Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
58
ВСТУП
Невід’ємною складовою частиною підготовки високопрофесійного фахівця у правовій сфері є формування вмінь та навичок працювати над розв’язанням практичних завдань з використанням вже вивчених та узагальнених теоретичних знань, які були надані навчальним закладом та опрацьовані студентом самостійно для надбання практичного досвіду з відповідних правових дисциплін.
Метою виробничої практики є оволодіння сучасними методами, формами організації праці в галузі майбутньої професії, набуття досвіду виконання завдань та обов’язків, а також закріплення та поглиблення теоретичних знань, які були отримані в процесі навчання, формування умінь та навичок для прийняття самостійних рішень у реальних професійних умовах та для подальшого вмілого кооперування такими знаннями, вміннями, досвідом та інших розумових та фізичних здібностей. Також вивчення роботи підприємств, що в свою чергу надає можливість набуття досвіду також при роботі в колективі.
Завданням проходження виробничої практики є можливість засвоїти та отримати первинний досвід та практичні навики, сформувати вміння самостійно та на власний розсуд приймати управлінські рішення з метою забезпечення власних трудових та кваліфікаційних здібностей та підвищувати рівень знань у правознавчій сфері, а також ознайомлення із структурою, видами та організацією діяльності підприємств, встановленням певних вимог щодо їх створення, реєстрації, реорганізації, ліквідації та організаційною формою їх діяльності. А також завдання практики полягає у ознайомленні норм трудового законодавства при регулюванні трудових відносин на підприємстві та інших питань, які зазначені в робочій програмі проходження виробничої практики з відповідної дисципліни для практичного засвоєння студентом професійних навиків та вмінь.
Об’єктом дослідження виробничої практики є відповідне підприємство, яке було обрано для проходження даної практики (що в свою чергу становить базу практики), а саме МКП «АКОРД», його статут та теоретичні аспекти організаційно-правової форми, джерела господарського права за допомогою яких здійснюється та регулюється діяльність даного підприємства та окремі документи, з якими робоча програма проходження практики потребує ознайомлення та виконання. Компанія МКП «АКОРД» здійснює види діяльності згідно із даними, які є зазначеними при реєстрації та інших документів, має статус юридичної особи зареєстрованої належним чином, основним видом діяльності даної компанії є «Здійснення будівельно-монтажних робіт господарським. Щодо форми власності є приватною власністю, що означає абсолютне, захищене законом право власника на конкретне майно і є базисним елементом ринкової економіки, форма фінансування даного товариства – госпрозрахунок, початковий реєстратор компанії –Виконавчий комітет районної ради народних депутатів.
ТЕМА 1
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГОСПОДАРСЬКОГО (ПІДПРИЄМНИЦЬКОГО) ПРАВА, ГОСПОДАРСЬКІ ПРАВОВІДНОСИНИ. ГОСПОДАРСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО
Підприємницька діяльність здійснюється у певних організаційно-правових формах, що передбачає класифікацію підприємств залежно від форм власності, визначених Конституцією України і Законом України «Про власність», та способів розмежування у підприємствах окремих форм власності і управління майном, а також особливостей правового становища підприємств окремих видів. МКП «АКОРД» – це така господарська організація, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Мінімальна кількість членів МКП законом не встановлюється проте вживання множини щодо засновників та членів МКП З Закону) дозволяє визначити цю кількість - щонайменше дві особи інімальна кількість членів МКП законом не встановлюється проте вживання множини щодо засновників та членів МКП З Закону) дозволяє визначити цю кількість - щонайменше дві особи.
Предметом правового регулювання відповідного товариства є господарські правовідносини, які виникають, змінюються та припиняються в процесі здійснення господарської діяльності. Методами правового регулювання, що застосовує МКП «АКОРД» є загальнодозвільний та загальнозобов’язуючий.
Основними джерелами господарського права, які використовуються при роботі є: Конституція України, Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, Господарсько-процесуальний кодекс України, Цивільно-процесуальний кодекс України, Закон України «Про господарські товариства», Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», укази Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти місцевих органів державної влади, які регулюють правовідносини у сфері здійснення господарської діяльності.
Господарським правом, яке регулює діяльність МКП «АКОРД» є галузь права, норми якої регулюють відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності, пов’язаної із виготовленням та реалізацією продукції, виконанням робіт та наданням послуг для задоволення суспільних потреб та потреб окремих споживачів.
Господарські правовідносини – це врегульовані нормами господарського права суспільні відносини, що виникають у сфері господарювання у процесі організації та здійснення господарської діяльності.
Види господарських відносин:
До складу господарських правовідносин відносять:
- суб’єкт (засновник, індивідуальний підприємець, в окремих випадках споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які наділені господарською компетенцією);
- об’єкт (те, з приводу чого виникають, змінюються, припиняються господарські відносини і на що вони спрямовані);
- зміст (права та обов’язки учасників господарських відносин).
Отже, з даної теми можна зробити висновок, що товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Кількість учасників не повинна перевищувати десяти осіб, при перевищенні цієї кількості товариство з обмеженою відповідальністю підлягає перетворенню на акціонерне товариство протягом року, а із закінченням цього строку – ліквідації у судовому порядку, якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі.
МКП «АКОРД» здійснює свою діяльність на підставі джерел господарського права України, а саме нормативно-правових актів, правових звичаїв, нормативних договорів, які регулюють відносини у сфері господарювання відповідних учасників господарських правовідносин.
Господарські правовідносини – це врегульовані нормами права суспільні відносини, які виникають у сфері господарювання щодо організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності, характеризуються особливим суб’єктним складом та поєднанням організаційних і майнових елементів, регулюванням як з боку держави, так і суб’єктів цих відносин.
Такі правовідносини мають свої особливості, які притаманні кожному виду господарських правовідносин, зокрема розрізняють: господарсько-виробничі, організаційно-господарські, внутрішньогосподарські.
Елементами господарських, як і будь-яких інших правовідносин, є їх зміст (матеріальний – господарська діяльність; юридичний – це права та обов’язки суб’єктів господарювання, які виникають у них у процесі здійснення певної діяльності), суб’єкти (учасники даних правовідносин) та об’єкти (те, на що спрямовані дані відносини і з приводу чого вони виникають).
ТЕМА 2
ПІДПРИЄМНИЦТВО ЯК СПОСІБ ЗДІЙСНЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Підприємницька діяльність (підприємництво) – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку [2, 117].
Підприємництво здійснюється на основі таких принципів:
Суб’єкти господарської (підприємницької) діяльності – це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність прав та обов’язків).
Суб’єктами підприємницької діяльності є господарські організації (юридичні особи, державні підприємства, комунальні підприємства, фермерські господарства, державні установи, благодійні організації) та фізичні особи-підприємці [13, 67].
Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців – це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, шляхом внесення відповідних записів до
Єдиного державного реєстру (далі – ЄДР).
Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців проводиться державним реєстратором виключно у Виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи-підприємця.
Для державної реєстрації юридичної особи потрібно подати такі необхідні документи: заповнену реєстраційну картку, примірник оригіналу рішення засновників про створення юридичної особи, два примірники установчих документів, документ, що засвідчує сплату реєстраційного збору, інформацію, яка підтверджує структуру власності засновників. Подані документи перевіряються на достовірність органами реєстрації. Строк державної реєстрації юридичної особи становить не більше трьох робочих днів з дня надходження документів. Реєстраційний збір становить десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Факт державної реєстрації юридичної особи засвідчується випискою з ЄДР [18, 186]. Додаток А.
Для державної реєстрації фізичної особи-підприємця потрібно подати необхідні документи: заповнену реєстраційну картку, копію документа платника податку, паспортні дані, документ про внесення реєстраційного збору, нотаріально посвідчену згоду батьків, якщо особі від 16 до 18 років. Строк державної реєстрації не може перевищувати два дні з дня надходження документів. Реєстраційний збір становить два неоподатковувані мінімуми доходів громадян. Факт державної реєстрації засвідчується випискою з ЄДР. Додаток Б.
Ліцензування підприємницької діяльності – це надання відповідними державними органами влади дозволу на здійснення певних видів господарської діяльності.
Процедура ліцензування складається з таких етапів:
Контроль за порядком видачі ліцензії в Україні юридичним особам та фізичним особам-підприємцям здійснює Ліцензійна палата [18, 192].
Існують певні обмеження та заборони щодо здійснення окремих видів підприємницької діяльності. Діяльність, яка пов’язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів здійснюється відповідно до Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів». Діяльність, пов’язана з охороною окремих особливо важливих об’єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов’язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками – може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями. Певні обмеження у здійсненні підприємницької діяльності визначені Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», який визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.
Взаємовідносини держави і підприємців полягають у тому, що держава гарантує всім підприємцям, незалежно від організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів, а також гарантує недоторканність майна і забезпечує захист права власності підприємця. Вилучення державою майна у підприємця не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавчими актами України. Здійснюється державна підтримка малого підприємництва Кабінетом Міністрів України. Держава в особі державних органів здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт. Втручання державних органів у господарську діяльність підприємців не допускається, якщо інше не передбачено законодавством України. Державні органи і посадові особи можуть давати вказівки підприємцям тільки відповідно до своїх повноважень. В свою чергу, підприємці повинні дотримуватись законодавчих правових норм і не порушувати їх, сплачувати податки, надавати певну інформацію у разі необхідності.
Припинення діяльності суб’єктів господарювання здійснюється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації – за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб – засновників суб’єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законодавством, – за рішенням суду. Суб’єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності [19, 434].
Правове регулювання підприємницької діяльності здійснюється згідно із Конституцією України, Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, Закону України «Про господарські товариства», Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», указів Президента України, постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів місцевих органів державної влади, які регулюють господарські правовідносини у сфері здійснення господарської діяльності та інші джерела регулювання.
Отже, з даної теми можна зробити висновок, що підприємництво є основним видом самостійної господарської діяльності, яка здійснюється фізичними та юридичними особами від свого імені і на свій ризик на постійній основі. Ця діяльність спрямована на досягнення запланованого результату, а саме на одержання прибутку або підприємницького доходу.
