Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1. Система оподаткування в Україні, суть принципи та реформування податкової системи
1.Становлення ринкових відносин в Україні потребує подальшого розвитку і вдосконалення системи оподаткування.
. Система оподаткування - це нормативно визначенні платники податків, їхні обов'язки і права, об'єкти оподаткування, види податків, зборів і платежів, а також порядок їх стягнення.
Податки - це обов'язкові платежі юридичних і фізичних осіб, що стягуються до бюджету. Основні функції податків наступні: фіскальна, регулююча і соціальна.
Фіскальна функція податків полягає у тому, що вони забезпечують фінансування державних витрат. Фіскальна функція є основною в характеристиці сутності податків і визначає їх суспільне призначення.
Суть регулюючої функції - у впливі податків на різні сторони діяльності їх платників.
Суть соціальної функції - у підтримуванні соціальної рівноваги через зменшення розбіжностей реальних доходів окремих груп населення. Крім податків, система оподаткування включає збори та інші обов'язкові платежі, а також внески до державних цільових фондів.
Справляння податків передбачає також наявність та взаємодію інших елементів системи оподаткування, а саме: платник податку, об'єкт оподаткування, ставка податку тощо.
Іу Платник податку - це фізична або юридична особа, яка, згідно з чинним законодавством, зобов’язана сплачувати податки. Сплата податку - один з основних обов’язків фізичних і юридичних осіб. Реалізація цього обов'язку залежить як від наявності певних заохочувальних стимулів, їх правового регулювання, так і від розподілу прав та обов'язків суб'єктів податкових відносин.
Основні обов'язки платників податків наступні:
Об'єкт оподаткування - це власне те, що підлягає оподаткуванню.
Ставка податку - законодавчо встановлений розмір податку.
Податкові платежі здійснюють на основі відповідних законів.
Система оподаткування і сукупність податкових органів становить податкову систему. її механізм ґрунтується на дотриманні певних принципів, визначених Законом України «Про систему оподаткування», якими є:
Раціональна система оподаткування повинна стимулювати господарську і підприємницьку ініціативу, створювати відносно рівні умови для всіх суб'єктів господарювання. Система оподаткування має бути повністю адаптована до чинних у державі системи управління і методів державного регулювання розвитку економіки. Вона повинна враховувати аналіз інтересів виробника і споживача, держави і суспільства. Навіть незначні невідповідності між оподаткуванням і економічною моделлю держави можуть спричинити значні негативні наслідки, що виявляються як в обмеженні фінансових можливостей суб'єктів господарювання, так і в скороченні доходів держави.
Податкова система кожної країни відображає її специфічні умови, тобто не може бути країн з однаковими податковими системами. Разом з цим, існують певні положення, що визначають підхід до створення податкової системи.
Суть принципи та необхідність реформування податкової системи
Основним методом формування доходів будь-якої держави при провідній ролі приватної і колективної форм власності є податки, що і визначає їх місце в ринковій економіці. Адже податки - це не тільки метод формування бюджету, це й інструмент впливу на різні сторони діяльності їх платників.
Податкова система - це сукупність установлених у країні податків.
Податкова система кожної країни відображає її специфічні умови. У світі немає держав з тотожними податковими системами. Однак це не означає, що створення податкової системи і податкова політика ведуться спонтанно, як кому забажається. Є певні положення, які визначають підхід держави до цієї сфери своєї діяльності.
Науковий підхід до створення податкової системи передбачає, по-перше, системність, по-друге, встановлення визначальної бази цієї системи і, по-третє, формування правової основи і вихідних принципів.} Звичайно, можливий і варіант, який визначається як метод «спроб і помилок», котрий, до речі, використовується в Україні в даний час. Але це довгий шлях. Крім того, експериментувати можна тільки тоді, коли економічна ситуація більш-менш стабільна. Якщо ж економіка і суспільство охоплені кризою, то права на це ні уряд, ні законодавча влада не мають.
~ Принцип системності полягає в тому, що всі податки повинні бути взаємопов'язані між собою, органічно доповнювати один одного, не заходити в суперечність із системою в цілому та іншими її елементами. Системний підхід означає, що мають реалізовуватись наступні функції податків. З позицій фіскальної функції, податкова система повинна забезпечити гарантоване і стабільне надходження доходів у бюджет. З позицій регулюючої функції, - забезпечувати державі можливість впливу на всі сторони соціально-економічного розвитку суспільства. Фіскальна і регулююча функція податків діють взаємопов'язано, їх не можна протиставляти одна одній. Не можна також поділяти податки на суто фіскальні і регулюючі. Однак при створенні податків треба виходити з того, що їх першоосновою є саме фіскальне призначення.
Виходячи з двох зазначених функцій, очевидно, що податкова система повинна включати досить широке коло податків різної цілеспрямованості. Система доходів бюджету має включати насамперед такі, які б забезпечували сталу фінансову базу держави. Найкращими для виконання цього завдання є непрямі податки, а також податки на майно, землю, прибутковий податок з населення. Таких податків у системі доходів бюджету рекомендується мати в середньому до п'яти видів на випадок зриву у виконанні плану мобілізації одного з них.
Кількість податків, на які покладається здебільшого регулююча функція, теж має бути досить значною. Це пояснюється тим, що не можливо за допомогою одного чи двох податків впливати на всі сторони господарської діяльності підприємств, на всі сфери суспільно - економічного життя.
Але платників цікавить не так кількість податків, котрі вони сплачують, як загальна сума податків і їх частка в одержаному доході. З цих позицій розглядається визначальна база, на якій будується податкова система.
Визначальною базою побудови податкової системи є обсяг бюджетних видатків. Податки з позиції організації фінансової діяльності держави вторинні відносно видатків. Збалансування доходів бюджету з обсягом державних видатків є аксіомою фінансової науки. Відхід від неї призводить до тяжких наслідків - високого рівня оподаткування. Йдеться про інфляцію, яка, по суті справи, теж є своєрідною прихованою формою оподаткування населення. Відмінність полягає в тому, що це відкладені на завтра податки, однак завтра доводиться платити набагато більше, ніж сьогодні. Причиною інфляції, тобто знецінення грошей, є випуск в обіг зайвої їх кількості, не забезпеченої товарною масою. Це, у свою чергу, визначається бюджетним дефіцитом, тобто перевищенням видатків бюджету над доходами. Тож при створенні нової податкової системи слід пам'ятати, що бюджет як фінансовий план держави повинен бути обов'язково балансом доходів і видатків, і нехтувати цим вкрай небезпечно.
Правову основу системи доходів бюджету становлять відносини власності.
По-перше, права держави на доходи залежать від форми власності - державної чи приватної. При державній власності не тільки майно підприємств, але й створювані на них доходи належать державі. Протягом тривалого часу вона вилучала у підприємств усі «зайві» кошти у вигляді вільного лишку прибутку. Відносно ж приватних (та аналогічних їм колективних) підприємств таке вилучення коштів неможливе. Держава може отримати тільки певну частку їх доходів на загальнодержавні потреби. Отже, якщо для державних підприємств податкова політика майже не має відчутного значення, то для приватних - це одне з головних питань.
По-друге, форма власності відбивається на формуванні доходів відповідних юридичних і фізичних осіб, особливості ж формування доходів повинні враховуватися при встановленні об'єкта оподаткування. Так, довгий час точилася напружена дискусія з приводу того, що має бути об'єктом прибуткового оподаткування у підприємств - прибуток, валовий доход (сума заробітної плати і прибутку) чи реалізація? Так як реалізація не відображає точно результати роботи того чи іншого підприємства, оскільки включає матеріальні затрати, частка яких скрізь різна, вона не може бути об'єктом оподаткування. Як і валовий доход, бо в умовах індивідуальної і колективної (без використання найманої праці) форм власності взагалі не може бути поняття «заробітної плати». Тому об'єктом оподаткування визначено кінцевий результат роботи підприємства - прибуток.
До вихідних принципів побудови податкової системи належать:
Наукове забезпечення побудови теоретичної моделі податкової системи, окрім дослідження сутності і змісту категорії податків, передбачає визначення принципів, на яких має будуватися податкова система.
Принципи оподаткування, які вперше були сформульовані основоположником теорії оподаткування шотландським економістом і філософом А. Смітом в його класичній роботі «Дослідження про природу і причини багатства народів» ще у XVIII ст., не втратили значення і до нашого часу. Вони зводяться до чотирьох понять: справедливість, визначеність, зручність, економія (раціональність).
У детальному викладі ці принципи формулюються так:
залежності від доходів, які вони одержують під охороною держави.
понад те, що надходить до державної скарбниці.
Ці загальні принципи оподаткування поступово розширювались, трансформувалися під впливом
соціально-економічних і політичних перетворень, які відбувались у світі. В даний час вони в основному
зводяться до наступного:
тобто рівня його доходів. Доход, який залишиться після сплати податків, повинен забезпечувати йому
нормальний розвиток.
Багаторазове обкладання доходів чи капіталу неприпустиме.
вів в уникненні платежу.
податків і економічними для установ, які збирають податки. Слід прагнути до мінімізації витрат на
стягнення податків.
внутрішнього продукту і бути ефективним інструментом державної економічної політики.
досить тривалого періоду. Разом з тим, податкова система повинна бути адекватною конкретним етапам
економічного розвитку країни; це досягається здійсненням податкових реформ, які забезпечують еволюцію податкової системи.
Оподаткування має бути
досить універсальним, забезпечувати однакові вимоги і однаковий підхід до платників, з одного боку, і
розумну диференціацію ставок та використання податкових пільг - з іншого.
Таким чином, свідоме використання наведених принципів потребує визначення їх більш обмеженого кола, придатного для оцінки податків, які використовуються фактично, а також вибору тих принципів, які дозволяють зосереджувати увагу на часткових удосконаленнях податкової системи. Цій меті буде сприяти впорядкування принципів формування податкової системи.
Багатовікова історія формування і застосування як загальнотеоретичних, так і конкретних практичних принципів оподаткування, що відповідають певному рівню розвитку соціально - економічного життя конкретної країни, дала змогу відібрати найдієвіші і найефективніші серед них. В умовах становлення ринкової економіки в Україні постійно ведуть роботу з удосконалення податкової системи, але, на жаль, вона й досі не відповідає світовим стандартам.
На даний час існує кілька аспектів недосконалості системи оподаткування в Україні, а саме:
податкових ставок, так і методики обчислення й термінів та порядку їх введення у дію. Закони про податки
часто приймають поспіхом, без належного обґрунтування і розрахунків. Це призводить до внесення змін і
доповнень у щойно прийняті закони, порушує один із головних принципів формування податкової системи - її стабільність.
♦ податкова система не стимулює суб'єкти господарювання накопичувати фінансовий капітал
та його інвестувати;
По-іншому оподатковується не лише прибуток або доход, а й витрати суб'єктів господарювання;
підзаконних актах;
Разом з тим, надмірна кількість податкових пільг зумовила необґрунтований перерозподіл ВВП, створила неоднакові економічні умови для господарювання. Все це призвело до утворення значного неофіційного сектора економіки, ухилень від
оподаткування, затримки податкових надходжень. Звертаючись до засад управління податками, визначених свого часу А.Смітом, таких, як визначеність, простота та зручність для платників податків, і установ, які їх стягують, дешевизна і мінімум податкового тягаря на платників, можна зауважити, що ці принципи не завжди ефективно працюють у вітчизняній системі оподаткування. Так, варто пригадати еволюцію податку на додану вартість і податку на прибуток підприємств, часті зміни розмірів ставок мита й акцизного збору, досить високі тарифи відрахувань у державні цільові фонди соціального спрямування, відсутність стимулюючого впливу при справлянні прибуткового податку з громадян, недоречності та невизначеність у стягненні гербового збору тощо. Не можна назвати простими і доступними для розуміння законодавчі акти щодо цих податків у тому вигляді, в якому вони існують сьогодні. Розрахунки цих. податків стали заплутаними і незручними як для платників, так і для контролюючих органів.
Негативно впливають на якість роботи платників податків, а також працівників податкових служб, які контролюють правильність нарахування і сплати податків, наявні розбіжності, сумнівні тлумачення окремих термінів, положень, визначених у законах і підзаконних актах. Ще однією вадою нинішньої системи оподаткування є безпрецедентна багаторазовість оподаткування оплати праці, яка призводить до спотворення співвідношення у структурі виробленої вартості між окремими її частинами: фондом заміщення, оплатою праці й чистим доходом.
Таким чином, можна констатувати, що в Україні розроблено законодавчу базу, яка регламентує справляння податків, і створено адміністративні органи, які контролюють виконання законодавства суб'єктами господарювання, але сказати, що податкова система є ефективною і досягає свого функціонального призначення, не можна.
Сьогодні відбувається багато дискусій, здійснюються спроби вдосконалення системи оподаткування. При цьому багато надій покладається на прийняття Податкового кодексу держави.
