Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 6
КУРСОВА РОБОТА
на тему:
Особливості становлення характеру у юнацькому віці
РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ТА СТРУКТУРА ХАРАКТЕРУ
1.1. ПОНЯТТЯ ПРО ХАРАКТЕР.............................................................5
РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ХАРАКТЕРУ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ
2.1. ОСНОВНІ РИСИ ТИПОВОГО ХАРАКТЕРУ................................10
2.2. ПОНЯТТЯ ЮНОСТІ І ЇЇ ВІКОВІ ГРУПИ.......................................12
2.3. ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ СТАРШОКЛАСНИКА............15
2.4. ФОРМУВАННЯ ХАРАКТЕРУ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ...............21
ВИСНОВКИ..............................................................................................30
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ....................................32
Характер не є застиглим утворенням, він формується на всьому життєвому шляху людини. Анотомо-фізіологічні задатки не визначає абсолютно розвиток того чи іншого характеру. Визнання ж залежності характеру від таких факторів, як зовнішній вигляд, конституція тіла, дата народження, ім'я і т.п., веде до визнання неможливості скільки-небудь істотно змінювати і виховувати характер. Однак уся практика виховання спростовує тезу про сталість характеру, подібні випадки можливі лише у випадку патології особистості.
Характер, незважаючи на свою багатогранність, лише одна зі сторін, але не вся особистість. Людина здатна піднятися над своїм характером, здатний змінити його, тому, року говорять про прогнозування поводження, не забувають, що воно має визначену імовірність і не може бути абсолютним.
Гадаю, що дана робота дасть мені можливість краще зрозуміти особливості формування людського характеру в юнацькому віці та дозволить набути і засвоїти навички науково-дослідницької роботи.
РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ТА СТРУКТУРА ХАРАКТЕРУ
1.1. ПОНЯТТЯ ПРО ХАРАКТЕР
Кожній людині крім динамічного боку дім, що виявляється в тем пераменті, властиві істотні особливості, які позначаються на її діяль ності та поведінці. Про одних говорять, що вони працьовиті, дис ципліновані, скромні, чесні, сміливі, колективісти, а про інших -лінькуваті, хвалькуваті, неорганізовані, честолюбні, самовпевнені, нечесні, егоїсти, боягузи. Ці й подібні до них риси виявляються настільки виразно й постійно, що становлять собою типовий вид осо бистості, індивідуальний стиль її соціальної поведінки. Такі психо логічні особливості особистості називаються рисами характеру. Ці риси характеризують і цілі, до яких прагне людина, і способи досягнен ня цілей. Знати це важливо, оскільки особистість характеризується не тільки тим, що вона робить, а й тим, як вона це робить. Сукупність таких стійких рис становить характер особистості.
Отже, характер — це сукупність стійких інднвідуальних психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу, до інших людей, праці, навколишньої дійсності та самої себе.
Термін "характер" (від грецьк. charakte'r — "риса", "прикмета", "відбиток"). Введений він для позначення цих властивостей людини другом Арістотеля Теофрастом, який у "Характеристиках" описав з по зицій мораліста 31 тип людських характерів —людей хвалькуватих, базік, нещирих, нудних у розмові, улесливих та ін. Пізніше філософи та психологи засадовими стосовно пояснень і класифікації людських характерів робили або особливості будови та функцій тіла, або мораль но-етичні особливості суспільних стосунків людей, або їхні розумові властивості та досвід.
Характер найбільше пов'язується з темпераментом, який, як відо мо, визначає зовнішню, динамічну форму його вираження.
Характер людини можна зрозуміти тільки в її суспільній діяль ності, суспільних відносинах.
Про характер людини судять і за тим, як вона мислить і поводить себе в різних обставинах, якої думки вона про інших та про саму себе, які манери їй властиві.
Знати характер людини дуже важливо. Це дає можливість передба чати, як людина поводитиме себе за певних умов, чого від неї можна чекати, як вона виконуватиме дані їй доручення. Художня література дає прекрасні описи поведінки людей з різними характерами. Історія знає багатьох політичних, громадських і військових діячів, які завдя ки силі позитивних рис свого характеру сприяли прогресу суспільства, натомість особи з негативними рисами характеру або слабохарак терні спричинили його занепад.
Характер як одна з істотних особливостей психічного складу особис тості є цілісним утворенням, що характеризує людське "Я" як єдине ціле. Розуміння характеру як єдності його рис не виключає виокрем лення в ньому окремих ланок з метою глибшого пізнання його сут ності. І. Павлов, не заперечуючи цілісності характеру, відстоював не обхідність виокремлення його структурних компонентів. Якщо ви аналізуєте особистість, писав він, — ви повинні сказати, що за такими ось рисами її можна характеризувати як тиху, спокійну, химерну, ніжну тощо. Але якщо окремі частини уявити відокремлено, без їх взаємозв'язку, то характеру людини, звичайно, визначити не можна. Потрібно брати систему рис і в цій системі аналізувати, які риси вису ваються на перший план, а які — ледве виявляються, затираються.
Визначити структуру характеру означає виокремити в ньому про відні компоненти, без яких цілісність характеру уявити не можна.
У структурі характеру необхідно розрізняти зміст і форму. Зміст ха рактеру особистості визначається суспільними умовами життя та ви ховання. Вчинки людини завжди чимось мотивуються, на щось або на когось спрямовуються. Але за формою наміри, прагнення реалізують ся по-різному. Це залежить і від обставин, ситуацій, у яких перебуває людина, і від особливостей її характеру, передусім від темпераменту.
У структурі характеру виокремлюють такі його компоненти:
• спрямованість;
• переконання;
• розумові риси;
• емоції;
• волю;
• темперамент;
повноту;
• цілісність;
• визначеність;
• силу.
Спрямованість є провідною в структурі характеру особистості. Во на виявляється у вибірковому позитивному або негативному оцінно му ставленні до вчинків і діяльності людей і самої себе.
Переконання — знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини, стають рисами її характеру й визначають ставлення до дійсності, вчинки, поведінку. Переконання виявляються в принципо вості, непідкупності та правдивості, вимогливості до себе. Людина з твердими переконаннями здатна докласти максимум зусиль для досяг нення мети, віддати, коли потрібно, своє життя заради суспільних справ. Безпринципним людям, кар'єристам ці риси характеру не влас тиві.
Розумові риси характеру виявляються в розсудливості, спостереж ливості, поміркованості. Спостережливість і розсудливість сприяють швидкій орієнтації в обставинах. Нерозсудливі люди легко хапають ся за будь-яку справу, діють під впливом першого імпульсу. Розумо ва ж інертність, навпаки, виявляється в пасивності, байдужості, повільності у прийнятті рішень або у поверховому підході до справ без урахування їх важливості.
