Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
36
Тема: «Ринок праці:структура й особливості функціонування. Безробіття.»
Зміст
Вступ 3
Розділ 1. Ринок праці в економічній системі 5
1.1 Ринок праці:аналіз поглядів на категорію. 5
1.2 Сутність ринку праці, його структура й функції 7
1.3 Типізація і сегментація ринків праці. 11
Розділ 2.Особливості функціонування ринку праці в Україні 14
2.1Формування та розвиток ринку праці в Україні. 14
2.2 Соціальне партнерство в системі трудових відносин. 17
2.3 Вплив держави на ринок праці України. 20
Розділ 3.Механізм регулювання ринку праці. Особливості вирішення проблеми безробіття. 24
3.1Безробіття й зайнятість:механізм взаємодії. 24
3.2Проблеми реалізації «права на працю» в системі соціально економічних відносин. 27
3.3 Пріоритети соціального захисту в Україні. 30
Висновки 33
Список літератури 36
ВСТУП
В даній курсовій роботі планується дослідити такі питання як місце ринку
праці в економічній системі, різновиди ринків праці, сучасний стан ринку
праці в Україні Мета роботи полягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси ринку праці як фактору виробництва, розглянути сучасний стан ринку праці.
Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд завдань:
* охарактеризувати стан ринку праці в Україні;
* дослідити структуру та функції ринку праці;
* проаналізувати зайнятість і безробіття на ринку праці;
* виявити шляхи вдосконалення ситуації на ринку.
Об’єктом дослідження є основи та загальні риси ринку праці в Україні. Предметом дослідження виступає безробіття, як одна з головних проблем ринку праці.
Актуальність дослідження даної теми зумовлена тим, що в сучасних умовах розвитку економіки особливої актуальності набувають проблеми ефективної зайнятості населення України, створення ринку робочої сили і запобігання масового безробіття. Ринок праці посідає центральне місце серед інших ринків. Він перебуває під впливом багатьох факторів, більшість яких залежить від товарного ринку. Кон'юнктура ринку формується під впливом стану економіки, способу господарювання і структурних змін, технічного і організаційного рівня підприємств, кількісно-якісної збалансованості засобів виробництва і робочої сили.
Недооцінка сфери зайнятості в останні роки щодо її впливу на розвиток економіки, рівень та якість життя населення призвела до того, що механізм зайнятості був не стільки каталізатором, скільки гальмом економічних реформ. В Україні сформувався ринок праці з обмеженим попитом. В зв'язку з цим проблеми зайнятості і безробіття набувають дедалі більшої актуальності.
Теоретичні, методичні та прикладні аспекти актуальних проблем ринку праці дістали значного розвитку в роботах українських вчених економістів Л.К.Безчасного, Д.П.Богині, Л.І.Воротіної, М.І.Долішнього, С.М.Злупка, Є.П.Качана, І.І.Лукінова, Ю.В.Ніколенка, Ю.І.Палкіна, О.М.Уманського, О.А.Устенка, Д.М.Черваньова, А.А.Чухна, А.Г.Горілого.
Особливої уваги вимагають питання прогнозування ринку праці й особливостей його формування в Україні, проблема створення ефективної системи зайнятості населення.Розглядаються питання щодо ролі державного регулювання ринку праці, оскільки ймовірним є зростання чисельності безробітних, збільшення періоду пошуку відповідної роботи. В роботі висвітлюються напрямки соціального захисту населення, оскільки цього вимагають зростання армії безробітних.
Ринок праці стає найважливішою ланкою національної і світової ринкової
цивілізації, на ньому формуються трудові ресурси творчого типу, що
здійснюють повсякденну еволюцію суспільства. Мова йде про ту чи іншу
форму ініціативи, виробничої самостійності, прагненні до удосконалювання
технології і методів обслуговування населення.
РОЗДІЛ 1
Ринок праці в економічній системі
1.1Ринок праці:аналіз поглядів на категорію
Ринок праці можна охарактеризувати як середовище, яке визначає умови купівлі-продажу особливого товару. Сучасні теорії ринку праці віддзеркалюють напрацювання представників провідних економічних шкіл, відтак аналіз еволюції їхніх поглядів є важливим для глибшого розуміння суті та особливостей його функціонування.
Справжній початок історії економічної науки пов’язують із виникненням меркантилізму, який зародився в Західній Європі у XV ст. і набув поширення у XVII ст. Для цього періоду характерним є поступове витіснення натурального господарства товарним та розвиток торговельних відносин, які, на думку меркантилістів, сприяли нагромадженню грошей і, отже, примножували національне багатство країни [1, с. 41]. В епоху меркантилізму відбуваються глибокі зміни в соціальній структурі населення, зокрема поглиблюється розшарування населення на заможних купців та бідних безземельних робітників; зароджується нова форма організації праці й виробництва – мануфактура, власники якої (підприємці) використовують працю найманих працівників [2, с. 116]. Важливою умовою збільшення багатства нації, меркантилісти вважали нагромадження капіталу та збільшення прибутків. Досягненню ж цих цілей сприяє залучення у виробництво якомога більшої кількості працівників та виплата їм низької заробітної плати [3, с. 80]. Крім того, вони обстоювали ідею про те, що частина працівників добровільно відмовляється працювати на заводах і фабриках заради збільшення свого дозвілля, відтак безробіття є їх свідомим вибором та несуттєвою проблемою для суспільства [4, с. 20].
Подальший розвиток ринкових відносин спричинив занепад меркантилізму, на зміну якому прийшла класична політична економія, котра зародилася в Англії в кінці ХVII ст. [1, с. 55].
У другій половині ХVІІІ ст. у межах класичної економічної теорії розвивали свої знання фізіократи. Ця течія була сформована французькими економістами, а її твердження поширилися майже по усьому європейському континенту, особливо в країнах, у яких переважала аграрна економіка [1, с. 63]. На думку фізіократів, жоден вид праці, окрім аграрної, не створює нової вартості, а тому лише землеробська праця є продуктивною [2,с. 172]. Ф. Кене і Ж. Тюрго наголошували на тому, що в сільському господарстві праця створює “чистий продукт” (надлишок продукції, отриманий понад витрати її виробництва) не самостійно, а з допомогою сил природи. Згідно з цим підходом, праця в усіх інших галузях економіки, зокрема в торгівлі та промисловості, є непродуктивною [5, с. 142; 1, с. 68].
На відміну від меркантилістів та фізіократів, які шукали джерела багатства у специфічних видах діяльності, представники класичної політичної економії запропонували власну концепцію продуктивної праці. А. Сміт та його послідовники вважали, що продуктивною є праця, втілена в певному товарі або предметі. Водночас у сфері нематеріального виробництва вона є непродуктивною, оскільки послуги не роблять світ багатшим у матеріальному відношенні та зникають одразу після того, як їх надано, отже праця, покладена на створення послуг, нічого не додає до вартості [2, с. 207; 6,с. 60].
К. Маркс уважав, що капіталіст купує на ринку не саму працю, а здатність до праці, тобто робочу силу. Він тлумачив робочу силу як сукупність фізичних і духовних здібностей, які є власністю робітника і які він може на певний термін передавати в користування роботодавцеві. К. Маркс, на відміну від А. Сміта і Д. Рікардо, трактував працю не лише як мірило, але і як субстанцію вартості товару [2, с. 359–360]. На його думку, встановлення заробітної плати характеризується постійною боротьбою між капіталістом та робітником. Капіталіст завжди перемагає, адже може довше обходитися без робітника, ніж навпаки. [7, с. 256].
В. C. Джевонс, застосувавши поняття граничної корисності, трактував процес праці як неприємну та важку діяльність, яка в загальному має негативну корисність. Він стверджував, що використання праці є доцільним доти, доки її негативна корисність менша за корисність продукту, який вона створює. Після встановлення рівноваги процес виробництва цього блага припиняється [1, с. 240–241].
А. Маршалл заробітну плату розглядав як винагороду працівника за негативні емоції, пов’язані із важкістю та тривалістю праці [2, с. 539]. Він дотримувався думки, що “жодне зниження заробітної плати не буде незмінно відповідати інтересам роботодавців, якщо воно виштовхуватиме кваліфікованих робітників на інші ринки” [5, с. 417].. Крім того, він наголошував, що людські здібності як засоби виробництва так само важливі, як і будь-який інший вид капіталу [1, с. 363].
У 20-30 рр основні постулати неокласичної теорії вже не спрацьовували. Це стало передумовою виникнення кейнсіанства – одного з провідних напрямів економічної науки XX ст. [3, с. 263]. Ідеї Д. Кейнса докорінно змінили погляди економістів на проблему безробіття. У концепції кейнсіанців (Дж. М. Кейнс та ін.) ринок праці характеризується постійною рівновагою. Основним регулятором ринку праці є держава, яка впливає на сукупний попит як на товари і послуги, так і на працю. Ціна не є регулятором ринку праці.Кейнсіанці пояснюють безробіття зниженням сукупного попиту на відміну від неокласиків, які пов’язують це явище з надмірним подорожчанням робочої сили.
