Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Перехід України до ринкових відносин, багато в чому, залежить від функціонування матеріальної основи економіки – підприємства. На рівні підприємства створюється суспільний продукт та надаються відповідні послуги, тобто фактично існування підприємств забезпечує існуванню усієї економічної системи держави як такої.
Підприємства поєднують з виробничим процесом кваліфіковану робочу силу, використовують високопродуктивну техніку, здійснюють менеджмент та маркетинг.
В умовах функціонування виробничих підприємств в системі ринкових відносин найбільш важливої ваги набуває питання здійснення ефективного управління підприємством.
Серед питань управління виробничим підприємством найбільш важливими можливо вважати питання виробничого планування та формування виробничої програми.
Поняття формування виробничої програми є достатньо широким і враховує широкий спектр проблем, таких як:
Отже, актуальність обраної теми полягає в тому, що в сучасних умовах досягнення високих техніко-економічних показників виробництва неможливо без збалансованого розвитку як основного виробництва, так і виробничої та соціальної інфраструктури.
Метою роботи є визначення сутності та особливостей процесу управління виробничим потенціалом промислового підприємства. Відповідно, завдання роботи полягають у:
1. СУТНІСНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА
1.1. Потенціал підприємства як економічна категорія
В умовах ринку, що характеризуються нестабільністю цілей підприємства, обумовленою мінливістю попиту та пропозиції, цін на товари і фактори виробництва, змінами в конкурентному середовищі й іншими макро- і мікроекономічними факторами, однією з першочергових задач керівництва підприємства стає формування й оцінка поточних і перспективних можливостей підприємства, тобто його потенціалу. Це викликано, насамперед, необхідністю забезпечення ефективності функціонування і зміцнення конкурентоспроможності на ринку.
В етимологічному значенні термін «потенціал» походить від латинського potential й означає «потужність, сила».
Відповідно до визначення Великого економічного словника потенціал як економічна категорія становить наявні можливості, ресурси, запаси, засоби, що можуть бути використані для досягнення, здійснення будь-чого.
Основна маса публікацій з теорії потенціалів присвячена такій категорії як економічний потенціал підприємства.
Самуокін Л.І. вважає, що економічний потенціал необхідно розглядати у взаємозв'язку з властивими кожній суспільно-економічній формації виробничими відносинами, що виникають між окремими працівниками, трудовими колективами, а також управлінським апаратом підприємства з приводу повного використання їхніх здібностей зі створення матеріальних благ і послуг.
Довгий час у вітчизняній економічній науці економічний потенціал підприємства ототожнювався з масштабом діяльності об'єкта, а для його характеристики використовувалися поняття розмір підприємства та його виробнича потужність. При цьому під розміром розумілися: виробнича площа, кількість робочих місць, загальна чисельність персоналу, обсяг продукції, сумарна вартість основних фондів, а під потужністю - обсяг продукції в натуральному вимірі. Однак і розмір, і потужність дають лише орієнтовне уявлення про можливості підприємства, тому що:
- виступають характеристиками, що не знаходяться в прямому взаємозв'язку з умовами й інтенсивністю використання ресурсів підприємства за призначенням;
- не відбивають ступінь ефективності використання ресурсів для оптимізації можливостей підприємства.
Найбільш поширене трактування сутності потенціалу підприємства як сукупності природних умов і ресурсів, можливостей, запасів і цінностей, що можуть бути використані для досягнення певних цілей, що близько до визначення Великого економічного словника. Крім того, іноді потенціал підприємства визначають як можливості господарської системи виробляти продукцію (що близько до його трактування як виробничої потужності) або як можливості продуктивних сил забезпечувати певний ефект, не уточнюючи, водночас, чи відповідає цей ефект поставленим цілям.
Не применшуючи значення ресурсів як базису у формуванні потенціалу підприємства, відзначимо, що сама по собі їхня наявність не є гарантом досягнення будь-яких цілей. Другою, не менш важливою складовою потенціалу виступають здібності підприємства мобілізувати ресурси у ході здійснення комплексу дій (бізнес-процесів). З урахуванням того, що сукупність таких здібностей в економічній літературі прийнято називати компетенціями, то потенціал підприємства можна визначити як можливості системи ресурсів і компетенцій підприємства створювати результат для зацікавлених осіб за допомогою реалізації бізнес-процесів.
З огляду на зміст наведеного визначення, а також на те, що компетенції та ресурси, зумовлюючи внутрішні можливості підприємства, повинні забезпечити його конкурентні переваги в ринковому середовищі, що визначає можливості попиту, модель потенціалу підприємства може мати таке графічне зображення (рис. 1.1):
Рис. 1.1. Модель потенціалу підприємства
1.2. Концептуальні підходи до визначення основних елементів виробничого потенціалу підприємства, його структура
Проблема вимірювання величини виробничого потенціалу досить важлива як у теоретичному, так і практичному плані.
Виробничий потенціал як показник ресурсного потенціалу відіграє велику інформативну роль. За допомогою такого роду комплексних показників усуваються протиріччя, що виникають при оцінюванні рівноприскореного або різноспрямованого руху складових його елементів. Співвіднесення величини потенціалу з кінцевими результатами функціонування дає комплексне знання про ступінь використання виробничих ресурсів і резерви підвищення ефективності виробництва.
Ресурсний підхід не тільки стверджує, що потенціал являє собою сукупність виробничих ресурсів цільового призначення, а й робить очевидною методику оцінки його величини як суму фізичних відповідних значень складових елементів.
Використання натуральних показників сьогодні досить ускладнене при оцінюванні таких складних елементів виробничого потенціалу, як трудові ресурси, технологія, інформація. У зв'язку з цим різноманітні й натуральні одиночні показники, що характеризують їх. М.В. Архіпов фізичний обсяг виробничих ресурсів рекомендує оцінювати в чисельності промислово-виробничого персоналу за формулою:
, (1.1)
де Wо - сукупна споживча вартість виробничих ресурсів;
L — чисельність промислово-виробничого персоналу;
КL — коефіцієнт оцінки складу і якості трудових ресурсів;
П —коефіцієнт заміщення (еквівалентності) основних виробничих фондів чисельністю ВПП;
— частка активної частини ОВФ;
F —вартість основних виробничих фондів у незмінних цінах;
КW — коефіцієнт оцінки складу і якості ОВФ.