Емоції стають підґрунтям таких рис характеру, як гарячковість, запальність, надмірна або вдавана співчутливість, всепрощення або брутальність, грубість, "товстошкірість", нечутливість до страждань інших, нездатність співпереживати. Моральні, естетичні, пізнавальні, практичні почуття завдяки мірі вираженості в них емоцій можуть ви являтись або в екзальтації, або в спокійному, поміркованому став ленні до явищ природи, мистецтва, вчинків людей.
Воля в структуркхарактеру зумовлює його силу, твердість. Отже, воля, як вважають, є стрижневим компонентом сформованого харак теру. Сильна воля робить характер самостійним, стійким, непохит ним, мужнім, здатним досягати поставленої мети. Безвільні ж люди — слабохарактерні. Навіть при багатстві знань і досвіду вони нездатні на полягати на справедливості, виявляють нерішучість, боязливість.
Темперамент у структурі характеру є динамічною формою його прояву. Характер — це єдність типологічного і набутого за життя досвіду. Особливості умов життя, навчання та виховання формують різноманітне за змістом Індивідуальне ставлення до явищ навко лишньої дійсності, але форма прояву цього ставлення, динаміка ре акцій особистості визначаються її темпераментом. Одні й ті самі пере конання, погляди, знання люди з різним темпераментом виявляють своєрідно щодо сили, врівноваженості та рухливості дій.
Виокремлюючи в характері його структурні компоненти, треба мати на увазі, що характер — це сукупність усіх його структурних компонентів. Кожний структурний компонент характеру — спрямо ваність, інтелект, емоції, воля, темперамент — інтегративне вияв ляється певною мірою в кожній рисі характеру, як і в характері зага лом. Тому не можна говорити про світоглядні, інтелектуальні, емоційні, вольові риси характеру. Характер як своєрідне стійке, цілісне ставлення особистості до різних аспектів дійсності може бути стійким або нестійким, повним, цілісним, визначеним або невиразним.
Повнота характеру — це всебічний розвиток основних його струк турних компонентів — розумових, моральних, емоційио-вольових. Розсудливість вчинків такої людини завжди узгоджена з емоційною врівноваженістю та самовладанням.
Внутрішня єдність рис характеру визначає його цілісність. Вона виявляється в єдності слова та діла або в її відсутності у вчинках. У без характерних людей помітно виявляються розбіжність у поглядах, відсутність цілеспрямованості рис характеру, випадковість їх вияв лення, залежність їх проявів від ситуацій, а не від внутрішніх устано вок особистості.
Особливо важливою в характері є його визначеність. Твердість і не залежність особистості в її прагненнях і переконаннях, у боротьбі за до сягнення окреслених цілей свідчать про визначеність її характеру. Визначеність характеру у людини як суб'єкта діяльності позначається на принциповості та сумлінності дій незалежно від важливості дору чення. На людину з визначеним характером можна покладатися, до ручаючи їй важливі справи — вона виконає доручення відповідно до його мети, змісту справи та способів виконання. Про людей з невиз-наченим характером важко сказати, добрі вони чи погані. Це люди безпринципні, без чітких позицій у політичному, трудовому житті, у побуті.
Сила характеру виявляється в енергійних діях, завзятті та активності в діяльності, боротьбі за доведення справи до кінця, незважаючи на жодні перешкоди. Такі люди не бояться труднощів, уміють їх дола ти. Це новатори в праці, ентузіасти, ініціатори.
Справжню людину — активного діяча, колективіста, патріота, інтернаціоналіста, гуманіста — характеризує єдність усіх компонентів її характеру. Проте єдність характеру не виключає того, що в різних си туаціях у однієї й тієї самої людини по-різному виявляються зазна чені компоненти та риси характеру. Одночасно людина може бути поблажливою та надмірно вимогливою, непохитною та поступли вою, щедрою та скупою. При цьому єдність компонентів характеру за лишається і саме у цьому виявляється.
РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ХАРАКТЕРУ
В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ
2.1. ОСНОВНІ РИСИ ТИПОВОГО ХАРАКТЕРУ
Носієм характеру є людина. Риси її характеру позначаються на діяльності, стосунках, способах дії в найширшому їх розумінні — в сім'ї, трудовому колективі, в управлінні виробництвом, державою.
Типове та індивідуальне в характері існують в єдності. Типове створює тло для індивідуальних проявів рис характеру, і прояв не властивих для більшості певної соціальної групи рис характеру викли кає заперечення, осуд.
Особливості типового характеру виявляються при позитивному або негативному ставленні до праці, інших людей, самого себе, пред метів та явищ дійсності.
Ставлення до праці є однією з найістотніших рис характеру люди ни. Воно виявляється в повазі до праці, працелюбності або ж у зневазі до праці та працівників. Важливі риси у ставленні до праці — аку ратність, сумлінність, дисциплінованість, організованість.
Ставлення до інших людей виникають у міжособистісних контак тах і зумовлюються суспільними умовами життя, які складаються істо рично і розкриваються в колективі. Рисам характеру, в яких вияв ляється ставлення особистості до інших людей, властиві значна варіативність за змістом і формою їх виявлення, залежність від рівня культурного розвитку народу та духовного багатства особистості. Ставлення до інших людей має оцінний характер, в якому інтелекту альне оцінювання залежить від емоційного ставлення до рис характе ру, що виявляються в суспільних контактах. Оцінне ставлення до лю дей виявляється в різному змісті рис характеру та різній формі їх прояву. Схвалення та осуд, підтримка та заперечення виявляються у ввічливій, тактовній, доброзичливій формі або ж формально, улесли во, а то й брутально, грубо, іронічно, саркастично, образливо.
Ставлення до інших виявляється залежно від обставин і характеру оцінювання вчинків і в позитивних, і в негативних рисах характеру.
Позитивними рисами характеру культурної людини є справедливість, дотримування слова, щедрість, доброзичливість, чесність, принци повість.
Засадові стосовно них — гуманістичні моральні якості лю дей, ідейні переконання, прогресивні прагнення.
До негативних рис характеру належать відчуженість, замкнутість, заздрість, скупість, зневага до інших, хвалькуватість, гординя, схиль ність до безпідставного кепкування та глузування, причіпливість, схильність до пустопорожніх суперечок, заперечення істини, дріб'яз ковість, мізантропія. Негативні риси характеру дуже шкодять позитив ному спілкуванню людей, їхнім прагненням до спільної боротьби з несправедливістю, спілкуванню в праці.
Ставлячись до вчинків і поведінки інших, людина формує власні ри си характеру за аналогією чи протиставленням. Ставлення до самої себе — позитивне або негативне — залежить від рівня розвитку са мосвідомості, здатності оцінювати себе. Такі риси характеру, як скромність, почуття власної гідності, вимогливість до себе, відпо відальність за справу, схильність віддавати себе, свої сили колекти ву, державі, свідчать про високий рівень розвитку самосвідомості осо бистості.