[1, с. 349].
Представники монетаризму (М. Фрідмен) та неолібералізму (Ф. Хайєк) належать до тих учених, які в 60-х рр. ХХ ст. рішуче виступили проти кейнсіанського вчення [2, с. 1040]. Монетаризм (М. Фрідман, Ф. Махлуп, Л. Роббінс та ін.) ґрунтується на необхідності «природного» рівня безробіття, жорсткої структури цін на робочу силу. Представники цієї концепції вважають, що досягнення ринкової стабільності і рівноваги можливе в умовах вільної конкуренції на ринку з гнучкими цінами і заробітною платою, без втручання держави і профспілок.
Отож, упродовж усієї історії розвитку економічної науки зміст категорій ринку праці постійно уточнювався. Водночас, зайнятість та безробіття, заробітна плата та прибуток, продуктивність праці та вартість людського капіталу в різні історичні періоди економістами оцінювались по-різному. Нові життєві реалії змінюють систему поглядів на розвиток ринку праці.[8,с.409]
1.2Сутність ринку праці, його структура і функції
Ринкова система являє собою сукупність взаємозв’язаних ринків, які охоплюють різноманітні сфери людської діяльності. Складовими ринкової системи є: ринок товарів (сировини, матеріалів, палива, готових виробів, проектних робіт, наукових досліджень, послуг, житла), ринок капіталу (інвестицій, цінних паперів, грошей (кредитів)) і ринок праці.
Ринок праці — це передусім система суспільних відносин, пов’язаних із купівлею і продажем товару «робоча сила». Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу.
Отже, ринок праці — це ринок найманої праці. Він охоплює відносини від моменту наймання працівників на роботу до їх звільнення.Для виникнення, формування й функціонування ринку праці необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку,. Покупцем товару «робоча сила» на ринку є підприємець, який має все необхідне для ведення власного господарства. Крім своєї участі в процесі праці, підприємець залучає інших працівників за певну грошову винагороду. Важливою умовою формування й функціонування ринку праці є відповідність працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця — інтересам працівника.
Ринок робочих місць, як складова ринку праці, що відбиває потребу у робочій силі, передусім характеризується кількістю вакансій на підприємствах і в організаціях. При цьому беруть до уваги вакансії як тих підприємств і організацій, які вже функціонують, так і тих, що тільки вводяться в дію. Крім того, враховуються і ті робочі місця, на яких працівники не задовольняють роботодавця, і тому він шукає їм заміну.Необхідними умовами функціонування ринку праці є також організація єдиної, замкненої по території країни й ефективно діючої системи бірж праці; широкомасштабна система професійної орієнтації, професійного навчання, підвищення кваліфікації і перепідготовки; наявність у територіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і матеріальних коштів, та ін.
Елементами ринку праці є: товар, який він пропонує, попит, пропозиція та ціна. У сучасній економічній літературі відсутня однозначна відповідь на запитання, що вважати товаром на ринку праці: робочу силу, працю чи послуги праці? Проте більшість авторів схильні до думки, що товаром на ринку праці є індивідуальна робоча сила.
Індивідуальна робоча сила являє собою сукупність фізичних та духовних якостей людини, які використовуються у процесі виробництва товарів і послуг. Робоча сила, як зазначалося, є об’єктом купівлі-продажу.Купівля товару «робоча сила» називається найманням на роботу. При цьому робоча сила називається найманою робочою силою, а працівник — найманим працівником. Працівник продає свою робочу силу підприємцю на певний період, залишаючись власником цього товару.
Найманий працівник і підприємець юридично рівноправні і користуються правами людини й громадянина однаковою мірою. Відносини між найманим працівником та роботодавцем оформлюються трудовим договором (контрактом). У цьому документі вказуються взаємні права й обов’язки обох сторін щодо виконання умов купівлі-продажу робочої сили. Елементами ринку праці є також попит на робочу силу та її пропозиція. Попит може бути індивідуальним і сукупним.
Сукупний попит на робочу силу — це ринковий попит усіх фірм, організацій, що діють на ринку. Індивідуальний попит на робочу силу — це попит окремого роботодавця (підприємця, фірми). Він залежить від:
Регулювання попиту на робочу силу потребує аналізу факторів, які впливають на нього. Збільшення попиту можна досягти з допомогою його стимулювання через створення нових постійних або тимчасових робочих місць, розвиток нестандартних форм зайнятості, прямих інвестицій у створення і реконструкцію робочих місць.
Держава повинна економічно заінтересовувати підприємства брати участь у забезпеченні зайнятості менш конкурентоспроможних верств населення, таких як молодь, інваліди, жінки з малими дітьми.
Формування попиту на робочу силу здійснюється під впливом таких факторів: приросту величини трудових ресурсів, співвідношення зайнятого і незайнятого населення, використання малоконкурентних груп населення, особливостей пенсійного законодавства, а також кадрової політики на кожному підприємстві.
Пропозиція робочої сили характеризує чисельність працездатних людей з урахуванням її статі, віку, освіти, професії, кваліфікації та ін.
Співвідношення між попитом на робочу силу та її пропозицією характеризується навантаженням на одне вільне робоче місце.
Кон’юнктура ринку — це співвідношення попиту і пропозиції праці на даний період, яке визначає ставки заробітної плати на конкретні види праці та рівень зайнятості населення.Виділяють три типи кон’юнктури:
Кожен тип ринкової кон’юнктури, властивий тому чи іншому регіонові або сфері прикладання праці, утворює в сукупності загальний ринок праці в країні.
Співвідношення попиту на робочу силу та її пропозиції складається під впливом конкретної економічної і соціально-політичної ситуації, зміни ціни робочої сили (оплати праці), рівня реальних доходів населення. Залежність цих величин графічно зображена на рис. 1.1.
З рисунка видно, що у міру зниження рівня реальної заробітної плати (ціни робочої сили) попит на робочу силу з боку роботодавців і, відповідно, зайнятість зростають. Зростання реальної заробітної плати супроводжується збільшенням пропозиції робочої сили. У точці перетину цих кривих попит і пропозиція робочої сили збігаються, тобто виникає рівновага на ринку праці. Якщо ціна робочої сили вища від рівноважної, має місце безробіття, якщо нижча — дефіцит працівників.
На практиці загальна і структурна рівновага попиту і пропозиції робочої сили практично є недосяжними. Кон’юнктура ринку праці безпосередньо впливає на ціну робочої сили. Ціна робочої сили має забезпечувати придбання на ринку такої кількості споживчих товарів і послуг, щоб працівник міг:
— підтримати свою працездатність і одержати необхідну професійно-кваліфікаційну підготовку;
— утримувати сім’ю і виховувати дітей, без чого ринок праці не зможе поповнюватися новою робочою силою замість тієї, котра вибуває;
— підтримувати нормальний для свого середовища рівень культури і виконувати обов’язок громадянина суспільства, що також потребує витрат.
Ціна робочої сили виступає у вигляді заробітної плати.
Ринок праці виконує такі функції:
Основними суб’єктами ринку праці, як зазначалося, є роботодавець і найманий працівник. Останній має право розпоряджатися своєю здатністю до праці. Він є власником, носієм і продавцем своєї робочої сили.
В умовах ринкових відносин будь-які диспропорції у виробництві призводять до порушення пропорцій ринку праці, тобто співвідношень між сукупною величиною попиту на робочу силу та її пропозицією; попитом на робочу силу та її пропозицією за галузями, регіонами; між попитом на окремі професії, спеціальності та їх пропозицією.[9,6-10]
«Попит і пропозиція на ринку праці» Рис. 1.1.
1.3Типізація і сегментація ринків праці.
Розрізняють зовнішній, або професійний, ринок праці і внутрішній ринок.
Зовнішній ринок охоплює відносини між продавцями і покупцями робочої сили в масштабах країни, регіону, галузі. Це відносини, що виникають з приводу наймання працівників відповідної професії, спеціальності, а отже, потребують жорсткої класифікації робіт і чіткого визначення їх змісту.
На зовнішньому ринку діють галузеві профспілки, які об’єднують працівників окремих галузей, а також профспілки, які об’єднують працівників за професіями. Зовнішній ринок характеризується значною плинністю кадрів, тобто він припускає можливість вільного переходу з одного місця роботи на інше.
Внутрішній ринок являє собою систему соціально-трудових відносин у межах одного підприємства, всередині якого розміщення робочої сили і визначення її ціни, тобто заробітної плати, відбуваються згідно з адміністративними правилами і процедурами.
