Стаття розкриває методичні аспекти професійної підготовки майбутнього вчителя історії
Работа добавлена на сайт samzan.net:
13
ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ – ЯК ПЕРШООСНОВА ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ІСТОРІЇ
Смірнова Оксана Василівна,
асистент кафедри історії й правознавства
РВНЗ «Кримський гуманітарний університет» (м. Ялта)
Анотація
Стаття розкриває методичні аспекти професійної підготовки майбутнього вчителя історії. Сутність інноваційної діяльності полягає в оновленні педагогічного процесу, внесенні новоутворень в традиційну систему. Процес професійного становлення майбутнього вчителя історії повинний по можливості, моделювати задану структуру інноваційної діяльності що передбачає найвищий ступінь педагогічної творчості.
Ключові слова: педагогічна інноватика, інноваційна педагогічна діяльність, технологія навчання, методологія історії.
Аннотация
Статья раскрывает методические аспекты профессиональной подготовки будущего учителя истории. Сущность инновационной деятельности направлена на обновление педагогического процесса, внесении новообразований в традиционную систему. Процесс профессионального становления будущего учителя истории должен по возможности моделировать заданную структуру инновационной деятельности, что даст возможность достигнуть наивысшей ступени педагогического творчества.
Ключевые слова: педагогическая инноватика, инновационная педагогическая деятельность, технология обучения, методология истории.
The annotation
The article discloses the methodical aspects of professional training of the future history teacher. The essence of innovative activity is directed on updating pedagogical process, entering new growths into traditional system. The process of professional formation of the future history teacher should model as far as possible the set structure of innovative activity that will give the chance to reach the top of the pedagogical creativity.
Keywords: the pedagogical innovation, the innovative pedagogical activity, the technology of training, the history methodology.
Постановка проблеми. Сучасний період висунув перед методикою історії нові цілі і поставив вчених, методистів, учителів-практиків перед необхідністю переосмислення основних положень методичної науки. Система освіти на початку XXI ст. не задовольняє суспільство. Розбіжність між цілями і результатами навчання стала очевидною. Постала нагальна потреба реформування всієї системи освіти, зокрема історичної.
Сьогодні ми маємо чітко окреслену законодавчу базу вищої освіти: Закони України “Про освіту”, “Про вищу освіту” та Національну доктрину розвитку освіти, в яких відображено тенденції оновлення змісту, форм та методів професійної підготовки педагогічних працівників на основі прогресивних концепцій та запровадження інноваційних технологій.
Різні аспекти проблеми професійної підготовки вчителя знайшли своє відображення в історії педагогічної думки та набувають особливої актуальності і розробляються у багатьох напрямах на сучасному етапі. Серед цих напрямів чільне місце займає проблема підготовки вчителів історії.
Аналіз останніх публікацій. Над проблемами інноватики працюють сучасні вітчизняні педагоги, вчені серед них: І. Бех, Л. Даниленко, І. Дичківська, І. Зязюн, О. Киричук, О. Козлова, О. Савченко, А. Фурман, О. Шапран та багато ін.
Мета статті – розглянути та узагальнити методичні аспекти підготовки майбутніх учителів історії до інноваційної педагогічної діяльності.
Виклад основного матеріалу. Протягом 90-х років інноваційний процес у методиці навчання історії в школі відбувався в кількох напрямках: узагальнення й розвиток інноваційних ідей кінця 80-х – початку 90-х років і фундаментальних дидактичних проблем; удосконалення й систематизація, доведення до рівня технологій існуючого досвіду навчання; вивчення й поширення досвіду авторських шкіл; повернення до ідей 20-х та 60-х років; залучення зарубіжного досвіду у вітчизняну практику навчання тощо [1, с. 12].
Одним із джерел сучасних інновацій у навчанні історії став досвід інноваційної діяльності попередніх часів, передусім 20-х років. Тому в 90-ті роки посилився інтерес до педагогічних знахідок даного періоду. Це зумовило появу низки досліджень серед них праці: К. Баханова, І. Дичківської, Ф.Левітас, О.Мокрогуз, О.І.Пометун та ін.
