Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Вступ
Дана робота присвячена формуванню морального якостей особистості молодших школярів. Формування основ особистості пов'язане з вихованням моральних якостей, творчих особливостей і розкриття індивідуальності дитини. Наділивши школяра знаннями, але не виховавши в своєму учневі морально-багату особистість, ми робимо його слухняним виконавцем волі будь-якого лідера. Національна доктрина освіти одним з ключових завдань проголошує виховання молодого покоління у дусі високої моральності. Педагог, що займається моральним вихованням, ніколи не обійде наступних постулатів: він сам має бути прикладом моральної поведінки. Вибір учня повинен спиратися не лише на логіку і розрахунок, але і на його власні відчуття і емоції.
Людина за своєю природою не любить одноманітності, і тому монотонне, неемоційне мовлення вчителя початкових класів послаблює інтерес дитини до спілкування, до співпраці, що робить неможливим або малоефективним моральне виховання. Результативність роботи залежить і від здатності вчителя навчити дитину інтонаційно-образному сприйманню світу.
Значення і функція початкової школи в системі безперервної освіти визначається не лише взаємозв’язком її з іншими ланками освіти, але і неповторною цінністю цього періоду в розвитку особистості дитини.
Актуальність роботи обумовлена тим, що саме в цьому віці закладаються культурологічні основи морального виховання.
Таким чином, потрібно вирішити завдання морального виховання учнів молодшого шкільного віку, започаткувати у школярів позицію морального світосприйняття, розумово-вольовий компонент душі, піднести їх рівень культури в даному аспекті можливо лише при умові побудови відповідного цілеспрямованого процесу.
Моральне виховання учнів молодшого шкільного віку
Об’єкт дослідження – процес морального виховання учнів молодшого шкільного віку.
Предмет дослідження – формування морально якостей учнів молодшого шкільного віку в навчально-виховному процесі.
Мета дослідження – визначення сутності процесу морального виховання молодших школярів, виявлення недоліків у його організації та обґрунтування практичних заходів з їх усунення.
Дане дослідження виходить з гіпотези, що ефективність морального виховання учнів молодшого шкільного віку буде забезпечена при умові залучення їх до надбань культури шляхом художньо-педагогічного спілкування, як ефективного методу педагогічної діяльності.
Відповідно до мети і гіпотези дослідження необхідно було розв’язати такі завдання:
1. На підставі аналізу психолого-педагогічної літератури з теми дослідження розкрити сутність поняття "моральне виховання" та виявити критерії моральної вихованості молодших школярів.
2. Визначити критерії сформованості моральних якостей учнів молодшого шкільного віку.
3. Практично проілюструвати шляхи використання форм та методів морального виховання молодших школярів у сучасній школі.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що його висновки, основні твердження та методичні рекомендації можна використовувати у навчально-виховному процесі як засіб його удосконалення в плані морального виховання учнів молодшого шкільного віку. Методи дослідження:1. Порівняльно-типологічний;
2. Порівняльно-історичний;
3. Системний;
4. Понятійно-категоріальний;
5. Емпіричний.
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що в ньому визначено та обґрунтовано методичні поради морального виховання для учнів молодшого шкільного віку.
Апробація дослідження. Дослідження було апробоване в Малошкарівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів, хмельницької області, полонського району, з учнями третього класу (учні віком 8-9 років).
Структура роботи. Курсова робота складається з вступу, основної частини (теоретичний та практичний розділи), висновків та списку літератури який містить 12 джерел.
Розділ 1. Теоретичні аспекти морального виховання учнів молодшого шкільного віку
1.1 Поняття і необхідність морального виховання
У тлумачному словнику з філософії поняття моральності прирівняне до поняття мораль. «Мораль (латинське mores-мораль) - норми, принципи, правила поведінки людей, а так само людська поведінка (мотиви вчинків, результати діяльності), відчуття, думки, в яких виражається нормативна регуляція стосунків людей один з одним і суспільним цілим (колективом, класом, народом, суспільством).» (5, с. 191-192).
В.И. Даль тлумачив слово мораль як «моральне вчення, правила для волі, совісті людини».(3, с. 345) Він вважав: «Моральний — протилежний тілесному, плотському, духовний, душевний. Моральний побут людини важливіший за побут речей.» «Що відноситься до однієї половини духовного побуту, протилежний розумовому, але що зіставляє загальний з ним духовний початок, до розумового відноситься істина і брехня, до морального - добро і зло. Добродійний, доброзвичайний, згодний з совістю, із законами правди, з гідністю людини з боргом чесного і чистого серцем громадянина. Це людина моральна, чиста, бездоганної моральності. Всяке самовідторгнення є вчинок моральний». (3, с. 558).
Мислителі різних періодів трактували поняття моральності по-різному. Ще в древній Греції в праці Арістотеля про моральну людину говорилося: «Морально прекрасною називають людину досконалої гідності... Адже про моральну красу говорять з приводу чесноти: морально прекрасним звуть справедливого, мужнього, розсудливого і володіючого всіма чеснотами людини». А Ніцше вважав: «Бути моральним - означає підкорення спрадавна встановленому закону або звичаю. «Мораль - це зазнайство людини перед ПРИРОДОЮ». У науковій літературі вказується, що мораль з'явилася на початку розвитку суспільства. Визначальну роль в її виникненні зіграла трудова діяльність людини. Без взаємодопомоги, без певних обов'язків по відношенню до роду людина не змогла б вистояти в боротьбі з природою. Мораль виступає як регулювальник взаємин людей. Керуючись моральними нормами, особистість, тим самим, сприяє життєдіяльності суспільства. У свою чергу, суспільство, підтримуючи і поширюючи ту або іншу мораль формує особистість у відповідності зі своїм ідеалом.
А що ж говорити про дітей? Ще В.А. Сухомлинський говорив про те, що необхідно займатися моральним вихованням дитини, вчити «умінню відчувати людину».
Василь Андрійович говорив: «Ніхто не вчить маленькуої людини: «Будь байдужим до людей, ламай дерева, зневажай красу, найвище став своє особистісне». Вся справа в одній, в дуже важливій закономірності морального виховання. Якщо людину вчать добру вчать уміло, розумно, наполегливо, вимогливо, в результаті буде добро. Вчать злу (дуже рідко, але буває і так), в результаті буде зло. Не вчать ні добру, ні злу - все одно буде зло, тому що і людиною його треба зробити». (8, с. 112)
Сухомлинський вважав, що «непорушна основа морального переконання закладається в дитинстві і молодшому шкільному віці, коли добро і зло, честь і ганьба, справедливість і несправедливість доступні розумінню дитини лише за умови яскравої наочності, очевидності морального сенсу того, що він бачить, робить, спостерігає».(8, с. 114)
Школа є основною ланкою в системі виховання підростаючого покоління. На кожному етапі навчання дитини домінує своя сторона виховання. У вихованні молодших школярів, вважає Ю.К. Бабанський, такою стороною буде моральне виховання: діти оволодівають простими нормами моральності, навчаться слідувати їм в різних ситуаціях. Учбовий процес тісно пов'язаний з моральним вихованням. В умовах сучасної школи, коли зміст освіти збільшився в об'ємі і ускладнився по своїй внутрішній структурі, в моральному вихованні зростає роль учбового процесу. Змістовна сторона моральних понять обумовлена науковими знаннями, які учні отримують, вивчаючи навчальні предмети. Самі моральні знання мають не менше значення для загального розвитку молодших школярів, ніж знання з конкретних учбових предметів. (1, с. 124)
Н.И. Болдирєв відзначає, що специфічною особливістю морального виховання є те, що його не можна виокремити в якийсь спеціальний виховний процес. Формування моральної зовнішності протікає в процесі багатогранної діяльності дітей (іграх, навчанні), в тих різноманітних стосунках, в які вони вступають в різних ситуаціях зі своїми однолітками, з молодшими за себе дітьми і з дорослими. Проте, моральне виховання є цілеспрямованим процесом, що припускає певну систему змісту, форм, методів і прийомів педагогічних дій (2, с. 102).
Розглядаючи систему морального виховання, Н.Е. Ковальов, Б.Ф. Райський, Н.А. Сорокин розрізняють декілька аспектів:
По-перше, здійснення узгоджених виховних впливів вчителя і учнівського колективу у вирішенні певних педагогічних завдань, а всередині класу – єдність дій всіх учнів.
По-друге, використання прийомів формування учбової діяльності моральним вихованням.
По-третє, під системою морального виховання розуміється також взаємозв'язок і взаємовплив вихованців на момент моральних якостей дітей.
По-четверте, систему морального виховання слід вбачати і в послідовності розвитку тих або інших якостей особистості у міру зростання і розумового дозрівання дітей.
У формуванні особистості молодшого школяра, з погляду С.Л. Рубінштейна, особливе місце займає питання розвитку моральних якостей, складових поведінки. (10, с. 177)
У цьому віці дитина не лише пізнає суть моральних категорій, але і вчиться оцінювати їх знання у вчинках і діях навколишніх, власних вчинках.
На визначення ролі планування, як в учбовій діяльності, так і в моральній поведінці дітей молодшого шкільного віку було направлено увагу таких учених як Л.А. Матвєєва, Л.А. Регуш і багато інших.
У своїх дослідженнях вони звертаються до формування моральних мотивів поведінки, оцінки і самооцінки моральної поведінки.
Процес виховання в школі будується на принципі єдності свідомості і діяльності, виходячи з якого формування і розвиток стійких властивостей особистості можливе при її діяльній участі в діяльності.
«Практично будь-яка діяльність має моральне забарвлення», вважає О.Г. Дробніцкий, у тому числі і учбова, яка, на думку Л.І. Божовіч, «володіє великими виховними можливостями». Останній автор представляє учбову діяльність молодшого школяра ведучої. У цьому віці вона більшою мірою впливає на розвиток школяра, визначає поява багатьох новоутворень. У ній розвиваються не лише розумові здібності, але і моральна сфера особистості. (1, с. 117)
В результаті регламентованого характеру процесу, обов'язкового систематичного виконання учбових доручень у молодшого школяра складаються моральні знання, характерні для учбової діяльності, моральні стосунки. Учбова діяльність, будучи в молодшому шкільному віці ведучої, забезпечує засвоєння знань в певній системі, створює можливості для оволодіння прийомами способами вирішення різних розумових і моральних завдань.
Вчителеві належить пріоритетна роль у вихованні і навчанні школярів, в підготовці їх до життя і суспільної праці. Вчитель завжди є для учнів прикладом моральності і відданого відношення до праці. Проблеми моральності школярів на сьогоднішньому етапі розвитку суспільства особливо актуальні. За специфічну особливість процесу морального виховання слід вважати те, що він тривалий і безперервний, а результати його відстрочені в часі.
Істотною ознакою процесу морального виховання є його концентрична побудова: вирішення виховних завдань починається з елементарного рівня і закінчується вищим. Для досягнення цілей використовуються види діяльності, що ускладнюються. Цей принцип реалізується з урахуванням вікових особливостей учнів. (1, с. 386).
Процес морального виховання динамічний і творчий: вчителі постійно вносять до нього свої корективи, направлені на його вдосконалення. Всі чинники, що обумовлюють моральне становлення і розвиток особистості школяра, І.С. Марєнко розділяє на три групи: природні (біологічні), соціальні і педагогічні. У взаємодії з середовищем і цілеспрямованим впливом школяр соціалізується, набуває необхідного досвіду моральної поведінки.
На моральне формування особистості впливають багато соціальних умов і біологічні чинники, але вирішальну роль в цьому процесі грають педагогічні, як найбільш керовані, направлені на вироблення певного роду стосунків.
1.2 Цілі і завдання та види морального виховання
Про що говорити з дітьми, як будувати свої заняття з ними так, щоб розвивався не лише інтелект дитини, але і його уміння мислити і співпереживати.
Одне із завдань виховання - правильно організувати діяльність дитини. У діяльності формуються моральні якості, а виникаючі стосунки можуть впливати на зміну цілей і мотивів діяльності, що у свою чергу впливає на засвоєння моральних норм і цінностей організацій. Діяльність людини виступає і як критерій його морального розвитку.
Основні завдання морального виховання можна сформулювати таким чином:
1. формування моральної свідомості;
2. виховання і розвиток моральних відчуттів;
3. вироблення умінь і навичок моральної поведінки.
Розвиток моральної свідомості дитини відбувається через сприйняття і усвідомлення змісту дій, які поступають від батьків і педагогів, навколишніх людей через переробку цих дій у зв'язку з моральним досвідом індивіда, його поглядами і ціннісними орієнтаціями. У свідомості дитини зовнішньої дії набуває індивідуальне значення, таким чином, формує суб'єктивне відношення до нього. У зв'язку з цим, формуються мотиви поведінки, ухвалення рішення і моральний вибір дитини власних вчинків. Спрямованість шкільного виховання і реальні вчинки дітей можуть бути неадекватними, але сенс виховання полягає в тому, щоб досягти відповідності між вимогами належної поведінки і внутрішньої готовності до цього.
Необхідна ланка в процесі морального виховання - моральна освіта, мета якої - повідомити дитині сукупність знань про моральні принципи і норми суспільства, якими вона повинен оволодіти. Усвідомлення і переживання моральних принципів і норм прямо пов'язане з усвідомленням зразків моральної поведінки і сприяє формуванню моральних оцінок і вчинків.(4, с. 8)
Моральність - особлива форма суспільної свідомості і вид суспільних стосунків (моральні стосунки); один з основних способів регуляції дій людини в суспільстві за допомогою норм. На відміну від простого звичаю або традиції моральні норми отримують ідейне обґрунтування у вигляді ідеалів добра і зла, належного, справедливості і тому подібне. На відміну від права виконання вимог моралі санкціонується лише формами духовної дії (суспільної оцінки, схвалення або засудження). Разом із загальнолюдськими елементами мораль включає історичні норми, принципи, ідеали. Мораль вивчається спеціальною філософською дисципліною - етикою.
Питання про вирішальну роль морального виховання в розвитку і формуванні особистості усвідомлювалися і ставилися в педагогіці з давніх часів. Підкреслимо, що вони зв'язувалися головним чином з тим, що тільки моральне виховання забезпечує формування в особистості добродійного характеру і доброзичливих стосунків до людей. Ось що писав про це Я.А. Каменський. У своєму трактаті « повчання вдач» він приводив вислів давньоримського філософа Сенеки: «навчися спершу добрим ділам, а потім мудрості, бо без першої важко навчитися останньою». Там же цитував народний вислів: « хто встигає в науках, але відстає в добрих справах, той більше відстає, ніж встигає».(7, с. 46)
Таку ж велику роль моральному вихованню відводив видатний швейцарський педагог-демократ Генріх Песталоцці. Моральне виховання він вважав за головне завдання дитячої виховної установи. На його думку, тільки воно формує добродійний характер і співчутливе відношення до людей.(7, с. 52)
Осмислюючи суть моральності особистості, слід мати на увазі, що як синонім цього поняття часто вживається термін мораль.
Тим часом ці поняття необхідно розрізняти. Під мораллю в етиці зазвичай розуміють систему вироблених в суспільстві норм, правив і вимог, які пред'являються до особистості в різних сферах життя і діяльності. Моральність людини трактується як сукупність його свідомості, навиків і звичок, пов'язаних з дотриманням цих норм, правив і вимог. Вказані трактування дуже важливі для педагогіки. Формування моральності, або моральної вихованості є не що інше, як переказ моральних норм, правил і вимог до знань, вмінь та навичок особистості і неухильне їх дотримання.
Але що означають моральні норми, правила і вимоги до поведінки особистості? Вони є не що інше, як вираження певних вимог суспільства до поведінки і діяльності особистості в різних сферах суспільного і особистості життя, а також в спілкуванні і контактах з іншими людьми.
Мораль суспільства охоплює велике різноманіття цих стосунків. Якщо їх згрупувати, то можна чітко представити зміст виховної роботи з формування моральності учнів.
Для морального виховання необхідно добре орієнтуватися не лише в його змісті. Важливо детально осмислити, яку людину можна вважати моральною і в чому, виявляється справжня суть моральності взагалі. При відповіді на це питання, на перший погляд, напрошується висновок: моральною є та людина, яка в своїй поведінці і житті дотримується моральних норм і правил та виконує їх. Але можна виконувати їх під впливом зовнішнього примусу або прагнучи показати свою «моральність» на користь особистісної кар'єри або бажаючи досягти інших переваг в суспільстві. Подібна зовнішня «моральна пристойність» є не що інше, як лицемірство. При щонайменшій зміні обставин і життєвих умов така людина, як, хамелеон, швидко змінює своє моральне забарвлення і починає заперечувати те з чим раніше погоджувався.
1.3 Методи морального виховання
Методи морального виховання - це своєрідний інструмент в руках вчителя, вихователя. Вони виконують функції організації процесу морального розвитку і вдосконалення особистості, управління цим процесом. За допомогою методів морального виховання здійснюється цілеспрямована дія на учнів, організовується і спрямовується їх життєдіяльність, збагачується їх моральний досвід. (2, с. 35)
Прискорення і поглиблення морального формування особистості в значній мірі залежить від розуміння вчителем побудови специфічних функцій і призначення методів виховання, від уміння визначати і створювати оптимальні умови їх використання. Реалізація цього положення в практиці виховання школярів молодшого шкільного віку вимагає динамічності, співвідношення і взаємодії методів, збагачення їх новими складовими частинами. При цьому життєво необхідним являється дія на інтелектуальну, емоційну, вольову сферу учнів. Всі ці види діяльності складають основні компоненти процесу морального виховання. І якщо один з них випадає з поля педагогічного зору або увага до нього ослаблена, то організоване і кероване формування і самоформування особистості в певній мірі стає стихійним. Тому в кінцевому результаті мета і завдання морального виховання не можуть бути повністю досягнуті і успішно вирішені.
Вибір методів морального виховання багато в чому залежить від віку учнів і життєвого досвіду. Характер методів морального виховання змінюється і залежно від розвитку дитячого колективу. Якщо колектив ще не сформований, вчитель молодших класів пред'являє в твердій і категоричній формі вимоги до всіх дітей. Як тільки колектив починає помітно впливати на учнів, методика роботи змінюватися. Педагог прагне в своїх вимогах спиратися на думку школярів, радиться з ними.
Форми організації і методи морального виховання змінюються від індивідуальних особливостей дітей. Виховна робота проводиться не лише зі всім класом, але й набуває індивідуальні форми. Кінцева мета роботи з колективом – виховання особистості кожного дитини. Цій меті підкоряється вся виховна система. Створення колективу це не самоціль а лише найбільш ефективний і дієвий шлях формування моральної особистості.
І.С. Марєнко назвав такі групи методів виховання, як методи привчання і вправи, стимулювання, гальмування, самовиховання, керівництва, пояснювально-репродуктивні і проблемно-ситуативні. В процесі морального виховання широко застосовуються такі методи як: вправа і переконання. (1, с. 212)
Вправа забезпечує вироблення і закріплення у молодших школярів необхідних навичок і звичок, перетворення навичок і звичок на практиці. Використовуючи цей метод в своїй роботі, вчитель молодших класів в цілому впливає на особистість. Переконання направлене на формування у молодших школярів моральних понять, на роз'яснення моральних принципів, на вироблення моральних ідеалів. Для активізації морального розвитку особистості і перевірки її зрілості, встановлення єдності переконань і поведінки використовується проблемно-ситуативний метод. У різних ситуаціях, уміло підібраних вчителем, учні самостійно вирішують моральні проблеми. Цей метод спонукає особистість систематизувати раніше засвоєні моральні знання і співвідносити їх з вибраними формами поведінки як кінцевого результату вирішення поставленої проблеми. Метод інтенсифікує протікання процесу мислення, викликає переживання, мобілізує волю учня.
Самостійне вирішення учнями моральних проблем, в різних життєвих ситуаціях дозволяє педагогові встановлювати зв'язок між вчинками і якостями особистості, просліджувати характер їх розвитку, визначати перспективу в становленні особистості, формувати позитивні мотиви, узагальнювати моральні знання і уміння. Цей метод включає наступні прийоми: постановку моральних завдань, створення колізій і ситуацій, завдання на самостійне продовження і закінчення морального завдання по вирішеному початку. За допомогою цих методів вчитель молодших класів впливає на моральний розвиток особистості.
1.4 Організація морального виховання молодших школярів на засадах народної педагогіки
Визначне місце у народній педагогіці займає моральне виховання людини. Як відомо, мораль – це сукупність правил, норм співжиття, поведінки людей, що визначають їхні обов'язки і ставлення один до одного у суспільстві [8, с. 87].
Перші знання про моральні норми дитина дістає від своїх перших вихователів – батьків. Тут, у родинному колі, через казки, оповідання, відгадування загадок, бесіди та й взаємини з рідними, сімейні традиції вона починає пізнавати суть таких моральних понять, як гарне і погане, добро і зло, справедливість, доброзичливість, чуйність, дбайливість, працьовитість, старанність, співчутливість, мужність, чесність, обов'язок, правдивість, ощадність та інші. Розглянемо детальніше деякі з зазначених понять.
Найважливішим вважалося почуття любові до батьків. Моральним обов'язком дітей була допомога батькам по господарству, догляд за ними у разі хвороби, немічності, вияв повсякчасної уваги, шани й турботи. До батьків, як правило, зверталися на "Ви": до матері – "пані-матко", "мамо", "нене"; до батька – "неню", "пане батьку", "батьку".
Етнографи відзначають у побуті великих сімей своєрідну субординацію. Так, коли всі сідали за стіл і їли з однієї миски, то першим набирав страву найстарший член родини, потім всі інші, віддаючи першість старшому за віком. Коли хтось з дітей намагався порушити це правило, він тут же за столом карався (старша дитина била його ложкою по голові).
Такий лад життя в сім'ї мав величезний позитивний вплив на дітей. Дитина привчалась до думки, що в суспільстві більшу винагороду одержує той, чия участь у суспільне корисній праці більша, хто може більше зробити для інших, у кого більший досвід. На цю особливість етнопедагогіки слід звертати більш уваги в сучасному вихованні, адже сучасні діти дістають усе найкраще, і то в першу чергу. Це розвиває дитячий егоїзм, який у старшому віці іноді дає небажані наслідки.
Незважаючи на виняткову гостинність українців, не всіх запрошували до хати, а тим паче до столу. Щодо цього існувала приказка: "Я з нечесним за стіл не сяду". Такі чесноти як честь і гідність, особливо плекалися в народній моралі.
Необхідною умовою збереження честі вважалось у народній моралі пошанування правдивості. Батьки вчили своїх дітей змалечку: "Ніколи неправди не говори, бо кого ймуть на неправді, тому вже хоча би й божився, не вірять" [9, с. 192].
Надаючи великого значення дисципліні ("Дисципліна – мати перемоги", "Сім'я без дисципліни, як млин без води"), народна педагогіка водночас наголошує, що дисципліна в сім'ї створюється не погрозами й бійками, а родинною атмосферою, загальним порядком у домі ("Порядок дому – лад усьому", "Не поможе й ремінець, як син поганець", "То й дрюк не поможе, як з порядком негоже").
Палка любов до вітчизни, мужність у боротьбі за щастя трудящих, повага до інших народів – одна з основних заповідей народної моралі. Народна педагогіка прищеплює дітям ці чудові риси з малку, через найрозумніше – любов до матері, сім'ї і домівки, рідного краю, де людина народилась, росте й мужніє ("Як матір покинеш, то й сам загинеш", "Негідником той називається, хто рідної домівки цурається", "Грудка рідної землі дорожча від пуда золота"). Чудовим засобом посилення цих патріотичних почуттів є українські народні казки та легенди на героїчні теми, де уславлюються ті, хто відстоює честь і незалежність батьківщини ("Казка про Іллю Муромця та Солов'я-розбійника" та ін.).
Вивчаючи народні традиції, діти починають цікавитися історичним минулим як свого народу, та і загалом усіх народів. Вони успадковують від батьків, дідусів, бабусь, інших людей ще не зовсім утрачені фольклорні перлини, поступово поповнюють фонд народних традицій, обрядів, звичаїв.
Відроджується культура рідного народу, входять у життя прадавні ігри дітей. Вивчення фольклору допомагає розвивати творчі нахили учнів, спонукати їх до пізнавальної діяльності. А це і є запорукою виховання любові до рідної української мови [1, с. 120].
Народна педагогіка здавна використовувала рідну мову як провідний засіб виховання дітей. Немає народу. байдужого до материнської мови, до рідного слова, рідної домівки, рідної землі.
До скарбів українського фольклору належать прислів'я і приказки – короткі влучні вислови, в яких виражено повчальний досвід народу.
У народних прислів'ях відображається система поглядів українського народу на формування моральних якостей особистості. Прославляючи працелюбність, використовували таке прислів'я – "Без роботи день роком стає". Щоб дитина була сміливою, а не боягузом, їй казали – "На сміливого собака гавкає, а боягуза кусає". Засуджуючи ледачих, в народі казали – "Тяжко тому жить, хто не хоче робить". Застережуючи дітей від брехні, їм казали – "Правда із дна моря виринає, а неправда потопає"[1, с. 19].
Фольклор на Україні був і залишається могутнім фактором патріотичного виховання. Тема святого почуття любові до батьківщини звучить в усіх жанрах усної народної творчості – від великих епічних творів до коротких і влучних прислів'їв і приказок, загадок. "У світі одна всім потрібна вона", – каже народ про батьківщину в одній із загадок.
"За рідний край і життя віддай!" – закликає народне прислів'я, за допомогою якого діти усвідомлюють свої права і обов'язки по відношенню до Батьківщини. Прислів'я "Чия відвага, того й перемога", вчить поважати себе та рідну землю. Народна педагогіка прищеплює ці чудові риси вже з найменшого віку [8, с. 94-95].
До вічних фольклорних джерел, які дарують радість дорослим і дітям, належить українська народна казка. Це своєрідний сплав реальності й уяви, життєвого досвіду і мрій народу. За допомогою казок, які вчитель використовує у виховній роботі, дитині прищеплюється ввічливість, конкретність у стосунках з людьми, працелюбність, любов до рідної землі. Широке використання казок у початковій школі, зумовлюється тим, що їх зміст викладений у цікавій формі. Існує чіткий поділ персонажів на добрих і поганих, сутність вчинків яких легко розуміється дітьми і дає змогу визначити моральні якості кожної дійової особи. Це полегшує правильну оцінку дітьми моральної цінності вчинку і дає змогу самостійно зробити висновки щодо правил культурної поведінки. Так, вивчаючи правила поведінки в гостях, можна інсценізувати казку "Лисичка та журавель", проілюструвати її прислів'ями [3, с. 55], наприклад:
Вміла готувати, та не вміла подавати.
На язиці медок, а на думку льодок.
Словом, як листом, стеле, а ділом, як голками коле.
Бувало й таке, що дитина починала казати неправду, хитрувати, тоді батьки зверталися до українських казок. У казці "Лисичка-сестричка" головна героїня вдається до хитрощів. Скориставшись гостинністю хазяїв хати, де вона ночувала, лисичка їх обдурює. З'їдає свою курочку, а господарям каже, що то мабуть качки її "єдину радість" затоптали. Тому хазяї змушені віддати лисичці качку. Але руда на досягнутому не зупиняється: "за качку – гусочку, за гусочку — ягнятко, а за ягнятко – невістку". В результаті своєї жадібності вона отримує собаку, який її і покарав.
У казці "Сірко" хазяїн виганяє з дому собаку, бо він був дуже старий. У лісі Сірко зустрічає вовка, який допомагає собаці повернутися до дому. А згодом Сірко віддячує своєму помічнику за повернення — запрошує вовка до себе і пригощає його. Таким чином, ця казка виховує доброзичливість: якщо тобі допомогли, той й ти допоможи тій людині, якщо вона потребує допомоги.
Казка "Цап та баран" допомагає дитині бути більш кмітливішою і винахідливішою. В цій казці цап та баран потрапляють до вовків.
Аби їх на з'їли, вони обдурюють вовків ("– А подай лишень, баране, оту вовчу голову! Та не цю, а подай більшу!"). Врешті решт вовки лякаються та й тікають самі.
Український народ належить до найпісенніших народів світу. У скарбниці його культурних надбань чільне місце займає пісня, яка відображає визначні історичні події, героїчну боротьбу проти соціального і національного гноблення, розкриває глибину ліричної душі людини, її здоровий гумор, передає впевненість і надію на краще майбутнє.
Українські народні пісні характеризуються внутрішнім багатством змісту. Відтворюючи життя народу, народна пісенність України відзначається правдивістю та реалістичністю відображення дійсності, людських переживань і почуттів[3, с. 113].
До складу обрядових пісень входять:
- зимові (колядки, щедрівки);
- весняні (веснянки, гаївки);
- літні (купальські, петрівочні, жниварські) пісні.
Отже, традиційні різдвяно-новорічні обряди й колядки та щедрівки, що їх супроводжують, - це справжня духовна скарбниця нашого народу, яку потрібно глибоко пізнавати. Вони покликані розвивати у дітей інтерес та повагу до традицій українського народу, виховувати чуйних та гідних громадян України.
Обрядові пісні виконувались не лише взимку та навесні, а ще й влітку. Серед циклу літніх обрядових пісень найвідомішими є купальські та жнивні.
Всі обрядові пісні виховують у дітей інтерес до культурної спадщини свого народу, любов до української пісні і слова, природи, повагу до традицій та обрядів минулого. Все це складає основу морального виховання молодших школярів.
Вишивка – один з давніх і найбільш розповсюджених видів народного декоративно-прикладного мистецтва. Вона виникла дуже давно і передавалась з покоління в покоління. Але і в наш час це найбільш розповсюджений вид українського народного мистецтва з вище зазначених і, як і раніше, зараз також вишивають рушники. Рушник передавали як оберіг з роду в рід, із покоління в покоління. Без нього не обходиться жодне сімейне свято. Найбільше обрядових сюжетів, пов'язаних з рушниками, збереглося у весільному церемоніалі. Рушники подавали і брали на сватанні, ним пов'язували молодих на заручинах, на рушничок ставали, коли брали шлюб, одружувались.
Важко уявити і сучасну, і колишню хату в Україні без рушників. "Дім без рушників, як сім'я без дітей", – говорить народне прислів'я. Їх вишивають для прикрашення оселі, для домашнього затишку, просто так для душі.
І не випадково рушники вішають над вікнами і дверима, на покуті — це обереги від усього злого, що може зайти в дім [25, с. 57-58 ]. Саме тому цей вид українського народного мистецтва виховує любов до рідного краю, адже техніка вишивання різниться в залежності від території її виготовлення. Також виховується любов до мистецтво, до Вітчизни, свого народу, його культурної спадщини.
Традиція розмальовувати навесні яйця у слов'янських народів сягає епохи язичництва. Писанки у слов'ян були пов'язані з комплексом весняної обрядовості. Назва "писанки" походить від слова "писати", в розумінні "прикрашати орнаментом". Писанки розписували переважно жінки та дівчата, дуже рідко – хлопці і чоловіки.
Так, наші пращури вірили, що писанка має магічну силу. А старі люди і сьогодні вважають писанку особливою святістю, яка приносить добро, щастя, достаток, захищає людину від усього злого.
Розмальовуючи писанки, діти дістають уявлення про народну символіку, традиції розписування писанок як оберегу, виховується інтерес до декоративно-прикладного мистецтва України, зосередженість, бажання вкласти частину своєї праці в українські традиції.
Ігри та забави становлять чималий розділ народної педагогіки. За допомогою народних ігор діти опановують перші елементи грамотності, вивчаючи напам'ять вірші, скоромовки, лічилки.
За результатами аналізу літератури з теми дослідження було з'ясовано, що народні ігри можна класифікувати за такими групами:
- дидактичні;
- рухливі з обмеженим мовленнєвим текстом;
- рухливі хороводні ігри;
- ігри мовленнєвої спрямованості;
- ігри з відображенням трудових процесів та побуту народу;
- обрядові та звичаєві ігри;
- ігри історичної спрямованості.
Обрядові та звичаєві ігри передають характерні події з життя українського народу: початок жнив, косовицю, великодні та купальські ігри, калиту, веснянки. Характерною особливістю народних ігор є навчальний зміст, який подається в ігровій формі.
Народні ігри образні, в кожній з них відбивається якась подія або випадок, близький за своїм змістом дитині. Вони вчать шанувати традиції минулого, поважати батьків, бути чесними та гідними громадянами своєї держави.
Іграшки кожного народу мають свої педагогічні, художні і технічні традиції. В Україні вони характеризуються інтернаціональністю, оскільки наша держава досить різноманітна за етнографічним складом. Оригінальність і неповторність народної іграшки визначається також її національною своєрідністю вираження культури і побуту народу, що символізує її звичаєво-традиційні ознаки.
Народна іграшка народжувалась у зв'язку з природною потребою дитини пізнавати світ, творчо і самостійно його осмислити. Отже, наслідування дорослих в їхній трудовій і побутовій діяльності, звичаєво-обрядових дійствах є основним змістом іграшки.
Українська народна іграшка несе дітям доступні знання про працю, відпочинок людей у давнину, їхній побут, мистецтво, життя загалом. Народна іграшка в дитячих руках є тією ниточкою, яка з'єднує людину з історією її Батьківщини [З, с. 156-158].
Зараз іграшка при всій своїй різноманітності і багатофункціональності залишається важливим засобом виховання дітей. Саме через спрощення іграшки-знаки дитина пізнає світ, навчається мислити узагальненими поняттями і яскравими образами. Вихователь спрямовую свою роботу на те, щоб навчити дітей поважати творців народної іграшки, виховувати інтерес до них.
Таким чином, аналізуючи українські народні традиції та обряди, а саме:
- за допомогою прислів'їв та приказок здійснюється патріотичне, трудове виховання, вони відбивають такі моральні норми, як честь, гідність, обов'язок, щирість, добро та інші;
- на основі народних казок виховуються: ввічливість, конкретність у стосунках з людьми, працелюбність, любов до рідної землі, розуміння понять "добро" і "зло";
- застосування українських народних пісень у навчально-виховній роботі призводить до виховання у дитини любові до рідної землі, батьків і праці, поваги до старших, щирості, довір'я, інтересу до культурної спадщини українського народу;
- за допомогою українського народного мистецтва (ткацтва, вишивання, писанкарства) виховується зосередженість, уважність, повага і любов до традиції свого народу;
- під час використання українських народних іграшок та ігор у навчально-виховному процесі виховується: шанування традицій минулого, повага до батьків, творців народних іграшок та ігор, інтерес до них, чесність та гідність.
Висновок до розділу 1
Глибинний сутнісний зв'язок між соціальністю, духовністю й моральністю як продукованими людиною явищами, не дозволяв нехтувати формуванням моральних i духовних якостей. Так само i надмірне захоплення моральними ідеалами й цінностями у вихованні без врахування соціальних координат може перетворитись на нудне i безплідне моралізаторство. Формування внутрішнього, духовного світу людини без огляду на соціальні реалії її життя несе в собі небезпеку соціальної неадекватності, самотності, втечі у світ ідеальних ілюзій, втрати життєвої наснаги.
Розділ 2. Практичні основи морального виховання учнів молодшого шкільного віку
2.1 Аналіз наявного досвіду використання народних традицій та обрядів морального виховання у початковій школі
З раннього дитинства дістає уявлення про такі моральні норми як "добро" і "зло", "щастя", "обов'язок", "чесність" тощо. Згодом, батьки та вихователі поширюють вже набуті знання дитини про моральні норми та вчать її розуміти ці норми, впроваджувати в життя, спілкування. На допомогу вихователям приходять українські народні традиції та обряди, на основі яких дитина краще за все розуміє сутність норм моралі та поведінки. Це - українські народні казки, легенди, прислів'я та приказки, народні пісні та свята, народні ігри тощо. Тобто, все те, за допомогою чого здійснюється моральне виховання у початковій школі.
Аналіз змісту шкільної програми з читання і розвитку мовлення дав можливість визначити завдання читання, де крім перелічених зазначено – "сприяти моральному вихованню молодших школярів".
Заслуговує на увагу і орієнтована тематика читання. Серед незначної кількості тематичних розділів, ми виділили ті, які, на нашу думку, сприятимуть вихованню моральної культури та моральних норм за допомогою народних традицій та обрядів.
Так, у розділі "Усна творчість народу мого" учні ознайомлюються з різними жанрами усної народної творчості, у яких розкриваються моральні якості людини (працелюбність, доброзичливість, розважливість, мудрість, милосердя, відповідальність); засуджуються хитрість, жадібність, байдужість, заздрість, жорстокість, грубість; ознайомлюються з народними звичаями та обрядами.
У розділі "Ким станеш ти в житті, дитино" формується становлення дитини як особистості: прагнення удосконалювати себе, розрізняти добре й лихе, висловлювати оцінні судження, наслідувати позитивні риси літературних персонажів; учні прагнуть поглиблювати і розширювати знання про народні звичаї, традиції, обряди свого народу.
У розділі "У світі е одним-одна Вкраїна" учні вивчають твори різних жанрів про нашу рідну землю, край батьків. Учні вчаться аналізувати твори, в яких зображено працю. Доброту українського народу.
У розділі "Давно це діялось" учні вивчають твори різних жанрів про минуле нашого народу, його мрії про покращення життя; про звільнення від внутрішніх і зовнішніх ворогів, про бажання жити в дружбі, взаємодопомозі; ознайомлюються з народними звитяжцями.
У розділі "Свято Матері" учні вивчають легенди, народні перекази, оповідання, казки, вірші, прислів'я, пісні про матір, які відображають схиляння перед красою, скромністю, святістю жінки-матері. Ознайомлення учнів зі Святом Матері та його проведення.
На підставі аналізу шкільної програми з читання та розвитку мовлення в 4(3) кл., ми з'ясували, що на творах різних жанрів з наведених вище розділів можна здійснювати моральне виховання молодших школярів. Тому, буде доречним зробити аналіз Читанки для 4(3) кл. та методичного посібника. Для цього ми дуже стисло передамо зміст твору, питання. Які автори підручника наводять до тексту та зробити аналіз твору з точки зору морального виховання і, якщо є, наведемо питання до цього ж тексту з методичного посібника.
У розділі "Усна народна творчість" на особливу увагу заслуговують такі українські народні казки: "Кирило Кожум'яка", "Казка про липку й зажерливу бабу", "Кривенька качечка", "Кобиляча голова", "Калиточка", "Хитрий півень". Розглянемо деякі з перелічених творів.
У казці "Кирило Кожум'яка" розповідається про те, що біля Києва оселився змій.
Що змій закохався в князівну молоду і виконував всі її бажання. Так князівна дізналась, що є "у Києві над Дніпром" такий чоловік – кожум'яка, який може побороти змія. Вона відіслала додому з голубком цю добру новину і порадила, як краще звернутися до Кожум'яки...
До твору автори підручника наводять такі питання:
1. У які часи відбувалися події, описані у казці?
2. Чому Кирило згодився битися із змієм?
3. Прочитайте рядки казки, в яких показано силу і мужність богатиря.
4. Перекажіть, як відбувався бій.
5. До слів поцупить, злинув, благайте доберіть слова, близькі за значенням.
6. Знайдіть уривок із тексту, який стосується змісту малюнка. Таким чином, ми бачимо, що перелічені питання до тексту допомагають нам формувати моральне виховання у молодших школярів. У методичному посібнику ми знаходимо тільки одне запитання, яке відбиває моральність: "Знайти і прочитати в казці ті місця, де Кирило Кожум'яка змальований як людина роботяща, сильна, справедлива, кмітлива. Подати його характеристику." Ми вважаємо, що до цієї казки треба давати більше питань морального змісту, наприклад:
- Що треба робити, щоб бути таким, як Кирило Кожум'яка?
- Яким народ змальовує Кожум'яку, а яким – змія? Чому їхні образи такі різні? Та інші.
Наступна казка "Про липку й зажерливу бабу". В ній розповідається про діда та бабу. Одного разу послала баба діда до лісу, щоб той вирубав липку, бо нічим було топити. А липка, яку вибрав дід, виявилась чарівною. "Не рубай мене, – каже, – я тобі в пригоді стану!" От баба і вирішила скористатись такою нагодою та здобути собі конячку з возом, нову хату, худобу й птицю, грошей, охорону для себе та хати. Тільки останню бабину вимогу – "треба ще, щоб усі люди в селі були нашими батраками" – липка не виконала, та ще й забрала все, що бажала мати баба.
До твору автори підручника наводять такі питання:
1. Простежте за тим, як збільшувалися вимоги баби до липки.
2. Як ви гадаєте, чому баба не зупинялась у своїх вимогах? До яких пір липка потурала бабиним бажанням? Як ви поясните значення слова "зажерлива"?
3. А яким у казці показано діда? Свої думки підтверджуйте рядка ми казки.
4. Яка головна думка казки?
Ми вважаємо, що за допомогою всіх перелічених питань можна здійснювати моральне виховання, а перше питання доречно ставити ще перед першим читанням твору.
У розділі "Зростайте справжніми людьми" на особливу увагу заслуговують такі твори: "їжак і лисиця" (Естонська народна казка), "Коваль щастя" (Казка. А.Саксе), "Помічниця" (М.Конончук).
У казці "їжак і лисиця" розповідається про звірів, які потрапили до вовчої ями. Згодом, лисиця захотіла з'їсти їжака, бо почав їй допікати голод. А їжак запропонував не їсти його, а краще вислухати пораду. Лисиця погодилась та ще й поклялась: "Я присягаюсь тобі у вічній вірності і дружбі, обіцяю завжди виручати тебе з біди", їжачок запропонував, коли близько буде проходити мисливець, треба прикинутися мертвими. Тоді людина обох викине з пастки. Так і зробили.
Після цього з їжаком кілька разів траплялися всякі прикрощі, а лисиця не поспішала на допомогу, не згадувала про дану клятву. Тоді їжак вирішив провчити лиходійку. Знайшов в лісі пастку на лиса та хитрощами заманив туди лисицю.
До твору автори підручника наводять такі питання:
1. Назвіть дійових осіб казки. Які вони?
2. Що запропонував їжачок лисиці? Чи вдалося їм здійснити свій задум?
3. Чи справедливо їжак покарав лисицю?
4. Прочитайте прислів'я, які вживають герої казки. Як ви розумієте їх зміст?
5. Невдячний, кмітливий, розумний, хитрий, справедливий, сором'язливий, працьовитий. Які з цих слів можна використати, розповідаючи про їжачка?
6. Як по-іншому передати значення таких слів і виразів: благала, чую дихання смерті, заклякла на кістку, нагода по квитатися.
Таким чином, наведені вище питання допомагають нам формувати моральне виховання у молодших школярів. Можна використовувати і друге питання, але краще його доповнити: "Як це характеризує їжака? А лисицю?". Перше питання доречно ставити дітям ще до читання твору.
У казці "Коваль щастя" розповідається про коваля, який тільки-но відкрив власну кузню.
Але люди до нього не поспішали. Тоді коваль вирішив назвати свою кузню "Коваль щастя".
Першим замовником був селянин. Він попросив зробити коваля такий плуг, за яким би не довелося ходити слідом. Навесні плуг був готовий.
Другим замовником був багатій, який хотів отримати такого ключа, яким би тільки він міг відмикати двері комори. Восени ключ був готовий.
Пройшло немало років, посріблилося чорне ковалеве волосся. Одного разу ковалиха питає в свого чоловіка: "Чому ти іншим викував щастя, а собі ні?". Тому коваль вирішив з'ясувати, як поживає селянин, якому він викував плуга, що сам оре та багатій, який отримав ключ щастя. З'ясувалося, що селянин спився і зовсім перестав працювати, а багатій – з'їхав з глузду.
До твору автори підручника наводять такі питання:
1. Прочитайте, які замовлення виконав коваль.
2. Чи здобули замовники коваля щастя? Чому?
3. Знайдіть в казці слова, що виражають її головну думку?
4. Знайдіть у казці прислів'я. Поясніть їх зміст.
5. Поясніть значення вислову "коваль щастя".
Серед перелічених питань на особливу увагу заслуговують друге, третє та четверте питання. Ми вважаємо, що саме ці питання допомагають формувати моральне виховання у молодших школярів. У методичному посібнику до цієї казки наводиться велика кількість питань морального змісту:
- Про що міркував коваль?
- Який плуг він викував?
- Чому незвичним було прохання найбагатшого господаря округи?
- Кого ж автор казки вважає ковалем щастя?
- Чому коваль вдався до вигадки? Чи був впевнений молодий коваль, що люди після цього прийдуть до нього?
- Як він розмірковував над своїм вчинком?
- Який висновок можна зробити про першого замовника? Чи приніс щастя цей виріб ковалю і селянинові?
- Що відповіла дружина селянина на запитання коваля про плуг щастя, що сам оре?
- Дружина селянина в у цьому звинуватила виріб коваля. А ви як гадаєте, хто був справжнім винуватцем?
- Як допоміг здобути щастя своєму хазяїну інший виріб коваля – "ключ щастя"? Хто його замовив? Для чого йому був потрібний такий ключ?
- Як випробовував господар своє замовлення на членах родини?
- Що сказано в казці про долю родини найбагатшого господаря округи?
- Чи можна вважати, що ключ щастя допоміг господареві стати ще багатшим? Чому?
- Дружина багача звинуватила коваля в тому, що від "про клятого ключа горе та злидні оселилися в їхній хаті". Ви погоджуєтесь з такою думкою?
- Назвіть основну причину горя і злиднів багача.
- Селянин, який замовив плуг щастя, і багач, що тримав своє майно під замком, – це позитивні чи негативні дійові осо би?
- Як ставиться до них сам автор? З чого це видно?
- Що схвалюється в казці?
- Що можна сказати про коваля.
Таким чином, ми лише можемо додати, що перше питання, яке наводиться у методичному посібнику, краще ставити учням ще перед читанням твору.
До другого питання можна записати і таке: "Як це характеризує хлопців?". А підводячи підсумок, доречним буде питання: "Що схвалюється, а що засуджується в цьому оповіданні?". У методичному посібнику ми теж знаходимо питання, які сприяють вихованню моральних норм у молодших школярів:
- З якою метою хлопці прийшли на поле? А Наталя?
- Чи легко було Наталці нести відро з водою?
- Як ви вважаєте, про що подумали Тарас з Василем, коли дивились услід машині, в якій їхала Наталка?
У розділі "На світі є одним-одна Вкраїна" на особливу увагу заслуговують такі твори: "Корінь життя" (Притча), "Дивна дівчина" (Л.Храплива), "Хліба" (Бабусина розповідь), "Плакучий Бук" (А.Хорунжий), "Кам'яний горішок" (Легенда).
У притчі "Корінь життя" розповідається про хлопця – Максима, на честь народження якого посадили навпроти хати молоденький дубок. З літами обидва кріпли, росли. Та не сиділося Максимові в рідному селі – поїхав до столиці. А мати щодня виходила на битий шлях виглядати сина, тільки все даремно, бо забув нащадок дорогу до рідної домівки, відцурався. Буває, притулиться мати до дуба, мов до синочка, сльозу пустить, бо чує недобре материнське серце.
А Максима і справді мучить недуга. Порадили йому до ворожки –сходити. Прийшов, а вона йому каже: "Єдиний, хто тебе порятує – твій зелений брат, дуб-велетень. Вставай досвітками і вмивайся щодня росою з його листя". Так і зробив. І справді, трохи полегшало. Ненці каже, що забере дуба у місто. "Що ти, сину, – він же усохне, як тільки підрубаєш його коріння", – занепокоїлась мати. І тоді Максим зрозумів, що "людина, як дерево, без коріння жити не може!".
До твору автори підручника наводять такі питання:
1. Яким був давній український звичай, коли народжувалась дитина?
2. Що сказано в тексті про Максима і його зеленого брата?
3. Чому Максим змушений був звернутися до ворожки? Яку пораду вона йому дала? Як про це сказано у виділених реченнях?
4. Прочитайте діалог між матір'ю і сином. До якого висновку прийшов Максим?
З наведених вище запитань до тексту ми бачимо, що:
а) перше і друге питання відбивають знання про українські народні традиції, звичаї та обряди; на основі цих питань можна формувати моральне виховання у молодших школярів за допомогою народних звичаїв та обрядів, а це і є метою нашої роботи;
б) за допомогою третього і четвертого питань можна виховувати моральні норми у молодших школярів.
2.2 Шляхи підвищення ефективності використання українських народних традицій та обрядів у моральному вихованні молодших школярів
Ми вважаємо, що доцільно проводити низку свят, які розкривають сутність народних традицій та обрядів, на основі яких відбувається моральне виховання молодших школярів. Наприклад, восени можна провести свято під назвою "Ой обжинки, господарю, обжинки". Майже все свято базується на обжинкових піснях та обрядах, пов'язаних з ними. Під час проведення цього свята, діти дістають уявлення про традиції та обряди, якими українці користувалися в минулому, збираючи врожай.
Взимку доречно провести свято "Водіння кози" та обряд щедрування "Маланка", які приурочені до 13 та 14 січня. Основа і свято, і обряду – інсценізовані дії, які супроводжують щедрівками. В них щедрівники бажають господарям багато врожаю, здоров'я тощо. Ці свята також супроводжуються обрядами, наприклад: продаж кози та вихваляння здібностей Маланки. На прикладі свята "Водіння кози" та обряду щедрування "Маланка" в учнів розвивається кругозір, поширюються знання про, традиції та обряди нашого народу, адже ці свята ще використовуються на Волині, Львівщині та Закарпатті, а щедрування відбувається і зараз майже у всіх регіонах України.
Навесні доречно провести свято "А вже весна, а вже красна". Під час проведення такого свята слід використовувати веснянки, гаївки, жарти, пісні-ігри "Шум", "Воротарчик".
Використання весняних обрядових пісень та народних ігор розвивають в учнів почуття прекрасного, естетичний смак, повагу до традицій минулого.
Доречним буде і проведення свят або використання усних журналів, присвячених народним символам-оберегам. Добирати теми необхідно які більш або менш відомі дітям, наприклад: "Хата моя, біла хата", "Хліб наш насущний", "Рослини – символи та обереги", "Українська писанка", "І на тім рушникові..." тощо. Дуже вдало проілюстровано сценарій усного журналу в журналі "Початкова школа" (1998, №8), який розробила О.Московенко.
Виховну роботу з дітьми можна здійснювати також на основі народних ігор. Характерною особливістю народних ігор є навчальні змісти, який подається в ігровій формі. Так, наприклад, гра "Гуси" вчить спритності, уважності, "В гороховій скрині" – знанню українських пісень, віршів та танців, "Редька" – як треба працювати на городі тощо.
Ми пропонуємо здійснювати виховну роботу з молодшими школярами, яка]включає проведення:
- систематичних бесід;
- прогулянок;
- екскурсій;
- вечорів питань та відповідей тощо.
Теми до проведення систематичних бесід слід добирати морально-етичного чи народознавчого змісту, наприклад: "Ми діти твої, Україно!", "Бути вихованим, що це значить?", "Година ввічливих малят", "Люби, шануй, оберігай усе, що зветься Україною!".
Прогулянки краще за все проводити по старим вулицям міста, які відомі своїми архітектурними спорудами чи видатними людьми минулого, які тут колись жили. Вчителю до таких прогулянок слід ґрунтовно готуватися. Необхідно з'ясувати, який маршрут обрати краще, які вулиці в місті найстаріші, які з них виникли першими і чому, яка в них була назва раніше і тепер, які видатні постаті жили на цих вулицях, чим вони займалися в роки життя, який вклад внесли в українську історію тощо.
Екскурсії доречно проводити, відвідуючи музеї. Це може бути і шкільний музей, експозиція якого присвячена українському мистецтву та історії українського народу, чи художній музей, де поряд з відомими витворами мистецтва найвідоміших художників Європи зустрічаються і праці українських майстрів (Т. Шевченка, М. Приймаченко, І. Репіна та інших). Також ми пропонуємо з'їздити до Чугуєва і відвідати музей ім. Репіна.
Це будинок, в якому Репін жив і творив наприкінці свого життя протягом 1876-1877 рр. Тут зібрані особові речі художника, його замальовки, картини та пейзажі Чугуєва.
Ми також пропонуємо відвідати Полтаву, місто – відоме завдяки Полтавський битві, яка відбулася під час Північної війни в 1700-1721 рр. між Швецією і Росією. Зараз це місце є територією заповідника, на якій розташовані Братська могила та музей історії Полтавської битви. Слід відвідати у Полтаві і музей-садибу І.Котляревського – українського генія, автора безсмертної "Енеїди" та "Наталки-Полтавки". А ще Полтава пишається своїми архітектурними святинями, найстарішими з яких є Хрестовоздвиженський монастир та сучасник Полтавської битви – Спаська церков.
Ми вважаємо, що екскурсії не тільки виховній роботі з учнями, вони розвивають у школярів пам'ять, мислення, пізнання навколишнього та історії українського народу.
Буває, що учні цікавляться деякими традиціями та обрядами українського народу, змістом їх проведення чи історією своїх пращурів, тоді доречно проводити вечори питань і відповідей. Вчитель повинен заздалегідь записати всі питання, які цікавлять учнів, та сформувати їх в одну тему. План проведення такого вечора може мати такий вигляд:
1. Вступне слово вчителя з даної теми.
2. Питання учнів та відповіді вчителя.
3. Практична частина (проведення народної гри чи обряду, які відносяться до даної теми).
4. Підведення підсумків учнями і вчителем.
Ми вважаємо, що проведення таких вечорів сприятиме засвоєнням учнями тих аспектів українських народних традицій та обрядів, які найбільше їх цікавлять.
Висновок до розділу 2
Отже, на вище зазначених прикладах відбувається формування морального виховання у початковій школі на засадах народних традицій та обрядів. Використання українських народних свят, усних журналів, заочних подорожей, систематичних бесід, прогулянок, екскурсій, вечорів питань та відповідей тощо, необхідно, щоб повною мірою прищепити молодшим школярам любов до українських народних традицій та обрядів.
Висновок
Проблема морального виховання молодших школярів можлива при забезпеченні педагогічних умов: мотиваційної, змістовної, операційної.
Програма «Моральне виховання школярів в учбовій діяльності» може сприяти підвищенню рівня виховної підготовки що вчаться в школі, забезпечуючи розвиток моральних якостей особистості в учбовій діяльності.
І діти, стануть високоморальними особами: ввічливими, уважними до інших людей, навчаться дбайливо відноситися до праці. Чи не це головна мета роботи вчителя?
Перед загальноосвітньою школою ставиться завдання підготовки відповідального громадянина, здатного самостійно оцінювати, що відбувається і будувати свою діяльність відповідно до інтересів оточуючих людей. Рішення цієї задачі пов'язане з формуванням стійких моральних властивостей особистості школяра. Основною функцією є формування інтелектуальної, емоційної, ділової, комунікативної готовності учнів до активної діяльності, взаємодії з навколишнім світом (з природою, іншими людьми, самими собою і ін.). Формування морального виховання у початковій школі на засадах народних традицій та обрядів здійснюється не тільки у навчально-виховній роботі в школі, але й у повсякденному житті; в цьому допомагає використання українських народних свят, усних журналів, заочних подорожей, проведення систематичних бесід, прогулянок, екскурсій, вечорів питань та відповідей, які при щеплюють молодшим школярам любов до українських народних традицій.
Список використаної літератури
1. Архангельский Н.В. Нравственное воспитание. - М.: Просвещение, 1979.
2. Болдырев Н.И. Нравственное воспитание школьников. – М.: Просвещение,1979.
3. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка – М.:1979,т.11.
4. Каирова И.А. Нравственное развитие младших школьников в процес-се виховання. - М.: Просвещение, 1979.
5. Краткий словарь по философии -М: 1982
6. Кондрашин И. Глоссарий философских терминов, 2006 г.
7. Кукушин В.С. Современные педагогические технологии. – Ростов-на-Дону: «Феникс», 2003.
8. Кучинський М.В. Роль усної народної творчості у розвитку молодших школярів // Початкова школа. – 1995. – № 1. – С. 13–19.
9. Лозова В.І., Троцько Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання. – Харків, 1997.
10. Освітні технології / За ред. О.М. Пєхоти. – К.: А.С.К., 2002.
11. Педагогика / Под ред. Г. Нойнера, Ю.К. Бабанского. – М.: Педагогика, 1984.
12. Ушинський К.Д. Про народність у громадському вихованні. Виховання і характер // Історія дошкільної педагогіки. Хрестоматія / Упоряд. З.Н. Борисова, В.З. Смаль. – К., 1990.