Внутрішній ринок передбачає рух кадрів усередині підприємства, переміщення з однієї посади (роботи) на іншу. Це переміщення може відбуватися як по горизонталі, так і по вертикалі. По горизонталі — переведенням на інше робоче місце без змін у кваліфікації, без підвищення в посаді. По вертикалі — переведенням на інше робоче місце з підвищенням у посаді або на роботу, що потребує вищої кваліфікації.
Конкретне функціонування внутрішніх ринків виражається через кадрову політику підприємств.Розвиток внутрішнього ринку сприяє зниженню плинності кадрів, оскільки підприємство заінтересоване в збереженні працівників, які знають специфіку його виробництва.
Практика функціонування ринків праці в багатьох країнах свідчить про існування відкритого і прихованого ринків праці.
Відкритий ринок охоплює все працездатне населення. Це насамперед організована, офіційна частина ринку — населення, яке перебуває на обліку в державних службах зайнятості, тобто безробітні, а також випускники державної служби професійного навчання.
До прихованого ринку належать працівники, які зайняті на підприємствах і в організаціях, проте мають велику ймовірність опинитися без роботи з причини зниження темпів розвитку виробництва, його конверсії, ліквідації колишніх економічних і виробничих взаємозв’язків.
Ринок праці підрозділяється на окремі частини — цільові ринки, які називаються сегментами.
Сегментація ринку праці — це поділ працівників і робочих місць на замкнуті сектори, зони, які обмежують мобільність робочої сили своїми рамками.
Ознаками сегментації можуть бути:
Великого значення набуває створення сегментів для тих, хто особливо потребує соціальної підтримки з боку держави. Це такі малоконкурентоспроможні групи осіб, яким потрібна робота: молодь, котра досягла працездатного віку, працівники похилого віку, інваліди, жінки з дітьми.
Сегментація ринку праці передбачає поділ ринку праці на дві частини: первинний і вторинний ринки праці.
Первинний ринок характеризується тим, що на ньому присутні «хороші роботи». Ознаками цього ринку є:
Вторинний ринок праці — це ринок, на якому присутні «погані роботи», що характеризуються ознаками, прямо протилежними первинним ринкам праці. Ознаками вторинного ринку є:
— велика плинність кадрів і нестабільна зайнятість;
— низький рівень заробітної плати;
— практично відсутнє просування по службових сходинках;
— використання застарілих і трудомістких технологій;
— відсутність профспілок.
Залежно від того, які склалися стосунки між найманими працівниками і роботодавцями, в який спосіб регулюються ці відносини, ринок праці може бути жорстким або гнучким.До 70-х років ХХ ст. у країнах розвинутого капіталізму, для яких на той період характерними були економічне зростання, повна зайнятість, маловідчутна інфляція, функціонував жорсткий ринок праці. Йому було притаманне державне регулювання і великий вплив профспілок.
Ринок характеризувався гарантією і стабільністю зайнятості, що забезпечувалося політикою повної зайнятості та системою соціального страхування, регламентацією звільнення працівників, забезпеченням трудящих стабільними доходами через узаконення статусу профспілок та їхніх прав.
Структурна перебудова в економіці цих країн в умовах жорсткого ринку супроводжувалася кризовими явищами у виробництві, зростанням безробіття. Це призвело до поширення концепції гнучкого ринку праці. Гнучкість ринку праці передбачає:
Одні вчені вважають, що ринок праці — це механізм (інститут), що поєднує, зводить разом продавців товару робоча сила (працівників) і покупців цього товару (роботодавців) інші — що він являє собою механізм узгодження інтересів роботодавців і найманої робочої сили, треті — що не специфічний вид товарного ринку, змістом якого є купівля-продаж товару особливого роду — робочої сили або спроможності людини до праці однак всі ці тлумачення не суперечать, а доповнюють одне одного, підкреслюють різні сторони змісту цієї категорії .[9,c 13-18]
РОЗДІЛ 2
Особливості функціонування ринку праці в Україні
2.1Формування та розвиток ринку праці в Україні
Становлення повноцінного ринку праці – одна з найважливіших ланок у розвинутій ринковій економіці, що передбачає надання права кожній людині на вільний продаж своєї праці за власним бажанням і вибором на засадах трудового найму. Такий вибір визначається суспільними потребами та індивідуальними можливостями. Становлення і розвиток ринку праці України проходив під знаком необхідності адаптації до економічної ситуації, яка характеризувалася, насамперед, спадом виробництва, значною фінансовою розбалансованістю економіки, недостатньою динамічністю заходів щодо реформування господарського механізму[10,c195].
Формування та розвиток ринку праці України, на сучасному етапі відбувається під впливом певних особливостей: по-перше, йдеться передусім про нестачу робочих місць та високу частку робочих місць з небезпечними умовами праці та низькими вимогами до якості робочої сили, що є результатом не тільки низьких інвестицій, а насамперед нераціональної їхньої спрямованості, відсутності чіткої програми інвестиційної діяльності; по-друге, якість пропозиції робочої сили часто не відповідає сучасним вимогам щодо її професійно-освітньої підготовки, трудової та виконавчої дисципліни, мобільності та економічної активності в цілому; по-третє, водночас нераціональною є галузева структура зайнятості; по-четверте, безумовною проблемою ринку праці, наслідки якої виходять далеко за його межі, є низький середній рівень заробітків і відповідно низька питома вага витрат на робочу силу у собівартості виробництва та оплати праці найманих працівників у ВВП, надмірна міжгалузева і низька міжпосадова диференціація заробітної плати, передусім у бюджетній сфері [11, с. 175-176].
Процес становлення ринку праці в Україні супроводжується посиленням його сегментації. В соціально-економічній структурі працездатного населення відбуваються суттєві зрушення, які трансформують практично однорідну всезагальну зайнятість дореформенного періоду в сегментований ринок праці.В посиленні сегментації ринку праці на сучасному етапі беруть участь різні фактори, зокрема структурні зміни в економіці, поява альтернативних форм господарювання і власності, спад виробництва і зниження життєвих стандартів українців. Наслідком дій цих факторів стало значне розшарування населення, загострення проблеми безробіття, зубожіння певних соціальних верств [12, с. 237].
Безумовною проблемою ринку праці, наслідки якої виходять далеко за його межі, є низький середній рівень заробітків і, відповідно, низька питома вага витрат на робочу силу у собівартості виробництва та оплати праці найманих працівників у ВВП, надмірна міжгалузева і низька міжпосадова диференціація заробітної плати, передусім у бюджетній сфері [12, с. 176].
Україна зараз перебуває на етапі переходу до ринку. Під перехідним періодом слід розуміти ті часові межі в яких у державі відбуваються докорінні перетворення в економічному базисі, в зміні виробничих відносин, в упорядкуванні власності, адаптації суспільства до цих відносин, у запровадженні та розвитку ділової конкуренції виробників і відносної стабілізації економічних і соціальних процесів з переструктуризацією суспільства.
Аналіз показує, що в Україні ринкові реформи до цього часу майже не реалізовані, а соціально-економічна криза поглиблюється, про що свідчать:
різкий спад реального ВВП, промислового і сільськогосподарського виробництва;
розбалансованість бюджетних доходів і витрат;
поглиблення руйнівних інфляційних процесів, які деформують систему грошово-кредитного обігу та підривають валютно-фінансову і економічну стабільність держави;
темпи зростання індекса споживчих цін;
зростання негативних тенденцій у демографічних процесах, які призводять до скорочення населення України [13].
Сучасний стан ринку праці характеризується наявністю низки проблем, які є бар’єром для нормального соціально-економічного розвитку як всієї країни, так і її окремих регіонів. Актуальними залишаються проблеми економічної активності населення, кількісно-якісного балансу між пропозицією та потребою уу робочій силі, низького кваліфікаційного рівня незайнятого та працюючого населення, а також проблеми зайнятості молоді та інвалідів, нелегальні зовнішні трудові міграції та тіньовий ринок праці.
Характерною ознакою ринку праці України є рівень безробіття. Безробіття, зростання кількості безробітних за статусом, зміни соціально-класової структури суспільства за рахунок формування мафіозно-номенклатурної еліти суспільства на тлі збіднення основної маси населення. Кількість зареєстрованого безробіття у вересні 2011 р. становила 586, 6 тис. осіб, що на 40,7 тис. осіб більше, ніж у грудні 2010 р. Цей показник зріс і порівняно з січнем 2010 р. на 11,8 %. В Україні в січні 2012 р. рівень безробіття виріс на 1,9%. За даними Держстату, на 1 лютого 2012 р. в Державній службі зайнятості було зареєстровано 520,9 тис. безробітних (482,8 тис. у грудні), з них 398,4 тис. (365,3 у грудні) тис. отримують допомогу з безробіття. Середній розмір допомоги на безробітного склав 917 грн (845 грн у грудні 2011 р.) [14].
