від операційної діяльності = валовий прибуток (збиток) – адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати
Етап 3. Визначення прибутку (збитку) від звичайної діяльності:
Спочатку визначимо прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування:
Прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування = прибуток від операційної діяльності ± дохід від участі в капіталі, інші фінансові доходи, інші доходи ± фінансові витрати, втрати від участі в капіталі, інші витрати
Далі визначаємо прибуток (збиток) від звичайної діяльності:
Прибуток = прибуток від звичайної діяльності до оподаткування – податок на прибуток
Збиток = збиток від звичайної діяльності до оподаткування + податок на прибуток
Етап 4. Визначення чистого прибутку (збитку) звітного періоду:
Чистий прибуток (збиток) = фінансовий результат від звичайної діяльності ± дохід від надзвичайної діяльності, податок на прибуток від надзвичайної діяльності, витрати від надзвичайної діяльності, зменшення податку на прибуток від збитків надзвичайної діяльності.
62.Аналіз руху грошових коштів.
Фін благополуччя підпр-ва багато в чому залежить від потоку грош коштів, що забезпеч-ть покриття їх зобов'язань. Грош кошти – це готіка, кошти на рах-х в банку та депозити до запитання. Рух грош коштів певного напрямку чи виду дія-ті назив-ть грош потоком. Розрізн-ть 2 осн види грош потоків: звичайний (всі суми різняться за величиною) та ануїтет (всі суми рівновеликі). Виділяють 3 осн види аналізу грош потоків:
попередній – здійсн-ся на стадії укладання договорів (контрактів). Особливо старанно аналіз-ся інвестиц проекти і лізингові контракти. По ним здійсн-ся послідуючий (ретроспективний) аналіз. Ретроспективний і перспективний аналізгрош потоків здійсн-ся в цілому по підпр-ву з метою вивчення їх динаміки, можливостей внутр фін-ня, визначення перспективної плат-ті.
Коеф-т грош потоків фокусує свою увагу на витратах грошей як найліквідн з активів і визначає кільк-ть днів, яку можна покрити проектом за рах-к власних грош надходжень:
КГП=гроші та еквівалент + рах-ки до отримання/річна потреба в грошах
Крім того аналіз може бути як внутр, так і зовн. Для останнього інформаційною базою виступає форма №1, №2 і особливо "Звіт про рух грош коштів". Останній склад-ся на основі м-ду потоку грош коштів і який дає відповідь на питання про вміння підпр-ва розпоряджатися коштами. За умов відсутності звіту про грош потоки та його аналогів рух грош потоків може бути визначений розрах-м шляхом за допомогою прямого чи опосередкованого методів. Прямий використ-ся при внутр аналізі. Його суть полягає в прямому співставленні надходжень ГК та їх вибуття. Прямий метод спирається на розрах-к прибутку (виручка від реаліз прод, аванси отримані та ін) і відтоку (оплата рах-ів постач-ів, повернення отрим короткост кредитів і позик і ін) грош коштів, т.б. вихідним елементом явл виручка. Непрямий грунтується на ідентифікації та обл операцій, які пов'язані з рухом грош засобів, і послідовному коригуванні чистого приб, т.б. вихідним елементом виступає прибуток. Другий м-д використ-ся в основному при зовн аналізі.
63. Аналіз рентабельності окремих видів продукції. Фактори, що впливають на рентабельність продукції.
До показників рентабельності продукції відносять:
Показники рентабельності визначаються в коефіцієнтах або у відсотках і показують частку прибутку в кожній грошовій одини ці витрат, або частку товарної продукції в собівартості продукції.
Показники рентабельності можна розраховувати і за окреми ми структурними підрозділами, і за видами діяльності.
Показники рентабельності використовують для оцінки резуль татів діяльності підприємства, його структурних підрозділів, у ціноутворенні, інвестиційній політиці, для порівняльного аналізу споріднених підприємств, що виробляють таку саму продукцію, для вибору варіантів формування асортименту і структури про дукції, аналізу раціональності виробництва продукції.
Завданнями аналізу рентабельності є:
—оцінка виконання визначених параметрів (плану, прогнозу тощо);
— вивчення динаміки показників;
—визначення факторів зміни їх рівня;
—пошук резервів зростання рентабельності;
—розробка заходів для використання виявлених резервів.
Зміна рентабельності окремих видів продукції відбувається під впливом різних факторів:
1. Ціна реалізації:
- якість продукції;
- попит ринку;
- показники інфляції;
2. Собівартість виробу:
- прямі матеріальні витрати;
- прямі трудові витрати;
- непрямі витрати.
Рентабельгість окремих видів продукції:
Ri = (Ц-С)/С*100
64. Методика підрахунку впливу факторів на валовий прибуток.
Прибуток від реалізації товарної продукції визначається як різниця між чистим доходом (Дч) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і собівартістю реалізованої (Ср) продукції (товарів, робіт, послуг).
Пр = Дч-Ср.
Чистий дохід розраховується як різниця між доходом від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) Др і податком на додану вартість (ПДВ), акцизним збором (Ак) та іншими відрахуваннями з доходу (Ді):
Дч = Др-ПДВ-Ак-Ді.
Аналіз виконання плану прибутку від реалізації продукції проводиться за даними форми № 2 і за обліковими даними підприємств.
АНАЛІЗ ПРИБУТКУ ВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ, тис. грн.
|
Показник |
За план. |
За планом на фактично реалізовану продукцію |
Звіт |
|
Виручка від реалізації продукції |
600 |
660 |
840 |
|
Собівартість реалізованої продукції |
400 |
430 |
450 |
|
Прибуток |
200 |
230 |
390 |
План по прибутку виконано на 190 тис. грн. (390 - 200), або на 195%. Відхилення фактичного прибутку від планового сталося в результаті змін обсягу реалізації, собіва ртості, структури й асортименту продукції та оптових цін на про дукцію.
Порівнюючи суму прибутку планову і суму прибутку, розраховану за плановими цінами і плановою собівартістю, але за фактичним обсягом і асортиментом продукції, обчислимо, наскільки вона змі нилась унаслідок зміни обсягу й структури реалізованої продукції:
230 - 200 = + 30 тис. грн.
Але щоб визначити вплив тільки обсягу реалізації, треба пла новий прибуток помножити на відсоток пере- (недо-) виконання
плану обсягу реалізації. Цей відсоток становить 110% (660/600)100 .
Вплив зміни обсягу реалізації обчислюється:
(200*10)/100= +20,0 тис. грн.
Отже, за рахунок збільшення обсягу реалізації ми одержали 20 тис. грн. прибутку. Потім визначаємо вплив структурного фа ктора: від першого результату віднімаємо другий:
30-20 = +10 тис.грн.
Вплив зміни собівартості на суму прибутку розраховується порівнянням фактичної суми витрат (перерахованої на фактич ний обсяг реалізації продукції) з плановою: 450-430- + 20 тис. грн.
Але, в нашому прикладі фактична собівартість зросла, отже, прибуток зменшився на (- 20) тис. грн.
Вплив зміни оптових цін на прибуток визначається порівнян ням фактично отриманої виручки (зменшеної на суму податків на добавлену вартість, акцизів та інших обов'язкових платежів) з виручкою, перерахованою на фактичний обсяг реалізації:
840-660 = + 180 тис.грн.
Велике зростання прибутку за рахунок підвищення цін на продукцію не є результатом ефективної діяльності підприємства, оскільки досягається воно за рахунок споживачів.
Загальна сума результатів впливу різних факторів на доходи показує, що розрахунки зроблено правильно:
20+ 10+ 180 + (-20) = + 190 тис.грн.
65. Аналіз складу і структури оборотних активів.
Аналіз складу і динаміки мобільних (оборотних) коштів.
На основі аналізу структури оборотних коштів вивчають змі ни, що відбулися в складі оборотних коштів у цілому, а після цього — в розрізі окремих статей.
