Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Лекція 7 (2 год)
Тема 7.
Витрати виробництва і прибуток
Вступ до теми
Актуальність
Метою сьогоднішнього заняття є дослідити суть та економічне значення витрат, класифікацію витрат, прибуток як економічна категорія, види прибутку. Поняття собівартості і її види.
План
1. Суть та економічне значення витрат виробництва. Класифікація витрат.
2. Прибуток як економічна категорія. Види прибутку.
На самостійне опрацювання виносяться такі питання:
Література: [11], [18], [23], [26], [30], [32], [36], [39]
3. Розподіл чистого прибутку. Рентабельність.
Література:
1. Г. І. Башнянин, П. Ю. Лазур, В. С. Медвєдєв. Політична економія: Підручник. – К.: Ніка-Центр, 2000. – С. 6-32.
2. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес, 2005. – С. 23-47.
3. Політична економія: Навч. посібник /За ред. д-ра екон. наук, проф. К. Т. Кривенка.– К.: КНЕУ, 2001. – С. 10-26.
4. Політична економія: Навч. посібник / За ред. В. О. Рибалкіна. – К.: Академія, 2004.– С. 11-53.
5. Політекономія: Підручник / За ред. Ю. В. Ніколенка. – К.: ЦУЛ, 2003. – С. 9-40.
При вивченні даної теми ви можете використати також інші підручники та навчальні посібники з політичної економії та економічної теорії. При опрацюванні питань, що виносяться на самостійне вивчення раджу звернути увагу на навчальний посібник за ред. К. Т. Кривенка і підручник за ред. В. Д. Базилевича.
1. Суть та економічне значення витрат виробництва. Класифікація витрат.
У процесі вироб ництва здійснюються витрати ресурсів, більшість яких купується на ринках і має вартісну форму. Деякі ресурси витрачаються, але не оплачуються. Наприклад, вода з криниці. Вона є для багатьох дарунком природи. Тому витрати — це не просто витрати, а ви трати ресурсів, що набувають на ринку вартісної форми. У спро щеному вигляді витратами називають грошове вираження вико ристання виробничих ресурсів, у результаті якого здійснюється виробництво і реалізація продукції.
Існує декілька підходів до розгляду витрат виробництва.
По-перше, з точки зору всього суспільного виробництва ви трати виробництва поділяються на витрати суспільства і витрати його первинних ланок — підприємств. З позиції суспільного виробництва до витрат належать витрати, що відображені у вартос ті кінцевої продукції.
Витрати підприємства на виробництво являють собою важли вий елемент відтворювального процесу первинної ланки і відтво рюють у собі витрати підприємства на всі спожиті ресурси на виробництво продукції.
Рис. 1. Структура вартості товару
По-друге, на рівні підприємства одночасно існує два підходи до визначення витрат виробництва: бухгалтерський та економіч ний.
В економічних дослідженнях особливу цінність мають еко номічні витрати, а в господарській практиці — бухгалтерські ви трати. Саме бухгалтерські витрати законодавчо закріплені в законах про податок на прибуток підприємств.
У цій темі витрати виробництва розглядаються як категорія мікроекономіки.
При з'ясуванні сутності витрат слід пам'ятати, що їх існуван ня в економіці зумовлено рідкістю ресурсів і можливістю їх аль тернативного використання. Якщо для виробництва деякого кон кретного товару використано певні ресурси, то це означає, що їх застосування вже неможливе для виробництва якогось іншого товару. Витрати в економіці пов'язані з відмовою від можливості виробництва альтернативних товарів і послуг. Отже, витрати, які слід ураховувати при прийнятті економічних рішень, — це зав жди альтернативні витрати, тобто альтернативна вартість (цінність) ресурсів при найдоцільнішому, альтернативному варі анті їх застосування. Витрати на оплату ресурсів здійснюються в грошовій формі і часто називаються економічними витратами.
Економічні витрати — це ті виплати, які підприємство по винне зробити, або ті доходи, які підприємство повинно забезпе чити постачальнику ресурсів для того, щоб відволікти ці ресурси від використання в альтернативних виробництвах.
Економісти вважають витратами всі платежі — явні та неявні, — які потрібні для залучення ресурсів до конкретного ви ду діяльності.
Сума явних та не явних витрат становить економічні витрати, тоді як лише явні витрати – бухгалтерські витрати.
