тема цін у ринковій економіці 7.html

Работа добавлена на сайт samzan.net:

Лекція 7.     Ціноутворення в діяльності підприємства.

7.1.  Види та функції цін. 

7.2.   Система цін у ринковій економіці

7.3.   Склад ціни.

7.4.   Методи ціноутворення.

7.1.   Види та функції цін.

Важливою складовою господарської діяльності підприємства є ціноутворення товару, що враховує окремі елементи (складові) ціни виробництва товару (послуги) та особливості формування ціни реалізації продукції (рис. 16.9). В Україні ціноутворення товарів регламентується Законом України «Про ціни та ціноутворення» [16].

Ціна – це грошовий вираз уречевленої в товарі кількості суспільно необхідної праці.

Ціна товару —  грошовий вираз вартості товару.

Усю систему цін можна поділити на ціни внутрішнього та світового ринків. Різниця між такими цінами досить суттєва. Якщо в основі світових цін лежить інтернаціональна вартість, то ціни внутрішнього ринку спираються на величину національної вартості товарів. Остання залежить від трьох чинників: рівня продуктивності праці в країні, структури національного рівня виробництва та рівня інфляції.

Внутрішні ціни можна класифікувати за рядом ознак: рівнем свободи, сферою обігу, стадіями товаропросування, територіальним поширеннямо та ін. Залежно від рівня свободи (лібералізації) розрізняють фіксовані, регульовані та вільні ціни.

 Фіксовані – це ціни, які встановлюються державою через систему органів влади та управління (наприклад, управліннями цінової політики обласних державних адміністрацій). Такі ціни встановлюються шляхом введення державних прейскурантів тобто офіційних збірників цін і тарифів на товари та послуги, що затверджуються відповідними державними органами. Фіксовані ціни встановлюються на окремі види продукції базових галузей (вугілля, електроенергія) та на деякі найважливіші товари та послуги, які мають важливе значення для життєзабезпечення населення (квартирна плата, тарифи на міський електротранспорт). Такі ціни, як правило, запроваджуються на невизначний термін і можуть бути скасовані лише спеціальним розпорядженням.

 До регульованих належать ціни, межі змін яких прямо встановлює держава, або опосередкованими методами робить невигідним для продавця їхнє надмірне зростання. Такі ціни встановлюються на продукцію монопольних підприємств або у випадках, коли необхідно тимчасово стримати зростання цін на дефіцитні товари.

Вільні ціни визначаються підприємствами самостійно з урахуванням своїх витрат і співвідношення попиту та пропозиції. Вони можуть збільшуватися чи зменшуватися будь-коли і в будь-яких межах, як того потребує ринок. Різновидом вільних цін є договірні ціни, які формуються на підставі домовленості між покупцем і продавцем. Вони закріплюються в договорах на постачання продукції, як правило, великими партіями і є незмінними на термін дії угоди.

Залежно від сфери обігу чи галузевої форми продукції розрізняють:

1.  оптові ціни на продукцію промисловості;
2.  закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію;
3.  ціни на продукцію будівництва;
4.  тарифи на транспорті та у сфері послуг;
5.  роздрібні ціни.

За стадіями товаропросування продукції ціни можна поділити на два види: ціну підприємства та ціну реалізації. На підставі ціни підприємства виробники визначають вартісні результати своєї безпосередньої роботи. Основна функція такої ціни — це відшкодування витрат та отримання певного прибутку.

Різновидом оптової ціни підприємства є трансфертна ціна. Вона застосовується всередині підприємства при здійсненні операцій між його підрозділами.

Ціна реалізації — це ціна, за якою продукція надходить до покупців. Така ціна, крім витрат та прибутку, містить у собі товарні податки та надбавки. Ціна реалізації, за якою продукція надходить до виробничого споживача (крім населення), називається відпускною.

Ціна разом з іншими державними регуляторами відіграє активу роль у виконанні багатьох соціально-економічних завдань. Значення та місце цін у регулюванні економічних процесів як на мікро- так і на макрорівні виявляється через їхні функції. В економічній літературі немає єдиної думки щодо кількості функцій цін. Проте найпоширенішою є точка зору, що ціна виконує як мінімум п'ять функцій:

1.  обліково-інформаційну;
2.  розподільчу;
3.  стимулюючу;
4.  балансуючу;
5.  раціонального розміщення виробництва.

