Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 6. Соціальний супровід випускників інтернатних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування
Однією із категорій молоді, яка потребує соціальної підтримки у зв'язку з об'єктивними життєвими обставинами — специфічні умови розвитку та соціалізації — є молодь із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, зокрема, випускники інтернатних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Специфічні умови виховання та розвитку вихованців інтернатних закладів, їх попередній соціальний досвід суттєво впливають на формування особистості молодої людини. Молодь із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, вихованців інтернатних закладів можна віднести до категорії «груп ризику», що потребує соціальної підтримки з боку спеціалістів.
Соціально-психологічні особливості вихованців шкіл-інтернатів.
Дослідження вченими проблем становлення і формування особистості в інтернатних закладах свідчить про несприятливий психічний розвиток дітей в закритих установах, що в першу чергу пов'язано із своєрідною системою спілкування дорослих з дітьми; частою зміною дорослих; звуженням оточуючого простору.
Діти, які виховуються у інтернатних закладах, відрізняються від дітей, які виховуються в сім'ях, розвитком інтелекту і особистості в цілому.
Групове спілкуванням дітей з дорослими, постійні вказівки, настанови та контроль дорослих формують у вихованців інтернатних закладів специфічні особливості психологічного розвитку.
Позбавлення дітей реальної сімейної взаємодії, недостатній прояв позитивних соціально-рольових орієнтирів, корпоративність в умовах замкненого кола спілкування стають причиною їх підвищеної агресивності. Умови інтернатного утримання посилюють у дитини почуття соціальної відчуженості, знехтування її як особистості соціумом.
Якщо розглянути негативні фактори, які затримують соціалізацію вихованця інтернатного закладу, то умовно можна розділити їх на групи.
Емоційні проблеми (психотравмуючі): відсутність спілкування з біологічною матір'ю; деформація родинних зв'язків; дефіцит любові, ласки, уваги; обмеженість кола спілкування; регламентація проведення часу; жорстоке ставлення з боку персоналу, дітей у колективі; несформоване «Я»; підвищене почуття тривожності, відчуття ворожості соціуму; закомплексованість; відсутність диференційованого підходу до дітей з боку вихователів; відсутність свободи вибору.
Соціальні проблеми: деформований соціальний особистий досвід; соціальна незахищеність після виходу із закладів опіки, відсутність матеріальної та моральної підтримки; велика опікуваність з боку вихователів; відсутність соціальних навичок організації власного життя; відсутність навичок вирішення власних проблем з офіційними інституціями; неготовність і неспроможність протидіяти негативному сторонньому впливові; погана спадковість (наркоманія, алкоголізм, психічні захворювання батьків), що впливає на стан здоров'я.
Економічно-територіальні проблеми: економічна депривація — діти не мають власних заощаджень, відсутній досвід розпоряджатися коштами; відсутність особистого простору (власної кімнати, місця де можна було усамітнитися); постійне перебування в обмеженому комунікаційному просторі; відсутність власних речей (крім одягу та предметів особистої гігієни).
Вивчення проблем соціалізації та становлення особистості в умовах інтернатного закладу свідчить, що у дітей, вихованців дитячих будинків та шкіл-інтернатів, постійне перебування у інтернатному закладі, обмеження спілкування з дорослими веде до відставання у психічному розвитку, розладі здоров'я.
Розвиток цієї категорії дітей має ознаки «госпіталізму», що проявляється у підвищеній конфліктності дітей, зниженій емоційності, пасивності в організації діяльності, відсутності співчуття, проявах агресивності.
Негативні наслідки виховання дітей в інтернатних закладах, порівняно з сімейним вихованням з точки зору формування майбутніх соціально-рольових функцій, виражаються перш за все у тому, що діти практично позбавлені можливості спостерігати і брати безпосередню участь у сімейно-побутових стосунках.
Як свідчить практика, випускники дитячих закладів інтернатного типу переживають значні труднощі у створенні власної сім'ї та її збереженні. У них дуже швидко вичерпується первинна прив'язаність, що нерідко призводить до розлучення, або вони зовсім не створюють сім'ї. Часто випускники інтернатних закладів створюють сім'ю між собою, зберігаючи звичку жити разом.
Практика засвідчує, що чимало вихованців інтернатних закладів у результаті певної деформації розвитку є соціально-психологічно деза- даптованими, мають відхилення у поведінці, підвищену агресивність тощо. У переважній більшості інтернатних закладів спостерігаються негативі тенденції до надмірної опіки дітей, яка призводить до незнання ними своїх обов'язків, на відміну від прав, відсторонення від посильної і необхідної побутової праці.
Іноді надмірна комфортність перебування дитини в державних установах сприяє споживацькому ставленню до життя та знижує рівень готовності вихованців до діяльності в конкурентному середовищі.
Випускники шкіл-інтернатів, професійно-технічних училищ після закінчення навчального закладу стикаються з проблемами працевлаштування.
Основним очікуваним результатом соціальної роботи центрів соціальних служб з випуксниками інтернатних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, має стати адаптація їх до умов самостійного життя, набуття навичок самостійного вирішення соціальних проблем, інтеграція у суспільні відносини.
Спілкування соціальних працівників з дітьми-сиротами — випускниками інтернатних закладів — дозволило з'ясувати основні проблеми, з якими вони стикаються в «дорослому» самостійному житті. Передусім, це:
відсутність, як правило, власного майна (одягу, меблів, посуду тощо);
По-друге, це відсутність достатнього життєвого досвіду, сформованих соціально-психологічних стереотипів, усталених навичок дотримання загальноприйнятих соціальних норм поведінки (як правило, вони часто запізнюються на роботу, прогулюють її без поважних причин тощо), досвіду спілкування і відстоювання своїх прав у численних інстанціях, навичок спілкування і поведінки у трудовому колективі, брак міцних соціальних зв'язків з родичами, невміння планувати бюджет та робити покупки тощо.
Найголовніші проблеми, які з'являються на початку самостійного життя випускників інтернатних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування:
Соціальна підтримка випускників інтернатних закладів, що здійснюється центрами соціальних служб. Одним із напрямів державної допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, випускникам інтернатних закладів є надання соціальних послуг та здійснення соціального супроводу, що здійснюється центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.
У 2008 році Державною соціальною службою затверджено Програму центрів соціальних служб для сім "і, дітей та молоді з соціальної адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з числа учнів старших та випускних класів інтернатних закладів, шкіл соціальної реабілітації та осіб з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (наказ Державної соціальної служби від 4 червня 2008 року № 31
Нормативно-правове забезпечення соціального супроводу випускників. Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» вміщує юридичне визначення терміна «випускники закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування», — це особи, які перебували на повному державному забезпеченні у закладі для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, і закінчили своє перебування у зазначеному закладі у зв'язку із закінченням навчання (стаття 1).
До випускників інтернатних закладів, які перебувають під соціальним супроводом центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді відносяться такі категорії дітей та молоді:
Юридичне визначення цих соціальних категорій дітей та молоді, позбавлених батьківського піклування, подано у статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»:
дитина-сирота — дитина, у якої померли чи загинули батьки;
діти, позбавлені батьківського піклування, — це діти, батьки яких: позбавлені батьківських прав; дітей відібрано без позбавлення батьків батьківських прав; визнані відсутніми безвісти; визнані недієздатними; оголошені померлими; відбувають покарання в місцях позбавлення волі; перебувають під вартою на час слідства; розшукуються органами внутрішніх справ у зв'язку з ухилянням від сплати аліментів і відсутністю відомостей про їхнє місцезнаходження; через тривалу хворобу не мають змоги виконувати батьківські обов'язки; підкинуті діти; діти, батьки яких невідомі; безпритульні діти.
Особи із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, — це особи віком від 18 до 23 років, у яких у віці до 18 років померли або загинули батьки, та особи, які були зараховані до дітей, позбавлених батьківського піклування.
Етапи соціального супроводу випускників інтернатних закладів. Найбільш ефективною й оптимальною формою надання соціальної допомоги випускникам навчальних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є соціальний супровід, який за своїм змістом виходить за межі індивідуальної або групової соціальної роботи.
Основні завдання соціального супроводу:
Підготовчий етап (соціальна адаптація— орієнтаційний етап)
На підготовчому етапі вивчається соціальна ситуація клієнта і його оточення, діагностуються психолого-соціальні характеристики клієнта і середовища.
У процесі підготовчого етапу надання соціальної допомоги випускникам інтернатних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, виявляються основні соціальні проблеми даної категорії клієнтів.
Соціальному працівнику слід пам'ятати, що під час знайомства з клієнтом та його найближчим оточенням, встановлення довірливих взаємин є неодмінною умовою залучення його до співробітництва. Як правило, випускники інтернатних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, самостійно не звертаються за допомогою.
Причини різні — вони не знають, до кого потрібно звертатися, не довіряють незнайомим, не вірять у власні сили та не вважають, що їм потрібна допомога.
Найважливіший підсумок підготовчого етапу — це розроблений план соціального супроводу, який має містити такі напрями роботи:
II. Етап здійснення соціального супроводу (адаптація)
Під час другого етапу — етапу безпосереднього здійснення соціального супроводу соціальний працівник допомагає клієнту у розв'язанні конкретних завдань відповідно до підготовленого плану соціального супроводу.
При потребі діяльність коригується, а соціальний працівник може обирати інші методи соціальної допомоги, більш доречні до ситуації, яка може змінитися.
Відповідно до індивідуальних потреб клієнта соціальна робота із випускниками інтернатних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, здійснюється за певними напрямами.
Найбільші перешкоди в процесі адаптації до самостійного життя у вихованців інтернатних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, полягають саме у сфері психолого-соціальних характеристик: відсутність комунікативних навичок, невміння будувати стосунки з оточуючими, безвідповідальність, завищена або занижена самооцінка, низька вмотивованість для швидкого набуття досвіду самостійного життя, очікування продовження постійної опіки з боку органів влади, дорослих тощо.
У цьому плані дуже важливим кроком може бути робота соціальних працівників, спрямована на проведення тренінгів з питань соціальних цінностей, розвитку комунікативних навичок та навичок висловлювання власної думки, розвитку вмінь брати на себе відповідальність та усвідомлювати значення і наслідки своїх вчинків; стимулювання розвитку позитивних рис характеру, формування впевненості в собі та позитивної самооцінки, набуття навичок планування власного майбутнього та усвідомленого ставлення до нього, навичкам уникнення та розв'язання конфліктів тощо.
Під час здійснення соціального супроводу соціальні працівники надають індивідуальні консультації з питань трудового та житлового законодавства України.
Іноді соціальні працівники виступають в ролі захисника інтересів своїх клієнтів у частині дотримання вимог законодавства щодо 8-годинного робочого дня, умов праці неповнолітніх, офіційного оформлення на роботу, офіційного нарахування оплати праці, наданні робочого місця відповідно до отриманої спеціальності тощо.
У роботі з різними категоріями клієнтів головним завданням соціального працівника є дії, спрямовані на вирішення проблем зайнятості молоді. Це можуть бути як дії, спрямовані на закріплення молодої людини на робочому місці, яке вона вже має (стабілізація ситуації), а також дії, спрямовані на досягнення змін (влаштування на нову роботу, сприяння у перекваліфікації, продовженні навчання тощо).
Соціальний супровід клієнта полягає у вирішенні таких складних соціальних проблем, які виникають у них. Практично всі випускники мають житлові проблеми: реєстрація в гуртожитку, поставлення на квартирний облік, поновлення права на житло, погашення заборгованості за комунальні послуги тощо.
Деякі випускники можуть мати проблеми зі здоров'ям. У вирішенні медичних проблем своїх клієнтів, соціальний працівник виступає як посередник, надаючи інформацію про медичні заклади, види допомоги, які вони надають як представник захисту інтересів молоді з числа дітей- сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, тощо.
На етапі соціального супроводу до практичної роботи залучаються треті сторони — організації, спеціалісти, що надають послуги, найближче оточення.
Як вже зазначалося, під час реалізації плану соціального супроводу, зусилля соціальних працівників спрямовані й на формування навичок самодопомоги у вирішенні складних життєвих ситуацій.
Певною особливістю цього етапу є навчання навичкам самодопомоги. Враховуючи, що молоді даної категорії притаманні патерналістські настрої та очікування, формування навичок самодопомоги для цієї категорії дітей та молоді повинно стати для соціальних працівників пріоритетним завданням.
III. Підсумковий етап (адаптація — етап сумісності)
Підсумковий етап соціального супроводу включає в себе оцінку змін, що відбулися у процесі надання соціальних послуг і після того, як вони були отримані клієнтом; вивчення нових потреб, які з'явилися у клієнта в результаті змін і вимагають допомоги у задоволенні; розробку, якщо потрібно, нового, додаткового плану соціального супроводу як складову припинення роботи; додаткове кураторство клієнта і оточення, якщо це потрібно для профілактики небажаних наслідків і закріплення позитивних змін.
У теорії та практиці соціальної роботи вважається, що основними підсумками етапу здійснення соціальної допомоги або соціального супроводу, які в той же час можуть слугувати критеріями його ефективності і можливості переходу до наступного етапу, є зміни, які сталися з клієнтами, оточенням і ситуацією.
Якщо змін не спостерігалося можливі такі варіанти:
Якщо зміни спостерігаються, соціальний працівник має вирішити, наскільки вони позитивні, сталі й такі, що уможливлюють перехід до наступного етапу.
Однією із особливостей цього етапу є те, що клієнт повинен бути готовий до припинення активного втручання і воно повинно відбуватися поступово, за рахунок скорочення обсягів допомоги. Це може відбуватися тоді, коли соціальний працівник, за результатами підсумкової оцінки може судити, що зміни набули ознак сталості. При цьому у порядку додаткового кураторства за клієнтом зберігається можливість звертатися до працівника після припинення активного втручання.
Припинення соціального супроводу повинне здійснюватися за певними критеріями, відповідно до індивідуальних потреб клієнта.
Критерії припинення соціального супроводу:
Питання та завдання до теми
Література до теми