Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Спілкування як фактор розвитку особистості.
Педагогічне спілкування.
Спілкування — це багатоплановий складний процес встановлення контактів між людьми, в результаті якого здійснюється вплив однієї людини на іншу, обмін інформацією та вироблення загальної стратегії взаємодії, сприйняття, розуміння іншої людини. В спілкуванні реалізується потреба в іншій людині.
Спілкування має велике значення в формуванні психіки людини, її розвитку та становлення розумної, культурної поведінки. Через спілкування з психологічно розвинутими людьми, завдяки широким можливостям до научіння, людина формує та здобуває всі свої вищі пізнавальні здібності та якості через активне спілкування з розвинутими особистостями, вона сама стає особистістю.
Відомо, що психіка людини та її розвиток детерміновані способом буття середовища, в якому знаходиться людина. Перетворення індивіда в особистість відбувається завдяки спілкуванню з цим середовищем.
Коли б від народження людина була ізольована від оточення, від спілкування, вона б не сформувалась як культурна, цивілізована особистість, тобто така людина залишилась би на рівні розвитку тварини, напіврослини. Відомі факти вимушеної ізоляції від людського суспільства; коли дитина опинялась і довго жила серед звірів, або коли доросла людина потрапляла на безлюдний острів. Навіть після тривалої роботи психологів з такими людьми не вдавалось привести їхню психіку до людської норми. Ці та інші факти свідчать про те, що тільки завдяки спілкуванню людина може розвиватись.
Особливо велике значення для психічного розвитку дитини має її спілкування з дорослими на перших етапах онтогенезу. В цей відповідальний період всі свої людські, психічні якості дитина набуває виключно через спілкування, оскільки до початку навчання і до підліткового періоду вона позбавлена здатності до самоосвіти та самовиховання.
Багатопланове за змістом, цілями, заходами спілкування також виконує специфічну функцію у психічному розвитку людини. Наприклад, матеріальне спілкування дозволяє людині отримувати необхідні для нормального життя предмети матеріальної та духовної культури. Когнітивне спілкування безпосередньо виступає як фактор інтелектуального розвитку. Мотиваційне спілкування є джерелом додаткової енергії для людини, своєрідною «підзарядкою», тобто отримання та збільшення свого психоенергетичного потенціалу. Біологічне спілкування спрямоване на самозбереження організму та розвиток його життєво важливих функцій.
Без спілкування неможлива будь-яка діяльність. Спілкування може виступати як взаємодія між людьми, а може виступати як один із провідних видів діяльності.
Здібність до спілкування завжди була однією з найважливіших людських якостей. До людей, які легко вступають у контакт і вміють привернути увагу до себе, ставляться із симпатією. Із замкнутими людьми намагаються обмежити контакти або взагалі уникати їх.
Більшість людей вважає, що вони вміють спілкуватися. Але практика свідчить, що ефективно це робити вміють далеко не всі, у тому числі й керівники, менеджери. До 90% робочого часу управлінці повинні витрачати саме на спілкування. Адже звіти, проведення нарад, засідань, бесід, дискусій, переговорів — усе це різні форми ділового спілкування.
Опитування свідчать, що 73% американських, 60% англійських і 86% японських менеджерів невміння ефективно спілкуватися вважають основною перешкодою на шляху досягнення цілей, що стоять перед організацією.
Спілкування нагадує своєрідну піраміду, яка складається із чотирьох граней. У його процесі можна пізнати інших людей, обмінятися з ними інформацією, співпрацювати з ними і водночас пережити емоційний стан, що виникає в результаті цього.
Таким чином, спілкування — це процес установлення й розвитку контактів між людьми, що виникає як потреба у спільній діяльності та включає:
- сприйняття, пізнання і розуміння партнерів по спілкуванню (перцептивна сторона спілкування);
- обмін інформацією (комунікативна сторона спілкування);
- вироблення єдиної стратегії взаємодії (інтерактивна сторона спілкування).
У загальному вигляді спілкування є формою життєдіяльності людей і необхідною умовою їх об´єднання (людина — соціальна істота) та розвитку окремої особистості. Соціальний зміст спілкування полягає в тому, що воно інтегрує соціальний досвід і культуру, яка передається від покоління до покоління. Спілкування є також важливим фактором психологічного розвитку людини.
За своїми формами і видами спілкування досить різноманітне. Способи, сфера і динаміка спілкування визначаються соціальними функціями людей — учасників спілкування, соціальним статусом, службовими обов´язками. Спілкування регулюється факторами, пов´язаними з виробництвом, обміном і потребами, а також сформованими і прийнятими в суспільстві законами, правилами, нормами, соціальними інститутами тощо.
За використанням знакових систем виділяють такі види спілкування:
- вербальне (словесне) спілкування, яке в свою чергу поділяється на усне та писемне мовлення;
- невербальне (безсловесне) спілкування.