Обліково-інформаційна функція ціни — це вираз у грошовій формі різних за своєю натуральною формою ресурсів, витрат та результатів виробництва. Тільки за допомогою цін можна визначити вартість витрачених матеріалів, сировини, енергії та праці, обчислити величину сукупних витрат на виробництво продукції та прибуток від її реалізації.

Тому на цінах базується весь вартісний облік різноманітних економічних процесів та вимір їхніх результатів. Завдяки цьому на основі цін визначаються всі вартісні макро- та мікропоказники, зокрема, валовий внутрішній продукт, національний дохід, інвестиції, обсяг виробництва, товарообіг, рентабельність, продуктивність праці та ін.

Суть розподільчої функції полягає в тому, що за допомогою цін здійснюється розподіл або перерозподіл національного доходу між галузями економіки, регіонами, формами власності, підприємствами та соціальними групами населення. Ціновий перерозподіл доходів здійснюється через співвідношення цін на різні види продукції певних галузей, рівень самих цін та їхню структуру.

Реалізація розподільчої функції досягається за рахунок включення до цін окремих товарів акцизного збору, податку на додану вартість та інших податкових платежів, які спрямовуються до загальнодержавного та місцевих бюджетів. Завдяки податковим надходженням до загальнодержавного бюджету забезпечується переразподіл доходів у регіональному аспекті.

Стимулююча функція цін полягає в заохочувальному або стимулюючому впливі ціни на виробництво та споживання різних видів продукції. За допомогою цін можна стимулювати розвиток раціональної структури виробництва, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення якості продукції, заощаджування матеріальних і трудових ресурсів.

Балансуюча функція ціни виявляється у тому, що за допомогою цін здійснюється зв’язок між виробництвом і споживанням, досягається рівновага між попитом і пропозицією.

Функція ціни як засобу раціонального розміщення виробництва виявляється у тому, що за допомогою цін здійснюється перерозподіл капіталів на користь тих секторів, галузей чи виробництв, які мають вищу норму прибутку. Такий перелив капіталів підприємства здійснюють самостійно під впливом ринкових чинників з метою отримання більшої величини прибутку.

Розглянуті елементи відносяться до роздрібної ціни, проте сучасна система цін — це складний механізм, який відображає не лише витрати підприємства, прибуток чи податкові відносини, а й його взаємовідносини з постачальниками, посередниками та торговельною сферою через ринкову інфраструктуру. Розглянемо її більш докладно.

7.2.  Система цін у ринковій економіці

Всі ціни класифікують в окремі блоки, а сааме:

- за ступенем державного регулювання;

- за сферою обслуговування національної економіки;

-  за способом встановлення;

-  за стадіями ціноутворення; 

-  за територією дії; 

-  за способом одержання інформації;

- за умовами постачання та продажу.

За ступенем державного регулювання  ціни поділяються на:

ринкові ціни—ціни, що встановлюються в процесі взаємовідносин суб'єктів ціноутворення під впливом кон'юнктури. Ринкові ціни за умовами їх формування підрозділяють на вільні, монопольні та демпінгові;

вільні ціни — ринкові ціни, що встановлюють виробники продукції та послуг на основі попиту та пропозиції відповідно до кон'юнктури ринку; наприклад, на оргтехніку на українському комп'ютерному ринку в умовах багатьох конкуруючих фірм та покупців;

монопольні ціни (високі, низькі) — ринкові ціни, які формуються в умовах домінуючого становища одного чи декількох суб'єктів ціноутворення. Так, у період лібералізації цін деякі крупні українські комерційні структури в умовах монопольного становища на ринку встановлювали ціни на свою продукцію значно вище середнього рівня. Монопольні ціни встановлюються для одержання додаткового прибутку;

демпінгові ціни — ринкові ціни, рівень яких свідомо занижений одним чи кількома ринковими суб'єктами ціноутворення порівняно з рівнем цін, що склався на ринку. Використовується як засіб витіснення конкурентів з ринку та збільшення обсягів продажу. До них відносять ціни нижче витрат виробництва;

регульовані ціни—ціни, що встановлюються відповідними органами управління, як правило, на продукти, товари та тарифи підвищеного соціального призначення.

Різновидом регульованих цін є фіксовані ціни або тарифи — ціни, що встановлюються на певному рівні, наприклад, на природний газ, електроенергію, теплову енергію, транспортні перевезення тощо.

