Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1
2
3
4
5 Початок формування української народності
Формується народність - історична спільність, здатна об'єднувати людей на значно більших, ніж раніше, територіях. Народність відрізняється від родо-племінної спорідненості здатністю охоплювати, об'єднувати значно ширші маси населення.Важлива роль у формуванні нової історичної спільності людей - народності належить державі. Утворення Київської Русі стало важливим етапом у формуванні української народності. Етнічна консолідація східного слов'янства у VI - на початку XII ст. реалізувалася переважно на регіональному рівні. Населення східнослов'янських земель УІ-ХШ ст., яке склало етнічну основу формування української народності (поляни, сіверяни, древляни, уличі, тиверці, волиняни, білі хорвати та їх нащадки), може бути назване як протоукраїнці. Цей термін вказує на факт наявності основних етноутворюючих ознак сучасної української нації уже на зламі І і II тисячоліття (особливості мови, звичаї і традиції, риси матеріальної культури), але попереджає, що в той час формування народності не завершилося, регіональні межі не були зламані.
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17) Галицько-Волинська держава.
Не маючи змоги виставити достатньо надійний опір переважаючим силам Золотої Орди, Данило був змушений поїхати на переговори до хана Батия. ця поїздка означала визнання залежності від Орди. Проте це не означало відмови князя Данила від боротьби з монголо-татарами. Данило шукав собі союзників проти татар. Він дійшов угоди з угорським королем Белою IV , а також з Польщею і першим об'єднувачем Литви Міндовгом. Міжнародному авторитетові Данила сприяло вінчання його в 1253 р. отриманою від папи Іннокентія IV королівською короною. Західноєвропейські хроніки називали Галицьке-Волинське князівство королівством ще задовго до дорогичинської коронації. Данило Галицький став зачинателем цілої династії галицько-волинських князів Романовичів. При Юрії І Львовичі, скориставшись з внутрішніх заколотів у Золотій Орді, Галицьке-Волинське князівство змогло на деякий час знову пересунути південні межі своїх володінь аж до нижньої течії Дністра й Південного Бугу. Вже за кілька днів після смерті Юрія-Болеслава польський король Казимир Ш оволодів Львовом, проте втримати його не зміг.
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
41
42
43
44
45
46
47
48 Кирило-Мефодіївське товариство.Ініціаторами створення братства і його засновниками виступили Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Опанас Маркевич.Організація була названа іменами відомих слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія. З появою Кирило-Мефодіївського братства на арену політичної боротьби вийшла українська розночинна інтелегенція. Члени братства вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій («До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»), твори Тараса Шевченка; займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, в яких проповідували свої погляди; піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових книг . Кирило-Мефодіївське братство проіснувало 14 місяців. У березні 1847 року за доносом провокатора Олексія Петрова діяльність братства була викрита, а члени заарештовані.
49
50 Піднесення національно-визвольного руху на зхукр землях
Для тих небагатьох, хто прагнув ознайомитися з більш радикальними західними ідеями чи взяти участь у революційній діяльності, єдина можливість для цього відкривалася у контексті польського руху. Тому в 1830-х роках незначна кількість молодих українських семінаристів приєдналася до польських революційних груп, котрі боролися за відновлення Польської Речі Посполитої, розглядаючи українців як щось ледве більше, ніж дезорієнтовану й відсталу гілку польської нації. Привабливість престижної польської культури була настільки сильною навіть для найбільш традиціоналістськи настроєних представників церковної інтелігенції, що з покращенням юридичного, освітнього й матеріального становища західноукраїнської верхівки вони стали наслідувати поляків. Це позначалося й на мові: чим далі поліпшував українець свій соціальний статус, тим більше соромився він користуватися «мовою селянства».Унаслідок цього духовенство та інтелігенція дедалі частіше послуговувалися польською мовою, а українською розмовляли лише з селянами.