Підприємництво здійснюється на основі певних принципів – керівних ідей та основних положень, які виражають суть, основні властивості та спрямованість певних засад підприємницької діяльності.
Суб’єктами господарювання є учасники господарських відносин, які мають певні права, обов’язки, повноваження, а також правове становище.
Суб’єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець. Відкриття суб’єктом господарювання філій (відділень), представництв без створення юридичної особи – не потребує їх державної реєстрації. Відомості про відокремлені підрозділи залучаються до реєстраційної справи та включаються до ЄДР.
Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» визначено види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, таким чином регулюючи діяльність суб’єктів господарювання та встановлюючи обмеження щодо підприємницької діяльності.
Ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню.
Взаємовідносини між державою і підприємцем встановлюються та регулюються на основі законодавчої бази, тобто певних джерел, які покликані врегульовувати відповідну сферу діяльності таких відносин. Сфера дії законів поширюється на всіх суб’єктів господарювання.
Суб’єкт господарювання ліквідується: за ініціативою власника, у зв’язку із закінченням строку, на який він створювався, чи у разі досягнення мети, заради якої його було створено, у разі визнання його в установленому порядку банкрутом, у разі скасування його державної реєстрації.
ТЕМА 3
ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ПІДПРИЄМСТВ
Організаційно-правова форма підприємства, яке є базою проходження практики – мале колективне підприємство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів, і яке несе відповідальність за своїми зобов’язаннями усім своїм майном; учасники, якого повністю сплатили свої внески, несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльністю підприємства, у межах вартості своїх вкладів.
Установчим документом МКП є статут, що є правовою основою і фундаментом для подальшого здійснення підприємницької діяльності.
Статут – це юридичний акт, зведення правил, які регулюють діяльність організації, установи, товариства громадян, їхні відносини з іншими організаціями та громадянами, визначають їхню структуру, функції, правовий статус та обов’язки у певній сфері державного управління або господарської діяльності.
В статуті зазначається повне та скорочене найменування підприємства, його юридична адреса та контактна інформація, організаційно-правова форма, права, мета, цілі, предмет та основні види здійснення господарської діяльності, визначається майно товариства, прибутки та збитки, розмір статутного фонду (капіталу) та майнові відносини засновників, структура управління, порядок реорганізації та ліквідації, зовнішньоекономічна діяльність, майнові відносини учасників МКП та їх права та обов’язки, соціальні гарантії, припинення діяльності даного товариства. Статут підписується засновниками малого колективного підприємства, проставляється дата і печатка [5, 217].
Отже, з даної теми можна зробити висновок, що мале колективне підприємство – це господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на частки (паї), розмір якого визначаються установчими документами. Малі колективні підприємства утворюють статутні фонди за рахунок коштів учасників, число яких, як правило, невелике і наперед відоме. Додаток В.
Основними рисами МКП є:
Статут МКП із всіма наступними змінами зберігається в органі, що здійснив державну реєстрацію товариства, і є відкритим для ознайомлення.
Вимоги до змісту установчих документів визначаються у Цивільному кодексі України (стаття 88, 143), Господарському кодексі України (стаття 57, 82), Законі України «Про господарські товариства» (стаття 4, 51).
ТЕМА 4
ПРАВОВИЙ СТАТУС ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ
МКП «АКОРД» є юридичною особою відповідно до законодавства України з дня його державної реєстрації. Товариство має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інших рахунків в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, кутовий та інші штампи, фірмовий знак та інші необхідні реквізити. МКП «АКОРД» має право створювати на території України та за її межами філії та представництва відповідно до законодавства України.
МКП «АКОРД» самостійно планує свою господарську та іншу діяльність, а також соціальний розвиток трудового колективу товариства. Основу плану складають договори, що укладені із споживачами та постачальниками, а також рішення зборів учасників товариства. МКП «АКОРД» не відповідає за забов’язаннями держави, так само й держава не відповідає за забов’язаннями перед підприємством. Підприємство не відповідає за особистими зобов’язаннями учасників. Учасники відповідають за зобов’язаннями даного товариства лише в межах своїх внесків до статутного фонду.
Підприємство може створювати самостійно та разом з іншими підприємствами, установами, організаціями й іншими українськими та іноземними юридичними i фізичними особами на території України та за її межами дочірні підприємства, господарські товариства та iншi підприємства з правами юридичної особи; розміщувати кошти в облігації позики, сертифікати банків та iншi цінні папери, що знаходяться в обігу; залучати кредити; брати участь в асоціаціях, концернах, консорціумах та інших об’єднаннях; проводити операції на товарних, фондових та інших біржах.
Засновниками (учасниками) МКП «АКОРД» є: Каланча Володимир Володимирович, Коржос Любов Григорівна. Каланча Діну Володимирович має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори та наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи.
Товариство є власником майна, що йому належить, включаючи майно, що передане товариству учасниками. МКП «Акорд» здійснює згідно з чинним законодавством володіння, користування і розпорядження майном, що є його власністю. Майно та активи товариства, його підприємств та організацій, а також майно, що надане їм у користування, що знаходиться на території України, не підлягає націоналізації, конфіскації та іншому вилученню, за винятком випадків, що передбачені законодавством України.
Майно МКП становлять виробничі і невиробничі фонди, основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі товариства. Майно товариства відповідно до законів України, установчих документів товариства та укладених угод належить йому на праві власності, оперативного управління.
Джерелами формування майна МКП «АКОРД» є:
- грошові та матеріальні внески засновників;
- доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; придбання майна іншого підприємства, організації; безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств, громадян;
- інші джерела формування майна, не заборонені законами України.
Товариству можуть належати: будівлі, споруди, машини, устаткування, транспортні засоби, цінні папери, інформація, наукові, конструкторські, технологічні розробки, інше майно та права на майно у тому числі права на інтелектуальну власність.
Отже, з даної теми можна зробити висновок, що МКП «АКОРД» є юридичною особою згідно із законодавством України, правовий і юридичний статус якого закріплюється статутом даного товариства. Товариство може бути засновником і учасником інших юридичних осіб, у тому числі за участю іноземних юридичних і фізичних осіб. Товариство має право залучати до роботи українських та іноземних спеціалістів, самостійно визначати форми, систему та види оплати праці, створювати тимчасові творчі колективи.
Діяльність малого колективного підприємства здійснюється, контролюється та регулюється учасниками (засновниками). Відповідно, створюються органи: загальні збори (вищий орган товариства), виконавчий орган (для вирішення питань діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників). Виконавчий орган поділяється на колегіальний (дирекція) та одноособовий (директор). Дирекція (директор) підзвітна загальним зборам і діє від імені товариства. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом. Генеральний директор не може бути одночасно головою загальних зборів учасників товариства. З метою систематичного контролю за діяльністю дирекції (директора) створюється ревізійна комісія. Вона утворюється загальними зборами учасників товариства, з їх числа, але не менше трьох осіб. Члени дирекції (директор) не можуть бути членами ревізійної комісії.
Заява про реєстрацію ю. о. у додатку Г.
МКП «АКОРД» має у володінні, користуванні, розпорядженні певне майно, що має вартісне значення для здійснення підприємницької діяльності, що вклали у дане товариство його засновники. Вкладами засновників можуть бути: будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права, в тому числі корпоративні права, грошові кошти.
ТЕМА 5
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ
Основу правового режиму майна суб’єктів господарювання становлять право власності та інші речові права: право господарського відання та право оперативного управління, на яких базується їх господарська діяльність.
Право власності – це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Суб’єктами права власності в Україні є: український народ, фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади, Автономна Республіка Крим, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права.
Суб’єкт господарювання на свій розсуд володіє, користується та розпоряджується майном, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, зокрема передавати його безоплатно чи за плату у володіння і користування, а також у довірчу власність іншим особам. Результати господарського використання свого майна (виготовлена продукція, одержаний прибуток) належать власнику цього майна.
Об’єктами права власності МКП «АКОРД» є: рухоме та нерухоме майно, виробничі і невиробничі фонди, товари і речі (предмети матеріального світу), цінні папери, основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі товариства.
Форми права власності:
Основними видами права власності в Україні є: право приватної власності, право комунальної власності, право державної власності, право спільної власності, право власності територіальної громади.
Видом набуття права власності, яким скористалось МКП «АКОРД»– база практики, є законним, тобто набуте законним способом і не суперечить закону, шляхом договору купівлі, оренди та інше.
Підставами припинення права власності є:
МКП «АКОРД» використовує такі засоби захисту права власності, які не заборонені законодавством України і не порушують права та інтереси інших осіб, а саме: застосування штрафних санкцій, припинення дій, що порушують право власності, визнання права власності, визнання незаконним правового акта, що порушує право власності, відшкодування шкоди, завданої власнику товариства, а також захист права власності в судовому порядку. Майнові права захищаються законом та органами державної влади, які забезпечують рівний захист прав усіх суб’єктів права власності.
Отже, з даної теми можна зробити висновок, що право власності – це сукупність правових норм, які регулюють і закріплюють суспільні відносини, що виникають із присвоєнням матеріальних благ громадянами, юридичними особами та державою, які надають зазначеним суб’єктам рівні права та обов’язки з володіння, користування і розпорядження майном.
Розрізняють право власності в об’єктивному і суб’єктивному розумінні. Право власності в об’єктивному розумінні – це сукупність норм, які регулюють право власності. Право власності в суб’єктивному розумінні складають його правомірності – право володіння, користування і розпорядження.
До суб’єктів права власності в Україні належать: український народ (який являє собою єдине джерело державної влади), фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства), юридичні особи (трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об’єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об’єднання, релігійні та інші організації), Україна як суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права.
Підстави припинення права власності можуть бути поділені на дві групи: до першої належать випадки, коли припинення права власності у однієї особи передбачає водночас виникнення права власності у іншої, тобто виникає правонаступництво; до другої групи можна віднести випадки, коли право на річ припиняється внаслідок того, що річ знищена чи використана власником.