Причинами зміни оборотних коштів можуть бути:
АНАЛІЗ СТРУКТУРИ ОБОРОТНИХ АКТИВІВ
|
Види коштів |
На поч. звіт. пер. |
На кін. звіт. пер. |
Горизон. аналіз гр. 1 - гр. 2 |
Відносне відхилення, % (гр. 2 / гр. 1 х 100)- 100 |
Вертикальний аналіз, % |
||
|
поч. звіт. пер. гр. 1/ усього х100 |
на кін. звіт. пер. гр. 2/ усьо х 100 |
відхил. гр. 6- гр. 5 |
|||||
|
Грошові кошти та їх еквіваленти: |
|||||||
|
у національній валюті |
|||||||
|
в іноземній ва люті |
|||||||
|
2. Поточні фінан сові інвестиції: |
|||||||
|
векселі одер жані |
|||||||
|
3. Дебітори |
|||||||
|
4.3апаси |
|||||||
|
5. Незавершене виробн. |
|||||||
|
6. Готова продукція |
|||||||
|
7. Товари |
|||||||
|
8. Інші оборотні активи |
|||||||
|
Усього: |
66. Аналіз дебіторської заборгованості.
За даними бухгалтерської звітності (ф. 1, ф. 2) можна визначити низку показників, що характеризують стан дебіторської заборгованості.
До цих показників належать:
1. Оборотність дебіторської заборгованості:
Од = В:Д,
де Од — оборотність дебіторської заборгованості; В — виручка від реалізації продукції; Д — середня дебіторська заборгованість.
2. Період погашення дебіторської заборгованості:
Пд = 360 днів : Од,
де Пд — період погашення дебіторської заборгованості; Од — оборотність дебіторської заборгованості.
3. Частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі по
точних активів:
Да = [Дз:Па]100,
де Да — частка дебіторської заборгованості в поточних активах;
Дз — дебіторська заборгованість;
Па — поточні активи (2 + 3 розділ активу балансу).
4. Відношення середньої величини дебіторської заборгованос ті до виручки від реалізації визначається за формулою:
Дз = Д:В,
де Д — середня величина дебіторської заборгованості; В — виручка від реалізації продукції.
5. Частка сумнівної дебіторської заборгованості в загально му обсязі заборгованості, %.
Показник сумнівної дебіторської заборгованості може бути взятий з балансу (рядок 162 ф. 1).
Методика аналізу показників оборотності дебіторської забор гованості: дані за звітний період порівнюють з даними за мину лий рік (або інший звітний період), визначають зміни і вивчають причини цих змін, їхню якісну характеристику. Деякі показники за минулий період (оборотність дебіторської заборгованості, або відношення середньої величини дебіторської заборгованості до виручки від реалізації) переносяться з розрахунку, складеного за підсумками минулого року чи іншого виробничого періоду.
67. Аналіз використання робочого часу.
Аналіз використання робочого часу доцільно проводити у двох напрямках:
виявлення втрат робочого часу;
виявлення непродуктивного використання робочого часу. Використання робочого часу для всіх категорій робітників
аналізується за допомогою таких двох показників:
середня кількість днів, відпрацьованих одним робітником за звітний період (місяць, квартал, рік);
середня тривалість робочого дня (зміни).
Середня кількість днів, відпрацьованих одним робітником за звітний період, характеризує тривалість робочого періоду в днях (дні виходів на роботу). На цей показник впливають такі факто ри: втрати робочого часу і в тому числі прогули; невиходи з до зволу або з ініціативи адміністрації; масові невиходи на роботу (страйки); кількість днів чергової відпустки; кількість вихідних і святкових днів, кількість днів тимчасової непрацездатності, від пустки у зв'язку з навчанням.
Тривалість робочого дня (зміни) робітника залежить від таких факторів: величини нормативно встановленого робочого тижня; ча су надурочної роботи; часу простою протягом робочої зміни, що зафіксований в обліку; неповного робочого часу (скорочений робо чий день, тиждень); часу інших скорочень робочого дня (зміни), пе редбачених законодавством (для матерів-годувальниць, підлітків).
68. Аналіз інвестиційної діяльності.
У процесі аналізу необхідно враховувати такі особливості ін вестиційної діяльності:
обмеженість фінансових ресурсів;
можливість вибору альтернативних проектів;
значний вплив фактора ризику.
За об'єктом вкладень інвестиції поділяються на фінансові та реальні.
Фінансові інвестиції — це вкладення коштів у різноманітні фінансові інструменти, такі як цінні папери, депозити, цільові банківські вклади, паї, частки, вкладення в статутні фонди інших підприємств.
Реальні інвестиції — це вкладення коштів у матеріальні та нематеріальні активи. До матеріальних об'єктів інвестування на лежать: будинки, споруди, обладнання, дорогоцінні метали, ко лекції, інші товарно-матеріальні цінності. До цієї групи включа ють інвестиції у відтворення й приріст основних фондів, які здій снюються у формі капітальних вкладень.
Для внутрішніх суб'єктів аналізу найважливішим завданням є обґрунтування та вибір найефективнішого напряму інвестування коштів. На початковому етапі аналізується доцільність вкладення коштів у реальні та фінансові інвестиції. Залежно від результатів аналізу вибирають один із напрямів проведення інвестиційних опе рацій або визначають оптимальне їх поєднання. Методика аналі зу дохідності та ризику інвестиційних операцій залежить від спе цифіки об'єктів дослідження, тобто від того, чи є це виробничі проекти, чи фінансові інструменти.
Після того, як вибір зроблено і реалізація інвестиційного проекту (капітальні вкладення) почалася, або були придбані певні цінні папери, завдання аналізу полягає у виявленні можливих відхилень від запланованого сценарію та обгрунтуванні коригую чих управлінських рішень.
Після завершення інвестиційної операції необхідно проаналі зувати її фактичну ефективність та виявити причини відхилень^ від запланованої або очікуваної ефективності. Результати такого аналізу допоможуть підприємству в майбутньому адекватно оці нювати свої можливості та приймати обґрунтовані управлінські рішення. Отже, в процесі аналізу інвестиційної діяльності під приємства застосовуються всі види аналізу: попередній, операти вний, ретроспективний.
69. Аналіз обсягів і динаміки виробництва продукції.
Аналіз обсягів виробництва продукції зазвичай починають з оцінювання того як виконано план виробництва в цілому по підприємству і за основними виробничими одиницями; якими були рівні виконання по місцях і кварталах звітного періоду. Визначають причини можливих невдач і встановлюють винних у цьому осіб.
Враховуючи складне економічне становище в країні, повсюдний спад виробництва, особливу увагу доцільно приділити вивченню динаміки обсягів вивченню динаміки обсягів випуску продукції на підприємстві. При цьому найдоречнішим є використання натуральних вимірників обсягів випуску продукції, оскільки це дає змогу запобігти перекрученням, які спричинює інфляція. Якщо ці вимірники не можна використати, то обсяги визначають у незмінних цінах.
Аналізуючи динаміку обсягів виробництва, треба обов’язково визначити, які фактори спричинили таку тенденцію, і відокремити ті, що діяли на народногосподарському рівні, тобто були зовнішніми.
Проте внутрішні фактори потребують не меншої уваги. Обсяг виробництва можна збільшити, використовуючи більш дорогі матеріали і відповідно підвищуючи ціну виробів або, навпаки, збільшуючи у складі рецептур дешеві компоненти і спрямовуючи зекономлені дефіцитні матеріали на додатковий випуск продукції.
Усі заходи щодо розвитку спеціалізації та кооперації також помітно впливають на обсяги виробництва. Регулювання рівня якості та зміни асортименту були найуживанішими засобами збільшення обсягів виробництва на підприємствах і в цілих галузях промисловості колишнього СРСР. до речі, сучасний ринок України ефективно бореться з цими «хитрощами» зниженням (вимушеним) попиту.