Неявні витрати пов’язують із втраченою (упущеною) вигодою при зайнятості саме даною підприємницькою діяльністю, а не іншою. Якщо найманий працівник, який одержав заробітну плату в 200 грн, вирішив стати підприємцем (власником фірми), то він 200 грн втрачає. Це є його упущена вигода. Неявні витрати бухгалтерією не обліковуються.
Явні поділяються на зовнішні і внутрішні, які обліковує бухгалтерія.
Зовнішні витрати являють собою плату постачальникам ре сурсів (праці, сировини, енергії і т. д.), які не є власністю даного підприємства. Пов’язані з придбанням підприємством ресурсів. Але підприємство може використовувати ресурси, що належать до його власності.
Використання будь-якого ресурсу пов'язано з певними витра тами, незалежно від того, кому він належить, і власні ресурси підприємства хоча й не оплачуються, але чогось коштують. Ви ходячи з логіки економічної доцільності власні ресурси теж під коряються загальним закономірностям альтернативності викорис тання ресурсів.
Витрати на власний і самостійно використаний ресурс є внут рішніми витратами. Пов’язані з використанням факторів виробництва, які перебувають у власності самого підприємства (органічні добрива власного виробництва у с/г підприємстві.
Приклад. Припустимо, що перукар, який надає відповідні по слуги населенню, є власником приміщення і відповідного устат кування. Хоча на підприємстві відсутні зовнішні витрати, внут рішні є. Адже перукар, використовуючи власне приміщення, недо одержує щомісячний дохід, котрий він міг би одержати, здаючи це приміщення в оренду. Так само буде і з оплатою праці самого перукаря, яку він отримав би, виконуючи відповідні функції на підприємстві, що належить іншому власникові.
Крім того, як зазначалося, до економічних витрат належать нормальний прибуток — мінімальна плата, необхідна для утри мання підприємницького таланту в межах даного підприємства. Якщо ця мінімальна винагорода не буде забезпечена, то підпри ємець переорієнтує свій підприємницький хист на інший напрям діяльності, в іншу сферу або навіть відмовиться від підприємниц тва заради одержання заробітної плати.
Виходячи з викладеного вище дамо кількісне визначення витрат виробництва, або економічних витрат. Економічні витрати — це сума зовнішніх і внутрішніх платежів, включаючи в останні і нор мальний прибуток, необхідних для того, щоб залучити і утримати ресурси в межах даного напряму діяльності.
Постійні і змінні витрати. Виробництво потребує не тільки праці, землі і капіталу, але також і часу. Трубопроводи не можна збудувати за одну ніч. Щоб пояснити роль часу у виробництві і для витрат, треба розрізняти три різних часових періоди. Ми ви значаємо миттєвий період як проміжок часу, який настільки ко роткий, що виробництво залишається сталим. Короткостроковий період означає час, протягом якого підприємства можуть присто сувати виробництво шляхом переміни змінних факторів, таких як матеріали і праця, але не можуть змінити сталі фактори, такі як основний капітал.
Довгостроковий період — це проміжок часу, достатній для то го, щоб усі фактори виробництва, у тому числі й основний капі тал пристосувати до потреб ринку протягом цього періоду.
В економічній теорії короткостроковий період використову ють для визначення постійних, змінних і граничних витрат.
Постійні витрати (ПВ) — це витрати, величина яких не за лежить від зміни обсягу продукції. Які витрати підприємств є по стійними? Такі як орендна плата, амортизація основного капіта лу, страхові внески, утримання управлінського персоналу. Пос тійні витрати виплачують навіть тоді, коли продукцію взагалі не виробляють.
Змінні витрати (ЗВ) — це витрати, величина яких у корот костроковому періоді змінюється залежно від зміни обсягу про дукції. Вони складаються з витрат на сировину, заробітну плату, пальне, тобто містять усі витрати, які не належать до постійних.
Валові, середні і постійні витрати. Постійні і змінні витра ти у сукупності становлять валові витрати (ВВ).
За означенням завжди ВВ = ПВ + ЗВ.
Для того щоб порівняти витрати на виробництво продукту з його ціною, треба підрахувати витрати на виробництво одиниці продукції або середні витрати.