Захист права власності здійснюється всією правовою системою держави. Держава покликана забезпечувати всім власникам рівні умови захисту права власності, який здійснюється в позовному порядку судом, господарським судом, третейським судом, а в випадках, передбачених законодавством, також професійними спілками та іншими громадськими об’єднаннями.
ТЕМА 6
ГОСПОДАРСЬКО-ДОГОВІРНІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ. ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
Господарсько-правове зобов’язання – це зобов’язання, яке виникає між суб’єктом господарювання, а також між іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.
Господарські зобов’язання виникають:
- безпосередньо із закону чи іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;
- з акту управління господарською діяльністю;
- з господарського договору чи інших угод;
- внаслідок заподіяння шкоди суб’єкту або суб’єктом господарювання;
- у результаті створення об’єктів інтелектуальної власності та інших дій суб’єктів господарювання [2, 305].
Випадками виникнення господарських зобов’язань на підприємстві є: виконання сторонами умов договору, укладеного між ними, відшкодування шкоди, яка була заподіяна підприємству фізичною особою та юридичною особою, сплата підприємством певних коштів, які визначені договорами.
Виконання господарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом та іншими законами. Учасники господарських відносин повинні належним чином виконувати господарські зобов’язання.
Прикладом виконання зобов’язань на підприємстві є додержання, вчинення певних дій або утриманя від їх вчинення сторонами, які уклали договір або вчинили інші дії не заборонені законодавством, а саме зобов’язання передання певного товару, продукції чи послуги та їх оплата, відшкодування шкоди та збитків та інші дії щодо виконання господарських зобов’язань.
Виконання господарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав учасників господарських відносин, порукою, неустойкою, заставою, гарантією, завдатком, договором, можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання. Прикладом забезпечення виконання господарських зобов’язань на підприємстві є попереднє внесення певної грошової суми (завдатку) для отримання певних гарантій для іншої сторони.
Господарський договір – це угода між учасниками господарських правовідносин, що укладається у письмовій формі та є підставою для виникнення взаємних прав та обов’язків між сторонами договору.
Господарськими договорами на МКП «АКОРД» є: договір найму транспортного засобу, договір купівлі-продажу нерухомого майна, договір про виконання робіт, договір лізингу, договір оренди будівлі, договір прокату, договір дарування, договір про надання послуг, та інші. Договір купівлі-продажу в додатку Д.
Значення господарського договору для підприємства – бази практики є досить важливим, адже за допомогою договорів створюються певні гарантії, договірні дії мають законний характер, у разі порушення умов договору можна довести вину іншої сторони та вимагати компенсацію.
Договір вважається укладеним, якщо сторони погодили між собою його істотні умови, які відбуваються в процесі переговорів. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Сторона яка бажає змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі неодержання відповіді, недосягнення згоди щодо зміни (розірвання) договору спір вирішується судом.
Отже, з даної теми можна зробити висновок, що Господарське зобов’язання – це врегульоване правом господарське відношення, в силу якого одна сторона уповноважена вимагати від іншої сторони здійснення господарських функцій – передачі майна, виконання робіт, надання послуг, а друга сторона зобов’язана виконати вимоги щодо предмета зобов’язання і має право вимагати за це винагороду.
Суб’єктами зобов’язання виступають кредитор і боржник. Кредитором називають особу, якій належить право вимоги. Боржник – особа, яка несе обов’язок, що відповідає праву вимоги кредитора.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій. Виконання господарського зобов’язання може бути покладено в цілому або частково на третю особу, що не є стороною в зобов’язанні.
Основними видами господарських зобов’язань є майново-господарські та організаційно-господарські зобов’язання.
Численність і особливості суспільних відносин, регульованих господарським правом, пояснює різноманіття юридичних фактів, що є підставами виникнення господарських зобов’язань. Вичерпного переліку таких підстав чинне законодавство не містить. Підстави виникнення господарських зобов’язань зазначені в статті 174 Господарського кодексу України.
Господарське зобов’язання може бути припинене за згодою сторін, при поєднанні управненої та зобов’язальної сторін в одній особі, у разі неможливості виконання зобов’язання, у разі смерті зобов’язальної сторони.
Господарський договір укладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
ТЕМА 7
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКРУТСТВА
Банкрутство – це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури [8, 15].
Додаток Е.
Підставами для застосування на підприємстві – бази практики правових механізмів регулювання відносин власності є: відносини, які виникають щодо власності підприємства, укладання угод та договорів, умови яких стосуються об’єкта власності підприємства та обставини, які прямо чи опосередковано стосуються власності МКП «АКОРД» та інші підстави.
Санація – це процес відновлення платоспроможності боржника, що включає такі заходи як: реструктуризація підприємства, перепрофілювання виробництва, закриття нерентабельних виробництв, продаж частини майна боржника, ліквідація дебіторської заборгованості.
Наслідки визнання боржника банкрутом:
Черговість задоволення вимог кредиторів:
- вимоги, забезпечені заставою;
- виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;
- витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов’язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, - у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб;
- витрати, пов’язані з провадженням у справі про банкрутство і господарському суді та роботою ліквідаційної комісії;
Отже, з даної теми можна зробити висновок, що банкрутство – це неспроможнiсть юридичної особи – суб’єкта пiдприємницької дiяльностi у встановлений строк задовольнити вимоги кредиторiв, повернути кредити банку та забезпечити обов’язковi платежi до бюджету.
Виділяють види банкрутства, як: реальне банкрутство, технічне банкрутство, навмисне банкрутство, фіктивне банкрутство.
З метою оздоровлення та покращення фінансового становища боржника, а також із метою задоволення вимог кредиторів проводиться процедура санації.
Санація боржника – це система заходів, що здійснюється під час провадження у справі про банкрутство, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника та задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів. Вона може включати: кредитування, реорганізацію, в тому числі зміну організаційно-правової форми боржника, зміну форми власності, системи управління боржника та інші дії.
Процедура санації вводиться ухвалою господарського суду за клопотанням комітету кредиторів у строк, що не перевищує строку дії процедури розпорядження майном, терміном до дванадцяти місяців, який може бути продовжений ще до шести місяців або скорочений за клопотанням комітету кредиторів, керуючого санацією або інвесторів (осіб, що беруть участь у санації, приймаючи зобов’язання про погашення (повністю чи частково) боргу, боржника на певних умовах, в тому числі – набуття права власності на його майно).
Існує шість черг задоволення вимог кредиторів. Вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог попередньої. За недостатністю майна для повного задоволення всіх вимого однієї черги претензії задовольняються пропорційно належній кожному кредиторові сумі. Претензії не задоволені за браком майна вважаються погашеними. Майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, використовується відповідно до рішення його власника.
ТЕМА 8
ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ПРАВ ТА ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ
Правовий захист прав та законних інтересів суб’єкта господарювання – це сукупність засобів, способів та прийомів, що здійснюються уповноваженими державними органами влади на підставі законодавства з метою забезпечення реалізації прав, свобод та інтересів громадян або захисту у випадку їх порушення.
До основних способів захисту прав та законних інтересів підприємства – бази практики належать:
Представництвом МКП «АКОРД» є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво та захист інтересів юридичної особи. Представництво не є юридичною особою, діють на підставі положення, затвердженого товариством. Керівники представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відомості про представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру. Представництва припиняють свою діяльність разом із припиненням діяльності товариства.
Комерційна таємниця підприємства – це відомості, які пов’язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоди його інтересам.
Способи розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю, можуть бути різними: повідомлення зазначених відомостей іншим особам, зокрема конкурентам; надання іншим особам для ознайомлення документів, що містять комерційну таємницю; повідомлення інформації, що є комерційною таємницею, в засобах масової інформації тощо. Приклад претензії у додатку Ж.
За незаконні дії щодо розголошення комерційної таємниці підприємства передбачена як адміністративна, так і кримінальна відповідальність.
Відповідальність за розповсюдження відомостей, що становлять комерційну таємницю передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення – отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця тягне за собою накладення штрафу від дев’яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Кримінальним кодексом України передбачено незаконне збирання та умисні дії з метою використання та отримання відомостей з метою розголошення цих відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб’єкту господарювання – караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
Також Кримінальним кодексом України передбачено умисне розголошення комерційної або банківської таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю, вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів та завдало істотної шкоди суб’єкту господарювання – карається штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років [20, 194].
Отже, з даної теми можна зробити висновок, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання та споживачів. При цьому такий захист поширюється на всіх суб’єктів господарювання.
Під захистом прав суб’єктів господарювання розуміють введення в дію системи правових і організаційних заходів, що спрямовані на забезпечення реалізації прав цих суб’єктів і недопущення їхніх порушень.
Ознаки правового захисту полягають у наступному:
Однією з форм здійснення суб’єктами господарювання певного виду підприємницької діяльності є представництво.
Представництво – це структурно відокремлена частина юридичної особи. Представництво діє за межами знаходження юридичної особи від її імені. Діяльність представництва обмежується виключно представницькими функціями (укладання угод, здавання-приймання продукції тощо).
Склад та обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту визначаються самостійно її власником або керівником підприємства з дотриманням чинного законодавства. Підприємство має право розпоряджатися такою інформацією на власний розсуд і здійснювати щодо неї будь-які законні дії, не порушуючи при цьому права третіх осіб.
Склад та обсяг відомостей, які становлять комерційну таємницю підприємства, визначаються його керівником з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці» від 9 серпня 1993 р. № 611.
Законодавством України передбачена кримінальна, адміністративна, цивільно-правова та інша відповідальність не лише за розголошення, а й за незаконне збирання з метою використання чи використання відомостей, що становлять комерційну таємницю.
ТЕМА 9
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА
КРЕДИТНО-РОЗРАХУНКОВИХ ВІДНОСИН
Національний банк України (далі – НБУ) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом України «Про Національний банк України» та іншими законами України та основною функцією якого є забезпечення стабільності національної грошової одиниці [10, 4].
