Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 8. Інформаційні ресурси…
Загальна характеристика звіту про рух грошових коштів
Звіт про рух грошових коштів (ф. № 3) містить інформацію про грошові потоки підприємства за звітний період.
Під грошовими потоками розуміють надходження та вибуття грошових коштів і їх еквівалентів. Грошові кошти включають кошти в касі та на рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій.
Еквівалентами грошових коштів є короткострокові фінансові інвестиції, які можуть бути вільно конвертовані у відому суму коштів і мають незначний ризик щодо зміни вартості.
Рух коштів відображується у Звіті про рух грошових коштів у розрізі трьох видів діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової,
Операційна діяльність -- це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною та фінансовою
Інвестиційна діяльність -- це сукупність операцій з придбання та продажу довгострокових (необоротних) активів, а також короткострокових (поточних) фінансових інвестицій, які не є еквівалентами грошових коштів.
Фінансова діяльність -- це сукупність операцій, які призводять до зміни величини та (або) складу власного та позикового капіталу.
Для складання Звіту про рух грошових коштів використовують показники Балансу, Звіту про фінансові результати та дані аналітичного бухгалтерського обліку.
Сам звіт про рух грошових коштів має форму таблиці, в якій потоки грошових коштів розподілено за трьома напрямами діяльності підприємства: операційною, інвестиційною та фінансовою. Ці грошові потоки знайшли своє відображення у відповідних розділах звіту:
1. Рух коштів у результаті операційної діяльності.
2. Рух коштів у результаті інвестиційної діяльності.
3. Рух коштів у результаті фінансової діяльності.
Загальна характеристика звіту про власний капітал
Метою складання звіту про власний капітал є розкриття і аналіз інформації щодо змін у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду.
Власний капітал — це частина активів підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань. Визнання і оцінка власного капіталу безпосередньо залежить від визнання і оцінки його складових — активів і зобов'язань.
На суму власного капіталу суттєво впливають усі умовності бухгалтерського обліку, що були застосовані при оцінці активів і кредиторської заборгованості, і вона може лише випадково співпадати із сукупною ринковою вартістю акцій підприємства чи з сумою, яку можна отримати від продажу чистих активів частинами або підприємства в цілому. Разом з тим, власний капітал є основою для початку і продовження господарської діяльності будь-якого підприємства, він є одним із найістотніших і найважливіших показників.
Як правило, підприємство створюється з метою отримання прибутку. Реалізувати цю мету воно може лише за умови збереження свого капіталу. Згідно з фінансовою концепцією збереження капіталу, прибуток заробляється підприємством (а, відповідно, зберігається та нарощується його капітал) тільки за умови, якщо сума чистих активів на кінець періоду перевищує суму чистих активів на початок періоду після вилучення будь-яких виплат власникам або внесків власників протягом цього періоду.
Звіт про власний капітал складається на підставі балансу, звіту про фінансові результати, а також аналітичних даних до відповідних облікових регістрів.
Він складається у формі шахової таблиці в розрізі статей, які включаються до складу першого розділу пасиву балансу та причин їх зміни.
Характеристика систем обробки облікової інформації на ПЕОМ
Усі способи обробки облікової інформації в системі бухгалтерського обліку можна поділити на три види: паперовий; механізований; автоматизований.
Автоматизація сприяє вдосконаленню форм обліку. Форма бухгалтерського обліку є сукупністю облікових регістрів, які використовуються для ведення облікових записів у певній послідовності та взаємозв'язку із застосуванням принципів подвійного запису.
Автоматизовані інформаційні технології утворюють людино-машинну, або діалогову облікову систему, яка функціонує на базі обчислювальних мереж та інших сучасних засобів комп'ютерної техніки, котрі забезпечують комплексне виконання функцій бухгалтерського обліку.
Діалогова автоматизована форма будується на таких принципах: автоматизація документування господарських операцій; організація файлової системи; чергування сеансів активного діалогового режиму й автоматичного
режиму при формуванні вихідної інформації.
У загальних рисах технологія облікового процесу на ПЕОМ складається з таких етапів:
Організаційно інформаційні системи обліку на ПЕОМ реалізуються мережею АРМів (автоматизованих робочих місць), що створюються в місцях виникнення та використання інформації, охоплюючи не тільки власне бухгалтерську, а й виробничо-оперативну інформацію. Мережа АРМів може організовуватися за одно-, дво- і багаторівневою структурою. За цим принципом їх класифікують як низового, загальногосподарського рівня та зведеного обліку.
Використання комп’ютерів у аудиті передбачено:
Міжнародним стандартом аудиту 401 «Аудит в умовах комп’ютерних інформаційних систем»; Положенням про міжнародну аудиторську практику 1001 «Середовище комп’ютерних інформаційних систем — автономні мікрокомп’ютери»; Положенням про міжнародну аудиторську практику 1002 «Середовище комп’ютерних інформаційних систем — інтерактивні комп’ютерні системи»; Положенням про міжнародну аудиторську практику 1003 «Середовище комп’ютерних інформаційних систем — системи баз даних»; Положенням про міжнародну аудиторську практику 1009 «Методи аудиту з використанням комп’ютерів»;Стандарту аудиту 401 «Аудит в середовищі комп’ютерних інформаційних систем».
Загальна мета і обсяг аудиту не змінюються в середовищі комп’ютерних інформаційних систем (далі КІС). КІС допоможе вплинути на:
процедури, яких дотримується аудитор у процесі отримання достатньої уяви про систему бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю;
аналіз властивого (притаманного) ризику і ризику системи внутрішнього контролю для визначення загального аудиторського ризику;
розробку і виконання аудитором тестів контролю і процедур перевірки по суті, що необхідні для досягнення мети аудиту.
