Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені Володимира Даля
Філософський факультет
Кафедра філософії культури і культурології
ЗВІТ
з навчальної практики
у ТОВ « Група Пауелектрік Інтернаціональ Україна »
Виконав студент 3 курсу
гр. ФЛ - 601
Кірєєва М. В.
Керівник практики від установи ком. директор Бокова Д. А.
Керівник практики від кафедри доц. Сілютіна І. М.
Луганськ 2013
ЗМІСТ
ВСТУП
Розділ 1. ВИВЧЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ І НОРМАТИВНИХ ДОКУМЕНТІВ, ЯКІ ВСТАНОВЛЮЮТЬ ПРАВИЛА ДОКУМЕНТУВАННЯ В УСТАНОВІ
Розділ 2. ВИВЧЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ОФОРМЛЕННЯ УПРАВЛІНСЬКИХ ДОКУМЕНТІВ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Товариство з обмеженою відповідальністю «Група Пауелектрік Інтернаціональ Україна», це підприємство, яке має статутні фонди, які поділені на частки, розміри яких визначаються установчими документами. Має наявність статусу юридичної особи, установчим документом підприємства є статут. Обов’язки керівника підприємства виконує комерційний директор, рішення приймаються колегіально. Організація будівельного виробництва повинна забезпечувати цілеспрямованість організаційних, технічних і технологічних рішень і заходів на виконання зобов'язань за контрактами на будівництво об'єктів (введення їх у дію з необхідною якістю та в обумовлені терміни) при дотриманні виробничо-господарських, економічних та інших інтересів учасників будівництва.
Будівництво об'єкта повинне здійснюватися на основі попередньо розроблених рішень з організації будівництва і технології виконання робіт, які повинні бути відображені у проектно-технологічній документації (ПТД). Ця документація є невід'ємною складовою частиною документації на будівництво поряд з проектно-кошторисною документацією та робочими кресленнями. До її складу входить проект організації будівництва (ПОБ) і проект виконання робіт (ПВР). Склад і зміст ПТД, необхідної для здійснення робіт на об'єкті, встановлюються у контракті на його будівництво залежно від виду будівництва, складності об'єкта, форм взаємодії учасників будівництва. будівельне виробництво слід організовувати виходячи з умов раціонального використання технологічної спеціалізації організацій і підрозділів з виконання окремих видів будівельно-монтажних робіт, надання окремих видів послуг або будівництва певних типів об'єктів. Слід застосовувати, при необхідності, комбіновані організаційні форми управління, які ґрунтуються на раціональному поєднанні промислового та будівельного виробництва, враховують виробничу різноплановість, різницю форм власності учасників будівництва, їх організаційно-економічну самостійність, домінування горизонтальних зв'язків ринкового типу.
Погодження виконання комплексу робіт на кожному об'єкті усіма учасниками його будівництва повинне забезпечуватися на основі координації їх діяльності генеральним підрядником, рішення якого з питань, пов'язаних з виконанням зобов'язань, передбачених контрактом, є обов'язковим для усіх учасників незалежно від їх відомчої приналежності, організаційно-економічного устрою і форм управління.
Розділ 1. ВИВЧЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ І НОРМАТИВНИХ ДОКУМЕНТІВ, ЯКІ ВСТАНОВЛЮЮТЬ ПРАВИЛА ДОКУМЕНТУВАННЯ В УСТАНОВІ
Удосконалення організації руху й змісту документів за умов однієї установи, групи установ чи в масштабах галузі в цілому впливає на їхню діяльність і забезпечує виконання документами певних соціальних функцій. Відповідно досконалість цієї діяльності повинна мати обґрунтування з точки зору якісного забезпечення управління певними видами корпоративної документації. [1]
Як відомо, кожна установа, незалежно від сфери своєї діяльності – це організація (група) об'єднаних працівників, певною метою, які виконують ті чи інші функції. Управлятися вона мусить єдиним керівним органом, що буде виконувати певні управлінські дії, які завдяки наявній інформації, спрямовуватимуться на створення оптимальних умов функціонування керованого об'єкта відповідно до напрямів його діяльності.
Зафіксована в системі управлінської документації інформація, мусить свідчити про ефективність діяльності установи, має бути основою для її оцінювання й показує наскільки дієвим є управління з боку вищих ланок, якого воно потребує коригування чи вдосконалення.
