культура - структура еволюціяпровідні підходи у трактуванні
Работа добавлена на сайт samzan.net:
- Суть поняття « культура» : структура ,еволюція,провідні підходи у трактуванні.
Слово “культура” вживатись у ширшому значенні – стосовно духовно-практичної діяльності людини. Основний зміст культури Ціцерон вбачав у розвитку мислиннєвої діяльності людини, вдосконаленні її духовного світу. І це перша відома спроба вживання слова “культура” як теоретичного терміна.
В епоху Середньовіччя поняття культури набуває світоглядно-морального змісту. Німецький філософ С. Пуфендорф у 1684 р. уперше вживає слово “культура” як самостійний термін для позначення духовного світу людини.
В епоху Відродження та Просвітництва важалося, що культуру в суспільстві можна утвердити шляхом піднесення рівня освіти народу, звільнення його від забобонів, релігійних вірувань. Однак просвітницькі уявлення про культуру розвіялися під тиском реального суспільного життя ранньобуржуазного суспільства.
З осмислення суперечностей культури і цивілізації починає відлік сучасний підхід до культури як складного суспільно-історичного явища.
Широко розповсюджене ототожнення культури з освіченістю. У цьому разі культура ставиться на один щабель із внутрішньою інтелігенцією.
Культура – це сукупність матеріальних і духовних цінностей, вироблених людством протягом усієї історії, яка визначає рівень розвитку суспільства, а також сам процес творення та розподілу цих цінностей. Структура культури. Культуру прийнято поділяти на матеріальну і духовну.
МАТЕРІАЛЬНА: житло,транспорт , знаряддя праці, їжа,техніка,комунікації ,речі повсякденного вжитку.
ДУХОВНА :мова,наука,освіта,право,етика(мораль),релігія,мистецтво,звичаї,обряди,політика.
2) Ф-ї культури:
1. Пізнавальна функція полягає в тому, що культура розкриває перед людиною досягнення людства в історичному пізнанні світу. Через культуру, яка об'єднує в органічну цілісність природничі, технічні й гуманітарні знання, людина пізнає світ та саму себе. Так, через казки людина розвиває здатність сприймати і переживати уявне як дійсне, вчиться розрізняти на конкретно-образному рівні добро і зло, правду і кривду. Історичні знання формують розуміння історичного процесу, виховують усвідомлення причетності до свого народу, нації, людства.
2. Світоглядна функція культури проявляється у тому, що вона синтезує в цілісну і завершену форму всю сукупність чинників духовного світу особи – пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінних, вольових. Світогляд забезпечує органічну цілісність елементів свідомості через сприйняття та розуміння світу не в координатах фізичного простору й часу, а в соціокультурному вимірі. Слід відзначити також, що і світоглядне мислення, і світоглядне уявлення в історичному плані черпають свій зміст у міфології, згодом у релігії й, нарешті у науковому пізнанні, тобто у тих формах суспільної свідомості, що становлять зміст культури. Отже, культура і світогляд перебувають у діалектичній єдності.
3. Комунікативна функція зводиться до передачі історичного досвіду поколінь через механізм культурної спадкоємності та формування на цій основі різноманітних способів і типів спілкування між людьми. Цю функцію культура виконує за допомогою (символічної) системи, яка зберігає досвід поколінь у словах, поняттях, формулах науки, обрядах релігії, засобах виробництва, предметах споживання. При цьому одні символічні форми мають яскраво виражений загальнолюдський зміст, інші – національний, регіональний, релігійний.
4. Нормативно-регулююча функція культури реалізується через систему цінностей і норм, які служать регуляторами суспільних відносин, культурно-духовними орієнтирами на певному етапі розвитку суспільства. Однак є цінності, не обмежені історичними рамками, наділені статусом вічності. До них можна віднести, наприклад, християнські 10 заповідей.
Норми у формі моралі, права, звичаїв, традицій, обрядів, ритуалів служать засобами пристосування цінностей до вимог життя в певному історичному вимірі.
5. Інтегративна функція культури виражається в здатності об’єднувати людей незалежно від їх світоглядної й ідеологічної орієнтації, національної приналежності у певні соціальні спільноти, а народи – в світову цивілізацію. Слід, однак, зауважити, що в культурному розвитку має місце тенденція не лише до взаємопритягання, а й до взаємовідштовхування, що проявляється як на рівні культурних типів, так і окремих культурних напрямів. Історія засвідчує, що зближення культур, як правило, проходило на основі генетичної або функціональної спорідненості.Особливо велика потреба в інтеграційній функції культури відчувається в сучасних умовах, коли в одних регіонах зростає соціальна напруга, а в інших відбувається бурхливий процес інтеграції (Західна Європа).