Аудитор повинен володіти достатніми знаннями КІС для того, щоб правильно оцінювати систему бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю, в якій використовується КІС, планувати, контролювати та перевіряти роботу, що виконується на підприємстві. Однак прикладна програма може поставити аудитора перед необхідністю використання комп’ютера як засобу контролю. Ці різнобічні варіанти використання комп’ютера відомі як «Методи Аудиту при Сприянні Комп’ютера (МАСК)». До них належать: програмне забезпечення і тестові дані. Аудиторське програмне забезпечення складається із комп’ютерних програм, що використовуються аудитором як елемент аудиторських процедур для обробки даних, що мають суттєве значення для аудиту і взяті з облікової системи клієнта. Програмне забезпечення може складатись із: пакета програм, програм спеціального призначення (використання) і програм-утилітів. Виконання контрольних процедур з використанням КІС може і не залишати слідів аудиту від операцій, що оброблялися за допомогою комп’ютера. До таких процедур можуть належати: визначення кількості дебіторів, кредиторів, виставлені рахунки покупцям та постачальникам, аналітичні дані по рахунках, нарахування амортизації тощо. Під час планування перевірки аудитор мусить розглянути відповідну комбінацію організації і методів аудиту при сприянні комп’ютера. Необхідно врахувати фактори, що впливають на прийняття рішень при використанні комп’ютера, а саме:
знання комп’ютера, кваліфікацію і досвід аудитора; сумісність МАСК і технічних засобів, на яких програмне забезпечення буде функціонувати; ефективність;
синхронізацію у часі.
Аудитору слід проаналізувати відповідність МАСК засобам обслуговування комп’ютера і необхідним автоматизованим системам бухгалтерського обліку, а також картотекам. Аудитор може планувати використання інших засобів у обслуговуванні комп’ютера в тому разі, якщо виконання роботи з використанням МАСК на комп’ютерній техніці клієнта буде неефективним, надто дорогим і непрактичним, наприклад, через несумісність з операційною системою.
Ефективність аналітичних процедур може бути поліпшена при використанні МАСК з точки зору отримання і оцінки контрольного доказу\
Ризик системи бухгалтерського обліку полягає в тому, що можуть бути допущені помилки або ошуканство внаслідок документування господарських операцій, неправильного відображення їх у регістрах бухгалтерського обліку і під час складання фінансової звітності. Оцінка такого ризику особливо важлива в момент трансформації обліку, та переходу його на нові національні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку.
Оцінювання ефективності дії системи внутрішнього контролю ґрунтується на передбаченні аудитора можливості запобігання виявлення допущених суттєвих помилок у системі бухгалтерського обліку або можливості запобігання їм.
На світовому ринку представлені аудиторські програми трьох типів:
• спеціальні програмні засоби комп'ютерного аудиту;
• програмні засоби підтримки аудиторських процедур;
• пакети прикладних програм загального і проблемно-орієнтованого призначення.
Перший тип програм — спеціальні програмні засоби комп'ютерного аудиту — призначений для проведення аудиту безпосередньо комп'ютерної системи клієнта шляхом її тестування з використанням різноманітних методів. Результатом є висновок про фактичну працездатність процедур контролю та захисту даних у системі, що дозволяє оцінити ризик неефективності контролю і визначити можливість використання бази даних клієнта в проведенні аудиторської перевірки.
Другий тип програм — програмні засоби підтримки аудиторських процедур — забезпечує роботу з великими масивами даних, що перевіряються, при виконанні аудиторських процедур (наприклад, перевірка й аналіз записів, зіставлення даних різних файлів, розмітка і роздрукування вибірок, генерація звітів тощо).
Програмні засоби підтримки аудиторських процедур допускають виконання певних тестів на фактичних даних. За допомогою таких програмних засобів здійснюють аудиторську перевірку й аналіз записів на основі визначених критеріїв з метою визначення їхньої якості, повноти і правильності. Для цього також використовують базу знань, що допомагає визначити невідповідності і прийняти необхідні рішення. Таке програмне забезпечення дозволяє робити тестування розрахунків, виконувати необхідні перерахунки і зіставляти отримані результати з нормативними, кошторисними, попередніми даними.
Пакети прикладних програм загального і проблемно-орієнтованого призначення. Ця група охоплює широкий набір готових універсальних програм, з якими повинен уміти працювати аудитор. За функціональним призначенням і застосуванням їх в аудиті виділяють такі підгрупи:
• текстові процесори;
• табличні процесори;
• правові бази даних і довідники;
• бухгалтерські програми та їхні окремі модулі;
• спеціалізовані статистичні пакети загального призначення;
• програми фінансового аналізу та їхні окремі модулі;
• програми електронного документообігу;
• програми автоматизації управлінських функцій. Текстові процесори використовують на всіх стадіях аудиту,що потребують створення і якісного оформлення аудиторських документів. їх застосовують при складанні аудиторських програм і планів, договорів, різноманітних довідок і запитів, робочих документів аудиторської перевірки; при листуванні з клієнтами і третіми особами; при підготовці аудиторського висновку і рекомендацій керівництву підприємства тощо. Найчастіше аудиторські фірми використовують Word фірми "Microsoft".Табличні процесори, маючи потужні обчислювальні можливості, засоби ділової графіки, обробки текстів і ведення баз даних, набули широкого застосування в проведенні аудиторських перевірок, їх використовують у складанні різноманітних аналітичних таблиць; у реалізації аналітичних процедур, насамперед пов'язаних з оцінюванням фактичних показників бухгалтерської звітності й аналізом фінансового стану економічного об'єкта, який перевіряють; у наведенні отриманої інформації в графічному вигляді; у складанні альтернативних балансів; у створенні різноманітних робочих табличних документів, наприклад, кошторисів, фінансової звітності і т. ін. Вбудовані функції, у тому числі фінансові, статистичні функції, можливість вирішення завдань на зразок "що буде, якщо" зробили табличні процесори популярними серед аудиторів. Найпоширенішими є табличний процесор Excel пакету Microsoft Office.
