Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 9. Правовий захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання
Мета: познайомити з поняттями права на захист, формами, методами та способами захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання.
План лекції
1. Поняття та способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання
2. Форми і методи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання
Ключові слова теми: захист прав, способи захисту прав, претензія, позов, звернення, самозахист, самооборона, право на захист.
1. Поняття та способи захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарювання.
Захист суб’єктів господарювання є особливим видом господарсько-правового регулювання, заснованого на принципах конституційності. Розвиток та вдосконалення його передбачає спрощення процедур легітимації підприємницької діяльності, чіткої регламентації порядку здійснення державного контролю у сфері господарської діяльності, узгоджених дій органів влади щодо виявлення та переслідування проявів тінізації підприємницької діяльності.
Сучасна система захисту суб’єктів господарювання складається з двох рівнів: міжнародного і національного. Останній поділяється на судову та несудову системи. Право на судовий захист декларує ст. 55 Конституції України, а саме: „кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб ” . Зі змісту цієї статті слідує, що судовому захисту підлягають будь-які права й інтереси суб’єктів господарської діяльності незалежно від рівня нормативно-правового акта, у якому вони закріплені. Конституційне право кожного на судовий захист означає, що „будь-яка особа може подати скаргу про порушення його прав і свобод у відповідний суд, а останній зобов’язаний її прийняти, розглянути по суті і винести законне і обґрунтоване рішення ” .
Забезпечення захисту гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави є завданням правосуддя, що здійснюється судами усіх гілок судової влади.
Право на захист інтересів суб’єктів господарювання може бути реалізовано шляхом письмового звернення в законодавчі, виконавчі і судові органи державної влади. Нині законодавчо врегульовано лише порядок звернення в судові органи загальної та спеціальної юрисдикції. Що стосується процедури звернення в органи державної виконавчої влади, то остання визначається великою кількістю підзаконних нормативно-правових актів, що відповідно ускладнює її реалізацію в цілому. Зрозуміло, що через такі обставини ускладнюється і механізм захисту прав та інтересів суб’єктів господарювання, порушених внаслідок неправомірних дій посадових осіб органів державної влади. У науковій літературі під захистом прав суб’єктів господарювання та споживачів розуміють введення в дію системи правових і організаційно-технічних заходів, спрямованих на забезпечення реалізації прав господарюючих суб’єктів та недопущення їх порушень в подальшому.
Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Причому згідно з частиною 4 ст. 13 Конституції України, такий захист поширюється на всіх суб'єктів господарювання. Необхідно зазначити, що в основу цього питання покладені приватні (автономні) інтереси суб'єктів, а посягання на такі інтереси можуть бути як з боку контрагентів за договором, так і уповноважених державних органів та їх посадових осіб.
Необхідність захисту суб'єктивного права, інтересу виникає передусім у зв'язку з протиправною поведінкою. Однак захист може відбутися і у разі загрози порушення права у майбутньому, що не завжди може розглядатися протиправною поведінкою. Загроза може виникнути через дії носія права, наприклад, у зв'язку з втратою відповідного документа.
Захист допускається і у разі порушення інтересу непротиправною поведінкою. Особа може звернутися до суду з заявою про захист і у разі колізії між її інтересами та інтересами інших учасників правовідношення, причому навіть тоді, коли поведінка кожного з них є правозгідною.
Досить часто різне розуміння інтересів контрагентів призводить до виникнення спору між ними. Як правило, в такій ситуації щонайменше одна із сторін зобов'язання вважає свої права порушеними. В цьому разі, розв'язання такого спору може бути передане або до спеціально уповноваженого владного органу, або ж до органу, який обрали сторони для себе самостійно.
В умовах ринкової економіки під захистом прав суб'єктів господарювання розуміють систему заходів (форм і способів діяльності), які здійснюються відповідно до закону як суб'єктом господарювання самостійно, так і через уповноважених осіб, і спрямовані на запобігання й усунення погроз порушення прав відповідних суб'єктів, усунення перешкод здійснення цих прав, відновлення порушених прав і правового статусу та залучення порушників до відповідальності.
Реалізація прав суб'єктів господарювання та споживачів за своєю суттю є єдиним процесом, де права одних суб'єктів кореспондують з обов'язками інших.
Гострі суперечності виникають у стосунках суб'єктів підприємницької діяльності та державних контролюючих органів, тому існує спеціальна проблема захисту перших від останніх.