Причини, що зумовлюють наявність недоліків у системі оподаткування, досить різноманітні. При цьому необхідно виділити об'єктивні та суб'єктивні фактори.
До об'єктивних факторів можна віднести:
До суб'єктивних факторів слід віднести:
- залучення до розробки законодавчих і нормативних документів з оподаткування \ недостатньо професійно підготовлених фахівців (а в результаті - низька їх якість),
необхідність наступного внесення змін;
Можна констатувати, що в сучасних умовах негативний вплив більшості факторів об'єктивного і суб'єктивного характеру, які зумовили наявність недоліків системи оподаткування, значно знизився. Отже, створилися умови для прийняття рішень щодо вдосконалення системи оподаткування, реформування її.
З огляду на загальні принципи проведення податкових реформ розглянемо основні особливості податкової реформи в Україні.
Одним з основних завдань податкової реформи на даному етапі вважається зниження рівня податкового тягаря. Однак не береться до уваги, що вирішити це завдання, визначити оптимальний податковий тягар без з'ясування функцій держави на сучасному етапі соціально-економічного розвитку України неможливо.
З одного боку, це процес неминучий як тому, що ми стали на той же шлях розвитку, яким іде решта країн світу, - на шлях ринкової трансформації, так і тому, що ці країни накопичили величезний позитивний досвід побудови податкових систем і податкового регулювання.
З другого боку, некритичне перенесення західного досвіду на український ґрунт, без урахування особливостей соціально-економічного й політичного розвитку України, неможливе.
Тим часом не береться до уваги, що структура податкових систем розвинутих країн сама є результатом тривалої еволюції, зумовленої зміною об'єктивних обставин: рівня економічного розвитку та добробуту більшості населення в країні; технічних можливостей податкових органів, а отже - механізму стягнення податків; загального рівня податкової культури та правосвідомості громадян. Тому змінити податкову структуру без створення відповідних для цього передумов неможливо.
У процесі реформування системи оподаткування в Україні можливою проблемою є не лише рівень податкового тягаря, а й оптимальне поєднання прямих і непрямих податків.
Слід зазначити, що в останні роки у вітчизняній системі оподаткування спостерігається тенденція до збільшення частки прямих податків, що відповідає практиці розвинутих країн. Непрямі податки хоч і зручніші для фіскальних органів з позиції їх стягнення, однак їх сплата лягає тягарем на плечі кінцевого споживача. Тому переважання справедливих прямих податків дасть змогу уникнути таких негативних наслідків, як зубожіння більшості населення, подальший спад і занепад вітчизняного виробництва, нездатного конкурувати з дешевшою продукцією іноземних фірм, тощо.
Світовий та вітчизняний досвід переконує, що не існує і не може існувати податкової політики, котра задовольняла б усіх платників податків і державу в цілому одночасно. Тому держава, розглядаючи фіскальну функцію податків, повинна враховувати також, що на величину податкових надходжень впливає і таке явище, як ухилення від сплати податків.
Саме відсутність традицій сплати податків в Україні ще довго даватиметься взнаки, і це одна із причин того, що прогресивне податкове законодавство в Україні дає менший ефект, ніж у тих же розвинутих європейських країнах.
Слід зазначити, що інституційні зміни - найважчі та най триваліші, і якщо не врахувати цього фактора, то законодавство можна змінювати щодня, а ефект буде той самий. Відсутність усталених інститутів податкової системи призводить до нестабільності податкового законодавства. Уряд і законодавці змушені шукати такий варіант податкового законодавства, який, з одного боку, враховував би досвід економічно розвинутих країн, а з другого, - відповідав би традиціям і звичкам платників податків.
Як свідчить практика, неможливо побудувати ефективну податкову систему, не сформувавши платника податку як елемент податкової системи, як суспільний інститут. Для цього потрібно проводити всебічну організаційну і просвітницьку роботу з платниками податків, урегульовувати і вдосконалювати інформаційні потоки між платниками податків та органами контролю за їх сплатою, а також враховувати соціально-культурні й психологічні особливості громадян країни, усталені традиції при прийнятті рішень у галузі оподаткування.
Однак готовність платити податки у демократичних суспільствах вища саме тому, що платник має достатньо інформації для того, щоб бачити напрями використання бюджетних коштів. Тоді він може порівняти суму своїх сплат до бюджету із вигодами, які отримує він або оточуючі його. Тільки так платник податку оцінює ефективність податків.
Тому, формуючи податкову політику, вдосконалюючи податкове законодавство, потрібно дотримуватися принципу соціальної справедливості. Між величиною рівня оподаткування та розміром повернення раніше сплачених податків існує певна залежність. Причому збільшення норми оподаткування в державі приводить до абсолютного зростання розміру трансфертних платежів із бюджету. Але темпи зростання фінансованих із бюджету суспільних благ відстають від темпів зростання рівня оподаткування.
Сплата податків має носити обов'язковий характер. Система штрафів і санкцій, громадська думка у країні мають бути сформовані таким чином, щоб несплата або несвоєчасна сплата податків були менш вигідні платникові, ніж вчасне і чесне виконання зобов'язань перед бюджетом.
А це означає, що, реформуючи систему оподаткування, слід прагнути до оптимального поєднання інтересів платників і держави. Найоптимальнішою та ефективною в умовах України була б, напевно, така податкова система, яка б відповідала соціально орієнтованій моделі економіки. У цілому, податкову систему потрібно вдосконалювати у напрямку її уніфікації щодо джерел податків і забезпечення зацікавленості суб'єктів господарювання у підвищенні ефективності виробництва.
2.Особливості акцизного податку, об'єкти оподаткування.
1. Акцизний податок є одним із обов'язкових загальнодержавних податків. Він з'явився майже одночасно із створенням незалежної України як держави. В грудні 1991 р., коли наш незалежний парламент робив перші кроки законотворення і було прийнято перший Закон України «Про акцизний збір» (18 грудня 1991р.). Відтоді сталися суттєві зміни як в акцизному законодавстві, так і в розподілі контрольних та дозвільних функцій державних органів. Це запровадження маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів акцизними марками, значне скорочення переліку підакцизних товарів, установлення єдиного механізму обчислення акцизного
податку як для вітчизняних, так і для імпортних підакцизних товарів, заміна майже всіх ставок акцизного збору із адвалорних на специфічні та ін.
Завдяки позитивним змінам у законодавстві надходження акцизного збору до бюджету протягом останніх шести років мають стійку тенденцію до зростання. У 1997 р. Ці надходження збільшились удвічі, а в 2001р. — більше ніж у п'ять разів порівняно з 1996 р.
Акциз (від французького—ассіsе, латинського— ассісdо-відрізаю)—один із видів непрямих податків на окремі товари 9продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів(продукції).
2. Платниками акцизного збору є :
а)суб'єкти підприємницької діяльності, а також їх філії, відділення-виробники підакцизних товарів на митній території України, у тому числі з давальницької сировини по товарах, на які встановлено ставки акцизного збору у твердих сумах.;
б)нерезиденти, які здійснюють виготовлення підакцизних товарів на митній території України безпосередньо або через їх постійні представництва чи осіб, прирівняних до них згідно із законодавством;
в)будь-які суб'єкти підприємницької діяльності, інші юридичні особи, їх філії, які імпортують на митну територію України підакцизні | товари, незалежно від наявності внесених до них іноземних інвестицій;
г)фізичні особи-резиденти або нерезиденти, які ввозять(пересилають) підакцизні речі або предмети на митну територію України у вигляді супроводжувального багажу;
д)юридичні та фізичні особи, які купують (одержують в інші форми володіння, користування або розпорядження) підакцизні товари у податкових агентів.
Об'єктом оподаткування є :
а)обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів шляхом,їх продажу, обміну на інші товари, безоплатної передачі товарів або з частковою їх оплатою;
б)обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів, в тому числі з давальницької сировини, шляхом їх продажу, обміну на інші товари чи безоплатної передачі, а також обсяги відвантажених підакцизних товарів, виготовлених з- давальницької сировини;
в)обороти з реалізації товарів для власного споживання, промислової переробки (крім оборотів з реалізації для виробництва підакцизних товарів),а також для своїх працівників;
г)митна вартість товарів, які імпортуються (ввозяться, пересилаються) на митну територію України, у тому числі в межах бартерних операцій, або без оплати їх вартості чи з частковою оплатою.
3.Податок на додану вартість. Платники податку, база оподаткування, ставки податку.
1. Система податку на додану вартість розроблена у Франції в 1954р.економістом М. Лорс. Починаючи з 60-х років вона набула великого поширення у західно-європейських, а згодом і в інших країнах.
У світовій практиці податок на додану вартість став основним податком непрямої дії і в багатьох країнах замінив податок з обороту.
Податок на додану вартість(ПДВ) є частиною новоствореної вартості і сплачується до Державного бюджету на кожному стані виробництва товарів, виконання робіт.
Додана вартість-це прибуток, заробітна плата з нарахуванням на неї та інші витрати, пов'язані з виробничим процесом.
Зарубіжні країни використовують ПДВ, встановлюючи не дану ставку, а ціну системи: знижену, стандартну та підвищену. Знижена ставка застосовується до товарів першої необхідності, медикаментів та медичних послуг. Предмети розкоші оподатковуються за підвищеною ставкою.
Закон України "Про податок на додану вартість" № 168/97 ВР прийнятий Верховною Радою з квітня 1997р. містить 11 статей якими визначено категорії платників ПДВ об'єкти, бази і ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку звітування та внесення податку до бюджету. За період від дати прийняття Закону "Про ПДВ винесено 663 млн.
2. Об'єкти оподаткування, визначені ст.3 цього Закону за винятком операцій звільнених від оподаткування та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно із Законом України "Про ПДВ ", оподатковується за ставкою 20% (6.1).
Податок становить 20% бази оподаткування яка визначається з продажу товарів виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами з урахуванням акцизного збору, ввізного мита ,та інших загальнодержавних податків згідно з Законом України з питань оподаткування. До складу договірної вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних акредитивів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем вартості товарів, проданих платником податку.
Податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з продажу товарів ,що були вивезені податником податку за межі митної території України, а також з продажу робіт, призначений для використання та споживання за межами митної території України.
Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:
- дата здійснення першої з подій;
Податковий кредит (Д1644) звітного періоду складається із суми податків сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді, у зв'язку з придбанням товарів вартість яких відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по статі податку, не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями або іншими розрахунковими документами.
Суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді)' зв 'язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового періоду незалежно від строків ведення до експлуатації основних фондів.
Суми податку, що підлягають статі до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов 'язань (К"'64), що виникли у зв 'язку з будь-яким продажем товарів протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду (Д"' 64).
Уразі, коли за результатами звітного періоду податкове зобов'язання має відємне значення ,така сума підлягає відшкодуванню платникові податку з Державного Бюджету України. Підставною для отримання відшкодування є лише дані податкової декларації за звітний період.
Контроль за нарахуванням і внесенням податку до бюджету здійснюють податкові органи, а за стягненням і перерахуванням податку до бюджету під час ввезення товарів на митну територію України - митні органи.
Товари які ввозяться в Україну, оподатковування, що обчислюється згідно із ст. 4.
Порядок нарахування податку:
А) на товари, що обкладаються митом та акцизним збором:
∑ПДВ = (В + ∑М+∑А) П/100 Б) на товари, що обкладаються тільки митом:
∑ПДВ = (В + ∑М) П/100
В) на товари, що обкладаються акцизним зборам:
∑ПДВ = (В + ∑А)П/100 Г) на інші товари, що не підлягають обкладанню митом та акцизним збором:
∑ПДВ = В П/100 Де В - митна вартість товарів, ввезених на митну територію України, грн.
∑М- сума ввізного мита,
∑А- сума акцизного збору, грн.
П- ставка податку на додану вартість (20%).
Обчислення податку на додану вартість.
3. Продаж товарів здійснюються за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.
П латник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити порядковий номер, дата виписування, назву юридичної особи, податковий номер платника податку, місце розташування, ціну продажу без врахування податку, ставку податку на суму податку, загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Платники податку повинні вести окремий облік з продажу і придбання операцій, що підлягають оподаткуванню за ставкою 20% та звільнених від оподаткування.
Датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів, вартість яких відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Відповідно до Указу Президента "Про деякі змини в оподаткуванні №857/98 від 07.07.98 який набув чинності 01.10.98 р. реалізація продукції відбувається з попередньою оплатою та без оплати. Згідно з цим Указом термін дати визначення податкових зобов'язань і податкового кредиту з дати одержання (сипати) коштів переноситься' на дату відвантаження (одержання) продукції і товарів.
5.Плата за спец. Використання водних ресурсів
Платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту (повна назва плати за воду) є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, а також громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, що використовують водні ресурси та користуються водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту. Об'єктом обчислення збору за спеціальне використання водних ресурсів с фактичний обсяг води, який використовують водокористувачі, з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання.