За деякими даними, 60—80% інформації від співрозмовника ми отримуємо по невербальному каналу. Невербальні засоби спілкування досить різноманітні. До основних належать:
- візуальні засоби спілкування (рухи м´язів обличчя, вираз обличчя, очей; рухи рук, ніг — жести; рухи тіла; просторова дистанція; реакція шкіри: почервоніння, пітливість; поза, постава; зовнішній вигляд — одяг, зачіска, косметика, аксесуари);
- аудіальні засоби (паралінгвістичні: якість голосу, його діапазон, тональність, темп, ритм, висота звуку; екстралінгвістичні: мовні паузи, сміх, плач, зітхання, кашель, плескання);
- тактильні засоби спілкування включають усе, що пов´язано з дотиками співрозмовників (потискання рук, обійми, поцілунки, поплескування по плечах тощо);
- ольфакторні засоби спілкування, які включають приємні та неприємні запахи навколишнього світу, природні та штучні запахи людини.
На невербальні засоби впливає конкретна культура того чи іншого народу, тому дуже важко знайти спільні норми для всього людства.
За характером зв´язку спілкування поділяється на:
- безпосереднє (контакт один на один);
- опосередковане — за допомогою письмових чи технічних засобів, віддалених у часі чи в просторі учасників спілкування;
За кількістю учасників у спілкуванні розрізняють такі різновиди спілкування:
- міжособистісне спілкування, тобто безпосередні контакти людей у групах чи парах, постійних за складом учасників;
- масове спілкування, тобто багато безпосередніх контактів між незнайомими людьми, а також комунікація, опосередкована різними видами засобів масової інформації.
За включенням у процес спілкування соціальних складових спілкування поділяють на:
- міжособистісне спілкування (спілкування між конкретними особистостями, які володіють індивідуальними якостями, що розкриваються в процесі спілкування і організації взаємних дій). Соціальні ролі мають при цьому допоміжне значення;
- рольове спілкування (спілкування між комісіями визначених соціальних ролей, коли дії, поведінка учасника такого спілкування визначаються виконуваною соціальною роллю). У процесі такого спілкування людина відображається не тільки як індивідуальність, а як соціальна одиниця, що виконує визначені функції. Індивідуальність підпорядковується соціальній ролі. Іноді таке спілкування називають ще офіційним, або формальним.
Різновидом рольового спілкування є ділове спілкування, тобто спілкування між співрозмовниками (партнерами, опонентами), які мають відповідні соціальні позиції, визначені їх соціальними ролями і відповідними функціями, спрямоване на повне або часткове вирішення конкретних проблем, організацію спільної діяльності, дій.
Педагогічне спілкування — система соціально-психологічної взаємодії між учителем та учнем, спрямована на створення оптимальних соціально-психологічних умов для обопільної діяльності.
Для цього педагогові потрібно уміти: оперативно і правильно орієнтуватися в постійно змінюваних умовах спілкування, знаходити відповідні комунікативні засоби, які відповідали б його індивідуальності, обставинам спілкування та індивідуальним особливостям учня, постійно відчувати і підтримувати зворотний зв'язок у спілкуванні. Педагогічне спілкування як професійно-етичний феномен вимагає від учителя спеціальної підготовки не лише щодо технології взаємодії, а й морального досвіду, педагогічної мудрості в організації взаємин з учнями, батьками, колегами у різних сферах навчально-виховного процесу. За своїм змістом і сферою функціонування воно може бути професійним і непрофесійним. Професійне педагогічне спілкування є комунікативною взаємодією педагога з учнями, батьками, колегами, спрямованою на встановлення сприятливого психологічного клімату, психологічну оптимізацію діяльності, стосунків. Воно забезпечує передання через учителя учням людської культури, допомагає у засвоєнні знань, сприяє формуванню ціннісних орієнтацій під час обміну думками. На противагу йому непрофесійне педагогічне спілкування породжує страх, невпевненість, спричинює зниження працездатності, порушення динаміки мовлення, небажання думати і діяти самостійно, відчуженість, стійке негативне ставлення до вчителя, навчання. Почуття пригніченості від вивчення певного предмета (а нерідко від спілкування з учителем) у деяких учнів триває впродовж багатьох років.
Професійне педагогічне спілкування передбачає високу його культуру, яка засвідчує вміння педагога реалізовувати свої можливості у спілкуванні з іншими людьми, здатність сприймати, розуміти, засвоювати, передавати зміст думок, почуттів, прагнень у процесі навчання і виховання.
Педагогічне спілкування є явищем поліфункціональним, яке забезпечує обмін інформацією, співпереживання, пізнання особистості, самоутвердження, продуктивну організацію взаємодії. Обмін інформацією і ставленням співбесідників один до одного характеризує комунікативний аспект спілкування, пізнання особистості й самоутвердження — перцептивний, а організація взаємодії — інтерактивний. Педагогічне спілкування допомагає вчителеві організувати взаємодію на уроці і поза ним як цілісний процес. Не обмежуючись лише інформаційною функцією, воно створює умови для обміну ставленнями, переживаннями, допомагає самоутвердженню школяра в колективі, забезпечує співробітництво і співтворчість у класі.
За статусом педагог і учні діють з різних позицій: учитель організовує взаємодію, а учень сприймає, залучається до неї. Для того, щоб учень став активним співучасником педагогічного процесу, необхідно забезпечити суб'єкт-суб'єктний характер педагогічних стосунків, який полягає у рівності психологічних позицій, взаємній гуманістичній спрямованості, активності педагога та учнів, взаємопроникненні їх у світ почуттів та переживань, готовності до прийняття аргументів співрозмовника, взаємодії з ним.
