Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема: Комуністичні режими в Румунії, Чехословаччині, Югославії. Демократичні революції в країнах Східної Європи у 90-их рр. ХХ ст.
План
А)утвердження комуністичного режиму;
Б) «празька весна» 1968р.;
В) «оксамитова революція» 1989р.та її наслідки;Чеська та Словацька республіки.
2. Румунія в ІІ половині ХХ – початку ХХІ ст..:
А) ліквідація монархії та встановлення комуністичного режиму;
Б) правління Н.Чаушеску;
В) революція 1989р., краї тоталітарного режиму.
3. Прокомуністичний режим в Югославії:
А) заходи комуністів, конфлікт з СРСР;
Б) загострення міжнаціональних відносин та політичної ситуації;
В) розпад Югославії та його наслідки;
Г) громадянська війна.
Література: Ладиченко с. 196-200; 210-217; 223-234.
Бердичевський с. 314-327; 341-354; 364-383.
Середницька с. 231-238; 247-254; 260-274.
І Активізація опорних знань
ІІ Опрацювання теми самостійної роботи
1945 р. Була звільнена від нацистських окупантів територія Чехо-Словаччини. Березень 1945 р. Був створений Національний фронт чехів і словаків, до якого входили 4 чеські і 2 словацькі партії та різноманітні громадські організації.
Програма Національного фронту передбачала:
Президентом країни обрано Е. Бенеша
Заходи коаліційного уряду:
4. Було проведено грошову реформу.
5. Було запроваджено прогресивне оподаткування.
Травень 1946 р. Було проведено вибори до Установчих зборів, внаслідок яких комуністи отримали 38% голосів. Уряд очолив К. Готвальд, а з 26 міністерських крісел 9 посіли комуністи.
Почалася боротьба між політичними партіями за вибір подальших шляхів розвитку країни. Політичні партії, підтримувані президентом Е. Бенешем, орієнтувалися на Захід і виступали за прийняття "плану Маршалла". Комуністи та їхні союзники орієнтувалися на СРСР. 20 лютого 1948 р. Міністри від партій ліберального табору вийшли зі складу уряду. В країні виникла урядова криза. Не бажаючи розв'язання в країні громадянської війни, президент Е. Бенеш погодився на новий склад уряду, в якому більшість становили комуністи. Е. Бенеш подав у відставку. Президентом Чехо-Словаччини став лідер комуністів Клемент Готвальд. Новий уряд очолив комуніст А. Запотоцький.
Після лютневих подій 1948 р. Комуністична партія Чехо-Словаччини взяла курс на побудову соціалізму.
Події 1968 р.
Причини подій 1968 р.:
Становище в країні напередодні подій 1968 р.
Від середини 60-х рр. у країні почала здійснюватися економічна реформа, що передбачала:
Було розуміння необхідності політичною реформування суспільства реформаторами, яких очолив перший секретар ЦК Комуністичної партії Чехо-Словаччини О. Дубчек.
Ідеї реформаторів були викладені в "Програмі дій", прийнятій на Квітневому пленумі ЦК КПЧ 1968 р.:
Ці події ввійшли в історію як "Празька весна".
"Празька весна" — це спроба реформування суспільства, "побудова демократичного соціалізму з людським обличчям".
Розгортання подій 1968 р.
СРСР вбачав реальну загрозу соціалізму і вирішив силою задушити опозицію в Чехо-Словаччині.
У ніч на 21 серпня 1968 р. до Чехо-Словаччини вторглися війська п'яти держав Організації Варшавського договору — СРСР, Польщі, Угорщини, Болгарії та НДР. СРСР відправив до Чехо-Словаччини 124 тис. солдатів і офіцерів, на озброєнні яких було до 500 танків.
О. Дубчека та інших членів Комуністичної партії Чехо-Словаччини було заарештовано і відправлено до Москви.
О. Дубчека на посту першого секретаря ЦК КПЧ замінив Г. Гусак, який був при владі до 1989 р. Він згорнув розпочаті реформи, вів боротьбу з опозицією, проводив чистку в партії.