70. Аналіз ліквідності балансу.
Залежно від рівня ліквідності активи підприємства поді ляються на такі групи:
Пасиви балансу відповідно до зростання строків погашення зобов'язань групуються так:
Аналіз ліквідності підприємства передбачає два такі етапи:
складання балансу ліквідності;
розрахунок та аналіз основних показників ліквідності.
Ліквідність балансу — це рівень покриття зобов'язань під приємства його активами, строк перетворення яких на гроші від повідає строкам погашення зобов'язань.
71. Аналіз забезпеченості підприємства власними оборотними коштами.
Проаналізувавши рух коштів за даними ф. 4, необхідно про аналізувати показники оборотності коштів, основними з яких є:
1. Мінімальна сума грошей, що необхідна для проведення гос подарських операцій. Визначається за формулою:
Гм = Воп / Ог,
де Гм — мінімальна сума грошей; Воп — операційні витрати; Ог — оборотність грошей.
Операційні витрати — це витрати грошей на купівлю товару і сировини, заробітну плату, виплату відсотків, дивідендів.
2. Оборотність коштів. Визначається за формулою:
Ог = 360 днів / Цо, або Од = 360 днів / По,
де Од — оборотність грошових коштів; Цо — цикл оборотності грошових коштів; По — кількість днів між закупівлею сировини і н
3. Тривалість періоду обороту.
Цей показник щодо грошей визначається так само, як аналогі чний показник, що характеризує оборотність матеріальних обо ротних засобів. Він визначається з формули:
То = Сог-Д/0,
де То — період обороту;
Сог — середні залишки грошових оборотних коштів; Д — тривалість періоду в днях (360, 90, 30 днів); О — оборот за період.
72. Аналіз кредиторської заборгованості.
Аналіз кредиторської заборгованості треба починати з виявлення складу і структури кредиторської заборгованості за даними балансу.
Під час аналізу кредиторської заборгованості треба також визначити допустиму та невиправдану кредиторську заборгованість.
До допустимої кредиторської заборгованості відносять заборгованість постачальникам за акцептовані платіжні вимоги; непрострочену заборгованість до бюджету.
До невиправданої кредиторської заборгованості відносять прострочену заборгованість постачальникам; прострочену заборгованість бюджету за податок на прибуток; позички, непогашені в строк, та інші внески.
Необхідно визначити показники, які характеризують стан кредиторської заборгованості. Ними є:
1. Оборотність кредиторської заборгованості (ОК.З.)
ОК.З. = Сума закупівель (придбань)÷середня кредиторська заборгованість,
де сума закупівель (придбання) – це [(035ф.2-100ф.2)+(100ф.1+140ф.1)]-[(240ф.2+250ф.2+260ф.2)].
Практика підтверджує, що результат буде точнішим, якщо до залишків виробничих запасів і товарів додати НЗВ за векселями одержаними, тобто всіх дебіторів, які виникають на балансі у зв’язку з формуванням придбаної вартості. Мета цього показника – визначити тривалість обороту всієї поточної кредиторської заборгованості.
2. Показник середнього періоду погашення кредиторської заборгованості (для визначення середнього строку обороту кредиторської заборгованості):
ОК.С. = (середня кредиторська заборгованость÷сума закупівель)х360.
Показник визначає середній строк погашення боргів підприємства (за вирахуванням зобов’язань перед банком).
73.Аналіз основних засобів. Від чого залежить використання виробничої потужності?
При аналізі О.З. треба визначити їх середньорічну вартість і динаміку зміни за ряд років. При цьому корисно зіставити темпи їх зміни з динамікою зростання вартості п-ції або обсягів в-ва в натур. вираженні. О.Ф. п-ва поділяються на виробничі О.З. і невиробничі О.З. Аналізуючи склад осн. виробничих фондів, необх-но їх поділити на активні і пасивні, визначивши питому вагу кожної групи.
ОЗ під-тва-це сукупність матер-реч. цінностей, що діють у натуральній формі протягом тривалого часу як у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері і вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним та моральним зносом. Завдання аналізу стану та ефективності використання основних виробничих засобів :а) виявлення забезпеченості підприємства та його структурних підрозділів оз; б)визначення рівня використання оз і факторів, які впливають на нього; в)установлення належної комплектності наявного парку основних засобів; г)з’ясування ефективності використання оз в часі та за потужністю; е)виявлення резервів підвищення ефективності використання оз.
Проаналізувавши динаміку та структуру оз, необ-но розглянути техн. стан засобів, що від нього також значною мірою залежить збільшення випуску продукції.Для хар-ки техн стану оз викор. показники: фондовіддача, коефіцієнти спрацювання (зносу), придатності, оновлення, вибуття. Квибуття= Кнадходження=
Стан ОФ хар-ся:
Кзносу= Кприд.=, Кприд=1-Кзносу
Обсяг випуску продукції пов'яз. з величиною вир. потужн., яка хар-ся макс. можли вим річним (добовим) випуском продукції певного асортименту в незмінних умовах. Вир. потуж. змін., якщо вводять у дію нові основні фонди, поліпшують стан діючих або ліквідують старе й непотрібне устаткування. Вир. потуж. залежить і від: якості й складу сир-ни.; трудової дисципліни і кваліф. прац; використовуваних на вир-ві інструментів; асортиментно-структурних зрушень у випуску продукції; кількості та якості ремонтів устатк.; рівня орг. праці й управл.; інших причин. Розрізняють проектну (планову) і фактично діючу потуж .. Остання може бути вищою за проектну у зв'язку з обставинами вказаними вище, але фактичний обсяг виробництва ніколи не може перевершити фактичну потуж. В процесі аналізу визначають коеф. використання виробничої тужності (Кп) = ПІ / П, де ПІ- вир. програма за планом у варт. виразі; ВП- вир. потужн. під-ва у варт. вир.. Якщо коеф. завантаження менше 0,5 — 0,6, ретельно дослідж причини такого стану і розробл. заходи для його виправл. Розраховують також показник випуску прод. на 1 обладн: (Во)=ОП / Оп, де ОП- обсяг прод., Оп- кількість 1 працюючого обладн. Коеф. змінності роботи
74. Аналіз вироб. запасів під-ва
Виробничі запаси - це тов-матер цінності, які вносять до інвентар-ного опису за кожним окремим найм-ням. Важливою умовою безперебійної роботи підприємства є повна забезпеченість потреби в матеріальних ресурсах джерелами покриття. Вони можуть бути зовн і внут. Основні задачі аналізу матер запасів на промисловому підп-ві поляг. у забезпеченні щоденного дослідження їх надходження, збереження на всіх етапах руху, аналіз та планування норм необхідних запасів, використання матер запасів у вир-ві на базі технічно – обґрунт. норм їх використання.Аби вірно проводити аналіз матеріальних цінностей необхідно вивчити їх структуру, яка передбачає групування їх за економічним призначенням, виходячи з функціональної і технологічної ролі та значення у виробничому процесі і технологічними властивостями, на сировину і матеріали, паливо, будівельні матеріали, запасні частини, малоцінні та швидкозношувані предмети, ін. Для проведення аналізу забезпеченості підприємства матер. ресурсами спочатку потрібно з’ясувати загальні обсяги їх надходжень та порівняти їх з обсягами відповідних минулих періодів. Для характеристики ефективності використання виробничих запасів застосовується система узагальнюючих(матеріаловідача, матеріалоємність, коефіцієнт співвідношень темпів росту обсягів виробництва і матеріальних витрат у собівартості продукції, коефіцієнт використання виробничих запасів) і приватних показників.В процесі аналізу необхідно перевірити, чи впровадж. наукове технічні досягнення, направлені на підвищення ефективності використань матеріалів, створені чи для цього необхідні предмети праці, системи машин високо економні, мало відходні і безвідходні технологічні процеси.