Об'єктом обчислення збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту є:
за користування водами для потреб гідроенергетики в копійках за 100 кубічних метрів води, пропущеної через турбіни гідроелектростанцій; за користування водою для потреб водного транспорту - в копійках за одну тоннаж-добу експлуатації вантажних суден та одне місце-добу експлуатації пасажирських суден.
На спеціальне використання водних ресурсів встановлюються ліміти, які визначаються у дозволах на поставку води. У межах встановленої о ліміту збір за спеціальне використання водних ресурсів відноситься на валові витрати виробництва, а за понадлімітне використання справляється у п'ятикратному розмірі і відноситься за рахунок прибутку, цю залишається у розпорядженні водокористувача.
На користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту ліміти не встановлюються. Збір за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту відноситься на валові
витрати виробництва. Обсяг використаної води визначається водокористувачами самостійно на підставі даних первинного обліку за показниками вимірювальних приладів.
Збір за використання водних ресурсів не справляється:
Збір за спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного значення в розмірі 80% зараховується до Державного бюджету України і 20°/)- до бюджетів територіальних громад. Збір за спеціальне використання водних ресурсів місцевого значення в розмірі 100% зараховується до бюджетів територіальних громад.
Збір за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту зараховується платниками в розмірі 100% до Державного бюджету України.
Розрахунок збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики подається до органів Державної податкової служби за місцезнаходженням платника щоквартально наростаючим підсумком з початку року до 15 числа місяця, наступного за звітним кварталом.
Розрахунок збору за користування водами для потреб водного транспорту подається до органів державної податкової служби за місцезнаходженням платника до 15 числа місяця, наступного за звітним періодом (півріччя, дев'ять місяців та рік).
6.Державне мито, платники державного мита, об’єкти оподаткування
Державне мито — це вид податкового платежу у формі плати за надання державою та уповноваженими на це органами певних видів послуг юридичного характеру, яке стягується виключно за операції на митній території держави.
Платниками державного мита є юридичні та фізичні особи, які звертаються у відповідні органи для здійснення в їхніх інтересах певних юридичних дій та для видачі їм документів юридичного значення. Об'єктом оподаткування є:
1) позовні заяви — сума та вартість позовної заяви;
2) здійснення нотаріальних та реєстраційних дій — кількість таких дій.
Ставки державного мита визначаються двома методами:
1) у відсотках до вартості позовної заяви, суми договору, вартості майна (пропорційне державне мито);
2) у твердих розмірах, обчислених у відповідних частинах мінімальної заробітної плати або неоподаткованого мінімуму доходів громадян (просте державне мито).
Перелік послуг та ставки державного мита затверджуються найвищими органами влади, причому він має загальнодержавний характер як для державного мита, що надходить у державний бюджет, так і для державного мита, що йде у місцевий бюджет.
Державне мито сплачується за місцем розгляду та оформлення документів в порядку, який визначається міністерством фінансів. До Державного бюджету України зараховується державне мито, що справляється з позовних заяв, за дії, пов'язані з отриманням юридичних документів загальнодержавного значення. Існує три методи сплати державного мита: готівкою, безготівковими розрахунками та митними марками.
Сплату державного мита готівкою здійснюють фізичні особи, в інтересах яких видають документи юридичного характеру або проводять певні юридичні дії. Сплата проводиться через установи Ощадбанку. На Ощадбанк України покладено обов'язок своєчасного перерахунку державного мита до державного бюджету: в містах — один день після акумуляції коштів; в селах — три банківські дні після акумуляції коштів. Призначення митних марок — прискорити процес надходження державного мита до бюджету.
Контроль за надходженням коштів до державного бюджету покладено на органи ДПА та відділення державного казначейства.
Відповідальність за надходження державного мита до бюджету несуть установи Ощадбанку, інші комерційні банки, а також організації, які стягують державне мито та здійснюють в інтересах платника юридичні дії. За несвоєчасність перерахунку державного мита до бюджету стягується штраф і пеня у розмірі 0,2 % за кожний день прострочки платежу.
7.Податок на прибуток та його особливості
1. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" у реденції Закону України від 22.05.97р. № 283 (97 - ВР кодифікований станом на 07.09.2000 р.
У світовій практиці податок на прибуток є однією з основних частин бюджету буді-якої країни.
У більшості країн ставка не є єдиною визначеною, існують знижені, мінімальні й максимальні ставки податку. Так, максимальні ставки податку ставлять в: Німеччині - 50%, Греції - 49%, Франції-42%о, Бельгії - 43%, Італії - 36%, Великобританії - 35%.
В Іспанії, наприклад надається податкова пільга на інвестування - 5%; за створення кожного податкового робочого місця база оподаткування зменшується на 5 тис. населення. Податковими пільгами особливо заохочуються капіталовкладення в культуру, включаючи кінопромисловість, освіту, професійну підготовку кадрів.
В Україні ставка податку на прибуток в продовж довгих років була незмінною - 30%, але змінювався підхід до визначення об'кта оподаткування, тобто прибутку.
З 1. 04. 2004 року ставка податку на прибуток становить 25 % (п. 10.1 закону "Про прибуток підприємств" підпункт 1 прикінцевих положень закону України "Про внесення змін до закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" від 24.12.2002 року.
[Відповідно до закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" прибуток для оподаткування визначається і сумою скоригованого валового доход}' (п. З цього закону), одержаного шляхом зменшення суми валового доходу (ст. 4) (виручка у грошовій та натуральній формах) звітного періоду на суму валових витрат виробництва (безпосередньо пов'язані з одержанням доходу) (ст. 5), суму амортизаційних відшкодувань, нарахованих згідно зі ст.8 і 9 цього Закону.
2.Згідно з Новим планом рахунків податки на прибуток обліковуються на рахунку № 98 "Податки на прибуток". На цьому рахунку ведеться облік належна за даними б/о суми податку на прибуток від звичайної діяльності та надзвичайних подій.
На дебеті рахунка відображається нарахована сума податку на прибуток, на кредиті - виплачення до фінансових результатів на рах № 79.
Рахунок 98 "Податки на прибуток" має такі субрахунки:
№ 981 - "Податки на прибуток від звичайної діяльності";
№ 982 - "Податки на прибуток від надзвичайних подій".
Облік нарахованої суми податку на прибуток від звичайної діяльності , що визначається від прибутку, відображеного в б/о (незалежно від суми прибутку для потреб оподаткування), ведеться на субрахунку 981 без зменшення на суму податку на прибуток внаслідок обчислення податку на прибуток від алгебраїчної суми прибутку від звичайної діяльності та збитку від надзвичайних подій.
Поточні зобов'язання підприємства по податках і платежах відображаються на рахунку №64 "Розрахунки за податками і платежами", який має такі субрахунки: № 641 - "Розрахунки за податками";
№ 642 - "Розрахунки за обов'язковими платежами;
№ 643 - "Податкові зобов'язання";
№ 644 - "Податковий кредит".
На кредиті 64 "Розрахунки за податками й платежами " відображаються нараховані платежі до бюджету, на дебеті - належні до відшкодування з бюджету податки, їх сплата, списання.
На субрахунку 641 ведеться облік податків, які нараховуються та сплачуються відповідно до чинного законодавства (податок на прибуток, податок на додану вартість, інші податки).
На субрахунку 642 ведеться облік розрахунків за зборами (обов'язковими
платежами), облік який не ведеться на рах. 65 "Розразунки зі
страхування".
На субрахунку 643 ведеться облік суми податку на додану вартість, визначену виходячи із суми одержаних авансів (попередньої оплати) за готову продукцію, товари, інші матеріальні цінності та нематеріальні активи, роботи, послуги, що підлягають відвантаженню.
На субрахунку 644 ведеться облік суми податку на додану вартість, на яку підприємство має право зменшити податкове зобов'язання.
Аналітичний облік розрахунків за податками та платежами ведеться за їх видами.
Для відображення витрат на сплату податків на прибуток призначений рахунок № 98 "Податки на прибуток" (замість р.81 "Використання прибутку").
Збитки від надзвичайних подій відображаються у звіті про фінансові результати за вирахуванням суми, на яку зменшується податок на прибуток від звичайної діяльності внаслідок цих збитків.
Приклад: Підприємство отримало прибуток від звичайної діяльності 1500 тис. грн., але збитки від надзвичайних подій становлять 300 тис. грн. Реальний прибуток становить 1200 тис. грн. Ставка податку на прибуток - 25%.
Запис в обліку.
дебет 981 кредет641 - 360тис.грн.
2.Одночасно: (від звичайної діяльності, надзвичайні витрати)
дебет 982 кредет 641 - 90 тис. грн.
З.По даток на прибуток при одержані прибутку від надзвичайних подій:
дебет 982 кредет641
(податок на прибуток від надзвичайних подій). Проводка 3 можлива за наявності прибутку від звичайної діяльності або якщо сума збитку від звичайної діяльності менша від суми прибутку від надзвичайних подій.
Наприкінці року рах. 98 закрикривається списання сальдо на рах. 79 "Фінансові результати".
Дебет 79 Кредет 98
У Новому плані рахунків б/о новим є рахунок 54 "Відстрочені податкові зобов'язання", призначений не для сум податкової заборгованості, термін сплати яких відстрочено згідно із законодавством (він не відповідає рах. 67 "Податкові зобов'язання", а для відображення тимчасової різниці в сумі податку на прибуток, який є об'єктом оподаткування.
Цей рахунок тісно пов'язаний з рахунком 17 "Відстрочені податкові активи" та рах. 98 "Податки на прибуток".
8. Специфіка оподаткування алкогольних напоїв та тютюнових виробів
Платниками акцизного збору на алкогольні напої та тютюнові вироби є: * суб'єкти підприємницької діяльності — українські виробники алкогольних напоїв та тютюнових виробів, а також замовники, за дорученням яких виготовляється ця продукція на давальницьких умовах;
* суб'єкти підприємницької діяльності, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, незалежно від дати їх реєстрації, та громадяни, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, які ввозять алкогольні напої та тютюнові вироби на митну територію України як для власних, так і для виробничих потреб з метою продажу або реалізації на умовах комісії та реекспорту;
* фізичні особи, які ввозять на митну територію України алкогольні напої та тютюнові вироби в обсягах, що підлягають обкладенню ввізним (імпортним) митом;
* юридичні та фізичні особи, міжнародні організації, їх філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, які здійснюють реалізацію алкогольних напоїв та тютюнових виробів на митній території України, включаючи операції щодо ввезення (імпорту) в Україну алкогольних напоїв та тютюнових виробів, якщо їх реалізація на території України здійснюється зазначеними суб'єктами через постійні представництва, розташовані на території України.
Об’єкти оподаткування
Не підлягають оподаткуванню
З метою правильного визначення податкового зобов'язання щодо акцизного збору використовується таке поняття як оподатковуваний оборот.
*Оподатковуваний оборот з реалізації вироблених в Україні алкогольних напоїв та тютюнових виробів обчислюється виходячи з їх вартості, за цінами, встановленими з урахуванням акцизного збору без податку на додану вартість.
Оподатковуваний оборот при виробництві алкогольних напоїв та тютюнових виробів українськими підприємствами з використанням давальницької сировини обчислюється виходячи з вартості готової продукції за цінами на аналогічну продукцію, що склалися на момент купівлі марок акцизного збору для маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів, з урахуванням акцизного збору без податку на додану вартість.
У разі ввезення алкогольних напоїв та тютюнових виробів оподатковуваний оборот визначається виходячи з митної вартості цих виробів, перерахованої у валюту України за валютним (обмінним) курсом НБУ, що діяв на дату митного оформлення товарів, з урахуванням фактично сплачених сум мита та митних зборів, але не нижче індикативних цін, встановлених КМУ.
У разі наявності наднормативних втрат сировини з вини підприємства під час виробництва спирту етилового, коньячного, плодового та алкогольних напоїв, суб'єкти підприємницької діяльності сплачують акцизний збір за понесені втрати в порядку, передбаченому чинним законодавством про справляння акцизного збору. При цьому оподатковуваний оборот обчислюється, виходячи з вартості цієї продукції за цінами, що склалися на підприємстві на час проведення розрахунків за аналогічну продукцію на момент виявлення цих втрат з урахуванням акцизного збору без податку на добавлену вартість.
*Ставки акцизного збору на алкогольні напої та тютюнові вироби встановлюються Верховною Радою України і є єдиними на всій території України.
Суми акцизного збору, що підлягають сплаті, нараховуються платниками самостійно за встановленими ставками. Виробники алкогольних напоїв та тютюнових виробів проводять маркування кожної пляшки (упаковки) алкогольних напоїв та кожної пачки (упаковки) тютюнових виробів у такий спосіб, щоб марка розривалася під час відкупорювання (розкривання) товару відповідно до "Положення про виробництво, зберігання, продаж марок акцизного збору, маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів". Маркування алкогольних напоїв здійснюється марками акцизного збору, які відрізняються за дизайном для окремих видів продукції, визначених КМУ. Кожна марка акцизного збору на тютюнові вироби повинна мати окремий номер.