Головними ознаками педагогічного спілкування на суб'єкт-суб'єктному рівні є: особистісна орієнтація співрозмовників (здатність бачити і розуміти співрозмовника), рівність психологічних позицій співрозмовників (недопустиме домінування педагога у спілкуванні, він повинен визнавати право учня на власну думку, позицію), проникнення у світ почуттів і переживань, готовність прийняти точку зору співрозмовника (спілкування за законами взаємної довіри, коли партнери вслухаються, розділяють почуття одне одного, співпереживають, має особливий педагогічний ефект), нестандартні прийоми спілкування (відхід від суто рольової позиції вчителя).
Педагогічну діяльність характеризують наступною структурою комунікативного впливу:
ХТО — КОМУ — ЩО — ЯК — ЕФЕКТИВНІСТЬ ПОВІДОМЛЕННЯ
При цьому ХТО — суб'єкт комунікативного впливу (педагог); КОМУ — об'єкт комунікативного впливу (учень або група учнів). ЩО — зміст комунікативного процесу (навчальний матеріал, або особистісно орієнтований зміст з метою зміни, розвитку особистості учня; ЯК — конкретна педагогічна техніка (засіб спілкування); ЕФЕКТИВНІСТЬ ПОВІДОМЛЕННЯ — ступінь збігу змісту, що передається педагогом, зі змістом, сприйнятим учнем (учнями).
Важливим при цьому є вдосконалення соціально-психологічних особливостей особистості вчителя і оптимізація засобів педагогічного впливу, тобто акцент на компонентах ХТО і ЯК. Вдосконалення цих параметрів повинно охоплювати і комунікативну, і перцептивну (лат. ptrceptio — сприймання, пізнання), і інтерактивну складові спілкування, які тісно пов'язані з трьома основними сферами психіки: пізнавальною, емоційною, мотиваційно-рольовою. Тому оптимізація спілкування означає і вдосконалення психічного функціонування особистості вчителя.
Залежно від типу (суб'єкт-суб'єктне, суб'єкт-об'єктне) спілкування вчителя може бути функціонально-рольовим або особистісно-орієнтованим. Функціонально-рольове спілкування є суто діловим, стандартизованим, обмеженим вимогами рольових позицій. Особисті мотиви, ставлення педагога й учня не враховуються й не виявляються. Головна мета його полягає у забезпеченні виконання певних дій. Особистісно-орієнтоване спілкування є складною психологічною взаємодією, яка передбачає виконання певних нормативних функцій з виявом особистого ставлення, почуттів. Головна його мета спрямована не так на виконання завдань, як на розвиток особистості учнів. Вимагає такого рівня внутрішньо детермінованої активності особистості, за якого вони не йдуть за обставинами, що складаються в педагогічному процесі, а здатні самі створювати ці обставини, виробляти свою стратегію, свідомо і планомірно удосконалювати себе.
План:
Поняття про діяльність
Розглядаючи особстість, як об’єкт психологічного пізнання та носія свідомості, неможливо її відокремити від категорії діяльності.
Діяльність – це важлива форма прояву активного ставлення людини до навколишньої дійсності, через яку встановлюється реальний зв’язок між людиною і світом, та досягається свідомо поставлена ціль.
Діяльність – це свідома активність людини, що виявляється у системі дій, спрямованих на досягнення поставленої мети.
Людська (людини, як носія свідомості) діяльність знаходиться в прямолінійній залежності від розвитку суспільних відносин в людському суспільстві. У зв’язку з тим, що діяльність однієї людини тісно пов’язана з діяльністю інших, вона має суспільно-свідомий характер, чим різко відрізняється від інстинктивної діяльності тварин.
Діяльність обов’язково спрямована на якусь ціль, мету та детермінована мотивами і потребами.
Завдання, яке повинно бути виконане дією, визначається співвідношенням цілі та умовами діяльності. Воно ж і визначає психологічну будову дії. Досягнення результату конкретної дії може потребувати цілого ряду актів, певним чином пов’язаних один з одним. Ці часткові дїї, акти, на які розпадається дія, називаються операціями.
Дії діляться на два види – вольові та імпульсивні.
Вольова дія – специфічний людський вид, свідомий акт, направлений на здійснення відповідної мети.
Імпульсивна дія – це адективна розрядка. В ній велике значення мають динамічні співвідношення. Імпульс, який знаходиться у вихідному спонуканні, в ньому безпосередньо і швидко переходить в дію, яка неопосередкована передбаченням наслідків, оцінкою та зважуванням мотивів.
Дії складаються з системи рухів.
Рухи – механізм, який служить для вираження дії та за допомогою яких вона виконується.
Основними якостями рухів є: сила, швидкість, темп, ритм, координація, точність, спритність.
Навички, уміння, звички
Компоненти свідомої діяльності людини становлять психічне новоутворення – навички.
Навички – це рух, сформований в процесі довільного тренування, який ввійшов у структуру більш складної дії та діяльності як спосіб її виконання і завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію раціонально, без зайвих витрат фізичної та нервово-психічної енергії.