Граничні ціни — регульовані ціни, що обмежені нижньою чи верхньою межею, граничними розмірами постачально-збутових чи торговельних надбавок, граничним рівнем рентабельності.

За сферою обслуговування національної економіки ціни класифікують на:

  на продукцію промисловості — ціни, за якими підприємства реалізують вироблену продукцію іншим підприємствам чи збутовим організаціям (крім населення) незалежно від форм власності;

роздрібні (на споживчі товари) — ціни, за яким торговельні організації реалізують продукцію населенню;

закупівельні — ціни, за якими сільськогосподарські виробники реалізують свою продукцію державі, фірмам, підприємствам для її подальшої переробки;

ціни і тарифи на послуги населенню — особливий вид роздрібних цін (охорона здоров'я, житлово-комунальне господарство, транспорт, готельні та туристичні послуги, побутові послуги тощо);

ціни на будівельну продукцію — ціни, за якими оплачується продукція будівництва (будівель, споруд). Вони являють собою або кошторисну вартість об'єкта (граничний обсяг витрат на будівництво кожного об'єкта), або середню кошторисну вартість одиниці кінцевої продукції типового будівельного об'єкта (за 1 м2 житлової площі, 1 м2 оздоблювальних робіт тощо);

зовнішньоторговельні ціни — ціни, за якими здійснюється експорт вітчизняних та імпорт зарубіжних товарів та послуг;

експортні ціни — ціни, за якими реалізується продукція українських товаровиробників;

імпортні ціни — ціни, за якими українські торговельно-посередницькі фірми закуповують товари (послуги) за кордоном. Ціни на імпортовану продукцію встановлюються на основі імпортних митних ставок, валютного курсу, витрат на реалізацію цього товару в країні. Значну роль у структурі імпортних цін відіграють непрямі податки — акциз та ПДВ.

За способом встановлення ціни розподіляються на:

тверді (постійні) ціни — встановлюються на основі погоджень, тому не змінюються протягом усього періоду постачання продукції за угодою чи контрактом;

поточні ціни — за ними здійснюється постачання продукції в певний період часу. Вони можуть змінюватися в межах одного контракту і відображають стан ринку;

рухливі ціни — ціни, зафіксовані в договорі з умовою можливості її перегляду в подальшому, якщо на час виконання договору ринкова ціна зміниться (зменшиться чи збільшиться);

ковзні ціни встановлюються на вироби, що вимагають тривалого терміну виготовлення. Обчислюється в момент виконання договору шляхом перегляду початкової договірної ціни, враховуючи зміни у витратах виробництва за період її виготовлення;

гнучкі — ціни, що швидко реагують на зміну попиту та пропозиції на ринку;

сезонні ціни діють у певний період року. Визначаються шляхом застосування знижок з початкової ціни та діє протягом певного часу;

ступінчаті — ряд послідовно змінюваних цін на продукцію в наперед обумовлені моменти часу за певною шкалою.

Встановлення цін за стадіями ціноутворення відбиває кількісний взаємозв'язок між цінами в ході просування товарів (робіт, послуг) від виробника до кінцевого споживача. Ціна кожної попередньої стадії руху товарів є елементом ціни наступної стадії. Формування різних видів цін розглядається у темі про склад і структуру ціни. Серед цієї групи цін розрізняють:

ціни виробника формуються на стадії виробництва товарів (робіт, послуг), є проміжними. Вони мають компенсувати витрати виробника товарів (робіт, послуг) на виготовлення, реалізацію та забезпечити запланований підприємством прибуток. Різновидом оптової ціни виробника є трансфертні ціни (внутрішньофірмові). що застосовуються у реалізації продукції між підрозділами однієї фірми або різних фірм, які входять до однієї асоціації;

оптові (відпускні) ціни, окрім цін виробника, як зазначалося вище, включають непрямі податки — ввізне мито, акцизний збір, ПДВ;

ціни оптові закупівельні формуються на стадії посередництва. Окрім оптової відпускної ціни, включають посередницькі надбавки (знижки). Посередницька знижка (надбавка) використовується для компенсації витрат обігу посередника, сплати ПДВ та формування прибутку посередника;

роздрібні ціни встановлюються в сфері роздрібної торгівлі. Окрім оптових закупівельних цін, включають торговельні надбавки (знижки). Вони забезпечують необхідні умови для прибуткової роботи торгівлі.