Разом з тим деяким людям властиві негативні риси — нескромність, хвалькуватість, кар'єризм, гординя, самовпевненість тощо.
Типові риси характеру за своєю інтенсивністю виявляються по-різному, індивідуально. У деяких людей окремі риси їхнього харак теру виявляються настільки яскраво та своєрідно, що це робить їх оригінальними. Загостреність таких рис виявляється спонтанно, як тільки людина потрапляє в адекватні цим рисам умови. Такі умови провокують прояв загостреної реакції особистості. Крайню інтен сивність певних рис людини називають їх акцентуацією. Хоча акцен туація якихось рис особистості своєю загостреністю та своєрідністю прояву виходить за межі звичайного, їх не можна відносити до пато логічних. Проте надмірно складні умови, які викликають акценту ацію рис особистості, частота їх повторення можуть спричинити невро тичні, істеричні та інші патологічні реакції.
Акцентуація рис характеру виявляється лише за певних умов. За інших умов люди з такими рисами діють спокійно, без напруження.
Акцентуація рис характеру виробляється за суспільних умов жит тя під впливом суспільної спрямованості інтересів, специфіки контактів у колективі, але, як свідчать дослідження, засадовими стосовно них с своєрідні природжені індивідуальні особливості, що і створюють грунт для виникнення акцентуації за відповідних соціальних умов.
2.2. ПОНЯТТЯ ЮНОСТІ І ЇЇ ВІКОВІ ГРУПИ
Юність – завершальний етап формування особистості. За віковою періодизацією юнацький вік поділяють на дві частини: рання юність (14,5-15 – 17 років) та старший юнацький вік (18–25 років).
Рання юність (старший шкільний вік) охоплює вікові межі 14,5-15 – 17 років.
Старший школяр стоїть на порозі виходу у самостійне життя. Тому рання юність – це вік безпосередньої підготовки підростаючої особистості до життя як дорослої людини. Важливі завдання юнацького віку – вибір професії, підготовка до трудової діяльності та підготовка до вступу у шлюб та створення власної сім’ї. Л.Божович підкреслює, що саме це створює нову соціальну ситуацію розвитку.
Перед старшим шкільним віком постає необхідність самовизначення, вибору свого життєвого шляху як завдання найважливішої життєвої значущості. Вибір професії стає психологічним центром ситуації розвитку старшокласника. Старші школярі дивляться на теперішнє уже з позиції майбутнього.
Старший шкільний вік – початкова стадія фізичної зрілості і одночасно стадія статевого дозрівання. Старшокласники готові до фізичних та розумових навантажень. Фізичний розвиток сприяє формуванню навичок і вмінь у праці, спорті, відкриває можливості для вибору професії. Усвідомлення своєї фізичної сили і привабливості, здоров’я впливає на формування у юнаків та дівчат високої самооцінки, впевненості в собі, життєрадісності, оптимізму, активності, поривання до дій.
Проте статева зрілість не означає зрілості соціальної. Юність є перехідним періодом від зрілості фізичної до зрілості соціальної. Якщо статеве дозрівання у зв’язку із акселерацією настає раніше на 2-3 роки, соціальна зрілість настає пізніше, оскільки більше часу потрібно для здобуття освіти.
Саме в ранньому юнацькому віці головним новоутворенням є відкриття власного Я, розвиток рефлексії, усвідомлення власної індивідуальності та її властивостей, поява життєвого плану, настанова на свідому побудову власного життя. Значної ваги у свідомості старшокласників набуває усвідомлення ними тих якостей оточуючих людей і своїх власних, які зумовлюють людські взаємини.
Ранній юнацький вік має вирішальне значення в розвитку особистості, накладаючи відбиток на подальший життєвий шлях. Адже здійснений у юнацтві життєвий вибір буде визначати в подальшому успішність життєвого шляху особистості в цілому.
В ранній юності значно зменшується гострота міжособистісних конфліктів і меншою мірою проявляється негативізм у взаєминах з оточуючими людьми. Покращується загальне фізичне і емоційне самопочуття дітей, зростає їхня контактність та комунікативність. Відзначається більше витримки у поведінці. Усе це засвідчує, що криза підліткового віку або пройшла, або ж їде на спад. Одночасно відбувається стабілізація внутрішнього світу, що виявляється у зниженні рівня тривожності, нормалізації самооцінки.
Ранній юнацький вік – це вік не менших зрушень, ніж підлітковий, проте вони якісно інші і пов’язані із пошуками відповіді на запитання “яким бути?”.
Особливо значущим є те, що в цей період завершується статева ідентифікація, прийняття дорослих статевих ролей, процес перетворення хлопчиків на чоловіків, дівчаток – на жінок, тобто формується психологічна стать. Рання юність не менш психологічно складний період, ніж підлітковий. Але на цьому віковому етапі не так гостро позначаються фізіологічні та ендокринні процеси, відсутні різкі зміни у сприйнятті себе і оточуючих. Натомість інтенсивніше формується внутрішня позиція молодих чоловіків і жінок, виникає своє ціннісно-смислове розуміння тих якостей людини, які характеризують її як представника певної статі, активізується вироблення особистих поглядів на характер взаємостосунків чоловіка і жінки. Виникає підвищена потреба у спілкуванні з ровесниками протилежної статі, відкривається власна сексуальність. Тому саме цьому періоду в житті належить особлива роль у засвоєнні сексуальної моралі.
Самосвідомість у ранньому юнацькому віці структурується навколо статевого розвитку особистості (Л.Божович, М.Боришевський, І.Кон). Саме рівень розвитку статевої свідомості та самосвідомості визначає потреби, ціннісні орієнтації, мотиви поведінки людини як статевої істоти.
Сучасні старшокласники не отримують потрібного обсягу знань щодо репродуктивної функції людини, культури інтимних стосунків, збереження сексуального здоров’я з молодих років. Слід зважати також на те, що значна кількість з них має негативний досвід виконання статевих ролей у батьківській сім’ї.
Протиріччя між відвертою пропа гандою сексуальності та її замовчуванням у педагогічно спрямова ній статевій соціалізації дитини породжує дисгармонію статевої самосвідомості – знань, уявлень і самооцінних ставлень особистості. Сексуальність видається старшокласникам приємною і збуджу ючою і водночас утаємниченою, негідною складовою Я, що породжує недостатню виваженість власної лінії поведінки, неприйняття себе сек суальною істотою і, як наслідок, протирічливу Я-концепцію підрос таючої особистості.