Згідно з “Положенням про порядок здійснення інноваційної діяльності в системі освіти” інноваційна освітня діяльність – це розробка, поширення та застосування освітніх інновацій, що вперше створені, вдосконалені або застосовані; освітні, дидактичні, виховні, управлінські системи, їх компоненти, що суттєво поліпшують результати педагогічної діяльності на всеукраїнському, регіональному чи місцевому рівнях з реалізації державної політики. При цьому найвищий рівень масштабних змін передбачає апробацію інновацій та експериментальну перевірку продуктивності і можливості їх застосування у системі національної освіти [6, с. 7].
Під час вузівського навчання, на етапі зародження інноваційної діяльності, її загальних творчих основ створюються найбільш ефективні умови для розвитку інноваційної діяльності майбутнього педагога, виховання сприйнятливості до нового.
До головних завдань педагогічної інноватики як теорії інноваційних процесів в освіті належать:
- аналіз структури інноваційних процесів, умов їх прискорення;
- розкриття можливостей управління процесами створення та застосування на практиці педагогічних нововведень;
- вивчення соціокультурних проблем інновацій [2, с. 18-19].
Основу і зміст інноваційних освітніх процесів становить інноваційна діяльність, сутність якої полягає в оновленні педагогічного процесу, внесенні новоутворень у традиційну систему, що передбачає найвищий ступінь педагогічної творчості. Суб’єктом, носієм інноваційного процесу є насамперед педагог-новатор.
На думку І. Дичківської, інноваційна діяльність, будучи складним і багатоплановим феноменом, своїм змістом охоплює процес взаємодії індивідів, спрямований на розвиток, перетворення об’єкта, на переведення його в якісно новий стан; системну діяльність що до створення, освоєння та застосування нових засобів; особливий вид творчої діяльності, що об’єднує різноманітні операції і дії, спрямовані на одержання нових знань, технологій, систем. Усі ці вияви характеризують інноваційну діяльність у педагогічній сфері [2, с. 248].
Інноваційна педагогічна діяльність структурно охоплює зовнішні (мета, засоби досягнення, об'єкт впливу, суб'єкт діяльності, результат) і внутрішні (мотивація, зміст, операції) компоненти. Як і будь-яка педагогічна діяльність, вона виконує гностичну (пізнавальну), проектувальну (перспективне планування завдань і способів їх розв’язання), конструктивну (співпраця педагога і вихованців), комунікативну (взаємодія педагога з учнями, колегами), організаторську (поетапність дій педагога і вихованців) функції [Там само].
Предмет інноватики, зміст і механізми інноваційних процесів повинні лежати в площині об'єднання двох взаємозалежних між собою процесів. Їхній об'єктивний взаємозв’язок полягає в тому, що процес вивчення, узагальнення і поширення педагогічного досвіду має своєю кінцевою метою впровадження нового, передового в масову практику. Таким чином, результатом інноваційних процесів повинно бути використання нововведень теоретичної і практичної природи в цілісному педагогічному процесі. Усе це підкреслює важливість управлінської діяльності по створенню, освоєнню і використанню педагогічних нововведень. Мова, отже, йде про те, що вчитель може виступати як автор, розроблювач, дослідник, користувач та пропагандист нових педагогічних технологій, теорій, концепцій.
Інноваційна діяльність є специфічною і досить складною, потребує особливих знань, навичок, здібностей. Впровадження інновацій неможливе без педагога – дослідника, який володіє системним мисленням, розвиненою здатністю до творчості, сформованою й усвідомленою готовністю до інновацій. Педагогів-новаторів такого типу називають педагогами інноваційного спрямування. Їм властиві чітка мотивація інноваційної діяльності та викристалізувана інноваційна позиція, здатність не лише включатися в інноваційні процеси, але й бути їх ініціатором. Наше завдання виявити найбільш значущі структурні складові інноваційної діяльності вчителя відповідно до суспільної свідомості і потреб сучасного суспільства [2].