- Мистецтво.Види.Стилі.
Стиль культури – це спосіб життя, система світобачення, дотримання певних неписаних норм і правил творення і співжиття.
Мистецтво -це специфічний спосіб людської діяльності, що відображає навколишню дійсність та людську свідомість у художніх образах і є одним із засобів естетичного оволодіння світом.
Існує багато видів мистецтва. Основними серед них є ті, що увійшли у наступну класифікацію:
- Художня література.
- Тонічне або звукове мистецтво (музика, поезія)
- Образотворче мистецтво (живопис, графіка, скульптура)
- Просторово-пластичне мистецтво (всі види образотворчого та архітектура)
- Декоративно-ужиткове мистецтво (вишивка, гончарство, килимарство, художнє скло, художній метал, ювелірне мистецтво та ін.).
- Синтетичне мистецтво (кіно, театр, телебачення, радіомовлення)
- Хореографічне мистецтво.
- Тонічне або звукове мистецтво (музика, поезія)
Розрізняють мистецькі стилі цілих культурних епох.
1. Візантійський стиль – припадає на другу половину І тис. н.е. Сформувався у Візантії.Основні риси: урочистість, панування суворого канону, видовищність, монументальність форм, фрескові розписи в інтер’єрі.
2. Романський стиль – панував у Європі у Х-ХІІ ст..Цей стиль асоціюється з міцними лицарськими замками і фортецями доби Середньовіччя. Така ж масивність та геометричність архітектурних форм притаманна й церковному зодчеству тієї доби. Інтер’єри прикрашалися фресками і рельєфною пластикою.
3. Готичний стиль – припадає на ХІІІ – ХVст.Основні риси: висота і стрункість зовнішніх форм, стрільчастоподібність усіх отворів будівлі, наскрізна різьба баштових шпилів, кам’яні прикраси екстрер’єру, заміна фресок вітражами, кругла пластика як елемент оформлення інтер’єру та екстер’єру.
4. Ренесанс (Відродження) –припадає на ХІV – ХVІ ст. Виник в Італії. Цей стиль є перехідним від доби Середньовіччя до культури Нового часу. Його провідні риси: гуманізм, світський, антиклерикальний (антицерковний) характер, повернення до античної культурної спадщини.
5. Бароко– припадає на кінець ХVІ – середину ХVІІІ ст. Стиль,що тяжів до урочистого “великого стилю”. Основні риси: контрастність, напруженість, динамічність образів, афектація, прагнення величі і пишності, надмірний декор, поєднання реальності й ілюзії.
6. Рококо (фр. rocaille–декор. мотив у вигляді раковини) – стильовий напрям у європейському мистецтві першої пол. ХVІІІ ст. Поширилось у добу кризи абсолютизму. Характерною рисою є відхід від життя у світ фантазій; панування граційного, вибагливого орнаментального ритму. Скульптура й живопис, виконані у цьому стилі витончені, декоративні, але неглибокі за змістом.
7. Класицизм – стиль у мистецтві ХVІІ – початку ХІХ ст. , що повернувся до античної спадщини як до норми та ідеального зразка. Виник у Франції. Базувався на ідеях філософії раціоналізму.У архітектурі проявився через такі риси: чіткість та геометричність правильних форм, урівноваженість композиції, логічність планування, поєднання стіни з ордером, стриманість декорування.
8. Ампір – стиль у європейському мистецтві першої половини ХІХ ст., що завершив розвиток класицизму. Стиль склався у Франції у добу імперії Наполеона. Основні риси: масивні, підкреслено монументальні форми, багатий декор, опертя на художню спадщину імператорського Риму, давньогрецької архаїки, Стародавнього Єгипту, що мали служити втіленню ідей державної могутності й військової сили.
9. Еклектизм – механічне поєднання різнородних, інколи протилежних стилістичних елементів. Термін уведений ще давніми греками, де еклектизм осуджувався. Як стильовий напрям еклектизм поширився в архітектурі і художній промисловості у ХІХ ст.
10. Модерн – стильовий напрям у європейському й американському мистецтві кінця ХІХ – початку ХХ ст. Прийшов на зміну еклектизму. Модерну притаманне використання нових техніко-конструкційних засобів і вільне планування для створення незвичайних, підкреслено індивідуалізованих споруд.
11. Модернізм – стиль у літературі та мистецтві, що виник у кінці ХІХ ст. одночасно з модерном та залишається актуальним і до сьогодні. Для нього властивий розрив із традиціями реалістичного мистецтва. Представлений багатьма течіями, зокрема, кубізмом, дадаїзмом, сюрреалізмом, футуризмом, експресіонізмом, абстракціонізмом та ін.
