У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.net

Марко Вовчок Максим Гримач повний текст оповідання I Не за вас се діялось ~ давно

Работа добавлена на сайт samzan.net: 2015-07-05

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Выберите тип работы:

Скидка 25% при заказе до 5.4.2025

1) Марко Вовчок

Максим Гримач (повний текст оповідання)

              

I

Не за вас се діялось, – давно колись, як панувала на Вкраїні удвозі Польща і Московщина. Московщина обладувала Україною сьогобочною. Застави хоч стояли, та не густо; сторожа не пильнувала так, як от тепер по Збручеві, чи що; то Дніпром руччіші людці перевозили всяке добро, не оплачуючи: шовки, оксамити, парчі-сутозлоті, пахучі шафрани й крами дорогії, в барильцях щире золото й срібло.

Саме проти Черкас, нижче Домонтова, сидів хутором над Дніпром Максим Гримач; то сей і довгенько кохався в тому. Такий-то багатир! Ходив у жупанах, та в сап’янцях, та в атласах. І хороший був: повновидий, чорнобровий, чорноусий; а веселий, а жартовливий! Було, як вийде в неділю поміж люди, то так його і обступлять. Дуже його любили.

– От, – каже, було, хто з громади, – ти, брате Максиме, зовсім у пана вбрався.

– Еге ж, братіку, вбрався. Вбирайтесь лишень і ви, добрі люди. Добре панам жити, кат їх не взяв! Уже тепер годі за вас підставляти шию, годі! Буду їсти, та пити, та хороше ходити, – звісно, так, як панові вельможному годиться.

А такий був: нехай тільки станеться кому з нашого села пригода – головою ляже, а вирятує; нехай зачепить хто чужий, то й не збудеться лиха: налетить, як той вихор нагальний, дощенту викорчує. Колись шляхтич да заняв козаче поле, то він і хату його спалив, і попіл розвіяв, і самого протурив за Дніпро. Коли жив, то, може, й досі пам’ятає, які нагайки-дротянки плелися в пана Максима Гримача.

Був Максим удовець, мав дві дочки. Одна – Катрею звали – вже дівчина доросла, а хороша та пишна, як королівна; друга – Тетяна, так собі підліток, невеличечка; звивається, було, в дворі або в віконце виглядає, як ясочка. Жили вони в батька у розкошах.

Ото, було, як опівночі, то й пливуть човни Дніпром та й пристають під старою вербою; а пан Максим їх веде до світлиці та приймає, що треба. Забулась, як на ім’я того пана, що пересилав йому човнами все те добро. Він держався в кам’яній пещері поміж горами, над Дніпром, і ніхто про те не знав, окрім купки вірних козаків.

II

Найчастіше припливав молодий козак Семен, уродливий парубок, хисткий, як очеретина, смілий, як сокіл, – і щиро покохала його наша гордовита Катря.

Сватають її багаті люди й хорошого роду – один, і другий, і третій. «Не хочу, не піду».

– Слухай, дочко, – каже Максим, – багацько ти гордуєш, рибочко! Сватають тебе перші люди в селі, парубки все молодії й хороші, – чому не йдеш?

– Мені байдуже, що вони молоді й хороші, коли моє серце не до них горнеться.

– А до кого ж, доню? Слухай лишень, моя дитино: я тебе не буду за них силувати, та й за бурлаку не віддам; нехай він хоч і місяця з неба схопить. Не оддам, дочко! як тобі кажу, так і буде. Слово в мене батьківське, кріпке, сама знаєш.

– Знаю, тату. А якого б ви собі зятя бажали?

Вільного козака, дочко, щоб сам собі паном був, нікому не кланявсь – от якого!

– А як буде сам собі пан?

– Тоді з Богом!

– Ну, я буду дожидати.

– Дожидай, моє серце, не бороню. Хто ж він такий? Я щось примітив.

– Нащо вам знати, таточку! Нехай перше визволиться, тоді й знатимете.

– Добре, моя люба дитино, нехай!

Як почув Семен, то й каже:

Що ж робити, Катре моя кохана! треба ждати! Я в свого пана вже третій рік добуваю, останній. Як послужить доля, то сього року буде велика здобич. Отаман мене не скривдить: чоловік він шановний. Подякую йому за хліб, за сіль, нагледжу де хуторок красний да й поклонюсь тоді твоєму батькові. Тільки люби мене вірно, моя дівчино!

Ждуть наші голуб’ята. Не плаває – літає Семен Дніпром, тільки човен синю хвилю розбиває.

Ладяться козаки в дорогу; Семен з ними. Виряджаються козаки на здобуток.

– Соколе мій, козаче! – каже Катря, пригортаючись до його. – Коли ж ти вернешся? чи хутко?

– Хутко, моя рибчино, хутко! Зацвіте перша вишня у твоєму садочку, закує сива зозуля – я припливу до тебе, припливу не наймитом – вільним козаком, Катре!

Рушали козаки восени, казали дожидати на весну.

III

Сидить Катря в світлиці, вишиває шовком рукава та рушники та все в віконце поглядає, чи крутить завірюха, чи вже сніг тане, чи хутко-то теплом повійне.

Скресла крига, пройшла. Шумить Дніпро, сивіє, й чорніє, і плескає в береги; розвивається верба, зеленіють комиші. Весела наша Катря ходить собі да поглядає.

Зацвіли вишні, прокувала сива зозуля. Красно в садочку! Послався зелений барвінок, голубо зацвів; червоніє зірка; повився горобиний горошок; вовча ступа попустила широке листя; цвіте-процвітає мак повний: і сивий, і білий, і червоний; розкинувсь по землі синій ряст; розрослась зелена рута. Поміж тим квітом сама, як найкращий квіт, походжає Катря, походжає та з синього Дніпра ясних очей не зводить, а тільки зійде місяць та посипле іскорцями у темну воду, Катря вже й під старою вербою на березі. Пильно дивиться вона, придивляється, чи не пливе хибкий човен, чи не править тим човном ставний та любий козак.

Минає тиждень, минає й другий. Якось сидить вона під вербою, а ніч зорешлива та тиха; тільки соловейко свище, та гуде Дніпро. І замигтіло щось оддалік, ніби чорна чаєчка. ближче. Се човен! Летить, мов на вітрових крилах. Вона аж рученьки до його простягла. Який же то козак править човном?. Се не Семен. От уже він і коло берега, схилився на весельце, свиснув раз і другий. З хати вийшов батько. Катря припала за вербою.

Вийшов старий Гримач та й питає:

– Які вісті?

– Лихо, пане Максиме, – каже козак, – лихо!

– А що там таке?

– Позавчора перед бурею, опівночі, горіла береза (а козаки, було, як треба дать звістку, що йдуть, то й запалять березу або друге яке дерево над Дніпром); от ми примічали та вчора й виїхали назустріч. Нема нікого. тільки Дніпро потрощені човни носить.

– А велика була буря?

– Я й зроду такої не бачив! Дуби так з кореня й вивертає; дощ комиші позсікав, як шаблею; Дніпро – аж пісок зо дна викидає. Ніч темна-темна, тільки блискавка блискає. А як грім гримне, то наче всі гори наддніпрянські луснуть.

– І ніякої чутки?

– Нема чутки, пане Максиме. Ми вже міркували, та й отаман з нами розсудив, що всі наші хлиснули дніпрової хвилі.

– А жваві були хлопці, брате! о, жваві хлопці! Ну, ходім до хати.

Тепер уже вільний козак мій жених, тату! вільного собі зятя дождали!

Старий – зирк! се його Катря стоїть проти місяця, біла-біла.

– Господь Бог з тобою, моя дитино! – крикнув він, ухопивши її за холодну руку.

Вона глянула йому в вічі, визволила руку і пішла, не промовила й словечка.

IV

Повів він козака в світлицю, пошанував, випровадив та й знову до дочки.

Вона сидить у садочку та вінок плете з червоного та з білого маку, зеленим барвінком перевиває. А сонце саме сходить з-за дніпрової кручі.

– Дитино моя, Катрусю! – каже старий, сідаючи коло неї, – послав тобі Господь великую тугу на серце. Підніми ж бо голівку, доню, та глянь на старого батька!

Вона підняла голівку й глянула на його.

– О доню! яка ж ти стара стала!

– Ні, тату, я ще молоденька, – зітхнула вона та й знов за вінок.

Як уже він її розважав, як умовляв! А вона, знай, плете свого вінка і словечка йому не миркне.

Пішов старий, покликав меншу дочку:

– Тетянко, йди, моя рибко, до сестриці; вона у великій печалі – розважатимеш її.

– А що там? А де ж вона? Прибігла в садочок:

– Сестрице Катрусю! сердечко! Чого ви сумуєте? От уже й літечко надворі.

А сама обхопила її за шию ручечками.

– Сестричко моя малая! щебетушечко моя нерозумная! – жалує Катря малу.

– О, да який же вінок ваш красний, сестро! да який же красний! Сестронько-любонько, коли ж ви його візьмете?

– Ввечері візьму.

Повісила вінка над водою та й гуляє по саду, водячи сестричку за ручку; а ся щебече собі.

Кличе батько обідати. Прийшла й сіла кінець стола; своїми білими руками меду батькові наливала й розмовляла. Тільки як старий не заходив, нічого не говорила про себе.

Увечері ввійшла до батька й поцілувала його в руку. Старий схопив її за голову:

– Катре, дочко моя нещаслива! нехай тебе Мати Божа помилує!

І малу сестру прийшла обняла й пригорнула до серця.

Вийшла знов у садочок. Так-то гарно убралась! Сорочка тоненька і плахта шовкова, пояс сріблом цвіткований, черевички високі; дрібно, дрібнесенько русу косу заплела, і золотий перстень блищить на правій руці.

Прийшла над воду і зняла свого вінка, що сплела ранком, зняла та й каже: «Не зов’яв ти, мій маковий вінку!» – і наложила той вінок собі на голівку. А на самому березі верба – аж геть попустила віти на воду. Вона й сіла коло вербового кореня дуплинастого, схилила голівку на білую ручку; взяли її думки та гадки. Там, під кучерявою вербою, і освітив її місяць, хорошу й смутну, у маковому вінку.

Як заіскрився місяць у воді. «Вже ясний місяць зійшов», – каже (а то, було, як любились із Семеном, місяць зійде – він і пливе до неї) та й ступила на вербову віть. Зійшла, як на хибку кладку, поглянула на всі сторони та й кинулась на самий глиб.

V

Уранці гомін та тривога по двору. Тетянка плаче, старий Гримач без шапки ходить, розхристаний та все питає:

– Де моя Катря? Де моя дитина люба?

Кинулись до води – тільки вінок маковий плаває, кружиться.

Зачинився старий Гримач, аж п’ять років не виходив за свої ворота. Одцурався й отамана, й здобичі. Посивів, як той голуб сивий.

Дав Господь діждати другої дочки. Висока, та ставна, та чорноброва! Висватали її хороші люди – сотник молодий і на лиці дуже гарний. Бучне весілля справили: од її двору аж до церкви червоною китайкою вислали; срібними кубками гостей частували. Да й понаходило ж їх чимало! в хаті й на дворі, і коло брами – аж усю вулицю вздовж закрасили. Цілий тиждень гуляли.

По весіллі поблагословив старий молодят, випровадив до господи. Сумно старому Максиму самому в хаті; глянув тоді на Дніпро та й згадав старшу дочку, а сльози йому покотились на сивий ус.

  •  Катрю! Катрю! дитино моя хороша! загубив я твій вік молоденький!

2) Аналіз творчості письменниці Марко Вовчок й твору «Максим Гримач»

Марко Вовчок (справжнє ім’я Марія Олександрівна Вілінська) – українська письменниця, твори якої мали антикріпосницьке спрямування. Її вважають основоположницею дитячої української прози. Марко Вовчок зміцнила основи української соціально-побутової прози. Вагоме місце у творчості посідають дві книги «Народних оповідань» (віддруковані за сприянням П. Куліша), соціальна повість «Інститутка», твори для дітей.

Особливості творчості:
- збагатила українську літературу жанрами соціально-проблемного оповідання, баладного оповідання, соціальної повісті («Інститутка»), психологічного оповідання й повісті, соціальної казки художнього нарису;
- письменниця описувала історичне минуле України, зверталася до фольклорних традиції;
- форма розповіді: у творах немає спеціального оповідача; є мистецький (коли читач дізнається про все з уст народу);
- характерні висока ідейність і художність творів.
Тематика творчості:
- життя дітей;
- побут дорослих;
- кохання;
- боротьба проти кріпацтва;
- трагізм життя селянства за часів кріпаччини;
- паразитичне життя дворянства, ченців, міщанства.

«Максим Гримач»


Історія написання
Входить до збірки «Народні оповідання», яка написана в 1856 – 1857 роках, а опублікована окремою збіркою в грудні 1857 року (на титульній Сторінці стоїть 1858 р.) в Петербурзі.
Редактор і видавець – П.О.Куліш.

Жанр
На думку літературознавців, «Максим Гримач» – не просто оповідання, а оповідання-балада. Адже в основі лежить баладний мотив розлуки дівчини з коханим, який загинув. Зображення трагізму внутрішнього світу героя, ліризм і драматичний сюжет, наявність в оповіданні діалогів, казкових елементів дають підстави назвати оповідання Марка Вовчка «Максим Гримач» баладним.
Тема. Зображення життя українського народу в часи, «як панувала на Вкраїні удвійці Польща і Московщина. Московщина обладувала Україною сьогобочною» на прикладі родини Максима Гримача. (Російсько-польська війна 1654-1667 pp. закінчилася Андрусівським перемир’ям 1667 р., за яким Лівобережна Україна і Київ з прилеглими містечками і селами залишилися в складі Російської держави, а Правобережна Україна, крім Києва, відійшла під владу Польщі. Згадується у творі Збруч – річка на межі Тернопільської та Хмельницької областей України, яка розділяла в ті часи Східну і Західну Україну.)
Головна ідея. Возвеличення почуття кохання (Катрі до Семена) • та засудження соціальної нерівності. Обстоювання автором не спотвореного майновими розрахунками родинного щастя.
Проблематика:
• батьки і діти;
• кохання;
• соціальна нерівність;
• добро і зло;
• щастя людини.
Герої твору: батько Максим Гримач, старша дочка Катря, менша – Тетяна, козак Семен (коханий Катрі), козак, що приніс звістку про розбиті човни під час бурі.

Цитатна характеристика героїв твору:

1. Максим Гримач

• «Такий-то богатир! Ходив у жупанах, та в сап’янцях, та в атласах. І хороший був: повновидний, чорнобровий, чорноухий; а веселий, а жартівливий! Було, як вийде в неділю поміж люди, то так його і обступлять. Дуже його любили».

• «…нехай тільки станеться йому з нашого села пригода — головою ляже, а врятує; нехай зачепить хто дужий, то й не збудеться лиха: налетить, як той вихор нагальний, дощенту викорчує».

• «…я тебе не буду за них силувати, та й за бурлаку не віддам; нехай він хоч і місяць з неба схопить… Слово в мене батьківське, кріпке, сама знаєш» (Максим до Катрі).

• «Зачинився старий Гримач, аж п’ять років не виходив за свої ворота. Одцурався й отамана, й здобичі. Посивів, як той голуб сивий» (після смерті Катрі).

• «Катрю! Катрю! Дитино моя хороша! Загубив я твій вік молоденький!»

2. Катря Гримач

Гордовита («Мені байдуже, що вони (парубки) молоді й хороші, коли моє серце не до їх горнеться»)

• «…доросла, а хороша та пишна, як королівна».

• «Поміж тим квітом сама, як найкращий квіт, походжає».

• «Так-то гарно убралась! Сорочка тоненька і плахта шовкова, пояс сріблом цвіт кований, черевички високі; дрібно, дрібнесенько русу косу заплела, і золотий перстень блищить на правій руці».

• «Вона й сіла коло вербового кореня дуплинастого, схилила голівку на білу ручку; взяла її думки та гадки. Там, під кучерявою вербою, і освітив її місяць, хорошу й смутну, у маковому вінку».

 «Зійшла, як на хибну кладку, поглянула на всі сторони та

й кинулась на самий глиб».

3. Семен

• «…молодий козак Семен, вродливий парубок, хисткий, як очеретина, сміливий, як сокіл»

• «…треба ждати! Я в свого пана вже третій рік добуваю, останній. Як послужить доля, то сього року буде велика здобич. Отаман мене не скривдить: чоловік він шановний… Подякую йому за хліб, за сіль, нагледжу, де хутором красивий да й поклонюсь тоді твоєму батькові… Тільки люби мене вірно, моя дівчино!» (до Катрі)

• «Не плаває — літає Семен Дніпром, тільки човен синю хвилю розбиває».

• «Зацвіте перша вишня у твоєму садочку, закує сива зозуля — я припливу до тебе, припливу не наймитом — вільним козаком». (до Катрі)

Композиція:
Твір складається із п’яти частин. Важливу роль у побудові твору відіграють пейзажі (виступають як художній паралелізм). В оповіданні – багатство зорових та слухових образів.
Експозиція: «…се діялось,— давно колись, як панувала на Вкраїні удвійці Польща і Московщина». Зображення розміреного життя сім’ї Максима Гримача.
Зав’язка: кохання Катрі до Семена, відмова всім багатим людям хорошого роду.
Розвиток дії: зустріч Катрі з козаком.
Кульмінація: Катря чинить самогубство (топиться у Дніпрі), дізнавшись про смерть коханого.
Розв’язка: Страждання Максима Гримача через втрату старшої дочки («Зачинився старий Гримач, аж п’ять років не виходив за свої ворота»), заміжжя другої дочки.

 Стислий переказ твору «Максим Гримач»


 I частина. Давно це діялось, коли панували в Україні Польща і Московщина. Застави між державами стояли негусто, тому люди часто перевозили Дніпром усякий крам, не сплачуючи мита.
Навпроти Черкас над Дніпром був хутір
Максима Гримача. «Такий-то богатир! Ходив у жупанах, та в сап’янцях, та в атласах.       І хороший був: повновидий, чорнобровий, чорновусий; а веселий, а жартівливий!» Люди його, любили, бо будь-кого з біди виручить. Був Максим удівець, мав двох дочок – дорослу Катрю та меншу Тетяну. Жили вони в батька у розкошах.
Опівночі пливуть човни Дніпром та пристають до старої верби. Максим гостей і товар приймає, щоб ніхто й не знав.
II частина. Найчастіше припливав молодий козак Семен, «уродливий парубок, хисткий, як очеретина, смілий, як сокіл». Покохала його гордовита Катря, усім женихам відсіч дає, бо «серце не до них горнеться».
Максим сказав, що силувати не буде, але й за бурлаку не віддасть. Катря відповіла, що дожидатиме такого. Розказала Семену. Парубок розрадив: дослужить він в пана останній третій рік, отримає волю, купить хутірець та й сватів пришле. Велів дожидати весни: як зацвіте перша вишня — припливе вільним козаком.
 III частина. Чекає Катря, у вікно поглядає. Ось і вишня зацвіла, а Семена нема. Якось підслухала Катря , як козак розказав Гримачу, що велика буря була на Дніпрі і всі човни порозбивала. Зблідла Катря й промовила, що тепер-то батько діждав собі вільного зятя.
 IV частина. Сумує Катря, плете в саду віночок із квітів. Ніхто її не розважить: ні батько, ні сестра. Уночі пішла під вербу та й кинулась у річку «на самий глиб».
V частина. Уранці гомін, тривога. Шукають Катрю, але тільки вінок у річці знайшли.
«Зачинився старий Гримач, аж п’ять років не виходив за ворота. Одцурався й отамана, й здобичі». Тетяна підросла, вийшла заміж за гарного сотника. Сумно старому Максиму в хаті; гляне на річку – сльози котяться: «Загубив я твій вік молоденький!»




1. Эпоха научной революции 17 век
2. ГСПТС от 2013 г.html
3. Российский государственный профессиональнопедагогический университет Машиностроительный институт К
4. Тема- Избирательное право Российской Федерации 4 часа Вопросы для обсуждения можно взять темы докладов
5. Статья- Обучение рисованию детей дошкольного возраста
6. Реферат- Демокрит
7. REVIEW OF MICROFINANCE INDUSTRY IN ETHIOPIA REGULATORY FRAMEWORK AND PERFORMANCE
8. к Балковой Сергей Комета Ж
9. Расчёт экономических показателей АТП
10. Развивающиеся страны позиция в мировой экономике