Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
з дисципліни:
Політологія
Виконав:
студент гр. ………………………….
Керівник:
………………………….
Тема 1 – «Політологія як наука і навчальна дисципліна. Політика як суспільне явище»
Політика — відносини, що включають згоду, підпорядкування, панування, конфлікт і боротьбу між групами, класами, націями, прошарками, стратами і окремими людьми (внутрішня політика) і державами (зовнішня політика) з приводу завоювання чи досягнення влади, її утримання, організації та використання.
Політична сфера - порівняно самостійною сферою суспільного буття, що охоплює всі прояви і реалії функціонування політичного життя.
Полі́тичні відносини - цілеспрямована діяльність, пов'язана з прийняттям відповідальних рішень у галузі взаємовідносин між різнимисуспільними групами, державами й народами, пов'язана із боротьбою за здобуття або утримання державної влади, як знаряддя регулювання і формування цих стосунків.
Політолóгія (від грецького politika, Πολιτικές Επιστήμες (букв. Політична епістемологія, політзнання) — державні й суспільні справи і logos — слово, поняття, вчення) — соціальна наука про політику, про закономірності і випадковості розвитку політичного процесу, функції політичної системи та влади, про сутність, форми та методи діяльності суб'єктів політики та про проблеми міжнародних відносин.
Предметом політології є конкретні прояви, процеси, відносини
політичної дійсності, які вивчаються політологами. Наприклад, сюди
відносять такі феномени, як політична культура, ідеологія,
політичні еліти, політичні партії та громадсько-політичні
організації, рухи, владні відносини, держава, політична система,
політична діяльність, політичне лідерство тощо.
Об´єктом політології є все те, що відноситься до прояву політичного:
– політична сфера, особливості її функціонування і розвитку;
– політична дійсність, політичне життя особи й суспільства, політичні відносини;
– політичні ідеї, теорії і доктрини, проблеми, події, прогнози, технології політичних процесів.
Тема 2 – «Основні віхи історії політичної думки»
Теокра́тія (грец. θεοκρατία — боговладдя) — форма державного правління, за якої політична влада належить духовенствуабо главі церкви. Передбачає ототожнення світської і духовної влад, регламентацію функціонування держави та її інституцій, усього суспільного життя панівною релігією та її інституціями.
Деспотизм, також деспотія — необмежена монархія, відзначається повним свавіллям влади, безправ'ям підданих.
Тимокра́тія (грец.. Τῑμοκρᾰτία, від τῑμή ", ціна, честь» і κράτος ", влада, сила") — форма правління, при якій державна влада перебуває у привілейованої меншини, що володіє високим майновим цензом. Є однією з форм олігархії.
Демокра́тія — політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьомууправління державою здійснюється народом, безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано через обраних представників (представницька демократія).
Олігархі́я (грец. ὀλιγαρχία(oligarchia), від дав.-гр. ὀλίγον(oligon) «небагато», та дав.-гр. ἀρχή(arche) «влада» — влада небагатьох) — політичний режим, за якого влада (політична, економічна та ін.) належить невеликій, закритій та тісно згуртованій групі осіб (наприклад — військових, великих власників, фінансистів тощо).
Охлокра́тія — грец. οχλοκρατία, лат. Ochlocratia; від грец. όχλος (лат. Ochlos) — натовп, маса і грец. κρατία (лат. Cratia) —влада. Одна з крайніх форм демократії, влада найнижчих, декласованих верств та прошарків населення.
Поліс (грец. πόλις, лат. civitas) — місто-держава, міська громада, особлива форма соціально-економічної та політичної організації суспільства, типова для Стародавньої Греції та Риму.
Політія (політея, грец. πολιτεία)) — форма державного правління.Найправильніша форма держави за Аристотелем. В умовах політії більшість керує в інтересах загального блага. Політія, за Арістотелем
Суспі́льний до́гові́р — договір, що укладається відповідно до закону між територіальною громадою та органами місцевого самоврядування і встановлює умови та порядок управління об'єктами права комунальної власності, їх охорони та відновлення, а також обсяг повноважень і відповідальність органу місцевого самоврядування як розпорядника.
Сувереніте́т — виключне право здійснювати владу у певній державі (рідше — на окремій території, над окремою групою осіб) незалежно від будь-кого.