Отже, власне ранньоюнацький вік має вирішальне значення в психосексуальному та статеворольовому розвитку індивіда, в становленні особистості майбутнього сім’янина. Впродовж цього віку підростаюча особистість досягає такого ступеню фізичної, психічної та соціальної зрілості, на якому вона цілком здатна свідомо і самостійно виконувати відповідальні соціальні функції як повноправний громадянин суспільства.
Юнаки та дівчата намагаються досягти автономії. При цьому розмежовується поведінкова автономія (потреба і право самостійно вирішувати питання, які стосуються їх особистого життя), емоційна автономія (потреба і право мати власні прив’язаності, вподобання та вибирати їх незалежно від батьків), моральну і ціннісну автономію (потреба і право на власні погляди, норми, ціннісні орієнтації і фактична їх наявність).
Старший юнацький вік (18-25 років) – це початок дорослості. На цьому етапі молода людина є уже зрілою і в фізичному, і в соціальному плані.
2.3. ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ СТАРШОКЛАСНИКА
Юність – надзвичайно складна, суперечлива стадія життєвого шляху, яка закладає ціннісний фундамент особистості.
Розвиток самосвідомості.
Нові інтелектуальні можливості, які виникають в ранній юності, розширюють горизонти самосвідомості молодої людини. Розвиток самосвідомості в цьому віці настільки яскравий та наочний, що дослідники різних психологічних напрямків мають єдину позицію в оцінці його значення для формування особистості.
Самосвідомість – це, перш за все, механізм, за допомогою якого людина пізнає себе і ставиться до самої себе. Ми поділяємо погляд П.Чамати [234], згідно з якою виділяються три основні компоненти самосвідомості:
1) когнітивний (пізнавальний) – система уявлень і знань індивіда про себе (самопізнання, самоаналіз, уявлення про себе, самооцінка тощо);
2) емоційно-оцінний – емоційна оцінка своїх уявлень і знань індивіда про себе, емоційне ставлення до себе (почуття скромності, гордості, власної гідності тощо);
3) поведінковий (регулятивний) – усі ті прояви психічної активності, у яких виступає свідоме регулювання власних дій, вчинків, свого ставлення до оточуючих і до самого себе (самовладання, самодисципліна, самоконтроль тощо).
М.Боришевський зазначає: “Щоб збагнути винятково важливу роль самосвідомості… слід підкреслити, що предметом чи, точніше, об’єктом самосвідомості… є все єство людини, будь-які її сторони: це і усвідомлення й оцінка свого тіла в цілому, його особливостей порівняно з тілесними характеристиками оточуючих людей, усвідомлення й оцінка… власних моральних якостей…, своїх ставлень, свого місця серед них – і так до нескінченності”. Самосвідомість характеризується також своїм головним продуктом – уявленням про себе, образом Я, який може набувати різної модальності. Образ Я є результат самопізнання, форма узагальненого уявлення людини про себе.
Образ Я включає уявлення про себе як про жінку чи чоловіка; певний зміст інтересів, нахилів, ціннісних орієнтацій. Основу, ядро образу Я складає самооцінка, яка є однією з умов успішної діяльності особистості.
Рання юність є періодом пошуку власного Я, основою формування якого виступає структурована індивідуальна система ціннісних орієнтацій. Завдяки їй у молодої людини розвивається адекватна ідентичність, яка забезпечує готовність до життєво важливих виборів, до особистісного та соціального самовизначення, формування життєвих перспектив. Юнацький вік є сензитивним для впливу на процес формування ціннісних орієнтацій як стійкого елемента життєвої перспективи.
У ранньому юнацькому віці поглиблюються та розширюються рефлексивні характеристики самосвідомості. Рефлексія – це процес самосвідомості, на основі якого відбувається самопізнання особистістю самої себе як активного суб’єкта своєї життєдіяльності. Найважливішим надбанням цього віку є відкриття свого внутрішнього світу. Завдяки рефлексії молода людина набуває здатності заглиблюватись в себе, в свої переживання, усвідомлювати свої емоції не тільки як похідні від певних зовнішніх подій, а як стани власного Я.
Якщо підліток пізнаючи себе через призму інших орієнтується на те, “який я серед інших, наскільки я схожий на них”, то старшокласник більшою мірою орієнтується на те, який він в очах оточуючих, наскільки він відрізняється від інших і наближений до свого ідеалу.
Особливо значущим процесом у розвитку юнацької самосвідомості є формування особистісної ідентичності, становлення адекватного, усвідомленого уявлення про свою замість.
Е.Еріксон, розглядаючи розвиток самості в цьому віці, розкриває взаємозв’язок біологічного дозрівання із соціальними ролями та очікуваннями індивіда. На думку вченого, психосоціальна ідентифікація відбудеться в тому випадку, коли молода людина зможе об’єднати все, що вона знає про себе, в єдине ціле, осмислити, пов’язати з минулим та спроектувати в майбутнє. В тому випадку, коли індивід виявився неспроможним вирішити завдання ідентифікації, він не може визначити своє Я, що спричиняє кризові явища в розвитку ідентичності.
Є категорія молодих людей, у яких становлення ідентичності про ходить зі значними труднощами. Часто ідентичність досягається ними тільки після тривалого періоду вагань, пробних ціннісних виборів. Індивів входить в смугу так званого психосоціального мораторію, який продовжує в часі перехідний період від дитинства до зрілості. У такій ситуації молода людина втрачає цілеспрямованість та пасивно очікує того часу, коли їй буде надана можливість “знайти себе”. Вона не може виробити власну систему цінностей, цілей та ідеалів, завершити психосоціальне самовизначення. Індивід перебуває у стані невизначеності, розгубленості, що спричинює кризові явища у розвитку ідентичності, неадекватну ідентичність.
Формування ідентичності в ранньому юнацькому віці завершується більш структурованою системою ціннісних орієнтацій, яка визначає життєві пріоритети та послідовність постановки та реалізації цілей. З’являються досить визначені міркування щодо того, ким бути і як будувати своє подальше життя. Завдяки відчуттю індивідуальної само тотожності, єдності та наступності власного Я молода людина готова вибирати життєві цілі, формувати життєві плани, будувати життєві перспективи, робити зважений, обміркований життєвий вибір.
Емоційний розвиток.
У ранньому юнацькому віці збагачується емоційна сфера підростаючої особистості.
Внутрішній світ старшокласників досить складний і тендітний.
В юності нерідко зустрічається загострення переживання самотності, яке, згідно з думкою Е.Фрома, якщо триває довго і не зникає з переходом у новий вік, може призвести до психічних розладів такою ж мірою, як фізичний голод до смерті. Переживання самотності в ранньому юнацькому віці в нормі не є стабільним і зникає при встановленні хороших особистісних стосунків з оточуючими людьми.