75. Аналіз фонду з/п. Які фоктори на нього впливають.
Аналізуючи фонд заробітної плати, необхідно розрах. абс. та відносне відхилення його фактич величини від план. Такі відхилення визначаються як в цілому по підприємству, так і по виробничих підрозділах та категоріях працівників. Відносні відхилення при цьому розраховуються як різниця між фактично нарахованою зарплатою і плановим фондом, скоригованим на коефіцієнт виконання плану з виробництва продукції. Але слід зауважити, що такому корегуванню підлягає лише змінна частина фонду заробітної плати (зарплата робітників за відрядними розцінками, премії за виробничі результати, відпускні відповідно до частки змінної зарплати), яка змінюється пропорційно обсягам виробництва продукції. Тому при розрахунках відносного відхилення щодо фонду зарплати використовують поправочний коефіцієнт питомої ваги змінної зарплати у загальному фонді.
формула відносного відхилення фонду з/п: ФЗПвідн. = ФЗПф – [ФЗПпл х (100 + ВП% х Кп) / 100],ВП% – процент перевиконання плану випуску продукції; Кп – поправочний коефіцієнт (питома вага змінної заробітної плати у загальному фонді).
У ході аналізу необхідно з’ясувати, під впливом яких чинників сталися зміни фонду заробітної плати?
Для цього окремо аналізують змінну та постійну частини фонду зарплати.
На змінну частину фонду зарплати впливають такі чинники: обсяг виробництва продукції, структура продукції, питома трудомісткість, рівень середньогодинної оплати праці. Розрахунок впливу цих чинників проводиться способом ланцюгових підстановок.
Постійна частина фонду оплати праці залежить від двох чинників: середньоспискової чисельності працівників-погодинників та середнього заробітку за аналізований період. Середній заробіток, у свою чергу, залежить від кількості відпрацьованих днів у середньому одним робітником за аналізований період, середньої тривалості робочого дня та середньогодинного заробітку. Вплив цих чинників на зміну постійної частини фонду зарплати можна розрахувати способом абсолютних різниць.
76.Аналіз якості продукції
Аналіз якості продукції грунтується на системі численних показників, серед яких слід виділити загальні й часткові, прямі й побічної дії. Найбільш узагальнюючий характер мають питома вага продукції зі «знаком якості», або атестованої державою як продукція вищої якості (зараз це не робиться), питома вага продукції, яка одержала товарні знаки, в загальному обсязі випуску. Своєрідним знаком якості є фірмовий знак всесвітньовідомих корпорацій, які вибороли славу виробників якісної продукції.Надійним показником якості може бути відповідність міжнародним стандартам. Крім того, використовують такі загальні об’єктивні показники якості: сортність (легка, харчова, хімічна та інші галузі промисловості);марочність (харчова, промисловість будівельних матеріалів); вміст корисних речовин або шкідливих домішок (% до загального обсягу або ваги); строк служби (ресурс) і надійність; призначення одного з часткових показників якості як єдиного провідного (міцність металів, калорійність харчів, теплотворність палива тощо). В процесі аналізу вивчають і такі побічні показники якості продукції: — гарантійний термін роботи, кількість і вартість гарантійних (безкоштовних для споживачів) ремонтів у розрахунку на один виріб; наявність рекламацій, їх кількість і вартість;відсоток браку; пониження у сортності продукції за межами підприємства;відсоток повернення продукції на виправлення дефектів;— відповідність моді; наявність і рівень попиту на даний виріб тощо.
Оцінюючи зміну якості продукції на підприємстві, слід надавати перевагу об’єктивним і кількісним показникам якості, які забезпечують належну точність визначення стану якості продукції. Найбільш вдалою ілюстрацією цього може бути аналіз показника сортності продукції.
77.Аналіз ритмічності виробництва. Причини можливих порушень виробничого ритму.
Ритм-ть вир-ва – це чітка, стійка та збалансована діяльність під-ва, що дає змогу рівномірно випускати продукцію і виконувати зобов’язання перед споживачами.Ритмічна робота – це випуск продукції рівними частками за будь-які однакові проміжки часу.Існує два поняття ритмічності: ритмічність випуску продукції та ритмічність виробництва.Основними факторами, що зумовлюють можливі порушення ритмічності є - трудові ресурси(забезпеч. роб. силою,склад і стр-ра працюючих,якісний і кваліф. склад працівн.,організ. праці і трудова дисципл.,плинність кадрів)засоби праці(забезпеч.основн. фондами, склад і якість устаткування, організ. техн. догляду і профілактики, терміни та якість кап. і поточ. ремонтів,наявність резервних вир. потужностей), предмети праці(забезпеч. мат. ресурсами, ритмічність постачання, якість і комплексність сировини і матер.,наявність і комплексн. складських запасів, організація зберігання та використ. матер.) та ін. фактори. Рівномірний випуск не означає виробництво продукції в однаковій кількості. Неритмічна робота безпосередньо впливає на обсяг реалізації продукції, бо продукцію, яка виготовлена наприкінці періоду важко реалізувати в цьому ж періоді. Неритмічна робота є однією з причин невиконання плану. Якщо робота неритмічна, то це означає недовикористання робочої сили і виробничих потужностей, погіршення якості продукції. Все це призводить до підвищення собівартості продукції, зменшення суми прибутку, погіршення фінансового стану підприємства.
Для аналізу ритмічності використовують дані оперативно – технічного обліку, відомості або журнали випуску окремих видів продукції, оперативну звітність.
Показники: Коефіцієнт ритмічності – відхилення обсягу продукції, яка зарахована у виконання плану (фактичний обсяг, але не більше запланованого) до планового випуску продукції. коеф.ритмічності= ВПплі – плановий випуск продукції за і-і періоди мінус ВПні – недовиконання плану по випуску продукції у і-у періоді і все поділене на Впалі.
78.Методика підрахунку резерву зниження собівартості продукції.
Зниження соб-ті од. продукції і витрат на 1 грн. продукції досягається 2-ма способами: 1)збільшення обсягу виробленої продукції, 2)ліквідацією непродуктивних витрат і невиправданих превитрат за елементами і калькуляційними статтями витрат, економнішим витрачанням мат., труд., і грош.запасів і запровадженням прогресивних організац. і техн.. заходів підвищення ефек-ті вир-ва.Збільшення випуску продукції сприяє зниженню її соб-ті за рах. економії умовно-пост. витрат.Для початку знаходимо розмір зниження собівартості продукції.Для цього множимо планову соб. дод.прод. на питому вагу ум.-пост. витрат і результ. ділимо на 100.Далі знаходимо величину резеру зниження соб. шляхов додавання всіх можливих сум скорочення невиправданих перевитрат або непродуктивних витрат.
79.Аналіз чистого прибутку підприємства.
Чистий дохід розраховується як різниця між доходом від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) Др і податком на додану вартість (ПДВ), акцизним збором (Ак) та іншими відрахуваннями з доходу (Ді): Дч = Др – ПДВ – Ак – Ді.
80.Аналіз виконання договірних зобов’язань з поставок продукції.
Аналіз реалізації продукції тісно пов’язаний з аналізом виконання договірних зобов’язань щодо поставок продукції. Невиконання договірних зобов’язань спричиняє зменшення виручки, прибутку, штрафні санкції. Крім того, за умов конкуренції підприємство може втратити ринки збуту продукції, що призведе до спаду виробництва.Особливо важливе значення для підприємства має виконання міжнародних угод та державних контрактів. Це гарантує підприємству збут продукції, своєчасну її оплату, податкові та кредитні пільги.Під час аналізу визначають виконання плану поставок за місяць та наростаючим підсумком у цілому по підприємству щодо окремих споживачів та видів продукції, з’ясовують причини невиконання плану та оцінюють стан виконання договірних зобов’язань Відсоток виконання договірних зобов’язань розраховують діленням різниці між плановим обсягом відвантаження за договірними зобов’язаннями та його недовиконанням на плановий обсяг.