Основними функціями Національного банку України є:
Структура НБУ будується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням. До системи Національного банку України входять: центральний апарат, філії (територіальні управління), розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади й інші структурні одиниці і підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності Національного банку. Національний банк в межах, визначених законодавством, самостійно вирішує питання організації, створення, ліквідації та реорганізації структурних підрозділів та установ Національного банку, його підприємств, затверджує їх статути та положення.
Для інкасації та охорони цінностей та об’єктів НБУ має відомчу охорону, озброєну вогнепальною зброєю.
Правовий статус комерційних банків визначається Законом України «Про банки і банківську діяльність».
Банк – це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків [7, 3].
Банки створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку. Банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності. Держава і НБУ не відповідають за зобов’язаннями банків, а банки не відповідають за зобов’язаннями держави і НБУ, якщо інше не передбачено законом або договором. Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов’язків або втручатись у діяльність банку за винятком випадків, передбачених законом. Шкода, заподіяна банку внаслідок такого втручання, підлягає відшкодуванню.
Кредит – це економічні відносини, які виникають між кредитором і боржником з приводу передання фінансових ресурсів на умовах строковості, повернення, гарантованості, цільового використання, оплатності.
Види кредиту:
- короткостроковий;
- середньостроковий;
- довгостроковий.
- товарний;
- іпотечний;
- споживчий.
За суб’єктами кредитних відносин розрізняють чотири форми кредиту:
В залежності від об’єкту кредитування розрізняють грошову і товарну форму кредиту.
Кредитні відносини в товарній формі виникають у разі продажу товарів чи послуг з відстрочкою платежу, при оренді майна (в тому числі лізинг), під час погашення міждержавних боргів поставками товарів тощо.
У грошовій формі надають позички банки, міжнародні фінансово-кредитні установи. Широко використовується грошова форма надання кредиту банківськими установами. Етапи одержання кредиту в додатку Н.
Отже, з даної теми можна зробити висновок, що Національний банк України – це особливий центральний орган державного управління, який проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці.
Основними функціями Національного банку України згідно із законодавством є забезпечення стабільності грошової одиниці – гривні, досягнення та підтримка цінової стабільності в державі, сприяння стабільності банківської системи. Крім того, метою Національного банку є сприяння додержання стійких темпів економічного зростання та провадження грошово-кредитної політики.
Елементами організаційної структури НБУ є: центральний апарат, установи, а також територіальні управління.
Комерційний банк є суб’єктом підприємницької діяльності, підприємством з особливим правовим положенням. Такий статус комерційного банку існує об’єктивно і обумовлений тим, що банківська діяльність є виключним видом діяльності, з особливими вимогами держави до суб’єктів, що її здійснюють. Особливим видом діяльності комерційних банківських установ є надання кредиту.
Кредит – це угода, яка укладається між кредитною організацією та позичальником, з надання коштів кредитором позичальнику у вигляді позики на певних умовах. Між кредитором і позичальником укладається договір, відповідно до якого кредитор надає кошти (кредит) позичальникові в заздалегідь обумовленому розмірі, на обумовлений термін, і за винагороду кредитора.
Кредит може надаватися із забезпеченням, тобто заставою або ж без нього, з поручительством або без нього, все це розглядається кредитною організацією в кожному конкретному випадку. Кредит надається на різні цілі і на різних умовах як для фізичних осіб, так і для юридичних осіб.
ТЕМА 10
РОЗГЛЯД ТА ВИРІШЕННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ
Господарське судочинство – це форма реалізації судової влади, у процесі якої вирішуються та розглядаються правові конфлікти і спори, що виникають у сфері господарських правовідносин між суб’єктами (учасниками) даних відносин, які здійснюють господарську або іншу економічну діяльність.
Принципи господарського судочинства – це вихідні правові ідеї, керівні положення, які виступають базою організації господарського судочинства.
До основних принципів господарського судочинства відносять:
Вищий господарський суд України є вищим судовим органом господарських судів України у здійсненні правосуддя в господарських відносинах, функціями якого є розгляд в касаційному порядку справ відповідної судової юрисдикції, ведення та аналіз судової статистики, вивчення і узагальнення судової практики, надання методичної допомоги судам нищої інстанції, надання спеціалізованим судам нищого рівня рекомендаційних роз’яснень з питань застосування законодавства щодо вирішення господарських спорів.
Місцевими господарськими судами є господарський суди: областей, міст Києва і Севастополя, Автономної Республіки Крим. Місцеві господарські суди є судами першої інстанції, до компетенції яких належить розгляд та вирішення господарських спорів, розгляд справ про банкрутство, перегляд прийнятих ними рішень за нововиявленими обставинами, вивчення та узагальнення судової практики, аналіз статистики вирішення господарських спорів, внесення пропозицій Вищому господарському суду України щодо вдосконалення правового регулювання, ведення роботи, яка спрямована на попередження правопорушень у сфері господарських відносин.
Місцеві господарські суди здійснюють свою компетенцію на підставі Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Господарського кодексу України, Господарсько-процесуального кодексу України та інших джерел господарського права.
Досудове врегулювання господарських спорів – це система заходів, що здійснюються організаціями, іншими суб’єктами господарювання, майнові права яких порушено, з метою безпосереднього вирішення конфлікту (спору) до звернення у господарський суд [16, 412].
Підприємства та організації, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів, звертаються до нього з письмовою претензією. Зміст претензії повинен відповідати вимогам Господарського кодексу України. Претензія підписується повноважною особою підприємства, організації і надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку. Законодавством встановлено загальний (місяць) та спеціальний (два місяця) строк розгляду претензії. При розгляді претензії підприємства і організації в разі необхідності повинні звірити розрахунки, провести експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору. Підприємства та організації, що одержали претензію, зобов’язані задовольнити обґрунтовані вимоги заявника. Про результати розгляду претензії заявнику повідомляється в письмовій формі. Претензія може бути повністю або частково відхилена. Якщо між сторонами не виникає домовленості, сторона права якої порушено, подає позовну заяву до відповідного господарського суду із певними вимогами.
Позов – це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, звернена через суд або інший орган цивільної юрисдикції про захист порушеного, оспорюваного чи невизнаного права або інтересу, який здійснюється у певній, визначеній законом, процесуальній формі.
Зміст позову – це складова частина позову, яка відображає звернену до суду вимогу про здійснення певних дій, пов’язаних із застосуванням конкретних способів захисту порушеного, оспорюваного чи невизнаного права.
Забезпечення позову – це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог.
Забезпечення позову може відбуватися такими способами як: накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; заборона провадити певні дії; заборона іншим особам провадити платежі або передавати майно відповідачеві; зупиненням продажу описаного майна (якщо подано позов про право власності на дане майно або про виключення його з опису).
Розгляд справ у господарських судах здійснюється суддею одноособово або колегіально у складі трьох суддів. Спір має бути вирішений судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. Спір про стягнення заборгованості має бути вирішено не бульше одного місяця. У виняткових випадках голова господарського суду може продовжити строк вирішення спору, але не більше одного місяця. За результатами розгляду справи приймається рішення, яке викладається у письмовій формі та підписується всіма суддями, які брали участь у засіданні [16, 423].
Судове рішення – це правовий акт судового розгляду справи будь-якого виду провадження, в якому зазначається вирішення і розгляд такої справи.
Постанова – це письмове рішення суду будь-якої інстанції в господарській справі, у якому вирішуються вимоги господарського позову.
Зміст рішення складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. Зміст постанови складається із констатуючої та ухвалюючої частин.
Отже, з даної теми можна зробити висновок, що господарське судочинство базується, здійснюється та організовується на певних принципах.
Вищий господарський суд України є вищим спеціалізованим судом України і судом касаційної інстанції з розгляду господарських справ. Основним повноваження даного суду є здійснення судочинства, як засіб відновлення, оспорення порушеного права.
Метою досудового врегулювання господарських спорів є усунення або запобігання негативного впливу на господарську діяльність. Право на судовий захист не позбавляє суб’єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено господарським договором, коли суб’єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту своїх прав. Досудове врегулювання спорів може мати місце за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності в договорі застереження щодо такого врегулювання спору.
Забезпечення позову – це вжиття судом, в провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом реальне виконання позитивно прийнятого рішення.
Забезпечення позову здійснюється за письмовою заявою особи, яка бере участь у справі. За власною ініціативою суд забезпечувати позов не може.
Розгляд господарських спорів господарськими судами здійснюється відповідно до Господарсько-процесуального кодексу України. Суддя оголошує склад господарського суду, роз’яснює учасникам судового процесу їх права та обов’язки і сприяє у здійсненні належних їм прав. У засіданні заслуховуються представники позивача і відповідача та інші особи, які беруть участь у судовому засіданні.
Судове рішення – акти правосуддя у справі, грунтуються на встановлених в судовому засіданні фактах і застосуванні норм матеріального і процесуального права.
Постанова – правовий акт, який приймається господарським судом для розв’язання певних завдань і вчиненя подальших процесуальних дій.
ТЕМА 11
ПРАВОВІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ ТА ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ
Для забезпечення якості продукції та захисту прав споживачів держава створює компетентні органи державного управління якістю продукції. Державне управління якістю продукції, як складова частина управління економікою України – забезпечує належну якість продукції, робіт, послуг, захищає права споживачів.
Характерними ознаками діяльності забезпечення якості продукції є: здійснення державного управління від імені держави; діяльність має владний характер; відбувається в чітко визначених напрямках; управлінський характер; посадові особи зобов’язані виконувати нормативно-правові акти, прийняті органами законодавчої влади. В процесі своєї діяльності Державне управління якістю продукції розробляє і приймає власні нормативні акти, які є обов’язковими до виконання, проводить певну організаційну роботу.
Суб’єктами стандартизації є: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері стандартизації, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері стандартизації, Технічні комітети стандартизації, інші суб’єкти, що займаються стандартизацією [11, 5].
Стандартизація – це діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар’єрів у торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву.
Види стандартизації:
- міжнародна;
- національна;
- регіональна.
Державні стандарти – це нормативні документи, які діють на території України і використовуються всіма підприємствами незалежно від форми власності та підпорядкування, громадянами-суб’єктами підприємницької діяльності, міністерствами (відомствами), органами державної виконавчої влади, на діяльність яких поширюється дія стандартів [11, 5].