Макіавелізм— термін, що позначає політику, яка нехтує нормами моралі. Пов’язаний з іменем італійського політичного мислителя, громадського діяча і письменника Нікколо Макіавеллі 1469—1527 рр., який вважав головною причиною лиха Італії її політичну роз’єднаність, подолати яку здатна лише сильна державна влада («Государ» та інші праці). Ради зміцнення держави вважав дозволеними будь-які засоби.
Мона́рхія — форма державного правління, за якої найвища державна влада повністю (необмежена, абсолютна монархія) або частково (обмежена, конституційна монархія) належить одній особі — спадкоємному монархові.
Абсолюти́зм (від лат. absolutus — необмежений, незалежний, безумовній, самодержавство, абсолютна монархія) — форма правління державою, за якої верховна влада (суверенітет тощо) належить одній особі (царю, імператору, королю тощо), та для якої характерний найвищий ступінь централізації державної влади.
Деклара́ція — документ, офіційна заява, де проголошуються основні принципи зовнішньої та внутрішньої політики держави чи програмні положення партій та організацій.
Констит́уція (лат. constitutio — установлення, устрій, порядок) — основний державний документ (закон), який визначає державний устрій, порядок і принципи функціонування представницьких, виконавчих та судових органів влади, виборчу систему, права й обов'язки держави, суспільства та громадян. Інші закони держави, як правило спираються на конституцію.
Маркси́зм — узагальнена назва сукупності теоретичних та політичних положень Карла Маркса та Фрідріха Енгельса, які їхні послідовники намагаються інтерпретувати, розвивати та реалізувати на практиці. Першим марксизм визначив Енгельс, як «поєднання діалектичного методу з комуністичним світоглядом» («Анти-Дюрінг», 1878)[1].
Комуні́зм (від лат. communis — спільний, загальний) — політична ідеологія, заснована на ідеї спільної власності, суспільства загальної рівності та свободи
Тема 3 – «Розвиток політичної думки в Україні»
Самоврядува́ння — надане законом і державною владою право місцевих органів самостійно розв'язувати коло питань, що входять до їхньої компетенції; діяльність щодо реалізації цього права.
Самоврядува́ння — автономне функціонування будь-якої організаційної структури (підсистеми), правомочне прийняття нею рішень з внутрішніх проблем, включення виконавців у процеси вироблення рішень; колективне управління як участь усіх членів організації, населення в роботі відповідного органу управління. До принципів С. належать: повний демократизм, гласність, відповідальність за рішення, що приймаються, та виконання їх.
Автоно́мія (грец. αυτος — «сам» і грец. νομος — «закон») — право самостійного здійснення державної влади чи управління, надане якійсь частині держави, що здійснюється в межах, передбачених загальнодержавним законом або конституцією. Автономія означає право якого-небудь національно-територіального утворення (наприклад, області) самостійно здійснювати внутрішнє управління. Автономія може базуватися на культурній чи етнічній відмінності — і часто веде до наступної незалежності.
Федералізм, державно-правна думка і система, також рух, спрямований на утворення союзних держав — федерацій, які є формою інтеграції близьких географічно, споріднених історично й культурно та зв'язаних іншими інтересами країн в одне ціле при збереженні самоуправління й державного статусу складових частин. Деякі унітарні, зокрема багатонаціональні держави намагаються через федералізм уникнути фрагментації і зберегти єдність, при чому творяться самоуправні складові державні одиниці за національними ознаками.
У́нія — союз, спілка, об'єднання, єдність. Походить від лат. unio або лат. union — «союз», «об'єднання». Прихильників унії як правило називають уніатами.
Освічений абсолютизм — політика, здійснювана у XVIII столітті в деяких європейських монархічних державах. Її змістом було знищення або перетворення "зверху" найбільш застарілих феодальних порядків. Монархи, які здійснювали цю політику, зображували своє правління як союз королів і філософів.
Націона́льна держа́ва (англ. Nation state, нім. Nationalstaat, фр. État-nation, яп. ) — тип держави, яка є формою самоорганізації, самовизначення і самовираження певної нації на певній суверенній території. Нація є найвищою цінністю, головним джерелом влади і визначальником соціо-політичної системи такої держави. Ідеалом національної держави є мононаціональна держава, в якій усі мешканці належать до однієї політичної нації та використовують єдину знакову систему, зрозумілу усім представникам цієї нації: мову, культуру, звичаї, стереотипи, систему цінностей тощо.