4) Загаль характеристики елітарної , масової та народної культури.
Елітарна культура – це висока культура, створена кращими творцями духовних цінностей, орієнтована на привілейовані групи суспільства, яка характеризується принциповою закритістю, духовним аристократизмом і ціннісно-смисловою самодостатністю.
Поняття елітарної культури тісно пов’язане з теорією еліт.Згідно з теорією еліт необхідними складовими частинами будь-якої соціальної структури є вищий привілейований прошарок або прошарки, що здійснюють функції управління і розвитку культури.
З появою писемності виникло розрізнення між елітарною культурою “грамотних” людей та фольклорною культурою. У ХХ ст. це розрізнення отримало форму елітарної і масової культури.
Елітарна культура, зорієнтована на думку її творців, на сприйняття кращою частиною суспільства, яка має особливу сприйнятливість: форма культури, що включає образотворчі види мистецтва, літературу, музику й призначена для вищих прошарків суспільства.
Повною протилежністю елітарній культурі є масова культура(маскульт) – вид культури, твори якої характеризуються загальнодоступністю, легкістю сприйняття, спрощеністю, домінуванням чуттєвої експресії, бажання отримати задоволення. Масова культура зароджується лише в Новий час у ході процесів індустріалізації та урбанізації.Термін “маскульт” уведено американцем Д.Макдональдом.
Масова культура не вимагає від людини ні знань, ні роздумів під її впливом вона деградує. З маскультом тісно пов’язане поняття “кіч”– псевдомистецтво, позбавлене художньо-естетичної цінності й перевантажене примітивними, розрахованими на зовнішній ефект деталями
Народна культур- створюється непрофесіоналами, але при цьому не виключає високого рівня майстерності, вміння, знання, в основі чого лежить орієнтування на реалістичне відображення навколишнього життя та вільне володіння народною традицією, національними світоглядними уявленнями.
Найважливіша риса народної культури – її традиційність. Традиційна народна культура визначає і нормує всі аспекти життєдіяльності общини.
- Трипільська культура та її роль у подальшому розвитку укр. культ.
В межиріччі Бугу і Дністра за неоліту виникає високорозвинута землеробська культура, яку називають трипільською (за назвою с. Трипілля, де 1896р. вперше були відкриті пам'ятки цієї культури). Розквіт цієї культури припадає на період між 3500 та 2700 рр. до н.е.. Її племена займають у цей час велику територію від Карпат до Дніпра.Окремі поселення за розмірами схожі на міста (250 – 400 га), вважається, що в них жило не менше 10 – 20 тис. чоловік.Декілька дрібних поселень концентруються навколо одного великого.Не виключено, що у трипільців вже існувала певна державна система. Трипільські племена використовували знаряддя праці на тільки з каменю, а й з міді, проте цей метал так і не витіснив камінь. Пізні трипільські поселення були добре укріплені і розташовувались у важкодоступних місцях. Причини зникнення цієї культури на рубежі 2.000 р. до н.е. до кінця не з'ясовані, але очевидно, що їй стали загрожувати зі степу войовничі кочівники.
В трипільські поселення – "гіганти": Майданецьке, Талянки, Доброводи.Трипільська культура на той час була однією з найбільш розвинених у Європі. Трипільці вирощували пшеницю, ячмінь, просо, льон, в землеробстві застосовували рало і використовували велику рогату худобу як тяглову силу. Гончарне виробництво характеризувалось різноманітністю форм посуду і вишуканим оздобленням його.
- Досягнення та значення скіфської культури.
У середині VІI ст. до н.е. у південноукраїнських степах з'явилися іраномовні племена скіфів, витіснивши звідси, а частково асимілювавши кіммерійців.Племена:скіфи-орачі — у Лісостепу Правобережжя, скіфи-землероби — у Лісостепу Лівобережжя, скіфи-кочовики проживали у степу на схід від Дніпра ,у Степу Криму — царські скіфи.
Майже єдиним видом пам'яток тут були курганні поховання.Найвідомішим прикладом таких курганів є такі царські кургани :Чортомлик,Солоха,Гайманова Могила,Товста могила.
Наприкінці 6-5 ст.до н.е утворилася велика рабовласницька держава-Велика Скіфія.Найважливішою пам'яткою осілості степової Скіфії є Кам'янське городище кінця V —початку III ст. до н.е. (с. Кам'янка). Городище було центром ремесла, насамперед металургійного, торгівлі.Територія ділилася на номи.