Категорії стандартів в Україні:
В Україні контроль і нагляд здійснюються за дотриманням суб’єктами господарської діяльності обов’язкових вимог до продукції, послуг чи робіт, встановлених державними стандартами. Ці функції виконує Державний комітет зі стандартизації, метрології та сертифікації, а також Міністерство охорони здоров’я.
Органам державного контролю надані такі повноваження: забороняти чи призупиняти реалізацію, постачання чи використання неперевіреної продукції; вимагати усунення виявлених порушень державних стандартів на стадії розробки, підготовки продукції до виготовлення, зберігання, транспортування та утилізації; виносити постанови про застосування до суб’єктів господарської діяльності штрафів за порушення вимог державних стандартів; забороняти реалізацію імпортної продукції і надання імпортних послуг, які не відповідають обов’язковим вимогам державного стандарту, та тих, що не пройшли державну реєстрацію.
За порушення вимог державних стандартів суб’єктами господарської діяльності, відповідні контролюючі органи зобов’язані вилучити з обігу товари, продукти чи сировину, які не відповідають вимогам, здійснити їх утилізацію та знищення за рахунок організації-реалізатора або накласти штрафні санкції.
Господарським кодексом України встановлено права споживачів, які перебувають на території України під час: придбання, замовлення, використання товарів, робіт, послуг з метою захисту їх прав.
Споживач має право на:
З метою захисту порушених прав і законних інтересів споживачі можуть створювати громадські організації споживачів.
Державний захист прав громадян як споживачів здійснюють спеціально уповноважені органи державної влади: орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, Державний комітет зі стандартизації, метрології та сертифікації України, органи і установи державного санітарно-епідемілогічного нагляду України, органи місцевого самоврядування та інші органи виконавчої влади.
Отже, з даної теми можна зробити висновок, що законодавство про якість являє собою сукупність нормативних актів і окремих норм, які забезпечують належну якість продукції, робіт, послуг, а також захист прав споживачів.
Усі товари суб’єктів господарювання повинні бути з відповідними документами, наявність яких передбачається законодавством. У тому числі з сертифікатом відповідності або з їх копіями, завіреними в установленому порядку суб’єктом господарської діяльності, а також посвідченнями якості.
Органи стандартизації – це підрозділи, які виконують функції державного управління всіма підприємствами й організаціями з питань стандартизації, здійснюють координуючу діяльність і діють від імені держави.
Метою стандартизації в Україні є забезпечення раціонального використання природних ресурсів, відповідності об’єктів стандартизації їх функціональному призначенню, інформування споживачів про якість продукції, робіт та послуг, державна підтримка розвитку і міжнародної конкурентоспроможності продукції та торгівлі товарами і послугами.
В Україні здійснюється контроль і нагляд за якістю продукції, робіт, послуг, які мають відповідати державним стандартам.
Державний контроль – це діяльність уповноважених центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб’єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг
Держава забезпечує громадянам як споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору товарів,робіт, послуг, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання товарів, робіт, послуг відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання іншими законними способами товарів, робіт, послуг в обсягах, що забезпечують рівень споживання, достатній для підтримання здоров’я і життєдіяльності.
ВИСНОВКИ
Таким чином, МКП «АКОРД» – це підприємство, яке здійснює підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку. Згідно із класифікацією видів економічної діяльності (КВЕД) дане Товариство може здійснювати: будівельно-монтажні роботи господарським способом.
МКП «АКОРД» за організаційно-правовою формою є колективним підприємством –це організаційно-правова форма підприємства, яка ґрунтується на одному або декількох видах колективної власності.
Це підприємство належить колективові співвласників (засновників, учасників), що діють як один суб'єкт права колективної власності.
Майно МКП «АКОРД» - становить колективну власність цього підприємства. В ньому визначаються вклади учасників в це майно, на базі якого створено колективне підприємство, та їх вклади в приріст майна після його заснування.
Установчим документом МКП є статут, що є правовою основою і фундаментом для подальшого здійснення підприємницької діяльності.
Засновниками МКП «АКОРД» є Каланча Володимир Володимирович, Коржос Любов Григорівна.
Об’єктами права власності МКП «АКОРД» є: рухоме та нерухоме майно, виробничі і невиробничі фонди, товари і речі (предмети матеріального світу), цінні папери, основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі товариства.
МКП «АКОРД» є юридичною особою відповідно до законодавства України з дня її державної реєстрації. Товариство має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інших рахунків в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, кутовий та інші штампи, фірмовий знак та інші необхідні реквізити. МКП «АКОРД» має право створювати на території України та за її межами філії та представництва відповідно до законодавства України.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Додаток А
Для реєстрації юридичної особи:
а) заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи;
б) копію рішення засновників або уповноваженого ним органу про створення юридичної особи;
в) два примірника установчих документів;
г) документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи.
Строк державної реєстрації не повинен перевищувати 3 – х робочих днів дня надходження документів. При проведення реєстрації юридичної особи державний реєстратор у день державної реєстрації передає відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи. Для отримання довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) потрібно звернутися до органу статистики за місцем реєстрації юридичної особи. Для отримання довідки про взяття на облік платника податків потрібно звернутися до відповідного органу державної податкової служби за зареєстрованим місцезнаходженням юридичної особи. Для отримання довідки про те, що суб’єкт господарювання є платником єдиного соціального внеску потрібно звернутися до Пенсійного фонду за місцем реєстрації.
Для фізичної особи – підприємця:
а) заповнена реєстраційна картка;
б) паспортні дані та копія ідентифікаційного коду;
в) документ про внесення реєстраційного збору.
Строк державної реєстрації не повинен перевищувати 2 - х робочих днів.
Додаток Б
Відповідно до ст.8 України «Про державну реєстрацію юридичних осіб
та фізичних осіб-підприємців», документи, які відповідно до вимог цього
Закону подаються державному реєстратору:
1. Повинні бути викладені державною мовою.
2.Реєстраційна картка заповнюється машинодруком або від руки
друкованими літерами. Якщо документи надсилаються поштовим
відправленням, справжність підпису заявника на реєстраційній картці (заяві,
повідомленні) повинна бути нотаріально засвідчена.
Підпис особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи (виконавчого
органу), на реєстраційній картці та заяві про втрату (заміну) документів повинен
бути засвідчений відповідною посадовою особою в установленому порядку.
3.Установчі документи юридичної особи повинні містити відомості,
передбачені законом.
4.Установчі документи юридичної особи, а також зміни до них, викладаються
письмово, прошиваються, пронумеровуються та підписуються
засновниками (учасниками) або уповноваженими особами, якщо законом не
встановлено інший порядок їх затвердження. У випадках, які передбачені
законом, установчі документи повинні бути погоджені з відповідними
органами державної влади.
Внесення змін до установчих документів юридичної особи оформляється
окремим додатком або викладенням установчих документів у новій
редакції. На титульній сторінці додатка до установчих документів юридичної
особи робиться відмітка про те, що зазначені документи є невід'ємною частиною
відповідних установчих документів.
5.Документ про підтвердження реєстрації іноземної юридичної особи в країні
її місцезнаходження повинен бути легалізований у встановленому порядку.
6. Електронні документи, подані для проведення державної реєстрації у
випадках, передбачених цим Законом, оформляються згідно з вимогами
законодавства у сфері електронних документів та електронного
документообігу, а також електронного цифрового підпису.
7. У разі подання електронних документів у випадках, передбачених цим
Законом, реєстраційна картка та документи, крім документів, що засвідчують
повноваження уповноваженої особи, засвідчуються електронним цифровим
підписом заявника.