Коефіцієнт КL і КW враховують вплив науково-технічного прогресу на фактори виробництва.
Відмінною рисою останніх років у країні є поступовий перехід до досить твердої протизатратної політики господа рювання.
Одним з елементів такої політики є поліпшення викорис тання наявних потужностей на діючих підприємствах.
Поки що немає простих, але досить точних методів оцінювання ви робничих можливостей підприємств. Традиційні методи вирішення цього завдання базуються на різноманітних прин ципових підходах, але всі вони страждають неоднозначністю одержуваних оцінок, недостатньою точністю кінцевих ре зультатів .
До елементів потенціалу підприємства можна віднести все, що пов'язане з функціонуванням і розвитком під приємства.
Виробничий потенціал — наявні та приховані можливості підприємства щодо залучення та використання факторів вироб ництва для випуску максимально можливого обсягу продукції (послуг). Його треба також сприймати як сукупність ресурсів, що функціонують і здатні виробляти певний обсяг продукції. Тому виробничий потенціал є поліструктурною системою. До його складу входять:
потенціал землі та природно-кліматичні умови;
потенціал основних фондів;
потенціал оборотних фондів;
потенціал нематеріальних активів;
потенціал технологічного персоналу.
Потенціал землі та природно-кліматичні умови —- можли вості підприємства використовувати сукупні природні багатства у господарській діяльності.
Фондовий потенціал — наявні та скриті можливості основ них фондів, які формують техніко-технологічний базис виробни чої потужності підприємства.
Потенціал оборотних фондів — це частина виробничого ка піталу підприємства у вигляді певної сукупності предметів праці (сировини, конструкційних матеріалів, палива, енергії та різних допоміжних матеріалів), які перебувають у виробничих запасах, незавершеному виробництві, напівфабрикатах власного виготов лення і витратах майбутніх періодів.
Потенціал нематеріальних активів — сукупність можливос тей підприємства використовувати права на нові чи наявні продукти інтелектуальної праці в господарському процесі з метою реалізації корпоративних інтересів на засаді задоволення суспільних потреб.
Потенціал технологічного персоналу — здатність робітників і виробляти різні продукти, надавати послуги чи виконувати роботи [14] .
Рис. 1.2 Структура потенціалу підприємства
Реалізація можливостей інтенсифікації існуючих вироб ництв дасть змогу значно скоротити витрату трудових, ма теріально-технічних і фінансових ресурсів на задоволення сьо годнішніх і майбутніх потреб суспільства.
Подання про величину виробничого потенціалу підприємства й окремих його елементів дає можливість певною мірою управляти характеристиками потенціалу, внаслідок чого відкривається можливість цілеспрямовано впливати на віддачу виробничих ресурсів .
Величина виробничого потенціалу і його структура можуть мати широкий діапазон застосування в прогнозуванні, плануванні й стимулюванні матеріального виробництва[11] .
Рис.1.3. Класифікація характеристик виробничого потенціалу промислового підприємства
Ідея виміру потенціалу як найвищої віддачі сукупних ресурсів досить приваблива. Але на цьому шляху стоїть ряд практично нерозв'язних проблем. Насамперед, не завжди можна достатньо вірогідно визначити найвищу віддачу при складній сукупності взаємодіючих елементів, оскільки в цьому випадку постає питання про облік їхнього взаємного впливу, взаємного доповнення інших подібних якостей. Це природно, оскільки жодний виріб неможливо створити тільки за допомогою одного виробничого ресурсу. На кінцевий результат активно впливає саме сукупність елементів потенціалу. Нарешті, є підстава виявити нелінійну залежність між ресурсами й результатами[8] .
1.3. Оцінювання виробничого потенціалу підприємства
Для практичного визначення розміру виробничого потенціалу в різних концепціях використовують різні підходи.
Сформовано три основних підходи до визначення виробничого потенціалу: ресурсний (або обліково-звітний), структурний (функціональний) та цільовий (проблемно-орієнтований).
1. Ресурсний підхід, зорієнтований на визначення виробничого потенціалу як сукупності виробничих ресурсів, визначає його величину як суму фізичних і вартісних оцінок окремих його складових.
Оцінюючи виробничий потенціал, треба враховувати: матеріально-технічні ресурси з окремим дослідженням знарядь і засобів праці; трудові ресурси, енергетичні та інформаційні ресурси, фінансові (грошові) ресурси. Останні є найбільш взаємозамінними з усіма іншими. Ресурси мають вартісну оцінку та цільову спрямованість на створення доданої та споживної вартості. Кожен з окремих видів ресурсів має свій внесок у формування кінцевих результатів, тому підхід «чим більше, тим краще» відносно всіх складових потенціалу одночасно, не є ефективним. Як наслідок, потрібно враховувати, вивчати та формувати структуру складових виробничого потенціалу з метою досягнення максимальних у поточних умовах результатів.
2. Структурний підхід, зорієнтований на визначення раціональної структури виробничого потенціалу підприємства, визначає його величину виходячи з прогресивних норм і нормативних співвідношень, заданих найбільш досконалими технологіями, організацією виробництва загалом і окремих підсистем підприємства, що використовуються в галузі.
Аналіз та оцінка структурних характеристик виробничого потенціалу пов’язані з певними труднощами, оскільки всі його елементи функціонують одночасно, в сукупності та взаємодії. Це призводить до того, що важко встановити значення кожного типу ресурсів окремо для діяльності всього потенціалу. До структуроутворюючих елементів потенціалу можна віднести технологію та організацію[9] .
Проблеми структурного характеру виробничого потенціалу полягають у тому, що відповідність одних елементів іншим стримує розвиток і вдосконалення потенціалу загалом. Так, застарілі верстати та обладнання українських підприємств заморожують відсталі технології, які є енерго-, матеріало- та трудомісткими, а це, в свою чергу, не дає змоги виготовляти конкурентоспроможну продукцію. Оптимізація структури потенціалу може здійснюватися з урахуванням різних рівнів деталізації підсистем та їхніх елементів, проте треба мати на увазі, що досягнута структура завжди є компромісом між ідеальним уявленням про потреби та можливості залучення ресурсів, формуванням різних ланок, де їх використовують тим або іншим чином. Зі структурним підходом пов’язана ще одна характеристика потенціалу — його потужність, що є кількісною оцінкою його виробничої можливості. Потужність має визначатись відносно окремих підсистем і потенціалу загалом, і вказує місце конкретного підрозділу, елемента в усьому потенціалі.