Націократія — альтернативна суспільно-політична доктрина і концепція державного режиму, за якого управління здійснюється через представницькі органи державної влади, організовані на основі солідарної праці всіх соціально-корисних верств нації як найбільш оптимальної форми людського соціуму
Мона́рхия (лат. monarchia от др.-греч. μοναρχία — «единовластие»: — «одиночный, единый» и — «управление, власть») — форма правления, при которой верховная государственная власть частично или полностью принадлежит одному лицу — монарху (королю, царю, императору, герцогу, эрцгерцогу, султану, эмиру, хану, фараону и т. д.) и, как правило, передаётся по наследству.
Тема 4 – «Політична влада і владні відносини. Політична система суспільства»
Політична влада — здатність однієї людини або групи осіб контролювати поведінку громадян і суспільства, виходячи із загальнонаціональних чи загальнодержавних завдань.
Політична влада — це вироблення і запровадження у життя політичних програм усіма суб'єктами політичної системи, а також різними неформальними угрупуваннями за допомогою правових і політичних норм.
Суб'єкт влади є одним з основних компонентів влади, які втілюють її активне, спрямовує початок. Ним може бути окрема людина, організація, спільність людей і т. д.
Об'єкт влади - це той, на кого спрямовано вплив суб'єкта. Ним може бути окремий індивід, соціальна група, різні спільності людей, класи, нації і т. д. Влада неможлива без підпорядкування об'єкта. Якщо такого підпорядкування немає, то немає і влади, незважаючи на те, що прагне до неї суб'єкт володіє яскраво вираженою волею владарювання і могутніми засобами примусу.
Політи́чний проце́с — це форма функціонування політичної системи суспільства, що змінюється у просторі-часі. Політичний процес - сукупна діяльність суб’єктів політики, завдяки чому забезпечується функціонування та розвиток політичної системи.
Політи́чна систе́ма — впорядкована, складна, багатогранна система державних і недержавних стосунків соціальних (суспільних та політичних) інститутів, що виконують певні політичні функції. Вона покликана відображати різноманітні інтереси соціальних груп, які безпосередньо або через свої організації і рухи роблять вплив на державну владу.
Політичні інститути - політичні установи з організаційною структурою, цілеспрямованими виконавчими структурами та апаратом.Політичні інститути - спосіб організації політичного життя суспільства, що втілює ті або інші політичні норми, обумовлені конкретно-історичною ситуацією, вимогами політичного життя
Групи інтересів функціонують як політичні об'єднання тоді, коли вони або вирішують суто політичні завдання, або вступають у взаємодію з державою. Вони мають політичний вимір, але здебільшого не є суто політичними об'єднаннями. Від політичних партій групи інтересів відрізняються тим, що не прагнуть до політичної відповідальності, не ставлять собі за мету оволодіння державною владою, а обмежуються лише впливом на неї.
Засоби масової інформації (ЗМІ), мас медіа (Mass media) — преса (газети, журнали, книги), радіо, телебачення, інтернет,кінематограф, звукозаписи і відеозаписи, відеотекст, телетекст, рекламні щити і панелі, домашні відеоцентри, що поєднують телевізійні, телефонні, комп'ютерні та інші лінії зв'язку. Всім цим засобам притаманні якості, що їх об'єднують — звернення до масової аудиторії, доступність багатьом людям, корпоративний зміст виробництва і розповсюдження інформації.
Тема 5 – «Держава у політичній системі суспільства»
Держа́ва — формальний інститут, який є формою організації політичної спільноти під управлінням уряду; суб’єкт політики, ядро політичної системи.
Сувереніте́т — виключне право здійснювати владу у певній державі (рідше — на окремій території, над окремою групою осіб) незалежно від будь-кого.
Проявляється у властивості державної влади самостійно видавати загальнообов’язкові для всіх членів суспільства правила поведінки, визначаючи і забезпечуючи єдиний правопорядок, права і обов’язки громадян, посадових осіб, державних, партійних, громадських організацій і органів.
Фо́рма держа́вного правлі́ння — це спосіб організації верховної влади, який визначає систему її найвищих органів, порядок їх формування і особливості розподілу повноважень між ними, а також взаємовідносини з населенням держави.
Мона́рхія — форма державного правління, за якої найвища державна влада повністю (необмежена, абсолютна монархія) або частково (обмежена, конституційна монархія) належить одній особі — спадкоємному монархові.