Винятково важлива риса особистості, яка започатковується у ранній юності – самоповага, яка являє собою узагальнену самооцінку, міру прийняття чи неприйняття себе як особистості. Юнаки та дівчата із заниженою самоповагою мають низький рівень соціальних домагань особистості, ухиляються від усякої діяльності, у якій наявний момент змагання. Такі молоді люди часто відмовляються від досягнення поставлених цілей, оскільки втратили віру у власні сили. Це, у свою чергу, підкріплює занижену самооцінку.
Самоставлення, самооцінка, локус контролю, агресивність, самотність.
Світогляд і переконання.
Характерною рисою розвитку особистості в ранньому юнацькому віці є вироблення її світогляду, тобто системи поглядів на світ, суспільне життя, його минуле і майбутнє, на мораль, науку, мистецтво, на людину і сенс її життя. Світогляд, становлячись, регулює взаємини юнаків та дівчат, впливає на формування їх ціннісних орієнтацій, на поведінку, ставлення до людей і проектування свого майбутнього.
У ранньому юнацькому віці моральна свідомість особистості піднімається на вищий щабель, ступінь свідомих моральних переконань. Молода людина обирає доцільні форми поведінки в різних ситуаціях, виходячи з власних моральних настанов і переконань.
Становлення моральних якостей старшокласників тісно пов’язане з формуванням їх моральних ідеалів. Моральні ідеали виступають як взірець, з яким учні звіряються у процесі свідомого самовиховання та самоудосконалення своєї особисті. Ідеали старшокласників стають більш узагальненими та усвідомлюються ними вже не у вигляді конкретної особи, як у підлітковому віці, а як певна система вимог до моральних якостей особистості.
Зміни в свідомості, самосвідомості й світогляді особистості, що відбуваються в цьому віці, позначаються на розвитку її інтересів (пізнавальних, естетичних, суспільно-політичних, етичних). Інтереси стають зрілішими, серйознішими, тривалішими, стійкішими, поглиблюється їх зміст.
Виразнішого характеру набувають професійні інтереси старшокласників. Вони виявляються в поглибленому вивченні навчальних предметів, пов’язаних з обраною галуззю діяльності, поєднуються з усвідомленням своєї придатності до даного виду діяльності.
Значне місце займають спортивні інтереси. Поступаються їм інтереси до різних видів мистецтва, які мають пасивний і споглядацький характер.
Юнацький вік має вирішальне значення в ґендерному розвитку індивіда, в становленні особистості майбутнього сім’янина.
Формування психологічної готовності до створення сім’ї у юнацькому віці.
Психологічна готовність до сімейного життя – це складне, інтегроване, динамічне психологічне утворення, яке характеризується певними особливостями розвитку самосвідомості, динамічності образу Я. Воно включає стійку позитивну мотивацію до створення сім’ї, актуалізацію знань, які є процесом і результатом соціалізації, соціально-психологічних умінь і навичок, необхідних для реалізації базових функцій сім’ї, розвиток особистісних якостей сім’янина, здатності до емпатійного розуміння партнера і самовладання, конструктивну і самостверджуючу поведінку у шлюбі.
Психологічна готовність до сімейного життя залежить від взаємодії багатьох внутрішніх і зовнішніх чинників і становить синтез взаємопов’язаних та взаємозумовлених компонентів: мотиваційного-ціннісного, когнітивного, емоційно-регулятивного і поведінкового.
Мотиваційно-ціннісний компонент передбачає наявність у юнаків та дівчат стійкої позитивної мотивації шлюбу як важливої життєвої цінності (ідеальне Я), усвідомлене бажання мати сім’ю, глибоку переконаність у її значущості, прагнення бути щасливим у подружньому житті, потребу в оволодінні знаннями, вміннями та навичками, які є необхідними для створення та успішного функціонування сім’ї (реальне та динамічне Я). Даний компонент знаходить своє вираження в ціннісно-смисловій сфері Я – у настановленнях, ціннісних орієнтаціях, переконаннях, мотивах, моральних нормах, життєвій позиції. Цей компонент готовності відображає змістові характеристики самосвідомості, а саме: вибір життєвих цілей, перспективи особистісного зростання, мотиваційні засади діяльності особистості у будь-якій сфері людського буття, сімейному житті зокрема.
Когнітивний (пізнавальний) компонент – це наявність у юнаків та дівчат системи знань, необхідних у сімейному житті, зокрема з педагогіки і психології, достатнього рівня поінформованості з питань моралі, питань фізіології і сексології шлюбу, а також правничих знань, господарсько-економічних засад функціонування сім’ї. Стійка зорієнтованість дівчини чи юнака на створення сім’ї формується також на основі знань про сім’ю, закономірності перебігу подружнього життя.
До нього входять ті особистісні утворення, функція яких полягає у забезпеченні адекватної орієнтації на свою майбутню сімейну роль. Такими у даному випадку виступали знання, осмислений власний життєвий досвід.
Емоційно-регулятивний компонент передбачає здатність до рефлексії та саморегуляції поведінки і емоційних станів, а також усвідомлення юнаками та дівчатами сформованості таких якостей, як емпатія, співчуття, співпереживання, взаєморозуміння, взаємодопомога, підтримка, здатність контролювати гнів, агресію, негативні переживання тощо. Емоційно-регулятивний компонент включає переживання особистістю хвилюючих подій зустрічі з людиною іншої статі, побачень, залицянь, кохання, перших спроб побудови близьких стосунків. Сюди входить широкий спектр емоційних установок щодо себе (від самоповаги до самоприниження, від поваги до іншого до нівелювання його Я), самокерівництво та саморегуляція поведінки та емоційних станів.
Оскільки передумовою успішного виконання сімейних ролей є система умінь та навичок, то ми виокремлюємо поведінковий компонент готовності. Він включає соціально-психологічні вміння, особливості сценаріїв ґендерної та сексуальної поведінки, специфіку самоорганізації життєдіяльності.
2.4. ФОРМУВАННЯ ХАРАКТЕРУ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ
Формування характеру — це процес становлення стійких психо логічних утворень особистості під впливом об'єктивних і спеціально створених для цього умов, коли її дії та вчинки в результаті їх багато разових повторень стають звичними й визначають типову модель її по ведінки.
Характер людини формується в процесі її індивідуального життя під провідним впливом суспільних умов. Особливо важливу роль у ви хованні характеру відіграє активна діяльність особистості^' і передусім праця як середовище її суспільного буття, спілкуванняТя'к необхідна умова її самопізнання та самореалізації. В процесі праці виявляються моральні, інтелектуальні, вольові та інші якості особистості, що, закріплюючись під впливом певних умов життя, набувають рис ха рактеру.
Реформування, що відбуваються в сучасному суспільстві, поява нових ідеалів і цінностей, зумовлених входженням до системи ринко вих відносин, створюють передумови для формування рис характеру нової ділової людини.