Наявність марки акцизного збору на пляшці (упаковці) алкогольних напоїв та пачці (упаковці) тютюнових виробів є однією з умов для ввезення на митну територію України і реалізації їх споживачам. Забороняється ввезення, зберігання, транспортування, прийняття на комісію з метою продажу та реалізація на території України алкогольних напоїв та тютюнових виробів, на яких не має марок акцизного збору встановленого зразка. Продаж марок акцизного збору українським виробникам алкогольних напоїв та тютюнових виробів проводиться, виходячи з планових щомісячних обсягів реалізації алкогольних напоїв та тютюнових виробів, відповідно до заявки-розрахунку на необхідну кількість марок.
Українські підприємства-виробники, що реалізують продукцію, сплачують акцизний збір до відповідного бюджету після здійснення обороту з реалізації:
Власник готової продукції, виготовленої з використанням давальницької сировини, сплачує акцизний збір не пізніше дня одержання готової продукції. Суб'єкт підприємницької діяльності (замовник), що укладає договір (контракт) з переробним підприємством (виконавцем) для виготовлення алкогольних напоїв або тютюнових виробів з використанням давальницької сировини за його місцезнаходженням, реєструється у продавця марок акцизного збору та купує необхідну кількість марок акцизного збору для маркування готової продукції. Виконавцю забороняється приймати сировину на давальницьких умовах для виготовлення підакцизних товарів без марок акцизного збору та посвідчення про реєстрацію в державній податковій інспекції. У разі реалізації алкогольних напоїв та тютюнових виробів на експорт чи обміну їх на іншу продукцію у зовнішньоекономічних відносинах, яка не підлягає оподаткуванню акцизним збором, платнику податку повертається з бюджету сплачена сума акцизного збору за умови надходження коштів на валютний рахунок підприємства або оприбуткування продукції, одержаної в результаті товарообмінної операції.
Українські підприємства-виробники подають державним податковим інспекціям у строки, визначені для місячного звітного періоду, розрахунок суми акцизного збору за минулий місяць, виходячи з фактичних обсягів та цін реалізації. Не сплачена до визначеного строку сума акцизного збору стягується з підприємства-виробника відповідно до чинного законодавства.
Фізичні особи, які ввозять на митну територію України алкогольні напої та тютюнові вироби в обсягах, що підпадають під визначення товарної партії і підлягають обкладенню ввізним (імпортним) митом, сплачують акцизний збір під час митного оформлення товарів на підставі вантажної митної декларації з пред'явленням товарних чеків, а в разі їх відсутності - виходячи з індикативних цін. Суб'єкти підприємницької діяльності, включаючи громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і які уклали контракт з іноземними виробниками на поставку в Україну алкогольних напоїв та тютюнових виробів, повинні зареєструватись у продавця марок акцизного збору як імпортери з одержанням посвідчення відповідно до "Положення про виробництво, зберігання, продаж марок акцизного збору, маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів ".
Для одержання марок імпортер подає продавцю марок акцизного збору заявку-розрахунок у трьох примірниках за встановленою продавцем марок формою, платіжні документи, що підтверджують внесення плати за марки та сплату акцизного збору. Один примірник заявки-розрахунку залишається у продавця марок, другий - з відміткою продавця марок про сплату акцизного збору - повертається імпортеру для передачі митним службам під час оформлення вантажної митної декларації, третій - з відміткою продавця марок - залишається в покупця (імпортера).
* Сума акцизного збору визначається платниками (імпортерами) самостійно, виходячи з контрактної вартості імпортованих алкогольних напоїв та тютюнових виробів, діючих ставок ввізного мита і митних зборів та встановлених ставок акцизного збору, і сплачується до Державного бюджету України.
* Строки одержання марок акцизного збору для кожного контракту визначаються покупцями марок (імпортерами) за згодою з продавцем марок, залежно від обсягів товарів, що імпортуються. У разі ввезення імпортером на територію України за контрактом алкогольних напоїв та тютюнових виробів кількома партіями у контракті на поставку робиться відмітка про кількість виданих марок акцизного збору і зазначається дата їх видачі.
* Продаж марок акцизного збору для ввезення наступних товарних партій виробів проводиться після подання копії ввізної вантажної митної декларації на ввезення попередньої партії товарів. Придбані марки акцизного збору передаються імпортерами іноземним виробникам для маркування імпортованих алкогольних напоїв та тютюнових виробів у процесі їх виробництва.
Акцизний збір із суми перевищення митної вартості імпортованих алкогольних напоїв та тютюнових виробів над вартістю, врахованою під час обчислення акцизного збору на момент одержання марок, імпортер визначає і сплачує до Державного бюджету України до або під час митного оформлення імпортованих алкогольних напоїв та тютюнових виробів. При цьому ціни на алкогольні напої та тютюнові вироби, що ввозяться на митну територію України, зазначені у вантажній митній декларації, не можуть бути нижчими індикативних цін. Після сплати до Державного бюджету України повної суми акцизного збору з імпортованих товарів продавець марок робить відмітку на кожному примірнику заявки-розрахунку на одержання марок акцизного збору.
Умовою для митного оформлення імпортованих алкогольних напоїв та тютюнових виробів є наявність на пляшці (упаковці), пачці (упаковці) марок акцизного збору встановленого зразка, а також подання службам митного контролю примірника заявки-розрахунку на одержання марок з відміткою продавця марок про повну сплату сум акцизного збору. У разі порушення порядку маркування імпортованих алкогольних напоїв та тютюнових виробів або неповної сплати акцизного збору товар не допускається до митного оформлення і ввезення його на митну територію України.
9. Фіксований с.г податок, платники податку, об’єкти оподаткування
Якщо до 1999 р. сільськогосподарські виробники оподатковувались на загальних підставах і сплачували до бюджету такі ж податки, як і інші платники, з урахуванням особливостей сільськогосподарського виробництва, то з 1 січня 1999 р. для них введений особливий порядок розрахунків з бюджетом. Необхідність зміна була обумовлена такими факторами,
На відміну від інших податків справляння фіксованого сільськогосподарського податку може відбуватись у грошовій або товарній формі (до 2001 року).
Податки та збори, що входять до складу фіксованого сільськогосподарського податку:
Інші податки та збори, які не включені до складу фіксованого сільськогосподарського податку, сплачуються на загальних підставах.
Об'єктом оподаткування для платників фіксованого сільськогосподарського податку є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, в тому числі на умовах оренди, а також земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах).
Для сільськогосподарських товаровиробників та рибницьких, рибальських та риболовецьких господарств - платників фіксованого сільськогосподарського податку, зареєстрованих після 1 січня 1998 р., нарахування фіксованого сільськогосподарського податку здійснюється на основі площі земельних ділянок, що перебувають у їх власності або надані їм у користування, у тому числі на умовах оренди.
Платниками цього податку також є суб'єкти господарювання, утворені в результаті реорганізації сільськогосподарського підприємства - платника фіксованого сільськогосподарського податку (незалежно від терміну реорганізації), які також займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції. Новостворені суб'єкти господарювання, основним видом діяльності яких є виробництво (вирощування), переробка та збут сільськогосподарської продукції, у рік створення є платниками фіксованого сільськогосподарського податку. Підприємства, які займаються іншими видами діяльності, крім сільськогосподарської, з метою оподаткування ведуть окремий облік фінансових результатів від інших видів господарської діяльності відповідно до
пункту 7.20 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", які підлягають оподаткуванню на загальних підставах.
У разі, коли у звітному періоді відбувається зміна площі земельної ділянки у зв'язку з набуттям на неї права власності або користування, землевласник чи землекористувач зобов'язаний здійснити уточнення сум податкових платежів на період до закінчення податкового року і протягом місяця надати розрахунки щодо набутої площі земельної ділянки до органів державної податкової служби за місцем розташування земельної ділянки та до органу державної податкової служби за місцем своєї реєстрації. Крім того, платник податку стосовно сільськогосподарських угідь подає витяг з державного земельного кадастру про склад земель сільськогосподарських угідь та їх грошову оцінку.
10.Платники прибуткового податку та об’єкти оподаткування
Платники прибуткового податку
Платниками прибуткового податку (суб'єктами оподаткування) в
Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без
громадянства (надалі - громадяни) як ті, що мають, так і ті, що не
мають постійного місця проживання в Україні.
До громадян, що мають постійне місце проживання в Україні,
належать громадяни України, іноземні громадяни та особи без
громадянства, які проживають в Україні у цілому не менше 183 днів
у календарному році.
Стаття 2. Об'єкт оподаткування
Об'єктом оподаткування у громадян, які мають постійне місце
проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний доход за
календарний рік (що складається з місячних сукупних
оподатковуваних доходів), одержаний з різних джерел як на
території України, так і за її межами.
Об'єктом оподаткування у громадян, які не мають постійного
місця проживання в Україні, є доход, одержаний з джерел в Україні.
При визначенні сукупного оподатковуваного доходу враховуються
доходи, одержані як в натуральній формі, так і в грошовій
(національній або іноземній валюті).
Доходи, одержані в натуральній формі, зараховуються до
сукупного оподатковуваного доходу за календарний рік за вільними
(ринковими) цінами, якщо інше не передбачено цим Декретом.
( Частина четверта статті 2 із змінами, внесеними згідно з
Декретом N 43-93 від 30.04.93, в редакції Закону N 46/96-ВР від
14.02.96 )
Сплата податку з доходів, одержаних в іноземній валюті,
провадиться в українських карбованцях. Доходи, одержані в
іноземній валюті, перераховуються в українські карбованці за
курсом, що встановлюється Національним банком України на дату
одержання доходу.
11. Платники прибуткового податку та об’єкти оподаткування застосування под.соц.пільги
з 1 січня 2004 року заробітну плату обкладають податком з доходів за зменшеною ставкою-13% (незалежно від того де • зберігається трудова книжка найманої особи). Згідно підручнику 3.5 Закону Про доходу об'єкти оподаткування визначають, зменшуючи нараховану заробітну плату на суму збору до пенсійного фонду України та внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Ці утримання обчислюються не менше від заробітку а й від лікарняних та оплати робіт за цивільно-правовими договорами.
Пенсійні внески обчислюють із заробітної плати не зменшеного на суму податкових пільг, податку з доходу на соціальні внесків. Податково-зарплатний алгоритм має такий вигляд:
Стаття 6 Закону про доходи надає кожному право на зменшення суми загального місячного оподаткованого доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму однієї мінімальної місячної зарплати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року. У ст. 89 Закон про Держбюджет 2004 року становить 205 грн. Цього року п. 22.4 закон)' про податок з доходів загальний місячний оподаткований дохід можна зменшити лише на 30% від зазначеної суми, на 60.5 грн.
Самотній матері чи батьку, особі яка отримує дитину-інваліда І або II групи на кожну дану дитину до 18 років, вдівцю або вдові, чорнобильцям 1 або 2 категорії, інваліду І або II групи, в тому числі з дитинства податкова соціальна пільга 92.25 грн;
Право на зазначення пільги є лише у разі якщо заробітна плата не перевищує 510 грн на початок 2004 року податкова пільга-61.50
12. Фіксований податок, платники фіксованого податку
Приватний підприємець може самостійно приймати рішення про спосіб оподаткування доходів за фіксованим податком.
Не дозволяється застосування фіксованого податку при здійсненні торгівлі лікеро-горілчаними та тютюновими виробами.
Доходи громадянина, одержані від здійснення підприємницької діяльності, що оподатковуються фіксованим податком, не включаються до складу його сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року, а сплачена сума фіксованого податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов’язань такого платника податку або осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, чи членів його сім’ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.
Платника фіксованого податку звільняють від сплати зюорі за впровадження деяких видів підприємницької діяльності (торгівельний патент).
Платниками фіксованого податку є фізичні особи, якщо:
Ставки визначаються:
13.
14.Податкове зобов’язання та податковий кредит з податку на додану вартість
Обчислення податку на додану вартість.
3. Продаж товарів здійснюються за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.
П латник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити порядковий номер, дата виписування, назву юридичної особи, податковий номер платника податку, місце розташування, ціну продажу без врахування податку, ставку податку на суму податку, загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Платники податку повинні вести окремий облік з продажу і придбання операцій, що підлягають оподаткуванню за ставкою 20% та звільнених від оподаткування.
Датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів, вартість яких відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Відповідно до Указу Президента "Про деякі змини в оподаткуванні №857/98 від 07.07.98 який набув чинності 01.10.98 р. реалізація продукції відбувається з попередньою оплатою та без оплати. Згідно з цим Указом термін дати визначення податкових зобов'язань і податкового кредиту з дати одержання (сипати) коштів переноситься' на дату відвантаження (одержання) продукції і товарів.