51
52
53
54
55
56
57
58
59
60
61
62
63 Україна на початку великої вітчизняної війни
Після розгрому французької та англійської армій влітку 1940 р. і невдалої для СРСР фінської кампанії (листопад 1939 р. — березень 1940 р.) Гітлер вирішив, що настав час усунути найбільшу перешкоду на шляху до світового панування і створення "великої світової німецької імперії" — повалити Радянський Союз. За його наказом у грудні 1940 р. був розроблений план нападу на СРСР, що дістав кодову назву "Барбаросса" (за ім'ям войовничого прусського короля). Основу його становила ідея "блискавичної війни". За термін від трьох тижнів до п'яти місяців німецькі частини збиралися знищити радянські війська і вийти на лінію "двох А": Архангельськ — Астрахань.З посиленням загрози нападу нацистської Німеччини радянське керівництво дедалі більшу увагу приділяло обороноздатності країни. Важливе місце у здійсненні цих завдань посідав народногосподарський комплекс УРСР. Швидкими темпами тут розвивались галузі, безпосередньо пов'язані з обороною: виробництво якісної сталі, нових машин, верстатів, турбін, озброєння. Конструкторами і вченими Харкова було створено нову модель танка Т-34, який став кращим у роки війни. Український вчений І. Гвай взяв активну участь у розробці установки реактивних мінометів "Катюша".иїз затвердженням у грудні 1940 р. Гітлером плану "Барбароса" - плану агресії проти СРСР - загроза Україні ще більше посилилась. Фашисти планували приєднання українських земель до рейху, їх тотальну експлуатацію для своїх потреб. Населення УРСР передбачалося більшою частиною знищити, перетворивши на слухняних рабів німецьких панів, які мають заселити Україну.За цих складних обставин в УРСР, як і всьому Радянському Союзі, було скасовано вихідні, введено семиденний робочий тиждень, заборону звільнятися з місця роботи, за прогули запроваджено суворі покарання, поширювалося використання примусової праці.Уряд України за наказом з Москви робив великі стратегічні запаси продовольства для постачання армії. Але розташовані вони були так невдало, що використати їх під час війни змогли лише частково, оскільки більшість була захоплена фашистами.Керівництво СРСР, особливо Й. Сталін, припустилися серйозних прорахунків у стосунках з Німеччиною. Сталін був переконаний, що в разі дотримання радянською стороною всіх пунктів підписаних угод Гітлер не. нападе на СРСР найближчим часом, а це дасть змогу краще підготуватися до війни. Ретельно виконуючи всі свої економічні зобов'язання, Радянський Союз протягом 16 місяців, аж до нападу Німеччини, поставив їй сільськогосподарської продукції, нафти та мінеральної сировини на суму 1 млрд марок. Економічна Допомога з боку СРСР мала для Німеччини важливе значення.В умовах блокади з боку Великої Британії було заборонено антифашистську пропаганду. Радянська преса, замовчуючи агресивні дії Німеччини в Європі та встановлення нею "нових порядків" у загарбаних країнах, доброзичливо писала про розвиток відносин з Німеччиною.Незважаючи на численні попередження, Й. Сталін до самого кінця не міг повірити, що Гітлер нападе на Радянський Союз влітку 1941 р. Це негативно позначилося на бойовій готовності прикордонних, а також Київського та Одеського округів. 1940 р. за наказом Й. Сталіна почалося роззброєння і демонтаж укріплень на старому державному кордоні. Крім того, війська прикордонних округів були ще недоукомплектовані, їм бракувало військової техніки, особливо нових модифікацій, і підготовлених офіцерських кадрів (велика їх кількість була репресована напередодні війни). Усе це знижувало обороноздатність Червоної Армії, яка мала вести бойові дії з добре озброєним, підготовленим і досвідченим ворогом.
64
65
66
67
68
69
70 Україна у період відбудови (1946-1953 рр.).
В історії не було воєн, які б за розміром руйнувань та лиха, заподіяного людству, можна порівняти з Другою світовою війною. Серед народів, які особливо постраждали від неї, був український. До численних людських втрат додалися величезні матеріальні збитки, яких зазнала Україна. Причому вона постраждала значно більше, ніж інші регіони країни 3 679 млрд. крб.. матеріальних збитків, заподіяних Радянському Союзу, 285 млрд. (42 відсотки) припадає на Україну.
Значною мірою був виведений з ладу житловий фонд (знищений, спалений), внаслідок чого близько 10 млн. осіб залишилися без житла Україна втратила 40 відсотків свого економічного потенціалу. Потужність електростанцій після визволення становила всього 0,4 відсотка довоєнного рівня. З 20 тис. км. залізниць діяло лише 1500. Майже повністю були знищені великі підприємства, які були гордістю України. З 26 металургійних і 25 коксохімічних заводів не зберігся жодний. Було зруйновано більшість прокатних станів, доменних та мартенівських печей. У Донбасі знищені всі шахти, заводи гірничого машинобудування. Всього було виведено з ладу 16 150 промислових підприємств. Завдання відновлення промисловості ускладнювались тим, що при відступі окупанти цілеспрямовано підривали підприємства, щоб їх неможливо було швидко відбудувати.