Створення ефективної структури виробничого потенціалу зумовлює економію всіх видів ресурсів (сировини, матеріалів, енергії, фінансів, витрат живої та матеріалізованої праці), оскільки завдяки досягненню синергії між ними — елементами потенціалу — можна з меншою їх кількістю задовольнити більшу кількість потреб, виробивши більшу кількість продукції. Це можливо лише за умови підвищення якісного складу всього виробничого потенціалу та окремих його складових.
Виробничі потенціали зі структурної точки зору різняться розмірами та ступенем відособлення ресурсів, структурою ресурсів, що використовуються. Для визначення структурних характеристик потенціалу досліджують:
Структурні характеристики виробничого потенціалу дають змогу оцінити усталеність, динамічність і рухомість системи.
Цілісні характеристики виробничого потенціалу як системи визначають стратегію його поведінки та задають відповідні стратегії для кожного з його елементів. Потенціал може досягти цілей лише тоді, коли на досягнення певних цілей спрямований кожний із його елементів, оскільки виготовлення продукції певної кількості й рівня конкурентоспроможності потребує участі всіх підсистем та елементів виробничого потенціалу. Відсутність або невідповідність потрібного елемента означає зупинку виробничого процесу, а також додаткових витрат часу і коштів на його створення або заміну. Усе це доводить необхідність цільового підходу до визначення виробничого потенціалу.
3. Цільовий (проблемно-орієнтований) підхід, спрямований на визначення відповідності наявного потенціалу досягненню поставлених цілей, визначає його величину як рівень відповідності окремих складових потенціалу необхідному, дещо ідеальному уявленню про склад, структуру та механізми функціонування потенціалу для виготовлення конкурентоспроможної продукції, який знаходить відображення в нормативних «деревах цілей» («деревах проблем») з широким спектром локальних і системних оцінок окремих елементів та взаємозв’язків [9].
Рівень виробничого потенціалу визначається в процесі його використання й оцінюється з точки зору його результативності, тобто ступеня задоволення (порівняно з конкурентами) потреб клієнтів, які споживають вироблену продукцію (надані послуги).
Тому важливим етапом стратегічного аналізу є цільові оцінки виробничого потенціалу підприємства. У цьому разі йдеться про аналіз та оцінку рівня відповідності потенціалу підприємства тим цілям, які поставлені керівниками на перспективу. Така постановка проблеми докорінно відрізняється від поширеної оцінки нагромадження підприємством чи організацією ресурсів лише з кількісної точки зору. Цільова оцінка потенціалу — якісна оцінка, що дає змогу оцінити можливості досягнення певних результатів, створює умови для обґрунтованого підходу до планування процесу трансформації окремих його частин і потенціалу загалом на основі правильного розподілу дій та ресурсів по виконавцях і термінах для якісного та своєчасного отримання необхідних параметрів і набуття навичок, а отже, забезпечує досягнення поставлених цілей.
Виробничий потенціал — це система взаємопов’язаних та до певних меж взаємозамінних, у певний спосіб організованих і спрямованих на досягнення поставлених цілей ресурсів, які становлять, у свою чергу, окремі виробничі та управлінські підсистеми підприємства.
Важливе значення має не лише обсяг цих складових, а й те, як використовуються окремі елементи потенціалу. Це в свою чергу залежить від рівня взаємодії, співвідношення частин виробничого потенціалу, а також прийнятих стратегій розвитку як окремих складових, що знаходять вираження в ресурсних, функціональних і продуктових стратегіях, так і підприємства загалом. Результати цільового аналізу всього потенціалу, а також окремих його елементів є основою для:
Виробничий потенціал, як і виробнича потужність (тільки більш системно), являє собою кількісну оцінку його здатності до випуску продукції певного обсягу, структури та якості, та, висловлюючись більш загально, одержувати необхідні результати[1,] .
У ринковій економіці можливості виготовляти продукцію, яка має збут, — одна з головних характеристик процвітаючих підприємств. Однак попит змінюється і виникає потреба поновлювати асортимент продукції, а отже, більшою чи меншою мірою — потенціал. Кожне підприємство зацікавлене з мінімальними витратами своєчасно реагувати на зміни потреб споживачів. Тому на першому етапі цільовий аналіз виробничого потенціалу здійснюється відносно змін, які необхідно внести у виробничий потенціал для виготовлення певних видів продукції.
Аналіз виробничого потенціалу можна виконувати за допомогою такої форми (табл.1).
Таблиця 1. Експертні оцінки окремих складових виробничого потенціалу відповідно до обраних продуктових стратегій
Експертні оцінки складаються за такою шкалою:
5 — повна відповідність;
4 — відповідність в основному;
3 — відповідність у великій кількості елементів;
2 — незначна відповідність;
1 — відповідність у другорядних елементах;
0 — невідповідність.
Одержані оцінки дають змогу визначити рівень відповідності виробничого потенціалу підприємства обраним стратегіям по окремих складових. Враховуючи значущість цих складових для виробничого потенціалу, що визначається експертами у відповідних коефіцієнтах, можна розрахувати загальну цільову оцінку виробничого потенціалу. Одержані значення дозволяють зорієнтуватись у характері заходів, які треба здійснити на підприємстві для забезпечення виконання стратегій (табл. 2).