Окупація Чехо-Словаччини мала негативний резонанс у світі:
Висновок
"Празька весна" залишилася в історії як символ оновлення в післявоєнній історії Східної Європи.
"ОКСАМИТОВА РЕВОЛЮЦІЯ" 1989 р. І ВІДНОВЛЕННЯ ДЕМОКРАТИЧНОГО ЛАДУ
Передумови революції:
4. Розгортання дисидентського руху.
Причини "оксамитової революції" 1989 р.:
Серпень 1988 р. У зв'язку з 20-річчям вторгнення союзних військ у Чехо-Словаччині проходили мітинги, демонстрації.
До весни 1989 р. Мітинги і демонстрації не припинялися.
17 листопада 1989 р. Жорстока розправа органів правопорядку з демонстрацією молоді в міжнародний день студентів. Молодь вимагала радикальних реформ у країні та закликала до страйку. .
19 листопада 1989 р. Був створений "Громадський форум" — патріотичний, демократичний фронт на чолі з В. Гавелом, що заснований "Хартією 77" (правозахисник) організацією, створеного у 1977 р.), який підтримав вимоги студентів і зажадав відставки партійного керівництва. Почалися мирні демонстрації робітників, інтелігенції, молоді.
25 листопада 1989 р. Під тиском громадської думки партійна верхівка на чолі з Г. Гусаком пішла у відставку.
30 листопада 1989 р. Федеральні збори Чехо-Словаччини відмінили статтю 4 Конституції про керівну і спрямовуючу роль КПЧ.
Грудень 1989 р. Було сформовано уряд національної згоди.
Наприкінці грудня 1989 р. На виборах до Федеральних зборів перемогу здобули "Громадський форум" — патріотичний, демократичний фронт, який об'єднав противників комуністичного режиму, та "Громадськість проти насильства" — демократична організація Словаччини.
Головою Федеральних зборів обрали О. Дубчека, лідера "Празької весни". Президентом Чехо-Словаччини було обрано колишнього дисидента, драматурга Вацлава Гавела.
Чехо-Словаччина рішуче стала па шлях демократичних перетворень.
1991 р. Був прийнятий закон про протизаконність комуністичного режиму. Він вимагав очищення державних органів влади, армії, поліції від колишніх співробітників держбезпеки, а також від їхніх інформаторів та партійних функціонерів, починаючи від секретаря райкому і вище.
Висновок
Антитоталітарна, демократична революція завершилася мирно, без кровопролиття, за що й отримала назву "оксамитова".
У Чехо-Словаччині розпочалися ринкові перетворення:
Громадянам поверталося майно, відібране чи конфісковане за комуністичного режиму
Висновки
4.Значно зріс товарообіг та експорт товару до розвинених країн.
ВІДНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ЧЕСЬКОЇ ТА СЛОВАЦЬКОЇ РЕСПУБЛІК
Причини розпаду Чехо-Словаччиии:
• економічні суперечності між двома республіками.
Червень 1992 р. Керівництво Чеської та Словацької республік прийняли узгоджене рішення про поділ Чехо-Словаччини на дві суверенні держави.
Восени 1992 р. Федеральні збори прийняли засади поділу країни:
• Все федеральне майно розділялося в пропорції 2 до 1.
• Дві частини відходили до Чехії, а одна — до Словаччини відповідно до чисельності населення.
З 1 січня 1993 р. на карті Європи з'явилися дві нові самостійні суверенні держави — Чеська і Словацька республіки. В обох державах були проведені президентські вибори. Президентом Чеської республіки став В. Гавел, переобраний на другий термін у 1998 р., у 2003 р. його замінив В. Клаус. Президентом Словацької республіки став М. Ковач, якого на виборах у 1999 р. замінив Р. Шустер.
Висновки
Чеська республіка
Після поділу Чехо-Словаччини на дві суверенні держави (з 1 січня 1993 р.) Чеська республіка домоглася міжнародного визнання, стала членом ООН, Ради Європи, першою з посткомуністичних країн стала членом Організації економічного Співробітництва й Розвитку (ОЕСР), є членом НАТО (з 1 березня 1999 р.), членом ЄС (з 2004 р.).