Торгівля людьми, яка сьогодні стала однією з глобальних сучасних проблем, зачепила й Україну. Починаючи з 1991 року майже 117 тисяч осіб постраждали від тієї чи іншої форми торгівлі людьми. Зламані долі, етичні принципи й цінності – це не цікавить тих, хто зайнятий злочинним бізнесом. До речі, він є третім за прибутковістю після торгівлі наркотиками та зброєю і приносить злочинцям щороку від 8 до 10 мільярдів доларів [15].
Протягом останнього десятиліття та в найближчому майбутньому в Україні поглиблюється диспропорція між працівниками та пенсіонерами, що спричиняє підвищене навантаження на працюючих осіб, адже бюджет пенсійного фонду, тобто виплата та розміри пенсій сьогоднішніх пенсіонерів, формується за рахунок пенсійних внесків нині працюючих осіб. Так, за даними Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, до 2050 року на 100 осіб, які роблять пенсійні внески, припадатиме 139 пенсіонерів [16]. Отже, існування лише солідарної пенсійної системи є неефективним з соціального та економічного погляду.
На характер розвитку трудового потенціалу регіонів негативно впливає ще один внутрішній чинник – складна демографічна ситуація, яка містить загрозливі особливості для українського суспільства. На листопад 2010 року в Україні за даними Держкомстату проживало 45 мільйонів 808 тисяч 893 людини. Населення зменшується виключно за рахунок природного скорочення (166,9 тис. ), яке не перекриває незначний міграційний приріст населення (11,6 тис. осіб) [17].
Для природного відтворення населення потрібно кожній жінці репродуктивного віку В Україні катастрофічно високий рівень зовнішньої трудової міграції – близько 7 млн. громадян, що складає майже третину українців працездатного віку. Він обумовлений низкою причин, серед яких проблема знайти роботу відповідно до здобутої освіти і кваліфікації з адекватною винагородою за працю, зменшення попиту на робочу силу у зв’язку з надмірним імпортом товару, низький рівень оплати праці в середньому по країні та заборгованість з її виплати, недостатні соціальні гарантії та захист – усе це спонукає громадян до пошуку кращого життя з межами України [18].
Для легалізації ринку праці, подолання регіональної диспропорції , для підвищення якості та попиту на національну робочу силу, доцільно запровадити таку систему заходів:
- створити комфортні умови для роботодавців;
- забезпечення гідних соціальних гарантій;
- збільшити фінансові надходження до служб зайнятості.
Першочергове завдання для українського ринку праці - перейти від моделі з дешевою робочою силою до моделі з високим рівнем оплати та ефективною працею, яка побудована на якості продукції і продуктивності праці, що призведе до збільшення доходів місцевих бюджетів, збільшення відрахувань до Пенсійного фонду, зменшення трудової міграції. Для того, щоб розширити зайнятість та поліпшити її якість, подолати високе безробіття, зменшити соціальне та економічне напруження в Україні, вирішальним моментом державної політики зайнятості повинен бути добре зважений вибір заходів у поєднанні з макроекономічною, політичною та соціологічною політикою держави.[19,c 31]
2.2 Соціальне партнерство в системі трудових відносин
Соціальне партнерство – це система взаємозв‘язків між найманими працівниками, трудовими колективами, професійними спілками – з одного боку, роботодавцями та їх об‘єднаннями – з другого, і державою та органами місцевого самоврядування – з третього, їхніми представниками та спільно створеними органами з регулювання соціально трудових відносин, які полягають у взаємних консультаціях, переговорах і примирних процедурах на взаємо узгоджених принципах з метою дотримання прав та інтересів працівників, роботодавців та держави.
Суть соціального партнерства полягає в тому, що це специфічний вид громадських відносин між різними соціальними групами, прошарками й класами, які мають суттєво відмінні соціально-економічні та політичні інтереси. Ці різні інтереси не можуть стати однаковими, проте можливе їх поєднання, забезпечення певного балансу їхньої реалізації.Соціальне партнерство одночасно є і результатом і активним чинником формування громадянського суспільства.
Соціальне партнерство здійснюється на різних рівнях: міжнародному, національному, галузевому і регіональному, виробничому. Суб‘єктами соціального партнерства, як і суб‘єктами соціально-трудових відносин, є наймані працівники, трупові колективи, профспілки – з одного боку, роботодавці та їх об‘єднання – з другого, і держава та органи місцевого самоврядування - з третього, а також їхні представники та спільно створені органи з регулювання соціально-трудових відносин. На міжнародному рівні суб‘єктами соціального партнерства є окремі держави та міжнародні організації.
Об‘єктом соціального партнерства є узгоджена соціально-трудова політика, що на різних рівнях має своє конкретне наповнення.
Реалізується соціальне партнерство через систему взаємних консультацій, переговорів, угод на державному, галузевому, територіальному рівнях, укладання колективних договорів на підприємствах або їхніх підрозділах, укладання індивідуальних трудових контрактів між роботодавцем та працівником, а також через систему вирішення трудових спорів, узгодження й захисту інтересів сторін.
Отже, для успішного виконання своїх суспільних функцій система соціального партнерства має включати в себе такі елементи.
– Сукупність постійних і тимчасових дво-, три- і багатосторонніх органів, що формуються представниками найманих працівників і роботодавців, а також виконавчої влади і здійснюють взаємодію між ними на різних рівнях регулювання соціально-економічних відносин;
– Сукупність різних суспільних документів, які схвалюються цими органами, на основі взаємних консультацій, переговорів між зацікавленими сторонами і приймаються ними до виконання;
– Відповідну культуру, традиції, форми взаємодії, співвідношення вказаних органів і порядок, послідовність розробки і виконання, пріоритетність документів, які ними приймаються.
Базове значення для реального поширення соціального партнерства в країні має поширення його культури та ідеології. Ідеологія соціального партнерства ґрунтується на визнанні: неминучості і необхідності мирного співіснування в суспільстві різних соціальних груп з їх специфічними, часто протилежними інтересами. Роль соціального партнерства у функціонуванні громадянського суспільства і ринкової економіки багатогранна. У країнах з соціально орієнтованою ринковою економікою соціальне партнерство є:
– організаційно-економічним важелем підвищення ефективності виробництва, що, в свою чергу, стає потужним чинником соціальних гарантій і прискорення нагромадження капіталу, у забезпеченні яких і полягає важливе завдання соціального партнерства – реалізація інтересів сторін;
– елементом механізму розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки, що на основі узгоджених дій з реалізації інтересів кожного суб‘єкта встановлює оптимальні параметри процесів соціального розвитку і нагромадження капіталу;
– організаційно-економічно-правовою основою захисту інтересів усіх суб‘єктів соціального партнерства;
– чинником формування соціально-відповідальної політики, що передбачає різні форми відповідальності: висловлення недовіри уповноваженій особі, звільнення з посади, відшкодування завданих збитків та ін. за невиконання умов домовленості;
– організаційним принципом гармонізації відносин власності, що за погодженості партнерів визначає рівнозначні умови створення додаткової вартості на ринках праці, природних ресурсів і капіталу через узгодження політики оплати праці, цін, податків тощо.
В Україні у зв’язку зі специфікою завдань перехідного періоду соціальне партнерство виконує не лише названі вище традиційні функції, a й специфічні завдання.
Соціальне партнерство між сторонами соціально-трудових відносин, їх суб’єктами та органами здійснюється водночас на різних рівнях і у різних формах. Основні форми соціального партнерства такі:
• проведення спільних консультацій щодо регулювання соціально-трудових відносин;
• ведення колективних переговорів з укладення колективних договорів і угод;
• розгляд і вирішення розбіжностей, що можуть виникати між соціальними партнерами, та колективних трудових спорів (конфліктів);
• участь працівників в управлінні організацією.
Соціальне партнерство як форма узгодження інтересів сторін може бути ефективним лише в тому випадку, якщо воно базується на взаємо- узгоджених принципах. Міжнародною організацією праці вироблені принципи, які можуть і мають скласти основу концепції соціально-трудового партнерства на будь-якому рівні.[20c 66]
Результатом діяльності Міжнародної організації праці в Україні за роки її незалежності стало впровадження понад 20 проектів технічного співробітництва, об’єднаних у 3 широкомасштабні програми,
За допомогою соціального діалогу, Програма гідної праці МОП стала ключовим елементом державної соціальної політики, програм дій багатьох організацій профспілок та роботодавців, охопила основні сфери ринку праці, в тому числі сприяння зайнятості, викорінення дитячої праці та запобігання торгівлі людьми, реформування системи трудового законодавства та соціального забезпечення, запобігання поширенню ВІЛ/СНІДу у сфері праці, посилення превентивної культури охорони праці, сприяння реалізації основоположних принципів і прав у сфері праці. Міністерство соціальної політики України, профспілки та організації роботодавців підписали Програму гідної праці на 2008–2011 рр. Основною метою цієї програми є сприяння гідній праці і як фактору продуктивності, і як ключовому елементу розвитку соціальної та трудової сфер в Україні [21].