81. Аналіз повноти використання календарного, планового та режимного фонду роботи обладнання.
Календарний фонд часу — це максимально можливий період роботи одиниці обладнання за умови його неперервної цілодобової роботи. Він обчислюється як добуток кількості календарних днів у звітному періоді (році, кварталі, місяці) на кількість годин у добі.
Календарний фонд часу поділяють на режимний фонд часу і позаре-жимний час. Режимний фонд часу роботи одиниці обладнання визначають множенням кількості робочих днів у звітному періоді на тривалість робо чого дня в годинах з урахуванням коефіцієнта змінності. Останній визна чають як відношення суми відпрацьованих машино-змін за добу, тобто
кількості одиниць устаткування, яке працювало в першу, другу та третю зміни, до загальної кількості встановленого обладнання. Позарежимний час — це вихідні та святкові дні, час невиробничих змін, міжзмінні та обідні перерви.
Плановий фонд часу роботи обладнання — це період, протягом якого за планом обладнання повинно працювати; визначається відніманням від режимного фонду часу роботи обладнання часу його перебування в пла новому простої (на ремонті, в резерві).
Рівень використання обладнання за часом характеризується системою показників — коефіцієн тів використання, які визначаються як відношення фактично відпрацьо ваного обладнанням часу до загального фонду часу:
Коефіцієнт використання календарного фонду часу:
Коефіцієнт використання режимного фонду часу:
Коефіцієнт використання планового фонду часу: ,
де Тф час фактичної роботи обладнання, машино-годин.
82. Аналіз прямих матеріальних витрат.
Прямі матер витрати відносяться на собівартість виробів за прямою ознакою і утворюють одноелементні статті.
Непрямі матер витрати (напр, ТЗВ) попередньо групуються в кошторис по кожній статті; утворюють комплексні статті витрат, які після розподілення за певною ознакою вкл-ся в соб-ть виробів пропорційно.
Отже, прямі матер витрати оцінюють шляхом співставлення факт витрат з плановими, перерахованими на факт обсяг виробленої продукції.
На зміну величини прямих матер витрат впливає:
МВпрямі=МВпряміпл*%Викон-ня ПлануВипускуПр-ії
МВпрямі=(МВпряміфакт-МВпряміпл)*ВипускПр-іїфакт
МВпрямі=(МВпрямііфакт-МВпрямііпл)*Ціпл
МВпрямі=(Ці1-ціфакт- Ці1-ціпл)*МВіфакт
83. Аналіз оборотності оборотних активів.
Аналізуючи стан оборотних коштів за умов ринкової економіки, необхідно розглядати всі конкретні причини, виявляти ті, що негативно впливають на стан цих коштів і розробляти конкретні заходи для усунення таких причин. За даними ф. 1 «Баланс», ф. 2 «Звіт про фінансові результати» визначаються і ана лізуються такі показники оборотності оборотних коштів:
1. Оборотність у днях (Од) — час повного кругообігу оборо
тних коштів.
Визначається за формулою:
Од = СЗ[Д:Р],
де СЗ — середній залишок оборотних коштів;
Д — кількість днів у періоді, що аналізується;
Р — виручка від реалізації.
Середній залишок оборотних коштів у цілому (або будь-якого з їх видів) обчислюється за формулою середньої хронологічної. Для цього беруть підсумки залишків 2-го розділу активу балансу і за формулою середньої арифметичної визначають середньоріч ний залишок.
2. Коефіцієнт оборотності (Ко) — це кількість оборотів, що
їх роблять оборотні кошти за період, який аналізується.
Цей коефіцієнт характеризує розмір обсягу виручки від реалі зації в розрахунку на одну гривню оборотних коштів. Він визна чається за формулою:
Ко = Р : СЗ,
де Ко — коефіцієнт оборотності;
Р — виручка від реалізації;
СЗ — середній залишок оборотних коштів за період, що аналі зується. Коефіцієнт оборотності засобів — це фондовіддача обо ротних коштів.
3. Тривалість одного обороту в днях (То) — визначається за
формулою:
То - Д : Од,
де То — тривалість одного обороту в днях;
Д — кількість днів періоду, що аналізується (90, 360);
Од — оборотність оборотних коштів у днях.
4. Коефіцієнт завантаження коштів в обороті (Кз). Він показує суму оборотних коштів, що авансуються на 1 грн. виручки від реалізації, і визначається за формулою:
Кз = [СЗ:Р] 100,
де Кз — коефіцієнт завантаження коштів в обороті;
СЗ — середній залишок оборотних коштів, грн.;
Р — виручка від реалізації продукції, грн.;
100 — переведення грн. у коп.
Коефіцієнт завантаження коштів в обороті (Кз) — величина, обернена до коефіцієнта оборотності оборотних коштів (Ко). Що менший коефіцієнт завантаження коштів, то ефективніше вико ристовуються оборотні кошти.
Методика аналізу оборотності оборотних коштів полягає в порівнянні показників оборотності оборотних коштів підприємс тва за звітний період з аналогічними показниками за минулий звітний період. У такий спосіб виявляються тенденції поліпшен ня або погіршання. Ця інформація корисна для акціонерів, мож ливих інвесторів, потенційних покупців, постачальників та ін.
84. Методика підрахунку резервів зростання обсягу реалізації.
Резерв-це невикористані або втрачені можливості підвищення ефективності вир-ва.
Резерви зростання обсягу реалізації (∆Р) включають як головну суму резерви випущеної продукції (∆Т). Крім того, збільшення обсягу реалізації може відбуватися за рахунок недопущення наднормативних залишків готової продукції на складі підприємства і одержання плати за товари відвантажені, не сплачені в строк (обидві суми станом на кінець року).
Далі визначену розрахунком суму ∆Р слід порівняти з можливим додатковим попитом ринку на продукцію підприємства (∆Пр.п..). Замість останньої суми можна скористатись даними про невиконані поставки з портфеля замовлень. Природно, під час порівняння вибирають меншу цифру, але реальна сума додаткового продажу продукції має бути не менша вартості товарів відвантажених, які не сплачені в строк (∆Рт.в.). Таким чином, усі обмеження Р можна записати у вигляді: ∆Рт.в.≤∆Р≤Рр.п.
85.Аналіз складу власного капіталу підприємства
Підприємство створюється для здійснення підприємницької діяльності і в процесі цієї діяльності використовує як власний капітал, так і позичкові кошти. Здійснення аналізу власного капіталу пов’язане з проведенням дослідження таких його складових:статутний капітал, пайовий капітал, додатковий вкладений капітал, інший додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток (непокритий збиток),неоплачений капітал,
вилучений капітал.
Для проведення аналізу і оцінки власного капіталу використовують наступні показники:
1.Коефіцієнт надходження капіталу = Надход-ння капіталу за звітний період:залишок капіталу на кінець звітного періоду.
2.Коефіцієнт використання капіталу = викор-ня капіталу за зв. період : залишок капіталу на початок звітного періоду.
3.Коефіцієнт заборгованості = позичковий капітал : власний капітал
4.Коефіцієнт фінансової стабільності = власний капітал : позичковий капітал
5.коефіцієнт концентрації позичкового капіталу = позичковий капітал : валюта балансу
6.Коефіцієнт рентабельності власного капіталу = чистий прибуток: середня величина власного капіталу
Рентабельність підприємства — це найбільш узагальнений показник його діяльності. В ньому синтезуються всі фактори виробництва та реалізації продукції, оборотність господарсь ких коштів і позареалізаційні фінансові результати.