Трансформовані навчальні програми та оновлена методологічна база дає поштовх до зміни нормативної бази навчання історії в школі та до створення нового покоління підручників, а також до пошуку шляхів модернізації навчального процесу: технологізації навчання та впровадження системних або окремих інновацій, що ґрунтуються на новій освітній парадигмі [1, с. 5].
Готовність до інноваційної діяльності є внутрішньою силою, що формує інноваційну позицію педагога. За структурою це складне інтегративне утворення, яке охоплює різноманітні якості, властивості, знання, навички особистості. Як один із важливих компонентів професійної готовності, вона є передумовою ефективної діяльності педагога, максимальної реалізації його можливостей, розкриття творчого потенціалу. Джерела готовності до інноваційної діяльності сягають проблематики особистісного розвитку, професійної спрямованості, професійної освіти, виховання й самовиховання, професійного самовизначення педагога [3].
Специфіка інноваційної діяльності полягає в тому, що вона має перетворювальний, дослідницький і творчий характер, спрямована не просто на повторення, відтворення вже відомих способів, а на створення та використання принципово або відносно нових підходів, способів, форм і технологій.
Інноваційна педагогічна діяльність заснована на осмисленні практичного педагогічного досвіду, цілеспрямована на педагогічну діяльність, орієнтована на зміну й розвиток навчально-виховного процесу з метою досягнення вищих результатів, одержання нового знання, формування якісно іншої педагогічної практики.
Вона є одним із видів продуктивної діяльності. Серед її обов’язкових компонентів особливу роль відіграє творчість. Надбання світової і вітчизняної педагогіки, сучасні науково-педагогічні дослідження та практичний досвід багатьох поколінь педагогів переконують у необхідності творчого елементу в педагогічній діяльності. Інноваційні процеси, інноваційна педагогічна діяльність без нього просто неможливі. Специфіка педагогічної творчості полягає в тому, що її об’єктом і результатом є творення особистості, а не образу, як у мистецтві, чи механізму, конструкції, як у техніці. Педагогічний процес розглядають як спільну творчість (співтворчість) педагога й вихованця в ситуації педагогічної взаємодії, у процесі якої відбувається розвиток людини [2, с. 249-250].
Протягом останніх років (2001 – 2008 р.р.) у методиці навчання історії в школі значно посилився інтерес до інноваційних технологій навчання, що відбилося на висвітленні цього аспекту в спеціальній літературі. Було здійснено видання книги автора К. Баханова “Інноваційні системи, технології і моделі навчання історії в школі”. О.П.Мокрогуз видав посібник “Інноваційні технології на уроках історії”, О.І.Пометун та Г.Фрейман “Методика викладання історії в школі”, Ф. Левітас та О. Салата “Методика викладання історії. Практикум для вчителя”. Продовжувалося вдосконалення технологій розвивального навчання за універсальним алгоритмом та індивідуалізації навчання (О.Фідря) [1; 5; 4; 7].
У сучасних умовах, коли йде складний, суперечливий процес трансформації шкільної історичної і суспільствознавчої освіти, найбільша увага приділяється вдосконаленню її структури і змісту. Серед методичних проблем змісту важливе місце посідають проблеми застосування нових методологічних підходів до його відбору, питання співвідношення фактів і теоретичних узагальнень, формування історичних образів і понять, розкриття сутності та тенденцій історичного процесу, розвивальні можливості історичної інформації та ін. До іншої групи проблем відносяться питання, пов'язані з розвитком історичного мислення, свідомості, громадянськості учнів, формування в них розумової самостійності, які вимагають наукового обґрунтування відповідних методів, прийомів і засобів навчання [4, с. 16-17].