Орієнтуючись на принципи діяльності МОП, яка по суті є вищою структурною ланкою загальносвітового механізму системи соціального партнерства, суб’єкти партнерства в Україні на всіх рівнях – від загальнодержавного до виробничого – повинні також визначати взаємоприйнятні принципи своєї діяльності й керуватися ними.
Основними принципами соціального партнерства в Україні мають бути:
– законність;
– повноважність та рівноправність сторін та їх представників;
– сприяння держави розвиткові соціального партнерства на демократичних засадах;
– свобода вибору та обговорення питань, які входять у сферу соціального партнерства;
– добровільність і реальність зобов’язань, які беруть на себе сторони:
– обов’язковість виконання досягнутих домовленостей;
– відповідальність за виконання досягнутих зобов’язань;
– контроль за виконанням досягнутих домовленостей.
Найбільш інституційною структурованою ланкою соціального партнерства в Україні нині є профспілки. Згідно з Законом України «Про профспілки, їх права та гарантії діяльності», іншими нормами законодавства України та міжнародними нормами профспілки здійснюють представництво від імені працівників на колективних переговорах, при укладанні угод на державному, галузевому, регіональному та виробничому рівнях.
У процесі реформування української економіки ставлення до соціального партнерства змінилося. Держава досить активно пропагує ідеологію соціального партнерства, оскільки вважається, що сучасна ринкова економіка не може розвиватися без такої системи. Соціальне партнерство мало б забезпечити громадянський мир в умовах жорстких реформ. Тому реформування національної економіки повинно супроводжуватися цілеспрямованою роботою з вироблення необхідних правових актів, щоб забезпечити можливість розвитку системи соціально-трудових відносин в Україні.[20, c-66]
2.3 Вплив державни на ринок праці України.
Узагальнюючи наявні трактування державного регулювання ринку праці, можна зробити висновок, що державне регулювання ринку праці – цілеспрямовані дії держави і її владних структур на таке: забезпечення максимальної зайнятості населення відповідного рівня розвитку продуктивних сил; усунення і попередження в попиті та пропозиції робочої сили; узгодження трудових відносин; забезпечення прав і свобод людини, в т. ч. соціальне забезпечення, соціальний захист, надання інших соціальних благ на створення умов для підвищення якісного складу людського потенціалу, високого рівня і якості життя населення.
На нашу думку, основною метою державного регулювання ринку праці є створення відповідних умов для забезпечення максимально можливої рівноваги між попитом і пропозицією робочої сили; оптимальної величини заробітної плати при даному рівні розвитку економіки; забезпечення соціального захисту працівників і прав людини; сприятливих умов для відтворення конкурентноздатного людського капіталу з урахуванням міжнародного розподілу праці та вимог Світової Організації Торгівлі (СОТ).
Виходячи з сутності державного регулювання, можна зазначити основні характеристики, що державне регулювання ринку праці:
– є складною динамічною системою;
– є важливою сферою регулювання соціально-економічних і трудових відносин;
– охоплює всі складові ринку праці: формування, розподіл, використання, зайнятість, соціальне забезпечення, соціальний захист, підготовку та перепідготовку робочої сили;
– орієнтовано на додержання об’єктивних законів і закономірностей розвитку суспільства;
– взаємоузгоджує інтереси різних економічних суб’єктів соціальних груп і суспільства в цілому;
– адаптується до умов глобалізації і відкритості економіки
Важливе значення для дослідження державного регулювання ринку праці має обґрунтування суб’єкта і об’єкта регулювання.
Згідно з теорією управління, до суб’єктів управління відносяться соціуми – народ.Відповідно до Конституції України – це громадяни (народ), які є первинними суб’єктами управління, а створені ними установи, організації, інститути (вторинні суб’єкти) спрямовують свою діяльність на забезпечення та вдосконалення усіх сфер життєдіяльності людини.. Схематично суб’єкти державного регулювання ринку праці і соціальної політики наведеної на Рис. 2.2 «Суб’єкти державного регулювання ринку праці та соціальної політики в Україні.»
Об’єктами державного регулювання ринку праці є процеси і умови функціонування та відтворення робочої сили, зайнятості населення, на які спрямовано організаційну, координаційну та стимулювальну діяльність відповідних суб’єктів державних владних структур.
Схематично об’єкти державного регулювання ринку праці можна представити в такому вигляді (Рис. 2.3)
Тобто, об’єктами державного управління ринку праці є соціально-трудові відносини між працівником і роботодавцем; узгодження протиріч на ринку праці; узгодження попиту і пропозиції робочої сили; соціальний захист і соціальна підтримка населення; забезпечення зайнятості; створення умов для скорочення залучення безробітних до суспільного виробництва.
Кожна з наведених сукупностей об’єктів державного регулювання ринку праці має свої особливості залежно від яких державні владні структури – суб’єкти управління (регулювання) формують стратегію і тактику діяльності.
До загальних принципів регуляторної політики держави на ринку праці можна віднести такі:
– верховенство права і закону;
– забезпечення гарантій і свобод громадян, високий рівень захищеності особистості;
– соціальний захист і соціальне забезпечення працівників і громадян;
– мінімізація державного втручання.
Формування системи принципів регулювання ринку праці повинно ґрунтуватися на загальних основних принципах державної регуляторної політики, оскільки саме регуляторними актами впроваджується в життя найбільш важливі рішення щодо регулювання ринку праці та забезпечення зайнятості населення. [22,23]
Державний вплив на ринок праці
Створення системи державних інституцій з регулювання ринку праці
Підтримання створення різних самоврядних структур – операторів ринку з метою організації нових робочих місць
Організація або кредитування курсів перекваліфікації, навчання безробітних
Бюджетна підтримка соціальної сфери
Працевлаштування тимчасово вивільнених працівників.
Забезпечення мінімального рівня оплати праці
Підтримка пропозиції та попиту робочої сили- прийняття державних цільових програм
Рис. 2.1 «Державний вплив на ринок праці»
Державні органи законодавчої влади в Україні
Верховна Рада
Уряд
Міністерство праці та соціальної політики
Міністерство охорони здоровєя
Міністерство освіти і науки
Міністерство культури і мистецтва
Інші міністерства і відомства
Органи місцевого самоврядування
Рис. 2.2 «Суб’єкти державного регулювання ринку праці та соціальної політики в Україні.»
Об’єкти державного регулювання ринку праці
Трудові відносини між роботодавцем і працівниками
Узгодження (усунення)протиріч на ринку праці
Узгодження пропозицій і
попиту робочої сили на
ринку праці з
напрямками
економічного розвитку
Соціальний захист
працівників
Соціальна
інфраструктура
Система соціального забезпечення
Розподіл та перерозподіл робочої сили
Забезпечення максимально можливої зайнятості
Підготовка,
перепідготовка,
підвищення кваліфікації
кадрів
Створення умов для
адаптації ринку праці до
вимог світової економіки
відкритого типу
Рис. 2.3 «Об’єкти державного регулювання ринку праці»
РОЗДІЛ 3
Механізм регулювання ринку праці. Особливості вирішення проблеми безробіття.
3.1Безробіття й зайнятість: механізм взаємодії.
У міжнародному і вітчизняному соціально-економічних дослідженнях ринку робочої сили як його основні характеристики виділяють зайнятість і безробіття. Ці категорії взаємодоповнюють одна одну, оскільки обидві характеризують ступінь участі/неучасті активної частини населення в процесі праці. Наочне представлення їхнього взаємозв'язку дозволяє скласти схему, зображену на рис. 3.1, відповідно до концепції Міжнародної організації праці (МОП)8, адаптованої до умов України.
Як бачимо, у сукупності поняття "зайнятість" і "безробіття" характеризують все економічно активне населення, тобто практично всіх учасників соціально-трудових відносин
Зайнятість як економічна категорія - діяльність працездатного населення, спрямована на створення продукту. Зайнятими вважаються ті, хто бере участь у виробництві продукції, виготовленні товарів і наданні послуг. Повнота зайнятості економічно активного населення визначається за кількістю відпрацьованих днів за певний відтинок часу.
Сільськогосподарському виробництву притаманні певні особливості, а праця в ньому має сезонний характер, тому в кількісному сенсі зайнятість у цій сфері існує в двох формах: повна і неповна. Повна зайнятість гарантує працівникам роботу впродовж усього року. Це стосується тваринників, механізаторів, спеціалістів і керівників підприємства. До категорії працівників з неповною зайнятістю належать працюючі на кінно-ручних роботах, комбайнери, залучені пенсіонери, школярі й інші працівники.