Серед чинників, які мають для людини життєве значення і вплива ють на формування її характеру, особлива роль належить вихованню^ Виховання організовує обставини життя і спрямовує в потрібному напрямі життєві впливи, підкріплює їх, створює відповідне ставлення до навколишньої дійсності особистості, що формується. Разом з тим воно гальмує негативні впливи, перешкоджає закріпленню небажа них звичок і рис її поведінки.
На певному, достатньо високому етапі розвитку особистості по чинають діяти самовиховання і саморегулювання процесу становлен ня характеру. Сформовані в процесі виховання потреби, ідеали, ус тановки особистості стають підґрунтям її вимог як до зовнішніх умов життя, так і до самої себе. Вона сама починає організовувати своє життя і виховувати себе, керуючись при цьому як власними, так і су спільними ціннісними орієнтирами. Повною мірою здатність до са мовиховання характеру виявляється тоді, коли особистість набуває життєвого досвіду, оволодіває засадами психологічної культури, ко ли у неї формується світогляд і остаточно складаються ідеали, від повідно до яких вона починає свідомо планувати своє життя і визна чати в ньому своє місце.
У процесі життя у людини утворюються динамічні стереотипи, тоб то система нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку, яка виникає під впливом різноманітних подразнень, що діють у певній послідовності та певній системі. Багаторазові повторення таких под разнень спричиняють утворення міцних нервових зв'язків, які потім ви являються дедалі легше та автоматичніше, без особливого нервового напруження. Утворення та перероблення динамічних стереотипів пот ребують значної, часом важкої роботи нервової системи. Динамічні стереотипи утворюють фундамент звичних дій, рис характеру, які, як уже зазначалося, здебільшого виявляються мимоволі.
Отже, характер особистості є складним синтезом типу нервової діяльності та життєвих вражень, умов життя, виховання. Жива істота, писав І. Павлов, з дня народження зазнає найрізноманітніших впливів навколишнього середовища, на які вона неминуче повинна відповіда ти певною діяльністю, що часто закріплюється на все життя і вияв ляється у певних рисах характеру. Отже, характер, вважав І. Павлов, "є сплав з рис типу та змін, зумовлених середовищем".
У вченні про характер були спроби пов'язати характер людини з бу довою тіла, з особливостями дії залоз внутрішньої секреції, проте ці спроби неспроможні були розкрити сутності характеру. Зазнали кра ху також і теорії, що розглядали характер як природжену психічну властивість.
Люди народжуються з різними особливостями функціювання го ловного мозку, що зумовлюється типом нервової системи, але ці фізіологічні відмінності людей є лише передумовою для формування в процесі життя різних морально-психологічних якостей, зокрема і відмінностей у характері. Те, що в одній сім'ї за схожих умов вироста ють діти з різними рисами характеру, не може бути доказом природже ності рис характеру. Адже однакових умов у вихованні дітей не бу ває. Багатогранність спілкування, обставин, в які потрапляють діти, їхніх переживань створює надзвичайно різноманітні умови життя та ви ховання дітей. Саме це, відбиваючись у мозку дитини, викликає найрізноманітніші індивідуальні способи реагування, які поступово стають у кожної дитини своїми, властивими лише їй звичними риса ми характеру. Саме те, що морально-етичні норми життя і вимоги до дітей у процесі їх виховання (вказівки, санкції) здебільшого бувають типовими, найбільше зумовлює прояви типових рис характеру, спільних для багатьох людей.
Відмінності в характерах помітні вже у дітей молодшого дошкільно го віку. У цьому віці, як показує досвід виховання в дитячих садках, до сить виразно виявляються такі риси: товариськість, колективізм, лас кавість, сміливість, соромливість, замкнутість, охайність, точність, терплячість або примхливість, впертість, різкість та ін. Прояви рис ха рактеру у цьому віці близько стосуються темпераменту.
Особливо важливе виховання характеру в підлітковому віці. Підліток уже не дитина, у нього гострий інтерес до навколишньої дій сності, дуже велика активність, прагнення до праці — фізичної та ро зумової. Потрібно навчитися організовувати цю активність, навчи ти підлітків діяти дружно, займатися громадською роботою, працювати організовано. Треба мати па увазі те, що неврахування у вихованні вікових особливостей підлітків дуже часто зумовлює нега тивізм, браваду, неслухняність, нестриманість, невмотивовані вчинки. Разом з тим підлітки чутливі до думки колективу. Вони дорожать оцінкою колективом їхньої трудової, навчальної та спортивної діяль ності, керуються нею у своїй поведінці і Іде відіграє значну роль у фор муванні їхнього характеру.
Юнаки та дівчата старшого шкільного віку вже досягають фізич ної зрілості й здатні виявляти в поведінці, праці та навчанні достатньо сформовані риси характеру: відповідальність, дисциплінованість, цілеспрямовану наполегливість, принциповість, самостійність.
Дослідженнями формування характеру доведено, що особливо дієвими чинниками є самостійність і самодіяльність у праці, навчанні. При цьому необхідно поставити юнака чи дівчину в такі умови, за яких вони могли б виявити колективізм, мужність, витримку, працьо витість. Але буде великою помилкою, якщо виховання в колективі нівелюватиме індивідуальні якості особистості. В колективі потрібно розкривати й зміцнювати кращі риси характеру кожного члена ко лективу, формувати яскраву індивідуальність.
Успішне формування рис характеру потребує єдності виховних за ходів сім'ї, школи та соціального середовища, громадськості.
У ранньому дитинстві можливе найбільше відхи лення нового напрямку в розвитку темпераменту під впливом зовнішніх умов від уперше розкритих під впливом природних схильностей. Проте й на пізнішому етапі вікового розвитку, а саме в підлітко вому віці, у період сильного фізичного та психічно го вікового розвитку, коли відбувається глибока пе ребудова організму та особистості, під впливом зовнішніх умов простежується значне відхилення в розвитку темпераменту від раніше розкритого типу темпераменту. Можна припустити, що коли розкриття природних властивостей темпераменту повністю завершується, відхилення в розвитку під впливом зовнішніх умов стає найменшим.
З'являється й друга сторонау взаємовідношенні розгортання й розвитку темпераменту. Залежно від того, які властивості темпераменту розкрилися на даній віковій сходинці, одні й ті самі зовнішні умови по-різному впливають на зміну темпераменту.
Таким чином, розвиток темпераменту під впли вом зовнішніх умов завжди залежить від вікової схо динки розкриття темпераменту.
Іноді зміна темпераменту простежується тоді, коли відбувається різка зміна об'єктивних умов життя та виховання в підлітковому віці. Можна при пустити, що в цьому віці завдяки дуже високому напруженню нервових процесів травматизувальні зовнішні фактори діють з особливою силою, це ство рює найсприятливіші умови для порушення рівно ваги збудження та гальмування.