За територією дії ціни бувають:

тверді (постійні) ціни, що встановлюються на основі погоджень, тому не змінюються протягом усього періоду постачання продукції за угодою чи контрактом;

світові ціни або тарифи, за якими здійснюються операції на світовому ринку;

для товарів, які реалізуються на внутрішньому ринку країни, використовують ціни внутрішнього ринку. Базою для встановлення рівня таких цін виступає рівень цін на національному ринку. Внаслідок цього вони можуть суттєво відрізнятися від світових та зовнішньоторговельних цін.

Залежно від територіальної диференціації ціни поділяються на:

єдині (загальнодержавні) ціни встановлюються державними органами влади на окремі товари і послуги на всій території держави. До них, наприклад, належать тарифи на залізничні перевезення, на електроенергію, газ та ін.;

регіональні ціни встановлюються місцевими органами влади на окремі товари, роботи, послуги. Це, наприклад, вартість проїзду в міському транспорті, тарифи на житлово-комунальні послуги та ін.;

зональні ціни встановлюються на продукцію добувних галузей промисловості з урахуванням різного рівня собівартості добування в тих чи інших природно-географічних умовах. Це, наприклад, ціни на залізну, марганцеву та інші руди, вугілля, нафту тощо;

поясні ціни встановлюються за районами (поясами) споживання продукції з урахуванням місця її виробництва та затрат на транспортування в інші райони. Наприклад, ціни на вино, овочі, фрукти тощо. Пояси визначає держава або вони можуть скластися стихійно, якщо які-небудь товари не виготовляються в даному районі. Так, в Україні встановлених державою цінових поясів немає, але активно працюють стихійно сформовані цінові пояси.

За способом одержання інформації ціни класифікують на:

-  довідникові ціни інформують покупців про умови продажу товарів (робіт, послуг) виробником (продавцем). Вони, як правило, відображають інтереси продавця, є орієнтовними і можуть суттєво відхилятися від цін фактичних угод;

ціни фактичних угод містять інформацію про реальні ціни купівлі-продажу товарів (послуг) на ринку. Вони фіксуються в спеціальних комерційних документах —контрактах та рахунках, відображають реальні умови угод: кількість, якість товару, терміни та умови постачання, умови платежу, гарантії тощо, що погоджуються реальними покупцями і продавцями. Ціни фактичних угод переважно є надійним індикатором реального стану ринку певного товару;

аукціонні ціни інформують учасників ринку про можливості купівлі-продажу товару на аукціоні;

біржові ціни відображають результати біржових торгів. Ціни біржової торгівлі інформують в основному про стан попиту та пропозиції на певний товар;

тендерні ціни—ціни особливої форми спеціалізованої торгівлі, що ґрунтується на замовленні постачання товарів, виконанні підрядів по проведенню певних робіт, умови яких наперед зазначені у спеціальному документі—тендері.

 За умовами постачання та продажу величина цін залежить від порядку оплати транспортних витрат. Розрізняють:

ціну-нетто — ціну на місті купівлі-продажу;

ціну-брутто (фактурну ціну), що визначається з урахуванням умов купівлі-продажу (виду оподаткування, наявності та рівня знижок, виду «франко» та умов страхування);

 «Франко» означає, до якого пункту на шляху просування  від продавця до покупця постачальник товару відшкодовує транспортні витрати, що входять до ціни.

7.2.   Склад ціни.

Склад роздрібної ціни (Ц ) на товари, що містить у собі максимальну кількість елементів, можна записати у вигляді формули:

ЦР=С + П + М + А + ПДВ + НП + НТ (16.19)

До елементів ціни належать:

1.  собівартість (С),
2.  прибуток (П),
3.   мито (М),
4.  акцизний збір (А),
5.  податок на додану вартість (ПДВ),
6.  посередницько-збутова надбавка (Нп) і
7.  торговельна надбавка (Нт).

Аналізуючи склад і структуру ціни, варто більш детально розглянути її елементи. У зв'язку з цим зазначимо, що сутнісні характеристики собівартості продукції підприємства були розглянуті вище, а тому зупинимося на інших елементах ціни.

Прибуток (П) є одним з найважливіших показників фінансової діяльності, за яким визначають рейтинг підприємства (фірми). Наявність прибутку свідчить про ефективність виробництва, добрий фінансовий стан підприємства. Це одне з джерел накопичень та утворення фінансових ресурсів як підприємства, так і держави.

По суті, це найпростіша і водночас найскладніша категорія ринкової економіки. Простота цієї категорії визначається тим, що прибуток є стрижнем і головною рушійною силою ринку, основним стимулом і мотивом діяльності підприємства. Проте ця категорія дуже складна, що зумовлюється багатьма чинниками (більш детально ця економічна категорія буде розглянута у розділі «Результати діяльності підприємства»).

Слід зазначити, що величина (норма) прибутку від різних видів діяльності має різну величину. Так, нині норма прибутку виробничої діяльності в нашій країні становить 15-20%, норма прибутку комерційної діяльності, що пов'язана з проведенням операцій і угод з продажу товарів та послуг, вважається доцільною за умови 20-30%, норма прибутку фінансової діяльності, що передбачає купівлю-продаж грошей, валюти, цінних паперів, є доцільною не нижче 5% (за даними українського видання «Бізнес»).

В умовах стабільної економіки величина прибутку буде вищою. Так, за даними «Менеджмент Тудей», близько 80% англійських фірм встановлюють ціну залежно від витрат, застосовуючи формулу «витрати плюс» (наприклад, ціна дорівнює вартості матеріалів плюс 50 відсотків) або формулу із застосуванням коефіцієнту (наприклад, ціна дорівнює вартості матеріалів, помноженій на коефіцієнт 3).

Як зазначає той самий «Менеджмент Тудей», хоч який би підхід ціноутворення використовувався, підприємство має прагнути, аби величина прибутку становила не менше 40 відсотків (ціна продажу мінус прямі витрати на матеріали та оплату праці, які пішли на виробництво товару; остаточна прибутковість виражається у відсотках до ціни продажу). Якщо підприємство не досягає такого рівня прибутковості, то  його прибутку може невистачити для просування товару на ринок і створення ефективного його іміджу.

Наступними елементами ціни виробу є податки.

У практиці вітчизняного ціноутворення до складу цін національних товарів входять такі непрямі податки: ввізне мито, якщо товар перетинає кордон України, акцизний збір, якщо підприємство виробляє підакцизний товар, і податок на додану вартість.

Мито (М) — непрямий податок, який стягується при перетині митного кордону, тобто при імпорті, експорті та транзиті товарів. Митні відносини та ставки митних зборів регламентуються Митним кодексом України, що почав діяти з 1.01.2004 .

Цей податок, як і акцизний збір, включається в ціни товарів, сплачується за рахунок покупця, його ставки диференційовані за групами товарів, перелік яких значно ширший, ніж перелік підакцизних товарів.

Порядок оплати і ставки мита визначаються Єдиним митним тарифом України — систематизованим зводом ставок мита, який базується на міжнародних нормах, принципах та правилах митної справи. Митом обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України, вивозяться за межі цієї території та провозяться транзитом.

Акцизний збір (А) — це непрямий податок, що встановлюється на високоприбуткові товари, а також на товари підприємств-монополістів. Порядок сплати акцизного збору регламентується Законом України «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію)». Акцизний збір включається в ціни високорентабельних товарів не першої необхідності та зрештою сплачується їх покупцем. Акцизним збором оподатковуються виключно товари і не оподатковуються роботи та послуги.

Сьогодні в Україні підакцизними є чотири групи товарів:

алкогольні напої, етиловий спирт;     _

тютюнові вироби

транспортні засоби

бензин,дистиляти, паливо.

Сума акцизного збору сплачується у грошовому еквіваленті до фізичної одиниці виміру товару (гривня, євро) або у відсотках І може змінюватись постановою уряду.

Іншою формою непрямого податку, що входить до складу ціни, є податок на додану вартість (ПДВ). Це непрямий податок, який сплачується з новоствореної вартості на кожному етапі виробництва та реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг. Порядок сплати ПДВ регламентує закон України «Про податок на додану вартість» [15]. ПДВ сплачують усі підприємства та організації, які відповідно до законодавства України займаються виробничою та комерційною діяльністю, індивідуальні та приватні підприємства, які виробляють і реалізують на території України товари (роботи) і надають послуги від свого імені, а також спільні та іноземні підприємства, які здійснюють підприємницьку діяльність в Україні. Податок на додану вартість визначається в ціні товару (послуги) за діючою ставкою (20%) до ціни виробництва товару, яка враховує собівартість та прибуток.