Для раціональної організації процесу вироблення навички велике значення мають два моменти: інтерференція та перенесення.
Інтерференція – це гальмівна взаємодія навичок, при якій попередньо вироблені навички заважають виникненню нових або знижують їх ефективність. Тут можна зазначити, що чим краще та свідоміше людина володіє своїми навичками, тим менше гальмівний вплив вони мають одна на одну.
Перенесення розуміється як позитивний вплив раніше набутих навичок на процес формування інших.
Навички є підгрунтям вищого щаблю дій – умінь. Уміння характеризується як дія, що утворюється в результаті координації та об’єднання в систему навичок та знань за допомогою свідомого контролю. Головні якості умінь полягають в їхньому збереженні кінцевого результату дії та свої структури при змінюванні свого складу – навичок, операцій, рухів.
Головна різниця між умінням і навичками полягає полягає у наявності свідомого інтелектуального контролю.
Окремим елементом діяльності виступає звичка. Звичка – відносно усталений спосіб дії, який виконується механічно і немає свідомої цілі або конкретно вираженого продуктивного завершення. Розрізняютьпозитивні та негативні звички.
Види діяльності
Діяльність дуже різноманітна за проявами своїх видів. Перший вид людської свідомості – це гра.
Ігрова діяльність – це вид усвідомленої діяльності, де ціллю є суб’єктивне задоволення від процесу самої гри. В основному ігрова діяльність спостерігається у дітей. Гра має розвиваюче значення, а також виступає способом реалізації дитячих потреб.
Розрізняють такі типи ігор:
Праця – це провідний вид людської життєдіяльності, спрямований на виробництво визначених суспільно корисних, матеріальних чи ідеальних продуктів. Предметом психологічного пізнання виступають компоненти трудової діяльності та умови, в яких вона відбувається.
Основні мотиви трудової діяльності людини виражені у її відношенні до праці.
Навчальна діяльність – це цілеспрямоване засвоєння системи знань, навичок та вмінь.
Ціль, яку досягає навчання, полягає в підготовці об’єкта до майбутної діяльності.
7. Спілкування, мовлення і мовленнєві засоби особистості
План:
Поняття комунікації
Комунікація (від лат. сommunico – роблю загальним, зв’язую, спілкуюсь) являє собою смисловий аспект соціальної взаємодії. Вона передбачає обмін уявленнями, ціннісними орієнтаціями, ідеями, емоціями, почуттями.
Люди спілкуються за допомогою вербальної та невербальної комунікації. Засобом вербальної комунікації є слова з їхніми значеннями – мовлення.
У спілкуванні людей завжди включаються, крім передавання інформації, емоції. Емоційне ставлення, що супроводжує мовне висловлювання, утворює невербальну комунікацію. До засобів невербальної комунікації належать жести, міміка, інтонації, паузи, сміх, сльози.
Спілкування і мовлення, види мовлення
Спілкуванння – це форма психологічного взаємозв’язку людей у процесі спільної життєдіяльності; процес становлення та розвитку контактів між людьми.
Головним засобом спілкування між людьми є слово – найважливіша мовна одиниця.
Мова – це система знаків, які мають певне значення й використовуються для передавання та зберігання інформації.
Мовлення – це процес використання людиною мови для спілкування.
У своїй діяльності людина користується різними видами мовлення. У спілкуванні широко використовують зовнішнє (усне монологічне, усне діалогічне, писемне) і внутрішнє мовлення. В усному мовленні спілкування здійснюється за допомогою мовних засобів, що сприймаються на слух.
Усне монологічне мовлення – це мовлення однієї людини: доповідача, лектора, оповідача.
Розмовне, або діалогічне мовлення відбувається у формі розмови між двома або кількома особами.
На відміну від усного, писемне мовлення використовує письмові знаки та має свої конструктивні особливості. Писемне мовлення за конструкцією складніше і важче за усне мовлення, але воно дає змогу в процесі писання ретельно працювати над словесним оформленням думки.
Внутрішнє мовлення існує тільки в нашому мозку, це мовлення, звернене до самих себе. Внутрішнє мовлення важливе для процесу мислення, самосвідомості і регулювання поведінки. Мовний досвід людини у спілкуванні з іншими людьми визначає смисл внутрішнього мовлення. Воно є початковим моментом мовного висловлювання і тому використовується при спілкуванні людини з людиною.
Функції спілкування
Якщо існує потреба в спілкуванні, то повинні існувати і визначені функції, якими наділена ця діяльність. Спонукальні мотиви до спілкування різні. Враховуючи різні потреби, розрізняють наступні функції спілкування:
До психологічних функцій спілкування відносять також:
|
5. Основи психології спілкування (7 годин) |
|
|
Особистість у діяльності і спілкуванні. Спілкування. Комунікабельність. Товариськість. Значення спілкування для координованої спільної діяльності. |
1 |
|
Види і типи спілкування. Засоби вербальної та невербальної передачі інформації. Соціальна перцепція. |
1 |
|
Який Я у спілкуванні? Бар’єри спілкування (діагностичне заняття). |
1 |
|
Спілкування в групі. Як привернути до себе увагу та як правильно використовувати лідерські повноваження у груповій взаємодії (тренінгові заняття). |
1 |
|
Конформізм, нонконформізм та колективізм. Тиск середовища та його підтримка. Як Я реагую на критику? (тренінгові заняття). |
1 |
|
Самостійна робота. Лідерство. Формальний та неформальний авторитет. |
1 |
|
Емпатія. Відвертість та довіра як умови ефективного спілкування в сім’ї, класі, референтній групі, міжособистісних відносинах. |
1 |
|
Контрольна робота |
1 |
Дуже часто в повсякденному житті ми стикаємося з таким поняттям як комунікабельність. Це можуть бути різні оголошення про пошук друзів, партнерів, пропозиції про роботу і так далі. Найчастіше, вживаючи цей термін, люди мають на увазі вміння спілкуватися.