Метою захисних заходів є не надання надмірних переваг певним учасникам господарських відносин, а встановлення балансу інтересів держави, суб'єктів господарювання та споживачів. Адже на ефективність господарювання негативно впливають як відсутність необхідного регулювання з боку держави, так і недосконала законодавча регламентація. Державні органи постійно намагаються, при цьому досить часто необґрунтовано, розширити сфери свого впливу в своїх відомчих інтересах. І проблема ця не є суто українською. Загальновизнано, що регулюючі органи держави часто керуються власним інтересом щодо посилення своєї влади і статусу, заявляючи, що дбають про інтереси суспільства.
Суб'єкт господарювання має будувати свої стосунки з державними органами (перш за все – з контролюючими) виключно на засадах законності. Він повинен точно виконувати покладені на нього законні і тільки законні вимоги державних органів, ігноруючи явно протиправні.
Захист господарюючих суб’єктів від неправомірного втручання в їх господарську діяльність третіх осіб має також конституційну основу. Відповідно до ст. 42 Конституції України право на не заборонену законом підприємницьку діяльність, що є різновидом господарської, є конституційним правом людини і громадянина. Саме ця стаття визначає і обов’язок держави захищати права споживачів, здійснювати контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяти діяльності громадських організацій споживачів. Зауважимо, що суб’єкт господарювання будує свої стосунки з органами влади та споживачами на засадах законності. Тобто виконує свої права та обов’язки в межах закону, ігноруючи при цьому протиправні вимоги третіх осіб. Щодо роботи фіскальних органів, то згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Крім того, у разі порушення посадовими особами зазначених установ законодавства суб’єкт господарювання має право на відшкодування за їх відповідно рахунок матеріальної і моральної шкоди, спричиненої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб при здійсненні своїх повноважень (ст. 56 Конституції України). Зокрема захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства є завданням адміністративного судочинства згідно зі ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства в Україні.
Захист прав суб'єктів господарювання та споживачів – це діюча система правових та організаційно-технічних заходів, спрямованих на забезпечення реалізації прав цих суб'єктів та недопущення їх порушень.
Сукупність взаємопов'язаних правових засобів, способів і форм, за допомогою яких поведінка суб'єктів господарювання, їх контрагентів (у тому числі споживачів) та державних органів у їх правовідносинах приводиться у відповідність до вимог і дозволів, що містяться у нормах права, і тим самим забезпечується захист законних прав суб'єктів, складає механізм захисту.
Захисту прав споживачів присвячена також ст. 39 ГК .
Слід зазначити, що держава встановлює, гарантує дотримання прав та законних інтересів усіх суб'єктів господарювання. При цьому захист як суспільних, так і приватних інтересів забезпечується державою публічно-правовими засобами.
Державні гарантії прав та інтересів суб'єктів господарювання можна поділити на загальні та майнові.
Загальні полягають у тому, що держава гарантує суб'єктам господарювання, незалежно від обраних ними організаційно-правових форм господарської діяльності та форм власності, однакові права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Разом із тим, забезпечення матеріально-технічними ресурсами, розподіленими централізовано державою, здійснюється за умови виконання підприємством робіт і поставок для державних потреб.
Майнові гарантії прав підприємств та інших суб'єктів господарювання визначаються в тому, що держава шляхом прийняття відповідного законодавства, створення спеціальних структур, які контролюють його виконання, гарантує недоторканість їх майна та забезпечує захист права власності (ст. 13 Конституції України).
Також слід зауважити, що гарантії держави направлені на захист прав та інтересів суб'єктів господарювання не тільки від неправомірних дій юридичних чи фізичних осіб, а й від таких дій самої держави.
Саме тому право на захист є складною матеріально-процесуальною категорією. Кожен його елемент існує за наявності певних передумов, як правило, в часових межах і реалізується у специфічній процесуальній формі.
Право на захист – це передбачена законодавством можливість управомоченої особи самостійно застосовувати дозволені або санкціоновані законом юридичні засоби впливу на порушника або звернутися до відповідного юрисдикційного органу з вимогою спонукати порушника до певної поведінки.
Далі необхідно зазначити, що права та законні інтереси суб'єктів господарювання та споживачів, згідно з частиною 2 ст. 20 ГК, захищаються шляхом:
визнання наявності або відсутності прав;
Важливим шляхом захисту прав суб'єктів господарювання і споживачів є визнання наявності або відсутності прав, оскільки таке визнання є необхідною передумовою для визначення правомірності поведінки порушника права. Так, наприклад, держава визнає право підприємців без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, не заборонену законом, що обумовлює можливість захисту зазначеного права від будь-яких порушень.
визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, обмежують права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;
Акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів, у судовому порядку повністю або частково визнаються недійсними. Кодексом адміністративного судочинства України спори суб'єктів господарювання із суб'єктами владних повноважень стосовно оскарження нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії віднесені до компетенції адміністративних судів. З підстав, передбачених законом, суд може визнати недійсними і господарські угоди.
відновлення становища, яке існувало до порушення прав, та законних інтересів суб'єктів господарювання;
Поновлення порушених прав може відбуватися шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання
припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;
Припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення, є тим способом захисту, до якого слід звертатися перш за все. Чим раніше будуть припинені незаконні дії порушників, тим меншою буде завдана порушеннями шкода. Слід зазначити, що таке припинення може здійснюватися до подання позову шляхом вжиття запобіжних заходів, а також до вирішення судом спору по суті, в рамках забезпечення позову.
присудження до виконання обов'язку в натурі;
Ефективним засобом захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів є присудження до виконання обов'язку в натурі. Іноді поновити права іншим чином просто неможливо (наприклад, у випадку порушення зобов'язань щодо поставки унікального несерійного обладнання).
відшкодування збитків;
Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Відшкодування збитків докладно врегульовано главою 25 ГК .
застосування штрафних санкцій;
Штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
застосування оперативно-господарських санкцій;
За порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть також застосовуватися оперативно-господарські санкції – заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що застосовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку
застосування адміністративно-господарських санкцій;
За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового чи майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення, допущеного суб'єктом господарювання, та ліквідацію його наслідків. Застосування адміністративно-господарських санкцій докладно врегульовано гл. 27 ГК
• установлення, зміни і припинення господарських правовідносин
іншими способами, передбаченими законом.
Винятково важливими є засоби щодо забезпечення захисту честі, гідності та ділової репутації підприємців і відшкодування моральної шкоди. Слід зазначити, що порушення цих прав нерідко тягне за собою збитки й у майновій сфері.
До 1993 р. законодавство України передбачало захист тільки честі і гідності громадян та організацій. У зв'язку з унесенням змін до ст. 7 Цивільного Кодексу УРСР у ній був передбачений захист поряд з честю і гідністю також ділової репутації громадян і організацій. Громадянин або організація вправі вимагати по суду спростування відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які не порочать їх честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності.
Отже, закон надає потерпілому можливість захищати свою честь, гідність та ділову репутацію способом пред'явлення цивільного позову.
За законом, судовому захисту підлягає ділова репутація будь-якого суб'єкта підприємницької діяльності незалежно від того, фізична це чи юридична особа
Особливу увагу законодавець приділяє захисту права власності, оскільки власність є основою існування й діяльності підприємців і підприємств будь-яких організаційно-правових форм. Передбачені чинним законодавством способи захисту права власності прийнято поділяти на:
речово-правові – спрямовані на захист від безпосереднього
неправомірного впливу будь-яких інших осіб.
Одним із них є віндикаційний позов (витребування власником майна з чужого незаконного володіння (віндикація). Позивачем у справі буде власник, із володіння якого майно вибуло без його відома.
Власник може також подати в суд негаторний позов (позов про усунення будь-яких порушень його права власності, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням володіння). Підставою для негаторного позову є порушення, що перешкоджають власникові здійснювати свої права користування й розпорядження майном. При цьому, хоча майно і не вибуває з володіння власника, використовувати його за призначенням власник не має можливості;
зобов'язально-правові – застосовуються, якщо є зобов'язальні, зокрема договірні відносини між власником і особою, яка необґрунтовано утримує майно (наприклад, коли орендар не повертає орендодавцеві-власникові його майно по закінченні терміну договору оренди).
У процесі господарювання між підприємствами, підприємцями, державними й іншими органами виникають, здійснюються і припиняються численні господарські відносини, які іноді супроводжуються розбіжностями – господарськими спорами.
Більшість спорів передається на вирішення до господарського суду без досудового врегулювання.
Конституцією України (частина 5 ст. 55) надається кожному громадянину право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень та протиправних посягань. Тобто йдеться про право на самозахист і самооборону. Самозахист (самооборона) – це застосування засобів примусу самою управненою особою без втручання відповідних державних та інших органів. Проте це не означає, що самозахистові (самообороні) не властивий державний примус. Цей державний примус присутній, хоча закон делегує право на його застосування самій особі, інтереси якої порушені. Самозахист здійснюється після вчинення правопорушення
Чинне законодавство називає одинадцять способів( засобів) захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарювання. Їхній перелік не має вичерпного характеру.