Порядок державної реєстрації підприємств регулюється Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15 травня 2003 року. Порядок проведення державної реєстрації підприємств включає, зокрема:
Додаток В
|
ДОГОВІР ПРО СТВОРЕННЯ ПУБЛІЧНОГО ТОВАРИСТВА (засновницький договір) «_______________________» |
||||||||||||||||||||||||
|
м.______________ |
______________р. |
|||||||||||||||||||||||
|
1) юридична особа - _____________________________________________________________________ _______________________________________________________________________________________ в особі __________________, що діє на підставі ______________________________________________ 2) юридична особа - _____________________________________________________________________ _______________________________________________________________________________________ в особі __________________, що діє на підставі ______________________________________________ 3) фізична особа - _______________________________________________________________________, що проживає за адресою _________________________________________________________________, (надалі іменуються "Засновники"), погодились створити Публічне акціонерне Товариство «________________________» (надалі іменується "Товариство") та на підставі ч. 2 ст. 153 Цивільного кодексу України та ч. 6 ст. 81 Господарського кодексу України, Закону України "Про акціонерні товариства" уклали цей Договір (надалі іменується "Договір") про створення Публічного Товариства «_______________________» про наступне. 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ 1.1. Цей Договір не є установчим документом Товариства. Цей Договір підлягає нотаріальному посвідченню. 1.2. Цим Договором визначається порядок здійснення Засновниками спільної діяльності щодо створення Товариства. 1.3. Сторони погодили наступний порядок здійснення ними спільної діяльності по створенню Товариства: _____________________________________. 1.4. Сторони визначили наступні взаємні права та обов'язки щодо створення Товариства __________________________________________________. 1.5. Сторони погодили наступні строки реалізації прав та виконання обов'язків за цим Договором ___________________________________________. 1.6. Метою діяльності Товариства є задоволення потреб суспільства у _______________________ та отримання прибутку. 1.7. Предметом діяльності Товариства є:надання ________________ послуг населенню; розробка _______________ продукції;виробництво _______________________;забезпечення _______________________;маркетинг та рекламна діяльність. 1.8. Товариство одержує дозволи (ліцензії) на окремі види діяльності, якщо це передбачено відповідним чинним законодавством України. 1.9. Товариство може створювати філії, представництва та інші відокремлені підрозділи. 1.10. Діяльність Товариства, проектування і розміщення обладнання та виробничих потужностей здійснюються відповідно із санітарними вимогами, нормами техніки безпеки і охорони праці, пожежної та екологічної безпеки, іншими обов'язковими вимогами та нормами і за узгодженням із відповідними державними органами. 1.11. Товариство створюється на невизначений строк. 1.12. Кількісний склад акціонерів приватного Товариства не може перевищувати 100 акціонерів. 1.13. Цей договір діє до дати реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій. 1.14. Засновники дійшли згоди про те, що погоджені ними у статтях 2 - 9 цього Договору умови мають бути включені до Статуту Товариства. 2. МАЙНО І ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ТОВАРИСТВА 2.1. Основу правового режиму майна Товариства, на якій базується його господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права. 2.1.1. Майно Товариства становлять основні фонди, оборотні засоби, кошти та товари а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі Товариства. 2.2. Товариство є власником: 2.2.1. майна, переданого йому Засновниками у власність; 2.2.2. продукції, виробленої Товариством в результаті господарської діяльності; 2.2.3. одержаних ним доходів; 2.2.4. майна, набутого ним на підставах, не заборонених чинним законодавством України, тощо. Ризик випадкового знищення або пошкодження (псування) майна, що є власністю Товариства, несе Товариство. 2.3. Товариство самостійно визначає напрями використання чистого прибутку, що залишається після внесення платежів, установлених чинним законодавством України. 2.3.1. Відрахування до бюджету проводяться у порядку і розмірах, передбачених чинним законодавством України. 2.4. Товариство не відповідає по зобов'язаннях держави і Засновників, а держава і Засновники не відповідають по зобов'язаннях Товариства. 2.4.1. У випадку, якщо належного Товариству майна не вистачає для покриття боргів і немає можливості для фінансового оздоровлення, Товариство може бути визнано банкрутом за рішенням суду у порядку, встановленому чинним законодавством України. 2.5. У разі ліквідації (реорганізації) Засновника як юридичної особи його майнові права переходять до його правонаступників. 3. СТАТУТНИЙ КАПІТАЛ ТА АКЦІЇ ТОВАРИСТВА 3.1. Статутний капітал Товариства становить ___________ гривень. 3.2. Статутний капітал Товариства поділено на акції однакової номінальної вартості:
3.2.1. Усі акції товариства є іменними. 3.3. Статутний капітал Товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій. На дату заснування Товариства кількість акцій, що розподіляється між засновниками, та їхня частка у статутному капіталі складала:
3.3.1. Товариство може здійснювати тільки приватне розміщення акцій. 3.3.2. У разі прийняття загальними зборами товариства рішення про здійснення публічного розміщення акцій до статуту товариства вносяться відповідні зміни, у тому числі про зміну типу товариства - з приватного на публічне. 3.3.3. Зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням. 3.4. Товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного капіталу. 3.4.1. Рішення про збільшення або зменшення розміру статутного капіталу Товариства приймається загальними зборами акціонерів. 3.5. Розмір статутного капіталу може бути збільшено шляхом: 3.5.1. збільшення номінальної вартості акцій; 3.5.2. розміщення додаткових акцій існуючої номінальної вартості у порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. 3.6. Розмір статутного капіталу може бути зменшено шляхом: 3.6.1. зменшення номінальної вартості акцій; 3.6.2. шляхом анулювання раніше викуплених товариством акцій та зменшення їх загальної кількості, якщо це передбачено статутом товариства. 3.7. Оплата вартості акцій, що розміщуються під час заснування Товариства, може здійснюватися грошовими коштами або майном, майновими і немайновими правами, що мають оцінку, цінними паперами (крім боргових емісійних цінних паперів, емітентом яких є засновник, та векселів). 3.7.1. Товариство не може встановлювати обмеження або заборону на оплату акцій грошовими коштами. 3.8. Ціна майна, що вноситься засновниками Товариства в рахунок оплати акцій товариства, повинна відповідати ринковій вартості цього майна. 3.9. Кожний засновник Товариства повинен оплатити повну вартість придбаних акцій до дати затвердження результатів розміщення першого випуску акцій. 3.9.1. У разі несплати (неповної оплати) вартості придбаних акцій до дати затвердження результатів розміщення першого випуску акцій Товариство вважається не заснованим. 3.9.2. До оплати 50 відсотків статутного капіталу товариство не має права здійснювати операції, не пов'язані з його заснуванням. 3.10. До реєстрації звіту про результати розміщення акцій засновник має всі права, що засвідчуються акціями, крім права їх відчужувати та обтяжувати зобов'язаннями. 3.11.. Документ, що засвідчує право власності засновника Товариства на акції, видається йому після повної оплати вартості таких акцій протягом 10 робочих днів з дати отримання товариством свідоцтва про державну реєстрацію випуску акцій. 3.12. Товариство зобов'язане у випадках, передбачених чинним законодавством України, здійснити оцінку та викуп акцій у акціонерів, які вимагають цього. Оцінка та викуп акцій здійснюються відповідно до чинного законодавства та внутрішніх документів Товариства. 3.13. Товариство в порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, має право анулювати викуплені ним акції та зменшити статутний капітал або підвищити номінальну вартість решти акцій, залишивши без зміни статутний капітал. 3.14. Товариство має право здійснити консолідацію всіх розміщених ним акцій, внаслідок чого дві або більше акцій конвертуються в одну нову акцію того самого типу і класу. 3.15. Обов'язковою умовою консолідації є обмін акцій старої номінальної вартості на цілу кількість акцій нової номінальної вартості для кожного з акціонерів. 3.16. Товариство має право здійснити дроблення всіх розміщених ним акцій, внаслідок чого одна акція конвертується у дві або більше акцій того самого типу і класу. 3.17. Консолідація та дроблення акцій не повинні призводити до зміни розміру статутного капіталу товариства. 3.18. У разі консолідації або дроблення акцій до статуту товариства вносяться відповідні зміни в частині номінальної вартості та кількості розміщених акцій. 3.19. Порядок здійснення консолідації та дроблення акцій товариства встановлюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. 3.20. Товариство має право формувати резервний капітал у розмірі не менше ніж 15 відсотків статутного капіталу. 3.20.1. Резервний капітал формується шляхом щорічних відрахувань від чистого прибутку товариства або за рахунок нерозподіленого прибутку. 3.20.2. До досягнення встановленого статутом розміру резервного капіталу розмір щорічних відрахувань не може бути меншим ніж 5 відсотків суми чистого прибутку товариства за рік. 3.20.3. Резервний капітал створюється для покриття збитків товариства, а також для збільшення статутного капіталу, виплати дивідендів за привілейованими акціями, погашення заборгованості у разі ліквідації товариства тощо. 4. ПОРЯДОК РОЗПОДІЛУ ПРИБУТКУ І ПОКРИТТЯ ЗБИТКІВ ТОВАРИСТВА 4.1. Порядок розподілу прибутку і покриття збитків Товариства визначається рішенням загальних зборів відповідно до чинного законодавства України та Статуту Товариства. 4.2. За рахунок чистого прибутку, що залишається в розпорядженні Товариства: 4.2.1. виплачуються дивіденди; 4.2.2. створюється та поповнюється резервний фонд (капітал); 4.2.3. накопичується нерозподілений прибуток (покриваються збитки). 4.3. Дивіденд - частина чистого прибутку Товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів. 4.3.1. Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами. 4.3.2. Дивіденди виплачуються на акції, звіт про результати розміщення яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку. 4.3.3. Виплата дивідендів здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку в обсязі, встановленому рішенням загальних зборів Товариства, у строк не пізніше шести місяців після закінчення звітного року. 4.3.4. У разі відсутності або недостатності чистого прибутку звітного року та нерозподіленого прибутку минулих років виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється за рахунок резервного капіталу товариства. 4.3.5. Рішення про виплату дивідендів та їх розмір за простими акціями приймається загальними зборами Товариства. 4.3.6 Товариство покриває збитки відповідно до вимог чинного законодавства України. 5. ОРГАНИ УПРАВЛІННЯ ТОВАРИСТВА 5.1. Органами управління Товариства є: 5.1.1. загальні збори акціонерів; 5.1.2. наглядова рада; 5.1.3. правління; 5.1.4. ревізійна комісія. 5.2. ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ є вищим органом Товариства. 5.2.1 У загальних зборах Товариства можуть брати участь особи, включені до переліку акціонерів, які мають право на таку участь, або їх представники. 5.2.2. На загальних зборах за запрошенням особи, яка скликає загальні збори, також можуть бути присутні представник аудитора товариства та посадові особи товариства незалежно від володіння ними акціями цього товариства, представник органу, який відповідно до статуту представляє права та інтереси трудового колективу. 5.2.3. Перелік акціонерів, які мають право на участь у загальних зборах, складається в порядку, встановленому законодавством про депозитарну систему України. 