Для багатьох роботодавців вміння ефективно взаємодіяти з оточуючими, а головне, наявність бажання це робити, є визначальним чинником при прийомі на роботу. Багато професій пов’язані саме із спілкуванням, будь то телефонні переговори або безпосередній контакт з клієнтами. Крім того, не можна забувати і про колектив. Для ефективної роботи будь-якої компанії важливо розуміння і доброзичливість серед товаришів по службі.
Комунікабельний людина завжди щиро цікавиться громадським життям і справами кожного окремо взятого члена колективу. Для цього цілком достатньо виконувати декілька простих правил:
завжди вітатися з колегами і прощатися;
не соромитися і не лінуватися відповідати і задавати питання;
уважно вислуховувати співрозмовника ;
висловлювати свої ідеї і активно їх обговорювати.
Що таке комунікабельність? Це не просто вміння спілкуватися з людьми. Головне, щоб після розмови у людей залишалося позитивне враження про вас. Для того щоб з’ясувати, наскільки ви досягли успіху в цій справі, дайте відповідь на кілька питань:
При виникненні конфлікту чи будете ви наполягати на з’ясуванні всіх обставин навіть у тому випадку, якщо через це можуть зіпсуватися відносини з колегами ?
Чи є для вас проблемою підготувати доповідь і виступити з ним на нараді або зборах?
Якщо ваші колеги висловлюють помилкову точку зору в добре знайомому вам питанні, чи станете ви заперечувати і наполягати на своєму?
Нервуєте ви перед діловою зустріччю?
Якщо незнайома людина на вулиці запитує вас, як пройти куди-небудь, ви з готовністю допоможете, не дратуючись і не злостячись при цьому ?
Потрапивши на вечірку, ви завжди збираєте навколо себе друзів і просто знайомих і захоплюєте їх жартами та цікавими розповідями?
Якщо на всі або більшість питань ви відповіли позитивно, то можете вважати, що комунікабельність це ваша риса, і спілкування з вами доставляє оточуючим задоволення. В іншому випадку вам необхідно замислитися над вирішенням проблем. Зі сформованої ситуації є два виходи. Перший – знайти відповідну роботу і продовжувати мовчки соромитися людей, а другий – працювати над собою.
Розвиток комунікабельності – процес нескладний. Головне – поставити собі мету і поступово наближатися до неї. Наступні правила допоможуть вам добитися бажаного:
отримуйте задоволення від спілкування;
ніколи не уникайте спілкування;
старайтеся заводити розмову на будь-яку тему;
розвивайте міміку, інтонації і так далі;
дивитеся на світ з оптимізмом.
Людина народжується абсолютно безпорадним. Всі навички і знання він набуває протягом життя. Це стосується і такої якості, як комунікабельність. Це навик, який допомагає людям співіснувати, насолоджуватися життям, отримувати нові знання, пізнавати світ.
Працюючи над собою кожен день, ви навчитеся знаходити підхід до будь-якій людині, формувати дружні або ділові відносини.
При влаштуванні на роботу кожен потенційний співробітник проходить співбесіду. Дуже важливо при цьому справити сприятливе враження. Намагайтеся бути спокійними і доброзичливими. Розповідь про себе необхідно підготувати заздалегідь. Також позначте цікавлять вас (умови роботи, рівень заробітної плати). Не поспішайте викладати всю інформацію про себе. Зайва балакучість, як правило, не вітається. Слухайте уважно і ні в якому разі не перебивайте співрозмовника.
Готовність, а головне, уміння спілкуватися завжди працюють на вашу користь.
Товариськість — це міжособистісні стосунки, які базуються на єдності інтересів у спільній діяльності і передбачають духовну (ідейну) єдність та відповідний ступінь рівності. Духовна єдність виникає внаслідок особистісної симпатії і спільності інтересів.
У товариськості як формі моральної культури реалізується потреба людини у спілкуванні, а єдність цілей, схожість життєвих поглядів (як основа товариськості) надають емоційного забарвлення стосункам. Для товариських стосунків найхарактернішою є спільна діяльність. Саме слово «товариш» походить від слів «майно», «товар» і означає рівний в усьому, помічник, співпрацівник, співучасник. Розрив чи порушення єдності інтересів може зруйнувати товариські стосунки.