Таблиця 2. Цільова оцінка відповідності виробничого потенціалу підприємства новим вимогам (стратегіям)
|
Рівень відповідності |
Загальне визначення рівня відповідності |
Інтервал значення рівня відповідності |
|
Відсутній |
Наявна не більша від загальної професійної орієн тації в галузі, куди спрямована майбутня діяль ність підприємства; перед визначенням яких-не будь конкретних цілей необхідні попередні заходи з формування відповідної компоненти виробничого потенціалу підприємства |
0 ... 0.2 |
|
Низький |
У разі початку робіт з цього рівня необхідно посилити відповідність ВПП залученням зовнішніх джерел; наявний потенціал можна використовувати лише для співвиконання робіт під керівництвом (або за надання певної матеріальної або інформа ційної допомоги) партнера |
0.2 ... 0.4 |
|
Середній |
Рівень відповідності ВПП дає змогу починати роботи з освоєння обраного напрямку діяльності; для забезпечення відповідного саморозвитку ВПП у процесі виконання робіт треба поновити окремі складові ВПП з допомогою партнера (партнерів) |
0.4 ... 0.7 |
|
Високий |
ВПП відповідає умовам самостійного розв’язання основних проблем, пов’язаних з переходом у новий напрямок діяльності та може забезпечити потрібний саморозвиток і посилення відповідності потенціалу цілям, що планується досягти, в процесі виконання робіт |
0.7 ...0.9 |
|
Повна відповідність |
Відповідний елемент ВПП достатній для успіш ного досягнення визначених цілей у необхідні терміни |
0.9 ... 1.0 |
2.ДІАГНОСТИКА ВИРОБНИЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА
1.Організаційно-економічна характеристика підприємства
ТОВ «Завод побутової хімії МИЛАМ» - національний лідер у виробництві побутової хімії, одне з найбільш динамічно зростаючих підприємств України Висока якість продукції і доступні ціни дозволили ЗПХ «МИЛАМ» всього за декілька років роботи стати лідером серед українських виробників побутової хімії, а уважне ставлення до побажань наших клієнтів – отримати репутацію чесної и надійної компанії, яка турбується про своїх споживачів
ТОВ «Завод побутової хімії МИЛАМ» виготовляє освіжувачі повітря, засоби для виведення плям ,рідкі порошки, кондиціонери, засоби для чищення поверхонь, емалі, паркетні лаки та багато іншого.
«Завод побутової хімії МИЛАМ» з права вважається у своєї галузі однією з технічно оснащених, причому устаткуванням провідних світових виробників. Усе це дозволяє підприємству випускати високоякісної продукції. Також запорукою якості продукції є і чітко організований контроль дотримання рецептур і запроваджених для підприємства внутрішніх стандартів якості, за якими характеристика своєї продукції відповідають потребам Державних стандартів, та технічним умовам замовлень.
У найближчі творчі плани компанії – оптимізація товарних марок, розвиток сильних брендів, розробка й висновок ринку нових продуктів, охоплення широких сегментів ринку.
Важливим конкурентним перевагою ЗПХ «МИЛАМ» стала можливість організації власного виробництва упаковки, це виключає залежність від сторонніх постачальників. Цьому напрямку для підприємства приділяється значну увагу. Це дозволяє підприємству проводити політику «народних товарів».
ТОВ ЗПХ «МИЛАМ» прагне досягненню максимальної задоволеності свого споживача як якістю, і асортиментом продукції, і навіть зміцнення позицій над ринком, основні напрями у сфері політики якості націлені для підвищення споживчих властивостей своєї продукції і запобігання недоліків у процесі виробництва. Від якості запропонованої залежить імідж підприємства.
Останніми роками продукція заводу адаптована під світові стандарти якості, що дозволило ТОВ ЗПХ «МИЛАМ» виступити повноправним учасником міжнародного ринку.
2.2. Аналіз показників виробничої діяльності підприємства
Аналіз виробничого потенціалу промислового підприємства з прикладу ТОВ ЗПХ «МИЛАМ»
Оцінка стану виробничої складової:
1) знос основних фондів. У певної міри значення цього показника свідчить про наявність чи відсутність проблем, що з нагромадженим зносом основних виробничих фондів. У цьому сенсі саме накопичений знос, його величина – свого роду показник успіху чи невдачі над ринком коштів праці. Цей показник визначається ставленням суми зносу основних фондів до початкової вартості.
За даними ТОВ ЗПХ «МИЛАМ» знос основних фондів становив:
2011р. – 42,9%,
2010 р. – 44,6%,
2009 р. – 55,8%.
Значне зниження зносу основних фондів 2011 року, на відміну 2010, сталося за допомогою закупівлі нового устаткування модернізації аерозольного виробництва та закупівлі сучасного високотехнологічного устаткування.
У 2011 році відбулося зниження зносу основних засобів з допомогою закупівлі нового устаткування модернізації лакофарбового виробництва.
Загальне зниження зносу основних фондів свідчить про відсутність проблем, що з нагромадженим зносом основних виробничих фондів. У цьому сенсі саме накопичений знос, його величина – свого роду показник успіху.
2) співвідношення коефіцієнтів відновлення і вибуття основних фондів.
Коефіцієнт відновлення розраховується як ставлення вартості які поступили основних фондів до вартості основних фондів наприкінці року:
До>обновОФ2011 =41832тис.грн. /420534тис.грн. = 0,09947,
До>обновОФ2010 = 75270тис.грн. / 393913тис.грн. = 0,19108,
До>обновОФ2009 = 45553тис.грн. / 331974тис.грн. = 0,13722.
Коефіцієнт вибуття розраховується як ставлення вартості вибулих основних фондів до вартості основних фондів початку року:
До>вибОФ2011 = 15211тис.грн. / 393913тис.грн. = 0,03862,
До>вибОФ2010 = 13331тис.грн. / 331974тис.грн. = 0,04016,
До>вибОФ2009 = 7990тис.грн. / 294411тис.грн.= 0,02714;
До>обновОФ2006 / До>вибОФ2011 = 0,09947 / 0,03862 = 2,58,
До>обновОФ2005 / До>вибОФ2010 = 0,19108 / 0,04016 = 4,76,
До>обновОФ2004 / До>вибОФ2009 = 0,13722 / 0,02714 = 5,06.
Якщо відновлення основних виробничих фондів випереджає вибуття, то іде процес «випередження», основні фонди як підтримуються в працездатному стані, а й відбуваються процеси істотного відновлення чи розширення виробничої бази. Співвідношення компенсації свідчить про те, що це підприємство може підтримувати основні виробничі фонди лише на досягнутому рівні. Співвідношення відставання свідчить у тому, що це підприємство «втрачає» основні виробничі фонди.
Як очевидно з розрахунків 2011 року відновлення основних виробничих фондів випереджає вибуття, але це отже, що відбувається процес «випередження», тобто. варто припустити, що у 2011 р. основні фонди як підтримуються в працездатному стані, а й відбуваються процеси істотного відновлення чи розширення виробничої бази. Поступово, темпи випередження знижуються, що може засвідчувати у тому, що це підприємство може лише підтримувати основні виробничі фонди на досягнутому рівні, і частково їх модернізувати.