Господарство окремих районів Скіфії було неоднорідним. У Степу домінувало кочове скотарство, в Лісостепу — землеробство. Водночас для частини населення Скіфії професією стала війна. В бою застосовували дальнобійний лук, короткий меч ,дротик. З кінця III ст. до н.е. до IV ст. н.е. центром Скіфії був Крим, де скіфи заснували своє царство, відоме в літературі як Мала Скіфія, із столицею в Неаполі Скіфському. Розвиток скіфів у Криму відбувався під значним впливом греків. Скіфський період епохи раннього заліза у Північному Причорномор'ї закінчився з приходом сарматів.
7)Грецька колонізація Північного Причорномор’я. Античні впливи на розвиток української культури
З VII ст. до н. е. у Північному Причорномор'ї починається грецька колонізація. Вона відбувалася в кілька етапів: вибір місця для колонії, набір колоністів, призначення керівника, саме переселення, заснування поселення і розвиток нового поліса. Колоністи намагалися відразу стати політично та економічно незалежними від метрополії. З'являються міста-держави: Ольвія (Миколаївської обл.), Тіра (м. Білгород-Дністровський), Херсонес (Севастополь), Пантикапей (Керч).
Грецька колонія складалася з центра — поліса, а також із прилеглих землеробських поселень, розташованих навколо міста, селищ.У центрі міста знаходилася головна площа. Навколо неї розташовувались адміністративні споруди, гімнасії, крамниці. Право приватної власності на землю мали лише чоловіки-громадяни поліса.Одним з найважливіших обов'язків громадянина поліса була оборона його від ворогів.
Частина з античних міст –держав була рабовласницька республіка,в управлінні брали участь усі вільні громадяни,частина монархіями.
Нова держава — Боспорське царство було засноване близько 480 р. до н.е. Державний устрій Боспорського царства — рабовласницька монархія. Міста, що входили до царства, мали певну автономію. Тут зберігалися органи самоврядування.На чолі держави стояв спадковий цар.Суспільний лад Боспорського царства характеризувався наявністю рабовласників і рабів. Земля в Боспорському царстві була державною власністю.Занепало під тиском гунів.
Значення античного впливу на укр. землі:залучення до досягнень античної цивілізації,ознайомлення з демократичним устроєм, колонії сприяли поширенню християнства.
8)Формування та особливості східнослов’янської культури.
Доба VI—IX ст. в історії східного слов'янства характеризується глибокими якісними суспільними змінами,що сприяли в IX ст. виникненню Давньоруської держави на теренах Східної Європи.
Соціально-економічна сфера. Система господарювання східних слов'ян ґрунтувалася головним чином на землеробстві.Поява і поширення залізних наральників, серпі, мотик, ручних жорен. Поступово відбувається перехід до сусідської територіальної общини.
Розвиток продуктивних сил сприяв соціальному розшаруванню,формуванню феодальної системи. Військова та племінна знать дедалі більше концентрує у своїх руках багатства, використовує працю рабів та смердів. Землевласники перетворюються на феодалів, а вільні общинники - на феодально залежне населення.
У IV—VII ст. у східнослов'янських племен значного поширення набувають ремесла — залізообробне, ювелірне, косторізне, гончарне та ін. Найрозвинутішими були залізодобування та металообробка.На цьому етапі металургія відокремлюється від ковальства.
Відокремлення ремесла від сільського господарства, зародження товарного виробництва в VIII—X ст. сприяли розширенню зовнішньої торгівлі
Політична сфера. Поступово з розкладом родоплемінного ладу і появою класів у VIII— IX ст. набирає силу процес об'єднання окремих племен та їхніх союзів. Виникають державні утворення — племінні князівства та їхні федерації.Це була доба військової демократії, суть якої полягала в тому, що реальна влада належала племінним зборам, а не концентрувалася в руках знаті (старійшин та князів).
Сфера культури та побуту.Слов.поселення розташовувалися на південних схилах річок та інших водоймищ цілими групами недалеко одне від одного. Житлом для людей служили напівземлянки або землянки із плетеними чи зрубними стінами і вогнищем, а з V ст. — пічкою-кам'янкою. Кераміка була ліпною. Тенденції до формування спільної матеріальної культури посилювалися спільністю діалектних говорів, створюючи сприятливий ґрунт для консолідації слов'ян.