Основна проблема ринку праці - безробіття. Відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" (1992 р.), безробітними визнають працездатних громадян працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність відповідної роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, шукають роботу й здатні приступити до праці. В Україні склалися помітні територіальні відмінності в рівнях зайнятості населення, що пояснюється регіональними особливостями умов відтворення суспільного продукту рівнем розвитку продуктивних сил, темпами роздержавлення та приватизації, становленням альтернативного сектору господарства, демографічною ситуацією, етноісторичними та культурними традиціями кожного регіону. Ці відмінності є визначальними при формуванні територіального ринку праці.
Безробіття - складне економічне, соціальне і психологічне явище, що виникає і відображає економічні відносини стосовно вимушеної незайнятості працездатного населення.
Фрикційне безробіття є динамічним, за якого безробітні шукають або чекають на отримання роботи в найближчий час. Воно також пов'язане з добровільним звільненням із низько-оплачуваної та малопродуктивної роботи і переходом на високо-оплачуванішу, сприяє руху працівників з одних галузей в інші. Фрикційне безробіття часто перетворюється на структурне.
Структурне безробіття пов'язане зі структурними зрушеннями в економіці, закриттям застарілих підприємств і виробництв, скороченням випуску продукції у випадку переорієнтації виробництва, закриттям шкідливих підприємств. Воно є тривалим і має, зазвичай, хронічний характер.
Циклічне безробіття постійно змінюється за масштабами і спричинене спадом виробництва. Цей тип безробіття пов'язаний з дефіцитом попиту, коли попит на товари і послуги зменшується і зайнятість скорочується. Найбільше від циклічного безробіття страждають молодь, жінки, люди похилого віку та некорінне населення.
Рівень безробіття визначається як відсоткове відношення кількості безробітних до загальної суми робочої сили(Формула 3.1)
Безробітними, згідно з чинним законодавством, не можуть бути визнані громадяни, котрі:
- не досягли 16 років, за винятком тих, що працювали і скорочені з різних причин;
- уперше шукають роботу, не мають професії і відмовились від професійної підготовки та від тимчасової роботи;
- відмовились від двох пропозицій відповідної роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, котрі шукають роботу;
- мають право на пенсію.
Обстеження населення з питань економічної активності (за методологією МОП) проводиться органами державної статистики з 1995 р. 31 січня 2004 р. такі досдідження впроваджені в практику постійної роботи Держкомстату України із щомісячною періодичністю. Отримані дані обстежень економічної активності населення, зайнятості, безробіття дають можливість здійснювати порівняння, зіставлення та аналіз середніх показників по країні і окремим регіонам, різних країн між собою і, перш за все, країн Євросоюзу. Особливе значення це має в сучасних умовах глобалізаційних процесів в економіці, оскільки дає загальне уявлення про стан ринку праці, його проблеми на державному і регіональному рівнях. Так, аналіз матеріалів вибіркових опитувань населення України та окремих її регіонів з питань економічної активності населення у віці 15 – 70 років у відсотках до всього населення відповідного віку у середньому по Україні в 2008 р. склало 62,6 %, тобто збільшилось на 0,4 % пункти, порівняно з 2007 р. або на 22 тис. осіб; у 2009 р. порівняно з 2008 р. чисельність економічно активного населення зросла на 75 тис. осіб або на 0,3% і склала 63,3%
Позитивним фактором є інтенсивне збільшення чисельності кваліфікованих робітників та професіоналів. Аналіз рівня зайнятості населення України за статтю, віковими групами та місцем проживання свідчить, що найвищий рівень зайнятості населення спостерігається серед осіб віком 30 – 49 років, а найнижчий серед молоді у віці 15 – 24 років та серед осіб віком 60 – 70 років. Низький рівень зайнятості серед молоді у віці до 25 років пояснюється тим, що значна її частина продовжує навчання, а особи у віці понад 60 років, згідно із законодавством України, як правило, перебувають на пенсії.
Збереглася тенденція до збільшення питомої ваги працюючих у секторі самостійної зайнятості та скорочення частки найманих працівників .
Відповідно до концепції ринку праці, що відповідає міжнародним стандартам, зайнятість і безробіття розглядаються як дві взаємозалежних характеристики ринку праці [24,25]
Рис. 3.1
(Формула 3.1)Рівень безробіття
3.2 Проблеми реалізації «права на працю» в системі соціально економічних відносин
Трудове право завжди було публічно-приватним, хоча зміст кожної із засад, їх співвідношення у різні періоди історичного розвитку нашої держави були різними. У сучасному трудовому праві України поєднуються публічні й приватні засади. Починаючи з 90-х років набули подальшого розширення договірні засади регулювання трудових відносин, зросла роль колективного договору, почали укладатись угоди на різних рівнях. Публічні засади полягають в особливій ролі держави, яка на законодавчому рівні встановлює мінімальні загальнообов'язкові соціальні стандарти у сфері праці, норми підвищеного соціального захисту для окремих категорій працівників (пільги для неповнолітніх, осіб зі зниженою працездатністю, у зв'язку з материнством); виступає гарантом дотримання соціальних прав людини у сфері праці, передбачених міжнародно-правовими актами, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, Конституцією України і трудовим законодавством України; а також у наявності і функціонуванні державних підприємств, установ і організацій, котрі діють, як роботодавці й забезпечують робочі місця; в обов'язку держави проводити діяльність щодо бронювання і створення робочих місць та фінансування програм щодо зайнятості і професійного навчання населення.
Держава повинна створювати умови для реалізації громадянами соціальних прав, забезпечувати їх гарантії. Відповідно до ч.2 ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду діяльності, реалізує програми професійного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Таким чином, держава гарантує кожному право на працю шляхом встановлення рівних можливостей до працевлаштування за вільним вибором. Проте, не все в житті так ідеально, як зазначено у нормативних актах, і не все, на жаль, виконується. Це, найголовніша проблема. Сьогодні адміністративний апарат потрібно змусити навчитися не лише читати нормативні акти, а й дотримуватися їх вимогам. Перетворення, що здійснюються сьогодні в Україні, зачепили всі сфери суспільного життя,викликали кризові явища у всіх сферах суспільного життя, не стало особливим винятком і трудове право, проблеми,якого сьогодні активно обговорюються науковцями. Сучасні проблеми реалізації права на працю та його регулювання потребують усвідомлення нових соціальних і економічних питань, з метою розробки і застосування до їх вирішення новітніх правових регуляцій. Право на працю є одним із найбільш важливих соціально-економічних прав і визначає можливість людей займатися працею для забезпечення як свого матеріального добробуту, так і духовного розвитку в умовах свободи та гідності, економічної безпеки та рівних можливостей.
Забезпечення цього права набуває особливої гостроти в умовах економічної кризи, зростання рівня безробіття, масового порушення трудових, прав працівників, і особливо важливою тут видається роль держави, яка мас здійснити усіх можливих заходів щодо захисту і реалізації права на працю, і зробити усе від неї залежне щоб, була повага до цього права. Очевидно, що економічні можливості держави обумовлюють нереальність вимоги надання роботи усім бажаючим.
Слабкий захист трудових прав в окремих сферах економіки призвів до стрімкого збільшення кількості безробітних. Окрім того, поглиблення територіальних і галузевих диспропорцій серед незайнятого населення ускладнило проблему їх працевлаштування. Також слід звернути увагу, що розмір допомоги по безробіттю є дуже низьким і аж ніяк не забезпечує навіть мінімальної підтримки безробітних. Рівень зареєстрованого безробіття зріс у два рази з 1,8 % у липні 2008 року до 3,2% населення працездатного віку у кінці січня 2009 року. Більше того, у Державному центрі зайнятості прогнозують, що рівень безробіття до кінця 2009 року складе 9% від кількості працюючого населення й послугами служби зайнятості скористаються близько 3 млн. безробітних.
Далеко не всі заходи, які здійснювалися державою для збільшення зайнятості, були адекватними і правильними. Особливо потрібно відмітити віднесення багатьох селян, які мають земельні ділянки, до категорії зайнятих, що можна розцінювати як певну дискримінацію цієї категорії населення, оскільки вони фактично позбавляються права на державну підтримку в складній ситуації. Також є проблемою позбавлення права працівників, яких "звільнено" нібито "за згодою сторін" чи "за власним бажанням", на отримання допомоги по безробіттю протягом перших трьох місяців.Залишається незадовільною ситуація щодо гарантування державою мінімальних умов оплати праці. До сьогодні мінімальна заробітна плата є меншою за прожитковий мінімум і частка працівників, які отримують таку заробітну плату, є досить значною. Існують проблеми щодо оплати праці працівників бюджетних установ на основі Єдиної тарифної сітки, коли фактично порушуються базові принципи формування такої системи оплати праці, нівелюється залежність цієї системи від мінімальних нормативів оплати праці.