Використання комп’ютерів у аудиті передбачено:
Міжнародним стандартом аудиту 401 «Аудит в умовах комп’ютерних інформаційних систем»; Положенням про міжнародну аудиторську практику 1001 «Середовище комп’ютерних інформаційних систем — автономні мікрокомп’ютери»; Положенням про міжнародну аудиторську практику 1002 «Середовище комп’ютерних інформаційних систем — інтерактивні комп’ютерні системи»; Положенням про міжнародну аудиторську практику 1003 «Середовище комп’ютерних інформаційних систем — системи баз даних»; Положенням про міжнародну аудиторську практику 1009 «Методи аудиту з використанням комп’ютерів»;Стандарту аудиту 401 «Аудит в середовищі комп’ютерних інформаційних систем».
Загальна мета і обсяг аудиту не змінюються в середовищі комп’ютерних інформаційних систем (далі КІС). КІС допоможе вплинути на:
процедури, яких дотримується аудитор у процесі отримання достатньої уяви про систему бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю;
аналіз властивого (притаманного) ризику і ризику системи внутрішнього контролю для визначення загального аудиторського ризику;
розробку і виконання аудитором тестів контролю і процедур перевірки по суті, що необхідні для досягнення мети аудиту.
Аудитор повинен володіти достатніми знаннями КІС для того, щоб правильно оцінювати систему бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю, в якій використовується КІС, планувати, контролювати та перевіряти роботу, що виконується на підприємстві. Однак прикладна програма може поставити аудитора перед необхідністю використання комп’ютера як засобу контролю. Ці різнобічні варіанти використання комп’ютера відомі як «Методи Аудиту при Сприянні Комп’ютера (МАСК)». До них належать: програмне забезпечення і тестові дані. Аудиторське програмне забезпечення складається із комп’ютерних програм, що використовуються аудитором як елемент аудиторських процедур для обробки даних, що мають суттєве значення для аудиту і взяті з облікової системи клієнта. Програмне забезпечення може складатись із: пакета програм, програм спеціального призначення (використання) і програм-утилітів. Виконання контрольних процедур з використанням КІС може і не залишати слідів аудиту від операцій, що оброблялися за допомогою комп’ютера. До таких процедур можуть належати: визначення кількості дебіторів, кредиторів, виставлені рахунки покупцям та постачальникам, аналітичні дані по рахунках, нарахування амортизації тощо. Під час планування перевірки аудитор мусить розглянути відповідну комбінацію організації і методів аудиту при сприянні комп’ютера. Необхідно врахувати фактори, що впливають на прийняття рішень при використанні комп’ютера, а саме:
знання комп’ютера, кваліфікацію і досвід аудитора; сумісність МАСК і технічних засобів, на яких програмне забезпечення буде функціонувати; ефективність;
синхронізацію у часі.
Аудитору слід проаналізувати відповідність МАСК засобам обслуговування комп’ютера і необхідним автоматизованим системам бухгалтерського обліку, а також картотекам. Аудитор може планувати використання інших засобів у обслуговуванні комп’ютера в тому разі, якщо виконання роботи з використанням МАСК на комп’ютерній техніці клієнта буде неефективним, надто дорогим і непрактичним, наприклад, через несумісність з операційною системою.
Ефективність аналітичних процедур може бути поліпшена при використанні МАСК з точки зору отримання і оцінки контрольного доказу\
Ризик системи бухгалтерського обліку полягає в тому, що можуть бути допущені помилки або ошуканство внаслідок документування господарських операцій, неправильного відображення їх у регістрах бухгалтерського обліку і під час складання фінансової звітності. Оцінка такого ризику особливо важлива в момент трансформації обліку, та переходу його на нові національні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку.
Оцінювання ефективності дії системи внутрішнього контролю ґрунтується на передбаченні аудитора можливості запобігання виявлення допущених суттєвих помилок у системі бухгалтерського обліку або можливості запобігання їм.
Характеристика та підходи до аудиту у простих і складних комп’ютерних системах.
На світовому ринку представлені аудиторські програми трьох типів:
• спеціальні програмні засоби комп'ютерного аудиту;
• програмні засоби підтримки аудиторських процедур;
• пакети прикладних програм загального і проблемно-орієнтованого призначення.
Перший тип програм — спеціальні програмні засоби комп'ютерного аудиту — призначений для проведення аудиту безпосередньо комп'ютерної системи клієнта шляхом її тестування з використанням різноманітних методів. Результатом є висновок про фактичну працездатність процедур контролю та захисту даних у системі, що дозволяє оцінити ризик неефективності контролю і визначити можливість використання бази даних клієнта в проведенні аудиторської перевірки.
Другий тип програм — програмні засоби підтримки аудиторських процедур — забезпечує роботу з великими масивами даних, що перевіряються, при виконанні аудиторських процедур (наприклад, перевірка й аналіз записів, зіставлення даних різних файлів, розмітка і роздрукування вибірок, генерація звітів тощо).
Програмні засоби підтримки аудиторських процедур допускають виконання певних тестів на фактичних даних. За допомогою таких програмних засобів здійснюють аудиторську перевірку й аналіз записів на основі визначених критеріїв з метою визначення їхньої якості, повноти і правильності. Для цього також використовують базу знань, що допомагає визначити невідповідності і прийняти необхідні рішення. Таке програмне забезпечення дозволяє робити тестування розрахунків, виконувати необхідні перерахунки і зіставляти отримані результати з нормативними, кошторисними, попередніми даними.
Пакети прикладних програм загального і проблемно-орієнтованого призначення. Ця група охоплює широкий набір готових універсальних програм, з якими повинен уміти працювати аудитор. За функціональним призначенням і застосуванням їх в аудиті виділяють такі підгрупи:
• текстові процесори;
• табличні процесори;
• правові бази даних і довідники;
• бухгалтерські програми та їхні окремі модулі;
• спеціалізовані статистичні пакети загального призначення;
• програми фінансового аналізу та їхні окремі модулі;
• програми електронного документообігу;
• програми автоматизації управлінських функцій. Текстові процесори використовують на всіх стадіях аудиту,що потребують створення і якісного оформлення аудиторських документів. їх застосовують при складанні аудиторських програм і планів, договорів, різноманітних довідок і запитів, робочих документів аудиторської перевірки; при листуванні з клієнтами і третіми особами; при підготовці аудиторського висновку і рекомендацій керівництву підприємства тощо. Найчастіше аудиторські фірми використовують Word фірми "Microsoft".Табличні процесори, маючи потужні обчислювальні можливості, засоби ділової графіки, обробки текстів і ведення баз даних, набули широкого застосування в проведенні аудиторських перевірок, їх використовують у складанні різноманітних аналітичних таблиць; у реалізації аналітичних процедур, насамперед пов'язаних з оцінюванням фактичних показників бухгалтерської звітності й аналізом фінансового стану економічного об'єкта, який перевіряють; у наведенні отриманої інформації в графічному вигляді; у складанні альтернативних балансів; у створенні різноманітних робочих табличних документів, наприклад, кошторисів, фінансової звітності і т. ін. Вбудовані функції, у тому числі фінансові, статистичні функції, можливість вирішення завдань на зразок "що буде, якщо" зробили табличні процесори популярними серед аудиторів. Найпоширенішими є табличний процесор Excel пакету Microsoft Office.
Твердження фінансової звітності як напрями збирання аудиторських доказів
Порядок складання фінансової звітності в Україні визначається спеціальними правилами, які містять Положення бухгалтерського обліку. Сукупність таких принципів становить концептуальну основу фінансової звітності.
Концептуальна основа, за якою складається фінансова звітність в Україні, визначається П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності". Фінансова звітність підприємства формується з дотриманням таких принципів:
■ автономності підприємства, за яким кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників. Тому особисте майно і зобов'язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітності підприємства;
■ безперервності діяльності, що передбачає оцінку активів і зобов'язань підприємства виходячи з припущення, що його діяльність триватиме далі;
■ періодичності, що припускає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності;
■ історичної (фактичної) собівартості, що визначає пріоритет оцінки активів виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;
■ нарахування та відповідності доходів і витрат, за якими для визначення фінансового результату звітного періоду слід зіставити доходи звітного періоду з витратами, які були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в обліку і звітності у момент їх виникнення незалежно від часу надходження і сплати грошей;
■ повного висвітлення, згідно з яким фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій і подій, яка може вплинути на рішення, що приймаються на її основі;
■ послідовності, що передбачає постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної виблікової політики. Зміна облікової політики повинна бути обґрунтована і розкрита у фінансовій звітності;
■ обачності, згідно з якою методи оцінки, що застосовуються в бухгалтерському обліку, повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства;
■ превалювання змісту над формою, за яким операції повинні обліковуватися відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;
■ єдиного грошового вимірника, який передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності в єдиній грошовій одиниці.
Застосування єдиних принципів складання фінансової звітності має на меті забезпечити її якісні характеристики, які полягають у наступному:
- інформація, яка надається у фінансових звітах, повинна бути дохідлива і розрахована на однозначне тлумачення її користувачами за умови, що вони мають достатні знання та зацікавлені у сприйнятті цієї інформації,
- фінансова звітність повинна містити лише доречну інформацію, яка впливає на прийняття рішень користувачами, дає змогу вчасно оцінити минулі, теперішні та майбутні події, підтвердити та скоригувати їхні оцінки, дані у минулому,
- фінансова звітність повинна бути достовірною. Інформація, наведена у фінансовій звітності, є достовірною, якщо вона не містить помилок та перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності,
- фінансова звітність повинна надавати можливість користувачам порівнювати:
■ фінансові звіти підприємства за різні періоди;
■ фінансові звіти різних підприємств.
Передумовою зіставності є наведення відповідної інформації попереднього періоду та розкриття інформації про облікову політику та її зміни.
Принципи складання фінансової звітності, а також якісні характеристики, які необхідно забезпечити, формують технологію процесу складання показників фінансової звітності.
Відповідальність за достовірне подання та розкриття інформації, яка міститься у фінансових звітах, несе керівництво підприємства. Ця відповідальність означає, що керівництво, яке подає звітність, робить твердження щодо визнання, оцінки, подання різних елементів фінансових звітів та розкриття пов'язаної з ними інформації.
Таким чином, у процесі аудиторської перевірки необхідно отримати докази, які підтверджують або спростовують відповідні твердження, що містять показники форм Фінансової звітності та інформація приміток.Показники форм фінансової звітності, як відомо, відрізняються за своїм характером.
Так, статті Балансу - це моментні показники. Вони формуються шляхом групування сальдо по активних рахунках у статті активу та групування сальдо по пасивних рахунках у статті пасиву.
Статті Звіту про фінансові результати — це інтервальні показники. Вони формуються шляхом відображення накопичених оборотів за звітний період по рахунках обліку доходів та витрат.
Інформація, яка розкривається у примітках до фінансових звітів, може мати як інформацію, яка сформувалася в системі рахунків бухгалтерського обліку, так і іншу аналітичну (в тому числі текстову) інформацію.
Отже, різні статті фінансової звітності містять різні твердження.
МСА 500 "Аудиторські докази" поділяє твердження, щодо яких збираються аудиторські докази, на три категорії.