Деякі з зазначених способів захисту можуть бути застосовані лише судом, інші – самостійно, де які – уповноваженими органами державної влади чи органами місцевого самоврядування.
Для захисту своїх прав можуть використовуватись одночасно два або більше способів захисту.
2. Форми й методи захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання.
Найбільш важливою формою захисту є право на звернення за судовим захистом. Носієм цього права є кожен учасник правовідношення, будь-яка заінтересована особа. Його зміст складає не тільки право подання до суду позову чи заяви (скарги), але і можливість подання зустрічного позову чи заперечення проти позову.
Позов – це вимога позивача до відповідача про захист свого права або законного інтересу, яка подана через господарський суд. Позов є процесуальним засобом захисту інтересів позивача, яким спір передається на розгляд господарського суду. Позов займає важливе місце серед інших інститутів господарського процесу і є важливим процесуальним засобом захисту порушеного або оспорюваного права, який здійснюється шляхом подання позову та розгляду його по суті в засіданні господарського суду.
Наявність подання зустрічного позову є одним з основних процесуальних засобів захисту прав відповідача в господарському процесі. Відповідач має право до прийняття рішення зі спору подати до позивача зустрічний позов для розгляду з первісним позовом (ст. 60 ГПК).
Зустрічний позов –матеріально-правова вимога відповідача до позивача, подана для розгляду в тому самому процесі, який порушено за позовом позивача до відповідача і де вони є сторонами по справі. Такий позов є не тільки засобом захисту відповідача проти зустрічного позову, а й процесуальним засобом задоволення його самостійних вимог.
Оскільки зустрічний позов має бути подано тільки в процесі, який вже виник, то сторони змінюють своє становище, яке у них було спочатку. Відповідач по зустрічному позову стає позивачем, а первісний позивач перетворюється у відповідача у зустрічному позові. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов’язаний з первісним.
Апеляція – це одна з форм оскарження судових рішень у цивільних, господарських та кримінальних справах до суду вищої (апеляційної) інстанції, яка має право переглядати справу.
Під апеляцією найчастіше розуміють перегляд справи по суті судом вищої інстанції. Такий перегляд може бути повним або частковим, але не виходячи за межі поданої апеляційної скарги. Апеляційна інстанція розглядає справу практично за тими самими правилами, що і суд першої інстанції, самостійно досліджує докази. Її рішення замінює собою рішення першої інстанції. Апеляція є основним способом оскарження судових рішень, які не набрали законної сили.
Касація ж розглядається як перегляд справи судом вищої інстанції без самостійного дослідження доказів, лише на основі матеріалів судової справи і лише з метою визначити, чи були дотримані вимоги закону під час розгляду справи судами нижчої інстанції.
Отже, касація – це форма оскарження і перевірки судом вищої інстанції вироків, рішень і постанов судів першої інстанції, що набули законної сили. Касація – це спосіб оскарження судових рішень, що набрали чинності, з підстав неправильного застосування судом матеріального права чи порушення ним норм процесуального права.
Крім того, до інших форм захисту можна віднести звернення до вищого органу із скаргою на неправомірні дії, звернення до органів, які обрані самими сторонами арбітрами (третейські суди, міжнародний комерційний арбітраж, спеціалізовані установи, наприклад, Комісія з вирішення інвестиційних спорів).
Форми захисту прав суб'єктів підприємницької діяльності можна розподілити на три види: досудова, позасудова, судова
Чинне законодавство виділяє такі форми захисту прав та інтересів господарюючих суб’єктів :
1. Нотаріальний захист прав суб’єктів господарювання.
Цей вид захисту полягає у тому, що окремі угоди потребують додаткових гарантій щодо захисту прав власника, що досягається нотаріальним посвідченням набуття та передачі прав власності. Воно є юридичною фіксацією набуття прав власника, яке знаходиться в основі вирішення судами спорів про порушення такого права.
Вчинення нотаріальних дій покладається на нотаріусів. У населених пунктах, де нотаріуси відсутні, нотаріальні дії вчиняють уповноважені на це посадові особи виконавчих комітетів.
Нотаріальні контори в межах своєї компетенції посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов’язкову нотаріальну форму. До таких договорів відносяться:
Договори про відчуження нерухомого майна, що випливають з договорів купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання.