15.Земельний податок, платники податку та порядок розрахунку
Законом України "Про плату за землю" № 378/96-ВР від 19.09.96 р. передбачено, що використання землі є платним, платником податку за землю є власник землі або землекористувач, тобто юридична або фізична особа, права якої на земельну ділянку відповідно до Земельного кодексу України повинні бути засвідчені актом на право власності або право користування. Виходячи з площі земельної ділянки, що вказана у такому акті, розраховується податок на землю, з урахуванням її грошової оцінки.
Статтею 7 цього Закону встановлено, що ставка земельного податку з земель, грошова оцінка яких проведена, складає 1 % щодо їх грошової оцінки, крім земельних ділянок, вказаних у частинах п'ятій-десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.
Статтями 8 та 11 Закону України "Про плату за землю" встановлено, що при обчисленні земельного податку за землі, надані для підприємств промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення "... за межами населених пунктів, платники застосовують одну ставку - 5% від грошової оцінки 1 га ріллі по області. Ставка за земельні ділянки, надані на землях водного фонду" - 0,3% грошової оцінки 1 га ріллі по області.
Впливають на плату за землю опосередковано Земельний кодекс України та інші закони України, зокрема закони про державний бюджет України, які щороку встановлюють коефіцієнти до деяких ставок податку. Також пов'язані з платою за землю нормативні акти регулюють грошову (нормативну) оцінку землі, що використовується для розрахунку розміру земельного податку, мають вплив відповідні роз'яснення норм Закону про податок на землю Державною податковою адміністрацією України, Державним комітетом землі та іншими органами.
Земельний податок не сплачують (ст. 12 Закону України "Про плату за землю" №378/96-ВР від 19.09.96 р.) окремі категорії платників. Так, у 2003 р. звільнено від сплати земельного податку: - заповідники, в тому числі історико-культурні, національні природні парки, ботанічні сади тощо; - зареєстровані релігійні та благодійні організації, що не займаються
підприємницькою діяльністю, та ін. Звільнено від земельного податку фізичних і юридичних осіб суб'єктів малого підприємництва, які відповідно до Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" №727/98 від 03.07.1998 р. сплачують податок лише за ті землі, які вони використовують для здійснення підприємницької діяльності, зазначеної у Свідоцтві про оплату єдиного податку (п. 6 Постанови КМУ №507 від 16.03.2000 р.).
Не сплачують земельного податку, відповідно до Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок" №320-ХІУ від 17.12.1998 р., сільськогосподарські підприємства - платники фіксованого сільськогосподарського податку. Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" встановлена плата за землю - 2008 (податки растуть).
При оренді будівлі, споруди або іншого об'єкта основних засобів з відповідною частиною земельної ділянки платником земельного податку є не орендар, а орендодавець.
Сплата податку за землю орендарем як у складі орендної плати, так і окремо від неї, не може бути віднесена до витрат виробництва.
Якщо власники землі та землекористувачі - юридичні особи, що користуються пільгами щодо сплати податку, надають в оренду земельні ділянки, будівлі або їх частини, вони зобов'язані сплатити податок на землю та на ці об'єкти на загальних умовах. Якщо в оренду здається частина будівлі, податок на землю сплачується пропорційно площі, що надається в оренду.
У разі, коли будівля належить двом власникам, а земельна ділянка рішенням міської ради надана у користування одному з них, до переоформлення документів на право користування земельною ділянкою платником є тільки той власник, якому надана ділянка. До такого переоформлення другий власник не може включати сплачену ним частину загальної суми податку на землю до складу власних витрат.
Враховуючи, що плата за землю в Україні є загальнодержавним податком, механізм нарахування і сплати його встановлюється Верховною Радою. Органам влади дозволяється збільшувати середні ставки плати за землю, затверджені ВР, але не більше ніж удвічі.
Залежно від призначення землі, існують різні підходи до справляння сплати:
1. Плата за сільськогосподарські землі. Ставки плати за землю з 1 га сільськогосподарських угідь встановлені у відсотках до їх грошової оцінки у розмірах:
1.1) для ріллі, сіножатей та пасовищ — ставка 0,1;
1.2) для багаторічних насаджень — 0,03;
1.3) по земельних ділянках, що використовуються за цільовим призначенням для сільськогосподарського виробництва плата складає 0,1.
2. Плата за землі в межах населених пунктів. Плата за землю в межах населеного пункту, по якій встановлено грошову оцінку, стягується за ставкою 1 % від грошової оцінки.
ПЗ = Ставка податку • Грошова оцінка землі • Кількість (га) землі
Якщо грошову оцінку не встановлено, тоді використовують ставки плати за землю, деференційовані залежно від таких факторів:
• групи населених пунктів за чисельністю;
• за віднесенням до певних зон.
У 2006 році по населених пунктах, грошова оцінка земель яких не проведена, застосовувалися ставки земельного податку збільшені в 3,1 раза. Крім того, у населених пунктах, віднесених Кабінетом Міністрів України до курортних, до ставок земельного податку застосовуються коефіцієнти:
1) на Південному узбережжі Криму — 3,0;
2) на Південно-Східному узбережжі Криму — 2,5;
3) на Західному узбережжі Криму — 2,2;
4) на Чорноморському узбережжі (крім Криму) — 2,0;
5) у гірських і передгірських районах Карпат — 2,3 (крім окремих винятків);
6) на узбережжі Азовського моря, інших курортах — 1,5.
16.порядок обчислення податку з прибутку
17.Платежі за ресурси та державні послуги
1. На сьогодні в Україні сформовано розвинуту систему ресурсних платежів. Нормативне забезпечення справляння цих платежів характеризується трьохрівневою структурою нормативно-правових актів: Законами України, постановами Кабінету Міністрів України інструкціями міністерств і відомств. Внесення змін до законодавства щодо загальних питань справляння податків і зборів
(обов'язкових платежів) за ланцюговою реакцією приводять до змін у нормативно-правових актах нижчих ланок.
З прийняттям Закону України від 21.12.2000р №2181-ІЙ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами " та на виконання цього Закону було прийнято постановку Кабінету Міністрів у країни від 26.10.2001р №1426 „Про ведення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України", яка привела рішення уряду,у відповідність зі змінами в порядок справляння ресурсних платежів, введеними законом №2181-111.
Постановою №1426 установлено базовий податковий (звітний) період для ресурсних платежів тривалістю в календарний квартал.
Розрахунки ресурсних платежів необхідно подавати протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу . Зазначені терміни подання розрахунків можуть бути продовжені у випадках, якщо вони припадають на вихідний чи святковий день .У такому разі граничний термін подання розрахунку — це робочий день наступний за вихідним чи святковим днем.
Ресурсні платежі сплачуються протягом 50 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, а збір за геологорозвідувальні роботи вноситься ще й авансовими платежами до 20 числа першого місяця кварталу і до 20 числа третього місяця кварталу в розмірі третини суми збору, визначеного в попередньому розрахунку (на другий місяць кварталу припадає граничний термін сплати основної суми податкового зобов'язання за збором, тому він замінює авансовий внесок збору цього місяця).
Згідно з Законом України від 20.12.2001р №2905-111 «Про державний бюджет України на 2002 рік » збори за спеціальне використання природних ресурсів загальнодержавного значення (води,надр,лісу) в повному обсязі сплачуються до державного бюджету, а збори за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення в повному обсязі — до місцевого бюджету.
При допущенні та виявленні помилок в розрахунку податкового зобов'язання подають новий (уточнений) розрахунок з виправленими помилками. Далі визначену суму заниження або завищення податкового зобов'язання потрібно задекларувати, а також визначити і задекларувати суму 10-відсоткового штрафу на суму
недоплати. Ці суму сплачують одночасно з поданням нового (уточненого) розрахунку.
На суму не сплачену в граничні строки суму податкового боргу (зобов'язання) нараховується пеня із розрахунку 120 відсотків річних облікової (ставки Нацбанку України, діючої на день виникнення податкового боргу, або на день його погашення залежно від того,яка з величини таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.
2. Збір за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду є складовою частиною збору за спеціальне використання природних ресурсів установленого Законом України від 25.06.1991р №1251-ХІІ «Про систему оподаткування» (зі змінами та доповненнями ). Справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду регламентується постановами Кабінету Міністрів України від 2(3.01.1997р №44 «Про затвердження такс на деревину лісових порід, що відпускається на пні і на живицю».
Збір за спеціальне використання лісових ресурсів справляється за лісові ресурси державного та місцевого значення.
До лісових ресурсів місцевого значення належать: - пні, луб,кора, деревна зелень; - другорядні лісові матеріали; лісові дикорослі плоди,горіхи,гриби.
Ягоди, лікарські рослини і технічна сировина, деревні соки, очерет інші продукти лісу,які використовуються при здійсненні побічних лісових користувань у тому числі при використанні худоби та розміщенні пасік.
Використання лісових ресурсів та земельними ділянками лісового фонду здійснюється на наданій земельній ділянці лісового фонду суб'єкту господарювання за спеціальним дозволом — лісорубним квитком.
Лісорубний квиток видається на рубки головного користування, рубки пов'язані з веденням лісового господарства, інші рубки та заготівлю живиці. У ньому зазначаються обсяги (кількість) дозволеної для заготівлі деревини і живиці, її таксова вартість, строки заготівлі та вивезення.
Ордери видаються на дрібний (до 10 м3) відпуск деревини. Право їх виписувати надається лісництвам у межах обсягів зазначених у лісорубному квитку.
Платниками збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду є юридичні і фізичні особи, яким надані в постійне або тимчасове користування земельні ділянки лісового фонду.
Об'єктом обчислення збору є деревина, що відпускається на пні, живиця, другорядні лісові матеріали, продукти побічного користування та окремі земельні ділянки лісового фонду.
Такси збору за спеціальне використання лісових ресурсів користування земельними ділянками лісового фонду встановлюються для відпуску будь-яким заготівельникам деревини лісових порід на пні в порядку рубок головного користування, інших рубок (розчищення земельних ділянок лісового фонду, вкритих лісовою рослинністю, у зв'язку з будівництвом гідровузлів) і на заготівлю живиці.
Такси на деревину лісових порід,що відпускається на пні,
застосовуються з урахуванням розподілу лісів за лісо таксовими поясами(І, II- ліси Івано-франківської та Закарпатської областей) і розрядами.
|
лісотаксові розряди |
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
|
відстань,км |
до 10 |
10,1-25 |
25,1-40 |
40,1-60 |
60,1 і> |
Лісокористувачі щокварталу складають розрахунок збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду накопичувальним підсумком з початку року за встановленою формою, що є підставою для взяття їх на облік в органах держаної податкової служби.
Збір сплачується лісокористувачами щокварталу рівними частинами від суми , що зазначена в дозволі протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку, що внесена в касу лісокористувача зараховується до відповідних бюджетів 1,10 та 20 числа кожного місяця. Платнику видається квитанція.
3. Україна багата на водні ресурси, які складаються з поверхневих, підземних і морських вод. Водні ресурси вимагають ощадливого ставлення до себе.
Основні джерела прісної води на території України — це стоки річок Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, Дунаю з притоками, а також малих річок північного узбережжя Чорного і Азовського морів.
Витрати свіжої води в Україні на одиницю виробленої продукції значно перевищують такі показники у розвинутих країнах Європи: франції - в 2,5 раза; ФРН - в 4,3 раза; Великобританії та Швеції - в 4,2 раза.
Залежно від виду використання воді} водокористувачу необхідно сплачувати один з таких ресурсних платежів: |
— збір за забруднення навколишнього природного середовища;
— збір за користування надрами для видобування корисних копалин.
Відповідно до ст.47 Водного кодексу України загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання,плавання на човнах,рибальство,водний транспорт) безкоштовно без надання відповідних дозволів.
Спеціальне водокористування — це збір води з водних об'єктів із застосуванням споруд, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними видами із застосуванням панапів, і здійснюється на підставі дозволу та за плату, тобто сплатою збору за спеціальне використання водних ресурсів.
Користування водами для потреб водного транспорту не лімітується(не обмежується). Розмір збору визначається на основі нормативів збору та часу користування поверхневими водами у звітному періоді.
Підприємства гідроенергетики сплачують збір за користування водами для потреб гідроенергетики у розмірі 0,98 копійок за 100 м3 води пропущеної через турбіни електростанції.
Розмір збору за використання води, водних об'єктів для потреб рибництва визначається на основі нормативів збору та фактичних обсягів води, необхідної для поповнення ставків під час розведення риби та інших водних живих ресурсів у рибних господарствах.
При видобуванні підземної води (питної, мінеральної") обчислюють і сплачують збір за геолого-розвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету.
Об'єктом обчислення збору за геологорозвідувальні роботи не справляється за видобуток підземних вод, які не використовуються в народному господарстві.