Народний епос свідчить про те, що почуття товариськості було притаманне нашим предкам ще у давні часи. Воно виникло з необхідності виконувати спільну справу, але поступово перетворилося на одну з найблагородніших потреб людини, у незамінну моральну цінність суспільства й особистості. Товариськість збагачує зв'язки, що встановлюються між людьми в кооперації, де вони виступають як партнери, і у співпраці, де вони — колеги, доповнюючи їх новими формами спілкування: спільні дозвілля, спорт, громадська робота тощо.
Специфіка різних сфер соціального життя відображається у багатстві смислових відтінків поняття «товариськість». Наприклад, товариші по зброї, по службі, фронтові тощо. Сутність цього поняття полягає у взаємодопомозі у спільній справі і прагненні вдосконалити особистіші риси кожного в інтересах досягнення мети.
Формуванню товариських стосунків сприяють також схожі життєві умови, які є характерною ознакою розподілу товариських і приятельських стосунків. Останні виникають між людьми на основі особистих симпатій у процесі повсякденного спілкування і якихось менш істотних інтересів. На рівні приятелювання життєві цілі не обов'язково повинні збігатися, може не бути й спільного інтересу, глибокої, серйозної зацікавленості долею іншого. Ці стосунки зовнішньо доброзичливі, підтримуються періодичними контактами, пов'язані з виконанням взаємних послуг, обміном думок. Але при цьому не досягається той рівень душевної близькості, коли спілкування людей веде до вдосконалення особистих рис. Приятельські стосунки не мають твердої основи і досить легко розриваються, але можуть перерости і в дрркні.
Товариські стосунки виникають на основі спільної діяльності і можуть розвиватися навіть за відсутності симпатії. Товаришів об'єднують спільні інтереси і, головне, почуття відповідальності за спільну справу. Характер діяльності людей, безумовно, впливає на тривалість товариських стосунків. Вони міцнішатимуть, коли діяльність буде пов'язана з труднощами. Особливої міцності товариським стосункам надає ідейна спільність, однакове розуміння сенсу життя, місця людини в суспільстві.
Кожен народ, країна знають немало прикладів високих товариських стосунків. Саме їм притаманне прагнення і вміння бачити в людині все краще, цінне й добре. Ці властивості не виншсають стихійно, а формуються у процесі виховання в дитячому, шкільному, трудовому колективах, в сім'ї тощо. Товариськості треба вчити, прищеплювати відповідні їй риси, і тоді виникає розуміння тих обов'язків, які покладаються на людину в ході товариських стосунків — поваги до інших, принциповості, нетерпимості до моральних вад, доброзичливості тощо.
Товариські стосунки складаються за особливими правилами: не зачіпляти інтереси одне одного, але в той самий час не залишатися байдужим до недоліків; критично ставитися до спільної діяльності й до її результатів; самокритично оцінювати свій внесок у цю діяльність. Якщо мотивами критики є турбота про людину, повага до неї, прагнення допомогти, то така критика стає початком на шляху до самовдосконалення. Подібне критичне ставлення зміцнює товариськість і може стати необхідною умовою дружби.
Отже, товариськість передбачає наявність спільної діяльності, єдності цілей і відповідної емоційної забарвленості відносин, прагнення до взаємодопомоги, солідарності й підтримки. Товариські стосунки є одним із виявів принципу колективізму, які забезпечують особистості взаємоповагу, довіру, моральну і психологічну захищеність.
Спілкування та його значення в житті людини
Спілкування являється необхідною передумовою існування людини і суспільства в цілому. Людина не може жити, працювати, задовольняти свої матеріальні і духовні потреби, не спілкуючись з іншими людьми. В цьому значенні спілкування є та «соціальна екологія», поза якою людина втрачає все людське і опускається до рівня тваринного існування. Отже, спілкування є необхідна умова існування людини в філогенезі і разом з тим один з основних факторів та найважливіше джерело психічного розвитку людини в онтогенезі.
Соціальне буття людини включає не лише відношення до природи і суспільства, але й до конкретних людей, з якими вона вступає у прямі або опосередковані контакти. У своєму індивідуальному розвитку людина набуває соціального досвіду в процесі її діяльності і спілкування з іншими людьми.
Спілкування - це форма життєдіяльності індивіда, рівень активності і діяльності особи. У процесі спілкування відбувається обмін інформацією, взаємовплив, співпереживання, формування переконань, поглядів, характеру, інтелекту. Головна мета спілкування полягає у задоволенні людьми своїх потреб - біологічних, соціальних і духовних.
Основними мотивами спілкування є потреби у пізнанні і самопізнанні, в духовному і емоційному контакті, у безпеці і психологічному захисті, у визнанні і престижі, у керівництві і домінуванні, у допомозі і альтруїзмі. У процесі спілкування індивід виявляє і реалізує свої прагнення бути особистістю, громадянином, професіоналом.
Спілкування між людьми відбувається у різних формах:
По-перше, у формі анонімного спілкування (партнери залишаються незнайомими, анонімними - тимчасові контакти пасажирів автотранспорту, жителів одного мікрорайону);
По-друге, у формі функціонально-рольового спілкування (зв'язки між його учасниками обумовлені їх соціальними ролями: лікар - хворий, педагог - учень, керівник - підлеглий);
По-третє, як неформальне спілкування, яке реалізується за межами офіційних відносин (спілкування між друзями, закоханими).