Перша категорія тверджень. Твердження, які містять показники балансу, або твердження про залишки на рахунках на кінець періоду. Це такі твердження:
> існування, активи, зобов'язання та частки участі у капіталі існують;
^ права і зобов'язання: підприємство утримує чи контролює права на активи, зобов'язання є зобов'язаннями підприємства;
У повнота: відображені всі активи, зобов'язання та частки участі у капіталі, які мають бути відображені у звітності;
> оцінка вартості та розподіл: активи, зобов'язання та частки участі у капіталі включені у фінансові звіти у відповідних сумах і будь-які остаточні коригування оцінки вартості та розподілу відображені у звітності відповідним чином;
Пруга категорія тверджень. Твердження, які містять показники Звіту про фінансові результати або твердження щодо класів операцій та подій за період, що перевіряється. Це такі твердження:
> наявність: операції та події, які відображені у звітності, відбулися та стосуються підприємства;
> повнота: відображені всі операції та події, які мають бути відображені у звітності;
> точність: суми, інші дані, які стосуються відображених у звітності операцій та подій, відображені належним чином;
> відсічення: операції та події відображені у відповідному звітному періоді;
> операції та події відображені на відповідних рахунках.
|
Достатність і належність аудиторських доказів. |
Аудиторські докази — це інформація, отримана аудитором для вироблення
думок, на яких ґрунтується підготовка аудиторського висновку і звіту.
Аудитор повинен отримати таку кількість аудиторських доказів, яка б дала
можливість зробити необхідні висновки, при використанні яких буде
підготовлено аудиторський висновок.
Аудиторські докази одержують шляхом належного поєднання тестів систем
контролю та процедур перевірки на суттєвість. Вони складаються з
первинних документів та облікових записів, покладених в основу
фінансової звітності, а також підтверджувальної інформації з інших
джерел.
Критерії достатності та належності взаємопов'язані й стосуються
аудиторських доказів, отриманих як при тестуванні систем контролю, так і
під час здійснення процедур перевірки на суттєвість. Достатність є
виміром кількості аудиторських доказів, належність є виміром їхньої
якості й надійності та їх відповідності конкретному твердженню.
Аудитор спирається на аудиторські докази, які мають не тільки достатній,
а й переконливий характер. Крім того, аудитор вишукує аудиторські докази
в різних джерелах інформації і різного характеру для підтвердження
одного і того ж твердження.
Формулюючи аудиторський висновок, аудитор звичайно не досліджує всієї
інформації, наявної в його розпорядженні, й не здійснює суцільної
перевірки її, а визначає тільки основні елементи, які в цілому
характеризують стан суб'єкта підприємницької діяльності.
Належність доказів до нотаріального провадження - це критерій, за допомогою якого можна оцінити здатність доказу встановити (підтвердити чи спростувати) необхідні для вчинення нотаріальної дії факти.
Належність доказу в нотаріальному процесі передбачає більший ступінь визначеності обставин, які підлягають встановленню у тій чи іншій нотаріальній справі, ніж це характерно для судових процесів, наприклад для цивільного процесу. Це пов'язано, насамперед, з безспірним характером нотаріальних процесуальних правовідносин та, як наслідок, способом їх нормативного врегулювання. Так, у визначенні предмета доказування в цивільній справі, фактично, беруть участь як сторони (через формулювання позовних вимог, заперечень проти позову), так і суд (підсумовуючи заявлені вимоги, заперечення та керуючись нормами матеріального права, які мають бути застосовані в даному випадку). При цьому склад юридичних фактів - предмета доказування - може бути різним.
Визначаючи предмет доказування при вчиненні нотаріального провадження, нотаріус узгоджує справжні наміри особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, і бачення заявником життєвих обставин з відповідною правовою моделлю таких обставин, з якою пов'язуються юридичні наслідки. Після обрання виду нотаріального провадження (дії), який буде вчинятися, можна говорити про певну передбачуваність (визначеність) предмета доказування у вчинюваній нотаріальній дії.
Така визначеність є результатом закріплення в нормах матеріального права і процедурних нормах як обставин, що повинні встановлюватися при вчиненні того чи іншого нотаріального провадження, так і засобів, за допомогою яких ці обставини повинні встановлюватися. Окрім того, предмет доказування в нотаріальній справі може формуватися нотаріусом за результатами аналізу звернення заявника та його мети за рахунок множин фактичних приватних ознак, за якими реальна життєва обставина відрізняється від свого абстрактного процедурного прототипу.
Наприклад, відповідно до ст. 68 Закону, при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріус перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкування за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та на підставі правовстановлюючих документів склад спадкового майна. Крім зазначених обставин, при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріус також встановлює факт наявності заповіту та коло осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині.
Як правило, визначаючи належність доказів, нотаріус відіграє домінуючу роль, адже він самостійно вирішує - відповідають подані докази предмету доказування чи ні. Крім того, за необхідності він може витребувати від заявників та заінтересованих осіб необхідні документи та інші докази або залучати їх за своєю ініціативою через звернення до відповідних установ, підприємств, організацій тощо.
Належність інформації, яка збирається у нотаріальній справі, оцінюється з позицій можливого місця цієї інформації в системі доказів у справі:
- встановлення обставин загального процедурного порядку (особи громадянина, повноважень представника, правосуб'єктності тощо);
- встановлення обставин, які входять в предмет доказування в даній нотаріальній справі (коло заінтересованих осіб, наявність права власності на майно, факт часу і місця відкриття спадщини, факт прийняття спадщини);
- встановлення інших обставин, які в сукупності дозволять встановити обставину, що входить у предмет доказування,
З урахуванням викладеного стає зрозумілим, що належність визначається для фактів двох рівнів - тих, які входять у предмет доказування у даній нотаріальному провадженні, та тих, що не входять у предмет доказування, але встановлення яких необхідно для вчинення окремої процесуальної дії, наприклад проміжного характеру. При цьому пріоритет у визначенні надається фактам, які охоплюються предметом доказування.
Комп’ютерне шахрайство, визначення так ознаки. Заходи щодо його запобігання.
Термін «комп'ютерне шахрайство» (computer fraud) одержав широке поширення в 70-ті роки минулого століття, коли в розвинених країнах почалося швидке зростання економічної злочинності в сфері комп'ютерних технологій - зломів банківських комп'ютерних мереж, промисловогошпигунства. В традиційному розумінні, шахрайство - це отримання чужого майна або придбання права на чуже майно шляхом обману або зловживання довірою. В випадку з кіберзлочинами зміст терміну «шахрайство» відрізняється від традиційно вкладається в це поняття. По суті справи, шахрайства, пов'язані з платіжними засобами, маніпуляцією з незаконно отриманими персональними даними, і тому подібні дії є «обманом» комп'ютерної системи. Зарубіжними фахівцями розроблені різні класифікації способів здійснення комп'ютерних злочинів.
Комп’ютерні шахрайства (QF) поєднують у своєму складі різноманітні способи здійснення комп'ютерних злочинів:
ОЗНАКИ КОМП'ЮТЕРНИХ ЗЛОЧИНІВ
І це тільки найбільш очевидні ознаки, на які слід звернути увагу при виявленні комп'ютерних злочинів. Іноді ці ознаки говорять про те, що злочин вже вчинено, або що не виконуються заходи захисту. Вони також можуть свідчити про наявність вразливих місць - вказати, де знаходиться діра в захисті - і допомогти намітити план дій по усуненню вразливого місця. У той час як ознаки можуть допомогти виявити злочин або зловживання - заходи захисту можуть допомогти запобігти його.
Те, що в 60-і роки називалося комп'ютерною безпекою, а в 70-ті - безпекою даних, зараз більш правильно іменується інформаційною безпекою. Інформаційна безпека підкреслює важливість інформації в сучасному суспільстві - розуміння того, що інформація - це цінний ресурс, щось більше, ніж окремі елементи даних.
Інформаційною безпекою називають заходи щодо захисту інформації від несанкціонованого доступу, руйнування, модифікації, розкриття і затримок у доступі. Інформаційна безпека включає в себе заходи по захисту процесів створення даних, їх введення, обробки і виводу. Метою інформаційної безпеки є убезпечити цінності системи, захистити і гарантувати точність і цілісність інформації, і мінімізувати руйнування, які можуть мати місце, якщо інформація буде модифікована або зруйнована. Інформаційна безпека вимагає врахування всіх подій, в ході яких інформація створюється, модифікується, до неї забезпечується доступ або вона поширюється.
Інформаційна безпека дає гарантію того, що досягаються наступні цілі:
Деякі технології по захисту системи і забезпечення обліку всіх подій можуть бути вбудовані в сам комп'ютер. Інші можуть бути вбудовані в програми. Деякі ж виконуються людьми і є реалізацією вказівок керівництва, що містяться у відповідних керівних документах. Прийняття рішення про вибір рівня складності технологій для захисту системи вимагає встановлення критичності інформації та подальшого визначення адекватного рівня безпеки.
Джерела аудиторських доказів
Якість доказів залежить від їхніх джерел. Найціннішими вважаються відомості, зібрані аудитором у результаті вивчення господарських операцій клієнтаЗалежно від змісту об’єкта контролю аудитор вибирає відповідні джерела інформації, які дають повну характеристику досліджуваного об’єкта. Такими джерелами можуть бути: -дані первинних документів, у яких відображається зміст відповідних господарських операцій чи первинних звітів, де містяться узагальнюючі дані про об’єкт контролю за певний період; - облікові регістри, де узагальнюється і нагромаджується інформація з відповідних документів і звітів у розрізі їх економічного змісту; - Головна книга – регістр синтетичного обліку, де відображаються залишки на початок і кінець звітного періоду та обороти за дебетом і кредитом відповідних рахунків бухгалтерського обліку; -бухгалтерська звітність; - плани, кошториси, калькуляції, розпоряджувальні документи (накази, розпорядження і т. д.); - матеріали перевірок, проведених державними податковими інспекціями, органами державної контрольно-ревізійної служби та іншими органами управління; - матеріали внутрішньогосподарського контролю підприємства, у тому числі за результатами раптових перевірок та інвентаризацій: основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, розрахунків тощо. - дані, отримані аудитором під час проведення документального і фактичного контролю об’єктів аудиту; - письмові та усні заяви робітників підприємства і третіх осіб стосовно змісту досліджуваних об’єктів. У міжнародних стандартах аудиту вказано, що коли аудиторські докази, отримані з різних і незалежних один від одного джерел, збігаються, то це має кумулятивний ефект. Іншими словами, достовірність подібних доказів, взятих разом, вища від простої суми таких доказів, взятих окремо. Отримані в ході аудиту докази необхідно обов’язково документувати, тобто відображати в робочих документах аудитора. Вимоги до змісту, оформлення і порядку зберігання робочої документації аудиту визначені в Національному нормативі аудиту № 6 “Документальне оформлення аудиторської перевірки”.
Оцінка отриманих доказів
Аудитор повинен оцінити, чи надають результати процедур зовнішнього підтвердження доречні і надійні аудиторські докази, або чи необхідні подальші аудиторські докази. (п. 16 МСА) Оцінюючи результати окремих запитів щодо зовнішнього підтвердження, аудитор може класифікувати такі результати наступним чином:
-відповідь належною стороною, що надає підтвердження, де вказується згода з інформацією, що надається у запиті, або надається необхідна інформація без заперечень; -відповідь, що вважається ненадійною; -відсутність відповіді; -відповідь із запереченням.
Заперечення у відповідях на запити щодо підтвердження, можуть говорити про викривлення або потенційні викривлення у фінансових звітах. Після виявлення викривлення, аудитор, має визначити, чи говорить таке викривлення про шахрайство. Деякі заперечення не являють собою викривлення. Наприклад, аудитор може зробити висновок, що відмінності у відповідях на запити щодо підтвердження мають місце з причини перебігу часу, різниці в аналізі або канцелярських помилок у процедурах зовнішнього підтвердження.
Аудиторський звіт і аудиторський висновок
1. Загальне поняття про аудиторський звіт і аудиторський висновок.
2. Структура аудиторського висновку.
Види аудиторських висновків і їх форма.
1. В законодавстві вказано, що аудитор оформлює результати своєї
перевірки аудиторським звітом і аудиторським висновком (ст. 7 Закону
України "Про аудиторську діяльність".
Стандартизація аудиторського звіту - процес надзвичайно складний. Зміст
цього документу залежить від конкретних обставин, результатів перевірки.
В зв'язку з цим форма аудиторського змісту може бути вільною, тобто не
по певному правилу.
Аудиторський звіт не являється аудиторським документом. Він призначений
виключно для замовника і може бути опублікований лише за його згодою.
Аудиторський висновок розрахований на широке коло користувачів. Його
публікація є свідченням того, що річний бухгалтерський звіт підприємства
як в цілому, так і в деталях відповідає діючому законодавству,
методології ведення бухгалтерського звіту і є достовірним. Саме тому
звіт - це об'ємний по змісту документ, а висновок - короткий, стислий.
У відповідності з метою складання аудиторський висновок може мати
декілька призначень:
а) короткий змістовний цілеспрямований висновок незалежного спеціаліста
про звіт підприємства;
б) разом з тим правовий акт, поскільки в певних випадках, які визначені
законом, тільки перевірений аудитором звіт е доказом про результати
роботи підприємства, який може розглядатися загальними зборами
акціонерів, засновників, податковими інспекторами таін.;
в) імплікована заява аудитора про те, що він професійно, належним чином
виконав свої обов'язки як незалежний аудитор, склав об'єктивний висновок
про стан і результати діяльності підприємства-клієнта.
Суттєві елементи аудиторського висновку визначаються міжнародними і
національними нормативами по аудиту, а також міжнародною і національною
практикою.
2. Аудиторський висновок повинен мати такі основні елементи:
1. Заголовок, повна назва перевіряючого суб'єкта;
2. Абзац, в якому йдеться про те, кому адресується аудиторський
висновок.
3. Вступний абзац:
а) склад перевіреної аудитором звітності;
б) період і час перевірки;
в) визначення меж відповідальності керівництва підприємства і аудиторів.
4. Масштаб перевірки (розкривається зміст проведених аудитором робіт).
5. Розділ, який висвітлює думку аудитора про перевірену звітність.
6. Дата складання
7. Адрес аудиторської фірми.
8. Підписи.
В заголовку аудиторського висновку повинен бути запис про те, що аудит
здійснювався незалежним аудитором (аудиторами). Необхідно також вказати
назву фірми чи прізвище аудитора, номер ліцензії. Ця інформація є
підтвердженням того, що під час аудиту не було ніяких обставин, які б
могли перешкодити проведенню незалежної перевірки. Аудиторська перевірка
- це не тільки використання відповідних методів і процедур, але і
незалежність суджень аудиторів. При порушенні цієї умови аудитор не має
права робити висновок про перевірену звітність, оскільки зібрана
Види аудиторських висновків
Висновок аудитора може бути позитивним, умовно-позитивним, негативним. Аудитор може також відмовитися від надання висновку. При цьому він викладає свою думку у звіті іншої форми. У трьох останніх випадках висновок має містити короткий виклад аргументів, що обґрунтовують думку аудитора. У разі необхідності уточнення цих аргументів можливі посилання на інші документи, надані аудитором клієнту, які містять докладнішу інформацію.
Безумовно позитивний висновок складають у разі, коли, на думку аудитора, дотримані такі умови:
- аудитор отримав вичерпну інформацію і пояснення, необхідні для проведення аудиту;
надана інформація є достатньою для відображення реального стану суб'єкта перевірки;
- є адекватні дані з усіх питань, суттєвих з погляду достовірності та повноти змісту інформації;
- фінансову документацію складено згідно з прийнятою суб'єктом перевірки системою бухгалтерського обліку, яка відповідає існуючим законодавчим і нормативним вимогам;
- звітність ґрунтується на достовірних облікових даних, які не містять суперечностей;
- форма звітності відповідає затвердженій у встановленому порядку.
Безумовно позитивний висновок беззаперечно і чітко виявляє задоволення аудитора станом обліку та звітності у суб'єкта перевірки. Безумовно позитивний висновок складається з використанням формулювань "задовольняє вимогам", "належним чином становить", "дає достовірне й дійсне уявлення", "достовірно відображає", "перебуває у відповідності з", "відповідає".
Якщо під час перевірки в аудитора виникли заперечення або сумніви щодо правильності тих чи інших використаних суб'єктами перевірки рішень, але аудитору було подано аргументоване й переконливе обґрунтування цих рішень, то у своєму висновку аудитор не зобов'язаний згадувати ці рішення й така ситуація не змінює безумовності позитивного висновку.
Аудитор не може видати безумовно позитивний висновок у випадку виникнення будь-яких з наведених нижче обставин:
- невпевненість (аудитор не може сформулювати думку);
- незгода (аудитор може сформулювати думку, але вона суперечить даним перевіреної фінансової інформації).
Причини невпевненості:
- обмеження в обсязі аудиторської роботи у зв'язку з тим, що аудитор не може одержати всю необхідну інформацію й пояснення (наприклад, через незадовільний стан обліку), не має можливості виконати всі необхідні аудиторські процедури (наприклад, через обмеження у часі);
- ситуаційні обставини, невпевненість у правильності висновку щодо даної ситуації (наприклад: спірна ситуація; довгостроковий контракт, довгострокова програма; багато варіантність управлінського або технологічного рішення).
Причини незгоди:
- неприйнятність систем або методів обліку;
- розходження у судженнях стосовно відповідності фактів або сум у фінансовій звітності даного обліку;
- незгода зі ступенем та способом відображення фактів в обліку та звітності;
- невідповідність проведення або оформлення операцій законодавству й іншим вимогам.
Наявність будь-якого ступеня невпевненості або незгоди є і підставою для відмови від безумовно позитивного висновку. Подальший вибір виду висновку залежить від ступеня невпевненості або незгоди: нефундаментальний або фундаментальний.
Невпевненість або незгода стають фундаментальними у тому разі, якщо вплив факторів, які викликали невпевненість чи незгоду, на фінансову інформацію такий великий, що може суттєво перекручувати справжній стан справ у цілому або в основному. Слід також враховувати сукупний ефект усіх невпевненостей та незгод.
Наявність нефундаментальних непевностей та незгод дає аудитору підстави сформулювати умовно позитивний висновок із зауваженнями. Наявність фундаментальної незгоди є підставою для виконання негативного висновку.
У всіх випадках, коли аудитор формулює висновок, який відрізняється від безумовно позитивного, він має дати опис усіх суттєвих причин свого судження (невпевненості та незгоди). Ця інформація повинна бути коротко викладена в окремому розділі висновку, який передує формулюванню висновку, або відмові від висновку.
Тут можна послатися на більш детальне висвітлення зазначених моментів в іншій документації, що надається клієнту.
Якщо аудитор видає умовно позитивний висновок і заперечення, пов'язані з наявністю нефундаментальної невпевненості, то він формулює відмову від свого висновку з конкретного питання (на підставі наведених раніше аргументів), а в останньому висловлює своє судження за допомогою тих самих формулювань, що й для безумовно позитивного висновку.
Якщо заперечення у висновку, пов'язані з наявністю нефундаментальної незгоди, аудитор формулює цю незгоду з конкретних моментів (висловлює свої міркування на підставі наведених раніше аргументів), а за відсутності цих моментів висловлює позитивне судження. Окремим випадком є ситуація, коли прорахунки, відхилення, які виявлені аудитором під час перевірки, були ліквідовані до моменту складання аудиторського висновку. У цьому разі також є підстави для видання умовно позитивного висновку. Аудитор робить застереження, що показники звітності є достовірними з урахуванням цих відхилень за станом на відповідну дату (яка передує даті складання аудиторського висновку).
Якщо аудитор на підставі наведених аргументів дає негативний висновок, він складає його з використанням формулювань: "не відповідає вимогам", "перекручує справжній стан справ", "не дає справжнього уявлення", "не відповідає", "суперечить". Якщо аудитор відмовляється дати свій висновок про звітність, він вказує на неможливість на підставі наведених аргументів сформулювати висновок про стан справ.
За різних обставин стандартна форма аудиторського висновку може змінюватися. Усі зміни стандартного позитивного висновку називаються відхиленням від нього. Для опису різноманітних відхилень використовуються такі терміни:
- обмеження;
- модифікація;
- доповнення.
На обмеження у висновку вказують тоді, коли пояснюються моменти невідповідності аудиторської перевірки українським нормативам аудиту через відсутність інформації або відхилення від принципів обліку. Висновок з обмеженнями відображає такі моменти:
-відзив про відхилення від діючих в Україні принципів обліку;
- відзив про обмежений масштаб аудиторських процедур;
-неможливість надання аудиторського висновку у зв'язку з порушенням незалежності аудитора;
-неможливість надання аудиторського висновку, який би підтверджував достовірність звітності у зв'язку з неадекватністю достовірної інформації.
В аудиторському висновку необхідно описати будь-який брак інформації, що виник у результаті неможливості виконати необхідні за даних обставин аудиторські процедури.
Здебільшого це неможливість підтвердити дебіторську заборгованість, перевірити наявність матеріальних запасів, отримати інформацію про інвестиції. Клієнт може не дозволити підтвердження важливих рахунків дебіторської заборгованості через розсилання на адресу дебіторів своїх запитів. Якщо ці проблеми можливо вирішити, зібравши необхідну інформацію за допомогою альтернативних процедур, то аудитор зобов'язаний це зробити, і в аудиторський висновок не треба вносити обмежень.
У цьому разі створюється позитивний висновок. Наприклад, дебіторську заборгованість можна перевірити з використанням альтернативної процедури підтвердження платежів, отриманих після дати складання звіту.
Можна провести інвентаризацію матеріальних цінностей навіть після дати складання звітності підприємства.
Викладене свідчить про те, що масштаб перевірки має забезпечувати отримання достовірної інформації про стан справ суб'єкта, що перевіряється, дати можливість аудитору сформулювати обґрунтований висновок про його реальний фінансовий стан.
Модифікація аудиторського висновку. Аудиторський висновок є модифікованим, якщо містить додаткові пояснення, але у самому висновку про обмеження не йдеться.
Як правило, модифікований аудиторський висновок має такі моменти:
- визнання або невпевненість у безперервній діяльності підприємства;
- зміни принципів обліку протягом періоду перевірки;
- виправлення, які необхідно внести в облік підприємства за результатами аудиту;
- опис принципів обліку, які відрізняються від діючих в Україні принципів обліку (у позитивному висновку);
- роз'яснення з приводу використання висновків інших аудиторів;
- пояснення про попередні аудиторські висновки. Доповнення до аудиторських висновків. Аудиторський висновок вважається розширеним, коли, крім стандартних висловлювань, він містить коментарі до інформації, яка не входить в основну звітність, а саме:
- додатковий параграф, де акцентується увага на важливій інформації;
- вказівки на відсутність поквартальних даних або відсутність аналітичного обліку;
- вказівки на невідповідність іншої інформації, яка входить у пакет звітності, даним перевірених звітів (невідповідність даних інформації у пояснювальній записці даним балансу).
Якщо існує значна неясність стосовно оцінки заборгованості за податками, підписаними контрактами, можливості повернення грошових коштів для погашення витрат постачальників (підрядників), результату судових процесів, важливих обставин тощо, це необхідно чітко і повно роз'яснити. Аудитори повинні викласти ці пояснення в кінці аудиторського висновку, виділивши додатковий параграф (розділ), щоб привернути увагу споживачів аудиторського висновку до існуючої неясності. Висновок з цими поясненнями буде позитивним.