Коефіцієнти оцінки рентабельності підприємства
1. Загальна рентабельність підприємства: Валовий прибуток/ Середня вартість майна
2. Чиста рентабельність підприємства: Чистий прибуток/Середня вартість майна
Показники характеризують економічну рентабельність усього використовуваного власного і позикового капіталу.
3. Чиста рентабельність власного капіталу:
Чистий прибуток/ Середня величина власного капіталу
4. Загальна рентабельність виробничих засобів:
Валовий прибуток / Середня вартість основних вироб. засобів і оборотних матер. активів.
Персонал підпр-ва поділ-ся на праціниківц осн діяльності (робітники, учні, інж-техн персонал, службовці, молодш. обсугов. персонал і персонал охорони), прац-в обслуговуючої д-ті та ін госп-в. Вивчення складу персоналу потребує також дослідження його структури - порівняння факт питомої ваги кожної категорії персоналу у його заг. кіл-ті з необхідною, та у динаміці за кілька років. Під час аналізу вивчають за гальні показники прийому та звільнення робітників і службовців, розраховують коефіцієнти обороту, змінюваності та плинності кадрів. Останній показник заслуговує на найбільшу увагу, оскіль ки вважається, що він характеризує надмірний оборот робочої сили. Надмірним вважають звільнення за порушення трудової дисципліни, через невідповідність кваліфікації, за власним ба жанням, а також за самовільне залишення роботи без поважних причин. Для обчислення коефіцієнта плинності загальну кіль кість звільнень без поважних причин відносять до середньооблікової чисельності працівників.
Під час аналізу слід вивчити конкретні причини звільнення за власним бажанням (низькі заробітки, тяжкі умови праці, відсут ність перспектив професійного зростання, незадовільний психо логічний клімат тощо). За високої плинності кадрів обов'язково визначають її негативний вплив на основні показники підприємс тва.
Протилежне явище — недостатній оборот робочої сили, коли з будь-яких причин уповільнюється природне оновлення складу кадрів підприємства чи установи. Про це досить переконливо свідчить показник зростання частки працюючих середнього віку на підприємстві або висока питома вага осіб пенсійного віку. Для боротьби з цим негативним явищем використовують дуже прості й надійні заходи: прийом на роботу тільки молодих чи відносно молодих працівників, примусове звільнення з посади осіб, які досягли пенсійного віку, тощо. Рух роб сили хар-ть такі коеф-ти:
Коеф-т прийому (в норм умовах =0,03-0,04): Кпр=
Коеф-т звільнення (в норм умовах =0,03-0,04): Кзв=
Коеф-т плинності(в нор умовах=0): Кплин=
Під час аналізу слід вивчити конкретні причини звільнення за власним бажанням (низькі заробітки, тяжкі умови праці, відсут ність перспектив професійного зростання, незадовільний психо логічний клімат тощо). За високої плинності кадрів обов'язково визначають її негативний вплив на основні показники підпр-ва.
Протилежне явище — недостатній оборот робочої сили, коли з будь-яких причин уповільнюється природне оновлення складу кадрів підприємства чи установи. Про це досить переконлив派 свідчить показник зростання частки працюючих середнього віку на підприємстві або висока питома вага осіб пенсійного віку. Для боротьби з цим негативним явищем використовують дуже прості й надійні заходи: прийом на роботу тільки молодих чи відносно молодих працівників, примусове звільнення з посади осіб, які досягли пенсійного віку, тощо.
Платіжна дисципліна передбачає здійснення підприємствами платежів за фінансовими зобов'язаннями в повному обсязі та у встановлені строки.
З метою дослідження стану розрахунково-платіжної дисципліни аналізується величина простроченої та списаної дебіторської та кредиторської заборгованості.
При аналізі визначається:
89.Яким чином можна оцінити платоспроможність підприємства найближчим часом?
Платоспром-сть –це здатність п-ва своєчасно повністю виконувати свої платіжні зобовязання, що витікають заборгованість виробничих, торго-вих, кредитних і ін. операцій грошового х-ру. Платоспром-сть х-є фін стан п-ва, форми і умови його виробничих і комерц.угод. Оцінка платоспром-сті проводиться за даними баланс-нетто на основі х-ки обігових активів. Платоспром-сть п-ва підтверджується відсутністю простроченої заборгованості бюд-жету, банкам , постачальникам та ін кредиторам і можливістю всі розр-ки з постач-ми і праців-ми. Затримка платежів до в балансі не відбувається вона значиться у формі № 2 “ Звіт про фін результати та їх викор-ня “ Прогноз платоспром-сті проводиться на основі порівняння майбутніх платежів і надходження. Для цього викор-ся відносні показники ліквідності. Платоспром-сть прийнято вимірювати у відносних показниках , і називається він “коеф покриття”. Він х-є відношення мобільних засобів до короткострокової заборгованості і дає можливість встановити,в якій кратності сума мобільних засобів покриває суму короткострокових зобовязань , і тим самим підтвержує ступінь стійкості стр-ри балансу і здібність п-ва швидко розрах-сь за свої короткострокові зобовязання . Кп=підсумок балансу –1-й розділ активу\2-й і 3-й розділи пасиву балансу –сума позик для робітників і службовців. Оптимальне значення від 1,0 –3,0
Всі показники розр-ся на поч і кін місяця. К.абс. ліквідності=грош. Кошти + короткострокові ЦП\2-й і 3-й розділи пасиву-сума позик для робітників. Оптимальне значення від 0,2-1,0.
Загальний коеф ліквідності дає загальну уяву про платоспром-сть п-ва , ліквідність його балансу. Кзаг. лікв.=оборотні активи (2-й і 3-й розділи активу)\всі позикові кошти (2-й і 3-й розділи пасиву)
Коеф спів. кр.і деб. заборгованості =розр-ки заборгованість дебіторам \розр-ки з кредиторами. Оптимальне значення є наближене до 1.
90.Аналіз обсягу реалізації продукції.
Аналіз починають з оцінки того, як виконано план виробництва у звіт. періоді в цілому по підприємству і в розрізі його основних виробничих одиниць. Аналіз випуску продукції протягом поточного місяця здійснюється на підставі оперативної інформації, яка нагромаджується в комп’ютерній базі даних і стосується загального обсягу, асортименту продукції, місця виробництва тощо як за день, так і наростаючим підсумком з початку місяця. Аналіз обсягів виробництва продукції у звітному періоді можна доповнити вивченням рівнів виконання плану в поквартальному і річному розрізі. Якщо рівні виконання плану за цими проміжками часу помітно різняться, слід більш докладно з’ясувати причини такого становища і проаналізувати заходи, що вживалися адміністрацією підприємства для поліпшення ситуації з виконанням плану. Аналізуючи динаміку обсягів виробництва, треба обов’язково визначити, які фактори спричинили саме таку тенденцію розвитку, й відокремити ті з них, що діяли на державному рівні, тобто не залежали від підприємства.Обсяг виробництва можна збільшити, використовуючи дорожчі матеріали і відповідно піднімаючи ціну виробів, або, навпаки, збільшувати в складі рецептур дешевші компоненти, а зекономлені дефіцитні спрямовувати на додатковий випуск продукції. Усі заходи щодо розвитку спеціалізації та кооперації також помітно впливають на обсяги виробництва.
Валовий дохід підприємства становить грошову виручку від реалізації продукту (виконання робіт чи послуг), інших матеріальних цінностей і майна підприємства (включаючи основні фонди) тощо, зменшену на суму постійних витрат підприємства. Якщо від валового доходу підприємства відняти ще й змінні витрати, то одержують суму чистого доходу підприємства. Валовий прибуток - це різниця між виручкою та виробничими витратами (собівартістю продукції, визначеною калькулюванням за неповними витратами). Це поняття містить власне прибуток і так звані невиробничі (адміністративні, комерційні) витрати.