Людське спілкування розвивається і формується на засадах спільної трудової діяльності. У процесі праці люди впливають не тільки на природу, а й один на одного, вони не можуть щось виробляти, не об'єднуючись певним чином для спільної діяльності і для взаємного обміну своєю діяльністю. У зв'язку з цим історія є система пов'язаних одна з одною форм спілкування. Ця система взаємодій і взаємних впливів є тим соціальним процесом, суть якого, на відміну від праці як виробництва речей («обробка природи людьми»), складає виробництво відносин («обробка людей людьми»).
У феномені (явищі) спілкування виявлено і науково обґрунтовано чимало потреб, найбільш істотними з них є:
1. Контактувальна потреба. Людина мусить постійно сприймати інших людей, контактувати, спілкуватися з ними. Без цього деградує її психіка руйнуються мовлення, мислення, пам'ять, почуття.
2. Діяльнісна потреба. Щоб діяти, працювати людина мусить взаємодіяти з іншими людьми, узгоджувати з ними свої дії, що досягається за допомогою, посередництвом спілкування.
3. Пізнавальна потреба. Людина шукає і знаходить в спілкуванні нову інформацію, думки, ідеї, духовні цінності. Це особливо стосується дітей, підлітків, спілкування для них - провідне джерело пізнання світу.
4. Емоційна потреба. З одного боку, людина шукає в спілкуванні підтвердження в почуттях інших людей власної цінності, неповторності, незамінності, прийняття, довіри, захисту, підтримки, симпатії, толерантності, ніжності, любові: подолання таким підтвердженням і прийняттям почуттів самотності, невпевненості, розгубленості, тривоги, туги, страху, відчаю та інших негативно забарвлених переживань.
5. Патронажна потреба. З одного боку, людина шукає самоствердження, самореалізації в лідерстві, переважанні, в керуванні іншими, їх вчинками, судженнями, відношеннями, в пошануванні з їх боку. З іншого, це потреба в приналежності до когось сильного, потужного, авторитетного, референтного, авторитарного, в підпорядкуванні, підкоренні йому з метою перекладення на нього відповідальності за організацію діяльності, її стратегію і тактику, за прийняття рішень.
Зрозуміло, що названі нами потреби спілкування є найбільш узагальненими, їх можна уточнювати, ділити на основі різних особливостей, аспектів, нюансів.
Ці різноманітні і різносторонні потреби людей задовольняються в тій чи іншій мірі через функції спілкування.
1.1 Спілкування і діяльність
Спілкування тісно пов'язане з діяльністю. Будь-яка форма спілкування виступає як форма спільної діяльності, люди завжди спілкуються в процесі певної діяльності. Поєднання діяльності однієї людини з діяльністю інших людей утворює спільну діяльність. У спільній діяльності формуються не тільки суб'єкт-об'єктні (людина - предмет діяльності), а й суб'єкт-суб'єктні відносини (людина - людина). Сутність спілкування полягає у взаємодії суб'єктів діяльності.
Спілкування може розглядатися як сторона, умова діяльності або як окремий вид діяльності. Але зв'язок спілкування й діяльності полягає саме в тому, що завдяки спілкуванню діяльність організується. Розбудова плану спільної діяльності вимагає від кожної людини розуміння мети діяльності, засобів реалізації, розподілу функцій для її досягнення. Специфіка спілкування в процесі діяльності полягає у створенні можливості організації та координації діяльності її окремих учасників. У спілкуванні відбувається збагачення діяльності, розвиваються й утворюються нові зв'язки та стосунки між людьми.
1.2 Спілкування як взаємодія
Спілкування - це активна взаємодія його суб'єктів. Вони по черзі діють одне на одного, оцінюють дії, сприймають або не сприймають спрямовані на них думки, оцінки, почуття. Якщо один із суб'єктів виявляє пасивність, спілкування не відбувається. Іноді бачимо таку картину: один із співбесідників щось розповідає, інший як людина ввічлива, начебто слухає, проте зацікавленості до змісту розмови не проявляє, до переданої інформації ставиться байдуже. Що ж відбувається в цьому разі? Той, хто говорить, не може "перенести" свої думки в голову іншого, залучити його до активного зацікавленого обговорення. Отже, взаємодії між ними не відбулося.
Як показують дослідження, спілкування сприяє фізичній взаємодії, допомагає в разі потреби спланувати її, змінити, дає змогу об'єднати людей у групи з метою організації їх спільної діяльності, в якій формуються позитивні міжособистісні взаємини. Особливості останніх певною мірою визначають взаємодію у життєвих ситуаціях.
Розрізняють два основних види міжособистісної взаємодії:
- співробітництво, або кооперацію (досягнення мети одним із суб'єктів сприяє або не заважає реалізації цілей решти суб'єктів),
- суперництво, або конкуренцію (досягнення мети одним із суб'єктів ускладнює-або взагалі виключає досягнення цілей іншими суб'єктами).
Інколи ці види взаємодії позначаються іншими термінами:
- згода та конфлікт;
- пристосування та опозиція;
- асоціація та дисоціація.
