Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Рєзнік Д. ІПм-08
44.Контроль і його роль у керівництві та управлінні навчальною діяльністю студентів
Педагогічний контроль — це система перевірки результатів навчання, розвитку і виховання студентів. Існування та удосконалення різних видів педагогічного контролю пояснюється спонукальною та діагностичною роллю перевірки навчальної діяльності учнів і студентів.
Система контролю знань, навичок і вмінь має будуватися на єдиних об’єктивних критеріях, бути простою і зручною і водночас визначати стан якості підготовки певного контингенту студентів щодо не тільки наявності предметних знань і вмінь, а й сформованості загальних і специфічних розумових дій, прийомів розумової діяльності й тих прийомів навчальної роботи, без яких програма навчання не може бути реалізована.
Під час такої перевірки потрібно керуватися рівнями засвоєння знань. В. Безпалько у праці «Складові педагогічних технологій» виокремлює чотири рівні: І — знання-зна- йомства, II — знання-копії (алгоритмічний рівень), III — знання-вміння (евристичний рівень), IV — знання-трансфор- мації (творчий рівень). Першим трьом рівням відповідають оцінки «задовільно», «добре», «відмінно». Четвертий рівень вимагає застосування знань із широким перенесенням на нестандартні навчальні ситуації, на завдання міжпредметно- го змісту. Цього рівня досягають переважно здібні та обдаровані студенти, які беруть участь у науково-дослідницькій роботі, в олімпіадах різного рівня.
Вища школа, що перебуває на етапі переходу до інтенсивних методів навчання, потребує досконалішої системи педагогічного контролю.
Педагогічний контроль виконує діагностичну, навчальну, розвивальну та виховну функції.
Діагностування — процес виявлення і оцінювання властивостей особистості, які нас цікавлять. Педагогічне діагностування — частина наукової системи контролю, що безпосередньо пов’язана з процесом виявлення рівня знань, умінь і навичок, розвитку?вихованості, оцінювання реальної поведінки студентів. &
На різних етапах навчання предметом діагностування є різні аспекти навчальної, науково-дослідної, суспільної діяльності студентів, а метою — отримання науково-обгрун- тованої інформації для вдосконалення процесу навчання.
Навчальна функція полягає у використанні різних видів і форм контролю для активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів при вивченні певної теми. Розвивальна й виховна функції спрямовані на формування у студентів творчого ставлення до здобуття знань, розвитку здібностей, виховання активного прагнення навчатися.
Усі ці функції тісно пов’язані між собою у навчально-виховному процесі. Заліки, іспити та колоквіуми виконують діагностичну й контролюючу функції; семінари, практичні заняття — діагностичну, навчальну, розвивальну. виховну, контролюючу; програмовані методи — навчальну і контролюючу.
До форм педагогічного контролю належать іспити, заліки, усне опитування, письмові контрольні роботи, реферати, колоквіуми, семінари, лабораторні заняття, курсові, дипломні роботи тощо.
Слід зазначити, що ці форми мають певні особливості. Так, за допомогою усного опитування здійснюється контроль не тільки знань, а й вербальних здібностей. Під час опитування виправляються помилки не тільки у фактичному матеріалі, а й мовні.
Письмові контрольні роботи дають змогу документально встановити рівень засвоєння матеріалу. Недоліки усних опитувань — великі витрати навчального часу, особливо при слабких відповідях, письмових — значні витрати часу викладача на перевірку робіт. Іспити створюють додаткове навантаження на психіку студентів і викладача. Курсові й Дипломні роботи виховують самостійність, уміння працювати з навчальною та науковою літературою.
Педагогічний контроль залежно від часу його проведення поділяється на такі види: поточний, тематичний, рубіжний, підсумковий і заключний.
Поточний контроль здійснюється під час занять (усне опитування, письмові контрольні (роботи, поточні звіти з педагогічної та виробничих практик).