Під системою управлінської документації розуміється сукупність взаємопов'язаних офіційних документів, що застосовуються в установі. Це перш за все організаційно-розпорядча документація, що включає документацію з організації систем та процесів управління, управління кадрами та з оцінки трудової діяльності. До цього виду документації відносяться організаційні (статут, установча угода, положення, правила та інструкції), розпорядчі (накази, рішення, розпорядження, вказівки, ухвали) і довідково-інформаційні документи (заяви, доповідні та пояснювальні записки, протоколи, графіки відпусток).
Успішне функціонування установи неможливе без точного відображення її економічних показників, виваженої цінової політики, наявних взаємовигідних торгових угод з партнерами (у тому числі іноземними) та інших фінансових показників, що знаходять своє відображення в економічній документації (господарській, плановій, торговельній, зовнішньоторговельній, фінансовій, ціновій, ресурсній, бухгалтерсько-обліковій, із організації праці тощо). Зазначена документація є базовою для прийняття управлінських рішень і підготовки організаційно-розпорядчих документів. Так, основу документації складає головна книга, річні звіти, звіти про надходження коштів, звіти про фінансовий стан, бухгалтерський баланс, рахунки, касові книги, платіжні документи, відомості.
До управлінської системи можна також певним чином віднести кадрову документацію, що відображає питання обліку та організування роботи з персоналом установи, уключаючи питання прийняття на роботу, проведення атестації й установлення кваліфікацій, зарахування до резерву, нагородження, присвоєння почесних звань, призначення пенсій.
Для поліпшення організації і прискореного опрацювання документів застосовують уніфіковані системи управлінської документації, які розрізняють за функціональними призначеннями.
Найважливішою в системі управління є організаційно-розпорядча документація (ОРД). Вона відіграє провідну роль в управлінській діяльності і призначена для оформлення процесів організаційного управління, правового закріплення розпорядчо-виконавчих дій державних органів, підвладних їм організацій та установ.
Організаційна документація – це документи, що закріплюють функції, обов`язки та права органів протягом тривалого терміну. Усі організації і підприємства у своїй діяльності поряд з актами органів державної влади керуються положеннями, статутами, правилами, інструкціями. Тому всі документи, які створені в цій організації - це обличчя фірми. Від того наскільки професійно виконана документація, буде залежати успіх даної фірми, а також те, чи зуміють керівники переконати співробітників, що саме вони є партнером, який їм необхідний.
Президент України видає укази та розпорядження; Верховна Рада України приймає закони, постанови, рішення; Кабінет Міністрів України, міністерства видають постанови і розпорядження, накази, висновки, укладають угоди. ОРД створюються різними установами, організаціями, підприємствами різних типів для закріплення функцій, обов`язків і прав керівних органів та осіб управління на певні строки. В окремих документах визначаються права та обов`язки організацій у сфері планування, фінансів, а також господарсько-розрахункової діяльності. [2]
Для оформлення організаційно – розпорядчих документів використовується такий склад реквізитів:
01-зображення Державного герба України, герба Автономної Республіки Крим;
02-зображення емблеми організації;
03-зображення нагород;
04-код організації;
05-код документа;
06-назва міністерства чи відомства;
07-назва організації;
08-назва структурного підрозділу організації;
09-довідкові дані про організацію;
10-назва виду документа;
11-дата документа;
12-реєстраційний індекс (вихідний номер документа);
13-посилання на реєстраційний індекс і дату документа, на який дають відповідь;
14-місце складення чи видання;
15-гриф обмеження доступу до документа;
16-адресат;
17-гриф затвердження документа;
18-резолюція;
19-заголовок до тексту документа;
20-відмітка про контроль;
21-текст документа;
22-позначка про наявність додатків;
23-підпис;
24-гриф погодження документа;
25-візи документа;
26-відбиток печатки;
27-відмітка про засвідчення копії;
28-прізвище виконавця та номер його телефону;
29-відмітка про виконавця документа і направлення його до справи;
30-відмітка про наявність документа в електронній формі;
31-відмітка про надходження документа до організації;
32-запис про державну реєстрацію.