Підготовка майбутніх учителів історії до інноваційної педагогічної діяльності вирішується на загально-педагогічному та фаховому рівнях. Це передбачає вивчення студентами курсів загально-педагогічних дисциплін (“Педагогіка”, “Історія педагогіки”, “Педагогіка вищої і загальноосвітньої школи”), а також “Шкільного курсу “Історія України” та методики його викладання”, спецкурсів за вибором (“Нові педагогічні технології”, “Сучасний урок: панорама методичних ідей” та ін.).
Змістову основу підготовки майбутніх учителів історії до інноваційної педагогічної діяльності повинні складати нововведення, що застосовуються на сучасному етапі у процесі підготовки студентів.
Актуальним є впровадження нових методик викладання історії у вищих начальних закладах. При цьому слід враховувати, що значний обсяг навчального матеріалу студентам доводиться опрацьовувати самостійно. У зв’язку з цим особливо важливим стає перехід до інноваційних технологій навчання, високий ступінь гнучкості яких дає змогу ефективно використовувати їх у різноманітних ситуаціях навчального процесу у вищій школі. Безперечно, такий процес має обов’язково базуватися на обґрунтованому поєднанні різних методів і прийомів. При відносному пріоритеті активних методів на заняттях з історії мають зайняти належне місце і лекції, і семінарські заняття, і самостійна робота над книгою, і вивчення передового досвіду, і, звичайно, індивідуальна практична робота студентів. Тільки органічна єдність усіх методів навчання надає навчальному процесу необхідної універсальності й продуктивності, робить його справді проблемним за змістом та ефективним за формою.
Основне призначення професійно-педагогічної освіти – навчити студентів вирішувати творчі педагогічні задачі. Процес професійного становлення майбутнього вчителя повинний, по можливості, моделювати задану структуру інноваційної діяльності. В основу побудови концепції підготовки вчителів до інноваційної діяльності були покладені:
– особистісний, системний, рефлексивно-діяльний і індивідуально-творчий, технологічний, пошуковий підхід, що забезпечують побудову і функціонування цілісного процесу формування особистості вчителя історії.
Розглянемо ці підходи. Особистісний підхід (спрямованість на особистість, гуманістична природа), творчий, дослідно-експериментальний характер, стійка мотивованість на пошук нового в організації навчально-виховного процесу.
Тому, особистісний підхід у професійній педагогіці набуває особливої актуальності, оскільки на перший план виступає ідея гуманізації навчання. Це розкривається в таких проявах, як емпатiя, довіра, співпраця, креативнiсть, заохочення, шанування гідності i прав учня, відкритість, педагогічний оптимізм, психологічна безпека, розвинута культура спілкування тощо. Предметом гуманістичної психології стає особистість та проблеми особистісного зростання, самовдосконалення, самоактуалiзацiї.
З позицій системного підходу усі ланки педагогічної освіти повинні максимально стимулювати прояв усіх компонентів інноваційної діяльності в їхній єдності. Ефективність системного підходу залежить від характеру застосовуваних загальносистемних закономірностей, що встановлюють зв’язок між системними параметрами. Системний підхід розвиває і конкретизує такі категорії діалектики, як зв’язок (філософія), відношення, зміст і форма, частина і ціле та ін. 3 позицій системного підходу можна розглядати будь-яку сферу. Орієнтація на системний підхід у дослідженні (структура, взаємозв’язки елементів та явищ, їх супідрядність, ієрархія, функціонування, цілісність розвитку, динаміка системи, сутність та особливості, чинники та умови) виправдана тоді, коли ставиться завдання дослідити сутність явища, процесу.
Реалізація рефлексивно-діяльністного підходу – припускає розвиток здатності вчителя входити в активну дослідницьку позицію стосовно своєї діяльності і до себе, як її суб’єкту з метою критичного аналізу, осмислення й оцінки її ефективності для розвитку особистості учня. Головною цінністю освіти на сучасному етапі є розвиток у людини потреби і можливості вийти за межі досліджуваного, здатності до самореалізації творчого потенціалу, спрямованості на саморозвиток та самоосвіту. У зв’язку з цим виникає необхідність у формуванні вмінь аналізувати рівень свого особистісного зростання, своєї діяльності.