У країні успішно проводяться реформи, відбувається економічне зростання, існують високі соціальні стандарти. В Чеській республіці — політична стабільність, що сприяє припливу іноземних інвестицій в різні галузі економіки,
транспорт і зв'язок. Найбільшими інвесторами є ФРН, Нідерланди, Швейцарія, Франція, Австрія, США.
Відносини з Україною
Україна однією з перших визнала Словацьку республіку. 1993 р. Словацька республіка й Україна підписано Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво. Укладено понад 100 різних міждержавних, міжурядових та міжвідомчих угод.
До України зі Словацької республіки експортується продукція машинобудування, товари широкого вжитку. Україна експортує до Словацької республіки сировину, електроенергію, мінеральні добрива, напівфабрикати. Успішне співробітництво в галузі туризму. Чесько-українські стосунки розвиваються на основі Договору про дружні відносини і співробітництво від 26 квітня 1995 р.
Відносини України з Чеською та Словацькою республіками дружні та стабільні.
Розвиваються економічні та культурні зв'язки. Розвиткові співпраці України з обома республіками в економічній і гуманітарній сферах сприяють регулярні зустрічі президентів і прем'єр-міністрів країн.
Близько 200 тис. громадян України працюють тимчасово в Чеській республіці, у Словацькій — майже 35 тис. Згідно з переписом населення у 2001 р. у Чехії проживає близько 8,5 тис. українців, у Словаччині близько 159 тис. (24 тис. визнали себе русинами). Більшість словацьких українців є прихильниками греко-католицької церкви. Активно діють різноманітні українські організації, культурні центри, підтримуються тісні зв'язки із Закарпатською областю.
Словацька республіка
Словацька республіка з'явилася на карті Європи з 1 січня 1993 р. і була визнана більшістю країн світу. Становлення республіки відбувалося за умов економічних перетворень, що розпочалися ще в Чехо-Словаччині. В республіці були проведені приватизація, структурна перебудова промисловості.
Досить гострою залишалася проблема угорської меншини (близько 600 тис. осіб), що мешкає в південних районах Словаччини.
У країні ведеться боротьба з організованою злочинністю, корупцією в державному апараті, значна увага приділяється соціальним гарантіям громадян. Гарантом політичної стабільності Словацької республіки, зорієнтованої на інтеграцію в європейські структури, є президент Рудольф Шустер, лідер Партії громадянської згоди, обраний у 1999 р.
Ліквідація монархії та встановлення комуністичного режиму після війни
Було сформовано коаліційний уряд, який на третину складався з представників НДФ.
Розгортається боротьба за владу в умовах політичної та економічної нестабільності, інфляції, великих нестатків.
У країні почалися демократичні перетворення:
Ці перетворення викликали опір в країні.
1946 р. Парламентські вибори, на яких Блок демократичних партій отримав 80% голосів. Уряд знову очолив П. Гроза.
Насадження тоталітаризму
Висновок
У Румунії встановлюються авторитарні методи керівництва, монополія однієї партії на владу — РРП, всі інші ліквідовуються або саморозпускаються, ведеться переслідування інакомислячих, політичні репресії стають звичайним явищем у житті суспільства.
Правління Н. Чаушеску
1965 р. Першим секретарем ЦК правлячої Румунської робітничої партії (РРП) було обрано Ніколає Чаушеску, колишнього лідера румунського комсомолу, який з 1969 р. став Генеральним секретарем партії, з 1967 р. — головою Держради, а з 1974 р. — Президентом Соціалістичної Республіки Румунії.
1. Було взято курс на будівництво "національного комунізму".
2. РРП перейменовано на Румунську комуністичну партію. | 3. У країні почалося зміцнення тоталітарної системи, згортання демократичних прав і свобод громадян. 4. Запроваджено особисту владу Н. Чаушеску, фактично встановилася його диктатура.
Проводилася насильницька асиміляція національних меншин, особливо угорського населення, що проживало в Трансільванії.
7.Західні держави надали Румунії значні кредити і допустили її товари (насамперед продукти нафтопереробки) на світові ринки.
У 70 - 80-х рр. Румунія зазнала значної економічної кризи:
Висновок
25-річне правління Н. Чаушеску — це період постійного страху, бідності, відсутності прав і свобод громадян.