Складання службових документів – важкий і складний процес, який займає багато часу. Раціоналізувавши цей процес можна добитися економії часу, підвищити культуру документування і управлінської праці.
У роботі з документуванням велику роль грає словесне оформлення рішень, дій, зв’язків. При підготовці документів слід пам’ятати, що мова не є пасивним фіксатором прийнятих рішень, а виконує активну стимулюючу роль в управлінській діяльності. Так, дієвість директивної та розпорядчої документації значною мірою забезпечується імперативом – наказовою інструкцією мови наказів, розпоряджень, постанов. Відповідних мовних конструкцій потребують документи, що викладають прохання, вимогу, подяку. Ділове мовлення, ділова мова, ділове службове письмо – поняття визначені.
У кожній групі стилів є свої різновиди. Так, художньо – белетристичний стиль включає прозовий і поетичний, а суспільно – публіцистичний стиль включає газетно – журнальний та літературно – критичний.
Офіційно-діловий стиль має специфічні властивості на відміну від розмовного мовлення та інших стилів літературної мови. При підготовці тексту документа обов’язкове дотримання таких основних принципів: об’єктивності змісту та нейтральності тону, повноти інформації та стислості викладу, типізації мовних засобів і стандартних термінів. Службові документи, як правило, оформляються від імені юридичної особи установи або її структурного підрозділу. Форми вираження суспільних інтересів у службових документах повинні відповідати нормам адміністративного права.
У наші дні одним із сильних засобів впливу на мову мас є друковане слово. Із книг і журналів читачі черпають не тільки спеціальні знання, а й приклади правильного і образного викладу думок. Однак, дуже часто трапляються відхилення від літературних норм. Стислість викладу досягається шляхом заміни складних речень простими.
Органи управління підприємства керується у своїй діяльності організаційно – правовими документами: положеннями, статутами, інструкціями, правилами. У них закріплюються функції, обов’язки і права органів на тривалі строки.
Так, у положеннях про підприємство, об’єднання передбачуються права в галузі планування, фінансів, капітального будівництва.
Серед різних форм виконавчо-розпорядчої діяльності організацій, установ і підприємств провідне місце займає видання правових актів розпорядчого характеру, що підлягають у обов’язковому виконанню. Через них реалізується норми права у процесі керівництва господарським і соціально-культурним будівництвам, нормалізується нормативно-правові відносини. Іншими словами, з допомогою цих документів розв’язуються важливі завдання управління. До найбільш поширених документів цього виду належать постанови, рішення, розпорядження, вказівки, інструкції і статути.
Інструкція – правовий акт, створюваний органами управління, що містить директиви, настанови, які регламентують організаційні, фінансові, науково-технічні, технологічні, фінансові та інші сторони діяльності установ, підприємств, їх структурних підрозділів, філій та служб, а також посадових осіб. Вона належить до категорії організаційних документів, що видаються міністерствами, установами, організаціями і є нормативним актом, що регламентує різні питання.
Існують посадові інструкції, інструкції з техніки безпеки, експлуатації різного устаткування та інші. Кожна з них набуває чинності з моменту затвердження її керівником установи або його ж наказом.
Інструкція оформляється на бланку або на чистих аркушах паперу й має такі реквізити: назва організації чи структурного підрозділу, назва виду документа, дата, реєстраційний індекс (за класифікатором), місце складання, гриф затвердження, заголовок до тексту, текст, підпис особи, відповідальної за її складання, гриф погодження, візи, відмітка про засвідчення копії, відмітка про наявність документа в електронному вигляді. Заголовок до тексту інструкції вказує на коло об’єктів, осіб чи питань, на які поширюється її вимоги. Текст інструкції починається словом „Загальні положення”, у якому викладено мету її видання, вказано межі поширення та порядок використання. Текст викладають у логічній послідовності, групують за розділами, до яких іноді входять підзаголовки, а також розбивають на параграфи. Найзручніше застосовувати наскрізну нумерацію. В тексті інструкції послуговуються словами „необхідно”, „повинен”, „зобов’язаний”, „забороняється”, „слід”. Розділи об’ємних інструкцій позначають римськими цифрами, а пункти – арабськими.