3) фондовіддача (>ФВ). Цей показник визначається ставленням доходу від продукції до середньорічний вартості основних засобів:
ФВ2011 = 539278тис.грн. / 407223,5тис.грн.=1,3243;
ФВ2010 = 368464тис.грн. / 362943,5тис.грн. = 1,0152;
ФВ2009 = 343584тис.грн. / 313192,5тис.грн. = 1,097.
Як очевидно з розрахунку ФВ за 2011 р. на відміну від 2010 р. зменшилася, за рахунок збільшення середньорічний вартості основних засобів. Це завдяки закупівлею новітнього устаткування модернізація аерозольного виробництва. Дані заходи дозволяють істотно збільшити обсяги виробництва жерстяних балонів, розширити асортимент і стати на європейський стандарт якості продукції. У 2011р.ФВ знову незначно зменшилася у порівнянні з 2010 р. Збільшення середньорічний вартості основних засобів сталося з допомогою закупівлю нової устаткування модернізації лакофарбового виробництва, а збільшення виручки, приблизно таку суму досягнуто, переважно, з допомогою зростання лакофарбової продукції і на синтетичних мийних засобів.
Оцінка стану матеріальної складової:
1) частка змінних витрат у собівартості продукції. Оцінюючи цей показник, безсумнівно, треба мати на увазі, що структура собівартості має яскраво виражені галузеві особливості.
За даними ТОВ ЗПХ «МИЛАМ» Частка змінних витрат у собівартості продукції становить:
2011р. - 57,1%;
2010 р. - 56,9%;
2009 р. - 56,1%.
2) співвідношення зміни сировини, матеріалів та ціни продукцію. Якщо ж значення даного співвідношення більш одиниці – це співвідношення називається «диктат постачальника». Постачальник, з різноманітні причини (дефіцитність продукції, монопольне становище) має можливість диктувати ціну на сировину, а виробник продукції – підприємство, з різних причин (жорстка конкуренція, низький купівельний попит т.п.) неспроможне відповідно не підвищуватиме ціни на готової продукції. Якщо значення показника дорівнює одиниці – це «співвідношення рівно дії». Тобто підприємство – виробник продукції хіба що передає «підвищення» ціни сировину, матеріали ціни на готової продукції. Якщо ж значення даного співвідношення менш одиниці – то це вже «диктат виробника». Означає це таке - сировину, матеріали купуються за цінами, а готову продукцію користується підвищений попит; або підприємство займає дуже вигідну ринкову позицію і має можливість «диктувати такі ціни».
За даними ТОВ ЗПХ «МИЛАМ» співвідношення зміни сировини, матеріали та ціни продукцію становить:
2011р.: 0,11 / 0,17 = 0,65 < 1,
2010 р.: 0,12 / 0,16 = 0,75 < 1,
2009р.: 0,14 / 0,17 = 0,82 < 1.
Відповідно до розрахунку, значення співвідношення зміни сировини, матеріалів та ціни продукцію менш одиниці – це «диктат виробника». Це означає що сировину, матеріали купуються за даними цінами, а готова продукція користується підвищенним попит; або підприємство займає дуже вигідну ринкову позицію і має можливість «диктувати такі ціни».
3) матеріаловіддача (МВ). Цей показник окреслюється ставлення виручки від продукції до матеріальним і прирівняним до них затратам в собівартості продукції.
Матеріаловіддача характеризує вихід продукції з кожної гривні спожитих матеріальних ресурсів:
МВ2011 =436376тис.грн. / 340918тис.грн. = 1,28;
МВ2010 =408030тис.грн. / 326424тис.грн. = 1,25,
МВ2009 =361880тис.грн. / 314678тис.грн. = 1,15.
Зростання матеріаловіддачі пояснюється низькими цінами закупівлі сировини й використанням новітнього устаткування, яка створює економію матеріальних ресурсів.
Оцінка стану кадрової складової:
1) співвідношення коефіцієнта обороту з прийому і коефіцієнта обороту по вибутті.
Коефіцієнт обороту (Доп) з прийому визначається ставленням числа прийнятих за певний період до середньоспискової чисельності протягом аналізованого періоду:
До>n2011= 407 / 1180 = 0,345,
До>n2010 = 455 / 1091 = 0,417,
До>n2009 = 137 / 1144 = 0,345.
Коефіціент обороту по вибутті (Дов) визначається ставленням числа звільнених за певний період до середньоспискової чисельності протягом аналізованого періоду:
До>в2011 = 492 / 1180 = 0,417,
До>в2010 = 377 / 1091 = 0,346,
До>в2009 = 278 / 1144 = 0,243;
До>n2011 / До>в2011 = 0,345 / 0,417 = 0,827,
До>n2010 / До>в2010 = 0,417 / 0,346 = 1,205,
До>n2009 / До>в2009 = 0,345 / 0,243 = 1,42.
Отримані значення говорять про незбалансованість та не динамічну рівновагу у формуванні трудових ресурсів підприємства.
2) професійний склад кадрів. Присвоєння зазначеної якісної характеристики складає основі експертної оцінки.
За даними ВАТ ЗПХ «МИЛАМ» для підприємства на підставі кваліфікації управлінського персоналу перевіряють відповідність рівня освіти кожного працівника займаній посаді, вивчають питання, пов'язані з добором кадрів, їх підготовкою і підвищення кваліфікації.
Кваліфікаційний рівень працівників залежить значною мірою від віку, стажу роботи, освіти тощо. буд. Тож у процесі аналізу вивчають зміни у складі робочих віком, стажу роботи, освіті.
Аналіз професійного і кваліфікаційного рівня робочих виробляється шляхом зіставлення готівкової чисельності за фахами і розрядам із необхідною до виконання кожного виду робіт з ділянкам, бригадам і підприємству цілому. У цьому виявляється надлишок чи недолік робочих з кожної професії.
За результатами аналізу ВАТ ЗПХ «МИЛАМ», середні тарифні розряди робітників, переважно, рівні середнім тарифним розрядам робіт, а рівень освіти працівників відповідає посаді. На підприємстві проводиться постійне навчання, підготовка і перепідготовка кадрів.
У 2005 року створена нова служба персоналу. Структура служби: відділ управління персоналом, кадри, навчальний центр. Було створено загальна концепція роботи служби, стратегічний план розвитку, перелік тактичних заходів, розроблена базова документація.
3. СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ ВИРОБНИЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА
3.1. Модель формування потенціалу підприємства.