Тематичний контроль — це оцінювання результатів засвоєння певної теми або розділу програми.
Рубіжний контроль — це заліки за розділами програми, виявлення готовності виконання курсових та дипломних робіт. Підсумковий контроль — іспити за певний курс. Заключний контроль здійснюється комісією (випускні, державні іспити, захист кваліфікаційних робіт або дипломних проектів).
Під оцінюванням розуміють спосіб, процес і результат _ встановлення факту відповідності чи невідповідності засвоєних студентами знань, навичок і вмінь цілям і завданням навчання, програмним вимогам. Оцінювання не треба ототожнювати з оцінкою, яка є чисельним аналогом оцінювання. Оцінка має кілька рангових значень, наприклад, від 1 до 12 в школі, на відміну від оцінювання.
В Україні для оцінювання знань студентів традиційно використовувалися такі норми оцінок:
«відмінно» — ставиться за повне і міцне знання матеріалу в заданому обсязі. У письмовій роботі не повинно бути помилок, в усній відповіді мова студента має бути логічно обгрунтованою, граматично правильною;
«добре» — ставиться за міцне знання предмета при незначних неточностях, пропусках, помилках (не більше однієї-двох);
«задовільно» — оцінка за знання предмета за наявності помітних прогалин;
«незадовільно» — оцінка за незнання предмета, велику кількість помилок у програмному матеріалі та мові або тексті контрольної роботи.
Які головні переваги й недоліки традиційної системи контролю? Перевага — це простота, недоліки — суб’єктивізм в оцінюванні, а також слабка здатність до диференціювання.
Традиційна система контролю недостатньо спонукає студентів до систематичного навчання протягом семестру, семестрові іспити мають «лотерейний» характер і провокують декого зі студентів сподіватися на щасливий білет. Навпаки, сумлінного студента на іспиті може підстерігати невдача. Ця система не спонукає викладача до організації систематичних різноманітних форм контролю, до рубіжного контролю, перетворює семестрову атестацію на формальність. І, нарешті, суб’єктивізм, який призводить до завищення або заниження оцінки через особисті симпатії або корисливі мотиви. Надання викладачеві права ставити оцінку «автоматом» за відсутності нормативної бази нерідко призводить до ще більшого волюнтаризму, а тому до правомірних адміністративних обмежень.
Заміна усного іспиту підсумковим тестуванням — також не панацея, оскільки тестові завдання та їх вибіркова система відповідей не дають можливості повною мірою перевірити розумовий розвиток студента, його усну мову (особливо це важливо для студентів вищого педагогічного закладу), з’ясувати причини помилок. Крім того, різні дисципліни неоднаково піддаються формалізації і тому погано вкладаються у систему тестових завдань. Кілька відповідей, серед яких слід вибрати одну, є не що інше, як «навідні запитання», що полегшують і роблять одноманітними інтелектуальні зусилля тих, хто тестується. Це може призвести до порушення рівноваги між індуктивним і дедуктивним мисленням.
У педагогіці триває утвердження вимірювання і вдосконалення тестової системи.
Одним із найпоширеніших засобів вимірювання є педагогічний тест, який являє собою сукупність завдань, дібраних на основі наукових критеріїв для цілей педагогічного процесу, ознак, які цікавлять насамперед, наявності знань і вмінь, рівня розвитку.
Виокремлюють три головні критерії якості тестів: надійність, валідність, об’єктивність.
Під надійністю розуміють відносну свободу від похибок під час вимірювання. Надійним тест можна назвати тоді, коли при його повторному проведенні через певний час, дістають ті самі результати.
Валідність — це відповідність змісту, форм і методів педагогічного контролю його меті. Тест валідний, іікїцозаиого допомогою можна перевірити те, що потрібно перевірити. Підвищенню валідності педагогічного контролю сприяють експертні оцінки всього контрольного матеріалу, приведення його у відповідність з вимогами навчальних програм певного вищого навчального закладу.