Гострою проблемою перших повоєнних років була нестача кадрів. За роки війни населення республіки скоротилося на третину (з млн у 1940 р. до 27,4 млн у 1945 р.). У вихорі війни загинуло « мирного населення, додому не повернулося багато фронтовиків. Проте довоєнну чисельність Україні вдалося відновити тільки через 20 років після війни.Перші кроки у відбудові народного господарства України були зроблені ще в роки війни — тоді до ладу стало понад шість тисяч промислових підприємств, у тому числі понад 600 великих і середніх вугільних шахт. До кінця 1945 р. обсяг промислової продукції в Україні сягнув уже третини довоєнного рівня.На основі союзного закону Верховна Рада УРСР у серпні 1946 р. прийняла Закон про п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства Української РСР на 1946—1950 рр. Основні зусилля та капіталовкладення спрямовувалися на відновлення та розвиток важкої промисловості, енергетики та транспорту.Працюючи в складних побутових умовах, долаючи величезні труднощі, трудівники України крок за кроком відновлювали промисловість.
У цілому в Україні за 1946—1950 рр. чисельність робітників, інженерів, техніків збільшилася на 2,6 млн чол. У 1950 р. тут налічувалося 6,9 млн робітників і службовців, що на 133 тис. більше, ніж у довоєнний час (1940 р.)
71
72
73
74
75
76
77 .Соціально-економічне становище незалежної України.
Сподівання більшості населення України на економічне процвітання, підкріплені оцінками західних експертів, були однією з головних причин голосування за незалежність на референдумі.Однак, роки незалежності принесли багатьом розчарування. Добробут погіршувався. Екологічні проблеми, незадовільний стан охорони здоров'я і соціальної сфери призвели до скорочення населення у державі.Соціально-економічна ситуація в Україні значно загострилася після того, як Росія на початку 1992 р. запровадила лібералізацію цін. Це призвело до їх різкого підвищення і напливу грошової маси з Росії та інших держав колишнього СРСР в Україну. Запровадження з 10 серпня 1992 року українських купонів багаторазового використання лише деякою мірою пом'якшило ситуацію.Стрибок цін на різні товари коливався у межах від 3 до 50 разів. Підвищення заробітної плати, стипендій та пенсій не компенсувало значного зниження життєвого рівня населення. Особливо постраждали від «лібералізації» малозабезпечені верстви.У таких умовах Україні довелося робити перші реальні кроки до ринкової економіки. Щоб зламати неефективну командно-адміністративну систему господарювання, необхідно було роздержавити економіку, зробити її багатоукладною. Правовою основою формування приватного сектора економіки стали прийняті Верховною Радою Закони «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (6.3.92.). «Про приватизацію майна державних підприємств» (4.3.92) та прийнятий того ж дня Закон України «Про приватизаційні папери». 13 березня 1992 р. був прийнятий Закон України «Про іноземні інвестиції». Ці та деякі інші закони сформували, в основному, правову базу для приватизації. Однак темпи і якість ринкових перетворень в Україні лишаються вкрай незадовільними. Економіка перебуває у стані глибокої кризи. Виступаючи у Верховній Раді України з програмою соціально-економічних реформ, Президент Л. Кучма констатував фактичний провал аграрної політики.Сільське господарство і досі є найбільш невпорядкованою сферою економіки.Правда, указ Президента України від 3 грудня 1999 р. «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» був тим стимулом, що прискорив приватизацію землі. Згідно з офіційною статистикою, в Україні фактично не залишилось ні колгоспів, ні колективних сільськогосподарських підприємств (КСП).Серед причин катастрофічного стану господарського життя спеціалісти називають наступні. Структура виробництва в Україні була підпорядкована імперським інтересам.Лише третина виробничо-технологічних циклів промисловості брала початок і завершувалась у республіці. Частка проміжного продукту в 1,5 рази переважала частку кінцевого. Коефіцієнт залежності України від імпорту становив 41%, тоді як Японії — 14%, а СІЛА —9,5% .Науково-технічна і технологічна відсталість української важкої промисловості, її величезна енергоємкість призвели до низької конкурентоспроможності продукції. Ресурси нафти, газу, лісу і дешевого вугілля внаслідок інтенсивної експлуатації в часи СРСР майже повністю вичерпались. Негативно позначились на економіці України її повна залежність від кредитно-фінансової політики Росії, збереження «прозорих» кордонів.Важке економічне становище не дає можливості реалізувати декларовані соціальні програми. Рівень життя основної маси населення продовжує падати, не зменшується заборгованість держави з заробітної плати.
78 Україна і світ: міжнародні відносини 90-х рр. XX ст. - початку XXI ст.
