Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1.Виникнення ісламу. Арабський халіфат та його занепад.
Вступ. Виникнення ісламу..Аравійський півострів здавна був заселений арабами. Їх заняття визначались природніми умовами - сухими степами, пустелями та напівпустелями. Для землеробства були придатні лише незначні частини цих земель, адже основним заняттям населення стало скотарство. Розводили верблюдів, кіз, овець.
Землеробство на поливних грунтах було розвинене у Йємені, де склалася система ірригації. Але до VІ ст. тут існувала Хім'яритська держава із землеробством та ремеслами.
У сірійських та грецьких джерелах відзначалось декілька соціальних верств Йємена в VІ - VІІ ст.: знать, купці, вільні землероби, вільні ремісники, раби. Вільні землероби жили общинами, разом володіли каналами та іншими зрошувальними спорудами. Знать жила в містах, але володіла маєтками на землі, де працювали раби. Частково раби працювали і на зрошувальних спорудах та в ремеслах.
Водогонами та греблями відали знатні люди - кабіри, була й торгова знать.
Кочівники-скотарі складали більшу частину населення півострова. Їх називали бедуїнами. У них теж виділилась знать, що володіла більшими стадами і кращими пасовиськами.
Рабами були чужоземці, як правило, з Африки. Але раби не були головними фігурами в економічному житті.
В VІ ст. Візантія та Іран у боротьбі за торгові шляхи через Аравію використовували для цієї боротьби християнську державу Аксум. У державу хім'яритів проникає християнство, воно бореться з іудаїзмом, який теж був поширений у Йємені, і з старим язичництвом.
На заході Аравії була розташована Мекка - перегрузочний пункт на караванному шляху з Йємена в Сірію. Населення займалось ремеслом і осідлим скотарством. Більша частина населення Мекки належала до племені Курейш. Місто складалося з кварталів, заселених окремими курейшитськими родами. В результаті жвавої торгівлі в місті нагромадились великі багатства. Правив рід Омейядів.
У Мецці була розташована Кааба - храм у вигляді куба, в стіну якого був вставлений метеорит - "Чорний камінь". Він був місцем паломництва багатьох, в тому числі й кочівників. В Каабі були зображення божеств багатьох арабських племен (пантеон). Територія Мекки і її околиць на час паломництва вважалась священною, заборонялись збройні сутички. Паломництва здійснювались взимку і з ними співпадала ярмарка.
Населення другого великого міста Аравії - Медини, що до виникнення ісламу називалось Ясриб, складалось з трьох племен, що сповідували іудейство, і з двох язичницьких племен. Медина була центром землеробського оазису.
Прагнення подолати розрізненість релігій і створити єдину державу виявлялось у проповіді поклоніння єдиному богу. Стали з'являтися проповідники одного бога. У Мецці найбільш знаним був Мухаммед (570 - 632) з бідного роду Хашимітів племені Курейш. Нова релігія - іслам або мусульманство - виникла близько 610 р. Однак у Мецці вона не відразу здобула популярність. Місцева знать боялась падіння культу Кааби. Послідовників Мухаммеда переслідували і вони змушені були переселитись в Медину. Це переселення, "хиджра", відбулось у 622 р., що стало початком мусульманського літочислення. Арабські племена Медини були вороже настроєні по відношенню до верхівки мекканських курейшитів, у яких багато мединців були в боргу. Тому жителі Медини охоче підтримали проповідь єдиного бога. В Медині сформувалася мусульманська община на чолі якої разом з Мухаммедом були купці Абу Бекр і Омар.
Так у ряду племен на чолі з Мухаммедом почалась збройна боротьба з Меккою.
мухаджири(переселенці) – переселенці із Мекки в Медину.
ансари(помічники) – жителі Медини, що прийняли іслам.
Боротьба тривала до 630 р., Мухаммед уклав угоду з верхівкою Мекки, за якою мекканці зобов'язувались визнати релігійну і політичну владу Мухаммеда і прийняти його вчення - іслам; для себе вони домоглись визнання Мекки релігійним центром,а Кааби - головним святилищем ісламу.