Слов'янська міфологія – це сукупність міфологічних уявлень давніх слов'ян, що існували до кінця I тисячоліття н.е
Серед образів слов'янської міфології виділяються Сварог, Перун, Волос, Стрибог, Мокоша, Хорс, Ярило.Зміни, що відбулися в суспільному житті східних слов'ян у VI—IX ст. (удосконалення техніки та технології землеробства, піднесення ремесла, пожвавлення торгівлі, розклад родово-общинного ладу, класова диференціація, поява перших протодержав) сприяли створенню фундаменту, на якому в IX ст. зросла могутня будова Давньоруської держави.
9)Запровадження християнства та його вплив на розвиток культури Київської Русі
Реформа щодо запровадження християнства як державної релігії була проведена Володимиром Великим у 988 р.Опір християнству був великий.
Із прийняттям християнства Київська Русь входить як рівна до співдружності європейських країн, прилучається до античної культурної спадщини.
Відб. активна взаємодія християнства і язичництва,відбулося злиття народної релігії та церковного християнства.
Християнізація поступово входила в усі галузі суспільного життя.При церквах та монастирях засновувалися школи, переписувалися й зберігалися книги, творилися літописи.Християнізація Русі сприяла зміцненню єдності держави, збагаченню культури, встановленню та зміцненню державно-політичних і культурних зв’язків Київської Русі з країнами Близького Сходу й Західної Європи.Християнство визначило зміст і особливості становлення й утвердження українського національного духу, найхарактерніших рис нашої національної ментальності.
10)Розвиток освіти Київської Русі. Основні види навчальних закладів, що з’явилися після прийняття християнства.
Писемність, поширення якої світі передувало офіційному введенню на Русі християнства.Коли слов’яни були ще язичниками, вони писали й ворожили за допомогою рисок і зарубок . Пізніше слов’яни отримали дві азбуки – глаголицю і кирилицю, авторами якої вважаються болгарські просвітителі ченці Кирило та Мефодій.
Письменство і школа була головним засобом ширення освіти. Піклування про цю культурну галузь із часу введення християнства взяли на себе держава і церква. За князювання Володимира Святославича в Києві вже існує державна школа, в якій діти найближчого оточення князя. “Учение книжное” – це не просто грамотність, а навчання тодішнім наукам.Дітей феодальної знаті брали в школи не для того, щоб виростити з них освічених людей і державних діячів, здатних підтримувати спілкування з Візантією й іншими країнами.
Школа для підготовки освіченого духовенства була відкрита Ярославом Володимировичем у Новгороді. У 1086 р. дочка Всеволода Ганна заснувала при Андріївському монастирі школу для дівчат. Ще раніше у 1037 р. у новозбудованій Софії Київській Ярослав створює школу нового типу, яка стала фактично першим вищим навчальним закладом на Русі. Рівень знань, що їх одержували тут діти, був високим.не нижчим, ніж у візантійських вищих школах. Вивчали у цьому навчальному закладі такі науки, як богослов’я, філософія, риторика, граматика та ін.З її стін вийшло багато діячів тодішньої культури, зокрема митрополит Іларіон, діти Ярослава Мудрого, кодифікатори “Руської правди” Коснячко й Никифор Киянин.
Крім державних і церковних шкіл, існувало і приватне навчання. Так, Феодосій Печерський, один із засновників Києво-Печерського монастиря, одержав освіту в невеличкому місті Курську, де він навчався в “єдиного учителя”.
11)Література КР :види і жанри.
Від цієї доби починається бурхливий розвиток писемної літератури. Літературу доби Київської Русі прийнято поділяти на перекладну та оригінальну.
Всю князівську добу переважала перекладна література:
Біблійна література – це переклади Біблії та інших канонічних церковних книг. Найулюбленішою перекладною старозаповітною книгою на Русі був Псалтир, переклади Нового Заповіту, “Апостола”.
Агіографічна (житійна) література є описом життя святих. У добу Київської Русі були відомі переклади житія Антонія Великого, Георгія (Юрія) Змієборця, Іоанна Златоуста Особливе місце серед перекладів агіографічних оповідань того часу належало патерикам.
Апокрифи– це твори, що не визнавалися церквою канонічними й заборонялися нею
Гімнографія – християнські богослужебні співи-гімни. Серед творів цього жанру поширені були такі:канон,кондак,ікос,акафіст.
Перекладна література світського характеру була представлена повістями, історичними і природничо-науковими творами.
Оригінальна літ-ра:
Літописи – записи історичних подій, ведені ченцями в монастирях, що поволі перетворилися на літературно-наукові твори. Перший вітчизняний літопис був написаний у 1037 – 1039 рр. при Софійському соборі в Києві і названий найдавнішим Київським. Другим за часом створення є Новгородський літопис, 1050 р.З другої половини ХІ ст. літописання продовжувало розвиватися і в Києво-Печерському монастирі. Тут у 1073 р. високовчений чернець Никон склав перший Печерський літописний звід.