Так, беручи до уваги всі ці фактори, досвідчений педагог помічає індивідуальні особливості темпера менту своїх учнів і відповідно повинен організову вати свою роботу з ними.
Оскільки тип темпераменту є вродженою якістю, з ним треба починати працювати якомога раніше. Дуже сприятливим періодом для такої роботи є мо лодший шкільний вік.
Правильна навчально-виховна робота в школі виправляє деякі негативні властивості темперамен ту дітей. Так, сангвініку необхідно звертати увагу на організацію його діяльності. Організуючи увагу дитини, навчаючи її різних засобів виконання певної дії, вчитель повинен зосереджувати увагу сан гвініка на одному занятті спочатку на короткий, а , потім на тривалий час. Це робить сангвініка ретель ним у роботі. В організації занять із флегматиком необхідно врахувати його схильність до бездіяльності.
Його уяву слід постійно активізувати спеціальними іграми та вправами, збуджугати його психічну ак тивність постійними заняттями з ними, будити його думку. Це робить флегматика менш пасивним. Необ хідно постійно відвертати увагу меланхоліка від сум них думок, фіксувати його увагу на чомусь цікавому, веселому. Необхідно допомогти йому вільно почува тися в дитячому колективі. Враховуючи його невпев неність, корисно використовувати заохочення, схва лення дій дитини. Це робить меланхоліка впевнені шим у собі й більш товариським. Холерика треба вчи ти виконувати продуктивну роботу. Необхідно роз вивати в таких дітей альтруїзм, почуття справедли вості, увагу до почуттів інших людей. Корисно дава ти холерику .завдання, які деякою мірою перевищу ють його сили та здібності, щоб він зрозумів, що він не такий усемогутній, яким себе уявляє. Це робить холерика стриманішим.
На всі типи темпераменту позитивно впливають шкільна дисципліна, фізичне виховання та інші оздоровчі заходи. Робота над темпераментом тісно по в'язана з вихованням у людини волі й твердого харак теру, які дають змогу не бути прислужником свого темпераменту, а вміти керувати ним.
Таким'чином, теоретичний аналіз літературних джерел дає підстави стверджувати, що темпера мент — це індивідуально своєрідна, природно обу мовлена сукупність динамічних проявів психіки. Бу дучи однією з найбільш ранніх за походженням і простих за структурою форм вищого психічного синтезу, які складають «індивідні властивості люди ни» (Б.Ананьєв), темперамент особливо тісно пов'я заний з конституцією організму. Остання поєднує кілька груп властивостей (морфологічних, біохіміч-^них, фізіологічних), які в сукупності, але за провідно го впливу властивостей нервової системи, складають основу й механізм темпераменту. У свою чергу і сам темперамент є передумовою та основою особистіс-них утворень вищого рівня, передусім характеру. Проте він для них — не лише генетично попередня ланка, оскільки темперамент входить до багатьох вищих інтегральних характеристик особистості. Завдяки цьому підвищується їхня міцність, здатність до вияву в різних обставина:. Ознаки певного типу темпераменту людини не можна розглядати окремо від.її віку, вони завжди існують на відповідному «віковому фоні».
Існу ють вікові особливості темпераменту: в кожному дитячому віці —своя специфіка прояву типологічних властивостей темпераменту. Ознаки певного типу темпераменту в школярів різних вікових груп не можна розглядати окремо від їхнього віку, вони завжди виступають на відповідному «віковому фоні».
Результати дослідження свідчать, що в молодшо му шкільному віці наявні найпростіші, природні про яви темпераменту в так званому «чистому» вигляді, тобто яскраво виражені риси темпераментів. Для молодших школярів властиві визначеність, чіткість і вираженість типологічних рис темпераменту. Це пояснюється тим, що з поведінці учнів початкових класів виразніше та прозоріше виявляються типо логічні особливості вищої нервової діяльності (як фізіологічної основи темпераменту), які пізніше пе рекриваються, маскуються звичними формами по ведінки, що склалася в житті особистості. Оскільки в молодшого школяра характер ще не сформувався, намічаються лише деякі його риси, то дитина дано го віку ще не здатна володіти своїм темпераментом, стримувати його прояви, якщо вони розходяться з її вимогами до своєї поведінки.
У підлітковому віці властивості темпераменту органічно поєднуються з якостями характеру й ви являються всередині нових форм відносин. Саме тому часто прояви темпераменту приймають за риси характеру і, навпаки, риси характеру — за прояви особливостей темпераменту. У процесі життя відбу ваються якісні перетворення структури особистості. Унаслідок розвитку одні риси темпераменту послаб люються, інші посилюються, що може спричинити певні зміни поведінки підлітка загалом. Цей склад ний процес розвитку якісних перетворень залежить від стилю життя учнів середнього шкільного віку, виховання та діяльності. Залежно від характеру зовнішніх впливів, тимчасові нервові зв'язки, що утворюються при цьому, в одних випадках можуть маскувати природні риси типів темпераменту підлітків, у інших — змінювати або закріплювати їх. Саме тому в підлітковому віці складно виділити тип темпераменту, причому значно частіше, ніж у мо лодшому шкільному віці, в учнів середнього шкільного віку виявляється поєднання рис різних темпераментів, тобто різні типи темпераменту.
Оскільки підлітковий вік—це період значних зру шень у розвитку самосвідомості особистості, виник нення усвідомленої потреби в самовихованні, важли вий етап становлення характеру, учні середнього шкільного віку дістають значно більші можливості володіти своїм темпераментом, змінювати його нега тивні сторони, спираючись на позитивні.
Важливим висновком є виявлення різного ступе ня діагностичної цінності різних методик досліджен ня типологічних особливостей темпераменту учнів початкових і середніх класів. Установлено, що найбільш об'єктивні результати щодо досліджуваної проблеми можна отримати за використання комплек су взаємодоповнювальних психодіагностичних мето дик, які максимально відповідають віковим особли- . востям піддослідних. У процесі дослідження виявле но також, що відсутня залежність між віковими особ ливостями психологічних проявів темпераменту мо лодших школярів і підлітків та їх успішністю. Вияв лено, що представники різних типів темпераменту ха рактеризуються високими показниками успішності в навчальній діяльності. Це означає, що темперамент у школярів даних вікових груп є характеристикою тільки динаміки їхньої психічної діяльності, поведінки, а не її змісту, ступеня розвитку. За будь-якого типу темпераменту можливий окремий шлях досягнення високих навчальних успіхів, тобто різні типи темпе раменту надають однакові можливості для продуктив ності психічної діяльності учнів різних вікових груп. Проте «рівнопродуктивність», рівноцінність різних типів темпераменту означає «різностильовість» тих шляхів і засобів, за допомогою якихдосягають резуль татів, тобто з позиції можливостей виконання на вчальної діяльності молоділими школярами власти вості темпераменту впливають переважно на своєрідність процесу роботи.