Ще одним важливим моментом, на який потрібно звернути увагу, є існування в органах державної влади України великої різниці у розмірах заробітних плат.. Наявність і розмір доплат більше залежить не від ефективності роботи, а від лояльності до керівництва..
Розмір допомоги по безробіттю не може забезпечити мінімальні умови виживання.Не менш важливим аспектом дотримання права на працю є забезпечення безпечних умов праці. На жаль, рівень виробничого травматизму залишається досить високим, особливо це стосується великої кількості професійних захворювань. Варто згадати, що на сьогодні діють правові норми, які, по суті, суперечать одна одній. Закон України "Про загальнообов' язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" визначає, що допомога по безробіттю не може бути нижчою за прожитковий мінімум, установлений законом. Водночас, Закон України "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" зазначає, що, "виходячи з можливостей Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, виплати по безробіттю встановлюються в розмірі не нижче ніж 23 % прожиткового мінімуму для працездатної особи". І, звісно, державні органи керуються другим законом, ігноруючи перший.
Незважаючи на зростання номінальної заробітної плати, рівень оплати праці в сфері освіти, охорони здоров'я, соціального захисту, культури та спорту залишається стабільно низьким. Слід ураховувати, що темпи зростання реальної заробітної плати, яка характеризує купівельну спроможність номінальної заробітної плати, значно повільніші в зв'язку з високим рівнем індексу споживчих цін.
Тож сьогодні в Україні забезпечення права на працю має безліч проблем і пробілів у реалізації. Порушується гарантування зайнятості: спостерігається підвищення рівня безробіття. Розмір допомоги по безробіттю не може забезпечити мінімальні умови проживання. Залишається досить високою частка працівників, яким нарахували заробітну плату нижче за прожитковий мінімум. Існують великі законодавчі прогалини в регулюванні питань з охорони праці: сьогодні в державі відсутній цілісний документ програмного характеру з питань охорони праці. Досить гостро стоїть питання додержання роботодавцями Законодавства про працю жінок та неповнолітніх.
А найголовніше, що цей перелік "недоліків" збільшується з кожним роком, і тому вирішувати ці проблеми стає ще важче, але, гадаю, вже потрібно розпочинати.[26]
3.3 Пріоритети соціального захисту в Україні
Сучасними пріоритетами вдосконалення системи соціального захисту безробітних в Україні є; удосконалення нормативно-правової бази у сфері зайнятості населення та у сфері соціального захисту безробітних на страхових засадах; надання соціальних послуг та матеріального забезпечення безробітним за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; створення стабільних фінансових засад соціального захисту населення від безробіття.
З метою ефективного використання існуючого потенціалу вільних робочих місць, зменшення тривалості пошуку роботи незайнятим населенням у передбачається: забезпечити інформування та консультування населення, зокрема, шляхом організації роботи консультаційних пунктів в сільрадах, райдержадміністраціях, податкових інспекціях; впровадити систему автоматизованих консультацій (IVR-телефонія), використання тач-скринів, впровадження біг-бордів; здійснювати постійну актуалізацію та поповнення банку вакансій для інформування населення про можливості працевлаштування, проведення спеціалізованих заходів, ярмарок тощо; організувати роботу інформаційних та тендерних центрів, комп'ютерних класів, інтернет-центрів; впровадити нові технології пошуку безробітними роботи, у тому числі технологій, які сприятимуть безробітним у самостійному пошуку роботи.
Для забезпечення додаткових гарантій зайнятості та розширення можливостей працевлаштування незайнятих працездатних громадян, особливо тих, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, передбачається: бронювання робочих місць на діючих підприємствах відповідно до законодавства; надання дотацій роботодавцям для працевлаштування безробітних за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.
З метою підвищення конкурентоспроможності безробітних відповідно до потреб ринку праці і вимог роботодавців використовуються наступні заходи: удосконалення профорієнтаційної роботи та професійного навчання безробітних громадян за професіям та спеціальностям з урахуванням потреб ринку праці та вимог роботодавців; надання професійної інформації про стан ринку праці та перспективи його розвитку, особливості та вимоги до професій і спеціальностей, можливості працевлаштування, навчання новим професіям, підвищення кваліфікації тощо; проведення профконсультацій з питань вибору сфери діяльності, прийнятної роботи, семінарів, тренінгів з пошуку роботи, зокрема з орієнтації до зайняття підприємницькою діяльністю безробітних, визначення напрямів професійної підготовки; розширення практики підготовки кадрів з числа незайнятого населення за індивідуальними планами і програмами на замовлення роботодавців під конкретні робочі місця та стажування безпосередньо на робочих місцях; розширення мережі навчальних центрів державної служби зайнятості при регіональних центрах зайнятості.
Виконавча дирекція Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття до пріоритетних заходів боротьби з безробіттям відносить: надання інформаційних, профорієнтаційних послуг, створення банку вакансій та пошук підходящої роботи, працевлаштування неконкурентоспроможних верств населення на заброньовані робочі місця, сприяння самозайнятості та підприємницькій діяльності, підвищення конкурентоспроможності незайнятих громадян шляхом організації професійного навчання, організації тимчасових громадських робіт тощо [81].
Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено працевлаштування окремих категорій безробітних, з відшкодуванням роботодавцям оплати праці цих громадян із коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. У 2008 році з наданням дотації роботодавцю було працевлаштовано 43,1 тис. неконкурентоспроможних на ринку праці безробітних громадян, зокрема в Чернігівській, Одеській та Хмельницькій областях цей показник збільшився на 16,4—77,1%.
Для розвитку й підтримки підприємницької ініціативи безробітних державна служба зайнятості здійснює комплекс заходів для тих, хто бажає започаткувати власну справу. Проводить навчання основам підприємництва, складанню бізнес-планів, консалтингове супроводження, а також надає таким безробітним фінансову підтримку у вигляді одноразової виплати допомоги по безробіттю.
У заходах щодо реалізації активної політики зайнятості важливе значення має розвиток гнучкої і орієнтованої на працевлаштування системи профорієнтації та професійного навчання безробітних. Зусилля державної служби зайнятості спрямовані на вдосконалення профорієнтаційної роботи, залучення до співпраці соціальних партнерів служби зайнятості, пошук шляхів задоволення потреб роботодавців усіх рівнів у працівниках. Працевлаштуванню незайнятого населення сприяють семінари з техніки пошуку роботи. Особлива увага приділяється проведенню профорієнтаційної роботи з учнями навчальних закладів, акцентуючи увагу на орієнтацію випускників на потреби регіонального ринку праці, і в першу чергу, на робітничі професії та на формування позитивної мотивації до трудової діяльності.
Професійна підготовка, перепідготовка здійснюється за 568 напрямами, професіями та спеціальностями. Більш ніж за 100 напрямами здійснюється підготовка, перепідготовка безробітних в Автономній Республіці Крим, Хмельницькій, Київській, Львівській, Запорізькій та Полтавській областях.
За умови функціонування сучасного ринку праці організація оплачуваних громадських робіт є ефективним засобом реалізації політики зайнятості населення, який дає мотивацію до праці, поліпшує матеріальне становище безробітних та є перспективним напрямком взаємовигідної співпраці державної служби зайнятості з підприємствами, установами та організаціями, передусім соціальної сфери. Організація таких робіт дає змогу раціональніше використовувати робочу силу, сприяти тимчасовій зайнятості населення та пом'якшенню соціальної напруженості на ринку праці.
Підводячи підсумок, важливо звернути увагу на головне: держава має зрушити ситуацію з мертвої точки. Про це буде свідчити правильність обраного підходу та спроможність органів державної і міської влади ефективно вирішувати проблеми країни та регіону. Є підстави сподіватися, що в міру реалізації Програм зайнятості люди відчують реальні зміни до кращого. Але для того, щоб політика регулювання процесів зайнятості та безробіття була ефективною, необхідно досягти максимального погоджень дій на всіх рівнях, що обумовить поліпшення стану зайнятих громадян і безробітних.[27c.219-229]
ВИСНОВКИ
Отже, ринок праці – це система суспільних відносин, пов’язаних із купівлею і продажем товару „робоча сила”. Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу.
Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками. Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару „робоча сила”, а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тут виникають зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави.
В даний час попит на працю головним чином визначається: державною політикою стосовно низькорентабельних і збиткових підприємств; розмірами державних, приватних і іноземних інвестицій; активністю і позицією профспілок. На пропозицію праці може діяти такі фактори, як падіння рівня життя в результаті інфляції (за інших рівних умов пропозиція праці росте); появу альтернативних джерел доходу у визначеної частини населення (за інших рівних умов пропозиція праці скорочується); природні темпи Падіння рівня життя в Україні приводить до обмеження споживчого попиту, що стримує пропозицію товарів і послуг. Співвідношення попиту та пропозиції товарів і послуг у країнах з розвитий ринковою економікою характеризується, принаймні, трьома обставинами:
1. Обсяги пропозиції товарів і послуг на ринку, цілком задовольняючий платоспроможний попит, дуже близькі чи навіть вище раціональних норм споживання на душу населення .
