Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Відділ освіти
Вільшанської районної державної адміністрації
Районний методичний кабінет
До 90-річчя від
дня народження
В.О.Сухомлинського
Виховна година
З використанням спадщини В.О.Сухомлинського:
«Слово про слово»
Мета:
Обладнання:
Творчий доробок В.О.Сухомлинського величезний. Він є автором монографій, методичних посібників та статей, у яких викладено принципово нові погляди на форми і методи навчання рідної мови.
Праці:
Мово моя українська,
Батьківська, материнська,
Я знаю тебе не вивчену –
Просту, домашню, звичну,
Не з-за морів покликану,
Не з словників насмикану.
Ти у мене із кореня,
Полем мені наговорена,
Дзвоном коси прокована,
В чистій воді смакована,
Болем очей продивлена,
Смутком багать продимлена,
З хлібом у душу всмоктана,
В поті людськім намокнута,
З кров'ю моєю замішена
В серці моїм. Ти звеш сюди
Добрих людей до бесіди.
Зрозуміли, напевне, що розмова буде сьогодні про мову, материнську, українську та який внесок В.О.Сухомлинського в розвиток та навчання рідної мови.
Коротка біографічна довідка.
Василь Олександрович видатний Сухомлинський український педагог, кандидат педагогічних наук (1955 р), член – кореспондент АПРРФСР (1957) АПН СРСР(1968), заслужений учитель України (19580), Герой Соціалістичної праці (1968).
Становлення В.Сухомлинського як науковця, педагога і методиста відбувалося протягом усього життя, у складних умовах тоталітарного режиму (системи).
Він пройшов шлях від учителя української мови й літератури , директора середньої школи до видатного вченого, який створив експериментальну школу – лабораторію у Павлиші Кіровоградської області.
Рідній мові він надавав першорядного значення в системі шкільних предметів. Це означає, що успішне оволодіння рідною мовою позитивно впливає на засвоєння знань з інших наук. звертався педагог до учнів та молоді такими словами:
«Знай, бережи, збагачуй велике духовне надбання свого народу – рідну українську мову. Це мова великого народу, великої культури».
Василь Олександрович сформулював найважливіші вміння, якими учень повинен оволодіти впродовж навчання:
Рідна мова! Запашна, співуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики і квіткових пахощів, вона вставала з колін, як піднялась й наша Україна. Українська культура має знайти належне місце. А основою, джерелом культури є материнська мова, слово.
Все в тобі з'єдналося, злилось,
Як і помістилося в одній! –
Шепіт зачарований колосся,
Поклик із катами на двобій,
Ти даєш поету дужі крила,
Щоб підносить правду в вишину
Вченому ти лагідно відкрила
Мудрості людської глибину.
І тобі рости, не в'януть зроду,
Квітувать в поемах і віршах,
Бо в тобі - великого народу
Ніжна і замріяна душа.
В.О.Сухомлинський відчував велику гордість, що він є сином України, яка має таку чудову солов'їну мову. З великим піднесенням писав:
«Мова великого українського народу – це зірка першої величини…Духовне життя нашого братства стало б похмурим і сумним, якби ця зірка не те, що погасла, а навіть якби вона сяяла не так яскраво, як сяє нині».
Красу і велич, силу і виразність рідного слова видатний педагог вважав найважливішим засобом впливу на людину, дитину.
Слово – це такий могутній засіб, як музичний інструмент в руках музиканта, як фарба в руках живописці, як різець в руках скульптора. Як без скрипки немає музики, без фарби і пензля-живопису, так без живого, трепетного, хвилюючого слова немає школи. Слово – це ніби місточок, через який наука виховання переходить у мистецтво.
Моя мова – не фах,
моя мова – терпіння,
батьківський звитяг
Моя мова – коріння
і зранений птах.
Моя мова – насіння
на мудрих ланах.
Моя мова – з землею
і з небом натхненна розмова.
Слово…Як воно потрібне людині, дитині кожної хвилини – і тоді; коли вона втішається радощами життя, і тоді, коли її серце стискує сум.
Ось що розповів В.О.Сухомлинський про випадок із його педагогічної практики:
«Тихого теплого вечора ранньої весни ми повертались з лісу. Попрощавшись з дітьми, я повернув на стежку, що вела до моєї оселі – маленької білої хатки, обсадженої бузком. Був той короткий і прекрасний період весни, коли все пробудилось після довгого зимового сну, але життя рослин ще тільки починається: блищать ніжні листочки, що тільки-но показались з бруньок, пробиваються до сонця світло-зелені голочки трави, прозорим туманом вкрився верболіз…Зачарований красою я стояв і дивився.
І раптом до мене долинуло дитяче зітхання. В ньому чулось горе, страждання. Стараючись ступати нечутно, я поминув хатину і пішов у гущавину парку. Через хвилину побачив: під гіллястою вербою, недалеко від ставка сидів Кость Д, п'ятикласник, тихий задумливий хлопчик. Я знав про горе, яке важким каменем давило душу дитини. Його батько помер, в сім'ю недавно прийшов вітчим, і хлопчик важко пережив це.
Коли я доторкнувся до його плеча, хлопець здригнувся, щось хотів сказати, але уста його скривились од болю. Не можна було залишати його самого. Мусив якось заспокоїти, втішити…
Він слухняно підвівся. Ми вийшли на високий курган край села, перед нами розкинулась біла повінь абрикосових садків.
У вечірніх сутінках я не бачив очей хлопчика, але з того, як міцно стискав він мою руку, як притулився до мене, я зрозумів, що чорні думки, які заволоділи були свідомістю дитини, мені вдається розвіяти. Ми пішли з Костею до мене додому. Сіли на подвір'ї, розпалили багаття, приготували вечерю. До півночі я розповідав йому про вічну боротьбу людини за щастя і правду, про сміливих, відважний людей, поки хлопець не заснув…»
Слово – це найтонший різець, здатний доторкнутись до найніжнішої рисочки людського характеру.
Вміти користуватись ним – велике мистецтво. Словом можна створити красу душі, а можна й спотворити її.
Тож намагаймося оволодіти цим різцем так, щоб з-під наших рук виходила тільки краса!
Є в світі слів багато,
але дорожче всіх
іменники: син, мати,
оселя, дім, поріг.
А ще - слова «родина»
і «ненька Україна».
Не забуваймо їх.