Від сплати податку на додану вартість звільняються ті підприємства, товари яких оподатковуються за нульовою або пільговою ставкою, згідно з діючим законом України «Про податок на додану вартість» [15].

Загалом перелічені елементи — собівартість, прибуток, мито, акцизний збір та ПДВ — становлять відпускну ціну товару, тобто ціну, за якою він передається наступній ланці товароруху для подальшої реалізації. Розрахунок ціни з урахуванням мита, акцизного збору та ПДВ розглянуто у прикладі 8.

Важливими елементами ціни товару є оптово-збутові та торговельні надбавки. Встановлюють їх оптово-посередницькі та роздрібні торговельні підприємства які зберігають товари, готують їх до продажу та реалізують з метою відшкодування власних витрат, а також отримання прибутку, необхідного для розширення діяльності.

Окрім затрат, що несуть оптово-збутові та торговельні підприємства, до ціни товару входить і прибуток цих підприємств, який має таку саму економічну природу, що й прибуток виробничого підприємства. Проте кожне з цих підприємств сплачує й ПДВ на створену ними вартість (рис. 16.9).

Таким чином, собівартість та прибуток є обов’язковими елементами ціни, тому що відшкодування витрат і отримання прибутку є невід’ємною умовою виробництва продукції. Наявність інших елементів у ціні необов’язкова і залежить від галузевої належності продукції, її соціальної значущості, кількості господарських ланок, що беруть участь у виробництві і реалізації продукції, та інших чинників. Так, мито входить до складу ціни тільки імпортних товарів, а акцизний збір є елементом лише незначної частки продукції. Податком на додану вартість хоча й обкладається абсолютна більшість товарів, але є певні винятки. Націнки посередницько-збутових і торговельних організацій містять ціни тих товарів, реалізація яких здійснюється через посередницьки ланки. Тому не лише ціни на разні товари, а й той самий вид ціни може мати неоднаковий склад елементів.

 7.4.   Методи ціноутворення.

Вихідна ціна товару має бути в межах між надмірно низькою ціною, яка не дає прибутку, і надмірно високою, яка стримує попит. Тому мінімально можлива ціна визначається собівартістю продукції, а максимальна – наявністю унікальних властивостей товару. Ціни товарів конкурентів і товарів-аналогів обумовлюють середній рівень, на який слід спиратися, встановлюючи ціну.

Такими міркуваннями керуються підприємці при вирішені проблеми вибору методу розрахунку ціни. У ринкових умовах найширше застосовують методи, які у своїй основі спираються на: - витрати;- попит;- конкуренцію.

Методи ціноутворення, що ґрунтується на врахуванні витрат, називається витратними. До них відносять метод повних витрат, метод надбавок, метод цільового прибутку та агрегатний метод.

Визначення ціни методом повних витрат спирається на калькуляцію продукції, до якої додається певна величина прибутку. Головна перевага даного методу – це легкість розрахунків. Але він має два істотні недоліки. По-перше, при встановленні ціни не береться до уваги чинник попиту на товари та конкуренція. Тому можлива ситуація, коли товар за такою ціною не користуватиметься попитом, оскільки конкуренти виробляють дешевшу продукцію, або кращу за якістю. По-друге, визначення витрат не пов’язане зі зміною обсягів виробництва. Цей метод використовується в ринкових умовах, коли необхідно встановити ціну на принципово нову продукцію, яка не має аналогів, а також на товари, що виробляються на замовлення.

Торговельні та посередницько-збутові організації при визначені ціни реалізації широко використовують метод надбавок, згідно з яким до закупівельної вартості товару додається певна націнка. За їх рахунок посередники забезпечують відшкодування своїх витрат ат одержання прибутку.

До витратних методів належить також метод беззбитковості та цільового прибутку, застосовуючи який, підприємець прагне встановити таку ціну, яка забезпечить йому бажану величину чистого доходу. Цей метод спирається на графік беззбитковості, який відображає витрати на очікуваний обсяг виручки при різних рівнях виробництва чи продажу.

Досить обмежено при формуванні цін застосовується агрегатний метод. Його суть полягає в тому, що ціна визначається додаванням цін окремих складових частин товару, до якої додаються витрати на їхню комплектацію та збирання. Агрегатний метод застосовується, по-перше, коли товар складається з окремих готових виробів(столові сервізи), а по-друге, коли продукція виготовляється з окремих елементів, вузлів чи деталей (пульти управління).

Методи, які враховують чинник попиту, можна поділити на такі, що спираються тільки на попит, а також на методи, які одночасно враховують як витрати, так і попит. До методів, які спираються лише на попит і не враховують витрати, можна віднести встановлення ціни на основі суб’єктивного сприйняття покупцями цінності товару. Підприємство, яке використовує такий метод має насамперед визначити ті ціннісні уявлення, що існують у свідомості споживачів відносно тієї чи іншої продукції (наприклад, її престиж). Визначення таких критеріїв цінності товару для покупця дає змогу підприємству встановити таку ціну, за якою він готовий його придбати. Обов'язковою умовою застосування цього методу є наявність на ринку взаємозамінних товарів та їхня диференціація.

Одним з конкретних способів формування вихідної ціни на товари є метод балової оцінки. Він застосовується переважно у випадках, коли відсутня залежність між якісними характеристиками товару та його ціною або коли споживчі властивості продукції неможливо передати кількісно (наприклад запах парфумів) У цьому разі фахівці, спираючись на експертні оцінки, визначають цінність товару для споживачів і присвоюють йому певну кількість балів. На підставі співвідношення між цінами та баловими оцінками аналогічних товарів установлюється вартісна оцінка одного бала. Множенням суми балів на вартісну оцінку одного бала визначається орієнтовна ціна нової продукції.

До найпоширеніших методів установлення цін з орієнтацією на конкуренцію можна віднести метод лідера та метод тендерного цінотворення. При формуванні цін методом лідера підприємство мало уваги звертає на власні витрати та попит, а здебільшого спирається на ціни головних конкурентів на ринку. Ціна на нову продукцію може відхилятися від цін лідера, але тільки в певних межах, обумовлених відмінностями в якісних характеристиках товарів. Чим менше таких відмінностей, тим більше ціна нової продукції наближається до ціни основного конкурента.

Формування цін методом лідера базується на залежності між ціною та споживчими властивостями (параметрами) виробів. Цей метод має найбільше поширення при формуванні цін на продукцію виробничо-технічного призначення та деякі споживчі товари довгострокового використання, за якими можна кількісно визнані їхні якісні характеристики.

Метод тендерного ціноутворення застосовується, коли фірми конкурують між собою в боротьбі за отримання контракту. Він ще називається методом запечатаного конверта. Метод тендерного ціноутворення найчастіше використовується тоді, коли фірми беруть участь у тендерах, які оголошуються урядом. Фірма, що бажає взяти участь у торгах, подає до тендерного комітету економічно обґрунтовану заявку. Вона містить у собі пропозицію щодо ціни, яка визначається не рівнем особистих витрат або попитом, а на основі цін, які можуть призначити конкуренти. Тому, пропонуючи свою ціну, фірма прагне встановити її на нижчому рівні, ніж у конкурентів, але, безумовно не нижче власних витрат.

1. Ведение процесса в защиту чужих прав
2. .1 Предметом конституционного права Республики Казахстан являются- В общественные отношения возникающие
3. Задонщиной Текст повести приводится по изданию
4. Вариант 7 1 Конденсаторэто теплообменный аппарат в котором охлаждаются и конденсируются пары холодильно
5. РЕФЕРАТ Великая теорема Ферма Подготовил- П
6. УТВЕРЖДАЮ Ректор университета А
7. Контрольная работа по дисциплине ПСИХОЛОГИЯ Вариант 9 Выполнила- Степановская Юлия И
8. реферата 1
9. ПО ТЕМЕ- VISUL BSIC. УСТАНОВИТЬ ПРОГРАММУ VISUL BSIC 5.
10. Однако здесь мы хотим обсудить только один из них а именно- должен ли грамматист и если должен то в каком см
11. РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук Тернопіль 2006 Ди
12. Система трудовых показателей в разработке бизнес-плана
13. Приватизация собственности в Российской Федерации
14. МОДУЛЬ 1 Тольятти 2007 УДК 514.
15. ТЕМА Суть і функції фінансів
16. Январский бит ЦЕЛИ И ЗАДАЧИ Фестиваль современных танцев Январский бит Далее ~ Фестиваль
17. тема поэзии Элиота
18. Лекція Знімні конструкції зубних протезів у дітей часткові та повні
19. Этика ~ есть безграничная ответственность за все что живет
20. Кубок Деда Мороза по каратэ 1

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе