Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
7. Сутність поняття «активність особистості». Пізнавальна активність як вид активності особистості школяра.
Активність особистості – умова і результат психічного розвитку індивіда, що виявляється в його діяльності.
Засобом активності дитини, що виявляється в діяльності, відбувається двостороння взаємодія підростаючої особистості з соціумом. Впродовж дорослішання індивіда й ускладнення його психічної організації активність теж збагачується , як змістом, так і засобами її вираження.
Пізнавальна активність школяра – це риса людини, яка виявляється в прагненні до самостійної діяльності та живому участі в усьому.
Активність як риса особистості передбачає індивідуальну знайому форму поведінки, в якій реалізується її ставлення до діяльності. Як риса особистості пізнавальна активність відбиває психологічну та практичну її готовність до пізнання, що припускає: певні мотиви діяльності опорними знаннями та методами пізнання.
Основою пізнавальної активності, її внутрішніми стимулами виступають пізнавальні потреби, тобто потреби в набутті нових знань, у поглибленні тих, що вже набуті, в тому, щоб осягти духовну культуру суспільства, потреби в самовиявленні.
Пізнавальна (навчальна) активність школяра виражається у прагненні навчатися, долаючи труднощі на шляху набуття знань, у прикладанні максимальних вольових зусиль та енергії у розумовій діяльності. Мова йде не тільки про зовнішню активність (підняття рук, переписування, бездумне перегортання книги тощо), а головним чином про внутрішню, розумову активність школяра, про творче мислення.
Пізнавальна активність сприяє інтелектуальному роз витку дитини. Тому змалку слід підтримувати дитячу ці кавість, відповідати на запитання дитини, розвивати в неї інтерес до знань.
8. Активізація навчально-пізнавальної діяльності школярів. Рівні, способи та шляхи здійснення.
Під активізацією навчально-пізнавальної діяльності розуміють підвищення рівня усвідомленого пізнання об'єктивно-реальних закономірностей у процесі навчання.
Активізацію пізнавальної діяльності розглядають як таку організацію сприйняття навчального матеріалу учнями, при якій засвоєння знань відбувається шляхом розкриття взаємозв'язків між явищами, порівняння нової інформації з відомою, конкретизації, узагальнення, оцінки навчального матеріалу з різних точок зору.
На різних стадіях розвитку дитини її активність виявляється на таких рівнях:
а) репродуктивний (копіювання дій дорослого в словах, іграх, манері поведінки),
б) виконавчий (виконання дитиною поставлених дорослим завдань і на цій основі вироблення нових вмінь),
в) самостійний (самостійна постановка завдань, пошуки та апробація способів їх вирішення).
Учитель не тільки пояснює навчальний матеріал, а й організовує пізнавальну діяльність учнів. Починається виклад матеріалу з повідомлення теми. Перш за все треба показати необхідність вивчення теми і логіку вивчення кожного її питання. Важливо викликати інтерес до теми. Для цього можна навести цікаві факти встановлення закону, показати досліди, які учні зможуть пояснити в ході розгляду теми, вказати пізнавальні задачі, що будуть розв'язуватися на уроці. Адже усвідомлення мети діяльності є необхідною умовою будь-якої вольової дії.
Учитель має не просто повідомити факти учням, а провести доказовий виклад пізнавальних задач, які будуть розв'язуватися. До доказових прийомів викладу навчального матеріалу відносять висновки, одержані на основі дослідів або теоретично, з використанням індукції, дедукції та аналогії. Суть індукції та дедукції можна з'ясувати співставленням їх з емпіричним та теоретичним рівнем пізнання.
Розумінню учнями матеріалу та розвитку їх мислення сприяє систематична і цілеспрямована самостійна робота з підручником на уроках.
Форми організації :
Індивідуальна робота передбачає самостійне виконання школярем навчального завдання без взаємодії з іншими школярами, з використанням допомоги вчителя безпосередньо чи опосередковано.
Фронтальна робота передбачає одночасне виконання всіма учнями одного й того ж завдання під керівництвом учителя (фронтальна бесіда, фронтальне опитування).
Групова робота - спосіб організації навчального заняття, під час якого ставиться певне завдання для групи школярів.
Колективна форма передбачає спілкування, взаємодію учнів.
9. Історія технологізації шкільної освіти. Трансформація поняття «педагогічна технологія».
Термін «педагогічна технологія» з’явився ще в 30-ті роки минулого століття в США, коли були створені перші програми аудіовізуального навчання.
Шлях трансформації терміну «педагогічна технологія» у вітчизняній педагогіці поділяється на певні етапи:
Етап 1 ( З0р.р. XX ст..) – термін «шкільна технологія» відтворює новий погляд на суспільне навчання і виховання дітей як процеси виробничі, технологічні.
Ідея технологізації освіти не набула свого розвитку, що було пов’язано із соціально-політичною ситуацією в країні в ті роки, наявністю інших важливих проблем в освіті (наприклад, ліквідація масової неписьменності).
Етап 2 (60-70 рр. XX ст.) – це роки, коли на допомогу вчителеві «прийшли» технічні засоби навчання – кодоскопи, діапроектори, магнітофони, програвачі, а на уроках почали використовувати діа- та кінофільми, платівки, проектували на шкільні екрани схеми та таблиці. На сторінках педагогічної преси знову з’являється поняття «педагогічні технології», але з новим змістом. Так визначилося навчання за допомогою технічних засобів.
Етап 3 (80р.р.- і по наш час) – відбувається поглиблений пошук нового змісту поняття «педагогічні технології». На перший план виходить вже не ідея використання технічних засобів навчання, а ідея системності у навчанні як передумови його оптимізації, ефективності. Саме на ці роки припадає своєрідний «педагогічний бум», пов’язаний зі створенням авторських концепцій навчання і виховання, авторських шкіл. Цей «бум» - зародження нової вітчизняної педагогічної технології – був відгуком творчих учителів на консерватизм, догматизм, недієвість і формалізм офіційної педагогіки, яка склалася і застосовувалася у школах з 50-х років.
10. Психолого-педагогічні умови забезпечення ефективності формування пізнавальної діяльності.
У процесі навчання учні здійснюють специфічну діяльність – учіння, що охоплює систему пізнавальних дій, спрямованих на розв'язання навчальних завдань. Навчання передбачає предметну і внутрішню (психічну) діяльність учня. Психічна діяльність особливо ефективна тоді, коли навчання передує розвитку, враховує зону найближчого розвитку особистості, тобто орієнтується не на наявний рівень, а на вищий, якого можна досягти.
Формування компонентів навчально-пізнавальної діяльності учнів здійснюється за умов партнерства, спів-управління, суб'єкт-суб'єктних відносин.
У процесі такої взаємодії розв'язуються завдання розвитку ціннісних орієнтацій, творчого потенціалу учнів, прагнення до самореалізації; оптимального добору форм, методів і засобів навчальної взаємодії; урахування індивідуальних особливостей. Ефективність навчально-пізнавальної діяльності залежить від особистих якостей учня: його активності, самостійності, ініціативності, а також бажання вчитися (наявності стійкої мотивації). Основний смисл такої навчально-пізнавальної діяльності, її результат - це зміни в інтелектуальному, моральному, особистісному розвитку учнів, а її предметом е процес і результат формування механізмів самоорганізації.