Поділ витрат на постійні і змінні має важливе значення для аналізу діяльності підприємства, особливо в разі прийняття рі шення про скорочення обсягів виробництва або навіть про за криття підприємства через його збиткову діяльність.
Аналіз динаміки змінних витрат необхідний для вирішення питання про обсяги випуску продукції. Змінні витрати, а отже, і валові, зростають зі збільшенням обсягів, але постійні не зміню ються, і тому витрати на одиницю продукції зменшуються. Це зменшення має свої межі, після чого витрати збільшуються. Ця межа — граничні витрати.
Граничні витрати (ГВ) є одним із найважливіших понять у політичній економії. Вони визначають додаткові витрати на одну додаткову одиницю продукції.
Граничні витрати виробництва— це додаткові витрати на виробництво однієї додаткової одиниці обсягу продукції:
Згідно із законом спадної віддачі продукт кожної додаткової одиниці фактора виробництва буде зменшуватися, якщо величи на витрат цього фактора збільшується, а інші фактори зали шаються сталими.
Середні витрати — це витрати на одиницю випуску продук ції, які дорівнюють валовим витратам, поділеним на вироблену кількість товару, виходячи з того що валові витрати є сумою по стійних і середніх змінних.
Середні постійні витрати являють собою постійні витра ти, поділені на обсяг випуску продукції. Відповідно розрахову ються і середні змінні витрати.
2. Прибуток як економічна категорія. Види прибутку.
Прибуток на капітал — найважливіша категорія ринко вої економіки, складна і багатогранна за своєю сутністю та кон кретними формами вияву. Еволюція наукових уявлень про при роду та джерела прибутку відображає розвиток теоретичних досліджень сутності та динаміки руху капіталу.
Досліджуючи торговельний капітал, меркантилісти дохо дили висновків, що прибуток виникає у сфері обігу, а його без посереднім джерелом є зовнішня торгівля. А. Сміт тракту вав прибуток як дохід на капітал, стверджуючи, що "дохід, одержуваний з капіталу особою, яка особисто вкладає його в справу, зветься прибутком".
Д. Рікардо визначав прибуток як частину вартості, що залишається після вирахування заробітної плати. Ґрунтую чиєї. на теорії трьох факторів виробництва, Ж.Б. Сей поділяв прибу ток на процент (дохід на капітал) та підприємницький дохід (винагороду за "талант, діяльність, дух порядку й керівницт ва"). Дж. С. Мілль аналізував прибуток як винагороду підприє мця за утримання від споживання. К. Маркс досліджував при буток як головну мету й мотив діяльності капіталіста, резуль тат неоплаченої праці найманих робітників, похідну та пере творену форму додаткової вартості, що виступає як породжен ня всього авансованого капіталу.
Відомі економісти другої половини XIX ст. Е. Бем-Баверк та А. Маршалл звертали увагу на плату за ризик як складову при бутку.
Водночас, на думку американсь кого дослідника, лише за динамічної економіки створюються необхідні умови для виникнення прибутку як специфічного виду доходу.
Необхідно зазначити, що в західній економічній літера турі термін "прибуток", як правило, вживається у широко му та вузькому розуміннях, а саме:
як такий, що включає до свого складу процент (широкий підхід);
як підприємницький дохід, тобто без включення до його складу процента (звужений підхід).
У XX ст. загальновживаним стало використання цього тер міна у вузькому розумінні, яке витіснило ідентичне поняття підприємницького доходу. При цьому в економічній літера турі утвердились такі підходи до трактування економіч ної природи прибутку:
1. Прибуток як винагорода за вмілу оцінку ризиків і не визначеності. Цей підхід був започаткований відомим американським економістом Ф. Найтом, який вважав, що прибуток породжується особливим підприємницьким талантом, умінням адаптуватися до потреб динамічного розвитку та адекватно відповідати на передбачувані й непередбачувані ризики.
2. Прибуток як винагорода за новаторство, впровадження технічних, комерційних, організаційних та фінансових нововве день. Зазначений підхід був обґрунтований відомим австро-американським дослідником Й. Шумпетером у книзі "Теорія еконо мічного розвитку" (1912) на основі дослідження прибутку як по тужної творчої сили розвитку ринкової економіки.
3.Прибуток як наслідок монопольної влади, що виникає в результаті обмеження конкуренції. Цей підхід був започатко ваний американським економістом Е. Чемберліном, автором праці "Теорія монополістичної конкуренції" (1933) та англій ською дослідницею Дж. Робінсон, автором книги "Економіканедо сконалої конкуренції" (1933). На думку цих дослідників, за умов монополізації існують можливості завищення цін і формування доходу, джерелом якого є реалізована в ціні монопольна влада. Водночас необхідно зазначити, що питання про монопольну скла дову прибутку до цього часу залишається дискусійним.
У сучасній економічній теорії значна увага приділяється аналізу прибутку фірм, які діють за умов різних типів ринко вих структур. При цьому прибуток трактується як виражений у грошовій формі дохід підприємця на вкладений капітал, різниця між загальною виручкою від реалізації (валовим доходом) і сукупними витратами фірми.
PR = TR - TC,
де PR — прибуток фірми;
TR — виручка від реалізації;
ТC' - cукупні витрати.
Існування двох підходів до визначення витрат фірми (бух галтерського та економічного) зумовлює застосування двох підходів до аналізу прибутку (рис. 2).
Рис. 2. Економічний та бухгалтерський прибуток фірми
Бухгалтерський прибуток визначається як різниця між валовим доходом (виручкою від реалізації продукції) та бухгал терськими (зовнішніми) витратами виробництва.
Економічний прибуток визначається як різниця між вало вим доходом та економічними (зовнішніми і внутрішніми, з ура хуванням нормального прибутку) витратами виробництва.
Нормальний прибуток — звичайний для галузі дохід від економічних ресурсів; мінімальний дохід, який стимулює підприємця продовжувати справу, залишаючись у певній сфері бізнесу. Оскільки нормальний прибуток є винагородою за вико нання підприємницьких функцій, він входить до складу внут рішніх витрат фірми.
Кінцевий фінансовий результат, який найбільше цікавить підприємця називається чистим прибутком. Чистий прибуток — прибуток, який залишається у розпорядженні підприємця після розрахунків з бюджетом за податковими та обов'язковими пла тіжними зобов'язаннями.
Економічний прибуток — це надлишок від нормального при бутку, що є результатом ініціативи підприємця, його вміння знайти найкраще застосування і комбінацію економічних ре сурсів, здійснити нововведення, ризикнути.
Монопольний прибуток — при буток фірми, яка займає монопольне становище на ринку
Середній прибуток = Ціна – Середні витрати
Валовий прибуток – Обсяг реалізації – Валові витрати
До функцій прибутку належать:
— облікова, індикативна, що характеризує прибуток як найважливіший показник, критерій ефективності господарської діяльності фірми;
—розподільча, що характеризує прибуток як основне фінан сове джерело розвитку фірм і суспільства в цілому;
— стимулююча, що визначає прибуток як потужний моти вуючий чинник, генератор економічного розвитку, здійснення інвестицій та нововведень.
Економічна роль прибутку в умовах ринку виявляється в таких рисах:
прибуток є рушійною силою функціонування та розвитку економіки, основним спонукальним мотивом підприємницької діяльності;
прагнення отримати прибуток сприяє ефективному роз поділу та використанню ресурсів, упровадженню досягнень нау ково-технічного прогресу, скороченню витрат, поліпшенню якості продукції та її споживчих властивостей;
прибуток є джерелом розширення суспільного виробни цтва, примноження національного багатства та задоволення по треб суспільства, що зростають.
На самостійне опрацювання виносяться такі питання:
СО 1. Норма прибутку і фактори, що на неї впливають.
Маса прибутку — це абсолютний обсяг прибутку в грошовому виражені.
Норма прибутку характеризує ступінь прибутковості ка піталу і визначається як відсоткове відношення маси прибутку до всього пил авансованого капіталу.
П1=( П / К) *100%,
де П1 — норма прибутку;
П — маса прибутку;
К— величини авансованого капіталу.
Величина норми прибутку свідчить про ефективність функ ціонування авансованого капіталу і залежить від багатьох фак торів, що діють у сферах виробництва, обігу та розподілу, в тому числі від швидкості обороту капіталу, маси прибутку, ринко вих цін, структури витрат, масштабу виробництва тощо.
Норма прибутку свідчить про ступінь прибутковості капіталу в конкретній сфері його застосування. На масу прибутку вплива ють фактори, які визначають обсяг виробництва, і ціна, за якою реалізується продукція. Але основний і визначальний фактор збіль шення прибутку — це зниження витрат виробництва.
Самі витрати виробництва перебувають під впливом цілої низки факторів, головним серед яких є використання досягнень науки і техніки, що матеріалізуються у виробництві в більш удосконале них засобах виробництва та в більш кваліфікованій робочій силі.
Незважаючи на те що залучення додаткових, більш доскона лих факторів коштує більших витрат, їх високоефективна віддача перекриває витрати на залучення. Іншим фактором зниження ви трат і, відповідно, збільшення прибутку є зниження ціни на еко номічні ресурси. Це сприяє розширенню масштабів виробництва з тими самими фінансовими ресурсами.
На норму прибутку впливає економічна політика держави. Держава через свою фіскальну політику може створити сприят ливі умови для функціонування капіталу в певній сфері.
3. Поняття собівартості продукції, її види
Слід зазначити, що категорія «витрати виробництва» суттєво відрізняється від категорії «собівартість продукції», яка до недавнього часу широко вживалася у ра дянській навчальній літературі та використовувалася в реальній практиці. Поняття «собівартість продукції» використовується і дотепер у державних нормативних актах, наприклад Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств», прийнятому Верховною Радою 28 грудня 1994 р.
Під собівартістю продукції розуміється виражена в грошовій формі сукупність витрат, які пов’язані з виробництвом і збутом продукції на кожному конкретному підприємстві.
Складовими со бівартості є такі основні витрати: вартість спожитих у процесі виробництва матеріалів, сировини, палива, електроенергії тощо, тобто предметів праці; перенесена вартість засобів праці (амортизаційні відрахування); виплати на оплату праці; видатки на реалізацію продукції.
Собівартість акумулює поточні витрати підприємства і є важливим показником ефективності його роботи. Як розрахунковий показник вона використовується і при переході української економіки на національну систему рахунків (з початку 2000 р.).
Залежно від обсягу витрат на підприємстві розрізняють такі види собівартості: цехову, виробничу і повну.
Фактична собівартість відображає дійсний рівень затрат, що скалався за підсумковий період.
Цехова собівартість включає виробничі витрати, пов’язані з виготовленням продукції на рівні цеху (як структурного підрозділу підприємства).
Виробнича собівартість містить виробничі затрати підприємства в цілому, тобто це цехова собівартість з доданими загальнозаводськими і цільовими видатками.
Повна собівартість — це сума витрат підприємства на виготовлення і реалізацію продукції.
У бухгалтерсько-аналітичному плані розрізняють індивідуальну і середньогалузеву собівартість.
Індивідуальна собівартість включає витрати на виробництво і реалізацію продукції в умовах окремого підприємства.
Середньогалузева собівартість характеризує витрати на виготовлення і збут продукції в середньому по галузі. Це дає змогу зіставляти ефективність роботи підприємств відповідної галузі.
Кошторисна – визначають за кошторисними нормами споживчих виробничих ресурсів.
Планова – витрати, які господарюючі суб’єкти встановлюють на певний період їхньої діяльності виходячи з конкретних, реальних умов виробництва.
У сільському господарстві, крім індивідуальної собівартості, обчислюють зональну собівартість, що дозволяє аналізувати раціональність спеціалізації господарств щодо відповідних природно-кліматичних зон.
Важливе значення для розвитку виробництва та зростання добробуту населення має зниження собівартості (як витрат виробництва).
Головні напрями такого зниження:
Узагальнююча роль у реалізації всіх цих напрямів, як, до речі, і у підвищенні віддачі кожного ресурсу, належить науково-технічному прогресу. Однак не завжди зниження собівартості є доцільним. Так, зниження собівартості, що призводить до погіршення якості продукції, не може бути економічно виправ даним.
3. Розподіл чистого прибутку. Рентабельність.
Валовий прибуток Неблагодійні ціни
Рентабельність – показує прибутковість, доходність підприємства.
- рентабельність продукції,
Де - рентабельність продукції ;
П – прибуток;
Сб – собівартість продукції
Отже, на сьогоднішньому занятті ми з’ясували суть та економічне значення витрат, класифікацію витрат, прибуток як економічна категорія, види прибутку, розподіл чистого прибутку. Поняття собівартості і її види.
Можливо, у вас виникли якісь питання?