Революція 1989 р., крах тоталітарного режиму
Причини революції:
Привід до масових виступів — події 16 грудня 1989 р., коли відбулися сутички між силами правопорядку й демонстрантами. Вони організували живий ланцюг навколо будинку протестантського священика, якому загрожувала депортація. Виступ на захист священика переріс у протест людей проти режиму Чаушеску. Влада розстріляла демонстрацію. Було вбито 100 і поранено 200 осіб.
21грудня 1989 р. За наказом Чаушеску в Бухаресті було проведено мітинг на підтримку існуючого режиму. Зупинити революцію вже було неможливо.
22грудня 1989 р. У Бухаресті розпочалося повстання, яке режим намагався задушити силою. Було запроваджено надзвичайний стан і віддано наказ стріляти в маніфестантів. У вуличних боях загинуло 1104 особи, серед них 58 дітей шкільного віку. Поранено 3 тис. повстанців.
23 грудня 1989 р. Оголошено про падіння влади "клану" Чаушеску і створено Фронт національного порятунку, який очолив Йон Ілієску, колишній партійний діяч, переслідуваний за правління Чаушеску.
25 грудня 1989 р. Заарештовані Ніколає і Єлена Чаушеску були розстріляні.
1990 р. Й. Ілієску було обрано на посаду президента Румунії й переобрано на позачергових виборах 1992 р. У країні почався економічний хаос, точилися суперечки щодо майбутнього державного устрою. Румунія тупцювала на
місці, проводилися безсистемні та непослідовні економічні й політичні реформи. Було проведено "номенклатурну" приватизацію, почався розквіт корупції. Складною залишалася ситуація на селі
Висновки
Країна вступила в глибоку економічну кризу
Нове співвідношення суспільно-політичних сил 1996 р.
У Румунії відбулася справжня заміна режиму. На виборах до палати депутатів і сенату перемогла опозиція. На виборах глави держави перемогу здобув Еміль Константинеску, професор і колишній ректор Бухарестського університету, лідер демократичної опозиції.
7.Румунія прагне інтегруватися до західноєвропейських
структур:
Україно-румунські відносини
1991 р. Між Україною і Румунією встановлено дипломатичні відносини. В Румунії стосовно України існували територіальні претензії. Вона не хотіла визнавати входження до складу України в 1940 р. Північної Буковини.
Березень 1996 р. Укладено договір між Україною та Румунією про співробітництво в сфері науки і технологій.
Червені. 1997 р. Після тривалих і складних переговорів було укладено Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією. Підтверджувалася непорушність українсько-румунського державного кордону.
Травень 1999 р. Візит Президента Румунії Е. Константинеску, під час якого обговорювалося широке коло питань двостороннього та міжнародного співробітництва.
Складними у вирішенні були питання демілітації кордонів і спільного використання шельфів Чорного моря, вирішення проблеми навколо о. Зміїний у Чорному морі. Ці питання розв'язуються шляхом переговорів. 2001 р. Відновилися україно-румунські переговори, які були перервані.
Червень 2003 р. Було підписано Договір про державний кордон, згідно з яким о. Зміїний було визнано за Україною.
2004 р. Загострилися відносини між обома державами у зв'язку з будівництвом Україною Дунайського судноплавного каналу. Румунія звернулася до міжнародних організацій, протестуючи проти введення в експлуатацію цього каналу. В Україні проживає 300 тис. румунів, а в Румунії — близько 250 тис. українців.
У 1990 р. в Румунії було створено Союз українців, а в 1996 р-Демократичний союз. Поступово відроджується культурно-освітня діяльність серед українців Румунії. Відкрилися українські школи, але вони мають великі проблеми з українськими підручниками, яких дуже мало. Видається українська газета "Вільне слово", літературний щомісячник "Наш голос"
3. Прокомуністичний режим в Югославії:
Комуністи при владі
Квітень 1941 р. Німеччина та її союзники окупували Югославію. Частину території поділено між державами фашистського блоку, а в іншій частині проголошено Сербію та Хорватію, які були повністю залежні від Німеччини. На території Югославії розгорнувся збройний опір двох сил:
У 1942 р. було сформовано Народно-визвольну армію Югославії (НВАЮ), а також Антифашистське віче народного визволення Югославії — законодавчий орган майбутньої влади.
Створено комуністичний уряд -— Національний комітет визволення Югославії на чолі з Й. Броз Тіто. На місцях створювалися нові органи влади — народно-визвольні комітети. Відносини між обома рухами Опору (четницьким і комуністичним) були ворожими.
Вересень 1944 р. Радянські війська ввійшли на югославську територію і з'єдналися з НВАЮ.
29 жовтня 1944 р. Спільними зусиллями НВАЮ і радянських військ було визволено Бєлград.
Березень 1945 р. У Белграді було сформовано Тимчасовий народний уряд Югославії, який очолив Й. Броз Тіто.
До літа 1945 р. Комуністи посідали всі керівні посади в державному і господарському апаратах.
Комуністична партія Югославії встановила повний контроль над усіма сферами суспільного життя:
Так була сформована політична система комуністичного режиму.
У країні розпочалися економічні перетворення
Висновок
Наприкінці 1946 р. у країні склалася політична монополія
Комуністичної партії Югославії, що вело країну до тоталітарного режиму, який остаточно утвердився у 1946-1947 рр.
Причини утвердження тоталітаризму
1 Відсутність демократичних традицій.
Конфлікт з СРСР (1948 - 1953 рр.).
Причини радянсько-югославського конфлікту
Лютий 1948 р. Й. Броз Тіто було запрошено до Москви. Сам Тіто не поїхав, а відправив делегацію. Й. Сталін сприйняв це як вияв непокори.
Березень - травень 1948 р. Відбувся обмін листами між радянським і югославським керівництвом.
Червень 1948 р. Було опубліковано резолюцію Комінформбюро, в якій югославське керівництво обвинувачувалося в тому, що воно відійшло від марксизму-ленінізму. В СРСР і країнах народної демократії було розгорнуто широку антиюгославську кампанію.
1949 р. СРСР в односторонньому порядку розірвав Договір про дружбу і співробітництво, який було укладено з Югославією у квітні 1945 р.
Погіршення відносин з СРСР і країнами народної демократії змусило югославське керівництво шукати підтримки капіталістичних держав. Югославія розширила торговельно-економічні зв'язки із західними країнами.
Югославське керівництво шукало власні методи соціалістичного будівництва
Висновки
4.Вона продовжувала побудову альтернативного сталінській системі "самоврядного соціалізму", в якому допускалося існування дрібної приватної власності.
5.Югославія стала ініціатором створення Руху неприєднання.
6.Завдяки лібералізації виїзду та в'їзду в країну понад 1 млн югославських громадян працювало за кордоном, насамперед у ФРН.
Загострення міжнаціональних відносин та політичної ситуації в країні
1980 р - Помер Й. Броз Тіто. Було запроваджено інститут колективного керівництва в особі Президії СФРЮ, головою якої по черзі на один рік ставав кожний із восьми суб'єктів федерації — представників шести республік та двох автономних країв.
З 1981 р. почалася криза югославської державності, (умовлена помилками в національній політиці:
1981 р. Розпочалися заворушення в автономному краї Косово, 90% населення якого становили албанці. Вони вимагали надання автономному краю статусу республіки. Власті придушували демонстрації. Напруженість не спадала і в
наступні роки.
Висновки
Проголошення незалежності югославських республік.
Причини розпаду Югославії
Цьому процесові сприяли такі фактори:
Початок 1990 р. Єдиний Союз комуністів Югославії розпався па республіканські організації. В республіках виникали
нові політичні партії й організації. Зросла політична активність населення, яке почало боротьбу за утворення окремих національних держав.
1990 р. На виборах до республіканських та місцевих органів влади Словенії, Хорватії, Боснії та Герцеговини, Македонії перемогу здобули опозиційні сили. У Сербії та Чорногорії верх взяли комуністи, що стояли на позиціях збереження Югославської федерації. Очолив цей напрям лідер сербських комуністів Слободан Мілошевич, який був обраний президентом Сербії.
25 червня 1991 р. Словенія і Хорватія заявили про свою незалежність. Федеральні власті не визнали цю незалежність і направили війська, щоб силою не допустити їх відокремлення. У Словенії частини югославської армії дістали рішучий опір і були змушені відступити. Словенія відстояла свою незалежність. Події в Хорватії переросли у справжню війну, яка тривала до 1995 р.
17 липня 1991 р. Проголосила свою незалежність Македонія. Тут воєнних дій не було, а було проведено референдум. Це єдина республіка колишньої Югославської федерації, яка здобула незалежність без застосування військової сили.
14 жовтня 1991 р. Декларувала свою незалежність Боснія та Герцеговина.
Квітень 1992 р. У Белграді вирішили створити нову федерацію, бо СФРЮ фактично вже не існувало. Було створено Союзну Республіку Югославію (СРЮ) у складі Сербії і Чорногорії зі столицею у Белграді, територія якої становила 102 тис. кв. км із населенням 20,5 млн осіб.
Сепаратизм — прагнення до відособлення, відокремлення, рух за надання частині країни автономії, рух за створення нової держави.
Висновки
Наслідки розпаду Югославії
Громадянська війна. Особливості громадянської війни в Югославії
1 В Югославії кризу створило переплетення національних, соціальних і релігійних проблем.
1991 р. На території Югославії розгорілася громадянська війна.
Події в Хорватії
Сербські громади в Хорватії після проголошення нею незалежності проголосили про створення Сербської автономної області — Сербської Крайни, яка займала 28% хорватської території. Там мешкало 880 тис. осіб, але лише 316 тис. становили серби. Сербія підтримала право на самовизначення сербського населення в Хорватії. Югославська Народна армія розпочала воєнні дії в Хорватії, які супроводжувалися терором і етнічними чистками. Бої точилися з серпня 1991 р. по січень 1992 р. Загинуло 6 тис. чоловік, а матеріальні збитки становили 30 млрд. доларів.
Трагічні події в Боснії та Герцеговині
Союзна Республіка Югославія підтримала і самопроголошену Сербську Республіку Боснію і Герцеговину, яка була проголошена зразу після проголошення незалежності
Боснії та Герцеговини. Розпочалася кровопролитна війна. На території Боснії та Герцеговини проживало: 2 млн (50%) боснійських мусульман, 1,4 млн (30%) православних сербів, 760 тис. (17%) хорватів. Військові частини Югославської Народної армії (100 тис. чоловік) розпочали воєнні дії на боці сербів. Воєнні "етнічні" чистки, партизанські рейди, концтабори для військовополонених, бойові дії тривали більше трьох років. У трирічній війні загинуло 250 тис. осіб, близько 2 млн осіб стали біженцями.
У листопаді 1995 р. за ініціативи англо-американської дипломатії у США підписано Дейтонську угоду, що погасила вогнище громадянської війни. Згідно з мирною угодою Боснія і Герцеговина залишилася єдиною державою, яка складається з двох частин — Боснійської мусульмансько-хорватської Федерації та Республіки Сербської.
Події в Косові
1998 - 1999 рр. — конфлікт у сербській провінції Косово, де проживає багато албанців, призвів до громадянської війни. Албанці проголосили Республіку Косово, яка не визнавала владу Белграда. Президент Югославії Слободан Милошевич анулював автономію албанської громади і розпочав етнічні чистки проти албанського населення. Серби обстрілювали албанські населені пункти. У Косові розпочалася справжня громадянська війна.
Події в Македонії
2001 р. У Македонії спалахнув збройний конфлікт. Албанські екстремісти від імені третини албанського населення Македонії вимагали автономії та надання албанській мові статусу другої державної. Розпочалися воєнні дії проти
македонської армії. Завдяки зусиллям світової громадськості конфлікт вдалося зупинити, а сторони сіли за стіл переговорів.
Висновки
3. Внутрішні конфлікти в Югославії стали турботою всіх європейських держав.
4. Конфлікти на території колишньої Югославії були трагічними для мирного населення. Лише війна в Боснії і Герцеговині забрала життя 380 тис. осіб, 1 млн 350 тис. були переселені, а 2 млн 250 тис. стали біженцями.
Участь міжнародних організацій у врегулюванні конфлікту на Балканах
Жовтень 1991 р. В Гаазі було скликано міжнародну конференцію щодо Югославії, на якій прийнято Декларацію, про визнання світовим співтовариством факту розпаду СФРЮ
На конференції пролунали звинувачення на адресу Сербії та Чорногорії, що вони прагнуть силою перешкодити відокремленню республік від Югославії. Грудень 1991 р. Рада Міністрів Євросоюзу схвалила рішення про запровадження економічних санкцій щодо Сербії та Чорногорії.
Весна 1992 р. Народна армія Югославії розпочала воєнні дії в Хорватії. Світове співтовариство (ООН, НАТО, Європейський Союз) звинуватило Югославію в агресії. Вони робили неодноразові спроби загасити вогнище війни на Балканах.
За рішенням Ради Безпеки ООН до Хорватії було направлено миротворчі сили.
1992 - 1995 рр. — війна у Боснії та Герцеговині.
30 травня 1992 р. Рада Безпеки ООН запровадила економічні санкції проти СРЮ.
Лютий 1994 р. З метою контролю ситуації в районі Сараєва до міста було введено міжнародні сили ООН, серед яких і два українських миротворчих батальйони.
1995 р. Для виконання Дейтонських угод про поділ території єдиної Боснії та Герцеговини на Мусульмансько-хорватську федерацію й Сербську Республіку миротворчі сили ООН було замінено спеціальним військовим 60-тисячним контингентом НАТО, до якого приєдналися військові підрозділи Росії та України.
1999 р. Загострилася проблема албанців у Косові (Югославія). Країни НАТО звинуватили югославське керівництво на чолі з президентом С. Милошевичем у геноциді щодо албанців і з 24 березня по 24 червня 1999 р. бомбардували Югославію. Було завдано ракетних і бомбових ударів по стратегічних і військових об'єктах Югославії. Союзницькі сили за участі 1,1 тис. літаків здійснили 35 тис. бойових вильотів і скинули на територію СРЮ 20 тис. бомб і ракет.
За час військової операції НАТО втрати Югославської Народної армії становили близько 5 тис. чоловік, а цивільного населення — 1,2 млн. Збитки внаслідок руйнувань становили 30 млрд доларів.
Наприкінці травня 1999 р. С. Милошевич погодився на введення військових миротворчих сил до Косова. Події в Косові призвели до міжнародної ізоляції С. Милошевича і підірвали його авторитет усередині країни.
Жовтень 2000 р. На президентських виборах перемогу здобув лідер демократичних сил В. Коштуниця.
Квітень 2001 р. С. Милошевич заарештований за геноцид стосовно албанців Косова і в червні 2001 р. був переданий до Гаазького міжнародного трибуналу. Судовий процес над ним завершився. Його було визнано винним у сепаратизмі, масових вбивствах албанців та засуджено до довічного ув’язнення.
2001 р. Під час албано-македонського протистояння завдяки зусиллям світової громадськості конфлікт вдалося зупинити, а сторони сіли за стіл переговорів. Було досягнуто компроміс і розпочалося роззброєння албанських військових формувань. Однак небезпека нового протистояння існує.
14 березня 2002 р. СРЮ перетворена на конфедерацію Сербії і Чорногорії.
У 2005 р. мас відбутися референдум про дальшу долю конфедерації Сербії та Чорногорії.
Відносини з Україною
Нові південно – словянські республіки
Республіка Хорватія
29 червня 1991 р. Проголошено самостійність і незалежність Республіки Хорватія.
Грудень 1991 р. Прийнято закон про право національних та етнічних меншин, згідно з яким дві автономні території з центрами в містах Кнін і Гліна, де компактно проживали серби, набули особливого правового статусу. Однак керівництво сербського національного руху в Хорватії не прийняло автономії, а 24 грудня 1991 р. сербські території в Хорватії об'єдналися в Республіку Сербська Крайна і проголосили себе самостійною державою. До середини січня 1992 р. у Хорватії тривали воєнні дії між хорватськими військами і збройними формуваннями сербів. У Хорватію були введені миротворчі сили ООН. Війна і
розрив економічних зв'язків завдали великої шкоди республіці. Різко погіршилося соціально-економічне становище в країні.
З січня 1992 р. до серпня 1995 р. територія Хорватії фактично була поділена на дві частини — Республіку Хорватію і самопроголошену Республіку Сербська Крайка, які перебували в стані відкритого протистояння одна одній.
1 травня 1995 р. Хорватські війська розгорнули наступ проти Сербської Крайни, близько 200 тис. сербів стали біженцями. Сербська Крайна перестала існувати і була відновлена територіальна цілісність Хорватської держави. В Хорватії розпочали проводити економічні реформи. Республіка Хорватія є повноправним членом ООН, ОБСЄ, Ради Європи. Вона підтримала операцію НАТО проти Югославії в 1999 р., надала свій повітряний простір для авіації НАТО. Республіка Хорватія прагне інтегруватися до європейських структур.
Республіка Словенія
25 червня 1991 р. Словенія проголосила про свій вихід із
Югославії, затвердивши Основні конституційні принципи
про самостійність і незалежність.
Це рішення викликаю протидію Белграда. Розпочалася війна між Югославською Народною армією (ЮНА) і словенськими територіальними формуваннями. ЮНА одержала поразку. За посередництва Євросоюзу сторони домовилися про припинення вогню і виведення військ ЮНА з території Словенії.
26 грудня 1991 р. Було ухвалено Конституцію країни, яка
проголосила Словенію демократичною республікою, її
визнало більшість країн світу.
У країні почалися економічні реформи: приватизація, структурна перебудова, реформа банківської системи, широко розвивається сфера послуг, туризм. Республіка Словенія — член ООН і ОБСЄ (з весни 1992 р.), член Ради Європи (з травня 1993 р.), член НАТО і ЄС (з 2004 р.).
Словенія — одна з найрозвиненіших південнослов'янських республік, політично стабільна, з економікою динамічного зростання.
Республіка Македонія
Осінь 1991 р. Македонія здобула незалежність.
8 вересня 1991 р. Відбувся референдум, 95% учасників якого проголосували за вихід з югославської федерації.
17 листопада 1991 р. Було прийнято Конституцію, яка визнала Македонію суверенною, незалежною, демократичною й соціальною державою. Македонія — єдина з республік СФРЮ, відокремлення якої відбулося мирним шляхом.
Вересень 1992 р. Для уникнення провокацій і поширення збройного конфлікту на території Македонії була розгорнута місія ОБСЄ.
Липень 1993 р. На кордонах із Союзною Республікою Югославією розташувалися миротворчі сили ООН (1 тис осіб). Участь у миротворчих операціях на території Македонії брала й Україна.
1999 р. Македонія підтримала операцію військ НАТО проти
Югославії. Македонію відвідав президент США Б. Клін-
тон. На території Македонії є кілька добре обладнаних
баз НАТО. Республіка Македонія — одна з найбідніших
колишніх югославських республік, такою залишається
вона і на сьогодні
Республіка Боснія та Герцеговина
14 жовтня 1991 р. проголосила свою незалежність.
1992-1995 рр. —.війна в Боснії та Герцеговині.
1995р. Новий етап мирного врегулювання збройного конфлікту в Боснії та Герцеговині.
З весни 1996 р. На території Боснії та Герцеговини існує єдина суверенна держава — Республіка Боснія та Герцеговина у складі мусульмансько-хорватської Федерації Боснія та Герцеговина і боснійської Сербської республіки. Республіка отримала фінансову допомогу на відновлення зруйнованого господарства від західноєвропейських держав і США.
Етнічне протистояння між мусульманською, сербською і хорватською общинами перешкоджає соціально-економічному розвитку країни та її політичній стабільності. Україна бере участь у миротворчих військах ООН у Боснії (український батальйон — 400 осіб).
ІV Підсумок. Закріплення
Бесіда: повторити основні події та наслідки революційних перетворень 80-х – 90-х років у Чехословаччині, Румунії, Югославії.
V Домашнє завдання