За видобуток мінеральної підземної води додатково обчислюють і сплачують плату за користування надрами для видобування корисних копалин, а за видобуток прісної підземної води - збір за спеціальне використання врдних ресурсів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2001р №1426 установлено базовий податковий (звітний) період для збору - календарний квартал. Розрахунки збору подають протягом 40 календарних днів наступних за останнім календарним днем звітного кварталу, за місцем податкової реєстрації платника — місцем перебування на податковому обліку в органах державної податкової служби.
4. Збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється за:
Платниками збору є суб'єкти підприємницької діяльності '• незалежно від форм власності, бюджетні, громадські та інші підприємства. Платники збору, які здійснюють викиди пересувними джерелами забруднення, без установлення їм лімітів викидів, у перелік не включаються. Невключення платника збору в перелік не звільняє його від сплати збору.
Щорічні ліміти скидів у водні об'єкти загально-державного значення для первинних водокористувачів визначаються у дозволах на спеціальне водокористування, які видають ограни Мінеко-ресурсів.
Суми збору, який справляється за викиди стаціонарними джерелами забрудненнями обчислюється платниками самостійно щокварталу наростаючим підсумком з початку року на підставі затверджених лімітів.
Сплата збору здійснюється платниками двома платіжними дорученнями: 30% до Державного фонду охорони навколишнього природнього середивища у складі державного бюджету і 70% до місцевих фондів охорони навколишнього природнього середовища.
За нецільове використання цих коштів до підприємств застосовуються штрафні санкції у розмірі 100%> сум, використаних за нецільовим призначенням з нарахуванням пені в розмірі 120% облікової ставки Національного Банку України.
18. Застосування податкових соціальних пільг при обчислені податку з доходів.
з 1 січня 2004 року заробітну плату обкладають податком з доходів за зменшеною ставкою-13% (незалежно від того де • зберігається трудова книжка найманої особи). Згідно підручнику 3.5 Закону Про доходу об'єкти оподаткування визначають, зменшуючи нараховану заробітну плату на суму збору до пенсійного фонду України та внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Ці утримання обчислюються не менше від заробітку а й від лікарняних та оплати робіт за цивільно-правовими договорами.
Пенсійні внески обчислюють із заробітної плати не зменшеного на суму податкових пільг, податку з доходу на соціальні внесків. Податково-зарплатний алгоритм має такий вигляд:
Стаття 6 Закону про доходи надає кожному право на зменшення суми загального місячного оподаткованого доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму однієї мінімальної місячної зарплати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року. У ст. 89 Закон про Держбюджет 2004 року становить 205 грн. Цього року п. 22.4 закон)' про податок з доходів загальний місячний оподаткований дохід можна зменшити лише на 30% від зазначеної суми, на 60.5 грн.
Самотній матері чи батьку, особі яка отримує дитину-інваліда І або II групи на кожну дану дитину до 18 років, вдівцю або вдові, чорнобильцям 1 або 2 категорії, інваліду І або II групи, в тому числі з дитинства податкова соціальна пільга 92.25 грн;
Право на зазначення пільги є лише у разі якщо заробітна плата не перевищує 510 грн на початок 2004 року податкова пільга-61.50
20.Основні функції податків
Основні функції податків наступні: фіскальна, регулююча і соціальна.
Фіскальна функція податків полягає у тому, що вони забезпечують фінансування державних витрат. Фіскальна функція є основною в характеристиці сутності податків і визначає їх суспільне призначення.
Суть регулюючої функції - у впливі податків на різні сторони діяльності їх платників.
Суть соціальної функції - у підтримуванні соціальної рівноваги через зменшення розбіжностей реальних доходів окремих груп населення. Крім податків, система оподаткування включає збори та інші обов'язкові платежі, а також внески до державних цільових фондів.
21.Теоритичні аспекти місцевих податків і зборів, платники місцевих податків
Декрет Кабміну України від 20 травня 1993 р. № 5393 визначає види місцевих податків і зборів, їх граничні розміри та порядок обчислення і спрямований на зміцнення бюджетів місцевого самоврядування.
До місцевих податків і зборів належать :
Від сплати курортного збору звільняються:
—особи, які прибули за плановими туристичними маршрутами.
Курортний збір справляється з платників за місцем їх тимчасового проживання.
При зміні платником місця проживання в межах курортної місцевості курортний збір повторно не справляється.
З осіб, які прибули в курортну місцевість збір справляється не пізніше як у триденний термін від дня прибуття.
Курортний збір справляється :
— адміністрацією готелю та іншими установами готельного типу під час реєстрацій прибулих;
— кварторно-посередницькими організаціями при направленні осіб, що належать громадянам на праві власності.
—з осіб, які зупиняються в будинках (квартарах) громадянам без направлення квартирно-посередницьких, а також осіб, які проживають у наметах, автомашинах курортний збір справляється у порядку, визначеному Радами народних депутатів; 34
— податок з реклами - об'єктом податку з реклами є вартість послуг за установлення та розміщення реклами . Платниками податку є юридичні особи та громадяни. Податок з реклами сплачується з усіх видів оголошень і повідомлень, які передають інформацію з комерційною метою за допомога засобів масової інформації,! преси, телебачення, афіш, плакатів, майна та одягу і на вулицях, магістралях, будинках.
22.Прямі і непрямі податки
Прямі податки - встановлюються на доход та майно фізичних та юридичних осіб, які проводять сплату податків. Прямі податки встановлюються безпосередньо шодо платника, їх розмір залежить від масштабів об'єкта оподаткування. До таких податків відносяться податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток, податок на майно та ін.
Непрямі податки - це податки на товари і послуги, сплачені в ціні товару або включені в тариф. Оскільки непрямі податки встановлюються в цінах товарів та послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Це так звані податки на споживання. До них відносяіься податок на додану вартість, акцизний збір, мито.
23.Види місцевих зборів об’єкти оподаткування та порядок ..
До місцевих податків і зборів належать :
курортний збір - платниками курортного збору є громадяни, які перебувають у курортній відпустці. Граничний розмір курортного збору не може перевищувати 10 відсотків мінімальної заробітної Плати
Від сплати курортного збору звільняються:
—особи, які прибули за плановими туристичними маршрутами.
Курортний збір справляється з платників за місцем їх тимчасового проживання.
При зміні платником місця проживання в межах курортної місцевості курортний збір повторно не справляється.
З осіб, які прибули в курортну місцевість збір справляється не пізніше як у триденний термін від дня прибуття.
Курортний збір справляється :
— адміністрацією готелю та іншими установами готельного типу під час реєстрацій прибулих;
— кварторно-посередницькими організаціями при направленні осіб, що належать громадянам на праві власності.
—з осіб, які зупиняються в будинках (квартарах) громадянам без направлення квартирно-посередницьких, а також осіб, які проживають у наметах, автомашинах курортний збір справляється у порядку, визначеному Радами народних депутатів; 34
— податок з реклами - об'єктом податку з реклами є вартість послуг за установлення та розміщення реклами . Платниками податку є юридичні особи та громадяни. Податок з реклами сплачується з усіх видів оголошень і повідомлень, які передають інформацію з комерційною метою за допомога засобів масової інформації,! преси, телебачення, афіш, плакатів, майна та одягу і на вулицях, магістралях, будинках.
Граничний розмір податку з реклами повинен не перевищувати 0,1 відсотка вартості послуг за розміщення одноразавої реклами та 0,5 відсотка за розміщення реклами на тривалий час. Податок сплачується під час оплати послуг за встановлення та розміщення реклами.
Органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють і визначають порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів ставок.
Місцеві податки і збори перераховуються до бюджетів місцевого самоврядування в порядку, визначеному Радами народних депутатів.
Зайво сплачені платниками суми місцевих податків і зборів зараховується в рахунок майбутніх платежів або повертається їм згідно з чинним законодавством.
Відповідальність за правильність обчислення своєчасність сплати місцевих податків і зборів до бюджету місцевого самоврядування покладається на платників відповідно до чинного законодавства. Контроль за сплатою податків здійснюється державними податковими інспекціями.
24. Збір за спеціальне використання лісових ресурсів
. Збір за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду є складовою частиною збору за спеціальне використання природних ресурсів установленого Законом України від 25.06.1991р №1251-ХІІ «Про систему оподаткування» (зі змінами та доповненнями ). Справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду регламентується постановами Кабінету Міністрів України від 2(3.01.1997р №44 «Про затвердження такс на деревину лісових порід, що відпускається на пні і на живицю».
Збір за спеціальне використання лісових ресурсів справляється за лісові ресурси державного та місцевого значення.
До лісових ресурсів місцевого значення належать: - пні, луб,кора, деревна зелень; - другорядні лісові матеріали; лісові дикорослі плоди,горіхи,гриби.
Ягоди, лікарські рослини і технічна сировина, деревні соки, очерет інші продукти лісу,які використовуються при здійсненні побічних лісових користувань у тому числі при використанні худоби та розміщенні пасік.
Використання лісових ресурсів та земельними ділянками лісового фонду здійснюється на наданій земельній ділянці лісового фонду суб'єкту господарювання за спеціальним дозволом — лісорубним квитком.
Лісорубний квиток видається на рубки головного користування, рубки пов'язані з веденням лісового господарства, інші рубки та заготівлю живиці. У ньому зазначаються обсяги (кількість) дозволеної для заготівлі деревини і живиці, її таксова вартість, строки заготівлі та вивезення.
Ордери видаються на дрібний (до 10 м3) відпуск деревини. Право їх виписувати надається лісництвам у межах обсягів зазначених у лісорубному квитку.
Платниками збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду є юридичні і фізичні особи, яким надані в постійне або тимчасове користування земельні ділянки лісового фонду.
Об'єктом обчислення збору є деревина, що відпускається на пні, живиця, другорядні лісові матеріали, продукти побічного користування та окремі земельні ділянки лісового фонду.
Такси збору за спеціальне використання лісових ресурсів користування земельними ділянками лісового фонду встановлюються для відпуску будь-яким заготівельникам деревини лісових порід на пні в порядку рубок головного користування, інших рубок (розчищення земельних ділянок лісового фонду, вкритих лісовою рослинністю, у зв'язку з будівництвом гідровузлів) і на заготівлю живиці.
Такси на деревину лісових порід,що відпускається на пні,
застосовуються з урахуванням розподілу лісів за лісо таксовими поясами(І, II- ліси Івано-франківської та Закарпатської областей) і розрядами.
Збір сплачується лісокористувачами щокварталу рівними частинами від суми , що зазначена в дозволі протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку, що внесена в касу лісокористувача зараховується до відповідних бюджетів 1,10 та 20 числа кожного місяця. Платнику видається квитанція.
25.Податкова соціальна пільга порядок розрахунку та застосування
Податкова соціальна пільга, передбачена Податковим кодексом України, дає можливість платнику податку зменшити нарахований місячний оподатковуваний дохід, отриманий у вигляді заробітної плати від одного роботодавця.
При цьому розмір заробітної плати (інших прирівняних до неї відповідно до законодавства виплат, компенсацій та винагород) не повинен перевищувати суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень, тобто у 2013 році – 1610 грн. (1147 х 1,4).
На 2013 рік податкову соціальну пільгу встановлено в таких розмірах:
- 50% відсотків розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи, а це – 573,50 грн. (1147 грн. х 50%) – для будь-якого платника податку, якщо сума його нарахованої заробітної плати за календарний місяць не перевищує 1610 грн.;
- 100% відсотків вищезазначеної пільги, а це – 573,50 грн. – для платника податку, який утримує двох чи більше дітей віком до 18 років, - у розрахунку на кожну таку дитину;
- 150% – 860,25 грн. (573,50х 150%) - для таких категорій платників:
- одинока матір (батько), вдова (вдівець) або опікун, піклувальник, які мають дітей віком до 18 років - у розрахунку на кожну дитину;
- платник, який утримує дитину-інваліда - у розрахунку на кожну таку дитину віком до 18 років;
- особа, віднесена законом до першої або другої категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, включаючи осіб, нагороджених грамотами Президії Верховної Ради УРСР у зв’язку з їх участю в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи;
- учень, студент, аспірант, ординатор, ад’юнкт;
- інвалід I або II групи, у тому числі з дитинства (крім інвалідів І і ІІ групи з числа учасників бойових дій на території інших країн у період після Другої світової війни);
- особа, якій присуджено довічну стипендію як громадянину, що зазнав переслідувань за правозахисну діяльність, включаючи журналістів;
- учасник бойових дій на території інших країн у період після Другої світової війни, на якого поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (крім учасників бойових дій під час Другої світової війни або осіб, які у той час працювали в тилу);
- 200% – 1147 грн. (573,50 грн. х 200%) - для таких категорій платників:
- Герой України, Герой Радянського Союзу, Герой Соціалістичної Праці або повний кавалер ордена Слави чи ордена Трудової Слави, особа, нагороджена чотирма і більше медалями «За відвагу»;
- учасник бойових дій під час Другої світової війни або особа, яка у той час працювала в тилу, та інвалідом І і ІІ групи з числа учасників бойових дій на території інших країн у період після Другої світової війни, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
- колишній в’язень концтаборів, гетто та інших місць примусового утримання під час Другої світової війни або особа, визнана репресованою чи реабілітованою;
- особа, яка була насильно вивезена з території колишнього СРСР під час Другої світової війни на територію держав, що перебували у стані війни з колишнім СРСР або були окуповані фашистською Німеччиною та її союзниками;
- особа, яка перебувала на блокадній території колишнього Ленінграду (Санкт-Петербург, Російська Федерація) у період з 8 вересня 1941 року по 27 січня 1944 року.
Для отримання пільги платнику податку необхідно подати заяву, до якої додати документи, що підтверджують право на таку пільгу.
26. Валові доходи і валові витрати
Валовий дохід - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (стаття 4 Закону України № 349-ІУ від 24.12.2002 р., пункти 4.1,4.2).
Валовий дохід включає (стаття 4, пункти 4.1, 4.2):
Не включаються до складу валового доходу (п. 4.2):
-. суми коштів або вартість майна, отримані платником податку за рішенням суду (арбітражного суду);
Валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (ст. 5-5.11).
Не включаються до складу валових витрат витрати (стаття 5.3.) на:
До складу валових витрат платника податку(пп. 5.6.1.) відносяться:
загальнообов’язкового (в тому числі державного) соціального страхуванні, фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником податку (пп. 5.7.1);
межах пенсійних планів (накопичених пенсійних внесків), відраховуються платником податку - наймодавцем з доходів працівника і не включаються до складу валових витрат платника податку - наймодавця.
Податковий період починається з першого календарного дня податкового періоду і закінчується останнім календарним днем податкового періоду.
У разі, коли особа береться на облік податковим органом як платник цього податку всередині податкового періоду, то перший звітний податковий період розпочинається з дати, на яку припадає початок такого обліку, та закінчується останнім календарним днем податкового періоду.
Якщо платник податку ліквідується (у тому числі до закінчення першого звітного податкового періоду), останнім податковим вважається період (що закінчується днем такої ліквідації), на який припадає дата такої ліквідації.
Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу)
(и. 11.2.) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
У разі, коли платник податку придбаває товари (роботи, послуги) з використанням кредитних, дебетових карток або комерційних чеків, датою збільшення валових витрат вважається дата оформлення відповідного рахунка
(товарного чека).
Датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є (пп. 11.2.3):
а) нерезидентами;
б) резидентами, які сплачують цей податок за ставкою нижчою, ніж зазначена у статті 10 Закону, тобто нижчою 25% (крім платників податку, зазначених у пункті 7.2 статті 7 цього Закону, тобто оподаткування страхової діяльності), або сплачують цей податок у складі єдиного фіксованого податку, чи є звільненими від цього податку або не є його суб’єктами згідно із чинним законодавством України, - є дата оприбутковування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг) - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової").
Датою збільшення валового доходу у разі продажу товарів (робіт, послуг) з оплатою за рахунок бюджетних коштів є дата надходження таких коштів на поточні рахунки платника податку або отримання відповідної компенсації у будь-якому іншому вигляді, включаючи зменшення заборгованості такого платника податку за його зобов’язаннями перед таким бюджетом.
Датою збільшення валових доходів кредитора від здійснення кредитно-депозитних операцій є дата нарахування відсотків у терміни, визначені кредитним (депозитним) договором. У разі, коли сума отриманих від боржників (дебіторів) відсотків (комісійних) перевищує їх нараховану суму (довгострокове погашення зобов’язань зі сплати відсотків (комісійних), валовий дохід кредитора збільшується на суму фактично отриманих протягом податкового періоду відсотків (комісійних), а валові витрати дебітора збільшуються на таку ж суму в податковому періоді такого перерахування.
У разі, коли дебітор затримує сплату відсотків (комісійних), кредитор має право застосовувати механізм урегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості (п. 12.1, ст. 12). При цьому метод нарахувань для визначення податкових зобов’язань кредитора за таким кредитом (Депозитом) не застосовується до повного погашення дебітором заборгованості або списання боргу чи його частин на збитки кредитора у порядку, визначеному цим Законом України.
27. Порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища.
Збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється за:
Платниками збору є суб'єкти підприємницької діяльності '• незалежно від форм власності, бюджетні, громадські та інші підприємства. Платники збору, які здійснюють викиди пересувними джерелами забруднення, без установлення їм лімітів викидів, у перелік не включаються. Невключення платника збору в перелік не звільняє його від сплати збору.
Щорічні ліміти скидів у водні об'єкти загально-державного значення для первинних водокористувачів визначаються у дозволах на спеціальне водокористування, які видають ограни Мінеко-ресурсів.
Суми збору, який справляється за викиди стаціонарними джерелами забрудненнями обчислюється платниками самостійно щокварталу наростаючим підсумком з початку року на підставі затверджених лімітів.
Сплата збору здійснюється платниками двома платіжними дорученнями: 30% до Державного фонду охорони навколишнього природнього середивища у складі державного бюджету і 70% до місцевих фондів охорони навколишнього природнього середовища.
За нецільове використання цих коштів до підприємств застосовуються штрафні санкції у розмірі 100%> сум, використаних за нецільовим призначенням з нарахуванням пені в розмірі 120% облікової ставки Національного Банку України.
29. Ввізне та вивізне мито, особливості…
Ввізне та вивізне мито.
Наступним видом непрямих податків є ввізне та вивізне мито - один із найдавніших видів оподаткування. Мито було і залишається основним засобом торговельної політики держави, що обмежує ввезення іноземних товарів з метою захисту внутрішнього ринку країни. Це сприяє розвитку вітчизняної промисловості та захисту прав вітчизняного товаровиробника.
Вже тривалий час мають тенденцію до зниження ставки мита на промислові товари, відображаючи вже розпочатий об'єктивний процес падіння ролі мита як засобу торговельної політики. Інтернаціоналізація господарських зв'язків, розвиток міжнародного поділу праці, збільшення експорту капіталу все це сприяло розвитку зовнішніх зв'язків у створенні національного доходу країни та збільшенні прибутків підприємств.
Після закінчення Другої світової війни держави Західної Європи досить швидко почали ліквідовувати мито в торгівлі між собою. Так, Бельгія, Люксембург і Нідерланди об'єднались у 1948 р. в Митний союз, який передбачав відміну мита в їх взаємному товарообороті і встановлення єдиного мита по відношенню до решти країн. США та Канада встановили в 1965 р. зону безмитної торгівлі продукцією автомобільної промисловості, оскільки ця торгівля в значній мірі пов'язана з поставками кооперуючих підприємств американських транснаціональних компаній в обох країнах. В товарообороті між Австралією і Новою Зеландією в 1966 р. розпочалось створення такої зони, її поступове розширення передбачало повну відміну мита до 1988р.
В колишньому СРСР мито застосовувалось при ввезенні товарів із інших країн. Існували диференційоване і преференційне мито у відношенні до різних товарів, в торгівлі з окремими країнами або групами країн.
В країнах, що розвиваються, застосовують мито у великих масштабах із метою захисту національної промисловості від зовнішньоторговельної експансії іноземних монополій, для збільшення валютних надходжень для фінансування довгострокових програм та покриття видатків бюджетів. Високі ставки мита встановлюються ними на ввезення продовольчої і сільськогосподарської сировини, на предмети розкоші і другорядні споживчі товари. Не є винятком і Україна, де ставки мита є досить високі. Особливо це стосується сільськогосподарської продукції, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, автотранспорту.
В Україні порядок справляння мита регулюється Митним кодексом України, який є зведений документом про ставки мита та порядок оподаткування.
Мито являє собою податок на товари та інші предмети, що переміщуються через митний кордон. Суб'єктами сплати мита є як фізичні, так і юридичні особи при здійсненні експортно-імпортних операцій.
Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх ввезенні на митну територію України. Даний вид мита є диференційований:
а) до товарів та інших предметів, що походять з держав, які входять разом з Україною до митних союзів або утворюють спеціальні митні зони, а також до товарів та інших предметів, що походять з країн, що розвиваються, застосовуються преференційні ставки ввізного мита (так звані тарифні преференції);
б) до товарів та інших предметів, що походять з країн економічних союзів, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита;
в) до решти товарів та інших предметів застосовуються повні (загальні) ставки ввізного мита.
Вивізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх вивезенні за межі митної території України.
В залежності від специфіки оподаткування ввізне та вивізне мито буває:
2. Особливі види мита в Україні:
Спеціальне мито застосовується:
а) як захисний захід: якщо товари ввозяться на митну територію України у таких кількостях або на таких умовах, які завдають чи загрожують завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних або безпосередньо конкуруючих товарів;
б) як запобіжний захід щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують загальнодержавні інтереси в цій галузі, для припинення недобросовісної конкуренції;
в) як захід у відповідь на дискримінаційні дії з боку іноземних держав проти України.
Антидемпінгове мито застосовується у випадках:
а) ввезення на митну територію України товарів за ціною, істотно нижчою за їх конкурентну ціну в країні експорту, що загрожує завдати шкоди вітчизняним виробникам;
б) вивезення за межі митної території України товарів за ціною, істотно нижчою за ціни інших експортерів таких товарів.
Ставка антидемпінгового мита не може перевищувати різниці між конкурентною оптовою ціною об'єкта демпінгу в країні експорту і заявленою ціною при його ввезення на митну територію України або різниці між ціною об'єкта демпінгу з України і середньою ціною українського експорту подібних або безпосередньо конкуруючих товарів на той же період часу.
Компенсаційне мито застосовується у випадках:
Ставка компенсаційного мита не може перевищувати виявленого розміру субсидій.
Нарахування мита на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладанню, провадиться на базі їх митної вартості, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за них на момент перетину митного кордону України. При визначенні митної вартості до неї включається ціна товару, зазначена в рахунку-фактурі, а також такі фактичні витрати, якщо їх включено до рахунку-фактури:
При явній невідповідності заявленої митної вартості товарів та інших предметів вартості, що визначається відповідно до положень цієї статті, або у разі неможливості перевірки її обчислення митні служби України визначають митну вартість послідовно на основі ціни на ідентичні (подібні) товари та інші предмети, що діють у провідних країнах - експортерах зазначених товарів та інших предметів.
Ввізне та вивізне мито нараховується митною службою України і вноситься до Державного бюджету України.
Запровадження мита може переслідувати кілька цілей: фіскальні, економічні (захист вітчизняних товарів від конкуренції з імпортними), політичні.
На відміну від інших податків, політика в сфері митного обкладання спрямована здебільшого на формування раціональної структури імпорту та експорту в умовах відсутності прямого втручання держави в регулювання цих процесів.
Запровадження мита може мати на меті здійснення економічного тиску на відповідні держави або надання їм режиму найбільшого сприяння з політичних мотивів. Як бачимо, фіскальне значення мита має другорядне значення.
У мита є багато спільного з акцизним збором. І мито, і акцизний збір збільшують ціну реалізації товарів; ставки і мита, і акцизний збір диференційовані за групами товарів. Але є і певні, притаманні лише миту, особливості. Сплачується мито при перетині митного кордону України. Перелік товарів, що підлягають митному обкладанню, набагато ширший, ніж у акцизного збору. Особливістю справляння мита є також те, що контроль за правильністю та своєчасністю його сплати до бюджету здійснює митна служба України, а не податкова служба.
Об'єктом оподаткування є митна вартість товарів або інших предметів, які переміщаються через митний кордон України, або їх кількісні показники,
Для визначення митної вартості валюта контракту перераховується у національну валюту України за курсом НБУ, що діє на день подання митної декларації або перетину кордону. При встановленні митної вартості до неї включаються ціна товару, зазначена в рахунках-фактурах, а також витрати на транспортування (навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування) до пункту перетинання митного кордону, комісійні, брокерські послуги тощо. За явної невідповідності заявленої митної вартості реальним цінам її величину встановлює митна служба, виходячи з цін на ідентичні товари чи інші предмети, що діють у провідних країнах-експортерах зазначених товарів.
При справлянні мита встановлена розгалужена система пільг. Так, наприклад, від сплати мита повністю звільняються:
Існує два методи, за якими обчислюється сума мита; що піддягає сплаті до бюджету:
Сума мита, належна до сплати, перераховується платниками на рахунки митних служб, що здійснюють митне оформлення товарів чи майна, або вноситься готівкою в касу митної служби, після чого в установлені строки ці суми перераховуються до бюджету.
Документом, який є підставою для внесення мита платником, є вантажна митна декларація або її копія. Без сплати усіх належних сум мита випуск товарів та майна митними службами не здійснюється. За заявою декларанта та при наявності гарантії банку митниця має право відстрочити або розстрочити сплату мита, але не більше ніж на один місяць. При несплаті рахунка в строк, вказаний митною службою, сума мита стягується в безспірному порядку з нарахуванням пені за кожний день прострочення.