Основними чинниками, які впливають на величину виручки від реалізації продукції, є обсяг виробництва продукції, її асортимент, якість, ритмічність роботи підприємства та ін. Податок на додану вартість відображає суму податку на додану вартість, включену до складу доходу (виручки) від реалізації продукції. Акцизний збір - платники акцизного збору відображають суму, яка врахована у складі доходу (виручки) від реалізації продукції. Інші вирахування з доходу відображають надані знижки, повернення товарів та інші суми, що підлягають вирахуванню з доходу.
Вплив на зміну прямих трудових витрат різних факторів зображено на рис.
Особливу увагу в процесі аналізу дебіторської заборгованості приділяють статті "Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги", яка має найбільшу питому вагу в загальній сумі дебіторської заборгованості. Згідно з національними стандартами бухгалтерського обліку ця дебіторська заборгованість відображається в балансі за чистою реалізаційною вартістю, тобто як сума дебіторської заборгованості за мінусом сумнівних та безнадійних боргів.
Регулярне ведення такої відомості дає змогу бухгалтеру аналізувати дебіторську заборгованість і своєчасно вживати заходів для усунення простроченої заборгованості. За даними бухгалтерської звітності (ф. 1, ф. 2) можна визначити низку показників, що характеризують стан дебіторської заборгованості.
До цих показників належать:
1. Оборотність дебіторської заборгованості:
Од=В:Д,
де Од - оборотність дебіторської заборгованості;
В - виручка від реалізації продукції;
Д - середня дебіторська заборгованість.
2. Період погашення дебіторської заборгованості:
Пд =360 днів : Од,
де Пд - період погашення дебіторської заборгованості;
Од - оборотність дебіторської заборгованості.
3. Частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі поточних активів:
Да=[Дз:Па]100,
де Да - частка дебіторської заборгованості в поточних активах;
Дз - дебіторська заборгованість;
Па - поточні активи (2+3 розділ активу балансу).
4. Відношення середньої величини дебіторської заборгованості до виручки від реалізації визначається за формулою:
Дз=Д:В,
Де Д - середня величина дебіторської заборгованості;
В - виручка від реалізації продукції.
5. Частка сумнівної дебіторської заборгованості в загальному обсязі заборгованості, %.
Показник сумнівної дебіторської заборгованості може бути взятий з балансу (рядок 162 ф. 1).
Методика аналізу показників оборотності дебіторської заборгованості: дані за звітний період порівнюють з даними за минулий рік (або інший звітний період), визначають зміни і вивчають причини цих змін, їхню якісну характеристику. Деякі показники за минулий період (оборотність дебіторської заборгованості, або відношення середньої величини дебіторської заборгованості до виручки від реалізації) переносяться з розрахунку, складеного за підсумками минулого року чи іншого виробничого періоду.
93.Основні напрями аналізу бухгалтерського балансу як аналітичного документа.
Аналіз балансу може проводитися безпосередньо по бухгалтерському балансу або по агрегованому аналітичному балансу, представленому нижче. У дужках вказані статті (рядки) бухгалтерського балансу, які рекомендується включати до складу виділених груп аналітичного балансу.
Таблица 1. Агрегований аналітичний баланс
|
Умовне позначення |
На поч. року |
На кін. року |
|
|
Актив |
|||
|
1. Грошові кошти і короткострокові фінансові вкладення (стор. 250 + стор. 260) |
дс |
||
|
2. Дебіторська заборгованість і інші оборотні активи (стор. 215 + стор. 240 + стор. 270) |
дз |
||
|
3. Запаси і витрати (стор. 210 - стор. 215 + стор. 220) |
зз |
||
|
Всього поточних активів (оборотних коштів) (стор. 290 - стор. 230) |
оа |
||
|
4. Іммобілізація засобу (необоротні активи) (стор. 190 + стор. 230) |
ва |
||
|
Всього активів (майно) (стор. 300) |
сва |
||
|
Пасив |
|||
|
1. Кредиторська заборгованість і інші короткострокові пасиви (стор. 620 + стор. 630 + стр.650 + стор. 660) |
кз |
||
|
2. Короткострокові кредити і позики (стор. 610) |
кк |
||
|
Всього короткостроковий позиковий капітал (короткострокові зобов`язання) (стор. 690 - стор. 640) |
ко |
||
|
3. Довгостроковий позиковий капітал (довгострокові зобов`язання) (стор. 590) |
до |
||
|
4. Власний капітал (стор. 490 + стор. 640) |
ськ |
||
|
Всього пасивів (капітал) (стор. 700) |
свк |
У аналітичному балансі зберігається загальна балансова модель: СВА = СВК або ДС +ДЗ + ЗЗ + ВА = КЗ + Кк+до + СЬК.
Розглянемо етапи аналізу балансу.
I етап: аналіз динаміки і структури балансу
В ході аналізу доцільно визначити темпи зростання найбільш значущих статей (груп) балансу і порівняти отримані результати з темпами зростання виручки від продажів.
Важливим напрямом аналізу є вертикальний аналіз балансу, в ході якого оцінюються питома вага і структурна динаміка окремих груп і статей активу і пасиву балансу.
II етап: аналіз фінансової стійкості організації
Система основних показників для аналізу фінансової стійкості:
III етап: аналіз ліквідності балансу і платоспроможності підприємства
IV етап: аналіз стану активів
В рамках аналізу бухгалтерського балансу необхідно провести аналіз складу, структури і ефективності використання необоротних і оборотних активів. Для оцінки ефективності оборотних активів застосовуються показники рентабельності і оборотності.
V етап: аналіз ділової активності
VI етап: діагностика фінансового стану підприємства
Найбільш поширеними підходами до діагностики фінансового стану є: оцінка можливості відновлення (втрати) платоспроможності і використання математичних моделей дискримінантів вірогідності банкрутства.
92. Методика підрахунку резерву збільшення обсягу випуску продукції.
Доцільно виділити чотири етапи дослідження резервів виробництва та реалізації продукції.
На першому етапі дають оцінку зовнішніх і внутрішніх резервів. Зовнішні резерви виробничої програми формуються зміною кон'юнктури товарного ринку (попиту на продукцію, її конкурентоспроможності, можливостей конкурентів і контрагентів ринку), станом ринків капіталу, фондів, матеріалів, робочої сили та ін. Внутрішні резерви виробництва і реалізації продукції виражають можливості підприємства і пов'язані насамперед з використанням виробничого потенціалу.
На другому етапі виділяють інтенсивні та екстенсивні резерви виробництва і реалізації продукції. Процес екстенсивного нарощування виробничого потенціалу потрібний, проте обмежується фінансовими можливостями підприємства та економічною доцільністю. Визначальним напрямом мобілізації резервів виробництва та реалізації продукції є інтенсифікація виробничо-збутової діяльності. Інтенсифікація використання виробничих ресурсів є головною передумовою досягнення високих фінансових результатів та стійкого фінансового стану.
Сукупний вплив екстенсивних та інтенсивних факторів може бути оцінений з використанням методу ключової матриці, що складається з:
П – випуск продукції, тис. гри.;
ОЗ – вартість основних засобів, тис. грн.;
Т – вартість оплати праці, тис. грн.;
М – вартість витрачених матеріалів, тис. грн.;
ОЗв – віддача основних засобів, грн./грн.;
Ро – зарплатовіддача, грн./грн.;
Мо – матеріаловіддача, грн./грн.;
Оп – місткість продукції за основними засобами, грн./грн.;
Ор – зарплато-місткість продукції, грн./грн.;
Ом – матеріаломісткість продукції, грн./грн.;
Рф – озброєність праці основними засобами, грн./грн.;
Моз – озброєність основними засобами обробки матеріалів грн./грн.;
Мр – працезабезпеченість обробки матеріалів, грн./грн.;
Мр – забезпеченість роботи осн. засобів робочою силою, грн./грн.;
ОЗм – матеріалозабезпсченість роботи основних засобів, грн./грн.;
Рм – матеріалозабсзпеченість праці, грн./грн.
|
І |
П |
ОЗ |
Т |
М |
|
П |
І |
ОЗ/П=Оn |
т/п= ор |
М/П= ОМ |
|
ОЗ |
п/оз= озВ |
І |
Т/ОЗ=ОЗТ |
м/оз= озм |
|
Т |
П/Т=РО |
ЩЗ/Т=РОЗ |
І |
М/Т=РМ |
|
М |
п/м=мо |
оз/м=мОЗ |
т/м= мр |
І |
Рис. 1. Модель ключової матриці аналізу дії екстенсивних та інтенсивних факторів виробництва
На третьому етапі дають оцінку резервів організації виробничого процесу. Раціональна організація виробничого процесу пов'язана із забезпеченням ритмічності та комплектності виробництва і збуту продукції відповідно до умов договорів поставки.