Першим найвидатнішим історичним твором Русі, що дійшов до нас, вважається “Повість минулих літ”, яку написав чернець Нестор у 1113 р. У ХІІ ст.характер літописання змінюється.
Ораторська література – ще один визначний жанр оригінального письменства княжої Русі. Перше місце серед його творів належить “Слову про закон і благодать” митрополита Іларіона
Розвивалася й вітчизняна житійна література. Вона поділяється на дві тематичні групи. Перша з них – твори, у яких прославляється подвиг хрестителів Русі, Ольги та Володимира. До другої належать твори про князів, яких спіткала мученицька смерть: Борис і Гліб, Михайло Чернігівський.Літ. пам’ятка поч ХІІІ ст. – “Києво-Печерський патерик”. Це збірка легенд і житій про святих, чиї імена пов’язані з Києво-Печерським монастирем.
Повчальна література також відігравала важливу роль. Видатним твором цього жанру, безперечно, є “Повчання дітям” Володимира Мономаха
Паломницька література. Її виникнення пов’язане з поширенням подорожей (паломництв) до різних релігійних .
Художня література. Найкращим твором староукраїнського письменства “Слово о полку Ігоревім”.
12.Розвиток давньоруської архітектури:видові,функціональні та стильові особливості.
Архітектурний образ міст і сіл Київської Русі визначався насамперед дерев’яними будівлями.Впровадження християнства зумовили появу монументальної кам’яної архітектури.
Перші кам’яні будівлі на Русі зводились, безперечно, під керівництвом візантійських зодчих.
Кращою будівлею ансамблю “міста Володимира” була Десятинна церква, збудована у 989 – 996 рр. грецькими майстрами. Церкву прикрашали 25 куполів. На неї князь відраховував десяту частину власних прибутків .Зруйнована ця церква була монголо-татарами у 1240 р., коли Батий брав Київ.
Новий етап розвитку монументальної архітектури на Русі репрезентують насамперед будівлі “міста Ярослава” в Києві. За Ярослава Мудрого давньоруське зодчество набуває національних рис.Шедевр архітектури першої половини ХІ ст., як Софіївський собор (1037 р.). Споруда представляє візантійсько-руський стиль.
У Чернігові за наказом брата Ярослава Мудрого Мстислава розгорнулося будівництво єпископського Спаського собору,подібні храми називають хрестово-купольними.
Друга половина ХІ ст. характерна поширенням культового (церковного) кам’яного будівництва в багатьох давньоруських центрах. У цей час масово засновуються монастирі (першим був Києво-Печерський, що утворився в 1051 р.), у яких зводяться нові кам’яні храми. В Києві – це собори Михайлівського Золотоверхого, Печерського монастирів. Був вироблений новий тип монастирського храму став характерним для ХІІ ст. Першим його представником став Успенський храм Печерського монастиря (1078 р.).
У кінці ХІІ – на початку ХІІІ ст. монументальна архітектура Русі розвивалась шляхом ускладнення зовнішніх форм. Будівлі цього часу мають висотні композиції. Новий архітектурний стиль найбільш виразно проявився у П’ятницькій церкві (початок ХІІІ ст.) Чернігова. Крім культової, розвивалася також палацова архітектура та взагалі світська. Вона вирізнялася міцністю й монументальністю. Часто виконувала і певні фортифікаційні функції.Типовою спорудою для давньоруських міст був так званий дитинець – внутрішнє укріплення навколо резиденції князя чи єпископа.
13)Провідні види та жанри образотворчого мистецтва Київської Русі
Мозаїка– вид монументального образотворчого мистецтва, що являє собою зображення, викладене на стіні чи підлозі з різнокольорових шматочків смальти (непрозорого скла). В Київську Русь вона прийшла з Візантії.Грандіозні мозаїчні зображення були виконані у Софії Київській. В апсиді центрального вівтаря зображена велична постать Богородиці –Оранти.Мозаїчні зображення були покликані в максимально простій та лаконічній формі розкривати перед глядачем основні положення християнського віровчення.
Фрески– вид монументального живопису, що являє собою малюнок на вогкій, щойно потинькованій стіні водяними фарбами. Зразки фресок тієї доби знову ж таки знаходимо у Софії Київській.Фрески покривали всі стіни собору. Стилістично вони близькі до мозаїк.Фресці у давньоруському мистецтві був накреслений тривалий шлях розвитку.