Респу́бліка (від лат. res publica — справа громади) — форма державного правління, за якої верховні органи державної влади обираються на певний термін, з окресленими законами повноважень, існує поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову.
Форма державного устрою — це елемент форми держави, який характеризує внутрішню структуру держави, спосіб її територіального поділу, співвідношення держави як єдиного цілого з її складовими частинами, міру централізації та децентралізації державної влади.
Виділяють дві форми державного устрою:
-просту (унітарну);
-складну(федеративну, конфедеративну та ін.).
Уніта́рна держа́ва — це єдина цілісна держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають статусу державних утворень і не володіють суверенними правами.
Федера́ція (лат. foederatio — об'єднання, союз) — форма державного устрою, за якої вищі територіальні одиниці держави мають певну юридично визначену політичну самостійність, чим відрізняються від звичайних адміністративно-територіальних одиниць унітарної держави. Складові частини федерації - це своєрідні державоподібні утворення, які називають суб’єктами федерації, а територія федерації складається з територій її суб'єктів.
Конфедерація — союз держав, кожний член якого зберігає незалежність, має власні органи державної влади та управління, але водночас створює спеціальні органи для координації діяльності в певних, чітко визначених сферах (насамперед військовій, рідше зовнішньополітичній, економічній та інших сферах).
Соціа́льна держа́ва — це вид держави, яка у своїй діяльності прагне до загального добробуту всіх громадян, соціальної захищеності і соціальної справедливості для всіх членів суспільства. Вона, зокрема охоплює сукупність державних установ, податкову політику, діючі стандарти та заходи контролю для досягнення мети щодо зниження соціальних та вітальних ризиків для громадян. Держава та уряд зобов'язуються підтримувати та забезпечувати в законодавстві і управлінні соціальну рівність та справедливість.
Правова́ держа́ва — форма організації державної влади, за якої верховенство в усіх сферах життя належить правовому закону. У правовій державі всі — і державні органи, і громадяни — однаковою мірою відповідальні перед законом. В ній реалізуються всі права людини; здійснюється розподіл влади на законодавчу, виконавчу, судову.
Президе́нт (лат. praesidens (praesidentis) — той, що сидить спереду) — титул керівників держав, компаній та деяких інших інституцій. Стосовно глав держав є титулом найвищої посадової особи держави, зазвичай з республіканською формою правління.
Парла́мент (досл. «говорильня», «балаканина» від фр. говорити) — найвищий виборний (повністю або частково) орган державної законодавчої влади, в якому здійснюється представництво основних політично активних груп населення країни. За більшістю конституцій парламент покликаний здійснювати загальне керівництво зовнішньою політикою держави. Однак, сфери його компетенції значною мірою залежать від державного ладу, розвитку демократії, тощо…
У́ряд — орган виконавчої влади в державі (зазвичай найвищий виконавчий орган). Його очолює глава держави (президент, монарх) або прем'єр-міністр (голова уряду, канцлер, голова ради або кабінету міністрів).
Тема 6 – «Партійні та виборчі системи. Політичні партії та громадсько-політичні організації та рухи»
Політи́чна па́ртія — особлива громадська організація (об'єднання), що безпосередньо ставить перед собою завдання оволодіти політичною владою в державі або взяти в ній участь через своїх представників в органах державної влади та місцевого самоврядування.
Масові партії об'єднують велику кількість людей, що гуртуються у первинних структурах, мають фіксоване членство. Основне джерело їх фінансування — членські внески. Діяльність цих партій має здебільшого ідеологічний характер і відзначається активною виборчою боротьбою. Керівництво в масових партіях здійснюють професійні політики та постійні управлінські партійні кадри. Ці партії вимагають у своїх членів пристрасності і лояльності, а також активної участі у партійному житті. За структурою серед масових партій розрізняють соціал-демократичні, комуністичні (ленінські) і фашистські. Масові партії, як правило, збюрократизовані, спостерігається сильний розрив між партійними масами і партійною елітою.
Кадрові партії — це передусім партії впливових людей, котрі мають авторитет і можуть розраховувати на підтримку. Первинними осередками таких партій є комітети виборчого округу чи району, які намагаються залучити під час виборів якомога більше своїх прихильників. Кадрові партії слабко ідеологізовані, тобто мало займаються розробкою ідеологічних доктрин, а здебільшого керуються виборчим прагматизмом. До типових кадрових партій належать Республіканська і Демократична партії США.
Парті́йна систе́ма — система відносин суперництва та співробітництва між існуючими у конкретному суспільстві політичними партіями (іноді деякі дослідники вважають, що між легально діючими партіями).
Фра́кція партійна (нім. fraktion, від лат. fractio «розламування, подрібнення») — група членів тієї чи іншої політичної партії в складі парламенту або іншої державної організації (установи) чи громадсько-політичної організації, яка організовано проводить установки своєї партії.
Коаліція партій — коаліція політичних партій в Чилі, заснована в 1988 році, в кінці періоду діктатури Піночета. Кандидати в президенти від цієї партії виграли всі вибори з моменту її заснування, крім останніх - 2010 року, та партія має більшість в парламенті протягом всього цього періоду.
Політична технологія — це система засобів, технік послідовного досягнення бажаного результату в тій чи іншій сфері політичної діяльності.
Ви́бори — передбачена конституцією та законами форма прямого народовладдя, за якою шляхом голосування формуються представницькі органи державної влади та місцевого управління (самоврядування).
Передвиборча кампанія - процес комунікації, діалог між політичною партією, кандидатом чи його представниками, з одного боку, та виборцями, які в день виборів мають право голосувати «за» чи «проти» — з іншого. Це дії безпосередніх учасників виборів, що змагаються на виборах сторін (партій, різних суспільних організацій, самих кандидатів). Виборча (передвиборна) кампанія офіційно починається з дня проголошення акту про призначення виборів (звичайно це прерогатива держави) і триває до дати виборів. Фактично ж вона робить свої перші кроки задовго до офіційного старту, як тільки стає відомий про намір провести вибори.
Рефере́ндум (від лат. referendum — те, що треба доповісти) — в державному праві прийняття електоратом (виборцями) рішення з конституційних, законодавчих чи інших внутрішньо- чи зовнішньополітичних питань.
Мажорита́рна ви́борча систе́ма — порядок визначення результатів голосування, коли обраним вважається кандидат, який одержав на виборах більшість (абсолютну чи відносну) голосів виборців.
Пропорційна виборча система (лат. proportio — співрозмірність) — система визначення результатів виборів, при якій депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості поданих за них голосів виборців у багатомандатному окрузі. Тобто чим більший відсоток голосів отримала партія на виборах, тим більший відсоток депутатів вона буде мати у парламенті.
Грома́дська організа́́ція — як об'єднання громадян утворюються для спільної реалізації спільних інтересів (культурних, економічних, вікових, гендерних, регіональних, релігійних, професійних, соціальних тощо).
Тема 7 – «Політичні еліти і політичне лідерство в політичному процесі»
Політична еліта - внутрішньо єдина соціальна сукупність осіб, яка складає меншість, але виступає суб'єктом підготовки та прийняття важливих стратегічних рішень у сфері політики.
Нáтовп — це скупчення неорганізованих людей, стурбованих фактором зовнішньої провокації.
«Відкриті політичні еліти» - це еліти, котрі мають високу горизонтальну і вертикальну мобільність, тобто здатність поповнюватися за рахунок вихідців як із різних елітних груп, так і соціальних низів.
«Закриті політичні еліти» - це еліти, де поповнення рядів відбувається повільно, доступ до них заформалізований і ускладнений.
Контреліта - політично активна, організована і впливова група, яка докладає максимум ресурсів і зусиль у політичній боротьбі, щоб у майбутньому змінити чинну еліту і захопити владу.
Лі́дер політи́чний — глава держави, керівник політичної партії, український лідер, лідер громадської організації, народного руху тощо, який має високий авторитет, реальну владу і здатний здійснювати її задля розв'язання соціальних і політичних завдань.
Формальний лідер — процес впливу на людей з позиції займаючої посади.
Неформальний лідер — процес впливу на людей за допомогою своїх здібностей, вміння чи інших ресурсів.
Авторитарне лідерство — лідер володіє достатньою владою, щоб нав‘язувати свою волю підлеглим і без коливань втілювати в життя прийняті рішення, використовуючи адміністративні методи впливу на підлеглих. Такий лідер одноосібно вирішує всі питання, не враховуючи думки підлеглих, часто втручається в дії керівників нижчого ступеню, зв‘язує їх ініціативу і не дозволяє їм приймати самостійних рішень, робити і вирішувати щось без його відома.
Демократичне лідерство — характеризується високим ступенем делегування повноважень. Підлеглі беруть активну участь у прийнятті рішень і користуються широкою свободою у виконанні завдань. Як правило, рішення приймається тільки після виявлення думки підлеглих, лідер охоче ділиться з ними владою, надає можливість проявити ініціативу, розвивати свої здібності. Керівник робить все для того, щоб підлеглі розуміли, що їм доведеться вирішувати більшу частину проблем, не шукаючи його схвалення або допомоги. Паралельно з цим він створює атмосферу відкритості і довіри, за якої підлеглий завжди може звернутися до лідера за допомогою та порадою, розказати про проблеми, які є або назрівають, порадитися.
Авторитет політичного лідера - одна з основних форм здійснення влади, за допомогою якої забезпечується контроль за діями людей та їх погодження в загальних і в індивідуальних інтересах.
Тема 8 – «Світова політика і міжнародні відносини»
Геополітика (від грец.γη — земля + πολιτική — мистецтво управління державою) — політологічна концепція, що вбачає у політиці засадничу, визначальну роль географічнихфакторів: просторове розташування країни, розмір території, наявність чи відсутність, обмеженість природних ресурсів, клімат, кількість населення.
Диплома́тія — засіб здійснення зовнішньої політики держави, що являє собою сукупність невоєнних практичних заходів, прийомів і методів, застосовуваних з урахуванням конкретних умов і характеру розв'язуваних задач; офіційна діяльність глав держав і урядів,міністрів закордонних справ, відомств іноземних справ, дипломатичних представництв за кордоном, делегацій на міжнароднихконференціях по здійсненню цілей і задач зовнішньої політики держави, захисту прав та інтересів держави, його установ і громадянза кордоном.
Міжнаро́дні відно́сини — система міждержавних взаємодій, суб’єктами яких є держави і міждержавні та неурядові організації, приватні особи. Наука про міжнародні відносини є комплексною та міждисциплінарною. У сферу міжнародних відносин входять військово-політичні, економічні, екологічні, гуманітарні та інші проблеми світового співтовариства.
Міжнаро́дний до́говір — це регульована міжнародним правом угода, укладена державами і/або іншими суб'єктами міжнародного права.
Світова політика - система економічних, правових, дипломатичних, ідеологічних, культурних та інших зв'язків і стосунків між суб'єктами, що діють на світовій арені.
Світове співробітництво характеризується й характером міждержавних зв’язків та відносин.
Глоба́льні пробле́ми лю́дства (глобальні проблеми, глобальні проблеми сучасності) — комплекс проблем і ситуацій, що зачіпають життєві інтереси всіх народів світу,характеризуються динамізмом і вимагають для свого розв'язання колективних зусиль світової громадськості (екологічні проблеми, гонка озброєнь, хвороби і т. д.),від вирішення яких залежить подальший прогрес людства і збереження цивілізації.
Національний інтерес, інтереси (англ. national interest, нім. Staatsräson, фр. raison d'état) — система цілей і завдань зовнішньої політики держави. Згідно з ученням школи політичного реалізму, національні інтереси є причиною міжнародних відносин як таких.
Загальнолюдські цінності - це гуманізм, доброта, чесність, працелюбність, повага до батьків і людей взагалі, чуйність, милосердя, дисциплінованість, совісність, доброзичливість, національна гідність, скромність, справедливість, почуття колективізму, інтелігентність, почуття патріотизму, інтернаціоналізму, материнства, екологічна та правова культура.
Зовнішня політика — сукупність стосунків держави з іншими державами світу та міжнародними організаціями. Найважливіший засіб ведення зовнішньої політики — дипломатія.
Колективна безпека - це колективна захищеність держав і товариств від внутрішніх і зовнішніх загроз.
НАТО — міжнародна політично-військова організація, створена 4 квітня 1949. Сьогодні 28 держав є членами НАТО. Головним принципом організації є система колективної оборони, тобто спільних організованих дій всіх її членів у відповідь на атаку з боку зовнішньої сторони.
Європе́йський Сою́з (ЄС, Європе́йська У́нія, Європе́йська Співдру́жність[1]) — союз держав-членів Європейських Спільнот (ЄВС, ЄОВіС, Євратом), створений згідно з Договором про Європейський Союз (Маастрихтський Трактат), підписаним в лютому 1992 року і чинним із листопада 1993 р.
Співдружність Незалежних Держав, СНД — регіональна міжнародна організація, до якої входять більшість пострадянських країн.