Текст цього документа повинен бути коротким, точним, зрозумілим, оскільки інструкція призначена для постійного користування. Його викладають від другої особи. Широкого застосування набули посадові інструкції, що розробляються на підприємстві, установі для нових осіб, інженерно-технічних працівників, службовців. Такі інструкції встановлюють права та обов’язки працівників, коло їх завдань, особисту відповідальність. Після затвердження керівником вони стають нормативними актами, обов’язковими для певного кола осіб.
Інструктивний характер мають також рекомендації, методичні рекомендації, методичні вказівки та інші подібні документи.
У комплексі організаційних підприємств (організацій, установ) особливу групу становлять посадові інструкції.
Посадова інструкція – це організаційно-правовий документ, що регламентує функції, обов’язки, права й відповідальність працівника під час діяльності на певній посаді. ЇЇ розробляють для кожної посади, передбаченої штатним розкладом. На підставі посадової інструкції розробляють трудовий договір (трудовий контракт) із працівником. І трудовий договір, і посадову інструкцію використовують у разі виникнення конфліктних ситуацій між роботодавцем та працівником.
Посадову інструкцію розробляє інспектор відділу кадрів чи інший спеціаліст, який відповідає за роботу з кадрами, обов`язково погоджує її з юрист – консулатом і подає на затвердження керівникові підприємства.
Всі зміни до посадової інструкції вносяться з відповідного наказу (розпорядження) по підприємству. У посадовій інструкції обов`язково мають бути такі розділи :
1)Загальні положення, де зазначають сферу діяльності працівника, порядок його призначення на посаду та звільнення з неї, порядок заміщення працівника в разі його тимчасової відсутності, вимоги щодо кваліфікаційної підготовки, підлеглість працівника та коло посадових осіб, які підпорядковуються даному працівникові. Наводиться також перелік нормативних документів, якими працівник повинен керуватися в своїй роботі.
2) Функції.
3) Посадові обов`язки.
4) Права.
5) Відповідальність.
Як доповнення до основних розділів посадової інструкції може додаватись розділ, у якому регулюються трудові відносини між посадовими особами. Посадові інструкції зберігають протягом трьох років після заміни новими. [2]
Статут – це нормативно-правовий акт, з допомогою якого оформляється створення підприємства, організації, установи, будь-якої форми власності та визначається її структура, функції, правовий статус, взаємовідносини з іншими підприємствами, організаціями, установами, фірмами чи фізичними особами.
Статути бувають типові (розробляються для однотипних підприємств) та індивідуальні (створюються на підставі типових конкретизацією їх).
Зміст статуту має бути постійно істинним, тобто в разі потреби сюди слід вносити доповнення та зміни. Мета створення й діяльність підприємства, зазначені в статуті, не повинні суперечити чинним законам України та іншим державним нормативно-правовим актам.
Статути оформляють на аркушах паперу формату А4 друкарським способом. Усі аркуші зшиваються, прошнуровують і скріплюють печатками.
Статут не належить до секретних документів і не містить таємної інформації. Його повинні надавати на вимогу ревізійним комісіям, державним контролюючим органам, представникам судових і слідчих органів, податкової інспекції, партнерам по бізнесу.
Статути слугують підставою для розробки положень, правил та інших документів, що створюються на підприємствах.
Статути господарських організацій мають свої особливості. Ними визначені порядок вступу в організацію, права та обов’язки її членів, органів управління, порядок виборів. Статут може складатися для конкретної господарської, кооперативної чи іншої організації, у такому випадку він називається індивідуальним. Статути розроблені для ряду однотипних установ, організацій, вважаються типовими.
Титульна сторінка статуту містить такі реквізити:
На наступних аркушах оформлюють текст статуту, що має такі основні розділи:
Загальні положення.
Мета та предмет діяльності установи.
Юридичний статус установи.
Органи управління.
Трудовий колектив.
Майно установи.
Фонди установи.
Облік та фінансова звітність.
Розподіл прибутків та відшкодування збитків.
Зовнішньоекономічна діяльність.
Реорганізація та припинення діяльності установи.
Зміни та доповнення до статуту.
Проект статуту зазвичай готує юридична служба, а не служба діловодства.
На підприємстві процес діловодства організується за допомогою нормативно – методологічної бази, а саме:
Нормативно – методична база діловодства включає в себе: