Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Лекція № 5
Українські землі під владою Російської та Австрійської імперій у XIX ст.
План.
В кінці XVIII ст., в результаті трьох поділів Польщі (1772 р., 1793 р., 1795 р.) територія України опинилася в складі двох імперій. 9/10 території України (Слобідська, Лівобережна, Правобережна, Волинь, Південь) - у складі Російської імперії. Ці землі пізніше отримали назву Наддніпрянської України. 1/10 території, а саме Західна Україна - у складі Австрійської імперії.
Поділ України російсько-австрійським кордоном, політика гноблення збоку імперій негативно впливали на формування української нації.
1. Життя українців в межах Російської імперії у XIX ст. відзначено важливими подіями. 1812 р.- війна проти наполеонівських військ. На Україні почали формуватися козацькі
полки та народні ополчення. 8 полків прийняли участь у "битві народів" восени 1813р.- під Лейпцігом. 1825 р.- повстання декабристів. 1853-1856 р.р. - Кримська війна та поразка в ній Росії.
В середині XIX ст. в Росії склалася глибока криза феодально-кріпосницької системи. Усвідомлення цієї кризи змусило російський уряд ліквідувати кріпосне право та реформувати державний устрій.
19 лютого 1861 року цар Олександр II підписав маніфест про скасування кріпосного права. Його відміна відбулася прусським шляхом. Селяни мусили сплатити поміщику викуп за землю. Цей викуп було розтягнено на 49 років, оскільки селяни не мали грошей щоб сплатити його відразу. До того ж, користуючись відсутністю земельного розмежування до реформи, поміщики не тільки захопили найкращі землі, а й скоротили селянські наділи: від 14% в Херсонській до 37% у Катеринославській. Тому після проведення реформи 220 тисяч українських селян залишились безземельними. Більшість селянських господарств (94%) володіли наділами до 5 десятин, що не давало змоги ефективно вести господарство. В цілому реформа носила грабіжницький характер щодо селян. Вони сплатили за неї в два рази більше її ринкової вартості. Але, не дивлячись на обмежений характер реформи, вона стала своєрідним ключем до модернізації Російської імперії.
У комплексі реформ Олександра II важливе місце належить земській, судовій та військовій.
Земська реформа (1864 р.) передбачала створення виборних місцевих органів самоуправління - земств, які займалися розвитком місцевої промисловості, торгівлі, соціальною опікою, охороною здоров'я, освітою тощо.
У 1870 р. проведена реформа міського самоврядування - з'являються виборні міські думи.
В ході військової реформи рекрутчина була замінена загальною військовою повинністю, термін служби - 6-7 років.
Упродовж 60-80-х років XIX ст. завершився промисловий перехід від мануфактур до заводів і фабрик. Особливо швидкими темпами розвивалися вугільна, залізорудна і металургійна промисловість, зосереджена в Донецько-Криворізькому басейні. Наприкінці XIX ст. Україна перетворилася на вугільно-металургійну базу Російської імперії: вона давала майже 65% усього вугілля імперії, понад 50% чавуну і трохи менше 50% заліза і сталі.
Нарощували виробництво традиційні для України галузі промисловості по переробці сільськогосподарської продукції - цукрова, винокурна, мукомельна. В кінці XIX ст. Україна давала 85% загальноросійського виробництва цукру, 50% усього тютюну.
Машинобудування розвивалося повільно. Винятком було виробництво сільськогосподарських машин - їх в Україні вироблялося більше половини від тих, що вироблялися в Росії.
Промисловому розвитку сприяло бурхливе будівництво залізниць, загальна протяжність яких в Україні становила наприкінці XIX ст. 1/5 залізничної мережі Росії.
Велику роль у промисловості, особливо важкій, відіграв іноземний капітал - німецький, англійський, французький, бельгійський. У 1900 р. його частина досягала 80-90%.
Йшов процес зростання міст. Якщо до реформи 1861 р. лише Одеса мала понад 100 тис. жителів, то в кінці XIX ст. було вже чотири великих міста: Одеса (400 тис), Київ (250 тис), Харків (175 тис), Катеринослав (115 тис). У цих містах було сконцентровано 25% усього міського населення України.