Договори про заставу нерухомого майна, транспортних засобів, об’єктів, товарів в обігу або переробці.
Договори про відчуження земельних ділянок, які перебувають у колективній або приватній власності.
Договори купівлі-продажу майна державних підприємств.
Доручення, яке видається в порядку передоручення.
Договори позики.
Для стягнення грошових сум або витребування їх від боржника нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Нотаріус вчиняє виконавчий напис, якщо документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Стягнення за виконавчим написом провадиться так само, як і виконання судових рішень. Тому за юридичною силою виконавчий напис, вчинений нотаріусом, прирівнюється до рішення суду.
Протести по них вчиняються за місцем знаходження платника або за місцем платежу.
Нотаріальний захист прав суб’єктів господарської діяльності у відносинах з іноземними партнерами здійснюється шляхом використання норми права країн іноземного партнера.
Повнота нотаріального захисту прав суб’єктів господарювання забезпечується також їх правом на оскарження виконаних нотаріальних дій або відмову у їх виконанні.
2. Адміністративний захист.
Адміністративний захист – це засіб адміністративного примусу, який застосовується як при наявності, так і при відсутності правопорушення, спрямований на запобігання правопорушенням та усуненню їх шкідливих наслідків.
Господарське право, регулюючи суспільні відносини, обов’язково взаємодіє з іншими галузями права, що дозволяє здійснювати належний адміністративний захист порушених прав господарюючих суб’єктів в тій чи іншій галузі. Так, за розпорядженням уповноваженого органу державного управління один суб’єкт господарської діяльності передає іншому частину свого майна. У даному випадку орган управління владним методом регулює майнові відносини двох суб’єктів господарювання, тобто господарське право регулює законність цієї угоди, а адміністративне – передбачає верховенство волі однієї сторони над іншою.
Практика знає достатньо прикладів, коли майнові відносини між суб’єктами господарювання виникають безпосередньо з актів державного управління, тобто без укладання договорів владним методом (стягнення штрафів, конфіскація майна і т.ін.).
Адміністративно-правовими засобами захисту є ряд передбачених ст. ст. 240–247 Господарського кодексу України:
– безоплатне вилучення прибутку;
– накладення штрафу;
– стягнення обов’язкових зборів;
– призупинення операцій за банківськими рахунками суб’єктів господарської діяльності;
– застосування антидемпінгових процедур;
– припинення експортно-імпортних операцій;
– застосування індивідуального режиму ліцензування;
– обмеження та зупинення діяльності суб’єктів господарювання;
– скасування державної реєстрації.
Згідно з положеннями ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції до суб’єктів господарювання можуть застосовуватись протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб’єктом закону.
Тобто, адміністративний захист прав суб’єктів господарювання передбачає прийняття управлінських вказівок по вчиненню в рамках адміністративного законодавства певних майнових прав, які не суперечать діяльності згаданих суб’єктів.
3. Претензійний порядок врегулювання спорів.
Однією із умов захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання є дотримання досудового претензійного порядку врегулювання спорів. Як правило, спор може бути переданий на розгляд господарському суду лише після прийняття сторонами заходів безпосереднього врегулювання конфлікту.
Чинне законодавство вимагає від підприємств та організацій, щоб вони до подання позову вжили заходів щодо врегулювання господарських спорів з іншою стороною.
Досудове врегулювання господарських спорів – це сукупність заходів, що підлягають здійсненню господарюючими суб’єктами, права яких порушені, для безпосереднього вирішення спорів, що виникли, з підприємствами та організаціями, які порушили майнові права та інтереси, до звернення з позовом до господарського суду. Значення досудового врегулювання господарських спорів розкривається через функції, які виконує ця стадія господарського процесу. По-перше, досудове врегулювання покликане забезпечити якомога швидше відновлення порушених прав підприємств та організацій. По-друге, воно сприяє виявленню і усуненню причин та умов виникнення господарських правопорушень. По-третє, досудове врегулювання сприяє організації та підвищенню рівня укладання та виконання господарських договорів.
Виходячи зі змісту чинного законодавства, можна виділити: загальний порядок досудового врегулювання господарських спорів (він регламентований нормами ст.ст. 5–11 Господарського процесуального кодексу України) та спеціальний порядок досудового врегулювання господарських спорів (визначається нормами інших нормативних актів), який застосовується щодо пред’явлення і розгляду претензій до органів транспорту.
4. Судовий захист прав суб’єктів господарювання.