5.2.4. На вимогу акціонера товариство або особа, яка веде облік, права власності на акції товариства, зобов'язані надати інформацію про включення його до переліку акціонерів, які мають право на участь у загальних зборах. 5.2.5. Зміни до переліку акціонерів, які мають право на участь у загальних зборах Товариства, після його складення можуть вноситися особою або органом товариства, передбаченими статутом чи положенням про загальні збори Товариства. 5.2.6. Обмеження права акціонера на участь у загальних зборах встановлюється законом. 5.3. Загальні збори мають право приймати рішення з усіх питань діяльності Товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції правління Товариства. 5.4. До виключної компетенції загальних зборів належить: 1) визначення основних напрямів діяльності Товариства; 2) внесення змін до статуту товариства; 3) прийняття рішення про анулювання викуплених акцій; 4) прийняття рішення про зміну типу товариства; 5) прийняття рішення про розміщення акцій; 6) прийняття рішення про збільшення статутного капіталу товариства; 7) прийняття рішення про зменшення статутного капіталу товариства; 8) прийняття рішення про дроблення або консолідацію акцій; 9) затвердження положень про загальні збори, наглядову раду, правління та ревізійну комісію (ревізора) товариства, а також внесення змін до них; 10) затвердження інших внутрішніх документів товариства, якщо інше не передбачено статутом товариства; 11) затвердження річного звіту товариства; 12) розподіл прибутку і збитків товариства; 13) прийняття рішення про викуп товариством розміщених ним акцій; 14) прийняття рішення про форму існування акцій; 15) затвердження розміру річних дивідендів; 16) прийняття рішень з питань порядку проведення загальних зборів; 17) обрання членів наглядової ради, затвердження умов цивільно-правових або трудових договорів, що укладатимуться з ними, встановлення розміру їх винагороди, обрання особи, яка уповноважується на підписання цивільно-правових договорів з членами наглядової ради; 18) прийняття рішення про припинення повноважень членів наглядової ради; 19) обрання голови та членів ревізійної комісії (ревізора), прийняття рішення про дострокове припинення їх повноважень; 20) затвердження висновків ревізійної комісії (ревізора), прийняття рішення про дострокове припинення їх повноважень; 21) прийняття рішення про виділ та припинення товариства, крім випадку, передбаченого частиною четвертою статті 84 цього Закону, про ліквідацію товариства, обрання ліквідаційної комісії, затвердження порядку та строків ліквідації, порядку розподілу між акціонерами майна, що залишається після задоволення вимог кредиторів, і затвердження ліквідаційного балансу; 22) прийняття рішення за наслідками розгляду звіту наглядової ради, звіту виконавчого органу, звіту ревізійної комісії (ревізора); 23) затвердження принципів (кодексу) корпоративного управління товариства; 24) обрання комісії з припинення Товариства ; 25) вирішення інших питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів згідно із статутом або положенням про загальні збори товариства. 5.5. За результатами діяльності Товариства за календарний рік правлінням скликаються чергові (річні) загальні збори акціонерів. Чергові загальні збори скликаються не рідше одного разу на рік та повинні бути проведені не пізніше чотирьох місяців після закінчення фінансового року. 6. ПРАВА АКЦІОНЕРІВ 6.1. Акції Товариства розподіляються між Засновниками і не можуть розповсюджуватись шляхом підписки, купуватись та продаватись на біржі. Особи, які набули право власності на акції Товариства, набувають статусу акціонерів (учасників) Товариства. 6.2. Кожною простою акцією Товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на: 6.2.1. участь в управлінні акціонерним товариством; 6.2.2. отримання дивідендів; 6.2.3. отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості; 6.2.4. отримання інформації про господарську діяльність Товариства. 6.3. Одна проста акція товариства надає акціонеру один голос для вирішення кожного питання на загальних зборах, крім випадків проведення кумулятивного голосування. 6.4. Кожною привілейованою акцією одного класу її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав. 6.5. Власнику кожного класу привілейованих акцій визначаються наступні: 6.5.1. розмір і черговість виплати дивідендів ________________________; 6.5.2. ліквідаційна вартість і черговість виплат у разі ліквідації товариства ______________________; 6.5.3. випадки та умови конвертації привілейованих акцій цього класу у привілейовані акції іншого класу, прості акції або інші цінні папери ______________________________________________; 6.5.4. порядок отримання інформації _________________________________________________. 6.6. Товариство виплачує дивіденди за привілейованими акціями в наступному розмірі ___________________________________________________. 6.7. Одна привілейована акція товариства надає акціонеру один голос для вирішення кожного питання. 6.8. Акціонери-власники привілейованих акцій певного класу мають право голосу під час вирішення загальними зборами Товариства таких питань: 6.8.1. припинення товариства, що передбачає конвертацію привілейованих акцій цього класу у привілейовані акції іншого класу, прості акції або інші цінні папери; 6.8.2. внесення змін до статуту товариства, що передбачають обмеження прав акціонерів - власників цього класу привілейованих акцій; 7. ОБОВ'ЯЗКИ АКЦІОНЕРІВ 7.1. Акціонери Товариства зобов'язані: 7.1.1. дотримуватися статуту, інших внутрішніх документів Товариства; 7.1.2. виконувати рішення загальних зборів, інших органів товариства; 7.1.3. виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі пов'язані з майновою участю; 7.1.4. оплачувати акції у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені статутом Товариства; 7.1.5. не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства. 7.2. Статутом товариства може бути передбачена можливість укладення договору між акціонерами, за яким на акціонерів покладаються додаткові обов'язки, у тому числі обов'язок участі у загальних зборах, і передбачається відповідальність за його недотримання. 7.3. Акціонери можуть також мати інші обов'язки, встановлені чинним законодавством. 8. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ТОВАРИСТВА 8.1. Товариство зобов'язане не завдавати шкоду навколишньому середовищу, не порушувати прав та інтересів громадян, своїх робітників, підприємців, підприємств, організацій і держави. 8.2. За завдану шкоду і збитки Товариство несе майнову та іншу відповідальність, що встановлена чинним законодавством України. 8.2.1. При втраті працездатності робітника Товариство забезпечує потерпілому відшкодування витрат у випадках і порядку, передбачених чинним законодавством України. 8.3. У випадку, якщо належного Товариству майна не вистачає для покриття боргів і немає можливості для фінансового оздоровлення, Товариство в порядку, визначеному чинним законодавством України, може бути визначено банкрутом за рішенням суду. 8.4. Засновники Товариства несуть солідарну відповідальність за пов'язаними з його заснуванням зобов'язаннями, що виникли до його державної реєстрації. 8.5. Товариство відповідає за пов'язаними з його заснуванням зобов'язаннями засновників тільки у разі схвалення їх дій загальними зборами акціонерів. Загальні збори акціонерів, що схвалюють такі зобов'язання засновників товариства, мають бути проведені протягом шести місяців після державної реєстрації товариства. 8.6. Акціонери звільняються від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання зобов'язань, якщо воно сталося внаслідок дії форс-мажорних обставин. 8.7. Під форс-мажорними обставинами слід розуміти будь-які обставини зовнішнього щодо Сторін зобов’язання характеру, що виникли без вини Сторін, поза їх волею або всупереч волі чи бажанню Сторін, і які не можна було ні передбачити, ні уникнути, включаючи стихійні явища природного характеру (землетруси, повені, урагани, руйнування в результаті блискавки тощо), лиха техногенного та антропогенного походження (вибухи, пожежі, вихід з ладу машин, обладнання тощо), обставини суспільного життя (воєнні дії, громадські заворушення, епідемії, страйки, бойкоти тощо), а також видання актів органів державної влади чи місцевого самоврядування, інші законі або незаконні заборонні заходи названих органів, які унеможливлюють виконання Сторонами зобов'язань або перешкоджають такому виконанню тощо. 8.8. Існування форс-мажорних обставин повинно бути підтверджено компетентним органом. 9. ПРИПИНЕННЯ ТОВАРИСТВА ТА ВИДІЛ 9.1. Товариство припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим підприємницьким товариствам - правонаступникам (шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. 9.2. Добровільне припинення Товариства здійснюється за рішенням загальних зборів у порядку, передбаченому Законом "Про акціонерні товариства", з дотриманням вимог, встановлених Цивільним кодексом України та іншими актами законодавства. Інші підстави та порядок припинення Товариства визначаються чинним законодавством України. 9.3. Злиття, приєднання, поділ, виділ та перетворення Товариства здійснюються за рішенням загальних зборів, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів влади. 9.3.1. У випадках, передбачених законом, поділ Товариства або виділ з його складу одного чи кількох акціонерних товариств здійснюється за рішенням відповідних державних органів або за рішенням суду. 9.3.2. Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних державних органів на припинення Товариства шляхом злиття або приєднання. 9.3.3. Товариство не може одночасно здійснювати злиття, приєднання, поділ, виділ та/або перетворення. 9.4. Акції товариства, яке припиняється внаслідок поділу, конвертуються в акції товариств-правонаступників та розміщуються серед їх акціонерів. 9.4.1. Акції товариств, що припиняються внаслідок злиття, приєднання, конвертуються в акції товариства-правонаступника та розміщуються серед його акціонерів. 9.4.2. Акції товариства, що перетворюється, конвертуються в частки (паї) підприємницького товариства-правонаступника та розподіляються серед його учасників. 9.4.3. При виділі акції товариства, з якого здійснюється виділ, конвертуються в акції цього Товариства і Товариства, що виділилося, та розміщуються між акціонерами товариства, з якого здійснюється виділ. 9.4.4. Не підлягають конвертації акції товариств, що беруть участь у злитті, приєднанні, поділі, виділі, перетворенні, власниками яких є акціонери, які звернулися до Товариства з вимогою про обов'язковий викуп належних їм акцій та які мають таке право. 9.4.5. Порядок конвертації акцій товариства, що припиняється, в акції новоствореного (новостворених) Товариства встановлюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. 9.5. Злиття, поділ або перетворення Товариства вважається завершеним з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про припинення Товариства та про реєстрацію підприємницького товариства-правонаступника (товариств-правонаступників). 9.6. Приєднання Товариства до іншого Товариства вважається завершеним з дати внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про припинення такого Товариства . 9.7. Виділ Товариства вважається завершеним з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про створення Товариства, що виділилося. 9.8. Приєднання Товариства до іншого Товариства вважається завершеним з дати внесення запису до Єдиного державного реєстру про припинення такого Товариства . 9.9. Наглядова рада кожного Товариства, що бере участь у злитті, приєднанні, поділі, виділі або перетворенні, розробляє умови договору про злиття (приєднання) або план поділу (виділу, перетворення), які повинні містити: ПІДПИСИ ЗАСНОВНИКІВ |
Додаток Г
Кому_____________________
_____________________________
_____________________________
ЗАЯВА
на внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції
Згідно із Законом України „Про видавничу справу” просимо(шу) внести до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції (повна та скорочена назва, організаційно-правова форма юридичної особи відповідно до установчих документів; прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи – суб’єкта видавничої справи, серія і номер паспорта, ким і коли виданий).