Одним із показників сформованої навчальної діяльності студентів є високий рівень її свідомої регуляції. Для того, щоб успішно навчатися у вищій школі, необхідно вміти самостійно організовувати свою навчальну діяльність і, отже, не тільки практично володіти навчальними діями, але й рефлексивно, усвідомлюючи сутність і підґрунтя виконуваних дій, оцінюючи їх відповідність цілям та умовам діяльності і визначаючи на цій основі найбільш ефективні способи засвоєння знань.
Індивідуально-творчий підхід виводить на особистісний рівень, що забезпечує виявлення і формування у вчителя творчої індивідуальності, розвиток у нього інноваційної свідомості, неповторної технології діяльності.
Вміння педагога здійснювати індивідуально-творчий підхід у своїй професійній діяльності важко переоцінити. Тому що саме цей підхід передбачає самоактуалізацію та самореалізацію суб’єктів навчально-виховного процесу.
Технологічний підхід передбачає модернізацію навчального процесу з метою досягнення гарантованих результатів у межах традиційної репродуктивної орієнтації. Технологічний підхід змінює традиційне навчання на основі переважної репродуктивної діяльності учнів і підпорядкованого досягненню учнями чітко зафіксованих еталонів засвоєння. У рамках цього підходу педагогічні технології орієнтують процес на конкретні дидактичні задачі репродуктивного навчання.
Таким чином, осмислення будь-яких інноваційних технологій, що народжуються як спосіб досягнення визначених педагогічних цілей (а тому безпосередньо пов’язаних як із самими цілями, так і зі змістом навчання), буде відбуватися в одному при використанні вищезгаданих підходів, а отже, мати властиві йому риси.
Отже, можна зробити висновок, що будь-які інновації, формуючись на технологічному рівні у вигляді конкретних педагогічних технологій, з одного боку, завжди обмежені теорією навчання і реальними педагогічними цілями, а з іншого боку, характеристикою того підходу, у який повинна буде реалізуватися дана інноваційна технологія.
Пошуковий підхід пов’язаний з інноваціями-трансформаціями, перетворенням традиційного навчального процесу, організацією навчально-пізнавальної діяльності, формуванням у вихованців досвіду самостійного добування й застосування знань у нових умовах тощо. Цей підхід реалізується в дослідницькій, комунікативно-діалоговій та ігровій моделях навчання. пошуковий підхід до навчання спрямований перш за все на формування в учнів досвіду самостійного пошуку нових знань, їх застосування в нових умовах, формування досвіду творчої діяльності у поєднанні з формуванням ціннісних орієнтацій особистості.
Якраз така репродуктивна і проблемна орієнтація освітнього процесу втілюється в двох основних інноваційних підходах до реформування освіти в сучасній педагогіці - технологічному і пошуковому. Технологічний підхід модернізує навчання на основі репродуктивної діяльності учнів. Навчальний процес орієнтується на традиційні дидактичні завдання репродуктивної освіти, є технологічним за своєю суттю, з чітко описаними результатами.
Отже, інноваційні технології навчання дають можливість майбутнім учителям історії подолати кризу мотивації навчання, яка стала головною проблемою останнього десятиліття української школи. Пропоновані методики не йдуть у розріз із завданнями та цілями освіти, задекларованими програмами, але не вносять значних структурних змін до навчального матеріалу.
Уміле використання таких технологій дає можливість учителеві ефективно використати особистісний потенціал кожного учня, планувати та досягати результатів, перетворити урок на співтворчість та подарувати учням відчуття власного зростання.
Саме технологічна грамотність та готовність майбутнього вчителя є важливою передумовою для досягнення досконалості в подальшій педагогічній діяльності. Формування технологічної готовності майбутнього вчителя історії сприятиме ефективному просуванню в професійній діяльності.
Застосування будь-якої педагогічної технології спрямоване на підвищення ефективності загальноосвітнього процесу, досягнення запланованих результатів навчання. Сучасна школа вже не може обмежуватися лише передачею живого обсягу знань. Освіта розглядається сьогодні як простір для пізнання самого себе, для вироблення відповідного стилю життєдіяльності в інформаційному суспільстві, готує активну, творчу особистість, що розвивається.
Висновок. Таким чином, українська шкільна історична дидактика увійшла у ХХІ століття з великим дослідницьким вантажем з актуальних проблем розвитку шкільної історичної освіти, але без загально прийнятої концепції, збуджена реформуванням школи і власним інноваційним пошуком учителів. У таких умовах дуже актуальним є дослідження й узагальнення інноваційних процесів навчання взагалі та історії зокрема. Проблеми підготовки майбутніх учителів історії до інноваційної діяльності знаходять місце серед сучасних вітчизняних і зарубіжних публікацій на рівні висвітлення загальних підходів або окремих інновацій (технологій, методів, прийомів та засобів навчання).
Список використаної літератури
- Баханов К. Сучасна шкільна історична освіта: інноваційні аспекти: Монографія. – Донецьк: ТОВ “Юго-Восток, ЛТД”, 2005. – 384 с.
- Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології. – К.: Академвидав, 2004. – 352 с.
- Левітас Ф.Л. Салата О.О. Методика викладання історії. Практикум для вчителя. – Х.: Основа, 2007. – 112 с.
- Методика навчання історії в школі / О.І. Пометун, Г.О. Фрейман. – К.: Генеза, 2006. – 328 с.
- Мокрогуз О.П. Інноваційні технології на уроках історії – Х.: Основа, 2005. – 192 с.
- Положення про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності // Директор школи. – 2001. – №4 (148). – С. 7.
- Фідря О. Афоризми та висловлювання у викладанні історії // Історія в школах України. – 1998. – №1. – С. 32 – 33.
Реєстраційна форма
Прізвище: Смірнова
Ім'я: Оксана
По-батькові: Василівна
Назва навчального закладу: Республіканський навчальний заклад «Кримський гуманітарний університет (м. Ялта)»,
Кафедра: Історії та правознавства
Посада: асистент кафедри історії та правознавства Кримського гуманітарного університету
Адреса навчального закладу: 97401 м.Євпаторія, вул. Просмушкіних,6
Тел.: (06569) 6-27-09 (секретар), 3-02-48 (декан Євпаторійського факультету), дом. (06569) 27820 .
2. В словаре представлены толкования основных терминов и понятий наиболее часто употребляемых в соврем
3. Философия науки 1
4. Реферат- Фольклор
5. Особая роль принадлежит представлениям о двигательных действиях
6. за весь период сохраняется средний заработок возмещаются расходы по проезду к месту командировки
7. СХЕМЫ АВТОГЕНЕРАТОРОВ Вопросы лекции- 31.html
8. Конструкции пространственных покрытий Классификация
9. управленческих дисциплин концепция организационной культуры не имеет универсального определения.html
10. і. Батько письменника служив у козачій частині звідки повернувся покаліченим після російськояпонської війн
11. Контрольная работа по дисциплине- Страхование Омск 2014
12. на тему- Взаимодействие природы и общества как философская проблема 1
13. задание
14. Некоммерческие организации
15. модульно рейтинговой системе организации учебного процесса по дисциплине Философия 1
16. Внеклассное мероприятие по духовно-нравственному воспитанию для учащихся 8 11 классов- «Чистые сердцем»
17. Ты ничего не говоришь просто смотришь
18. молочные продукты мясные продукты и заменители мяса; рыба продукты из зерна овощи фрукты жиры ма
19. .. Рабочие станции с помощью сетевых адаптеров подключаются к общей магистрали шине кабелю
20. это одновременно сама теория управления со своими понятиями а также концептуальная схема постановки пробле