Звернення суб’єктів господарювання до суду з позовом про захист власних прав і законних інтересів є на сьогодні найбільш ефективною формою встановлення порушених прав. Переваги судового захисту очевидні, оскільки суд є незалежним і підпорядковується лише закону.
Діяльність господарського суду з розгляду господарських справ і вирішення господарських спорів розвивається у певній послідовності та складається з окремих стадій, основною з яких є порушення справи.
Господарський суд порушує справи за позовними заявами: – підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та інтересів, що охороняються законом; – державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України; – прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Якщо прокурор звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві має бути зазначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних-відносинах. Господарський суд порушує справи про банкрутство за письмовою заявою будь-кого з кредиторів, боржника, органів державної податкової служби або державної контрольно-ревізійної служби.
Позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується керівником підприємства, організації, державного чи іншого органу, іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами, прокурором чи його заступником, громадянином – суб’єктом підприємницької діяльності або його представником. Позивач (прокурор) зобов’язаний при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів, якщо цих документів у сторін немає. Зміст позовної заяви та документи, що додаються до неї, визначені відповідно до ст.ст. 54 та 57 Господарського процесуального кодексу України. З позовної заяви до господарського суду сплачується державне мито, розміри якого встановлені Законом України від 11 липня 1995 р. “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів”:
ДЕКРЕТ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ поточна редакцiя вiд 07.08.2011
Про державне мито
Стаття 1. Платники державного мита
Платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.
Стаття 2. Об'єкти справляння державного мита
Державне мито справляється:
1) із позовних заяв, заяв з переддоговірних спорів, заяв (скарг) у справах окремого провадження і скарг на рішення, прийняті відносно релігійних організацій, з апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили, а також за видачу судами копій документів
2) із позовних заяв і заяв кредиторів у справах про
банкрутство, що подаються до господарських судів, та апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови, а також заяв про їх перегляд за нововиявленими обставинами;
3) за вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними
конторами і виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад, а також за видачу дублікатів нотаріально засвідчених документів;
4) за державну реєстрацію актів цивільного стану, а також повторну видачу громадянам свідоцтв про реєстрацію актів цивільного стану та свідоцтв у зв'язку із зміною і поновленням актових записів цивільного стану;
5) за видачу документів на право виїзду за кордон і про запрошення в Україну осіб з інших країн, за продовження строку їх дії та за внесення змін до цих документів; за продовження строку дії візи для в'їзду в Україну, транзитного проїзду через її територію (перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства); за видачу або продовження строку дії посвідки на проживання в Україні іноземцям та особам без громадянства; за оформлення віз для в'їзду в Україну, транзитного проїзду через її територію, а також із заяв про прийняття до громадянства України або про вихід з громадянства України;
6) за видачу нового зразка паспорта громадянина України (крім обміну нині діючого паспорта на паспорт нового зразка); за оформлення нового зразка паспорта громадянина України для поїздки за кордон; за видачу громадянам України закордонного паспорта на право виїзду за кордон або продовження строку його дії;
7) за прописку громадян або реєстрацію місця проживання;
8) за видачу дозволів на право полювання та рибальства;
9) за операції з емісії цінних паперів, крім облігацій державних та місцевих позик, та з видачі приватизаційних паперів;
9-1) за реєстрацію деривативів; Дериватив - стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов'язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому.
10) за операції з об'єктами нерухомого майна, що здійснюються на товарних біржах, крім операцій з примусового відчуження такого майна у випадках, передбачених законами України;
11) за проведення прилюдних торгів (аукціону, тендеру) об'єктами нерухомого майна, крім операцій з примусового відчуження такого майна у випадках, передбачених законами України;
12) за видачу охоронних документів (патентів і свідоцтв) на об'єкти інтелектуальної власності, а також за дії, пов'язані з підтриманням чинності патентів на сорти рослин.
Питання для самоконтролю:
1. Визначте поняття захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарювання.
2. Що собою представляє механізму захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарювання?
3. Які способи захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарювання Ви тепер знаєте?
4. Що таке позов ?
5. Що таке зустрічний позов?
6. Що таке апеляція?
7. Що таке касація?
8. Які ще форми захисту прав та законних інтересів Ви знаєте?
9. Визначте методи захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарювання.
Рекомендована література:
1. Конституція України ст. 13, 55, 56.
2. Господарський кодекс України ст.20, 202.
3. Господарський процесуальний кодекс України.
4. Цивільний кодекс України ст.16.
5. Закон України «Про нотаріат».