Проголошення незалежності вивело Україну на міжнародну арену. Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.) передбачала участь у роботі міжнародних організацій. Україна безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах. Заявлялося прагнення стати в майбутньому нейтральною державою, не входити у військові блоки і дотримуватися неядерних принципів. 2 липня 1992 Верховна Рада схвалила "Основні напрями зовнішньої політики України". Серед пріоритетів зовнішньої політики визначалися: участь у загальноєвропейському процесі, дієве сторуднічество з державами Європейської співдружності та НАТО, активна участь в інших міжнародних організаціях. З 1992 України бере участь у роботі органів ЄС - Європейської ради, Європейського парламенту, Ради Європейського Союзу, Європейської Комісії, Європейського Суду. 9 листопада 1995 Україна першою з держав СНД вступила до Ради Європи. У другій половині 90-х рр.. ХХ ст. рух України в бік євроінтеграції послаб.Конкретними перешкодами на шляху євроінтеграції стали факти переслідування вільної преси, "касетний скандал" 2000 р. - оприлюднення записів про причетність вищих посадових осіб держави до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе, розслідування справи продажу військової техніки Іраку, проти якого міжнародне співтовариство в той час застосовувало економічні та політичні санкції.Кроки України в напрямку євроінтеграції стали більш послідовними після президентських виборів 2004 р.Один з перших своїх закордонних візитів (січень 2005) Президент В. Ющенко присвятив поїздці до Страсбурга, де відбулася Парламентська асамблея Ради Європи.Травень 2008р. - Україна вступила в СОТ.
79 Українська діаспора: минуле і сьогодення.
Українська діаспора — це збірне визначення української національної спільноти поза межами українських земель (етнічної української території), яка відчуває духовний зв'язок з Україною.Станом на 2004 рік за межами України мешкає від 10 до 15 млн. українців та їх нащадків, тобто близько третини корінної нації.Термін «діаспора» в нашій державі інколи трактується неоднозначно. В одних випадках під ним розуміють усіх без винятку українців, розсіяних по всьому світові; в інших — лише дисперсні (розпорошені) їх частини, що не становлять якоїсь спільноти; нарешті, діаспорою вважають усіх українців поза Україною, за винятком тих, котрі проживають у сусідніх державах на споконвічній етнічній території. Найдавнішою, або найпершою, українською діаспорою є малознані в Україні бачванські руснаки, або русини-українці Бачки та Сриму. Їх 20-тисячна громада нині живе головним чином у Бачці, Сримі й Славонії – регіонах сучасних Сербії та Хорватії. Це нащадки переселенців із північно-східної Пряшівщини і Закарпаття, які в середині ХVIII ст., гнані злиднями та безземеллям, переселилися на Балкани.В історії української еміграції простежуються два основних напрямки, кожен з яких має кілька хвиль. За напрямком її умовно поділяють на східну і західну. Східна діаспора утворювалася шляхом переселення українців до внутрішніх губерній Російської імперії, пізніше — до республік колишнього СРСР. До східної діаспори (а вона налічує до 10 млн. осіб) слід залучити і українців Берестейщини, Курщини, Кубані, Придністров'я тощо, історичною долею відрізаних від колись цілісного етнічного масиву, й етнічні вкраплення в населення Прибалтики, Москви та Санкт-Петербурга, і цілі етнічні райони в Башкортостані, Закавказзі, Казахстані та Середній Азії.
До західної української діаспори (понад 5 млн. осіб) слід додати також українців Холмщини, Перемишлянщини, Надсяння, Підляшшя, Пряшівщини, Мараморошчини та Сучавщини.Кількісна характеристика західної діаспори виглядає нині таким чином. У США проживає близько 2 млн. осіб, половина з яких — у штаті Пенсильванія, до 20 % — у штатах Нью-Джерсі, Нью-Йорк, менше — в Мічигані, Огайо та Коннектикуті. Серед них спостерігається стійка тенденція до збереження національних цінностей, зокрема, мови.У Канаді мешкає близько 1 млн. україноканадців, в основному у провінціях Манітоба, Саскачевань, Альберта, Онтаріо (2,3%), де створені національні громадські організації, школи, філії університетів. Українська діаспора в Канаді також прагне зберігати національні традиції. Сьогодні, за різними, підрахунками, поза межами України мешкає майже четверта частина населення нашої країни. Однак ні час, протягом якого вони живуть за рубежем, ні тисячокілометрова відстань, що розділяє їх з рідною землею, не є причиною того, щоб забувати про свою Вітчизну, чи не ідентифікувати себе українцем. Те, наскільки українці за кордоном переймаються проблемами України, видно із численних проектів, зініційованих ними. Це і освітні програми, і наукова діяльність, і допомога у вирішенні різноманітних фінансових проблем тощо.Світовий Конгрес Українців (СКУ) є міжнародною координаційною надбудовою українських громад у діаспорі, яка на сьогодні нараховує понад 20 мільйонів українців. До складу СКУ входять українські організації з більше ніж 30 країн світу.Українська діаспора, розсіяна по всьому світові, являє собою могутній етнічний кущ, котрий живиться культурою материнського регіону України — і від того, як проходитимуть етнокультурні процеси в Україні, багато в чому залежить життя української діаспори: як східної, так і західної.