Об'єктивність педагогічного контролю стосується двох принципових напрямів. Перший—досягнення об’єктивності шляхом формування колегіальної оцінки, що виставляється спеціально створеною комісією, другий — використання стандартних тестових програм, технічних засобів контролю (зокрема, за допомогою комп’ютерів).
И
У вищій школі виокремлюють три основні організаційні принципи педагогічного контролю.
Виховний характер контролю, що полягає в активізації творчого і свідомого ставлення студентів до навчання, стимулюванні зростання пізнавальних потреб та інтересів, організації навчальної діяльності й виховної роботи.
Систематичність контролю означає регулярний контроль на відміну від епізодичного.
Всебічність зосереджує увагу на необхідності повного охоплення всього кола питань. Наприклад, для того щоб оцінити знання предмета, потрібно перевірити знання і вміння з основних тем і розділів. Оцінюючи особистість, слід враховувати ділові й моральні якості, ціннісні орієнтації, навчальні досягнення та громадську роботу.
45.Групова форма роботи, її специфіка, особливості і види.
Групові форми виконання завдань сприяють активному розвитку мислення, формуванню позитивної мотивації до спільної навчальної праці.
Робота в групах активізує навчання, розвиток мислення учнів, створює підготовчу базу для необхідних теоретичних висновків, забезпечує умови для оволодіння навичками цілепокладання, контролю та оцінювання, сприяє саморозкриттю та самовдосконаленню кожного студента, поліпшує результати навчання. Студенти не тільки ефективно оволодівають навчальною діяльністю, а й опановують норми моральної поведінки, у них формуються позитивні мотиви навчання.
Упровадження групових форм роботи супроводжується певним дискомфортом, до якого мають бути готовими викладач, студенти, адміністрація: гамір в аудиторіях, зниження темпу роботи, непідготовленість студентів до навчальної взаємодії.
Спочатку таке навчання відбувається у ході фронтальної роботи. Доцільним є використання таких прийомів:
• Ігри, що розвивають уміння слухати іншого (наприклад «Снігова куля»: перший студент називає слово (число), інший повинен повторити це саме слово й назвати своє, третій повторює обидва слова, які назвали попередні студенти, й додає своє, і т. д.).
• Невербальне спілкування (знаки, жести, кивки й нахили голови).
• Міні-дискусії. Проведення дискусій передбачає розв’язання студентами проблемних завдань, які мають кілька гіпотез та варіантів. У ході дискусій викладач координує процес спілкування, визначає формат дискусії.
На наступному етапі впровадження групової роботи застосовуються прийоми, які наочно демонструють студентам важливість спільної роботи для досягнення кращого результату.
Групові форми роботи цікаві, різноманітні, спонукають студентів до мислення, пробуджують пізнавальну активність і творчість, позитивно впливають на міжособистісні відносини та мікроклімат у групі, змінюють ставлення студентів до навчання.
Використання групових форм роботи ефективне, але воно вимагає від педагога:
• багато додаткового часу;
• ретельного добору матеріалів і завдань;
• обґрунтованого вибору того чи іншого виду групової роботи, який визначається метою заняття і особливостями матеріалу, що вивчається;
• правильного формування груп;
• ретельного обмірковування структури заняття;
• розроблення інструкцій, пам’яток;
• пошуку додаткового матеріалу з урахуванням вікових особливостей студентів;
• допомоги групам (певною мірою) у процесі їхньої роботи;
• постійного спрямування студентів на співробітництво під час виконання групових завдань;
• стимулювання мислення, творчості, навчання студентів отримувати задоволення від результатів своєї праці, своїх успіхів.
Використання різних форм групової роботи буде ефективним тоді, коли її організовувати виважено і системно. Адже групова робота — це не тільки спосіб урізноманітнення організації навчальної роботи на уроці, це повноцінна форма організації навчання, яка різнобічно впливає на особистість студента і значно підвищує результативність навчання.