Результати дослідження засвідчили й те, що відсутня чітка залежність між певними якостями особистості (товариськістю, комунікативними й організаторськими здібностями) й типами темпе раменту молодших школярів і підлітків. У процесі дослідження було виявлено, що одна й та сама риса характеру простежується в молодших шко лярів із різним темпераментом, проте ця риса ха рактеру в представників різних темпераментів ви являється у їхній поведінці по-різному. Це озна чає, що риси темпераменту й характеру учнів да них вікових груп утворюють практично нерозрив ну єдність. Це обумовлює інтегральну характери стику індивідуальності кожної дитини. Однак риси темпераменту, як особливості динамічної сторо ни психіки, є лише однією з передумов розвитку найважливіших властивостей психіки, які склада ють характер особистості.
Риси темпераменту учнів різних вікових груп не визначають якостей їхнього характеру, а вплива ють на конкретні способи формування цих власти востей характеру під вирішальним впливом на шко лярів різного віку соціального середовища, діяль ності й виховання.
На основі отриманих результатів дослідження було виявлено, що основне завдання вчителя поля гає не в тому, щоб намагатися переробити один тип темпераменту на інший, оскільки це неможливо, а в тому, щоб врахувати вікові особливості прояву психологічних властивостей темпераментів учнів різних вікових груп, виховувати їхній темперамент, допомагаючи школярам відповідно до їхньої вікової специфіки впоратися з негативним сторонами кож ного темпераменту, сприяти розвитку позитивних його сторін, виробляти вміння володіти своїм тем пераментом. З метою розв'язання поставлених зав дань учитель повинен використовувати такі напрям ки реалізації індивідуального підходу до молодих школярів різних типів темпераменту:
• до дітей сангвінічного темпераменту потрібно застосовувати заходи, які б виховували в них поси дючість і зосередженість уваги;
• представників холеричного типу темперамен ту потрібно систематично утримувати від бурхливих реакцій, привчати до стриманості, самовладання, ви ховувати в них звичку до спокійнішої, рівномірної праці, розвивати почуття справедливості, вміння уважно ставитися до почуттів інших людей;
• в організації занять із флегматиками необхід но враховувати їхні схильності без діяльності, по стійно активізувати їхню пізнавальну діяльність, звертати особливу увагу на уяву;
• у меланхоліків слід розвивати впевненість у своїх силах, заохочувати їхню активність, вимага ти вчинків, пов'язаних із подоланням труднощів.
В організації навчально-виховної роботи з підлітками потрібно враховувати основні психо логічні новоутворення цього вікового періоду, особ ливо розвиток самосвідомості та виникнення усвідом леної потреби в самовихованні, тобто педагогічні впливи повинні спонукати до виховання самими підлітками в себе вмінь володіти проявами власного темпераменту. Поєднання виховання темпераменту із самовихованням становить вікову специфіку ро боти вчителя з учнями середнього шкільного віку порівняно з молодшими школярами.
Отже, сформульовані нами основні висновки проведеного дослідження дають змогу стверджува ти: висунуті гіпотези доведено, дослідницьку мету досягнуто.
ВИСНОВКИ
Формування характеру — це процес становлення стійких психо логічних утворень особистості під впливом об'єктивних і спеціально створених для цього умов, коли її дії та вчинки в результаті їх багато разових повторень стають звичними й визначають типову модель її по ведінки.
Характер людини формується в процесі її індивідуального життя під провідним впливом суспільних умов. Особливо важливу роль у ви хованні характеру відіграє активна діяльність особистості і передусім праця як середовище її суспільного буття, спілкування.
В процесі праці виявляються моральні, інтелектуальні, вольові та інші якості особистості, що, закріплюючись під впливом певних умов життя, набувають рис ха рактеру.
Реформування, що відбуваються в сучасному суспільстві, поява нових ідеалів і цінностей, зумовлених входженням до системи ринко вих відносин, створюють передумови для формування рис характеру нової ділової людини.
Серед чинників, які мають для людини життєве значення і вплива ють на формування її характеру, особлива роль належить вихованню^ Виховання організовує обставини життя і спрямовує в потрібному напрямі життєві впливи, підкріплює їх, створює відповідне ставлення до навколишньої дійсності особистості, що формується. Разом з тим воно гальмує негативні впливи, перешкоджає закріпленню небажа них звичок і рис її поведінки.
На певному, достатньо високому етапі розвитку особистості по чинають діяти самовиховання і саморегулювання процесу становлен ня характеру.
Сформовані в процесі виховання потреби, ідеали, ус тановки особистості стають підґрунтям її вимог як до зовнішніх умов життя, так і до самої себе. Вона сама починає організовувати своє життя і виховувати себе, керуючись при цьому як власними, так і су спільними ціннісними орієнтирами. Повною мірою здатність до са мовиховання характеру виявляється тоді, коли особистість набуває життєвого досвіду, оволодіває засадами психологічної культури, ко ли у неї формується світогляд і остаточно складаються ідеали, від повідно до яких вона починає свідомо планувати своє життя і визна чати в ньому своє місце.
У процесі життя у людини утворюються динамічні стереотипи, тоб то система нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку, яка виникає під впливом різноманітних подразнень, що діють у певній послідовності та певній системі. Багаторазові повторення таких под разнень спричиняють утворення міцних нервових зв'язків, які потім ви являються дедалі легше та автоматичніше, без особливого нервового напруження. Утворення та перероблення динамічних стереотипів пот ребують значної, часом важкої роботи нервової системи. Динамічні стереотипи утворюють фундамент звичних дій, рис характеру, які, як уже зазначалося, здебільшого виявляються мимоволі.
Отже, характер особистості є складним синтезом типу нервової діяльності та життєвих вражень, умов життя, виховання.
Люди народжуються з різними особливостями функціювання го ловного мозку, що зумовлюється типом нервової системи, але ці фізіологічні відмінності людей є лише передумовою для формування в процесі життя різних морально-психологічних якостей, зокрема і відмінностей у характері. Те, що в одній сім'ї за схожих умов вироста ють діти з різними рисами характеру, не може бути доказом природже ності рис характеру. Адже однакових умов у вихованні дітей не бу ває. Багатогранність спілкування, обставин, в які потрапляють діти, їхніх переживань створює надзвичайно різноманітні умови життя та ви ховання дітей. Саме це, відбиваючись у мозку дитини, викликає найрізноманітніші індивідуальні способи реагування, які поступово стають у кожної дитини своїми, властивими лише їй звичними риса ми характеру. Саме те, що морально-етичні норми життя і вимоги до дітей у процесі їх виховання (вказівки, санкції) здебільшого бувають типовими, найбільше зумовлює прояви типових рис характеру, спільних для багатьох людей.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