Основи ідеології раннього ісламу. Іслам (буквально «покірність») або мусульманство склалося з поєднання елементів юдаїзму, християнства, вчення ханіфів і пережитків давньоарабських домусульманських культів природи. Іслам покладав на віруючих мусульман 5 обов*язків (5 стовпів ісламу) – визнання догмату єдинобожжя і пророчої місії Мухаммеда, виражене у формулі «нема бога, крім бога (аллаха) , і Мухаммед – посланець божий».(Крім Мухаммеда визнавались і ще такі пророки: Адам, Ной, Авраам, Мойсей, Іісус Христос).Щоденне здійснення молитв, сплата закату (1/40 доходу від майна) формально на користь бідних, фактично на користь держави. Дотримання посту в місяць Рамадан та паломництво до Кааби в Мекку (хаджж). Іслам предписував віруючим участь у священній війні Джихад з невірними. Священна книга ісламу Коран («читаня») – була передана Мухаммеду богом як одкровення. Коран був зібраний в єдину книгу, відредагований і поділений 114 глав (сур) вже після смерті Мухаммеда, при халіфі Османі (644-656). Загалом ідеологія Корану спрямована проти суспільних інститутів первісно-общинного устрою – міжплемінної боротьби, кровної помсти тощо, а також проти ідолопоклонства і багатобожжя. Коран стимулював у воїна-араба бажання йти в похід: 1/5 здобичі йшла пророку, його роду, вдовам, сиротам, а 4/5 надавалося війську: 1 доля піхотинцю і 3 вершнику. Первісно мусульманське право базувалося на Корані, але з 7 ст. з*являється сунна, що складалася із хадисів – розповідей із життя Мухаммеда. Згодом з*явилися ще 2 джерела мусульманського права – іджма і кияс.
Арабські завоювання. Після смерті Мухаммеда в Медіні влітку 632 р. халіфом («замістителем пророка») був обраний Абу Бекр(632-634) – купець, друг і тест Мухаммеда. Після смерті Мухаммеда багато арабських племен повстало і Абу Бекр жорстоко придушив ці повстання. Після його смерті халіфом став інший сподвижник Мухаммеда – Омар (634-644). Завойовницькі походи арабів почалися ще за першого халіфа, їм сприяла вигідна зовнішньополітична ситуація – війна між Візантією і Іраном 602-628 рр. значно ослабила ці 2 великі держави. Арабські завоювання також полегшувало послаблення економічних зв*язків Візантії з її східними провінціями і переслідування монофізитів в тих же східних провінціях. Участь у війні з Візантією і Іраном взяла племінна і мекканська знать на чолі з родом Омейя. Шляхом залучення великої к-сті бедуїнів до війни, тим самим полегшувалось внутрішнє становище країни. До 640 р. араби завоювали майже всю Палестину і Сирію. До кінця 642 р. араби завоювали Єгипет, зайнявши найважливіше портове місто Александрію, у 637р. взяли і зруйнували столицю Ірану – Ктесифон, а до 651р. закінчили завоювання Ірану. Християни, юдеї і зороастрійці, що підкорилися, утворили в арабському суспільстві прошарок особисто вільного але неповноправного населення – зімміїв. Наслідком великих арабських завоювань стало утворення арабської держави – Халіфату. До 8 ст. араби зберігали на завойованих землях місцеві порядки. Частина нових земель була проголошена державною власністю, а селяни, що сиділи на ній стали спадковими орендаторами, що сплачували податок. Інші землі поступово були присвоєні арабською знаттю. Внаслідок війн з*явилася величезна к-сть полонених рабів, яких використовували в землеробстві і в ремеслі. Між рабами і рабовласниками часто виникали протиріччя, про що свідчить навіть те, що Халіф Омар, через те що не розглянув жалобу раба Абу Лулуа, був ним убитий в мечеті 644 року. Арабізація Іраку і Сирії проходила доволі швидко, через наявність місцевого арабського населення ще до часів завоювань. В Єгипті і Північні Африці ці процеси проходили повільніше, а Іран і Середня Азія не були арабізовані взагалі, тут араби були асимільовані місцевим населенням.
Халіфат у 7 – п.п. 8 ст. Третім халіфом стає Осман (644-656), що походив з мекканського роду Омейядів. За нього – ріст неравенства серед арабського суспільства, що викликало повстання бедуїнів і землеробів. У своїх цілях незадоволення населення використали прибічники зятя Мухаммеда Алі т.зв. шиїти. («шиа» - партія), що представляли ворожу Осману частину знаті. Шиїзм як політична течія, пізніше перетворився в особливий напрям в ісламі (духовним і політичним головою має бути зять пророка – Алі, а після нього – Аліди, тобто нащадки його і Фатіми, дочки Мухаммеда). У 656 р. повсталі обложили дім Османа і вбили його. Четвертий халіф – Алі (656-661). Намісник Сирії Муавія з роду Омейядів не визнав Алі і розпочав з ним війну. Алі боявся народних мас і був готовий йти на компроміс з Муавією і це викликало незадоволення і розкол в його таборі. Від нього відійшла велика кількість прибічників, що отримали назву хариджитів(«ті, що пішли»). Вони були за повернення до первісного ісламу – соц. рівність всіх мусульман, рівний поділ військової здобичі тощо. Вимагали вибору халіфа всіма мусульманами, а не тільки «сподвижниками пророка». У 661 р. Алі убитий одним із хариджитів. Арабська знать проголошує халіфом Муавію(661-680) і влада переходить до Омейядської династії (661-750) – політична перемога арабської знаті над народними масами арабських племен. Муавія переносить столицю в Дамаск, що став подальшим плацдармом для арабськ. завоювань. 680 р – невдала спроба шиїтів повстати проти Омейядів, син Алі – Хусейн убитий.
Землі халіфського роду – савафі. Землі, що знаходилися в приватній власності, продавалися і куплялися – мульк. Землі, що надавалися військовим за службу – катіа. Поземельна подать – харадж.
Омейяди продовжували політику завоювань і до поч. 8 ст. араби закінчили завоювання Північної Африки, де вони зустріли супротив не тільки візантійців, але й свободолюбивих кочових берберів. У 711-714 р. араби завоювали більшу частину Піренейського півострова, а до 715 р. вони завершили завоювання Закавказзя і Середньої Азії. На чолі невдоволених народних мас у завойованих країнах стояли шиїти і хариджити. У 20х рр. 8 ст. з*явилося ще одне політичне угрупування – Аббасиди (заможні землевласники Іраку), нащадки Аббаса – дядька Мухаммеда. Вони претендували на халіфський престол. Найбільше невдоволених було на сході халіфату в Мервському оазисі, де підготовку до повстання вів Абу Муслім (перс, колишній раб). Повстання почалося 747 р. і після 3х років боротьби омейядські війська розбиті. Халіфом проголошений Аббасид Абу-л-Аббас(750-754), що вчинив різню членів дому Омейядів. Владу Аббасидів не визнавали на Піренейському півострові. Становище в країні не покращилося. Другий аббасидський халіф Мансур (754-775) наказив убити Абу Мусліма, як можливого вождя наступного повстання, - його вбивство 755р. слугувало поштовхом до виступів народних мас. Мансур 762р. засновує нову столицю – Багдад.
Ікта(«наділ») – феодальна земельна власність, що надавалася у по життєве чи тимчасове користування служилим людям. Мулькові землі облягалися десятиною – ушром.
Занепад Халіфату.Друга пол. 8 – 9 ст. відзначені значними виступами селянських мас проти влади Аббасидів. 755р. – рух Сумбада в Хурсані. Повстання Муканни в Середній Азії у 776-783. Рух в Гургані 778-779. 816-837 селянська війня під проводом Бабека в Азербайджані і Західному Ірані. У 839р. повстання у Табаристані під проводом Маз*яра. Ідеологічною оболонкою селянських повстань було вчення секти хуррамитів (дуалісти – постійна боротьба добра і зла, классове суспільство, майнову нерівність вони вважали творіння темного, диявольського начала в світі). При Халіфі Мамуні(813-833) повстання в Єгипті. У 831 – різня в Єгипті, пілся чого Дельта запустіла. Наслідок повстань – покращення становища селян. В кінці правління Мамуна рух проти аббасидів посилився настільки, що халіфати загрожував повний розпад. Новий рід військ – гулями, або мамлюки – раби, куплені в степах Східної Європи та Казахстану. Ще одне велике повстання - зінджів. Повсталі 14 років (869 - 883) утримували в своїх руках великий район Південного Ірану і Хузістана. Вони взяли приступом місто і порт Басру. До повстання приєднались селяни і бедуїни, на бік повсталих перейшло наймане військо. У 879 р. керівник зінджів Алі Ібн- Мухаммед оголосив себе халіфом, став карбувати монету із своїм іменем. Створена рабами держава стала копіювати халіфат Аббасидів. Вожді зінждів стали перетворюватись у феодальних правителів. Не було відмінено рабство. Значна частина повсталих розчарувалася і стала відходити від повстання. Скориставшись цим, урядові війська розгромили зінджів. Повстання зінджів мало значні наслідки. Після нього стало відмирати рабство. Скоротилось ввезення рабів з Африки, а у ІХ - Х ст. рабам були надані ділянки землі і вони перетворились у залежних селян.Другим потрясінням для халіфату було повстання карматів. В кінці ІХ - у Х ст. воно охопило бедуїнів, ремісників і селян Сирії, Іраку, Бахрейна, Йємена і Хорасана. Карматам вдалося навіть створити свою державу, що проіснувала півтора століття. Ряд областей халіфата - Сирія, Єгипет - платили їм данину. Держава була рабовласницькою, мала близько 30 тис. рабів - негрів та ефіопів. З часом держава карматів, як і зінджів, перетворилась у звичайну феодальну.Селянські повстання розхитували устої Аббасидської держави, але і сприяли певному обмеженню експлуатації селян і ремісників. У ІХ - першій пол. Х ст. Аббасидський халіфат розпався на окремі емірати. Вони різнились за етнічним складом населення, культурою, мовою, ступенем ісламізації. Колишні намісники халіфів перетворювались у самостійних правителів. Спочатку вони віддавали частину податків центру, а згодом перестали. Із 60-х рр. ІХ ст. халіфи стали маріонетками в руках власної гвардії.
2.Мусульманські та християнські держави Піренейського п-ова. Початок Реконкісти.