З використанням перерахованих властивостей, підходів, факторів і передумов багаторівнева структурна модель формування потенціалу підприємства має такий вигляд (рис 3.1):
Рис. 3.1. Модель формування потенціалу підприємства
Матеріальною основою потенціалу підприємства є фінансові ресурси, відображені в його балансі, а величина сукупного потенціалу є результатом спільних зусиль з реалізації його елементів, який залежно від інтересів власників може бути виражений або потенційним прибутком, що залишається в розпорядженні підприємства, або його вартістю. Оптимізація структури величини сукупного потенціалу припускає виділення проміжних рівнів узагальнення потенційних можливостей підприємства. Нижнім рівнем є виробничий потенціал, який формується як результат використання і взаємодії техніко-технологічного, інформаційного, інфраструктурного, організаційного, кадрового елементів, а результатом його реалізації є фактичний і потенційний обсяг виробництва продукції. Сполучною ланкою між нижнім виробничим і загальним інституціональним рівнями виступає ринковий потенціал, який формується як результат прояву компетенцій виробництва та активності підприємства, необхідних для задоволення потреб ринку в певному обсязі продукції в умовах існуючого марке тингового середовища. Результатом реалізації ринкового потенціалу є фактичний і потенційний обсяг продажів.
Таким чином, структурна модель формування потенціалу підприємства показує, що потенціал будь-якого рівня виникає як результат взаємодії ресурсів, що його забезпечують, і компетенцій.
3.2. Впровадження по елементного підходу в оцінюванні виробничого потенціалу підприємства
Поелементна оцінка потенціалу підприємства виконується за методикою вартісної оцінки розміру його складових елементів.
Методичні підходи до поелементної оцінки не суперечать один одному, доповнюють і розширюють методологію і практику оцінки. Їх використання в умовах конкурентного ринку на практиці дозволяє оцінити вартість потенціалу промислового підприємства.
Найбільш уніфікованим і універсальним вимірником елементів виробничого потенціалу, практика це підтверджує, є їхня ціна або вартість. Порівнянність показників потенціалу в грошовій оцінці в часі й просторі дозволяє виявити динаміку й структуру виробничих потенціалів підприємств і територіальних утворень, розходження й тенденції їхньої дифе ренціації за цим показником, а також за ефективністю викори стання виробничого потенціалу. У цьому випадку сума варто стей елементів буде характеризувати величину всього вироб ничого потенціалу підприємства. Таким чином, визначення величини потенціалу пов'язане насамперед з оцінюванням вартості його елементів.
Методика визначення вартості першого елемента виробничого потенціалу промислового підприємства — основних виробничих фондів — розроблена детально.
Як елемент виробничого потенціалу підприємства варто приймати середньорічну вартість тільки його основних про мислово-виробничих фондів.
Вартість основних фондів постійно змінюється під впли вом природних процесів, виробничих умов та інновацій. її досить надійне фіксування можливе тільки на обмежений період квартал, рік.
У вартості першого елемента вироб ничого потенціалу повинна враховуватися повна вартість основних фондів.
Для підтримки основних фондів у працездатному стані проводяться поточні й капітальні ремон ти, здійснюється їхня модернізація.
Вартість елемента по тенціалу «основні фонди» в дійсності не підвищується, оскільки споживча вартість самих основних фондів не зростає вище від первісної.
Вартість першого елемента потенціалу — «основні виробничі фонди» становитиме:
Во.ф. = ВОПФ + Вм.ф., (3.1)
де Вопф —середньорічна балансова вартість основних промислово-виробничих фондів підприємства,
Вм.ф —витрати на модернізацію основних виробничих фондів.
В умовах науково-технічної революції знання є головними засобами підтримки продуктивної сили живої праці, є субстанцією продуктивності праці й визначають її можливості.
Вартість елемента потенціалу «промислово-виробничий персонал» буде являти собою суму:
Вт.р = Фз.п + Фм.з + Зн +Зв.п +Зпк, (3.2)
де Фз.п — фонд заробітної плати промислово-виробничого персоналу підприємства;
Фм.з — фонд матеріального заохочення;
Зн — затрати на навчання кадрів;
Зв.п —затрати, пов'язані з їхньою перепідготовкою;
Зпк — затрати на підвищення кваліфікації промислово-виробничого персоналу.
Четвертим елементом виробничого потенціалу є технологія. Технологія належить до числа виробничих ресурсів довгострокового користування.
вартість технології виробництва повинна визначатися так само, як і основних фондів:
Вт =Вт.д. + Вт.н. – Вт.л., (3.3)
де Вт — вартість використовуваних виробничих технологій;
Вт.д — вартість технологій, що діють на підприємстві на початок періоду;
Вт.н — вартість знову освоєних технологій;
Вт.л — вартість технологій, використання яких припиняється в даному періоді часу.
При визначенні вартості технологій варто мати на увазі, що їхнє впровадження поєднане з виконанням різноманітних робіт, отже, зумовлює різні види витрат.
вартість технологій як елемента потенціалу буде складатися із затрат на НДР, вартості спеціальних пристосувань та оснащення, що не ввійшли до складу основних виробничих фондів, а також затрат матеріальних ресурсів, пов'язаних" з їхнім освоєнням.
Останній елемент виробничого потенціалу підприємства— інформація являє собою специфічну форму існування наукових знань. Інформація також має вартість.
Інформація містить у собі також різноманітні компоненти, що представляють зміст заходів у галузі вдосконалення організації виробництва, праці й управління. У загальному випадку до них можна віднести розроблення й впровадження раціональних "форм поділу й кооперації праці; поліпшення організації підбору й розміщення кадрів; удосконалення організації й обслуговуван ня робочих місць; раціоналізацію трудового процесу, впровад ження передових прийомів і методів праці; удосконалення нор мування праці й поліпшення її умов; зміцнення дисципліни праці; заходи щодо підвищення коефіцієнта змінності роботи устаткування; застосування прогресивних видів матеріальних ресурсів; розвиток творчої активності працюючих, раціоналізаторської й-Винахідницької діяльності. Тому при визначенні вар тості елемента «інформація» головну увагу варто звертати на ви явлення матеріальних і фінансових затрат, пов'язаних з ре алізацією розглянутих вище й інших подібних заходів а також із придбанням інформаційних ресурсів.