Повідомляємо(ю) основні відомості про суб’єкта видавничої справи:
1. Засновник(співзасновники) : ( прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи — суб’єкта видавничої справи, серія і номер паспорта, ким і коли виданий; повне найменування юридичної особи, місцезнаходження, номери засобів зв’язку та банківських рахунків)__________________________________________________________________________
2. Вид діяльності у видавничій справі:(видавнича діяльність чи/та виготовлення видавничої продукції або/та розповсюдження видавничої продукції) _______________________________________________________________________
3. Місце знаходження (місце проживання):(юридична, фактична, поштова адреси з поштовими індексами)_________________________________________________________________________________________
4. Ідентифікаційний номер (ЄДРПОУ):____________________________________________________
5. Номери засобів зв’язку: _______________________________________________________________
6. Розрахунковий рахунок № (юридична особа): _______________________________________________
7. Прізвище, ім’я, по батькові керівника: (посада)______________________________________________________
8. Прізвище, ім’я, по батькові заступника: (посада)_____________________________________________________
9. Мови, якими планується випускати чи розповсюджувати видавничу продукцію: ____________
10. Джерела надходження видавничої продукції для розповсюдження: (вітчизняні, зарубіжні, з яких країн)
___________________________________________________________________________________
11. Джерела фінансового та матеріального забезпечення діяльності у видавничій справі:______________________________________________________________________________
У разі зміни даних, вказаних у заяві, зобов’язуємося (зобов’язуюсь) протягом місяця, з дня, коли такі зміни відбудуться, повідомити управління.
М.П. (Посада особи) (підпис) (Ініціали та прізвище)
Дата
Додаток Д
ДОГОВІР
купівлі – продажу
м. Київ «__»________ 2010 року
________________________ (надалі - Продавець), в особі Директора _________________________, що діє на підставі Статуту, з однієї сторони, та
_________________________________________________ (надалі - Покупець), в особі _________________________________, що діє на підставі __________________________________, з другої сторони, надалі разом за текстом Договору - Сторони, уклали даний Договір про наступне:
1.ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ
1.1. В порядку та на умовах, визначених цим Договором, Продавець зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов'язується прийняти й оплатити_____________________________________________________(надалі іменується "Товар").
2. СУМА ДОГОВОРУ, ПОРЯДОК ПЕРЕДАЧІ ТА ОПЛАТИ ОПЛАТИ
2.1. Вартість однієї (одиниці Товару) складає ___________ грн.
2.2. Кількість Товару складає _______ шт.
2.3. Загальна сума Договору складає ___________ (_______________________________) грн. 00 коп.
2.4. Покупець оплачує Продавцю вартість Товару протягом ____ календарних днів з дня отримання Товару.
3. ПЕРЕДАЧА ТОВАРУ
3.1. Передача Товару, вказаного у п.1.1. даного Договору, здійснюється за місцем знаходження Покупця.
3.2. Продавець зобов’язується передати Покупцю Товар до «__»______ 2010 року.
4. ПЕРЕХІД ПРАВА ВЛАСНОСТІ ТА РИЗИКІВ.
4.1. Право власності на Товар, купівля-продаж якого здійснюється відповідно до даного Договору, переходить від Продавця до Покупця в момент отримання Продавцем передачі Товару.
4.2. Ризики випадкової втрати чи пошкодження Товару переходять від Продавця до Покупця з моменту фактичної передачі Товару.
5. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН.
5.1. Сторони по Договору за неналежне виконання своїх зобов’язань несуть відповідальність згідно законодавства України та умов цього Договору.
5.2. У випадку порушення Покупцем строків оплати за Товар Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми, за кожний день такої прострочки.
5.3. Під ухиленням від оплати слід вважати невиконання Покупцем повної або часткової оплати Товару.
6. ФОРС-МАЖОР
6.1. При надзвичайних випадках: стихійне лихо, військові дії, зміни в законодавстві України, а також інших обставин непереборної сили, які роблять неможливим виконання зобов’язань по цьому Договору, Сторони звільняються на період дії таких обставин від своїх зобов’язань по Договору. Якщо будь-яка із вищевказаних обставин безпосередньо вплинула на виконання зобов’язань у встановлений Договором термін, то цей термін виконання зобов’язань подовжується пропорційно терміну дії таких обставин.
6.2. Сторона, для якої виникнення форс-мажорних обставин зробили неможливим виконання зобов’язань, повинна не пізніше 5 (п’яти) календарних днів в письмовій формі повідомити іншу сторону про їх настання, очікуваному терміну їх дії та припинення. Не повідомлення або несвоєчасне повідомлення позбавляє сторону права посилатися на них як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов’язань.
7. ДОДАТКОВІ УМОВИ.
7.1. У випадках, не передбачених даним Договором, сторони керуються чинним законодавством України.
7.2. Даний Договір укладений українською мовою на двох сторінках у двох примірниках, які мають однакову юридичну силу, - по одному примірнику для кожної із Сторін.
7.3. Даний Договір припиняє свою дію після виконання сторонами своїх зобов’язань по Договору в повному обсязі.
7.4. Всі спори та протиріччя, які виникли із цього Договору, вирішуються в судовому порядку.
8. АДРЕСА ТА Р ЕКВІЗИТИ СТОРІН
|
ПРОДАВЕЦЬ: |
ПОКУПЕЦЬ: |
|
Директор
|
Додаток Е
Процедура банкрутства (ст. 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”):
Таблиця 4
|
|
Дія |
Строки виконання, робочі дні |
|
1. |
Подання до суду заяви про порушення справи про банкрутство |
5 днів |
|
2. |
Ухвала суду про порушення провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника |
5 днів з дати прийняття заяви суддею |
|
3. |
Постанова суду про визнання відсутнього боржника банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру і призначає ліквідатора |
2-3 тижні після ухвали про порушення провадження |
|
4. |
Кредитор проводить дії по виявленню майна боржника |
30-45 днів |
|
5. |
У разі виявлення майна відсутнього боржника ліквідатора має бути замінено за клопотанням кредитора арбітражним керуючим, про що господарський суд виносить ухвалу |
2 тижні |
|
6. |
Ліквідатор письмово повідомляє про визнання господарським судом відсутнього боржника банкрутом усіх відомих йому кредиторів відсутнього боржника, які в місячний строк з дня одержання повідомлення можуть направити ліквідатору заяви з вимогами до банкрута |
30-45 днів |
|
7. |
За клопотанням ліквідатора у разі виявлення ним майна відсутнього боржника, визнаного банкрутом, господарський суд може винести ухвалу про припинення процедури ліквідації, передбаченої цією статтею, і переходу до загальних судових процедур у справі про банкрутство, передбачених Законом |
|
|
8. |
Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи – банкрута |
2-3 тижні |
|
9. |
Проведення контролю за виконанням ухвали суду про визнання боржника банкрутом |
1 місяць |
Додаток Ж
(Фірмовий бланк або штамп із зазначенням повного найменування,
поштових і платіжних реквізитів заявника претензії
_________________________________________
(повне найменування особи, якій
пред'являється претензія)
_________________________________________
(поштові реквізити, телефон)
Дата "___" _______________ 200_ р.
ПРЕТЕНЗІЯ N ___
про ___________________________
Сума цієї претензії складає ____________________________________ грн.
(зазначити суму претензії, до претензії додати розрахунок суми претензії)
"___" ____________ 200_ р. між _______________ та _________________ був укладений Договір N ___ про спільну діяльність (надалі іменується "Договір"), згідно з п. ___ якого ___________________________________________ (вказати заявника претензії) передав вам ___________________________________ (приміщення, торговельну точку (обладнання)), розташоване _________________, загальною площею ________________ для спільної діяльності.
У відповідності до п. ___ Договору ви повинні були сплатити __________ всі витрати по оренді та інші витрати, пов'язані з утриманням ___________ до "___" ____________ 200_ р. в сумі ________________ грн. Порушивши умови Договору ________________ (найменування одержувача претензії) не вніс жодних з вищезазначених платежів.
Згідно з п. ___ Договору за несвоєчасну сплату передбачених у п. ___ Договору платежів нараховується пеня у розмірі ___ % від простроченої суми за кожний день прострочення, яка станом на "___" ____________ 200_ р. становить _________________________ грн.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. ___ Цивільного кодексу України, ст.ст. ___ Господарського кодексу України, ст. 5, 6 Господарського процесуального кодексу України, просимо перерахувати суму основного боргу ___ грн., три проценти річних від простроченої суми, а саме _________, та пеню у розмірі ___ грн., що разом складає ___________ грн. на наш поточний рахунок __________________________________ у _______________________.
У разі невиконання заявлених у цій претензії вимог до "___" ____________ 200_ р. у повному обсязі ми будемо змушені звернутися до господарського суду за примусовим задоволенням наших вимог, що призведе до збільшення вашого боргу на суму встановленого індексу інфляції та відшкодування судових витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді.
Всі документи, які необхідні для розгляду цієї претензії, додаються.
Додатки:
(подається перелік документів, що додаються до претензії, а також інших доказів)
У разі, якщо визначені у претензії документи відсутні в іншої сторони, до претензії додаються оригінали документів, що підтверджують пред'явлені заявником претензії вимоги, або їх належним чином засвідчені копії.
Керівник
або його заступник
Виконавець
Додаток Н
Етапи одержання кредиту:
І етап – підприємство і банк ведуть переговори на предмет можливого укладення кредитної угоди.
ІІ етап – підприємство звертається в банк і подає йому документи: клопотання підприємства; копії засновницьких документів (статут, засновницький договір) та змін і доповнень до них (якщо такі були); бізнес-план проекту та додатки до нього або техніко-економічне обґрунтування; баланси підприємства, звіти про фінансові результати за останні три роки діяльності; перелік та розрахунок вартості майна, що передається банкові в заставу, з визначенням його залишкової балансової вартості, року будівництва чи випуску, місця розташування.
ІІІ етап – банк вивчає формальну й неформальну інформацію про підприємство, оцінює його ділову репутацію та імідж, аналізує кредитоспроможність підприємства, проводить поглиблене обстеження його фінансового стану і визначає міру ризику, визначає перспективи розвитку підприємства, перевіряє наявність джерел і гарантій погашення кредиту.
ІV етап – укладення кредитного договору.
Кредитний договір, як правило, містить такі розділи: