Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE \* MERGEFORMAT 17
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
ННІ ЕКОНОМІКИ І ПРАВА
Кафедра економічної теорії та міжнародної економіки
Реферат на тему:
Теоретичні підходи до вивчення досвіду економічних перетворень країн „наздоганяючого” розвитку в контексті стратегічних перспектив в Україні
Виконала
студентка групи 3- ЕТ
Скрипка Світлана Іванівна
ЧЕРКАСИ – 2013
ЗМІСТ
ВСТУП.............................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. Основні підходи до аналізу феномену розвитку наздоганя.........4
РОЗДІЛ 2. Залучення іноземних інвестицій для формування інноваційної економіки в України.........................................................................................9
ВИСНОВКИ......................................................................................................15
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.....................................................17
ВСТУП
Виходячи з тенденцій розвитку світової економіки і визначальної ролі інвестицій у високі технології, необхідним для побудови в Україні економіки знань є вивчення досвіду „наздоганяючих” країн. „Наздоганяючі” країни або, як їх ще називають, „послідовники” („журавлі”) – це країни, які, використовуючи свій наявний потенціал ресурсів, створюють умови для залучення новітніх технологій із розвинених країн для створення інноваційної моделі економіки. Актуальність дослідження питання економічного розвитку „журавлів” також засвідчується тим, що сучасне економічне зростання країн Східної та Центральної Європи порівнюють як зі шляхом реформ, так із економічними перетвореннями країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону.
Метою даного реферату є: розгляд теоретичних підходів до аналізу економік-послідовників і на базі цього дослідження досвіду таких економік у залученні іноземних інвестицій для формування інноваційної економіки в Україні.
РОЗДІЛ 1. Основні підходи до аналізу феномену розвитку наздоганяючих країн
Існують три основні підходи до аналізу феномену розвитку наздоганяючих країн.
Перший підхід, передбачає те, що країни, які визнаються „послідовниками”, мають фірми, стратегією яких є наслідування досвіду компаній розвинених країн.
Другий, виходячи з емпіричних даних, розглядає економічний прогрес країни в контексті послідовного розвитку, що передається від галузі до галузі і від країни до країни через глобальну мережу для надання переваг фірмам країн-послідовників для приєднання до глобальної системи виробництва. Цей підхід отримав назву теорії „журавлиного клину” (Акамацу).
Третій підхід передбачає нерівномірне економічне зростання з позиції залучення координованих інвестицій, збільшення повернення капіталу (Хіршман).
Ідея стратегії „послідовників” вперше з’явилася в праці історика Олександра Герщенкро (1904–1978) на базі вивчення ним успішного економічного розвитку Німеччини та невдалого Росії в ХІХ ст. Їхня стратегія суттєво відрізняється від держав-лідерів, враховуючи, що країнам-„послідовникам” необхідно наздоганяти втрачений час і долати недостатнє ресурсне забезпечення. Проте вони мають і деякі переваги: вільний доступ до нових технологій, можливість вивчення досвіду створення певних установ, які здійснюють керування фінансовими потоками, та використання форм організації науково-технічного прогресу, які можуть сприяти підвищенню ефективності використання ресурсів капіталу та технологічної бази. Ці установи були створені та успішно функціонували в Німеччині, наприклад, Головний індустріальний банк (Deutsche Bank) [3].
У ХХ ст. Японія використовувала установи, які забезпечували впровадження та використання прогресивних технологій у промисловості разом із гнучкою політикою в даній сфері. Пізніше ця стратегія була скопійована східно-азіатськими економіками. Сьогодні за рахунок використання згаданої стратегії, враховуючи сучасні тенденції в світовій економіці, розвиваються Китай, Індія та В’єтнам.
Центральним поняттям у цій теорії є відносно позитивна роль економічної відсталості в стимулюванні систематичних перетворень для створення передумов економічного зростання шляхом використання важелів державного впливу на неадекватну пропозицію кваліфікованої робочої сили, капіталу, недостатній рівень ділової активності та технологічного оснащення [4].
Японський учений К. Акамацу (1896–1974), відомий своєю теорією „журавлиного клину”, вважав, що індустріальний розвиток „наздоганяючої” країни повинен відповідати стратегічним вимогам зростання розвинених держав. Його висновки базувалися на дослідженні текстильної промисловості повоєнної Японії. Водночас вона мала надлишок дешевої робочої сили та використала працеємні технології, щоб розпочати власне виробництво текстилю. За рахунок цього пізніше імпорт поступово зменшився, а країна почала самостійно експортувати спочатку товари, обладнання для текстильної промисловості, одночасно розвиваючи інші галузі промисловості, а згодом і технології за кордон.
Акамацу прийшов до висновку трьохфазності розвитку галузей промисловості. На першій фазі в кожній галузі зростає імпорт іноземних товарів до країни. Крім того, країна за рахунок надлишку трудових ресурсів експортує працемісткі товари (наприклад, текстиль) на відносно вільні ринки розвинених країн (США, Західної Європи, пізніше самої Японії).
На другій фазі асортимент імпортованих товарів починає зменшуватися в результаті розвитку власного імпортозамінуючого виробництва, яке в певний момент випереджає імпорт за обсягами. На цій стадії в державі розвивається металургійна та хімічна промисловість.
Третя фаза пов’язана з розвитком експорту продукції галузі до інших країн. Після проходження цих етапів починають складатися умови для транснаціоналізації місцевих корпорацій та експорту прямих іноземних інвестицій (далі – ПІІ) завдяки накопиченому капіталу та зосередженні на розвитку високотехнологічних галузей економіки [2]. Графіки обсягів імпорту, імпортозамінуючого виробництва і експорту галузі нагадали романтичному японцю диких журавлів, що і дало назву його концепції – парадигма „журавлиного клину”.
У 1978 році ця парадигма була удосконалена та перетворена в теорію наздоганяючого циклу, що пояснювала економічний розвиток країн-послідовників (Південна Корея, Таїланд, Тайвань). У цій теорії суттєво враховуються процеси „формування журавлів” у різних галузях, а також вплив ТНК і ПІІ. Вона деталізує часовий хід процесів переслідування лідируючих економік „наздоганяючими”. Т. Озава доповнив теорію Акамацу, виокремлюючи додатково стадії розвитку технологічної сфери та експорту технологій [6].
У період 1980–1995 рр. Східна Азія була регіоном, який розвивався швидше за інші. Зокрема Азіатські нові індустріальні країни (Гонконг, Сінгапур, Південна Корея і Тайвань) досягли значного зростання ВВП, яке було ініційовано швидким індустріальним розвитком. До того ж головні заходи економічної політики (заміщення імпорту, підтримка експорту, стимулювання місцевих і іноземних інвестицій, субсидіювання розвитку технологій та ін.) були і все ще є характерними рисами розвитку цих держав. Висока продуктивність зростання і активне державне втручання також супроводжувалися структурними змінами в індустріальному секторі.
Третім підходом до аналізу економічного розвитку країн-послідовників є теорія економічного зростання А. Хіршмана. Його підхід до вивчення економічного розвитку базується на припущеннях, що, по-перше, немає ніяких загальних законів економічного розвитку, а лише стратегії, які обирають країни залежно від певних умов. По-друге, акцент зміщується із збалансованого розвитку на неврівноважене зростання, яке може бути досягнуто за рахунок новітніх технологій та низької вартості використання ресурсів, внаслідок цього, формується підґрунтя для розвитку інших галузей. І, по-третє, існують висхідні та низхідні зв’язки між галузями промисловості, які за рахунок розвитку галузей із низькою часткою готової продукції у висхідному плані створюють передумови становлення певного достатнього попиту для функціонування інших галузей, забезпечуючи при цьому останні певними ресурсами, знижуючи витрати на залучення ресурсів, які імпортуються [3].
Означені вище підходи дозволяють проаналізувати економічний розвиток країн-послідовників, визначивши, що основною умовою його поступовості та сталості є використання потенціалу держави в залученні інвестицій в наукові дослідження та розробки, чому сприяє тенденція до інтернаціоналізації досліджень і розробок, що проводяться транснаціональними компаніями з надзвичайно швидкою експансією в країни, що розвиваються. Десятку країн, які є лідерами в залученні інвестицій у проведення технологічних досліджень і розробки, очолюють Китай, Індія та Бразилія (1, 3 та 6 місця відповідно) [7].
Технологічний і відповідно економічний розвиток у Нових індустріальних країнах спричинений впливом 3 основних факторів: глобального економічного середовища (насамперед глобальною конкуренцією міжнародних компаній), технологічного прогресу та політики залучення іноземних інвестицій країн-реципієнтів.
У глобальному економічному середовищі за останні десятиліття відбулося декілька значних змін.
По-перше, технологічна складова виробництва товарів і надання послуг зросла, а виробництво технологій стало основним фактором конкурентоспроможності.
По-друге, комплексність глобальної конкуренції вимагає складнішої диференціації продукції та необхідність прискорення інноваційного процесу. По-третє, в умовах інтенсивного використання сучасних технологій у виробництві товарів і скорочення життєвого циклу товару витрати на технологічні розробки та дослідження зростають.
Технологічні зміни в світі відіграють важливу роль в організації процесу досліджень і розробок, акцентуючи увагу керівників ТНК на необхідності розширення географії та диференціації наукових досліджень і науково-дослідних лабораторій. За певними стратегічними цілями за кордоном створювалися такі типи науково-дослідних структур:
– лабораторія підтримки трансферу продукції (тісно пов’язана із виробництвом і займається адаптацією товарів і виробничих процесів материнської компанії до локальних умов приймаючої країни);
– місцева науково-дослідна лабораторія (створюється для розвитку нової чи впровадження існуючої продукції для внутрішніх ринків. Вони часто створюються, коли лабораторія має переконливий потенціал для розробки нової продукції та можливості залучення інвестицій);
– глобальна технологічна лабораторія – засновується у випадку, коли якийсь продукт призначається для продажу на глобальних ринках;
– корпоративна технологічна одиниця – зайнята генеруванням нових технологій для довготермінового використання, отримання додаткових конкурентних переваг і має виняткове значення в збереженні технологічних таємниць [7].
Зростає значущість високих технологій (електроніки, програмного забезпечення, біотехнологій та ін.). Розвиток комп’ютерних технологій дозволяє компаніям розосередити завдання, незважаючи на глобальні масштаби, через внутрішньофірмові інформаційні мережі. Поява нових технологій дозволяє отримати інвестиції країнам, що розвиваються, які мають резерви інженерів і науковців.
РОЗДІЛ 2. Залучення іноземних інвестицій для формування інноваційної економіки в Україні
Окремої уваги заслуговує огляд основних заходів політики залучення іноземних інвестицій в дослідницькі проекти.
Здатність розвивати науково-дослідну діяльність та отримувати від цього переваги залежать від відповідних заходів урядів країн. Стабільне політичне становище, послідовні та прозорі інвестиції і торгівля є важливими факторами розвитку країни.
Країни, що розвиваються, повинні мати та розвивати інформаційну інфраструктуру, створити національну інноваційну систему – мережу приватних і державних інституцій, які займатимуться створенням, імпортом, модифікацією та розповсюдженням нових технологій. Зазначені заходи сприяли кластеризації економічних агентів у визначеній країні, включаючи іноземні філіали, місцеві фірми та дослідні організації. Крім того, специфічні заходи необхідні для впровадження здатності національних університетів, професіоналів і дослідників (важлива передумова створення глобальної технологічної лабораторії) вивчати нові знання, створювати їх, розвивати, а також і навчати цим знанням інших, що сприятиме підвищенню привабливості для іноземних інвестицій [7].
Відтоді як ТНК почали інвестувати кошти в проведення досліджень і розробок у країни, де були потужні академічні установи, головною перевагою національної інноваційної політики країн, що розвиваються, є посилення їхніх конкурентних позицій за допомогою найму спеціалістів відповідної кваліфікації і фінансування їхніх науково-дослідних проектів. Університети при цьому повинні забезпечити докторську і післядокторську освіту в технологічній сфері. Такі можливості можуть з’явитися при співпраці з приватним сектором. Участь дослідників як з іноземних фірм, так і національних фірм у керівних органах академічних установ може стати одним із шляхів посилення таких зв’язків через більшу прикладну цінність проектів для промисловості.
У наукових технологіях відмінність між базовими дослідженнями і дослідженнями на замовлення не завжди досить чітка. Крім того, деяка інноваційна діяльність у процесі створення цих технологій може проводитися академічними лабораторіями. Уряди засновували центри досліджень і розробок для сприяння технологічному оновленню підприємств. Для зміцнення інноваційних потужностей і певного економічного потенціалу через співпрацю промисловості та університетів, як показала практика Нових індустріальних країн, є важливим створення технопарків.Прикладом успішного співробітництва науково-дослідних установ і приватного капіталу є Науковий парк Хсінчу в Тайвані [7].
Урядами країн також застосовуються певні вимоги до іноземного інвестування – або обов’язкові, або бажані – для максимізації позитивного ефекту від прямих іноземних інвестицій. Проте результати від таких заходів економічної політики частіше не дають очікуваного ефекту, внаслідок конфлікту інтересів інвесторів або відсутності в країні відповідної кваліфікації фахівців для створення та адаптації технологій.
У площині фіскальних заохочень інвестицій в науково-дослідні проекти Бразилія застосувала схему, за якою компанії, що інвестували кошти в НДДКР(Науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи), сплачували знижені податки та платежі на імпортовану продукцію. Індія, Малайзія, Мексика, Республіка Корея, ПАР і Тайвань є прикладами у використанні фіскальних важелів у регулюванні науково-дослідних та дослідно-конструкторських роботах серед країн, що розвиваються. Деякі з цих країн проводять інтервенції на фінансовому ринку, включаючи схеми прямого кредитування (Республіка Корея) та створення венчурних фондів (Малайзія) для того, щоб заохотити іноземні та вітчизняні фірми до здійснення досліджень і розробок всередині країни. У декількох державах такі витрати були виправданими та ефективними (Пакистан, Канада) [8].
Одним із специфічних факторів, який впливає на залучення іноземних інвестицій в науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи у країнах, що розвиваються, є захист права інтелектуальної власності, і це є також передумовою для транснаціональних компаній під час прийняття локальних рішень. Згідно з корпоративними звітами та оглядами захист прав інтелектуальної власності 38 % респондентів розглядають як найважливіший критерій при прийнятті рішень щодо вкладення капіталу в науково-дослідні проекти.
Китай активно використовує всі можливості залучення іноземних інвестицій і, починаючи з 80-х років минулого століття, успішно наслідував практику „журавлів” – Південної Кореї, Тайваню, Гонконгу, поступово проходячи стадії розвитку від експорту текстилю на ринки Західної Європи, США до самостійного розвитку науки та техніки. Сьогодні, завдяки потужній державній підтримці, у цій країні спостерігаються високі темпи приросту ВВП і притоку іноземних інвестицій. Законодавчо врегульована та ефективно використовується система залучення інвестицій у вигляді інновацій і технологій, стимулюється імпортозамінююче виробництво [1]. За останні роки китайські науково-дослідні інститути спромоглися створити конкурентоспроможне програмне забезпечення та випустити перші комп’ютерні процесори, які є набагато дешевшими та не менш продуктивними від аналогів світових монополістів у даній індустрії і фактично отримали можливість стати незалежними від світових виробників і стати експортерами програмного забезпечення і комп’ютерів.
Залучення в країну іноземних інвестицій шляхом створення підприємств з іноземними інвестиціями стало найефективнішим способом отримання зарубіжної техніки і технології, забезпечення прямої зацікавленості іноземного партнера в освоєнні прогресивної технології, її вдосконалення та ефективному використанні китайськими співзасновниками.
Створюючи умови для розвитку співробітництва з іноземними інвесторами, уряд Китаю за основну мету ставить залучення прогресивної технології, використовуючи канали прямого інвестування, які не потребують додаткових затрат, що і є технологічним прогресом як таким [1].
Економічному розвитку Китаю, зокрема, та інших Нових індустріальних країн (далі – НІК) сприяє максимально спрощена нормативна база, в той час як діяльність іноземних інвесторів в Україні регулюється більш як декількома десятками нормативних актів різного рівня, які часто характеризуються неоднозначністю положень, крім того, у діюче законодавство вносяться постійні зміни і доповнення, які часто погіршують існуюче становище і умови діяльності іноземних інвесторів.
Провівши дослідження, можемо зробити певні висновки. Країни-„послідовники” в процесі свого економічного розвитку проходили декілька стадій: від залучення і використання працемістких технологій до становлення власної сфери високих технологій. Ними застосовувалася політика активного державного втручання в залучення іноземних інвестицій, насамперед спрямованих на технологічне оновлення та проведення науково-дослідних проектів всередині держави. Наша країна має схожі риси з країнами-послідовниками: дешеві трудові ресурси, потужну металургійну промисловість, важке машинобудування і мережу науково-дослідних інститутів та потребу в розвитку науки і технічному оновленні. Саме тому досвід „наздоганяючих” країн повинен бути використаний в практиці побудови економіки інноваційного типу в Україні.
Для розвитку сфери високих технологій в Україні, виходячи із досвіду країн-„послідовників”, необхідна активна державна підтримка науки, створення умов для співпраці іноземних компаній та українських науково-дослідних інститутів та університетів, венчурних підприємств (як приклад, доцільно розглянути практику створення державного венчурного фонду в Росії), інформаційне забезпечення щодо технологічних новацій за кордоном, стимулювання залучення іноземних інвестицій в науково-дослідні проекти, залучення інвестицій у вигляді новітніх технологій, державне заохочення впровадження інновацій на підприємствах, ресурсозберігаючих технологій і технологій, які забезпечують високу рентабельність виробництва.
Використовуючи зазначені вище важелі державного регулювання іноземного інвестування в розвиток науки і технологій Україна зможе отримати такі переваги:
– одержання технологій (лабораторних машин, експериментального обладнання), знань і нової дослідницької методології до місцевих науковців та інженерів, управлінських ноу-хау в проведенні наукових досліджень і дослідно-конструкторських робіт;
– укладення субконтрактів з українськими науково-дослідними інститутами і фірмами. Залежно від типу НДДКР, які проводяться філіалом ТНК, він може спонсорувати наукові розробки в місцевих університетах через надання обладнання, коштів і навчання персоналу академічних установ;
– отримання технологій місцевими компаніями. Деякі технології в комерційних цілях (для комерціалізації товарів чи самих технологій) можуть бути надані локальним фірмам;
– підвищення кваліфікації персоналу. З одного боку, вітчизняні науковці та дослідники отримують певні знання, які дозволяють їм підвищувати свою кваліфікацію, а, з іншого – допомагають у майбутньому цим фахівцям відкривати власні науково-дослідні фірми та лабораторії, працюючи за субконтрактами з представництвами іноземних компаній. Прикладом може бути Сінгапурська компанія Parallax Research, яка була створена колишнім інженером Hewlett Packard. Вона почала співпрацювати ексклюзивно з Hewlett Packard в розробці чипів для комунікацій та, за допомогою субконтрактів, з іншими ТНК в електромеханічній галузі;
– оволодіння новими знаннями та навичками вітчизняними компаніями-постачальниками. ТНК створюють попит на певні нові товари та послуги.
– формування підприємців нового типу. Одним із найважливіших наслідків для країни-реципієнта інвестицій є розповсюдження серед науковців підприємницької культури через вивчення останніх можливостей перетворення теоретичних наукових знань у конкретні продукти і послуги;
– розповсюдження інноваційної культури в країнах, що розвиваються. Надходження іноземних інвестицій в науково-дослідні проекти створює специфічну інноваційну культуру в приймаючій країні. Місцеві фірми мають змогу та змушені оновлювати свою технологічну базу виробництва, щоб утримувати і посилювати свої конкурентні позиції;
– підвищення конкуренції в залученні науковців і дослідників. Більш висока заробітна плата для науковців у представництвах іноземних компаніях призводить до того, що локальним фірмам доводиться наймати менш кваліфікованих фахівців [7].
За рахунок отриманих переваг Україна зможе побудувати економіку знань та забезпечити передумови для сталого розвитку економіки, науки і сфери високих технологій.
ВИСНОВКИ
. „Наздоганяючі” країни або, як їх ще називають, „послідовники” („журавлі”) – це країни, які, використовуючи свій наявний потенціал ресурсів, створюють умови для залучення новітніх технологій із розвинених країн для створення інноваційної моделі економіки.
По суті, економіка України в даний час є економікою „наздоганяючого” типу. Сучасна історія має немало прикладів і значніших темпів зростання в ряді країн. Україна повинна пройти шлях наздоганяючої економіки інноваційного або „креативного” типу, тобто інтенсивного економічного зростання. Для цього потрібні політична воля керівництва держави по забезпеченню інтенсивного економічного зростання і готовність Кабінету Міністрів і НБУспільно управляти цим процесом.
Необхідність активної державної фінансової підтримки ряду напрямів розвитку національної економіки на сьогодні не викликає сумніву. Пріоритетними інноваційними галузями економіки України повинні стати національно-орієнтовані інноваційні проекти:інформаційні технології, телекомунікації, авіабудування, космічне авіабудування, точне машинобудування. Крім розвитку наукоємних галузей, необхідно змістити акценти на користь традиційних для України галузей, створення повноцінної автомобілебудівної галузі, виробництво високотехнологічних конкурентоспроможних будматеріалів, активне оновлення транспортної інфраструктури економіки. мультиплікативний ефект: модернізація і впровадження інноваційних технологій у сільському господарстві, створення повноцінної автомобілебудівної галузі, виробництво високотехнологічних конкурентоспроможних будматеріалів, активне оновлення транспортної інфраструктури економіки.
Отже, необхідність подолання існуючих відмінностей в економічному розвитку України і вихід на рівень нинішнього споживання розвинених країн зрештою очевидні. Економіка України неминуче повинна пройти по цьому шляху, використовуючи досвід інших країн, але не повторюючи їх еволюційний розвиток, а вийшовши на необхідний рівень розвитку економіки за значно менший часовий період. Реалізація стратегії „випереджаючого” розвитку вимагає вкладення значних інвестиційних ресурсів. При цьому для реалізації програм стимулювання економічного зростання можуть використовуватися одночасно різні джерела ресурсів: як їх мобілізація на внутрішньому, так і на зовнішньому фінансових ринках. Як джерело необхідних фінансових ресурсів, може бути використана керована кредитна емісія, в результаті використання якої з’являється можливість подолати дезінтеграцію вітчизняної економіки і забезпечити розширене відтворення економічної діяльності прискореними темпами.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Геєць В. М. Політика економічного зростання на основі розширення внутрішнього
споживння та її наслідки / В. М. Геєць // Фінанси України. – 2007. – № 9. – С.14–33.
2. Вожжов А. П. Процессы трансформации банковских ресурсов : монография /
Вожжов А. П. – Севастополь : Изд-во СевНТУ, 2006. – 339 с.
3. Єфименко Т. І. Економічне зростання – основа підвищення добробуту громадян /
Т. І. Єфименко // Фінанси України. – 2007. – № 8. – С. 3–12;
4. Кудряшов В. П. Державна підтримка економічного зростання в Україні / В. П. Кудряшов
// Фінанси України. – 2008. – № 9. – С.42–53;
5. Иноземцев В. Л. Пределы „догоняющего” развития / В. Л. Иноземцев. – М. : ЗАО
„Издательство экономика”, 2000. – 295 с.