В основу іншої класифікації взаємодії покладено кількість суб'єктів. Це може бути взаємодія між групами, між особистістю та групою, між особистостями (діада). Залежно від ролей це може бути взаємодія, в якій на групу впливає один з її лідерів, просто член групи. Це може бути взаємодія, в якій певна підгрупа ЇЇ членів (сукупний суб'єкт) впливає на одного з членів. Підгрупа разом із лідером може діяти на одного або на кількох членів. Усі члени групи, у тому числі лідер, впливають одне на одного і кожен сам на себе. Саме ця класифікація, як показало наше дослідження, сприяє побудові концепції становлення культури спілкування, особистісному зростанню тих, хто продуктивно спілкується, переходячи від простих видів взаємодії до складніших, зокрема до спільної діяльності.
1.3 Структура спілкування
Ураховуючи складність природи спілкування, важливо розібратись у його структурі. Завдяки дослідженням учених виокремлено три взаємопов'язаних сторони спілкування:
- комунікативну - обмін інформацією між індивідами та її уточнення, розвиток;
- інтерактивну - організація взаємодії суб'єктів, які спілкуються, тобто обмін не тільки знаннями, думками, ідеями, а й діями, зокрема при побудові спільної стратегії взаємодії;
- перцептивну - процес взаємного сприймання й розуміння співрозмовників, пізнання ними одне одного.
У деяких дослідженнях структура спілкування розглядається, виходячи з трьох рівнів аналізу (макро-, мезо- і мікрорівні). На першому з них спілкування індивіда з людьми аналізується в інтервалах, рівних тривалості його життя. На мезорівні вивчаються окремі форми спілкування: бесіда, гра, колективне обговорення та ін. І, нарешті, на мікрорівні - одиницями аналізу виступають взаємопов'язані дії суб'єктів спілкування: «запитання - відповіді», «повідомлення інформації - ставлення до неї», «спонукання до дії - дія» та ін.
Виходячи з цього в літературі описано різні моделі спілкування. Такої, яка б задовольнила всіх, ще не розроблено. Найпростіша модель - це спілкування в діаді (парі).
1.4 Функції спілкування
У характеристиці спілкування важливими є його функції. Б. Ломов виділяє три групи таких функцій:
* інформаційно-комунікативну;
* регуляційно-комунікативну;
* афективно-комунікативну.
Інформаційно-комунікативна функція охоплює процеси формування, передання та прийому інформації.
Реалізація цієї функції має кілька рівнів:
* на першому рівні здійснюється вирівнювання розбіжностей у вихідній інформованості людей, що вступають у психологічний контакт.
* другий рівень - передання інформації та прийняття рішень. На цьому рівні спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін.
* третій рівень пов'язаний із прагненням людини зрозуміти інших. Спілкування тут спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів (узгодження - неузгодження, порівняння поглядів тощо).
Регуляційна-комунікативна функція полягає в регуляції поведінки. Завдяки спілкуванню людина здійснює регуляцію не тільки власної поведінки, а й поведінки інших людей, і реагує на їхні дії. Відбувається процес взаємного налагодження дій. Тут виявляються феномени, властиві спільній діяльності, зокрема сумісність людей, їх спрацьованість, здійснюються взаємна стимуляція і корекція поведінки. Регуляційно-комунікативну функцію виконують такі феномени, як імітація, навіювання та ін.
Афективно-комунікативна функція Характеризує емоційну сферу людини. Спілкування впливає на емоційні стани людини. В емоційній сфері виявляється ставлення людини до навколишнього середовища, в тому числі й соціального.
Приклади подолання емоційних конфліктних ситуацій
Якщо ініціатором конфлікту виступають інші:
|
Конфліктна фраза |
Варіанти відповіді в партнерській позиції |
|
Ми не хочемо співпрацювати з Вами |
Будь ласка, поясніть причини |
|
Чому я повинен слідувати Вашим вказівок? |
Давайте, обговоримо проблему разом |
|
Мені не походить графік роботи |
Запропонуйте Ваш варіант |
Якщо ініціатором конфліктного спілкування виступаю я:
|
Ситуація, що викликає конфліктні почуття |
Непродуктивна конфліктна фраза |
Варіант продуктивної фрази |
|
Незадоволеність заробітною платою |
Я вимагаю надбавки до зарплати |
Я вважаю, що настав час обговорити можливість збільшення до моєї зарплати |
|
Зрада чоловіка |
Збирай свої речі і йди! |
Мені дуже гірко, але давай обговоримо те, що сталося |
|
Автомобільна аварія зі взаємної виною |
Це Ви в усьому винні! |
Мені ця ситуація також неприємна як і Вам, але давайте спробуємо знайти компроміс. |
Конфліктоло́гія — вчення про конфлікт, його генезу, протікання, наслідки тощо.
За визначенням М. І. Пірен[1], конфліктологія — «наука в багатьох вимірах: вона охоплює людину, її місце в природі, людському суспільстві і специфіку психологічних оцінок та внутрішньоособистих вимірів. Конфліктологія — міждисциплінарна галузь знань. У ній мають місце поняття та категорії багатьох наук, які певною мірою пов'язані з проблемами життя і розвитку» В іншому місці конфліктологія визначається як «наука про зіткнення, проблемне функціонування особи, людського суспільства, природи та взаємодії людини і природи».