30. Сукупний оподаткований дохід з податку на доходи фізичних осіб
Під загальним річним оподатковуваним доходом розуміють суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних резидентом протягом такого звітного року.
*Під загальним місячним оподаткованим доходом розуміють суми коштів, нарахованих платнику протягом, одного календарного місяця.
З метою виключення подвійного трактування сум, які включаються або виключаються з місячного оподаткованого доходу, існує чіткий розподіл даних сум при визначенні податку на доходи фізичних осіб. Отже, до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються:
*доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору;
* доходи від продажу об'єктів прав інтелектуальної (промислової) власності; доходи у вигляді сум авторської винагороди, іншої плати за надання права на користування або розпорядження іншим особам нематеріальним активом (творами науки, мистецтва, літератури або іншими нематеріальними активами, далі - роялті), у тому числі одержувані спадкоємцями власника такого нематеріального активу;
*сума (вартість) подарунків, крім подарованих одним членом подружжя іншому, у межах їх частини спільної часткової чи спільної сумісної власності, згідно із законом;
*сума страхових внесків (страхових премій) за договором добровільного страхування, сплачена будь-якою особою-резидентом, іншою, ніж платник податку, за такого платника податку чи на його користь, крім сум, що сплачуються:
а) особою - резидентом, яка визначається бенефіціаром за таким договором;
б) одним з членів сім'ї першого ступеня споріднення платника податку;
в) працедавцем-резидентом за свій рахунок за договорами довгострокового страхування життя або недержавного пенсійного страхування платника податку, якщо така сума у розрахунку на такого платника податку не перевищує 15 відсотків нарахованої таким працедавцем суми заробітної плати платнику податку протягом кожного звітного податкового місяця, у якому сплачується такий страховий внесок (премія), але якщо його розмір не перевищує суми місячного прожиткового мінімуму
для працездатної особи, встановленого на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 грн.
*сума страхових виплат, страхових відшкодувань або викупних сум, отриманих платником податку за договорами довгострокового страхування життя та недержавного пенсійного страхування;
*частина доходів від операцій з майном;
*дохід від надання майна в оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування);
*оподатковуваний дохід (прибуток), не включений до розрахунку загальних оподатковуваних доходів попередніх податкових періодів та самостійно виявлений у звітному періоді платником податку або нарахований податковим органом, згідно із законом;
*дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятком доходів, які не включаються до оподаткованого доходу), а саме:
а) вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку у безоплатне користування, за винятком, коли таке надання зумовлене виконанням платником податку трудової функції чи передбачене нормами трудового договору (контракту) або, відповідно до закону, у встановлених ними межах, а також за винятком користування автомобільним транспортом, наданим платнику податку його працедавцем-резидентом, який є платником податку на прибуток підприємств;
б) вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, передбачених у Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств";
в) вартості послуг домашнього обслуговуючого персоналу, безоплатно отриманих платником податку, включаючи працю підпорядкованих осіб, а також осіб, що перебувають на військовій службі чи є заарештованими або ув'язненими.
г) суми грошового або майнового відшкодування будь-яких втрат або втрат платника податку, крім тих, що підлягають обов'язковому відшкодуванню або звільняються від оподаткування;
д) суми фінансової допомоги, включаючи суми боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства;
е) вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), крім окремих випадків. Якщо додаткові блага надаються особою, що не є працедавцем платника податку, чи особою, яка діє від імені або за дорученням такого працедавця, то такі доходи прирівнюються з метою оподаткування до подарунків з їх відповідним оподаткуванням;
*дохід у вигляді неустойки, штрафів або пені, фактично одержаних платником податку як відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім:
а) сум, що спрямовуються на відшкодування прямих збитків, понесених платником податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди;
б) процентів, одержаних від боржника внаслідок прострочення виконання ним грошового зобов'язання у розмірі, прямо встановленому цивільним законодавством, якщо інший розмір не встановлено таким цивільно-правовим договором;
в) пені, яка сплачується на користь платника податку за рахунок бюджету (цільового страхового фонду) внаслідок несвоєчасного повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або інших сум бюджетного відшкодування;
г) сум шкоди, завданої платнику податку актами і діями, визнаними неконституційними, або завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду, яка відшкодовується державою у порядку, встановленому законом.
* сума заборгованості платника податку, за якою минув строк позовної давності, крім сум податкової заборгованості, за якими минув строк давності, згідно з законом, що встановлює порядок стягнення заборгованості з податків, зборів (обов'язкових платежів) та погашення податкового боргу;
* дохід у вигляді процентів (дисконтних доходів), дивідендів та роялті, виграшів, призів; інші доходи, крім тих, що не включаються до сукупного оподаткованого доходу;
*інвестиційний прибуток від здійснення платником податку операцій з цінними паперами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, крім доходу від операцій;
*дохід у вигляді вартості успадкованого майна, у межах, що підлягає оподаткуванню цим податком;
*сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки;
*кошти або майно (немайнові активи), отримані платником податку як хабар, викрадені чи знайдені як скарб, не зданий державі, згідно із законом, у сумах, визначених судом.
Поряд з цим, податковим законодавством передбачаються і суми коштів, які не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу.
До складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи (що не підлягають відображенню в його річній податковій декларації):
а) сума грошової допомоги, яка надається, згідно із законом, членам сімей військовослужбовців чи осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які загинули (безвісно пропали) або померли внаслідок виконання ними службових обов'язків;
б) сума державних премій України або державних стипендій України, визначених законом, а також вартість державних нагород чи винагород від імені України, крім тих, що виплачуються коштами чи іншим майном, відмінним від таких нагород, сума Нобелівської премії;
в) сума допомоги, яка виплачується (надається) жертвам нацистських переслідувань або їх спадкоємцям з бюджетів або інших джерел, визначених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також особам, які мають звання "Праведник Миру";
г) сума допомоги, яка виплачується (надається) особам, визнаним репресованими та або реабілітованими, згідно із законом, або їх спадкоємцям, з бюджетів або інших джерел, визначених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
д) сума пенсій, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету, згідно із законом, а також з іноземних джерел, якщо, згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії не підлягають оподаткуванню чи оподатковуються в країні їх виплати.
Виключення не поширюються на виплати заробітної плати;виплати, пов'язані з тимчасовою втратою працездатності; регресні виплати:
а) професійними та творчими спілками їх членам у випадках, передбачених законом;
б) товариством Червоного Хреста України на користь отримувачів благодійної допомоги відповідно до закону;
в) іншими неприбутковими організаціями та благодійними фондами України, чий статус визначається відповідно до закону, на користь отримувачів таких виплат, крім будь-яких виплат або відшкодувань членам керівних органів таких організацій або фондів та пов'язаним з ними фізичним особам;
а) згідно з рішенням суду;
б) за добровільним рішенням сторін у сумах, визначених згідно з нормами Сімейного кодексу України, за винятком виплати аліментів нерезидентом, незалежно від їх розмірів, якщо інше не встановлене міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
а) непрацюючому пенсіонеру, що має стаж роботи на таких підприємствах не менш, ніж 10 років на підземних роботах або не менш, ніж 20 років на поверхні;
б) особі, яка отримала інвалідність внаслідок каліцтва або професійного захворювання під час роботи на такому підприємстві;
в) члену сім'ї загиблого працівника такого підприємства, що отримує пенсію внаслідок втрати годувальника.
При виплаті грошової компенсації вартості такого вугілля її сума оподатковується при її виплаті та за її рахунок у загальному порядку.
34. Збір за місцеве використання водних ресурсів та використання надрами
Збір за спеціальне використання водних ресурсів.
Платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту (повна назва плати за воду) є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, а також громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, що використовують водні ресурси та користуються водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту. Об'єктом обчислення збору за спеціальне використання водних ресурсів с фактичний обсяг води, який використовують водокористувачі, з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання.
Об'єктом обчислення збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту є:
за користування водами для потреб гідроенергетики в копійках за 100 кубічних метрів води, пропущеної через турбіни гідроелектростанцій; за користування водою для потреб водного транспорту - в копійках за одну тоннаж-добу експлуатації вантажних суден та одне місце-добу експлуатації пасажирських суден.
На спеціальне використання водних ресурсів встановлюються ліміти, які визначаються у дозволах на поставку води. У межах встановленої о ліміту збір за спеціальне використання водних ресурсів відноситься на валові витрати виробництва, а за понадлімітне використання справляється у п'ятикратному розмірі і відноситься за рахунок прибутку, цю залишається у розпорядженні водокористувача.
На користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту ліміти не встановлюються. Збір за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту відноситься на валові
витрати виробництва. Обсяг використаної води визначається водокористувачами самостійно на підставі даних первинного обліку за показниками вимірювальних приладів.
Збір за використання водних ресурсів не справляється:
Збір за спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного значення в розмірі 80% зараховується до Державного бюджету України і 20°/)- до бюджетів територіальних громад. Збір за спеціальне використання водних ресурсів місцевого значення в розмірі 100% зараховується до бюджетів територіальних громад.
Збір за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту зараховується платниками в розмірі 100% до Державного бюджету України.
Розрахунок збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики подається до органів Державної податкової служби за місцезнаходженням платника щоквартально наростаючим підсумком з початку року до 15 числа місяця, наступного за звітним кварталом.
Розрахунок збору за користування водами для потреб водного транспорту подається до органів державної податкової служби за місцезнаходженням платника до 15 числа місяця, наступного за звітним періодом (півріччя, дев'ять місяців та рік).
2. Платежі за користування надрами.
Платниками платежів за користування надрами для видобування корисних копалин є усі суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, які здійснюють видобування корисних копалин, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями.
Плата за користування надрами для видобування корисних копалин справляється за фактично погашені в надрах обсяги балансових та позабалансових запасів (обсяги видобутих) корисних копалин. Обсяг погашених запасів корисних копалин визначається як сума обсягів видобутих корисних копалин та фактичних їх втрат у надрах під час видобування.
Нормативи плати за користування надрами дня видобування корисних копалин встановлюються для кожного виду корисних копалин (групи корисних копалин, близьких за призначенням) як базові з подальшою їх диференціацією залежно від геологічних особливостей та умов експлуатації родовищ. Базові нормативи плати за видобування корисних копалин в залежності від виду корисних копалин встановлюються в фіксованому та процентному виразі.
Фіксований вираз передбачає встановлення нормативів у гривнях за одиницю погашених в надрах запасів або видобутих корисних копалин.
Процентний вираз передбачає встановлення нормативів у відсотках до вартості видобутих (погашених в надрах запасів) корисних копалин. Розрахована за базовими нормативами плата за користування надрами для видобування корисних копалин є мінімальною величиною, яку надрокористувачі сплачують незалежно від геологічних особливостей родовищ та умов їх експлуатації. Обсяги погашених балансових та позабалансових запасів, обсяги видобутку корисних копалин визначаються за даними державної статистичної звітності та геолого-маркшейдерською документацією.
За обсяги наднормативних втрат корисних копалин у надрах при їх видобуванні, а також за обсяги видобування понад встановлені квоти (ліміти), плата справляється в подвійному розмірі. Нормативи втрат корисних копалин в процесі видобутку встановлюються для кожного родовища.
Плата за користування надрами для видобування корисних копалин обчислюється щоквартально за наростаючим підсумком з початку року, виходячи з фактичного обсягу погашених в надрах запасів, обсягу видобутку або вартості видобутої мінеральної сировини чи продукції її первинної переробки.
Платники щоквартально складають розрахунки за встановленими формами та подають їх державним податковим органам за місцезнаходженням родовища корисних копалин не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним кварталом, та 15 лютого року, що наступає за звітним. Сплата платежу за користування надрами для видобування корисних копалин проводиться платниками щоквартально не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом.
35.Загальнодержавні податки і збори
До загальнодержавних належать такі податки та збори:
9.1.1. податок на прибуток підприємств;
9.1.2. податок на доходи фізичних осіб;
9.1.3. податок на додану вартість;
9.1.4. акцизний податок;
9.1.5. збір за першу реєстрацію транспортного засобу;
9.1.6. екологічний податок;
9.1.7. рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;
9.1.8. рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні;
9.1.9. плата за користування надрами;
9.1.10. плата за землю;
9.1.11. збір за користування радіочастотним ресурсом України;
9.1.12. збір за спеціальне використання води;
9.1.13. збір за спеціальне використання лісових ресурсів;
9.1.14. фіксований сільськогосподарський податок;
9.1.15. збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;
9.1.16. мито;
9.1.17. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;
9.1.18. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.
9.2. Відносини, пов'язані з установленням та справлянням мита, регулюються митним законодавством, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
9.3. Зарахування загальнодержавних податків та зборів до державного і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України .
9.4. Установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється
36.Бухгалтерський та побатковий облік платників єдиного податку