Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1. Діяльність людини має складну ієрархічну будову. вона складається з декількох шарів або рівнів. Назвемо ці рівні, рухаючись зверху вниз. Це, по-перше, рівень особливих діяльностей (або особливих видів діяльності); потім рівень дій; наступний - рівень операцій; нарешті, найнижчий - рівень психофізіологічних функцій.
Дія - це основна одиниця аналізу діяльності. За визначенням дія - це процес, спрямований на реалізацію мети. Таким чином, у визначення дії входить ще одне поняття, яке необхідно визначити - мета. Це образ бажаного результату тоесть, того результату, який має бути досягнутий у ході виконання дії.
Характеризуючи поняття "дія", може виділити наступні чотири моменти. перший: дія включає в якості необхідного компонента акт свідомості у вигляді постановки і утримання целі.Второй: дія - це одночасно і акт поведінки. Отже, теорія діяльності зберігає також досягнення біхевіоризму, роблячи об'єктом вивчення зовнішню активність тварин і людини.
2. Потреби – це необхідність підтримки стабільності оптимальних параметрів життєдіяльності організму – комфортного стану.
Потреби зароджуються на тлі виниклого дискомфорту. Вони визначають спрямованість психіки даної людини, підвишену збудливість її до окремих сторін дійсності. Суттєво, що в процесі задовільнення потреби відбувається як розвиток особистості, так і зміна оточуючого середовища, в якому живе людина. А це означає, що саме адаптивні процвси і потреби є рушійною силою розвитку та активності людини. Потреби мають одночасно і активний і пасивний характер, бо, з одного боку, вони задають людині умови біосоціального комфортного існування і пов’язані з виникненням дефіциту в комфортній сфері – соціальній або біологічній. З іншого – потреби стимулюють активність людини, спрямованої на усунення цього дефіциту і стабілізації комфортного стану.
Властивістю потреб є також діалектична єдність їх суб’єктивної і об’єк-тивної сторін.
Потреби людини також є базові, похідні та вищі.
БАЗОВІ ПОТРЕБИ – це потреби в матеріальних умовах і способах життя, у спілкуванні, пізнанні, діяльності та відпочинку. Вони диктуються об’єктив-ними законами життя індивіда в суспільстві та його розвитку як особистості.
ПОХІДНІ ПОТРЕБИ – це потреби, що формуються на основі базових. До них належать емоційні, культурні, поведінкові, навчальні і ін.
ВИЩІ ПОТРЕБИ – це потреби, пов’язані з такими аспектами життя людини, як її жертовність заради інших людей, творчістю особистості та т.ін.
Мотиви діяльності людини завжди пов’язані з її цілями. При цьому цілі і мотиви можуть збігатися, але не обов’язково. Для того, аби предмет чи явище дійсності стало метою нашої діяльності, необхідно попереднє усвідомлення людиною, що даний предмет має відношення до задоволення наявної у неї потреби, і потреба цього предмету спонукає людину до відповідної дії Тільки у цьому випадку мотиви і цілі збігаються . У психічному житті людини є й такі особистісні тенденції та установки, які недостатньо усвідомлюються нею або зовсім не усвідомлюються. І тоді цілі та дійсні мотиви розбігаються і навіть можуть протистояти одне одному.
Отже в основі будь-якої поведінки лежать потреби, що психологічно виявляються як мотиви, які в свою чергу, реалізуються в низці психологічних явищ: інтересах, прагненнях, переконаннях та установках.
3. Згідно А.Н. Леонтьеву розрізняють діяльності зовнішню і внутрішню. Зовнішня діяльність - це діяльність з предметами матеріального світу або їх позначеннями, вона називається, відповідно, матеріальна або матеріалізована. Внутрішня діяльність - це діяльність на рівні свідомості, в ідеальному плані - операція образами, символами, ідеями.
Залучення людини до людської культури відбувається в результаті привласнення ним тих способів дій, якими створений предмет. Він опановує знаряддя, залучається до світу речей і їх функцій, вбирає досвід людства, світ людської культури. Іншими словами, спочатку діяльність виконується людиною в зовнішньому предметному плані. При цьому способи виконання діяльності він черпає або із спостереження, наслідуючи інших людей, або отримує уявлення про них з книг і розповідей, тобто привласнює їх від інших людей в процесі співпраці і спілкування. А потім відбувається інтеріоризація -перевод присвоєних дій у внутрішній план, перетворення їх на власні схеми дій, представлення. Таким чином, вищі психічні функції можуть народитися тільки у взаємодії людей як інтерпсихічні, і лише потім стають індивідуальними, при цьому вони можуть втратити або видозмінити свою початкову зовнішню форму.
Таким чином, процес інтеріоризації полягає не в тому, що зовнішня діяльність переміщається у внутрішній план, це процес, в якому внутрішній план формується. Узагальнюючи, визначимо інтеріоризацію як перехід, в результаті якого зовнішні по своїй формі процеси перетворяться в процеси, що протікають в розумовому плані; при цьому вони піддаються специфічній трансформації - узагальнюються, вербалізцються , скорочуються і, головне, стають здатними до подальшого розвитку, який переходить межі можливостей зовнішньої діяльності. У короткому формулюванні Ж. Піаже сказане звучить так: це перехід, що "веде від сенсрмоторного плану до думки".
4. Діяльність розвивається з розвитком свідомості і разом з тим є основою формування свідомості. Розвиток діяльності – складний і тривалий процес. Спочатку активність має характер імпульсивної поведінки (вроджені реакції на сильний подразник, їжу.) У сучасної людини є безліч різних видів діяльності, число яких приблизно відповідає кількості наявних потреб.
В перший рік з’являється дослідницька поведінка: дитина накопичує інформацію про світ. З року формується практична поведінка, в якій дитина засвоює, як користуватись побутовими речами. Одночасно розвивається комунікативна поведінка і засвоєння мови. Перший вид діяльності, що з’являється в онтогенезі – гра. Її спонукає потреба в активності, її джерело – наслідування і досвід. Ціль гри – сам процес діяльності, а не предметний результат. В грі дитина оволодіває способами застосування речей і відносинами між людьми. Засвоєння суспільного досвіду є результатом научіння, при якому не ставиться цілі навчитись будь-чому. Засвоєння досвіду – це ніби побічний результат досягнення інших цілей. Учіння, як вид діяльності, з’являється, коли ставиться ціль навчитись будь-чому. Суспільство організовує процес передачі суспільного досвіду у формі навчання та виховання.
Праця – діяльність, спрямована на виробництво суспільно-корисних продуктів (матеріальних або ідеальних). Цілі діяльностей визначаються не особистими потребами, а задаються суспільством. (виробництво телевізорів має сенс лише тоді, коли вони потрібні для суспільства). Праця – діяльність соціальна за природою (цілями) і за характером (неможлива без розподілу праці). Праця є необхідною умовою появи і розвитку свідомості. Застосування і виготовлення знарядь відрізняє працю від простого присвоєння продуктів природи. В праці людина керується об’єктивними властивостями предметів, а не їх біологічним значенням.
Тому людина повинна відкрити ці властивості, а для цього необхідні вищі процеси переробки інформації: мислення і уява.