На четвертому етапі виявляють можливості збільшення обсягу продажу, тобто виторгу від реалізації продукції. Аналіз резервів приросту реалізації продукції враховує пошук резервів збільшення товарного випуску і зменшення залишків нереалізованої продукції па кінець аналізованого періоду. Можливості приросту товарного випуску оцінюють за випуском товарної продукції за аналізований період і за зміною залишків незавершеного виробництва на початок і кінець цього періоду. Щодо оцінки зміни залишків незавершеного виробництва, то треба зазначити, що частина їх має нормативний характер (для забезпечення ритмічності виробництва), а понаднормативні запаси скорочують можливості приросту реалізації.
Дія законів ринкової економіки вимагає для підприємств самостійності в організації матеріально-технічного постачання.
Підприємства самостійно визначають види необхідних ресурсів, їх обсяги, вибір конкретних постачальників, формують портфель замовлень.
З цією метою:
а) установлюється, чи по всій номенклатурі матеріальних ресурсів, які споживаються, існує план забезпечення;
б) на скільки обґрунтоване планове споживання. Для цього аналізується правильність розрахунків по окремим видам матеріальних ресурсів у відповідності з окремими видами матеріальних ресурсів та у відповідності з обсягами виробництва і якістю, відповідність норм рівню техніки і технології;
в) чи доводиться план забезпечення до цехів, ділянок, служб;
г) перевіряється наявність договорів з постачальниками і своєчасність їх укладання;
Загальна оцінка виконання плану забезпечення найважливішими видами товарно-матеріальних цінностей, в тому числі по особливо дефіцитним матеріалам визначається виконання договірних зобов’язань.
Оцінка надається в натуральному і вартісному показниках. Для цього:
а) зіставляються фактичне надходження з плановою потребою, із заключеними договорами по поточній номенклатурній позиції матеріальних ресурсів в цілому і в розрізі постачальників;
б) виявляються відхилення від плану, причини їх виникнення і взаємозв’язок відхилень з обсягом виробництва;
Оперативний контроль і аналіз надходження матеріальних ресурсів.
Для цього щоденно аналізуються:
а) відповідність матеріальних ресурсів, що надходять, по обсягу, номенклатурі, асортименту, якості, термінам, комплектності постачання укладеним договорам в розрізі постачальників;
б) забезпеченість матеріальними ресурсами цехів, ділянок, робочих місць;
в) виявляються відхилення по кожній номенклатурній позиції, по кожному постачальнику і причини їх виникнення;
г) вивчається організація контролю кількості та якості матеріалів, які надходять, своєчасність і повнота претензій і санкцій постачальникам за порушення договірних зобов’язань.
Аналіз матеріально-технічного забезпечення по асортименту, ритмічності постачання здійснюється методом обліку постачань і аналогічний методу визначення коефіцієнтів асортиментності і ритмічності випуску продукції.
5) здійснюється спостереження за відповідністю фактичних залишків по кожному номенклатурному номеру встановленим нормативам.
6) накреслюються заходи по ліквідації причин невиконання плану матеріально-технічного постачання (забезпечення).
Методика розрахунку потреби підприємства в матеріальних ресурсах передбачає застосування норм витрат матеріалів (у натуральних вимірниках), а також розрахунку мінімального рівня запасу.
Загальна (планова) потреба підприємства в матеріальних ресурсах розраховується в натуральних показниках у розрізі їх n-видів, необхідних для виготовлення і-видів продукції та у розрізі j-видів діяльності. При обчисленні загальної (планової) потреби підприємства в n-виді матеріалу () застосовують формулу:
,
де
- норма витрат n-матеріалу за всіма і-видами продукції j-видів діяльності;
- норма запасу n-матеріалу на складі;
і – певний вид продукції, на виготовлення якої витрачається n-матеріал;
j – вид діяльності підприємства (виробництво, ремонтні роботи, дослідницькі роботи та ін.)
Забезпеченість матеріальними запасами визначається у днях за наступною формулою:
,
де
- забезпеченість n-видом матеріалу, дні;
- фактичний обсяг запасу n-виду матеріалу у натуральних вимірниках;
- середньодобове споживання n-матеріалу у натуральних вимірниках.
Отже, при аналізі забазпеченості матеріальними ресурсами потрібно визначити:
Крім того, можна визначити:
42 Проведення тематичного аналітичного обстеження.
Необхідно оглянути проблему в цілому, на скільки вона схожа на інші аналогічні ситуації, треба визначити коло питань і показників для аналізу-це дозволить уникнути витрат часу і коштів. При плануванні аналітику треба визначити склад і послідовність виконання робіт ,щоб забезпечити результат у найкоротший термін. Разом з цим складається докладний кошторис витрат. Якщо його заг.сума вище ліміту, то треба збалансувати суми шляхом виключення другорядних видів робіт,а потім підписати контракт.
Тематичний аналіз обліковують в спец.журналі, це свідчить про ритмічність виконання дослідної програми.
В ситуаційному аналізі збір інф-ї має свої особливості ,наприклад коли аналітик самост. фіксує шляхом:особ.спостереження; власне опитування людей; розповсюдження анкет з метою отрим.інф-ї.
Підчас суперечливих ситуацій аналітик робить припущення і попереднє узагальнення.
Зробивши висновок аналітик повинен дати рекомендації, як вирішити проблеми. Перелік заходів на майбутнє повинен передбачати певну зваженість дій ,зваженість кроків, а не карколомний стрибок у прірву перетворень.
1. Основні етапи розвитку економічного аналізу
А-з в самостійну наукову дисципліну визначився в кінці XIX на поч. XX вв.Етапи розвитку:
І етап 1900-1930 рр.
У цей період ек/а називався балансоведення. так як в основному аналізувався фінансовий стан підп-ва. Для цього періоду було характерно:
• Відсутні розробки по теорії аналізу підприємства.
• Значний розвитокток мала методика аналізу баланса, вивчалась ліквідність і платоспроможність підп-ва.
• Не використовувалась планова нормативна інформація, а використовувалась тільки звітня.
• Були відсутністі розробки по методиці аналізу виробничої програми, використання ресурсів, витрат на виробництво та ін.
II етап 1930-1960 рр.
Для цього періоду були характерні особливості:
• Джерелами інформації для аналізу виступає система планових показників, нормативна, бухгалтерська, оперативна, статистична звітність.
• Одержала розвиток методика поточного аналізу, однак були відсутні розробки перспективного і оперативного аналізу.
• Значний розвиток набула методика факторного аналізу.
• Розвививаються теоретичні розробки методики ек/а по промисловості, будівництву, с/г, торгівлі, транспорту та ін.
III етап 1960-1999рр.
Для цього періоду характерно:
• Одержала розвиток методика оперативного аналізу.
• Широке впровадження в практику ек/а одержали економіко-математичні методи і комп'ютерна техніка.
• Була розроблена методика внутрішньо- і міжгосподарського порівняльного аналізу.
•Розроблялась методика системно функціонально-вартісного аналізу.