Не дивлячись на швидкий процес індустріалізації, в Україні переважало сільське господарство. Капіталізація йшла двома шляхами:
прусським, при якому відбувався повільний перехід поміщицьких землеволодінь до капіталістичного способу господарювання; переважав на Правобережжі;
американським - утворення фермерських господарств, які використовували найману працю і постачали продукцію на ринок; переважав на півдні.
Всього ж наприкінці XIX ст. сільська буржуазія становила 25% сільського населення і зосереджувала в своїх руках 40% селянських земель. Перехід на капіталістичну систему господарювання сприяв піднесенню сільськогосподарського виробництва. В кінці XIX ст. Україна давала 43% світового врожаю ячменю, 20% - пшениці, 10% - кукурудзи. Але в самій Україні, яка мала статус "європейської житниці", українець в середньому споживав хліба менше, ніж європеєць. Майже половина селян були бідняками, страждали від малоземелля. Це спричинило міграцію українців Наддніпрянщини на Далекий Схід.
Таким чином, Наддніпрянська Україна була одним із найбільш розвинутих районів Російської імперії. Але при цьому тільки 15% підприємств виготовляли готову продукцію, а всі інші постачали сировину для виготовлення такої продукції в Росії. Вартість готових товарів була високою, а сировини - низькою. До того ж економіка базувалася на іноземному капіталі. Все це сприяло тому, що Україна лишалася прибутків і капіталу, по суті була колонією нового типу.
Ще важче було становище українців в Австро-Угорщині. Хоча кріпосне право було відмінено в ході революції 1848 р., яку називають "весною народів", життя більшості українців залишилось злиденним. Політика Австро-Угорщини була спрямована на те, щоб закріпити за Західною Україною статус аграрно-сировинного придатку до розвинутих провінцій імперії.
Господарство Західної України було аграрним. Зміни в сільському господарстві відбувалися повільно, воно розвивалося переважно прусським шляхом. Кількість сільської буржуазії становила 11% в Галичині та 8% на Буковині. Промисловість хоч і зробила значний крок вперед, проте залишалася відсталою, з надзвичайно низькими темпами розвитку. Провідними галузями були нафтодобувна (давала 5% світового видобутку нафти), деревообробна та харчова. У промисловості домінував іноземний капітал. Повільно йшов процес зростання міст. Найбільшим був Львів - 200 тис. жителів.
Навіть порівняно з Наддніпрянщиною, економіка Західної України була відсталою і носила яскраво виражений колоніальний характер.
Зростання чисельності населення загострило проблему малоземелля, що спричинила масову еміграцію західноукраїнських селян до Канади, СІНА, Бразилії, Аргентини.
2. Українське національне відродження XIX ст.
Основна риса української історії XIX ст. - це національне відродження України, під яким розуміють: формування національної самосвідомості українців, зростання інтересу до української мови, історії, культури; активізацію зв'язків між західними і східними українцями; розгортання національно-визвольного руху.
Активізації національного руху сприяло збільшення кількості національної інтелігенції, яка виступила ініціатором і організатором цього руху. Центрами підготовки інтелігенції стали університети міст: Львова (1661 р.), Харкова (1805 р.), Києва (1834 р.), Одеси (1865 р.).
У Наддніпрянській Україні національно-визвольний рух започаткувала патріотична інтелігенція, яка прагнула зберегти від вимирання українську мову, історію,, культуру. Поштовх розвитку цьому процесу дав вихід у світ "Енеїди" І.Котляревського (1798 р.) - першого твору, написаного народною українською мовою.
Справу Котляревського продовжили "Харківські романтики" - літературне об'єднання 20-40-х років, створене студентами Харківського університету Левком Боровиковським, Амросієм Метменським, Олександром Корсунем та ін. Ідейним натхненником для них був Г.Квітка-Основ'яненко. Видавши у 1834 р. "Малоросійські повісті", він довів, що українською мовою можна писати й високохудожні прозові твори.
В цей же час зростає і інтерес до української історії. Важливе значення мала поява "Історії Русів", анонімний автор якої доводить, що Україна має власну історію, захищає право українського народу на свободу і державу.
Після закінчення війни з Наполеоном (1812-1814 р.р.) з'являються перші таємні організації у вигляді масонських лож. їх метою було удосконалення людини, її внутрішнього світу, як шлях удосконалення суспільства. В Україні найбільшого значення мали полтавська ложа "Любов до істини", заснована в 1818 р. (членами її були І.Котляревський, В.Тарновський, В.Лукашевич) та київська (1818 р.) "Ложа об'єднаних слов'ян" (основоположники поляки В.Росцішевський, Х.Харлинський та ін.). Існували ложі у Житомирі, Крем’яні та інших містах.
В 1819 р. В.Лукашевичем було створено "Малоросійське товариство", яке ставило за мету боротьбу за скасування кріпосного права, ліквідацію самодержавства, здобуття автономії України.
Декабристи і Україна.
В 1816 р. в Петербурзі був створений "Союз порятунку", а в 1818 р. - "Союз благоденства" у Москві. В 1821 р. декабристи здійснили реорганізацію своїх об'єднань і створили дві організації: "Північне товариство" з центром у Петербурзі та "Південне товариство" з центром у м. Тульчині на Поділлі, з осередками у Кам'янці і Василькові. Головою Південного товариства був П.Пестель. Серед декабристів було чимало українців. Матвій та Сергій Муравйови-Апостоли походили з роду гетьмана Д. Апостола.
Програмними документами організацій були "Конституція" Микити Муравйова (Північне товариство) та "Руська правда" Павла Пестеля (Південне). Ставилася мета ліквідації самодержавства, скасування кріпосного права, введення демократичних свобод і прав.
Долю України декабристи бачили по-різному. Так, М.Муравйов передбачав створення на її території двох автономій: Української зі столицею в Харкові та Чорноморської зі столицею у Києві, тоді як П.Пестель стояв на позиції єдиної і неділимої держави.
У Новограді-Волинському 1823 р. виникло Товариство об'єднаних слов'ян, очолене братами Борисовими, програма якого ставила за мету не тільки усунення самодержавства і кріпацтва, а й утворення загальнослов'янської республіки.
Повстання в Петербурзі спалахнуло 14 грудня 1825 р. в день присяги Миколі І і було жорстоко подавлене. На Україні повстання почалося 29 грудня і тривало до 3 січня 1826 р. Повстав Чернігівський полк під керівництвом С.Муравйова-Апостола. Повсталі захопили Васильків, але рушити на Київ не наважилися. Вони не були підтримані народом, та й не шукали цього підтримки. І як результат - повний розгром і жорстока розправа. Не дивлячись на поразку, повстання мало величезне значення, бо дало поштовх революційному рухові. А ідея федеративної слов'янської держави, висунута Товариством об'єднаних слов'ян, знайшла розвиток в політичній програмі українського визвольного руху.
Т.Г.Шевченко та його роль в житті українського народу.
У 1840-х роках на суспільну арену виходить нове покоління українських патріотів - історик Микола Костомаров, письменник Пантелеймон Куліш, Тарас Шевченко та ін.
Т.Г.Шевченко - найвидатніша постать у новій історії України. Втративши в ранньому дитинстві батьків, що були кріпаками, він поневірявся з двором свого пана Евельгардта по різних
містах імперії (Вільно, Варшава, Петербург), мимохідь осягаючи основи малярства. В 1838 р. зусиллями друзів та прихильників таланту був викуплений із кріпацтва (художник Брюллов намалював портрет поета В.Жуковського, який був проданий царській родині). Вже вільною людиною закінчив Петербурзьку Академію Мистецтв. Став одним з неперевершених майстрів гравюри, за що одержав звання академіка.
Проте з особливою силою проявився літературний талант Шевченка - патріота і мислителя. В 1840 р. видав збірку поезій "Кобзар". Вони були написані літературною мовою високої проби, яка вирізнялася природністю та простотою звучання. Тим самим Шевченко заклав підвалини під модерну українську літературу.
Ще більше значення мав політичний аспект його творчості. Найреволюційнішими поемами були "Сон", "Кавказ", "І мертвим, і живим ...", "Заповіт". Його поезія будила національні почуття і давала бачення майбутнього. Ніколи ще українські інтелектуали не піднімали так сильно голосу протесту проти Росії. Шевченків заклик до національного і соціального визволення став ідеологічним наріжним каменем модерної України.
Шевченкова творчість є вододілом у розвитку національної ідеї. Вона заклала основи перетворення українців у політично свідому націю, підняла український народ на новий щабель духовного розвитку. Якщо Б.Хмельницький, образно кажучи, дав тіло українському народові, то Т.Г.Шевченко - душу. Його геній випереджав епоху.
Кирило-Мефодіївське товариство (КМТ), його програма і діяльність.
На початку 40-х років XIX ст. центром національного визвольного руху стає Київ. В січні 1846 р. студенти та викладачі Київського університету заснували нелегальну політичну організацію КМТ, названу на честь слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія. Організаторами були Микола Костомаров, Микола Гулак, Василь Білозерський, активним членом став Т.Г.Шевченко. Всього в товариство входило 12 постійних членів і близько 100 чоловік підтримувало з ним зв'язки.
Програма КТМ була викладена в "Книзі буття українського народу" (автор - М.Костомаров), або "Законі Божому". Соціальна програма: скасування кріпацтва, поширення освіти. Національна програма: утвердження національно-державної незалежності України у конфедеративній спілці таких же незалежних слов'янських держав, на зразок США. Україні відводилася головна роль месії, під її егідою повинна була існувати слов'янська держава. В цій державі передбачалося скасування станів, смертної кари, обов'язкове початкове навчання, свобода віровизнання.
Практична діяльність зосереджувалася навколо освіти народу і шляхів піднесення економіки України. Збирали кошти на друкування книжок для сільських трударів. Мріяли про відкриття мережі шкіл, розповсюджували революційні поезії Шевченка, складали революційні відозви "Браття українці", "Браття великороси і поляки".
В березні 1847 р. на підставі зради студента О.Петрова члени товариства були заарештовані і після суду зіслані в різні губернії Росії під нагляд поліції без права повернення на Україну, а також права викладацької діяльності в сфері народної освіти. Найтяжче покарання поніс Т.Г.Шевченко, котрого віддали в солдати рядовим Оренбургського окремого корпусу з забороною писати та малювати.
Значення КМТ та його роль в національно-визвольному русі України.
а) Створення КТМ було першою спробою української інтелігенції перейти від культурницького
до політичного етапу боротьби за національний розвиток України.
б) Програма КТМ об'єктивно спрямувала Україну на капіталістичний шлях розвитку завдяки
своїй антикріпосничій і антицаристській спрямованості.
в) КТМ проголосило і зробило спробу втілити в життя ідею панславізму - об'єднання слов'ян
на демократичних принципах.
г) Ліквідація КТМ поклала початок довготривалій боротьбі української інтелігенції з російським царизмом.
Діяльність громад в Наддніпрянській Україні.
Національно-визвольний рух посилюється II половині XIX ст. З кінця 50-х років він набув розвитку у формі громад - напівлегальних організацій (гуртків), що об'єднували у своєму складі українську інтелігенцію, службовців, студентську та учнівську молодь.
В 1859 р. виникає перша громада в Петербурзі за участю Г.Куліша, М.Костомарова, Т.Шевченка, які оселилися там після повернення із заслання. В 1861 р. громада виникає в Києві, а потім в Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі.
Діяльність громад носила в основному культурно-освітній характер (організація гуртків просвіти, недільних шкіл, пропаганда популярної та наукової літератури, вивчення української історії, мови та ін.).
В 1861-1862 рр. в Петербурзі почав видаватися журнал "Основа", який знайомив росіян з надбанням української літератури та історією народу.
В цей час на Правобережній Україні відкрито заявляє про себе ще один вид українського руху - хлопонами, на чолі з В.Антоновичем. Це група молоді, яка порвала з польським суспільством, перейшла до православ'я, вирішила зблизитися зі своїм народом. Користувалася українською мовою, українським одягом, трималася звичаїв та ін. Вони влилися в існуючі громади.
Але навіть ця поміркована діяльність громад викликає підозри. І в липні 1863 р. міністр внутрішніх справ Валуєв видав таємничий циркуляр (Валуєвський) про заборону публікацій на українській мові наукової, релігійної та педагогічної літератури, заявляючи: "...малоросийского языка не было, нет и быть не может".
Знову відновили свою діяльність громади на початку 70-х років. Старі громадівці зберегли лише одну організацію - київську, а поруч починають діяти "молоді" громади в Києві, Одесі, Полтаві, Чернігові, Харкові, які об'єднали представників нового покоління національно-визвольного руху. Головну увагу громадівці продовжували надавати науковій та видавничій діяльності.
У 1873 р. в Києві було відкрите Південно-Західне відділення Російського географічного товариства, в результаті діяльності якого було видано значний етнографічний, історичний, географічний та економічний матеріал. Активізацію діяльності громад царський уряд сприйняв як новий прояв українського сепаратизму. Почалися репресії проти окремих діячів, закрито київську філію географічного товариства. 18 травня 1876 року Олександром II був виданий Емський указ, який заборонив не тільки публікації українських книжок в імперії, а й ввіз їх із-за кордону, що явилося ще одним яскравим фактом національного гноблення українців в Російській імперії.
Уникаючи переслідувань з боку російського уряду, ряд членів громад змушені були емігрувати. Зокрема М.Драгоманов створив громадський гурток в Женеві і почав видавати на кошти київської громади журнал "Громада". Але через радикалізм його поглядів в 1886 р. фінансування цього видання припиняється.
У 90-ті роки починається новий етап розвитку руху. В 1892 р. організоване "Братство Тарасівців", що ставило за мету боротьбу за самостійність України.
Поряд з національним рухом на Україні в цей час розгортається діяльність загальноросійських рухів. Діють народники, які вірили, що Росія може перейти до соціалізму через сільську общину.
З'являються перші робітничі організації: "Південно-російський союз робітників". Починається активна пропаганда марксизму.
Національне життя в Західній Україні.
В 1830-х роках центром національного життя в Західній Україні стає Львів. Серед визначних побудників національної свідомості були Маркіян Шишкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький - так звана "Руська трійця", що в 1837 р. заснувала "Русалку Дністрову" - першу літературну збірку, видану в Галичині народною мовою. Своєю метою бачили боротьбу проти соціального, політичного і духовного гніту українців.
З початком революції в Австро-Угорщині, 2 травня 1848 р. у Львові була створена перша русько-українська політична організація - Головна Руська Рада, яка оголосила у своєму першому
маніфесті, що галичани є частиною українського народу, який мав славне минуле і власну державу. Головна Рада відновила герб галицьких князів (лев) і прийняла жовто-блакитний прапор як національний стяг.
В II половині XIX ст. національний рух в Західній Україні розколовся на дві течії:москофілів та народовців (українофілів).
Москофіли - консервативна течія, котра заперечувала окремішність українського народу та зараховувала галичан до "єдиного великоруського народу". Своїм спасителем бачила російське самодержавство. Москофіли щедро фінансувалися Москвою, мали свій печатний орган "Слово"; ідеологи Б.Дудицький, І.Наумович.
Народовці протистояли москофілам. Це ліберальна течія, котра об'єднувала середні верстви населення. Головною метою вважали не політичну боротьбу, а розвиток мови та культури. Для цього в 1868 р. заснували у Львові товариство "Просвіта", яке займалося широкою культурницькою та видавничою діяльністю.
В Західній Україні діяли і революційні демократи, які висловлювали інтереси селян. Його очолювали І.Франко, М.Павлик. Для них вирішення національного питання тісно пов'язувалося з соціальним визволенням українського народу від експлуатації.
В 1890 р. виникла перша українська політична партія, програма якої базувалася на засадах соціалізму, демократії, соборності України.
В 1899 р. була створена національно-демократична партія на чолі з Ю.Романчуком, в яку входив і М.Грушевський.