Маючи вартість кожного елемента виробничого по тенціалу підприємства, загальну його величину можна розра хувати в такий спосіб:
П = Во.ф + Вт.р +Ве.р +Вт + Ві, (3.4)
де П — величина виробничого потенціалу підприємства;
Вер — вартість енергетичних ресурсів;
Ві — вартість елемента «інформація».
Величину виробничого потенціалу промислового підприємства можна буде визначити як:
П = ВОВФ + Вм.ф + Фз.п + Фм.з + Вс.р. + ВР.п.і., (3.5)
де Вовф - середньорічна вартість основних промислово-виробничих фондів у планованому році;
Вм.ф — витрати на модернізацію основних промислово-виробничих фондів у розрахунковому році;
Фзц — фонд заробітної плати промислово-виробничого персоналу в планованому році;
Фм.з — фонд матеріального заохочення підприємства в аналізованому році;
Вср — вартість спожитих у розрахунковому році енергетичних ресурсів;
Вр.п.і. — річні витрати в попередньому п'ятирічному періоді матеріальних і фінансових коштів (крім капітальних вкладень) на розвиток і удосконалення виробництва.
Рівень ефективності використання виробни чого потенціалу в цілому також може характеризувати кінцевий результат його функціонування/зміст якого було вже розглянуто . У такому випадку інтегральний показник віддачі виробни чого потенціалу господарської системи буде визначатися відно шенням.
(3.6)
де П — величина виробничого потенціалу підприємства (об'єднання);
В — кінцевий результат його функціонування.
Таким чином, вивчення ролі кожного з елементів вироб ничого потенціалу в процесах утворення кінцевого результату функціонування підприємства — важливий елемент стратегії управління внутрішньовиробничими можливостями
3.3.Стратегічний розвиток виробничого потенціалу підприємства
Визначальною умовою забезпечення стратегічного розвитку виробничого потенціалу підприємств у сучасних економічних реаліях є функціонування такої системи управління підприємством, що відповідає певним вимогам. Вона повинна забезпечити беззбиткову роботу підприємства, досягнення ним стратегічних і тактичних цілей, враховуючи та адекватно реагуючи на впливи внутрішнього та зовнішнього середовища. Відповідно до змін рівнів нестабільності оточуючого середовища світова управлінська практика розробила ряд методів організації діяльності підприємств в таких умовах. Найбільш поширеними та визначальними складовими системи управління підприємством, що спрямовані на перспективу і забезпечують необхідні умови розвитку виробничого потенціалу підприємств, є довгострокове та стратегічне планування.
Відмінність між цими системами полягає, за І. Ансоффом, у різному «трактуванні майбутнього» [1,]. Так, якщо у системі довгостроковогопланування передбачення майбутнього відбувається шляхом екстраполяції тенденцій зростання, що склались на сьогоднішній день, то у системі стратегічного планування відкидається можливість вивчення майбутнього шляхом екстраполяції. Тобто, «відсутнє припущення про те, що майбутнєобов’язково повинно бути краще минулого» [1,]. М. Мескон визначає стратегічне планування як набір рішень, прийнятих керівництвом, які приводять до розробки специфічних стратегій, призначених для того, щоб допомогти організації досягнути своїх цілей [2,].
З точки зору необхідності стратегічного розвитку виробничого потенціалу підприємства стратегію можна визначити як спланований комплекс заходів з реалізації потенційних можливостей підприємства у напрямі досягнення його стратегічних цілей. Звідси найбільш суттєвим аспектом стратегічного планування є вибір цілей підприємства, при цьому зважаючи на те, що цілі, визначені підприємством, повинні узгоджуватись між собою та забезпечувати досягнення основної мети діяльності підприємства.
Сучасне законодавство однозначно трактує основну мету діяльності підприємств як отримання відповідного прибутку (доходу) [3]. Однак у ринкових умовах господарювання отримання прибутку є внутрішньою проблемою підприємства. Але оскільки підприємства є відкритими системами, то у кінцевому випадку вони зможуть вижити лише за рахунок задоволення потреб, що знаходяться за їх межами. Отримання прибутку залишається беззаперечно однією з основних цілей діяльності підприємства, проте для отримання прибутку воно повинно слідкувати за змінами середовища, у якому функціонує, корегуючи загальну мету (місію) підприємства.
Таким чином, можна вважати, що підприємства створюються для виробництва необхідних суспільству матеріальних благ та надання різноманітних послуг споживачам, безпосереднім стимулом для чого є перспектива отримання прибутку. Середовище діяльності підприємства є тим фактором, що визначає можливість та доцільність тих чи інших господарських дій, спрямованих на реалізацію управлінських рішень. Виробничий потенціал підприємства є основною складовою його внутрішнього середовища, який визначає здатність до існування підприємства і можливості досягнення його стратегічних цілей. Належний рівень стратегічного розвитку, у свою чергу, забезпечується можливостями, що формуються у оточуючому (зовнішньому) середовищі підприємства.
За допомогою аналізу зовнішнього середовища підприємство може створити перелік загроз і можливостей, з якими воно стикається у цьому середовищі. Цей перелік має включати проранжовані фактори і оцінку їх впливу на підприємство. Наступною проблемою, яку вирішує керівництво, це визначення наявності на підприємстві внутрішніх сил для того, щоб скористатися зовнішніми можливостями, а також виявлення внутрішніх слабких сторін, що можуть ускладнити проблеми, пов’язані із зовнішніми загрозами. Методична оцінка функціональних зон організації, що призначена для виявлення її стратегічних сильних і слабких сторін – аналіз внутрішнього середовища організації. Внутрішнє середовище підприємства охоплює основні функціональні елементи виробничого потенціалу – фінанси, маркетинг, виробництво, персонал, інновації, менеджмент і передбачає їх дослідження.
Вивчення середовища підприємства (внутрішнього і зовнішнього) несе в собі певні труднощі методичного характеру. На сьогодні відсутня одностайність у поглядах науковців стосовно черговості здійснення стратегічного аналізу внутрішнього та зовнішнього середовища. У процесі аналізу внутрішнього середовища може виникати необхідність вивчення зовнішніх чинників, а вивчаючи аспекти зовнішнього середовища може виникнути потреба звернути увагу на внутрішні фактори. Таким чином, зникає чітке часове розмежування між аналізами внутрішнього і зовнішнього середовища, що на наш погляд, дозволяє виконувати аналіз у довільній послідовності.