Іконописання – різновид станкового живопису, твори якого присвячувалися зображенню біблійних героїв і виконувалися на дошках, укритих особливим ґрунтом, до складу якого входили клей та крейда, темперними фарбами (тобто розведеними яєчним жовтком). Ними прикрашали храми, каплиці, палаци.Найвідомішою іконописною майстернею в кінці ХІ – на початку ХІІ ст. була Печерська. Тут творив Алімпій.
Ще одним видом образотворчого мистецтва, що був тісно пов’язаний з архітектурою, вважається рельєфна скульптура. Кам’яне різьблення виконувало функції орнаментального оздоблення.Одинадцять таких плит збереглося на хорах Софії Київської.
Книжкова мініатюра, поява і розвиток якої пов’язані з поширенням писемності та книг. Рукописні книги були дуже дорогими, прикрашали численними ініціалами, заставками, мініатюрами. Найдавніша з них – “Остромирове Євангеліє”, написане у 1056-1057 рр. “Виконував” цю книгу диякон Григорій.Для мініатюри Стародавньої Русі характерна площинність, графічна манера письма.
Декоративно-ужиткове мистецтво охоплювало всі верстви.Найрозвиненіші види декоративно-ужиткового мистецтва давньоруської держави: металообробка, гончарство, дереворізьблення, кісткорізьблення, ткацтво, склоробство.
Металообробка включала в себе ювелірне ремесло та художнє литво.Дуже досконалими виявилися такі техніки ювелірного мистецтва, як чернь, зернь.
14)Особливості музичного мистецтва Київської Русі.
Музичне мистецтво східних слов’ян доби Київської Русі досягло високого рівня. Про це свідчать фольклорна спадщина.В усній народній традиції важливе місце посідали ігри, календарні та родинно-побутові пісні, похоронні плачі й голосіння.
Плин часу народжував нові народнопісенні жанри.Билинний епос розв. у Х – ХІ ст. У билинах у художньо-поетичній формі відбивалась боротьба народу за незалежність, втілювалися патріотичні ідеї. Билинні герої Ілля Муромець, Добриня Никитич, Альоша Попович. Історія зберегла також імена народних співців билин – Бояна, Митуси.
Носіями народного мистецтва були скоморохи- виконавці-імпровізатори.Лише церква негативно ставилася.
Починаючи з середини Х ст. прийоми іноземних послів проходили під музичний супровід. Цей звичай запровадила княгиня Ольга, яка під час свого перебування у Константинополі 945 р. була вражена грою на різних інструментах, зокрема органі.Князі утримували при дворі професійних музикантів-інструменталістів, співаків, танцюристів. Узагалі у часи Київської Русі широкою популярністю користувалися струнні смичкові інструменти; щипкові; духові ударні.Важливу роль відігравали церковні дзвони, які сповіщали про наступ ворога, пожежу, скликали людей на віче.
У культурно-мистецькій спадщині Київської Русі чільне місце посідає церковний .У Київській Русі з’явилися центри навчання співу школа при Десятинній церкві, двір деместиків – співаків-солістів. Відомий деместика і піснетворець Стефан.
15)Соціально-політична та культурна ситуація в Галичині та на Волині у ХІІ–ХІІІ ст. Роль Галицько-Волинської Русі в розвитку української культури.
У XII—XIII ст. у Південно-Західній Русі підносяться Галицьке та Волинське князівства. Землі, на яких наприкінці XII ст. утворилося об'єднане Галицько-Волинське князівство, князівство розташовувалося в лісовій та степово-лісовій смугах. Разом з тим у долинах цих рік проживало чисельне сільське населення, яке займалося орним землеробством.Особливого значення набуло видобування солі з підкарпатських соляних джерел.
Гончарництво, обробка хутра і шкіри, ливарництво, ювелірне виробництво досягли тут високого рівня. Галицько-Волинська земля вела жваву торгівлю із західноєвропейськими та придунайськими країнами. В Галичині й на Волині сходилися важливі торговельні шляхи.
У XII—XIII ст. ускладнювалася соціальна структура населення Галицько-Волинської землі. Класовий поділ, що поглиблювався, відображали вживані у літописах терміни: «бояри і прості.Соціальна верхівка складалася з великих землевласників — князів, бояр, вищого духовенства.«Городяни» також поділялися на заможну верхівку («ліпші мужі»), середнє міщанство та «простих людей».
Наприкінці XII ст. у степах Центральної Азії утворилася могутня військово-феодальна Монгольська держава. В 1206 р. хан Темучин був проголошений ханом всієї Монголії й розпочав відтоді здійснювати широку завойовницьку політику.