2. Рівень оплати праці визначається вартістю робочої сили і забезпечує купівельну спроможність на дуже високому рівні задоволення потреб.
3. Антимонопольні міри ефективно забезпечують наявність твердої конкуренції між продавцями (виробниками) за покупця (замовника).
Дія цих трьох факторів визначає таке співвідношення попиту та пропозиції, при якому ціни на основні споживчі товари і послуги загальнодоступні. В Україні в даний час не діє жоден з названих факторів.
Як показав аналіз, що формується в Україні ринок праці має складну структуру. Відбувається поглиблення його сегментації по ряду критеріїв: формам власності (альтернативні форми зайнятості), фондоємкості і трудомісткості виробництва (різні темпи вивільнення і якісний склад працівників), особливостям технології виробництва, кваліфікації зайнятих, рівню поділу й усуспільнення праці, історично сформованим формам організації і стимулювання праці, традиціям у мотиваційному поводженні трудящих.
Формування ринку праці в Україні, його прогнозування, є невід’ємною частиною становлення ринкового механізму. Основними напрямками його регулювання повинні стати: боротьба проти подальшого спаду виробництва; недопущення масового безробіття; уживання заходів по підвищенню рівня життя населення й ін.
Що ж стосується рівня заробітної плати, те очевидно, варто було б зосередиться на наступних мірах, що представляються першочерговими: перегляд мінімального розміру оплати праці як у якісному аспекті (звільнення цього показника від фіскальних функцій), так і в кількісному; зміна тарифної системи, прийняття законів про державну службу і регулювання трудових відносин у приватному секторі тощо.
На етапі економічного зростання набуває особливої значущості здійснення регулюючих заходів, спрямованих на ліквідацію прихованого безробіття, проведення політики продуктивної зайнятості. Зусилля органів державної влади, і насамперед уряду, мають концентруватися на запровадженні дієвих стимулів створення нових робочих місць, забезпечення гарантій зайнятості в процесі приватизації та реструктуризації підприємств, на підтримці підприємництва і само зайнятості населення, розширенні практики громадських робіт, підвищенні гнучкості ринку праці.
На мою думку, реалізація державної політики в сфері ринку праці, згідно
різних Програм та Положень, таких, наприклад, як „Концептуальні засади стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 роки „Європейський вибір”, Стратегії та Програми інтеграції України до Європейського Союзу та ряду інших, повинні, принаймні, сприяти таким
факторам, як:
силою відповідної професійно-кваліфікаційної якості. Збереження робочих місць, які ефективно функціонують, і створення нових робочих місць;
приватних агентств з працевлаштування щодо здійснення державної політики організації ринку праці;
підтримку та розвиток самозайнятості населення, малого підприємництва;
бізнесу;
-вдосконалення механізмів працевлаштування найменш конкурентноспроможних
на ринку праці категорій населення, зокрема осіб з обмеженими фізичними можливостями, молоді, випускників навчальних закладів, жінок , які мають неповнолітніх дітей.
Сучасна політика ринку праці спрямовується на забезпечення повної продуктивної зайнятості всього економічно активного населення. Досягається ця мета активними та пасивними методами, які поєднують державні зусилля щодо зниження масштабів, рівня та тривалості безробіття і забезпечення надійного захисту безробітних та їх утриманців від зубожіння.
Конкретний механізм досягнення повної продуктивної зайнятості визначається відповідно до обраної моделі соціально-економічного розвитку суспільства. Відповідно в сучасному світі функціонує велика кількість досить різних моделей.
Основною рисою сучасних тенденцій розвитку ринку праці є формування єдиного механізму задоволення пропозиції робочої сили поза залежністю від конкретного місця проживання тієї чи іншої людини (групи людей) в контексті загального процесу глобалізації ринку праці і формування єдиного загальносвітового ринку
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Історія економічних учень [Текст] : підручник / Л. Я. Корнійчук, Н. О. Татаренко, А. М. Поручник та ін.; За ред. Л. Я. Корнійчук, Н. О. Татаренко. – К.: КНЕУ, 1999. – 564 с.
2.Історія економічних учень [Текст] : підручник / За ред. В. Д. Базилевича. – К.: Знання, 2004. – 1300 c. 3 .Проскурін, П. В. Історія економіки та економічних учень. Нариси економічної історії індустріальної цивілізації [Текст] : навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2005. – 372 с
4Ядгаров Я. С. История экономических учений [Текст] : учебник для вузов. 3-е издание / Я. С. Ядгаров. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 320 с. 5. Злупко С. М. Історія економічної теорії [Текст] : підручник. – ISSN 1993-0259. ISSN 2219-4649. Економічний аналіз. 2011 рік. Випуск 9. Частина 1. 409 К.: Знання, 2005. – 720 c
6. Жид, Ш. История экономических учений [Текст] / Ш. Жид, Ш. Рист ; Пер. с фр. – М.: Экономика,2005 . – 544 с.
7. Блауг, М. Економічна теорія в ретроспективі [Текст] / Марк Блауг Пер. з англ. І. Дзюб. – К.: Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2006. – 670 с.
8. Економічний аналіз. 2011 рік. Випуск 9. Частина 1. Олеся ЯРЕМЧУК «ЕВОЛЮЦІЯ ПОГЛЯДІВ НА РИНОК ПРАЦІ У СВІТОВІЙ ЕКОНОМІЧНІЙ НАУЦІ»
9. Завіновська Г. Т.З-13 Економіка праці: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2008. — 300 с.
10. Вісник Хмельницького національного університету 2010, № 5, T. 4 М. Д. ВЕДЕРНІКОВ, «РИНОК ПРАЦІ УКРАЇНИ: ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ, ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ТА НАПРЯМКИ РЕГУЛЮВАННЯ»
11. Гринкевич С.С. Формування і розвиток ринку праці в Україні, напрми його регулювання / С.С. Гринкевич, О.І. Кавуза // Збірник науково-технічних праць. − Львів: НЛТУУ. − 2006, вип. 16.3. – С. 175-180
12. Ринок праці України: від кризи до продуктивної зайнятості / Ю.М. Маршавін // Ринок праці та зайнятість населення. – 2010. - № 1. – С. 17 – 21
13. Машика Ю.В. Сучасний стан ринку праці України в умовах світової фінансової та економічної кризи / Ю.В. Машика // Економіка, планування та управління в галузях. – 2012. - № 22 (1). – С. 250 – 254
14. Ревякін О.С. Аналіз стану сучасного ринку праці в Україні: проблеми та перспективи розвитку / О.С. Ревякін // Економіка та управління. – 2011. - № 13. – С. 29 – 32
15. . Зупинити людоловів XXI століття // Урядовий кур'єр. – 2008. – №210. – 8 листопада. – С. 8 16. Кокіна В. Відкладати пенсійну реформу собі дорожче / В. Кокіна // Урядовий кур'єр, 24 жовт., 2008 р.
17. Моніторинг ситуації у соціальній сфері в Україні за жовтень 2010 року: Рівень життя населення : / Л. Ільчук // Центр перспективних соціальних досліджень. – 2010.
18. . Буланова В. С. Рынок труда : учебник / В. С. Буланова, Н. А. Волгина. – М. : “Экзамен”, 2003. – 480 с. 19. СТАЛИЙ РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ Всеукраїнський науково-виробничий журна Ревякін О.С., «АНАЛІЗ СТАНУ СУЧАСНОГО РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ»
20. ІННОВАЦІЙНА ЕКОНОМІКА Всеукраїнський науково-виробничий журнал
Кучумова І. Ю., «РОЛЬ МІЖНАРОДНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ В РОЗВИТКУ
СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН»
21. Програми Гідної праці – основа співробітництва МОП з Україною [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: www.un.org.ua.
22. В. Л. МІНЕНКО ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ
ТА ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ 23.Державне регулювання процесів економічного й соціального розвитку, А.О,Дегтяр, О.Г. Бондаренко «Домінанти державного регулювання розвитку ринку праці»
24 Економіка підприємств - Горбонос Ф.В. Видво 2010 р.
25 Лукашевич М.П. Соціологія економіки Підручник. - К.: Каравела, 2005. - 288 с.( Глава 8. Ринок праці у соціологічному дискурсі)
26. Економічні науки / Управління трудовими ресурсами, Боровицька Людмила Олександрівна, Науковий керівник: Пендюр В.В., Буковинська державна фінансова академія, Україна,Проблеми забезпечення права на працю в Україні
27. Ринок праці - Волкова О.В. Видво 2007 р.-624c.