Результатом аналізу внутрішнього середовища є оцінка існуючого стану функціональних елементів виробничого потенціалу. Взаємодія факторів зовнішнього середовища формує певні стратегічні умови або стратегічний клімат функціонування підприємства, який і є об’єктом аналізу. Наступним етапом аналізу є спільне дослідження виробничого потенціалу та стратегічного клімату. Такий аналіз можна здійснити у двохвимірній системі координат, де по горизонталі відображається стан функціональних елементів виробничого потенціалу та їх невикористані резерви, а по вертикалі – стан стратегічного клімату (умов зовнішнього середовища). Добуток цих показників ілюструє стратегічний розвиток виробничого потенціалу. Відповідно стратегічний розвиток виробничого потенціалу підприємства можна визначити як здатність до зростання його фактичних можливостей через використання внутрішніх резервів та переваг зовнішнього середовища нівелюючи вплив слабких сторін та зовнішніх загроз.
Етапи стратегічного розвитку виробничого потенціалу зображені на рис. 3.2.
|
|
Рис. 3.2. Етапи стратегічного розвитку виробничого потенціалу підприємства
Стратегічний розвиток виробничого потенціалу розкриває не тільки граничні обсяги виробництва тієї чи іншої продукції при найбільш повному використанні матеріальних ресурсів і робочої сили, а й відображає здатність підприємства аналізувати ситуацію, що знаходиться у зовнішньому середовищі. Нарешті, він ілюструє здатність підприємства адаптуватися до умов зовнішнього середовища, що змінюється, за рахунок постійного спостереження за зміною потреб і попиту на товари та послуги, висуванням і реалізацією конкурентоспроможних ідей, що найкраще задовольняють ці потреби та попит, і пристосування елементів виробничого потенціалу до найбільш повного досягнення підприємством своєї місії.
Тому стратегічний розвиток виробничого потенціалу – поняття відносне: для одних цілей, при одних первинних умовах, що складаються на ринках, він може бути досить високим, при інших – низьким. Так само, як і для різних часових періодів, розвиток виробничого потенціалу може відповідати чи не відповідати вимогам споживачів продукції підприємства.
Підсумовуючи проведений в роботі аналіз процесу управління виробничим потенціалом підприємства, ми можемо сформувати такі основні положення, які його характеризують:
Традиційне підприємство сприймається як ієрархічна організаційна структура. Таке структурне сприйняття підприємства фокусує увагу на завданнях, роботах, організаційних структурах. Однак у випадку об'єднання людей для досягнення визначеного результату виникає поняття "процес". Зміни в процесах ведуть до змін у структурах, ці процеси що відображають.
Інвестиційні рішення не можуть розглядатися в ізоляції від діяльності підприємства в цілому. Інвестиції визначають багато функцій і рішення усередині підприємства, а також повинні співвідноситися з процесами, що відбуваються в зовнішнім середовищі підприємства.
Виробнича інфраструктура підприємства — це сукупність підрозділів, які прямо не беруть участі у створенні основної (профільної) продукції підприємства, але своєю діяльністю сприяють роботі основних цехів, створюючи необхідні для цього умови.
Виробничу структуру підприємства, зокрема, складають:
— допоміжні та обслуговуючі цехи та господарства підприємства (ремонтний, інструментальний, енергетичний, транспортний, складське господарство тощо);
— допоміжні дільниці та служби, що розміщені у основних цехах;
— магістральні об'єкти, комунікаційні мережі, засоби збору та обробки інформації, природоохоронні споруди тощо.
Склад та розміри об'єктів виробничої інфраструктури підприємств залежать від галузі, типу та масштабу виробництва, особливостей конструкцій та технології виготовлення виробів, рівня спеціалізації підприємства.
Список використаної літератури
5. Економіка підприємства: Підручник/ ред. : Й. М. Петрович. - 2-ге вид. виправл.. - Львів: Магнолія 2006, 2007. - 579 с.
6. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ П. В. Круш, В. І. Подвігіна, Б. М. Сердюк та ін.. - К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. – 777 с.
10. Сідун В. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Вікторія Сідун, Юлія Пономарьова,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. ун-т харчування і торгівлі. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 435 с.
11. Селезньов В. Основи ринкової економіки України: Влада. Право. Підприємство. Фінанси. Податки. Маркетинг. Менеджмент. Торгівля. Реклама: Посібник/ Володимир Селезньов. - К.: А.С.К., 2006. - 687 с.
12. Семенов Г. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Григорій Семенов, Марина Панкова, Андрій Семенов,; М-во освіти і науки України, ГУ "ЗІДМУ". - 2-е вид., перероб. та доп. . - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 324 с.
13. Семернікова І. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Ірина Семернікова, Наталія Мєшкова-Кравченко,. - Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. - 311 с.
14. Шваб Л. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Людмила Шваб,. - 3-є вид.. - К.: Каравела, 2006. - 583 с.
15. Федонін О.С., Рєпіна І.М., Олексик О.І. Потенціал підприємства: формування та оцінка. – К.: КНЕУ, 2004. – 316 с.
PAGE 7
Потенціал підприємства
Ринковий (зовнішній)
Ринкові можливості
Компетенції
(можливості, навички, досвід)
Внутрішній
Внутрішні ресурси
(цінні активи, кадри, інформація та інше.)
Соціально-економічні
Виробнича потужність
Властивість до сприйняття досягнень НТП
Гнучкість
Взаємозв’язок та взаємодія елементів
Взаємозамінність елементів
Цілісність
Складність
Соціально-економічні
Якісні
Структурні
ВИРОБНИЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПІДПРИЄМСТВА
Потенціал нематеріальних активів
Потенціал оборотних фондів (предмети праці)
Потенціал основних фондів (засоби праці)
Потенціал землі та природно- кліматичні умови
Трудовий потенціал
Потенціал технологічного персоналу (робоча сила)
Засоби виробництва
Виробничий потенціал
Сукупний потенціал
І. Інвестиційна діяльність
ІІ. Господарська діяльність
ІІІ. Фінансова діяльність
Ринковий потенціал
1. Маркетингова сфера
2. Ділова активність
3. Виробнича діяльність
Виробничий потенціал
Т. Техніка і технології
П. Персонал і його здібності
У.Інформація і управління
Інституційний рівень
Господарський рівень
Виробничий рівень