У 1222 р. монголо-татари через Кавказ вдерлися в причорноморські степи і завдали поразки половцям у битві на Дону. Проте через неузгодженість дій князів у битві на р. Калка 31 травня 1223 р. руські та половецькі загони були розгромлені.У 1241 р. ординці вийшли на західні рубежі Русі.У пониззі Волги монголо-татарські феодали заснували державу — Золоту Орду, під владу якої потрапили народи Русі.
Галицько-Волинське держава – це друга велика держава на українській землі, яка зуміла об’єднати біля себе більшу частину української етнографічної території свого часу, яка проіснувала з кінця ХІІ ст. до середини ХIV ст. Півтора століття її існування не проминули безслідно як для подальшої долі українського народу, так і його культури.Ця держава, перейнявши культурно-національні традиції Київської Русі, розвивалася під сильним впливом Європи і залишила по собі значний культурний слід.Галицько-Волинське князівство мало тісні культурні взаємозв'язки з країнами Західної Європи.
Князівські міжусобиці та напади різних завойовників впливали на культуру князівства,вона продовжувала розвиватись в умовах феодальної роздрібненості, втілюючи ідею єдності давньоукраїнських земель. Цим самим вона сприяла закріпленню історичних традицій Київської Русі.
16)Особливості розвитку освіти та літератури в Галицько-Волинському князівстві.
Монголо-татарська навала негативно позначилася на розвиткові писемності й освіти.Серед князівсько-боярської верхівки були поширені рукописні книги. Осередками переписування книг, крім Києва стали Львів, Володимир-Волинський, Холм.
У цей час писемність перестала бути привілеєм лише феодальної верхівки, вона стала звичайним явищем і у середовищі городян, про що свідчать написи ХІІ – ХІІІ століть на стінах храмів,на побутових предметах. Розвивалась шкільна освіта. Серед місцевих князів багато уваги приділяли розвитку освіти князі Володимирко та Ярослав Осмомисл,який розгортав мережу шкіл коштом неоподаткованих прибутків монастирів.Князі спонукав бояр і двірцеву знать посилати своїх дітей для навчання в училища.
В 1301 році князь Лев Данилович змушений був грамотою підтвердити надані раніше привілеї школярам.Книжкова справа продовжувала розвиватися при церквах і, особливо, при монасирях, де діяли рукописні книжкові майстерні.
Подальшого розвитку набула література – як перекладна, так і оригінальна.Розвивався жанр літописання. В Галицько-Волинській землі в другій половині XIII ст. створений відомий Галицько-волинський літопис.Його текст за змістом має дві частини: літопис Галицький (1201 – 1261) і літопис Волинський (1262 – 1291). Головний герой цього твору — великий князь Данило Галицький.Літопис має світський характер.
Є гіпотеза, що "премудрий книжник" Тимофій міг бути автором «Слова о полку Ігоревім».
Культурні традиції Київської Русі продовжувалися в таких видах оригінального письменства, як ораторська, житійна та паломницька проза. Видатним представником ораторської прози був архімандрит Києво-Печерського монастиря Серапіон .У його «Словах» відтворені умови життя народу за монголо-татарського нашестя.
2. психолога и предполагающих обязательное участие родителей
3. Тактика проведення очної ставки
4. МЕТОДИЧЕСКИЕ РЕКОМЕНДАЦИИ по выполнению контрольных и курсовых работ для слушателей 4 курса юридическо
5. Тема Выделение областей в электронной таблице MS Excel 2003 Специальность 230701 Прикладная информат
6. Дуже мало збереглося джерел зазначав він що походять з табору українських повстанців а основна маса до
7. статья След статья В условиях переходной экономики характеризующейся неустойчивостью неопределенность
8. ДОКЛАД Инвестиционная политика в нефтяной отрасли Для любого государства запасы недр полезные иско
9. Сочинение- Высокое косноязычие Осипа Мандельштама
10. а Кафедра Приладобудування повна назва Напрям підготовки 6
11. на тему Как компьютер помогает в учебе
12. Акционерное общество как правовой институт
13. Неравенство и бедность в современной России
14. Політичні погляди Н. Макіавеллі та макіавеллізм
15. Контрольная работа- Расчет кожухотрубчатого теплообменника
16. Аваль і Європейським банком реконструкції та розвитку підписана угода про відкриття кредитної лінії в 50 мі
17. Источники церковного права
18. тема подчиняющаяся всеобщим законам и в то же время имеющаяся специфические особенности функционирования и
19. по теме Глагол; 2 совершенствование навыков обоснования правильности выбора орфограмм в глаголах; 3
20. Парадоксы научной рациональности и этики